«ГАРЯЧИЙ» РЕПОРТАЖ З ВІДДІЛЕННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ УЖГОРОДСЬКОЇ МІСЬКОЇ КЛІНІЧНОЇ ЛІКАРНІ

Літній день 5 червня 2014 року наклав на мене певну журналістську місію. Із самого ранку він вляпав у непривабливу історію галузь медицини «європейського» міста Ужгород та людей в білих халатах Ужгородської міської клінічної лікарні, особливо відділення загальної терапії, та заразом і мене, пацієнтом якого я зараз є. Ближче до обіду потрапила в самісінький епіцентр гарячої точки (слава Богу, без бойових дій), але ж то благодатна справа для журналіста, тим більше помічника народного депутата, який має за прямий обов’язок допомагати своїм обранцям. Приводом став матеріал Закарпатського інформаційно-ділового порталу uzhgorod.in «Міська клінічна лікарня: клінічний випадок безладу й розрухи (ФОТОРЕПОРТАЖ)» – (задля об’єктивності треба прочитати, і коменти також).

Прочитали?! Аргументи публікації прості як двері: «…ми не шукаємо винних. Ми запитуємо «чому?!» Чому людей, що все життя віддали праці, дітям, улюбленій професії, рідному містові, покликанню – чому їх лікують в умовах майже хліва. Бо назвати людськими ці умови не можна. Винні у цьому точно не лікарі…».

Однак, дорогі колеги, адміністрація УМКЛ переводить стрілки саме на ЛІКАРЯ – завідувачку відділення загальної терапії Любов Смагіну, лікаря з 40-річним стажем. Дісталося їй і за журналістів, які працювали у відділенні без її відома (а це порушення журналістської етики, і вважаю, що треба вибачитися), мало чи не сама організувала матеріал і загалом навіщо впустила. В.о. головного лікаря Володимир Шпонтак (головлікар Іван Курах саме у відпустці) на фото виявив відхилення від стандартних медичних норм (пательню із салом – обід медиків, відра не там стояли тощо) і всипав по повній, також зауважив по-чиновницьки, що мало благодійників залучає для ремонту і, напевно, дещо інше, відомо тільки їм обом.

Без зайвого, мені точно не хотілося братися за перо під час лікування, однак вимагає професійний обов’язок. Розумію авторів матеріалу, бо інакше не вийшло б так «смачно», тішуся як політик, що в суспільстві збільшується число небайдужих активістів і це нормально, тим паче після революції на Майдані та сотні героїчних смертей. Не оправдовую недоліки медиків, бо вони скрізь. Не заперечую принизливих для містян умов лікування «найпопулярнішого» відділення загальної терапії, а тільки аргументую. З 2012 року, коли востаннє тут була, вигляд відділення дуже зубожів. Хоча мені, виснаженій Революцією Гідності, відвели окрему (відремонтовану силами колективу) палату з окремим санвузлом. Однак і за таких умов тут дуже важко відчувати себе повноцінним громадянином держави, приреченим піклуватися за своє здоров’я. І перше, що хотілося запитати у Любов Костянтинівни, то про ремонт у відділенні. Вкотре журналістська інтуїція не підвела і вже згодом (читай вище) опинилася в епіцентрі. Довелося і лікаря заспокоювати, і чимало працівників лікарні вислухати (не спеціально), і з адміністрацією медзакладу поспілкуватися. На аналіз роботи відділу охорони здоров’я Ужгородської міськради не претендую, бо це окремий шмат роботи не одного дня. Однак, пропоную десять зібраних важливих ГАРЯЧИХ І ХОЛОДНИХ аргументів, які віддзеркалюють суть справи.

1. В УМКЛ проведені капітальні ремонти на суму понад 1 млн. грн. в реанімації, операційних, хірургічному відділенні № 2, гінекології, відділенні судинної неврології, травматології тощо. Всі відділення залучають кошти спонсорів чи роблять ремонти власним коштом. Однак адміністрація роками ігнорує ремонт популярного з об’єктивних і, за останні роки, суб’єктивних причин відділення. Двічі відділення виключали з графіку ремонтів за бюджетні кошти. Причини можна вияснити у головного лікаря, бо це не всі в адміністрації знають. Колектив у певній мірі порадів, бо нарешті ситуація зрушить з місця.

2. Адміністрація демонструє дивну (точно не залізну) чоловічу логіку: якщо мало грошей залучаєш на відділення, значить поганий завідувач. Тоді виходить, що набутий професійний рівень лікаря, який нині на вагу золота, на другому місці? Вважаю принизливою ситуацію, де від лікаря і медперсоналу вимагають будь-що бути менеджерами і покращувати умови власним коштом та пошуком благодійників. Для цього треба мати ще певний талант.

3. Упродовж року тут лікується майже 13 тисяч хворих загалом, з яких 1600-1800 хворих, більшість тяжких, у терапії. На всіх – 3,5 ставки лікаря, 2 повні, а 1,5 розділені на трьох лікарів, бо так економлять міський бюджет. Щороку тут помирають понад 50 невиліковних хворих, яких «спихають» терапії. Побутує думка: якщо хворого з обласного онкодеспансеру напрямляють у відділення терапії, то значить – помирати.

4. На харчування в міській лікарні передбачено бюджетом 5,50 грн. тричі на день!!! і це триває багато років.

5. На 1 ліжко/день передбачено 6,00 грн.!!! на ліки, за що можна купити одну капельну систему, аж ніяк не ліки. Зокрема, для порівняння: в обласній лікарні – 40,00 грн., в Мукачевому – 28,00 грн., у В.Березному – 22,00 грн. І певна сума, яка складається з багатьох 6,00 грн. направляється на щоденну цілодобову ургенцію (8 років УМКЛ єдина в місті цілодобово здійснює ургенцію, раніше – по черзі всі лікарні), реанімацію, травматологію, операційні. Так стверджують в адміністрації, а хворі всі ліки купують за свої кошти, в тому числі і я витратила кругленьку суму. Адміністрація не заперечує, що в лікарні найнижчий рівень медичних послуг.

Цікаво й таке. В Ужгороді сформувалася якась цікава схема щодо лікування в обласній лікарні, де за рахунок лікарні виділяються ліки. Треба записатися на якусь чергу у якогось лікаря, або через якогось лікаря, а знайти відповідного знайомого. І тут я розумію зубожілих ужгородців.

6. Ужгородська міська клінічна лікарня підпорядковується міському відділу охорони здоров’я, де працює аж 5 працівників. Я не знаю, які програми вони напрацювали для простих ужгородців, таке інше (можна перевірити), але вони постійно скорочують штат лікарні, щоб зекономити на бюджетній статті зарплати, що займає майже 90%. Решта йде на ліки і харчі.

7. Лікарняна аптека – прибутковий бізнес на хворих. Тут деякі ліки дорожчі, ніж в аптеках міста (сама перевірила). Але проблема в тому, що ліки дуже дорогі, бо мають ланцюг посередників і це кричуще питання адресую до центральної влади. Тут мені розповіли нову схему кмітливих ужгородців щодо забезпечення ліками. Купують ліки в Угорщині, де вони наполовину дешевші, головне – виписати рецепт у лікаря, бо там – ліки тільки по рецепту. Це у нас ліки – бізнес без рецептів.

8. В лікарні існує багато років лікарняна каса, в яку можна відраховувати один відсоток від зарплати на майбутню профілактику здоров’я, але вона, як я зрозуміла, не популярна серед ужгородців.

9. В лікарні необ’єктивна кадрова політика, кмітливі борються у різний спосіб за робоче місце, а також багато нарікань на головного лікаря, який більше пильнує посадове крісло і догоджує кожній новій владі.

10. Лікар має належати до середнього класу нації, щоб мати можливість дбати про здоров’я нації. Чому в лікаря принизлива зарплата? Коли буде державна повага до молодшого медперсоналу і технічних працівників? На думку багатьох, саме середня ланка межує з бідністю, бо лікарі «всі добре маються».

ВИМАГАЮ ВІД УЖГОРОДСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

1. Обрати на демократичній основі – за принципом народовладдя – нового головного лікаря Ужгородської МКЛ, як цього вимагає здійснена Революція Гідності.

2. Переглянути тарифи на лікування та негайно розпочати капітальний ремонт відділення загальної терапії УМКЛ, щоб ужгородці могли здійснювати профілактику здоров’я в нормальних умовах.

3. Створити на базі лікарні власну аптеку, через яку видавати в тому числі і бюджетні ліки, і спрямувати туди кошти лікарняної каси.

Все це підлягає ретельному аналізу і комплексній перевірці. Лікарня ніколи не буде мати іміджу з окремим показовим відділенням, а тільки як цілісний організм, в якому всі уболівають за єдину справу. Для цього треба змінюватися самим і все навколо себе, де стирчать вуха корупції і несправедливості. Знаю, що колектив відділення загальної терапії збирає збори трудового колективу для обговорення. Трудовий колектив – це судини життя людських доль, і вони мають право обговорити плюси і мінуси своєї роботи, а тим більше – вимагати усунення несправедливості у великій лікарні і вимагати гідного ставлення до всіх. Як ужгородка, бажаю їм у цьому успіху, бо уболіваю за рідне місто, в тому числі і за лікарню, яка функціонує і на мої податки, і від проблем якої не маю наміру втікати, а допомогти виздоровіти, як окремому суспільному організму, бо вона всім нам потрібна як повітря. Для цього є ліки в душі кожного з нас – наша гідність і совість, які мають стати на бік справедливості, а значить власного очищення.

Ось така історія напередодні Дня журналіста, яка має мати продовження задля змін. День журналіста не вперше приходить до мене оригінально: робота мене дуже любить. З Днем журналіста, колеги! Слава Україні!».

джерело