Серия сообщений "праздники, колесо года":
Часть 1 - Шаманские практики, звуковые файлы,470 мб
Часть 2 - Аист
...
Часть 43 - Два стихотворения, удивительно сплетающихся друг с другом. Оба написаны родными для меня людьми,обое уже в лучшем мире...
Часть 44 - Масленичные гадания по блинам
Часть 45 - Холи - традиционный индуистский фестиваль прихода весны. раскрасим мир и друг-друга всеми цветами радуги!
Часть 46 - ТОП-10 РЕЦЕПТОВ ДЕТСКИХ САЛАТОВ, КОТОРЫЕ УКРАСЯТ ЛЮБОЙ ПРАЗДНИЧНЫЙ СТОЛ. ВАШИ ДЕТКИ БУДУТ В ВОСТОРГЕ!
Часть 47 - 15 оригинальных идей новогодней ёлки
Часть 48 - Новогодняя упаковка для мыла и не только
Часть 49 - Овечки - подвески интерьерные
Часть 50 - Время года и любовь. Интересные наблюдения, опрос

Серия сообщений "путешествия":
Часть 1 - Самое одинокое дерево на Земле...
Часть 2 - Шаманские практики, звуковые файлы,470 мб
...
Часть 40 - Первый музей эротики в Израиле и диплом на "право занятия любовью"
Часть 41 - Музеи эротики и секса в Европе
Часть 42 - Холи - традиционный индуистский фестиваль прихода весны. раскрасим мир и друг-друга всеми цветами радуги!
Часть 43 - Красивый утонченный коллаж о пустыне. Автор моя подруга Кира Костенко
Часть 44 - Потрясающие голубые поля в японском парке Хитати
...
Часть 47 - ЧуднЫ слуху русскому языки иноземные
Часть 48 - Картина Сальвадора Дали «Христос святого Хуана де ла Крус»
Часть 49 - Пешком по небу. Достопримечательности, которые вам вскружат голову

Серия сообщений "праздники, колесо года":
Часть 1 - Шаманские практики, звуковые файлы,470 мб
Часть 2 - Аист
...
Часть 42 - Мои желания в Новом году:
Часть 43 - Два стихотворения, удивительно сплетающихся друг с другом. Оба написаны родными для меня людьми,обое уже в лучшем мире...
Часть 44 - Масленичные гадания по блинам
Часть 45 - Холи - традиционный индуистский фестиваль прихода весны. раскрасим мир и друг-друга всеми цветами радуги!
Часть 46 - ТОП-10 РЕЦЕПТОВ ДЕТСКИХ САЛАТОВ, КОТОРЫЕ УКРАСЯТ ЛЮБОЙ ПРАЗДНИЧНЫЙ СТОЛ. ВАШИ ДЕТКИ БУДУТ В ВОСТОРГЕ!
...
Часть 48 - Новогодняя упаковка для мыла и не только
Часть 49 - Овечки - подвески интерьерные
Часть 50 - Время года и любовь. Интересные наблюдения, опрос

 

Как лишали девственности в разных странах мира?

 

Как лишали девственности в разных странах мира?

Повний сценарій весілля.

Часто трапляється, що наречені та батьки в передвесільних клопотах геть-чисто забувають розпитати в бувалих як правильно організувати урочисту частину весільної забави. Особливо часто це трапляється, коли батьки видають заміж чи женять першого сина чи дочку. В цьому пораднику ми намагатимемось допомогти вам розібратися із весільними звичаями та традиціями і дати найголовніші, на наш погляд поради, перевірені досвідом.

Кожна наречена мріє, щоб на весіллі була хороша погода. Щоб задобрити небесну канцелярію, здавна радять шанобливо ставитися до домашніх улюбленців, особливо котів. На Радехівщині є навіть звичай, що в передвесільний тиждень молода кланяється всім котам, яких тільки зустріне. Але навіть, якщо ви не переносите на дух котів, у вас є ще один шанс: в ніч перед весіллям поставте своє весільне взуття на підвіконня носками на двір. Кажуть, допомагає.
Благословення в хаті молодого

Перед виходом з батьківської хати наречений просить благословення. В основному благословляють тільки батьки, хоча в деяких районах Львівщини молодий кланяється також сестрам братам, дідусям з бабцями, а то й сусідам. Є дуже багато різновидів поклону, однак найчастіше молодий кланяється тільки батькам, які стоять чи сидять з іконою або хлібом – залежно від регіону та традиції в родині. Наречений, вклонившись та попросивши благословення цілує спочатку ікону чи хліб, а потім батьків і так тричі. Спочатку молодий просить благословення в батька, а потім в матері. Якщо крім батьків благословляють інші родичі, то вклонившись матері наречений кланяється дідам, бабцям, братам, сестрам, а тоді вже дальшій родині. Батьки ж благословивши словами роблять іконою чи хлібом символ хреста.

Після благословення свашки (обов’язково незаміжні дівчата) виводять молодого на вулицю. Свашок є дві і саме вони супроводжують нареченого до брами молодої. В Радехівському районі є ще й сватки, які супроводжують молоду, коли вона виходить назустріч молодому, але зазвичай молода виходить з дружками. На подвір’ї чи перед під’їздом мама нареченого окроплює свяченою водою кропилом, зробленим з мирти спочатку нареченого, потім гостей та машини, в яких молодий та весь його почт поїде викуповувати молоду. Кроплячи, мама обходить всю весільну громаду тричі за рухом сонця. Після цього свячену воду, що лишилася лють молодому під ноги. Дуже рідко нею виливають доріжку до брами чи авто. Тарілку, в якій була свячена вода, розбивають об поріг. Тоді попереду машина молодого зі свашками, а за ними і весь супровід їдуть до молодої. Дружби, в основному їдуть в машині зі старостою, старостиною та короваєм, оскільки саме вони стануть основними представниками молодого в торгах за наречену.
“Брама”, “рогачка”, “шлябант”

Так, в основному називають процес викупу нареченої. Назва походить від того, що дорогу перед під’їздом до нареченої перегороджують столом, на якому обов’язково має бути ікона, пляшка горілки, хліб, м’ясне та солодке. Браму ставлять, в основному, хлопці, які живуть на вулиці чи в будинку молодої, далекі друзі чи однолітки нареченої, які не є запрошеними на весілля. Хоча дуже часто в цьому дійстві беруть участь і брати та родичі молодої і запрошена молодь. Колись з боку нареченої були тільки хлопці, які й намагалися не відпустити дівчину, але тепер цей обряд чисто символічний. До речі про суму викупу та інші особливості варто поговорити заздалегідь, щоб жартівливе дійство не переросло в справжні образи, а то й бійку. Бувалі кажуть, що траплялося й таке, що через непорозуміння на брамі зривалося весілля. Отже, варто знати, наскільки сприйматимуться ваші жарти. Дуже важливо вчасно відчути, щоб не перегнути палку. На Волині є звичай, який часто використовують і у Львові. Якщо будь-хто привітався за руку з протилежних сторін – торг вирішено і браму забирають. Отож, якщо ви стоїте з боку молодої, а по той бік стола ваш кращий друг, з яким ви вчора пили на парубочому вечорі, - не поспішайте до палких привітів, бо за молоду можете не взяти ні пляшки. Тоді варто ховатися подалі від розлючених запорожців. Часто на брамі замість горілки можуть подати воду. Тому вміст кожної пляшку, як би надійно закритою вона не виглядала варто не лише понюхати, а й скуштувати.

Традиційно в Україні грошової одиницею для викупу молодої була горілка, хоча в деяких районах просять ще й гроші, але це запозичений звичай і появився лише з радянською окупацією. Зазвичай ставлять по пляшці горілки на кожен край стола і пляшку посередині. Кількість може бути збільшена, тому в багажнику варто мати принаймні ящик горілки. Також варто запастися на той випадок, якщо поставлять ще браму десь посередині чи на початку вулиці. Таке трапляється вкрай рідко, але буває.

Молодий в торгах участі не бере. З його боку торгуються дружби та старости, а допомагає вся решта громада. Процес торгу супроводжується куштуванням горілки з обох боків. Традиційно спочатку куштують з пляшки, що була на столі, тобто з молодої сторони. Потім дружба приносить кілька пляшок горілки, з одної з яких й беруть пробу. Кожна сторона намагається якомога легше сприйняти міцний напій опонента, аби показати, що градус слабенький. При цьому часто не закусують (мовляв, нема після чого). Інколи для того, щоб показати, що горілка справді не розбавлена, дружби наливають дегустатору молодої в склянку, а собі в келих-наперсток. Коли ж опоненти кажуть, що це не чесно, дружби відповідають, що домовлялися скуштувати по келиху горілки, а ось по якому ніхто не говорив, а від налитого на брамі відмовлятися не можна.

Часто з боку молодої виводять підставну молоду чи “молодуху”. Основним її атрибутом є величезний живіт з подушки та лялька на руках. Дуже часто в молодух перевдягають чоловіків. Так веселіше. Цей обряд походить з тих часів, коли наречену реально викуповували, а молодята часто-густо й не зналися, особливо, якщо одружувалися з розрахунку. Вважають, що молодому в ті часи справді могли підсунути, наприклад, не надто вродливу старшу сестру нареченої, яка засиділася в дівках.

Коли вже нарешті сторони домовляються і забирають з-посеред дороги стіл, виходить молода. Тут теж відбувається своєрідний торг: хто до кого ближче підійде. Наречений намагається виманити майбутню дружину за браму, а наречена навпаки – притягнути нареченого якомога ближче до двору чи під’їзду. Хто кого більше переманить на свій бік – той і керуватиме в сім’ї. Нарешті, коли вже молодята на відстані кількох кроків, наречена спочатку тричі кланяється молодому, а потім він – їй. Молода причіпляє майбутньому чоловікові ще на ліву сторону бутоньєрку.
Поклін в хаті молодої

Після брами молода запрошує всіх до хати. Бажано, щоб не було тісно, до хати йти тільки батькам, старостам, дружбам та най-найближчим родичам молодого. В хаті молодята просять тричі благословення в обох батьків та родичів. Тут вже кланяються усім присутнім. Батькам та найближчим по три рази, всім решту можна й по разу, оскільки це дуже втомлює, особливо в спеку. Молодята просять благословення порізно. Після цього обряду молоді виходять в двір чи біля під’їзду. Тепер вже мама молодої теж окроплює молодят та гостей свяченою водою, а батько посипає цукерками, перемішаними з зерном та копійками. При цьому наречені стоять поокремо: він – з дружками, вона – з дружбами. Виходячи з подвір’я, молодята тричі кланяються гостям та сусідам. При цьому варто врахувати, щоб присутні стояли перед молодятами. Якщо ж вони розташувалися, наприклад півколом, доцільно вклонитися лівому, правому крилу та посередині. До шлюбу молодята теж їдуть порізно. Спочатку йдуть старости з хлібом, за ними наречена з дружбами, далі наречений з дружками, а потім всі гості.
Реєстрація шлюбу

На реєстрацію варто приїхати заздалегідь на хвилин 10-15, щоб не пропустити своєї черги, бо потім доведеться чекати. Особливо це втомлює в липні-серпні, коли найбільше весіль та інколи молодятам доводиться по півгодини стояти просто неба під палючим сонцем. З макіяжу молодої, буває, залишаються лише кольорові розводи, особливо, якщо вона захоче (і таке бувало) стерти рукою піт. В РАЦС потрібно взяти бокал (один на двох) та пляшку шампанського. Не варто брати дороге чи особливе шампанське, оскільки нема гарантії, що саме з вашої пляшки вам наллють – черга ж рухається шаленим темпом і пляшки ніхто не підписує. Також не забудьте взяти обручки та весільний рушник. При собі варто мати принаймні сто гривень на різні додаткові витрати. Сама процедура цивільного шлюбу триває близько семи хвилин – і ви вже виходите з іншого боку зі свіжими печатками в паспортах та новим документом – одним на двох. Робите знімку на пам’ять, випускаєте голубів, якщо не пошкодуєте 20 гривень. Тепер ви офіційно чоловік та дружина. Однак за традицією до церкви молодята ще їдуть в різних машинах.
Вінчання

Щодо черг, - тут простіше, оскільки церков багато, а РАЦС – один. Проте, якщо ви вирішили обвінчатися в якійсь із найбільших центральних церков – то теж, можливо, доведеться почекати, оскільки церковний шлюб триває як мінімум 20 хвилин. Але радимо таки обирати невеличку церков десь на околиці. Там хоч і шику не стільки, зате черг нема і сама церемонія шлюбу відбувається набагато душевніше, оскільки ви в священика не одні з..., а можливо, й єдині в цей день. Однак захоплюватися тривалим шлюбом теж не варто, особливо в гарячу пору, оскільки бували неодноразові випадки, що наречена мліла. Тому ще перед вінчанням домовтеся з священником скільки триватиме церемонія. З церкви молодята виходять вже разом. Наречена перечіпляє бутоньєрку своєму законному чоловікові на правий бік. Ось тепер він вже серйозний одружений чоловік – табу, але й нова спокуса дівчат. Потім молодята з’їдають одну цукерку на двох і кидають солодощі гостям на потіху дітям та бабцям, які теж намагаються спіймати цукерку.
Прогулянка

З часу використання на весіллях найманих фото-відеоопраторів, традиційно після вінчання молодята йдуть на прогулянку. Для одних – це найцікавіша частина весілля, для інших – найвиснажливіша. Традиційно прогулянка з фотосесією найбільше до вподоби нареченій. Коли ж іще відчуєш себе в центрі уваги, а майже кожна дівчина мріє, щоб за нею стежив об’єктив фото- чи відеокамери. Традиційно гуляти молодята ходять у Стрийський парк, Шевченківський гай чи центр, хоча найвибагливіші та нешаблонні пари, знаходять у Львові і спокійніші місцини. Там, принаймні, в об’єктив фото- чи відеокамери потрапить одна молода, а не ще декілька на фоні зі своїми почтами. Пошуками таких місцин молодятам варто заздалегідь та обов’язково обумовити це з оператором та фотографом. Можливо, й вони вам щось порадять.

Нарешті вимучені, голодні, але щасливі молодята добираються до автівок і весільний кортеж прямує до залу, де вже чекають батьки, гості та накриті столи. До слова, не радимо брати на прогулянку гостей. Участь в зйомках беруть молодята з дружбами та дружками. Всі решта будуть не задіяні, а тільки затягатимуть час, шукаючи один одного в натовпі і довго збираючись в автобусі перед від’їздом. Гостей варто відправити в зал, а групові фото слід зробити ще біля РАЦСу чи церкви. Для того, щоб гості там не сумували, варто подбати про легенький фуршетний стіл. Тим більше, що всі вони вже зголодніли, тож канапка їм не завадить.

Якщо дозволяє час та погода, а також фотограф погоджується працювати після початку застілля, на прогулянку можна поїхати після першого танцю. Тоді гостям вже не до вас: вони ситі, ледь схмілілі і танцюють польку. Ось тільки може образитися двоюрідна сестра троюрідного батькового брата, яка проспала початок забави, прибігла привітати молодят, а їх десь нема. Порада батькам: не телефонуйте зразу молодим і не псуйте їм настрою – від цього вони раніше не приїдуть, а гості, що прибули із запізненням можуть і почекати. Посадіть краще їх за стіл та добре нагодуйте.
Зустріч молодих біля бенкетного залу

Ну ось, нарешті, позаду опинився шалений марафон благословень, переїздів, викупів молодої, громадських та церковних церемоній укладення шлюбу, фото та відео сесій у таких куточках міста, де молодята взагалі ніколи не були. Молодята навчилися синхронно і з посмішками кланятися та, засмикані настановами та цінними вказівками всієї родини та викриками фотографа з відеооператором, на чолі весільної процесії рухаються в напрямку проведення весільного застілля. А там батьки уже готують їм святкову зустріч.

Одразу виникає перше запитання. Де зустрічати молодят? В різних регіонах та в різний час їх зустрічали по-різному. На сьогоднішній день їх можна зустрічати і на вулиці перед рестораном, і в залі ближче до музикантів.
Зустрічаємо молодих на вулиці

Цей варіант кращий для традиційних українських весіль. Перед входом до весільної зали шикуються всі батьки, мами та старости. Батьки тримають в руках пляшку шампанського, 2-6 бокалів (якщо 2 – то тільки для молодих, якщо 6 – то ще й для всіх батьків.). В деяких регіонах молодих зустрічають горілкою. Мами тримають на рушнику хліб зі сіллю, по обидва боки поважні старости тримають короваї. Є, звичайно, й регіональні особливості, як, наприклад, молодих зустрічають тільки мами; кожна мама тримає по хлібу з сіллю. Молоді підходять і тричі їм кланяються. Часом прийнято щоб молодий ніс молоду від машини на руках і ставив на овече руно (символ достатку) перед батьками (Червоноградщина). Після того, як молодята тричі вклонилися батькам, хтось із батьків відкриває пляшку шампанського наповнює келихи і подає молодим та батькам. Мами і тати по черзі вітають молодих, стукаються бокалами і п’ють. Молодята трохи залишають у келиху і виливають через плече далі відщипують (відкушують) по кавальчику хліба, макають в сіль і їдять. Якщо обидві мами тримають по хлібині, то молоді відщипують (відкушують) від різних хлібин. В деяких місцевостях прийнято ще й бити бокали після виливання залишків шампанського. Одразу скажу, що звичай це не український, а штучно нав’язаний з Росії за часів радянської влади. Ще, також, зустрічається звичай, коли молодих зустрічають горілкою. В такому випадку вони змушені випити по три чарки горілки практично не закусуючи. Після цього проходять до весільної зали.

Окремо хочеться виділити звичай, коли молодих зустрічаю на порозі і перед ними символічно закривають двері. Починається переспівування між дружками з дружбами та між батьками та родиною через двері. Після кількахвилинного переспівування, молодят пускають до залу. На порозі неодмінно має бути овече руно, на яке мають наступити молоді.

Зустрічаються випадки коли мами під час зустрічі молодих мають накинуте на плечі овече руно, а коли молодята проходять до залу – це руно кидається їм під ноги, щоб вони на нього наступили.

Отже, зустріч молодих на вулиці є традиційною, але має й свої недоліки. Якщо музиканти грають тільки на синтезаторах – музичного оформлення на вулиці не буде. Другим моментом є непередбачуваність погоди. Якщо піде дощ чи сніг, якщо буде спека чи холод – гостей доведеться тримати на вулиці, а це позитивно не вплине на настрій гостей.
Зустрічаємо молодих в приміщенні

Цей варіант зустрічі більш схиляється до європейського. Ближче біля музикантів, де є більше місця і ближче до входу ставиться столик. На цьому столику стоїть пляшка шампанського (горілки), стоять бокали (2 чи 6 штук, читай вище), знову ж таки може бути хліб зі сіллю, коровай, чи просто щось солодке. Може також на цьому столі бути іконка. За столиком за батьками може бути гарненька біла арка з квітів і стрічок. Церемонія зустрічі нічим принципово не відрізняються від „вуличної”, але має певні позитивні сторони: гості не чекають на вулиці, музиканти завжди заграють марш для молодят, батькам для привітання можна дати радіомікрофон і їх слова почують всі.

Тут перераховані далеко не всі звичаї зустрічі молодих, до цього ми навіть не прагнули. Бо звичаїв є та звичаєвих відмінностей є настільки багато, що описати їх всі практично не реально. Тут відображені основні моменти, які присутні у більшості випадків.

Окрім цього, беручи до уваги, що молодята не виросли на одній вулиці – можна сміливо говорити, що ці звичаї в їх родинах відрізняються, тому дуже часто поєднання елементи звичаїв з обох родин є нормальною практикою.
Вітання молодих (Даровання, перепій)

Після церемонії зустрічі батьками наступає момент, коли молодят можуть привітати і всі гості. Якщо зустріч відбувалася на вулиці – молодят потрібно завести до залу, де вже стоїть спеціально відведений для цього столик. Якщо зустріч відбувалася всередині приміщення – молоді займають місця батьків за столиком, за яким ті їх зустрічали. Зрештою, може бути й окремий стіл для вітань, але в такому випадку до непристойності зростає кількість переходів молодих і гостей за ними.

Колись молодят вітали на їх місцях за весільним столом, але, погодьтеся, тягнутися через стіл, наповнений стравами, для вітального поцілунку, ризикуючи попасти краваткою в салат а полою піджака у весільний торт – не дуже зручно.

На столі для вітання молодих в більшості випадків присутня або тарілка, накрита серветкою, або широкий і низький кошичок також з серветкою. Сюди дорогі гості будуть складати свої інвестиції у фонд молодої сім`ї.

Молодята щасливі і втомлені стоять за столиком, або трохи збоку, дружби розташовуються від них по обидва боки. Першими молоду сім`ю за традицією вітають батьки. Як правило, їх подарунок найбільш значущий. Далі в привітальну колону шикуються всі гості. В деяких регіонах дотримуються жорсткої субординації у почерговості вітань: батьки, бабусі з дідусями, брати і сестри, хрещені батьки і так далі.

Музики грають марші, один дружба забирає в нареченої вже подаровані квіти і кладе їх у вази, або віддає офіціантові. Другому дружбі наречений передає коробки і пакунки з речовими подарунками. Дружки в цей час вішають бутоньєрки гостям, котрі вже привітали молодят. Чемні гості за це дають їм трохи грошей. Але це ще не всі видатки гостей. Порядні гості завжди підійдуть до музикантів, привітаються за руку, подякують за марш і залишать грошей. Цей звичай поширений на всій території України.

З цього моменту починається активна робота весільних Старостів. Їх, як правило, буває двоє на весіллі. Один з боку родини молодого, другий – з родини молодої. Вони повинні провести гостей до столу і правильно їх посадити. За звичай гості нареченого сидять напроти нареченого, гості нареченої – напроти нареченої. Окрім цього, Старости повинні дуже добре знати своїх гостей і посадити їх так, щоб всі гості були хоч трохи між собою знайомі.

Коли всі гості вже зайняли свої місця за святковим весільним столом – настає черга молодят. На традиційному українському весіллі мами молодят перев’язують їм руки вишитим рушником і заводять їх до столу. В більш сучасних інтерпретаціях молодята самі заходять до залу на свої місця. В українських традиційних варіантах музичним супроводом походу молодят на свої місця слугує козацький марш. В осучасненому варіанті це може бути марш Мендельсона, або будь-яка інша музика на вибір молодят.

Окрема розповідь про європейські тенденції на українському весіллі. Все більше молодят останнім часом використовують струнні квартети для моменту вітання. Зазвичай молодята розташовуються чи в невеликій альтанці (якщо на вулиці) чи під квітковою аркою, десь поруч знаходиться струнний квартет (секстет, октет, квінтет, оркестр), який виконує в переважній більшості класичні речі. Гості вітають молодят, дружки не вішають бутоньєрки, а просто мило посміхаються, старости не розсаджують гостей – їх просто нема, кожне місце за столом підписане. Зрештою, європейські тенденції тільки починають інтегруватися в українські весілля, тому говорити про чітко вибудуваний звичаєвий сценарій ще рано.
Початок весілля

Попри все розмаїття весільних звичаїв, початок застольної частини завжди однаковий. Всюди і завжди вона розпочинається з молитви за здоров’я молодят. Це стосується і традиційних українських весіль, і сучасних українських весіль і, навіть, модернових весіль з європейськими елементами.

Хто має промовляти молитву? Дуже хорошою прикметою є присутність на весіллі священика. Звичайно в такому випадку молитву промовляє він. Якщо священика на весіллі не має, тоді цей почесний обов’язок виконують Старости. Вони обоє виходять перед весільну громаду і старший з них промовляє молитву.

Часом, коли на весіллі Старост немає, молитву може промовляти найповажніший чоловік в родині. Жінка молитву зазвичай не промовляє. Це пов’язано з тим, що чоловік асоціюється зі священиком.

Почесне право першого тосту на весіллі має мама нареченої. Цей звичай бере початок в ті часи, коли дівчина завжди йшла за невістку в хату молодого. І перший тост говорила її мама віддаючи свою кровиночку з хати.

Наступними йдуть тости мами нареченого, батька нареченої та батька нареченого. За звичай впродовж весілля свої вітання-тости говорять найближчі родичі, як то: бабусі і дідусі, хрещені мами та батьки та ін.
Перший танець молодого подружжя

Переходом між першим застілля та танцями слугує перший танець молодого подружжя. Згідно традицій минулого століття – це має обов’язково бути вальс. Але, як показує практика, сучасні молодята просто не вміють його танцювати. Тому краще не мучити себе і вибрати хорошу повільну мелодію, яка близька обом молодятам. Ще одним варіантом вирішення цієї ситуації є постановочний танець. Зараз є достатня кількість хореографів, які за кілька занять можуть поставити нескладний, але ефектний танець.

Перед початком танцю дружки прикрашають танцювальний майданчик створюючи образ серця чи то зі свічок, чи то з пелюсток троянд, чи в будь-який інший спосіб. Молодята заходять у середину цього серця і там танцюють. Всі весільні гості створюють велике коло навколо серця з молодим подружжям і, тримаючись за руки, танцюють. Це коло має символізувати родинне коло, єднання двох родин в одну велику, максимальну підтримку всієї родини для молодої сім`ї.

Після танцю молодятам традиційно кричать: «Гірко!!!». Вони цілуються, а всі гості готуються до активної танцювальної програми.
Весільний коровай

Коровай, як неодмінний атрибут весілля, присутній завжди. Але тільки в кількох місцевостях залишилася традиція його розрізання. Кілька слів про те, як ця традиція виглядає.

Короваї на весілля, як правило, два. Один випікається в родині молодого, другий – в родині молодої. Наприкінці третього застілля обидві мами (свахи) разом з дружбами починають різати коровай і роздавати гостям. Виглядає це так: один дружба роздає родині молодого, другий – родині молодої. Інколи дружби ще й разом виносять на підносі коровай і співають спеціальну переспівку. Кому роздавати – підказують мами. Дружба говорить приблизно такий текст: «З під зеленого дуба, де барвінок в’ється, від молодого та молодої коровай шлеться. Десь тут має бути стрийко з Канади з родиною. Гоп, гоп, гоп. Музиканти сто літ!» В одній руці він несе кавалок короваю, а в другій тримає імпровізований дзвіночок. Музиканти виконують щось пафосне.
Знімання вельона або кидання весільного букета

На сьогоднішній день для завершення основної частини весільної забави практично на рівних використовують дві традиції. Це церемонія знімання вельона (розчіпчення, зав’язування) – український традиційний весільний звичай, і церемонія кидання весільного букета і підв’язки молодої – європейський звичай.
Знімання вельона

Музиканти виконують пісню «Горіла сосна». По центру танцювального майданчика ставиться стільчик. В деяких регіонах на нього кладуть подушку. На цей стільчик сідає наречений, наречена – йому на коліна. Всі незаміжні дівчата виходять наперед і стають в коло. Свекруха з дружками підходить до нареченої і, з допомогою дружок, знімає вельон. Після цього дістає хустину і пробує пов’язати її на голову нареченої. Остання три рази не дається. Після чого свекруха або дарує нареченій подарунок (зазвичай щось з ювелірних прикрас), або кланяється вже майже невістці. Далі пов’язує хустину молодій на голову, та вже не пручається. Це символізує зміну статусу молодої з дівчини на молоду господиню. З зав’язаною хустиною молода піднімається з колін молодого, кланяється свекрусі, цілує її і робить з нею кілька символічних танцювальних па тримаючи свій вельон на плечі свекрухи. Існує також звичай, коли наречена в цей момент дарує подарунки родині нареченого. Перетанцювавши зі свекрухою, молода знову кланяється їй, цілує і дарує подарунок. Далі підходить до свекра, кланяється йому, цілує його і робить з ним кілька символічних танцювальних па тримаючи свій вельон на плечі свекра. Перетанцювавши зі свекром, молода знову кланяється йому, цілує і дарує подарунок. Ця процедура повторяється зі всіма братами та сестрами, бабусями та дідусями нареченого. Тільки, якщо в нареченого є молода незаміжня сестра – їй вельон одягається на голову. А якщо в нареченої є незаміжня сестра – наступною до танцю запрошується саме вона. Вельон, відповідно, одягається на голову. Далі наречена перетанцьовує з першою дружкою, другою дружкою і всіма незаміжніми дівчатами. Запрошуючи дівчину до танцю необхідно гарно поклонитись, поцілувати, одягнути вельон на голову, зробити кілька танцювальних па, знову поклонитись, зняти вельон і знову поцілувати. Перетанцьовувати потрібно зі всіма незаміжніми дівчатами навіть найменшого віку (навіть з дошкільнятами). Часом зустрічається звичай, згідно з яким наречена, після незаміжніх дівчат, перетанцьовує також з неодруженими хлопцями.

Також в деяких місцевостях наречений сам знімає вельон з нареченої і, за кожну витягнуту з волосся гренадлю, або міцно цілує наречену, або кладе велику грошову купюру.

Коли молода перетанцювала зі всіма дівчатами, вона складає в кілька разів вельон і, високо тримаючи його в руці, закриває очі, крутиться на місці, та кидає навмання дівчатам. Вважається, що хто з дівчат його зловить, той найближчим часом вийде заміж.

В осучасненому варіанті цього звичаю нареченій знімають вельон, але кидає вона весільний букет. На такий випадок краще приготувати, максимально наближену до весільного букета, копію. Справа в тому, що оригінальний весільний букет має тверду і важку пластикову ручку, яка при невдалому кидку, може заподіяти серйозну травму.
Коли знімати вельон?

Згідно давніх весільних звичаїв наречена має перейти в нову добу вже без вельона, тобто до 00.00. Але, насправді, цього звичаю майже не дотримуються. Час для знімання вельона треба вибирати на весіллі. Коли гості починають активно розбігатися додому, або, якщо їх привезли автобусом з іншого місця, сплять на столах, треба швиденько починати церемонію знімання вельона. В іншому випадку ризикуєте це зробити для 5-10 людей, котрі героїчно дочекаються цього моменту.

І, звичайно, це дійство відбувається не раніше, аніж гості вийдуть з-за третього заходу за стіл.
Кидання весільного букета та підв’язки молодої

Західна весільна мода активно пускає своє коріння і в обрядову частину українського весілля. Все частіше та частіше можна побачити церемонію кидання весільного букета та підв’язки молодої. Виглядає це приблизно так: всі незаміжні дівчата стають під одну стіну в одну чи дві лінії. Молода, стоячи спиною до них, закриває очі і кидає їм через плече свій весільний букет. Завдання дівчат схопити його. Хто його схопить – той незабаром вийде заміж.

Після цього в коло стають всі неодружені хлопці. Молодий сідає в центрі цього кола на стільчик. Молода танцює еротичний танець, ставить ногу на стільчик молодому між ноги і високо піднімає весільне плаття. Молодий зубами знімає з ноги підв’язку і кидає навмання нежонатим хлопцям. Хто з них зловив – той незабаром одружиться.
Коли кидати весільний букет?

Весілля за європейськими звичаями, як правило, довго не триває. Тому момент кидання весільного букету підв’язки молодої визначається відповідно до сценарію весілля. Звичайно ближче до завершення весілля. Якщо використовується змішаний варіант українського весілля з елементами європейських традицій, тоді і букет і підв’язка займають час, коли мав би зніматися вельон.

Наступна частина весілля теж має свої варіанти: український класичний та європейський.

На традиційному українському весіллі після того, як молода кинула вельон, вся весільна громада разом співає „многая літа” молодим, батькам молодих, бабусям і дідусям, братам і сестрам, дружбам і дружкам, старостам і старостінам, всім гостям, які прийшли на весілля, весільним господиням і поварам, музикантам, фото та відооператору, словом всім, хто долучився до весілля. Після цього або танцюється родинний танець, або батьки та молоді запрошують гостей до столу випити „на коня”. Весілля на цьому може не закінчуватися. Активної подачі страв за столом вже не буде, але годину-дві ще можна потанцювати.

На весіллі з яскраво вираженими європейськими обрядовими елементами, після кидання весільного букету та підв’язки нареченої, гості та молодята танцюють спільний танець в колі. Після чого активної танцювальної програми вже немає – під легку фонову музику гості розходяться додому.
Розрізання весільного торта

Після знімання вельона і зав’язування молодій хустини, часто відбувається розрізання весільного торта. Молодята, тримаючись за руки, разом беруть ніж, відрізають з торта першу скибку і кладуть її на блюдце. Це символізує їх першу спільну роботу, як молодої сім`ї. Тримаючи це блюдце в руках, маленькими ложечками годують один одного цією скибкою торта. Це має символізувати, що віднині вони один одному будуть дарувати тільки солодкі хвилини.

Після цього торт розрізається і ним частуються всі гості.

Сексуальные традиции у славян в Древней Руси, конечно же, тоже были, как и у любого другого народа. Но, к сожалению, сохранилось очень мало письменных источников, из которых можно узнать интимные тайны наших предков. На Востоке более бережно относились к рукописям. Оттого и такие документы как «Кама-Сутра» дошли до наших дней «в целости и сохранности». Да, к тому же, у славян не было традиции распространяться об интимных вещах - эти вопросы следовало держать при себе и не выносить на всеобщее обсуждение. Пантеон язычества. Мокошь. В древние времена народ славян верил в существование духов природы, богов, которые правят всем человечеством. Именно в их власти было приносить любовь или ненависть, радость или разочарование, мужество или страх... До конца десятого века основной и единственной верой на Руси было язычество. В 980 году князь Владимир создал языческий пантеон. На холме возле Киева было велено установить идолы шести богов, изготовленных из дерева: Перуна, Стрибога, Дажьбога, Сварога, Хорса и Мокоши. Седьмой идол - Велес - стоял внизу. В славянских мифах он изображался огромным змеем. Велес и Перун - бог неба, не ладили между собой. В некоторых легендах говорится, что причиной тому послужила кража «Змеем» (Велесом) жены «Громовержца» (Перуна). Перун властвовал на небесах, а Велес - на земле и был, собственно, покровителем всей Руси. Мокошь - единственное женское божество, которое почиталось наравне с Перуном и другими богами. Древние русичи представляли ее с большой головой и длинными руками, прядущую по ночам в избе. Поэтому поверья запрещали оставлять кудель на ночь, «а то Мокоша опрядет». Мокошь - "прядущая нити судьбы". Она была женой Громовержца (Перуна), или, другими словами – его женским соответствием. После принятия православия Мокошь "заменила" Параскева Пятница. Ее представляли женщиной с распущенными волосами, которая покровительствовала деревням, где приносили ей жертвы - женщины бросали в колодец пряжу. «Руса коса до пояса...» Волосы - своеобразный символ женственности. С ними связано много предубеждений. Если волосы у женщины были распущены - значит, она незамужняя, а по-народному - "девка". Волосы у славянок почитались длинные. Ношение обруча или ленты было "обязательным", потому что плохая примета - оставлять волосы распущенными без обруча - беда случится. В несобраных волосах нечистая сила живет. Женщин с распущенными волосами называли ведьмами - они приносят беду. Было еще и такое верование: недаром волосы у женщины длинные – значит Велес ее хозяин. Велес - змей, "нечистый". Потому нельзя было волосы распускать, "чтоб Хозяина не накликать". "Если беда, какая, или горе пришло - значит, бес помешал - волосы надо сбрить наголо". Косу плели в девяносто прядей. Такую косу называли бесчисленницей. Пряди смачивали в соли или квасе, накладывали одну поверх другой. Исподнизу плели замужние женщины. Пряди перекладывались жемчугом. Коса должна была закрывать шею - одно из самых желанных мест для мужчин. На свадьбе невесте специально запутывали косу, чтобы жених долго не мог ее распустить. А распустил косу - значит взял замуж. Коса разделялась надвое, что имело тоже некий сексуальный смысл, а потом навсегда пряталась под убором... Теперь это было достоянием только мужа. На голову невесте жених набрасывал белое покрывало - "повой", что в переводе значит "очищать", или "убрус" - бремя, рождение, брак. "Темное начало" в женщине покрывалось «чистым» - священным бременем, замужеством. Замужние женщины носили кику - головной убор в виде выступающих на лбу рожек. Кика - символ сексуальной и родящей силы. В славянской мифологии встречается много женских божеств. Но все же особое место занимали рожаницы - девы, которые определяли судьбу человека и рождение. Также существовали соответственные мужские божества - род. Богиней плодородия и покровительницей брака почиталась Лада. О ней упоминается в древних письменных источниках: "четвертый идол Ладо; сегоя имя хубога веселия и всякого благополучия, жертвы ему приношаху готовящиеся к браку, помощию ея мнящие себе добро веселие и любезно житие стяжати". «Необычные обычаи» Древнеславянская культура относилась скорее к типу просексуальных, т.е. положительно относящихся к сексу. И только много позже, благодаря влиянию христианства, утвердилось представление, что чувственная любовь - это 'злой грех'. Сексуальность долгое время ассоциировалась у наших предков с праздником, смехом, песнопениями и неким музыкальным сопровождением. Многие древние народы считали сексуальность космическим началом всего, что существует. Славяне тоже не были исключением. В романтичных песнях женственная нежная березка сплеталась с могучим твердым дубом... Мать-земля оплодотворялась небесным дождем.. А в древних ритуалах на Руси мужчины символически оплодотворяли Землю: сеяли лен без штанов, или же и вовсе без одежды. В период засева хлеба хозяину и хозяйке следовало совершить ритуал, во время которого они занимались любовью прямо на поле. Или же, существовал другой обычай - перекатывание парами по засеянному полю. А, чтобы вызвать дождь во время засухи, женщины, задрав подолы, "показывали" небу свои гениталии. Николай Фомин. Лён цветёт Древняя религия славян не требовала сохранять целомудрие, но и не отличалась особой вольностью нравов. Сексуальность выражалась в праздниках, песнях. Праздничные танцы у славян, считались забавой эротической - во время прыжков и подскоков оголялись интимные места, которые обычно были прикрыты юбкой, накидкой или кофтой. Такие увеселения происходили накануне венчания в доме жениха. Праздненство носило название "Скакания". На него собиралась молодежь. Невеста тоже находилась в "центре событий". Парни и девушки пили вино, становились в круг, обхватив друг друга за плечи, и начинали скакать, высоко вскидывая ноги, задирая подолы юбок, и весело распевали песни с явным эротическим подтекстом. Праздник обычно заканчивался "сном вповалку". "Яровуха" - название еще одного языческого праздника, произошло оно от имени языческого божества плодородия Ярилы. Суть веселья состояла в том, что после гуляний в обители невесты вся молодежь оставалась спать вместе. Интимная близость была запрещена, но в остальном в поведении молодых не было табу. У древних славян также была особенная игра под названием «межи селы»: во время игр, песен и плясок мужчины выбирали себе невест и уводили к себе в дома. Это стало началом различных уже свадебных традиций, например, обычая похищать невесту, или же привычного теперь выражения "играть свадьбу". У славян существовало множество обрядов и праздников, когда мужчины и женщины купались вместе нагишом. Один из них был посвящен богине плодородия и покровительнице брака Ладе. Позднее он стал известен среди народа как день Ивана Купалы. В этот день царило полное сексуальное раздолье. Позже православные монахи писали: «Тут же есть мужам и отрокам великое падение на женское и девичье шатание. Тако же и женам мужатым беззаконное осквернение тут же». Излюбленным славянами способом совокупления были занятия любовью в воде - на озерной или речной отмели, наплаву среди широкой реки... У Маврикия Стратега, византийского историка VI века, излюбленный славянами способ совокупления в воде вызвал удивление. Изумился Маврикий и тому, что славянская молодежь еще до замужества и женитьбы развлекалась групповым сексом во время праздников. «Фирменным» знаком древнеславянских интимных отношений было отсутствие традиций скотоложства и гомосексуализма, а также категорическое нежелание мужчин выносить свои победы над дамами на всеобщее обсуждение. Бахвальство же успехами у дам практиковали и древнеиндийские герои, и западноевропейские рыцари. В Древней языческой Руси было распространенным такое явление как многоженство. В летописях, конечно, нет сведений о жизни простых людей, зато нам помогают светские и церковные законодательные акты. В них часты упоминания о многоженстве и среди рядовых жителей. Мужчина мог имет от двух до четырех жен, но в этом тоже не было никаких ограничений. Жены не были подчиненными мужу. Кроме того, «нелюбимые» жены могли изменять мужьям, без каких-либо наказаний и всенародных осуждений. Если находился "другой", который предлагал "руку и сердце» и обещал сделать «главной» женой, древнеславянские женщины могли официально "поменять" супруга. Древний языческий обычай был довольно живучим. Церкви пришлось долго бороться против него, и победить удалось далеко не сразу Понятие блудницы возникло примерно в VII веке и означало лишь то, что девушка ищет мужа (блуждает). В конце VIII века понятие «блудница» изменилось. Им стали называть всех дам, лишившихся девственности. С XII по XVII век блудницами считали незамужних девиц, вступавших в интимную связь, и вдов, принимавших у себя мужчин. Лишь в XVIII веке, благодаря титаническим усилиям церкви, слово блудница стало ругательным. Но не оскорбительным, чего очень бы хотела церковь. Соответственно, в языке и в юридической практике степень греховности подразделяли. Блуд — это связь с незамужней женщиной, прелюбодейство — с замужней. Проституток называли срамными девками. Девственность На Руси очень ценилась девственность девушки. Но значение этого в совсем древние времена понималось очень своеобразно. Например, в конце восьмого века волхвы исполняли роль "дефлораторов". А именно: в «девичьей бане» за день до свадьбы они лишали девственности невест, которые не лишились ее ранее...Основателем борьбы «за моральные устои» на Руси следует, вероятно, считать… княгиню Ольгу. В 953 году она издала первый известный нам указ на сексуально-свадебную тему — о денежной или вещевой компенсации за бездевственность. Однако волхвам запретил заниматься дефлорацией лишь князь Святослав в 967 году, провозгласив, что отныне лишение девственности — прямая обязанность мужа и его достоинство. Теперь мытье в бане вместе накануне свадьбы и после нее выражало чистоту, непорочность брачного ложа. А после, вместо постели стелили ржаные снопы - к прибыли в доме. Святослав попытался запретить и эротические танцы «в непотребное время», то есть в дни, когда всерусских праздников не отмечалось. Но это было явным перебором сексуальных реформаторов — народ начал бунтовать. Пришлось указ отменить Далее в славянских обрядах стал широко распространен обычай "посада": невеста должна была сесть на особое священное место. Но уже не смела сделать это, если потеряла ранее девственность. Ну а если дело все таки доходило до свадьбы, во время свадебного пиршества молодожены исполняли старославянский обряд - брались за куриные лапки и разрывали курицу пополам. Это действие олицетворяло акт лишения девственности. Некоторые брачные обряды были более откровенными. Они включали в себя и фаллические элементы - целование и ласкание половых органов. Православие. Конец чувствам...? Главную же лепту в обуздание «сатанинских страстей» на Руси внесла православная церковь, начавшая реально утверждаться на Руси в XII веке. Как класс, были ликвидированы волхвы. Акушерок-знахарок объявили «бабами богомерзкими», подлежащими полному изничтожению. Даже защита от зачатия путем приема трав считалась «убивством тяжким». С приходом православия секс даже между супругами стал считаться греховным, исключением было только "соитие ради зачатия". Церковью был даже введен запрет на позицию «стоя», потому как забеременеть в ней трудно, а значит она «не чадородия для, а токмо слабости ради», для удовольствия. Нормы христианства предписывали женщине во время соития лишь одну позицию — лицом к лицу, неподвижно лежа снизу. Пары, которые занимались любовью в воде, назвали колдунами и ведьмами. В любовных занятиях запрещались поцелуи тела. Глубокие чувственные поцелуи также относились к ряду грехов и наказывались 12 днями поста. Все проявления сексуальности считались нечистыми и греховными... Эротические сновидения воспринимались как дьявольское наваждение. В этом нужно было покаяться. Татаро-монгольское иго не помешало православию начать борьбу с такими видами мылен (бань), как девичья (за день до свадьбы) и брачная (совместная баня супругов сразу после бракосочетания). Их подменили обязательным раздельным омовением супругов после «греха соития». Жестоко карались и молодожены, которые во время свадебного пиршества использовали старославянский обряд, — брались за куриные лапки и разрывали курицу пополам. Олицетворявший лишение девственности обычай был признан «бесовским действом». Половое воздержание было обязательным и длительным процесом: по всем воскресеньям и церковным праздникам, все постные дни, в пятницу и особенно в субботу. В языческом мире именно субботние вечера лучше всего подходили для секса...Многочисленные посты и постные дни (среда и пятница) оставляли супругам зазор лишь в 50 сексуальных дней в году. Причем в каждый из тех дней, хотя бы и свадебный (!) — не более одного акта Во время исповеди каждый должен был отчитаться об интимных делах своих. Священнослужители задавали много вопросов на сексуальную тему, в числе которых был и следующий: «Не влагали ль вы уста и перста свои ближним своим в места непотребные и куда ненадобно?» Православная Русь ценила супружескую верность, она была главной семейной добродетелью, особенно для женщин. Муж признавался прелюбодеем, когда не просто имел на стороне любовницу, но и детей от нее. Жена же была виновной в любой разоблаченной внебрачной связи. Существовал свадебный ритуал "вскрывания" невесты. Молодой объявлял родственникам супруги, какая жена ему досталась - девственница или нет. Он выходил из спальни с полным кубком вина, а в донышке кубка было просверлено отверстие. Если невеста невинна, жених залеплял отверстие воском. Иначе - резко отнимал палец и проливал вино. Когда в первую брачную ночь невеста оказывалась нецеломудренной, брак мог быть расторгнут. Иногда такой девушке в знак позора на шею одевали хомут - знак того, что она больше сейчас походит на животных, которым неведомы никакие культурные запреты. Наибольшее количество запретов накладывалось церковью на женскую сексуальность. Женщинам запрещалось наносить какой-либо макияж, «возводить брови и краситися, дабы не прельстити человекы во погыбель сласти телесныя». Она изображалась как очень опасный и сильный источник соблазна. «Доброй женой» считалась асексуальная женщина, которая испытывала чуть ли не отвращение к половой жизни... Секс, как и все языческое, превратился в предмет грубых насмешек. Сиськастая Россия Русский народ, однако, подозрительно вяло реагировал на поповские проповеди. Как самое доступное средство выражения эмоций в нечеловеческих условиях жизни, креп и развивался матерный сленг. Причем из всего-то шести-семи неоднокоренных слов грязно-сексуального характера было насочинено такое количество вариаций, что по сей день не приснится всем языкам мира, вместе взятым. Из них слагались частушки, потешки, пословицы, поговорки. Ими пользовались и в лихих ссорах, и в шутейных разборах, и в бытовых разговорах. Что же до церковных запретов на сексуальные радости, то уже к XVIII веку бытовала поговорка: грех — когда ноги вверх, а опустил — Господь простил. По мнению этнографа Николая Гальковского, «сексуального пика» наша страна достигла в XVI веке — «простой народ погряз в разврате, а вельможи изощрялись в противоестественных формах этого греха при попустительстве, а то и двойственной позиции церкви». Совокуплениями занимались не только в кабаках, но порой и на улице (сифилис, по мнению авторитетнейшего русского историка Николая Костомарова, завезли в Россию иностранцы в начале XVI века, а уже к концу оного он стал косить россиян не хуже холеры или чумы). Главными же борделями стали бани, общие в то время для мужчин и женщин. И тон, как правило,. задавали опричники — главные виновники проникновения на Русь содомского греха (гомосексуализм). Число извращенцев росло и в монастырях. Дело дошло до того, что замечен был в скотоложстве глава русской церкви митрополит Зосима (еще в XV веке) Примечательна, в частности, и реакция народа на «роль груди на Руси». Церковь во все времена высмеивала и охаивала большую женскую грудь, вплоть до того, что блудниц на иконах писали с лицами страшными и грудями огромными. Люди же на подобное реагировали одинаково — старались брать в жены девок дородных, с бюстом размера седьмого-восьмого. Да и девицы применяли массу ухищрений, чтобы сделать грудь побольше. До наших дней дошел рецепт зелья, который применяли в деревнях Центральной России те, у кого грудь была менее четвертого размера. Три ложки женского молока, ложка меду, ложка растительного масла и кружка отвара мяты перечной. Грудь, сказывают, росла, как на дрожжах...

Праздники в Норвегии  http://valhalla.ulver.com/f189/t11967.html

---