-Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 23.01.2010
Записей: 4752
Комментариев: 10697
Написано: 22567





Тыквы

Суббота, 19 Декабря 2020 г. 19:00 + в цитатник

5 тыкв, которые я всегда буду сажать

 
 
 
 
 
5 тыкв, которые я всегда буду сажать
 
 

Каждый год в моем саду появляется 1-2 новых сорта тыквы. Просто потому что я все еще ищу ту заветную, которая будет

а - компактным растением

b - урожайной

с - красивой

d - вкусной.

Последовательность требований можно и поменять, и даже могу простить красивой и вкусной тыкве длинную плеть.

За последние лет десять сформировался список из 5 тыкв, которые я точно буду выращивать всегда. Но парочку сортов я бы еще добавила. И это должны быть баттернаты. Есть несколько претендентов, но я все еще ищу тот самый невероятный вкус мускатной тыквы, который когда-то встретился мне на берегах средиземного моря.

 
Акорн Белый
 
Акорн Белый

Тыква номер 1 в моем списке, это желудевая тыква (акорн) Белый. Об этой тыкве, заменившей в моем рационе картофель, я писала подробно тут.

 
Crown Prince F1
 
Crown Prince F1

Номер 2 в моем списке сакатовская тыква Crown Prince F1. Вот ей я и прощаю довольно масштабный размер растения, да и сами тыквы крупноваты и тяжелы. Но зато какая скороспелость и урожайность! Какая лежкость! Какая вкусная мякоть. Она и тяжела, потому что семенная камера малюсенькая.

 
5 тыкв, которые я всегда буду сажать
 

Под номером 3 у меня значится теперь тыква Ольга. Молодцы наши селекционеры! Создали отличный сорт тыквы с хорошими показателями: скороспелый, урожайный, с компактным кустом и отличными порционными плодами. Да и вкусовые качества не подкачали.

 
Futsu Black Rinded
 
Futsu Black Rinded

Номер 4 занимает японская мускатная тыква Futsu Black Rinded, более известная у нас под названием Футсу Курокава. Она прекрасная - в юности черная, в зрелости кремовая с оранжевым оттенком. Но люблю ее не только за красоту, но и довольно компактный куст, хорошую и стабильную урожайность, прекрасный вкус.

 
Uchiki Kuri
 
Uchiki Kuri

А эти японские тыквы-малышки пока стоят под номером 5. Не уверена, что долго продержатся в пятерке, но есть в Uchiki Kuri особенная прелесть - красивая форма, наполненная прекрасным содержимым. Люблю ее за ореховый вкус и жизнерадостный цвет. Ухики кури (впрочем, как только не пишут название этой тыквы продавцы) имеет компактный куст, ранние созревание, множество тыквочек оптимального размера. 

Садовое обозрение

Садовое обозрение
Рубрики:  дача

Метки:  


Процитировано 2 раз
Понравилось: 4 пользователям

Роман Альбера Камю "Чума"

Вторник, 10 Ноября 2020 г. 09:13 + в цитатник
🖊«Чума» – це насамперед книжка про тих, хто чинить опір, а не про тих, хто здався, книжка про сенс існування, який знаходиться серед безладу життя»
С. Великовський
Читать далее...
Рубрики:  Литература

Метки:  

Понравилось: 1 пользователю

Печенье на Хэллоуин

Вторник, 06 Октября 2020 г. 09:01 + в цитатник

Печенье на Хэллоуин Рецепт от: Juliya Хочу поделиться с вами рецептом забавного и очень вкусного печенья на Хэллоуин с ароматной и нежной тыквенной начинкой. Я не люблю все эти страшные блюда, которые обычно готовят на Halloween, и считаю что пища должна быть всегда красивой и аппетитной. Именно такую и будем сегодня готовить . Начинку для этого печенья я решила сделать из сырой тыквы, которая является символом Хэллоуина. И хотя я немного переживала, что она может не успеть приготовиться за время выпечки печенья, мои опасения оказались напрасными – все получилось просто отлично! Это печенье можно печь, естественно, не только на Хэллоуин, но и на любой другой праздник или просто так, меняя оформление на свой вкус. Начинку, кстати, тоже можно менять, используя варенье, творог, смесь из сухофруктов с орехами и т.д.

Читать далее...
Рубрики:  кулинария

Метки:  

Понравилось: 9 пользователям

Модернизм

Воскресенье, 04 Октября 2020 г. 13:46 + в цитатник












Рубрики:  Литература

Метки:  

Понравилось: 1 пользователю

Двойная статуя Мефистофеля и Маргариты

Воскресенье, 06 Сентября 2020 г. 11:46 + в цитатник

Обратная сторона

 
1a513ac1e34512f79e7b3436286646d3--crazy-kids-hyderabad.jpg


Это, вероятно, самая фотографируемая скульптура в музее Салара Юнга. Скульптура, широко известная как «Двойная статуя Мефистофеля и Маргариты», вырезана из единого платана Сикамор.  Созданная в 19 веке неизвестным французским художником, она входит в число самых фотографируемых произведений искусства в коллекции.
С одной стороны, высокомерный гнусный Мефистофель, который сразу внушает страх, если просто посмотреть в его цинично-наглые глаза. С другой Маргарита, она невинна, как маленький ребенок, поэтому над ней нет власти у нечистого. В этой скульптуре такой простой и такой сложный смысл – противостояние добра и зла; и власть, любовь и честь …..




faust-double-portrait-salar-jung-museum-2.jpg

Фауст Гете
Ученые считают, что Фауст был реальным немецким алхимиком и колдуном в 16 - м веке; а по общему мнению, он приобрел магические знания с помощью дьявола.
Трагическая пьеса Фауст Гете была опубликована в двух частях - первой части в 1808 году и второй части в 1832 году. И сразу литературная легенда, исследующая вековой конфликт между добром и злом, стала сенсацией.
Ее популярность выросла благодаря опере Гуно и драматическому произведению Гете, адаптированному для сцены.

762970b75a65c08d7df9bfc647f2e9a6.jpg


Мефистофель, шедший в театре, широко освещался в прессе, а его дьявольское изображение использовалось для рекламы таких разнообразных продуктов, как биттеры, крекеры и сигареты Player.


sculptures-in-salar-jung-museum-in-hyderabad-1.jpg


И вот эта двойная статуя - захватывающее произведение искусства, сложное мастерство ее создателя удивительно.
Рубрики:  Литература

Метки:  

Понравилось: 8 пользователям

Муми-тролль

Воскресенье, 09 Августа 2020 г. 12:02 + в цитатник
«Муми-тролль и комета» - это первая книга, которую я прочел. Мне было 5 лет. Прекрасно помню, как вхожу в кухню с книгой в руках и говорю: «Мама, я дочитал». И еще помню выражение счастья и недоверия на ее лице. Нормальное выражение всех муми-мам...
— С первой страницы мы полностью погружаемся в этот мир и сразу же хотим в нем остаться. Дело тут в сочетании уюта муми-долины и ужаса окружающего мира.
Читать далее...
Рубрики:  Литература

Метки:  

Понравилось: 4 пользователям

О Блоке

Пятница, 07 Августа 2020 г. 15:20 + в цитатник
Дмитрий Львович Быков

— Блок, вероятно, самый чистый случай ПОЭТА во всей русской литературе. Это поэт, которого безоговорочно признают первым все современники и от которого пьянеют потомки.
— Думаю, что Блок - единственный полноценный святой в русской литературе. Основатель религии может позволить себе любое отступление от канона – он первый, ему все можно. А святой следует канону. Пушкин – фигура христологическая – богатая, внутренне противоречивая. А Блок – человек, чья биография являет собой почти беспримесный пример аскезы.
— Страшно сказать, но за Блоком почти нет личности. Личность исчезла, растворилась в тексте.
— Блок абсолютно непонятен в некоторые исторические эпохи. Он понятен в странные, переломные времена, когда «истончается ткань бытия», все доходит до логического предела и вот-вот перейдет во что-то иное. Когда все дышит мистикой.
— Маяковский сказал: «У меня из десяти стихотворений пять хороших, а у Блока – два. Но таких, как эти два, мне не написать».
— Блок ощущает себя последним в традиции. Последним в роде. Такая трагическая, детская, беспомощная скорбь может быть только у человека, который действительно чувствует, что на нем что-то бесповоротно закончилось.
— Разговор о Блоке – это всегда разговор о себе. И я уверен, что кто-то другой видит в нем мужскую страстность, а не детскую сентиментальность, как я.
Из лекции «Александр Блок. Куда идут "Двенадцать"?» в «Прямой речи».
7 августа - день памяти Александра Блока.
Рубрики:  Литература

Метки:  

Понравилось: 1 пользователю

7 ключей к роману «Мастер и Маргарита»

Вторник, 07 Июля 2020 г. 17:48 + в цитатник

7 ключей к роману «Мастер и Маргарита», раскрывающих тайны этой мистической книги

Роман «Мастер Маргарита» стал не только одним из самых известных произведений Михаила Булгакова, но и одной из самых таинственных книг, над толкованием которой исследователи бьются уже более 75 лет. В нашем обзоре собраны 7 ключей, которые раскрывают некоторые ключевые моменты романа, приоткрывая завесу таинственности и иллюстрации к разным изданиям булгаковского романа.

1. Литературная мистификация

Ученым доподлинно известно, что Булгаков с увлечением изучал немецкий мистицизм периода XIX века. Именно после знакомства с трактатами о Боге, демонологиями христианской и иудейской веры, легендами о дьяволе писатель решился на создание книги и обо всем этом присутствуют упоминания в произведении. Свой роман писатель изменял несколько раз.

Первый раз книга была написана в 1928-1929 гг. Этому роману было придумано несколько названий «Жонглёр с копытом», «Черный маг» и никаких Мастера с Маргаритой. Центральным героем первой редакции романа был Дьявол и, по сути, книга сильно напоминала «Фауста», только написанного русским автором. Вот только книга его не увидела свет, да и известно о ней совсем мало, так как, получив запрет на пьесу под названием «Кабала святош», Булгаков решил сжечь рукопись. О своем новом романе про Дьявола, погибшем в пламени, писатель сообщил правительству.

Второй роман носил название «Сатана, или Великий канцлер». Главным героем произведения становится падший ангел. В этой редакции Булгаков уже придумал Мастера с Маргаритой, нашлось место и для Воланда с его свитой, но она тоже не увидела свет.

Название «Мастер и Маргарита» писатель подобрал для третьей рукописи, которая и была выпущена издательствами, к сожалению, закончить произведение Булгакову не удалось.

2. Многоликий Воланд

Если читать роман, не слишком задумываясь, то складывается впечатление, что Воланд является положительным персонажем, который стал покровителем для творчества и любви, героем, который старается бороться с пороками, присущими людям. Но Воланд является Искусителем и при внимательном прочтении становится заметной его многоликость. В действительности Воланд представляет собой Сатану, переосмысленного Христа, нового Мессию, таким героем, которым описывал его Булгаков в своих первых неопубликованных рукописях.

Понять многоликость Воланда можно только при внимательном прочтении «Мастера и Маргариты». Только тогда можно заметить сходство героя со скандинавским Одином, превращенным в дьявола христианскими традициями или с богом Вотаном, которому поклонялись древнегерманские языческие племена. Воланд имеет портретное сходство с масоном и великим магом графом Калиостро, который умел предсказывать будущее и помнил о событиях тысячелетней давности.

Внимательные читатели обязательно вспомнят момент, когда служащие вспоминают имя мага и выдвигают предположение, что его зовут Фаланд. Действительно, созвучно с Воландом, но не только это интересно. Мало кто знает, что Фаландом в Германии называют черта.

3. Свита Сатаны

Яркими героями с неоднозначным прошлым в «Мастере и Маргарите» стали Бегемот, Азазелло и Коровьев-Фагот. Писатель представил их как инструменты правосудия, используемые дьяволом.

Образ Азазелло, демона-убийцы и демона безводной пустыни писатель взял из Ветхого Завета. Таким именем в этих книгах называли падшего ангела, научившего людей создавать украшения и оружие. А еще он научил женщин раскрашивать свое лицо, что по библейским книгам причисляется к блудливому искусству и потому именно этот герой Булгакова толкнул Маргариту на темный путь, дав ей крем. Азазелло – это абсолютное зло, которое отравляет влюбленных и убивает Майгеля.
Каждому читателю романа на всю жизнь запоминается Бегемот. Это кот-оборотень, который для Воланда является любимым шутом. Прототипом этого персонажа стал мифологический зверь, описанный в Ветхом Завете, дьявол обжорства из мистических легенд. При составлении образа кота Бегемота писатель использовал информацию, которую узнал при изучении истории Анны Дезанж. Жила она в XVII веке и была одержима сразу семью дьяволами. Вот одним из них был демон из чина Престолов, носящий имя Бегемот. Изображали его в виде чудовища с головой слона и страшными клыками. На бегемота бес походил коротким хвостом, громадным животом и толстыми задними лапами, а вот руки у него были человеческими.

Единственным человеком в дьявольской свите Воланда был Коровьев-Фагот. Исследователи точно не могут установить, кто является прототипом этого булгаковского персонажа, но предполагают, что корни его восходят к богу Вицлипуцли. Предположение это выстраивается на основании разговора Бездомного и Берлиоза, в котором упоминается имя этого ацтекского бога войны, которому приносил жертвы. Если верить легендам про Фауста, то Вицлипуцли является непростым духом ада, а первым помощником сатаны.

4. Королева Марго

Эта героиня очень походит на последнюю жену Булгакова. Писатель так же подчеркнул в книге «Мастер и Маргарита» особую связь этой героини с французской королевой Марго, которая была женой Генриха IV. По дороге на бал у Сатаны толстяк узнает Маргариту и называет ее светлой королевой, затем он упоминает о свадьбе в Париже, которая в результате стала кровавой Варфоломеевской ночью. Пишет Булгаков и про парижского издателя Гессара, который в романе «Мастер и Маргарита» принимает участие в Варфоломеевской ночи. Историческая королева Маргарита была покровителем для поэтов и писателей, Булгаков в своей книге рассказал о любви Маргариты к гениальному писателю Мастеру.

5. Москва – Ершалаим

В романе множество загадок и одной из них является время, в которое развиваются события «Мастера и Маргариты». Невозможно найти ни одной даты, от которой можно было в дальнейшем вести отчет. Относят действия к 1-7 мая 1929 года, на которые пришлась Страстная неделя. Параллельно в «Пилатовых главах» действия развиваются в течение недели 29 или 30 года в Ершалаиме, где тоже описывается Страстная неделя. В первой части романа действия в этих историях развиваются параллельно, во второй части, они начинают переплетаться между собой и затем уже сливаются в единую историю. В это время история обретает целостность, переходит в потусторонний мир. Ершалаим теперь переходит в Москву.

6. Каббалистические корни

При изучении романа специалисты пришли к выводу, что при написании данного произведения Булгаков увлекался не только каббалистическими учениями. В устах Воланда иногда можно услышать концепции еврейского мистицизма.

Есть в книге момент, когда Воланд говорит о том, что ничего и никогда нельзя просить, особенно у сильных. По его мнению люди сами дадут и предложат. Это кабалистические учения запрещают принимать что-либо, если это дает не создатель. Христианская вера же разрешает просить милостыню. Хасиды считают, что люди созданы по подобию Бога и потому им положено постоянно работать.

Прослеживается в произведении и концепция «о свете». Он на протяжении всей книги сопровождает Воланда. Лунный свет пропадает, только после того, как сатана со своей свитой исчезают. Трактовать свет можно по-разному, например, учения о нем имеются в Нагорной проповеди. Если взглянуть на все несколько иначе становится понятно, что эта концепция совпадает и с основной идеей каббалистических учений, по которым Тора является светом. Идея каббалы говорит, что только от желаний человека зависит достижение «света жизни», а это полностью совпадает с основной идеей роман о самостоятельном выборе человека.

7. Последняя рукопись

К написанию последней редакции книги, которая в итоге и была выпущена издательствами, Булгаков приступил в 1937 году. До самой смерти писатель трудился над созданием этого произведения. На создание романа ушло 12 лет, и все же он оказался незавершенным. Ученые не могут разобраться в причине. Они предполагают, что сам автор чувствовал себя мало осведомленным в ранних христианских текстах и иудейской демонологии, дилетантом в некоторых вопросах. Своему последнему роману Булгаков отдал последние жизненные силы. Последним изменение романа стало внесение фразы Маргариты о литераторах, идущих за гробом. Было это 13 февраля 1940 года, и уже через месяц Михаил Афанасьевич ушел из жизни. Последними его словами к роману стала фраза «Чтобы знали, чтобы знали…».

Последняя рукопись.

источник
Рубрики:  Литература

Метки:  

Понравилось: 6 пользователям

Продукты для печени

Воскресенье, 10 Мая 2020 г. 08:09 + в цитатник

печень (526x700, 126Kb)
Рубрики:  здоровье

Метки:  

Понравилось: 16 пользователям

Цветы посеять

Воскресенье, 10 Мая 2020 г. 08:06 + в цитатник


цветы (675x500, 188Kb)
Рубрики:  цветы
дача

Метки:  

Понравилось: 2 пользователям

Будущее за библотеками

Воскресенье, 03 Мая 2020 г. 10:18 + в цитатник
Лекція Ніла Геймана

Ніл Гейман: Чому наше майбутнє залежить від бібліотек, читання і фантазії

 
 
 

Ніл Гейман – англійський письменник в жанрі фантастики та фентезі, який відомий у всьому світі своїми творами для дітей та дорослих. Такі його роботи як «Зоряний пил», «Американські боги», «Кораліна», і серія коміксів «Пісочна людина» – відомі у всьому світі, навіть серед людей, які не належать до фанатів жанру.

У Barbican Centre (центр виконавчих мистецтв), в Лондоні, Ніл Гейман прочитав чудову лекцію, в якій розповів, чому майбутнє людства залежить від нашої фантазії, книг та бібліотек.

Один з користувачів LiveJournal.com зробив переклад конспекту лекції з англійської, і ми вирішили переопублікувати його у себе.

*****

Отже, я збираюся поговорити з вами про читання. Я збираюся розповісти вам, що бібліотеки важливі. Я збираюся припустити, що читання художньої літератури, читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини. Я збираюся з усією пристрастю благати людей усвідомити, що таке бібліотеки і бібліотекарі, і зберегти обидва явища.

І я очевидно дуже сильно упереджений, адже я письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих. Вже близько 30 років я заробляю собі на життя за допомогою слів, здебільшого створюючи речі і записуючи їх.

Безсумнівно я зацікавлений, щоб люди читали, щоб люди читали художню літературу, щоб бібліотеки і бібліотекарі існували і сприяли любові до читання та існуванню місць, де можна читати.

Так що я упереджений як письменник. Але я набагато більше упереджений як читач. І я ще більше упереджений як громадянин Великобританії.

Я промовляю цю промову сьогодні під патронатом Агентства читання, благодійної організації, чия місія полягає в тому, щоб дати всім рівні шанси в житті і допомогти стати впевненими і зацікавленими читачами.

Сюди входить підтримка освітніх програм, бібліотек і окремих особистостей, а також відверте і безкорисливе заохочення самого акту читання. Тому що, як кажуть, все змінюється, коли ми читаємо.

Саме ця зміна і саме цей акт читання – те, про що я хочу сьогодні поговорити. Я хочу розповісти про те, що з нами робить читання. Для чого воно створене.

Одного разу я був у Нью-Йорку і почув розмову про будівництво приватних в’язниць – це індустрія, що стрімко розвивається в Америці. Тюремна індустрія повинна планувати свій майбутній ріст – скільки камер їм знадобиться? Яке буде кількість ув’язнених через 15 років?

І вони виявили, що можуть передбачити все це дуже легко, використовуючи найпростіший алгоритм, заснований на опитуваннях, який відсоток 10 і 11-річних не може читати. І звичайно не може читати для свого задоволення.

В цьому немає прямої залежності, не можна сказати, що в освіченому суспільстві немає злочинності. Але взаємозв’язок між факторами простежується.

Я думаю, що найпростіші з цих зв’язків формуються очевидно. Грамотні люди читають художню літературу.

У художньої літератури є два призначення. По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж станеться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все скінчиться … в цьому є справжній драйв.

Це змушує дізнаватися нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Виявляти, що читання саме по собі є задоволенням. Одного разу усвідомивши це, ви на шляху до постійного читання. Читання – це ключ.

Кілька років тому я чув висловлювання, що ми живемо в «пост-грамотному» світі, де можливість отримувати смисл з письмового тексту вже вторинна, але ці дні пройшли. Слова зараз важливіші ніж будь-коли, ми досліджуємо світ за допомогою слів, а так як світ зісковзує в світову павутину, ми слідуємо за ним, щоб спілкуватися і бути свідомими того, що ми читаємо.

Люди, які не розуміють один одного – не можуть обмінюватися ідеями, не можуть спілкуватися, а програми-перекладачі роблять тільки гірше.

Найпростіший спосіб гарантовано виростити грамотних дітей – це навчити їх читати і показати, що читання – це приємна розвага. Найпростіше – знайдіть книги, які їм подобаються, дайте їм доступ до цих книг і дозвольте їм прочитати їх.

Я не думаю, що існує така річ, як погана книга для дітей. Знову і знову серед дорослих стає модно вказувати на певні дитячі книги, часто на цілий жанр або автора, і проголошувати їх поганими книгами, книгами, від читання яких потрібно захистити дітей.

Це дурниця. Це снобізм і дурість. Не існує поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати і шукають їх книги, тому що всі діти різні. Вони знаходять потрібні їм історії, і вони входять всередину цих історій. Побита і замусолена для вас ідея – не побита і замусолена для них. Адже дитина відкриває її вперше для себе.

Не відвертайте дітей від читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні речі. Література, яка вам не подобається, – це шлях до книг, які можуть бути вам до душі. І не у всіх однаковий з вами смак.

Дорослі з добрими намірами можуть легко знищити любов дитини до читання: захистіть їх від читання того, що їм подобається, або дайте їм достойні, але нудні книги, ці сучасні еквіваленти вікторіанської «виховної» літератури. Ви залишитеся з поколінням, переконаним, що читати – це не круто, або гірше того – неприємно.

Потрібно, щоб наші діти вставали на сходи читання: все, що їм подобається, буде просувати їх – щабель за щаблем – до грамотності.

І друга річ, яку робить художня література, – вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви дивитеся на речі, які відбуваються з іншими людьми.

Художня ж проза – це щось, що ви робите з 33 букв і пригорщі розділових знаків, і ви, ви один, використовуючи свою уяву, створюєте світ, населяєте його і дивитеся навколо чужими очима.

Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які ви б і не дізналися. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ – це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетеся у свій реальний світ, то щось всередині вас трошки зміниться.

Емпатія – це інструмент, який збирає людей разом і дозволяє вести себе не як самозакохані одинаки.

Ви також знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому світі. І ось воно: світові не обов’язково бути саме таким. Все може змінитися.

У 2007 році я був у Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики і фентезі. У якийсь момент я запитав у офіційного представника влади: чому? Адже НФ тут не схвалюли довгий час. Що змінилося?

Все просто, сказав він мені. Китайці створювали чудові речі, якщо їм приносили схеми. Але нічого вони не покращували і не придумували самі. Вони не винаходили. І тому вони послали делегацію в США, в Apple, Microsoft, Google і розпитали людей, які придумували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову фантастику, коли були хлопчиками і дівчатками.

Література може показати вам інший світ. Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши інші світи, як ті, хто скуштував чарівних фруктів, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, в якому виросли.

Невдоволення – це хороша річ. Незадоволені люди можуть змінювати і покращувати свої світи, робити їх кращими, робити їх іншими.

І поки ми не пішли від теми, я хотів би сказати пару слів про ескапізм. Цей термін вимовляють так, як ніби це щось погане. Начебто «ескапістська» література – це дешевий дурман, потрібний тільки заплутаним, обдуреним і введеним в оману. А єдина література, гідна дітей і дорослих, – це література наслідувальна, що відображає все найгірше в цьому світі.

Якби ви опинилися в нерозв’язній ситуації, в іншому місці, серед людей, які не бажають вам нічого хорошого, і хтось запропонував би вам тимчасову втечу звідти, невже б ви цю можливість не прийняли?

Саме такою і є ескапістська література, це література, яка відкриває двері, показує, що на вулиці сонце, дає місце, куди можна піти, якщо тебе контролюють, і людей, з якими хочеться бути (а книги – це реально існуючі місця, не сумнівайтеся в цьому ).

А що ще важливіше, під час такої втечі книги можуть дати вам знання про світ і ваші біди, вони дають вам зброю, дають вам захист: справжні речі, які можна забрати з собою в тюрму. Знання та вміння, які можна використовувати для справжньої втечі.

Як нагадує нам Дж. Р. Р. Толкін, єдині люди, які протестують проти втечі, це тюремники.

Дівчинка читає книжку

Інший спосіб зруйнувати дитячу любов до читання, це, звичайно, переконатися, що поруч немає книг. І немає місць, де діти б могли їх прочитати.

Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. У мене були батьки, яких можна було переконати закинути мене в бібліотеку по дорозі на роботу під час літніх канікул.

І бібліотекарі, які брали маленького самотнього хлопчика, який повертався в бібліотеку щоранку і вивчав каталог карток, розшукуючи книги з примарами, магією або ракетами в них, книги з вампірами або загадками, з відьмами і чудесами. І коли я прочитав всю дитячу бібліотеку, я взявся за дорослі книги.

Вони були хорошими бібліотекарями. Вони любили книги і любили, щоб їх читали. Вони навчили мене, як замовляти книги з інших бібліотек через міжбібліотечний обмін. У них не було снобізму з приводу того, що я читав. Здавалося, їм подобався цей хлопчик з широко розкритими очима, який любив читати.

Вони говорили зі мною про прочитані книги, вони знаходили для мене інші книги із серії, вони допомагали. Вони ставилися до мене як до пересічного читача – не більше і не менше – і це означало, що вони поважали мене. У свої 8 років я не звик до того, щоб мене поважали.

Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це освіта (яка не закінчується в той день, коли ми залишаємо школу або університет), це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації.

Я боюся, що в 21 столітті люди не зовсім розуміють, що таке бібліотеки і яке їхнє призначення. Якщо ви сприймаєте бібліотеку як полицю з книгами, вона може здатися вам старою і несучасною в світі, де, більшість, хоча і не всі книги, існують в електронному вигляді. Але це фундаментальна помилка.

Я думаю, що тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація безцінна. Протягом всієї історії людства ми жили за часів браку інформації. Отримати необхідну інформацію завжди було важливо і завжди чогось вартувало. Коли садити урожай, де знайти речі, карти, історії і розповіді – це те, що завжди цінувалося.

Інформація була цінною річчю, і ті, хто володіти нею або добували її, могли розраховувати на винагороду.

В останні роки ми відійшли від браку інформації і підійшли до перенасичення нею. Згідно Еріку Шмідту з Google, тепер кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це щось близько п’яти ексобайтів інформації в день, якщо ви любите цифри.

Зараз завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослина в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти серед цієї інформації те, що нам дійсно потрібно.

Бібліотеки – це місця, куди люди приходять за інформацією. Книги – це тільки верхівка інформаційного айсберга, вони лежать там, і бібліотекарі можуть вільно і легально забезпечити вас книгами. Більше дітей беруть книги з бібліотек, ніж будь-коли раніше, і це різні книги – паперові, електронні, аудіокниги.

Але бібліотеки – це ще, наприклад, місця, де люди, у яких немає комп’ютера або доступу до інтернету, можуть вийти в мережу. Це неймовірно важливо за часів, коли ми шукаємо роботу, розсилаємо резюме, оформляємо пенсію в інтернеті. Бібліотекарі можуть допомогти цим людям орієнтуватися в світі.

Я не думаю, що всі книги повинні потрапити або потраплять на екрани. Як одного разу зауважив Дуглас Адамс, за 20 років до появи Amazon Kindle, паперова книга схожа на акулу. Акули старі, вони жили в океані до динозаврів. І причина, чому акули досі існують, полягає в тому, що акули краще за всіх справляються з роллю акул.

Паперові книги міцні, їх складно знищити, вони не бояться води, з них зручно читати і при прямому сонячному світлі, вони зручно лежать в руці, і для них завжди залишиться місце. Вони належать бібліотекам, навіть якщо бібліотеки вже стали місцем, де ви можете отримати доступ до електронних книг, аудіокниг, DVD і інтернет-контенту.

Бібліотека – це сховище інформації, яке дає кожному громадянину рівний доступ до неї. Це включає в себе інформацію про здоров’я. І про психічне здоров’я. Це місце для спілкування. Це затишне місце, притулок від навколишнього світу. Це місце з бібліотекарями. Якими будуть бібліотеки майбутнього, ми можемо уявляти вже зараз.

Грамотність стала важливішою, ніж будь-коли в цьому світі SMS і е-мейлів, в світі письмової інформації. Ми повинні читати і писати, і нам потрібні відкриті світу громадяни, які можуть комфортно читати, розуміти, що вони читають, розуміти нюанси і висловлюватися так, щоб бути зрозумілими іншим.

Бібліотеки – це дійсно ворота в майбутнє. Так що дуже шкода, що по всьому світу ми бачимо, як місцева влада розглядає закриття бібліотек як легкий спосіб зберегти гроші, не розуміючи, що вони обкрадають майбутнє, щоб заплатити за сьогодні. Вони закривають ворота, які повинні бути відкритими завжди.

Відповідно до недавнього дослідження Організації Економічного співробітництва та зростання, Англія – ​​це єдина країна, де населення старшого віку більш грамотне і більш численне, ніж населення молодшого віку, якщо порівнювати ці показники з іншими факторами, наприклад, гендер, соціально-економічні показники і тип зайнятості.

Говорячи іншими словами, наші діти і внуки не так грамотні, як ми, і їх менше, ніж нас. Вони менше здатні орієнтуватися в світі, розуміти його, вирішувати проблеми. Їх легше обдурити і заплутати, у них менше можливостей змінити свій світ, вони менш працездатні. Так, все вище перелічене актуальне. І Англія як країна впаде під натиском більш розвинених націй, тому що їй буде не вистачати кваліфікованої робочої сили.

Книги – це спосіб спілкуватися з мертвими. Це спосіб вчитися у тих, кого більше немає з нами. Людство створило себе, розвивалося, породило тип знань, які можна розвивати, а не постійно запам’ятовувати. Є казки, які старіші за більшість з країн, казки, які надовго пережили культури і стіни, в яких вони були вперше розказані.

Я вважаю, що у нас є відповідальність перед майбутнім. Відповідальність і зобов’язання перед дітьми, перед дорослими, якими стануть ці діти, перед світом, в якому вони будуть жити. Ми всі – читачі, письменники, громадяни – маємо зобов’язання. Мабуть, я спробую сформулювати деякі з них.

Я вірю, що ми повинні читати для задоволення, наодинці з собою і на публіці. Якщо ми читаємо для задоволення, якщо інші бачать нас за книгою, ми вчимося, ми тренуємо нашу уяву. Ми показуємо іншим, що читання – це добре.

Ми повинні підтримувати бібліотеки. Використовувати бібліотеки, заохочувати інших користуватися ними, протестувати проти їхнього закриття. Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру або мудрість. Ви заглушуєте голоси минулого і шкодите майбутньому.

Ми повинні читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх радує. Читати їм історії, від яких ми вже втомилися. Говорити на різні голоси, зацікавлювати їх і не припиняти читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Робити читання вголос моментом єднання, часом, коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладені в сторону.

Ми повинні користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що ми маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, прикидатися, що це мертва річ, яку потрібно шанувати.

Ми повинні використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їх значенням і вимові змінюватися з часом.

Письменники – особливо дитячі письменники – мають зобов’язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми складаємо історії про людей, які не існували, або місця, де не бували, розуміти, що істина – це не те, що трапилося насправді, а те, що розповідає нам, хто ми такі. Зрештою, література – це правдива брехня, крім усього іншого.

Ми повинні не втомлювати наших читачів, а робити так, щоб вони самі захотіли перевернути наступну сторінку. Один з кращих засобів для тих, хто читає з неохотою – це історія, від якої вони не можуть відірватися.

Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку ми встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в роти наших читачів, як птахи, які годують своїх пташенят попередньо розжованими черв’яками. І ми не повинні ніколи, ні за що на світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що б нам не хотілося прочитати самим.

Ми повинні розуміти і визнавати, що як дитячі письменники ми робимо важливу роботу, тому що якщо ми не впораємося і напишемо нудні книги, які відвернуть дітей від читання і книг, то ми виснажимо наше майбутнє і ще більше принизимо їх.

Всі ми – дорослі і діти, письменники і читачі – повинні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко прикинутися, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо в світі, де суспільство величезне, а особистість менше ніж ніщо, атом в стіні, зернятко на рисовому полі.

Але правда полягає в тому, що люди змінюють світ знову і знову, особистості створюють майбутнє, і

Рубрики:  развитие
интересно
Литература

Метки:  

Понравилось: 2 пользователям

Метож Хемингуэя

Суббота, 02 Мая 2020 г. 09:24 + в цитатник

Робота не рухається? Допоможе метод Гемінгвея

 
ГемінгвейКопирайт изображенияALAMY

Письменник відомий не лише літературними шедеврами, пристрастю до сухого мартіні та шаленим шармом - він також винайшов прийом, який допомагає подолати лінощі та підвищити продуктивність.

Невиправний плейбой, володар вбивчо чарівних вусів і колекціонер шестипалих котів.

Кажуть, він міг випити 17 дайкірі за вечір, працював на КДБ під прізвиськом "Арго" і одного разу спав з ведмедем. І він також написав кілька найвідоміших творів усіх часів.

Це - Ернест Гемінгвей. Як виявляється, він також автор дотепного психологічного прийому, який допомагає подолати зволікання.

В інтерв'ю журналу Esquire 1935 року тоді ще молодого письменника спитали: "Скільки на день потрібно писати?"

Гемінгвей відповів: "Найкращий спосіб - це завжди зупинятися, коли робота йде добре і коли ти знаєш, що буде далі. Якщо ви робите це щодня, коли пишете роман, письменницький глухий кут вам не загрожує".

Але чи працює цей метод насправді?

На жаль, порада письменника залишилася без уваги, і сьогодні його найвідомішим афоризмом, закарбованим на сувенірних магнітиках, є "відвага - це шляхетність у складній ситуації" (з цим, звісно, не посперечаєшся).

Так було, доки в 2017 році дослідник Йошінорі Ояма з Тібського університету в Японії не вирішив перевірити цю теорію.

СтудентиКопирайт изображенияUNSPLASH
Image captionМетод Гемінгвея можна застосувати до будь-якої справи, зокрема навчання

Оямі було насамперед цікаво, чи може метод Гемінгвея стати корисним й іншим людям, не лише письменникам.

Через рік до нього приєднався Еммануел Манало із Кіотського університету, і науковці взялися за роботу.

Віра в себе

Основною передумовою дослідження було припущення, що роботу, над якою ви працюєте зараз, корисно переривати.

Але дослідники додали ще два чинники: ви повинні відчувати, що близькі до завершення завдання, і завдання має бути достатньо важливим, щоб вам хотілося його завершити.

На першому етапі дослідження Ояма дав 260 студентам магістерської програми копітке завдання вручну скопіювати газетний текст у спеціальну таблицю.

Коли перші кілька учнів повідомили, що закінчили роботу, Ояма попросив решту зупинитися. Він запропонував їм підрахувати, скільки знаків у них залишилося, і спитав, чи хотіли б вони продовжити.

Як і очікували науковці, студенти, в яких залишилося менше тексту, були помітно більш вмотивовані завершити завдання.

Оптимізм є ключовим фактором, підсумували дослідники.

"Чим ближче ми до завершення того, що раніше нам не вдавалося зробити, то більшою стає віра в себе".

Закрити гештальт

Ще один чинник пояснює гештальтпсихологія - напрямок, який розробили австрійські та німецькі психологи на початку XX століття.

Вони вважали, що люди сприймають світ через певні зразки (патерни), і тому ціла картина є важливішою за її окремі частини.

"Коли у нас є частини чогось, ми завжди хочемо створити ціле", - каже Манало.

ХудожникКопирайт изображенияUNSPLASH
Image captionКоли кінець справи близький, мотивація завершити її зростає

Так само і тут, ми прагнемо завершити роботу, насамперед, коли ми близькі до мети.

Корисне переривання

Якщо в момент, коли людина близька до завершення, перервати її, виникає відчуття невдоволеності. Щоби позбутися його, ми іноді робимо не надто корисні речі.

Під час одного експерименту дослідники Стенфордського і Єльського університетів показували учасникам невеликий відеоролик, в якому комік розповідав анекдот.

Одній групі досліджуваних відео показали до кінця, друга група кінцівку жарту не почула.

Далі учасникам запропонували зробити кілька уявних покупок онлайн. Їм пояснили, що це потрібно для іншого дослідження.

Учасники, яким не дозволили додивитися відео в першій частині експерименту, були більш схильні щось швидко придбати.

"Коли щось заважає людям досягти певної мети чи завершити завдання, вони частіше вдаються до швидких і необдуманих рішень в іншій галузі.

"Незадоволена потреба завершити справу змушує їх позбутися цього відчуття за допомогою інших, не пов'язаних з цією справою рішень".

На думку Оями і Манало, метод Гемінгвея можна застосувати для досягнення будь-якої мети, незалежно від того, велика вона чи мала.

Пазл, робота, прокрастинаціяКопирайт изображенияGETTY IMAGES
Image captionГештальтпсихологія стверджує, що в сприйнятті світу важливішою є ціла картина, ніж її окремі частини

Цей метод також може бути корисним для науковців, які працюють над дисертацією. За деякими даними, кожен третій аспірант в Європі не завершує своє дослідження після шести років роботи над ним.

Якщо роботу над дисертацією розділити на кілька частин, метод Гемінгвея спрацює для завершення кожної з них.

Цей прийом може також допомогти в опановуванні нового матеріалу в школі. Але важливо пам'ятати, що Гемінгвей говорив про корисне переривання, тобто таке, коли ви чітко усвідомлюєте, яким буде наступний крок.

Якщо учні не зрозуміли повністю новий матеріал, а вчитель каже: "Достатньо, ми повернемось до цього завтра", це - не правильно, пояснює Манало.

Якщо ми прагнемо пити, як Гемінгвей, одягатися, як він, писати, як він, і обставляти, як він, свої будинки сумнівними меблями, тоді чому б нам також не планувати свою роботу так, як радив письменник.

Зрештою, Гемінгвей дав нам неоціненну пораду, хто ми такі, щоби не слухатись?

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Worklife.

Рубрики:  психология

Метки:  

Понравилось: 2 пользователям

Огород на подоконнике

Суббота, 02 Мая 2020 г. 08:02 + в цитатник

С чего начать, чтобы уже новогодний стол был свеж и красив от разнообразия блюд, украшенных микрозеленью?
Прямо сегодня же вечером проинспектируйте свои запасы семян. Все остатки семян различных видов капусты, редиса, дайкона, свеклы, мангольда, листовых салатов, кресс-салата, настурции, руколы, лука, горошка отложите. Даже если срок годности уже истек, большинство семян дадут ростки! Найдите 2-3 прозрачных пластиковых контейнера.
Завтра выберите время и загляните в магазин семян. Докупите самые дешевые семена салатов, свеклы, редиса и все по вышеприведенному списку. Отлично, если попадутся большие упаковки. На сорта вообще никакого внимания не обращайте. Попадутся большие пакеты семян для выращивания микрозелени (Русский огород их выпускает) – берите смело, но не дороже 40 руб. за пакет. Купите по упаковке вермикулита и средней фракции керамзита. Если на пути попадется зоомагазинчик или рынок, купите по пакету подсолнечных семечек (не жареных и не сушеных!) и гороха, потому они дают вкусную и очень полезную микрозелень.
В выходные обязательно сделайте первый посев, тогда у вас точно к новогоднему столу будет готов первый урожай.
Я делаю так. Беру прозрачный контейнер (из под того же магазинного салата, например), тщательно мою с содой, просушиваю. Никаких дренажных отверстий делать не нужно. Замачиваю и промываю керамзит. Насыпаю на дно слоем 1,5-2 см. Поверх насыпаю слой в 3-4 см вермикулита и обильно поливаю. Обильно – это значит, что вам будет видно, как на дне собираются капли воды.
Выравниваем поверхность вермикулита. Рассыпаем по ней семена довольно густо. Присыпаем вермикулитом и смачиваем поверхность с помощью разбрызгивателя. Затягиваем контейнер пищевой пленкой и ставим в теплое светлое место.



Через 3, максимум 4 дня появятся всходы. Наша задача регулярно опрыскивать их чистой водой. Пленку можно и снять, но я совсем не открываю, чтобы нежные всходы не подсыхали. В принципе, микрозелень срезают ножницами, как только появятся семядольные листочки. Но можно дождаться и появления 1 и даже 2-го настоящего листочка, но не стоит тянуть слишком долго, потому что самые полезные растения именно в стадии появления первого настоящего листочка.
Срезали всю зелень, дайте подсохнуть вермикулиту, аккуратно вытащите корни, вновь пролейте этот грунт и можно опять сеять.
В общем, если иметь 3 небольших контейнера и каждые 4-5 дней делать новые посевы, то такой зеленый конвейер у вас будет всегда на столе.
Подробно о выращивании кресс-салата читайте тут - https://tasha-jardinier.livejournal.com/8831.html.
Очень мне нравится сеять в один контейнер микс из краснокочанной и белокочанной, пекинской и листовой капуст, добавив немного свеклы, руколы и редиса. Очень красиво получается!

tasha_jardinier

Рубрики:  рукоделие
интересно
дача

Метки:  

Понравилось: 1 пользователю

Огород на балконе

Суббота, 02 Мая 2020 г. 07:53 + в цитатник

Кулинарное. Огород на балконе.

Вообще-то дача у нас есть. Только до нее 800 километров - это ночь на поезде, три дня на оленях, два дня на собаках и еще немного на лыжах. А так-то дача отличная, и все на ней растет. Но вот так, как делают другие - вышел утром в пижаме, и нарвал свежей зелени в шакшуку, заодно яблочко с дерева сорвал-надкусил, или там малинки горсть - такое у меня в лучшем случае две недели в году. В худшем - пара дней не в лучшее время. Поэтому последние три года я развожу огород на балконе. Фоточка честная и моя. :)

огород на балконе

 Главное, с чем надо определиться - это подбор культур, потому что балкон не резиновый, всех прокормить не сможет. Начинаю я в начале апреля с зеленого лука. Для этого покупаю в любом магазине лук-севок, сажаю его довольно густо в два низких вазончика, и довольно обильно поливаю теплой водой. Фото с луком не мое, но очень похоже. Севок лучше брать красный или белый, из него лук растет не такой жгучий.

зеленый лук-севок

По мере срезания часть лука я заменяю - севок все лето отлично лежит в холодильнике, даже не прорастает. Чем это удобно? Мы любим посыпать зеленым луком почти всю еду - супы, рагу, бутерброды. И конечно очень удобно срезать 2-3 свежих стебелька лука, чем покупать большую упаковку, и потом использовать вялый лук.

В конце апреля с подоконника на балкон переезжают три куста розмарина, большой куст лимонного тимьяна, горшок с тимьяном ползучим и шалфеем, и куст перца чили, за которым я не уследила, и сейчас он слегка болеет. С розмарином приключилась забавная история. Первый куст я привезла из Финляндии, купила его там в супермаркете на распродаже чуть ли не за 1,5 евро, торжественно пересадила в большой горшок, а он возьми да и умри. Видимо, распродажа была не просто так, давно растения стояли и корни подгнили. Но нас же так просто не возьмешь? Спустя пару месяцев я торжественно привезла здоровенный куст розмарина с острова Родос. Причем ехал он в земле и в ручной клади, что противоречит всем санитарным нормам сразу. Все лето куст вовсю колосился, а вот зиму в квартире перенес частично - самый большой ствол высох, выжил только маленький. Думаю, растению света не хватало. Я пересадила то, что осталось, ну и на всякий случай заказала еще один куст в магазине Аптекарского огорода, так как шансов, что маленький кустик выживет, было мало. А еще мы поехали в Польшу на машине, и там я купила кустик розмарина в супермаркете чисто для готовки - везти его домой я не планировала. Но он неожиданно оказался стойким - не только проехал с нами от Белостока до Кракова, но и будучи сильно обрезанным, неожиданно ломанулся в рост, всеми силами показывая "Я тебе еще пригожусь!" Сердце мое не выдержало, и я протащила контрабандой еще и этот куст в Россию. Вот так он выглядел через пару недель после пересадки:

розмарин

Так у меня и образовалось три куста розмарина. Польский оказался самым жизнерадостным - не только сам начал хорошо расти, но и собратьев сподвиг, а то розмарин из аптекарского тоже все куксился. Зиму в этот раз все три пережили отлично, возможно потому, что я старательно поместила их на самый светлый подоконник, опрыскивала и поворачивала разными боками к свету. Даже специальную лампу купила, но так и не дошли руки ее повесить. :) Ну и результат, собственно - этой зимой я розмарин покупала ровно один раз, на заготовки масла. Все остальное время я просто срезала пару маленьких молодых веточек с домашних кустов.

Следующее растение, которое я давно хотела завести - это перец чили. У моей бабушки был такой, рос на подоконнике, на моей памяти лет 15 точно, 3 или 4 куста. Внешне он был похож на сорт "птичий глаз", но сейчас, конечно, не определишь. Бабушка очень забавно его использовала - кидала перчик в бульон, или в тушеное мясо, и периодически бульон или мясной соус пробовала. Когда появлялась нужная острота, перец вынимался, споласкивался из чайника и подсушивался. Одного перца хватало на 2-3 супа или рагу. Так что когда я совершенно случайно увидела куст перца в цветочном магазине, то сразу его и купила.

перец

К сожалению, новый питомец оказался крайне капризным. Мало того, что он очень влаголюбив, так еще пока я была в отъезде, на него напала какая-то мушка, и успела сильно поесть до моего возвращения. Так что сейчас он болеет, но живет, поэтому я надеюсь, что за лето он оклемается. Пока просто подкармливаю, опрыскиваю, и ощипываю бутоны. Это довольно распространенная ситуация - когда растение собирается помирать, перед смертью оно хочет обязательно размножиться, и вот в таком полудохлом состоянии пытается зацвести. Поэтому если мы таки хотим сохранить питомцу жизнь, бутоны надо обязательно ощипывать. Мой перец вроде бы постепенно приходит в себя, по крайней мере появились новые пучки листьев. Стручки у него не очень острые, те, что были, я уже использовала, в частности для варки демигляса, фо бо и других целей. На всякий случай еще один-два куста хочу купить, м.б. другого сорта. Хотела бы кайенский и желтенький ягодный. Вот такие:

перец

Тимьян (он же чабрец) у меня есть в двух видах - ползучий и лимонный. Лимонный больше лекарственный, для зимнего чая, очень приятно бросить утром веточку свежего тимьяна в чашку и залить кипятком - сразу такой божественный запах появляется, и держится потом на кухне долго, приятно дышать. Как специю его тоже можно использовать, особенно он хорош к рыбе. Вот я писала про рыбу в банановых листьях - везде обязательно клала лимонный чабрец. Еще он совершенно замечательно цветет такой пышной шапкой, и тоже замечательно пахнет при этом. Проблем с ним никаких - купите в мае совершенно в любом садовом центре горшок чабреца, стоит он недорого, рублей 250-300, пересадите в большую емкость, и поставьте на балкон. Поливайте через день, и он в ответ выдаст такое количество зелени, что съесть ее вы просто не будете успевать. Вот такая красотища:

тимьян

Ползучий тимьян живет у меня в компании с шалфеем, потому что привезла я их вместе с самым первым розмарином из Финляндии, уже больше трех лет назад. Посадила в один горшок, просто потому, что второго не было, да и растения были небольшие, прекрасно поместились вместе. В отличие от розмарина, оба отлично выжили, и очень удачно дают ровно столько зелени, сколько от них требуется, благо много и не надо. Единственный недостаток шалфея - он израстает, теряет нижние листья на сте​**ях, так что я его пополам на пополам по весне обрезаю, чтобы пошли новые побеги. Оба растения неприхотливые, и даже пересушивание переносят довольно хорошо, в отличие от базилика. Подкармливаю я их раз в год, без фанатизма.

тимьян-шалфей

Красный базилик я начала разводить исключительно по причине его регулярного отсутствия в розничных магазинах. Первый раз три года назад вырастила из семян. Была крайне разочарована - до первого урожая прошло больше месяца, а срезалось все на один салат. Правда, выяснился хороший лайфхак - если срезать базилик не слишком низко, то он сразу дает 4-5 боковых побега, и второй, а затем и третий урожай бывает куда обильнее и быстрее. Но все равно, есть способ получать зелень базилика гораздо менее затратный по времени и усилиям. Я на него вышла совершенно случайно. Зимой я обычно покупаю базилик агрохолдинга "Московский" в маленьких горшочках - он очень ароматный, прекрасно стоит без холодильника на кухне, и хватает его на три салата точно. И вот уже покоцанный горшочек мне пришло в голову высадить в землю, посмотреть, что получится. Срезаю я обычно только макушки, так что в горшке оставались довольно длинные стебли почти без листьев, но с маленькими отростками из пазух. Высадила. Часть хиловатых стебельков завяла и упала, я их повыдергала, зато остальные чувствовали себя прекрасно, дали мощные побеги, и через пару недель мы ели уже свой базилик, выращенный на балконе.

Вот так вот выглядит базилик в горшочках агрохолдинга Московский:

базилик

А вот так выглядел подрощенный покоцаный кустик недели через две-три:

базилик1

В общем, в позапрошлом и в прошлом году летом мы базилик не покупали, так как своего было достаточно. У меня теперь под него куплено ведерное пластиковое кашпо, я туда сразу 4 куста сажаю, обильно поливаю, и на сутки накрываю полиэтиленовым пакетом. Потом пакет снимаю, и удаляю те побеги, что не взялись. Это, как правило, самые тонкие и хилые, почти без корней. Остальные два раза в день опрыскиваю из пульверизатора, раз в месяц подкармливаю концентратом для рассады. Базилик много пьет, поэтому большое кашпо удобнее, можно реже поливать. Еще он очень светолюбивый, так что вырастить его зимой без специальной подсветки невозможно, он просто еще в октябре тихо дохнет. В этом году попробую испытать подсветку.

Руколу и кинзу я тоже сажаю уже взрослыми растениями из готовых горшочков. Причем кинзу больше сажать не буду, она мгновенно израстает, теряет нежность и запах. Проще пучок свежей купить, тем более, что в отличие от базилика, никаких проблем с покупкой кинзы в магазине не бывает. Впрочем, недели две она вполне себе бодренькая, приживается отлично, всем кустом, буйно трогается в рост, ароматику дает такую, что розмарин забивает. Так что если кто ест кинзу много и постоянно, то вполне себе вариант. Семенами она у меня совсем не пошла, буквально 4-5 ростков из целого пакетика семян взошло.

кинза

Другое дело рукола. Конечно, выращивать ее на салат - дело неблагодарное, тут уж действительно гораздо проще купить упаковку израильской, и на два салата раздербанить. Поэтому руколу я сажаю сугубо для декорирования бутербродов и горячего. Растет себе в горшке, я по необходимости 5-6 листиков отщипываю, надолго хватает.

руккола

Немножко про землю. Мы съездили в Леруа Мерлен, купили мешок садовой земли на 10 литров, такой же мешок строительного песка (садовый слишком мелкий), средний керамзит, подкормку и несколько пластиковых вазонов и керамических горшков. В керамику я посадила то, что переставляется на зиму на подоконник, а все летнее я сажаю в пластик, он легче, и ворочать его проще. Землю с песком смешиваю один к одному, для розмарина один к двум, он не любит когда слишком мокро.

Из планов - когда сделаем балкон, я, пожалуй, попробую посадить еще пару кустов помидоров черри. Не то, чтобы их есть, а так, для красоты. Можно еще сажать мяту, лаванду, и орегано, но если честно, они в сухом виде очень хороши, тем более, что мята у меня еще и возле подъезда на клумбе растет, так что всегда можно отщипнуть.
Рубрики:  рукоделие
интересно
дача

Метки:  

Понравилось: 1 пользователю

О дочери А.С. Пушкина

Среда, 29 Апреля 2020 г. 12:46 + в цитатник

Судьба Марии Гартунг, дочери Александра Пушкина

До конца своих дней, оставшаяся в одиночестве, Мария Александровна в любую погоду приходила к памятнику Пушкину на Тверском бульваре — на свидание с отцом, которого почти не помнила, но который стал для неё легендой...
 
«Редкостная красота матери смешивалась в ней с экзотизмом отца, хотя черты её лица, может быть, были несколько крупны для женщины», — писал современник о Марии Александровне Гартунг, урожденной Пушкиной.

Именно эти неправильные черты легли в основу внешнего облика главной героини романа Льва Толстого «Анна Каренина». Мария Александровна познакомилась с писателем в Туле, на одном из приёмов. Рассказывали, что дочь Пушкина сразу привлекла внимание графа. А когда на его вопрос ему сообщили, кто эта женщина, Лев Николаевич воскликнул: «Да, теперь я понимаю, откуда у неё эти породистые завитки на затылке!»

«Она послужила ему типом Анны Карениной, не характером, не жизнью, а наружностью. Он сам признавал это», — писала свояченица Толстого Т. Кузминская.

Вспомним описание Анны в романе: «На голове у неё, в чёрных волосах, своих без примеси, была маленькая гирлянда анютиных глазок и такая же на чёрной ленте пояса между белыми кружевами. Причёска её была незаметна. Заметны были только, украшая её, эти своевольные короткие колечки курчавых волос, всегда выбивающихся на затылке и висках. На точёной крепкой шее была нитка жемчугу».

И.К. Макаров. Портрет Марии Александровны Гартунг, рожденной Пушкиной. На этом портрете Мария Александровна изображена с жемчужным ожерельем, доставшимся ей от матери, и гирляндой анютиных глазок в волосах.

Мария Александровна была старшей дочерью Александра Сергеевича — она родилась 19 мая 1832 года в Петербурге. За несколько дней до крестин дочери Пушкин с гордостью и легким кокетством написал своей приятельнице Вере Вяземской: «Я в отчаянье, несмотря на все мое самодовольство. Жена моя имела неловкость разрешиться маленькой литографией с моей особы».

Дети Пушкина. Мария – вторая слева. Рис. Н.И. Фризенгоф. 1841 г.

 

Она была единственной из детей поэта, у кого остались хотя бы смутные воспоминания об отце — когда он погиб, ей шел пятый год, братья и сестра Наташа были совсем малышами. Мария получила домашнее образование и уже в 9 лет свободно говорила и читала по-немецки и по-французски. Позже она училась в привилегированном Екатерининском институте, с ней и её братьями серьёзно занимались рекомендованные друзьями отца педагоги. И хотя мать сильно переживала, что в детстве Маша была некрасивой, повзрослев, гадкий утенок превратился в прекрасного лебедя.

Читайте также: История младшей дочери А.С. Пушкина

В декабре 1852 года, после окончания института, Пушкина была высочайше пожалована во фрейлины и состояла при Государыне Марии Александровне, жене Императора Александра Второго.

 

Мария Александровна Пушкина. Рис. Н.П. Ланского. 1852 г.

 

Несмотря на повышенное к ней внимание со стороны кавалеров, Мария Александровна замуж вышла поздно, в двадцать восемь лет. Её супругом стал 26-летний генерал-майор Леонид Гартунг, управляющий Императорскими конными заводами в Туле и Москве.

 

 

Их брак закончился трагически спустя 17 лет. В 1877 году генерала незаслуженно обвинили в краже векселей и других ценных бумаг некоего Занфтлебена — процентщика, обязанности душеприказчика которого взял на себя Гартунг. Леонид Николаевич оказался жертвой подлых интриг.

Стремясь избежать позора, генерал застрелился прямо в здании суда — пока присяжные выносили свой вердикт. При нём нашли записку, в которой Гартунг сообщает: «Клянусь всемогущим богом, что ничего не похитил и своих врагов прощаю». Присяжные признали Гартунга виновным, но ему это было уже безразлично.

Гибель мужа стала страшным ударом для Марии Александровны. В одном из писем родственникам она писала: «Я была с самого начала процесса убеждена в невиновности в тех ужасах, в которых обвинили моего мужа. Я прожила с ним 17 лет и знала все его недостатки; у него их было много, но он всегда был безупречной честности и с добрейшим сердцем. Умирая, он простил своих врагов, но я, я им не прощаю».

Читайте также: Тайна романа «Евгений Онегин»

 

 

До конца своих дней она осталась верной мужу. Детей у супругов не было. Мария жила у родных, помогала воспитывать детей и принимала активное участие во всём, что было связано с её отцом и памятью о нём. В 1880 году присутствовала вместе с братьями и сестрой на открытии памятника Пушкину в Москве.

В голодные революционные годы старшая дочь Пушкина переселилась в Москву, где сняла маленькую меблированную комнатку. Потом поменяла ее на другую — в Собачьем переулке, который был стерт с карты города при строительстве Нового Арбата…

Баронесса Мария Дмитриевна Врангель, мать легендарного «чёрного барона» Петра Врангеля и искусствоведа Николая Врангеля, сама пребывая в довольно шатком положении, благодаря и своей родословной, и деятельности сына, тем не менее, старалась помогать тем, кто оказался при новой власти в ужасающем положении. Поэтому именно к ней и обратилась с письмом дочь Натальи Николаевны от второго брака, Александра Петровна Арапова (урождённая Ланская), прося помочь и как-то устроить Марию Александровну Пушкину.

 

 

В конце 1918 года нарком просвещения Анатолий Луначарский ходатайствовал о персональной пенсии для Марии Александровны, «учитывая заслуги поэта Пушкина перед русской художественной литературой». Комиссия, явившаяся обследовать бытовые условия будущей пенсионерки, засвидетельствовала, что она в свои 86 лет находится в здравом уме и трезвой памяти, а в ее русской речи присутствует легкий французский акцент.

Было проведено заседание народного комиссариата по просвещению, с повесткой «Об обеспечении дочери А.С. Пушкина Марии Александровны Гартунг». Коллегия постановила: а) ассигновать М.А. Гартунг единовременное пособие в размере 2400 рублей; б) обратиться в народный комиссариат социального обеспечения с ходатайством о предоставлении ей убежища. На заседании коллегии народного комиссариата по просвещению, которое проходило 29 января 1919 года, было решено «назначить М.А. Гартунг субсидию в размере 1000 рублей в месяц за счёт литературно-издательского отдела».

Мария Александровна, по некоторым источникам, получила эту пенсию лишь один раз, по другим — вообще не успела её получить, и 7 марта 1919 года она скончалась.

 

 

До конца своих дней, оставшаяся в одиночестве, Мария Александровна в любую погоду приходила к памятнику Пушкину на Тверском бульваре — на свидание с отцом, которого почти не помнила, но который стал для неё легендой.

 



Golbis.com

Рубрики:  Литература

Метки:  

Кафка

Вторник, 21 Апреля 2020 г. 14:17 + в цитатник

Новый курс — о Кафке!

Сегодня в приложении «Радио Arzamas» вышел курс о Франце Кафке. Имя этого писателя стало нарицательным — Кафкой называют все мрачное, абсурдное, то, что мы не можем постичь и с чем не в состоянии бороться. Лекции филолога Максима Жука помогают разобраться, почему так вышло, какие смыслы мог вкладывать в свои произведения сам писатель и что еще в них можно вычитать. Этот курс — и о страшном XX веке, который так зло­веще отражается в кафкианских произведениях, и о самом писателе, который вовсе не был таким мрачным, имел много друзей, был любимцем женщин, умел пошутить и вел здоровый образ жизни.

Прямо здесь можно послушать рассказ о новелле «Превращение», а в при­ло­жении «Радио Arzamas» можно найти все семь лекций:

1. Как Кафка предсказал XX век и стал брендом
На каком фоне писал Кафка, почему его считают пророком ХХ века и как воспринимают в XXI веке

2. Кафка на обломках империи и семьи
Нудист, зожник, любимец женщин и аккуратный служащий с психоло­ги­ческими травмами в декорациях мистического города

3. Как Кафка шел к читателю
Как принимали Кафку в литературном мире, почему он просил сжечь свои рукописи и как они уцелели

4. Как понимать новеллу «Превращение»
Грегор Замза — это образ Христа или существо, недостойное звания человека?

5. Испытания Йозефа К. в романе «Процесс»
Какие метафоры и предсказания можно найти в романе об абсурдном суде

6. Последний роман Кафки «Замок»
Как пытается постичь и преобразовать мир землемер К. и почему важно, что роман не окончен

7. Кафка и Россия
Кого из русских любил читать Кафка и кому из русских удалось прочитать его самого.

https://arzamas.academy/radio/announcements/kafka?...WRu-Cs0_lD2yLJNi9MQkQpvVsYkQo0

Рубрики:  Литература

Метки:  

Понравилось: 4 пользователям

Едгар По. Ремейк вінчання

Понедельник, 20 Апреля 2020 г. 09:55 + в цитатник

Скільки пам’ятала себе Вірдж, завжди любила сни більше, ніж життя, хоч знала, що сон – репетиція смерті. У снах бачила себе юною красунею у незвичайно гарній весільній сукні, а поряд її кузен Ед. Зрештою, вона поринула у вир вигаданого кохання і нерідко дивилася на Еда очима дорослої жінки. Кохання підточило її сили, в її тілі поселився туберкульоз. Та вона замість поцілунку на ніч у щічку – підставила губи… І завирував вальс бажань: їй 13, він вдвічі старший.
22 вересня 1835 року Едгар Аллан-По таємно одружився з Вірджинією Клем. Довелося їй вінчатися таємно, без омріяної сукні. Вони пили кохання повними пригорщами, були щасливі. Він виспівав коханій свої найкращі ліричні поезії, почав підніматися службовими щаблями, отримав репутацію найчеснішого, але різкого критика; а вона… все ще бачила у сні свою весільну сукню. Тому 16 травня 1836 року По ще раз вінчався (ремейк на прохання дружини). www.youtube.com/watch?v=fdqn6JekZwc
www.youtube.com/watch?v=fdqn6JekZwc
Шість років щастя подарувала їм доля. Її мрія, її сон збулися! Вірдж розквітла, забула про хворобу, співала майже цілі дні. Увечері 30 січні 1842 року, Вірджинія грала на піаніно і співала перед гостями, коли у неї раптово лопнула кровоносна судина. Вона була при смерті від туберкульозу. Засмучений тяжким станом дружини Едґар тамував горе в чарці.
29 січня 1845 року у нью-йоркській газеті Evening Mirror був надрукований вірш «Ворон», що став літературною сенсацією року.
30 січня (знову це число!) 1847 року Вірджинії не стало… Смерть дружини стала останньою і непоправною катастрофою життя По, через два роки 40-річного письменника не стало…

http://uahistory.com/topics/category/famous_people

Рубрики:  Литература

Метки:  

Понравилось: 3 пользователям

Поиск сообщений в Amymone
Страницы: [135] 134 133 ..
.. 1 Календарь