В. В. Паращич
Життєвий і творчий шлях Миколи Гоголя. Петербурзький етап життя і творчості письменника
Микола Гоголь прожив складне й водночас дивовижне життя. Майбутній письменник народився 1 квітня (20 березня за старим стилем) 1809 року в містечку Великі Сорочинці Полтавської губернії. Миколою його назвали на честь чудотворної ікони Святого Миколая. Згідно із сімейними переказами, Гоголі були нащадками відомого козака Остапа Гоголя, гетьмана Правобережної України наприкінці XVII століття. Батьки Миколи походили зі старовинного дворянського роду. Дід, Опанас Дем’янович, закінчив Київську духовну академію, знав шість мов, бабуся Тетяна Семенівна гарно малювала.
Батько, Василь Опанасович, був освіченою людиною, любив театр, писав п’єси.
Один рік хлопець навчався в Полтавському повітовому училищі, потім сім років — у Ніжинській гімназії вищих наук. Там він захопився театром, спробував себе як актор та режисер.
Першими літературними творами Гоголя були вірші. Водночас юнак думав про те, щоб «бути по-справжньому корисним для людства»: «Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести бодай найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага». Тоді ж записав у своєму щоденнику, що найстрашнішою бідою він уважає «кривосуддя» та несправедливість.
Мріючи про літературну діяльність, дев’ятнадцятирічний Гоголь поїхав до Петербурга. Щоб забезпечити себе, він пішов на службу чиновником Департаменту наділів.
Гербовий значок роду Гоголів-Яновських
Е. Бернштейн. Гоголівські місця Петербурга. Колишній будинок каретника Іохима на Казанській вулиці. 1952
В одному із листів до матері із Петербурга Гоголь пише: «Дорога моя матінко! Ви маєте тонкий, спостережливий розум, Ви багато знаєте про звичаї і традиції малоросіян. У наступному листі я чекаю від вас опису вбрання сільського дяка, від верхнього одягу до самих чобіт».
У творчій уяві Гоголя народжувались сюжети «Вечорів на хуторі біля Диканьки» — твору, який зробив двадцятидворічного Гоголя відомим.
1835 року Гоголь влаштовується на кафедру історії у Санкт- Петербурзькому імператорському університеті, та невдовзі змушений остаточно полишити професорську, а отже, і педагогічну діяльність.
Письменника опановують релігійно-містичні настрої, і з метою душевного оновлення він вирушає до Палестини.
Гоголь знайомиться з графом О. П. Толстим і щиро товаришує з ним, а 1848 року навіть оселяється на його запрошення в московському особняку Толстих на Нікітському бульварі.
Останні роки свого життя М. В. Гоголь тяжко хворів. Деякий час він жив у Німеччині, Італії, лікувався там. Але його стражденна душа прагнула додому, на Полтавщину.
Помер письменник у невимовній тузі. адже єство його роздирали мрії і плани, яким не судилося втілитися в життя. На схилі віку Микола Васильович ще більш самотній, ніж коли приїхав «вражати Петербург». Письменник не раз цитував слова з Біблії: «У великій мудрості багато смутку, і той, хто примножує свою мудрість, примножує й смуток у серці своєму».
Творчість Миколи Гоголя
Свої перші літературні твори Гоголь написав ще в роки навчання. Спочатку його публікації з’являлися в періодичних виданнях, часто без підпису автора.
Обкладинка збірки М. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки»
Незабаром окремими виданнями вийшли: «Ганц Кюхельгартен» (1829), «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831-1832), «Миргород» (1835), «Арабески» (1835), «Ревізор» ( 1836).
1831 року М. В. Гоголь зустрівся з Олександром Пушкіним, який серйозно вплинув на вибір письменником літературного матеріалу. Особливо це стосувалося збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки», написаної на фольклорній основі. 1835 року Гоголь опублікував нову збірку «Миргород», куди увійшла й історична повість «Тарас Бульба». Головний герой її — сильний, героїчний персонаж. У пізніших роботах письменник звертається здебільшого до образів авантюристів, шахраїв та невдах.
«Петербурзькі повісті» — назва збірки повістей і циклу, об’єднаних спільним місцем дії — Санкт-Петербургом 1830-1840х рр. її складовими стали повісті «Невський проспект», «Портрет», «Записки божевільного», що спочатку були у збірці «Арабески». Пізніше Гоголь пише повісті «Ніс», «Шинель». Усі ці твори об’єднано в цикл у зібранні творів 1843 р.
Центральною проблемою в цих повістях є проблема «маленької людини». У циклі петербурзьких повістей Гоголь створює образ Петербурга. Столиця в його зображенні — місце жахливих контрастів, соціальної несправедливості, моральних конфліктів, приниження й трагічної безпомічності «маленької людини» з нещадно понівеченою душею, місто, що нищить благородні мрії та сподівання.
Творчу роботу М. В. Гоголю доводилося поєднувати з державною службою, на якій він перебував з 1829 до 1835 рр.
Поступово він просувався кар’єрними сходами, отримуючи чини й нагороди, набуваючи досвіду та зав’язуючи корисні знайомства. Він мав звання колезького асесора — чиновника 8-го класу і змінив багато місць — від служби в різних департаментах до викладання історії в патріотичному інституті, на кафедрі загальної історії Петербурзького університету.
1836 року виходить друком знаменита п’єса М. В. Гоголя «Ревізор», у якій розповідається про молодого чиновника Хлестакова, що опинився в невеликому провінційному містечку без грошей. Місцеві чиновники помилково вважають його державним інспектором, який приїхав до них у провінцію інкогніто. Хлестаков блискуче вживається у свою нову роль і користується ситуацією, аж поки не приїжджає справжній ревізор. Містечкові чиновники постають у всій своїй «красі».
Обкладинка повісті М. Гоголя «Шинель». 1890-ті рр.
Перша постановка «Ревізора» відбулася в Санкт-Петербурзі в присутності царя. Після прем’єри володар, виходячи з ложі, сказав: «Гм, що за п’єса! Усіх висміює, і більше за всіх — мене!» (Однак багато літературознавців уважають цей факт літературно-історичною легендою.)
Гоголь, надто чутливий до критики, утомлений, засмучений через театральні інтриги та галас, вчинені через комедію «Ревізор», виїжджає за кордон. Мандрує Німеччиною, Швейцарією і Францією, а потім оселяється в Римі та працює над першою частиною «Мертвих душ».
1. Які факти біографії письменника справили на вас особливе враження і чому?
2. Що ви можете сказати про творчість М. В. Гоголя, спираючись на ті твори, з якими ви знайомі?
3. Яку роль у житті та творчості М. В. Гоголя відігравала Україна?
4. Розкажіть про те, як і чому Гоголь опинився в Петербурзі.
5. Які твори Гоголь написав у Петербурзі та про Петербург?
6. Яка проблема у цих творах є центральною?
7. За що критикували п’єсу Гоголя «Ревізор» після її постановки на сцені?
8. Із чим пов’язано суперечку про те, до якої культури належить творчість М. В. Гоголя?
П’єса «Ревізор». Творча історія. Образи чиновників. Образ Хлестакова та його динаміка. Засоби комічного у творі. Специфіка художнього конфлікту й жанру п’єси
Театр — велика школа і кафедра.
М. Гоголь
«У “Ревізорі”,— писав Гоголь,— я зважився зібрати в одну купу все погане в Росії... усі несправедливості, які чиняться в тих місцях і в тих випадках, де найбільше потребують люди справедливості, і за один раз посміятися над усім».
Перше видання комедії М. Гоголя «Ревізор». 1836
Ось рядки з листа Гоголя до Щепкіна після постановки «Ревізора»: «Усі проти мене. Найменша тінь істини — і проти тебе повстають, і не хтось один, а цілі стани».
УС. Сюжет твору «Ревізор» нагадує комедію Г. Квітки-Осно- в’яненка «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», написану російською мовою (1827). В українського письменника головний герой, петербурзький чиновник Пу- столобов, потрапляючи до провінційного містечка, навмисно вдає з себе ревізора, а гоголівський Хлестаков випадково стає ним, тому що за ревізора його приймають самі чиновники. Це зміщує акцент з героя-пройдисвіта на абсурдність російської дійсності.
Відомо, що перший переклад «Ревізора» українською було зроблено 1875 р., і належить він відомому українському письменникові, драматургові, театральному акторові М. Кропивницькому. Перекладав п’єсу для свого театру й М. Садовський. Українською «Ревізора» також перекладали: В. Сімович, О. Коваленко, Остап Вишня, Антін Хуторян, Василь Шкляр та інші.
Історія написання комедії «Ревізор»
В одному з листів до О. Пушкіна М. Гоголь просив дати «який- небудь сюжет, хоча б який-небудь смішний чи не смішний, але суто російський анекдот. Рука дрижить написати тим часом комедію».
Олександр Сергійович порадив написати комедію про удаваного ревізора. М. Гоголь із задоволенням і натхненням працював над твором протягом п’яти місяців, багато разів переписував створене. Останні виправлення було розглянуто театральною цензурою за п’ять днів до прем’єри, що відбулася 19 квітня 1836 року. Гоголь запевняв Пушкіна, що «духом буде комедія на п’ять дій і, клянуся, буде смішнішою за чорта».
Після виходу у світ «Мертвих душ» Гоголь знову взявся за переробляння комедії, і лише шоста редакція твору виявилася остаточною. Цензура не дуже прискіпувалася до комедії, як то було з іншими творами Гоголя. На думку деяких дослідників, так сталося через те, що й цензори, і глядачі сприйняли «Ревізора» як водевіль, кумедну історію із життя провінційного містечка.
Калейдоскоп цікавого
Гоголь, повертаючись зі своєї літньої подорожі через Київ до Петербурга, разом зі своїми друзями провів оригінальну репетицію «Ревізора». Він попросив свого товариша Пащенка виїжджати раніше за нього й поширювати чутки, що за ним їде ревізор, який ретельно приховує справжню мету своєї поїздки. Завдяки такому трюку мандрівники їхали надзвичайно швидко, тоді як іншим разом їм доводилося по кілька годин чекати коней.
ТЛ. Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викрито негативні суспільні та побутові явища, виявлено смішне в навколишній дійсності чи людині.
Тема п’єси М. Гоголя «Ревізор» — зображення життя чиновництва в сучасній авторові Росії шляхом показу комедійних, сатиричних ситуацій та характерів у маленькому провінційному містечку. Чиновництво зображене як втілення лицемірства, заздрості, хабарництва, жорстокості, неуцтва та невігластва.
Жанр твору М. Гоголя «Ревізор» визначають як соціальну сатиричну комедію, тому що автор порушує в ній важливу суспільну проблему громадянського служіння й показує істинне обличчя державних чиновників, «слуг царя та народу».
П’єса пронизана сатиричним пафосом, у ній цінні не тільки комічні ситуації, а й сатиричні характери героїв.
Фрагмент одного з малюнків, зроблених М. Гоголем до комедії «Ревізор»
Композиція
Відомий театральний режисер В. І. Немирович-Данченко у статті про «Ревізора» зауважив, що навіть найгеніальнішим драматургам потрібно було кілька сцен для того, щоб «зав’язати п’єсу». У «Ревізорі» ж єдина перша фраза городничого — і пішла круговерть, п’єса вже туго зав’язана. Причому зав’язана щільно, в один вузол, «всією своєю масою», долями всіх основних персонажів.
Отже, зав’язкою є повідомлення поштмейстера Шпекіна про приїзд ревізора. Далі дія розвивається стрімко: городничий дає розпорядження чиновникам прибрати вулицю, навести лад у тих установах, якими вони опікуються. Поміщики Добчинський і Бобчинський повідомляють новину, що в готелі вже живе чиновник, який може бути ревізором. Городничий терміново виїжджає знайомитися з ним. Хлестаков, побачивши, що його приймають за іншого, за ревізора, розуміє вигідність свого становища і, не спростовучи цього, приймає правила гри. Він оглядає богоугодні заклади, оселяється в городничого, приймає чиновників містечка й бере від них хабарі під виглядом позики. До нього вже біжать прохачі та скаржники. Хлестаков нахабніє і залицяється до дружини городничого, а потім до його дочки, ще й просить її руки.
Кульмінаційним моментом є вихваляння Хлестакова, ніби він обіймає високий чин у Петербурзі та його там дуже поважають. Городничий і його дружина торжествують та мріють про розкішне життя у столиці. чиновники вітають начальницьке подружжя, ледь не луснувши від заздрощів.
Хлестаков поспішно їде з міста, після чого настає розв’язка: поштмейстер повідомляє, що він прочитав листа удаваного ревізора, якого той надіслав своєму петербурзькому другові-журналісту. Закінчується твір «німою сценою» — чиновники дізнаються, що приїхав справжній ревізор.
У комедії є така композиційна особливість, як відсутність у ній головного героя. Таким героєм став збірний образ чиновництва та купецтва.
Художні образи
Провінційне містечко, у якому зупинився Хлестаков, завдяки комічному непорозумінню розкрило всю мерзенність звичаїв та характерів місцевих чиновників. Коли городничий та його наближені дізналися про те, що незабаром приїде ревізор, то спробували навести лад — прибрати вулицю, якою їхатиме ревізор, захаращені непотребом державні приміщення, надягти на пацієнтів лікарні чисті ковпаки. Але багато чого самим лише розпорядженням не виправиш — не вивезеш гори сміття, не побудуєш церкви, а головне — «не примусиш мовчати всіх ображених».
Отже, Гоголь показує, що побут провінційного містечка залежить від того, як чиновники ставляться до виконання своїх службових обов’язків. Замість того, щоб протистояти беззаконню й піклуватися про благо міщан, вони пиячать, беруть хабарі, грають у карти, пліткують. Городничий, наприклад, навіть із гордістю заявляє: «Тридцять років живу на службі! Трьох губернаторів обдурив!» Не приховує своїх вад і суддя: «Я кажу вам одверто, що беру хабарі, але чим хабарі? Хортенятами. Це зовсім інша справа». Поштмейстер «із цікавості» читає чужі листи. Найбільш «освіченим» серед персонажів виявляється суддя Ляпкін-Тяпкін — за все життя прочитав п’ять чи шість книжок, тому, на думку інших, «дещо вільнодумний».
П. Боклевський. Іван Хлестаков
Всего 4 года назад 19 февраля умерла американская писательница Харпер Ли, автор романа «Убить пересмешника». В основу книги, за которую литератор была удостоена Пулитцеровской премии, легли события, пережитые автором в раннем детстве. Сейчас роман, изданный общим тиражом более сорока миллионов экземпляров, изучают в большинстве школ Соединенных Штатов.
