Про книгу Артема Чапая "Подорож із Мамайотою в пошуках України" я писала
ТУТ... А тепер - обіцяні цитати з книги...
___________
Ну то якими є українці на перший погляд? ...
Спершу тебе зустрічають із сумішшю недовіри та цікавості, зрідка навіть із домішкою нееприязні, хоча значно частіше з іронією, за якою, схоже, ховається сором'язливість. Але досить кількох промовлених щирим тоном слів, і, якщо тільки ти сам не мізантроп, можеш розраховувати на певну дружність і навіть обмежену дозу довіри.
...для мене особисто важливо показати те, наскільки в України всі розмовляють по-різному. Наскільки тупо сперечатися про мову в державі. Наскільки по-дурному вимагати від когось літературності вимови, як це робить провінційна інтелігенція. А надто, наскільки тупо вимагати переходу з російської на українську чи в протилежний бік.
Нас сварять через мову. Через Бандеру та радянських партизан. Схід проти заходу, "бандерівці" проти "москалів". Колись іще були "оранжеві" ... та "сині". ... Як саркастично скаже пізніше один чоловік у Мелітополі Запорізької області:
- А пока нас при помощи телевидения стравливают между собой, пока мы спорим о чрезвычайно важных проблемах, как то, на каком языке говорить или кого называть героем, нас продолжают грабить.
... Якось прийшов до анархізму. Здається, українці органічно до нього приходять, але більшість у страху тікають назад.
... мене кумарить зневага, яка часом просвічується у ставленні самозваних інтелектуалів до звичайних роботяг. Інтелігенція наша така, як ото я: сама нічого зробити руцями не може. Тільки штани в офісах просиджувати та в інтернетах філософствувати.
Вражає й непомірна, часом неймовірна дружність і готовність допомогти.
Звісно, я розумію, що не всі люди хороші. Або точніше - не завжди. По-перше, злі й недоброзичливі чи просто у поганому настрої люди просто не йдуть на контакт, і їх я під час мандрівки не помічаю. По-друге, під час поїздок сам я налаштовуюся на краще. Підтримую кожну почату розмову, всміхаюсь, от і реакцію отримую відповідну.
Те, що існують такі люди, означає, що майбутнє у нас є. [Про житомирян]
Живі люди цікавіші за мертві дошки, на мою скромну думку.
- ... Это [книга Чапая] может стать первой книгой в этом вашем сучукрлите, которую купят во всех тех маленьких райцентрах, по которым ты ездишь. Ведь людям интересно не то, как там у писателей, а то, как живут они сами и такие же люди, как они, в других городах.
Із чого ми всі живемо? Тільки надаємо послуги одні одним і торгуємо одні з одними? Я не розумію.
Приблизно так і виходить: країна існує собі окремо, а держава окремо. От тільки проблема в тому, що держава постійно втручаєтсья в життя країни.
... думав про те, чому я, власне, навчився. По суті - банальним речам. Не судити про людей за зовнішністю, скажімо. Я мав би знати це давно.
За весь цей час мене жоднісінького разу не намагались обманути. Люди, я маю на увазі. ... Ніхто мене не намагався використати, нажитися на мені. Навпаки, постійно допомагали. В тому числі цілком незнайомі люди.
Я думав із роздратуванням, як усілякі розумники люблять повторювати, що, мовляв, народ наш бидло. Таке чув я й раніше. Читав і в коментарях до своїх репортажів на сайті. За весь цей час чомусь я бидла не побачив. Побачив доброзичливих людей. Людей гостинних. Людей, що хочуть краще жити й аби їм дали цю можливість.
Я згадував зі злістю тих самоназваних етнографів, які повторюють про начебто рабську природу українців. Я думав із ненавистю про тих, які повторюють брехливу фразу, що народ, мовляв, має ту владу, на яку він заслужив. Придумали цю фразу політики, якщо точно, то посол "цивілізованої" Сардинії в Росії, розмірковуючи про відсталу країну. Расистська фраза, по суті. Вона-бо означає, що ми чимось гірші за "просвітлених" європейців. Сред своїх цю фразу люблять повторювати політикани та всіляке "небидло", яке без справжніх на те підстав вважає себе кращим за решту.
Якщо ця фраза має значити, що політикани, можновладці є вихідцями з того народу, на шиї якого вони сидять - то це не зовсім так. "Вілітє лі Пьотр, єсть одін нюанс". До влади чи то політичної, чи то економічної приходять переважно найбільші покидьки, найбільш безчесні, безпринципні люди. В нашому випадку це або перефарбовані апаратчики радянської компартії чи комсомолу, або колишні бандюки та рекетири, а нині "шановні члени суспільсьва". Таке єство влади: насильство та маніпуляції. Між іншим, це стосується й давніших "демократій", просто там грошима, а внаслідок цього і владою, володіють уже нащадки рабовласників, колонізаторів, експлуататорів, а не зазначені вище персони.
Є ... всі ті, хто готовий допомогти іншим. Це люди, які виконують свою роботу й намагаються зробити життя своє та близьких трохи кращим. Вони невидимі й нечутні, їх не показують про телевізору, про них не пишуть у газетах, їхнє нове вбрання не обговорюють таблоїди, вони не створюють навокло себе шуму - вони працюють, мріють, люблять. Але саме вони - справжні.
Артем Чапай (с).