Сорочки найчастіше шили в четвер, бо це був благополучний день тижня.

Здавна наші пращури з пошаною ставилися до вишиваної сорочки. Приписували її чарівну силу. Вважали, що той, хто одягнув чисту сорочку почував себе здоровим. А щоб бути здоровим, треба носити лляні або конопляні сорочки з прядива, бо вони мають такі ефірні масла, що захищають жіночу утробу від шкідливого атмосферного впливу і випромінюють із тіла усіляке накопичення там зла.

Сорочки іншого ґатунку такого впливу не мають, а навіть навпаки все штучне веде до штучності в організмі, особливо до руйнування кістяка, реформованості хребта у дітей.


Першу сорочку дитині шили з полотна, яким обвивають свічки хрещені батьки. Бо це полотно при охрещені отримує великий позитивний заряд, до нього дотикаються найваговитіші руки – руки свідків великої події, “Приписування до царства Христа”. Така сорочина загартовує тіло і духу.

Першу сорочку дитині обов’язково коло пазухи вишивали синім шовчиком, кілька хрестиків – на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.

Перші сорочки називали льолями. Дитина до 9-ти літнього віку – теж в льолі. На льолі по долині вишивали білими нитками ялички, би добре дитя росло, би силу мало, добру незрадливу долю (ялина відбиває суперників).

Льолю обов’язково треба було підперезувати аби чітко межувалося добро зі злом, не було “золотої”, такої пагубної середини. Не маля льоля ніколи комірця, аб розвійною була дорога. Від 9 до 13 р. йшли сорочечки з невисоким комірцем – стоячком, “гуляром”. Гуляр обов’язково мав мати вишиття “би борше до людей доросли та люди поміж себе прийняли”.

Уч. сорочки оздоблювали вишивкою, мережкою, виколюванням, занизуванням, затиканням. Особливо густо прикрашалися рукави, комір, поділ сорочки, бо вважалося, що саме там, де кінчалася тканина – панцир, найвразливіші для злих сил місця. Тому часто поли сорочки були вишиті, вигачкувані довгими стряпатими зубчиками, які відігравали роль оберегів – відбивали зло.

Бабуся розповідала, що в старовинних сорочках рукави збиралися на пухлики – рівненькі, добре затягнені, так з’єднані з плечовим швом, що “ні вузличка”.

Здебільшого змережували “зубцями парної кількості”, щоб усе життя в парі бути. А ще в кожен “зубчик” вкладали ниточку, щоб чоловік дому тримався. На рукавах після “пухликів” вишивали квіти голівками догори, - щоб гордо носити сорочку.

"Чумачка". Так називають чоловічу сорочку без зборів (крій вперекидку). Ця сорочка шиється вільно, з симетричним розташуванням швів - з бочками. На Дніпропетровщині, в районі порогів, така сорочка з рукавами в два полотнища завширшки мала назву "лоцманської" [О.Воропай].

 
http://vyshyvanka.ucoz.ru

http://gioconda.livejournal.com/349313.html?mode=reply
по порядку: пряма гладь, коса гладь, лічильна гладь (3 скани), гладь за контуром (3 скани).
Джерело - Кулинич-Стахурська, "Мистецтво української вишивки".

http://kolomyya.org/museum/index.htm
Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені отця Йосафата Кобринського


http://community.livejournal.com/vyshyvanka/
ЖЖ-спільнота *Вишиванка*

http://nuance.org.ua/misc.htm


http://www.umacleveland.org/embroidery.htm

http://ukrart.blogspot.com/
Все про українське мистецтво в різних його проявах

Сорочка чоловіча
Поч. XX ст. Полтавщина

http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=479
Фотоальбом українського одягу (з журналу Народна творчість та етнографія)



  з http://vyshyvanka.ucoz.ru/forum/10-47-1

 

http://www.tozak.org.ua/Embraidery.html



ну, це для мамочки http://www.natali.ua/fashionweek/fashion2008/bogutskaya/

стосовно Борщівської сорочки, то найбільша колекція в Україні (я впевнена) в Віри Матковської. Лише на тимчасову виставку в Тернопільському музеї були представлені понад 260 борщівських сорочок!!!
кілька лінок:
http://www.umoloda.kiev.ua/regions/70/219/0/33910/
http://www.novaera.te.ua/article_view.php?article=712
http://pamjatky.org.ua/DetailedNews.aspx?NewsID=2351
(з http://vyshyvanka.ucoz.ru/forum/10-78-1)
http://picasaweb.google.com/scintillata/UA_Ancient_Embroidery# - борщівські шви, інші фото


Тепер висновки:
від