Художниця зі Звенигородки Наталія Резніченко, мама 2-х малюків, пише картини, продає їх і частину виручених коштів (здебільшого 50%) віддає на потреби ЗСУ.

Колишня читачка, яка проживає в москві написала захлинаючись обуренням. Жінка побачила мій черговий допис українською в автоматичному перекладі Facebook, і замість «вироджена нація», прочитала «нация уродов». москвичка не тямила себе від гніву: «Як ви так могли, адже завжди вважала вас інтелігентною письменницею, а тут таке… Як посміли всіх росіян під одну гребінку?» Далі пішло гучне: «Відписуюсь! Блокую! Розчарована!»

Насправді, автоматичний перекладач ще той тлумач, але в цьому випадку мені хотілося потиснути йому руку. Він виявився прицільно точним. Я б не насмілилася написати так влучно, а він висловився без зазіхань. Достеменно.

Василий Зоркий. Фото: Владимир Яроцкий

«Василий Зоркий, российский музыкант, журналист, создатель музыкальных спектаклей и групп «19:84» и «Зоркий», после начала полномасштабного вторжения уехал из россии, сейчас создает новую группу и выступает с концертами в Европе. Василий рассказал, что он думает о статусе «иноагента», о релокации, о встреченных в Вильнюсе украинцах и белорусах, а также о россиянах, уехавших и оставшихся.»
Далее, здесь

Больше года идет преступная война в Украине. Нельзя убивать людей.
Музыка, слова: Василий Зоркий

Есть над чем задуматься.
Однажды люди задали Жизни один и тот же вопрос: «Почему я так живу?»

Первый человек спросил:
— Почему я так живу? Часто болею, неудачи постоянно сопровождают меня…
Я — словно магнит для всяких неприятностей…
И Жизнь ответила ему:
— Потому что ты живешь НАЗЛО.
Обижен на весь мир, попался в ловушки злопамятности и ненависти.
А жить нужно НА РАДОСТЬ. Себе, окружающим, Богу. Вот тогда ты будешь счастлив.

В итальянском кафе плакат. Где очень просто написано:

— Иисус Христос — еврей.
Твоя машина — немецкая.
Твой телевизор — японский.
Твои деньги — американские.
Демократия, при которой ты живёшь, — греческая.
Кофе, который ты пьёшь, — бразильский.
Берег, куда ты едешь в отпуск, — турецкий.
Цифры, которыми ты пишешь, — арабские.
Буквы твои — кириллица.

Ну почему твой сосед не может быть другой национальности?!

Автор: Михаил Жванецкий

Як сказала б одна моя одеська сусідка з нижнього поверху — шото ти, Люська, ведеш актівную половую жисть… Таки да, лежу на підлозі в коридорі, почті шо, як в модньому купе Укрзалізниці для жєнщін, потому шо без трусів. Бо тривогу проспала, а прокинулась вже під канонаду та вискочила в чом була. І думаю щас, що треба було б піти одягнути щось прілічне, вдруг яка людина трапиться, а я в стилі ню на картині мєстного художника а-ля Рубенс.

Рамочка от Natali Komjati

Перші видання танго "Чорні очі" та танго "Усміх"

30 травня 1915 року народився Іван-Богдан Весоловський,
який в історії музичного Львова зайняв почесне місце на лаві композиторів,
неперевершених українських піснярів і акордеоністів.

Народився у Відні, але після Першої світової батьки переїхали до Стрия, звідки і почалася довга дорога до визнання. Батька, Остапа Весоловського, шанували у містечку, а ще він був головою окружного суду, мав впливові політичні зв’язки. Мати Марія була очільницею союзу українок у Стрию, писала вірші, які у майбутньому стануть піснями, а ще приходилася родичкою Соломії Крушельницькій. Але доля батьків була сумною, адже і Остап, і Марія стануть політв’язнями – батько у Польщі, а матір у СРСР.

Умные люди, раньше меня прошедшие круги ада и симпатизирующие мне, рассуждали иначе:
— Уезжать с Колымы можно только с чистым паспортом, как у всех, кто не сидел в лагере и не подвергался репрессиям... А у тебя паспорт «с повышенной температурой» (39-я статья), так что — сиди и не рыпайся! Радуйся, что не подох в лагере, а выбрался живым! Радуйся, что работаешь в театре, а не в забое вкалываешь! Что не отлучен от любимой профессии... Война, слава Богу, кончилась, радуйся вместе со всеми! Все ждут перемен к лучшему, вся страна, ждут и надеются, — жди и ты! И не торопись, не шустри, жизни у тебя впереди еще много, ты молод...

Kesja Tabaczuk (Polish-Norwegian, b. 1989). War and Peace, 2022

Эта работа показалась мне очень созвучной сегодняшнему дню. Надеюсь, что через год 8 мая снова можно будет говорить — Never Again! Говорить уверенно!

Кстати, впервые этот слоган появился на плакате немецкой художницы Käthe Kollwitz в 1924 году. Ее сын погиб в Первой мировой войне в Бельгии, через несколько дней после того, как оказался на Западном фронте.