Танго, від якого шаленіли українці у далекому 1937 💙💛
“Прийде ще час, коли затужиш ти за мною, прийде ще час, коли згадаєш наші дні…” – автором цієї пісні є Богдан Весоловський, сценічний псевдонім "Бонді".
Богдан Весоловський народився у Відні, після Першої світової війни родина переїхала до Стрия. Після окупації Заходу України Радянським Союзом через принципову проукраїнську позицію Богдану Весоловському довелось іммігрувати до Австрії, а потім вже до Канади.

Ее полное имя — Квитослава-Орыся. Украинка, которая была в Украине всего лишь раз. Самая дорогая исполнительница рекламных роликов брендов Coca-Cola, American Airlines, Mr. Pibb, Sears, JCPenney. Неизменный голос компании Ford Motors. Автор 2-х альбомов украинских песен, потому что желала «вплести свой вокал в растрепанное полотно украинства».

Имела колоратурное сопрано, в котором звучали мастеровые скрипки и церковные колокола, а еще умела петь белым голосом, присущим жителям карпатских сел. О себе не уставала повторять:
«Да, я живу в Америке, но я украинка».

Українська дизайнерка Христина Рачицька:
“Вишита сорочка – це генетична пам’ять народу”
Одяг бренду Khrystyna Rachytska – це не про звичний бізнес, це насамперед про цінність спадщини і про сакральність. Етно-простір бренду Khrystyna Rachytska заворожує. Тут – сорочки, вишиті шовковими нитками, з неймовірними орнаментами, сукні, з унікальним кроєм та в гармонійних кольорах; у пальтах поєднане сукно, шкіра та мережки, а у прикрасах – латунь, корали та перламутр.

Етнографиня, засновниця бренду Христина Рачицька змалечку знає цінність такого вбрання, тому й вибирає найкращу сировину, найдорожчі матеріали, відновлює забуті техніки та орнаменти. Її місія – залишити нашим внукам вишивку, яка дійшла до нас від наших прабабусь. Її завдання – передати ту любов і ціну, яку ми платили і платимо за збереження нашої національної ідентичності. Тому одяг від бренду Khrystyna Rachytska – це не про звичний бізнес, це насамперед про цінність спадщини і про сакральність.

Вчора я святково одягнулась, щоб зізнатись в любові тому, кого давно люблю, і хто завжди мене чекає з далеких мандрів, щоб трохи ображено дорікнути, ну здався тобі той Париж, ну я ж не гірше Монмартру…

І вітаючи його з Днем народження, я сказала, що він, мій любимий Андріївський Узвіз, дійсно кращий, і такий же крутий в усіх смислах. Його бруківкою теж ніби піднімаєшся до небес, щоб із Андріївського собору побачити весь Київ, так само як із базеліки Сакре-Кер побачити Париж…

Роскошь — это не трусы, не помады, не рестораны и не шпильки. Настоящая роскошь — это жить так, как тебе удобно. В удобных трусах. В удобных ботинках. С тем цветом помады, который тебе нравится, или без помады вообще. Есть еду, которая нравится, дружить, с кем тепло, быть вместе по любви, а не из чувства долга.

Научиться отказываться от ненужного. От того, что себя изжило. Износилось. И беречь то, что нравится. 5-летняя дочка моей подруги всю свою маленькую жизнь ходит в гости только со своей ложкой. Она может себе позволить роскошь есть той ложкой, которая ей нравится. Ее мама очень стесняется, каждый раз пытается оправдаться. А я стала брать с собой на пикники свои собственные приборы и посуду, потому что не люблю есть из пластика. И мне плевать, что про это думают окружающие.

Роскошная жизнь — это не «ведь ты этого достойна». Это про то, что эта вещь достойна вас. Чашка, подаренная сестренкой. Папина футболка, в которой так уютно засыпать. Пирог по маминому рецепту. Поцелуй любимого человека. Интересные книги. Хорошие фильмы. Те самые песни. Свежее постельное белье. Чистая квартира. Жизнь, которую ты выбрала сама.

Ну ось він, возмутітєль спокойствія на болотах… Маленький провокативний геній, про якого одночасно заговорив увесь світ. Рафінований інтелектуал, який змусив одних терміново брати в руки підручники історії, інших — альбоми живопису та гуглити в інтернеті.

Справжній митець і режисер, який зробив театральною сценою 6 кілометрів Сени, площі, вулиці, і навіть дахи Парижа… Патріот, який показав, як насправді прекрасна своєю свободою та рівністю його Франція.

Тома Жоллі. Художній керівник і головний режисер церемонії відкриття Олімпійських ігор 2024 у Парижі. Ще раніше — титулований найвищими театральними нагородами: гран-прі Професійноі асоціації критиків, премій Мольєра, Бомарше та Готьє.

Він кавалер ордена мистецтв і літератури Франції. Відомий актор, який, за його зізнанням, може грати 24 години підряд. Неймовірний режисер і сценограф. А ще, погодьтеся, просто красунчик… Я пишаюсь, що бачила наживо: і його самого, і його виставу «Тієст» за трагедією Сенеки у величезному Папському палаці на Авіньйонському фестивалі 6 років тому.

І мене трохи потішило, як президент Угорщини Орбан, підспівуючи тим, що на болотах, розлютився, бо на відкритті Олімпіади показали відрубану голову королеви, нащадком якої нібито сам Орбан і є 😁. То нехай його попустить, бо в антивоєнній трагедії «Тієст» їх, голів відрубаних, виносять на сцену аж 2, причому дитячі. На блюді на святковий обід. Це зараз «брати» ракетами дітей «братів» вбивають, а 4 століття до нашої ери їх сокирами рубали. 😥