Итальянский скульптор Ferdinando Andreini (1843-1922). Купальщица. (Деталь)

Итальянский скульптор Фердинандо Андреини (Ferdinando Andreini, 1843-1922) учился у Улиссе Камбо. В 17-летнем возрасте начал демонстрировать свои работы в салонах, особенно во Флоренции и Турине. Среди его шедевров так-же есть работа "La Bagnante" (Купальщица), она занимает особое место, покоряя зрителей своей изысканной красотой и неподвластной времени ...


Итальянский скульптор Ferdinando Andreini (1843-1922). Купальщица

Древние римляне считали греков изначально распущенными и в доказательство указывали на созданные ими обнаженные скульптуры. Но, во-первых, однажды сами римляне переймут эту традицию, а, во-вторых, греки начали делать их довольно поздно — во времена Александра Македонского. И первая же статуя оказалась настолько реалистичной, что один особо горячий поклонник искусства занялся с ней сексом. Она известна как Афродита Книдская и написана с потрясающей гетеры по имени «Жаба».

Kesja Tabaczuk (Polish-Norwegian, b. 1989). War and Peace, 2022

Эта работа показалась мне очень созвучной сегодняшнему дню. Надеюсь, что через год 8 мая снова можно будет говорить — Never Again! Говорить уверенно!

Кстати, впервые этот слоган появился на плакате немецкой художницы Käthe Kollwitz в 1924 году. Ее сын погиб в Первой мировой войне в Бельгии, через несколько дней после того, как оказался на Западном фронте.

Таємна вечеря

Микола Ґе – український живописець, портретист, малювальник, творець численних картин історичної та релігійної тематики. “Це був дивовижний, чистий, ніжний, геніальний літній чоловік із душею дитини, весь до краю наповнений любов’ю до всіх і до всього, як ті діти, подібними до яких треба бути, щоби вступити в Царство Небесне”, – писав про художника Лев Толстой.

Микола Миколайович народився 27 лютого 1831 року поблизу Воронежа. Батько – нащадок французів-емігрантів. Дід покинув Францію ще за часів революції і перебрався до України, де й одружився на місцевій мешканці. Відтоді всі Ґе були українцями, про що й самі з гордістю заявляли. Коли хлопчику було 3 місяці – ненька померла від холери. Щоб діти не захворіли, їх відправили до міста, а коли минулося – повернули назад. Батька майже ніколи не було вдома, тому вихованням нащадків займалися бабуся та дівчина-кріпачка. Старші брати Миколки тяжіли до точних наук, а він – до пензля. Зі спогадів Миколи: “Почав малювати не пам'ятаю коли; пам'ятаю тільки, що намалював на підлозі крейдою коней і архімандрита в мантії, що мені страшенно подобалося. Бабуся зазначила, що малювати коней можна на підлозі, а архімандрита – ні”.

Невдовзі батько одружився вдруге, і родина переїхала в село Попелюхи (нині Мурованокуриловецький район Вінницької області). У 1841-му Миколу відправили до Києва в гімназію. Там же навчалися й старші брати.