Veneto is not italy ( indipendenza - independence )

http://www.youtube.com/watch?v=DwbNa0e3gVk

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

SERENISSIMI : patrioti veneti (in lingua italiana)

http://www.youtube.com/watch?v=m1IxwEaflUU

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

INO NASIONALE VENETO - Inno Nazionale Veneto

http://www.youtube.com/watch?v=YxfxuDiGgyo

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Inno a San Marco

http://www.youtube.com/watch?v=y1Dp04THCwk

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Andrea Bocelli - Time to Say Good-Bye Encore at Piazza San Marco, 1 July 2009

http://www.youtube.com/watch?v=JwLVs5qiOKM

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++

National Anthem Italy (Fratelli d'Italia)

http://www.youtube.com/watch?v=h77nl8xGX60

Knights Templar or Hospitaller Relic Found in Acre Crusader Castle

http://www.youtube.com/watch?v=YiFRSrhyl7E

We are trying to find out what this object is and what purpose it served. If you have any information based on its markings, please email us at: rareantiquities@yahoo.com.

+++

Комментарии:

what i know is that the judes will found a box in israel i think in damascus some where, and when they found that box the antichrist dejjal wil appear but i think thats noth the box , perhaps later they will fiend it
Kipchakbeg 4 міс. тому

That is a shame that the dealer passed away! That's quite an interesting little artifact and I would've liked to know if there were any others like it out there!
TheChristianFairy 7 міс. тому

Le lion et la vache doivent représenter la résurrection, le corps est un gisant mais ce n'est pas destiné à un membre d'un ordre militaire. C'est une urne funéraire pour une relique de saint (il s'en vendait des centaines au temps des croisades).
jacobite1701 1 рік тому
 

 Как делалась "Оранжевая революция"

http://www.youtube.com/watch?v=qpUzbaYKtmw

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Майдан - разводилово для лохов

http://www.youtube.com/watch?v=It7oWcrMuD4

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Смерть Оранжевой революции

http://www.youtube.com/watch?v=B79HnCnJX9s

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Океан Ельзи - Веселі, брате, часи настали

http://www.youtube.com/watch?v=qZ_o4usjlFY

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Потому сочувствую потерпевшим в Москве и в Минске.

 Видео про Оранжевую революцию.

http://www.youtube.com/watch?v=NlPRfGMwQ1A

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

The Orange Revolution - Ukraine

http://www.youtube.com/watch?v=K7K7s4ooqtY

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Юлія Тимошенко: моє життя - це Україна

http://www.youtube.com/watch?v=ctUc5P8BPG0

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Orange Revolution

http://www.youtube.com/watch?v=VgY3sWs6-8g

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

 90 років від дня народження Миколи Руденка

http://www.youtube.com/watch?v=pLI7dLP8D8U

Джордано Бруно – Микола Руденко: історичні аналогії про­тесту.

Олександр МИХАЙЛЮТА.

За різних часів два генії волею долі опинилися на піку чергового витка одвічної війни Світла й Пітьми. Мабуть, астрологи колись визначать спільні передумови, що спонука­ли великих мислителів стати на прю з невіглаством і мракобіссям заради наукового, технічного й світоглядного прогресу, якот: розташування планет, магнітні бурі, зодіакальний цикл тощо. А я зупинюся на деяких схожих моментах у житті і творчості італійського та українського велетів духу й думки. Хоча їх і розділяє майже 400 років, та обидва чинили опір зашкарублому зовнішньому середовищу. Ми не читали, а давнь­окитайські мудреці занотували багато тисячоліть тому у «Книзі Перемін», що «Світло й Пітьма стоять поряд, Як два і три...».

«Думка більш загальна не є більш істинною» [6]. Своєрідний девіз життя Джордано Бруно підхопив Микола Руденко, у долі якого так багато епізодів, схожих на ті, якими позначилася доля просвітителя середньовіччя.

Обидва спочатку були активними елементами панівної системи: Бруно – монах ордена домініканців, літератор і релігійний філософ, після усвідомленого осмислення дійсності досяг висот Божого Знання, і церква оголосила його єретиком.

Микола Руденко був партійним функціонером високого рангу, але усвідомлення істини спонукало його до глибокого аналізу панівної ідеології, зокрема марксизмуленінізму, і створення «єретичних» книг. Олесь Бердник, соратник і сучасник Миколи Руденка, писав 1977 року після арешту видатного письменника працівниками КДБ до міжнародного ПЕНклубу: «Людина, якою могла б пишатися будьяка цивілізована країна, ув’язнена! Вчинивши цей злочин, гонителі поетафілософа заявили про свою солідарність із мучителями Джордано, Гіпатії, Яна Гуса, Сервета, Галілея, з убивцями Архімеда й Піфагора...» [7].

Отже, ще сучасники М. Руденка порівнювали його шлях на Голгофу із шляхом відважного Д. Бруно.

Єретиками обидва стали у зрілому віці, нагромадивши знання, сумніви й роздуми, після якогось дивовижного осяяння, коли перед кожним із них зблиснула яскравим променем Істина, сформульована ще за дохристиянської епохи грецьким філософом Піфагором: «Бог є Природа, Природа є Бог!» [2].

Першого засудила римська інквізиція у віці 52 роки, другому у 57 років виніс вердикт про арешт секретаріат ЦК КПРС.

7 років тривало ув’язнення Д. Бруно, а спалили його у дні, коли верхівка Ватикану відзначала якусь важливу віху в історії церкви. Лицемірство й цинізм вершили свою перемогу над розумом і свободою.

7 років перебував у таборах Мордовії М. Руденко, а судилище над ним та Олексою Тихим відбувалося, коли вся країна широко й радісно святкувала 60річчя так званого Великого Жовтня. Лицемірство й цинізм вершили свою перемогу над розумом і свободою.

Своєрідним «перехресним» роком став для обох особистостей 1973й. У Римі вийшов на екрани художній кінофільм «Джордано Бруно» знаменитого Джуліано Монтальдо. У Києві Микола Руденко завершив свої геніальні економічні статті, що увійшли до книги «Енергія прогресу». В Італії настала епоха вшанування спаленого майже чотириста років тому пророка, в Україні тількино розпочиналась епоха переслідування свого пророка за свободу думки, який власні твори уже ніде не міг опублікувати. Невдовзі нишпорки КДБ вилучили рукописи, а зграя «товаришів комуністів» виключила його з партії та Спілки письменників.

Простежуються й інші аналогії у долях цих визначних особистостей. Джордано Бруно розвінчав догмати Арістотеля і Птоломея про світобудову та насмілився піддати сумніву багато канонів Біблії, писав про душу Світу, одухотвореність природи, її невичерпну потенцію, про рух Землі та існування багатьох населених планет. Водночас не був ані фізиком, ані астрономом. Невігласи вважали, що такі знання можуть з’явитися лише від диявола (а не завдяки праці та здатності розуму), отже, носія цих знань конче необхідно спалити на багатті.

Микола Руденко розвінчав «Капітал» К. Маркса і сформулював учення про енергію прогресу, безкінечність життя і Світову монаду, яка є джерелом цього життя. Насмілився піддати сумніву багато канонів партійнорадянської системи (про додаткову вартість, класову боротьбу, суспільну власність, про людину–господаря Природи). Водночас він не був ані фізиком, ані астрономом.

Джордано Бруно популяризував теорії Миколи Коперника, зокрема про Сонячну систему, які офіційна наука визнавати не хотіла.

Микола Руденко популяризував «забуті» теорії французького економіста Франсуа Кене та відродив українську школу фізичної (а не політичної) економії Сергія Подолинського, які офіційна наука робітничоселянської держави визнавати не хотіла. Не квапиться визнавати їх і офіційна наука суверенної України.

Книги обох знавців влада ретельно вилучила з обігу і знищила, аби майбутні покоління тримати в покорі і не розбещувати їх «єрессю».

Джордано Бруно було страчено на підставі «Повеління папи Климента VІІІ про передачу Джордано Бруно світській владі для здійснення страти», яке схвалили кардинали Джеронімо Аскулано, Пьєтро Деза, Доменіко Пінеллі, Лючіо Сассо... [8].

Засідання секретаріату ЦК КПРС, на якому було винесено інквізиційну постанову про арешт М. Руденка (хоч у правових державах за політичну діяльність нікого не запроторюють до буцегарні, а у кримінальних справах такі постанови у віданні правоохоронних органів), відбувалося за участю «кремлівських кардиналів» Андропова, Долгих, Пономарьова, Соломенцева. …Зверніть увагу, за дивним збігом часовопросторових обставин початкові літери прізвищ чотирьох членів римської інквізиції і секретарів московського ЦК КПРС збігаються.

Окрім «єретичної» публіцистики – праць «Про Безкінечність, Всесвіт і світи», «Про монаду, число і фігуру», «Про причину, початок і єдине» – Джордано Бруно є автором художніх творів: «Бенкет на попелищі», «Таємниці Пегаса», «Підсвічник» та ін.

Окрім публіцистичних творів «Економічні монологи», «Енергія прогресу», «Гносис і сучасність» Микола Руденко є автором поеми «Хрест», романів «Вітер в обличчя», «Остання шабля», «У череві дракона», «Орлова балка» «Сила Моному» та ін.

Останнє слово на судилищі в лютому 1600 року Д. Бруно тримав з великою гідністю і сміливістю. Зокрема, він сказав кардиналам у вічі: «Ви, напевне, з більшим острахом оголошували цей вирок, аніж я його вислухав... Спалити – не означає спростувати...» [3].

М. Руденко, отримавши право на останнє слово під час неправедного суду в Дружківці Донецької області в липні 1977 року, поводився гідно й відважно. Його монолог – це справжній взірець не просто ораторського мистецтва. Його монолог – звернення філософа, публіциста, письменника, громадянина поневоленої країни до співвітчизників зокрема і до людства загалом. Його монолог – не глас волаючого в пустелі, а своєрідна сповідь борця за Правду і запитання до кожного землянина про те, що він зробив задля торжества Світла на планеті, чи готовий підтримати Творця, а чи мовчки буде рабом темних сил? Його монолог – протест освіченої людини проти неуків, пристосуванців, обмежених столоначальників.

«Громадяни судді!

Сьогодні перед судом стоїть Слово. Пригадуєте? «Споконвіку було Слово, і слово було у Бога, і Слово було Бог. Усе через нього сталося, і без Нього ніщо не сталося, що сталося». Так починається Євангеліє від Йоанна. Як би ми не заперечували ідеалізм, а все ж істина залишилася: Людина на землі з’явилася тоді, коли на Земній кулі з’явилося Слово. Немає Слова – немає людини. Воно, Слово, знаряддя самого Всесвіту. Це –Логос, себто знання всесвіту про самого себе. Всесвіт не просто існує, він повинен знати, як і для чого він живе. Живе він задля того, щоб думати. Осмислює себе з допомогою слова. Осмислює себе в Людині. Звідси виходить, що вам, громадяни судді, доводиться судити Всесвіт. Ні більше, ні менше! Вам його доводиться судити за те, що він Словом оселився в Людині.

...Виходить – ви, громадяни судді, судите не мене – ви судите Всесвіт. Наскільки це доцільно, не знаю. Але знаю, що це якраз так. Ви судите Всесвіт за те, що він такий, як він є, а не такий, яким хотів би його бачити КДБ!..» [5].

Крилатим став вислів Д. Бруно: «Невігластво – найкраща наука у світі, вона не потребує зусиль і не печалить душі».

Крилатим став вислів М. Руденка: «Марксизму, як такого, немає – в теоретичному сенсі він є фікція» [2, с. 193].

По смерті Д. Бруно вдячні прозрілі нащадки реабілітували його і встановили пам’ятник на Площі квітів у Римі, де 1600 року він був спалений живцем за повелінням тодішнього Папи Римського.

По смерті М. Руденка влада почала широко відзначати його ювілеї (маємо Указ Президента «Про відзначення 90річчя Миколи Руденка» від 14 серпня 2009 року, а Верховна Рада України ухвалила назвати іменем Миколи Руденка вулицю в місті Києві, встановити меморіальну дошку на будинку, де минули останні роки життя видатного мислителя), але художнього кінофільму і пам’ятника йому досі нема. Колись знаменитий Піфагор назвав себе «Тим, що любить мудрість». Миколу Руденка назвали мудрецем десятки іменитих учених з усіх куточків планети. Невже ж наше пострадянське суспільство досі не дозріло до потреби побачити на широких і телевізійних екранах свого видатного співвітчизника – того, який також любив мудрість?

Постать Д. Бруно надихала багатьох майстрів слова, і є чимало творів, присвячених геніальному італійцеві епохи середньовіччя. Наведу вірш лауреата Нобелівської премії, російського письменникаемігранта І. Буніна «Джордано Бруно».
 

Ковчег под предводительством осла –
Вот мир людей. Живите во Вселенной.

Земля – вертеп обмана, лжи и зла.
Живите красотою неизменной.　

Ты, матьземля, душе моей близка –
И далека. Люблю я смех и радость,
Но в радости моей – всегда тоска,

В тоске всегда – таинственная сладость!»
И вот он посох странника берет:
Простите, келий сумрачные своды!
Его душа, всем чуждая, живет
Теперь одним: дыханием свободы.

«Вы все рабы. Царь вашей веры – зверь:
Я свергну трон слепой и мрачной веры.
Вы в капище: я распахну вам дверь
На блеск и свет, в лазурь и бездну Сферы.

Ни бездне бездн, ни жизни грани нет.
Мы остановим солнце Птоломея –
И вихрь миров, несметный сонм планет,
Пред нами развернется, пламенея!»

И он дерзнул на все – вплоть до небес.
Но разрушенье – жажда созиданья,
И, разрушая, жаждал он чудес –
Божественной гармонии Созданья.

Глаза сияют, дерзкая мечта
В мир откровений радостных уносит.
Лишь в истине – и цель и красота.
Но тем сильнее сердце жизни просит.

«Ты, девочка! ты, с ангельским лицом,
Поющая над старой звонкой лютней!
Я мог твоим быть другом и отцом…
Но я один. Нет в мире бесприютней!　

Высоко нес я стяг своей любви.
Но есть другие радости, другие:
Оледенив желания свои,
Я только твой, познание – софия!»

И вот опять он странник. И опять
Глядит он вдаль. Глаза блестят, но строго
Его лицо. Враги, вам не понять,
Что бог есть свет. И он умрет за бога.　

«Мир – бездна бездн. И каждый атом
в нем

Проникнут богом – жизнью, красотою.
Живя и умирая, мы живем
Единою, всемирною Душою.

Ты, с лютнею! Мечты твоих очей
Не эту ль Жизнь и Радость отражали?
Ты, солнце! вы, созвездие ночей!
Вы только этой Радостью дышали!

И маленький тревожный человек
С блестящим взглядом, ярким
и холодным,

Идет в огонь. «Умерший в рабский век
Бессмертием венчается – в свободном!

Я умираю – ибо так хочу.
Развей, палач, развей мой прах
презренный!

Привет Вселенной, Солнцу! Палачу –
Он мысль мою развеет по Вселенной!» [1]
М. Руденко знав цей прекрасний вірш і розумів, що його дорога, дорога «радянського єретика», не буде встелена трояндами, що багато вчорашніх друзів уникатимуть зустрічі з ним, а дехто відчує смак натхнення у написанні доносів на нього, захисника скривджених, на просвітителя темних, на осяяного знанням великої істини. Справді, Миколу Руденка, як влучно сказав публіцист І. Власенко, не можна втиснути в жодну письменницьку «обойму». Бо він – особливий. Він – не такий, як інші. Він не просто письменник і вченийсамоук. Він – володар Слова і Духу. Борис Олійник, лауреат Шевченківської премії, Герой України, академік НАН України зауваживши, що були всі підстави номінувати Миколу Руденка на Нобелівську премію та надати його працям належного розголосу, скрушно констатує: «Здавалось би, по здобуттю незалежності поборники її, котрі відбули в’язниці і табори за нашу і вашу свободу, мали б бути на святі суверенності не гостями, а хазяями... Чи можна назвати моральним суспільство, яке дозволило відсунути на околицю цих перших хоробрих, звільнивши місце для різноликих перекинчиків і одвертих кар’єристів? Чи ми й справді належимо до тих, що, як співається, «вони люби ти вміють тільки мертвих»?» [2, с. 5]. Хоча, слід визнати, добре слово з уст маститого і увінчаного державними нагородами класика сучасної літератури на адресу Миколи Руденка чекало свого оприлюднення також довго, напевне, й припізнилося своїм звучанням, навіть якщо опальний письменник устиг за життя отримати з рук голови Українського фонду культури Міжнародну премію імені В. Винниченка. В нетрях же світової павутини Інтернет висить німим докором Руденковим односпілчанам сповнений протесту вірш (зразка 1976 року) колишнього радянського політв’язня, лауреата Державної премії СРСР епохи перебудови безкомпромісного Бориса Чичибабіна. Без назви.

Я плачу о душе, и стыдно мне и голо,
И свет во мне скорбит о поздней той
поре.

Как за моим столом сидел, смеясь,
Микола

И тихо говорил о попранном добре.　

Он – чистое дитя и вы его не троньте.
Перед его костром мы все дерьмо
и прах.

Он жизни наши спас и кровь пролил
на фронте,

Он нашу честь спасет в собачьих лагерях.

На сердце у него ни пролежней,
ни пятен,

А нам считать рубли да буркать
взаперти...

Да будет проклят мир, где мы долгов
не платим,

Остановите век и дайте мне сойти.　

Не дьявол и не рок, а все мы виноваты,
Что в семени у нас, когда б хоть
гордый, чад.

И перед чванством лжи молчат лауреаты –
И физики молчат, и лирики молчат.　

Чего бояться им, увенчанным и сытым?
А вот поди ж, молчат, как суслики
в норе.

А в памяти моей смеющийся сидит он –
И с болью говорит о попранном добре.
Нам только б жизнь прожить.
Нам только б скорость выжать.
Нам только б сон соспать на ангельском
крыле.

И некому узнать, и некому услышать
Мальчишку, что кричит о голом короле.

И Бога пережил – без веры и без тайны,
Без кроны и корней, продавший дар
и род

По имени Иван, по кличке ВанькаКаин,
Великий и святой, и праведный народ.　

Я рад бы все принять и жить в ладу со
всеми,

Да с ложью круговой душе не по пути.
О, кто там у руля? Остановите время!
Остановите мир и дайте мне сойти. [4].

Крізь клекіт авторського протесту, протесту громадянина, можливо, й вельми голосно лунають нотки песимізму та деякого розчарування конформістським оточенням. Одначе справа Миколи Руденка, я вірю всім серцем, знайде свій розвиток, зерна його космічних знань проростуть задля блага України, бо вже ровесники нашої незалежності, які не мають над собою тягара марксистськоленінського «вчення» і практики «радянського будівництва», вступають до вузів і відкривають книгу великого мудреця «Енергія прогресу». І найкращим пам’ятником мимовільному послідовникові Д. Бруно будуть великі наклади його наукових і художніх творів, спалених кадебістською «інквізицією ХХ століття».

Джерела

1. Бунин И. Джордано Бруно (стихотв.) – http:// slova. org. ru

2. Руденко М. Енергія прогресу // Журналіст України. – 2008. – 716 с.

3. Рукописи не горят… А гении? Джордано Бруно. – http:// shkolazhizni.ru

4. Помер відомий український правозахисник – Микола Руденко. – http://www.khpg.org

5. Український правозахисний рух. Документи й матеріяли Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод / Передм. А. Зваруна; Упоряд. О. Зінкевича // ТоронтоБалтимор: Українське видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1978. – С. 265–297.

6. htpp// valooo.livejournal.com

7. http// sasaaa2004.narod.ru

8. http:// renaissance.rchgi.spb.ru
 

 19 грудня 1920 року народився Микола Руденко, відомий український письменник, правозахисник

Микола Руденко - відомий український поет, письменник, філософ, правозахисник, засновник Української Гельсінської групи (УГГ), народився 19 грудня 1920 року в селі Юр'ївці Луганської області в родині шахтаря. Рано залишився без батька, який загинув у шахті. Родина важко пережила колективізацію і голод 1933 року. Після школи навчався на філологічному факультеті Київського університету, призивався до війська. 4 жовтня 1941 року в боях під Ленінградом був важко поранений розривною кулею, після лікування був політруком прифронтового госпіталю. Нагороджений орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни I ступеня, шістьма медалями. Після виходу в 1947 році збірки віршів "З походу" прийнятий до Спілки письменників України (СПУ). Працював відповідальним секретарем видавництва "Радянський письменник", був редактором журналу "Дніпро", секретарем парткому СПУ, членом Київського міськкому КПУ. Уперше виступив проти існуючих порядків у 1949 році, тому з 1950 року вже не обіймав ніяких посад. 1974 року за критику марксизму Руденко поплатився партквитком, 1975 року - СПУ. 18 квітня 1975 року він був заарештований за правозахисну діяльність, 1976 року засуджений на 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Публіцистичні статті, художні твори, усні висловлювання Руденка кваліфікувались як наклепницькі. Спеціальним розпорядженням Головліту УРСР у 1978 році були вилучені з обігу (бібліотек і торгівлі) всі твори Руденка - усього 17 назв. Після заслання письменник із дружиною виїхав до Німеччини, потім - до США. Працював на радіостанціях "Свобода" і "Голос Америки". Очолював закордонне представництво УГГ, потім Українську Гельсінську Спілку. 1988 року Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Руденка "Українцем року" - за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу і його культури. У 1990 році він був обраний дійсним членом Української Вільної Академії Наук (США). У вересні 1990 року повернувся до Києва. Незалежна Україна повернула йому і квартиру, і громадянство, і пошану, і повагу. 1990 року він став лауреатом літературної премії імені Володимира Винниченка. 1993 року за роман "Орлова балка" Руденку присуджено Державну премію ім. Тараса Шевченка в галузі літератури. 1998 року вийшли його книги "Найбільше диво - життя. Спогади" та "Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії". 1996 року за значний вклад у розвиток української літератури і за правозахисну діяльність Руденко нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня. До 80-річчя письменника йому присвоєно звання Героя України. Помер Микола Данилович Руденко 1 квітня 2004 року в Києві. На фото: український письменник Микола Руденко на презентації книги "Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії", що відбулася 17 лютого в Будинку вчителя. Фото 1999 року. Із фондів УКРІНФОРМу. Фото до теми. Дивитись усю рубрику "Карби".

http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=242412

Интервью с автором: Назип Хамитов

http://www.youtube.com/watch?v=YdTbSIYDTAM

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Portret N Hamitova

http://www.youtube.com/watch?v=QLsDmKgpjdw

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

http://www.liveinternet.ru/users/scaldir/post144667201/

Библию писали взрослые люди для маленьких детей...

Вторник, 21 Декабря 2010 г. 03:48 (ссылка)
Процитировано 1 раз +в цитатник +поставить ссылку понравилось!
Прочитало: 2 за час / 10 за сутки

Из дискуссии на философском форуме

"Вы слышали, что сказано древними: не прелюбодействуй. А Я говорю вам, что всякий, кто смотрит на женщину с вожделением, уже прелюбодействовал с нею в сердце своём". (Мат.5 - 27. 28)
Я, может, сейчас глупость скажу, с точки зрения психоанализа и психологии, но она идёт от моего жизненного опыта: а как тогда должен смотреть мужчина на женщину, чтобы она она стала его Музой? Но и это не всё. Чуть дальше, И.Христос развивает тему "Любви к женщине" - поучает, как надо поступать с разведёнными - это уже вечный источник прелюбодеяния. "Экзистенциальный андрогин" женщин полностью вычеркнул из списка людей, лишив их права, хотя бы, на детородную функцию.
1. Слова о том, что "всякий, кто смотрит на женщину с вожделением, уже прелюбодействовал с нею в сердце своём" (Мат.5 - 27. 28) касаются именно прелюбодеяния - отношения к женщине как к самке, а не единственной и неповторимой личнсоти, с которой вступаешь в андрогинный союз. Контекст здесь совершенно ясен. В Новом завете нигде нет призыва к отчуждению от женщин вообще. Другое дело, что в Новом завете акцент делается на внутреннем, личностном андрогинизме, а не андрогинизме пары. В этом я с вами согласен. Подлинный андрогинизм - в единстве свей личностной и коммуникативной ипостаси. Однако один лишь внутриличностный андрогинизм Христа - мощнейший импульс для развития человечества.
Что же касается жестких высказываний о разводах и т.д., то нужно помнить, что текст Нового завета писали все же люди, которые привнесли туда много человеческого, слишком человеческого.

По существу первоначального вопроса, понял, что мы, как два узких специалиста в анатомичке, дали каждый своё заключение об усопшем... Скорее всего, что так оно и было: налицо все хвори... И памятуя, что об усопшем говорят только хорошо или ничего, я этот вопрос, временно снимаю, пока не осилю рекомендованные Вами материалы...
Но первая часть Вашего ответа говорит о живущих. Я предлагаю углубиться здесь...
Ваша цитата: "нужно помнить, что текст Нового завета писали все же люди, которые привнесли ткда много человеческого, слишком человеческого. " - по сути дела повторяет мой ключ, которым я прочитал Библию глазами её авторов: её писали взрослые люди для маленьких детей...
"Подлинный андрогинизм - в единстве свей личностной и коммуникативной ипостаси" - я назвал Библию учебником (инструкцией) по выращиванию цивилизаций - подготовка и внедрение личности в социум. Здесь, кстати, большой камень в Ваш огород "свободы", но я ещё не дошёл до самого определения "свобода", с которым Вы оперируете...
Но вернёмся к притче.
Не только эта притча, но и весь Новый Завет - это ревизия учения Моисея на основании достигнутого опыта и новых задач. Например, чем притча о сеятеле не является раскрытием учения о Хаме?..
Ветхий Завет прелюбодеяния мужчин не затрагивает (один Давид чего стоит), а женщин рассматривает только как вспомогательное средство для решения важных божественных задач мужчинами; и некий вирус прелюбодеяния, особо отмеченный в законах Моисея, и притчах Соломона. Лейтмотивом ветхого Завета является единый Бог - только он способен собрать все пальцы в один кулак, всех людей в один народ. Единому народу, также как и кулаку под силу очень многое, вплоть до того что жить за счёт другого народа... Так и было с "великим народом" на протяжении всей его истории и по сей день. Зодчие цивилизации видели, что длительное существование на шее у невольника невозможно. Но рядом выросла Римская империя со своим реальным богом, а мифический Моисеев, увяз в борьбе с многочисленными языческими, тоже мифическими. Бог с видимым человеческим лицом - прежде всего человек. А у человека есть слабости. Ну, скажем, смог бы ли самый жестокий и распутный римский император наслать на своих поданных потоп, даже если бы все они были сволочами?.. Такое может сделать только человек без лица... Значит, жизнь - штука суровая, и успешно противостоять её невзгодам можно только под беспощадным руководством (вот почему, впоследствии, в Новом завете, Пётр сказал, что начальство от Бога). Так пришлось делать единому Богу человеческое лицо, через его сына, и слать с новой миссией - любовь. Заодно, дать новую трактовку Моисеевым законам.
И.Христос в притче про прелюбодеяние осудив самца мужчину, несколько смягчил бремя ответственности женщин по Моисеевым законам. Но он ещё и про блудницу сказал! Но если про сеятеля он разжёвывал своим сподвижникам её значение, здесь ограничился своим участием в суде... В результате, слуги божьи, через 1000 лет, пришли к выводу, что женщина, вообще позорит имя Божье, и объявили обет безбрачия. Это, на мой взгляд, ошибка. И вот почему.
С половой распущенностью И.Христос закончил в притче о прелюбодеянии. У блудницы другая роль: кроме того, что говорят про суд, она про опасность самоочищения, или возведения этого процесса в смысл жизни - убрав одну паршивую овцу, завтра в стаде появится новая... И так до полного самоистребления - "Подлинный андрогинизм - в единстве свей личностной и коммуникативной ипостаси." - деградация, как Вы говорите "подлинного андрогинизма".
Больше всех, про "блудницу" сказал Иоанн, в "Откровениях" - три раза, и все их связал с Вавилоном - Что там за блудница блудила?
Сразу скажу, что всё написанное доселе про распутство в Вавилоне - я не отрицаю, ибо оно было и до него и по сей день, и везде. У распутства есть два момента - оно приятно и бесполезно (праздное времяпровоюдение). А у нашего учебника по выращиванию цивилизаций, кроме организационной структуры (формирование общественных отношений), даётся и способ достижения - познанием. Распутство, конечно, не только познанию вредит, но прочей деятельности. Однако, оно не способно сделать так, что "уже времени не будет". Успеть - лейтмотив "Откровений" Иоанна. Какое человеческое занятие аналогичное распутству может сделать так, что времени на исправление не станет - только внедрение глупой (навязчивой) мысли. Иоанова блудница - глупая мысль - только она может повредить социуму в деле строительства здания цивилизации. Флирт (распутство) при этом - как задорная, комсомольская песня...
Это очень непростой вопрос - о связи сексуальности и творчества. Фрейд считал, что творочество - сублимированная сексуальность, а культура - плод воздержания. С моей точки зрения - точки зрения андрогин-анализа - только сексуально удовлетворенная личность способна создать настоящую, а не невротическую культуру.
Позволю себе процитировать две мысли из моей книги "Тайна мужского и женского":

"Болезненность нашего мира в своих основах порождена произведениями и поступками, выросшими на почве нереализованной сексуальности".

"Подлинно гениальное произведение рождено не трансформацией сексуальной энергии, которая рвется из подвала психики в ее жилые комнаты, грозя сорвать крышу, а свободной реализацией энергии эроса на почве сексуальной удовлетворенности."

Дело в том, что в андрогин-анализе четко разделяются секс и эрос. Еще одна мысль из книги "Тайна мужского и женского":

"Секс - реальность природы, эрос - реальность культуры".


Нет, я не связываю сексуальность с творчеством, ибо она тема неподъёмная - я их сравниваю.
Согласен, что секс, как кислород в воздухе - один из основных элементов жизни. Бог это знал, и никаких ограничений в этом плане не дал. Более того, нашёл ему полезное применение в заповеди Ною: "Плодитесь и размножайтесь". Может ли блудливая женщина или прелюбодевший мужик своим поведением, как-то навредить этой заповеди? Хуже того, прелюбодеяние не только ни разу никто не победил - оно совершенствовалось, и сегодня достигло уровня законности (матери одиночки). Значит, не тянет прелюбодеяние на преступление, достойное гнева Божьего. Под него имеется ввиду, что-то другое...
И связано с Вавилоном.
А в Вавилоне, кроме расцвета блуда сексуального, была затеяна стройка, призванная "создать имя" своим зодчим уже здесь на земле, и тем самым сравняться с Богом - башня до небес. А вторая часть того завета Ною, говорит: "и заполняйте собой землю".
Осваивать новые территории и в наше время, не всякому по плечо, а тогда и подавно... А здесь уже всё есть, обжились, распутствуй в своё удовольствие, а Бог смирится, когда посредством башни зайдём к нему в гости на небо...
Только, неба того не было, и вавилоняне этого не знали. Не знали, что и кирпича не хватит, переведи, хоть, всю землю на него... Очевидно, что проект с башней оказался не только не продуманным, но и бессмысленным. После нескольких саморазрушений башни, у которой фундамент просто рассыпался под весом стен, в среде строителей должен назреть конфликт вызванный не пониманием истинных причин разрушения. Каждый раз находили бы виновных. Каждый раз виновные не понимали бы в чём их вина - налицо непонимание в среде людей говорящих на одном языке...
Бог тогда ситуацию жестоко поправил: смешал языки...
Вотя эту и мел ввиду блудницу - глупую мысль по строительству вавилонской башни, вместо освоения земных просторов...
А церковники, взяв камуфляж этой глупости - блудницу, за истину, впряглись в обет безбрачия совершенно напрасно...


у некоторых сексуальность реализуется в деструктивность, потому для них монастырь - это спасение.
блуд он же "свободный секс" рано или позно приводит к нервному истощению и потере способности любить и наслаждаться. происходит выхолащивание эмоций, деградация личности и эмоциональной сферы. посмотрите на проституток - можно ли их назвать сексуально удовлетворенными? секса у них много, даже слишком - но это явно им не на пользу. не все что приносит удовольствие полезно. и если не знать меры в удовольствиях - это приовдит к деградации. опыт с крысой которой вживили электрод в центр удовольствия и дали нажимать на рычаг показателен - крыса все чаще и чаще нажимала на рычаг, пока не умерла от истощения. а ведь крысы в плане контроля физических влечений чаще ведут себя умнее чем люди. погоня за удовольствиями сверх меры - любыми - это наркомания. а наркомания это путь к саморазрушению и самоубийству. и сексуальная распущенность которая и есть по сути сексуальная наркомания - тут не исключение