Пятница, 14 Ноября 2014 г. 22:36 + в цитатник

http://www.pravmir.ru/patriarh-serbskiy-pavel-kto-v-lyubvi-prebyivaet-tot-v-boge-prebyivaet/

3418201_GoldenCross_cb938ec29c932d10ca097d452e7d9ca8 (100x130, 11Kb) 3418201_bell___Dynamic (64x64, 68Kb) 3418201_Svyatitel_Savva_SerbskiiXYI_AD_AVATARTOPDESK_ib1069__kopiya (358x450, 78Kb)

+++

Патриарх Павел Сербский — неизвестное интервью

Марина Раевич-Савич | 14 ноября 2014 г.

В этом году исполнилось 100 лет со дня рождения патриарха сербского Павла, а 15 ноября исполнится 5 лет со дня кончины. Это одно из интервью Святейшего, состоявшееся в программе «Когда ангелы спят» в апреле 1996 года.

Патриарх Павел Сербский — неизвестное интервью

– Наша передача называется «Пока ангелы спят», мы имели в виду детей, которые напоминают нам о простодушии, чистоте и доброте. Но почему из маленьких людей, искренних и добрых, вырастают люди-преступники? В чем причина – в генах, во внешнем влиянии, что питает в человеке зло?

– Конечно, все имеет значение, влияют и гены, и обстоятельства жизни в семье и в обществе. Но, в конце концов, выбор зависит от самого человека, от личности. Бог дал нам свободу поступать так, как хочет Он, ради чего Он и создал нас – быть человеком, достойным этого звания, или поступать иначе.

Хорошо сказал наш философ Божидар Кнежевич: «человек – существо, из-за которого и Бог может радоваться, и дьявол стыдиться». Человек должен сознавать, что живет единожды, и жить достойно, помня о том, для чего мы созданы Богом. А Он нас создал для блаженства вечной жизни в Царстве Его.

– Ваше Святейшество, нелегко в реальной жизни жить по-христиански, как жить нам, мирянам?

– Знаете, святой евангелист Иоанн нам об этом говорит: заповеди Божии исполнять нетрудно. Однако нам еще как трудно. Почему? Потому что мы уже приобрели дурные привычки. Если человек привык, скажем, курить, он становится рабом этой привычки. Освободиться от плохой привычки очень трудно.

Христос говорит, если око твое соблазняет тебя, «выколи его: лучше тебе одноокому войти в царствие Божие, нежели с двумя глазами быть ввержену в геенну».

Освобождаться от дурных привычек и пороков бывает так же трудно, как выколоть глаз или отсечь руку, но необходимо вынести эти мучения. Мы совершили насилие над своей природой и приучили себя к порокам. Должно теперь быть и насилие над насилием, выражаясь современным языком, чтобы освободиться от этого насилия.

Таким образом, жить по-христиански можно всегда, но нельзя делать это механически, небрежно, потому что прежде надо освободиться от дурных привычек, а затем приложить большие усилия, чтобы приобрести добрые.

– Ваше Святейшество, мы часто употребляем слово «добро», но нередко доброта приравнивается к наивности и глупости.

– Господь Иисус объясняет нам: «Вот, Я посылаю вас, как овец среди волков». Действительность такова, что христианин в этом мире, который во зле лежит, чувствует себя как овца среди волков.

А овца среди волков подвергается двойной опасности. Первая в том, что волки могут ее разорвать, но Христос не ради этого ее посылает. Другая опасность в том, что овца увидит, что среди волков можно выжить только по-волчьи и ей остается заострить зубы и копыта, научиться выть и превратиться из овцы в волка. Но и не для этого Христос посылает нас.

Он предлагает нам решение: будьте мудры, как змии, и просты, как голуби. Видите, ум и мудрость, словно внутреннее зрение, то духовное око, которым мы видим этот мир не только физически, как пчелы и мухи с их тысячью глаз.

У нас есть внутренняя сила зрения, которой нет у них. Ум холоден, разум холоден и не знает сердца; доброта тепла, но слепа. Как говорит наш народ: добрый и безумный – братья. Если человек просто добр и недалек умом, всякий использует его, подставляет подножки.

И вот из слов Христа – «будьте мудры, как змии, и просты, как голуби», мы видим, что нужно развивать способности ума, но с тем условием, что параллельно развиваем в себе и доброту. Так сохранится равновесие доброты и разума. Доброта и мудрость, таким образом, будут в гармонии.

– Ваше Святейшество, всю жизнь каждый из нас находится в поиске второй половины, любви, Церковь нас учит, что брак – одно из святых таинств, и в Библии сказано: и будут двое в плоть едину! Что это значит?

– Это значит, что они дополняют друг друга в телесном смысле, но остаются двумя личностями, независимыми личностями, любовь должна хранить единство в браке. Не имею в виду только телесную любовь, но любовь христианскую, когда две личности едины, о такой любви говорит апостол Павел, что она никогда не перестает, ибо Бог есть любовь, и кто в любви пребывает – в Боге пребывает. Разумеется, это любовь, которой мы должны достигнуть, нельзя без совершенства легко ее обрести.

– Откуда столько распавшихся браков, столько несчастных одиноких детей, столько разногласий между супругами?

– Люди не понимают христианской любви, которая не ищет своего, которая всегда смотрит на другого, а не только на себя, любви как жертвы и служения, а если искать своего, это уже торговля.

Величина в Церкви измеряется величиной служения ближнему. Я на Косово слышал от одной женщины такую историю: ее сын, который был крайне избалован, женился на такой же избалованной девушке. И теперь мать говорит: каждый день ссоры, несносная ситуация. Сноха говорит: если мне придется уйти от него, то покончу с собой, и он – если она уйдет, я не буду жить!

Сначала мне было смешно, а потом, когда задумался, понял, что, в самом деле, это большая беда. Думаю, что они действительно друг друга любят, но любят так – если ты меня любишь, делай так, как я хочу! Не чувствуют ответственности друг за друга.

– Ваше Святейшество, часто можно слышать, что в христианстве нет ни мужеского пола ни женского.

– Говорит святой апостол Павел, что во Христе Иисусе нет ни эллина, ни иудея, нет ни мужеского пола, ни женского, но все мы одно во Христе. Видите, Христос хочет от мужчины и от женщины одного, а не чего-то от мужа и чего-то от жены, одна и та же мораль дана обоим, одни и те же заповеди.

Но святой Григорий Богослов упоминает, что законодателями были мужчины и себе позволяли то, чего не позволяли женщинам. Мы такого закона не принимаем и не признаем.

Это евангельская позиция и если она будет практически применяться в браке, то наступит единство и будет создана атмосфера, в которой дети вырастают и воспитываются цельными людьми.

Мы должны возрастать до любви, то есть до готовности к служению, хотя бы до такого слова Христа: как хотите, чтобы с вами поступали люди, так поступайте и вы с ними. Тогда мы достигнем того, что необходимо в нашем и в каждом обществе.

– В наше время женщина все больше стремится к эмансипации, она хочет равенства с мужчиной. Не проигрывает ли она как мать и как женщина?

– Конечно. Махатма Ганди, великий сын индийского народа и человечества, говорит: Если бы женщина возвышала в себе то материнское и женственное, что ей дано, – весь мир не мог бы ей противостоять. А получается так, как говорит Отто Вайнингер, что «эмансипация женщины в действительности – эмансипация не личности в женщине, а блудницы». Есть такое.

– Вайнингер разделяет женщин на тип матери и тип блудницы, так ли это?

– Он говорит, что существует тип матери и тип блудницы. Блудница и наедине с собой кокетничает, а мать все вокруг облагораживает.

В моих родных краях простые люди в селах так понимают: когда женщина беременна, она должна избегать всего отрицательного, дурного во всех отношениях, имея в виду то, что мать все передает будущему ребенку.

Отто Вайнингер, кажется, говорил, что существует абсолютно женственное и абсолютно мужественное начало. Конечно, речь идет не о физическом, биологическом, но о духовном начале, где не существует ни «абсолютно мужественного» ни «абсолютно женственного».

По мнению Вейнингера, в каждом присутствует то и другое, например, существует человек, в котором одна треть мужского и две трети женского, и он ищет женщину, которая бы дополняла его, чтобы они вместе обрели полноту бытия и единство.

Из этого он выводит принцип абсолютной важности моногамии и говорит, что в мире существует только одна женщина, которая полностью бы дополняла его, очевидно, что найти именно эту женщину не всегда возможно. Но он ищет подобного ему и если находит, наступает единство.

Другой человек, которому нужна совсем другая жена, спрашивает себя: что он в ней нашел? Нашел свое дополнение, которое ему необходимо и достиг полноты единства. А истинное духовное единство супругов – это лучшее условие для того, чтобы дети рождались и вырастали нормальными. А иначе, и такие примеры не редкость, дети страдают или еще при зачатии, когда мать не хочет его рожать, и это передается ребенку, и он часто бывает несчастен, всю жизнь мучается.

– В наше время мы не можем сказать, что дети растут в благоприятных обстоятельствах. Наша молодежь во многом растеряна, довольствуется какими-то несущественными, поверхностными вещами. Как их направить и насколько Церковь может ей в этом помочь, все-таки сейчас происходит и возвращение к вере?

– Молодость, перед которой будущее и долгая жизнь, не всегда находит время подумать о смысле и цели жизни. Поэтому часто идет туда, куда глаза глядят, и забывается, делает много такого, в чем потом раскаивается. В Ветхом Завете сказано: Веселись, юноша, в юности твоей, и да вкушает сердце твоё радости во дни юности твоей, и ходи по путям сердца твоего и по видению очей твоих, только знай, что за все это Бог приведет тебя на суд!

Молодые часто забывают об этом и переходят границу, к своему несчастью, пример тому есть и Священном Писании, притча о блудном сыне, о которой можно сказать: «если бы пропал весь Новый Завет и сохранилась только она, то могла бы возместить его полностью».

Тут есть объяснение того, что такое грех, что такое покаяние, что значит исправление жизни. Согласно этой притче, грех – это уход от Бога, следование в противоположном направлении, как блудный сын, отставивший отца и брата, отчий дом и ушел своей дорогой.

Ушел, молодой и легкомысленный. А вокруг денег всегда собирается компания, здесь гулянки, застолья, но кончились деньги, и ушли друзья. И тут возникает вопрос: как жить? И «придя же в себя, сказал: сколько наемников у отца моего избыточествуют хлебом, а я умираю от голода; встану, пойду к отцу моему и скажу ему: отче! я согрешил против неба и пред тобою и уже недостоин называться сыном твоим; прими меня в число наемников твоих. Встал и пошел к отцу своему».

Отец принял его «и сказал рабам своим: принесите лучшую одежду и оденьте его, и дайте перстень на руку его и обувь на ноги; и приведите откормленного теленка, и заколите; станем есть и веселиться! ибо этот сын мой был мертв и ожил, пропадал и нашелся».

Всякий грех несет в себе смерть, и какова радость, когда блудный, пропавший сын находится, когда мертвый оживает. Это суть Евангелия Христова.

– Ваше Святейшество, кажется, что сейчас возрастает интерес молодых к монашеской жизни. Так ли это и что это, бегство от жизни, разочарование в ней или напротив, очарование духовной жизнью?

– Если это было разочарование миром, тогда надолго этого интереса не хватит. Должно быть очарование христианской жизнью или, точнее, интенсивной христианской жизнью. Святой Иоанн Златоуст спрашивает, кто из двух людей одного возраста, бегущих один с мешком на спине, другой без него, может бежать дольше и добежать быстрее? Ответ очевиден, тот, кто бежит без мешка. А тот человек, который не обременен семьей и трудом ради нее, может все свои силы употребить на духовный рост.

Молодые люди, пресытившиеся материалистическим учением, миром, открыв завесу духовности, часто устремляются туда, где видят духовность.

Каждый человек, особенно христианин, имеет две возможности: брак – или безбрачие, монашество. Немногие принимают монашество в юности, когда еще неизвестно о чем идет речь, неизвестно от чего отказывается и что получает. Монашество принимают, достигнув зрелости, понимая, ради чего даются обеты.

– Известно ваше выражение: «Пусть ваши слова будут мягкими, а доказательства твердыми». Вы учили этому и своих учеников, тех, кто возрастал рядом с вами как с духовным отцом?

– Да, конечно. Когда речь идет о самом сокровенном, глубоком, личном, никогда нельзя ничего навязывать. Сектанты, как правило, агрессивны, они насильно загоняют нас «в рай», в то время как свобода, которая дана человеку, не позволяет этого.

Наш долг перед другими – своей жизнью, своей верой, словом и делом показать и свидетельствовать Христа и Евангелие. Имеющий уши пусть услышит, имеющий очи пусть увидит, если захочет. Если не хочет, то потом не сможет сказать «я не знал». Будет отвечать, ибо свободы без ответственности не бывает. Это бы было бы недостойно человека. А ответственность без свободы была бы недостойна Бога.

Мы не верим в силу судьбы, мы верим в Промысл Божий. Книжники и фарисеи отвергли волю Божию о них, а святой Иоанн Креститель полностью принял ее и отдал свою жизнь, первое и второе было добровольно, но одно на погибель, а другое на спасение.

– Возможно ли тогда существование свободы без Бога и опасна ли она?

– Свобода не может существовать без Бога. Бог – свободное существо, Бог все благое, все доброе, значит, и свобода. У него высший тип свободы, что значит: не может грешить; наша свобода ниже, что значит: можем не грешить. С тем, чтобы постоянно возрастать, крепнуть и обретать все большую свободу, которая означает: не можем грешить, если захотим.

Будем ли грешить больше и больше, все больше будем несвободны, пока однажды, если перейдем границу, не перейдем в полную несвободу, что значит: не могу не грешить.

Этот разброс от «не могу грешить» до «не могу не грешить» огромен. Перед каждым человеком стоит этот выбор и он зависит от него. Семья, общество, другие люди могут помочь своим примером, но если он захочет.

– Часто даже когда мы делаем то, что любим, мы не испытываем должной радости, что лишает нас радости?

– Нужно помнить слово Христа, что величие перед Богом, перед Христом, измеряется величиной служения, ничем другим. Понятно, что человек может служить в любой профессии, ученый может служить на благо человека, художник также, в любой профессии можно работать в этом направлении.

Если человек так будет смотреть на свое дело, оно станет для него не просто счастьем – блаженством, и никто не сможет у него это отнять. Он будет испытывать блаженство, ибо достиг цели, ради которой создан.А до тех пор, пока мы будем ждать славы и признания от мира, трудно нам будет. Люди часто не понимают этого из зависти и злобы.

Есть одна греческая притча о праведном Аристиде. Но быть таким благородным и праведным могут не все. Аристид жил праведно и был изгнан. Собрался народ, чтобы решить, как поступить с Аристидом, раздали глиняные таблички, на которых каждый должен был написать – изгнать или не изгонять его из Афин.

Рядом с Аристидом сел человек, который не знал его и, будучи неграмотным, попросил его помочь написать – изгнать. Аристид спросил: знаешь ли ты его? Тот отвечал: никогда не видел. Но мне надоело постоянно слышать это «Аристид праведный», «Аристид праведный». И Аристид Праведный без колебаний, своей рукой написал на кусочке глины о себе самом: изгнать. Часто так бывает.

– О современном человеке часто говорят как о невротичной личности, в чем причина наших неврозов?

– Однобокое воспитание. Очень часто бывает, что дети развиваются только интеллектуально, а нужно создавать иммунитет от зла, чтобы они крепли физически и духовно, чтобы преодолевали различные искушения. Дети воспитываются слишком односторонне, они бывают отличными учениками и хорошими студентами, но когда наступила наша беда, они оказались не готовы к трудностям. Тут начинаются неврозы, падения.

– Считаете ли вы, Ваше Святейшество, что когда в человеке существует это духовное равновесие, он менее подвержен заболеваниям, и психическим и физическим?

– Конечно. Особенно психическим. Это то, о чем мы уже говорили: Посылаю вас как овец среди волков. Видите, не только интеллект важен, но доброта, что значит – противостояние злу.

Когда установится равновесие, человек сможет противостоять ему, когда создаст в себе гармонию сможет претерпеть все, и если придется то и жизнь положить за правду Бога, даже любить врагов. Но душу свою не предаст, честь свою и честь народа не уронит.

– Любить врага своего, разве это не патологическая любовь?

– Нет, такая любовь к врагу, о которой говорит Господь: любите врагов ваших, благословляйте проклинающих вас, благотворите ненавидящим вас и молитесь за обижающих вас и гонящих вас, да будете сынами Отца вашего Небесного, ибо Он повелевает солнцу Своему восходить над злыми и добрыми….

Любовь к врагу – не просто эмоция, которая бы означала, что я к преступнику, который должен меня сейчас зарезать, обращусь словами: Где ты, брат мой? Нет, не то. Враг не знает, что катится в вечную погибель и не знает, что делает. У него, как у коня, шоры на глазах, и он смотрит только в одном направлении и ничего вокруг себя не видит. А мы видим и жалеем его, ибо эта личность готовит себе вечную муку. Только покаяние перед Богом и молитва Богу могут его спасти и изменить его жизнь.

Как только началась эта наша военная беда в Хорватии, в Боснии и Герцеговине, наша Церковь благословила ежедневную молитву за врагов, чтобы Господь направил их на путь правды и истины, покаяния и спасения. Молимся за всех, кто согрешает.

Молимся за наш народ, но и за врагов.

– Невероятна и удивительна ваша любовь к каждому человеку, как научиться этому?

– Конечно, прежде всего, человек должен получать это в семье. С родными мы связанны самыми крепкими узами, кровью, единством. Родители в первую очередь должны дарить ребенку любовь. Тогда и он будет источать любовь всю жизнь. Конечно, любовь не как мягкотелость, слабость, но сила, которую надо развивать постоянно. Это трудно, но возможно. Так человек станет мил Богу и полезен людям.

– На основании всего, что вы сказали, Ваше Святейшество, какое наставление вы дали бы сегодняшним родителям и какое наставление детям? Как жить, как работать и учиться?

– Брать пример с наших предков, со всего того, что было для них свято и благородно, которые были способны выдержать пятьсот лет турецкого рабства в положении бесправного скота, зная, что могут получить, если предадут свою веру, но и что потеряют! Были способны выдержать, они доросли до своего времени, а дорастем ли мы до нашего времени, это зависит от нас. Конечно, и от помощи Божией, если мы ее не отвергаем.

– Ваше Святейшество, перед началом интервью, вы сказали, что вопросов много, но не следует много говорить, почему?

– Существует принцип и для нас, священников, в проповеди развивать не больше трех тем. Ибо, если мы будем развивать четыре темы, люди запомнят две, если будем развивать пять, они запомнят одну. Если будет больше пяти, ничего не запомнят. Когда человек устает, его внимание рассеивается, необходимо это учитывать. То же самое, когда человек переедает, он добивается противоположного тому, что ему нужно.

Апрель 1996 года

Автор: Марина Раевич-Савич

Перевод: Светлана Луганская

Публикуется с сокращениями

Источник: http://www.pravmir.ru/patriarh-serbskiy-pavel-kto-v-lyubvi-prebyivaet-tot-v-boge-prebyivaet/#ixzz3J4cJZxyd

+++

Рубрики:

Проблемы - Вопросы - Ответы
Процесс: ФОРМА ОБЩЕНИЯ В ИНТЕРНЕТЕ?
Процесс - ДУХ - ЦЕЛЬ - ЛЮБОВЬ.
Процесс - ДУША - ФУНКЦИЯ - НАДЕЖДА.
Процесс - ТЕЛО - СТРУКТУРА - ВЕРА.
А. Павел В. Лашкевич. Мои предпочтения.
ЧЕЛОВЕК: БОГ в храме Души
ПРОЦЕСС - Времени ход
Слова: ОПРЕДЕЛЕНИЯ И ТЕРМИНЫ
ЧЕЛОВЕК: БОГУ угодно ли?
ЧЕЛОВЕК: Божа Істина і Сила - добрі ГУМОР і САТИРА
ЗВОН КОЛОКОЛОВ
Религия - ПРАВОСЛАВНОЕ ХРИСТИАНСТВО
ДВИЖЕНИЕ: ЗВУК - ГОЛОС - ПЕНИЕ - МУЗЫКА - ШУМ
Слова: ШРИФТ, печатные и виртуальные КНИГИ
ЧЕЛОВЕК: БИОГРАФИЯ и ПОРТРЕТ
СЛОВА: Звук - Буква - Цифра - Цвет.
СИМВОЛ - ОБРАЗ - РЕЧЬ - ЗНАК
СЛОВА: ИСТИНА-ЗАБЛУЖДЕНИЕ, ПРАВДА-ЛОЖЬ
МЫСЛИ: МЕДИТАЦИЯ - РАЗСУЖДЕНИЕ - deep thinking
Человек: БОГ - ВЕРА - НАДЕЖДА - ЛЮБОВЬ
УКРАІНА - РОСІЯ - БЄЛАРУСЬ
БОГОРОДИЦА - ПРЕСВЯТАЯ - ПРИСНОДЕВА - МАРИЯ
КРЕСТ - ХРАНИТЕЛЬ ВСЕЯ ВСЕЛЕННЫЯ
СЛОВА: ПИСЬМЕННОСТЬ, РУКОПИСЬ, КАЛЛИГРАФИЯ
СЛОВО РІДНЕ мова РУСЬКА УКРАЇНСЬКА
Слово рідне СЛАВЯНЕ
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Религия - РАСКОЛЬНИКИ - ЕРЕТИКИ - ИНОВЕРЦЫ
РЕЛИГИЯ - Messe pour la liberté religieus
УКРАЇНА і Не российский мир

Русский - ИСКОННОЕ + российский: нео - имперское, стремящееся поглотить Русское и Украинское и прочая, и прочая, и прочая......

Комментарии (1)

Батуринская трагедия 1708 г - на фоне войны россии против Украины в 2014 году

Дневник

Пятница, 14 Ноября 2014 г. 04:00 + в цитатник

http://www.day.kiev.ua/ru/article/istoriya-i-ya/tot-gorod-so-vsem-sozhgli

+++

+++ 3418201_64583830_candle67 (166x263, 15Kb) 3418201_UKRAINE___78929429_1318247718_540458443__kopiya (160x120, 37Kb) 3418201_Putin___10603355_355022301316216_956104809569015512_n_1__kopiya (476x700, 258Kb)

«Тот город со всем сожгли...»..

Батуринская трагедия 1708 г.: факты и домыслы

Сергей Павленко

30 ноября, 2007 - 18:42

Like

1

КНЯЗЬ АЛЕКСАНДР МЕНШИКОВ / КАРТИНА ХУДОЖНИКА О. ЛОПУХОВА (2004). ИЗ КОЛЛЕКЦИИ БАТУРИНСКОГО ГОСУДАРСТВЕННОГО ИСТОРИКО- КУЛЬТУРНОГО ЗАПОВЕДНИКА «ГЕТМАНСКАЯ СТОЛИЦА»

Вопрос для этого города стал ребром: жить или умереть? 1 ноября 1708 г. состоялся первый штурм гетманской столицы подразделениями российской армии. Автор «Картины жизни и деяний... князя Александра Даниловича Меншикова» писал, что«осажденные в Батурине были преданы Мазепе и Карлу и оборонялись в ожидании их прибытия отчаянно». Швед Цедергельм в своих воспоминаниях писал «о первой атаке города в понедельник (1 ноября. — Авт. ) из 5000 люда». Еще один шведский мемуарист Гедергельм пересказал сообщение двух шведов, отведавших прелести московского плена. Они знались с украинцами, которые прорвались сквозь плотное кольцо окружения из пылающей гетманской резиденции. Россияне, по рассказам пленных, «три дня беспрестанно штурмовали Батурин».

И только благодаря измене прилуцкого наказного полковника Ивана Носа солдатам корпуса А. Меншикова удалось проникнуть в крепость. Основная часть российского войска начала рано утром 2 ноября мнимый штурм, а тем временем отдельный отряд, пробравшись через потайной ход, ударил защитников изнутри. «Благодаря этой энергии козаки были захвачены врасплох», — информировал статс-секретаря Бойля английский посол Чарльз Витворт. Поднятый по тревоге Ф. Кенигсек, как читаем в упомянутом выше сообщении, «еще не успел расставить своих людей в надлежащий порядок» и был тяжело ранен.

КОЛИЧЕСТВО ЖЕРТВ И МАСШТАБЫ ТРАГЕДИИ

Вопрос, сколько горожан, защитников погибло при сжигании- взятии Батурина, довольно важен для понимания масштаба трагедии, изучения истории страшной даты в жизни всей Украины. Выведение более-менее реальной цифры потерь, понесенных Гетманщиной от вояк Меншикова, нейтрализует безосновательные исторические спекуляции на эту тему как в плане завышенных оценок (30 тысяч), так и заниженных (1—3 тысячи). В последнее время в периодике, интернете появились статьи, которые вообще ставят под сомнение наличие жертв в Батурине. «Вот только никакой резни на самом деле не было», — заявляет Александр Каверин в статье «Выдумка старого гетьмана», опубликованной в газете «Киевский телеграфъ» (№286). «Откуда же тогда взялся миф о «Батуринской резне»? — спрашивает он. — Сочинил его... Иван Степанович Мазепа».

Подобные мысли отстаивает и Иван Пидгорный в статье «Батурин: правда и ложь», опубликованной в «Русской правде» (№77). Он даже вопреки известным фактам смягчает действия россиян, мол, «командир батуринских сердюков полковник Чечел был пойман (...) и был приведен к Меншикову, который казнить его не стал, как и пленного есаула Кенигсека».

Название статьи Дмитрия Скворцова «К годовщине батуринской комедии» (УРА-Информ, 15 ноября 2006 г.) красноречиво говорит само за себя. Она нынче стала очень популярной на российских сайтах. Ведь иронизирует над Президентом Украины В. Ющенко, украинской властью по поводу почтения памяти жертв 2 ноября 1708 г.

Чтобы дать аргументированный ответ на эти «опровержения», нужно в первую очередь знать:

— вероятное число жителей гетманской столицы в 1708 году;

— количественный состав защитников крепости;

— количество населения, воинов, которым удалось избежать расправы.

Следует отметить, что полной и подробной информации об этом, к сожалению, архивы и летописи не дают. Зато есть немало второстепенных фактических материалов, на основе анализа которых попытаемся приблизиться к определению количества жертв царизма. Следовательно, прежде всего, выясним первую цифру — сколько было жителей гетманской столицы в 1708 году.

В 80-х годах ХVIII века ближайшие к Батурину города имели небольшое количество людей: Глинск — 2916, Городня — 3850, Чернигов — 3924, Ромны — 4319, Лохвица — 4916, Прилуки — 6177, Борзна — 6595, Березна — 6661, Зиньков — 7212, Нежин — 11102. Понятно, в 1708 году они не могли насчитывать больше жителей. Была ли исключением среди окружающих городов гетманская столица? В переписи 1654 года наталкиваемся на первые сведения о составе ее жителей. По ней в Батурине было 635 дворов (360 козацких и 275 мещанских). Историк Н. Герасименко считает, что до 1666 года количество дворов в Батурине уменьшилось на целых 395. Действительно, это утверждение, на первый взгляд, как будто и имеет под собой реальную основу. В 1655 году почти весь город выгорел от пожара. Однако важно знать и такую деталь: перепись 1666 года не принимала во внимание козацкие хозяйства в Батурине. Она лишь показала наличие для налогообложения дворов батуринских мещан, которых тогда уже насчитывалось 365 (Институт рукописи НБУВ. — Ф.1478. — Лист 1). То есть это означает, что к 274 дворам ремесленников, купцов и т.п., которые были в 1654 году, прибавилась еще 91 семья мастеровых, торговых людей! Наверное, если число козачьих хозяйств увеличилось пропорционально мещанским (360 + 100 = 460), то вместе с мещанскими усадьбами (365) имеем 825 дворов (460 + 365 ). По переписным книгами 1666 года можно вычислить количество мещан. Так, переписчики записывали только мужчин (глав семей), следовательно, вместе с женами их насчитывалось 730 (365х2 ) человек. В переписи указывается, что в 365 дворах проживает «детей и братви и племянников шестьсот семдесят девять человек». Таким образом, мещанские семьи Батурина насчитывали вместе 1409 человек. Это в среднем по 3,86 мужчины на семью. Козацкие семьи, очевидно, имели подобный состав. Следовательно, умножаем их 460 дворов на средний показатель насыщенности семей (3,86) и получаем количество козацкого населения города — 1776 человек. Всего в Батурине в 1666 году проживало 3175 жителей. Понятно, людей может быть и больше, и меньше. Но вообще эта цифра отвечает реалиям эпохи.

На протяжении 40 лет существования гетманской столицы происходили качественные изменения в составе ее населения. Три ежегодных больших ярмарки в Батурине способствовали развитию ремесленничества, купеческой прослойки. Так, если в 1666 году здесь было 12 мельниц (больше всего в Украине после Остра и Киева), то уже в 1708 году — 30. В конце ХVIII века гетманская столица стала одним из центров золотничества и ювелирного производства. В соседнем Коропе, заселение которого происходило в одинаковых условиях, по данным 1682 года, насчитывалось 5285 человек. Понятное дело, новый статус города как гетманской столицы способствовал росту в нем количества граждан. Гетманская администрация, канцелярия прибавили Батурину по меньшей мере 200—300 дворов. Ведь генеральная старшина имела большое количество обслуги, соответствующие военные, судебные службы и органы. Кроме этого, стабилизация жизни в Гетманщине способствовала увеличению семей: старшины, зажиточные козаки заводили по 5—10 и больше детей. Таким образом, Батурин, как отмечает М. Домонтович в своем историко-статистическом исследовании, «стал принимать вид настоящего города, значительно расширился и сделался многолюдным».

Население его по всем признакам на начало ХVIII века максимально выросло до 7—8 тысяч. Батурин имел где-то до 1000— 1100 дворов. И не больше. Очень большого механического прироста жителей гетманской столицы не могло быть: причина этому — потери казаков во время постоянных военных походов, дальнейшее расселение батуринцев по новым хуторам, слободам. Да и землевладения под Батурином имели постоянный характер, большие же семьи не обеспечивали всех членов семьи надлежащими средствами проживания. Город вынуждал избыток рабочей силы либо заниматься ремесленными делами, либо выталкивал за свои пределы, на незаселенные земли.

Сколько же человек погибло в огне 2 ноября 1708 года? В значительной степени ответ на этот вопрос можно дать, проанализировав описание Батурина, сделанное в начале 1726 года по царскому указу от 3 декабря 1725 года. Хотя прошло 17 лет после разорения, центральная часть города за ним оставалась пустырем. Обгоревшие, разрушенные здания заросли сорняками и кустарниками. Авторы описания указывают на «пустые неогороженные дворища» Орлика, «Григория канцеляриста», Ломыковского и его хутор на Горбанивке. Также «пустые места» были «поблизу гребли, прозываемое Хайнатшина», «близ церкви Покрова», «от поля понад дорогою Пальчиковскою, на котором бывали, за изменника Мазепы шопы для хранения армат», недалеко от Гончаривки, где также «были шопы для хоронения палубов и возов».

Вместе с тем узнаем, что «на предместе после разорения, на погорелых и на пустых местах поселелись внов по указу покойного гетмана Скоропадского, который указ покойным атаманом батуринским Данилом Харевским публикован; а иные живут и в старых домах, которые от разорения уцелели». Как видно из дальнейшего реестра, речь идет, прежде всего, об отдельных усадьбах, размещавшихся на слободках. Показано, например, 122 дворища Матиивки, которая, очевидно, попала в описание потому, что здесь жили крестьяне, мельники, принадлежавшие гетманскому двору. Фактически же эта слобода размещена по другую сторону Сейма, за километр от переправы. Вряд ли она в 1708 году считалась в составе пригорода Батурина и соответственно претерпела разрушительный поджог.

Вообще описание насчитывает около 647 дворов (правда, вместе с Матиивкой и прилегающими хуторами). Собственно батуринскими можно назвать лишь 444 из них (293 «ремесних людей и пахатних», 12 «до обмачевского двора належит», 9 рыбаков, 9 «бунчукових и значкових», 105 «козаков служилих з старшиною», а также 3 «пустих Мазепиних», 5 «неогорожених пустих дворищ», 8 «приездних владелческих»). Населенными людьми были всего 428 дворов. В описании указывается, что вся предыдущая «старшина соженная». В части имеющихся в наличии 105 козацких дворов хозяйничали женщины. Так же и в других цеховых и «пахотних» хозяйствах они представляли немаленький процент. Это указывает на то, что много семей потеряло своих хозяев.

Важно заметить, что не во всех 428 дворах проживали жители, которые пережили 1708 г. Мы насчитали 17 новопоселеных человек. В Батурин переехал жить бывший белоцерковский полковник Михаил Омельченко. Сотником стал казак из Кролевца Федор Стожок. Таким образом, на пепелище поселилось только 411 уцелевших остатков батуринских семей.

Описание не указывает количество людей во дворах. Бесспорно, после 2 ноября 1708 года они имели гораздо более низкую насыщенность, чем в среднем по Гетманщине. Ведь в больших семьях могло остаться вместо 10—15 человек 1—2 члена семьи. Явно большой минус и дворов. Их, согласно нашим подсчетам, сократилось где-то почти на 600 единиц. Следовательно, более 600 семей не досчитываемся в Батурине после погрома. В описании показано только 17 дворов, «торгующих мелочным товаром». В то же время еще в 1666 году в Батурине жило 90 семей купцов.

В описании города в 1726 году не указываются конкретные здания жителей, которые сохранились после 1708 года. Это не случайно. Прошло 17 лет после пожара — и учетчики уже могли ошибиться, кто строил дом на пепелище, а кто из оставленного обгорелого сруба, остатков усадеб и т.п.

Понятно, пожар не мог причинить большой вред каменным жилым домам, которых в столице было немало. Так, Омелько Мацай, например, поселился в «домовом малом строении, бывшего полковника прилуцкого Горленка».

Вообще же через два десятилетия после меншиковского погрома город залечил самые больные раны. Это сразу после пожара он вместе с округой имел ужасающий вид. Так, 2 марта 1709 года И. Скоропадский, учитывая то, что «Иван Черныш, знатний войсковий товарищ, понесши подчас руины батуринской в добрах и хуторах своих, около Батурина будучих разорение», предоставляет ему во владение «для подпоможеня своих шкод и убытков» село Митченки.

Если допустить, что в каждой семье, которая осталась после погрома, спаслось в среднем по 3 человека (что маловероятно) и это составляло 1233 батуринца (411 дворов х 3), то итоговая цифра потерь все равно поразительная — 5800 — 6700 жителей (7— 8 тысяч жителей Батурина до 2 ноября 1708 г. минус только 1233 тех, кому удалось спрятаться, убежать).

КРОВАВАЯ НОЧЬ

Лизогубовская летопись дает широкую панораму жуткой кровавой ночи гибели гетманской столицы: «... Військо заюшене, а найбільше рядові солдати, понапивавшись (бо скрізь було вдосталь всякого напою), кололи людей і рубали, а для того інші, боячися, в прихованих місцях сиділи, аж коли вогонь обійшов усе місто, і ті постраждали».

Далее летописец указывает, что «многошь в Сеймі потонуло людей, утікаючи чрез лед еще не кріпкий, много погоріло, крившихся по хоромах, в льохах, в погребах, в ямах, где паче подушилися, а на хоромах погоріли». Эти детали проясняют мученическую и страдальческую гибель основной массы граждан. Их собралось много под защиту залоги. О том, что «сердюки все, также и прочие тутошние жители, убравшись в замок засели», докладывал А. Меньшиков царю. Чечель и Кенигсек «и протчие подобные им сотники и есаулы с сердюками и некоторыми городовыми и со всею Батуринской чернью, — как отмечал палач гетманской столицы в жаловальной грамоте, — засев в Батурине, и укреплясь воинским обычаем», сопротивлялись.

В переполненной крепости, которая была в состоянии осады, вероятно, негде было и яблоку упасть. Мирных жителей скорее всего держали в безопасном месте — замковых подземельях, ходах. Разветвленная их сеть (выложенные в традиционной форме сруба лабиринты шириной и высотой по два метра) могла спрятать тысячи людей. Сжигание надворных строений, зверства стрелков заставили женщин, стариков и детей выбрать более легкую смерть: умирать в дымовом удушье.

В результате археологических раскопок в 1996—1997 гг. в Батурине обнаружено в раскопе II погребение ребенка без гроба, в раскопе I — череп подростка в сгоревшем жилище. В течение следующих экспедиций найдены десятки скелетов с признаками насильственной смерти. Так, около стен дворца лежали останки женщины 20—30 лет с расколотым саблей черепом. Разбитый череп девушки открыт на другом погребении. Были также найдены череп с пулевым отверстием в затылке подростка 9—12 лет, несколько десятков засыпанных пеплом скелетиков детей 1—5 лет.

Авторы «Журнала или Поденной записки... Петра Великого», который читал и правил сам царь, составляя по горячим следам летопись деяний монарха, не думали, что их толкование взятия Батурина будет противоречить позднейшему, официальному. «И первых воров полковника Чечеля, и генерального есаула Кенигсека с некоторыми их единомышленники взяли, — читаем в нем, — а прочих всех побили, и тот огород со всем сожгли и разорили до основания, где зело много изменника Мазепы богатства взяли» (Журнал или Поденная записка... Петра Великого. — СПб., 1770. — С. 195).

Кроме батуринцев, которые стали основными жертвами погрома, в гетманской столице их судьбу разделили и жители ближайших сел. Напуганные слухами о тактике «выжженной земли» российских войск, люди семьями снимались с насиженных мест и искали защиту за стенами крепости. О том, что подобное действительно происходило, свидетельствует успокоительное обращение фельдмаршала Б. Шереметева накануне сжигания Батурина к украинскому народу, «дабы из городов и деревень, на которые пойдет войско его царского величества, никто не выбегал, понеже жителям никаких обид и разорений и грабительства и протчаго своеволия чинено не будет». Но запуганные известием, которое имело реальную основу, люди не верили этим заверением. Перед упомянутым обращением сам Б. Шереметев доложил царю, что на Стародубщине «деревни пред неприятелем велел жечь: токмо здешние жители нетерпеливо сие приемлют». Напуганное население искало путей для спасения от войны, которая приближалась. Ему импонировала твердая позиция командования Батуринской крепости по недопущению поджигателей. Защиту своих жизней люди доверили большому военному гарнизону. Только коварная измена обернулась для них н

Рубрики:

ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: НОРМА и экстремизм - нелюди
A. Людська думка і мова
Религия - ПРАВОСЛАВНОЕ ХРИСТИАНСТВО
РЕЛИГИЯ - Объект - Служитель - Верный - Обряд
AUDIO - & - VIDEO - & - FOTO
ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: МАТЬ - отец - ближние - РОДИНА
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Религия - РАСКОЛЬНИКИ - ЕРЕТИКИ - ИНОВЕРЦЫ
РЕЛИГИЯ - Messe pour la liberté religieus

Комментарии (1)

российская военщина и Украинский мир

Четверг, 13 Ноября 2014 г. 03:02 + в цитатник

https://www.facebook.com/ki...nref=story

3418201_UKRAINE___78929429_1318247718_540458443 (160x120, 37Kb) 3418201_GoldenCross_cb938ec29c932d10ca097d452e7d9ca8 (100x130, 11Kb) 3418201_10405252_709137732515145_4045097408325614480_n (470x358, 26Kb)

+++

российская военщина и Украинский мир

+++

Paul V. Lashkevich

45 mins · Kyiv ·

http://ternopol.zelen.org.ua/%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%8…/
+++
Интервью историка о Путине,под грифом секретно… просмотры: 477 Написал Aleksandr в Ноябрь 13, 2014

Источник: Интервью историка о Путине,под грифом секретно… | Новини Ternopol
© Авторские права. ternopol.zelen.org.ua

Интервью историка о Путине,под грифом секретно… | Новини Ternopol

Интервью историка о Путине,под грифом секретно…

TERNOPOL.ZELEN.ORG.UA

Like Like · · Share

Paul V. Lashkevich http://www.facebook.com/l.php...

Зачем Путину полномасштабная война?

Кроме того время работает против Путина - россия стремительно нищает, а в США республиканцы, во...

UAINFO.ORG

44 mins · Like · Remove Preview
Paul V. Lashkevich http://elise.com.ua/?p=55931

НАТО готовится к худшему сценарию в Украине - |

Страны НАТО прорабатывают различные сценарии...

ELISE.COM.UA

2 mins · Like · Remove Preview
Paul V. Lashkevich http://obozrevatel.com/.../42736-voennyij-ekspert-nazval...

Эксперт назвал возможные направления ударов войск РФ: погибших среди...

OBOZREVATEL.COM

2 mins · Like · Remove Preview

+++

Рубрики:

ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: НОРМА и экстремизм - нелюди
Проблемы - Вопросы - Ответы
Процесс: ФОРМА ОБЩЕНИЯ В ИНТЕРНЕТЕ?
МЫСЛИ: ЧЕРЕЗ ЛЮДЕЙ.
Процесс - ДУХ - ЦЕЛЬ - ЛЮБОВЬ.
Процесс - ДУША - ФУНКЦИЯ - НАДЕЖДА.
Процесс - ТЕЛО - СТРУКТУРА - ВЕРА.
БОГ: РАЗУМ-ЖИЗНЬ-ВСЕЛЕННАЯ
ЧЕЛОВЕК: СОЦИУМ
А. Ознакомиться рекомендую - Paul_V_Lashkevich
ЧЕЛОВЕК: БОГ в храме Души
ОПЫТ: ПОЗНАЁМ всем естеством
ПРОЦЕСС - Времени ход
ПРОЦЕСС - Вектор
Слова: КЛЮЧЕВЫЕ ищите
Слова: ОПРЕДЕЛЕНИЯ И ТЕРМИНЫ
ЧЕЛОВЕК: ИСКУССТВО,КУЛЬТУРА,РЕМЕСЛО,ТРУД
МОЛИТВА
ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: УМ разумный
All Internet
ЧЕЛОВЕК: БОГУ угодно ли?
ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: ДУХ - ДУША - ТЕЛО
A. Людська думка і мова
ЧЕЛОВЕК: Божа Істина і Сила - добрі ГУМОР і САТИРА
БОГ: в единстве - БЛАГОДАТЬ и ЗАКОН
ЗВОН КОЛОКОЛОВ
Религия - ПРАВОСЛАВНОЕ ХРИСТИАНСТВО
РЕЛИГИЯ - Объект - Служитель - Верный - Обряд
ДВИЖЕНИЕ: ЗВУК - ГОЛОС - ПЕНИЕ - МУЗЫКА - ШУМ
AUDIO - & - VIDEO - & - FOTO
ЧЕЛОВЕК: ДЕЯНИЯ

Комментарии (0)

Личность в истории... Гапон Новый - сепаратист - покаялся - три года условно

Четверг, 13 Ноября 2014 г. 23:22 + в цитатник

glavpost.com/post/11nov2014...atizm.html

+++

18:29, 11 ноября 2014

Сумского священника посадят за сепаратизм

Священник-сепаратист

КРИМИНАЛ

314

Служитель церкви из Сум пытался донести до прихожан "благую весть" о сепаратизме.

И горячая вода всегда у Вас дома!

Бюджетные магнитолы высокого качества!

По информации пресс-секретаря СБУ Елены Гитлянской, за последнее время в зоне АТО задержаны 216 человек, которые помогали сепаратистам и воевали в незаконных вооруженных формированиях на стороне ДНР и ЛНР в Донбассе. В частности, оказался сепаратистом священник Сумской епархии УПЦ МП. В течение мая — августа он разносил «благую весть» о сепаратизме и агитировал за необходимость с оружием в руках выступать против сил АТО, сообщает glavnoe.ua.

Новоиспеченный «поп Гапон» в социальной сети «ВКонтакте» создал персональную страницу для консолидации вокруг себя единомышленников «для организации мероприятий по дестабилизации ситуации на территории Сумской области, отделения от Украины территории Сумщины».

Также батюшка в соцсетях активно собирал помощь сепаратистам и вел переписку со своими единомышленниками, которых также агитировал вступать в ряды воюющих за "Новороссию". СБУ заявила, что святой отец вместо службы Божьей в соцсети забрасывал призывы: «Кто знает, когда в Сумах собирается антимайдан?», «Сумы — Новороссия!» и тому подобное. На суде поп покаялся во всех сепаратистских грехах и получил три года условно.

+++

Рубрики:

A. Людська думка і мова
Религия - ПРАВОСЛАВНОЕ ХРИСТИАНСТВО
РЕЛИГИЯ - Объект - Служитель - Верный - Обряд
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Религия - РАСКОЛЬНИКИ - ЕРЕТИКИ - ИНОВЕРЦЫ
РЕЛИГИЯ - Messe pour la liberté religieus

Комментарии (1)

Jeri Rowe: Ministry of coffins

Четверг, 13 Ноября 2014 г. 22:17 + в цитатник

news-record.com/news/jeri-r...f6878.html

3418201_GoldenCross_cb938ec29c932d10ca097d452e7d9ca8 (100x130, 11Kb)

+++

Павел В. Лашкевич

11 минут ·

http://www.kplavra.kiev.ua/Marko_Pechernik_Grobokopach.html

Министерство делает традиционные православные гробы, как один используется, чтобы похоронить отца Теодора

Смерть его православной матери открыл новую дверь для экс-архитектора Dan Kowalcheck. Что Дэн вспоминает наиболее о своей матери - это доска с ...

NEWS-RECORD.COM

В отличие отличие · · Поделиться

Вам нравится этот.
Павел В. Лашкевич HTTP: //www.news-record.com /.../ article_e6aaa440-413a-11e4 ...

Джери Роу: Министерство гробов

Смерть его православной матери открывает новую дверь для экс-архитектора Dan Kowalcheck

NEWS-RECORD.COM

10 минут · Как · Снять Preview
Павел В. Лашкевичhttp://www.kplavra.kiev.ua/Marko_Pechernik_Grobokopach.html

Марко Печерник (Гробокопач)

Чернець Печерського монастиря. Преподобний. Пам'ять 11 жовтня і 11 січня. Прп.Марко копав для померлої братії могили в печерах, тому й має прізвисько Гробокопач. Він був учасником перенесення мощей преп.Феодосія в Успенський собор. Марко ніколи не брав грошей за свою роботу, а якщо й одержував щось ...

KPLAVRA.KIEV.UA

10 минут · Как · Снять Preview
Пол В. Lashkevich http://www.kplavra.kiev.ua/rebr_img/1082/tp_07.jpg +++++http://www.kplavra.kiev.ua/Zhivopis_Trapeznoji_palati.html

KPLAVRA.KIEV.UA

8 минут · Как · Снять Preview

+++

Jeri Rowe: Ministry of coffins

Print: Create a hardcopy of this page
Font Size:: Default font size; Larger font size

25

Previous Next

H. SCOTT HOFFMANN/News & Record

Daniel Kowalcheck flips over the lid for a coffin he is building at his home in Winston-Salem, NC in photos taken on June 10, 2014.

Buy this photo

Рубрики:

ЧЕЛОВЕК: СОЦИУМ
А. Ознакомиться рекомендую - Paul_V_Lashkevich
ЧЕЛОВЕК: ИСКУССТВО,КУЛЬТУРА,РЕМЕСЛО,ТРУД
МОЛИТВА
A. Людська думка і мова
Религия - ПРАВОСЛАВНОЕ ХРИСТИАНСТВО
РЕЛИГИЯ - Объект - Служитель - Верный - Обряд
AUDIO - & - VIDEO - & - FOTO
ЧЕЛОВЕК: ДЕЯНИЯ
ЧЕЛОВЕК: ВЫЖИВАНИЕ индивидуально и группой
ЧЕЛОВЕК: ВЫБОР - СВОБОДА - ОТВЕТСТВЕННОСТЬ
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА

Комментарии (0)

В Пакистане толпа заживо сожгла христиан, ложно обвиненных в «богохульстве» Источник

Дневник

Среда, 05 Ноября 2014 г. 22:05 + в цитатник

http://www.pravmir.ru/v-pakistane-tolpa-zazhivo-sozhgla-hristian-lozhno-obvinennyih-v-bogohulstve/

3418201_950605642 (73x110, 7Kb)

+++

В Пакистане толпа заживо сожгла христиан, ложно обвиненных в «богохульстве»

Новостная служба | 05 ноября 2014 г.

5 ноября. ПРАВМИР. В Пакистане толпа заживо сожгла супружескую пару христиан, ложно обвиненных в “богохульстве”.

В Пакистане толпа заживо сожгла христиан, ложно обвиненных в «богохульстве»

Фото: vipadvert.ru

Детям жертв чудом удалось избежать участи, постигшей родителей, — сообщает Седмица.Ru

Жертвами 4 ноября стали рабочие кирпичного завода в округе Касур, провинция Пенджаб, 35 и 31 лет. Администрация завода обвинила пару в «осквернении Корана». Христиане провели ночь в тюрьме со своими 4 детьми. У полиции были сомнения в справедливости обвинений. Причиной недовольства администрации могло послужить желание христиан уволиться в связи с низкой зарплатой.

На следующий день после ареста новость о «богохульстве» распространилась по всему заводу. Супружескую пару бросили в заводскую печь, где они заживо сгорели. Дети не пострадали только потому, что мнение об их судьбе разделились в толпе линчевавших.

Полиция арестовала 50 подозреваемых. В христианских районах были усилены меры безопасности.

Источник: http://www.pravmir.ru/v-pakistane-tolpa-zazhivo-sozhgla-hristian-lozhno-obvinennyih-v-bogohulstve/#ixzz3IDrgUtV6

+++

Рубрики:

A. Людська думка і мова
Религия - ПРАВОСЛАВНОЕ ХРИСТИАНСТВО
РЕЛИГИЯ - Объект - Служитель - Верный - Обряд
AUDIO - & - VIDEO - & - FOTO
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Религия - РАСКОЛЬНИКИ - ЕРЕТИКИ - ИНОВЕРЦЫ
РЕЛИГИЯ - Messe pour la liberté religieus

Комментарии (0)

Atlante dell’arte italiana

Среда, 05 Ноября 2014 г. 17:54 + в цитатник

https://www.facebook.com/ki...8418108301

+++

Paul V. Lashkevich

10 mins · Kyiv ·

http://www.atlantedellarteitaliana.it/index.php

Atlante dell'arte italiana

ATLANTEDELLARTEITALIANA.IT

Like Like · · Share

Paul V. Lashkevich http://www.atlantedellarteitaliana.it/artwork-10483.html

Atlante dell'arte italiana

ATLANTEDELLARTEITALIANA.IT

3 mins · Like · Remove Preview
Paul V. Lashkevich http://www.facebook.com/l.php...

Atlante dell'arte italiana

ATLANTEDELLARTEITALIANA.IT

3 mins · Like · Remove Preview

+++

Рубрики:

A. Людська думка і мова
Религия - ПРАВОСЛАВНОЕ ХРИСТИАНСТВО
РЕЛИГИЯ - Объект - Служитель - Верный - Обряд
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Религия - РАСКОЛЬНИКИ - ЕРЕТИКИ - ИНОВЕРЦЫ
РЕЛИГИЯ - Messe pour la liberté religieus

Комментарии (1)

Debre damo monastery Ethiopia.

Среда, 05 Ноября 2014 г. 17:15 + в цитатник

https://www.facebook.com/My...30/?type=1

+++

3418201_GoldenCross_cb938ec29c932d10ca097d452e7d9ca8 (100x130, 11Kb)

+++

Timeline Photos

Back to Album · Orthodox Christian Network's Photos · Orthodox Christian Network's Page

Previous · Next

Like Comment

Orthodox Christian Network

Debre damo monastery Ethiopia. #sharethelight

Like Like · · Share · 6 hrs

Top Comments

4,352 people like this.
412 shares
Arsi Negele St-Giorgis Sundayschool Debre Damo Monastery was built, in the sixth century AD, with curved wood panels, painted ceilings and walls dedicated to the legend of Saint (Abune) Aregawi. who is one of "Nine Saints" who came to Ethiopia from Syria to spread Christianity /the monas...See More

CNEWA.ORG

Like · Reply · 108 · 5 hours ago
Da Mien wonderful!! Gob Bless Ethiopia and Ethiopian people!

Like · Reply · 33 · 6 hours ago
- 4 Replies · 3 hours ago
Prince Dejen Geb Ethiopia is blessed
Ethiopia is holy land
Ethiopia is the new Jerusalem ...See More

Like · Reply · 4 · 3 hours ago
Sisco Amx miracle monastrey !!!

Like · Reply · 3 · 5 hours ago
Hana Hana Ezer ybarekewu bota

Like · Reply · 3 · 5 hours ago

Рубрики:

А. Павел В. Лашкевич. Мои предпочтения.
МОЛИТВА
A. Людська думка і мова
Религия - ПРАВОСЛАВНОЕ ХРИСТИАНСТВО
AUDIO - & - VIDEO - & - FOTO
ЧЕЛОВЕК: БИОГРАФИЯ и ПОРТРЕТ
Человек: БОГ - ВЕРА - НАДЕЖДА - ЛЮБОВЬ
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА

Комментарии (0)

<a href="https://www.liveinternet.ru/users/paul_v_lashkevich/post342390481/">2014.11.05 - 70 Р»РµС‚ Р‘Р»Р°Р¶РµРЅРЅРµР№С€РµРјСѓ РћРЅСѓС„СЂРёСЋ - РњРёС‚СЂРѕРїРѕР»РёС‚Сѓ РљРёРµРІСЃРєРѕРјСѓ Рё Р’СЃРµСЏ РЈРєСЂР°РёРЅС‹ РЈРџР¦</a><br/>
	[url]http://orthodoxy.org.ua/data/bog-poklikav-mene-i-ya-pishov-intervyu-blazhennishogo-mitropolita-onufriya-cerkovnim[/url]
	+++

Р“РѕР»РѕРІРЅР°

Р•РљРЎРљР›Р®Р—РР’. &laquo;Р‘РѕРі РїРѕРєР»РёРєР°РІ РјРµРЅРµ, С– СЏ РїС–С€РѕРІ&raquo;, &mdash; РІРµР»РёРєРµ С–РЅС‚РµСЂРІ&rsquo;СЋ Р‘Р»Р°Р¶РµРЅРЅС–С€РѕРіРѕ РњРёС‚СЂРѕРїРѕР»РёС‚Р° РћРЅСѓС„СЂС–СЏ С†РµСЂРєРѕРІРЅРёРј Р¶СѓСЂРЅР°Р»С–СЃС‚Р°Рј
Р’РµСЂСЃРёСЏ РґР»СЏ РїРµС‡Р°С‚Рё

18 РІРµСЂРµСЃРЅСЏ 2014&nbsp;|&nbsp;Р†РЅС‚РµСЂРІ&rsquo;СЋ

РЇРєРёР№ РІС–РЅ,&nbsp;Р‘Р»Р°Р¶РµРЅРЅС–С€РёР№ РњРёС‚СЂРѕРїРѕР»РёС‚ РћРЅСѓС„СЂС–Р№? РњРё С‡РёС‚Р°С”РјРѕ Р№РѕРіРѕ С–РЅС‚РµСЂРІ&rsquo;СЋ РЅР°&nbsp;Р°РєС‚СѓР°Р»СЊРЅС–&nbsp;С‚РµРјРё, СЃР»СѓС…Р°С”РјРѕ Р№РѕРіРѕ РїСЂРѕРїРѕРІС–РґС– РїС–Рґ С‡Р°СЃ Р±РѕРіРѕСЃР»СѓР¶С–РЅСЊ, Р°Р»Рµ С‰Рѕ Р·РЅР°С”РјРѕ РїСЂРѕ РЅСЊРѕРіРѕ СЃР°РјРѕРіРѕ? РўС–Р»СЊРєРё С‚Рµ, С‰Рѕ РјС–СЃС‚СЏС‚СЊ СЃС‚РёСЃР»С– СЂСЏРґРєРё&nbsp;РѕС„С–С†С–Р№РЅРѕС— Р±... <a href="https://www.liveinternet.ru/users/paul_v_lashkevich/post342390481/">Р§РёС‚Р°С‚СЊ РґР°Р»РµРµ...</a>

2014.11.05 - 70 лет Блаженнейшему Онуфрию - Митрополиту Киевскому и Всея Украины УПЦ

Среда, 05 Ноября 2014 г. 14:23 + в цитатник

liveinternet.ru/users/paul_...342390053/

http://orthodoxy.org.ua/data/bog-poklikav-mene-i-y...mitropolita-onufriya-cerkovnim
+++

3418201_GoldenCross_cb938ec29c932d10ca097d452e7d9ca8 (100x130, 11Kb)

Головна

ЕКСКЛЮЗИВ. «Бог покликав мене, і я пішов», — велике інтерв’ю Блаженнішого Митрополита Онуфрія церковним журналістам

Версия для печати

18 вересня 2014 | Інтерв’ю

Який він, Блаженніший Митрополит Онуфрій? Ми читаємо його інтерв’ю на актуальні теми, слухаємо його проповіді під час богослужінь, але що знаємо про нього самого? Тільки те, що містять стислі рядки офіційної біографії.

17 вересня виповнився місяць від дня інтронізації нового Предстоятеля Української Православної Церкви, і якраз напередодні цієї дати відбулося його перше велике інтерв'ю церковним ЗМІ. Головні редактори — православного журналу для молоді «Отрок.ua» єпископ Обухівський Іона, православних радіопрограм на радіо «Ера» протодиякон Миколай Лисенко та інформаційного порталу «Православіє в Україні» Юлія Комінко побували в гостях у Блаженнішого Митрополита Онуфрія.

«Фірмовий стиль» відповідей Його Блаженства — легкий, добрий гумор; привітність, зацікавленість, відвертість; небагатослівна мудрість і готовність спокійно обговорювати будь-яку проблему. Наша півторагодинна емоційна бесіда перетікала від однієї теми до іншої, і закінчити її довелося не тому, що забракло питань, а тому, що надто швидко сплинув час.

Про дитячі роки і дитячі враження; про рішення прийняти священство і про те, як далі складалося життя; про Чернівці, Джорданвіль, а тепер і Київ; про розкол, інтернет і реальні церковні проблеми — про все це та багато іншого читайте на «Православії в Україні».

ИНТЕРВЬЮ В ПЕРЕВОДЕ НА РУССКИЙ ЧИТАЙТЕ НА САЙТЕ ПРАВМИР

Мого батька-священика поважали навіть радянські начальники

— Ваше Блаженство, ми знаємо, що батько Ваш був священиком. Чи були іще священнослужителі у Вас в роду?

— Так, я народився у сім'ї священика. Також був священиком рідний брат мого батька. Він служив у нашому селі, ще коли Буковина була окупована Румунією. А батько прийняв сан уже за радянських часів.

— Напевно, тоді було нелегко обрати цей шлях…

— Нелегко… Батько спершу працював завідуючим складом у колгоспі. Там стільки всього — починаючи від хліба, продуктів всяких і закінчуючи господарськими товарами — лопати, граблі. Я до нього приходив, маленьким ще, лазив по тих складах — цікаво було…

Батько не навчався в семінарії, закінчив пастирські курси при єпархіальному управлінні. Були такі у 50-х роках. Ми, малі, й не знали, що він пішов на курси. А потім прийняв сан.

Можу сказати, що батька у нас в селі дуже шанували. Він багато працював, мав гарну роботу і заробляв, я думаю, непогано. Але все залишив і пішов на священство. За це його поважали всі, навіть радянські начальники.

Служив він не в нашому селі. У нас тоді була одна сільрада, але розділена: село, де я народився, називається Коритне, а друге — Бережонка. От у Бережонці він і служив. Багато хрестив на дому, вінчав. Люди йому довіряли.

Пам’ятаю, як я, уже монахом, приїздив додому в гості, то пізно ввечері люди приходили до нього хрестити дітей. Під’їжджає машина, з неї виносять дитину, тихенько йдуть з нею до хати. А в хаті вже все готове для хрещення. Часом і вінчав уночі.

— Вистачало в нього часу на спілкування з вами, дітьми?

— Спілкувався, але вільного часу не так вже й багато було. Священик всього себе віддає людям, а для сім'ї залишаються якісь крихти — немов крохи зі столу. Приходить він додому після богослужіння втомлений і виснажений. Треба просто терпіти, не вивертати його навиворіт — мовляв, говори з нами, щось розказуй. Він, може, вже й язиком ледве-ледве рухає…

Але були часи, коли він нам розказував щось із житій святих. Пам’ятаю, маленьким ще був, то він розповідав про святителя Василія Великого — що був вчений, лишив усе і пішов у монахи. І як ставав він молитися, то сонце світило йому ще в потилицю, а як кінчав молитву, то сонце світило вже в обличчя. Тобто, всю ніч він молився — від заходу до схід сонця. Так мені запам’яталося це, що я тоді подумав: «Я таким хочу бути!» Потім про це забув, виріс таким, як і всі діти…

Але в церкву я весь час ходив. Не завжди з охотою, правда… (усміхається й тримає паузу — ред.) Хотілося у футбол грати: у неділю в першій половині дня команди збираються, а мама: «До церкви, збирайся до церкви». Батько йшов дуже рано, ми не ходили з ним. Він вставав — ще темно було, читав правило і потім ішов, а ми вже на початок, коли часи, Літургія. Мама нас збирає, веде, і було, що я нарікав: «Боже, так добре, хлопці грають у футбол, а я маю до церкви йти!»

— Чому тоді, в такий час – розквіт атеїстичних настроїв – Ваш батько прийняв рішення бути священиком, що на нього вплинуло?

— Я не можу сказати. Думаю, це був потяг його душі, покликання. Якщо немає Божого призвання, то ніхто не зможе це понести. Адже він себе прирік на ганьбу та наругу. Поміж себе люди його дуже поважали, але ж у суспільстві, в державі тоді всі говорили, що попи — це мракобіси й обманщики.

— Як ви, діти, сприймали таке ставлення до батька?

— Та нас теж не хвалили. Ми ходили в церкву, ніколи від Бога не відрікалися. То нас теж обзивали, але ми терпіли. А що було робити? Був такий час, що не було варіантів.

— Ви були піонером, комсомольцем?

— Чесно кажучи, не був ні піонером, ні комсомольцем. Моя класна керівничка була жінкою мого старшого брата, тобто людина не чужа. І як сказали, що будуть приймати в піонери, то я того дня до школи не пішов і так у піонери не поступив. Але вона мене змусила вдягти галстук і ходити в ньому, бо їй і так дорікали: мовляв, за невістку в попа…

І в комсомол я не вступав. Хоча нас у прямому сенсі слова змушували: викликали в учительську, ставили на коліна (нас декілька було хлопців, які не хотіли вступати у комсомол). Ми годинами стояли на колінах…

— Скільки у вас дітей було в сім'ї?

— Четверо.

— Ви наймолодший?

— Передостанній (усміхається задумливо). Нас було три брати і після мене молодша сестра.

Старший брат також став священиком. Уже років два, як він помер, і всі інші брати і сестра померли, я один лишився.

Коли я вступав до семінарії, то «спалив» за собою всі мости

— Після школи, коли постав вибір життєвого шляху, у Вас були вагання, що робити в житті далі?

— У мене були великі плани! Я собі так мріяв: повчитися у вузі, закінчити його, а потім піти в семінарію.

Після школи закінчив професійно-технічне училище, потім пішов на підготовчі курси до університету. Рік провчився і вступив до Чернівецького технічного університету на вечірнє відділення. Вдень я працював — треба ж було за щось жити, бо батько не допомагав. Не те що не міг помогти, міг, але не робив цього принципово. Казав: «Я вас виростив, ви отримали освіту, тепер ви мені маєте допомагати, а не я вам». І не давав ні копійки. Тож я мусив працювати. І працюючи вдень, ввечері ходив на навчання.

У мене звідкись з’явилося страшенне бажання вчитися! Хоча у школі навчався, можна сказати, з нерадінням. Закінчив школу без «трійок», але й сам не знаю, як, бо ніколи ні книжок не мав, ні портфеля — один зошит у мене був на всі випадки життя (сміється).

А потім я з таким бажанням вчився… Працюю до 4-ої чи 5-ої години дня, приходжу на квартиру, поїм, о шостій починалися заняття в університеті і до 23.30. Поки дійду додому – вже 12-та ночі, поки улігся – пів на першу. О пів на сьому вставати, і так — кожного дня. То я спав, де міг – у тролейбусі, автобусі. Лише сів – і сплю…

— Ким працювали?

— Електриком. Спочатку працював по монтажу слаботочних ліній (закінчив училище по цій спеціальності), а потім, коли поступив в університет, працював на ткацькій фабриці електриком.

Ну і вчився. І вчився скрізь! Приїду в село, сяду на піч, візьму книжки і вирішую задачки… Люди щось говорять, а я собі своїм займаюся.

Закінчив три курси університету і думав кінчати ще два, але для того треба було перевестися або в Одесу, або в Київ і обрати спеціалізацію. Спробував перевестися — щось не виходить. А я не хотів вчитися заочно, мені подобалося слухати лекції, відповідати на семінарах, лабораторні роботи виконувати. І в університеті я був серед кращих студентів, мене навіть на радіо запрошували виступати.

Сів я тоді на площі на лавочці й подумав: «А чи треба мені далі вчитися?» Все одно не буду по спеціальності працювати, мине два-три роки, і все забуду. Загальноосвітні дисципліни, які я за три роки університету вивчив, в житті знадобилися – історія, математика, хімія, фізика. А далі проходити спеціалізацію — навіщо? І вирішив, що далі не піду. Залишив університет після третього курсу і вступив до семінарії.

— То був час відкритих гонінь на віруючих. У Вас не було сумнівів, адже молодим людям перешкоджали вступати до духовних навчальних закладів?

— Як вам сказати… Не було сумнівів. Навіть коли вступав до семінарії, то «спалив» за собою всі мости. Забрав з університету документи на продовження навчання у вищому навчальному закладі, і ці документи підійшли для семінарії. Я виписався з міста, знявся з військового обліку і поїхав, не знаючи, поступлю чи ні. Але повертатися назад не збирався, це було б для мене важко. Ніхто з моїх друзів не знав, що я оберу такий шлях — в семінарію піду.

Вирішив так: якщо не вступлю, залишуся в монастирі на якомусь послусі, назад не вернуся. Але, Бог дав, мене зарахували, і не довелося використовувати свій, так би мовити, «план Б» (усміхається).

— Чернечий постриг Ви прийняли за рік до закінчення семінарії, тобто, знову «спалили мости»?

— Чернечий постриг прийняв у 3-му класі семінарії. Я поступив відразу в 2-й клас, у 1969 році, а вже за рік був зарахований до числа братії Троїце-Сергієвої Лаври. Тих, хто вчився в семінарії, в братію приймали швидко. Наприкінці 1970-го поступив у Лавру, а в березні місяці 1971 р. мене постригли.

— Як Ви взагалі вирішили прийняти постриг?

— Та сам не знаю, як… Так швидко все вийшло. Чесно кажучи, у своєму житті до семінарії я й монахів живих не бачив, бо монастирі всі були позакривані. Але, напевне, таке було Боже покликання — інакше не поясниш. Бог покликав мене, і я пішов.

— Під час Вашого чернечого подвигу були поруч із Вами люди, які ставали для Вас певним духовним ідеалом?

— У Лаврі були іноки, які для нас стали взірцем життя і служіння Богові й Церкві. Особливо архімандрит Кирил (Павлов). Він і зараз живий, але хворіє, має 95 років… Він був авторитетом не тільки для мене, для багатьох. Пройшов усю війну, після війни поступив у семінарію, був дуже смиренним, кротким монахом. Напевно, за те, що він усіх любив, усі його любили і поважали.

У Почаївську Лавру я прийшов як слуга і поважав усіх. Ну, і вони у відповідь терпіли мене…

— Буреломні події ХХ століття — Велика Вітчизняна війна, післявоєнний голод, репресії, хрущовські гоніння — якими Ви їх пам’ятаєте?

— Післявоєнний час смутно пам’ятаю, бо народився вже за радянської влади — наприкінці 1944 року.

Підйом післявоєнний пам’ятаю. Дуже бідно жили люди, убогість була крайня та ще й голод. Але… Не знаю, з чим це можна пов’язати, але люди співали. Цілий день хлопці, дівчата роблять у полі, а йдуть ввечері, і по всьому селі такі пісні лунають! Рано не співали, бо виходили на світанку, а ввечері йдуть з роботи, напрацюються добряче, а таки співають.

Я собі так вважаю. Тоді була динаміка на покращення. Хоч і бідно жили, але рух уже пішов. Люди це відчували, і, напевне, це давало їм такий оптимізм.

— Знаєте, Блаженніший Митрополит Володимир колись в інтерв’ю теж казав саме про це. Що люди співали — як з радісних приводів, так і з сумних. А зараз усі мовчать. Як Ви думаєте, що може Церква зробити для людей, щоб вони…

— Заспівали?

— Принаймні захотіли заспівати…

— Думаю, що сьогодні світ пішов трохи іншою дорогою розвитку. Сучасні засоби комунікації, інформації заганяють людину в іншу площину життя – нереальну. Спілкування йде по інтернету, скайпу. Одне діло, коли ми сидимо й бачимо одне одного — може, не стільки слів скажемо, як більше зрозуміємо, адже часто емоції говорять більше за слова.

А ця нереальна площина людину зв’язує. Нереальність — це якась неправда, а неправда – це є гріх, а гріх зв’язує людину. Людина цього не усвідомлює, вона зв’язана гріхом, як путами, і не може розправити груди й заспівати.

— Кілька років Ви були намісником Успенської Почаївської Лаври. Якою Ви запам’ятали Лавру?

— Почаївська Лавра – це монастир, який багато пережив. Чимало витерпіли її насельники за радянської доби: утиски, гоніння, намагання закрити Лавру…

Коли я приїхав туди, мені братія розказувала, що їм довелося витримати. У Москві, в Троїце-Сергієвій Лаврі, влада не могла собі цього дозволити, а на периферії влаштовувала справжній вандалізм. Під час облав братія ховалася, хто де міг. Усіх, кого знаходили, тягли волоком до машин, забирали, заарештовували, кидали до в’язниць. Монахи в тюрмах сиділи.

І насельники Лаври витримали все, вони були істинні мужні борці за віру.

Я приїхав, а там — майже всі були герої (усміхається, продовжує розповідь жваво і з гумором). Кожен — самородок: тут тобі і діамант, і аметист, і різні-різні дорогоцінні камені…

— І як Вам було там як наміснику, серед такої скарбниці?

— А я не пропонував себе їм як авторитета. Прийшов як слуга і поважав усіх – і аметистів, і діамантів, і ізумрудів. Ну, і вони у відповідь терпіли мене…

Хоч кожен і був сам собі авторитет, та якщо треба було стояти за Церкву, то стояв кожен по-своєму, але до смерті.

Скільки міг, я завжди до всіх ставився з повагою

— Потім були Чернівці… Можете розказати, яка вона, православна Буковина?

— Думаю, всі регіони мають свою специфіку. Так само і Буковина. Це — багатонаціональна область. Там живуть українці, росіяни, румуни, молдавани, євреї, поляки, грузини. І традиційно усі завжди жили в мирі. Кожен своє тримав, але по-житейському один з одним не суперничали, допомагали і жили дружньо.

От коли почалася перебудова, розпад Союзу, то на хвилі націоналізму стали розхитувати область: українець хороший, а більш ніхто...

Тоді доводилося багато докладати зусиль, щоб показати, що всі хороші перед Богом. У Бога немає ні українця, ні росіянина, ні американця, ні єврея, ні білоруса, а є Його чадо. Є творіння Боже, і є Творець. А те, що ми стали націями, заслуга не чесноти, а гріха. Гріх нам зробив розділення на нації. Вавилонська башта була плодом гордині людської, і щоб це безумство зупинити, Господь змішав у людей мови. До цього всі говорили однією мовою, один одного розуміли.

Колись на Афоні я був в одного пустельника — старця Йосифа в районі Великої Лаври. Ми спілкувалися: він грецькою, а я – російською, і між нами був перекладач. Ми поговорили, потім він похитав головою і каже: «Е-е-ех, що з нами зробив гріх! Нам тепер треба перекладачі…»

Кожен хизується, що його нація краща за іншу. Та кращою перед Богом може бути не нація, а людина! Якщо нація буде одностайною у любові до Бога, то, звісно, буде й вона приємна. Але Бог мене цінує не за те, що я українець, чи росіянин, чи ще хто, а якщо я маю страх Божий, Бога боюся. Якщо Бога слухаюся, прагну творити волю Його, то я приємний Богові. Якщо ні, то якої б нації не був, я буду самий останній.

І коли розпочався націоналістичний рух у Чернівецькій області, я скільки міг намагався в цьому не брати участі і людям завжди, де можливо було, говорив, що в Бога немає нації, у Бога є Його творіння. Він однаково любить як негра, так і білого, як білого, так і жовтошкірого. І хто більше змиряється перед Богом, хто більше старається жити за заповідями, той для Бога буде кращим.

І так потроху все затихло. Якісь невеличкі сплески були, але люди живуть у мирі та злагоді й досі.

— Дивовижно, що слово про мир люди сприйняли. Зараз закликати до миру — то невдячна справа…

— Треба показувати прикладом. Священик має проповідувати не тільки словом, а всім своїм життям. Звісно, кожна людина має так робити, але в першу чергу, це стосується священнослужителів.

Я завжди намагався, щоб мої справи не розходилися зі словами, щоб я не жив у двох площинах — одне говорю, інше роблю. Що кажу, те й стараюся робити.

Скільки міг, я завжди до всіх ставився з повагою; всіх любив — наскільки міг любити, допомагав — наскільки міг допомагати. Люди бачили, і це, думаю, діяло більше за слова. Людина на повагу завжди відповідатиме повагою.

— Взагалі дивовижно, як Вас віряни з Чернівців відпустили, після 24 років Вашого керування єпархією. Напевно, буковинській пастві це важко було зробити…

— Та як відпустили… Я й не відпрошувався. Як поїхав узимку на Синод, так і не повернувся.

Коли в лютому була загроза нападу на Лавру, мені зателефонували, покликали на Синод. Я відслужив у неділю, зібрався і поїхав. На Синоді визначили мені нести послух Місцеблюстителя. У Чернівці вже й не їхав, так і прожив у Лаврі півроку. А потім обрали на цю посаду.

Про розкол: легко порвати — важко залатати

— Ваше Блаженство, у Вашому житті був приклад дивовижного примирення — Ваше спілкування з владикою Лавром, нині покійним Предстоятелем Руської Православної Церкви Закордоном. Розкажіть, будь ласка, про це. Яка це особистість — владика Лавр, і що спільного було між вами у духовних поглядах?

— Я познайомився з владикою Лавром у 1995 році. Вперше в житті я тоді поїхав до Канади. Перебуваючи там, подумав: «Подивлюся на Америку хоч одним оком». Прямо в Канаді відкрив візу й поїхав у Сполучені Штати. Від Торонто, де я зупинявся в Канаді, 90 км, і вже починається Америка. І з того боку – Джорданвіль, де розташований Троїцький монастир РПЦЗ.

З одним боголюбивим чоловіком ми поїхали в Джорданвіль, і на ночівлю я лишився в монастирі. Той чоловік, який мене возив, був парафіянином Руської Православної Церкви Закордоном, особисто знався з владикою Лавром і попередив щодо мене, що такий-то приїде.

От мене залишили обідати в трапезній. Сиджу, їм, а монахи то один пробіг туди-сюди, то другий, то третій — роздивляються мене. Вони ж як собі уявляли ченців з Радянського Союзу — з автоматом під рясою, з партійним білетом у нагрудному кармані…

Після вечері до мене в келію прийшов владика Лавр, настоятель Джорданвільського монастиря. Він чомусь був схвильований і поспішний у поведінці. Поставив мені декілька простих запитань і побіг. Вранці я поїхав у Нью-Йорк подивився храми, місто і пізно ввечері знову повернувся в монастир. Коли вранці наступного дня від’їжджав з Джорданвіля, владика Лавр прийшов мене проводити, але він був зовсім іншим. Він не спішив, говорив спокійно, проводив мене до машини, де ми з ним попрощалися.

І вже відтоді, коли я приїжджав в Америку чи Канаду, то ми з ним зідзвонювалися і зустрічалися обов’язково. Бувало таке, що я перебував у Канаді, в Америку не їхав, то він приїжджав спеціально, ми зустрічалися, розмовляли.

Різні були в нас бесіди, але ніколи ми не говорили про об’єднання Церков, хоча все одно наші теми ходили навколо цього. А коли зрушило з місця питання про об’єднання Зарубіжної Церкви з повнотою Руської Церкви, то владика Лавр захотів, щоб у делегації, яка об’їжджатиме всі континенти, де є присутність Руської Зарубіжної Церкви, і я був. Тож у складі групи Московського Патріархату ми об’їхали Європу, Америку, Австралію. Не шкодую про цей досвід, хоча було якесь відчуття страху — що ми приїдемо, а нам скажуть: «Москалі прийшли, ану, забирайтеся звідси! Ви всі партійні, ви всі комуністи». Але такого не було. Служили, майже скрізь мені доручали говорити проповіді, і жодного образливого слова нам ніхто не сказав.

— Владико, Ви торкнулися теми об’єднання Церков. А можна запитання стосовно українського розколу? У 1992 році, коли він стався, Ви були зовсім молодим архієреєм, лише 2 роки як висвяченим. Нині 20 років минуло, Ви вже маєте досвід і бачите ситуацію з іншого боку. Як Ви вважаєте, які чинники, фактори можуть вплинути на те, щоб розкол припинився?

— Знаєте, коли Спаситель молився у Гефсиманському саду, то казав: «Да будуть всі єдині…» Сам Господь хотів, щоб всі були єдині, але цього не сталося. Такі ми вперті люди…

І моє бажання є, щоб усі були єдині, але єдинство має бути у Христі. Якщо воно буде не во Христі, а на якихось інших засадах, то які б вони не були, єдності не буде. А во Христі єдність може бути, але вона дуже тяжко твориться. Легко порвати, а важко залатати.

— Що кожен із нас, духовенства і вірян, має робити на своєму рівні, щоб сприяти відновленню єдності?

— Думаю, для того, щоб у тому числі відновилася єдність, кожен має дбати про своє особисте спасіння. Тоді, може, ця ідея буде максимально втілена.

Але вважати, що всі об’єднаються – це нереально, це утопія. Максимальне об’єднання може бути, коли найбільша кількість людей приєднається до Христа. А це можливо лише за умови, що кожен із нас у першу чергу дбатиме про своє спасіння.

Як пастир я маю думати і про тих, хто заблукав, але насамперед маю піклуватися про тих, хто в лоні Церкви. У нас часто буває: в лоно Церкви загнав, як у концтабір, закрив ворота і пішов інших шукати, а ці тут гинуть від голоду.

Найперша задача Церкви – піклуватися про тих, хто в неї є, щоб вони почувалися добре, щоб зростали духовно. Нас багато, і всі ми перебуваємо на різних рівнях духовної досконалості. Задача священика — зрозуміти, на якій сходинці в духовному відношенні знаходиться людина, і допомогти їй піднятися на сходинку вище.

Головна задача Церкви – допомогти тим, хто всередині огорожі церковної, ставати кращим. А потім уже, якщо ще лишається енергія, ловити тих, хто бігає по пустелі…

Ми маємо робити те, що ми можемо. А вже наскільки наповняться наші храми людьми, це все у волі Божій

— Як тоді Церква має здійснювати місію, якщо чи не в кожного священика дуже багато парафіян, і сил благовіствувати просто не вистачить?

— Священик благовіствує, щонеділі, щосвята, і двері Церкви відкриті для всіх. Хто хоче — може прийти й послухати благовістя.

Благовіствувати — це не означає, що священик має в неділю чи в свято бігти на базар, коли там повно народу, чи в суботу на стадіон, коли там футбольний матч. Благовістя звершується в храмі. І Спаситель, коли ходив по землі, здебільшого заходив у синагогу, де збираються віруючі люди, і там проповідував. Бувало таке, що десь і в пустелі проповідував, але люди йшли до Нього слухати і Він для них говорив. Зверніть увагу, що не Христос ішов до людей, а люди йшли до Христа.

Ну можна сказати: а чому б священику не піти туди, де його не чекають? Справа в тому, що я можу піти в будь-яке місце, але для людини, яка не хоче мене чути, я не принесу жодної користі, хоч і буду говорити найбільш корисні і добрі слова. Якщо людина готова прийняти слово Боже, вона йде, шукає, де б його почути. А йти ловити тих, хто не хоче слухати, то це просто «працювати без КПД». Людина має бути готова прийняти слово.

А наші священики весь час благовіствують — у храмах.

— Які проблеми в нашій Церкві є реальними, а які, на Ваш погляд, надумані?

— Реальні проблеми в Церкві – це примноження гріха серед людей, у тому числі церковних. Віряни, живучи в цьому світі, долучаючись до цього світу, забруднюються гріхом.

І друга проблема Церкви в тому, що сьогодні люди дійшли до такого ступеня духовної деградації, що намагаються узаконити ті правила, які Бог засуджує. Цього не має бути.

Надуманими, на мій погляд, є такі проблеми, як, наприклад, матеріальне збагачення духовенства, храмів. Можеш збудувати красивий храм — побудуй, не можеш — побудуй менший. А так — усе, що має ціну тільки в земному житті, не має бути для нас проблемами.

— Ваше Блаженство, іноді доводиться бувати на периферії по селах, невеличких містах. Є певні проблеми – мало людей у храмах. Раніше, на початку 1990-х, людей по церквах було багато. Як знову наповнити наші храми, як взагалі підтримати людей на віддалених парафіях? Що Ви, як Предстоятель Української Православної Церкви, бачите серед головних завдань на найближчий час, щоб підтримати церковне життя?

— Люди залишають храм тоді, коли долучаються до стихії цього світу, прагнуть потрапити у струмінь сучасного життя, збагатитися, зайняти високу посаду. Вони думають, що в миру вони знайдуть більше для себе, ніж мають у Церкві. Це відриває від Церкви.

Церква не обіцяє земних капіталів, але обіцяє багатство вічне. Призначення людини – не земне життя, а Царство Небесне. Земний шлях – це короткий термін, в який ми повинні максимально проявити свою любов до Бога — у випробуваннях, різних іскусах. А вир земного життя закручує людей, і вони забувають про своє призначення. Починають ганятися за примарами багатства, слави і залишають Церкву.

Ми маємо робити те, що ми можемо. А вже наскільки наповняться наші храми людьми, це все у руках Божих, адже Сам Бог веде людину до спасіння. Ми просимо, щоб Він був милостивим до всіх нас, але кожен отримує милості стільки, скільки здатний вмістити.

Про іноземні мови, інтернет та мобілізацію

— І наостанок декілька коротких запитань. Який святий є для Вас особливо близьким?

— Я всіх святих люблю. Але якщо взяти творіння святих отців, їхній спадок, то мені дуже подобаються святителі Василій Великий і Ігнатій Брянчанінов.

Люблю своїх небесних покровителів, які моляться за мене перед Богом. Шаную преподобного Сергія, який мене прийняв у свою обитель, коли я був «поношеним для мира и уничижением у людей».

І преподобним Києво-Печерським вдячний, що вони також покривають своїми молитвами мене, грішного.

— Яке у Вас улюблене місце в Україні і в світі?

— Такого місця, куди б прагнув подумки понад усе, немає. Але затишно мені там, де я народився – в Чернівецькій області, люблю там бувати.

У світі теж немає такого місця, крім Афона та Єрусалима. Багато разів був в Америці, Канаді, Німеччині, в Австралії одного разу. Кожен континент і країна по-своєму красиві, але це земля.

— Коли Ви вивчили англійську?

— Вирішив вивчити, коли вперше потрапив у Канаду. У мене була певна база — і зі школи, і з університету, семінарії, академії. Але нас так учили, що говорити ми все одно не могли. Хоча потім, коли я вже почав вивчати мову, правила мені знадобилися.

У літаку до Канади до мене підсів якийсь канадець, почав зі мною розмовляти, я навіть пару слів щось там йому відповів. Мозок мій, пам’ятаю, тоді працював так, що згадав усе, навіть ті слова, які в перших класах школи вчив (сміється). Так я зрозумів, що потрібно знати мову, бо тоді почуваєшся вільно. А як мови не знаєш, то подорожуєш, неначе з мішком на голові.

— Ще якісь мови знаєте?

— Румунську, трохи грецьку. Грецьку знав непогано, але як немає практики спілкування, то знання забуваються.

— Чи користуєтесь мобільним телефоном, інтернетом, дивитеся телевізор? Звідки взагалі отримуєте інформацію?

— Телевізор дивлюся, мобілками користуюся епізодично, сам не ношу. Інтернет – дуже рідко, користуюся переважно роздрукованими матеріалами, які мені готують.

А на телефони в

Рубрики:

A. Людська думка і мова
Религия - ПРАВОСЛАВНОЕ ХРИСТИАНСТВО
РЕЛИГИЯ - Объект - Служитель - Верный - Обряд
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Религия - РАСКОЛЬНИКИ - ЕРЕТИКИ - ИНОВЕРЦЫ
РЕЛИГИЯ - Messe pour la liberté religieus

Комментарии (1)

2014.11.05 - 70 лет Блаженнейшему Онуфрию - Митрополиту Киевскому и Всея Украины УПЦ

Дневник

Среда, 05 Ноября 2014 г. 14:17 + в цитатник

2014.11.05 - 70 ЛЕТ БЛАЖЕННЕЙШЕМУ ОНУФРИЮ - МИТРОПОЛИТУ КИЕВСКОМУ И ВСЕЯ УКРАИНЫ УПЦ

+

http://news.church.ua/2014/11/05/shhiro-vitajemo-z-70-litnim-yuvilejem-nashogo-dorogogo-arxipastirya-predstoyatelya-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-blazhennishogo-mitropolita-kijivskogo-i-vsijeji-ukrajini-onufriya/#comment-630

++

Щиро вітаємо з 70-літнім ювілеєм нашого дорогого Архіпастиря, Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія!

Розміщено maxsyd

5 листопада виповнюється 70 років від дня народження Предстоятеля нашої Церкви, нашого дорогого Архіпастиря і Батька, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія.

На початку листопада у садах та на нивах ще збирають останні дари осені, готують до зими поля, відбирають насіння на весну — найкращий час для роздумів про зроблене і планів на майбутнє. Щороку Його Блаженство у цей час усамітнюється у древніх монастирях Святої Гори Афон, щоб подякувати Богові за рік минулий, попросити благословення на новий, помолитись за усіх, з ким Господь звів на земному шляху, пом’янути тих, які вже відійшли до Господа і просто відчути благодать Господньої присутності у святому місці, віддаленому від мирського галасу і метушні. Для монаха ці сокровенні хвилини усамітнення є справжнім дарунком від Бога, тим більше, якщо це випадає на такий знаменний день.

Знаємо і відчуваємо, що наш Предстоятель молиться сьогодні у земному уділі Богородиці і за нас, тож нехай нашим найкращим дарунком Його Блаженству з нагоди 70-літнього ювілею також будуть наші молитви: нехай Милосердний Господь укріпить Блаженнішого Митрополита Онуфрія в нелегкому несінні Предстоятельського хреста, почує молитви Його Блаженства і зішле такий жаданий сьогодні мир нашій Українській державі і кожному з нас, нехай Божа Мати не згортає над нами Свого Материнського Покрову, надихає всіх нас до смиренної духовної праці і допоможе всім, хто уважно слухає настанови нашого Предстоятеля, з таким же старанням дотримуватись і виконувати їх.

За декілька днів до свого ювілею Блаженніший Митрополит Онуфрій дав інтерв’ю прес-службі Української Православної Церкви, в якому розповів про свою рідну Буковину, про свої перші дитячі враження, які на все життя закарбувались у пам’яті:

«Згадуються мої дитячі роки, коли я дуже хотів до міста. Так уже мені хотілось! Неподалік від нас є містечко Вижниця, там було трохи асфальту. На велосипеді катаєшся і думаєш: “Боже мій! А у нас же в селі багнюка кругом. І весна й осінь — болото. От якби жити в місті!” То я собі ліз на ворота. Виміряю — де схід, а де захід, там північ, там південь. І по карті шукаю — де ж Чернівці. І думаю: невже ось за цими горами — місто Чернівці? Як би я хотів там жити!А вбік подивишся — там Карпати, у нас уже було Прикарпаття, ми під горами жили. І видно було Карпати в димці такій… Подивишся — скрізь гори, одні гори! І так вони мені набридли. А тепер думаю — подивитися б мені на гори, так уже набридло місто. Хочу подивитися на гори й бути в горах!»

На місці гори, батьківська хата, все так же горить лампадка у капличці біля брами, весна міняє зиму, осінь — літо, пам’ятає буковинське село Коритне свого сина, який молиться за односельців, за всіх краян і за всю Україну. І щиро бажає Його Блаженству якнайдовше зберегти ці святі дитячі спогади, адже вони, поряд із батьківським благословенням — найбільш надійна основа свідомого земного життя і запорука життя вічного.

Повністю інтерв’ю з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм дивіться на нашому сайті, а привітання однокласників та односельців дорогому ювіляру — у телепрограмі «Православний вісник» на Першому національному в неділю, 9 листопада, о 13.00.

Поділитися:

0 ВІДПОВІДЕЙ НА “ЩИРО ВІТАЄМО З 70-ЛІТНІМ ЮВІЛЕЄМ НАШОГО ДОРОГОГО АРХІПАСТИРЯ, ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ БЛАЖЕННІШОГО МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ УКРАЇНИ ОНУФРІЯ!”

Paul V. Lashkevich
Ваш коментар очікує модерації.

05.11.2014 AT 13:14

+
Спси Господи и помилуй Блаженнейшего Онуфрия, Митрополита Киевского и Всея Украины.
+
С Днём рождения и 70 – летием, Ваше Блаженство !!!
+
Прошу Ваших молитв за Павла и близких мне людей….
++
(…….)
+++
Paul V. Lashkevich
Just now · Kyiv ·
++++
http://religions.unian.net/orthodoxy/1005329-mitropolitu-onufriyu-70-den-rojdeniya-predstoyatelya-daet-nam-vsem-vozmojnost-pochuvstvovat-sebya-edinoy-semey-upravlyayuschiy-delami-upts.html

Відповіcти

+++

Рубрики:

A. Людська думка і мова
Религия - ПРАВОСЛАВНОЕ ХРИСТИАНСТВО
РЕЛИГИЯ - Объект - Служитель - Верный - Обряд
AUDIO - & - VIDEO - & - FOTO
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА
РЕЛИГИЯ - Messe pour la liberté religieus

LiveInternetLiveInternet

-Рубрики

-Музыка

-Я - фотограф

Kyiv. Lavra Pecherskaya - Lavra Nebesnaya

-Подписка по e-mail

-Поиск по дневнику

-Статистика

(+2009)Патриарх Павел Сербский — неизвестное интервью - Годовщина дня преставления

Дневник

Патриарх Павел Сербский — неизвестное интервью

Батуринская трагедия 1708 г - на фоне войны россии против Украины в 2014 году

Дневник

«Тот город со всем сожгли...»..

российская военщина и Украинский мир

Paul V. Lashkevich

Личность в истории... Гапон Новый - сепаратист - покаялся - три года условно

Jeri Rowe: Ministry of coffins

Павел В. Лашкевич

Jeri Rowe: Ministry of coffins

В Пакистане толпа заживо сожгла христиан, ложно обвиненных в «богохульстве» Источник

Дневник

В Пакистане толпа заживо сожгла христиан, ложно обвиненных в «богохульстве»

Atlante dell’arte italiana

Paul V. Lashkevich

Debre damo monastery Ethiopia.

Timeline Photos

2014.11.05 - 70 лет Блаженнейшему Онуфрию - Митрополиту Киевскому и Всея Украины УПЦ

ЕКСКЛЮЗИВ. «Бог покликав мене, і я пішов», — велике інтерв’ю Блаженнішого Митрополита Онуфрія церковним журналістам

Мого батька-священика поважали навіть радянські начальники

Коли я вступав до семінарії, то «спалив» за собою всі мости

У Почаївську Лавру я прийшов як слуга і поважав усіх. Ну, і вони у відповідь терпіли мене…

Скільки міг, я завжди до всіх ставився з повагою

Про розкол: легко порвати — важко залатати

Ми маємо робити те, що ми можемо. А вже наскільки наповняться наші храми людьми, це все у волі Божій

Про іноземні мови, інтернет та мобілізацію

2014.11.05 - 70 лет Блаженнейшему Онуфрию - Митрополиту Киевскому и Всея Украины УПЦ

Дневник

2014.11.05 - 70 ЛЕТ БЛАЖЕННЕЙШЕМУ ОНУФРИЮ - МИТРОПОЛИТУ КИЕВСКОМУ И ВСЕЯ УКРАИНЫ УПЦ

Поділитися: