Збереглася історична світлина,
де майбутній король Великої Британії,
тоді ще Принц Чарльз танцював гопак
з українським ансамблем “Говерла” у місті Дербі



Фото датоване 1981 роком.
Разом із Принцом танцюють учасники ансамблю “Говерла”.

Максиміліан Волошин –
поет, перекладач, пейзажист, мистецький та літературний критик

Свої клекітливі пристрасті уміло переносив у віршовані рядки та фарбами на полотно. Його вірші барвисті, насичені яскравими колірними епітетами й образністю, тоді як акварельні пейзажі схожі на лаконічні й точні вірші. Література та живопис Волошина нагадують твори майстрів традиційного японського образотворчого мистецтва.


Максиміліан Волошин, портрет роботи українського маляра Олександра Якимченка, Париж, 1902 р.

Максиміліан народився 28 травня 1877 року в Києві. Невдовзі після народження сина, мати покинула батька хлопчика. Вольова жінка із залізним характером намагалася виростити дитину з такими ж рисами, проте їй того не вдалося – син ріс миролюбним, чуйним і приязним. Коли вони замешкали в Коктебелі на півдні Криму, мати навіть наймала місцевих розбишак, щоб вони провокували 16-літнього юнака на бійки, та все дарма. Мрійливий, завжди з книжками, захоплений красою кримської природи, він жив у своєму світі. У гімназії хлопець залишався по декілька років в одному класі, жінка тим не переймалася. Навіть вчитель говорив, що навчити такого ідіота хоч чому-небудь не під сили нікому. Але за півроку, на похороні того ж самого викладача, Максиміліан декламував свої чудові вірші.

У сучасній росії ім’я Миколи Гоголя традиційно згадується серед "великих російських письменників", однак численні історичні факти свідчать – насправді цей письменник мав куди сильніший зв’язок з Україною, ніж з державою, яка сьогодні намагається привласнити його спадщину

Народжений на Полтавщині, він не тільки черпав натхнення з українського фольклору, а й відкрито симпатизував українській культурі, дистанціюючись від імперських цінностей. Про це у відео на YouTube-каналі "Історія для дорослих" розповів український письменник та історик Олег Криштопа.



Він наголосив, що саме Україна була для Гоголя головним джерелом творчого натхнення, що підтверджується і його першими творами – такими, як "Вечори на хуторі біля Диканьки" та "Миргород".

Попри це, у пошуках визнання та кар’єрного зростання Микола Гоголь вирушив до Санкт-Петербурга – столиці тодішньої імперії. Проте життя у холодному чиновницькому середовищі не принесло йому задоволення. Як розповідає Криштопа, вже у 1834 році Гоголь прагнув залишити Петербург, до якого він з часом почав ставитися з відразою. Його мрія – переїхати в українську Гетьманщину.

Как дочь еврейского ювелира из маленького прусского городка стала героиней войны с Наполеоном, захватила в плен французского генерала и в первых кавалерийских рядах вошла в Париж, а потом стала хозяйкой самого знаменитого злачного кабака в Петербурге



Когда в 1806 году император Наполеон наголову разгромил Пруссию, один из жителей гессенского городка Фульда, имя которого история для нас не сохранила, не смог перенести такого национального позора: он замкнулся, ушел в себя, а потом решил продолжить борьбу в рядах русской армии и поступить волонтером в кавалерийский полк. Его жена Луиза Графемус, дочь еврейского ювелира из города Ханау, сначала убеждала, потом – кричала и топала ногами, а под конец даже плакала, но ничего не помогало: он собрал дорожную сумку, простился с ней и отправился в путь.

Первая весточка от него пришла только в 1808-м: мол, приняли в уланский полк, где служит много немецких волонтеров, из которых сформировали отдельный эскадрон. Поначалу письма приходили часто, потом – всё реже, а года через 2 и вовсе перестали. Когда зимой 1812 года разбитый Наполеон тайком бежал из россии, прусский король понял, что пришло время брать реванш – россия и Пруссия вновь союзники в общей войне против Франции. А Луиза Графемус решила, что пришла пора разыскать любимого.

Голда Меир часто шутила.
Ее иронический юмор всегда попадал в точку и часто был пророческим.
Величина ее фигуры заставляет задуматься над ее юмором.
Кроме улыбки ее шутки всегда несут смысл.
Вашему вниманию анекдоты с ее участием



Голда Меир приезжает в москву, и в нее безумно влюбляется Брежнев. Он одаривает ее подарками, звонит ей по 100 раз на день, требует от нее постоянного внимания. Голда не знает, что делать, и, наконец, она принимает решение: — Леонид, — говорит она. — Я так больше не могу. Я буду ваша, но при одном условии. Сначала вы откроете все границы, и те, кто хотят уехать, смогут это сделать безо всяких препятствий…

Брежнев с обожанием смотрит на Голду и говорит со счастливой улыбкой:
— О, какая же Вы плутовка! Вам не терпится остаться со мной наедине!

Древние римляне считали греков изначально распущенными и в доказательство указывали на созданные ими обнаженные скульптуры. Но, во-первых, однажды сами римляне переймут эту традицию, а, во-вторых, греки начали делать их довольно поздно — во времена Александра Македонского. И первая же статуя оказалась настолько реалистичной, что один особо горячий поклонник искусства занялся с ней сексом. Она известна как Афродита Книдская и написана с потрясающей гетеры по имени «Жаба».

Українська народна пісня - в її обрядовому чи побутовому значенні - жива й органічна частина традиційної багатонаціональної культури сучасного Краснодарського краю. У ній зберігається пам'ять про історію України, її славу і волю, про появу перших на Кубані українських козаків, зелене українське поле, що почорніло від козацької крові, про чорну хмару, яка виступає з-за гори у вигляді тисячі козаків, гнаних за Дунай, та про славного козака Миколу Рябовола, що загинув за свободу свого народу й рідного Кубанського краю...

Сотні образів, доль, історичні та побутові ремінісценції з життя минулих поколінь, настрої горя, суму чи радості - все це й багато іншого несе з собою українська пісня, що побутує на Кубані. Пісня, яка є унікальним явищем вже тому, що не загинула в умовах двовікової трагічної боротьби запорозько-чорноморсько-кубанського козацтва проти зловорожого наступу російського царату на його права.

20 (30) березня 1639 року народився Іван Мазепа
Постать Гетьмана ймовірно ще довго буде залишатись контраверсійною в української історії. Адже для старшого покоління він міцно асоціюється з пушкінськими рядками про «гетмана-злодея», молодь же, в кращому випадку, щось про нього чула, як про діяча української держави, котрий чимось не догодив росіянам


Фото: Погруддя Мазепі у селі Мазепинці/Українська Вікіпедія

Це не дивно – протягом останніх 10-літь ставлення до Івана Степановича Мазепи в українській історіографії змінилось від різко негативного до ледь не шанобливо-молитовного. Що ж, історія – не точна наука. Але людині на те й дано розум, аби вона сама аналізувала, думала і визначала своє ставлення до світу загалом та історичних постатей зокрема.