ОШИБКА ВО ВРЕМЕНИ И В ПРОСТАНСТВЕ
+
https://www.facebook.com/frbiross/photos/a.163915976952574.38657.139481702729335/900539963290168/?type=1

Ответ Путину по поводу «сакральности» Крыма — Игорь Смешко

Главная » Последние новости » Новости культуры

Новости культуры, 00:05:10

 

 

 

В недавнем ежегодном послании президента России В.Путина Госдуме РФ прозвучала его «новая» мысль о «сакральном значении» Крыма для России, потому что там, вроде бы, «находятся духовные истоки» современной России.

Прочитав это, еще раз убедился, что нужно таки найти время для завершения краткого изложения нашей правдивой истории — истории Украины. В противном случае «московская кража» ее будет продолжаться и в дальнейшем, информирует news.еizvestia.com.

Обнародовав год назад, 23 ноября 2013 г., мой первый отрывок этого краткого изложения нашей истории в газете «День»: «Европейская цивилизация и исторические следы ее фундамента на территории современной Украины», а в дальнейшем и второй отрывок, даже не думал, что через год актуальность правды в этом вопросе так сильно вырастет…

Итак, еще раз относительно тезиса В. Путина о «сакральности» Крыма для России, на основании того что «…в древнем Корсуне (Херсонесе)… крестился Владимир Великий…»

Читайте: Брюссель приготовил новый "сюрприз" для Крыма

Во-первых, как уже отметили многие читатели, Владимир Великий был Великим князем Киевским. Москвы и московского государства в 988 году, когда он крестился, еще не существовало.

Во-вторых, ПРИЗНАВАЯ факт значения для современной России крещения Владимира Великого в Херсонесе, В. Путин должен признать и то, что на территории современной Украины (прямого потомка Киевской Руси), еще до крещения Владимира Великого было распространено ХРИСТИАНСТВО, и не в последнюю очередь — благодаря ГЕРМАНСКИМ племенам ГОТОВ, которые почти два века жили на территории будущей Киевской Руси и будущей Украины.

В-третьих, признавая факт «сакральности» Крыма в «духовном смысле» христианства для современных «русских» (до 1721 года — «московитов»), нужно тогда вести эту сакральность от канонизованного Католической церковью четвертого по счету Папы Римского — святого Климента, который создал еще в первом веке н.э. первые христианские общины в Крыму и Херсонесе.

Читайте: Путин разбудил НАТО: размышления в статье "The Economist" перед саммитом

То есть, поднимая неудобную для современной российской пропаганды и агитации тему правдивой истории с трактованием Крыма как «сакрального» символа для современной России, спичрайтеры президента РФ оказали ему медвежью услугу. Они заложили еще один фугас под тезис «первостепенности» и «великороссости» современных «русских» и, потенциально, и под тезис исключительно «славянской» основы «русского мира» (а, как тогда быть с германцами-готами) и «канонического православия» на территории России (а, как тогда трактовать Папу Римского святого Климента)…

Публикация в газете «День» год назад: «…Германские племена готов пришли к нам в конце ІІ — начале ІІІ вв. н.э. из северо-западной Европы. На протяжении почти двух веков, частично объединив под своей властью сарматов и аланов, они жили на землях современных Украины и Румынии, откуда осуществляли удачные походы на провинции Римской империи на Балканах и в Малую Азию (современная Турция). Особенно ощутимый след они оставили в современном Крыму.

Именно готские священники стали первыми христианскими священниками, которые начали распространять христианскую веру на землях современной Украины. Эту веру готы начали массово перенимать от христиан — пленных в захваченных ими римских провинциях.

Но наиболее быстро христианство через готов стало распространяться к нам из Восточной Римской империи — Византии — после принятия в 313 году н.э. христианства как государственной религии. Византию отделяло от Крыма лишь Черное море. На период готского присутствия в Крыму приходится и становление в III—VI вв. н.э. Херсонеса как одного из крупнейших центров христианства в северном Причерноморье.

В то же время первая встреча будущей украинской земли с христианством произошла еще задолго до появления на ней готов.

Четвертый Папа (92—101 гг. н.э.), святой Климент, римлянин по происхождению, который был крещен в Иудее и рукоположен епископом Римским еще святым Петром, был впоследствии сослан императором Траяном из Рима в Херсонес, на каторжные работы в тамошних каменоломнях.

Находясь в Крыму в ссылке и найдя там других, ранее осужденных христиан, ученик святых Петра и Павла и автор «Первого послания к коринфянам», святой Климент создал первый организованный христианский приход на территории современной Украины.

В течение нескольких лет он проповедовал христианство в Херсонесе, крестил язычников и увеличивал количество христианских приходов. За свою подвижническую деятельность по приказу римского императора он был мученически казнен. Святой Климент привязали к якорю и бросили в море…

Спасенные христианскими верующими мощи святого Климента были впоследствии вывезены около 861 года святыми Кириллом и Мефодием из Херсонеского храма в Рим. Мощи были переданы Папе Адриану ІІ и торжественно перезахоронены в римской базилике, которая с тех пор носит имя святого Климента.

Адриан ІІ официально утвердил после этого, в начале 866 года, богослужение на славянском языке. Он приказал книги, переведенные на этот язык, положить в римских церквях (до той поры считалось, что богослужение можно было отправлять лишь на трех языках: еврейском, греческом и латинском)…»

Игорь СМЕШКО

По материалам UAINFO

В данный момент Вы читаете новость "Ответ Путину по поводу «сакральности» Крыма — Игорь Смешко". Вас также возможно заинтересуют другие последние новости Украины и мира на eizvestia.com

Аналитика

 Украина как поле боя за европейские ценности 08 декабря, 08:31

От такого человека Г. - всё во зло !!!! (((https://www.facebook.com/pavel.churashov.3/posts/922630251098998

21-летний «киборг» Андрей Горбань был одним из трех храбрецов, установивших украинский флаг на простреливаемой боевиками крыше старого терминала донецкого аэропорта. Погиб 29 ноября. На прошлой неделе солдата Украины похоронили на родной Николаевщине

ДеПо продолжает серию публикаций об украинских солдатах, погибших во время боев с террористами и российскими захватчиками на Востоке Украины.

Сержант 79-й бригады, десантник Андрей Горбань на войне с весны - прошел самые горячие точки: Саур-Могилу, Иловайский котел... Последние два месяца - оборонял донецкий аэропорт. Погиб 29 ноября во время одного из самых массированных штурмов, устроенных боевиками и российским спецназом. Солдат получил два пулевых ранения - снайпер террористов прострелил украинскому солдату легкое. Следом, практически сразу, по позиции Андрея ударил гранатометчик.

- Взрывом его сбросило с третьего этажа на второй, он был еще жив, оказали первую помощь, эвакуировали в больницу, во время операции у Андрюхи не выдержало и остановилось сердце, - рассказывает о своем друге и боевом побратиме десантник Петр. - Мы с Андрюхой подружились еще на срочке в армии, потом, когда пошли на контракт, вместе снимали квартиру в Николаеве. Это был очень хороший и светлый человек. Он не конфликтный, добрый, с ним было легко дружить и жить. Но при таком легком характере он всегда держал слово - сказал, значит, сделает, какие бы обстоятельства ни возникли. Он меня много раз выручал по службе и по жизни.

На странице Андрея в социальной сети - короткий статус: «Пацаны, я вас не забуду» - дань памяти погибшим побратимам. Фотографии из разбитого аэропорта, патриотические открытки, в отдельном альбоме - снимок выложенного патронами на земле сердца. И имя: «Катя». В Николаеве украинского солдата ждала невеста.

- Он всегда говорил, что все будет хорошо и он обязательно вернется, - вспоминает невеста Андрея Катя Васильева. - Шутил, старался отвлечь меня от войны, переключить на что-то светлое. Мы часто обсуждали с ним будущую свадьбу - в шутку спорили, надевать ли ему на свадьбу галстук. Он сказал, что не хочет, а я шутила: какой же ты жених без галстука? Только однажды он стал серьезным и сказал мне: «Ты должна понимать - меня здесь могут убить. И если мне суждено здесь погибнуть, я хочу, чтобы ты пообещала, что не будешь закрываться в себе, отказываться от мира и если кого-то полюбишь - будешь с ним». Я его отругала, сказала, что он говорит ерунду...

Катя и Андрей познакомились еще студентами, потом парень ушел в армию - на срочную службу, позже - подписал контракт.

- Мечтали, что снимем квартиру, будем жить вместе, - вздыхает Катя. - Так много хотелось увидеть и пережить вместе. А теперь моего Андрюшку похоронили.
Друзья рассказывают, что Андрей считал дни до ротации, решил сделать официальное предложение Кате: хотел приехать и «сразу с автобуса - только за кольцом и цветами заскочить».

- Это смельчак, каких мало даже в донецком аэропорту, смерти он действительно не боялся, - рассказывают сослуживцы погибшего Героя АТО. - Может быть, потому что в свои 21 он хлебанул столько, сколько другой и за всю жизнь не повидает.

...На видео трое «киборгов» поднимаются на крышу старого терминала, полностью простреливаемую боевиками. Один из них - Андрей. В руках наших солдат - флаг Украины. Они бегут по заснеженной крыше, потом пытаются закрепить прапор на железном парапете. Но флаг срывает порывами ветра. «Киборги» снова и снова возвращаются, чтобы закрепить его. Потом бегут в укрытие. А над донецким аэропортом - жовто-блакитный. Позже «киборги» расскажут, что обозленные боевики устроили настоящую канонаду, пытаясь его сбить.

Фото state.gov

 

Наприкінці минулого тижня практично непоміченим пройшов ювілей підписання Будапештського меморандуму.

Цей документ гарантував Україні ненапад з боку низки інших ядерних держав, в тому числі Росії, в обмін на відмову Києва від радянського ядерного арсеналу – третього у світі за кількістю боєголовок.

Україна виконала свої зобов'язання. А Росія за 20 років напала на Україну...

У далекому 1994 році відповідальною за переговори про ядерне роззброєння України в американському уряді була представниця Радбезу США Роуз Готмюллер.

Нині пані Готмюллер працює заступником Державного секретаря США з контролю над озброєннями і міжнародної безпеки. Наприкінці минулого тижня вона відвідала Україну, де взяла участь у запуску експериментального реактора у Харкові, побудованого коштом США, а перед відльотом з Києва – в суботу пізно ввечері – зустрілася з кореспондентом "Європейської правди".

Її ключовий сигнал такий: зруйнована Москвою будапештська домовленість все ж зіграла свою позитивну роль, а нині Україні не варто й думати про відновлення ядерного потенціалу.

Висновок про те, чи переконливими є її аргументи, пропонуємо читачеві "Європейської правди" зробити самостійно.

"помилково фокусуватися 
саме на Будапештському меморандумі"

– 5 грудня 1994 року було підписано Будапештський меморандум. Минуло 20 років. Чи можете ви сказати, що Україна виграла від цієї угоди?

– Звичайно! І не лише Україна, а й увесь світ виграв від того факту, що ми того дня погодили Будапештський меморандум. І я поясню, чому я кажу про виграш.

Якби ядерна зброя, успадкована від СРСР, лишалася в Україні, вона 20 років продовжувала би бути джерелом нестабільності та конфліктів на всьому євразійському просторі.

І тому відповідальні дії України стали початком подальшого прогресу в ядерному роззброєнні. Це відкрило дорогу подальшому процесу – Білорусь та Казахстан теж стали неядерними державами, приєднавшись до угоди про нерозповсюдження ядерної зброї.

Якби Україна не підтримала Будапештський меморандум, то я не вірю, що ми змогли би погодити Російсько-американський договір щодо скорочення наступального озброєння New START. І, до слова, до останнього часу Росія виконувала цю угоду.

– Отже, Сполучені Штати виграли від підписання Будапештського меморандуму; виграла і світова безпека. А як щодо України? З вашого опису я не бачу, де наша перемога.

– Дозвольте мені поставити запитання у відповідь. Як могла виграти Україна, якби у неї лишилася ядерна зброя?

– Є така думка, що Росія навряд чи атакувала б ядерну Україну.

– Я не погоджуюся з вами.

Я вже згадувала про те, що ядерна зброя, якби вона лишилася в Україні, була б джерелом нестабільності. Протягом останніх 20 років ви жили у досить стабільній безпековій ситуації. Маючи ядерну зброю, ви не дістали би такого привілею.

В цьому разі Росія загнала б вашу державу у кризовий стан значно раніше, аніж це сталося зараз.

Не забувайте також те, що Київ повною мірою отримав компенсацію за збагачений уран, який було вивезено з вашої території за будапештською домовленістю. В частині "монетизації" ядерної зброї держава отримала все.

І, нарешті, я хочу зазначити: помилкою є фокусуватися саме на Будапештському меморандумі.

Зважайте на те, що Росія порушила не тільки цей документ, вона рознесла вщент всю систему міжнародної безпеки. Порушено також хартію ООН, ключові принципи ОБСЄ, принципи непорушності кордонів, цілу низку міжнародних угод та документів.

– Але все ж таки, ядерна зброя має потенціал стримування. Через це Росія не атакуватиме, приміром, Китай, адже той має можливість нанести удар у відповідь.

– Але 1969 рік довів нам, що це правило не працює! Тоді світ підійшов неймовірно близько до атомної війни між СРСР та Китаєм!

Розумієте, люди схильні сприймати ядерну зброю як гарантію стабільності та безпеки. Але в нинішню еру її вплив протилежний – ядерний арсенал лише створює потенціал для більшої небезпеки, оскільки може потрапити до рук терористів.

А тепер повернемося до українських реалій сьогодення.

Як би ви поставилися до того, що ядерна зброя та радіоактивні матеріали лишилися б в Україні і сьогодні опинилися у Донецьку та Луганську? 

Замисліться над цим, і ви зрозумієте, що Україна опинилася би у гіршій безпековій ситуації, зберігши ядерну зброю.

"чи хоче Україна опинитися 
в компанії Північної Кореї чи Ірану?"

– Є думка, що нам варто замислитися над відновленням ядерного потенціалу. Адже Україна має уранові копальні, у нас є інженери-ядерники, не вистачає лише повного циклу збагачення урану.

– По-перше, Україна в цьому разі втратить лідерську роль у світі в питанні нерозповсюдження ядерної зброю. Втратить статус надійного партнера і відповідні переваги, які чекатимуть вас – нинішнього лідера у питанні нерозповсюдження – на конференції з цього питання вже навесні 2015 року.

По-друге, ви не отримаєте більшої безпеки, як я вже пояснила раніше.

І, врешті-решт, у разі продовження цього шляху (виготовлення ядерної бомби. –ЄвроПравда) на вас чекає статус країни-ізгоя – як Північної Кореї чи Ірану. Чи хоче Україна опинитися в такій компанії?

– Ви брали участь у підготовці тексту Будапештського меморандуму у 1993-1994 роках. Чи була можливість прописати в ньому чіткіші гарантії військового захисту нашої держави у разі нападу? Адже цей документ не містить таких гарантій.

–  Найбільшою гарантією було те, що Україна входить до цивілізованої світової спільноти. Саме цього хотіла ваша держава під час переговорів того часу.

Україна хотіла, щоб їй відкрилися двері до світового політичного, економічного та безпекового простору.

Тоді було ясно, що Київ не шукав можливості членства в НАТО, тому це питання не обговорювалося при підготовці до Будапешту.

Зараз, як я розумію, думка українців потроху змінюється. І позиція США полягає в тому, що в НАТО діє політика відкритих дверей. І зараз питання можливості членства України в НАТО – це питання, на яке мають дати відповідь лише Україна та альянс.

– То які додаткові гарантії отримала Україна за цим документом?

– Я можу лише повторити, що Україна увійшла до світової спільноти стабільною та захищеною. Були створені умови, за яких Україна мала розвивати добрі політичні та економічні зв’язки з країнами всього світу.

Розумієте, я просто не сприймаю гіпотезу про те, що порушення Росією Будапештського меморандуму хоч якимось чином нівелює цінність рішення, ухваленого Україною 1994 року.

Я не розумію аргументу про те, що Україна, якщо вирішить повернути собі ядерний статус, отримає хоча б мінімальну додану вартість до своєї безпеки.

Рівно навпаки. Наслідки таких змін для України стануть просто катастрофічними.

"ми продовжуємо розглядати 
запити Києва щодо всіх типів зброї"

– Давайте визначимося з термінологією: що відбувається в Україні? Це війна чи щось інше?

– Я думаю, що йдеться про поєднання терористичних дій, російського вторгнення на територію України, ввезення російського важкого озброєння, танків і певної кількості російських військовослужбовців, і ми маємо докази цього факту. Тобто це – поєднання різних дій, яке, на жаль, спричинило серйозний конфлікт на сході України.

– Отже, ви визнаєте факт агресії РФ проти України. Водночас, як я розумію, не розглядаєте можливості військової допомоги Україні. А санкції діють не так швидко, як хотілося б. То яким ви бачите політичний шлях виходу з кризи?

– Перш за все, у мене дещо інший погляд на поточні події. Я вважаю, що щира солідарність США та країн ЄС, які наклали економічні санкції на Росію, вже впливає на ситуацію. Ми бачимо, що навіть на найвищому рівні уряд РФ визнає проблеми в економіці. Звісно, ці проблеми не лише від санкцій, але й від стрімкого падіння ціни нафти.

Та дуже важливо враховувати, що санкції вже зараз мають дуже сильний вплив на Росію.

Щодо військової підтримки, то я нагадаю, що США протягом декількох місяців перейшли від дуже скромного рівня підтримки в сфері безпеки до нинішнього рівня, коли йдеться про військову допомогу на суму більше ніж $118 млн. 

І не лише США, але й декілька країн ЄС допомагають українській армії і обладнанням, і тренуваннями.

І цю допомогу буде продовжено. Президент Обама пропонує Конгресу вже на 2015 рік зробити Україну частиною нової ініціативи, Європейської програми впевненості (European Reassurance Initiative).

Це нова ініціатива, про яку було оголошено лише 3 місяці тому. Її сенс – надання партнерам з НАТО з Центральної та Східної Європи додаткової допомоги, військового патрулювання, проведення тренувань. Зараз йдеться про те, аби поширити дану програму на Україну. Ми ще не маємо остаточної відповіді Конгресу щодо цього, але пропонується, щоби Україні у 2015 році буде виділено $45 млн додатково до інших інструментів, які вже є.

Фокусом цієї допомоги буде надання обладнання, а також проведення тренувань.

Ви можете розраховувати на підтримку безпекового сектору України з нашого боку. 

Менше з тим, Вашингтон переконаний, що нинішня криза не може бути вирішена військовим шляхом. Повинне бути політичне вирішення. І я маю надію, що переговори протягом найближчих тижнів допоможуть у цьому.

– А як щодо летальної зброї? Чи можемо ми очікувати на її надання з боку США?

– Я ще раз підкреслюю, ми не розглядаємо можливість військового вирішення конфлікту. Має бути політичне вирішення, через переговорний процес. Але

ми продовжуємо розглядати запити щодо всіх типів зброї, які надходять з Києва.

Наразі ми надаємо військове обладнання у сфері зв’язку, транспорту та персонального захисту солдат – бронежилети, шоломи,  прилади нічного бачення.

– Чи є шлях уникнути постачання "Містралів" до Росії?

–  Франція чула від багатьох країн НАТО, в тому числі від США, про нашу занепокоєність можливим постачанням "Містралів". Особливо – в нинішній час, коли ми накладаємо санкції на Росію.

Та, наскільки я розумію, президент Франції вже ухвалив рішення не постачати "Містралі" Росії в осяжному майбутньому. Це рішення Франції, і мені немає що до нього додати.

– Росія підвищує свої військові бюджети. Чи не чекаєте нової гонки озброєнь від Росії та США?

– Ми хочемо цього уникнути. Ми вже мали такий досвід у минулому, і чудово розуміємо, що це – лише пусте витрачання грошей "в нікуди". І, звичайно, це зменшує рівень безпеки у світі.

Тому ми робимо все, щоб уникнути такого розвитку, але водночас ми маємо бути готовими захистити себе та наших союзників (цей термін зазвичай означає "країни-члени НАТО". –ЄвроПравда).

– Ви вважаєте, що існує військова загроза країнам НАТО з боку Росії?

– Це питання, яке варто поставити Росії. Я маю надію, що її немає. Принаймні, її не повинно бути, виходячи з того, що від країн НАТО не виходить військової загрози на адресу Росії.