Освободительница освобождённого |

![]()

+++

Круглого сироту Владимира Романчука, пропавшего без вести под Луганском, спасла почти незнакомая ему женщина.
31-летний боец отдельного штурмового батальона
№ 24 "Айдар" впервые за четыре месяца едет в долгожданный отпуск. Раньше Владимир не рвался из зоны АТО, ведь ему по сути некуда было возвращаться. Но теперь совсем иное дело - у него есть дом и самый родной на свете человек. 69-летнюю Людмилу Пивень солдат называет ласково "бабушка", хотя родственных связей между ними нет. Эта бесстрашная женщина не побоялась отправиться в зону АТО, чтобы вызволить из плена детдомовца, пишетkp.ua.
Не бросил раненого товарища
Судьба круглого сироту не баловала. Родители отказались от Володи еще в роддоме Кременчуга. Среднее образование он получал практически во всех детдомах и интернатах Полтавской области. А когда закончил ПТУ, появилась надежда иметь свое жилье в селе Мартыновка Гадячского района, куда Володю отправили на работу в колхоз.
Пойти добровольцем на фронт летом 2014 года у Владимира было много причин. "Кто, как не я? Семьей не обзавелся, если погибну, никто страдать не будет. Да и в Донбассе я нужнее, а телятников и ветеринарных санитаров в колхозе и без меня найдут", - рассуждал будущий солдат.
После двухмесячных учений он попал в самое пекло Донбасса - Счастье. 15 октября колонна автомашин "Айдара" ехала на передовую и на одном из блокпостов попала под обстрел. Машина, в которой ехал Романчук, загорелась, но солдату удалось с раненым товарищем выпрыгнуть из нее.
- Я видел, что шансов выжить у друга нет. Его ранило в ногу и грудь. Но я не мог его бросить: засыпал рану антисептиком и сделал перевязку, - вспоминает айдаровец.
Через мгновение и самому спасателю понадобилась медицинская помощь - Романчука оглушило взрывной волной и он потерял сознание. Очнулся уже возле мертвого друга от удара ладонью по лицу. "Я жив!" - не успел обрадоваться солдат. Но, открыв глаза, понял - испытания только начинаются, он попал в плен.
Днем заставляли работать, а по ночам приковывали наручниками
Восемь дней в подвале в Луганске Владимир не забудет никогда.
- Зачем я вам нужен, я обычный слесарь! Какой с меня толк? Да еще сирота, никто с выкупом не приедет, - говорил он представителям "ЛНР".
Когда тюремщики поняли, что от айдаровца ничего не добьются, стали переманивать его на свою сторону. А потом перевезли из подвала работать на пограничный пост (в район города Северный, что граничит с Ростовской областью). Здесь Романчук разгружал гуманитарную помощь, а по вечерам, чтобы не сбежал, его приковывали наручниками к кровати в сыром вагончике.
На 21-й день плена "ЛНРовцы" сжалились и разрешили позвонить родным.
- Каким родным? У меня никого нет. Единственное, что я вспомнил, - телефон зоотехника из колхоза. Оказалось, в Мартыновке меня уже похоронили, - вспоминает Владимир Романчук.
Больше всего звонку пропавшего сироты обрадовалась 69-летняя жительница села Людмила Пивень, которой Вова в мирное время помогал по хозяйству, а она его подкармливала по доброте душевной. Именно эта пенсионерка и решилась поговорить с представителями "ЛНР".
Я представилась бабушкой и сказала, что сделаю все, что от меня зависит. Первым делом нужно было забрать из части паспорт и военный билет Володи. Документы мне передали на вокзале в Харькове. Там я и решилась поехать в зону АТО. Ну кто еще ему поможет? - спрашивает жительница Мартыновичей.
Родные пенсионерки (брат, сестра и дочь) были уверены, что Людмила Петровна дальше Харькова не поедет, но она уже стояла в кассе за билетом до Воронежа, чтобы со стороны России подъехать к Северному.
- Встречу с Володей мне устроили на границе, даже обниматься пришлось через шлагбаум. Чтобы не дразнить вооруженных людей, я говорила им все, что они хотели услышать. Но на ухо "внуку" шепнула: "Не вздумай переходить на их сторону".
- Кем вы приходитесь солдату? - допрашивали женщину следователи в Луганске.
- Бабушкой!
- По какой линии?
- Да ни по какой! Он же сирота, - отвечала Людмила Петровна.
- Ну вы, женщина, даете! Таких отчаянных теток мы еще здесь не видели, проделали такой путь ради чужого внука, - удивлялись военачальники.
Именно этим Пивень смогла растрогать "ЛНРовцев". А через 4 дня Романчука вписали в список пленных на обмен.
Бабушке - памятник, бойцу - награду
Людмила Петровна настояла на том, чтобы первые дни после плена Володя жил у нее. Парень отходил тяжело: ночью кричал, днем боялся на улицу выходить. Казалось, о возвращении на фронт даже речи не могло быть.
- Когда я услышала его разговор с командиром по поводу размера одежды, все поняла. Он снова собрался в АТО и уже форму заказывает, - вздыхает бабушка. - Так что в ноябре 2014 года снова уехал в Донбасс.
Свой первый отпуск после плена Романчук не афишировал, но в Гадяче 17 апреля все равно собралась толпа, чтобы встретить солдата.
- Есть такие военные, которые постоянно звонят: то им сапоги жмут, то еще что нужно. Володя скромный! Мы даже не знали, что он в плену был. Но теперь в беде его не оставим, будем выбивать необходимую помощь. Единственное, что он попросил при встрече - написать о его бабушке, - рассказал Петр Пивень из общественной организации "Гадячская народная рада". -
-Такой женщине надо памятник ставить! - обнимает бабушку солдат.
И не важно, что у нее есть своя внучка. Роднее человека у Володи на этом свете нет.
Обозреватель
Теги статьи: Романчук Владимир
+++
|
АТО - АЛЕКСАНДР - Спаситель от человечков которых некоторые не видят в упор |



+++
http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/1441401
+++
| АТО В ОБЛИЧЧЯХ: ВОДІЙ-АС НА ТРОФЕЙНОМУ "УРАЛІ" ВРЯТУВАВ ПОНАД 70 ПОБРАТИМІВ |
| 12.04.2015 | 11:00 |
![]() |
|
Презентуємо чергову публікацію з рубрики «АТО в обличчях».
«…З-під Дебальцевого «Урал», яким керував Олександр, вивіз понад сімдесят бійців – крім міліціонерів зведеного загону Чернігівщини, на ньому врятувалося й чимало воїнів Збройних сил, адже дорогою водій підбирав усіх, хто просився «на борт». Жоден із них не загинув і не був поранений.»
Коли 23 лютого Чернігів урочисто зустрічав бійців зведеного загону обласного Управління МВС, крім автобуса, який доставив додому наших міліціонерів, біля будівлі УМВС припаркувався й «Урал», на корпусі й тенті якого було видно сліди обстрілу.
Тоді слава про цю «бойову» машину та її водія долетіла до Чернігова раніше, ніж вони дісталися дому. Як розповів 25-річний міліціонер-водій спеціальної роти судової міліції «Грифон» УМВС України в Чернігівській області старший сержант міліції Олександр Василенко, ця повнопривідна вантажівка підвищеної прохідності врятувала 70 бійців!
Ще в липні минулого року чернігівські міліціонери захопили покинутий сепаратистами, пошкоджений і замінований «Урал» з причепом. Розмінувавши й відремонтувавши машину, її невдовзі «поставили у стрій». До слова, трофей виявився новеньким, як жартували бійці – «щойно з російського «Військторгу»: за даними спідометра, вантажівка пройшла лише близько 800 кілометрів, якраз відстань від Ростова до Донецька… З-під Дебальцевого «Урал», яким керував Олександр, вивіз понад сімдесят бійців – крім міліціонерів зведеного загону Чернігівщини, на ньому врятувалося й чимало воїнів Збройних сил, адже дорогою водій підбирав усіх, хто просився «на борт». Жоден із них не загинув і не був поранений.
Олександр Василенко нині сам відверто дивується: «Складність полягала в тому, що спочатку від нашого блокпоста ми їхали трасою, а після Дебальцевого – вже проривалися через поля. Не пам’ятаю, як називалося село, захоплене «сепарами» – з нього прострілювалася вся дорога до Артемівська. Обходили це село вночі полями, не вмикаючи фар. Дороги не видно, часом і сам не знав, куди їду. Було навіть загубили колону, але потім знайшли…» Бійці зведеного загону кажуть, що вижити під час виходу з «Дебальцевського виступу» їм вдалося лише завдяки майстерності водія. А сам старший сержант Василенко за це дякує батькові, водію-«далекобійнику», який навчив сина водити будь-яку техніку, та навичкам, набутим під час строкової військової служби. Її Олександр також проходив на посаді водія, після чого 2010 року став до лав міліції Чернігівщини. Нині герой жартує: «Дали б мені танк – гадаю, поїхав би й на танку». «Урал», який врятував сім десятків людських життів, при цьому сам добряче постраждав – адже його обстрілювали з гармат, зенітної установки, реактивного протитанкового гранатомета… Але хоробрий водій не зважав ні на що – треба було маневрувати, аби вискочити з-під ворожого вогню, і, на щастя, «життєво важливі» деталі вантажівки залишилися неушкодженими… «Щасливий» «Урал», який в кількох місцях був пробитий осколками й кулями, пройшов профілактичний ремонт. А на міліціонерів, які під час прориву з-під Дебальцевого виявили мужність та героїзм, чекали заслужені відзнаки – зокрема, представлено до нагороди й Олександра Василенка. Після десятиденної відпустки, яку він провів у колі родини, із дружиною та тримісячним синочком, Олександр повернувся до виконання службових обов’язків у своєму підрозділі. «Якщо накажуть знову їхати на Схід – вирушу без вагань!», – запевнив молодий фронтовик. Олександр СИДОРЕНКО, Чернігівська обл. Фото автора
|
|
При використанні матеріалу гіперпосилання на mvs.gov.ua обов`язкове
|
+++
АТО - АЛЕКСАНДР Василенко - Спаситель от человечков которых некоторые не видят в упор |
Дневник |

![]()


+++
+++
http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/1441401
+++
| АТО В ОБЛИЧЧЯХ: ВОДІЙ-АС НА ТРОФЕЙНОМУ "УРАЛІ" ВРЯТУВАВ ПОНАД 70 ПОБРАТИМІВ |
| 12.04.2015 | 11:00 |
![]() |
|
Презентуємо чергову публікацію з рубрики «АТО в обличчях».
«…З-під Дебальцевого «Урал», яким керував Олександр, вивіз понад сімдесят бійців – крім міліціонерів зведеного загону Чернігівщини, на ньому врятувалося й чимало воїнів Збройних сил, адже дорогою водій підбирав усіх, хто просився «на борт». Жоден із них не загинув і не був поранений.»
Коли 23 лютого Чернігів урочисто зустрічав бійців зведеного загону обласного Управління МВС, крім автобуса, який доставив додому наших міліціонерів, біля будівлі УМВС припаркувався й «Урал», на корпусі й тенті якого було видно сліди обстрілу.
Тоді слава про цю «бойову» машину та її водія долетіла до Чернігова раніше, ніж вони дісталися дому. Як розповів 25-річний міліціонер-водій спеціальної роти судової міліції «Грифон» УМВС України в Чернігівській області старший сержант міліції Олександр Василенко, ця повнопривідна вантажівка підвищеної прохідності врятувала 70 бійців!
Ще в липні минулого року чернігівські міліціонери захопили покинутий сепаратистами, пошкоджений і замінований «Урал» з причепом. Розмінувавши й відремонтувавши машину, її невдовзі «поставили у стрій». До слова, трофей виявився новеньким, як жартували бійці – «щойно з російського «Військторгу»: за даними спідометра, вантажівка пройшла лише близько 800 кілометрів, якраз відстань від Ростова до Донецька… З-під Дебальцевого «Урал», яким керував Олександр, вивіз понад сімдесят бійців – крім міліціонерів зведеного загону Чернігівщини, на ньому врятувалося й чимало воїнів Збройних сил, адже дорогою водій підбирав усіх, хто просився «на борт». Жоден із них не загинув і не був поранений.
Олександр Василенко нині сам відверто дивується: «Складність полягала в тому, що спочатку від нашого блокпоста ми їхали трасою, а після Дебальцевого – вже проривалися через поля. Не пам’ятаю, як називалося село, захоплене «сепарами» – з нього прострілювалася вся дорога до Артемівська. Обходили це село вночі полями, не вмикаючи фар. Дороги не видно, часом і сам не знав, куди їду. Було навіть загубили колону, але потім знайшли…» Бійці зведеного загону кажуть, що вижити під час виходу з «Дебальцевського виступу» їм вдалося лише завдяки майстерності водія. А сам старший сержант Василенко за це дякує батькові, водію-«далекобійнику», який навчив сина водити будь-яку техніку, та навичкам, набутим під час строкової військової служби. Її Олександр також проходив на посаді водія, після чого 2010 року став до лав міліції Чернігівщини. Нині герой жартує: «Дали б мені танк – гадаю, поїхав би й на танку». «Урал», який врятував сім десятків людських життів, при цьому сам добряче постраждав – адже його обстрілювали з гармат, зенітної установки, реактивного протитанкового гранатомета… Але хоробрий водій не зважав ні на що – треба було маневрувати, аби вискочити з-під ворожого вогню, і, на щастя, «життєво важливі» деталі вантажівки залишилися неушкодженими… «Щасливий» «Урал», який в кількох місцях був пробитий осколками й кулями, пройшов профілактичний ремонт. А на міліціонерів, які під час прориву з-під Дебальцевого виявили мужність та героїзм, чекали заслужені відзнаки – зокрема, представлено до нагороди й Олександра Василенка. Після десятиденної відпустки, яку він провів у колі родини, із дружиною та тримісячним синочком, Олександр повернувся до виконання службових обов’язків у своєму підрозділі. «Якщо накажуть знову їхати на Схід – вирушу без вагань!», – запевнив молодий фронтовик. Олександр СИДОРЕНКО, Чернігівська обл. Фото автора
|
|
При використанні матеріалу гіперпосилання на mvs.gov.ua обов`язкове
|
+++
|
Украинофобия из москвы - мешают говорить с любовью к Украине 2015 |
Дневник |
заправляют агрессивные Украинофобы
Досмотрел - злобное крикливое сообщество
+++
+++
|
Уход за волосами |

|
Пять главных Советских мифов о Второй Мировой Войне |

История России как впрочем и история ее преемницы СССР - это сплошной непроходимый миф, громаднейшее нагромождение многовековой лжи.
История России как впрочем и история ее преемницы СССР - это сплошной непроходимый миф, громаднейшее нагромождение многовековой лжи.
Но, как говорится, нет ничего тайного, что не стало бы явным, пришло время рухнуть и советским мифам:
|
Свято Кирилловский мужской монастырь Украинской Православной Церкви - Киев - Украина |
Дневник |
( 2015.04.15._Church of St. Cyril in Kyiv - 12th c. a. Christ - Foto © Paul V. Lashkevich_DSC06473++ )
http://www.panoramio.com/photo/118721383
+++
+++
|
Молитва за Украину 2015.03.13. |
Дневник |
+++
PRAY-&-FIGHT FOR THE UKRAINE + NEWS in commentaries - on date – 2015.03.16.
+++
Спаси, Господи, и помилуй народ Украины, мирной Державы нашей.
Возстанови сувер...
See More+++
|
For My Soul - Для моей души |
Дневник |
|
Уклад жизни в Европе 2013 - конституционная монархия |
Дневник |
|