Воскресенье, 28 Июня 2015 г. 22:52 + в цитатник

http://topwar.ru/27926-azerbaydzhanskiy-partizan-ahmed-mishel-dzhebrailov-geroy-francii-kavaler-ordena-pochetnogo-legion.html

+++

https://www.facebook.com/kievplashkevich/posts/10205529994226628?pnref=story

+

Paul V. Lashkevich shared Alex Mark's post.

4 mins ·

Alex Mark added 4 new photos.

___Ранней весной 1966 года, в кабинете генсека Леонида Брежнева раздался звонок.
Звонил министр иностранных дел и сообщил о визите в СССР президента Франции генерала Шарля де Голля, высокий гость выразил пожелания, чтобы среди встречающих его в Москве, находился его ДРУГ и СОРАТНИК, проживающий в СССР Армад Мишель.
-Ну и что? – спокойно спросил генсек. – В чем проблема-то?
-Нет такого гражданина в СССР, - упавшим голосом ответил министр. – Не нашли, Леонид Ильич.
-Значит, плохо искали, - Брежнев бросил трубку, нажал какую-то кнопку и велел поискать хорошо.
Армада Мишеля искали в республиках, краях и областях, подключив КГБ.
Ну не было, не было в СССР человека с таким именем и фамилией, назревал скандал. Одна из машинисток не без колебаний сообщила, что года три назад ей, вроде, пришлось ОДИН раз напечатать это имя, документ предназначался лично Никите Хрущеву.
Срочно поехали к Хрущеву, который безвыездно жил на отведенной ему даче.

72-х летний Хрущев вспомнил сразу.
- Ну, был такой чудак. Из Азербайджана. Во время войны у французов служил, в партизанах. Так вот эти ветераны французские возьми и пошли ему сто тысяч долларов. А этот чудак возьми и откажись. Ну, я и велел его доставить прямо ко мне. И прямо так, по партийному ему сказал: нравится, мол, мне, что ты подачки заморские не принимаешь. Но, с другой стороны, возвращать этим капиталистам деньги обидно как-то. А не хочешь ли ты, брат, эту сумму в наш Фонд Мира внести? Вот это будет по-нашему, по-советски! И он внес.
Расцеловал я его. Потому как, хоть и чудак, но сознательный.
Я чего про Фонд Мира талдычу? - поднимите финансовую отчетность и найдете его.

Вскоре правительственный кортеж из нескольких автомобилей отправился на север Азербайджанской республики – в город Шеки, оттуда по ухабистой узкой дороге к маленькому селу под названием Охуд.
Время было вечернее, кортеж подъехал к скромному домику на окраине села – уже знали кого именно искать.
На крыльцо вышел сельский агроном сорока семи лет, небольшого роста и, что необычно для этих мест, русоволосый и голубоглазый.
Его обступили чиновники и торжественно объявили, что он должен срочно лететь в Москву, к самому товарищу Брежневу. Он ничему и никому не удивился и ответил, что – куча дел, мол некогда ему.
Тогда назвали имя де Голля и изложили суть дела.
Агроном попросил поклясться и чиновники клялись своими детьми.
Этой же ночью Ахмедия Джабраилов (именно так его звали в миру), он же один из самых знаменитых героев французского Сопротивления Армад Мишель вылетел в Москву.

По приезду его сразу увезли в ГУМ, в двухсотую секцию, которая обслуживала только высшее руководство страны, (где все равны) и там подобрали ему несколько костюмов, сорочек, галстуков, обувь, носки, запонки, нижнее белье, плащ, демисезонное пальто и даже зонтик от дождя. А затем все-таки повезли к Брежневу.
"Товарищи" препроводили его в кабинет и сообщили следующее:
"Завтра утром прибывает де Голль. В программу его пребывания входит поездка по стране, может случиться, что генерал захочет посетить дом своего друга и соратника – село Охуд, была составлена карта той части села, где находился его домик.
- Вот эти вот соседские дома в течение двух суток будут сравнены с землей. Живущих в них переселят в более благоустроенные дома.
Дом агронома – поднимут в два этажа, окольцуют верандой, добавят две пристройки, а также хлев, конюшню, просторный курятник, пару гаражей – для личного автомобиля. Всю территорию огородят добротным забором и оформят как собственность семьи Джабраиловых.
А ему нужно забыть о том, что он агроном и скромно сообщить де Голю, что он стал одним из первых советских фермеров."
АОн выслушал, не перебивая и всякой паузы, сказал:
-Я ничего не услышал, считайте, что вы ничего не сказали, - встал и вышел.

На следующий день, одетый с иголочки, он встречал де Голля во Внуково-2.
Генерал сбежал по трапу не по возрасту легко. Теплое рукопожатие с Брежневым, Де Голль наклоняется к генсеку, на лице генерала было что-то вроде извинения, и тут же он – бросился к стоящему в стороне агроному, они обнялись и застыли - все - пораженно смотрели на них.

Ахмедию прямо из аэропорта увезли в отведенную де Голлю резиденцию – так пожелал с генерал, вечернюю программу он попросил отменить, ибо ему не терпится пообщаться со своим другом, они будут гулять по зимнему саду, ужинать при свечах, расстегнув верхние пуговицы сорочек, ослабив узлы галстука, прохаживаться по аллеям резиденции, накинув на плечи два одинаковых пледа и при этом беседовать и вспоминать.
А наш герой в детстве и отрочестве ничем кроме своей внешности не выделялся. Закончил сельхозтехникум, началась война,
он записался в добровольцы, а попав на фронт, сразу же попросился в разведку.
- Почему? – спросили его.
- Потому что я ничего не боюсь.
Его осмеяли прямо перед строем.
Из первого же боя но приволок «языка» - солдата на голову выше и в полтора раза тяжелее себя.
За это его наказали – тем более, что рядовой немецкой армии никакими военными секретами не обладал.

От законных солдатских ста грамм перед боем он отказался.
Любви окружающих это тоже не прибавило.
Однажды его застали за изучением русско-немецкого словаря.
- В плен, что ли, собрался?
- Разведчик должен знать язык врага. – пояснил он.
- Но ты же не разведчик.
- Пока. – сказал он.

Его биографию тщательно перелопатили, но немецких «следов» не обнаружили и на всякий случай, вычеркнули его фамилию из списка представленных к медали.
В мае 1942 года в результате безграмотно спланированной военной операции, батальон, в котором он служил, почти полностью полег на поле боя.
Но его не убило. В бессознательном состоянии он был взят в плен и вскоре оказался во Франции, в концлагере Монгобан. Знание немецкого он скрыл, справедливо полагая, что может оказаться «шестеркой» у немцев.

В концлагере он стал помогать уборщице француженке Жанетт, таскать за ней мусор и попросил её научить его французскому языку.
- Зачем это тебе? – спросила она.
- Разведчик должен знать язык союзников. – пояснил он.
- Хорошо. – сказала она. – Каждый день я буду учить тебя пяти новым словам.
- Двадцать пяти. – поравил он.
- Не запомнишь. – она засмеялась.
Он ни разу он не забыл, ни одного слова. Затем пошла грамматика, времена, артикли, и через пару месяцев ученик бегло болтал по-французски.
А потом он придумал план – простой, но настолько дерзкий, что его удалось осуществить.

Жанетт вывезла его за пределы лагеря – вместе с мусором. И отправила в лес, к французским партизанам.
Там его определили в разведчики – в рядовые. Через четыре ходки на задания его назначили командиром разведгруппы.
Ещё спустя месяц, когда он спустил под откос товарняк с немецким оружием, его представили к первой французской награде.
Чуть позже ему вручили записку, собственноручно написанную Шарлем де Голлем. Она была предельно краткой:
«Дорогой Армад Мишель! От имени сражающейся Франции благодарю за службу.
И подпись. Ваш Шарль де Голль».

Кстати, о псевдонимах. Имя Армад он выбрал сам, а Мишель – французский вариант имени его отца (Микаил).
Всё это время он продолжал совершенствоваться в немецком языке, обязав к этому и своих разведчиков.
И вскоре стал практиковать походы в тыл врага – в формах немецких офицеров и солдат. Особое внимание уделял немецким документам.
Задания получал от своих командиров, но планировал их сам.
За всю войну не было ни одного случая, чтобы он сорвал или не выполнил поставленной задачи.

Позже он получил свой первый орден – Крест за добровольную службу.
Через два дня в форме немецкого капитана он повел небольшую группу разведчиков и диверсантов на сложное задание – надо было остановить эшелон с 500-стами французскими детьми, отправляемыми в Германию.
Он уничтожил охрану поезда и вывез всех детей в лес, но себя не уберег – несколько осколочных ранений и потеря сознания.
Он пролежал неподалеку от железнодорожного полотна почти сутки.
В кармане покоились безупречно выполненные немецкие документы, а также фото женщины с двумя русоволосыми детьми, на обороте которого была надпись:
«Моему дорогому Хайнцу от любящей Марики и детей».
Армад Мишель любил такие правдоподобные детали.
Он пришел в себя, когда понял, что найден немцами и обыскивается ими.
- Он жив. – сказал кто–то.
Тогда он изобразил бред умирающего и прошептал что–то сентиментальное, типа:
- Дорогая Марика, ухожу из этой жизни с мыслью о тебе, детях, дяде Карле и великой Германии.

В дальнейшем рассказ об этом эпизоде стал одним из самых любимых в среде партизан и остальных участников Сопротивления.
А спустя два года, прилюдно, во время дружеского застолья де Голль поинтересуется у нашего героя:
- Послушай, всё время забываю тебя спросить – почему ты в тот момент приплел какого-то дядю Карла?
Армад Мишель ответил фразой, вызвавшей гомерический хохот и тоже ставшей крылатой.
- Вообще-то, - я имел в виду Карла Маркса, но немцы не поняли.
Но это было потом, а в тот момент его отправили в немецкий офицерский госпиталь. Там он пошел на поправку и стал, без всякого преувеличения, любимцем всего своего нового окружения.
Капитана немецкой армии Хайнца – Макса Ляйтгеба назначили ни много, ни мало – комендантом оккупированного французского города Альби это – исторический факт – он приступил к выполнению своих новых обязанностей. Связь с партизанами наладил спустя неделю.
Результатом его трудов "во славу рейха" стали регулярные крушения немецких поездов, массовые побеги военнопленных, - преимущественно советских, - и масса других диверсионных актов.

Спустя полгода он был представлен к одной из немецких воинских наград, но получить её не успел, ибо ещё через два месяца обеспокоенный его судьбой де Голль (генерал понимал, что сколько веревочке не виться…) приказал герру Ляйтгебу ретироваться
И Армад Мишель снова ушел в лес, прихватив с собой заодно «языка» в высоком чине и всю наличность комендатуры.
А дальше - личное знакомство с де Голлем, и – победный марш по улицам Парижа. Кстати, во время этого знаменитого прохода Армад Мишель шел в ряду с генералом. Войну он закончил в ранге национального Героя Франции, Кавалера Креста за добровольную службу, обладателя Высшей Военной Медали Франции, Кавалера высшего Ордена Почетного Легиона.
Венчал всё это великолепие Военный Крест – высшая из высших воинских наград Французской Республики.
Вручая ему эту награду, де Голль сказал:
- Теперь ты имеешь право на военных парадах Франции идти впереди Президента страны.
- Если им не станете Вы, мой генерал.- ответил Армад Мишель - у де Голля тоже имелась такая же награда.

- Кстати, нам пора перейти на «ты». – сказал де Голль.

К 1951-му году Армад Мишель был гражданином Франции, имел жену-француженку и двух сыновей, имел в Дижоне подаренное ему властями автохозяйство - небольшой завод, и ответственную должность в канцелярии Президента Шарля де Голля.
И именно в этом самом 1951-м году он вдруг вознамерился побывать на Родине, в Азербайджане.
Де Голль вручил ему удостоверение почетного гражданина Франции с правом бесплатного проезда на всех видах транспорта.
А спустя дней десять автопредприятие назвали именем Армада Мишеля.
В Москве его основательно потрясло МГБ (Бывшее НКВД, предтеча КГБ-)
- Почему сдался в плен! - почему на фото в форме немецкого офицера? - как сумел совершить побег из Концлагеря в одиночку? и т.д. и т.п. после чего его сослали в село Охуд и запретили покидать это место.
Все награды, письма, фото, даже право на бесплатный проезд отобрали.
В селе Охуд его определили пастухом.
Спустя несколько лет смилостивились и назначили агрономом.
В 1963-м году после ста тысяч, что он отдал в пользу Фонда мира. Хрущев распорядился вернуть ему личные документы и награды кроме самой главной – Военного Креста.
Он давно был экспонатом Музея боевой Славы. Ибо в СССР лишь два человека имели подобную награду – Маршал Жуков и сельский пастух Ахмедия Джабраилов.
Он привез эти награды в село и аккуратно сложил их на дно старого фамильного сундука.

После встречи с де Голем он не стал пользоваться услугами «товарищей» - сам уехал в аэропорт, купил билет и отбыл.
Горничная гостиницы «Москва», зашедшая в его «люкс», была поражена он оставил все вещи: несколько костюмов, сорочек, галстуков, две пары обуви, даже нижнее белье и зонт.

Спустя несколько дней, к его сельскому домику вновь подъедут автомобили, но на крыльцо поднимется лишь один, мужчина лет пятидесяти, в диковинной военный форме это руководитель министерства обороны Франции да ещё когда–то его близкий друг и подчиненный.
Они будут обниматься, и хлопать друг друга по плечам. Затем войдут в дом. Но прежде чем сесть за стол, генерал выполнит свою официальную миссию. Он вручит своему соратнику официальное письмо президента Франции с напоминанием, что гражданин СССР Ахмедия Микаил оглу Джабраилов имеет право посещать Францию любое количество раз и на любые сроки, за счет французского правительства.
А затем генерал вернет, - Армаду Мишелю Военный Крест, законную наградную собственность героя Французского Сопротивления.
В стареньком домике. На окраине маленького азербайджанского села
Армад Мишель стал полным кавалером всех высших воинских наград Франции.
Но он не получил ни одной воинской награды своей родины – СССР.
В 1970-м году с него был снят ярлык «невыездного», но прошагать на военных парадах Франции ему ни разу не довелось.

Погиб 10 октября 1994 года в Шеки в результате автокатастрофы — грузовик сбил телефонную будку, в которой находился герой Сопротивления.

Сын Ахмедии Джебраилова — Национальный Герой Азербайджана Микаил Джебраилов погиб в Карабахе, попав в засаду, годом раньше.

Ахмедия Джебраилов похоронен на кладбище села Охуд

[ На фото Джебраилов, Ахмедия Микаил оглы (он же Армад Мишель);
Л. Брежнев и генерал де Голль

http://topwar.ru/27926-azerbaydzhanskiy-partizan-ahmed-mish…

+++

Рубрики:

ЧЕЛОВЕК: СОЦИУМ
ЧЕЛОВЕК: ИСКУССТВО,КУЛЬТУРА,РЕМЕСЛО,ТРУД
МОЛИТВА
A. Людська думка і мова
AUDIO - & - VIDEO - & - FOTO
ЧЕЛОВЕК: ДЕЯНИЯ
Процесс: УПРАВЛЕНИЕ - ТЕХНОЛОГИЯ - РЕЗУЛЬТАТ
ЧЕЛОВЕК: ВЫЖИВАНИЕ индивидуально и группой
Процесс: СОБЫТИЯ,ФАКТЫ,ПРОГНОЗЫ,ИНФОРМАЦИЯ
ЧЕЛОВЕК: ВЫБОР - СВОБОДА - ОТВЕТСТВЕННОСТЬ
УКРАІНА - РОСІЯ - БЄЛАРУСЬ
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА

Комментарии (0)

Говорят о Наливайченко

Пятница, 19 Июня 2015 г. 16:09 + в цитатник

nv.ua/publications/opasnye-...54342.html

+++

Опасные связи. Что вскрыла ожидаемая сегодня отставка главы СБУ Наливайченко

Елена Трибушная

Вчера, 08:306комментировать

Facebook320

Twitter50

Вконтакте16

Google+0

Одноклассники0

Сегодня Рада должна рассмотреть вопрос об отставке главы СБУ Валентина Наливайченко. Источники в пропрезидентской фракции утверждают, что голосов для этого достаточно

Венские откровения Фирташа запустили цепочку, которая сегодня может закончиться отставкой главы СБУ. И подняли на поверхность скандальные связи Валентина Наливайченко, собравшегося в большую политику

Сегодня парламенту предложат отправить в отставку главу СБУ Валентина Наливайченко. Иного выбора у президента после политического каминг-аута олигарха Дмитрия Фирташа в суде в Вене и скандала, разыгравшегося вокруг СБУ и ГПУ после пожара на нефтебазе БРСМ, не осталось. Цепочка связей газового бизнесмена с мэром Киева Виталием Кличко, пружиной раскрутившаяся после откровений олигарха, привела к фигуре Наливайченко – назначенного в СБУ президентом по квоте УДАРА, парламентского союзника БПП.

"В СБУ Наливайченко по квоте партии УДАР. Я более чем уверен, что и он, и Кличко пользуются политической и олигархической поддержкой Дмитрия Фирташа. У меня есть много доводов, которые построены и на анализе политического процесса, и просто на фактах", - рассказывает журналисту НВ Сергей Лещенко, бывший расследователь и нардеп БПП.

Формально причиной увольнения главы СБУ, которая должна удовлетворить обывателей и так называемых западных партнеров, наблюдающих за разыгрывающимся вторую неделю спектаклем, назовут отсутствие успехов в борьбе с коррупцией, контрабандой и деятелями прошлой власти. Увольнять просто так главу СБУ в политике не принято. Поэтому, как рассказал Порошенко нардепам на заседании фракции БПП, Наливайченко предложили другой пост – уровня главы Службы внешней разведки. Однако по состоянию на вчерашний вечер, тот от предложения якобы отказался. Причина – Наливайченко принял решение идти в большую политику.

"После разговора с Порошенко у Наливайченко включилась новая история. Возможо, он уже играет в политику, в будущий политический цикл", - говорит Лещенко. Хотя особых достижений в борьбе с коррупцией у Наливайченко тоже не было, подчеркивает он.

До истории с венскими признаниями, а также последовавшим за ними скандалом вокруг БРСМ и конфликтом между СБУ и ГПУ, Наливайченко много лет сохранял вполне благообразный имидж и дважды возглавлял СБУ.

Во второй раз Наливайченко возглавил СБУ 24 февраля 2014 года, после бегства Януковича

Человек с 12-летним опытом дипслужбы, он всегда стремился произвести приятное впечатление – на собеседников, публику, журналистов, и ему это удавалось. "Вы же напишете в журнале, что Валентин Александрович отвечал на вопросы лично и не по бумажке?", - в присутствии Наливайченко улыбалась после его интервью в 2009 году сотрудница пресс-службы СБУ.

Человек с двойными стандартами – так характеризует Валентина Наливайченко его бывший заместитель, дважды зампред СБУ Александр Скипальский, считающийся одним из отцов спецслужбы.

"Я был его подчиненным и видел его риторику и конкретные действия – они очень часто расходились. Человек позволяет себе говорить одно, а делать – другое. Часто использовал интриги в коллективах, – говорит Скипальский НВ. – Не то чтобы все это в собственных интересах – это либо его научили в разведывательной российской академии Андропова, в которой он долгое время пребывал, либо это его врожденная черта. Сами последите, какая у него риторика подхалимства даже к журналистам. Эта лестность абсолютно неискренна".

Разведшкола КГБ

Академия Андропова (в студенческие годы Наливайченко это был еще Краснознаменный имени Ю. В. Андропова институт КГБ СССР, а еще прежде – Высшая разведшкола), о которой упоминает Скипальский, – отдельный пункт в биографии главы СБУ.

Согласно официальной биографии, в 1991 году Наливайченко, выпускнику киевского Университета им. Шевченко – референту-переводчику, владеющему английским и финским, предложили поучиться там – это было распространено в то время.

Вот как рассказывал об этом эпизоде в одном из интервью сам Наливайченко: "Я пошел работать по распределению в Киевский инженерно-строительный институт – читать иностранным студентам русский язык. Меня назначили завотделом по работе с иностранцами. И только там дядя из кабинета [представитель спецслужб], расположенного напротив, подошел ко мне, помялся немного и говорит: "Так, мол, и так, а вот вы бы не хотели поучиться еще? <...>. Еще долго напускали тумана, пока я понял, что предлагают поучиться в Москве, в Институте разведки имени Андропова. Отсюда у меня и второе высшее образование. Когда я, отучившись, вернулся из Москвы, Советский Союз развалился. В Институте Андропова я был последним слушателем из Украины. У меня был выбор – остаться там или возвращаться. Я сказал: "Нет, у меня в Украине родители, буду возвращаться". Вернулся, когда КГБ Украины был на этапе развала. Взмолился: "Отпустите, люди добрые" – и меня отпустили".

СБУ, политика и Хорошковский

При этом, вернувшись в Киев, Наливайченко, сын рабочего и медсестры, сразу поступил на дипслужбу – не куда-нибудь, а в посольство Украины в Финляндии. Затем была консульская служба в США, посты замглавы МИДа Украины и чрезвычайного посла в Минске.

В 2006-м Наливайченко впервые попадает в СБУ – первым замом, а вскоре становится и главой Службы безопасности. При нем СБУ берется за рассекречивание архивов и инициирует судебный процесс по Голодомору.

А затем в жизнь Наливайченко ворвалась большая политика. Или он в нее. В 2010-м он присоединился к партии Виктора Ющенко Наша Украина, а два года спустя – вступил в партию Кличко и по списку УДАРА на очередных парламентских выборах в 2012-м прошел в Раду.

На период первого срока Наливайченко в СБУ приходится ставшее сенсацией назначение в спецслужбу человека из клана Фирташа - Левочкина. В 2009-м Ющенко неожиданно предлагает на пост зама Наливайченко миллионера Валерия Хорошковского, на тот момент – бизнес-партнера Левочкина и Фирташа по телеканалу Интер.

Хорошковского в СБУ привел именно Наливайченко, напоминает Скипальский.

"Я знаю, что это их [Фирташа - Левочкина] среда, - говорит Скипальский. – Тогда начали говорить, что это Ющенко подобрал Хорошковского в замы Наливайченко. Ничего подобного. Это не президент – это Наливайченко лично предложил Хорошковскому должность своего первого зама. И он [Наливайченко] продолжает в той среде [оставаться]. Но об этом почему-то сейчас не говорят. Также как и о Кислинском [Андрей Кислинский, замглавы СБУ при Наливайченко, уволенный после скандала с несуществующим дипломом о высшем образовании]".

Во второй раз главой СБУ Наливайченко был назначен после бегства Януковича – 24 февраля 2014-го. О том, как, работая там уже при нынешней власти, Наливайченко помогал "старой среде", рассказал на днях Лещенко. Ссылаясь на документы, нардеп утверждает, что летом 2014 года некого американского гражданина СБУ не впустило в Украину, причем причину отказа во въезде ведомство засекретило.

"Оказалось, что у этого гражданина корпоративный конфликт с Фирташем – одно из предприятий этого гражданина Фирташ взял под контроль. По мнению американца, это была рейдерская атака, - рассказывает он. - Это была искусственно созданная ситуация, чтобы запретить ему въезд. Для меня очевидно, что это Фирташ использует свои связи в СБУ конкретно под финансовую историю".

Деньги

Финансовая история самого Наливайченко такова. В 2007 году, отвечая на вопрос о своем имуществе, он рассказал, что ему принадлежит трехкомнатная квартира в Киеве, приобретенная, когда он работал в дипломатии, а его жена владеет машиной Toyota Camry 2004 года.

В прошлом году глава СБУ, согласно декларации, заработал 234 тыс. 738 грн зарплаты и других доходов за этот период не получал. Его супруга Елена Наливайченко – 281 тыс. грн (15 тыс. грн зарплаты, 116 тыс. грн дивидендов и 150 тыс. грн от продажи имущества). Семья задекларировала два участка в Киевской области, две квартиры в Киеве площадью 74 и 184,2 кв. м и дачный дом под Киевом площадью 320 кв. м. Кроме того, Наливайченко указал, что его жена имеет вклад в банке – более 2,2 млн грн.

Издание Наші гроші утверждает, что жене главы СБУ принадлежит квартира в элитном жилкомплексе Альпийский по ул. Протасов Яр, 8, неподалеку от лыжного спуска и центра Киева, с круглосуточной охраной и фитнес-центром. Квартира была приобретена в 2012 году, когда Наливайченко был нардепом УДАРА.

Став депутатом, в 2012 году, Наливайченко указал в декларации, что до избрания работал руководителем группы советников в фирме Смайл холдинг Украины. Одним из ее учредителей была его дочь, утверждало издание Insider. В 2010-2012 годах, когда Наливайченко уже был нардепом, а при власти находились регионалы, фирмы группы Смайл, согласно данным Вестника госзакупок, заработали около 60 млн грн на тендерах госкомпаний Черноморнефтегаза и Укргазвидобування, на тот момент – дочерних предприятиях НАК Нафтогаза Украины. Специализирующиеся по документам на страховой деятельности компании группы Смайл поставляли на тендерах металлопрокат и арматуру. У Наливайченко заявили тогда, что ни он, ни его супруга к компании отношения не имеют, однако ничего не уточнили о роли в ней дочери, Ольги Наливайченко.

Дети

26-летняя Ольга Наливайченко получила престижное западное образование. Окончив юридический факультет КИМО в Киеве, она продолжила учебу в Университете Джорджа Вашингтона в США, затем получила степень магистра в Стокгольмском университете в Швеции и прошла стажировку в Италии, Франции, Австрии, Германии и США, сообщает ее профиль в соцсети LinkedIn.

Согласно данным того же профиля, с конца 2014 года и по настоящее время дочь Наливайченко работает заместителем директора юрдепартамента компании ТехЭнергоТрейд.

Собственником ТехЭнергоТрейда выступает неоднозначный бизнесмен Виктор Полищук, владелец торговой сети электроники Эльдорадо, столичного ТЦ Гуливер и банка Михайловский. Его имя СМИ связывают с людьми Семьи, а его супруга приходится родней премьеру РФ.

Полищук – миллионер непубличный, достоверной информации о происхождении его состояния нет (в 2013-м он входил в сотню богатейших украинцев по версии Forbes с капиталом $ 166 млн). Издание Golos.ua утверждает, что он связан с Александром Клименко, экс-главой Миндоходов эпохи Януковича. С именем Клименко ТЦ Гуливер связывал и нардеп Лещенко, как и холдинг Вести, офисы которого также находятся в Гуливере.

Три месяца назад собственник банка Михайловский, активно прирастающего все новыми банковскими отделениями, получил разрешение АМКУ поглотить неплатежеспособный банк бежавшего из Украины в Россию Александра Януковича - Всеукраинский банк развития.

Жена Полищука, как сообщает автобиография бизнесмена в Википедии, приходится племянницей супруге российского премьера Дмитрия Медведева. А его пресс-секретарем некогда трудилась Алена Березовская – та самая журналистка из пула Януковича, которую СМИ называли фавориткой экс-президента и которая теперь также перебралась в Россию и руководит информресурсом Украина.ру под крылом одиозного российского журналиста Дмитрия Киселева.

Что дальше?

Назначение главы СБУ – это привилегия президента, и по закону право президента – инициировать его снятие, чем бы он ни мотивировал свое решение.

"Конечно, наверное, имеются претензии к эффективности работы СБУ. Структура это достаточно закрытая, но тем не менее, со стороны было непонятно – как, например, упустили Клюева? Очевидно, что это дело не только СБУ, но претензии к его эффективности – есть, - говорит НВ политолог Алексей Гарань.- В то же время прозвучали обвинения Наливайченко в связях с Фирташем".

Наливайченко, по мнению Гараня, в сложившейся ситуации повел себя не очень правильно, а его приход в ГПУ в сопровождении Альфы выглядел и вовсе как пиар.

Его коллега Владимир Фесенко также полагает, что в обострении ситуации и в итоге увольнении виновен сам Наливайченко: он, мол, слишком самоуверенно стал себя чувствовать и, пытаясь защитить свои позиции, выбрал тактику нападения.

"Человек, который не учится на ошибках, а думает, что он самый умный, рано или поздно нарывается. Этот момент наступил, когда он нарвался на кулак", - говорит Скипальский. Экс-зам Наливайченко уверен, что его бывший шеф уже начал поход в политику.

"Это явно просматривается, - говорит он. - Это называется хлопнуть дверью, чтобы показать себя, показать – вот какой я мужественный, герой! Это явно пиар-шаги для политического будущего, на которое он рассчитывает".

+++

Рубрики:

Процесс: ФОРМА ОБЩЕНИЯ В ИНТЕРНЕТЕ?
ЧЕЛОВЕК: СОЦИУМ
ЧЕЛОВЕК: ИСКУССТВО,КУЛЬТУРА,РЕМЕСЛО,ТРУД
A. Людська думка і мова
AUDIO - & - VIDEO - & - FOTO
ЧЕЛОВЕК: ДЕЯНИЯ
Процесс: УПРАВЛЕНИЕ - ТЕХНОЛОГИЯ - РЕЗУЛЬТАТ
ЧЕЛОВЕК: ВЫЖИВАНИЕ индивидуально и группой
ЧЕЛОВЕК: ВЫБОР - СВОБОДА - ОТВЕТСТВЕННОСТЬ
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА

Комментарии (0)

животные - в мире человека

Дневник

Пятница, 19 Июня 2015 г. 16:02 + в цитатник

+++

Igor Volkov added 4 new photos.

Yesterday at 11:38am ·

Осмеяние Дарвина -2.
Не тех тварей назвали разумными.
И вспоминая Кобейна:" Я вообще животных люблю. Кто-то кошек там любит, то ли собак, а я всех люблю без разбора. Людей только не люблю. Надоели, сука. Носятся и бегают, агрессивные какие-то." (Курт Кобейн)

+++

Рубрики:

ЧЕЛОВЕК: СОЦИУМ
ЧЕЛОВЕК: ИСКУССТВО,КУЛЬТУРА,РЕМЕСЛО,ТРУД
A. Людська думка і мова
AUDIO - & - VIDEO - & - FOTO
ЧЕЛОВЕК: ДЕЯНИЯ
Процесс: УПРАВЛЕНИЕ - ТЕХНОЛОГИЯ - РЕЗУЛЬТАТ
ЧЕЛОВЕК: ВЫЖИВАНИЕ индивидуально и группой
Процесс: СОБЫТИЯ,ФАКТЫ,ПРОГНОЗЫ,ИНФОРМАЦИЯ
ЧЕЛОВЕК: ВЫБОР - СВОБОДА - ОТВЕТСТВЕННОСТЬ
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА

Комментарии (0)

духовная брань - бездуховная брань - о россии - Украина без ядерного оружия

Пятница, 19 Июня 2015 г. 14:42 + в цитатник

liveinternet.ru/users/paul_...364870397/

http://fakty.ua/201056-stroub-telbott-ya-skazal-kr...racshenii-boegolovok-v-rossiyu
+++

ядерные боеголовки

КАК ЭТО БЫЛО

Строуб Тэлботт: "Я сказал Кравчуку, что самое большее, что мы можем сделать, — это помочь финансово в возвращении боеголовок в Россию..."

Анна ИВАНЕНКО, «ФАКТЫ»

10.06.2015

Размер текста: Абв Абв Абв

Бывший госсекретарь США описал в мемуарах американско-российскую операцию по принуждению Украины к безъядерному статусу в обмен на гарантии ее территориальной целостности. Недавние заявления Белого дома о том, что Вашингтон не планирует поставлять украинской армии летальное оружие, вызывают стойкое ощущение дежавю…

На брифинге пресс-секретарь Белого дома Джош Эрнест, сопровождавший президента США Барака Обаму в Германию на саммит «Большой семерки» (G7), заявил, что участвовавшие в нем лидеры промышленно развитых стран не хотят возвращения к холодной войне. «Полагаю, что есть некоторые, в частности президент Путин, которые пытаются вернуть или вновь разжечь менталитет холодной войны. Но определенно это не в планах США или членов «семерки», — подчеркнул Джош Эрнест. Он также сообщил, что Вашингтон не планирует поставлять украинской армии наступательные виды вооружения.«По мнению президента Обамы, это (поставки. — Ред.) только привело бы к дальнейшей эскалации ситуации, которая должна быть решена дипломатическим путем», — заявил пресс-секретарь Белого дома. При этом Джош Эрнест подчеркнул: «США дали понять, что у нас довольно сложные отношения с Россией, что, несмотря на существенные разногласия относительно дестабилизирующих действий России в Украине, мы можем сотрудничать по ряду вопросов, которые важны для национальной безопасности в обеих наших странах».

Примечательно, что подобная трактовка, образно говоря, существенных разногласий, которые не являются препятствием для плодотворного сотрудничества с Россией, звучала из уст американских дипломатов и 24 года назад, когда, по сути, стартовала операция по принуждению Украины к отказу от ядерного вооружения. Как известно, результатом кампании стало подписание в 1994 году Будапештского меморандума, названного уникальной победой администрации Билла Клинтона, к которой приобщился и его предшественник, Джордж Буш-старший.

Если полистать подшивки ведущих мировых газет того времени, можно сделать вывод, что завизированное в январе 1994 года в Москве заявление Клинтона, Ельцина и Кравчука (предшествовавшее подписанию 5 декабря в Будапеште меморандума) именно под давлением американцев не стало юридически обязывающим документом. Просто как политико-правовой документ оно требовало от России и США «заботиться» о безопасности Украины. Президент США поставил свою подпись под заявлением со словами «national security assurances», означающими «заверение национальной безопасности». Киев, которому пообещали признание суверенитета государства в обмен на передачу России ядерных арсеналов, заверения посчитали… «гарантиями». Сейчас многие отечественные политики корят себя за столь вольный перевод. Впрочем, как свидетельствуют мемуары бывшего госсекретаря Строуба Тэлботта, именуемого еще и «архитектором политики администрации Клинтона по новообразованным странам бывшего Советского Союза», «в эпизоде с вывозом ядерного оружия из Украины» перевод не имеет значения.

Так, в книге воспоминаний «Спец по России» Строуб Тэлботт признает, что США комфортно чувствовали себя в биполярном мире, где существовали только две ядерные сверхдержавы: Соединенные Штаты и СССР. Но все изменилось после распада Советского Союза, в результате которого Украина стала третьим (а были еще Беларусь и Казахстан) по потенциалу ядерным государством.

И американцы стали активно работать над тем, чтобы вернуть статус-кво, то есть склонить Украину согласиться с утилизацией, а лучше — вывозом огромных ядерных арсеналов на территорию России. В 1991 году президент Леонид Кравчук говорил, что он «против перемещения ядерного оружия»: «Мы не собираемся раздеться догола и безразлично смотреть, как наши соседи наращивают вооружения…» Но перспектива появления на карте мира еще одной ядерной державы не устраивала ни США, ни Россию. Несговорчивому Киеву они поочередно грозили то исключением из программы партнерства, то энергетическими санкциями.

Описывая процесс принуждения Киева к безъядерному статусу, Строуб Тэлботт цитирует отнюдь не дипломатические выражения, с помощью которых американцы «убеждали» в ходе переговоров своих визави из Украины. Правда, нет комментариев по поводу выступления в 1993 году в Верховной Раде тогдашнего премьер-министра Леонида Кучмы, который настаивал на сохранении в Украине нескольких межконтинентальных баллистических ракет с ядерными боеголовками, поскольку у этих ракет продолжительные сроки хранения…

Вскоре после этого Тэлботт прибыл в Киев, как он пишет, в «столицу несчастной и нервной страны», чтобы провести переговоры о судьбе «осиротевших ракет», которые «националисты в Украине держали в качестве сдерживающего средства против провокаций и агрессии со стороны России». О встрече с Леонидом Кравчуком Тэлботт написал: «Он (Кравчук. — Ред.) пожелал астрономическую сумму в обмен на ракеты: миллиарды долларов в качестве «компенсации» и американское обещание, что мы будем расценивать нападение на Украину как нападение на США — почти такие же гарантии безопасности, как данные нашим ближайшим союзникам. Это обязало бы нас выступить на стороне Украины в случае возникновения конфликта между ней и Россией из-за ядерного оружия или по какому-либо иному поводу. Я сказал Кравчуку, что самое большее, что мы можем сделать, — это помочь финансово в возвращении боеголовок в Россию, где они будут демонтированы с американской экономической и технической помощью, в обмен на московские гарантии, подкрепленные США, что Россия будет уважать независимость Украины».

О результатах последовавшей поездки в Кремль за гарантиями для Киева Тэлботт сообщил:«По словам посла России в США Лукина, отношения России с Украиной похожи на отношения между Нью-Йорком и Нью-Джерси. США должны относиться ко всему происходящему в пределах бывшего Советского Союза как к начинке «черного ящика». Евгений Примаков, руководитель российской разведки, «сравнивал украинцев с детьми, в руки которых попало отцовское заряженное ружье и которые безрассудно считают, что могут использовать его в своих собственных целях».

Американский политолог Збигнев Бжезинский тогда прокомментировал ситуацию так:«Чтобы изолировать Украину на международной арене, российские политики умело использовали обеспокоенность администрации Клинтона ядерным статусом Украины. Играя на американских страхах (и на том, что администрация, очевидно, отдавала предпочтение российскому контролю над ядерным оружием Украины), Москве довольно успешно удалось представить новых лидеров в Киеве как носителей угрозы международной стабильности».

Как признал Строуб Тэлботт, американцы действительно склонялись к российской позиции о скорейшей передаче ракет России с минимальными гарантиями для Украины. Бывший замгоссекретаря написал в мемуарах, что Кремль и российские дипломаты были более понятны официальному Вашингтону, чем незнакомые и «параноидальные» украинцы.

Вспоминая о первом прилете Клинтона в Украину (12 января 1994 года), Тэлботт отходит от дипломатической вежливости еще дальше. «Когда мы приземлились, все было похоже на то, что нас оставили с носом. Зленко (тогда — глава МИД Украины. — Ред.) и Бутейко(советник президента Украины по вопросам нацбезопасности. — Ред.) снова попытались затравить своего президента и открыть дискуссию на темы, для закрытия которых мы пролили немало крови (речь идет о позиции дипломатов, настаивавших на действенных гарантиях украинской независимости и территориальной целостности. — Ред.). Клинтон и Кристофер, не имеющие привычки отчитывать руководителей государств, в этот раз решили сделать исключение. Они сказали Кравчуку настолько откровенно, насколько это было возможно, что, если тот откажется от уже достигнутой договоренности, это будет серьезным регрессом в отношениях Украины как с Россией, так и с США. Пока Зленко и Бутейко сердито молчали, Кравчук, который весь дрожал, пообещал Клинтону, что будет придерживаться предварительно достигнутой договоренности и не будет выкидывать никаких фокусов в последнюю минуту при подписании трехстороннего заявления через два дня в Москве».

В общем, по словам американского дипломата, так выглядела большая победа администрации Клинтона. А его соотечественник Збигнев Бжезинский двадцать лет назад назвал сотрудничество Москвы и Вашингтона в операции по принуждению Украины к безъядерному статусу «преждевременным партнерством». Он советовал администрации Клинтона отказаться«от одностороннего преувеличенного восприятия вопроса о статусе ядерного оружия как лакмусовой бумажки в американско-украинских отношениях. Существование независимой Украины, — предупреждал Бжезинский, — имеет куда большее значение, чем-то, быстро или нет Украина демонтирует свой постсоветский ядерный арсенал».

К этому совету стоило бы прислушаться и администрации нынешнего президента США.

К списку статей

Заметили ошибку? Выделите её и нажмите CTRL+Enter

В связи с участившимися провокациями и попытками разжигания межнациональной розни мы приняли решение временно отключить возможность комментирования материалов на сайте.

ПАПА КРЕМЛЮ - МИТРОПОЛИТ ОЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО) ИНТЕРВЬЮ ГЛАВКОМ - 2 ЧАСТЬ - ПРОДОЛЖ.

Среда, 17 Июня 2015 г. 23:43 + в цитатник
Это цитата сообщения Paul_V_Lashkevich [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

ПАПА КРЕМЛЮ - МИТРОПОЛИТ ОЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО) ИНТЕРВЬЮ ГЛАВКОМ - 2 ЧАСТЬ - ПРОДОЛЖ.

http://www.liveinternet.ru/users/paul_v_lashkevich/post364706441/

ПАПА КРЕМЛЮ - МИТРОПОЛИТ ОЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО) ИНТЕРВЬЮ ГЛАВКОМ - 2 ЧАСТЬ - ПРОДОЛЖ. В КОММЕНТАРИИ

(продолжение)

http://bogoslov.org.ua/publikk/119-interv-yu-ta-komentari/422-mitropolit-oleksandr-zakharchenko-i-novinskij-meni-ckazali-u-tebe-e-dva-tizhni-shchob-obrati-predstoyatelem-antoniya

Тиск, про який ви розповідаєте, ініціювався з Москви?

Я не думаю. Можливо, хтось з кимось на цю тему говорив. Але заздалегідь було все прогнозовано, мав бути або Онуфрій, або Антоній. Втручання Росії особисто я не бачу. Обидва кандидати Москву влаштовували.

Спершу була така думка, що буде обрано митрополита Антонія. Владика Антоній декілька разів зустрічався з Патріархом. В принципі, кандидатуру Антонія «засвітив» свого часу і Блаженніший митрополит Володимир, коли Патріарх Кирило приїжджав до Києва. Тоді він говорив Патріарху, що «ось Антоній, непоганий вибір був би». Фігура Антонія виникла тоді, коли відбулися три відомі синоди (у 2011-2012 роках). Ситуація була дуже напруженою. Блаженніший, хоч і тяжко хворий, мав дуже чітке бачення ситуації і не погоджувався з тим, щоби йти по спочинок, передати владу Синодові. Сформувалася група ієрархів, які дотримувалися альтернативної точки зору на проблеми церковного життя. Я був особистим секретарем і помічником владики Володимира. Можна сказати, що я був найближчим його помічником. І зрадити його, навіть, коли б це було для мене дуже вигідно, я не міг. Не міг з моральних причин, бо вважав це зрадою свого Предстоятеля і Вчителя. Під тиском обставин владика Митрофан (митрополит Митрофан, 2000 – 2012 – керівник справами УПЦ) приєднався до групи ієрархів, які тоді були опонентами курсу Блаженнішого і підтримав рішення, які, на мою думку, на думку Богословсько-канонічної комісії УПЦ, мають сумнівне канонічне значення. Виникла загроза фактичного відсторонення Митрополита Володимира. Блаженнішому і мені потрібна була допомога. Тут і виникла постать митрополита Антонія, якого я достатньо добре знав, причому тоді виключно з позитивної сторони.

В чому виражалася допомога і для чого?

Допомога в тому, що потрібно було створити альтернативу. Якщо мене можна було ігнорувати, то він як ректор, як нова, незадіяна у конфлікті особа, міг стати керуючим справами, хорошою допомогою Предстоятелю в Синоді, адже мене виключили з його складу. Цю посаду владика Антоній і посів у березні 2013 року.

Владико, нині ви є настоятелем Спасо-Преображенського собору. Але його було зведено за кошти вірян УАПЦ. При тому, що земля, на якій храм стоїть, перебуває у власності комерційної структури. Якщо ініціатором побудови храму виступили віруючі УАПЦ, які і збирали кошти на нього, чи не доцільно було б повернути храм у їхню власність?

Ну хто за гроші парафіян сьогодні будує храми? Пожертв вірян вистачить хіба на сотню цеглин... Так, ініціатором була громада УАПЦ, так, починалося будівництво їх зусиллями, хоча закладку робив владика Павло. Але ж далі храм будувався коштом «Ліко-Холдингу». Наскільки я знаю, наш староста пан Ігор Лисов певним чином розрахувався з громадою УАПЦ за те, що вони вклалися у будівництво. Ось тут поряд знаходиться Борисоглібський храм, у ньому тихо і мирно відправляють богослужіння представники УАПЦ. Хоча храм також формально належить «Ліко-Холдингу». Якби я був нешляхетною людиною, то міг би разом з нашим старостою зайти в Борисоглібський храм і заявити, так само як нещодавно заявили мені: «тут має бути один спільний комплекс». Але з моральних причин я цього не роблю. Адже це — насилля над сумлінням інших людей... Так, ми належимо до різних юрисдикцій. Але ми намагаємося жити мирно, шукати і знаходити компроміс. Надіюсь в подальшому майбутньому і молитимемось спільно за одним престолом.

Миряни УАПЦ обурюються. Як з цим бути?

Якщо цих мирян буде більше, ніж наших, тоді так. Але наразі все навпаки. Ніхто не забороняє приходити в Спасо-Преображенський Собор і молитись там з нами.

Якщо УПЦ зацікавлена, то коли ініціює процес єднання православ'я, від чого це залежатиме?

Православна Церква має візантійське походження, а в таких Церквах завжди велику роль відігравав державний чинник. Згадайте, як діяли монархи, згадайте як було у болгарських, сербських Церквах. Розкол — це проблема невинятково церковна. Політичне православ'я, яке свого часу за нашої ініціативи було засуджене в УПЦ (МП), врешті-решт призводить до масштабних суспільних конфліктів. Антагонізм у суспільстві на релігійній основі певною мірою завжди присутній. І держава не може заплющити очі на це. Держава має стежити, щоб релігійні конфлікти не загрожували національній безпеці. Все, що виходить за межі статутних зобов'язань та порушує чинне законодавство, має присікатися. А отже СБУ має не «торти» шукати, а використовувати механізми моніторингу та упередження правопорушень у релігійно-суспільній сфері.

Чи може бути болгарський приклад об'єднання церков оптимальним для України, коли б держава ухвалила закон про те, що в країні повинна бути одна православна церква? Чи не викличе він ще більше протистояння в суспільстві?

Звісно, цей сценарій можливий. Як саме, чи це варіант оптимальний – важко наразі сказати. Для початку потрібно зібратися і подумати, як це зробити. Зібратися в тому числі разом з представником від держави. Церква відокремлена від держави. Але ж на нас усіх поширюється юрисдикція держави, але ж ми усі маємо виконувати її закони. Я не закликаю до втручання держави, але вона має ініціювати зміни. У Візантії імператори ініціювали скликання Вселенських Соборів та залагодження церковних та богословських конфліктів. Так, не завжди таке втручання було етично виправданим, не завжди держава відстоювала саме православну точку зору... Але у нашій традиції закладена певна повага до інституту держави. Це — важливий елемент православної ментальності. Саме тому я вважаю корисним, якщо держава, перша особа держави - ініціюватиме суспільно-церковний рух за примирення, за об'єднання. Суспільство чекає від Церкви єдності. І цього ж чекає від нас, церковних ієрархів, народ Божий, вірні. А отже, ми не маємо згаяти історичного шансу на об'єднання українського православ'я. Ініціатива має належати державі. Вона має сказати: нам набридло, що наші громадяни ворогують на релігійному, церковному ґрунті, будьте ласкаві, панове ієрархи, вирішіть цю проблему, подолайте свої розбіжності, знайдіть спосіб об'єднатися, дослухайтесь до слів Спасителя «Будьте єдині».

Першу частину інтерв'ю з Олександром Драбинком читайте тут Митрополит Онуфрій вихований на найкращих взірцях російської церковної традиції

Михайло Глуховський, «Главком»

+++

https://www.facebook.com/palamist/posts/833847206704714

+

юрий павлович черноморец

Yesterday at 9:38am ·

Драбинко зробив своїми деструктивними діями все щоб обрали саме митрополита Онуфрія, доводив усім, що Київ уже змінює місцеблюстителя митрополита Онуфрія, і предстоятельство його для УПЦ не буде катастрофою,
а тепер критикує і доводить, що завжди був впевнений, що Онуфрій ніколи не зміниться
Ех, Саша, Саша. Назад би вернути лютий 2014го, показати майбутнє все - цікаво щоб сказав дорогий і симпатичний вл. Олександр, і які були б його вимоги.... Може розумні... Маю надію, що хоч тепер буде якесь зростання, хоча друга частина розчарувала - за всіма розумними словами тон ображеної дитини і навіть жіноча істеричність. І це тоді, коли треба було б битися як на фронті, приймати на себе відповідальність... Ну да ладно, може ще щось буде толкове. До речі, перечитайте публікації Драбинко за 2009 рік - патріарх Кирило геній, батько укр народу, його візити не мають ніякого політичного виміру, русмір чудова ідея. Чудова, нічого не скажеш

Митрополит Олександр (Драбинко): Захарченко і Новінський мені cказали: «У тебе є два тижні, щоб...

8 червня представники УПЦ КП і УАПЦ під час спільного засідання Комісії для ведення діалогу домовилися до кінця цього місяця визначитися з...

GLAVCOM.UA

Like · Comment ·

Share

Rostyslav Dzundza and 29 others like this.
5 shares
Олег Бондарук Саша, Саша........Боже,Боже...

Like · Reply · 1 · Yesterday at 9:43am
юрий павлович черноморец пропозиція покинути єпископам Крим особливо цікава. Не важко здогадатися куди громади Криму самостійно підпорядкуються

Like · Reply · 3 · Yesterday at 9:47am
Andrew Gonchar Юрій Павлович, людина перебуває на етапі світоглядного становлення, знаходиться у процесі діалектичного пошуку. Ну не все зразу стає ясно ...

Like · Reply · 1 · Yesterday at 9:48am
- Iryna Gylenko replied · 1 Reply
юрий павлович черноморец пора б вирости

Like · Reply · 2 · Yesterday at 9:51am
- View previous replies
- юрий павлович черноморец

Рубрики:

ЧЕЛОВЕК: СОЦИУМ
ЧЕЛОВЕК: ИСКУССТВО,КУЛЬТУРА,РЕМЕСЛО,ТРУД
МОЛИТВА
ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: ДУХ - ДУША - ТЕЛО
A. Людська думка і мова
РЕЛИГИЯ - Объект - Служитель - Верный - Обряд
AUDIO - & - VIDEO - & - FOTO
ЧЕЛОВЕК: ДЕЯНИЯ
Процесс: УПРАВЛЕНИЕ - ТЕХНОЛОГИЯ - РЕЗУЛЬТАТ
ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: БОГ - ВСЕЛЕННАЯ - ИЕРАРХИЯ
ЧЕЛОВЕК: ВЫЖИВАНИЕ индивидуально и группой
Процесс: СОБЫТИЯ,ФАКТЫ,ПРОГНОЗЫ,ИНФОРМАЦИЯ
ЧЕЛОВЕК: ВЫБОР - СВОБОДА - ОТВЕТСТВЕННОСТЬ
КРЕСТ - ХРАНИТЕЛЬ ВСЕЯ ВСЕЛЕННЫЯ
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА
УКРАЇНА і Не российский мир

Русский - ИСКОННОЕ + российский: нео - имперское, стремящееся поглотить Русское и Украинское и прочая, и прочая, и прочая......

РЕЛИГИЯ - УКРАИНСКАЯ ПРАВОСЛАВНАЯ ЦЕРКОВЬ

Важливе про події в Українській Православній Церкві - історія та сучасність - прогнози.

Комментарии (1)

ПАПА КРЕМЛЮ - МИТРОПОЛИТ ОЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО) ИНТЕРВЬЮ ГЛАВКОМ - 2 ЧАСТЬ - ПРОДОЛЖ. В КОММЕНТАРИИ

Среда, 17 Июня 2015 г. 23:42 + в цитатник
Это цитата сообщения Paul_V_Lashkevich [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

ПАПА КРЕМЛЮ - МИТРОПОЛИТ ОЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО) ИНТЕРВЬЮ ГЛАВКОМ - 2 ЧАСТЬ - продолж. в комментарии

http://www.liveinternet.ru/users/paul_v_lashkevich/post364235096/

http://bogoslov.org.ua/publikk/119-interv-yu-ta-ko...obrati-predstoyatelem-antoniya
+++

Митрополит Олександр: Захарченко і Новінський мені cказали: «У тебе є два тижні, щоб обрати предстоятелем Антонія»

Деталі: Дата публікації; Автор: Редактор БДУ; Категорія: Інтерв'ю та коментарі; Перегляди: 120

b-00300960-a-00030082 8 червня представники УПЦ КП і УАПЦ під час спільного засідання Комісії для ведення діалогу домовилися до кінця цього місяця визначитися з проведенням Об'єднавчого Собору. Примітно, що під час переговорів церковників, які відбувалися у Михайлівському золотоверхому монастирі, в якості спостерігачів були присутніми представники Вселенського патріарха Варфоломея - єпископ УПЦ в Канаді Іларіон та єпископ УПЦ в США Даниїл. Цей факт, за задумом, мав надати більшої легітимності процесу об'єднання церков в Україні.

Натомість в УПЦ Московського патріархату воліють не сприймати серйозно об'єднавчі потуги УПЦ КП і УАПЦ, вважаючи ці церкви неканонічним.

У другій частині інтерв'ю «Главкому» митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський, вікарій Київської митрополії Олександр (Драбинко) розповів, на яких умовах можливе церковне єднання в Україні, чому УПЦ (МП) з одного боку виступає за єдину Україну, з іншого не поспішає карати священнослужителів-сепаратистів. Митрполит також розказав про хід кримінальної справи про доведення до смерті Блаженнішого митрополита Володимира.

Першу частину інтерв'ю з Олександром Драбинком читайте тут Митрополит Онуфрій вихований на найкращих взірцях російської церковної традиції

Чи відповідає дійсності інформація про те, що начебто усіх архієреїв з так званого «проукраїнського крила» УПЦ МП наприкінці листопада викликали до Москви, де нібито патріарх Кирило мав ініціювати церковний суд над рівненськими архієреями (церковні діячі виступили за єдність Української помісної православної церкви, засудили Росію як агресора) за самоуправство. Вас чи ваших колег викликали до Москви у ці дні?

Так, я читав про це. Не думаю, що таке було. Такі дії викликали би ще більший спротив у Церкві.

Цей скандал у Рівному передував нещодавній гучній заяві УПЦ КП і УАПЦ щодо об'єднання задля створення єдиної церкви. На яких умовах УПЦ МП могла би включитися в об'єднавчий процес?

На сьогоднішній день - ні на яких. Це виходить із позиції Предстоятеля: «Если идет речь о воссоединении, то здесь наша позиція такая: у нас двери открыты, мы не имеем права их закрывать, но эти двери являються дверями покаяния». Умови існують одні – це покаяння «розкольників», як їх називають, і повернення їх до Московського патріархату, в лоно тієї Церкви, яку ми маємо на сьогодні, тобто УПЦ (МП). Ніякого діалогу, отже, бути не може. Однак умова об'єднання УПЦ (МП) з УПЦ КП – це набуття помісного статусу об'єднаної Української Церкви, до чого УПЦ (МП) на сьогоднішній день, судячи з усього, не готова. Свого часу при митрополиті Володимирі було започатковано підготовку для діалогу, відбулося декілька засідань. Питання подолання церковних розколів тоді обговорювалося. Працювала очолювана митрополитом Володимиром комісія Міжсоборної присутності Помісного Собору РПЦ з питань подолання розколів. Відносини з представниками неканонічних церков були дружні. Ми збиралися на різних заходах, неофіційно спілкувалися. Була знівельована пристрасність, дратівливість по відношенню одне до одного. Наступним етапом мав би бути стіл переговорів і пошук шляхів єдності, вирішення питання розділення. У нас же і в державі є таке розділення, є різні менталітети, є різні соціокультурні прошарки. Автокефальний рух виник на Західній Україні в кінці 80-х років. Він фактично поширився на всю Україну, він нікуди вже не подінеться. Це треба сприймати як реальність. В такому напрямку слід шукати вирішення проблеми. Хоч хтось в УПЦ (МП) тоді говорив про подолання розколу. Сьогодні про це мовчать.

У тому, що діалог припинився, є воля митрополита Онуфрія?

Я проти того, щоб звалювати усю відповідальність на одну людину. Так, безумовно, позиція Предстоятеля з цього питання дуже важлива. Але канонічний лад Церкви передбачає соборність, передбачає можливість дискусій та спільного пошуку оптимального рішення. Не треба в усьому звинувачувати Главу Церкви. Це — спільна відповідальність нашого єпископату. Разом з тим ні для кого не секрет і позиція Блаженнішого Митрополита Онуфрія. Свого часу Митрополит Онуфрій сказав: «Я убежден, что у нас нет никаких духовных аргументов в пользу того, чтобы отсоединяться от Московского патриархата». З тих пір позиція не змінювалася.

Блаженніший митрополит Володимир був великим прихильником об'єднання православ'я в Україні. А що нині робить УПЦ МП для цього об'єднання?

Я не знаю. Я знаю тільки, що вона повинна робити. Потрібно повернутися до того стану, коли цей діалог було започатковано. Ухвалити для себе таке рішення і сісти за стіл переговорів. Просто поставити одне одному запитання, хто у чому винен і як це питання вирішити. А таких зустрічей я не бачу.

Чому?

Це питання не до мене. Я вже рік, як не секретар Предстоятеля.

А ви ставили це питання митрополиту Онуфрію?

Ні, не ставив, але знаю відповідь. Моє кредо — це відновлення Православної України. Мене не цікавить статус, на базі якого це відбудеться. Чи це буде помісний статус, чи будь-який інший. Мене цікавить одне, аби у нас врешті-решт припинився розкол. Давайте розпочинати діалог. І, врешті-решт, оберемо той варіант, який буде оптимальним, який зможе реально об'єднати розділену Українську Церкву. За бездіяльність карає історія і Бог.

Така непоступливість - це позиція митрополита Онуфрія, чи, вато визнати, що це наслідок тиску Москви?

Не можу цього стверджувати. Проте знаю інше — як можна вийти з цієї ситуації, як перестати боятися діалогу. Ми маємо стати на церковний ґрунт. Нам варто згадати слова Духовного заповіту Блаженнішого Митрополита Володимира: не можна абсолютизувати значення автокефалії, але не можна і сприймати автокефалію як загрозу загальноцерковній єдності. Адже всі Помісні Церкви перебувають у молитовному та євхаристичному спілкуванні. По суті — це не різні Церкви. Це — одна Православна Церква у різних країнах.

o-00300900-a-00030082

Чи поділяє верхівка церкви позицію митрополита Онуфрія, чи виправдав він надії, які на нього покладалися?

Обираючи Митрополита Онуфрія, архієреї голосували скоріше не за його умовно-політичну платформу, а за його особистість — за ченця, молитовника, людину невладолюбну, терпиму.

Сьогодні у суспільства чимало питань до нинішнього Блаженнішого. Але ми живемо у надзвичайних умовах, в умовах війни. Тому, критикам Блаженнішого варто пам'ятати про чинник війни... Я взагалі проти огульного засудження. Подібний досвід ми вже мали за радянських часів, коли радянські письменники писали, що не читали «Архіпелаг Гулаг», але засуджують Солженіцина. Митрополит Онуфрій потрапив у дуже відповідальну і дуже складну історичну ситуацію. Напевно, ви вже зрозуміли, що я маю право в силу свого виховання і сформованого світогляду не поділяти певних його поглядів на суспільно-політичне життя. Але я закликаю українське суспільство до діалогу з Предстоятелем. Не потрібно будувати мури між суспільством та Предстоятелем УПЦ (МП). Потрібна якимось чином доносити до нього свою позицію, свій біль, свої сподівання.

А що ви особисто думаєте про митрополита Онуфрія та його позицію?

Я митрополита Онуфрія давно знаю. Яким він був, таким він є, таким він, думаю, і залишиться. Це стабільність, для мене його поведінка — не новина. Погано це чи ні, залежить від обставин. Сам по собі він чудова людина, він дає дуже гарні духовні поради.

Мені переказали одну історію. Хтось прийшов до Блаженнішого і почав говорити про мене не вельми приємні речі, вимагати, щоб Блаженніший усунув мене від активного церковного життя. А Блаженніший відповів: я за нього молюся. Ви знаєте, це — відповідь справді віруючої людини. Якщо нам щось не подобається, то ми маємо, перш за все, молитися за ближнього. «Покарати», «розжалувати у солдати», «заборонити писати та малювати» — ми століттями жили у межах цієї поліцейської моралі. Але це логіка Вавилону, логіка комуни, але не Церкви. Церква — це не політична партія. Тут інші закони. Тут має бути інше ставлення до людини, до її свободи, до її поглядів.

УПЦ (МП) на сьогодні — це люди з різними поглядами. У нашому єпископаті є певні панівні настрої, певні панівні тенденції. Але Церква — це не лише єпископат, це не приватна власність єпископату. Основа Церкви — це Євхаристія. Це місце та подія, де зібрана повнота Церкви — єпископ, пресвитеріум та народ Божий. Чому я про це згадав? Я хочу ще раз підкреслити — ми не маємо морального права психологічно відокремлюватися від народу, серед якого живемо. Ми маємо дослухатися до думки народу, до думки суспільства. Блаженніший — людина молитви, посту, усамітнення. Але завдання Предстоятеля — стати вищим за свою природу, вищим за свої погляди, вищим за свій психологічний тип.

Вас, протоієрея Георгія Коваленка, митрополита Софронія називають проукраїнським крилом в УПЦ. Наскільки воно велике, хто ще з єпископів поділяє вашу позицію?

Я би не називав це проукраїнським крилом. Це просто люди зі своєю думкою. Є люди, які свою думку висловлюють, а є ті, які просто мовчать (прикро, коли вони в них взагалі відсутня).

Патріарх УПЦ КП Філарет каже, що в УПЦ МП таких близько 20 архієреїв. Згодні?

Думаю, можливо навіть і більше. Справа в тому, що так склалися обставини, у єпархіях є двоякі думки на те, що відбувається. Але всі дивляться, орієнтуються завжди на Главу Церкви. При Митрополиті Володимирові, наприклад, можна було висловлювати свою думку, і процес ішов на зближення, на локалізацію цієї конфронтації, на відхід від ситуації конфлікту та чорно-білого мислення, коли з одного боку «святі та Божі», а з іншого — «розкольники», «біснуваті» та «політикани».

Хто кого ображає такими словами?

На жаль, сьогодні офіційні ЗМІ УПЦ (МП) повернулися до конфронтаційної лексики середини 90-х років. Почитайте те, що пишуть російські он-лайн видання, почитайте, які інтерв'ю роздають деякі наші ієрархи. Не буду називати конкретні імена. Вони відомі і без мене.

Які ієрархи є найвпливовішими в УПЦ МП?

На це запитання однозначно відповісти не можу, це залежить від багатьох факторів. Це відомі ієрархи, яких ви самі часто бачите на екранах телевізорів та шпальтах газет.

Є думка, що якби не такі люди зі скандальною репутацією як владика Павло, в УПЦ МП було би утричі більше віруючих. Чи згодні ви з цим?

Не факт. УПЦ (МП) зараз має низку системних проблем. І претензії до нашої Церкви з боку суспільства теж мають системний характер. Тут справа не в особистостях. Річ у тому, що ми усі стоїмо перед вибором. Ми маємо обрати куди йти далі. Якою Церквою бути? Задовільнитися становищем впливовою Церкви, яка окормлює російську меншину в Україні? Або бути зі своїм народом, бути справжньою Церквою українського народу. Що стосується владики Павла... Розумієте, це характер людини. Владика Павло на екрані телевізора і владика Павло в особистому спілкуванні — це зовсім різні люди. У нього живий, запальний характер. Це цілком інша вдача, інша психологія. Інколи владика робить спонтанні заяви. Але їх не варто сприймати як політичні «маніфести». Це, скоріше, емоційна реакція на ситуацію. Кращого господаря годі шукати.

Скандальна поведінка, вочевидь, притаманна не тільки владиці Павлу. Нещодавно співробітники СБУ нагрянули на вечірку, де святкувалось 25-річчя працівника Одеської єпархії УПЦ, телеведучого Дмитра Півня. Там виявили торт прикрашений символами терористичної «ДНР». Скільки людей з подібними поглядами в УПЦ?

У мене зустрічне питання. СБУ немає більше чим зайнятися, як торти «ДНР» відслідковувати? Якщо потрібно, я підкажу їм декілька інших місць, де варто було б пошукати. Нехай би займалися суттєвішим чимось. Я знаю особисто Дмитра Півня, він вміє працювати з телебаченням, вміє працювати з пресою, володіє пером, фотоапаратом, розумні поради давав владиці Агафангелу інколи. Коли мені потрібно було дізнатися, що відбувається на Одещині, він розповідав, грамотно аналізуючи ситуацію. Я не знаю, чи особисто йому сподобався цей торт, і яких він сам по собі поглядів притримується.

Але погодьтеся, коли у країні війна, коли є клірики УПЦ, що ховають зброю у храмах, вступають до лав терористичних організацій, то одеська історія з тортом виглядає якось дивно... От СБУ нагрянула на цю вечірку і задала питання Дмитрові — нащо йому цей торт? А він — не знаю наскільки щиро, але ж з чудовим почуттям гумору відповів — «ми планували знищити шляхом поїдання». А от настрої подібні – це серйозно. Треба задуматись звідки вони в молодих людей і хто їх сіє.

o-00300898-a-00030082

То які погляди в цієї людини, ви ж кажете, що добре знаєте її?

Є таке сучасне церковне прислів'я: «що у владики на думці, те у секретаря єпархії на язиці». Дмитро Півень — співробітник Одеської єпархії. Отже, логічно, що його думки і поведінка —певна проекція поглядів що панують в Одеській єпархії.

Лише у 2014 році зі складу УПЦ МП на Тернопільщині вийшли шість парафій. Подібні випадки є і в центральних областях України. Наскільки цей відтік великий, яка його причина?

Великого потоку немає. Є певні парафії, які приєдналися до Київського патріархату. Однак у більшості випадків усе залежить від позиції священика. Є багато священиків, які користуються певною ідеологічною свободою. І вони користуються цією свободою, аби служити своїй Церкві і своїй Батьківщині, не виходячи зі складу канонічної Церкви. Якщо потрібно, то українською служать, моляться за перемогу української зброї, збирають і надсилають гуманітарну допомогу для військових. Тобто перебуваючи у лоні канонічної церкви, одночасно з цим проявляють патріотизм до своєї держави, до своєї армії. А є випадки, де з волі священика або ж з волі його керівництва проводиться зовсім інша лінія. Є чимало випадків, коли священики відмовляються молитися за наше військо, за полеглих героїв. На парафіян тиснуть, парафіянам розповідають казочки нібито окремішнього українського народу немає, української мови немає, а є лише великий російський народ, велика російська культура. Від таких священиків сьогодні люди тікають.

А хіба циркулярні листи з молитвами, які розсилаються з Москви не є тиском?

Ну, хтось прочитав таку молитву, а хтось зберіг її на пам'ять, але молиться так, як йому підказує сумління. От і владика Івано-Франківський (Єпископ Івано-Франківський і Коломийський Тихон (Степан Чижевський – «Главком») нещодавно сам визнав, що фактично, так би мовити відійшов від Москви, керуючись власним сумлінням, принципом церковної доречності.

Якщо тиску немає, чому парафії переходять до УПЦ КП?

Люди прагнуть Української Церкви. Української не за назвою, а за живим зв'язком з українським народом. Те, що деякі парафії переходять сьогодні до Київського Патріархату свідчить про те, що певна частина нашої пастви не вірить, що УПЦ (МП) є Церквою українського народу, навіть більше – не вірять, що ми можемо у близькому майбутньому стати такою Церквою.

З одного боку позиція митрополита Онуфрія досить жорстка, представників УПЦ КП він називає розкольниками, з іншого боку УПЦ дозволяє певні вольності на місцях, аж до молитов за українську зброю і допомоги армії в боротьбі з агресором. Не бачите розбіжностей?

Ми можемо чай/каву пити з ними (священиками УПЦ КП, або УАПЦ), але співслужити разом ми не маємо права, оскільки не винесено остаточного соборного рішення про вирішення нашої проблеми, подолання розділення. А так можемо разом кошти збирати, їхати в АТО, мовою однією служити, але тільки не співслужити. От у чому проблема. Ми можемо бути однодумцями, але не маємо канонічного євхаристичного спілкування.

Як працюють зараз на окупованій частині Донбасу храми УПЦ (МП), скільки їх?

Єпархії, архієреї та духовенство виконують свої обов'язки в такому обсязі, як це дозволяють військові умови. Їм особливо важко в цей час, оскільки лінія фронту ділить їх єпархії, а настрої по різні сторони різні. Деякі священики, патріотично налаштовані, покинули територію так званих «ЛНР» і «ДНР», бо були погрози в їх бік. В нашому храмі тимчасово служить один такий священик. Декілька днів тому прийшов, спитав, чи можна з нами молитися? Я кажу, що якщо документи в порядку, то можна, попередньо вияснивши у митрополита Луганського і Алчевського Митрофана, чи немає у цього священика ніяких канонічних перепон. Цей священик потрапив до «розстрільних списків» терористів, оскільки окормляв духовно бійців батальйону «Айдар».

Якщо у самопроголошених республіках завтра скажуть, що не підпорядковуватимуться Київській митрополії, як реагуватиме УПЦ МП?

Не думаю, що правлячі архієреї цих «республік» згодяться приймати подібне рішення. Хоча дула автоматів спроможні на все... Таке питання не поставало. Вони служать в єпархіях УПЦ (МП), які є частиною РПЦ, місцеві вважають, що це російська Церква, вважають, що це церкви «ДНР» і «ЛНР».

У цих самопроголошених республіках є священики, які відкрито підтримують сепаратистів. Як УПЦ МП бореться з цими проявами?

Певен, про це достеменно знає СБУ. Звичайно, є такі священики, і про них відомо. Вони нічого особливо і не приховують. Називати не буду нікого по іменах. Інтернет знає все. Свого часу подібні настрої серед духовенства панували в Криму. Наші попередження були проігноровані.

Наприклад, підтримав сепаратистів монастир у Нікольському на Донеччині, засновник якого Зосима (Сокур) був духівником Януковича. УПЦ МП таку позицію монастиря не засуджує?

Ідеологія єднання з Росією, відділення від України, неприйняття українства і української Церкви в релігійному плані походила від цього так званого старця Зосими. Варто почитати його заповіт, і все стане ясно. В цілому позиції ніхто не засуджував. Монастир знаходиться на території, непідконтрольній Україні. Керівником монастиря є митрополит Донецький Іларіон. Отже, це, скоріше, питання до керуючого Донецької єпархією, а не до мене... Сьогодні говорять часто про федералізацію. З церковної точки зору, кожна єпархія – це самостійна структура, в якій свій єпископ керує своєю Церквою. Федералізація на рівні Церкви притаманна їй від початку. Єдине, що ми маємо спільне з єпархіями, це коли збираємося на Архієрейський Собор, разом молимося, разом вирішуємо загальноцерковні проблеми, приймаємо загальнообов'язкові для виконання постанови. Священноначаллю нашої Церкви про настрої в даному монастирі відомо.

Ви хочете сказати, що керівництво УПЦ МП не засуджує дії священиків і не відповідає за їх діяльність?

Це залежить від позиції місцевого єпископа. Клірик підпорядкований канонічно своєму єпископу. Разом з тим, якщо на адресу церковного керівництва будуть надходити скарги, то їх будуть розглядати. Клірик, який бере до рук зброю, має бути канонічно покараний. Цього вимагають священні канони і це неможливо ігнорувати. Керівництво УПЦ (МП) дає загальні настанови: як бажано робити. А конкретні рішення приймаються на місцях.

Але хіба це не іде врозріз із офіційною позицією УПЦ, яка виступає за територіальну цілісність України?

Так, у своїх офіційних документах УПЦ стверджує, що виступає за територіальну цілісність та суверенітет України. Проте історичний процес триває, а переможців не судять. Коли звільнять окуповані території і Крим, тоді можна буде давати оцінку того, як вони поводилися, виносити рішення. Якщо не звільнять, вони будуть на місці героями для місцевих сепаратистів. Особливо зважаючи на релігійне забарвлення цієї війни.

Яка ситуація із храмами УПЦ МП в Криму, чи всі вони перереєструвалися за російськими законами, хто нині власник цих храмів?

Канонічно вони належать УПЦ (МП), як і були. От так як мій храм, припустимо. Я в ньому звершую богослужіння як ієрарх УПЦ (МП), а належить він компанії «Ліко-холдінг» (компанії, яка займається будівництвом і продажем житла у Києві. Її почесним президентом є Ігор Лисов, екс-нардеп від Партії регіонів – «Главком»). Таким чином, клір храму та громада юрисдикційно належить до УПЦ (МП), а земля і храм належить приватному власнику, який збудував його за свій кошт. Подібно і в Криму, де храми і земля з точки зору Російської Федерації належать їй, а духовенство формально підпорядковується УПЦ (МП). Принаймні, такий стан речей у Сімферопольській і Керченській єпархіях.

УПЦ МП добровільно передала храми до РПЦ?

Росія заявила, що це її територія. До Києва з Криму приїхав владика Лазар, привіз документи і доповів Священному Синоду про те, що йому потрібно перереєструвати статут єпархії відповідно до вимог російського законодавства. Відповідне рішення Синодом і було ухвалено.

Які були варіанти, щоб не віддавати Росії власність?

Так, варіанти були. Якщо УПЦ (МП) говорить про цілісність держави, вважає, що Крим – це Україна, тоді слід було видати постанову яка визнає, що це (Крим) є тимчасово окупованою територією. З цієї тимчасово окупованої території керівництво єпархій переноситься в Херсон чи Миколаїв. Варто було тимчасово винести канонічне управління за межі окупованих територій до вирішення ситуації. Лишалася б, звісно, юридична проблема – статус парафій, землі, храмів, її вони могли вирішувати самостійно.

Немає проблем, які не підлягають вирішенню. Потрібна лише воля захищати власні церковні та канонічні права, згідно українського законодавства.

Але цього зроблено не було, значить УПЦ МП визнала Крим територією Росії?

З юридичної точки зору сталося саме так. Жодних інших заяв я не чув.

Назад ситуацію повернути можна?

Відповідні рішення уже прийнято. Йдеться і про сферу відповідальності владики Лазаря. Вийшло так, що приймаючи відповідну ухвалу, згідно прохання владики Лазаря, Священний Синод прийняв рішення, про благословіння на відчудження майна української Держави. Це викликало гостру критику з боку суспільства, держави. На мою думку, Синоду не протрібно було брати на себе таку відповідальність, залишивши це на розсуд керуючого архієрея.

На владику Лазаря тиснули?

Мені це невідомо.

Минулого року ви розповіли подробиці тиску на митрополита Володимира з тим, аби він зрікся сану предстоятеля церкви. Чи проводиться зараз розслідування, чи встановили факти тиску слідчі, чи допитували вас по цій справі?

Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури проводиться досудове розслідування щодо перевищення службових повноважень працівниками спеціального батальйону судової міліції «Грифон» ГУ МВС України в Києві та незаконного позбавлення мене волі. Найближчого часу справу буде передано до суду. Окремим провадженням розслідується вчинення шкоди здоров'ю Блаженнішого Митрополита Володимира, що були наслідком цих злочинних дій.

Існує декілька запитань, на які я не маю відповіді. Митрополита Володимира лікували тривалий час, все було гаразд. Тільки не розумію, чому, коли майже щодня брали аналізи, не виявляли, що у нього онкологічне захворювання є? Під час хірургічного втручання виявили пухлину, що їй уже 16 місяців! Як можна було не виявити онкологію в сучасних умовах? Щодо розслідувань, то у мене немає інформації про його хід. Сам я не робив ніяких заяв з цього приводу. Нікого не звинувачую. Хоча як відповідальному за лікування Митрополита, з невідомих причин, мені не було повідомлено про його дійсний діагноз. Дізнався про те, що це онкологія тільки через два тижні (після того як було зроблено операцію). Було лише повідомлено, що потрібне хірургічне втручання. Я підписав необхідні документи оскільки довіреність про відповідальність за своє лікування Митрополит Володимир доручив мені.

Щодо розслідування. Митрополита Володимира відвозили до Франції. Без мене. Згідно пізніших висновків Митрополиту Володимиру не можна було робити хіміотерапію по тому протоколу, за яким його почали там лікувати. Мене фактично ізолювали від Предстоятеля, насильно утримували, не випускати з України не мали права. Отже, адекватно оцінити ситуацію не було можливості. В той часобмежували мої права і обов'язки в контролі за процесом лікування. Висновки робіть самі.

Якщо маєте багато питань без відповідей, чому самі не піднімаєте тему, не звертаєтеся до правоохоронців?

Вважаю на сьогодні це не на часі. Ведеться слідство, в ході якого, я думаю, багато спливе фактів.

Частиною цієї справи була історія, пов'язана з порушення кримінальної справи за фактом викрадення ігумені Калісфенії влітку 2013 року, яка є кумою екс-генпрокурора Віктора Пшонки. Тоді вас підозрювали у причетності до нібито її викрадення і навіть тривалий час протримали в ізоляції, у том числі від митрополита Володимира, про здоров'я якого ви піклувалися.

Справа про викрадення монахині Калісфенії була закрита у березні 2014 року. Мене утримували представники спецпідрозділу «Грифон» за дорученням колишнього міністра МВС. Справа за фактом мого незаконного утримання розслідується.

Яка доля ігумені Калісфенії, чи допитували її слідчі, якщо вона була фігурантом сфабрикованого викрадення, чому не понесла відповідальність?

Сьогодні вона на своїй посаді. Митрополитом Володимиром разом із моїм відстороненням від справ до вияснення обставин, було підписано розпорядження про відсторонення її від послуху ігумені, до вияснення обставин справи, яке з невідомих причин так і не вступило в силу. До кінця земних днів Блаженнішого Митрополита Володимира ігуменя Калісфенія у нього не була. В справі багато запитань. Де Панько і кошти, хто її шукає? (Наталія Панько – подруга Калісфенії. Свого часу пропонувала багатим парафіянам та ієрархам УПЦ дорогі автомобілі зі знижкою, а також пропонувала віддавати їй гроші задля отримання потім великих відсотків, її називали посередником між Калісфенією і церковним начальством – «Главком»). Чоловік Наталії Панько зараз викладає в університеті, наче нічого і не трапилося. Раніше він працював в Адміністрації Президента, був політичним куратором або як зараз кажуть «кришею» Наталії (мова іде про екс-першого заступника Голови Державного управління справами Олексія Панька – «Главком»). Свого часу на «мітинги» біля будівлі Митрополита збиралися близько 25 людей з телекамерами (мітинги ошуканих людей), і вимагали повернути їм гроші. Бо їм казали, що гроші в Лаврі, гроші у Київській митрополії. Усі справи були передані митрополиту Антонію, він ними займався. Сьогодні немає ані відповідачки, ані інформації про те, що з позовами. Вся історія нібито кудись провалилася під землю. Чи людям їх гроші стали не потрібні, що вони нікого не шукають? Хоча тоді був страшний ажіотаж. Дійсно, тоді я зустрічався з Калісфенією, мене Блаженніший попросив, мовляв, розберися, брала вона ті гроші, чи не брала? Вона сказала, що не брала гроші, більш того, нібито Наталія Панько їй самій винна певну суму. На тому наша зустріч із нею і закінчилась.

За інформацією слідства, скинути Блаженішого Володимира, змусити його зректися посади наказав глава РПЦ Кирило Гундяєв. Чи міг бути такий наказ?

Я не ідеалізую сучасну Росію. Але я знаю, що в Україні були і є люди, яким вигідно ховатися за тінню «імперської Москви» та Патріарха. Так, мені відомо, що в московських церковних структурах були люди, які вважали, що Блаженнішому варто піти на спокій, вважали, що він «забагато собі дозволяє» та «надто проукраїнський». Думаю, що Москва тоді вела себе набагато обережніше, ніж хотіли би деякі ієрархи в Україні.

Під час хвороби Митрополита Володимира я неодноразово спілкувався з Патріархом Кирилом по телефону. Патріарх знав, що я опікуюсь станом здоров'я Митрополита Володимира. Думаю на Патріарха впливали. Певні сили хотіли його руками «вирішити» питання з Предстоятелем УПЦ. Його не завжди об'єктивно інформували й інформують. Варто пам'ятати і те, що в сучасній Росії Церква не має того ступеня свободи, яка була у пізні радянські часи або за доби Єльцина та Патріарха Олексія ІІ.

Перебуваючи в Україні на святкуванні 1025-річчя Хрещення Русі в кризовий період «справи монахинь» Патріарх попросив ввести його в курс справи. Я почув з його уст: «Мені сказали, що ти повинен приїхати в моє розпорядження до Москви». Мені те саме сказав Захарченко (Віталій Захарченко, глава МВС при Януковичі, - «Главком»), що я маю відбути в розпорядження Патріарха Кирила. Хоча я тоді пояснював йому (Захарченку), що до мене в Москві своєрідне сприйняття, що опікуюсь хворим Митрополитом Володимиром. На це Захарченко відповів, що «це не твоя турбота, а опікуватись є кому, є митрополит Антоній і родичі». Отже, тоді з Патріархом у нас відбулося людяне спілкування. Я подякував йому за розмову і поради.

Хто міг дати Захарченку вказівку відправити вас до Москви, кого самі підозрюєте?

Я не знаю, чия то була ідея. Не думаю, що сам Захарченко був таким обізнаним у церковних справах, щоби вигадувати такі «ребуси» всередині церковного життя. Якщо і підозрюю когось, то наразі промовчу. Майбутнє покаже.

Чому після смерті Митрополита Володимира вибір зупинився на Онуфрії?

Перед смертю Митрополита Володимира, коли ми спілкувалися з Блаженнішим, десь за рік, чи за півтора до його смерті, я його спитав, кого ви бачите своїм наступником? Він казав, що це складне питання. А тоді сказав, що, можливо, владика Онуфрій, бо він такий м'який, рівний, терпимий. Потім почався дуже сильний тиск, починаючи з цієї історії (історія з хворобою Блаженнішого Володимира і утримання під арештом владики Олександра – «Главком»), оскільки президент (Віктор Янукович) хотів бачити на чолі церкви митрополита Антонія. А Захарченку були дані доручення всіляко сприяти цьому. Взагалі, це була би непогана кандидатура на посаду Предстоятеля, якби він був більш самостійним та проукраїнським. Бо він освічена і гарна людина. Шкода, що історія так розпорядилася, що проект його предстоятельства виявися проектом Януковича.

Він був головним конкурентом Онуфрія на виборах?

Конкуренції як такої не було. За митрополита Онуфрія проголосували всі, хто хотів стабільності і того життя, яке було при Митрополиті Володимирі. Старше покоління за нього голосувало. Хто голосував за митрополита Антонія? Це ті, хто орієнтувався на владику Антонія та відомого бізнесмена Вадима Новінського, який був дуже близьким до Януковича, мав певні преференції по бізнесу і щедро допомагав УПЦ. Новінський — потужний бізнесмен, це вельми цікава особистість. І хоча ми з ним далеко не однодумці у церковних питаннях, у нас різні політичні симпатії. Але у мене викликають повагу його здібності. У нього феноменальна пам'ять, він знає напам'ять цілі уривки богослужбових текстів. За часів Януковича Новінський відігравав ключову роль у церковній політиці. Умовно кажучи, за часів Януковича це був «обер-прокурор» або «куратор» УПЦ (МП) від тодішнього президента. І саме Захарченко і Вадим Новінський свого часу мені казали: «у тебе є два тижні, щоб обрати предстоятелем Антонія», відправивши на пенсію Митрополита Володимира.

Тиск, про який ви розповідаєте, ініціювався з Москви?

Я не думаю. Можливо, хтось з кимось на цю тему говорив. Але заздалегідь було все прогнозовано,

Рубрики:

ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: НОРМА и экстремизм - нелюди
БОГ: РАЗУМ-ЖИЗНЬ-ВСЕЛЕННАЯ
ЧЕЛОВЕК: СОЦИУМ
ЧЕЛОВЕК: БОГ в храме Души
ЧЕЛОВЕК: ИСКУССТВО,КУЛЬТУРА,РЕМЕСЛО,ТРУД
МОЛИТВА
ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: УМ разумный
ЧЕЛОВЕК: БОГУ угодно ли?
ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: ДУХ - ДУША - ТЕЛО
A. Людська думка і мова
БОГ: в единстве - БЛАГОДАТЬ и ЗАКОН
Религия - ПРАВОСЛАВНОЕ ХРИСТИАНСТВО
РЕЛИГИЯ - Объект - Служитель - Верный - Обряд
ЧЕЛОВЕК: ДЕЯНИЯ
ЧЕЛОВЕК: БИОГРАФИЯ и ПОРТРЕТ
СИМВОЛ - ОБРАЗ - РЕЧЬ - ЗНАК
Процесс: УПРАВЛЕНИЕ - ТЕХНОЛОГИЯ - РЕЗУЛЬТАТ
ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: БОГ - ВСЕЛЕННАЯ - ИЕРАРХИЯ
ЧЕЛОВЕК: ВЫЖИВАНИЕ индивидуально и группой
ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: МАТЬ - отец - ближние - РОДИНА
Процесс: СОБЫТИЯ,ФАКТЫ,ПРОГНОЗЫ,ИНФОРМАЦИЯ
Человек: БОГ - ВЕРА - НАДЕЖДА - ЛЮБОВЬ
ЧЕЛОВЕК: ВЫБОР - СВОБОДА - ОТВЕТСТВЕННОСТЬ
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Религия - РАСКОЛЬНИКИ - ЕРЕТИКИ - ИНОВЕРЦЫ
РЕЛИГИЯ - Messe pour la liberté religieus
УКРАЇНА і Не российский мир

Русский - ИСКОННОЕ + российский: нео - имперское, стремящееся поглотить Русское и Украинское и прочая, и прочая, и прочая......

РЕЛИГИЯ - УКРАИНСКАЯ ПРАВОСЛАВНАЯ ЦЕРКОВЬ

Важливе про події в Українській Православній Церкві - історія та сучасність - прогнози.

Комментарии (0)

<a href="https://www.liveinternet.ru/users/paul_v_lashkevich/post364707171/">РџРђРџРђ РљР Р•РњР›Р® - РњРРўР РћРџРћР›РРў РћР›Р•РљРЎРђРќР”Р  (Р”Р РђР‘РРќРљРћ) РРќРўР•Р Р’Р¬Р® Р“Р›РђР’РљРћРњ - 1 Р§РђРЎРўР¬</a><br/>РџРђРџРђ РљР Р•РњР›Р® - РњРёС‚СЂРѕРїРѕР»РёС‚ РћР»РµРєСЃР°РЅРґСЂ (Р”СЂР°Р±РёРЅРєРѕ) РёРЅС‚РµСЂРІСЊСЋ Р“Р»Р°РІРєРѕРј - 1 С‡Р°СЃС‚СЊ

http://www.liveinternet.ru/users/paul_v_lashkevich/post364235096/

[url]http://glavcom.ua/articles/29898.html[/url]
	+++

РњРёС‚СЂРѕРїРѕР»РёС‚ РћР»РµРєСЃР°РЅРґСЂ (Р”СЂР°Р±РёРЅРєРѕ): РњРёС‚СЂРѕРїРѕР»РёС‚ РћРЅСѓС„СЂС–Р№ РІРёС…РѕРІР°РЅРёР№ РЅР° РЅР°Р№РєСЂР°С‰РёС… РІР·С–СЂС†СЏС… СЂРѕСЃС–Р№СЃСЊРєРѕС— С†РµСЂРєРѕРІРЅРѕС— С‚СЂР°РґРёС†С–С—

&nbsp;

РЎРµРіРѕРґРЅСЏ, РІ 10:00
	
		РњРёС…Р°Р№Р»Рѕ Р“Р»СѓС…РѕРІСЃСЊРєРёР№, &laquo;Р“Р»Р°РІРєРѕРј&raquo;

РќР°РїСЂРёРєС–РЅС†С– С‚СЂР°РІРЅСЏ РџСЂРµРґСЃС‚РѕСЏС‚РµР»СЊ РЈРєСЂР°С—РЅСЃСЊРєРѕС— РїСЂР°РІРѕСЃР»Р°РІРЅРѕС— С†РµСЂРєРІРё, РјРёС‚СЂРѕРїРѕР»РёС‚ РћРЅСѓС„СЂС–Р№ РІРёРґР°РІ РЈРєР°Р· РїСЂРѕ Р·РІС–Р»СЊРЅРµРЅРЅСЏ Р· РїРѕСЃР°РґРё РЅР°СЃС‚РѕСЏС‚РµР»СЏ РЎРІСЏС‚Рѕ-Р’РѕСЃРєСЂРµСЃРµРЅСЃСЊРєРѕРіРѕ СЃРѕР±РѕСЂСѓ РјРёС‚СЂРѕРїРѕР»РёС‚Р° РћР»РµРєСЃ... <a href="https://www.liveinternet.ru/users/paul_v_lashkevich/post364707171/">Р§РёС‚Р°С‚СЊ РґР°Р»РµРµ...</a>

ПАПА КРЕМЛЮ - МИТРОПОЛИТ ОЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО) ИНТЕРВЬЮ ГЛАВКОМ - 1 ЧАСТЬ

Среда, 17 Июня 2015 г. 23:41 + в цитатник
Это цитата сообщения Paul_V_Lashkevich [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

ПАПА КРЕМЛЮ - Митрополит Олександр (Драбинко) интервью Главком - 1 часть

http://www.liveinternet.ru/users/paul_v_lashkevich/post364235096/

http://glavcom.ua/articles/29898.html
+++

Митрополит Олександр (Драбинко): Митрополит Онуфрій вихований на найкращих взірцях російської церковної традиції

Сегодня, в 10:00

Михайло Глуховський, «Главком»

Наприкінці травня Предстоятель Української православної церкви, митрополит Онуфрій видав Указ про звільнення з посади настоятеля Свято-Воскресенського собору митрополита Олександра (Драбинка). Сам Драбинко тоді ніяк не прокоментував рішення церковного керівництва, обмежившись викладенням Указу митрополита Онуфрія на своїй сторінці у Facebook. Такі дії керівництва російської церкви в Україні можуть виглядати як тиск на проукраїнське крило в УПЦ, представником якого вважають владику Олександра. Митрополит Олександр (Драбинко) був особистим секретарем Предстоятеля УПЦ митрополита Володимира. Однак після смерті останнього у владики Олександра почалися проблеми. У квітні цього року він був звільнений з посади голови відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ.

Після смерті Предстоятеля УПЦ, Блаженнішого митрополита Володимира у липні 2014 року, 13 серпня того ж року новим Предстоятелем було обрано митрополита Чернівецького і Буковинського Онуфрія. З того часу політика церкви суттєво змінилася. На виклики суспільства вона або не мала своєї офіційної позиції, або висловлювала її в дивний спосіб. Як, наприклад, нещодавно під час засідання Верховної Ради за участю президента.. Митрополит Онуфрій під час хвилини мовчання вирішив не підніматися зі свого місця і не вшановувати українських воїнів. Вочевидь тому, що Московська церква в Україні вважає, що на Донбасі не російська агресія, а «міжусобна війна». Через подібну позицію УПЦ з церкви почали виходити парафії. Тільки у 2014 році на Тернопільщині з УПЦ вийшли шість таких.

Однак найбільший скандал в УПЦ стався в листопаді минулого року. У Рівному представники українських церков, серед яких були і два митрополита УПЦ, Анатолій і Варфоломій, підписали меморандум про єдину помісну православну церкву. Та вже за кілька днів обох церковників викликали «на килим» до Предстоятеля УПЦ МП Онуфрія, після чого церковнослужителі відкликали свої підписи. Цей факт породив багато чуток про те, що УПЦ масово покидають священнослужителі, а звичайні віруючи ігнорують службу в церквах Московського патріархату. Так чи інакше, публічність суперечностей в середині УПЦ доводить, в середині церкви багато прихильників проукраїнських позицій.

В першій частині інтерв’ю «Главкому» митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський, вікарій Київської митрополії Олександр (Драбинко) розповів про те, чому його звільнили з посади настоятеля Свято-Воскресенського собору, чому цілі парафії УПЦ покидають лави Церкви, про те, як змінилася атмосфера в УПЦ після того, як її Предстоятелем став митрополит Онуфрій, та про те, чому війну на Донбасі УПЦ вважає «міжусобною бранню».

Яка причина вашого звільнення з посади настоятеля храму Всіх Святих комплексу Кафедрального Свято-Воскресенського собору Києва, чи було це для вас несподіванкою?

Несподіванкою це не могло бути. Власне, нічого страшного, сенсаційного в цьому немає і бути не могло. Три роки тому фактично зупинилося будівництво кафедрального собору. Насамперед через обставини, пов’язані із хворобою Блаженнішого Митрополита Володимира. Свого часу, будучи секретарем митрополита Володимира, я займався цією справою. Зустрічався з різними людьми, ми напрацьовувати підходи, аби знайти фінансування для будівництва. Будівництво кафедрального собору як найвищого собору в Європі було іміджевим проектом Української Православної Церкви. Було цікаво цим займатися... Прес-секретар Блаженнішого отець Георгій Коваленко посідав посаду ключаря Собору та голови парафіяльної Ради. А я з благословення Блаженнішого виконував послух настоятеля храму Всіх Святих. У січні 2012 року рішенням Синоду, який відбувся без участі Блаженнішого Митрополита Володимира, мене та протоієрея Георгія Коваленка відсторонили від участі в будівництві. Це відбулося у час, коли Блаженніший тяжко хворів, і багато хто вважав, що він вже не повернеться до церковного керування. Однак, з Божої ласки Митрополит Володимир одужав, і особисто поновив мене на посаді настоятеля вищевказаного храму. На ній я і перебував до останнього часу.

Після вашого звільнення кого призначили настоятелем храму Всіх Святих?

Видано указ про те, що обов’язки настоятеля храму виконуватиме преосвященний єпископ Варсонофій (Столяр), який до цього певний час був відповідальним від Священного Синоду за будівництво кафедрального Свято-Воскресенського собору. У цьому соборі свого часу за нашої участі було облаштовано на першому цокольному поверсі храм святих апостола Андрія і князя Володимира. Настоятелем цієї парафії і був владика Варсонофій. Тепер він став також і настоятелем Всесвятського храму. Після призначення він мені пояснив, що Київська Митрополія перестала виділяти і збирати кошти на будівництво кафедрального собору. Але ж владиці Варсонофію потрібно за щось будувати і утримувати парафію. Владика розповів, що йому благословили усе об’єднати в один комплекс. Вважаю це логічним. Проте не до кінця зрозумілий сам спосіб, за допомогою якого відбулися ці зміни. Звісно, останнім часом я був радше почесним, ніж реальним настоятелем, оскільки будівництво зупинилось. Тому сам готував відповідне прохання. Засмучує, що моє звільнення відбулося без попередньої розмови зі мною. Без погодження з громадою храму. Не заперечую чинності рішення. Однак дивує і засмучує, що подібні рішення приймаються скоріше адміністративним, бюрократичним шляхом. Мене просто поставили до відома. Зателефонували з канцелярії і сказали забрати указ про звільнення. Прошу, але ж я працював у цьому храмі — починаючи з виділення землі, з фундаменту…

Чи мали ви розмову з митрополитом Онуфрієм з цього приводу, коли узагалі востаннє з ним спілкувалися?

З цього приводу розмови не було. Востаннє з Блаженнішим Онуфрієм ми спілкувались на Прощену Неділю.

Чому з вами так вчинили?

Церква має ієрархічний устрій. І те, що було зроблено — відповідає правам єпархіального архієрея. Не ставлю під сумнів чинність цього рішення. Видано такий указ, гаразд, я, як вікарій, підпорядкуюся такому рішенню. Але тут є свої обставини. Цей храм — моє дітище. Я доклав чимало зусиль до того, щоб він був збудований і облаштований. І, звісно, по-людськи мені прикро, коли тебе просто ставлять перед фактом… Я можу ображатися, можу не ображатися, питання не в цьому. З людиною ж можна говорити по різному. Можна просто поставити перед фактом. А можна зробити все у більш людяний спосіб. Владиці Варсонофію було відомо, що я збирався залишити посаду настоятеля за власним бажанням. Перед цим хотів провести облік майна, інвентаризацію. Фактично там (у храмі) досі залишаються мої особисті речі, та речі, передані покійним Митрополитом Володимиром, розпорядником яких я є. Облік провести не встиг. Що з речами, не знаю. Що заважало почекати три-чотири дні? Прохання моє про відставку було вже підготовлене, лишилося його тільки роздрукувати, підписати і подати. Думаю, що можна було вирішити це все адекватно. Хотів відслужити останню літургію в храмі, попрощатися з парафіянами, пояснити, що так доцільніше, бо сам опікуюся в основному Свято-Преображенським Собором, представити нового настоятеля.

Таке ставлення – це натяк на що?

Я не знаю, чи це натяк, чи щось інше. Висновки за громадою. Що ж стосується мене, то «рішення приймаю і ні чого всупереч не кажу».

Як звільнення вас із посади настоятеля храму Всіх Святих, так і минулорічний виклик «на килим» митрополитів Сарненського і Поліського Анатолія, а також Рівненського і Острозького Варфоломія після відкликання підписів під листом про об’єднання церков означає, що в УПЦ відбувається тиск на тих єпископів, які виступили за об’єднання церков?

Я би не ставив свою ситуацією в один ряд із ситуацією з тими двома архієреями. Їх рішення були дійсно церковно-політичними, і вони стосувалися саме церковної лінії, яка могла би вестися і каталізувати подальші процеси. Питання мого звільнення – це суто технічне питання. Тут тільки питання в тому, як це було піднесене. В тій минулорічній ситуації потрібно було би продовжити переговорний процес, який був раніше розпочатий, хоча б на такому єпархіальному рівні. Щодо тиску, то я не можу сказати конкретно, чи він був, чи ні. Це питання краще задати самим учасникам процесу. Однак бачимо, що час іде і щось змінюється. Маємо на увазі об’єднавчі ініціативи, озвучені від імені Митрополита Онуфрія на V помісному соборі УАПЦ.

Але ж не могли люди впродовж трьох днів безпричинно змінити свою точку зору на кардинально протилежну?

Я знаю тільки те, що вони (митрополити Анатолій і Варфоломій) приїжджали до митрополії, до Києва, і що після цього відкликали свої підписи. Але що їм говорили, як їм говорили, не знаю, я з ними не спілкувався з цього приводу. Думаю, вони вчинили неправильно із самого початку коли одноосібно підписували Меморандум. Що би я на їхньому місці зробив? Потрібно було зібрати єпархіальне зібрання, провести нараду, обговорити це питання з духовенством, з вірними. Натомість вони одразу взяли всю повноту відповідальності на себе. Без підтримки духовенства такі справи не робляться. Коли зібралися би благочинні, тоді можна було це обговорити. Мовляв, браття, у нас є таке питання, нас запрошують до підписання Меморандуму, як діятимемо? От коли би більшість проголосувала «за», тоді можна було сміливо їхати до Києва з протоколом засідання і казати, що підпис відкликати не буду, бо це не моє власне рішення, а рішення Єпархії.

Можливо вони не консультувалися, бо знали, що єпархія їх не підтримає?

Ну тоді вони подвійно були не праві. Архієрей не може діяти без згоди пресвітерів, вірних.

А які настрої в Рівненській єпархії насправді, чи готова вона була би підтримати єпископів?

Я сам з Рівненщини, настрої знаю. «Десь там далеко на Волині створилась армія УПА», чули таку пісню? Зараз не можу сказати, чи погодилася більшість підтримати це питання, час плине. Але тоді, восени, думаю, погодилася би. Оскільки ніяких обурень ані серед духовенства, ані серед віруючих не було. Хоча думаю, після 8 травня підтримали б і сьогодні.

Як взагалі змінилася атмосфера в усій УПЦ після смерті митрополита Володимира і приходу до керівництва церкви митрополита Онуфрія?

Атмосфера таки змінилася. Ми сьогодні живемо у певних історичних умовах, перед нами стоять певні історичні виклики. Блаженніший Митрополит Володимир намагався давати відповіді на виклики часу, в цьому йому нерідко допомагали кваліфіковані співробітники, поради архієреїв на місцях. Сьогодні ми чуємо відповіді далеко не на всі запитання, які ставить суспільство. Сьогодні часто запитують, чому Блаженніший Митрополит Онуфрій не встав, щоб вшанувати героїв України 8 травня у Верховній Раді. Але ж це був особистий вчинок Предстоятеля та його супутників. Тому нелогічно ці питання ставити переді мною або іншими єпископами УПЦ. Предстоятель сам відповів на це запитання. Відповідь влаштовує не всіх. Проте це його відповідь.

Інші питання: Війна на Донбасі. Що це? «Міжусобна брань» (громадянська війна)? Або ж тут є наявним зовнішній чинник, зовнішній агресор? Крим. Це анексовані території? Або ж перехід Криму до російської юрисдикції відбувся законно? Автокефальні православні спільноти — Київський патріархат та УАПЦ? Це наші брати чи «вороги»? Ми маємо прагнути до єдності? Ліквідувати розкол? Чи головне сьогодні для УПЦ зберегти свій зв'язок з Московським патріархатом? Ці питання вимагають обговорення на Соборному рівні єпископату, духовенства, вірних. Варто чути думку суспільства.

У нашій Церкві є різні точки зору на події, що відбуваються, на історичні обставини, в яких ми перебуваємо. Предстоятель, звичайно, має стояти над цими дискусіями, бути батьком і для одних, і для інших. Владика Онуфрій — це сильна і індивідуальна особистість. У нього є власні погляди, і ці погляди чітко визначені, сформовані впродовж десятиліть, багато хто з ними знайомий. Як бути у такій ситуації? Глава Церкви має та висловлює свою думку. Але ми маємо також право висловлювати власні погляди, які не суперечать віровченню Церкви. У владики Онуфрія своє бачення. І я його шаную як Предстоятеля та церковну людину, що має свою точку зору. Те, що нас об’єднує — це не погляди на суспільно-політичне життя країни, а християнська православна віра. Не люблю слово «опозиція», коли йдеться про церковне життя. При всій повазі до нашого Предстоятеля, в нинішній історичній ситуації дотримуюсь слів Духовного заповіту Митрополита Володимира «За сучасних умов Українська Православна Церква не має права бездіяльно дивитись на теперішнє розділення».

З владикою Онуфрієм немає ніяких розбіжностей у головному — у нашій православній вірі, у православній догматиці, канонічному підході у вирішенні питань. Але наші підходи до викликів, які сьогодні стоять перед нашою Церквою, можуть не співпадати. Владика духовно і психологічно сформувався у стінах Свято-Троїцької Лаври. Він щиро любить російську церковну традицію, він вихований на найкращих взірцях цієї традиції. Я — представник іншого покоління українського єпископату. І для мене дуже важливим є зв'язок Церкви з нашим власним народом, нашою власною традицією та історією.

Шаную бажання Митрополита Онуфрія припинити кровопролиття, припинити війну. Це і моє щире бажання, «Блаженні миротворці». Однак, як громадянин України, її син, вихований на цій землі, її патріот — я не можу не розділяти потребу її захисту. Україна не слала своїх солдат або найманців воювати на території інших країн. Ми не порушували суверенітет інших держав. Україна захищає свою цілісність, свою власну землю, свій власний суверенітет, свою власну гідність та історію, в решті своє майбутнє. Кожен день молюся за мир, за припинення війни, але молюся і за захисників моєї країни, за українську державу та її народ. Канони забороняють клірикам брати до рук зброю. Ми не можемо брати участь у військових діях, проливати людську кров. Але у нас є інша зброя — молитва та слово правди. От цією «зброєю» ми і воюємо за Україну сьогодні. Хто зна, що було би в Києві сьогодні, якби герої, чиї імена були зачитані Президентом у Верховній Раді, не зупинили сепаратистів у тих межах, де вони сьогодні є.

Позиція УПЦ під час Майдану була зрозумілою. Представники вашої церкви разом з іншими стояли на одній сцені, підтримували людей. Потім почалася війна, і церкви розійшлися в оцінці ситуації в країні. Чому?

Предстоятель про це сказав нещодавно в інтерв’ю. Мовляв, і з одного боку наші, і з іншого — наші. Мовляв, у «ДНР» і «ЛНР» також перебувають наші віруючи. Гаразд, не заперечую формальної правди цих слів. Дійсно, з обох боків конфлікту є вірні Православної Церкви. Але це не означає, що Українська Православна Церква не може чітко казати слово правди — засудити зовнішню агресію, морально підтримати українських воїнів, закликати своїх вірних дотримуватися Божих заповідей та не брати участь у терористичній діяльності.

Не розумію, яку правду відстоюють ті, хто по ту сторону фронту? Позиція «вірні УПЦ по обох сторонах конфлікту» по-перше, виводить за дужки чинник третьої сторони, тобто зовнішнього агресора, який допомагає «ДНР» і «ЛНР» сучасною військовою технікою, інструкторами, коштами, найманцями, розвідувальними даними... А по-друге, ніби урівнює у правах Збройні сили України та незаконні військові формування, терористичні загони. А отже, ми можемо користуватися цим аргументом у моральній площині, закликаючи до миру. Але не можемо робити з цього політичного аргументу.

Блаженніший закликає розуміти положення священників УПЦ, які опинилися на окупованих територіях, розуміти, що до них приходять «хлопці з автоматами». Так, це важливий аргумент. Але маємо пам’ятати — якщо УПЦ буде сприйматися суспільством як «іноземна конфесія», як «Російська Православна Церква в Україні», то наша Церква не матиме на цій землі майбутнього. Не можна бути колективним патріотом Росії, живучи в Україні, тим паче, коли тут точиться війна. Ми почули заклик з розумінням ставитися до того, що в «ДНР» та «ЛНР» на богослужіннях присутні люди зі зброєю, з автоматами. А уявімо собі аналогічно, що на службу до наших храмів почнуть приходити українські воїни, що демобілізувалися з АТО. Уявіть собі, що вони будуть підходити до духовенства і вимагати, щоб скрізь служилося не слов’янською, а лише українською, щоб всі наші храми переходили до Київського Патріархату… Тоді ми почнемо жалітися і говорити що це утиски!

Я за мир. Але я проти політичного шантажу третьої сторони, проти того, щоб агресивна меншість мала право заблокувати українському народові право зробити свій історичний вибір. Права меншості мають шануватися. Але меншість не має морального права нав’язувати цілому народові свої пріоритети. Гарно про це нещодавно сказав ваш колега, а нині народний депутат Сергій Висоцький. Долю України, її майбутнього не повинні вирішували на території іншої держави… Я намагався чесно відповідати на ваше запитання і окреслив розбіжності, різні точки зору. Але я хочу наголосити — церковна єдність базується на не спільності поглядів на суспільно-політичне життя. Нас об’єднує одне Євангеліє, одна віра, одна церковна традиція.

Чому самі архієреї не ініціювали зібрання синоду, аби поставити це і подібні актуальні питання на порядок денний задля того, щоб виробити позицію церкви?

Я вікарний єпископ Київського митрополита, я маю свою точку зору, але сам не маю права це ініціювати. За інших відповідати не можу. Хоча запитань від них, за старою звичкою, отримую достатньо.

Які тоді механізми є для ухвалення подібних рішень є в УПЦ?

Це — органи соборності: Собор єпископів УПЦ, Собор УПЦ. Але Церква — це не лише архієреї та священики. У наш час дуже важливий голос вірян, голос громадянського суспільства, врешті-решт, голос держави. Сьогодні ми бачимо, що державні органи зосереджені на такому важливому питанні як передбачення та припинення «кулінарних» політичних провокацій. Але є важливіше питання, ніж пошук тортів з написом «ДНР». Громадянське суспільство та держава мають поставити перед Церквою питання: яким є її ставлення до подій, що відбуваються у країні? І хто в ній є автором такої «кулінарії»?

Як держава може ставити питання перед Церквою, якщо відповідно до закону, держава і церква у нас розділені?

Церква відокремлена від держави, але цього принципу не можна абсолютизувати. Уявімо собі, що котрийсь благочестивий настоятель встановив на церковній бані кулемет. А коли до нього прийшли працівники міліції, заявив — не зніматиму, бо Церква, мовляв, відокремлена від держави. Межа «відокремлення» доволі умовна. От, наприклад, Церква офіційно говорить, що війна на Донбасі — це «міжусобна», тобто громадянська війна. Формально тут немає ніякого порушення. Але роблячи такі заяви, Церква по суті втручається у політичний процес, формує точку зору громадян України відповідно до інтересів певної політичної сили.

Увесь світ визнає, що у нинішній гібридній війні наявний зовнішній чинник. У чому сенс санкцій? У чому сенс надзвичайно складного переговорного процесу між країнами західної демократії та Російською Федерацією? Йдеться про те, щоби з боку Росії була припинена підтримка донбаських сепаратистів, щоб був відновлений контроль над державним кордоном, щоб на землю Донбасу більш не прибували з сусідньої держави зброя, боєприпаси, найманці та вояки-«срочники». А точка зору, яку висловлюють нові спікери УПЦ — по суті суперечить точці зору усього світу. Ми закриваємо очі на участь у цій війні зовнішнього чинника. Ми стверджуємо, що це — лише «міжусобна брань». Що це? З моєї точки зору, тут наявні елементи втручання у політичний процес. Але ж принцип конституційного відокремлення не дає Церкві права встановити на храмовій бані «ідеологічний кулемет», тобто ідеологічну зброю.

Я згідний, у нинішньому протистоянні дійсно є елементи братовбивчої, міжусобної війни. Але ми не маємо забувати, що ця війна штучно була ініційована ззовні, не маємо закривати очі на факт зовнішньої агресії. Повертаючись до вашого запитання, зауважу: наївно вважати, що церковна сторона має право втручатися у політичний процес й одночасно очікувати, що це минеться безкарно, і держава, громадянське суспільство цього не помітить. Такі «бумеранги» завжди повертаються. Молитва, богослужіння, канонічний устрій. Все це — внутрішня справа Церкви, сфера її свободи та незалежності. А от встановлювати кулемет на дзвіниці — вибачте, але такі речі не можуть лишатися безкарними. У таких випадках «втручання» державної влади неминуче, бо воно обумовлене чинним законодавством у сфері національної безпеки.

Ви натякаєте на те, що церкви не мали бути на Майдані?

Не мали. Якщо керуватися формальним правилом про невтручання. Але Майдан мав кілька вимірів. З одного боку, це був протест проти політичного режиму, який тоді панував. Протест проти тотальної корупції, економічних злочинів влади, соціальної несправедливості, деспотичного характеру режиму. А з іншого боку, — це був фактичний захист суверенітету України. Ми не знаємо, що саме сталося під час зустрічі у «бункері». Але зрозуміло, що після цього Віктор Янукович повністю переглянув пріоритети зовнішньої політики. І мова не лише про відмову від євроінтеграції. Мова про фактичну відмову від суверенності держави.

Президент Росії постійно публічно стверджує — України та Росія це один народ. Але це суперечить історії, це суперечить реальності. Ми — два православних народи. Але в українського народу є власна історія, власна культура, власний менталітет, нарешті, власні політичні та геополітичні інтереси. Відмова від євроінтеграції з боку Януковича була змушеною, нав’язаною тими, хто прагнув та прагне поглинення України як самостійної держави. Українське студентство, молоде покоління — не ідентифікувало себе з радянським минулим, з Росією, не нудьгує імперією. І тому курс на відмову від євроінтеграції був сприйнятий українським суспільством як зрада національних інтересів. Люди почали протестувати… Разом з людьми вийшли на Майдан і представники Церкви. Спочатку лише як громадяни своєї держави. А згодом — і як представники своїх церковних спільнот… Це була громадянська позиція вірних, священників, ієрархів.

Коли ми говоримо, що церква відокремлена від держави, а держава від Церкви, то не враховуємо, що тут дуже розмиті кордони. Коли зі сторони Церкви ми вимагаємо від держави певних речей, то маємо бути готові й до того, що аналогічні вимоги лунатимуть і з боку держави. У нас в країні не теократичний лад. Між Церквою та державою мають бути партнерські стосунки. А це означає, що й держава має право ставити перед Церквою, перед церковною свідомістю певні запитання. Якщо ми, Церква, стверджуємо, що ми голос, совість народу, — то ми маємо насправді бути цим голосом, насправді бути сумлінням нації. Є дві позиції. Можна жити окремо, збиратися у храмах та молитися, читати те, що написано у молитовнику і богослужбових книгах та не давати жодних характеристик жодним подіям, жодним чином не коментувати того, що відбувається. Або треба таки бути сумлінням власного народу. Захищати інтереси власного суспільства, власної держави.

У нас складна ситуація в Церкві. Чимала частина нашого єпископату психологічно, культурно та духовно сформувалася за радянських часів, коли «одвічна братня дружба» українського та російського народів була одним з догматів «радянської віри». Проте, ми маємо усвідомлювати: Україна — це не «тимчасове явище», українська влада не «минеться». І так звані «наші» наврядче прийдуть. Українське суспільство вже не прийме старі міфи радянської та царської доби про «радянську Україну» та «Малоросію». І чим швидше ми «прокинемося», чим швидше ми інтегруємося в нові історичні реалії, — тим більше шансів буде в нашої Церкви, тим чутніша буде її проповідь, тим шанобливіше буде ставлення людей до Церкви, до Православ’я.

А звідки взагалі з’явилася ідея про «міжусобне протистояння»?

Ці слова прозвучали в зверненні Святішого Патріарха Кирила з приводу подій в Україні в червні 2014 р.: «В южных пределах исторической Руси разгорелась ныне междоусобная брань».

Священики дотримуються вказівок з Москви на 100%?

Не знаю. За інших відповідати не можу. В нашому Спасо-Преображенському храмі підноситься особлива молитва на основі молитв святителя Петра Могили, за мир в Україні, за закінчення війни, збереження цілісності України в тих кордонах, в яких я народився.

Які причини війни на Донбасі насправді?

Я не можу однозначно відповісти на це запитання. Причин декілька. От чому Крим пішов?

Через вторгнення Росії?

Судячи зі слів Гіркіна і Путіна. Так, і тут (на Донбасі), певно, мало бути те саме. Я знаю тільки одне, що до війни на Донбасі місцеві не готувалися. Війна в один день не виникає. До неї готуються довго і скурпулезно. Те, що вона сама собою виникла і там воюють шахтарі – я не вірю.

На Донбасі я бував із Блаженнішим Митрополитом Володимиром починаючи з 2000-го року по п’ять-шість разів на рік. Ніколи ні від кого не чув, що Донбас хоче якоїсь своєї республіки. Ніколи не чув, що там готуються якісь воєнізовані організації , чи якісь групи, яких не влаштовує київська влада. У нас взагалі два чи три роки Донбас керував практично всією Україною. Ходили навіть анекдоти, що в Донецьку люди бояться ходити по вулицях, бо зловлять і пришлють до Києва начальником.

Так звідки з’явилася війна? Хто її готував? Сьогодні певні сили намагаються перевести її ще і в релігійну площину. А я не бачу тут ніякої релігійної площини. Хтось пише, що там (на Донбасі) захищають Православ’я. Тоді там що, якесь особливе православ’я, яке повинно захищатися зі зброєю в руках? А ми тоді хто тут?.. Глибоко переконаний: переведення конфлікту із політичної площини в релігійну - це втручання у державно-церковні відносини, яке держава повинна зупиняти.

В такому випадку чи має церква допомагати армії?

Якщо Церква офіційно в документах говорить, що виступає за цілісність своєї держави, відповідно, вона повинна визнати, що ті, хто захищають її цілісність, не порушують християнської моралі, а, навпаки, чинять за словом Спасителя, жертвуючи власним життям заради ближніх. Відповідно, ми маємо, чим можемо, допомагати своїй армії. Благословляти її на захист держави, народу, а одночасно — просити утримуватися від невиправданої жорстокості, духу помсти, негуманного ставлення до ворогів. Адже воювати треба теж шляхетно, пам’ятаючи про військовий моральний кодекс, про християнські заповіді, які ніколи і ні за яких обставин не втрачають своєї актуальності.

Чому тоді УПЦ не допомагає армії?

Так теж не можна сказати. Чимало наших парафій і навіть окремі єпархії — допомагають Збройним силам. Інша річ, що у нашій Церкві це не робиться централізовано. У нас немає з цього приводу офіційної публічної позиції. Можливо через те, що наші ієрархи побоюються, якою буде реакція з боку самопроголошених «республік». Про те, хто саме допомагає інформації зведеної немає, статистика не ведеться. Одні кажуть, що допомагають армії, інші кажуть, що допомагають мирному населенню. Дуже активно допомагають Волинська єпархія, Житомирська єпархія, Сумська, Київщина. Наша парафія, від імені Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира, передала на лікування наших військових ліків на 250 тис. грн. Це була одноразова акція. Час від часу допомагаємо іншими засобами.

Продовження інтерв’ю з владикою Олександром (Драбинком) читайте на «Главкомі» найближчим часом

Источник фото: Facebook

+++

Рубрики:

БОГ: РАЗУМ-ЖИЗНЬ-ВСЕЛЕННАЯ
МОЛИТВА
A. Людська думка і мова
БОГ: в единстве - БЛАГОДАТЬ и ЗАКОН
Религия - ПРАВОСЛАВНОЕ ХРИСТИАНСТВО
РЕЛИГИЯ - Объект - Служитель - Верный - Обряд
AUDIO - & - VIDEO - & - FOTO
Процесс: УПРАВЛЕНИЕ - ТЕХНОЛОГИЯ - РЕЗУЛЬТАТ
Процесс: СОБЫТИЯ,ФАКТЫ,ПРОГНОЗЫ,ИНФОРМАЦИЯ
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Религия - РАСКОЛЬНИКИ - ЕРЕТИКИ - ИНОВЕРЦЫ
РЕЛИГИЯ - Messe pour la liberté religieus

Комментарии (0)

Людмила Зыкина о родной земле и о жизни .... R.I.P.

Дневник

Суббота, 13 Июня 2015 г. 01:12 + в цитатник

3418201_002__Cross_bell___Dynamic__kopiya_040_ (64x64, 68Kb)

+++

Paul V. Lashkevich

12 mins · Edited ·

( https://youtu.be/msVySQKe-mY )

Людмила Зыкина - На сопках Маньчжурии

(муз. Илья Шатров - сл. А. Машистов). Из фильма-концерта "Слушайте, если хотите...", 1983 г.

YOUTUBE.COM

Paul V. Lashkevich

13 mins · Edited ·

( https://youtu.be/gTU3dPAm0Ow )

"Течет река Волга" - Людмила Зыкина

YOUTUBE.COM

Paul V. Lashkevich

14 mins · Edited ·

( https://youtu.be/shQBCiZIru8 )

Последнее выступление Людмилы Зыкиной

YOUTUBE.COM

Like · Comment ·

Share

Paul V. Lashkevich https://youtu.be/a_JAkVBRj08

Высоцкий и Л.Зыкина - Если я заболею... (редкая запись)

Белград, на даче посла СССР- Владимира...

YOUTUBE.COM

Like · Reply · Remove Preview · Just now
Write a comment...

Paul V. Lashkevich

15 mins · Edited ·

( https://youtu.be/XuLk4DrbycE )

Людмила ЗЫКИНА ПОСЛЕДНЕЕ ИНТЕРВЬЮ

YOUTUBE.COM

+++

Рубрики:

БОГ: РАЗУМ-ЖИЗНЬ-ВСЕЛЕННАЯ
ЧЕЛОВЕК: СОЦИУМ
А. Ознакомиться рекомендую - Paul_V_Lashkevich
А. Павел В. Лашкевич. Мои предпочтения.
ЧЕЛОВЕК: ИСКУССТВО,КУЛЬТУРА,РЕМЕСЛО,ТРУД
МОЛИТВА
ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: ДУХ - ДУША - ТЕЛО
A. Людська думка і мова
БОГ: в единстве - БЛАГОДАТЬ и ЗАКОН
AUDIO - & - VIDEO - & - FOTO
ЧЕЛОВЕК: ДЕЯНИЯ
ЧЕЛОВЕК: БИОГРАФИЯ и ПОРТРЕТ
ПРОЦЕСС - ГАРМОНИЯ - ХАОС - СИСТЕМА - ФОРМА
Процесс: УПРАВЛЕНИЕ - ТЕХНОЛОГИЯ - РЕЗУЛЬТАТ
ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: БОГ - ВСЕЛЕННАЯ - ИЕРАРХИЯ
ЧЕЛОВЕК: ВЫЖИВАНИЕ индивидуально и группой
ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: МАТЬ - отец - ближние - РОДИНА
Процесс: СОБЫТИЯ,ФАКТЫ,ПРОГНОЗЫ,ИНФОРМАЦИЯ
ЧЕЛОВЕК: ВЫБОР - СВОБОДА - ОТВЕТСТВЕННОСТЬ
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА

Комментарии (0)

Мысли о Крымско - Татарском народе 2015 года

Дневник

Суббота, 13 Июня 2015 г. 23:22 + в цитатник

+++

Nedim Khalilov

13 hrs · Edited ·

Кнут и пряник
Цель - способствовать добровольному перемещению крымских татар за пределы своей национальной территории (или можно называть это как "бархатная и добровольная самодепортация")...
Точно такой же сценарий в отношении крымскотатарского народа применили оккупационные власти после 1774 года и после 1783 года, выдавив нас на часть территории Халифата (современная Турция)...
История ничему не учит....

Крымскотатарское кафе «Мусафир» после вынужденного закрытия в Бахчисарае открылось в Киеве

RU.KRYMR.COM

Unlike · Comment ·

Share

You and 17 others like this.
View 2 more comments
Артур Эреджепов Терпение есть, нет возможности,а соответственно и времени...

Like · Reply · 12 hrs
- Nedim Khalilov возможности всегда есть, только от них не следует отворачиваться... они сами находят человека, по сравнению с проблемами, которые человек сам себе и творит...
  
  Like · 3 hrs · Edited
Артур Эреджепов Реально сдали...

Like · Reply · 2 · 12 hrs
- Nedim Khalilov главное - понять... остальное - поправимо
  
  Like · 3 hrs
Emil Yoma Я вообще считаю, что для крымских татар, как и для других оккупированных тюркских народов, на территориях независимых государств нужно выделять специальные территории, где они могли бы компактно проживать. Турция делала такое для кыргызов Памира, которые бежали от русской/советской власти (место называется Ван), за что мы им благодарны. Сейчас их можно было бы вернуть назад в Кыргызстан, но нашей власти как всегда на это глубоко наплевать. Просто таким образом крымские татары смогли бы сохраниться как народ до наступления более благоприятных времен для возвращения в Крым. Тюркским странам, за исключением пожалуй Узбекистана, очень далеко до перенаселения. Кыргызстан вполне мог бы позволить такое (В конце концов дунган ведь мы в советское время приняли). У Казакстана огромная и малозаселенная территория, особенно на севере. Может вам стоит попробовать поднять этот вопрос?

Like · Reply · 11 hrs · Edited
Nedim Khalilov это было последнее возвращение.... следующая волна миграции полностью растворит крымских татар в других этнических группах... будем цепляться за свою землю, пока есть возможность ...

Like · Reply · 3 hrs · Edited
Paul V. Lashkevich Задача номер один - не потерять культуру - и не стать грантоедами - тогда произойдёт подмена - Вы аргументированно пишете о проблемах - Украина не может помочь, но и не давит на этнос - Вашему народу симпатизируют - и Всевышний Вас и нас - не оставит, тех, кто Ему служит. Дай Бог Вашим не озлобиться !!!! Да укрепит Вас и нас Бог !!!! (((((
Nedim Khalilov
13 hrs · Edited ·
Кнут и пряник
Цель - способствовать добровольному перемещению крымских татар за пределы своей национальной территории (или можно называть это как "бархатная и добровольная самодепортация")...
Точно такой же сценарий в отношении крымскотатарского народа применили оккупационные власти после 1774 года и после 1783 года, выдавив нас на часть территории Халифата (современная Турция)...
История ничему не учит....

Like · Reply · 4 mins

Рубрики:

ЧЕЛОВЕК: СОЦИУМ
ЧЕЛОВЕК: ИСКУССТВО,КУЛЬТУРА,РЕМЕСЛО,ТРУД
МОЛИТВА
A. Людська думка і мова
ЧЕЛОВЕК: ДЕЯНИЯ
Процесс: УПРАВЛЕНИЕ - ТЕХНОЛОГИЯ - РЕЗУЛЬТАТ
ЧЕЛОВЕК: ВЫЖИВАНИЕ индивидуально и группой
ЧЕЛОВЕК РАЗУМНЫЙ: МАТЬ - отец - ближние - РОДИНА
Процесс: СОБЫТИЯ,ФАКТЫ,ПРОГНОЗЫ,ИНФОРМАЦИЯ
ЧЕЛОВЕК: ВЫБОР - СВОБОДА - ОТВЕТСТВЕННОСТЬ
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА

Комментарии (0)

<a href="https://www.liveinternet.ru/users/paul_v_lashkevich/post364385966/">РўСЂРёР·СѓР± Рё РљСЂРµСЃС‚ - РЅР° С‚С‹СЃСЏС‡РµР»РµС‚РЅРµР№ РїРµС‡Р°С‚Рё РёР· РџРµСЂРµСЃРѕРїРЅРёС†С‹ РЅР° Р РѕРІРµРЅС‰РёРЅРµ - РІ 2014 РіРѕРґСѓ</a><br/>

002._AVATAR_Р Р°РїРїРѕРїРѕСЂС‚_РЎ.27._Р . 19(Р».)_Р—РЅ. РЅР° РїРѕ. СЃ. РєРёСЂРї. РџРѕР»РѕС†Рє. Р¦.-РЅ-Р РІСѓ_image018-fragm.-k.

+++

РќР°Р№РґРµРЅР° РїРµС‡Р°С‚СЊ СЃ С‚СЂРµР·СѓР±РѕРј, РёР·РіРѕС‚РѕРІР»РµРЅРЅР°СЏ С‚С‹СЃСЏС‡Сѓ Р»РµС‚ РЅР°Р·Р°Рґ

РћРљ РЅРѕРІРѕСЃС‚Рё,&nbsp;Р¤Р°РєС‚С‹
	
		01.03.2014
	
		Р°РІС‚РѕСЂ:&nbsp;РРіРѕСЂСЊ РљР°СЃСЊСЏРЅРµРЅРєРѕ

&nbsp;&ldquo;РљРЅСЏР¶РµСЃРєР°СЏ РїРµС‡Р°С‚СЊ РҐР† РІРµРєР° СЃ РўСЂРµР·СѓР±РѕРј РЅР°Р№РґРµРЅР° РІ РџРµСЂРµСЃРѕРїРЅРёС†Рµ!&rdquo; &ndash; СЃРѕРѕР±С‰РёР» РІ Facebook РґРёСЂРµРєС‚РѕСЂ РєСѓР»СЊС‚СѓСЂРЅРѕ Р°СЂС…РµРѕР»РѕРіРёС‡РµСЃРєРѕРіРѕ С†РµРЅС‚СЂСѓ &ldquo;РџРµСЂРµСЃРѕРїРЅРёС†Р°&rdquo; РќРёРєРѕР»Р°Р№ Р¤РµРґРѕСЂРёС€РёРЅ.&nbsp;&nbsp;&laquo;РћР±С‹С‡РЅРѕ С‚Р°РєРёРµ РїРµС‡Р°С‚Рё РёР·РіРѕС‚РѕРІР»СЏР»Рё РёР· СЃРІРёРЅС†Р° РёР»Рё РѕР»РѕРІР°. РќР° РѕРґРЅРѕРј Р±РѕРєСѓ Р±С‹Р»Рѕ РёР·РѕР±СЂР°Р¶РµРЅРёРµ РєРЅСЏР·СЏ, РЅР° РґСЂСѓРіРѕРј &ndash; РєР°РєРѕРіРѕ-С‚Рѕ СЃРІСЏС‚... <a href="https://www.liveinternet.ru/users/paul_v_lashkevich/post364385966/">Р§РёС‚Р°С‚СЊ РґР°Р»РµРµ...</a>

Тризуб и Крест - на тысячелетней печати из Пересопницы на Ровенщине - в 2014 году

Суббота, 13 Июня 2015 г. 22:04 + в цитатник

creativpodiya.com/?p=14125

3418201_002__AVATAR_ (203x255, 31Kb)

002._AVATAR_Раппопорт_С.27._Р. 19(л.)_Зн. на по. с. кирп. Полоцк. Ц.-н-Рву_image018-fragm.-k.

+++

Найдена печать с трезубом, изготовленная тысячу лет назад

ОК новости, Факты

01.03.2014

автор: Игорь Касьяненко

“Княжеская печать ХІ века с Трезубом найдена в Пересопнице!” – сообщил в Facebook директор культурно археологического центру “Пересопница” Николай Федоришин. «Обычно такие печати изготовляли из свинца или олова. На одном боку было изображение князя, на другом – какого-то святого. Случались и надписи. Между тем на обороте печати трезубом вычеканенный крест», – цитирует Николая Федоришина rivnepost.rv.ua. По словам директорв «Пересопницы», печати нашел местный житель, он и передал их к музею.

Пересопница (укр. Пересопниця) — село в Ровненской области Украины на правом берегу реки Стублы. В X—XVI веках — город. В Пересопнице сохранились остатки городища. Слово «Пересопница» происходит от древнерусского слова «пересопъ» («приспъ», «осыпь»), что в IX—X веках на древне-русском языке означало земляную ограду — насыпь.

Впервые в древнерусских летописях Пересопница упоминается в 1149 г. что лишь на 2 года позже года упоминания в древнерусских летописях Москвы. Пересопница была расположена на важном торговом пути между Киевском княжеством и Польшей, на так называемой Погорыни, восточной пограничной области Владимиро-Волынского княжества.

Источник: страница в Facebook Николая Федоришина

+++

Рубрики:

ЧЕЛОВЕК: СОЦИУМ
ЧЕЛОВЕК: ИСКУССТВО,КУЛЬТУРА,РЕМЕСЛО,ТРУД
МОЛИТВА
A. Людська думка і мова
AUDIO - & - VIDEO - & - FOTO
ЧЕЛОВЕК: ДЕЯНИЯ
ПРОЦЕСС - ГАРМОНИЯ - ХАОС - СИСТЕМА - ФОРМА
Процесс: УПРАВЛЕНИЕ - ТЕХНОЛОГИЯ - РЕЗУЛЬТАТ
ЧЕЛОВЕК: ВЫЖИВАНИЕ индивидуально и группой
Процесс: СОБЫТИЯ,ФАКТЫ,ПРОГНОЗЫ,ИНФОРМАЦИЯ
ЧЕЛОВЕК: ВЫБОР - СВОБОДА - ОТВЕТСТВЕННОСТЬ
КРЕСТ - ХРАНИТЕЛЬ ВСЕЯ ВСЕЛЕННЫЯ
Слово рідне СЛАВЯНЕ
Я1._МОИ ЗАПИСИ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я2._ЦИТАТЫ МОЕГО ДНЕВНИКА
Я3._ССЫЛКИ МОЕГО ДНЕВНИКА

LiveInternetLiveInternet

-Рубрики

-Музыка

-Я - фотограф

Kyiv. Lavra Pecherskaya - Lavra Nebesnaya

-Подписка по e-mail

-Поиск по дневнику

-Статистика

R.I.P. - Джебраилов, Ахмедия Микаил оглы (он же Армад Мишель)

Дневник

Paul V. Lashkevich shared Alex Mark's post.

Говорят о Наливайченко

Опасные связи. Что вскрыла ожидаемая сегодня отставка главы СБУ Наливайченко

животные - в мире человека

Дневник

Igor Volkov added 4 new photos.

духовная брань - бездуховная брань - о россии - Украина без ядерного оружия

Строуб Тэлботт: "Я сказал Кравчуку, что самое большее, что мы можем сделать, — это помочь финансово в возвращении боеголовок в Россию..."

ПАПА КРЕМЛЮ - МИТРОПОЛИТ ОЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО) ИНТЕРВЬЮ ГЛАВКОМ - 2 ЧАСТЬ - ПРОДОЛЖ.

ПАПА КРЕМЛЮ - МИТРОПОЛИТ ОЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО) ИНТЕРВЬЮ ГЛАВКОМ - 2 ЧАСТЬ - ПРОДОЛЖ. В КОММЕНТАРИИ

юрий павлович черноморец

ПАПА КРЕМЛЮ - МИТРОПОЛИТ ОЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО) ИНТЕРВЬЮ ГЛАВКОМ - 2 ЧАСТЬ - ПРОДОЛЖ. В КОММЕНТАРИИ

Митрополит Олександр: Захарченко і Новінський мені cказали: «У тебе є два тижні, щоб обрати предстоятелем Антонія»

ПАПА КРЕМЛЮ - МИТРОПОЛИТ ОЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО) ИНТЕРВЬЮ ГЛАВКОМ - 1 ЧАСТЬ

Митрополит Олександр (Драбинко): Митрополит Онуфрій вихований на найкращих взірцях російської церковної традиції

Людмила Зыкина о родной земле и о жизни .... R.I.P.

Дневник

Paul V. Lashkevich

Paul V. Lashkevich

Paul V. Lashkevich

Paul V. Lashkevich

Мысли о Крымско - Татарском народе 2015 года

Дневник

Nedim Khalilov

Тризуб и Крест - на тысячелетней печати из Пересопницы на Ровенщине - в 2014 году

Найдена печать с трезубом, изготовленная тысячу лет назад