Релігія в Україні » Публікації » Історія

Хрещення Великого князя (кагана) київського Оскольда та заснування Київської Митрополії (Української Православної Церкви)
23 03 2011
Автор: Віктор (Бедь), архімандрит

Історія України донині залишається здебільшого непрочитаною книгою. Не менш таємничою і маловідомою є й історія зародження, розвитку та становлення християнства на українських землях з початків І тисячоліття Різдва Христового.


Та поряд із цим, гортаючи історичні пергаменти буття українського народу, що відображають зародження та становлення його державності, зокрема могутньої і славетної нашої прадержави Київської Русі, ми можемо відтворити та дослідити питання заснування Київської Митрополії, спадкоємницею якої на сьогодні є Українська Православна Церква.

Уже не одне століття в українській та російській (особливо періоду Російської імперії чи Радянського Союзу) історіографії вважалось, та й в основному вважається, що хрещення Київської Русі (давньоукраїнської держави) відбулось близько 988/989 років за часів князювання Великого князя Київського рівноапостольного Володимира (у хрещенні Василія)[1].

Зокрема, одним із основних джерел на підтвердження цього факту є давньоукраїнський літопис, відображений у списку «Повість минулих літ» (первинний текст оригіналу якої не зберігся)[2].

Однак слід зазначити, що закордонні першоджерела Х-ХІ ст. про хрещення давньоукраїнської держави Київської Русі за часів Великого князя київського рівноапостольного Володимира, зокрема в період 988/989 рр., не згадують. Таких підтверджень не можна знайти ні в польських, ні в угорських, ні в німецьких, ні у візантійських, ні у болгарських першоджерелах тогочасного історичного періоду. Поряд із цим літописи Х-ХІ ст. цих народів мають багато згадок про князювання Великого князя київського рівноапостольного Володимира[3].

У цю ж епоху (Х-ХІІ ст.) вище зазначені закордонні першоджерела вказують на те, що давньоукраїнська держава Київська Русь все ж таки прийняла хрещення від Візантії, але відбулось це близько 860 року за часів князювання Великого князя (кагана) київського Оскольда (Аскольда)[4].

Князь (каган) Оскольд (Аскольд) належав до останніх князів із династії Кия, яка тривалий час правила на давньоукраїнських землях Київщини (за певними гіпотезами, починаючи з VІ ст.)[5]

На нашу думку, слід погодитись із гіпотезою ряду науковців, зокрема Сергія Шумила, про те, що ім’я Оскольд або Осколот (а не Аскольд) є слов’янського походження і може, зокрема, походити від назви річки Оскол – лівої притоки Сіверського Дінця на Сході України (на Харьківщині). Цієї ж думки дотримуються академіки А. Шахматов, М. Тихомиров, Б. Рибаков. Вживання та написання імені Оскольд відображено і в ряді давньоукраїнських літописів та закордонних джерел. На користь вживання та написання імені Оскольд, а не Аскольд, висунуто ряд і інших гіпотез, що заслуговують на увагу[6].

Незважаючи на значну втрату першоджерел періоду розвитку давньоукраїнської державності в VІ-ІХ ст., на сьогодні є більш чим вірогідним, що київський князь (каган) Оскольд посідав княжий престол саме відповідно до династичної спадковості по лінії княжого роду династії Кия[7], а не як васал роду Рюріковичів, за нормандською теорією. На користь підтвердження цього факту, зокрема, свідчать Никифоровський літопис ХV ст., Супраельський літопис ХVІ ст., історичні хроніки Яна Длугоша (1415-1480 рр.), Матвія Меховського (1457-1523 рр.), Матвія Стрийковського (1547-1593 рр.) в яких, зокрема, зазначається, що після смерті Кия, Щека і Хорива, їх нащадки по прямій лінії тривалий час володарювали на давньоукраїнських землях русинів (руських, русичів) аж поки Київський княжий престол по спадковості не перейшов до двох братів Оскольда і Діра[8].

Тож у контексті цих історичних досліджень слід вважати хибною норманську (варязьку) теорію про походження давньоукраїнської держави Київської Русі, про що, окрім численних українських істориків, у свій час писали, зокрема, і такі видатні російські імперські вченні як В. Татіщев (1686-1750 рр.) та М. Ломоносов (1711-1765 рр.)[9]. Хоча саме норманська (варязька) теорія, шляхом численних фальсифікацій давньоукраїнської історії розвитку державності на користь великоросійської імперської держави, з легкої подачі спочатку російського імператора Петра І, а відтак з особливою старанністю імператриці Катерини ІІ та продовжувачів царського роду Романових, покладена в основу російської історіографії і є живучою донині[10].

Прикладом сучасної і відвертої спроби фальсифікації історії давньоукраїнської державності на користь Північного сусіда, на тлі незаперечних артефактів досліджень історичної науки, є появлення (друк) Указу президента Російської Федерації Дмитра Медвєдєва за № 267 та опублікованого 5 березня 2011 року «Про святкування 1150-річчя зародження російської державності»[11], в той час, як Московське царство (прадержава російської державності) вперше починає визнаватись як самостійна держава (за часів горезвісного Івана IV Грозного) тільки біля 1547 року.

Тож не дивно, що і питання першого офіційного хрещення давньоукраїнської держави Київської Русі та створення Київської Митрополії тривалий час перебували під ідеологічним контролем спочатку династії Рюриковичів, а відтак, з поступовим формуванням російської державності та імперії, під контролем династії Романових, що в подальшому було сприйнято і канонізовано радянською імперською історіографією.

Які ж реальні історичні події вплинули на те, що в другій половині ІХ ст. відбувся процес першого офіційного хрещення Київської Русі та заснування Київської Митрополії (в подальшому - Української Православної Церкви) на теренах давньоукраїнських земель?

Згідно з давньоісторичними джерелами, зокрема, в так званій Брюсельській хроніці Кюмона[12], 18 червня 860 року давньоукраїнські (руські) війська на чолі з Великим князем (каганом) київським Оскольдом підійшли до столиці Візантійської імперії Царграду (Константинополя) і взяли його в облогу.

«Повість минулих літ» описує, що київські князі Оскольд і Дір, скориставшись відсутністю в Константинополі візантійського імператора Михаїла ІІІ (850 – 867 рр.), підступили з флотом у 200 кораблів до столиці «світової імперії» і поруйнували її околиці, хоча самого міста так і не здобули. Завдяки чуду Влахернської ікони Богородиці, ризи якої святійший патріарх Фотій після молебню опустив у море, внаслідок чого знялася буря і знищила давньоукраїнські (руські) кораблі (за версією греків)[13].

Факт військового походу Великого князя (кагана) київського Оскольда на Візантію підтверджується: «Повістю минулих літ», болгарським «Хронографом» Георгія Амартола, візантійськими хроніками Симеона Логофета, повідомленнями Микити Пафлагонського, Лева Грамматика, Сократителя Симеонова, Послідовника Феофана, Георгія Кедрина, Іоанна Зонари, Михаїла Гліки та іншими істориками[14].

Згідно з переказами, чудодійство ікони Богородиці мало такий вплив на князів Оскольда, Діра, його дружину і воєначальників, що вони відмовились від захоплення Константинополя і прийняли християнство. Так у хрещенні князь Оскольд був іменований Миколаєм, тож відповідно зрозумілим є і те, чому після його вбивства на Оскольдовій могилі було збудовано церкву на честь святителя Миколая Чудотворця[15]. Факт прийняття християнства київським князем Оскольдом, а відтак і давньоукраїнської держави Київської Русі, засвідчується найголовнішим джерелом — свідченнями самого святійшого патріарха Константинопольського Фотія (858 – 867; 878 – 886 рр.) – свідка і учасника тих подій, шляхом виголошення двох промов: під час облоги і після її зняття.

Окрім того, у своєму «Окружному посланії» до патріархів Сходу в 867 році святійший патріарх Константинопольський Фотій, характеризуючи русичів та згадуючи про їх військовий напад на Константинополь, повідомляє, що руські князі, настрашені чудом Божої Матері, відмовились від власної віри багатобожжя і, визнавши істинність віри Христової, виявили бажання охреститись[16]. На це цісар (імператор Константинопольський) Михаїл ІІІ вислав до Києва православного єпископа (найвірогідніше, святителя Михаїла, а за іншою гіпотезою — Олексія[17]) та священиків, і на Русі було засновано окрему єпархію[18].

Після повернення із військового походу на Константинополь військові дружини князів Оскольда і Діра до Києва, Великий князь (каган) київський Оскольд надсилає до Візантії своїх послів для укладення мирного договору і просить надіслати на Русь-Україну християнських місіонерів та єпископа.

Никонівський літопис (список), який було укладено на основі залишків «Літопису Оскольда» ІХ ст. та інших стародавніх джерел, Кольбертинські та інші іноземні джерела засвідчують, що саме на прохання Великого князя (кагана) київського Оскольда візантійський імператор Михаїл ІІІ та святійший патріарх Константинопольський Фотій відправляють до давньоукраїнської держави Київської Русі у складі хазарського посольства місіонерську місію святих Кирила і Мефодія у 861 році. На той час Київська Русь перебувала у військово-династичному союзі з хазарами. Відповідно святі Кирило і Мефодій у 861 – 862 роках проводили місіонерську діяльність щодо християнізації давньоукраїнців (русинів, руських, русів, русичів) і на берегах Дніпра[19].

Для охрещення давньоукраїнської держави Київської Русі та розвитку на її теренах Церкви Христової, святійший патріарх Константинопольський Фотій через місіонерську місію рівноапостольних Кирила і Мефодія заснував окрему єпархію на правах Митрополії (скерувавши до неї митрополита або архієпископа), що відбулось близько 861-862 рр. [20].

Підтвердженням цьому є те, що за візантійського імператора Лева Мудрого (881 – 911 рр.) Київська єпархія значилась за різними джерелами на 60-му[21] та 61-му[22] місці в диптиху Константинопольського патріархату і мала статус митрополії.

Відповідно помилково внесений (чи свідомо сфальсифікований) до списку Київського літопису (зводу) 862 рік, як рік заснування Київської держави (давньоукраїнської держави, а не суто російської – як про це пишуть здебільшого російські історики) на думку вчених, зокрема, і видатного російського історика професора Карташева[23], фактично є роком заснування Київської Митрополії [24](на сьогодні - Української Православної Церкви), якій наступного 2012 року виповниться 1150 років.

Тож прийняття християнства Великим київським князем (каганом) Оскольдом в 860 році, перше офіційне хрещення Київської Русі від місії рівноапостольних Кирила і Мефодія в 861-862 рр. та заснування Київської Митрополії (Української Православної Церкви) у 862 рр. є тими історичними датами, які засвідчують факт утвердження Церкви Христової на теренах уже визнаної, зокрема Візантійською імперією та Константинопольським патріархатом, а відтак раніше створеної та існуючої давньоукраїнської держави Київської Русі.

І хоча в подальшому Великий київський князь (каган) Оскольд (в хрещенні Микола) у 882 році загине від рук підступного посланця роду Рюріковичів князя Олега, пам’ять про нього, як видатного державотворця та першосвятителя Київської Русі-України залишилась на віки.

Більше того, зважаючи на першосвятительську роль у заснуванні Київської Митрополії (Української Православної Церкви) та мученицьку загибель від руки язичника князя Олега, правомірним є постановка питання про канонізацію Великого київського князя (кагана) Оскольда та його брата князя Діра, як першомучеників давньоукраїнської держави Київської Русі за віру Христову.

Використані джерела та література:
Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861-1996). – Львів, «Каменяр», 1996.
Власовський І. Нариси історії Української Православної Церкви. – К.: АТ «Книга», 1998.
Збірник козацьких літописів: Густинський. Самійла Величка. Грабянки. – К.: «Дніпро», 2006.
История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006.
Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІІ века. – М.: «Молодая Гвардия», 1990.
Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви (в 2-х томах). Т. 1. – М.: «Терра», 1997.
Панчук І. Історія України очима іноземців. Довідник-хрестоматія. – Тернопіль: «Мандрівець», 2009.
Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти, Міфи. Коментарі. – Х.: ВД «Шкода», 2007.
Петрушко В.И. История Русской Церкви: с древних времен до установления патриаршества. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2007.
10. Україна: антологія пам’яток державотворення, Х-ХХ ст. у десяти томах. / редкол.: І.М.Дзюба [ та ін..]. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008.
Фоміна Т. «Аскольдове хрещення: по той бік тенденційності». –«Релігія в Україні», 15 липня 2010 року.
Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010.

[1] Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти, Міфи. Коментарі. – Х.: ВД «Шкода», 2007. – С. 45.

[2] Україна: антологія пам’яток державотворення, Х-ХХ ст. у десяти томах. / редкол.: І.М.Дзюба [ та ін..]. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008. – 170 – 176.

[3] Фоміна Т. «Аскольдове хрещення: по той бік тенденційності». –«Релігія в Україні», 15 липня 2010 року.

[4] Там же.

[5] Петровський В.В., Радченко Л.О., Семенко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. – Х.: ВД «Школа», 2007. – С. 32.

[6] Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010. – С. 33-35.

[7] Збірник козацьких літописів: Густинський. Самійла Величка. Грабянки. – К.: «Дніпро», 2006. – С. 22.

[8] Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарії. – Х.: ВД «Школа», 2007. – С.32.

[9] Там же, — С.35.

[10] Там же, — С.33-37.

[11]Как сообщает «Российская газета», президент РФ Дмитрий Медведев подписал указ № 267 «О праздновании 1150-летия зарождения российской государственности». Указ опубликован 5 марта 2011 года. – http://news.novgorod.ru/news/767899/?rss=1

[12] Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010. – С. 19.

[13] Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІІ века. – М.: «Молодая Гвардия», 1990. – С. 45.

[14] Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010. – С. 18-19.

[15] Власовський І. Нариси історії Української Православної Церкви. – К.: АТ «Книга», 1998. – С. 20.

[16] Панчук І. Історія України очима іноземців. Довідник-хрестоматія. – Тернопіль: «Мандрівець», 2009. – С. 158.

[17] История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006. – С. 121.

[18] Петрушко В.И. История Русской Церкви: с древних времен до установления патриаршества. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2007. – С. 11.

[19] Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861-1996). – Львів, «Каменяр», 1996. – С. 43.

[20] Там же, — С. 43; 62.

[21] История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006. – С. 119.

[22] Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви (в 2-х томах). Т. 1. – М.: «Терра», 1997. – С. 92.

[23] Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви (в 2-х томах). Т. 1. – М.: «Терра», 1997. – С. 104.

[24] История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006. – С. 119.

Про автора

Архімандрит Віктор (Бедь), доктор богословських наук, доктор філософії, професор, Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія та Карпатський університет імені Августина Волошина

0
1
2
3
4
5
(голосів: 0)
Додати в блог
Переглядів: 491
Коментарі (46)
Надрукувати


Інші новини по темі »
В Чернігові відбулася Міжнародна наукова конференція “Християнізаційні впли ...
В Ужгородській богословській академії піднято питання про канонізацію велик ...
Міф про Аскольда як приклад конструювання «історичної пам’яті»
НОВИНКА: «Князь Оскольд и христианизация Руси», Сергей Шумило (Дух и Литера ...
Освячено купольні хрести храму на честь преподобного Ніколи Святоші в Києві
 

http://www.religion.in.ua/8990-xreshhennya-velikogo-knyazya-kagana-kiyivskogo-os%20%20kolda-ta-zasnuvannya-kiyivskoyi-mitropoliyi-ukrayinskoyi-pravoslavnoyi-cerkvi.html

((((П.В.Л. после статьи есть обсуждение? Привожу извлечённое оттуда.

+++++++++++++++++++++++++++++++++

Вчора, 15:23) #46 написав: Патріот

Група: Посетители
Реєстрація: 15.03.2011 Зазвичай коли людина перемолиться або перевчиться вона починає бачити навколо себе таємні змови москалів, жидів, масонів, або як зазначає сам Чернець, «теорію так званого інтернаціоналізму, насаджуваного химерною доктриною жидо-комунізму». Розмови про масонів та жидо-комуністів – перший та останній аргумент, радикальних націоналістів. Класика жанру все починається з любові до мови, культури, а завершується антисемітизмом та розстрілом усіх, хто думає інакше. «Если в кране нет воды – значит выпили жиды».
Шановний пане, Чернець, сам я українець. Уважніше читайте тексти, я не закликаю любити Путіна, Медведєва та Російську Федерацію, а руська культура та російська мова – то зовсім інше питання. Те що, хтось пише у Росії і навіть у церковних колах на засадах войовничого, хворого націоналізму, я теж засуджую. Сьогодні - відданість Росії, відданість Україні, а завтра знову християн будуть закликати бути відданими новим Римських імператорам, знову змусять принести жертви, але можливо на іншому рівні комунікації. Загалом, прошу вибачення, поважаю Вашу точку зору, аргументи, Вашу рідну мову, культуру і на останок нашої дискусії, приймаю Ваше благословення
+++

(Вчора, 09:39) #41 написав: Чернець

Група: Посетители
Реєстрація: 13.07.2010 Патріоту.
І ще більш дивними звучать Ваші слова про те, що потрібно любити свою Батьківщину, а національна держава цен інше ???
Цікаво як це може існувати Батьківщина без власних землі, народу-громадян, мови, культури, історії і т. п., що об'єднуються в земному житті в національні держави ??? Без цього Батьківщина - мильна бульбашка !!! То Ви закликаєте любити пустоту, без Духу і Тіла ???
Чи така облуда поширюється тільки для того, щоб збаламутити і затуманити свідомість і душі інших народів, на догоду імперських планів окремо взятих володарюючих (простий російський народ тут не береться до уваги) великоросів та їх церковних провідників ???
Така теорія відношення до власних Держави, Батьківщини, Церкви нагадує, проникнуте расизмом, іудейське релігійне вчення: ти іудей - то людина, не іудей - тварина і гой. При цьому іудей може знищити всі інші народи і захопити їх землі.
Та повірте цей шлях у нікуди і майбутнього не має. Тим паче майбутнього у вірі Христовій.
Сподіваюсь, шановний Патріоте, Ви такої ж думки.
 

+++

(26 березня 2011 20:20) #35 написав: Don Caerleone

Група: Посетители
Реєстрація: 24.02.2011 донские казаки (на Донбассе)
Шо вы такое мелите, микулич? Кальмиусской Паланке( одной из семи, принадлежавшей запорожской сечи) более пятисот лет. Какие к донские казаки? Это те же запорожские, только беглые! Вся Кубань, на Украинском гутарить. Вот вам Гид в исторический экскурс--- ПОХОДЖЕННЯ ДОНЕЦЬКОГО КОЗАЦТВА http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nsid/2008_15_16/08pirko.html
+++

(26 березня 2011 19:16) #33 написав: Микулич

Група: Посетители
Реєстрація: 19.11.2010 А кто жил на большей части территории Украины? Ногайцы (которых украинские "оккупанты" вытеснили вместе с русскими в Прикаспийские степи), крымские татары, буджакские татары, также жили донские казаки (на Донбассе), крымские греки, крымские армяне, караимы, отдельными нациями себя считали полешуки (тутейшие), карпатские русины, галицкие русины.
При таком разнообразии народов в конце 19- начале 20 вв. украинцами идентифицировала себя всего лишь горстка людей.
 

+++

(26 березня 2011 18:57) #32 написав: Don Caerleone

Група: Посетители
Реєстрація: 24.02.2011 А ким були наші північні сусіди в ІХ ст.,
Кундя, мокша, меря, мордва, татарва, угро-фины и.т.д. Какие нафиг- руськие?... руськими и не пахло. Понятное дело, хотят примазаться к европейским корням, но ментальность то азиатская, вот и колбасит весь этот русссрмир!
 

 Религия
О религии
Олег Ларин, 12 марта 2010
Просмотров: 1301






Появление религий – неизбежно и необходимо на определённом этапе развития человеческого общества. Вопрос в том, какую эстафету у предшествующей системы общественной организации перенимают религии? Чьим интересам они служат?...

Фрагменты из книги Николая Левашова «Сущность и Разум», том 1

Тантрические обряды, для осуществления которых вожди племён вводили соответствующие обычаи и традиции, особенно широко были распространены на начальных фазах развития цивилизации. Согласно им, вождь имел официальное право на сексуальный контакт со всеми женщинами, принадлежащими подконтрольному ему племени. И это объясняется не только развратными наклонностями вождей, но и единственной возможностью для них удерживать в подчинении всех мужчин племени.

Дело в том, что каждая женщина, после сексуального контакта с вождём, становилась женой или сексуальным партнёром одного или нескольких мужчин племени. В результате, вождь собирал потенциал необходимый ему для удержания своей власти над своими соплеменниками. Причём, что особенно интересно, именно тантрические обряды на примитивной стадии развития цивилизации позволяли вождям управлять своим племенем, без чего само племя не смогло бы выжить и сохраниться в межплеменных стычках и войнах. В этой борьбе выживало то племя, во главе которого стоял сильный лидер, умеющий объединить всех соплеменников в единый организм, ввести всё племя в состояние надорганизма.

Если вождю удавалось ввести всё племя в состояние надорганизма, превратить толпу в организованную систему, в ней каждый воин сражался в интересах всего племени, порою жертвуя своей жизнью. Это возможно только в случае полного подавления инстинкта самосохранения, который является одним из мощнейших инстинктов у всех живых организмов, включая человека. На сознательное подавление инстинкта самосохранения способны люди с высоким уровнем морального и духовного развития, которых, к сожалению, очень мало. Для всех остальных подавление инстинкта самосохранения проявляется только в состоянии надорганизма. Вождём племени становился тот, кто обладал достаточным потенциалом для создания качественного состояния надорганизма для своих соплеменников.

Далеко не часто встречаются люди, имеющие собственный потенциал, достаточный для реализации состояния надорганизма у своих соплеменников. Поэтому изобретались различные способы для накопления необходимого потенциала. Одним из таких способов и является чёрная тантра. Чёрная тантра являлась не только средством, позволяющим накопить необходимый потенциал, но и открывала лидеру, стоящему во главе тантрической пирамиды, возможность значительно сильнее влиять на своих соплеменников. Тантрические обряды, в своём первозданном виде, сохранялись довольно долго среди многих народов и были известны, как право первой брачной ночи, когда господин имел официальное право на сексуальный контакт со всеми новобрачными своих вассалов, таким образом, подчиняя их своему контролю. Так что, дикий, по своей сути, обычай имел под собой реальную необходимость.

На начальных фазах развития цивилизации, в постоянных стычках выживали те племена, у которых создавались мощные тантрические пирамиды. Сильные лидеры, имеющие мощный собственный потенциал, появлялись, время от времени, а тантрические пирамиды работали всегда, вне зависимости от личности того или иного вождя. Хотелось бы обратить внимание на тот факт, что тантрический способ организации сообществ наблюдается практически у всех стадных животных, к классу которых принадлежит и человек. Поэтому и человек, на начальной фазе своего эволюционного развития, подчинялся могучим инстинктам дикой природы. Таким образом, тантрические обряды были неизбежны на начальных этапах цивилизации и позволяли племенам сохраниться.

По мере развития цивилизации, появлялись и развивались духовные начала у человека и, как следствие, появлялись новые способы управления сознанием масс, рождались религии, подчиняющие и объединяющие людей на духовной основе. Причём, первобытные способы, такие, как чёрная тантра, не исчезали, а видоизменялись, в зависимости от ситуации. Необходимость применения новых способов и методов контроля сознания масс объясняется именно появлением и развитием духовного начала человека. С развитием семьи и собственности, тантрические обряды встречали всё большее и большее неприятие со стороны людей племени, хотя, у некоторых племён Африки и Южной Америки, у целого ряда островных племён, которые долгое время были за пределами влияния общей волны эволюционного развития, они сохранились до сегодняшнего дня.

Всё возрастающее неприятие массами тантрических обрядов, сделало неизбежным появление и развитие религий. Новое приходит на место старому, устаревшему. Тантрические обряды, которые процветали почти тридцать тысяч лет, уже не соответствовали реалиям действительности, конкретному эволюционному этапу развития человеческой цивилизации.

Поэтому, примерно, десять-двенадцать тысяч лет назад, настала Эра Религий.

Это не означает, что религии в той или иной форме не существовали раньше. Это означает, что в первобытнообщинную эпоху человечество имело другую качественную ступень эволюционного развития, и, соответственно, принципами саморегулирования являлись только те, которые находились в гармонии с данной фазой. Зародыши религий ждали своего звёздного часа, и когда этот час наступил, выкристаллизовались очень быстро и переняли эстафету на очередном витке эволюционного развития человечества.

Появление религии – неизбежно и необходимо на определённом этапе развития разумного общества. Вопрос только в том, какую эстафету у предшествующей системы общественной организации переняла религия?!

Вспомним, что тантрическая система возникла, как необходимость, позволяющая вождю собирать необходимый потенциал для осуществления контроля над племенем и оказывать влияние, необходимое для введения племени в состояние надорганизма, без которого племя было не в состоянии выжить в критических ситуациях. Поэтому, религиозная система, заменившая тантрическую, выполняет аналогичную роль – сбора потенциала, необходимого для осуществления контроля над сознанием народа и ввода последнего в состояние надорганизма в критические моменты истории. Поэтому, религия, на определённом этапе развития человеческой цивилизации, имеет объединяющую роль для каждого народа и даёт возможность и шанс на выживание в борьбе за место под солнцем…

Создатели религии прекрасно использовали невежество масс, их страх перед стихиями природы и непонятным. Всё непонятное обожествлялось, и, как результат, в племенах зарождалось многобожие. Строились храмы, в которых люди поклонялись своим богам, приносили им жертвы, включая человеческие и обращали к ним свои мольбы. Причём, место для строительства храма выбиралось не случайно. Поверхность планеты имеет положительные и отрицательные, так называемые, геомагнитные зоны. Эти зоны представляют собой участки поверхности, пронизываемые сгустками первичных материй, которые продолжают своё движение внутри планетарной неоднородности и после прекращения формирования планеты…

Место для строительства храмов всегда выбиралось в максимально выраженных положительных геомагнитных зонах, имеющих минимальную толщину качественных барьеров между планетарными уровнями. Геометрические формы храмов также имели большое значение, выполняя функцию собирающих линз для потоков первичных материй. В результате всего этого, храмы становились прекрасным местом и инструментом для массового сбора человеческого потенциала и создавали великолепные условия для кодирования людей и подключения их к единой пси-системе.

Религиозные ритуалы и молитвы, вводившие людей в состояние транса, делали этот процесс ещё более лёгким и эффективным. Повторяя молитвы, человек сам преобразовывал свою пси-систему, сонастраиваясь на общую. «Овцы» сами собирались в стада и с покорностью ожидали своих «пастухов».

Вопрос только в том, кто были эти «пастухи» и куда они вели своих послушных «овец»?

Моральная и духовная чистота одних «пастухов» спасала целые народы от исчезновения и приводила оные к вершинам духовного развития; порочность других погружала народы во тьму и невежество, порой ставя их на грань самоуничтожения и вырождения.

На начальной стадии развития религий, обожествлялись силы природы, перед которыми человек был беспомощным, что рождало страх и трепет перед ними. Позднее появились человекоподобные божества, которые контролировали те или иные силы природы. Наличие множества богов у одного и того же народа приводило к раздробленности людей по принципу того, которому богу они поклоняются. Высшие жрецы каждого бога, собиравшие потенциал со своей паствы, использовали его, в большинстве случаев, не в интересах народа в целом, а в своих корыстных целях.

Высшие жрецы боролись друг с другом и были смертельными врагами… Поэтому, появление у некоторых народов религий, основанных на вере в одного бога, давало им весьма серьёзное преимущество. Разрозненные «ручейки» пси-потенциала таких народов, сливаясь в один поток, создавали колоссальный потенциал. Этот потенциал позволял легко вводить массы в состояние надорганизма, а сонастроенность людей делала задачу ввода в это состояние более простой и эффективной.

К сожалению, по тем же причинам, духовным и государственным лидерам не составляло больших проблем использовать такое состояние своих народов в своих личных интересах, втравливая народы в войны с соседями, ради обогащения и расширения сферы своего влияния. В состоянии надорганизма массы людей превращались в слепое оружие, и в чёрных руках оно становилось ужасным…

Принципиально важным становилось, кто держал в своих руках нити контроля состояния надорганизма этих народов. К сожалению, очень редко у подобного руля оказывались люди с высокой духовностью и моралью. В большинстве своём, инструмент спасения превращался в инструмент уничтожения. Чтобы сохранить свою власть и возможность контроля над массами, религиозные лидеры безжалостно стали уничтожать любое инакомыслие и отклонение от религиозных догматов, стараясь удержать все «ручейки» в лоне одной мощной «реки». И для осуществления этого, проливались реки крови, чтобы хотя бы под страхом смерти, удержать массы под своим контролем.

«Реки» пси-систем отдельных народов, часто с помощью меча и страха, объединялись в «моря и океаны», что приводило к зарождению супер пси-систем. В мире появилось несколько таких супер пси-систем, которые, практически, с самого момента своего появления, начали своё противостояние. И это противостояние не прекращалось ни на минуту, с периодами внешнего затишья. Периодически то одна, то другая супер пси-система добивались доминирующего положения. Они разрастались порой до гигантских размеров и, как любой гигант, распадались на части, в результате внутренних противоречий.

Наиболее глобальных масштабов достигла христианская супер пси-система, которая объединяла огромное количество народов. Различия между ними были столь велики, что они довольно быстро привели к распаду единой христианской пси-системы на части…

Источник – «Советник» – путеводитель по хорошим книгам.
 

http://genocid.net/news_content.php?id=94