Евангельский рассказ о слепом — прекрасный повод для нас задуматься о нашей жизни, о нашей судьбе, будущем нашей Церкви. «Подобно Царство Небесное — говорит ...
Слово митрополита Олександра на Неділю про сліпого
Опубліковано
Сьогоднішня оповідь про сліпого — гарний привід для нас замислитися над нашим життям, над нашою долею, майбутнім нашої Церкви.
«Царство Небесне, — говорить Христос, — подібне до купця, який шукає добрі перли, і, знайшовши одну коштовну перлину, йде і продає все, що має, і купує її» (Мф. 13, 45–46). Східне, православне передання — це дійсно скарб, це дійсно «коштовна перлина», заради якої хочеться відмовитися від усього іншого. Але у того, хто володіє таким скарбом, є й свої спокуси. Віками оберігаючи дорогоцінні перлини православ’я, ми ризикуємо перетворитися на «скупого лицаря». Перетворитися на людину, яка відмовилася від ближніх, суспільства, Божого світу не заради Христа, а задля споглядання краси та величі своєї конфесійної традиції…
Сучасна Українська Православна Церква — це єдина в Україні церковна структура, яку визнає вселенське православ’я. Проте, володіючи скарбом канонічного визнання, ми іноді поводимося немов колективний сліпий або немов колективний сновида.
Ми вибудували власний світ і комфортно у ньому почуваємося. Наш світ — це світ молитви, впорядкованості та благочестя, світ урочистих богослужінь. День у день ми живемо за тисячолітнім літургічним календарем… Й іноді ця упорядкованість богослужбового церковного життя немовби витісняє з нашої свідомості пам’ять про реальний світ, у якому ми всі живемо.
Євангельський сліпий був сліпим від народження, а його сліпота таємничо пов’язана з «відкриттям Божих діл». «Учителю, — питають Спасителя учні, — хто згрішив — він чи батьки його, що сліпим народився?» Але Господь пропонує їм зовсім іншу відповідь, яка мала би зруйнувати їхнє уявлення про гріх як неодмінну причину сліпоти. «Ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі».
А ми? У чому полягає причина нашої колективної сліпоти? Що це? Гріх чи особливий Божий промисел?
Під час революції гідності наша Церква змогла подолати найбільшу спокусу, яка тоді існувала. «Засудіть Майдан», — вимагали тоді від нині спочилого у Бозі Митрополита Володимира представники режиму. «Назвіть людей, що там зібралися, бунтівниками, порушниками Божих заповідей». На жаль, дехто з нас спокусився і повторював ці рекомендовані владоможцями слова. Але Церква в цілому відмовилася від цього і змогла зберегти лице.
Сьогодні ситуація, в якій ми опинилися, набагато складніша. Триває війна на Донбасі. Цю війну розв’язано ззовні. Розв’язано політиками, які вважають, що спроможні спираючись лише на ресурси власної держави, протистояти всьому світові та домогтися перегляду державних кордонів у повоєнній Європі.
«Засудіть зовнішнього агресора» — звертаються до нас, пастирів Церкви, сьогодні наші парафіяни, ближні та друзі. Не вважаю, що моральна позиція нашої Церкви зможе сьогодні зупинити агресію. Ми схильні жити у світі благочестя та молитви. А наш північний сусід нині живе у вигаданому світі, де її величі нібито загрожують інші. Як не прикро це визнавати, там вже давно не чують голосу України. Там живуть політичними міфами стосовно нашої країни. Там вірять у те, що цілісність нашої країни захищають лише «уніати» та «розкольники», від яких бороняться на Сході. Там вірять у те, що більшість нашого народу нібито чекає «визволителів». Там вірять у те, що наше з вами бажання свободи та незалежності — нібито нав’язане нам Америкою…
Правда не може змінити тих, хто не хоче її чути. Проте вона може змінити нас самих…. Від Церкви, яка повинна бути совістю країни і народу, чекають слова. Однак у відповідь – тиша. Вважаю, що варто сьогодні відмовитися від дипломатичних евфемізмів і почати говорити слово правди. Вірю в це, бо знаю, що саме цього чекає від нас, пастирів, наша паства… Вірю в це, бо знаю: почавши говорити те, що ми думаємо насправді, почавши говорити правду, ми змінимося самі.
Громадянська війна — це величезна трагедія для народу. Але сучасна війна на Донбасі не може бути визнана такою, оскільки загальновідомо, що її розв’язали та штучно підтримують ззовні. Ми народ, що живе у своїй окремій, суверенній державі. І ніколи у нас не було передумов для громадянської війни. Не може така війна розпочатись в один момент.
Наш обов’язок як пастирів — молитися за мир в Україні та зцілення громадянського конфлікту, який, на жаль, культивований ззовні, і вже існує нині між Україною та більшістю населення Донбасу. Ми визнаємо цей конфлікт і маємо робити все, щоб його припинити. Проте ми не можемо закривати очі на те, що «ополченці» так званої ДНР воюють за допомогою сучасної російської військової техніки — тактичних ракетних комплексів, танків, установок «Град» і «Смерч». Звідки це все у «народних ополченців», у вчорашніх шахтарів? Хто навчає цих донецьких ополченців і де? Інструктори звідки навчають цих людей пекельним премудростям терористичної діяльності?
Ми, звісно, можемо робити вигляд, що цього не бачимо. Але чи від Бога буде ця наша «сліпота»? Чи не зраджуємо ми свій народ, власну країну? Чи не порушуємо ми 9-ту заповідь, коли кажемо, що нинішня війна — це війна «міжусобна» або громадянська?
Російські політики та російські урядовці називають нашу Церкву «Русской Православной Церковью в Украине». А ми самі називаємо Церкву, до якої належимо, Українською Православною Церквою. Нам дорікає за цю назву суспільство. Нам щодня кажуть: «як ви можете бути Українською Церквою, тобто Церквою українського народу, коли ви зраджуєте цей народ у найтрагічніший для нього час?»
Знаючи безліч «відповідей» на подібні докори, все ж відчувається докір сумління, коли це чується. Українське суспільство сьогодні схильне до надто емоційної та не завжди справедливої реакції стосовно нашої Церкви. І щиро співчуваю клірикам нашої Церкви, які зустрічаються сьогодні з непорозумінням та агресією… Проте погоджуюся з представниками громадянського суспільства, які вважають, що війна — це загальнонаціональне лихо, і ми не маємо сьогодні права на байдужість.
У нашій Церкві дійсно «уразлива» ситуація. Наша кіріархальна влада — знаходиться у Росії.
«Нехай ваш патріарх засудить агресію Росії, хай там щось скаже» — чути емоційні докори. Але хіба уявляють собі ті, що їх виголошують, в яких реальних умовах існує нині Православна Церква в Росії? Хіба можна уявити собі рівень несвободи та авторитаризму, що панують там сьогодні?
Церковна історія знає випадки, коли на чолі Помісних церков стояли подвижники, мученики та правдолюбці, яких згодом зараховували до лику святих. Таким був святитель Іоанн Златоуст. Цей дивовижний святий мужньо повстав проти неправди імператорського двору Константинополю і помер у вигнанні, позбавлений церковної влади та єпископського сану… Таким був і Митрополит Московський Филип. Цей Божий святитель намагався зупинити терор опричників Івана Грозного і вберегти життя людей. «Ти сидиш високо на троні, — сказав святитель Филип в очі царю, — але є Всевишній, Суддя наш і твій. Як прийдеш на суд Його?» У відповідь цар позбавив Филипа сану, ув’язнив його та зрештою наказав Малюті Скуратову його задушити.
Що ми маємо сьогодні робити? Вимагати від інших подвигу або самим взяти на себе відповідальність? Роками ми перекладали свою відповідальність на «вище церковне керівництво» на несвоєчасність та неузгодженість про бажання єдності і канонічної церковної самостійності.
Чекати — справа мудра. Але не під час таких доленосних подій, які відбуваються сьогодні у житті нашого народу. У цей трагічний для України та її народу час ми просто не маємо морального права чекати «кращих часів». Війна ставить усіх нас у ситуацію нагального та негайного вибору. Бути чи не бути Україні як державі? Бути чи не бути українській самостійності? Бути або не бути аутентичній українській культурній традиції? Бути або не бути Українській Церкві?
Ніхто, крім нас самих, не дасть сьогодні відповіді на ці питання перед лицем Бога та історії. Ніхто, крім нас самих, не захистить сьогодні нашу українську землю від новітніх орд завойовників. Ніхто, крім нас самих, не зможе примирити та об’єднати сьогодні український церковний народ.
Не варто кивати головою або ображатися на Москву. Врешті-решт безпосередня канонічна відповідальність за долю та єдність українського народу лежить саме на нас — архіпастирях і пастирях Церкви, які живуть і несуть служіння на українській землі, серед українського народу.
Всі ми боїмося розколів. Усі ми прагнемо єдності, а не поглиблення конфронтації та створення нових церковних розділень. Але ми маємо усвідомити: сховатися від відповідальності сьогодні ніхто не зможе… «Це мине… Мине, як минуло й усе інше, все, що було досьогодні». Я згоден з цією біблійною мудрістю. Але хотів би нагадати деяким своїм співбратам: «минути» (як і все інше в природі) можемо і ми з вами, наш з вами авторитет, наш з вами вплив на суспільство.
Брати на себе відповідальність у кризовій історичній ситуації не хочеться нікому. «Потрібно зрозуміти, чим це все закінчиться» — сказав мені один священик. «Якщо переможе Україна, то будемо підтримувати Україну. А якщо Росія — Росію». Людина сільської вдачі та філософії, цей пастир звик мислити масштабами своєї сільської громади, де час від часу конфліктували між собою два кандидати на голову сільради. Проте ця архаїчна аграрна психологія може сьогодні погубити долю нашої Церкви. Адже ми маємо усвідомити масштаб того, що діється. Мова йде про саме існування України як держави і саме існування нашої Церкви як Церкви українського народу, Церкви, що має авторитет у суспільстві, Церкви до якої належать тисячі православних громад.
Блаженніший Митрополит Володимир часто мені говорив: «Владика, спочатку треба все обміркувати, а лише потім діяти. Сім разів поміркуй і лише потім чини». «Ваше Блаженство! — спитав я колись Старця. А є такі випадки, коли потрібно негайно діяти? — Звісно ж є, — відповів Митрополит Володимир. — От якщо, не дай Боже, трапиться війна…»
На жаль, трапилося те, що не міг уявити ані Блаженніший, ані хтось інший. Доля та зла воля — зіткнула два сусідніх народи, яких об’єднували православна віра та культурна традиція…
Що ми — архіпастирі та пастирі Церкви — маємо робити під час війни? Перше, чого від нас чекає Бог та українське суспільство, це усвідомлення власної відповідальності. Ми не маємо перекладати свою відповідальність на інших. Ми маємо нарешті «прокинутися» і зрозуміти, що наш комфортний світ — це лише ілюзія. Ми маємо «прокинутися» і зрозуміти, що Бог кличе нас до відповідальності. Ми маємо нарешті розплющити очі й побачити, що народ України чекає від нас, що ми переборемо свій конфесійний егоїзм, своє почуття ексклюзивності і зробимо крок назустріч Україні та своїм братам.
Так, на відміну від інших православних церковних ієрархів, ми маємо безсумнівний канонічний статус та перебуваємо у євхаристійному та молитовному спілкуванні з повнотою вселенського православ’я. Але не будемо робити зі своєї канонічності подобу нового старозавітнього Закону. Не будемо наслідувати релігійний формалізм фарисеїв та книжників. Відкриємо свої очі на реалії нашого історичного дня. Відчуємо власну відповідальність за майбутнє Української Православної Церкви та православ’я в Україні в цілому. Відкриємо свої обійми братам, що колись від нас відокремилися. Будемо просити у Господа, щоб Він надіслав у наші серця любов до правди та мужність її боронити.
Господи, Іісусе Христе! Доторкнися наших очей і дай нам побачити біль та потреби нашого народу. Господи! Благослови наш народ миром і церковною єдністю. Дай нам сили стати вищими від вчорашніх образ та неправд. Дай нам сили прощати і приймати прощення інших. Господи Іісусе, не зважай на наші гріхи та завжди перебувай з нами.
Количество убийств в Киевской области выросло в 8 раз, ограблений – в четыре
Сказать, что уровень преступности вырос – ничего не сказать. Он вырос в несколько раз и превратился в вал, который сминает не только человеческие жизни, но и многие социальные процессы реформирования. Такого всплеска преступности Украина не помнит с бурных 90-х и периода первичного накопления капиталов
Сейчас много и обоснованно пишут о войне на востоке Украины, социально-экономическом кризисе и коррупции в правительстве, но мне, как коренному киевлянину и жителю города, человеку который занимается общественной деятельностью, киевляне все чаще ставят вопросы безопасности. Действительно, безопасность в знаменитой пирамиде человеческих потребностей по Маслоу занимает одно из первых мест, после базовых физических потребностей человека. А визуально, и по сообщением в СМИ, общению с людьми, в Киеве наблюдается вал преступности, который дуплицируется бездеятельностью и продолжающейся деградацией правоохранительных органов.
Недавно я, как глава Ассоциации собственников малого и среднего бизнеса и член Общественного совета при МВД Украины, подал запрос в Главное управление МВД Украины в Киевской области и Главное управление МВД Украины в г. Киеве относительно количества зарегистрированных уголовных преступлений за последние два года. Киевский главк не ответил, а вот областной прислал официальный ответ с развернутой таблицей. От данных в этой таблице мороз идет по коже.
Так, количество самоубийств в марте текущее года в два с половиной раза больше, чем в марте 2013 г. Количество умышленных убийств в марте 2014 года - 9; в марте 2015 г. – 74, то есть выросло в 8 раз! Случаев воровства в марте 2014 г. - 381, в марте 2015 г. – 1549, то есть выросло в четыре раза! Угоны автомобилей: в марте 2013 г. – 17 случаев, в марте 2014 г. – уже 47, и в этом году в соответствующем месяце 46 случаев. Случаев мошенничества за первые три месяца текущего года более чем в два раза больше, чем за полгода 2014 г.
Сказать, что уровень преступности вырос – ничего не сказать. Он вырос в несколько раз и превратился в вал, который сминает не только человеческие жизни, но и многие социальные процессы реформирования. Такого всплеска преступности Украина не помнит с бурных 90-х и периода первичного накопления капиталов.
Безопасность - это главная функция любого государства. Об этом говорили еще средневековые мыслители, такие как Джон Локк, представлявший государство в первую очередь как ночного сторожа. Поэтому рост преступности иначе как угрозой национальной безопасности расцениваться не может. На фоне и без того неспокойной обстановки в Украине, учитывая количество оружия, которое находится сейчас в руках украинцев (по экспертным оценкам – несколько миллионов нелегальных «стволов»), власть сейчас должна обратить самое пристальное внимание на вопрос безопасности граждан.
Я знаю, что многие ассоциации и просто люди готовы подставить свое плечо власти и образовать дружины или добровольческие формирования. Считаю, что это необходимо сделать, и при этом на законодательном уровне наделить такие формирования соответствующими правами, обеспечением, социальными гарантиями – например, в случае ранения дружинника или, не дай Бог, смерти во время выполнения своих обязанностей – приравнять таких людей в правах к сотрудникам правоохранительных органов. Такие отряды выполняли бы функции контроля, вели бы правоохранительную деятельность и занимались бы охраной общественного порядка.
Тенденция с ростом преступности очень угрожающая и может вылиться в большие проблемы для общества и государства. Уже сейчас очевидно, что руководство государства должно принимать безотлагательные правовые и кадровые решения, чтобы обуздать преступность и ее покровителей. Очень не хочется, чтобы наш Киев постепенно превращался в Чикаго 30-х годов или в Буэнос-Айрес 90-х.
Таким чином, композиція змушує глядача стати об'єктом бачення , потрапили в промінь зору; поставити себе на місці винним став жертвою , зловив в пастку багнетів, мечі та дерев'яної чіткої справедливості.
На передньому плані, шлях на снігу не матеріалізується його залишилися секунд доєдиний вихід , як можна: в відкритому кошика на підлозі. Скандальний падає знімним.
Відомий жертвою
Ми бачили очі, що точки до вертоліт, але ми не помітили, що це шматок сталі , що збільшує інерцію леза, точно називається " овець ". Ми розуміли, що хрест проектується на гільйотину, але ми не зрозуміли, що лисина священика грає біля підніжжя цієї віртуальної Голгофі , в ролі черепа , який вказує на пагорб Голгофи.
Нарешті ми побачили червоне пальто покриття, як в реальності, плечі засудженого: але ми не визнаної його червоним кольором ...
Ecce Homo Антоніо Ciseri 1871 Галерея сучасного мистецтва, Флоренція
Натисніть, щоб збільшити
Всі ці посилання чітко розмістити таблицю у рядку цього іконографічної традиції права, де вмираючий є напоказ перед глядачами.
Спокута Фриана є гомо Ecce в поєднанні з сходження на хресті .
Таким чином, таблиця прагне викликати серію ідентифікацій:
Глядач стає засудили , хто стає жертвою, хто стає ягняти , який стаєХриста .
Фріа себе не тут, в попу, хто їсть або крипто-анархіста, але дзюдоїст, який використовує силу тіла складали захищати супротивну сторону: що зобезголовленого тіла .
При читанні свій цікавий аналіз роботи, я мав на увазі слова відомого німецького фізика ХХ століття, "коли я описую явище, я, насправді, які описують те, що викликає це явище будинки.
В іншому випадку, щоб мати думку автора картини з цього питання, 100 років тому, у суспільстві з різними звичаями і контекстно-хто міг?! - Ви не можете шукати віжки і серця - був, навпаки, думка автора блогу ...
Ви помітили, що я зацікавлений тільки в мертвих художників і дуже балакучий, хороший спосіб не суперечить. Назва блогу також абсолютно ясно: це може бути "художник у своїй роботі" або "делатель в роботі інших." Просто намагаюся продовжити задоволення від споглядання в моїх коментарів не повністю взяли гору, ні повністю сфабрикованою.
З метою вашого прізвища, ви могли б бути зацікавлені в поглядах Петрус Bombardier, в проблемі Жінка з стрічкою
Там помилка в цій статті, так що важко знати, де почати !!!
Давайте почнемо з місця, це аж ніяк не в Парижі, а в Нансі, що ця сцена відбувається більш саме з воріт в'язниці Карла III (будівлі знесені там 2 роки). Для інших, живописець ви зацікавлені, подивіться, хто вчився, і ви знайдете дещо виправити це!
Я думаю, що я виправив першу помилку, на місці страти і ім'я виконані. Не соромтеся, дайте мені знати такі ... Є документи на положення Фриана проти смертної кари?
З 1906 року президент Fallières, смертна кара скасована переконали помилуваний систематично засуджені до смерті. В тому числі, в 1907 році, трохи вбивці дівчини, поклавши початок насильницькі натисніть кампанії прихильники смертної кари. Мі 1907 радикал Конгрес дезавуював половину президента з проханням про збереження смерті Мор T, алевідміна публічного характеру executio п.
Виставлені на Салоні квітня 1908 , ця таблиця ясно приймає серце цього палаючого питання, який завершився в період з липня по грудень 1908 року в обговореннях в Палаті, які уклали, нарешті, актуальність, нічого не роблячи.
Вид узятий з ганку в'язниці Карл III Ненсі , яка відбулася перед 1890 страт в 1925 році кут огляду сторона робить вважають, що вулиця відкриває навпроти тюрми: це насправді вулиця Карл III, які поділяють дуже спотворені.
Сам чоловік
Виконання імовірно, що Домінік Harsch, Понеділка, 8 січня 1897 в 7:27. Це 28-річний житель Люксембургу вбив молоду дівчину, і ми знаємо, що фріа присутній на його суді в присяжних. Ми читаємо в газетах докладний звіт про виконання цієї ( L'Est Республіканський , Le Petit Parisien ). Багато пунктів відповідно до таблиці:
в глядачів у вікнах і на дахах : "вікна деяких будинках з видом на місце страти була здана в оренду за цінами в діапазоні між 20 і 50 франків; на дахах будинків натовп молодих людей, які очікують в сніг, який впав дуже щільно на 4:00 " . (Petit Parisien)
сніг на землі: "сльота під ногами перетинає взуття" . (Est Республіканський)
Піхота : "Для того, щоб запобігти цікавий парк Rue Charles III, військові хедж вміщується на кожному тротуарі. чоловіки притулитися проти будинків. " (Est Республіканський)
в жандарми : "Нарешті, о 4:00, прибуття три бригади змонтованих жандармів під командуванням капітана Шоффур. Вони проходять перед входом до в'язниці. " (Est Республіканський)
Момент
L'Est Республіканський нормалізує цю незвичайну сцену, підкресливши рольсвященика і наполягаючи на швидкості сцени:
"За величезний шум чути:" Там він! "Величезна поштовх коливається натовп, солдати ледь утримувати. Капелан для засуджених, пропонуючи йому розп'яття : - Не хвилюйтеся, він сказав, що відбувається на вулиці; лише поглянути на розп'яття божественного . На командних жандармів караул. Абат Гійон прагне приховати камеру у вигляді Harsch, який виступає ще. Але незабаром зникає за засуджених засобів, тече через нього і розливу. сцена настільки швидко, що навряд чи у нас є час, щоб зрозуміти це . Харш захоплений, викидається під ободок. Майже одночасно сокиру впав з глухим стуком. Це 7:00 30. Правосуддя здійснюється . І в той час як струмінь крові заливає базу гільйотини , виснажений голова рулони в кошику, слух йде через натовп, який рухається з тріском. ".
Le Petit Parisien, менш канцелярська і республіканських, наполягає на тому, а не на драматичних деталей, навіть огидно:
"О 7:30, відкриває двері в'язниці, в той час як звукові заповіді" Ведмідь зброя справжня зброя ". Тремтіння прийшов з натовпу, виявлені всі керівники ;Капелан охоплює засуджений, які досі хреститься на чотири метри Вулиця відокремлює тротуар, допомагає видалити його куртки накинутій на плечі, і штовхати її на дошці, яка нахиляється. Дві секунди пройти, то ніж падає на тлі криком жаху, крові ллється на висоту двох метрів , хлюпається допомогу і жандармів навколо гільйотини . "
Технічний точність
Гільйотини, модель 1872 показано більш докладно. У два кати помічники на місці, готові натиснути засуджений на борту нахилу . Кат стоїть зліва від гільйотини, його рука все ще не до важелів , які викликають закриття вікна , то падіння сокири .Зверніть увагу, що кабель, який йде уздовж посту не спусковий механізм, але кабель проходження лезо атлетика через шків, розташованої вище на гільйотину (викл-контролю).
Кати прибув день перш, ніж іти на гільйотину в супроводі трьох помічників, Луї Deibler "має у віці ... Його борода усипана срібла сина, його особа прийняла багато зморшок і кульгавість ... сьогодні виражений. " (Est Республіканський).
Таблиця представляє тільки дві гольові передачі , омолоджує і робить невпізнанним ката, який буде піти у відставку протягом двох років, травмовано цим невдалого виконання:
Луї Deibler
"Брехня маневр: ніж випущений до вікна закриті, де кров бризки на найближчих глядачів. Deibler Луї, пощадив цього разу, поки вважає, були забруднені: спочатку гемофобія прояви, що дозволить розширити в найближчі два роки " . (http://guillotine.voila.net/Palmares1871_1977.html )
Інструмент терору
Біндер для Виконавці заарештованих під час революції 1895 року, E.Friant школи Музею Ненсі, Нансі
У цьому зв'язування виконується кілька років раніше, Friant вже очевидний відштовхування гільйотини, показаний тут, на іншій стороні - з суспільної точки зору.Esthétisant зміщення не приховує жах свіжого б'є крові і голови, що краплі , щоб збалансувати старий з сокирою виконання відводиться до задньої частини книги, кинутих на ожина, грибами і мишей : нова схема, нові варварство.
Прихильні зображення
Залишивши нам здогадатися, в тумані раннього ранку десятки силуети , що щетини на даху і десятки глав , які укладають у вікнах на тлі намальованих рекламних оголошень, фріа зайняти чітку позицію по частині питання: так У публічних страт єганьбою .
Тим не менш, він не залишає проколоти свою думку про страти : достовірність деталей дозволяє йому ховатися за документальний точки зору .
Ви повинні дивитися більш докладно склад, щоб сформувати уявлення про погляди художника.
Головний убір
Художник не використовує деталі повідомляється в Le Parisien: "Все голови виявили" .Навпаки, як би запобігти обезголовлення, тут кожен носить капелюх :
в три кати в циліндрі,
в трьох солдатські шапки, сек
в шість жандармів в треуголках,
два офіційних (суддя і адвокат?) в казанку.
Окремо солдатом двох представників закону, третя людина в фетровому капелюсіце в минулому докладна особа, ми пропонуємо група. Дивлячись, нижня частина обличчя сховані шарф як для захисту косар його власної шиї : можливо, це спільникабо друг із засуджених, який посковзнувся в першому ряду, щоб подивитися в його останні хвилини.
Центральне місце в цьому концертному головних уборів, три людини об'єднані вбратство голими головами : Condemned , священик , і Христос на хресті .
Відзначимо, що в цьому церемоніальних головних уборів, призначених для спонсорів, священиків і вбивць, жодна жінка не має місце .
Два дуги кола
Ганок об'єднує під своїм дузі кола всі герої сцени. глядачів, виконавці і засудженийАле наїзд на крихітному напівкруглої панелі нагадує нам, що серед сотень голів, один буде прийнято ,
Іронія абсурдно
У момент, коли лезо буде скоротити протягом декількох секунд, раз в м'ясистої шиї підкреслює гарне здоров'я людини в самому розквіті сил.
У його густого волосся виступає проти лисину священика, який ставить свою ліву руку на його плече старий за кермом молодий чоловік до смерті.
Жест співчуття або жест зрадника , щоб підштовхнути його вперед? Рука спочиває де мотузка перетворюється в Кримінально-ноги готові різати, це не додаткова соціальна лицемірство?
І те, що це кров червоне пальто ? Для захисту від холоду протягом декількох секунд він залишив провести в холодній?
Нарешті, помістіть хрест між загостреними вухами в кінський і поблизу рогівміліціонера, не так-то кисле?
Неоднозначно погляд
І це правда, що вирівнювання між двома знаряддями катувань розкриває кілька забобонів паралелізм: оптично, гільйотина виступає як свого роду жахливої проекції хреста . Тим більше, що два знаходяться не в площині столу, але злегка нахилена.
Те, що виглядає приреченим, де очі, він зупиниться? На хресті розмахував священик нікчемні розради, або сокирою за?
На цьому етапі, фріа здається, щоб залишити вибір на інтерпретації глядача. Кожен знайде те, що він хоче: мораліст побачите покарання погашення провину,християнське воскресіння, який долає смерть, анархістський релігію, яка приховує насильство держави.
Примусове Емпатія
Але глядач не може довго залишатися в цьому збоку : відсутність центрального перспективи, план і рамки, запобігаючи його від розташовуватися просторово. Таким чином, він, нарешті, перетнути рамку і перетягнути в таблиці, залучені цієї особливої точки до де сходяться очі всіх персонажів: око вмираючого .
Depuis 1906, le Président Fallières, abolitionniste convaincu, graciait systématiquement tous les condamnés à mort. Y compris, en 1907, un tueur de fillette, ce qui déclencha une campagne de presse violente des partisants de la peine de mort. Mi 1907, le congrès radical désavoua à demi le président, en demandant le maintien de la peine de mort, mais la suppression du caractère public de l’exécution.
Exposé au Salon d’avril 1908, ce tableau prend clairement place au coeur de cette question brûlante qui culmina entre juillet et décembre 1908 dans les discussions à la Chambre : lesquelles conclurent, finalement, à l’urgence de ne rien faire.
La Peine capitale ou l’Expiation
Emile Friant, 1908, Art Gallery, Hamilton, Ontario
Le lieu même
La vue est prise depuis le porche de la prison Charles III de Nancy, devant laquelle avaient lieu les exécutions de 1890 à 1925.
L’angle de vue latéral fait croire que la rue s’ouvre en face à la prison : il s’agit en fait de la rue Charles III, qui part très en biais.
L’homme même
L’exécution est probablement celle de Dominique Harsch, le lundi 8 janvier 1897 à 7h27. Ce Luxembourgeois de 28 ans avait assassiné une jeune fille, et on sait que Friant assista à son procès aux Assises. On peut lire dans les journaux le récit détaillé de cette exécution (L’Est Républicain, Le Petit Parisien). De nombreux points concordent avec le tableau :
les spectateurs aux fenêtres et sur les toits : « les fenêtres des quelques maisons ayant vue sur le lieu de l’exécution avaient été louées à des prix variant entre 20 et 50 francs; sur les toits une foule de jeunes gens attendaient sous la neige, qui tombait très serrée depuis quatre heures du soir ». (Petit Parisien)
la neige sur le sol : « La neige fondue sous les pas traverse les chaussures ». (Est Républicain)
les fantassins : « Afin d’empêcher les curieux de stationner rue Charles III, une haie de militaires est placée sur chaque trottoir. les hommes s’adossent contre les maisons. » (Est Républicain)
les gendarmes : « Enfin, à quatre heures, arrivent trois brigades de gendarmes à cheval, commandées par le capitaine Chauffour. Ils prennent place devant l’entrée de la prison. » (Est Républicain)
L’instant même
L’Est Républicain normalise cette scène extraordinaire, en mettant en valeur le rôle de l’aumônier et en insistant sur la rapidité de la scène :
« Au dehors une immense clameur retentit : « Le voilà ! » Une poussée formidable fait osciller la foule, que les soldats ont peine à contenir. L’aumônier s’adresse au condamné,lui présentant le crucifix : – Ne vous occupez pas, lui dit-il, de ce qui se passe au dehors ; ne regardez que le divin crucifix. Au commandement les gendarmes présentent les armes. M. l’abbé Guyon cherche à masquer l’appareil aux yeux de Harsch, qui s’avance encore. Mais bientôt le condamné disparaît derrière les aides, qui se jettent sur lui et le renversent. La scène est si rapide qu’à peine a-t-on le temps de s’en rendre compte. Harsch est saisi, jeté sous la lunette. Presque en même temps le couperet tombe avec un bruit sourd. Il est 7 heures 30. Justice est faite. Et pendant qu’un jet de sang inonde la base de la guillotine, que la tête hagarde roule dans le panier, une rumeur parcourt la foule, qui s’ébranle avec fracas. ».
Le Petit Parisien, moins clérical et plus républicain, insiste au contraire sur les détails dramatiques, voire répugnants :
« A sept heures et demie, la porte de la prison s’ouvre, tandis que retentissent les commandements de « Portez arme présentez arme ». Un frémissement s’élève de la foule,toutes les têtes se découvrent ; l’aumônier embrasse le condamné, qui franchit encore de lui-même les quatre mètres qui le séparent de la rue au bord du trottoir, les aides lui enlèvent sa veste, jetée sur les épaules, et le poussent sur la planche, qui bascule. Deux secondes s’écoulent, puis le couteau tombe, au milieu d’un cri d’horreur;le sang jaillit à une hauteur de deux mètres environ, éclaboussant les aides et les gendarmes qui entourent la guillotine.«
La précision technique
La guillotine, modèle 1872, est représentée dans tous ses détails. Les deux aides-bourreauxsont en place, prêts à plaquer le condamné sur la planche basculante. Le bourreau se tient à gauche de la guillotine, sa main n’est pas encore montée vers les leviers qui déclenchent la fermeture de la lunette, puis la chute du couperet. A noter que le câble qui monte le long du poteau n’est pas le mécanisme de déclenchement, mais le câble de relevage de la lame, passant sur une poulie située au dessus de la guillotine (en hors champ).
De l’autre côté, le coffre ouvert sur le sol est déjà prêt à recueillir le corps.
Pour tous les détails techniques, on peut lire http://boisdejustice.com/Home/Home.html
Les bourreaux sont arrivés la veille en train avec la guillotine : accompagné de trois aides, Louis Deibler « a beaucoup vieilli… Sa barbe est semée de fils d’argent, son visage a pris de nombreuses rides et sa claudication… est aujourd’hui très prononcée. » (Est Républicain).
Le tableau ne représente que deux aides, rajeunit et rend méconnaissable le bourreau, qui prendra sa retraite dans deux ans, traumatisé par cette exécution ratée :
Louis Deibler
« Fausse manoeuvre : le couperet est libéré avant que la lunette ne soit fermée, d’où éclaboussures de sang sur les spectateurs les plus proches. Louis Deibler, épargné cette fois, croit pourtant avoir été sali : première manifestation d’hématophobie qui iront s’aggravant les deux années suivantes ». (http://guillotine.voila.net/Palmares1871_1977.html)
L’instrument de la Terreur
Reliure pour Les exécuteurs arrêtés pendant la Révolution E.Friant, 1895, Musée de l’Ecole de Nancy, Nancy
Dans cette reliure réalisée quelques années plus tôt, Friant manifeste déjà sa répulsion envers la guillotine, montrée ici de l’autre côté – du point de vue du public. Le parti-pris esthétisant ne cache pas l’horreur du sang frais qui gicle et de la tête qui chute, à mettre en balance avec l’ancienne hâche d’exécution reléguée au verso du livre, abandonnée aux ronces, aux champignons et les mulots : nouveau régime, nouvelle barbarie.
Une image engagée
En nous laissant deviner, dans la brume du petit matin, les dizaines de silhouettes qui hérissent les toits et les dizaines de têtes qui s’empilent dans les fenêtres au milieu des réclames peintes, Friant prend clairement position sur une partie de la question : oui, lesexécutions publiques sont une honte.
En revanche, il ne laisse pas percer son opinion sur la peine de mort : la véracité des détails lui permet de se retrancher derrière le point de vue documentaire.
Il faut regarder la composition plus en détail pour se faire une idée des opinions de l’artiste.
Les couvre-chefs
Le peintre n’exploite pas le détail rapporté par Le Parisien : « Toutes les têtes se découvrent ». Au contraire, comme pour conjurer la décapitation, ici tout le monde porte chapeau :
les trois bourreaux en hauts-de-forme,
les trois soldats en képis ,
les six gendarmes en bicornes,
les deux officiels (le juge et l’avocat ?) en chapeau melon.
Séparé par un soldat de ces deux représentants de la Loi, un troisième homme en chapeau mou est le dernier visage détaillé que nous propose l’artiste. Le regard fixe, le bas du visage dissimulé par un foulard comme pour protéger du couperet son propre cou : sans doute s’agit-il d’un complice ou d’un ami du condamné, qui s’est glissé au premier rang pour assister à ses derniers instants.
Au centre de ce concert de couvre-chefs, trois personnes sont réunies dans la fraternité des têtes nues : le Condamné, le Prêtre, et le Christ en croix.
A noter que, dans ce cérémonial réservé aux porteurs de chapeaux, aux prêtres et aux assassins, aucune femme n’a sa place.
Les deux arcs de cercle
Le porche rassemble sous son arc-de-cercle tous les protagonistes de la scène : spectateurs, exécutants et condamné.
Mais un zoom sur le minuscule demi-cercle de la lunette nous rappelle que, parmi ces centaines de têtes, une seule va être tranchée.
L’ironie de l’absurde
A l’endroit que la lame va couper dans quelques secondes, un pli dans la nuque charnue insiste sur la bonne santé de l’homme dans la force de l’âge.
A ses cheveux drus s’oppose la tête dégarnie du curé, qui pose sa main gauche sur son épaule : vieil homme conduisant un homme jeune à la mort.
Geste de compassion ou geste traître, pour le pousser à avancer ? La main posée à l’endroit où la corde transforme le criminel en gigot prêt à trancher, n’est elle pas une hypocrisie sociale supplémentaire ?
Et à quoi sert ce manteau rouge sang ? A le prémunir contre le rhume, pour les quelques secondes qu’il lui reste à passer dans le froid ?
Enfin, placer une croix entre les oreilles pointues d’un équidé et près des cornes d’un gendarme, n’est-ce pas quelque peu sulfureux ?
Un regard ambigu
Et il est vrai que l’alignement entre les deux instruments de supplice révèle un parallélisme quelque peu iconoclaste : optiquement, la guillotine apparaît comme une sorte de projection monstrueuse de la croix. D’autant que les deux ne sont pas situées dans le plan du tableau, mais légèrement inclinées.
Que regarde le condamné, où son regard s’arrête-t-il ? Sur la croix brandie par le prêtre en dérisoire consolation, ou sur le couperet juste derrière ?
A ce stade, Friant semble laisser au spectateur le choix de l’interprétation. Chacun y trouvera ce qu’il veut : le moraliste verra le châtiment qui rachète la faute, le chrétien la résurrection qui surmonte la mort, l’anarchiste la religion qui cache la violence de l’Etat.
Une empathie forcée
Mais le spectateur ne peut demeurer longtemps dans ce point de vue latéral : l’absence de perspective centrale, de premier plan et de cadre, l’empêchent de se situer spatialement. Aussi finit-il par traverser le cadre et glisser dans le tableau, attiré par ce point singuliervers où convergent les regards de tous les personnages : l’oeil de l’homme qui va mourir.
Ici, le point de fuite est remplacé par un point de non-fuite.
Et de ce point de vue, une seule vision est possible :
la croix ne cache pas la guillotine.
La souricière
Ainsi la composition force le spectateur à devenir objet de vision, pris dans le faisceau des regards ; à se mettre à la place de ce coupable devenu victime, pris dans la souricière des baïonnettes au canon, des sabres au clair et des bois de justice.
Au premier plan, le sentier dans la neige matérialise les quelques secondes qui lui restent jusqu’à la seule porte de sortie possible : le panier ouvert sur le sol. Scandaleuse tombe amovible.
Une victime bien connue
Nous avons vu son regard qui pointe vers le haut du couperet, mais nous n’avons pas noté que cette pièce en acier, qui accroit l’inertie de la lame, est précisément appelée le « mouton« .
Nous avons compris que la croix se projette sur la guillotine, mais nous n’avons pas compris que la tête chauve du curé joue, au pied de ce Calvaire virtuel, le rôle du crânequi signale la colline du Golgotha.
Enfin nous avons vu le manteau rouge qui couvre, comme dans la réalité, les épaules du condamné : mais nous n’avons pas reconnu sa couleur rouge…
Ecce Homo Antonio Ciseri, 1871, Gallerie d’Art moderne, Florence
Cliquer pour agrandir
Toutes ces références placent clairement le tableau dans la droite ligne de cette tradition iconographique où un homme qui va mourir est exhibé devant des spectateurs.
L’Expiation de Friant, c’est un Ecce homo combiné avec une Montée en Croix.
Ainsi le tableau cherche à déclencher une série d’identifications :
le spectateur devient le condamné qui devient la victime qui devient l’agneauqui devient le Christ.
Friant ne se comporte pas ici en bouffeur de curé ou en crypto-anarchiste, mais en judoka qui se sert de la force des corps constitués pour défendre le parti adverse : celui des corps décapités.
Georges writes: Evgeny is a widely venerated Russian soldier who was beheaded by Chechen Muslims for refusing to remove his cross and deny Jesus Christ, is a real saint for our times. How many would not hesitate to remove their cross in order to save his earthly life? Such a simple thing, such a seemingly small confession of faith which we poor and weak ones take for granted every day, yet this young soldier persevered in faith in spite of horrible tortures, and earned a glorious, heavenly crown.
Paul V. Lashkevich
Like · Comment · Share
Most Relevant
2,337 people like this.
249 shares
Paul V. Lashkevich Evgenyy - Yevgeny Rodionov
Like · Reply · 2 mins
Lorraine Viscidi Kavalkovich A .Saint for all Christian soldiers.
Like · Reply · 19 · 7 hrs
Kidus T. Tesfaye The 30 Ethiopian, 21 Egyptians and many other Christians who stood martyr to the time of their death.
Like · Reply · 19 · 6 hrs
Youssef Bey Karam True martyrdom how beautiful. .Amen
Like · Reply · 3 · 7 hrs
Selam Habte God bless him
Like · Reply · 2 · 7 hrs
Zewdu Worku Blessed soul, I am of the cross, may the Almighty of God give strength to us!
Like · Reply · 2 · 4 hrs
Jen Anniesmom I remind myself of saints like these when dealing with faith issues at former employers. I was a hair stylist. I have been written up for going to church instead of a meeting. I have had to find a creative way to wear my cross for an upscale salon I...See More
Like · Reply · 1 · 6 hrs
4 Replies · 4 hrs
Nahed Hanna Very interesting information .... I need ur support Saint Evgeny... !
Like · Reply · 1 · 5 hrs
Love Wilson I love this!!!
Like · Reply · 1 · 7 hrs
Love Wilson Share the light!!!
Like · Reply · 1 · 7 hrs
Soumaya Diab Doenges Need your strength and prayers
Like · Reply · 1 · 4 hrs
Fekadu Darie Let his blessing be with us all. Amen.
Like · Reply · 1 · 3 hrs
Yftahel YF May God give a strength to us
Like · Reply · 1 · 4 hrs
Victor Paul Strength beyond Strength
Like · Reply · 4 hrs
Geoffrey Qualls Love it
Like · Reply · 6 hrs
Vladimir Mikheyev Not glorified at this point, but i believe he is really saint
Like · Reply · 6 hrs
Helen Gregory God Bless you
Like · Reply · 6 hrs
Aydin Oz Martyrs never die! May God bless the Christians and protect us.
Like · Reply · 1 hr
Thomas Kemp Yes give me strength
Like · Reply · 6 hrs
Spiro Papavasiliou I remember when it happened. May we have his blessings and may he pray for us sinners. Amen. IC XC NI KA
Like · Reply · 6 hrs
Amanuel Oz RIP. Martyrs never die.
Like · Reply · 5 hrs
Melese Kassa this is life christianity....we are of the CROSS!! BUT THE killers never know what the CROSS is for US!!!!
Like · Reply · 2 hrs
Alessio Stopani Evgeni Rodionov is a hero!
Like · Reply · 1 · 3 hrs
1 Reply
Berihun Mesgan you are rele !!!
Like · Reply · 4 hrs
Karen Krilanovich Pray for my Grandson Jorge He is a Wonderful Young Man !!
Like · Reply · 5 hrs
King Palankulan Ku Orthodox is Satanic Church
Like · Reply · 1 · 7 hrs
4 Replies · 46 mins
Nick Stetic I'm sorry, is that a gun?! A gun within an icon?! Didn't Jesus say turn the other cheek? A gun goes against everything Jesus preached! How can we call ourselves Christian if we allow guns/violence into our church?
Like · Reply · 5 hrs
1 Reply
Sim Verma Amen
Like · Reply · 2 hrs
Dorcas Osilo Soroka Amen
Like · Reply · 2 hrs
Mitiku Daleti Amen
Like · Reply · 1 hr
Teklab Meles amen
Like · Reply · 5 hrs
Manevski Jasminka Amin
Like · Reply · 2 hrs
Alem Fanta Amen
Like · Reply · 6 hrs
Aleksandar Jankovic Kaaveh Dolatshahi Piroz
Like · Reply · 7 hrs
Georges writes: Evgeny is a widely venerated Russian soldier who was beheaded by Chechen Muslims for refusing to remove his cross and deny Jesus Christ, is a real saint for our times. How many would not hesitate to remove their cross in order to save his earthly life? Such a simple thing, such a seemingly small confession of faith which we poor and weak ones take for granted every day, yet this young soldier persevered in faith in spite of horrible tortures, and earned a glorious, heavenly crown.
Наместник Почаевской Лавры митрополит Владимир: Из Лавры хотят сделать мумию, в которой кроме оболочки ничего нет
Наместник Свято-Успенской Почаевской Лавры, митрополит Почаевский Владимир рассказал редакции издания Сегодня.ua о ситуации вокруг одного из самых больших духовных центров православных христиан в Украине
— Владыка, расскажите о том, что сейчас происходит с Лаврой, что это за решение Тернопольского областного совета, которым Лавра может стать музеем?
— В Великий Четверг святая Церковь воспоминает Тайную Вечерю и предательство Иуды, который за 30 сребреников продал Христа Спасителя. Эти события происходили двадцать веков назад. Время проходит, но лица и действия остаются прежними.
В нынешнем 2015 году, в Великий Четверг совершилось подобное. Депутаты областного совета, которые считают себя христианами, принимают нехристианские законы. Они хотят из Почаевской Лавры (духовный центр православных христиан) сделать музей истории. Чтобы обителью управляли не настоятель и братия, которые в 1240 году основали обитель, а директор и другие экскурсоводы, которые чаще не имеют веры в Бога.
Как можно действующий монастырь, который основали и в котором живут монахи, сделать музеем? Монастырь и братия обители – духовно-живой организм святой Церкви, который окормляет множество православных христиан. А сегодня, люди обличенные властью, которые называют себя христианами, хотят из монастыря сделать музей, то есть мумию, в которой кроме оболочки ничего нет.
Сегодня из Лавры хотят сделать то, что не получилось при Советском Союзе; то, что не смогли сделать “дети Ильича”. И опять-таки, время проходит, а лица и действия остаются прежними. Кем хотят стать или за кого выдают себя народные избранники, и за какой народ они переживают, будет видно из их дальнейших решений.
Но как жившие в 60-ые годы монахи и православные люди защитили Лавру и не отдали обитель в руки безбожных атеистов, так и сегодня, монахи и прихожане не отдадут обитель на поругание неверующим.
— Получается, что Почаевскую Лавру хотят сделать музеем? Это возвращение в СССР?
Свято-Успенська Почаївська Лавра
— Мне кажется, что у наших местных властей декреты Ленина и его приспешников до сегодняшнего дня находятся в почете и стоят на повестке дня. Им Церковь была отделена от государства, были конфискованы все храмы. Все имущество, которое принадлежало Церкви, было передано заповедникам, другим различным организациям, которые не имели никакого отношения к Ней. Они уничтожали и разрушали все. Я думаю, что теперь и эти люди преследуют такую же цель. Посмотрите, в каком сейчас ухоженном состоянии Почаевская Лавра, благодаря Покрову Божией Матери и заступничеству преподобных Иова и Амфилохия, трудами и заботами ее насельников. Думаю, что те, кто хотят ввести Лавру в заповедник, планируют довести все до того плачевного аварийного состояния, в котором была Церковь в советские годы.
— Ранее были ли попытки превратить Лавру в музей?
— Этой проблеме уже не первый год. После того, как Украина обрела независимость и пошла оттепель в отношениях государства и Церкви. Президенты и другие должностные лица издавали указы о возвращении Церкви того, что было забрано советским тоталитарным режимом. В 2002 году тернопольские депутаты добились создания заповедника, невзирая на прежние распоряжения и заверения президентов и “ввергли” наш монастырь в состав Кременецко-Почаевского государственного историко-архитектурного заповедника. В 2003 году ходатайством братии Кабмин своим распоряжением вывел исторические сооружения Лавры из подчинения заповеднику, и передал их законному владельцу – Украинской Православной Церкви, в лице почаевских монахов.
Все это было скреплено договором на бесплатную аренду между Почаевской Лаврой и Госстроем на срок 49 лет, до 1 января 2052 года. Надо заметить, что с 60-х годов до 2000 года Лавра платила арендную плату. 3 июля 2014 года Тернопольская облрада “ожила” и инициировала обращение к Премьеру с просьбой аннулировать договор и вернуть строения Лавры в заповедник. Тогда их обращение осталось без ответа. И вот почти через год, 9 апреля 2015 года, на Страстной Седмице, когда Христова Церковь вспоминает последние дни земной жизни Христа Спасителя, снова депутаты взялись за прежнее.
— Кому выгодны все эти планы и притеснения, как вы думаете?
— Я думаю тем, кто не хочет жить в мире, согласии, кто не старается жизнь свою сопоставлять с Божиими заповедями.
Враг рода человеческого – диавол, постоянно настраивает людей друг против друга, вызывая зависть, ссоры и нестроения. Но Корабль Церкви, плывя по волнам житейского моря, несет на себе и Почаевскую обитель, которая высится, как одна из мачт.
— А в самом городе как люди к вам настроены?
— Слава Богу, у нас спокойный городок. Население православное, которые живут спокойно и в мире.
— В СМИ много провокаций против святыни, вы опровергали эти факты?
— Мы давали комментарии и интервью, но с болью хочется констатировать тот факт, что ни разу наши слова и обращения не доносились к общественности, брались только некоторые фразы из нашей речи или вообще перекручивали смысл наших убеждений.
— Какие ваши дальнейшие действия?
— Мы хотим донести правдивую информацию нашим соотечественникам, прихожанам и паломникам.
12 мая 2015 г., 00:43:00
Ariel Ramirez
Misa de Indios, Misa Criolla
Luis Rigou [vocal, flutes]
Barbara Kusa [vocal]
Coral de Camara de Pamplona
La Chimera / Eduardo Egüez
1-001 Misa Criolla Komponist: Ramírez, Ariel Solo: Kusa, Bárbara; Rigou, Luis
Dirigent / Band Leader: Egüez, Eduardo
1-001-001 Kyrie 00:04:12
1-002-002 Gloria 00:05:22
1-003-003 Credo 00:03:28
1-004-004 Sanctus 00:02:04
1-005-005 Agnus Dei 00:03:12
1-006 Tonada El Chimo Komponist: Ramírez, Ariel Solo: Kusa, Bárbara; Rigou, Luis
Dirigent / Band Leader: Egüez, Eduardo 00:01:51
1-007 En Aquel Amor Komponist: Ramírez, Ariel Solo: Kusa, Bárbara; Rigou, Luis
Dirigent / Band Leader: Egüez, Eduardo 00:05:45
1-008 Fuga de los Cóndores Komponist: Ramírez, Ariel Solo: Kusa, Bárbara; Rigou, Luis
Dirigent / Band Leader: Egüez, Eduardo 00:02:29
1-009 Muerto estáis Komponist: Ramírez, Ariel Solo: Kusa, Bárbara; Rigou, Luis
Dirigent / Band Leader: Egüez, Eduardo 00:04:38
1-010 Tonada El Diamante Komponist: Ramírez, Ariel Solo: Kusa, Bárbara; Rigou, Luis
Dirigent / Band Leader: Egüez, Eduardo 00:03:03
1-011 Hanacpachap Komponist: Ramírez, Ariel Solo: Kusa, Bárbara; Rigou, Luis
Dirigent / Band Leader: Egüez, Eduardo 00:03:43
1-012 Tonada La Despedida - Tonada El Huicho de Chachapoyas Komponist: Ramírez, Ariel Solo: Kusa, Bárbara; Rigou, Luis
Dirigent / Band Leader: Egüez, Eduardo 00:03:13
1-013 Bico Payaco Borechu - Bayle de Danzantes Komponist: Ramírez, Ariel Solo: Kusa, Bárbara; Rigou, Luis
Dirigent / Band Leader: Egüez, Eduardo 00:03:34
1-014 Como un Hilo de Plata Komponist: Ramírez, Ariel Solo: Kusa, Bárbara; Rigou, Luis
Dirigent / Band Leader: Egüez, Eduardo 00:04:10
1-015 Intiu Khana Komponist: Ramírez, Ariel Solo: Kusa, Bárbara; Rigou, Luis
Dirigent / Band Leader: Egüez, Eduardo 00:04:49
1-016 Canto al Silencio Komponist: Ramírez, Ariel Solo: Kusa, Bárbara; Rigou, Luis
Dirigent / Band Leader: Egüez, Eduardo 00:03:32
1-017 Alleluia Komponist: Ramírez, Ariel Solo: Kusa, Bárbara; Rigou, Luis
Dirigent / Band Leader: Egüez, Eduardo 00:03:46