Искренняя позиция или политика двойных стандартов?

Думаю многие читали или смотрели и, соответственно, в курсе какая была реакция Путина по поводе военной операции стран НАТО в Ливии. Правда, Медведев призвал политиков быть "аккуратными в оценках" ситуации в Ливии, тем не мене, наверное, было бы неплохо еще раз посмотреть и послушать позицию Путина, что бы определиться и много чего сравнить, о многом задуматься...

 

 

Думаю, все, довольно внимательно, ознакомились с позицией В.В. Путина в отношении Ливии. Коротко, в двух словах, можно процитировать позицию Путина:
"Резолюция Совбеза № 1973] является неполноценной и ущербной, она разрешает все и напоминает средневековый призыв к крестовому походу. Фактически она позволяет вторжение в суверенную страну", отмечает Путин и он также делает акцент на то, что Россия эту резолюцию не поддержала. Особенно следует отметить и сожаление Путина по поводу гибели мирных людей в Ливии...

В связи с этим у меня, вот, вопросы такого рода:

1. У России, в Совете Безопасности ООН, есть право на ВЕТО и почему, с помощью этого ВЕТО, исходя из сожаления Путина, не спасла Россия ливийский народ, если сейчас второе (или же первое) лицо России, дает такие негативные оценки операции в Ливии?
2. Путин и многие россияне (в том числе и политики) осуждают военную операцию стран НАТО, а исходя из этого, кто из российских политиков может назвать - каких и скольких было принято резолюций (решений, санкции) со стороны ООН, ЕС, ЛАГ и др. в отношении Ливии, скольких было проведено встреч до того, пока страны НАТО начали патрулирование территории Ливии? А теперь, тут же, вопрос для тех, кто уже в курсе по поводу принятых резолюций (решений, санкции) по вопросу Ливии, - в соответствии какого решения позволила Россия вторжение в суверенную страну - Грузию? С кем было согласовано такое решение? С кем, с ООН, с ЕС, с СНГ, с Госдумой России и т.д.? Только не спекулируйте, пожалуйста, вопросом "миротворческой миссии". Российские военный точно не выполняли в Грузии миротворческую миссию, они всегда занимали сторону сепаратистов! Что же касается гибели т.н. "миротворцев", то какими достоверными фактами (в отличии от "факта" гибели 2000 мирных осетин) владела Россия, чем доказывала нападение грузинских военных на "спящих" российских военных? Как они могут отрицать, что на грузин не нападали, именно, российские т.н. "миротворцы"? Или же что скажет российская пропаганда следует верить этому слепо, слепо?
3. В курсе ли россияне (в том числе политики), сколько мирных граждан погибли входе вторжения российской армии в Грузию, какие объекты уничтожались, каких разграбили?
4. Все ли было в рамках человечности, в рамках гуманизма, со стороны российских военных, со стороны российского правительства, во время военных операций входе российско-чеченской войны?

Такие вопросы задаю я потому, чтоб не было двойных стандартов ни в осуждении, ни в сожалении и ни в какой ни будь политической игре!


Что же касается ливийского народа, то их мне искренно жаль! А невинная жертва, особенно смерть детей, - это огромная трагедия не только для Ливии!

Боже, помоги бедным людям!

Боже, дай всем мира!

 

.

Скажем пиву "нет!"

Новости толерантности

Рядовой воинской части 08275 Эседулла Наврузбеков, отличавшийся дерзостью и презрением к людям некавказской национальности (согласно характеристикам на него), полез вперед всех за пищей, расталкивая других. Младший сержант Артем Харламов, стоя в очереди, одернул невежду. А после Наврузбеков вызвал из части своих земляков, и вчетвером они повели Харламова на разборки. Далее, согласно показаниям соучастников - земляков Наврузбекова, Харламов толкнул Эседуллу. В ответ дагестанец, будучи боксером, толкнул Харламова так, что тот ударился головой о ступеньку лестницы и вскоре скончался.

Потом один из командиров воинской части майор Агабеков позвонил родителям убитого и сообщил, что их сын поскользнулся, упал и умер… Но следствие установило относительную правду и завело дело.

Дагестанская диаспора в Мурманске развернула бурную работу по «отмазке» Наврузбекова от тюрьмы. Родителям убитого Харламова (живут они в Мурманской области) постоянно названивали со всякими уговорами, предлагали деньги. Но родители не продались.

Однако судья Заозерского гарнизонного военного суда В.В. Чернышов – учитывая извинения Наврузбекова и ходатайства его земляков – назначил убийце… 3,5 года колонии общего режима.

http://kp.ru/daily/25656/819466/

Теперь джигит отправлен в Махачкалу… Следовательно, вопрос свёлся к тому, в каком ресторане он будет отбывать свой срок. Нет, конечно же, если бы русский убил походя кавказца, был бы скандал. А тут – обычная бытовуха. Естественно, то, что командир части, который пытался сокрыть факт убийства, сам кавказец, — случайное совпадение.

Естественно, в новости такой незначительный случай не попадёт.

 

Зато сейчас вся прогрессивная общественность встревожена чудовищным проявлением фашизма со стороны болельщиков «Зенита». Они, о ужас, показали банан капитану дагестанского «Анжи» Роберто Карлосу.

Теперь речь идёт о том, что клуб могут оштрафовать. Милиция ищет фашика, который таким изощрённым способом показал афробразильцу на его родство с шимпанзе. Скандал вышел на международный уровень. Бразилия потрясена разгулом фашизма в России.

Дело под личный контроль взял Аллу Алханов, бывший президент Чечни, а ныне – глава комитета по этике РФС. Он заявил, что болельщики «Зенита» уже давно устраивали ксенофобские выходки и к ним слишком много вопросов. Но история с бананом – это уже за гранью добра и зла. Он заявил, пообещал «жесткое наказание за выходки, оскорбляющие человеческое и национальное достоинство».

Правда, в СМИ писали, что недавно Мурат Алханов, племенник Аллу Алханова, участвовал в межнациональном столкновении между армянами и чеченцами. Но, конечно же, к ксенофобии это отношения не имеет.

И, безусловно, показать банан негру – это куда страшнее, чем вчетвером забить русского из-за места в очереди. 

Фрактальное путешествие

Фрактал (лат. fractus — дробленый, сломанный, разбитый) — сложная геометрическая фигура, обладающая свойством самоподобия, то есть составленная из нескольких частей, каждая из которых подобна всей фигуре целиком.

Завораживает.



Далее

Растление малолетних по-голландски

НАТО: Враг коварно напал на наши самолёты, пока мы мирно бомбили его города... О событиях в Ливии...

- Есть такая новая натовская программа: НЕФТЬ В ОБМЕН НА ДЕМОКРАТИЮ!!!
- А иногда они и просто дарят демократию, без нефти...
- Способ для этого выбрали оригинальный: с помощью бомб. Чтоб видно побыстрее донести до других свои ценности.
- Причём и у американских, и у натовских генералов этот порыв к обмену начинается, как правило весной, в марте месяце ( как у мартовских котов), то-ли чешется у них в одном месте, то-ли зуд какой, то-ли адреналина хочется....

- Но как только приходит март, им обязательно нужно кого-нибудь побомбить...

************************************************************************************* -24-го марта 1999 года началась агрессия НАТО против Сербии (Союзной Республики Югославия): 78 дней непрерывных бомбёжек.

-20 марта 2003 года США и их союзники начали вторжение в Ирак с целью свержения режима Саддама Хусейна.

-19 мар 2011 началась операции "Рассвет Одиссея", проводимая западной коалицией против режима Муаммара Каддафи.

*************************************************************************************

- Особый цинизм современных грабительских войн за обладание природными богатствами состоит в том, что параллельно с бомбардировками и обстрелами ведётся и информационная война.
- Страны НАТО и США сначала убеждают свой народ в том, что очередная война ни в коем случае не разбой и не великодержавный бандитизм.
- Ни в коем случае!!! Нет!!! Это очередная гуманная миссия, принесённая на крыльях томагавков...
- Даже если идёт откровенный грабёж, то всё это подаётся в таком виде, что простому обывателю трудно разобраться...
- А то, что всё затеяно ради грабежа, не поймёт только предельно наивный.
- Потом будет прозрение, что никакого химического и атомного оружия у Ирака не было, что Ливия при Каддафи процветала, что сербы не виноваты ни в чём, кроме того, что они православные.... Но это будет потом.


ВЫ ВСЁ ЕЩЁ ВЕРИТЕ В НОРМЫ МЕЖДУНАРОДНОГО ПРАВА?

ВЫ ВСЁ ЕЩЁ НЕ ЗНАЕТЕ, ЧТО ТАКОЕ ДЕМОКРАТИЯ?

ВЫ ВСЁ ЕЩЁ ДОБЫВАЕТЕ СВОЮ НЕФТЬ САМИ?

ТОГДА МЫ ЛЕТИМ К ВАМ!!!

Имя России - Михалков - Столыпин и др



Короткий документальный фильм о Петре Столыпине в проекте "Имя Россия"





Михалков о Столыпине











Н.С. Михалков ответил на вопросы зрителей проекта Имя Россия

Серия сообщений "Наше наследие 1900 -1917":

Часть 1 - Москва под снегом. Документальная хроника - 1908 год.
Часть 2 - Москва 1927 г.
...
Часть 44 - Седьмая вода - О Матерь Божья
Часть 45 - Белые воины - Смело мы в бой пойдем
Часть 46 - Имя России - Михалков - Столыпин и др
Часть 47 - Свобода по-русски -10 фильмов

В Новосибирске осудили борца с наркоманией

http://rusk.ru/newsdata.php?idar=47369

А.Палій про Руь

Росія така ж Русь, як міліція – поліція

http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1916

Московія вдалася до простої маніпуляції з назвою... Якби Росія, приміром, зараз назвала себе Китаєм, невже вона б мала право претендувати на спадок і досягнення династії Цинь?..

Коли проблеми неможливо розв’язати, їх вирішують перейменуваннями. З 1 березня зіпсованої «перевертнями в погонах», насильством і продажністю міліції в Росії не існує – там віднині поліція.

Хоча, якщо табуретку назвати собакою – чи виросте від того в неї хвіст?

Російські філологічні вправи були б кумедні, якби не стосувалися України.

На прес-конференції в УНІАН депутат Держдуми Росії Сергій Марков розповів, що зараз усередині РФ тривають бурхливі дискусії, що таке Росія. «Це молода двадцятирічна політична країна чи це, перш за все, тисячолітня Росія, а нинішня Росія – це лише форма буття в історії. Іде бурхлива дискусія, особливо після подій 11 грудня на Манежній площі, з приводу російського народу. Російський народ всередині Російської Федерації – це державотворчий народ разом з іншими, чи в нас є, перш за все, політична нація – росіяни?»

А потім від цих міркувань про долю Росії депутат Держдуми перейшов до України: «В українській сучасній лексиці часто відбувається підміна понять. Наприклад, часто говорять «російська мова». Це груба помилка, яка спеціально робиться націоналістами. Тому що це ніяка не російська мова, а «русская».

Варто відзначити, що насправді «грубу помилку» – називати московитів росіянами – наказав зробити ще цар Петро І. А «руською мовою» ще в XVII-XVIII століттях називалася українська. Приміром, церковнослов’янсько-український («словено-руський») словник початку XVII століття Мелетія Смотрицького дає таке:

«Словенски переводимъ: Удержи языкъ свой от зла и устни свои же не глати лсти. Руски истолковуемъ: Гамуй языкъ свой от злого и уста твои нехай не мовятъ здрады».

Як бачимо, руська мова в Середньовіччі – це українська. Тієї «руської мови» росіянин Марков навряд чи второпає без перекладача.

Чи, за Марковим, Мелетій Смотрицький теж був націоналістом?

Значно цікавіше дискутувати з компетентними істориками. Але в них чомусь погляди збігаються.

Академік Петро Толочко, попри відомі політичні погляди, також вважає, що назва Русь – місцевого походження, що виникла на території України: "Вочевидь, "Русь" - дуже давнє слово іраномовного походження, пов`язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани). Десь на межі VIII - IX століть воно закріпилося на середньому Дніпрі й перейшло на слов`ян. Не випадково літописець писав: "Поляни, іже нині зовомая Русь". Інакше кажучи, слов`яни з племені, яке стало ядром давньоруської держави, спочатку іменувалися полянами, але потім на них поширилася назва "Русь"... Вочевидь, зі словом Русь пов`язані й давні імена річок – Росі, а також її приток Росави й Роставиці".

Перший історично зафіксований напад скандинавів (на Англію) відноситься до 787 року. Це перша дата появи вікінгів у міжнародній історії.

Проте ще в IV ст. н. е. готський історик Йордан згадує плем`я россомонів, учасників антського союзу племен на Нижньому й Середньому Дніпрі.

Назва Русь з`являється вперше задовго до варягів – у середині VI століття. Сирійський автор Псевдо-Захарій Ритор говорить про народ Північного Причорномор`я і Подніпров’я як про народ "рос".

У "Житті Стефана Сурозького" – творі невідомого автора Х століття – у зв`язку з подіями кінця VIII століття згадується руський князь Бравлин і його похід на Сурож (Судак) та все узбережжя від Херсонеса до Керчі.

У "Хронографії" Феофана (810-814 роки) вказано, що роси становили частину флоту імператора Константина V в 774 році, хоча деякі дослідники твердять, що тут йдеться про червоний колір кораблів, що грецькою співзвучно з назвою "рос".
Близько 821 року Географ Баварський називає русів поряд із хозарами.

Середньоазійський учений аль-Хорезмі у своєму географічному творі "Книга картини землі", написаній між 836-847 роками згадує ріку Друс (Данапрос-Дніпро), яка тече з Руської гори, вочевидь, з Київських гір.

У франкській хроніці "Бертинські анали" від 839 року про посольство візантійського імператора до двору імператора франків хроніст-очевидець пише: "Він також послав з ними (послами) якихось людей, які сказали, що вони, тобто їхній народ, зветься Рос і що їхній король зветься хакан, прислав їх до нього візантійського імператора, як вони твердять, заради дружби". Таким чином, уже в 830-х роках руси мали впливово володаря.

Усе це теж було задовго до варягів.

Перші ж достовірно відомі дані про контакти подніпровських слов`ян із варягами датуються лише серединою ІХ століття. Тобто, якби варяги принесли ім`я русів, воно ніяк би не могло бути зафіксоване в VI-VIII століттях.

Найбільш достовірно назва і походження Русі трактується тим, що певна частина сарматських племен (найімовірніше – частина роксоланів) осіла в зручному місці в середині Дніпра – давньому цивілізаційному осередку, пристосованому водночас до зведення городищ, землеробства та використання водного шляху Дніпра для торгівлі й набігів. Поступово плем`я росів асимілювалося слов`янами, водночас зберігши й поширивши на слов`ян основні компоненти своєї культури та племінну назву.

Цікаво, що мандрівники фіксували в русів у Х-ХІ століттях шаровари й шапки з шликами, назву "жупан" для позначення керівника.

Слово "Україна" вперше з`явилося в літописах у 1187-го – того ж року, коли було написано "Слово о полку Ігоревім". Вживання назви “Україна” в літературі ХІІ-ХV століть свідчить, що в той період термін "Україна" вживався як синонім "князівства", "землі".

Україна позначає "наше князівство", "наша земля", "країна". І нині по-українськи слово "країна" означає власне країну.

Слово "українянин", яке зустрічається вже в ХІІІ столітті, а пізніше "українець", відповідно, означало "земляк", "співвітчизник".

Тому Україна є просто новою, більш молодою назвою Русі. А Русь, відповідно, є древньою назвою України.

У такій подвійній назві Україна типова. Це швидше правило, ніж виняток. Колись Франція звалася Галлією, а Іспанія – Іберією. До англосаксонського завоювання сучасна Велика Британія звалася просто Британією, потім Альбіоном, потім Англією, а сьогодні використовує одразу дві назви.

Китай змінював назву щоразу зі зміною правлячих династій.

Пізніші спроби привласнити назву Русі – це просто спроби колишніх околиць підняти свій престиж. Так, Німеччина в Х столітті назвала себе на честь Риму, а Румунія – навіть у ХІХ столітті.

Московія почала претендувати на спадок Русі щонайменше через п’ятсот років після князя Володимира з появою ідеї "третього Риму", через кілька століть після того, як були припинені державні зв’язки з Києвом.

Якщо українців це зможе втішити, то Московія з не меншим ентузіазмом аж до ХІХ століття претендувала на спадок другої Римської імперії, тобто Візантії.

Насправді Росія має таке ж відношення до "Кыєва" і князя "Володымира", як, приміром, Індія до англійського короля Георга. Між тим, у Росії є своя справді велика історія, особливо починаючи з XVIII століття. Але чомусь Росії її здається мало.

Українці ніколи не визнавали позбавлення їхньої країни імені "Русь". З часів Романа Великого всі галицько-волинські князі називалися "князями й господарями Руської землі", або "всієї Руської землі", а на їхніх печатках був відображений напис - "король Русі".

Гетьман Богдан Хмельницький у офіційних документах і в дипломатичному листуванні називався "господарем всієї Русі", "єдиновласником і самодержавцем руським".

У XVIII столітті в Україні з`являється геніальний історико-політичний твір - "Історія русів", який стверджує однозначний український характер Русі. Українські козаки в XVI-XVII століттях вважали свої походи на Стамбул продовженням походів Київських князів на Константинополь.

Тарас Шевченко у своїх творах не застосовує щодо Росії слів "Русь" і навіть "Росія", а завжди писав про "Московщину". В українській мові з ХVIII століття є слово "росіяни", яке поступово замінило «московіти», у той час як прикметник «руський» залишено для всього, пов`язаного з Київською середньовічної державою.

Тобто в Україні еліті від початку було зрозуміло, що з боку влади Московії мала місце проста маніпуляція назвою.

Якби Росія, приміром, зараз назвала себе Китаєм, невже вона б мала право претендувати на спадок і досягнення династії Цинь?

У Києві російський депутат Марков також порадував відкриттям, що «суржик – це прамова, це проторосійська мова, з якої сформувалися літературні російська, білоруська, українська мови». Як влучно цікавиться видання «Обком», «враховуючи, що український суржик як такий формувався шляхом накладення російськомовних канцеляризмів і неологізмів на утверджену граматичну основу української мови, то що слід вважати протомовою слов`ян? Слова на зразок «прідсідатель», «обізяна», «марожене» або «самальот»?

Варто відзначити, що історія маніпуляцій з назвами має в Росії глибоку традицію. Нещодавно ця країна звалася СРСР, а до того Московським царством, перед тим – Суздаллю й Заліссям.

Якось село Дедіново під Москвою почали називати «Макарами». Тому що цар Петро І спитав одного селянина: «Як звати?» Той відповів: «Макар». Цар відповів «Хорошо». Після цього всі селяни, щоб сподобатися царю, почали відповідати йому, що вони Макари.

Тож чи варто дивуватися лінгвістичним вправам депутата Маркова?

Олександр Палій,
історик, автор книги "Ключ до історії України" (2005), посібника для студентів та викладачів загальноосвітніх шкіл "Історія України" (2010)

Последний Самурай - был Белый.

http://darislav.com/obschestvo/1032-auny-japan.html

Но в отличии от фильма последний самурай - он ниоткуда не приезжал, а родился на этих островах от своих белых предков которые жили тут за долго до японцев.