Всі ми добре знаємо, що найдавнішим символом Русі-України був двозуб та тризуб. Цей символ був державним знаком князівської династії Рюриковичів. Проте ми призабули, що коли київський князь Володимир Великий прийняв християнство, посередині двозуба він додавХреста, як символ посвяти Русі Христу, долучення її до сім”ї європейських християнських народів. Так з”явився тризуб з Хрестом. Цей символ викарбовувався на монетах князів Володимира та Ярослава. Проте з падінням історичної Київської Русі цей символ поступово було втрачено. 

Зразок тризуба на монетах князя Володимира

Проте символіка Хреста ніколи не сходила з української геральдики, підкреслюючи христоцентричність української традиції та культури. Досить цікавим у цьому відношенні був і герб Гетьмана Богдана Хмельницького, який за формою нагадував Тризуб увінчаний Хрестом.

На початку ХХ ст., коли було відновлено державну незалежність України, було відновлено і історичний символ Русі-України – тризуб св. Володимира Київського.

Вперше тризуб з’явився на українських грошових банкнотах. З 5 січня 1918 р. в обіг вийшла перша банкнота Української Народної Республіки – 100 карбованців, на якій було зображено тризуб з Хрестом.

Тризуб на монетах Ярослава Мудрого

Перша банкнота України. Державний кредитовий білет УНР. 100 карбованців. Художник Г.Нарбут. Період обігу – з 5 січня по 24 вересня 1918 р.

Ще влітку 1917 р. Михайло Грушевський оголосив конкурс на кращі ескізи українських паперових грошей. У цьому конкурсі взяв участь відомий художник Г.Нарбут. Тоді ж у якості герба України було запропоновано тризуб з Хрестом, зображенння козака з мушкетом і т.п. Художник Георгій Нарбут (1886—1920), ім’я якого  тісно пов’язане з епохою відродження українського національного мистецтва, вивчаючи стародавні монети, обрав тризуб з Хрестом. Саме його і було зображено на  перших українських паперових грошах. Одначе невдовзі, під впливом атеїстично-антирелігійних настроїв, соціалістичним керівництвом Центральної Ради Хрест було прибрано з тризуба.

 

Символ Чернігівського князя Мстислава Володимировича

Аналогічні процеси відбувалися і з державною символікою.

У грудні 1917 – січні 1918 рр. міністр морських справ УНР Д.Антонович запропонував Малій Раді УНР затвердити морський прапор: дві стрічки жовта і синя, на синій стрічці золотийтризуб з Хрестом.

Як згадував з цього приводу Д.Антонович , “Я вніс на затвердження УЦР проект прапора, на якому вперше, як герб, був зазначений Тризуб. Пізніше це дало привід використати Тризуб... для державного герба, що тоді ще усталений не був... і я (Д. Антонович) скористався цим, щоб в інтересах, головним чином естетичних, провести як державний герб знак св. кн. Володимира, так званий Тризуб» (Зі спогадів). Прапор пропонувався жовто-синій, а на синій смузі — золотий знак святого Володимира з Хрестом угорі. Комісія УЦР вимагала зняти Хрест, але Морська рада заявила, що без Хреста моряки просто не вийдуть у море. Боротьба за Хреста увінчалася успіхом. Антоновичу вдалося відстояти позицію Морської ради та зображення тризуба з Хрестом.

Проте в державній символіці України керівники соціалістичної Центральної Ради під впливом атеїстично-антирелігійних настроїв таки прибрали з Володимирівського герба Хрест. Тризуб почав символізувати “волю”, одначе воля без Хреста виявилася швидше волею антипода Христа, що не є свободою.

Ситуація трохи змінилася на краще, коли в 1918 р. в Україні прийшов до влади гетьман Павло Скоропадський, що на противагу соціалістичним ідеям сповідував традиційні українські православні цінності. За його втручання  було затверджено прапори дипломатичного корпусу України: Прапор посла – національний прапор, в середині якого біле коло, а в центрі кола золотий тризуб св. Володимира з Хрестом; Прапор посланців (глав дипломатичних місій) - національний прапор, в лівому верхньому куті якого на білому полі золотий тризуб святого Володимира з Хрестом.

З приходом до влади в грудні 1918 р. просоціалістичної Директорії Хрест знову було прибрано з символіки України. Це було символічним, свого роду підписанням смертного вироку Україні як незалежній європейській християнській державі. Адже в Хресті України втаємничено зосереджено її місію і покликання, визначені іще на світанку християнської цивілізації під час хресного благословення на київських пагорбах святим апостолом Андрієм Первозванним, а згодом піднесені Великими Князями Київськими Оскольдом, Володимиром Великим, Ярославом Мудрим та українськими Гетьманами і козацтвом. Для України Хрест є славою і символом Воскресіння, адже згідно з Євангелієм воскресіння можливе лише через Хрест і во Христі.

З цього приводу митрополит Андрей Галицький писав: «Не знати, з якої ініціятиви і для якої причини українські патріоти носять малу відзнаку тризуба без хреста. Коли святий Володимир і по ньому усі українські князі вживали як державну ознаку тризуб з хрестом, треба визнати тризуб без хреста за символ повороту до поганства і за сумну ознаку переваги безбожницьких течій серед нашої нещасної спільности… Подібним проявом безбожництва буває заміна словами «Слава Україні!» відвічної похвали віддаваної Христові: «Слава Ісусу Христу!». Очевидно, ніхто з українців не може мати нічого проти поклику «Слава Україні!», але тим словом заступити акт релігійного прославлення Христа є виразною тенденцією усунути Христа і поставити батьківщину на його місце… Закликаю усіх християн енергійно поборювати ті два прояви безбожництва в практиках українського патріотизму» (від Митрополичого Ординаріяту, 6.09.1941) 

Так само наголошував і православний митрополит Іларіон (проф. Ів.Огієнко). “Хрест є невід’ємною складовою давньоруського, а отже українського герба”, – каже він.

Ці слова є своєрідним духовним заповітом до сучасних українських синів і дочок.

Україна потребує повернення Хреста. А через Хрест – повернення до Христа. Це найперший крок, з якого має починати український православний народ. Так зробив колись святий рівноапостольний Володимир Київський, охрестивши Київську Русь в купелі віри Христової. Так маэмо вчинити і ми. І то було б ознаменуванням нової доби відродження України як християнської європейської держави з тисячолітньою традицією, символом сходження нової духовно-моральної вісі у східноєвропейському постсовєтському деморалізованому вакуумі, початком виконання заповітної місії і призначення Київської Русі-України.