+++

Святая Гора Афон. Путеводитель

+++

Оглавление

• О Святой Афонской Горе
• Карея (столица)
• Лавра Святого Афанасия
• Монастырь Ватопед
• Монастырь Иверон
• Монастырь Хиландар
• Монастырь Дионисиат
• Монастырь Котломуш
• Монастырь Пантократор
• Монастырь Ксиропотам
• Монастырь Зограф
• Монастырь Дохиар
• Монастырь Каракал
• Монастырь Филофей
• Монастырь Симонопетр
• Монастырь св. Павла
• Монастырь Ставроникита
• Монастырь Ксенофонт
• Монастырь Григориат
• Монастырь Есфигмен
• Монастырь св. Пантелеймона
• Монастырь Костамонит

О Святой Афонской Горе

Святая Гора Афон представляет собой полуостров в северовосточной Греции, восточный выступ полуострова Халкидики далеко вдавшийся в изумрудные воды Эгейского моря приблизительно на 80 км в длину и около 12 км в ширину. Полуостров горист, покрыт густыми лесами, изрыт бесчисленными скалистыми оврагами. В юго-восточной части Св. Горы возвышается гора Афон высотой 2033 м. над уровнем моря.

В языческой древности Афонскую гору знали как Аполониаду (по храму Аполлона), позднее на вершине горы стоял храм Зевса, который назывался Афос по-гречески (по-русски — Афон).

Церковное предание повествует, что Божия Матерь, приняв благодать Св. Духа в огненных языках, готовилась по жребию отправиться в Иверскую землю, но получила известие от Ангела, что труд апостольства ей предстанет на другой земле. Корабль, на котором Божия Матерь с Апостолами направлялась на остров Кипр к епископу Лазарю, попал в бурю и причалил к Афонской горе. Народ языческий принял Божию Матерь и слушал ее проповеди, затем уверовал и крестился. Многие чудеса совершила там Божия Матерь прежде чем отплыть на Кипр. Она поставила там начальником и учителем одного из Апостольских мужей и сказала: “Cие место буди мне в жребий, данный мне от Сына и Бога моего”. Потом благословив народ, присовокупила: “Благодать Божия да пребудет на месте сем и на пребывающих здесь с верою и благоговением и соблюдающих заповеди Сына и Бога моего. Потребные к жизни на земле блага будут им с малым трудом в изобилии, и жизнь небесная уготовится им, и не оскудеет милость Сына моего от места сего до скончания века. Я же буду заступница места сего и теплая о нем ходатаица пред Богом”.

С тех пор Афон вступил в эру христианской истории. Он находился под владычеством Рима, преследовавшего христиан до 313 года, когда император Константин Великий издал указ о даровании христианам права гражданства и свободы вероисповедания. К этому времени христианство на Св. Горе было довольно развито. Появились монастыри, расцвело иночество. Существует предание, что в 422 г. было посещение Афона дочерью Феодосия Великого царевной Плакидией, но войти в монастырь Ватопед ей воспрепятствовал голос от иконы Божией Матери. С того времени отцы Афона положили закон, запрещающий доступ на Св. Гору лицам женского пола, что позже закрепилось и царскими указами.

В VII веке завоевания Египта, Палестины и Сирии арабами-мусульманами вынудило христиан-клириков и иноков этих стран покинуть эти земли. Многие из них, согласно постановлению VI Вселенского собора, определились в монастыри Византии, в том числе и на Афоне.

К IX веку царская грамота даровала инокам право преимущественно владеть Афоном. Численность их тогда увеличивается; появляется и православное славянское иночество: русское, сербское, болгарское.

Во времена Крестовых походов, периода упадка царской власти (1204–1261 гг.) Афон терпит гонения и разорения со стороны римского папства, а также насильственное насаждение церковной унии с Римом.

XIV столетие — время восстановительных работ разрушенных латинянами обителей. В этом помогают благочестивые императоры Андроник II и Андроник III Палеологи, много благотворит сербский царь Стефан Душан.

С 1453 года крушения Византии наступает период турецкого владычества, но Святая Гора сохранила за собой свободу православной веры и строй самоуправления при обязанности платить подушную подать. С того времени освободившаяся от татарского ига Россия материально помогает обителям Святой Горы

В XVI веке с воцарением на престол османов Селима II начался тяжелый период с лишением всех имений монастырей; положение усугубляли последующие восстания в 1770 г. и в 1821 г.

Только в 1830 году Греция провозгласилась независимой. Для Афона наступил мирный период.

На Афоне на протяжении его истории подвизались монахи (святогорцы) различного происхождения. Одним из первых афонских монахов был преподобный Петр Афонский. Петр был византийским полководцем. Попав в плен к арабам, он был подвергнут пыткам и заточен в темницу. Там он молил Бога помочь ему освободиться из плена и решил, что если будет на свободе, то пострижется в монахи. И вот когда ему удалось вырваться из плена, он отправился на Афон, где иноком провел в одиночестве более 50 лет.

Первые монашеские поселения там возникли сразу после принятия греками христианства. Расцвет монашества на Афоне произошёл во время царствования Василия Македонянина, восшедшего на престол в 867 году. Им было подтверждено исключительное право монахов на обитание на полуострове, дарованное ещё Константином Погонатом.

 
Монастыри на Афоне появляются уже в Х веке. Первым и древнейшим из 20 монастырей был монастырь Великая Лавра, основанный в 961 году Афанасием Афонским. Кроме монастыря Великой Лавры, в Х веке были построены и другие монастыри – Ватопедский и Иверский, а также основаны некоторые монастыри меньших размеров – Дохиаров, Филофеев, Ксенофонтов и ряд других, известных в настоящее время, к сожалению, только по названию. А первый русский монашеский скит Ксилургу появился на Афоне до 988г (еще до Крещения Руси). Последний же из афонских монастырей Ставроникита появился в 1542 году.

Монастыри знали периоды расцвета (конец XIX века) и упадка (сокращение численности братии на протяжении большей части XX века). Минимальное число насельников Святой Горы было зафиксировано в 1971 году (1145 человек), после чего наблюдается неуклонный рост.

Святая Гора находится под юрисдикцией Вселенского (Константинопольского )патриарха, являясь частью Греческого государства. Несмотря на это, она имеет фактически полную административную независимость от Константинопольского трона и строго хранит свою внутреннюю самостоятельность. Патриаршую власть на Афоне представляет викарный епископ.

Поскольку Святая Гора входит в состав Греческой Республики, она имеет особого представителя от государства. Верховным органом самоуправления Святой Горы является Священный Кинот, состоящий из представителей всех 20-ти монастырей Афона, которые каждый год избираются своими монастырями.

Исполнительную власть Афона представляет Священная Эпистасия, состав которой меняется каждый год – первого июня. Все монастыри делятся на пять групп – в каждой группе по четыре монастыря.

•  В первую группу входят: Великая Лавра, Дохиар, Ксенофнт, Эсфигмен.
•  Во вторую: Ватопед, Кутлумуш, Каракалл, Ставроникита.
•  В третью: Иверский, Пантократор, Филофей, Симонопетра.
•  В четвертую: Хиландар, Ксиропотам, святого Павла, Григориат.
•  В пятую: Дионисиат, Зограф, святого Пантелеимона, Констамонит.

Каждый год одна из групп составляет Священную Эпистасию. Представитель первого монастыря каждой группы является председателем Эпистасии.

Все монастыри Святой Горы к настоящему времени являются общежительными. Всего на Афоне проживает ок. 1500 монахов, включая келлиотов и скитских насельников.

Кроме монастырей и скитов, на Афоне функционирует богословское училище – так называемая “Афониада”, основанная в 1749 году. С 1953-го года она расположена в Карее.

Карея (столица)

Кроме монастырей, на Афоне есть небольшой городок Карея — столица монашеского государства, его административный центр. Это слово означает "орех", что подтверждается самой местностью, где много орешника.

Карея находится в самой средине полуострова, на северо-восточном склоне Св. Горы.

В Карее распологается Протат, где осуществляется верховное самоуправление и суд, в городе также находится губернатор. Афон является как бы монашеской республикой, причем, в каждом монастыре свой устав. Протат составляет Кинот и выборный из Кинота совет — Эпистасия. Кинот составляют антипросопы — доверенные лица, по одному из всех 20-ти монастырей Св. Горы. Имеющая распорядительную и исполнительную власть, владеющая делопроизводством Эпистасия выбирается ежегодно и поочередно из всех монастырей по одному представителю из каждых пяти монастырей (монастыри разделены на четыре пятерицы). Первое лицо из четырех эпистатов — прото-эпистат. Прото-эпистатом могут быть лица только из пяти главенствующих монастырей обыкновенно по очереди: Лавра, Ватопед, Ивер, Хиландар и Дионисиат.

В настоящее время почти все владения в Карее принадлежат 20 монастырям, которым они были проданы в 1661 году, когда Протат испытывал материальные трудности. В значительное число этих келий, многие из которых расписаны фресками, входят и представительства (конаки) 19 монастырей, т.к. Кутлумушев монастырь не имеет здесь своего представительства по причине незначительного расстояния от Кареи. Кроме того, здесь проживают многие монахи-келейники, занимающиеся различными ремеслами, а также некоторое число мирян·– торговцы, рабочие, погонщики вьючных животных и т.п., и служащие государственных служб. Здесь есть почта, телеграф, таможенное и полицейское управление, магазины, медицинский пункт. Киноту принадлежит здание резиденции законодательных и административных учреждений монашеского государства, совсем небольшое число других сооружений и храм Протата.

Этот храм Успения Пресвятой Богородицы — древнейший, по преданию основанный в 335 году Константином Великим, пострадал от пожара и был восстановлен в X веке усердием императора Никифора Фоки. В XIII веке Собор пострадал от каталанцев и снова был восстановлен болгарскими царями; здесь сохранились фрески XIV века. На горнем месте алтаря хранится главная святыня Афона — чудотворная икона Богородицы «Достойно есть», считающаяся покровительницей Святой Горы. Икона датируется Х веком.Хранится также чудотворная икона Спасителя. В Карей находится также чудотворная икона Божией Матери "Млекопитательница". Она хранится в древней келии св. Саввы Сербского "Типикарнице".

 ( ..................

+++

Армия США получила право войти в Украину. Маккейн пригрозил России «Адом расплаты»

***

Сенат США в первом чтении принял законопроект согласно которому Украине отныне присваивается статус американского союзника, без всякого членства в НАТО.

 

Данный закон обязывает Соединенные штаты Америки в случае прямой военной агрессии России против Украины ввести свои войска на территорию союзной страны для противостояния русскому врагу.

 

Отметим, что если бы этот статус был присвоен Украине еще в марте, то высадившиеся в Крыму американские солдаты сейчас бы добивали остатки русского агрессора на восточной границе Имарата Кавказ, откуда пришла в Крым русская солдатня крымнашивцы.

 

Ранее сообщалось о переброске 22 бомбардировщиков ВВС США в Румынию.

 

Точно такой же статус присваивается Грузии и Молдове, с соответствующими последствиями для бандстраны Россия.

 

Проект передан профильной комиссии для подготовки к принятию в окончательном чтении.

 

Проект предусматривает предоставление статуса союзника, без членства в НАТО, на период, в течение которого каждая из этих стран будет соответствовать заданным критериям, с целью передачи или потенциальной передачи систем обороны или услуг обороны.

 

Проект рекомендует президенту США Бараку Обама увеличить взаимодействие Вооруженных сил США с вооруженными силами Украины, Грузии, Молдовы, Азербайджана, Боснии и Герцеговины, Косово, Македонии, Черногории и Сербии, и усилить помощь США и НАТО в обеспечении безопасности этих стран.

 

Кроме того, проект предусматривает внесение изменений в Закон о природном газе с целью применения экстренной процедуры утверждения экспорта природного газа членам ВТО, и призывает Агентство США по международному развитию (USAID), Агентство по торговле и развитию, Корпорация частных международных инвестиций (OPIC) и Группу Всемирного банка поддержать предоставление поддержки Украине, Грузии и Молдове с целью эксплуатации запасов природного газа, нефти и развитие альтернативных источников энергии.

 

Документ запрещает всем федеральным ведомствам и учреждениям делать какие-либо действия с целью признания суверенитета России над Крымом или предоставление любой другой поддержки незаконной аннексии Крыма Россией. Кроме того, он рекомендует госсекретарю укрепить демократические институты, независимые СМИ, политические и неправительственные организации государств бывшей Красной России и активизировать образовательный и культурный обмен с бывшими русскими колониями в Красной России, имевшей самоназвание «Советский Союз», ака «СССР».

 

Между тем сенатор Маккейн пригрозил России «Адом расплаты». Он отметил, что факты уничтожения русскими террористами малазийского самолета будут установлены в ходе расследования.

 

«Если окажется, что это результат действий или террористов, или же самой России, которые перепутали его (самолет) с украинским военным самолетом, я думаю, что для них наступит Ад расплаты», – заявил он в эфире американского телеканала MSNBC.

 

Он подчеркнул, что за последние несколько недель мир узнал, «какими могут быть возможности русских и пророссийских боевиков».

 

На сайте Маккейна появилось заявление с призывом к немедленной военной поддержке Украины.

 

«Это нужно начать немедленно с предоставления оружия, в том числе противотанковых и противовоздушных видов оружия, о чем украинское руководство неоднократно просило.

 

Это позор, что администрация США по-прежнему отказывается помочь нашим украинским партнерам с военными возможностями», – подчеркнул Маккейн.

 

Отдел мониторинга

Кавказ-Центр

+++

+++

 

 

Павел В. Лашкевич

1 hr · Киев ·

 

ІВАН ІСИК: Повернення на рідну землю

Рідна земля зустрічає ГЕРОЯ УКРАЇНИ! 16 жовтня 2014 м.Дрогобич (Львівська область, Україна)

YOUTUBE.COM

+++

+++

 

 

Павел В. Лашкевич

4 mins · Киев · Отредактировано ·

 

Генерал каже, що терористи просунулися на 70 км. від лінії розмежування

Екс-радник президента, колишній голова Служби зовнішньої розвідки, генерал Микола Маломуж ...

PRAVDA.COM.UA

+++

http://glavpost.com/post/14nov2014/opinion/5140-st...rvye-10-voprosov-k-rpc-mp.html
+++

Трагический конец Петра Порошенко

Как лечить ребенка народными средствами

+++
Paul_V_Lashkevich,

+++

«Ще трохи православ’я у дусі московського протистояння всім – і УПЦ стане чужою для України»

Сьогодні, 11:49 |

Актуальний коментар

Розмовляв Володимир Волковський

Рівненський меморандум, підписаний 13 листопада кількома єпископами УПЦ (МП) разом з ієрархами інших конфесій, спричинив жваве обговорення цієї події в церковному і громадянському середовищі. Доктор філософських наук, релігієзнавець Юрій Чорноморець коментує подію. 

- Рівненський меморандум вже став сенсацією. Які на Вашу думку причини появи такого документу?

 

- Владика Варфоломій із УПЦ в своїй єпархії мав і має найбільші проблеми із громадами, які бажають перейти в Київський Патріархат. Якщо немає бажання громад, то є бажання населення тих сіл та містечок, де знаходяться громади. Ситуація для владики є катастрофічною, тому що він не займався згуртуванням кліру та мирян своєї єпархії, так і не став духовним лідером. Проблеми, які мали люди на місцях, його менше турбували. Звичайно, він не найгірший архієрей УПЦ, і тому, можливо, і він заслуговує на звання митрополита, яке надав йому блаженніший митрополит Онуфрій після сходження на престол. Але якщо порівняти із ситуацією у сусідній єпархії – то все стає очевидним. Я не можу ідеалізувати митрополита Анатолія Сарненського, у нього купа недоліків. Але його єпархія тримається міцно, і атомна бомба не зможе її дестабілізувати. В той же час саме митрополит Анатолій був очевидно зацікавлений у появі якихось кроків на шляху початку переговорного процесу. Свого часу, коли в кінці лютого цього року формувалася на Синоді комісія УПЦ по перемовинам із УПЦ КП, невелика партія молоді, очолювана митрополитом Олександром (Драбинко), бажала висунення Анатолія у склад комісії, а також хотіла, щоб він цю комісію очолив. Консерватори цього не почули. Амбіції залишилися.

 

- Ви вважаєте, що тут є вплив владики Олександра (Драбинка)?

 

- Його рейтинг в очах української держави відразу знову виріс. Це очевидно. Думаю, він намагається довести, що у майбутньому від нього та його друзів може бути значна користь. Діє він ефективно. На церковному фронті він помирився із митрополитом Павлом, конфлікт із яким (та митрополитом Агафангелом) уможливив те що сталося із «зникненням монашок». Тепер ось є певний хід на задоволення очікувань суспільства і держави, і цей хід пов’яжуть із владикою Олександром, навіть якщо він там багато і не впливав. Це все талановиті спроби втриматися у ситуації, і цим спробам підіграли інші конфесії та держава. Це теж для мене очевидно.

 

- Тобто Рівненський меморандум має не лише місцеве значення?

 

- Це знаковий документ для цілої партії в УПЦ – якою б малою вона не була, але вона є. Нагадаю, що її кандидат владика Симеон отримав 9 голосів при виборах Предстоятеля. Якщо ж владико Павло долучився до цієї хвилі, то це ще три голоси. Щоправда, із 74 єпископів, які були на соборі.

 

- Коли можна сказати, що матимемо справу із небезпекою розколу в УПЦ?

 

- Думаю, що партія має становити не менше 20 архієреїв, щоб почати власний великий проект. Зараз будуть намагання консолідувати значну групу на хвилі культивування настроїв розчарування в політиці митрополитів Онуфрія та Антонія. Посил дуже простий: подивіться на їх заяви та дії, на їх оточення – вони думають лише про те, як вписатися в реалії московської церкви, а от як вижити в українських реаліях – не думають. І на цій хвилі, можливо, буде намагання зібрати значну меншість в 20-25 архієреїв.

 

- Буде кинуте гасло виходу із УПЦ?

 

- Навпаки, ця партія позиціонуватиме себе як спадкоємницю УПЦ митрополита Володимира, а всіх, хто з нею не згідний, – як зрадників курсу покійного святителя.

 

- Але ж дійсно сьогоднішня політика УПЦ більш “промосковська”.

 

- Так, вже складається таке враження у суспільстві. Говоримо, що ми патріоти України – і майже нічого не робимо. Немає ні праці на національне примирення, ні праці на примирення між народами. Є намагання не розгнівати Москву. І намагання відповідати нав’язаному Москвою образу нейтральної церкви. Але нейтральність у розумінні Москви – це не нейтральність в Україні. Ця нейтральність тисячі разів порушується. На цьому тижні на території ДНР і ЛНР із молитовних будинків і храмів було вигнано вже тих протестантів, які декларували лояльність цим утворенням. Тобто для них всі протестанти – агенти Заходу, навіть якщо насправді вони там на Путіна більше молилися ніж до Христа. На жаль, такі протестанти є, але їм це не допомогло. До речі, це добрий урок протестантам в діаспорі, в Америці: ті, хто там вважає, що Путін правий, – як ви в очі братам таким самим як ви, вигнаним на вулицю, подивитесь? Адже не лише виганяють з молитовних будинків. Забирають машини, квартири, вбивають. Яка тут може бути нейтральність? Треба протестувати проти таких явищ. Найперше, треба протестувати православним. Бо ті, хто вчиняють насилля, прикриваються православ’ям, навіть якщо жодного разу до храму не заглядали. Якщо мовчати – то православ’я буде дискредитоване як ціле, ніхто вже не розбиратиметься – бо ми мовчали.

 

УПЦ не завжди мовчить. Є окремі протести проти насилля на Сході. Але цього вкрай мало. Потрібна більш про-християнська, більш гуманістична позиція. Коли біль кожного – це і власний біль. Ось мені здається, відповідні відчуття у значній мірі у того ж таки Предстоятеля є, але із донесенням цього для світу – явні проблеми. Тут є момент, що українське суспільство не хоче чути, що саме каже митрополит Онуфрій чи його оточення, скрізь шукає тільки промосковських конотацій. І є момент, що думають більше про те, як слова будуть сприйняті на сході країни чи в Москві. Але в цілому загальна спрямованість щодо необхідності орієнтації не на нейтралітет, а на Євангеліє – правильна. Під час конфліктів треба виконувати Євангельські заповіді, а не гордитися своїм нейтралітетом. Коли УПЦ діє відповідно із Євангелієм – немає претензій ні від кого, крім радикалів, на яких не треба звертати уваги, бо для них із лаври «не може бути нічого доброго».

 

- Єпископ Климент (Вечеря), новий голова Інформаційного відділу УПЦ, оперативно відреагував своїм коментарем на Рівненський меморандум. Як можна в цілому оцінити цю відповідь?

 

- Зразу постало питання, чому не було такої ж швидкої реакції на антиукраїнські висловлювання Банченського єпископа Лонгіна (Жара) чи на демарш митрополита Іоанікія (Кобзева)? А тут така оперативність… Це давня хвороба РПЦ і УПЦ: консерватори можуть робити все що завгодно, а ось ліберали – на їх дії повинна бути реакція.

 

- Українофільство в УПЦ – це теж лібералізм?

 

- Так, це очевидно. Багато хто із так званих українофілів не є ані націоналістом, ані великим патріотом. Але вони є людьми здорового глузду, які тримаються очевидних положень Євангелія, передання, канонів. А консерватори, у тому числі проросійські – вони тримаються «преданія старцев» (Мк. 7:1-13). Є політично вмотивовані, примітивні інтерпретації православного християнства, до яких звикли, і яких тримаються. І заради цього готові навіть відмовитися від Євангелія, від передання, від канонів. Це така хвороба нового старообрядництва. Вона навіть може спричинити до історичної смерті православ’я як конфесії за одне-два покоління. Це певна трагедія. Християнство і православ’я – це живе дерево життя, а не мертві дерев’яні вироби, за чистотою яких слідкує клір (Мф. 23:25).

 

- У змісті коментаря єпископа Климента мені впало в очі, що попередньою умовою для єднання вже є не лише дотримання канонічного порядку, але і суспільний консенсус. «Українська Православна Церква наголошує, що пошук церковної єдності має відбуватися в умовах суспільної консолідації всіх представників віруючої української спільноти та на основі церковних канонів».

 

- Почнемо із питання про канони. Не лише УПЦ дотримується позиції, що єднання українського православ’я має відбуватися на основі канонів. 11 березня 2014 року Архієрейський собор УПЦ КП однозначно заявив: обєднання має відбуватися «на основі канонів і священного передання». Потім, щоправда, вони опублікували оновлену версію, де така формула: «на основі канонів і православних традицій». Очевидно, важко традицію самопроголошення оголосити частиною передання. Але в цілому позиція УПЦ КП здорова, вони готові говорити в канонічному полі, бо на їх стороні – 34 апостольське правило, норма канонів, що церковні кордони мають слідувати за державними. Патріарх Кирило цьому загальному принципу протиставляє приватний випадок малозрозумілого запису в грамоті про статус РПЦ, яка має володіти всіма «північними країнами», і говорить що це – на північ від Візантії. Але, може, на північ від території Константинопольського Патріархату – яка включала і Київ, і Вільнюс? Ну і взагалі – окрема грамота не може мати більшу силу за загальний канонічний принцип, за аксіому, згідно із якою у кожній країні із давньою православною традицією має бути одна церква із своїм предстоятелем. А ще ж є аксіома, що церковні кордони слідують за державними, а отже при набутті незалежності Україною, з її тисячолітньою православною традицією і неперервною славної історією Київської митрополії, мала б постати автокефальна церква. Ясно, що це церква для всіх, а не лише для етнічних українців чи для свідомих патріотів. УПЦ КП погоджується, що це церква і для росіян, і навіть для «ватників» - нехай отримують здорове вчення і нарешті приймуть ближнього як ближнього, а не намагатимуться все уніфікувати. Так от, із канонами все ясно. УПЦ КП їх згодна притримуватися, і навіть вважає, що канони – це їй плюс в аргументації.

 

Щодо висування суспільного консенсусу всіх вірних як попередньої умови – тут владика Климент щось не додумав. Абсолютного суспільного консенсусу не буває, але помісні Церкви існують і не зникають від розбіжностей, які завжди існують у суспільстві.

Відносний консенсус фіксується у Конституції. Владика Климент не бажає визнавати українську Конституцію? Автори Рівненського меморандуму якраз дійшли згоди на основі консенсусу щодо української конституції. Якщо ми притримуємося конституції України, то дійсно написані в меморандумі оцінки та цілі – цілком природні. Ну, а якщо хтось не визнає Конституції, то, як казав класик філософії права Кельзен, у нього є найбільше право людини – право на еміграцію до тієї країни, конституцію якої він визнає.

 

Також владика Климент мав би звернути увагу на результати останніх президентських і парламентських виборів, які свідчать про високий рівень суспільного консенсусу щодо загального політичного курсу України.

 

Також нагадаю владиці Клименту, що навіть улюблена багатьма в УПЦ Партія регіонів до 21 листопада 2013 року підтримувала курс на євроінтеграцію, і змінила пріоритети не зовсім добровільно.

 

Крім того, владика Климент мав би згадати, що суспільна консолідація віруючих є, особливо на рівні Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО). Якщо він заперечує цей факт, то тоді можна знімати УПЦ з реєстрації та оголошувати про заміну її на РПЦ в Україні. Тоді дійсно, до консенсусу з суспільством і у суспільстві буде ще далеко.

 

- Владика Климент каже, що такий меморандум мав би мати благословення священночалія.

 

- Я вже говорив, що меморандум є виразом думки певної партії, яка в явній опозиції щодо нинішнього священноначалля. Якби я був на місці митрополита Онуфрія, то їхав би у ці області – Рівненську, Волинську, Львівську, пояснював би людям ситуацію, закликав би зберегти єдність церкви. Якщо ж за ці місяці нічого не зроблено, напруження наростає, то треба щось робити. І я б на місці рівненських владик Анатолія та Варсонофія так само вчинив би. Бо єпархії треба зберегти. Якщо ціна – це публічне визнання очевидних істин про невмотивовану агресію та про необхідність молитися за Україну – прекрасно. Якщо потрібно задекларувати бажання єдності – ще краще, цього ж хочуть усі, і усі постанови соборів та синодів – про це. Якщо ж написати, що ця єдність має реалізуватися у формі помісної церкви для України – теж добре, бо це канонічне положення, і жодних підстав у канонах не мати помісної православної церкви немає.

 

- Владика Климент говорить про тиск і про порушення свободи переконань.

 

- Свободу переконань порушити не можна, переконання явище внутрішнє, і порушена може бути лише релігійна свобода, наприклад, якщо є заборона збиратися разом для спільної молитви. На сході України такі проблеми є. Чому владика Климент їх не бачить? На заході країни є проблеми з активністю місцевого громадянського суспільства, яке підігрівається окремими особами з УПЦ КП. Кожне порушення треба фіксувати, держава зобов’язалася відстоювати права віруючих, в тому числі УПЦ, і вона це робить - зараз, після доручення прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, відповідна робота активізувалася, знаходяться такі механізми, щоб релігійних війн в Україні не було. І у випадку Рівненського меморандуму немає підстав говорити про тиск держави. Навпаки, є намагання вберегтися від того, щоб тиск суспільства на УПЦ не набув деструктивних форм. А таке може статися, якщо УПЦ ідейно і справами випадатиме із конституційного поля України.

 

- Щодо підпису греко-католицького єпископа Іосафата спікер РПЦ Володимир Легойда заявивбуквально наступне (цитую мовою оригіналу): «Если греко-католики декларируют необходимость создания единой поместной церкви со своим участием, то, видимо, прежде всего, они должны заявить о прекращении всяческого литургического и канонического общения со Святым престолом, должны перестать поминать римского папу за своими богослужениями. Иначе совершенно не понятно их участие в этом процессе. Это канонический нонсенс, абсурд». Як це можна прокоментувати?

 

- Слова Володимира Легойди мають в основі хибну логіку. Якщо притримуватися такої логіки, що перш ніж об’єднувати Київську Церкву, треба порвати з усіма, то УПЦ має порвати із Москвою. Саме цього і вимагає постійно патріарх Філарет. До речі, в інтерв’ю журналу «Країна» патріарх Філарет пообіцяв піти у відставку, якщо УПЦ порве із Москвою на власному помісному чи архієрейському соборі. Так чи інакше, УГКЦ не користається із православних розділень, але намагається принаймні бути корисною для процесів міжправославного зближення в Україні. Якби за життя нашого покоління було досягнуто сопричастя католиків і православних, то і проблема УГКЦ зникла б. Взагалі, УГКЦ для Москви – це як невістка для тещі – завжди у всьому винна. І завжди це – неправда і маніпуляція. УГКЦ притримувалась і притримується миротворчої позиції, а її демонізують, що вона нібито за насилля. УГКЦ завжди була проти радикалізму, перше послання Святослава було якраз «Проти радикалізму». УГКЦ засудила всі страшні ідеології минулого століття, в тому числі фашизм і радикальний націоналізм. УГКЦ врятувала честь всієї України, коли на ювілей Волинської трагедії Янукович мовчав, а УГКЦ не мовчала і говорила цілком правильні і покаянні речі. Як і УПЦ, до речі, теж. УГКЦ мала конфлікти із партією «Свобода», і не важливо як то почалося, але це було глибоке ідейне розходження, оскільки УГКЦ вчила про свободу і гідність людини, а не натовпу. І зараз УГКЦ лише виграє від того, що РПЦ зробила її об’єктом критики. Спочатку підтримка в українському суспільстві зросла до захмарних висот, а тепер і весь католицький світ бачить, що РПЦ просто перекручує факти і слова, і треба в цих умовах підтримати позицію УГКЦ і України.

 

- Що чекає на УПЦ?

 

- Ще трохи такого збереження православ’я у дусі московського шаблонного протистояння всім, і УПЦ стане чужою для України. Звичайно, можна плекати надії на те, що економічна криза наверне людей до антиєвропейської орієнтації. Але, вибачайте, за умов агресії ніякої проросійської хвилі вже не буде. Тому УПЦ треба було б трошки згадати про реалізм, і бути зі своїм народом, а не зі своїми проросійськими радикалами. Бо ці радикали все одно – меншість, і все одно за ними лише минуле і ніякого майбутнього. Якщо УПЦ зараз уподібниться до Компартії України, то доля комуністів її і чекатиме. Колись була більшість взагалі, потім найбільша фракція, потім впливова опозиція, і де вони зараз? Суспільні настрої змінюються. Керівництво УПЦ чує «знизу» лише те, що хоче почути. Тому чує «обурення» з приводу підписання Рівненського меморандуму, а обурення з приводу своєї пасивності – не чує. Це – помилка. Перед революцією 1917 року керівництво РПЦ не чуло нічого, крім того що хотіло почути. Навіть не чуло власних єпископів. Чим це закінчилося? Трагедією для сотні мільйонів людей. І кров новомучеників не змиє відповідальності тих діячів за власну позиції чи її відсутність. Отже, настав час слідувати Євангелію, переданню, канонам. Настав час активності. Ви не згідні із Рівненським меморандумом? Гаразд, але ж де ваші пропозиції? Рівненський меморандум – провокація меншості? Добре, а де позиція більшості? На всі питання треба відповісти – і не відмовками, а власними проектами і власними справами.

Фото openmonte.com

Теги:

 287

 Коментарів: 0

+++

+++
http://alternathistory.org.ua/daunshifter-lenin-na-kakie-dengi-zhil-ilich
+
Дауншифтер Ленин. На какие деньги жил Ильич
Posted by Vic Загадки истории далёкого прошлого Ленин. Россия. Революция
+++
Дауншифтер Ленин. На какие деньги жил Ильич
Posted by Vic Загадки истории далёкого прошлого Ленин. Россия. Революция
Яндекс.Директ
ПолотенцаБольшой выбор полотенец для дома. Доставка по Украине. Заказывайте!
rozetka.com.ua
Яндекс.Директ
Отели любой страны на Booking.com490 000 отелей по всему миру! Надежно и быстро. Бесплатная отмена брони.
Отели·Апартаменты·Хостелы·Виллы
booking.com
Бесплатный тренинг по психологииВам нужен тренинг по психологии! 11 декабря онлайн. Более 9000 отзывов Жми!
yburlan.ru


МАР
23
2013
+3-

+++

По современной классификации Владимир Ленин был классическим дауншифтером – до 1916 года он существовал на ренту от семейного имущества, лично на него в год выходило до 1500 рублей. Был в его биографии и 5-летний период, когда он управлял собственным имением.

Жизненный путь Владимира Ильича Ленина и сегодня должен оставаться примером для пламенных оппозиционеров в России. И не только в плане революционного фанатизма, самообразования (к примеру, Ленин в совершенстве знал немецкий и на очень хорошем уровне ещё 5 иностранных языков), менеджерских качеств.

Ещё один важный аспект его жизни: он никогда не был наёмным работником (за исключением очень краткого периода работы юристом) и почти никогда – бизнесменом. Это позволило ему не зависеть от прихотей государства, в свою очередь государство и разного рода начальники ни имели никаких экономических рычагов давления на Ленина. Экономическая независимость – залог личной независимости человека.

Основу существования Ленина составляла рента от семейного имущества. Но был в его жизни период, когда он даже поработал на земле. Кстати, из этого жизненного этапа он вынес один важный вывод: русское крестьянство (с которым он столкнулся вплотную) не может быть движущей силой революции.

Весной 1889 года мать Ленина, Мария Александровна покупает небольшое имение в Алакаевке, деревне, что находилась в 40 километрах от Самары. Покупка обошлась недорого – всего в 800 рублей. Забегая вперёд, скажем, что через 10 лет это имение было продано матерью Ленина за 3500 рублей.

Имение это обошлось недорого вот почему. Этой землёй владел богатый старообрядец, золотопромышленник Сибиряков – всего около 1200 гектар. Он разделил эту землю на участки, которые за относительно небольшие суммы стал продавать состоятельным народовольцам. И сам Сибиряков, и народовольцы считали, что эти небольшие имения станут сетью социалистических коммун – т.е. построение социализма надо начинать с себя.

Ленин в австро-венгерском, польском городке Закопане, 1913 год

Итак, в управление 19-летнему Володе Ульянову попали 45 гектар земли и молочная ферма в 14 коров. Коровы, кстати, были выписаны из Германии и давали фантастические по меркам Поволжья удои – 2500-3000 литров молока в год (беспородные крестьянские бурёнки – 800-1000 литров год).

Как полунемцы, Ульяновы сделали и небольшой сырный заводик – в Поволжье, да и в России автохтонное население не знало, что такое сыр. Также в имении было 6 лошадей, из них 4 – датских тяжеловоза, способных таскать тяжёлый плуг (этот плуг вспахивал землю на глубину 35 см, автохтонные слабосильные лошади – только на 10-18 см).

Из 45 гектаров 30 отводилось под пастбище и культурный сенокос (засеянный клевером), ещё 15 – под овёс и пшеницу, которые должны были идти тоже на корм коровам и лошадям).

По бизнес-плану Марии Александровны, это имение могло давать в год до 2 тыс. рублей чистого дохода (только сыра предполагалось делать до 1 тонны в год).

Но русская реальность оказалась далека от немецких идеалов Ульяновых. Уже в июне местные крестьяне украли лошадь-тяжеловоза, а в июле – 2 коров. Расследование полиции не дало результатов, видимо, животные были съедены ворами.

В имении предполагалось использовать батраков, в основном местных малоземельных крестьян. Но те работали их рук вон плохо: если пахать они ещё кое-как могли, то ухаживать за немецкими коровами и датскими лошадьми – никак. В августе 1889 года, к примеру, две коровы заболели маститом (воспалением вымени). Сказалась и природная мягкость Владимира Ленина – там, где помогла бы только палка, он ограничивался словом.

В итоге Ульяновы вынуждены были нанять австрийского управляющего, а имение в год давало только около 400 рублей чистого дохода.

Впрочем, в течение 5 лет Владимир Ленин участвовал в жизни своего имения: выписывал семена клевера из Восточной Пруссии, хлопотал о доставке туков (так тогда называли химические удобрения).

В конце концов, через 5 лет имение было всё же продано некому Данилину. И как позже оказалось, Ульяновы оказались удивительно прозорливыми: в революцию 1905-06 года имение в Алакаевке было сожжено крестьянами, а помещик Данилин убит. Не пощадили крестьяне тогда имения ещё двух социалистов. Эксперимент Сибирикова провалился.

Ленин играет в шахматы на острове Капри, в гостях у Горького, 1908 год

Зато другое имение Ульяновых – в Кокушкине (доставшееся им от деда по материнской линии) – давало исправный доход (до 2000 рублей в год; следили за ним двоюродные брат и сестра Ленина – Ардашевы, а управляющим был чех Крушвиц).

Время от времени Владимиру Ленину приносила доход переводческая и литературная деятельность. Так, за свою книгу «Развитие капитализма в России», вышедшую в издательстве Водовозовой тиражом 2400 экземпляров, он получил 120 рублей и ещё впридачу бесплатно несколько немецких книг, необходимых ему для работы.

Случались у Ленина и курьёзные работы. Так, в 1904 году в Женеву, где тогда проживал Ленин, из России приехал большевик Валентинов. Ленин устроил его работать носильщиком на вокзал. Валентинов плохо знал французский язык и не ориентировался в местной жизни, и тогда Ленин в течение 3-х дней толкал вместе с ним тележку, попутно обучая Валентинова. Наградой Владимиру Ильичу стали 3 швейцарских франка за работу носильщиком.

Другой такой необычный «заработок» – судебная тяжба во Франции. В декабре 1909 года он поехал на велосипеде в Жювизи-сюр-Орж, что в 15 километрах от Парижа, смотреть на полёт аэроплана. По дороге домой его сбил автомобиль. Ленин сильно ушибся, а велосипед превратился в металлолом.

К счастью, нашлись свидетели аварии, и Ленин решился добиваться компенсации через суд. Желание добиться справедливости подогревало и марксистское чувство – водитель оказался виконтом. В итоге суд присудил виконта купить Ленину такой же, но новый велосипед, а также 115 франков моральной компенсации.

С образованием РСДРП, Ленин начинает получать деньги от партии. Точнее – от марксиста Александра Богданова, бывшего финансистом партии. Но получка была нерегулярной (обычно это были не очень большие деньги – 50-70 рублей в месяц) и, главное – Ленину часто приходилось отказываться от этих денег, если превалировали интересы партии – финансирование печати, помощь политэмигрантам, приезжавшим из России в Швейцарию без копейки денег.

Ленин на острове Капри, играет в шахматы с большевиком Богдановым

Но всё же основным доходом для Владимира Ленина стала семейная рента. Это был доход от имения в Кокушкине, а также от другой недвижимости, управляемой матерью. Как правило, она пересылала Владимиру 300-500 рублей 3-4 раза в год.

Другой неожиданный источник ренты пришёл со стороны родителей жены Ленина – Надежды Константиновны Крупской. Семья Крупской не была богата: отец отставной офицер, мать, Елизавета Васильевна – автор книжек для детей. Сама Елизавета Васильевна находилась на иждивении Ленина и Крупской, проживая с ними в эмиграции. Но в конце 1913 года умирает сестра Елизаветы Васильевны, и оставляет той наследство почти в 7 тыс. рублей.

Однако около 3 тыс. рублей из этой суммы было истрачено на операцию Надежды Крупской – та страдала базедовой болезнью, и её оперировал в Берне профессор Кохер (кстати, лауреат Нобелевской премии по медицине 1909 года). Отступая от темы, скажем, что операция хоть полностью и не излечила Надежду Константиновну, но болезнь прогрессировать перестала.

Надо отдать должное, из оставшихся 4 тыс. рублей от наследства Ленин в конце 1915 года отдал 1 тыс. рублей на возобновление издания газеты «Социал-демократ».

Самый тяжёлый период в жизни Ленина – 1916 год: в июле этого года умирает его мать, управление рентой переходит к сестре Анне, но война резко сократила поступления от найма принадлежащего им имущества. В конце 1916 года Владимир Ленин и Надежда Крупская со свинины и говядины переходят на конину, новая одежда не покупается, приобретаются самые дешёвые писчие принадлежности. Партия была практически разгромлена в России, поступления средств от неё политэмигрантам прекратились.

Продержаться это трудное время Ленину и Крупской помогла помощь с неожиданной стороны – от эстонского националиста Александра Кескуэлы. С октября 1916 года по февраль 1917 года он перечисляет им примерно по 100 рублей в месяц. Позднее, антибольшевики утверждали, что через Кескуэлу деньги передавал бизнесмен Парвус, член левого крыла германской социал-демократии, а через Парвуса – немецкий Генштаб (основанием служило то, что Кескуэла был приятелем немецкого посланника в Берне барона Гисберта фон Ромберга).

Ленин в 1914 году, под австро-венгерским Краковом

Ну, а с февраля 1917 года Ленин снова получает бесперебойное финансирование, но это уже была плата не за дауншифтинг, а за государственную работу.

+++
Paul_V_Lashkevich,