Скажем пиву "нет!"

Фрактальное путешествие

Фрактал (лат. fractus — дробленый, сломанный, разбитый) — сложная геометрическая фигура, обладающая свойством самоподобия, то есть составленная из нескольких частей, каждая из которых подобна всей фигуре целиком.

Завораживает.



Далее

Имя России - Михалков - Столыпин и др



Короткий документальный фильм о Петре Столыпине в проекте "Имя Россия"





Михалков о Столыпине











Н.С. Михалков ответил на вопросы зрителей проекта Имя Россия

Серия сообщений "Наше наследие 1900 -1917":

Часть 1 - Москва под снегом. Документальная хроника - 1908 год.
Часть 2 - Москва 1927 г.
...
Часть 44 - Седьмая вода - О Матерь Божья
Часть 45 - Белые воины - Смело мы в бой пойдем
Часть 46 - Имя России - Михалков - Столыпин и др
Часть 47 - Свобода по-русски -10 фильмов

А.Палій про Руь

Росія така ж Русь, як міліція – поліція

http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1916

Московія вдалася до простої маніпуляції з назвою... Якби Росія, приміром, зараз назвала себе Китаєм, невже вона б мала право претендувати на спадок і досягнення династії Цинь?..

Коли проблеми неможливо розв’язати, їх вирішують перейменуваннями. З 1 березня зіпсованої «перевертнями в погонах», насильством і продажністю міліції в Росії не існує – там віднині поліція.

Хоча, якщо табуретку назвати собакою – чи виросте від того в неї хвіст?

Російські філологічні вправи були б кумедні, якби не стосувалися України.

На прес-конференції в УНІАН депутат Держдуми Росії Сергій Марков розповів, що зараз усередині РФ тривають бурхливі дискусії, що таке Росія. «Це молода двадцятирічна політична країна чи це, перш за все, тисячолітня Росія, а нинішня Росія – це лише форма буття в історії. Іде бурхлива дискусія, особливо після подій 11 грудня на Манежній площі, з приводу російського народу. Російський народ всередині Російської Федерації – це державотворчий народ разом з іншими, чи в нас є, перш за все, політична нація – росіяни?»

А потім від цих міркувань про долю Росії депутат Держдуми перейшов до України: «В українській сучасній лексиці часто відбувається підміна понять. Наприклад, часто говорять «російська мова». Це груба помилка, яка спеціально робиться націоналістами. Тому що це ніяка не російська мова, а «русская».

Варто відзначити, що насправді «грубу помилку» – називати московитів росіянами – наказав зробити ще цар Петро І. А «руською мовою» ще в XVII-XVIII століттях називалася українська. Приміром, церковнослов’янсько-український («словено-руський») словник початку XVII століття Мелетія Смотрицького дає таке:

«Словенски переводимъ: Удержи языкъ свой от зла и устни свои же не глати лсти. Руски истолковуемъ: Гамуй языкъ свой от злого и уста твои нехай не мовятъ здрады».

Як бачимо, руська мова в Середньовіччі – це українська. Тієї «руської мови» росіянин Марков навряд чи второпає без перекладача.

Чи, за Марковим, Мелетій Смотрицький теж був націоналістом?

Значно цікавіше дискутувати з компетентними істориками. Але в них чомусь погляди збігаються.

Академік Петро Толочко, попри відомі політичні погляди, також вважає, що назва Русь – місцевого походження, що виникла на території України: "Вочевидь, "Русь" - дуже давнє слово іраномовного походження, пов`язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани). Десь на межі VIII - IX століть воно закріпилося на середньому Дніпрі й перейшло на слов`ян. Не випадково літописець писав: "Поляни, іже нині зовомая Русь". Інакше кажучи, слов`яни з племені, яке стало ядром давньоруської держави, спочатку іменувалися полянами, але потім на них поширилася назва "Русь"... Вочевидь, зі словом Русь пов`язані й давні імена річок – Росі, а також її приток Росави й Роставиці".

Перший історично зафіксований напад скандинавів (на Англію) відноситься до 787 року. Це перша дата появи вікінгів у міжнародній історії.

Проте ще в IV ст. н. е. готський історик Йордан згадує плем`я россомонів, учасників антського союзу племен на Нижньому й Середньому Дніпрі.

Назва Русь з`являється вперше задовго до варягів – у середині VI століття. Сирійський автор Псевдо-Захарій Ритор говорить про народ Північного Причорномор`я і Подніпров’я як про народ "рос".

У "Житті Стефана Сурозького" – творі невідомого автора Х століття – у зв`язку з подіями кінця VIII століття згадується руський князь Бравлин і його похід на Сурож (Судак) та все узбережжя від Херсонеса до Керчі.

У "Хронографії" Феофана (810-814 роки) вказано, що роси становили частину флоту імператора Константина V в 774 році, хоча деякі дослідники твердять, що тут йдеться про червоний колір кораблів, що грецькою співзвучно з назвою "рос".
Близько 821 року Географ Баварський називає русів поряд із хозарами.

Середньоазійський учений аль-Хорезмі у своєму географічному творі "Книга картини землі", написаній між 836-847 роками згадує ріку Друс (Данапрос-Дніпро), яка тече з Руської гори, вочевидь, з Київських гір.

У франкській хроніці "Бертинські анали" від 839 року про посольство візантійського імператора до двору імператора франків хроніст-очевидець пише: "Він також послав з ними (послами) якихось людей, які сказали, що вони, тобто їхній народ, зветься Рос і що їхній король зветься хакан, прислав їх до нього візантійського імператора, як вони твердять, заради дружби". Таким чином, уже в 830-х роках руси мали впливово володаря.

Усе це теж було задовго до варягів.

Перші ж достовірно відомі дані про контакти подніпровських слов`ян із варягами датуються лише серединою ІХ століття. Тобто, якби варяги принесли ім`я русів, воно ніяк би не могло бути зафіксоване в VI-VIII століттях.

Найбільш достовірно назва і походження Русі трактується тим, що певна частина сарматських племен (найімовірніше – частина роксоланів) осіла в зручному місці в середині Дніпра – давньому цивілізаційному осередку, пристосованому водночас до зведення городищ, землеробства та використання водного шляху Дніпра для торгівлі й набігів. Поступово плем`я росів асимілювалося слов`янами, водночас зберігши й поширивши на слов`ян основні компоненти своєї культури та племінну назву.

Цікаво, що мандрівники фіксували в русів у Х-ХІ століттях шаровари й шапки з шликами, назву "жупан" для позначення керівника.

Слово "Україна" вперше з`явилося в літописах у 1187-го – того ж року, коли було написано "Слово о полку Ігоревім". Вживання назви “Україна” в літературі ХІІ-ХV століть свідчить, що в той період термін "Україна" вживався як синонім "князівства", "землі".

Україна позначає "наше князівство", "наша земля", "країна". І нині по-українськи слово "країна" означає власне країну.

Слово "українянин", яке зустрічається вже в ХІІІ столітті, а пізніше "українець", відповідно, означало "земляк", "співвітчизник".

Тому Україна є просто новою, більш молодою назвою Русі. А Русь, відповідно, є древньою назвою України.

У такій подвійній назві Україна типова. Це швидше правило, ніж виняток. Колись Франція звалася Галлією, а Іспанія – Іберією. До англосаксонського завоювання сучасна Велика Британія звалася просто Британією, потім Альбіоном, потім Англією, а сьогодні використовує одразу дві назви.

Китай змінював назву щоразу зі зміною правлячих династій.

Пізніші спроби привласнити назву Русі – це просто спроби колишніх околиць підняти свій престиж. Так, Німеччина в Х столітті назвала себе на честь Риму, а Румунія – навіть у ХІХ столітті.

Московія почала претендувати на спадок Русі щонайменше через п’ятсот років після князя Володимира з появою ідеї "третього Риму", через кілька століть після того, як були припинені державні зв’язки з Києвом.

Якщо українців це зможе втішити, то Московія з не меншим ентузіазмом аж до ХІХ століття претендувала на спадок другої Римської імперії, тобто Візантії.

Насправді Росія має таке ж відношення до "Кыєва" і князя "Володымира", як, приміром, Індія до англійського короля Георга. Між тим, у Росії є своя справді велика історія, особливо починаючи з XVIII століття. Але чомусь Росії її здається мало.

Українці ніколи не визнавали позбавлення їхньої країни імені "Русь". З часів Романа Великого всі галицько-волинські князі називалися "князями й господарями Руської землі", або "всієї Руської землі", а на їхніх печатках був відображений напис - "король Русі".

Гетьман Богдан Хмельницький у офіційних документах і в дипломатичному листуванні називався "господарем всієї Русі", "єдиновласником і самодержавцем руським".

У XVIII столітті в Україні з`являється геніальний історико-політичний твір - "Історія русів", який стверджує однозначний український характер Русі. Українські козаки в XVI-XVII століттях вважали свої походи на Стамбул продовженням походів Київських князів на Константинополь.

Тарас Шевченко у своїх творах не застосовує щодо Росії слів "Русь" і навіть "Росія", а завжди писав про "Московщину". В українській мові з ХVIII століття є слово "росіяни", яке поступово замінило «московіти», у той час як прикметник «руський» залишено для всього, пов`язаного з Київською середньовічної державою.

Тобто в Україні еліті від початку було зрозуміло, що з боку влади Московії мала місце проста маніпуляція назвою.

Якби Росія, приміром, зараз назвала себе Китаєм, невже вона б мала право претендувати на спадок і досягнення династії Цинь?

У Києві російський депутат Марков також порадував відкриттям, що «суржик – це прамова, це проторосійська мова, з якої сформувалися літературні російська, білоруська, українська мови». Як влучно цікавиться видання «Обком», «враховуючи, що український суржик як такий формувався шляхом накладення російськомовних канцеляризмів і неологізмів на утверджену граматичну основу української мови, то що слід вважати протомовою слов`ян? Слова на зразок «прідсідатель», «обізяна», «марожене» або «самальот»?

Варто відзначити, що історія маніпуляцій з назвами має в Росії глибоку традицію. Нещодавно ця країна звалася СРСР, а до того Московським царством, перед тим – Суздаллю й Заліссям.

Якось село Дедіново під Москвою почали називати «Макарами». Тому що цар Петро І спитав одного селянина: «Як звати?» Той відповів: «Макар». Цар відповів «Хорошо». Після цього всі селяни, щоб сподобатися царю, почали відповідати йому, що вони Макари.

Тож чи варто дивуватися лінгвістичним вправам депутата Маркова?

Олександр Палій,
історик, автор книги "Ключ до історії України" (2005), посібника для студентів та викладачів загальноосвітніх шкіл "Історія України" (2010)

Последний Самурай - был Белый.

http://darislav.com/obschestvo/1032-auny-japan.html

Но в отличии от фильма последний самурай - он ниоткуда не приезжал, а родился на этих островах от своих белых предков которые жили тут за долго до японцев.

Генрих Гиммлер о гомосексуализме

"Тем не менее, все вещи, которые относятся к сфере половых отношений, не являются личным делом отдельного человека, так как они связаны с жизнью и умиранием народа... Гомосексуализм подрывает рождаемость и разрушает саму основу государства... Из этого следует следующее: гомосексуалист является полностью психически больным человеком".

Прежде чем начать комментирование, хочу отметить многогранность сего заявления. Речь идёт о гомосексуалистах. Гомосексуализм - это унификация, универсализация чего-то одного в ущерб иным аспектам, т.е. это не многогранность, в отличие от бисексуализма, к примеру, который не отвергает, но гармонично сочетает многие грани. Практически любая унификация, любое стремление к однородности, к всеобщности, в единому идеалу для всех и каждого - это действительно психическая болезнь, коей, к слову, страдает жалкий божок, создавший сей мир.

Свою позицию по нетрадиционным сексуальным ориентациям я уже озвучивал, но повторюсь вкратце: я признаю право человека на нетрадиционные сексуальные вкусы лишь в том случае, если он является истинно (внутренне) свободным, т.е. если его нетрадиционность не движима комплексами (несложившиеся отношения с противоположным полом, стремление выделиться из массы, не будучи внутренне уникальным и т.п.), "погоней за модой" и прочими подобными "жалкими отговорками" собственной ущербности. Натянуто "манерные" пидорасы, разодетые в какую-то "экзотическую одежонку", надушенные, напомаженные, слащавые и т.п., к примеру, по моему мнению, не имеют право на существование, ибо их "позиция" есть дурь в головах, а не результат их природной, естественной психологической конституции. Ну, конечно же, я буду ненавидеть тех пидорасов, которые попытаются проявить домогания ко мне лично, после чёткого и жёсткого предупреждения о моей строгой гетеросексуальности. Я возненавижу тех пидорасов, которые будут ратовать за проведение т.н. "гей-парадов" - эти феерические шоу не имеют ничего общего с нормальными, здоровыми и естественными гомосексуалистами. Наоборот, с симпатией и уважением я буду относиться к нормальному гомосексуалисту, не пытающемуся как-то нарочито подчеркнуть свою обособленность и инаковость внешними путями - он нормальный человек, такой же, как и все - знает своё место, не пытается кому-то чего-то навязать и доказать; только гомосексуален.

Теперь, собственно, комментарий к высказыванию Гиммлера.

Половая жизнь человека должна быть полностью подчинена нуждам государства - абсолютно верно. Только свободный человек имеет право на свободу сексуальных отношений. Мы можем наблюдать как современные тупые пизды эмансипированные женщины любят повизжать, когда им указываешь на их место или на их бесправие относительно того с кем им "спать", а ущербные и выродившиеся мужчины, слушающие этот разговор, недоумевают - почему она не может спать с тем, с кем желает? Естественно, что только такие эмансипированные сучки могли вырастить столь ущербных и слабых мужчин. Нормальный традиционный мужчина знает, что такое честь женщины и как её оберегать (потому что собственная мать, воспитанная в традиции, учит его этому, равно как и отец). В первую очередь, тот факт, что женщина ведёт половую жизнь в соответствии со "своими желаниями" (на самом деле, сам факт чисто внешней эмансипации не ведёт за собой "эмансипацию" внутреннюю, и неполноценные глупые рабыни так и остаются неполноценными глупыми рабынями, только со свободой пользоваться телом), а мужчины допускают это, даже не осуждая такую поведенческую модель, говорит, прежде всего, о неуважении мужчин к женщине. Подобный пример - сигареты, алкоголь и иные вредные привычки, когда молодой человек учит свою девушку им.
Для сравнения. В древности, т.е. в традиционном обществе, девушка, которая не сохраняла девственность до брака, называлась блядью, шалавой и т.д. и т.п. Дорогие дамы, делайте выводы сами. Я же хочу лишь отметить глубину падения нравов и изменение "нормы" на полную противоположность - в наши дни девственность считается пороком. Да, мужчины виноваты - безусловно. Но, сучка не захочет - кобель не вскочит.
Но, в данном случае, речь идёт не о нравственности как таковой - ещё один пример многогранности высказывания Гиммлера - а о подчинении половой жизни нуждам государства. Очень размытое определение, поскольку государство, к примеру, может приказать девушкам устраивать оргии или ещё что-либо в этом роде. Иными словами, не следует воспринимать сию реплику в исключительно нравственном контексте. Иными словами, женщины должны быть инструментом государства, который можно гибко использовать для тех или иных нужд. Переключишь механизм в один режим - надо рожать детей, выполнять демографические программы и т.д. Переключил во второй режим - сделал из женщин "жриц любви", "гетер" и т.д. и т.п. Всё зависит лишь от конечной цели, которую нужно достичь на данном этапе существования государства. А государство, как мы знаем - это, в свою очередь, инструмент в руках Императора.
Звучит цинично, но это так - так было и так есть. Что по сути изменилось? Ничего. Традиционному обществу нужны были новые рабочие и много новых воинов - и женщины (не все, но большая часть) были матками, созданными для рождения и продолжения вида. Нынешнему обществу не нужны рабочие и воины - нужно лишь немного менеджеров среднего звена, немного юристов, бухгалтеров, программистов и чуть побольше "мелких частных предпринимателей", а всё остальное будут делать "добрые гастарбайтеры" ("спасибо таджикам, подметающим наши улицы" - куда проще доносить до мусорки собственное дерьмо, и тогда нужно будет меньше гастарбайтеров, чтобы убирать города) - воины, рабочие и крестьяне ушли в прошлое. И потому женщинам не нужно больше рожать, и их, с помощью мифа об эмансипации, с помощью гламурных журналов, моды, тонн косметики и прочей ерунды перевели в режим "гетер" - для чистого сексуального удовлетворения.
Всё очень просто - те, кто нам твердит о демократии, свободе, равенстве и прочем мифическом счастье, на самом деле знают о том, что я написал - они это понимают и хитро используют по полной программе, держа рабов в послушании, создав им иллюзию свободы. А люди, несмотря на все удовольствия, не могут понять причины своих несчастий и жалкой никчёмной жизни. Из тех же, кто раскрывает этот секрет (да никакой это не секрет - самая обычная вещь) управления и прямо и открыто говорит людям, указывает на их ущербность и истинное место в социальной иерархии, кто отвергает права человека и прочие хитрые конструкции порабощения людей - тех Запад уничтожает, а толпа - проклинает, проклинает собственных же (потенциальных) спасителей.
Все проблемы современного государства связаны с тем, что перед толпой надо лебезить. Толпе нельзя растолковать всю многогранность мира - приходится упрощать, а упрощать - значит ограничивать рамками сложное понятие, концепцию. Толпе не понять многообразие мира, его явлений, хитросплетений - она видит лишь формы. Поэтому перед толпой в современном мире можно лишь говорить языком форм - а это всегда обобщение, то есть определение ряда признаков, по которым, например, можно выделить предателя. Но не обязательно тот, кто выглядит как предатель - является оным. Этот ключевой момент ускользает от массового человека. Таким образом, функциональность государства резко снижается, и тем самым снижается функциональность самого Императора, необходимая ему для достижения его целей. Если проводить наглядную аналогию, то можно представить себе молоток или иной инструмент, отказывающийся забивать гвозди, или отвёртку, отказывающую вкручивать шурупы или прилагающую контрусилия, мешающую руке рабочего действовать. И, в самом крутом случае, например, революция в Ливии - это совсем из ряда вон выходящее - молоток восстаёт против своего владельца и начинает его нещадно избивать, пытаясь убить. Если государство - это молоток, то граждане государства - это молекулы материала, из которого сделан молоток.
Близится время, когда массовый человек должен осознать собственную ущербность, ущербность своего "я", "своей личности", "своей индивидуальности", своих каких-то капризов и желаний, по сравнению с грандиозностью и величием макрокосмической миссии Императора, Вождя, Фюрера - да кого угодно, как не назови. Человек должен понять, что он - не личность, не индивидуальность, а всего лишь клеточка, молекула в огромном инструменте. И потому все свои "хотелки" простой человек должен умерить и ждать приказа, чтобы с остервенелостью броситься выполнять его, думая только об успехе миссии Императора. Как бы парадоксально это ни звучало, но, поняв это, массовый человек разом избавится от целого ряда проблем - они исчезнут сами собой, вместе с его прошлым ущербным мировоззрением и позиционированием себя как "личности".
Говорят, что тоталитаризм и диктатура - это зло. Демократия и либерализм - ещё большее зло, ибо это скрытые, завуалированные диктатуры.