Как известно из старинных сказаний, монастырь был основан пчелинцем по имени Константин примерно в середине XVII в. Жил пчелинец Константин в дупле, подобно Иоанну Предтече, питался медом диких пчел, кореньями и травами, одежду носил из шкур диких животных. В то время царствовал благочестивый государь Алексей Михайлович. Его грамотами монастырю были пожалованы земли, а в 1677 г. от великого государя Федора Алексеевича «пожалована была монастырю руга денежная (содержание), и оная подтверждена указами государей царей Иоанна Алексеевича и Петра Алексеевича в 1683 г.». После же монастырь получает дополнительные земельные угодья. По имени основателя монастыря Константина получил свое имя находившийся недалеко колодец и выходящий из него проток, который протекал близ самого монастыря. На протоке была построена монастырская мельница. Обитель долго называли Константиновской пустынью, но по храму во имя Спаса Преображения она стала называться Спасо-Преображенской. Название Толшевский, по предположению, пошло от чрезвычайно густого леса с толстыми дубами. Один из них, насчитывающий более трехсот лет, и ныне расположен рядом с монастырем. Читать далее
Герб України-Руси у баченні польських митців. Зразок початку ХХ ст., коли архангела Михаїла бачили гербом Наддніпрянщини, а може і усієї об"єднаної України у майбутньому. Тризуб набув більшого поширення лише з 1917 р.
Не знали ми такого приниження,як при польському володарюванні.
Польскі митці мабуть сподівалися, що все таки вдасться латинізувати українську абетку...
Іван, від комуністів насправді не тільки ми постраждали, але те, що Москва була завжди головною загрозою для України-факт. І латинизація ні до чого, це поліпшило б наші зв'язки з сучасним світом.
Леонід, ууу... От воно як,а де патріотизм? Якщо нас і далі будуть лякати Москвою, а ми будемо на це вестися , то так взагалі невідомо ким станемо.
Вивчаючи деякі матеріали, я прийшов до висновку, що Захід більша загроза для України, чим ми собі можемо уявити.
Ось так, готові і на латинку перейти, і віру деякі вже батьківську продали, були руськими людьми,стали ми українцями. Що від нас взагалі залишиться... І все це ми продамо за Європейські "блага" .
Іван, а якого дідька московити почали себе "русскімі" величати? А задля того, щоб у кращому світлі в очах Європи виглядати! Все це пусті балачки про "зрадили віру, зрадили ще когось", нікого українці не зраджували, це нормальний розвиток нації. Чомусь французи себе ґаллами не називають, хоча це їхні безпосередні пращури. От і нам нема чого соромитись, були русинами, русини-нащі пращури, зараз ми-українці,"ті, хто живе в своїй країні". А вибір церкви, способу письма, політичного вектору-це вже наша національна справа, це інших турбувати не повинне.
Леонід, ну були вони великороси і що ... Правили ними руські царі , приймали вони віру руську (православну) хотіли аби ми там керували .
Це не пусті балачки про віру,принаймні так було для наших пращурів,які дбали про інтереси майбутніх поколінь.
Для мене Французи не показник, як і зачерствіла Європа в цілому.
Не маю нічого проти назв : Україна, українець, та так ми можемо докотитись до того,що і слуду не залишиться від наших корінь ,цей неопатріотизм мені геть не подобається.
Так, наша національна справа, і це мене турбує.
Іван, я про тебе кажу, про мене, про всіх українців, нас не турбує думка росіян, поляків, американців, ми самотужки повинні вилазити з ями, передусім цивілізаційної, бо з 1654 року українці перебувають в кабалі, в пастці, яку нам підставила московська орда. Ми можемо навіть не ставати членом ЕС, але їхнє ставлення до своєї людини, як вільного самодостатнього громадянина, повинно з'явитися у нас, інакше залишатимемося країною третього світу на кордоні Європи та Азії. Економіка передусім, піднімемо економіку, збудуємо міцну економічну систему, вийдемо на світовий ринок не тільки з металопрокатом та цукерками, а з власними автомобілями, станками, харчами, та хоча б зброєю-нас поважатимуть інші. Якщо будемо далі жалітися, стогнати, згадувати, як нас пригнічували та жити у позаминулому столітті-залишимемося бідними та нещасними. Традиції та пам'ять минулих поколінь нас забувати ніхто не примушує, але ж дивитися треба у майбутнє, а історія-нехай залишається історією.
Леонід, отак, коли щось погане треба про москаля сказати ,тоді заглядаємо в історію, коли хочемося пожаліти, заглядаємо в історію-згадуємо москаля. Як треба на щось дійсно патріотичне глянути,тоді в історію не вдивляємось...
Так я про це і кажу,годі скаржитись, годі лякати нас Москвою, бо так ми розтратимо всю нашу сутність, зі страху бути чимось пов'язаний з росіянами. А от цей страх,нам навіюють теж далеко не наші друзі.
Бог дарував нам незалежність, от тільки б мудрості ще б нам просити,аби не зганьбити наших пращурів,які боронили віру свою та свій народ ,смиренно та ревносно водночас.
Достаток це добре,але українці ніколи не були матеріалістами , найяскравіше це закарбувалося в Запорозькому братстві , де все було для всіх, де фактично відрікалися від якихось матеріальних надбань.
А от зайомі розповідали, які працюють в Чехії,що там рідний брат попереджує брата за тиждень ,що зайде до нього, такого я собі не уявляю... Все "щастя" тримається там на кредитах, поняття свободи, набирає потворного вигляду.
Звісно,є там і хороші сторони, та ми їх можемо мати і без них, якщо навчимося знову любити. Тоді буде і ставлення один до одного таким як би нам хотілося.
Вважаю що без МС та без ЄС Укркаїна дасть собі раду, але лише у тому випадку,коли ми загадаємо дійсно хто ми,ким були наші пращури, та які цінності вони сповідували.
Влітку 1943-го року німецькі окупанти оголосили Україну «зоною анти партизанських операцій». Причиною цього рішення став несподівано сильний та ефективний спротив з боку УПА. До боротьби з українськими
повстанцями було залучено Еріха фон дем Баха-Зелевскі – командувача німецьких проти партизанських формувань на Східному фронті.
Ці “вдосконаленіші” заходи окупантів не лякали УПА. Вона безперебійно наносила їм усе більш відчутних ударів. На початку червня 1943 р. відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Головне, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі. Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів,якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці
фронту, де зазнавали невдачі. Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 р. було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі-Малинськ по шляху Рівне-Сарни. В передніх вагонах їхало 150 гестапівців карного загону.
Вони верталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та всякі припаси. Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Зав’язався бій. Поранено Ярему та Дороша. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс .
У травні і червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише на територіях головних шосейних шляхів та залізничних лініях. На початку серпня 1943 р. відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернено
населенню. Вночі з 19 на 20серпня відбувся напад повстанців на м. Камінь-Каширський. Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тис. набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню
пістолетів, 16 друкованих машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідлами, 7мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів.Ворог втратив 100 чоловік вбитими. Бій повстанців з гітлерівцями в Новому Загорові став однією із найяскравіших сторінок боротьби українських націоналістів з окупантами. Вдень 8-го вересня 1943-го року повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка («Берези») увійшла до Нового Загорова.
Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який на випадок зустрічі з німцями мав стати надійною точкою оборони. Довго на «гостей» чекати не довелося. За всипом місцевих поляків німецька адміністрація проти чоти з 44-х повстанців було кинуто роту німецької жандармерії,роту донських козаків
( !!! ) і роту поліції із фольксдойчів – всього близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь, втративши близько 40 бійців.
Німці спробували підпалити смолоскипами монастир і піти на штурм. Однак,все це виявилося безрезультатним – окрім нових втрат, окупанти не домоглися нічого.
Зі спогадів учасників того бою: ” Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати... Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом з ними власівці та «фольксдойчі». Бій тривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули нові машини з солдатами. Береза обміркував ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря.”
Вранці 9-го вересня до Нового Загорова були перекинуті додаткові сили жандармерії. Підмога до німців прибула з трьох боків: з Володимира, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, так що відступати було не просто. Але монастир був сполучений з шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці і скористалися. Тепер проти повстанців виступало понад 700 бійців, що мали на озброєнні міномети та артилерію. Обстріл монастиря тривав цілий день, а увечері до німців прибулопідкріплення – десять легких танків. Також три німецькі літаки розпочали бомбардування монастирю. Повстанці витримали авіаудари, сховавшись у глибоких підвалах святого храму, і відбили нічний штурм.
10-те вересня стало справжнім випробуванням повстанського духу. Протягомцілого дня німецькі сили штурмували монастир. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників. З 44-х повстанців живими залишилося всього 18.
З ночі 10-го до середини дня 11-го вересня німецькі окупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря.Повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів, в тому числі і свого командира Березу, але позицій не здали.
Вночі на 12-те вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і, вдаривши по німецьким окупантам одразу у двох напрямах, вирвалися зі смертельного кільця.. . О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, вони кинули на позиції ворога гранати і в безладді пішли на прорив.. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, після того, як затих бій.
Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня. Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві
селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.
Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90–100 чоловік убитими та 150–200 пораненими. За іншими джерелами німецькі втрати оцінюються в 540 чоловік убитими та більше 700 поранених.
Про боротьбу чоти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука „Бій під стінами храму ”, та поема-хроніка поета шестидесятника Миколи Холодного “Пям'яті 29”
8-11 вересня 1943 р. чота особливого призначення "Берези" із загону ім. Богуна у кількості 44 повстанців, яка розмістилася у монастирі Різдва Пресвятої Богородиці , в селі Новий Загорів Локачинського району Волинської області, була оточена німецькими карателями. Повстанці були озброєні трьома ручними кулеметами, станковим кулеметом "Максим" і легкими мінометами.
Повстанці на території монастиря, стиснуті кільцем переважаючими силами ворога, хоробро відбивали всі атаки. Фашисти кинули проти повстанців підрозділи мотопіхоти, польських поліцейських, міномети, артилерію, танкетки та 3 літаки-бомбардувальники. Пам'ятник загиблим бійцям чоти "Берези" під час героїчної оборони монастиря в с. Новий Загорів 8-11.09.1943 р.
Руїни Різдво-Богородицького монастиря, де 8-11 вересня 1943 р. чота УПА "Берези" тримала оборону проти німців з поляками.
Німці проводили масоване бомбардування монастиря і околиць авіацією та гарматний обстріл з танкеток. Однак штурм, який німці розпочали після бомбардування був відбитий. У результаті бою, після 8 атак, німці з поляками відступили, зазнавши великих втрат (точно число загиблих невідоме, але, очевидно, складало кілька сотень осіб, дехто нараховує 400 - 540, інші - 90-100 загиблими). Після цілого дня боїв о 2 годині ночі 12 вересня під покривом туману повстанці на чолі з політвиховником "Гивою" здійснили відчайдушну спробу прориву через німецькі окопи. Вирватися вдалося 12-тьом, троє сховалося в нішах і підвалах монастиря, 29 загинуло в бою.
Тоді загинули:
1.кулеметник Бабій Давид Васильович (1917 р.н., с. Стрільче Горохівського р-ну Волинської обл.)
2.ройовий Брись Семен Петрович (1923 р.н., с. Деречин Іваничівського р-ну)
3.стрілець Гаврисюк Кузьма Степанович (1921 р.н. с. Старий Загорів Локачинського р-ну)
4.стрілець Дорощук Петро Кирилович (1920 р.н., с. Брани Горохівського р-ну)
5.стрілець Зеленський Олександр Антонович ("Зелений", 1922 р.н., с. Озірці Горохівського р-ну)
6.стрілець Книш Іван Григорович (1922 р.н., с. Скобелка Горохівського р-ну)
7.стрілець Коваленко Олександр Михайлович (1925 р.н., с. Деречин Іваничівського р-ну)
8.ройовий Ліщук (Лищук) Михайло Оксентійович (1923 р.н., с. Мар'янівка Горохівського р-ну)
9.стрілець Ліщук (Лищук) Григорій Оксентійович (1922 р.н. с. Мар'янівка Горохівського р-ну)
10. стрілець Ліщук Іван Петрович ("Вишня", 1922 р.н., с. Мар'янівка Горохівського р-ну) - дані про участь у бою суперечливі. Можливо ішлося про Григорія Ліщука.
11.Ліщина Михайло (1924 р.н., с. Мар'янівка Горохівського р-ну) - дані про участь у бою суперечливі, можливо ішлося про Михайла Ліщука.
12. стрілець Максимчук Олександр (імовірно, 1922, з Локачинського р-ну)
13.кулеметник Майко Іван Федорович ("Славко", 1921 р.н.)
14.стрілець Матвійчук Микола Олександрович (1925 р.н., с. Городище-2 Луцького р-ну)
15.чотовий Марценюк Федір (Андрій?, Антон?) ("Береза", імовірно, 1919 р.н., імовірно, с. Княже суч. Сокальського р-ну Львівської обл.)
16.стрілець Мороз Василь Павлович (1923 р.н., с. Риковичі Іваничівського р-ну)
17.стрілець Новосад Василь Романович (1923, с. Риковичі Іваничівського р-ну)
18.стрілець Панасюк Володимир ("Чорний", 1920 р.н., с. Жашковичі Іваничівського р-ну)
19. стрілець Хринюк Степан Семенович ("Терен", можливо, 1923 р.н., с. Скобелка Горохівського р-ну)
20.стрілець Шеремета (1922 р.н., с. Журавники Горохівського р-ну)
21.стрілець Шуст Іван (1922 р.н., уродженець с. Зборишів Горохівського р-ну)
22. стрілець Янюк Сергій Михайлович (1925 р.н., с. Скобелка Горохівського р-ну)
23.Невідомий наймолодший (бо мав 17 років)
24. Невідомий росіянин-мінометник
решта - невідомі. Ліщук (Лищук) Михайло Оксентійович та Ліщук (Лищук) Григорій Оксентійович. Загинули у бою чоти УПА проти нацистів у Новому Загорові 11.09.1943 р.
Майко Іван Федорович. Загинув у бою чоти УПА проти нацистів у Новому Загорові 11.09.1943 р.
Книш Іван Григорович. Загинув у бою чоти УПА проти нацистів у Новому Загорові 11.09.1943 р.
Янюк Сергій Михайлович. Загинув у бою чоти УПА проти нацистів у Новому Загорові 11.09.1943 р.
У брошурі Мелетія Семенюка "Боротьба УПА з німецькими окупантами" вказується, що одного з повстанців, росіянина, німці зловили й повісили. Загиблих героїв місцеві жителі поховали у спільній могилі біля храму. Завдяки спогадам жителя села Старий Загорів Василя Максимовича Барана, записаних влітку 2003 року, можемо ідентифікувати одного з невідомих героїв тієї битви, який у Семенюка виступає як росіянин. Насправді, це українець, уродженець Житомирщини, Андрій Болботко. Вихований у дитячому будинку, на початку німецько-радянської війни рядовий Червоної армії. Потрапив до німецького полону, звідки втік й пішов до УПА. Можливо, він є одним із невідомих бійців чоти "Берези", які поховані у спільній могилі.
Наказ-повідомлення про славетний бій з німцями в с. Новий Загорів Волинської обл. Опубліковано: Літопис УПА. Нова серія. - Т.2. - Торонто-Львів, 1999. - с.505-506.
Бійці УПА, які вижили в бою:
1.Андрійчук Іван (можливо, колонія Зигмунтівка)
2.Бабій Федір Іванович ("Макаренко", 1914 р.н., с. Стрільче Горохівського р-ну Волинської обл.) - кулеметник
3.Баламут Іван Андрійович ("Марко" або "Граб", 1924 р.н., с. Мар'янівка Горохівського р-ну)
4.Бурачинський Андрій Юрійович ("Черешенко", с. Озютичі Локачинського р-ну) - зв'язковий штабу загону ім. Богуна, до складу чоти не входив.
5.Войтович Степан (із с. Твориничі Локачинського р-ну Волинської обл.)
6."Гайсик" - кулеметник
7."Гива" (можливо, Іщук Михайло Петрович, 1917 р.н. с. Підбереззя) - політвиховник
8.Грибок Захар Микитович (1923 р.н., с. Скобелка Горохівського р-ну)
9.Кащук Микола Антонович ("Нора", "Бура", "Скита", 1912 р.н.)
10.Коцюба Петро Михайлович ("Грізний", 1921 р.н., с. Зелене Горохівського р-ну) - ройовий
11.Лукашук Феодосій (із с. Риковичі Іваничівського р-ну)
12.Сорока Петро Миколайович (із с. Скобелка Горохівського р-ну)
13.Стасевич Семен (с. Кваси Горохівського р-ну)
14.Федорчук Василь Леонтійович (1921 р.н., с. Ревушки Турійського р-ну)
15.Якубчук Ніл Ксенофонтович ("Малий", 23.05.1921 р.н., с. Стрільче)
16.Яремчук Григорій Андрійович ("Ліщина", 1922 р.н., с. Довге Горохівського р-ну Волинської обл.)
Яремчук Григорій Андрійович. Учасник бою чоти УПА проти нацистів у Новому Загорові 11.09.1943 р.
Член суспільно-політичної рефрентури, згодом відомий дисилент Данило Шумук так писав про героїв Нового Загорова:
"Звичайно, коли б це були не стрільці УПА, а червоні партизани, то їм би всім потім присвоїли звання «героїв» і про них писали б багато репортажів, а може й романів. Але це були не червоні партизани, а стрільці УПА. Тим із них, що лишилися живими, довелося потім каторгу відбувати на далекому Заполяр'ї в Норильську. І їх там обзивали «фашистами» й «німецькими підсобниками»..."
Останній з учасників бою, що вижили, Григорій Яремчук, помер 2001 р.
У 2003 р. біля місця бою поставлено пам'ятник, на якому викарбувано імена загиблих солдатів УПА.
Схематично бій проти нацистів у Новому Загорові відтворено в кліпі Тартака й Нічлави "Не кажучи нікому". Поет-шістдесятник Микола Холодний написав поему "Пам'яті 29" (Холодний Микола. Пам'яті 29-ти. Поема-хроніка. Передмова проф. Михайла Шалати. – Дрогобич: Коло, 2003).
Цьому бою присвячено народну пісню "В Загорові на горі":
1. В Загорові на горі,
у старім манастирі,
у неділю, рано-вранці,
там молилися повстанці.
2. "Благослови, Божа Мати,
на ворогів міцно стати,
боронити Україну
по лицарськи - до загину."
3. "Борітеся, мої діти,
бідну землю бороніте,
за прикладом мого Сина
встане з мертвих Україна."
4. В понеділок, на світанку,
в Загорові блищать танки, *
гудуть авта й літаки -
облягають німаки.
5. "Друзі, алярм, гей вставайте,
манастиря не давайте,
бороніте Україну."
"Здобудемо або згинем!.."
6. Стало дніти у вівторок -
"Їх тисячі, а нас сорок..."
Налягяють німаки -
не даються козаки.
7. Той ранений вже в четверте,
одмагається від смерти, -
"Зажди, смерте, хоч хвилину -
ще зіб'ю з одну машину."
8. Той під розп'яттям конає
і на Христа поглядає:
"Ти за нас вмер, Божий Сину,
і ми гинем за Вкраїну."
9. Стало в середу смеркаться -
залишилось вісімнадцять.
З полеглими попрощались...
Крізь ворожий стрій прорвались.
10. В Загорові, на горі,
спочивають лицарі.
Хрест високий в головах:
"Полягло тут 22"...
11. Спіть спокійно, друзі милі,
у високій цій могилі...
Пімстимо смерть і руїну,
здвигнем з мертвих Україну.
Л-ра:
1.Боярчук П. Бій під стінами храму - Луцьк, 2005. - С.245 - 272.
2.Денищук О. Боротьба УПА проти німецьких окупантів. Хронологія подій. – Т.1. Волинь і Полісся. – Рівне, 2008. – С.313
3.Дзьобак В. 1943-й - рік посилення, оновлення і активізації боротьби//ОУН і УПА в 1943 році. Документи. - Київ, 2008. – С.43
4.Загорів віддає шану боївці особливого призначення // http://www.ukrnationalism.org.ua/news/?n=635
5.Шумук Д. Пережите і передумане. Спогади й роздуми українського дисидента-політв’язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921-1981 рр.) – Київ, 1998 – С.130
6.Щур Ю. Правда відкрилась лише через 65 років. 26.02.2008 http://www.ukrnationalism.org.ua/news/?n=3313
Проникновенный фильм - старое поколение - неповторимо, в них нет злобы против оккупантов, но есть твёрдость. которую вырабатывает наше поколение по причине агрессии против Украины из россии в 2014 году ((( Цитата из фильма - о периоде 1939 - 1941 - "такое христианский человек не может сделать.... "
Подкладка дорогу, ведущую к Русской Православной церкви в Славянске, Украины, находятся могилы пророссийских боевиков, погибших в боях с правительственными войсками Украины.КредитнаяМаурисио Лима для The New York Times
Славянск, Украина - В пасмурный день в апреле, сотрудники на муниципальном музее в этой восточной украинском городе заметил странные происходящим по соседству в культурном центре в ведении Украинской руку Русской Православной Церкви.
Группы здоровенных мужчин никто признанные вошли в здание, известное как Villa Maria, неся большие брезентовые мешки и деревянные ящики. "Мы не знаем, кто они были и что они делали", напомнил Валерий Ступко, сотрудник музея.
На следующее утро, он сказал, хорошо вооруженные люди в масках вышли из той же церковной культурного центра и пробились пешком через переулки в главном полицейском участке Славянск автора. В течение нескольких минут, они захватили полицейский участок и помогли зажечь, что стало щетки огонь нападений на пророссийских мятежников на украинских безопасности и правительственных зданий по всей восточной части страны.
Русская Православная Церковь, как Кремля, усиленно отрицал роль в разжигании или пособничество сепаратистской потрясений в Украине.Но, как Славянск и другие города, захваченные пророссийских мятежников упали в течение лета к так-тупик украинского правительства наступление на востоке, доказательства стали накапливаться тесных связей между церковью, или, по крайней мере, индивидуальная православных священников, и про-русский причиной.
Фото
Архимандрит Савва, украинский православный священник, бежали после сепаратисты хотели его смерти. КредитнаяМаурисио Лима для The New York Times
"Они работали рука об руку", сказал Виктор Бутко, про-украинский редактор малотиражной газеты здесь закрыли повстанцами во время их почти трехмесячного оккупации города. Он сказал, священники в православной церкви в центре города часто благословил боевиков, и пусть они хранить боеприпасы на церковной территории.
Так началась их диск, чтобы захватить куски территории еще в апреле, пророссийские боевики неоднократно переключили свое политическую повестку дня, не определились по хотят ли они восточная Украина, чтобы стать частью России, независимой страны или автономной области Украины в свободно федеративное государство.
На протяжении, однако, лидеры объявили себя носителями знаменем "Святой Руси", как теологическая концепция сродни Царства Небесного и ссылкой на состоянии в средние века, которая включала территорию современной Украины, Белоруссии и западной части России .
Охватывая православное христианство как силу, чтобы объединить эти теперь разделены славянские земли, а также самостоятельно перелом движения, повстанцы, укрепленный недавно притоком оружия исолдат из России , использовали их период у власти здесь продувки Славянск соперничающих христианских конфессий.
Они захватили Хорошая новость Церковь, большой евангельской комплекс, двигаясь в русских икон и замена протестантские услуг с православными. Они припарковали танки в садах центре и, благословил православных священников, поющих молитвы, начали лоббирование снарядов на украинских сил за пределами города. Когда повстанцы бежали, они нуждались в двух больших грузовиков для перевозки все свое оружие.
Петр Дудник, пастор Хорошие новости Церковь, сказал, что не знаю, кто именно стоял за захват, но сказал, что это вписывается в долгой кампании Русской Православной Церкви, чтобы изобразить конкурирующих конфессий, особенно евангельских, как еретической пятой колонны вдохновил и финансируемого Соединенные Штаты.
Православная Церковь, как Римско-католической церкви, ведет свое происхождение от первой христианской церкви, установленном апостолов и, сформированной различных историй и культур своих главных оплотов в восточной части Средиземного и славянских земель, включает в себя широкий спектр различных мнений и политические вложения. Но в отличие от Рима на основе католической церкви, из которой он разделен в раскола 1054, Православная Церковь разделяется на автономные ветви, с Московской патриархией особенно консервативной и, на территории его судей обязаны России по истории, языка и веры , напористой силой.
"Мы не можем игнорировать тот факт, что конфликт в Украине имеет однозначные религиозный подтекст" Патриарх Кирилл I, московский глава русской церкви и ее украинского филиала, написал в недавнем обращении к Вселенскому Патриарху Варфоломею I в Стамбуле, православных самый старший священнослужитель Веры. Обвиняя соперника церквей, в том числе отколовшейся Украинской Православной церкви, в преследовании верующих, которые подчиняются Московской Патриархии, он бросил усилия украинских военных, чтобы противостоять поддержке России повстанцев в качестве религиозной войны, предназначенной для "осилить каноническую Православную Церковь."
Конкурирующие церковные лидеры говорят, что есть на самом деле религиозная борьба ведется, но настаивают его причиной является политическая и то, что они видят, как роли Московского Патриархата в качестве инструмента политики Кремля. "Патриарх Кирилл стал частью российского правительства, и именно в этом свете, что его слова и действия должны быть восприняты", сказал Патриарх Филарет, глава православного иерархии, основанной в Киеве, столице Украины.
Москва церковь уклонился явную поддержку сепаратистских боевиков, но не предпринял никаких усилий, чтобы обуздать пророссийских боевиков, которые, утверждая, служить Русскую Православную Церковь, наложенных террора на Славянск, отмеченный убийств, похищений людей и общей бандитизм.
Среди их основных целей были христианами вызывающе претензий Московского церкви религиозного первенства и подозревается в связях с Западом.
"Их логика проста: Вы американский церковь и Америка наш враг, поэтому мы должны убить тебя," сказал г-н Дудник, пастор евангелической церкви. Не был убит Никто в его центре, он сказал, но добавил, что повстанцы убили четырех евангелистов из другого Славянск церкви.
Схватил на пророссийских боевиков в июне после службы Пятидесятницы на Божественной Преображенской церкви, все четыре жертвы были увезены на допрос, а потом были найдены мертвыми в сгоревшем автомобиле. Голос России, государственная радиостанция, заявлены против всех известных доказательств того, что они были убиты украинской армии.
Зачинщики восстания, в частности Игорь Стрелков, России бывший офицер разведки, обнять радикальное прядь православной традиции проникнута с ксенофобией, страстный ожидание Второго Пришествия Христа и веры в права и обязанности России править земли Святой Руси .
Г-н Стрелков, который командовал силами повстанцев в Славянске, бежал в июле в Донецк, где он стал "министр обороны" из самопровозглашенной сепаратистской государства.
Как регулярные российские воинские части стали более активно участвовать в конфликте в конце прошлого месяца в толчке, чтобы остановить и затем обратить вспять завоевания боя Украины, однако, Москва, похоже, отвернулась от лидеров повстанцев, чьи религиозные рвение дал сепаратистский вызвать фанатичным и более непопулярной лица.
Г-н Стрелков внезапно исчез после сообщений, что в него стреляли в борьбе за власть. Развенчание слухи, что он умер, на прошлой неделе он выскочил на православном монастыре на острове под Санкт-Петербургом вместе с Александром Дугиным, российского ультранационалистических кто чемпионы церковь в качестве основы в России доминируют нового мирового порядка.
Вспомнил в Славянске как безжалостный фанатик, г-н Стрелков вел неустанную кампанию не только против евангельских христиан, но также коллег православных верующих, которые отказались признавать власть патриарха московского и вместо следовать соперника православную иерархию в Киеве.
Одной церкви повелел из Москвы в советский период, православная церковь разделена после 1991 краха коммунизма с учреждения патриаршества Киеве, чей нынешний лидер, патриарх Филарет, поддержал украинское правительство и осудил то, что он описал как «многочисленные смерти угрозы "против духовенства и последователей по пророссийских мятежников.
Через месяц после Славянск упал на повстанцев, группа российских казаков пришли к Украинской Православной церкви на улице Карла Маркса и объявили, что они были захват имущества на имя казака православной армии, сказал глава местного украинского Церкви, архимандрит Савва .
"Они сказали, что я был шарлатаном и не имел права проповедовать, потому что только Русская Православная Церковь может способствовать Святой Руси", напомнил священник, который бежал Славянск после предупреждения, что пророссийские боевики хотели, чтобы он умер. Он вернулся после того, как повстанцы вытащил.
Русские православные священники города ныне сами в основном исчезли, по-видимому, взлететь, чтобы избежать возможного ареста украинских властей за их роль в поддержке мятежа. Среди тех, кто пропал без вести Отец Виталий, священник в старой церкви Славянск, Церковь Святого Воскресения, которая владела культурный центр, используемый боевиками. Его сотрудники сказал, что был в отъезде и вернется, хотя, когда было неясно. Номер телефона они дали для него ничего не вышло.
Когда пророссийские боевики впервые взял под контроль Славянск, избран мэр города, Нели Штепа, которые первоначально поддерживали захват, сказал в интервью агентство УНИАН Украины, что отец Виталий приветствовал повстанцев на церковной собственности, чтобы помочь им подготовиться их начальная нападение. Она была арестована повстанцами вскоре и провел три месяца задержали в мэрии.
Архиепископ Арсений Святогорской Лавры, старший области священнослужителя Московского Патриархата, выступил с заявлением об увольнении обвинения госпожи Штепа против церкви как "фэнтези" и клеветы.
Villa Maria, православная церковь культурный центр, в настоящее время очищена от пророссийских боевиков, которые использовали его в качестве отдыха во время оккупации Славянск. Они оставили после пустых ящиков боеприпасов, пустые бутылки ликера, Тяжелая атлетика оборудования и перемешивать листовок, осуждающих правительство в Киеве и его западных покровителей. "Сегодня мы стоим перед выбором," прочитал одну. "Единство с нашими братскими народами или падения в соответствии с Европейской загрузке."
Lining a road leading to a Russian Orthodox church in Slovyansk, Ukraine, are the graves of pro-Russian fighters who died fighting Ukrainian government troops.CreditMauricio Lima for The New York Times
SLOVYANSK, Ukraine — On an overcast day in April, staff members at the municipal museum in this eastern Ukrainian town noticed strange goings-on next door at a cultural center run by the Ukrainian arm of the Russian Orthodox Church.
Groups of burly men nobody recognized entered the building, known as Villa Maria, carrying big canvas bags and wooden boxes. “We didn’t know who they were or what they were doing,” recalled Valery Stupko, a museum employee.
The next morning, he said, heavily armed masked men emerged from the same church cultural center and made their way on foot through back alleys to Slovyansk’s main police station. Within minutes, they had seized the police station and helped ignite what became a brush fire of assaults by pro-Russian rebels on Ukrainian security and government buildings across the east of the country.
The Russian Orthodox Church, like the Kremlin, has strenuously denied any role in stirring up or aiding separatist turmoil in Ukraine. But as Slovyansk and other towns seized by pro-Russian rebels have fallen over the summer to a since-stalled Ukrainian government offensive in the east, evidence has begun to accumulate of close ties between the church, or at least individual Orthodox priests, and the pro-Russian cause.
Photo
Archimandrite Savva, a Ukrainian Orthodox priest, fled after separatists wanted him dead.CreditMauricio Lima for The New York Times
“They were working hand in hand,” said Victor Butko, the pro-Ukrainian editor of a small newspaper here shut down by the rebels during their nearly three-month occupation of the town. He said priests at an Orthodox church in the center of town often blessed the rebel fighters and let them store ammunition on church grounds.
Since they began their drive to grab chunks of territory back in April, pro-Russian insurgents have repeatedly shifted their political agenda, undecided over whether they want eastern Ukraine to become part of Russia, an independent country or an autonomous region of Ukraine in a loose federal state.
Throughout, however, leaders have declared themselves bearers of the banner of “Holy Rus,” both a theological concept akin to the Kingdom of Heaven and a reference to a state in the Middle Ages that comprised the territory of modern Ukraine, Belarus and western Russia.
+++ Эти видео, после моих слов и в комментариях, посвящаю нашим погибшим Украинским воинам и всем, кто погиб при защите Родины - Украины.
Всем погибшим защитникам Украины - не Украинцам - особое почтение.
Война против агрессора, - российского интервента, - ежеминутно забирает жизни наших соотечественников - воинов и ещё унесёт не одну жизнь.
Да удостоимся от Бога безстрашия и разумности, терпения и настойчивой воли к победе, - тому видим много примеров.
Да сохранится наш терпеливый и миролюбивый Украинский народ и наша держава - мирная Украина.
Да обретём силу от Бога во благо будущих поколений наших соотечественников, на пользу всем народам всего мира и как можно скорее, для примера и во благо нашего сегодняшнего агрессора, - российского государства и части его граждан......В случае их военной победы они станут ещё хуже....
Будем жить.....Да пошлёт нам Бог надёжных союзников в нашей неравной справедливой борьбе за нашу свободу.
.Господи, упокой Души всех погибших Православных Христиан -
R.I.P. - Ukrainian Warriors -
Да упокоятся Души погибших Украинских воинов.
BLESS THE SOLDIERS PAST AND PRESENT WHO HAVE GIVEN THEIR LIVE FOR FREEDOM. SHAME ON THE POLITICIANS WHO SENT THEM TO THEIR DEATHS ON FALSE EVIDENCE INTO UNLAWFUL CONFLICTS.
Ситуація на Близькому Сході далі залишається складною й потребує негайного втручання світової спільноти. Винищення християн та інших релігійних меншин ісламістами є справжнім геноцидом. Комісія ООН з ...
