ВОЛИНЬ

• 28 серпня, 10:37

Своєю смертю він подарував життя двом бойовим побратимам. Хотів захистити рідну Україну...
Андрієві Снітку з Маневиччини Господь відвів для життя всього 18 років. Воно не було легким. В 11 він став повним сиротою. Андрій багато чого не встиг, і покохати також, але понад усе любив свою землю, за яку віддав життя, героїчно загинувши у бою з російськими окупантами у місті Іловайськ на Донеччині.
Андрій Снітко народився у селі Гораймівка Маневицького району. Його самотужки виховувала мама. Вона народила без чоловіка. Коли Андрійкові було 11, він закінчував четвертий клас, мама захворіла якоюсь дивною недугою. Вона деякий час пролежала у лікарні у комі і... померла. Хлопчика забрала у свою сім'ю жінка трагічної долі з Маневичів Раїса Халик. Її щасливе життя з чоловіком було недовгим. Разом народили двійко діток. Але чоловік загинув, коли старша донечка лишень пішла до школи. Раїса Миколаївна вдруге створила сім'ю з чоловіком, який теж виховував сам двох діток. Однак і він раптово помер. Усю свою нерозтрачену любов жінка спрямувала на дітей. Тепер у неї їх стало четверо. Жінка оформила опікунство й над двома дітьми другого чоловіка, утворивши прийомну сім'ю. Коли почула, що у Гораймівці повним сиротою став Андрій, одразу забрала його. Як розповіла начальник служби дітей Маневицької райдержадміністрації Наталія Скороход, Раїса Халик ніколи не робила різниці між рідними та прийнятими дітьми. Усі були доглянуті й отримували і любов, і все необхідне для гідного розвитку.
Тож Андрій Снітко у нової мами спокійно закінчив школу і вступив до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки в Інститут фізичної культури і здоров'я. Але провчитися повноцінно вдалося лише кілька місяців. Андрій був активним учасником Євромайдану. Багато часу проводив у Києві. Хлопця поглинули патріотичні ідеї. Знайшов у цьому однодумців і серед своїх одногрупників. Один із них, Сергій, теж сирота, практично став для нього братом. Вони не розлучалися на Майдані і разом, ще у травні, прийшли на мобілізаційний пункт спецбатальйону міліції «Азов» у Києві. Андрій отримав позивний Хома. Загалом у цьому підрозділі було троє однокурсників Снітка. Разом вони звільняли від сепаратистів Маріуполь та інші містечка Приазов'я. Хома був безстрашним і завжди йшов у бій першим. При цьому мав веселу вдачу.

Коли операцію було закінчено, кілька волинян з «Азова» поїхали додому. Готувався у відпустку й Андрій з товаришем Сергієм. Їм потрібно було залагодити справи в університеті: скласти сесію, щоб перевестись на другий курс. Андрій уже отримав дозвіл від свого командира, але коли почув, що готується нова операція зі звільнення вузлового пункту терористів - міста Іловайськ, сказав: «Я маю бути зі своїми хлопцями. Звільнимо це місто, тоді й поїду додому».
Вирішальний у житті Андрія бій стався 20 серпня. До цього кілька діб добровольчі батальйони безуспішно намагалися звільнити Іловайськ і терпіли значні втрати.
Відділення «Азова», до якого входив і Андрій, отримало завдання захопити певний сектор. Десяток бійців ділився на трійки. Передову трійку очолював 18-річний Хома. Він разом з двома побратимами, серед яких був і його товариш Сергій з позивним Сократ, зачистили будинок і, просуваючись далі вулицею, наштовхнулися на засідку. У бік бійців полетіли гранати. Одна з них впала прямо серед бійців. У цей момент Андрій, не задумуючись, ліг на неї грудьми. За мить пролунав вибух. Командир відділення з позивним Танцор пригадує, як під шквальним вогнем і градом гранат бійці «Азова» відтягнули героя у безпечне місце, але було вже пізно. Він помер, врятувавши від смерті двох інших бійців. Один з них отримав осколкове поранення у руку, а його товариш Сергій - у ногу.
23 серпня у Луцькому кафедральному Свято-Троїцькому соборі відбувся заупокійний молебень за 18-річним Андрєм Снітком. Його тіло прямо з передової доставили бойові побратими. Серед них був і найближчий товариш Андрія Сергій. Попри суворий вишкіл в «Азові» (тут вчать не боятися смерті, а сприймати її як найвищу міру любові до України), хлопець таки не зміг стримати сліз. Крадькома від командирів терли очі і старші побратими Хоми.
Неможливо було дивитися на прийомну маму Андрія. Вона кілька разів непритомніла, зрештою, приводити її до тями приїхали лікарі «швидкої». 
Бійці «Азова» розповідали про те, яким був Андрій на війні, і пообіцяли повернутися в Іловайськ та помститися убивцям. Також вони зачитали декалог (його десять заповідей) українського націоналіста. Жалобна церемонія проходила із закритою труною, адже ворожа граната, швидше за все, кинута рукою російського десантника, пошматувала тіло молодого волинянина.
Після прощання у Луцьку труну з останками Андрія доправили у Маневичі, де він жив останні роки. Символічно, що його з почестями поховали у День Незалежності, за яку він поклав життя. Його могила - на видному місці при вході на кладовище. До речі, командування батальйону «Азов» вирішило представити 18-річного Андрія Снітка до отримання звання Героя України посмертно.
У Маневицькій райдержадміністрації теж хочуть якось увіковічити подвиг юного, але великого земляка. Розглядають кілька варіантів. Можливо, його іменем назвуть школу або вулицю.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ