• Версія для друку
• Коментувати (37)
• Поділитись у соціальній мережі
• Код публікації

З дивним і суперечливим багажем завершуємо ми 2014 рік. Баланс наших активів і пасивів викладено у попередній статті. 

Як люди оцінюють цей баланс?

Частина громадян уражена неабияким оптимізмом від складу нового уряду та парламенту. Інша частина — непереборним песимізмом та недовірою до всього. Звучать як заклики до негайного третього Майдану, так і категоричні вимоги дати новому Уряду належні йому 100 днів без критики. Суспільство поляризується не стосовно ідей, а стосовно оцінки подій. 

Це погана прикмета.

Спробуємо розібратися в поточному стані справ, по можливості без зайвих емоцій.

СИСТЕМА КООРДИНАТ

Щоб зрозуміти все, що відбувається в сьогоднішній Україні, достатньо усвідомити дві речі:

1. Народ страшенно стомився від:

а) несправедливості (читай: відсутності реформи суду, прокуратури та міліції),

б) зниження рівня життя (читай: відсутності економічних реформ),

в) затяжної війни без оголошення війни (читай: відсутності стратегії щодо Росії у військовому, політичному та економічному аспектах),

г) помилок у кадровій політиці (читай: від відсутності реформ у державній службі та від спроб домовитися з прихильниками старого режиму).

2. Кремль вміє вдало поєднувати військові дії, економічний тиск та політичне розгойдування ситуації. Окрім своїх агентів, він спирається також на добровільних ідіотів, корисливих запроданців та всіх тих, хто боїться реформ. 

Кремль вміє використовувати те, що викладено у пункті 1. Оскільки число тих, хто роздратований пунктом 1, при подальшому зволіканні стрімко зростатиме, то соціальна база протесту невпинно розширюватиметься.

У цій простій системі координат ми й житимемо найближчі місяці.

Для повноти картини треба додати фактор часу.

Захід не поспішає і грає з Росією у довгу гру, потроху придушуючи її так, як свого часу СРСР. Росія грає з нами у коротку гру, сподіваючись дотиснути Україну раніше, ніж Захід дотисне Росію. 

Україна ж не має власної гри. Гірше за це не може бути нічого.

Стратегічна мета Кремля — довгостроковий хаос та громадянська війна на території України. Наша мета — порядок і процвітання. Але для її досягнення потрібні рішучі дії.

ПЛАН ДІЙ ДЛЯ УКРАЇНИ

1. Розробити стратегію війни з Росією у військовій, політичній, економічній та інформаційній сферах

Війна все одно буде (як не ескалація гарячої, то ескалація економічної), тож відсутність стратегії та підготовки до неї, обернеться для нас на страшні втрати.

2. Спалити кораблі, в першу чергу, в економічній сфері

Ми надто пов'язані економічно з державою, яка має на меті нас знищити. Все одно в якийсь момент Росія припине постачати газ, вугілля, ядерне паливо тощо (чи то як ворожі дії проти нас, чи внаслідок власного хаосу і розпаду). Негайно почати готуватися до цього моменту, щоб не було зненацька.

3. Не зважати на тиск Євросоюзу

В якийсь момент він побачить, що політика примирення провалилася, і скаже: "Ну, тепер, хлопці і дівчата, ви самі, бо, бачте, не вийшло, а ми не винні".

4. Оголосити справжню війну всім прибічникам старого режиму, які сьогодні працюють на Росію

Тюрми, конфіскації, висилання з країни. Буде багато крику про переслідування опозиції. Пам'ятаймо — це не опозиція, хоч би як називалася. Це агенти ворожої країни.

5. Негайно і нещадно порізати бюджет на 2015 рік за рахунок п'яти основних сфер: субсидій на енергоносії, спецпенсій для колишньої номенклатури, прозорості державних закупівель (економія на корупції 50%), реформи державної служби, скасування безадресних субсидій. 

Історія вчить, що всі падіння країн починалися з фіскальної кризи. Бюджет країни потрібно винести на публічне обговорення.

6. Негайно розпочати економічні реформи

Про це можна окремо дуже довго і детально писати. Почати з економічної свободи, дерегуляції, дати позитивні сигнали економіці (підприємцям, інвесторам, споживачам).

7. Оголосити війну корупції, не ганяючись за окремими корупціонерами, а ретельно знищуючи всі корупційні схеми

Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Прозорість, свобода, всі адміністративні послуги безкоштовно та через Інтернет, скасування всіх інспекцій тощо.

8. Пріоритет номер один — реформа органів влади, як центральних, так і регіональних. 

Інакше гальмуватимуться всі інші реформи. Почати з повного переосмислення: що має робити те або інше міністерство в умовах відкритої економіки, та чи потрібно воно взагалі. Різати функції, а не посади. Фактично знищити старі пострадянські відомства і створити нові, компактні та ефективні. 

9. Пояснювати все це кожен день з ранку до вечора по всіх каналах телебачення і радіо.

Такий план дій для України як для цілісного суб'єкта. Щось із цього плану входить у сферу повноважень Уряду, щось Парламенту, щось у президентську вертикаль. Значна частина плану не може бути виконана без співпраці гілок влади. Певна кількість завдань не може бути виконана без активної позиції та участі громадянського суспільства.

СЕРЕДНЬОСТРОКОВІ ТА КОРОТКОСТРОКОВІ СЦЕНАРІЇ

Завдання, які треба виконати, формують можливі сценарії нашого майбутнього. Для простоти весь перелік вищезазначених необхідних дій ми називатимемо словом "реформи".

Розглянемо спочатку п’ять теоретично можливих сценаріїв, а потім оцінимо їх ймовірність. 

Сценарій 1. Успішні та стрімкі реформи.

Ми робимо все, що потрібно. На це нам дають досить багато грошей (механізми для цього вже опрацьовані). Економіка стрімко зростає за рахунок дерегуляції, наявності доступного капіталу та відкритості нових ринків. Приклад: Південна Корея.

Сценарій 2. Повільні й половинчасті реформи.

Ми робимо все повільно, грошей дають мало, значних змін немає. Криза продовжується у менш гострій формі. Приклад: Греція.

Сценарій 3. Немає реформ.

Відсутність політичної волі призводить до відсутності реальних змін. Соціальні конфлікти, дефолти, зубожіння населення. Короткі періоди зростання завдяки сприятливій кон'юнктурі, і знов падіння. Приклад: Аргентина.

Сценарій 4. Громадянська війна.

Зростання соціальної напруги та підрив довіри до центральної влади разом із різким зниженням рівня життя призводять до нового регіонального поділу, роздмухування конфліктів та створення сприятливого середовища для поширення ворожої пропаганди. Приклад: Югославія.

Сценарій 5. Війна всіх проти всіх.

Розпад держави та недосформованої нації. Чорна діра замість країни. Приклад: Сирія.

Таке дерево сценаріїв можна намалювати, виходячи з ключового параметру — темпу, рішучості та успішності реформ. 

Насправді все набагато простіше.

Сценарій 2 вироджений — він сповзає у сценарій 3. Під повільні та половинчасті реформи грошей не дають. Сьогодні це — доконаний факт. Ми не Греція, щодо якої інші країни мають зобов'язання. Нам ніхто нічого не винен. Неуспішна Україна нікому не потрібна і не цікава.

Сценарій 3 вироджений — він сповзає у сценарій 4. Ми знаходимось у стані війни, і наш супротивник має стратегічну мету розвалити нас швидше, ніж розвалиться сам. Тож тиск буде щоразу сильніший. Ми не Аргентина, що не мала потужних ворогів під час своїх криз.

Сценарій 4 вироджений — він сповзає у сценарій 5. У нас немає чітких кордонів, по яких країна могла би легко і порівняно безболісно розпастися. Різні України лежать на мапі не в стик, а накладаються одна на іншу. Ми не Югославія.

Таким чином, маємо лише два сценарії — південнокорейський сценарій нового економічного та культурного "тигра" та сирійський сценарій повного й остаточного розпаду. Позиція Європи та США "ми допомагаємо тим, хто помагає собі сам", стратегічно ворожа позиція Росії, вже розгорнута повномасштабна війна, мозаїчність країни — все це робить проміжні сценарії виродженими та малоймовірними.

Ми розглянули середньострокові сценарії, які реалізуються протягом 3-5-7 років. Що ж чекає на нас у 2015 році?

Виклики сьогодення та наша реакція на них формують базовий короткостроковий сценарій найближчих місяців, а також позитивні і негативні відхилення від нього.

Базовий короткостроковий сценарій. Повільний темп реформ, зниження рівня життя, закручування податкових та регуляторних гайок, зупинка бізнесу, масові звільнення працівників, ще більше зниження рівня життя та зростання соціальної напруги на тлі війни і несправедливості — все це призводить до соціального вибуху. 

Найбільш імовірний час: кінець січня — початок лютого. Об'єктом ненависті є представники старої корумпованої державної машини: урядовці, податківці, митники, міліціонери, прокурори та судді. Проливається кров (дай Бог, невелика). На цій хвилі владу беруть до рук нові лідери, що частково вийшли зі старої еліти. Система зазнає стрімких, часто авторитарних змін. До кінця 2015 року все якось владнається та вийде на сталу траєкторію, але до остаточного закріплення одного із середньострокових сценаріїв ще далеко: точка неповернення не пройдена.

Негативне відхилення від базового сценарію. Система розбалансовується, як описано вище. Але нові сили не здатні взяти процеси під контроль. Починається розігрів, який завершується виходом на траєкторію середньострокового "сирійського" сценарію.

Позитивне відхилення від базового сценарію. Розкол старих еліт відбувається швидко, через дуже малу кров і заздалегідь підготовлені інституційні структури. Вихід на сталу траєкторію середньострокового "південнокорейського" сценарію відбувається вже у 2015 році. Це підтримується донорськими вливаннями розвинених країн та міжнародних інституцій. Вже на початку 2016 року виходить книга "Чому Україні вдалося?"

НАШІ ЗАВДАННЯ

План дій для України, базовий сценарій та відхилення від нього разом визначають завдання громадянського суспільства та кожного громадянина.

1. Всіляко тиснути на відповідні структури влади та еліти загалом задля стрімкого та ефективного виконання плану. Потрібні організовані форми протесту, бо стихійний "третій Майдан" стане першим кроком до хаосу, якого так бажає геополітичний ворог. Контролювати кожен крок влади, не даруючи їй ні 100 днів, ні 50 днів без конструктивної критики.

2. Допомагати виконувати цей план всіма можливими компетенціями, створюючи для цього паралельні структури та інституції, які у певний момент стануть скелетом нової держави — як добровольчі батальйони, що де факто стали духовною основою для нової армії, рано чи пізно стануть її фізичною основою на законних підставах. Як волонтерські команди, що працюють у міністерствах, рано чи пізно стануть основою нових міністерств, що постануть замість зліквідованих старих.

3. Тримати і посилювати мережі громадянського суспільства. Це вони витримали удар на Майдані. Це вони витримають всі удари, які доведеться прийняти на себе народу і державі.

4. Психологічно підготуватися до невідворотної війни з Росією — і лише це дає шанс війну відвернути. Кожному громадянинові стати солдатом інформаційної війни, а для того навчитися принаймні тримати удари ворожої пропаганди, і не лише явні, а й приховані. Окремим пунктом іде громадянська система антитерористичного попередження і захисту (тут слово "антитерористичний" використовується у своєму первинному сенсі, бо найбільш імовірною стратегією ворога є низка терористичних атак на мирне населення великих міст).

5. Посилювати внутрішню пропаганду: пояснювати людям сенс поточних подій, підвищувати рівень їхньої політичної та економічної грамотності, навчати їх взаємодіяти і будувати ефективні структури, готувати найкращих до державної праці у нових структурах влади.

6. Концентруватися на тому, що нас об’єднує, а не на тому, що роз’єднує. Думати про майбутнє, а не про минуле. Вдосконалювати і поширювати образ майбутньої України, привабливий для більшості її громадян. Ця національна мрія і стане основою, на якій виросте Нова Країна.

Наступний рік є вирішальним.

Без нас майбутнє не настане. Нова Країна проросте через стару країну, як трава проростає через потрісканий асфальт.

 

 

Здається, це було вчора. Здається, це було п’ять років тому.

Річниця примушує підбити підсумки.

Рік тому ми жили у мирній країні, що якось переживала тривалу, але не смертельну економічну кризу, скаржилася на несправедливість та тиранію, але була готова чекати аж доти, поки нарешті не повезе із добрим царем, і жваво обговорювала переваги та недоліки приєднання або до Європи, або до "русского мира".

Рік по тому сьогодні ми живемо у воюючій країні, що майже сягнула економічного дна, але зробила свій цивілізаційний вибір і готова за нього платити по великих рахунках. І платить. У країні, що вже не здатна чекати, зважаючи хоч на настрої людей, хоч на об’єктивний стан економіки.

Отже, спробуємо звести баланс сухою мовою соціально-політичної бухгалтерії, подивившись на наші активи та пасиви.

В активі:

1. Становлення громадянського суспільства та надзвичайна громадянська активність значної частини населення: Майдан народив добровольчі, волонтерські, реформаторські рухи, які відіграють ключову роль в обороні та перебудові країни.

2. Виникнення і згуртування української політичної нації, що понад усе ставить українську державність та успіх національного проекту, але розуміє національну ідентичність більш широко і сучасно, ніж просто українська мова та вишиванки.

3. Повне перезавантаження влади: новий президент, новий парламент, новий уряд. Одна з ключових вимог Майдану виконана — хоч і не самоціль.

4. Суттєве зменшення політичної ролі регіоналів, вихід комуністів. Поява на політичній арені значної кількості нових людей, що вийшли з громадянського суспільства.

5. Виникнення нової армії, що користується всенародною підтримкою і допомогою, та здатна перемагати сильнішого ворога. Ще не остаточна військова перемога, але вже зупинка агресії — будемо сподіватися, у крайній точці її наступу.

6. Безсумнівна низка дипломатичних перемог, підтримка всього світу у боротьбі з агресором, що зламав післявоєнний світовий порядок і намагається завести світ у пастку нової холодної війни, якщо не гарячої.

7. Зростання поваги до Церкви та її ролі у суспільних процесах як необхідна передумова творення сучасної нації.

У пасиві:

1. Втрата Криму та частини Донбасу, війна з незрозумілими перспективами із сильнішим супротивником в умовах слабкого командування, розвалених армії та військово-промислового комплексу. Фактичний програш інформаційної війни.

2. Вплив геополітичного супротивника на політику та економіку через своїх агентів у парламенті та місцевій владі, в урядових та силових структурах. Повна економічна залежність від ворога в енергетиці, значний вплив у медіа та банківській сфері.

3. Відсутність економічних реформ та тяжка економічна криза, спричинена цим, а також війною. Зубожіння значної частини населення, девальвація національної валюти. Фактична зупинка економічних процесів.

4. Залипання переважної більшості населення у старому мисленні: очікування добра і щастя від держави, голосування на виборах за старих регіональних баронів та російських агентів, громадянська пасивність.

5. Неподолана корупція, продовження існування старих корупційних схем, часто з новими "смотрящими". Старі бюрократи на ключових позиціях старої, нереформованої державної машини.

6. Невикористання шансу на інтерес до України й українського у світі, що його дали перемога Майдану та російська агресія.

7. Вибори за старим законодавством, як результат — відставання політичної системи від запиту суспільства.

Баланс активів та пасивів навряд чи дозволяє зробити однозначний висновок. Треба подивитися глибше на причини й сутність Майдану, тоді зможемо об’єктивніше оцінити й наслідки.

Для цього звернемося до статті "Сутність революції і завдання Нової Країни", опублікованої півроку тому, що давала відповідь на ключове запитання "що таке Майдан?". Ми тоді детально проаналізували глибинні причини Майдану, його пов’язаність з українською та світовою історією.

Для тих, кому ліньки перечитувати, нагадаю основне: відповідно до нашого аналізу, Майдан є троїстою революцією:

— соціально-економічною: за вільний ринок та відкриту соціальну систему проти закритої напівфеодальної олігархічної системи;

—  геополітичною: українською національно-визвольною, антиколоніальною, антиімперіалістичною;

— ментальною: нові цінності проти старих — "революція гідності".

Фоторепортаж Обличчя Євромайдану

Всі три революції не просто сталися одночасно, але взаємопов’язано, і мали одну й ту саму мету — перевести нашу країну із "Середньовіччя" до "Сучасності". Троїста революція має, відповідно, три основні ударні сили: малий і середній бізнес; національно свідомі громади; молодь і студентство.

Яка з цих революцій наразі завершена?

Революція завершується лише одним із двох способів: або перемогою революції, або перемогою контрреволюції. Перемога революції — це досягнення нею тих цілей, які вона ставила перед собою. Перемога контрреволюції — це виведення з гри ударних сил революції їхніми супротивниками.

Ні того, ні іншого ще не сталося. Ми ще не маємо ні відкритої економіки, ні нової української геополітичної суб’єктності, ні перемоги нових цінностей. Але і контрреволюція не перемогла, навпаки: олігархи, антимайданні та проросійські сили стали набагато слабшими.

Антиколоніальна, антиімперська революція наразі втілюється у Війні за незалежність, бо імперії нікого ще ніколи просто так не відпускали. Соціально-економічна революція втілюється у боротьбі за реформи, у протистоянні з Гідрою (умовна назва для всіх тих сил, які бажають провалу реформ та відновлення олігархічного балансу можливостей експлуатувати народ і багатства країни). Ціннісна революція найближчим часом проявиться у поступі нової української культури.

І це означає, що всі три революції наразі не закінчено, а фактично лише розпочато.

Як довго це все триватиме? Основні реформи треба зробити за півроку, і вже за півтора-два роки ми побачимо їхні позитивні наслідки. Для повноцінного проявлення міжнародної суб’єктності потрібно буде принаймні 3-5 років. Ціннісні зміни в суспільстві проявляться за 5-7 років.

Це довга гра, і нам потрібно налаштовуватися на довгу. Швидких перемог не буде.

Чому ж ми розчаровані?

Тому що є стратегічні перемоги, для яких потрібні роки, і є тактичні перемоги, яких ми хочемо просто зараз.

Зробимо "copy-paste" із грудневих текстів 2013 року, де були зведені докупи вимоги Майдану, і подивимося на результат. Ось вони, без редагування:

1. Повне припинення репресій, реабілітація політичних в’язнів, закриття справ, відведення силовиків у казарми, покарання винних

2. Повне перезавантаження влади: прозорі чесні вибори з новою ЦВК

3. Зміна системи, а не просто облич у владі: новий суспільний договір, механізми обмеження влади і впливу народу

Заради справедливості підкреслимо, що перші два пункти значною мірою виконані. Але…

Є болючі речі, яких нам сьогодні конче не вистачає, щоб відчути бодай середньострокову перемогу.

Визначення та покарання винних у насильстві та вбивствах на Майдані.

Чітке проголошення нашої позиції у Війні за незалежність.

Вшанування героїв нового часу: військових, добровольців, волонтерів. Жорстке покарання військових зрадників.

Очищення депутатського корпусу від явних російських агентів.

Перші процеси проти корупціонерів.

Більше правди про ситуацію на фронті.

Налагодження нарешті державного забезпечення бійців всім необхідним, задля можливості перенацілення найкращого людського капіталу України та його коштів на цілі розвитку, а не підміни держави.

Формування дієздатного єдиного керівництва обороною.

Оголошення чіткої збалансованої стратегії щодо Донбасу.

Чітка державна позиція у банківській сфері.

Зміна системи призначення на державні посади - люстраційні критерії, конкурсний відбір, публічні обговорення, конкурс проектів.

Все це радше тактичні питання, але вони мають стратегічну вагу. Їхня невирішеність формує народне невдоволення, яке може вилитися у нові форми спротиву, і це буде дуже жаль, бо означатиме зрив тривких позитивних процесів через елементарне невиконання "правил техніки безпеки революцій".

Але насправді позитиву більше. Згадайте, що за зірваними угодами 21 лютого Янукович мав бути президентом до кінця грудня цього року. Згадайте, що в парламенті регіонали мали переважну більшість. Що громадським активістам "світила" в кращому випадку тюрма. Що ми сьогодні висуваємо вимоги до влади, які неможливо було навіть уявити рік тому, і вважаємо невиконання цих вимог ненормальним. Що рік тому весь світ мовчки віддав нас у "сферу особливих інтересів" Росії, а фактично — у неоколоніальний "русский мир".

Але в часи стрімких змін соціальний запит формується значно швидше, ніж політична система здатна відповісти. І нам здається, що політична система гальмує. І ми не готові миритися з її вадами. І це правильно: чим більші вимоги ми висуваємо до них, тим більше ми готові робити самі. Це і є зростання громадянської відповідальності. У влади просто не буде іншого вибору, окрім знятися з гальма і поспішати за вимогами громадянського суспільства.

Але не забуваймо одну важливу річ. На всіх майданах разом узятих, в усіх добровольчих, волонтерських та реформаторських рухах в тилу і на фронті брало і бере участь щонайбільше 15% населення. Інші залишилися там, де вони були, — для них нічого не змінилося.

Це вони проголосували за колишніх регіоналів - дивіться не на списки, а на мажоритарку, там видніше.

Це вони читають газету "Вести" і качають головою: Майдан в усьому винний, нічого би не сталося, якби не він. Їх більшість, і наше майбутнє значною мірою визначають вони.

Натомість інші воюють на фронті, збирають гроші й теплі речі, пишуть закони для нового парламенту та здають кров. Їхнє життя змінилося назавжди.

Можна було би сказати, що у нас два народи в одній країні, але ж це не так, бо є рух. Є міграція, і то лише в один бік. Дуже повільна, але незворотна.

15% — це дуже багато і дуже мало. Набагато більше, ніж потрібно, щоб запустити зміни в країні. Набагато менше, ніж потрібно, щоб зробити їх незворотними.

Дивним чином і в парламенті нових людей десь 15%, незважаючи на двошарову виборчу систему та перемішані мед з багном у кожному без виключення партійному списку.

Активна меншість задає напрямок руху, але пасивна більшість визначає його темп. Ми маємо змінити баланс на нашу користь. Зробити побільше підданих держави — громадянами.

На Майдані неодноразово звучало: нас не задовольнить зміна облич у владі, ми бажаємо змінити країну. Нова Країна — мрія громадян і вимога Майдану, і в цій новій країні Майдан не буде потрібний, бо вплив суспільства на владу буде постійним, а правила життя – прозорими.

Ми живемо у дивні часи, коли Нова Країна проростає крізь стару, як трава проростає крізь потрісканий асфальт: молоде, живе, зелене, гнучке пробиває чорне, старе, мертве й покручене.

Без революційної романтики палаючих шин і пляшок із запальною сумішшю, без помаранчевих касок і дерев’яних щитів, без жовтих шарфів самооборони і щогодинних молитов — революція на ймення Майдан продовжується.

Тільки запасайтеся не попкорном, а рукавичками, бо без вас нічого не станеться.

http://patrioty.org.ua/u-aydari-poyasnili-za-shho-pobili-v…/
+++
Stream

Paul V. LashkevichТолько что

Нужно было знаками попросить обгон. Иногда сельские свадбы перекрывают движение и ничего не поделаешь.

Здесь переносят тело погибшего - причина смерти - путин (главная) и менее значимые. Никакого бандитизма нет - НЕПОНИМАНИЕ и УПРЯМСТВО.

Женщина за кадром в салоне - в звуке - в истерике, водитель за кадром- матерится в звуке, пренебрежение к кортежу явное. Такой и ответ получился.

Проснулась "русская или российская душа".... Злорадствовать не стоит - все защитники страны смотрят на спящий ритм и претензии значительной части жителей тыла - и порой не сдерживаются. Матюки в машине - передаются духовно и раздражают тех, кому адресованы. Не все люди при обгоне в проезжающих машинах ясть святые "нашла коса на камень".......
Свернуть
+++++++
Законно - в случае бытового конфликта....
+
"Слідчий відділ Бориспільського МВ ГУМВС України в Київській області відкрив за фактом побиття водія на трасі Київ – Бориспіль кримінальне провадження за ч. 1 ст. 125 (умисне легке тілесне ушкодження) Кримінального кодексу України, йдеться в повідомленні прес-служби ГУ МВС у Київській області. Потерпілому надали скерування на експертизу для встановлення ступеня завдання тілесних ушкоджень. Досудове розслідування триває."
+