А тебя разстреливали - или нет... |
Дневник |
![]()
А тебя разстреливали - или нет...
+++
"ВЫСТРЕЛИЛИ У МЕНЯ НАД ГОЛОВОЙ ПОТОМ СТОИМ, РАЗГОВАРИВАЕМ: -."? - ". -" НУ ЧЁ, ОБОСРАЛСЯ "" ДА НЕТ А ЧЁ ТАК ДЫШИШЬ "-" А ТЕБЯ, БЛ # ДЬ, КОГДА-НИБУДЬ РАССТРЕЛИВАЛИ ? "
Журналист Аркадий Бабченко не любит, когда его перехваливают. "Очень негативно отношусь к комплиментам, лести", -. Говорит он, и россиянину тут же хочется посочувствовать, потому что в Украине к нему относятся с большой теплотой, и без комплиментов никак НЕ обойтись
Слушая ЕГО, понимаешь, что помимо очевидного таланта и притягательных человеческих качеств в Бабченко подкупает то, что он не колеблется критиковать тех, к кому относится с искренней симпатией. Вот и в этом интервью он говорит об Украине вещи, которые смутят наших записных ура-патриотов (а некоторых - и вовсе приведут в бешенство). Но, во-первых, Аркадий говорит ровно то, что ему точно известно; а во-вторых, друзей-правдорубов всегда следует слушать с удвоенным вниманием.
- Не секрет, что в Украине тебя принимают с большой симпатией. А на родине - делают одним из героев фильма про "друзей хунты". Можно, конечно, вспомнить библейское "Нет пророка в своем Отечестве", но ... не вызывает ли это чувства горечи? Как работается в такой обстановке?
- Конечно, вызывает. Горечи за то, во что превращается страна и куда она катится. Конечно, мне хотелось бы говорить "Слава России!" и гордиться своей страной, ее достижениями - но во что все это превратили? В России ведь даже патриотизм превратили в какое-то мракобесие! Еще и хотят, чтобы все этому соответствовали!
Сумасшествие в России сейчас действительно огромное, бОльшая часть общества, безусловно, поехала головой. Потому что 15 лет этого зомбирования - здесь ведь роль сыграла не столько киселевщина. Откровенная киселевщина появилась не так уж давно, 2-3 года назад. А здесь роль сыграла дебилизация населения, которая до этого продолжалась 10 лет, все эти сериалы безумные, юмористические шоу - тренд на дебилизацию общества, а не его образование.И в этом смысле вся эта киселевщина легла на подготовленную почву. Но при всем при этом надо понимать, что все-таки не все общество башкой поехало. Не все. Все-таки адекватных людей не так уж мало - во всяком случае, в Москве. И мне это дает надежду на то, что, может быть, все обойдется. А то, что Россию в ближайшие годы ожидают перемены, - это однозначно. Но я надеюсь, что все эти перемены обойдутся хотя бы без большой крови. И, может быть, Россия еще развернется в сторону закона, правопорядка, демократических свобод и уважения к гражданину.
- Объясни, отчего, по-твоему, такое возможно. Даже с учетом нынешнего мрачного фона.
- Потому что, как ни крути, но при свободных выборах в Москве Навальный если бы и не победил, то, по крайней мере, получил бы чуть ли не половину голосов.И вот это дает надежду. Потому что перемены все-таки происходят в столицах.Поэтому происходящее со страной - это, конечно, беда, но я все же стараюсь оставаться оптимистом.
- У нас в Украине многие относятся с недоверием даже к адекватно мыслящим российским политикам. Широко цитируется фраза о том, что всякий российский либерал заканчивается там, где начинается "украинский вопрос". Скажи, эти подозрения обоснованы? Действительно ли этот имперский "бугорок" есть во всех, включая Навального и Ходорковского?
- Нет, ну Ходорковский - это же не икона либеральной мысли в России. Это человек с достаточно сильными имперскими замашками. А про Навального давайте не будем забывать, что он в прошлом - националист, и у него тоже были неслабые имперские замашки. Либеральной иконой была Новодворская.И таких людей - тоже немало.
- Ну, Новодворская - это было нечто особенное, больший друг Украины, чем многие украинцы. Мы о ней искренне скорбим. Но представить себе Новодворскую во главе России и при жизни ее было невозможно. А Ходорковский с Навальным, стало быть, - скрытые имперцы. Так что, нам с нашей украинской колокольни рассчитывать на то, что к власти в России придет человек хотя бы калибра раннего Ельцина (пускай с барскими замашками, но без всего этого мракобесия) - не приходится?
- Да нет, такое возможно. Я же говорю, куда кривая выведет, - сейчас непонятно.Мне, конечно, кажется, что больше шансов на то, что Россия развернется если не в сторону полной задницы, то и не в сторону каких-то либеральных реформ.Тем не менее, шанс остается. Да, когда народ попрет на улицу, понятно, что на сцену полезут всякие кургиняны. Но ведь они тоже маргинализировались, их тоже перестают слушать, этот визг с истерикой народу надоел. Поэтому есть шанс, что придут относительно разумные люди. Я все-таки стараюсь на это надеяться.
- В апреле этого года я делал репортаж из-под занятого сепаратистами здания Донецкой облгосадминистрации. И видел там висевшие ориентировки на Аркадия Бабченко, "ультралиберального ублюдка, западника, русофоба, бандеровца". Одну такую листовку сунули мне в руки, до сих пор лежит где-то дома. Скажи, как все это воспринимает семья?
- Нерадостно, конечно. Ребенку-то мы ничего не говорим, а жена ... Все понимает; ну, судьба такая, знала, за кого выходила, что тут поделаешь (грустно улыбается - Е.К.).?
Я, кстати, все-таки поехал в Донецк, когда все эти листовочки там уже висели: работать-то надо. Но меня в аэропорту СБУ завернула. Я не особо и настаивал: нет так нет. И уехал. После этого я на ту сторону не езжу. Потому что всерьез ли эти люди говорят то, что говорят, или нет - я на себе проверять не собираюсь. С этого момента меня перестало интересовать, что это за люди и чего они хотят.
-Ты для самого себя объяснил, почему стал военным журналистом? И тяжело, и опасно ...
- Так это, собственно, и не был мой выбор. Не я стал военным журналистом, жизнь меня им сделала. Когда я вернулся из армии и посмотрел телевизор, то понял, что тамошняя картина не соответствовала тому, что было. И я написал статью о том, что видел сам, отнес ее в "Московский комсомолец". И Юля Калинина, военный журналист, много тогда ездившая и занимавшаяся Чечней, привела меня в журналистику, взяла к себе в отдел - и вот с тех пор 15 лет я всей этой фигней и занимаюсь (улыбается. - Е.К.). А на самом деле я бы, конечно, хотел писать сценарии для Фили со Степашкой и "Спокойной ночи, малыши!" - Это вообще моя мечта!
- Ну, Филя со Степашкой сейчас тоже милитаризировались, так что все у тебя еще впереди!
- Я надеюсь, что разум все-таки вернется в эту страну. Понимаешь, ведь все, что мы видим по телевизору - на самом деле это же не Россия. Вот, они подняли со дна всю маргинальную мразь, всучили ей флаг в руки - и везде ее раскручивают, пиарят и заставляют саму Россию верить в то, что она - вот такая. А Россия на самом деле - не такая. Путина поддерживает большинство, да, никто с этим не спорит. "Крымнаш" поддерживало подавляющее большинство, с этим тоже никто не спорит. Но при всем при этом последние опросы говорят о том, что идею о вводе российских войск в Украину поддерживает 28% населения.
Вот эти 30%, наверное, и есть реальный показатель этого сошедшего с ума общества. И это много.
- Тем более активных сторонников войны ...
- Нет, активных - совсем мало. Смотри, когда на митинги выделяют деньги, то на Поклонную гору свозят по 100 тысяч этих несчастных гастарбайтеров, дворников. А там, где этого нет, митинги собирают по 500 человек. Митинги за Новороссию собирали по 500, по 2 тысячи человек - тех самых "активных", которые есть. Но сейчас и это уже начинает спадать.
- Знаешь, нам из Украины этот спад как-то не очень-то заметен. Нам кажется, что большинство россиян активно настроено против нас. Как ты, кстати, относишься к этой волне украинского злорадства (будем называть вещи своими именами) в отношении российских катаклизмов: "Получили падение рубля Так вам и надо Скоро еще хуже будет?!".
- Ну, вполне нормальное человеческое чувство. А что Россию любить, что ли, теперь Украине? Что хотели, то и получили. Что, ребят, вы думали, вас любить будут? Нет, не будут. Вы орали, что вас ненавидят? Вот теперь вас начали ненавидеть действительно по-настоящему.
- Что кладет в рюкзак, отправляясь в зону АТО, военный журналист Аркадий Бабченко?
- Бронежилет, каску, несколько разных фотоаппаратов, технику, обязательно теплые вещи. Несколько штук носков и трусов - потому что никогда не знаешь, будет ли там возможность все постирать. Если что - сразу снял, выкинул.Сигарет побольше, спичек. Ну, и все, пожалуй. Большое количество вещей только мешает. Надо быть мобильным - чтобы в один рюкзак все влезло. Но при этом понимать, на сколько времени ты застрянешь, - чтобы хотя бы ночами не замерзать.
- А вопрос связи? Я понимаю, что ты - кошка, которая гуляет сама по себе ...
- Да, мне не с кем связываться.
- Но какие-то редакции тебе дают задания?
- Да, бывает. А что касается связи, то да, ее периодически нет. С нею там действительно проблемы, и если уезжаешь на 2 дня, можно выпасть из поля досягаемости. А что сделаешь? Это один из аспектов работы.
- Опытные ветераны этой войны рассказывают, что мобильником лучше часто и подолгу не пользоваться. В особенности, если ты задействован в оперативной деятельности. Потому что та сторона активно слушает разговоры.
- Есть такое. Ходят разговоры, что можно слушать даже выключенный телефон.Понятное дело, я в этом не спец, но в России эта тема присутствует, и было несколько исследований по этому поводу. И специалисты говорят, что слушать его можно. Поэтому в России вообще пошла такая практика: если люди садятся о чем-то разговаривать, то не то что выключают телефоны, а и вынимают из него аккумулятор. А что до моего телефона, то, не знаю, как сейчас, а то, что в 2012 году он стоял на прослушке, я знаю совершенно точно.
- А откуда ты об этом знаешь?
- А в уголовном деле (по Болотному делу.- Е.К.) были упоминания о каких-то вещах, о которых говорили только по телефону. Ну, вот, например, ты собираешься встретиться с 5 людьми. И вы впятером созваниваетесь, договариваетесь о встрече, никому больше об этом не говорите, приходите в назначенное место выпить пива - а туда - бац! - Приходят оперативники. Ну, тут все понятно ... На грузинской войне тоже были разговоры о том, что можно запеленговать телефоны и, ориентируясь на телефон, нанести удар. Я так понимаю, это тоже возможно. Поэтому есть такая практика: телефон лучше отключать. Я, по крайней мере, всегда так делаю.
- Мне в зоне АТО больше всего запомнилось то дикое чувство, с которым ты под обстрелом "Града" бежишь к укрытию. Все поджилки трясутся, потом в тылу от любого резкого звука голову в плечи вжимаешь. А есть ли у тебя такие воспоминания об этой войне, которые тебя не покидают, возможно, снятся?
- (Долго думает. - Е.К.) Нет, наверное, по этой войне чего-то вот такого конкретного - нет.
- А о других войнах что-то снится?
- А мне кроме войны никогда ничего не снится. Все эти 15 лет мне снится только война. Причем это могут быть какие-то совершенно безумные войны, безумные ситуации, в которых я никогда не был и никогда не участвовал.
А если говорить о самом большом страхе, то лично для меня это - минометный обстрел. Звук падающей мины - ну, это труба. Он дает секунду-две, ты его успеваешь услышать, а среагировать уже не успеваешь ...
Вообще, есть же несколько видов страха. Вот, когда начинается бой, у тебя страх горячечный. Ты наоборот краснеешь, у тебя прилив крови, выплеск адреналина, силы повышаются, и ты реально можешь тысячу чертей порвать. А минометный обстрел погружает тебя в ледяной страх. Кровь отливает, ты весь бледнеешь, ничего не соображаешь, ничего не можешь делать, только падаешь и лежишь, как мешок с говном, молишься, чтобы только в тебя не попало. Вот, минометный обстрел для меня всегда был самым страшным.
- Мне один бывалый офицер говорил:.. "Ты чего так дергаешься Ты на меня смотри Пока я перед тобой спокойно сижу - не боись А вот когда моя жопа перед глазами мелькнет - вот тут надо поторапливаться! " И еще он сказал, что есть люди, которые обладают такой интуицией, реакцией и музыкальным слухом, что знают, куда прыгать.
- А ты потом сам таким человеком становишься. Через 3 недели ты по звуку сможешь определять примерное место падения. А если не научишься, значит, шансов выжить у тебя меньше. Другое дело, что до этого момента еще нужно дожить. А это достигается только опытом, только на себе. Теоретически - никак.2-3 недели находишься на войне - и по звуку можешь определить развитие боя, калибр оружия. Звук автомата Калашникова в городе, поле и в лесу - абсолютно разный. Ты научишься его различать; научишься понимать, сколько стволов и в какую сторону работает. Когда автомат стреляет в бок от тебя - звук один. В твоем направлении - звук другой.
Научишься определять примерное место падения мины и снаряда. Хотя мина тебе все равно не даст времени среагировать. А снаряд, когда летит, шелестит.Если ты этот шелест слышишь - значит, он над тобой пролетел.
- То есть известная нам с детства каноническая фраза про то, что "той единственной пули, которая тебя убьет, ты и не услышишь", - это правда?
- Да, а пуля , которую ты слышишь, пролетела мимо. Да, это, безусловно, правда.Этот навык приходит. У тебя все чувства обостряются. Ты же там не мозгом работаешь. Одним из самых острых чувств становится как раз слух. Это в науку входит. Я, когда под Славянск приехал, тоже дергался. В десяти километрах что-нибудь бухнуло - дергаешься весь. А потом начинаешь понимать расстояния. Ты же там живешь не мозгом, не сознанием, а только подсознанием. Только реакцией, своими инстинктами. Вот у кого эти инстинкты лучше, кто быстрее избавится от этого налета цивилизации и превратится обратно в животное - у того больше шансов выжить.
- Когда на этой войне ты острее всего почувствовал опасность?
- Когда меня потащили расстреливать за шпионаж. Вот тогда я был на 100% уверен, что все, доездился, в этот раз уже не вылезу.
- Напомни, пожалуйста, что тогда случилось.
- Я не хочу говорить об этом в деталях, потому что еще об этом не писал. Речь о ситуации, когда были нарушены договоренности, и за это вломили звездянок и, в общем-то, потащили расстреливать за российский паспорт и фотографирование на позициях украинской армии.
- Сколько длился этот инцидент?
- Всю ночь.
- Это было похоже на ситуацию с журналистом "Новой газеты" Павлом Каныгиным?
- Нет, Каныгина целенаправленно брали как журналиста за выкуп. Там было другое. Надо понимать, что это аспект твоей работы. Люди, с которыми ты работаешь, всегда на нервах. Они теряют своих товарищей, выживают только на негативных чувствах. У них только агрессия и ненависть. И тут приходит какой-то хер с фотоаппаратом, чего-то там щелкает, ходит везде ...
- ... И хочется его вырубить?
- Не вырубить, нет. Первая реакция - неприятие, конечно. Ну, а потом с тобой либо свыкнутся, либо нет. Если свыкнутся, если ты с этими людьми неделю просидишь, то ты вообще будешь лучший друг для них. Они уже все поймут, для чего ты это делаешь. А если допустишь какую-то ошибку (причем ты сам можешь не понять, какую именно), ну, тогда тебе переломают челюсть. И это тоже надо сознавать отчетливо.
- Возвращаясь к ситуации, когда тебя хотели расстрелять, но ты понял, что этого не случится. Какие тогда были ощущения?
- Выстрелили над головой, потом стоим, разговариваем: "Ну чё, обосрался?" - "Да нет". - "А чё так дышишь" "? Ну, *** дь, а тебя расстреливать не пытались" -
Я им говорю: "Дайте, пацаны, сигарету". А они: "Какие тебе, нафиг, сигареты, ты охерел, что ли Ты военнопленный?!" И тут я понимаю, что я не какой-то хер в трусах с мешком на голове, которого потом собирай по полю под минометным обстрелом. Нет, я военнопленный, у меня появился какой-то статус. И все, конечно: пошел уже такой расслабон ... Стало тепло, появились глупые смешки, подхихикивания ... Ты - выжил. Тебя не расстреляли. Приятное ощущение, прямо скажем. Ты понимаешь, что дальше тебя посадят в яму, потом сдадут СБУ-шникам, они тебя куда-нибудь повезут. Дальше - проверка, выяснится, что я белый, хороший, пушистый, и - домой.
- Один из военных медиков целый вечер твердил мне насчет ротации. "Надо брать людей, которых ты сейчас видишь, - говорил он. -. И в санаторий, с семьями Чтобы они ходили с детьми и женами за ручку и вместе ели мороженое И гладили друг друга И говорили, говорили, говорили ....". А теперь я задам вопрос с позиции ничего не понимающего тыловика, лежащего на диване.Ротация действительно так необходима?
- Два месяца - это оптимальный срок ротации. Вот насчет детей этот врач очень правильно сказал ... У израильтян отлично выстроена система психологической реабилитации ветеранов. Увезти куда-нибудь в деревню, на море, где людей поменьше. С семьей, с детьми - и чтобы человек там просто ходил, ни о чем не думал. Лучше всего ему еще дать лопату, чтобы он занимался физическим трудом. Вот это самая лучшая система реабилитации. То, что Украина получит мощнейший донбасский синдром посткомбатантов - это я совершенно точно могу сказать. По аналогии с чеченским, вьетнамским, афганским ...
- Офицер-десантник в зоне АТО сказал мне:.. "Сюда нужно как можно больше психологов Если сейчас этих ребят не сменить, если не лечить их психические травмы, мы получим банды с пониженным барьером страха, которые будут грабить банки и обменники Их просто ничто не будет пугать ".
- То, что Украина стала независимой, это все замечательно и хорошо. Но надо было изучать то, что происходит в России. Вы получите ровно то же самое, что было в России после Чечни. Вот я вам зуб даю: вы получите бандитские бригады, состоящие из ветеранов войны. Совершенно точно. Эти банды будут грабить банки, крышевать, потом начнут взрывать друг друга за рынок "Афганец", как у нас взрывали на Котляковском кладбище Лиходея. Вы получите алкоголизм, местные разборки этих людей. . Мощнейший синдром посткомбатанта
Я твержу 125-й раз: этими людьми должно заниматься го-су-дар-ство. А государство Украина на данный момент для этого ничего не делает! Волонтеры этим могут заниматься, но волонтеры всего не осилят. Это должна быть государственная система. И этим надо было озаботиться еще в апреле. Но до сих пор ничего не сделано. . Большая проблема
Людей надо лечить: синдром посткомбатанта - это реальное заболевание. Если его не лечить, все заканчивается очень плохо: тюрьмой, алкоголизмом, самоубийством или смертью в каких-нибудь разборках. Людям, которые вернутся в большие города, будет легче: здесь есть возможность зацепиться за жизнь, найти работу, создать семью и пр. Найти сублимацию той остроте жизни, которая там была. Там же жизнь острейшая! Каждую секунду у тебя идет выбор между жизнью и смертью. Бонус за хорошо выполненную работу у тебя не 13-я зарплата, а твоя жизнь или несколько спасенных жизней. А потом люди сюда возвращаются - и не понимают этот мир! Это первое.
- А второе?
- Вы уж извините, но Украина от этой войны самоустранилась. Вот, мы с тобой сидим в Киеве - и совершенно не чувствуется, что общаемся в столице воюющей страны, на которую, ко всему прочему, еще и напали (а я считаю именно так).Это совсем не чувствуется! И эти люди оттуда вернутся и спросят: "*** дь, ребята, а что вы здесь делали Сидели по кафешкам, кушали тирамису?"
- Я помню твой пост про украинцев: дескать, был такой добродушный народ с лубка: парубки на конях , дівчата йдуть по воду, верби, вареники ... А потом война их изменила, вынужденно озлобила.
Немного странно, что я, украинец, спрашиваю об этом тебя, москаля. Но все же: какой, по-твоему, процент украинцев относится к этому конфликту как к своей войне? И сколько из них равнодушны к происходящему, только бы их самих не задело?
- Нет, ну волонтерское движение, конечно, мощнейшее. Я такого ни разу еще не видел.
- Ну, это люди Майдана.
- Да. И подъем единения и осознания себя единой нацией в обществе, конечно, - тоже мощнейший. Ну, сейчас он на спад пошел, это чувствуется. Но был мощнейший.
Хотя при всем при этом я, конечно, думал, что добровольцев будет больше. Я помню одно из самых странных моих ощущений от Киева: когда батальон "Айдар" набирал добровольцев. Они стояли рядом с Майданом, и когда в день записалось 30 человек. - Я понял, что все не совсем так идеалистично и романтично, как, может быть, представлялось вначале
: Не скажу по процентам, но пошел откат. Все-таки начиная с Майдана прошел уже год, люди реально устают. И личные проблемы, конечно, выходят на первый план.
- И что со всем этим делать?
- Армию надо делать. Добровольческие батальоны, волонтеры - это все хорошо, но надо строить сильную армию. Все равно такие вещи может решать только государство. И армию должно содержать государство, а не волонтеры. А если все это затянется еще на 3 года ?! Ну, не будут волонтеры каждую зиму возить туда носки!
И армию нужно делать сильную. Потому что сильная армия - это как минимум сдерживающий фактор. Если бы Украина изначально обладала сильной армией, у вас бы Иловайска не было. Потому что 25 раз подумаешь о допустимом уровне потерь. Условно говоря, можно отвоевать Мариуполь и коридор в Крым с тысячей потерь. А если ты понимаешь, что это будет 15 тысяч потерь, то это уже совсем другие риски и совсем другие расклады.
Сейчас, насколько я понимаю, движение в этом направлении идет, но, на мой взгляд, оно опять-таки недостаточно.
- Задам вопрос, которого все равно не избежать, поскольку ответ на него интересует жителей обеих наших стран. Речь, конечно, о прогнозе на будущее.Что будет на Донбассе весной? Останутся ли там российские войска, или Путин все же выведет их домой?
- Я думаю, советники и кураторы там будут, безусловно. Спецслужбы там будут, безусловно. Но вот именно войска ... опять же, я не знаю, в каком мире этот человек живет, чем он руководствуется. Его следующий шаг теперь я совершенно не берусь прогнозировать.
- А что, было время, когда ты мог его прогнозировать?
- Было время, когда он был предсказуем, как дважды два.
- Когда именно?
- Да еще год назад ... Но мне кажется ( и это мое субъективное мнение, то, что называется "чуйкой"), что российской армии там больше не будет. Конечно, этот коридор будет оставлен открытым, и техника туда еще будет поставляться какое-то время. И добровольческим отрядам путь туда будет открыт. Но вот российской армии как армии, мне кажется, там уже не будет. Все это будет пущено на самотек, а когда в России начнутся уже "совсем-совсем проблемы" (а они начнутся в ближайшее время), то Россия на Донбасс совсем махнет рукой.
- А может, все будет наоборот? Все у вас будет так плохо, что Путину позарез понадобится маленькая победоносная война?
- Может быть, и маленькая победоносная война. Для отвлечения общества от внутренних проблем нет ничего лучше, чем маленькая победоносная война.
- В общем, совершенно ясно то, что ничего не ясно.
- Совершенно ясно одно:. ближайший фейерверк там будет на Новый год
? - Почему
- Потому что вооруженному русскому мужику на Новый год чтобы не выпить и не пострелять - такого не бывает. И это я однозначно знаю, как человек, служивший в армии.
Я думаю, что ситуация с этой более-менее установившейся линией фронта сохранится и в дальнейшем. Обострения, конечно, еще будут, активизация - будет, столкновения еще будут; может, будут оставлены какие-то плацдармы. Но в целом ситуация пока будет вот такая. А потом, в конце концов, Украина все-таки восстановит контроль над этой территорией. Потому что никакой государственности там построено не будет, никакого даже Приднестровья там не будет. Там будет то, что есть сейчас. То есть абсолютное безвластие.Территория будет контролироваться разрозненными вооруженными группами, которые еще и между собой будут собачиться. И это, безусловно, будет приносить проблемы украинской стороне: обстрелы, похищения, и пр. Долго это терпеть невозможно, поэтому Украина, безусловно, будет решать эту проблему.И, к сожалению, никаких предпосылок к другому варианту решения этой проблемы, кроме как силового, я не вижу. Политически эта ситуация не решается.
- Наслушался я от тебя о твоей семье, рискованной работе, о современной России - и сам собой возник вопрос: а ты не думал о том, чтобы уехать с семьей куда-нибудь за рубеж? Думаю, ты без особого труда мог бы получить вид на жительство в какой-нибудь тихой европейской стране ...
- Да, могу.
- Почему тогда не уезжаете?
- У меня каждый день с этого начинается. Просыпаюсь, смотрю новости и думаю: "Да на *** я не уехал ?!". И каждый день меня эта мысль гложет: а пошло оно к черту, валить из этой страны! И был момент, когда я реально-реально сожалел, что не уехал. Думал: вот когда два года ребенку было, надо было ее вывозить, чтобы она росла уже там совсем нормальной. Но я хочу, чтобы у меня дочь выросла русской. Хочу, чтобы она была носителем этой культуры.
- Ну, растили же своих детей русские эмигранты за рубежом ...
- Я хочу, чтобы у нее запахи детства были запахами Москвы. Чтобы у нее биоритмы сформировались в этих биоритмах. Чтобы соотношение пасмурных и солнечных дней было у нее таким, каким оно есть в Москве. . Хочу, чтобы она была носителем места, в котором она родилась
- А ты допускаешь, что она вырастет - и спросит: ".? Папа, почему мы тогда не уехали"
- Я не то, что допускаю; я хочу, чтобы она доросла в России до 18 лет, а дальше - учиться. Сорбонна, Оксфорд, чего угодно. Существует вагон бесплатных программ, и если мозги есть, можно учиться где угодно. Чтобы она ехала уже туда, в мир, а там уже делала свой выбор сама.И я думал, что просто у меня есть время до ее 18-летия. И потом в какой-то момент я понял, что нет. Вот этих 10-12 лет у меня уже нет. И я очень жалел, что не вывез ее маленькой, чтобы она вообще всего этого не знала. Сейчас у меня отношение к этому как-то устаканилось, подравнялось. И я отношусь к этому так: до последнего момента, когда можно будет держать семью в России, мы будем оставаться в России. А вот как поймем, что через 2 часа "ахтунг!" - Тогда уезжаем.
- Ну, хорошо. Тогда пока не уехал, пожелай что-нибудь Украине к Новому году.
На Донбассе произошло чудесное превращение оккупантов в миротворцев... |
mitr k — 14.12.22 | 19:39
гг..это все равно,что Ковпак совместно с гестапо патрулирует леса под Ковелем... Ответить
http://nr2.com.ua/blogs/RIA_new_region_ukraine/Na-...antov-v-mirotvorcev-87137.html
© HP2
+++

+++
|
На Донбассе произошло чудесное превращение оккупантов в миротворцев... |
Сколько волка ни корми - он в лес смотрит
+++
На Донбассе произошло чудесное превращение оккупантов в миротворцев
22 ДЕКАБРЯ 2014, 16:59 4126 2
У руководства Украины должны же быть мозги какие-то
ПО ТЕМЕ «ДНР»? Все закончится бесславно Киев, Декабрь 22 (Новый Регион, Константин Зельфанов) –
«К сожалению, информация о том, что с 28 декабря российские военнослужащие примут участие в патрулировании «по всей территории «ДНР» и «ЛНР», подтвердилась: она размещена на сайте ОБСЕ. С украинской стороны это соглашение подписал генерал-майор Размазнин, с российской – генерал-майор Вязников, – пишет в своем блоге на LiveJournal Андрей Мальгин. –
С договоренностью согласились представители как «ДНР» и «ЛНР», так и ОБСЕ. Если это действительно произойдет, это будет второй по значению победой Путина в этом году – после удачной аннексии Крыма.
Везде, где появляются российские «миротворцы», конфликты не разрешаются, а замораживаются, причем неизменно в интересах Российской Федерации.
Такое положение мы имеем в Осетии и Абхазии, плотно насыщенных российским военным контингентом. То же самое видим на территории Молдовы.
Несмотря на энергичные возражения руководства страны, российские «миротворцы» не собираются покидать территорию Приднестровья. Впились, как клещи. Как иначе это назвать, если не оккупацией?
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Русский генерал Ленцов поехал в Донецкий аэропорт на переговоры с «киборгами» ПО ТЕМЕ Киборг «Тополь» объяснил огромные потери спецназа РФ в аэропорту Донецка Подход к разрешению конфликта может быть только один: представители российских вооруженных сил должны покинуть территорию Украины, вплоть до последнего офицера и последнего солдата. Если нужны миротворцы – возьмите их в других государствах. Если нужно привлечь к переговорам российских военных: добро пожаловать в Минск. Ну, или встречайтесь на границе, с российской стороны, разумеется. Как-то замылился вопрос: а что вообще там делают российские генералы из Генштаба? Почему они совершают инспекционные поездки вдоль линии фронта (явно не в интересах украинской стороны), почему дают указания «ополченцам» (и, наверное, не только указания)?
ОБСЕ, конечно, организация гнилая, но у руководства Украины должны же быть мозги какие-то. Легитимизируя присутствие пусть даже 500 военнослужащих, вы тут же получите их 5000. Или 50000. И никакое ОБСЕ их численность не проконтролирует, да и не собирается.
Любой погибший в бою российский десантник тут же превратится в вероломно убитого «миротворца».
Ну и так далее, дальнейшее представить нетрудно.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Боевики снова нахимичили с российским «гумконвоем»
Александр Невзоров: путинские патриоты – это орки
Окружение Януковича возвращается в Украину с надеждой на реванш
Андрей Мальгин Источник: LiveJournal
ТЭГИ: Украина, Россия, ЛНР, ОБСЕ, ДНР, Донбасс, Приднестровье, военнослужащие, Минск, аэропорт, миротворцы, переговоры, русский, генерал-майор, Донецкий аэропорт, генерал, соглашение, информация, Александр Ленцов, десантник
http://nr2.com.ua/blogs/RIA_new_region_ukraine/Na-Donbasse-proizoshlo-chudesnoe-prevrashchenie-okkupantov-v-mirotvorcev-87137.html
© HP2
+++
|
Велика Скуфія переможе - або чи потрібна українцям держава |
http://ar25.org/node/23452
+++
ПРОДОЛЖЕНИЕ ПО АДРЕСУ - http://www.liveinternet.ru/users/paul_v_lashkevich/post347662630/
+++
...))) Згідно зі звичаями сокупії, відкрито державою керували князі, але їх завжди спрямовували брахмани. За словами римського філософа та історика Діона Хризостома (40–120 рр.), галльські царі «були лише виконавцями волі друвідів» (Пиготт Стюарт. Друиды. Поэты, ученые, прорицатели / Пер. с англ. — М.: ЗАО Центрполиграф, 2005. — С. 116).
Те ж саме свідчили іноземні мандрівники про організацію влади у слов’ян. Так, арабський географ та історик IX ст. Ібн-Русте у «Книзі дорогоцінних скарбів» писав: «Є у них знахарі, із яких деякі наказують царям, як ніби вони їхні володарі. А уже коли знахар віддає наказ, то не виконати його не можна ніяким чином». Арабський автор IX ст. Гардізі свідчив: «Є у них [русів] знахарі, влада яких поширюється і на їхніх царів». Автор «Слов’янської хроніки» Гельмольд вже у 12 ст. писав, що «Цар у руян порівняно із жерцем має дещо скромніше значення».
«Часто волхвів обирали вождями племен, нерідко вони ставали на чолі держави.Тому немає нічого дивного у тому, що Аль-Бекрі писав про українського короля, який мав титул Мага (чарівника). Очевидно це був хтось із брахманів-волхвів» (Олександр Ковалевський. Українські держави в докиївський період: Артанія, Куявія, Славія).
Залишки брахманської сокупії збереглися аж до 19 ст. у формі «Копного, або купного права», від слова «купа» – зібрання, скупчення (Н. Иванишевъ. О древнихъ сельскихъ общинахъ въ Югозападной Россіи / Изданіе Кіевской Археографической Коммиссіи. — К.: В тип. Федорова и Мин., 1863. — С. 3-34).
Якщо бути точним, то «держава» – це така форма організації нації, при якій домінуює варна кшатріїв. Відповідно, головним інструментом керування в такій системі є примус, адже суспільна функція кшатріїв – творче застосування насильства. Якщо при сокупії народ добровільно обдаровував своїх богів і підтримував громадські справи, то в державі все по-іншому: тут примусові податки, примусова служба в армії, примусове виконання законів тощо.
Етимологічно слово «держава» походить від кореня *дер, від якого походять слова «дерти» (бити), «драка» (бійка), «дракар» (бойовий човен), «дракон» (потік сили). Тож поширене уявлення про те, що «держава – це апарат гноблення і насильства пануючого класу», насправді не далеке від істини.
Проблема в тому, що держава представляється як єдино можлива форма самоорганізації нації, адже крім слова «держава» іншого слова просто не існує. Тепер же ми знаємо, що держава – це тільки одна з форм суспільної самоорганізації, причому це форма не повноцінна, оскільки в ній зрізана брахманська верхівка. Натомість повноцінною формою організації нації є сокупія–скуфія–скіфія–копа.
Форма «держави» є нестійкою: при ній зупиняється розвиток, а життя суспільства все більше нагадує казарму, адже нічого кращого кшатрії просто не знають. Залишена без підтримки брахманства, варна кшатріїв припускається дедалі більше помилок, що викликає суспільне незадоволення і протест.
Судячи з історичних джерел, перша спроба замінити сокупію на державу була здійснення великим князем Володимиром Святославовичем, який усунув від управління варну брахманів, здійснивши військовий переворот (сучасними словами – установив хунту). Оскільки професійне військо (кшатрії) називалося іменем «русь», то вся держава почала називатися Руссю. На основі відомостей з «Повісті врем’яних літ» та інших джерел дослідники відносять здійснення революцій кшатріїв на 980 рік. Її зовнішнім проявом стало усунення з пантеону богів Велеса – бога варни брахманів, натомість чільне місце зайняв Перун – бог варни кшатріїв.
Негативні наслідки «хунти» виявилися дуже швидко, тож уже в 987 році (а не 988) Володимир повертає до влади брахманство, разом з ним хрестить Русь в аріянство, а для компенсації «моральних збитків» установлює для варни брахманів щедрі виплати в розмірі десятини від доходів державної скарбниці (див.: Скуфія брахманів і Русь кшатріїв). Проте самоназва Русь залишилася, а народ цієї держави почав називатися «русами» або «русинами», тобто «воїнами» (слово «русичі» – це вже пізніша вигадка). Подібним чином з виникненням Козацької держави слово «козаки» (воїни, кшатрії) перетворилося на етнонім (кубанські українці донині називають себе козаками).
Потужний удар по українському брахманству було здійснено Ярославом Мудрим, який фізично ліквідував Володимира Великого та його династію, а в 1039 році спробувавпоставити місцеву аріянську церкву під контроль Візантії. Тоді брахманству вдалося вистояти, але не на довго: після руйнівних походів хана Батия в 1241–1242 роках варна брахманів зазнала розгрому й більше не змогла відновитися. Тож коли за Богдана Хмельницького та Івана Виговського відбулося відновлення державності, то це вже була саме кшатрійська «держава», а не брахманська «сокупія». Всі наступні поразки українського національно-визвольного руху, в тому числі за Другого Гетьманату Павла Скоропадського та ОУН Євгена Коновальця, були спричинені саме слабкістю українського брахманства.
Третій тип національної самоорганізації – це т. зв. ліберальна демократія, при якій домінують цінності варни господарників. Оскільки їм найбільше підходить ринок, то вони й намагаються організувати націю у вигляді ринку, де все купляється і все продається.
Проте така форма організації принципово нежиттєспроможна, оскільки системна функція варни господарів спрямована на досягнення особистого збагачення, а не загальнонаціональних інтересів. За такого устрою продається і купується все – від державних посад до судових рішень, що веде до швидкого загнивання і розпаду.
Проте тут є один плюс: у період хаосу і реальної загрози втрати незалежності народ гарячково шукає виходу. Врешті-решт його погляди звертаються в минуле – до Золотої доби і брахманської сокупії.
Відповідь однозначна: негайно формувати українську варну брахманів. Організоване брахманство створить «зерно» – цивілізаційний стартап нового циклу – і відновить варнову структуру Великої Сокупії.
На завершення зазначимо, що національна безпека визначається не розміром армії та кількістю зброї, а простором подій, в якому перебуває нація. Для того, щоб нація могла утриматися у просторі позитивних подій, потрібна Сокупія-Скуфія з потужною варною брахманів – організацією святих мудреців, які самі рухаються вгору і підтягують за собою весь народ.
Велика Скуфія переможе!
Завантажуйте статтю у форматах DOCX і PDF
Самоорганізація варни брахманів і Великий Перехід
у радіопрограмі «Від пращурів до нащадків» 26 жовтня 2013 року.
+++
|
Велика Скуфія переможе - або чи потрібна українцям держава |
У масовій свідомості держава представляється як єдино можлива форма самоорганізації нації, адже, крім слова «держава», іншого відповідника просто не існує. Насправді держава – це тільки одна з форм суспільної самоорганізації, до того ж, м’яко кажучи, неповноцінна...
Як відомо, людина (що означає «гравець») – істота соціальна, тож може розвиватися тільки в соціумі, тобто в доволі чисельній спільноті. Природними людськими соціумами (популяціями) є етноси. З погляду еволюції, саме етноси (популяції, етносоціальні організми) є еволюційними одиницями.
У будь-якій грі перемагає той, хто перевершує суперника у творчості. Так само етносу для успішної змагальності в еволюційній грі треба весь час творити інновації, поширювати їх і захищати. У такий спосіб відбувається постійна модернізація етносу, його якісне і кількісне зростання. Що динамічніший і чисельніший етнос, то більші його шанси в еволюційних перегонах.
Для виконання згаданих трьох системних функцій – творення, тиражування і захисту – етнос формує три спеціалізовані підсистеми. Їх прийнято позначати санскритським терміном «варна» (якість, барва) або латинським «каста» (чиста, однорідна). Тобто етнос як еволюційна одиниця структурується на три функціональні підсистеми. Зверніть увагу: не члени етносу об’єднуються у варни, а етнос як еволюційна одиниця структурується на варни, до яких притягуються люди з відповідними якостями. Якщо нема етносу, то нема й варн.
На санскриті, що походить від прадавньої української мови, згадані три варни називаються: «брахмана» (від Брахма – «бог неба і землі» – це титул Творця Всесвіту), «ксатрія» (від кореня *кес – меч, звідси «кіш» – військова одиниця), «вайсія» (від кореня *віс – діловитість, бізнес). Ці терміни збереглися в українській мові у словах «врахман, рахман» («святий мудрець»), «козак» (мечник, воїн), «весь» – село, господарство (лат. vici – селянське господарство, староангл. bisig – активність, діловитість, бізнес).
Отже, є три варни – три організовані підсистеми етносу: «брахманство», «кшатрійство», «господарство». Люди, які входять до цих організацій, отримують назви «брахмани», «кшатрії», «господарі». Ми тут свідомо не використовуємо сучасні слова «священики», «козаки» і «бізнесмени», оскільки вони вже несуть інший контекст, не пов’язаний з ідеєю трьох варн. Натомість «брахмани» – це члени організації (підсистеми) «брахманство», «кшатрії» – члени організації «кшатрійство», «господарі» – члени організації «господарство».
Наприклад, якщо людина не входить до етнічної організації брахманів, то не може називатися брахманом. Вона може називатися вченим, мудрецем, людиною брахманського спрямування, духовним лідером, навіть святим, але аж ніяк не брахманом. Те ж саме стосується інших варн, – і це треба чітко усвідомити.
Прийняття до варнової організації вважається надзвичайно важливою подією, співмірною з народженням людини, адже тепер вона стає повноцінним членом етнічного організму: долучається до знань, кодексу честі й організаційних можливостей своєї варни. Тому члени кожної з трьох варн вважаються «двічі народженими».
Член етносу, який не належить до жодної варнової організації, перебуває у неструктурованому соціальному середовищі. Статус такої людини на санскриті позначається словом «судра» («шудра»), що означає «найманий працівник, несамостійний виконавець, слуга». Це також українське слово: в народі донині поширені прізвища Шудра, Шудря, Шудрик, Шудрак, Шудрин. Позаяк шудри не належать до жодної варни, то вони не є «двічі народженими».
Отже, для забезпечення конкурентоспроможності в еволюційній грі, етносоціальний організм як колективна істота вищого рівня створює три чітко організовані підсистеми: брахмани спеціалізуються на творенні інновацій (започаткувань, стартапів), господарі – на тиражуванні створених брахманами інновацій, кшатрії – на захисті створених брахманами і розтиражованих господарями інновацій.
З одного боку, це суттєво відмінні функції:
–для інновацій потрібні натхнення і свобода творчості;
–для захисту потрібна залізна дисципліна і творче застосування примусу;
–для тиражування потрібні спокій, точність і потужна мотивація.
Очевидно, що для виконання таких радикально відмінних функцій потрібні люди з радикально відмінними якостями.
З другого боку, кожній з трьох варн необхідно робити те ж саме з інформацією (знаннями, відами):
1) отримувати якісну, надійну інформацію, необхідну для діяльності (таку інформацію можна отримати тільки з надсистеми);
2) засвоювати і практично застосовувати цю інформацію (самовдосконалюватися, досягати майстерності у своїй справі);
3) сприяти якісному і кількісному зростанню варнової організації (тобто поширювати засвоєну інформацію), підтримувати авторитет варни та її добру славу.
Таким чином, маємо однотипну структуру з трьома інформаційними функціями, які кожна варна наповнює своїм специфічним змістом.
Брахмани отримують якісну інформацію від Святого Духа – «духа істини, скарбниці добра і подателя життя», як говориться у відомій молитві. Тому Святий Дух є богом-егрегором брахманів, це їх надсистема. З самого початку його називали архаїчним іменем «Ілля» («ель» – дух), пізніше – «Велес», а після аріянської релігійної реформи Володимира Великого його називають Святим Духом. Це інформація і енергія, які йдуть від Творця Всесвіту (Брахми), ретранслюються святими сутностями світу духів, на Землі сприймаються святими людьми і доносяться до всього соціуму.
Саме Святий Дух дає людям вищі метафізичні знання, на фундаменті яких можна розгортати енергійну творчість – згідно з правилами Творця і законами Всесвіту. Незважаючи на зміну своїх імен, бог-егрегор брахманства був і є носієм вищої мудрості, любові, творчості та святості, покровителем мистецтв, цілительства, інновацій, а також матеріального багатства, створеного на цій основі.
Для отримання вищих знань і резонансу з ними треба самому перебувати у стані святості, тому «святість» – це професійна якість брахмана. Індикаторами святості є гармонійні внутрішні (здоров’я, гармонія, ясне мислення) і зовнішні події.
Для посилення інноваційного потенціалу етносу необхідне якісне і кількісне зростання варни брахманів, тому її члени дбають про залучення до варни здібних людей і набуття ними брахманської кваліфікації, піднесення авторитету варни та посилення її впливу на суспільство. Для цього брахмани діють методами переконання, де головним аргументом є власний позитивний приклад.
Таким чином, для належності до варни брахманів потрібне виконання трьох обов’язкових умов:
1) долучення до метафізичних знань;
2) перебування у стані святості або близько до нього;
3) підтримка варни роботою, грошима, зв’язками та іншими ресурсами.
Еволюційна гра передбачає змагальність етносів, проте це має бути правильна змагальність. Її сенс полягає в тому, щоб досягати переваги посиленням себе, а не послабленням суперника. Якщо окремі люди або інші етнічні організації порушують правила чесної змагальності, то брахмани намагаються переконати їх діяти правильно. Коли ж м’яка дипломатія брахманів не дає результату, тоді за справу беруться кшатрії, які рішуче і жорстко приводять правопорушників до тями. Якщо ж усе йде за правилами, то кшатріїв ніхто не бачить і не чує: вони тренуються, оволодівають новою технікою, займаються самовдосконаленням і готуються до нових перемог.
Унікальність функції кшатріїв полягає у творчому застосуванні примусу щодо тих, хто не розуміє доброго слова. Їхній бог-егрегор є носієм грізної, грубої, страшної, вибухової, руйнівної енергетики. Деяке пом’якшення відбулося після перейменування грізного Перуна на більш витонченого архістратега Михайла, проте це жодним чином не скасовує функцію творчого руйнування варни кшатріїв.
Надсистемою для кшатріїв є варна брахманів. Саме брахмани дають кшатріям надійні знання, місію, стратегію, зброю, амуніцію, утримання і все інше, необхідне для виконання своєї функції.
Спільним для брахманів і кшатріїв є те, що вони діють в інтересах всієї нації. Але не так через відчуття обов’язку, як через високий рівень усвідомлення, що запорукою їх персонального щастя є щастя всієї нації.
Друга подібність полягає в тому, що кшатріям притаманна здатність до нестандартних дій, адже на полі бою перемагає той, хто перевершує противника у творчості.
Відмінність між цими варнами в тому, що, по-перше, головним інструментом кшатріїв є творче застосування примусу, натомість брахмани схильні діяти виключно методами переконання. По-друге, брахмани діють в інтересах Всесвіту, натомість кшатрії схильні мислити більш локально. Висока ефективність кшатріїв досягається тільки тоді, коли вони діють під керівництвом брахманів.
Ефективність варни господарів основана на тому, що вони отримують від брахманів інновації і застосовують їх для власної вигоди і вигоди всієї нації. Це досягається тим, що господарі діляться прибутками з брахманами, які їх концентрують і розподіляють в інтересах всієї системи. Наприклад, якщо брахмани сконструювали новий технічний пристрій, то господарі його масово відтворюють і вигідно продають, відраховуючи брахманам належну їм частку прибутків.
Богом-егрегором господарів є Дажбог, якого спочатку називали первинним іменем «Ни-кола» (кінець річного кола, коли одержували щедрий урожай – плід річної праці). Після реформи Володимира Великого богу-егрегору господарів повернули його первинне ім’я, назвавши його Святим Николою.
Святий Дажбог Никола має багато спільного зі Святим Духом Велесом: обидва мають відразу до насильства, люблять мир і займаються облаштуванням комфортного життя.
Різниця в тому, що брахмани творять стартапи («зерно»), а господарі його помножують. Тому головне для брахманів – це знання загальних принципів і творення нових зразків, а головне для господарів – вміння засвоювати норми (правила, стандарти, технології, зразки) та їх помножувати. Бог-егрегор господарів Святий Никола є найбільш прогнозованим і зрозумілим («нормальним») порівняно з вигадливим Святим Духом і вибуховим Архістратегом Михайлом
Варна брахманів є надсистемою для варни господарів, їхнім керуючим органом, джерелом знань і натхнення. Натомість варна кшатріїв не є такою надсистемою, адже руйнівна енергетика воїнів не може бути джерелом добробуту господарів.
Якщо варни брахманів і кшатріїв працюють на націю в цілому, то господарі працюють на власний добробут, а їхній внесок у загальне благо виражається головним чином у платі за використання брахманських інновацій. Звісно, що господарі можуть займатися суспільним благодійництвом, проте це право доступне для будь-кого, тим більше, що дарування – це, при правильному застосуванні, не що інше як механізм самозбагачення (див.: Коли радіє Всесвіт).
Діяльність варни господарів – це бізнес, торгівля, підприємництво та будь-яка інша економічна діяльність самостійних людей – панів-господарів. «Добрий вечір тобі, пане-господарю...» – це про них.
Зауважимо, що визначальною ознакою варни господарів є не економічна діяльність (нею можуть займатися й брахмани), а рівень свідомості: господарі орієнтовані на власний добробут, тож їх найбільше цікавить матеріальне збагачення. Як людей практичних і прагматичних, їх більше цікавить «синиця у жмені», а не брахманський «журавель у небі» чи сповнене ризику і саможертовності життя кшатріїв.
Традиційно шудрами називали людей, які могли себе реалізувати тільки як наймані працівники, несамостійні виконавці, слуги. Якщо ж поглянути на це питання глибше, то шудри – це члени етнічної громади, які не належать до жодної з трьох варн, тобто не виконують трьох обов’язкових умов належності до варни: 1) підпорядкування надсистемі, 2) постійне підвищення майстерності, 3) підтримка варни роботою, грошима, добрим прикладом (включення у варновий егрегор).
З другого боку, шудри є спеціалістами у своїй професії, тому вони долучаються до діяльності брахманських, кшатрійських або господарських структур, тож при бажанні і досягненні потрібної кваліфікації можуть влитися до відповідної варни. Тому шудри виступають в ролі кадрового резерву для наповнення варн. На це вказує і саме слово «судра», яке етимологічно близьке слову «субстрат», що значить основа, підґрунтя (від лат. sub — «під» і stratum — «шар», тобто «нижній шар»). Шудри – це вільні люди, проте вони не є варною, адже не спроможні до самоорганізації і не мають свого бога-егрегора. Їхня самореалізація здійснюється через виконання професійної діяльності під керування представників однієї з трьох варн. Шудри можуть бути службовцями, робітниками фізичної чи розумової праці, допоміжним персоналом у брахманських, кшатрійських чи господарських структурах.
Входження до варни або вихід з неї є справою суто добровільною. Людина перебуває у тій соціальній групі, де їй найцікавіше і найкомфортніше. В міру зростання особистого розвитку і в пошуках своєї природовідповідної діяльності людина протягом життя може змінювати варни.
Очевидно, що кожна молода людина спочатку належить до середовища шудр. При правильній професійній орієнтації вона відразу ж знаходить свою варну і вливається до неї на все життя. Якщо ж з вибором діяльності не все однозначно, то людина може спробувати себе в різних варнах і знайти ту, яка найближча до її духовної природи в поточному фізичному втіленні (сеансі реінкарнації). «Вищий пілотаж» і найвища свобода самоздійснення досягається у варні брахманів, тож до цієї варни можуть долучатися найрозвиненіші кшатрії, господарі та шудри.
Належність до варни в жодному разі не є спадковою, хоча зрозуміло, що варнова належність батьків значною мірою впливає на життєвий шлях дітей. Незалежно від варни батьків, всі діти спочатку є шудрами. При досягненні ними певного рівня зрілості та кваліфікації їх можуть прийняти до певної варни з набуттям відповідних прав та обов’язків (див. вище: Три умови належності до варни).
Кожна людина вільна у виборі собі супутника життя з будь-якої варни, тобто між варнами нема формальних бар’єрів. Проте зрозуміло, що найгармонійніша взаємодія виникає між людьми одного спрямування, адже «найбільше щастя – це спілкування з рівними тобі», або «щастя – це коли тебе розуміють». Тому варнове суспільство заохочує створення сімей між чоловіками і жінками, які належать до тієї самої соціальної підсистеми. Створення варново однорідних сімей сприяє формуванню династій, перевагою яких є концентрація професійних знань і життєвого досвіду.
Кожна варна тяжіє до творення такої форми організації, яка дозволяє їй найлегше і найефективніше виконувати свою системну функцію.
Варна брахманів спрямована на творення інновацій, тому створює середовище сприятливе для вільного польоту фантазії, легкого доступу до знань, дружньої змагальності та імпровізації. Зовнішня свобода і відсутність жорстких рамок компенсується високою свідомістю і сталевою внутрішньою самодисципліною, тому в кінцевому підсумку брахманські організації є найбільш гармонійними, впорядкованими і дисциплінованими.
Для кращого розуміння брахманської системи корисно ознайомитися з устроєм стартап-інкубаторів, самих стартапів (інноваційних компаній), бізнес-інкубаторів, технопарків, «кремнієвих долин». Умовно кажучи, формою самоорганізації брахманів є екополіс, точніше – мережа інноваційних екополісів.
Варна кшатріїв спрямована на діяльність в екстремальних ситуаціях, швидку дію і високу концентрацію зусиль, тому тяжіє до формування жорстких, добре керованих, динамічних, авторитарних структур з дуже високим рівнем персональної відповідальності і виконавської дисципліни, адже зазвичай йдеться про життя і смерть. Найкращою формою для діяльності кшатріїв є військо (армія).
Варна господарів працює в найбільш регулярних умовах. Ідеальною організацією для її існування є ринок, де всі спокійно і чесно працюють за узгодженими правилами. Гроші люблять тишу, бізнес любить стабільність.
Суспільний устрій, за якого відбувається гармонійна взаємодія всіх трьох варн, називається трипільським словом «сокупія», тобто «скупчення», «зібрання», «об’єднання», «союз». Завдяки Геродоту (5 ст. до н. е.) слово «сокупія» почали вимовляти як «скуфія», а назву суспільного устрою перетворили на власну назву, тож Скуфія стало синонімом України. У новогрецькій мові (після 15 ст.) букву «У» (упсилон) почали прочитувати як І (іпсилон), тож «Скуфія» перетворилася на «Скіфію».
Особливістю цього суспільного устрою є повне домінування варни брахманів, завдяки чому в суспільстві панують мир, гармонія, мудрість, творчість, свобода. Головний інструмент управління суспільством – переконання, просвіта, релігія, позитивний приклад брахманства.
Сокупія – це устрій Золотої доби. Судячи з мирного життя та інтенсивної творчості трипільців, у них була сокупія як етномережа самодостатніх агроміст – тодішніх екополісів. Більшість населення, скоріше всього, належало до варни брахманів (подібна ситуація історично зафіксована в давній Ірландії, де були періоди, коли до організації друїдів входило понад половини населення).
У цей час також процвітала варна кшатріїв, адже трипільці володіли найпередовішою зброєю і були найбільш мілітаризованою спільнотою на земній кулі (див.: Чому трипільці були озброєні до зубів).
Так само вельми розвиненою була варна господарів, про що свідчать вражаючі масштаби тиражування трипільцями побутової і ритуальної кераміки, знарядь праці, предметів побуту, стандартних дво- і триповерхових будинків, типових колоподібних міст тощо.
За сокупії варна брахманів проникає у всі пори життя національного організму, зокрема, разом з кшатріями брахмани планують і реалізують військові кампанії, а разом з господарями творять ринкову економіку. Ілюстрацією до всепроникаючої дії брахманства є книга «Артхашастра» («Наука політики»), що її написав брахман Каутілья у 4 ст. до н. е. У ній описується все, що потрібно для керування державою: тут і система добору кадрів, і зовнішня політика, і підготовка шпигунів, і ведення війни, і податкова система, і сільське господарство, і все-все-все.
Сокупія–Скуфія проіснувала принаймні до початку 10 ст. «В літо 6415 (907) пішов Олег на греків, Ігоря зоставивши в Києві. І взяв він багато варягів, і словен, і чуді, і кривичів, і мері, і полян, і сіверів, і деревлян, і радимичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців... Всі ці звуться “Великая Скуфь”».
Великого князя Олега називали Віщим, що вказує на його брахманську належність: «У народній уяві Олег не просто князь, герой, а й кудесник, чародій. Цікаво, що існує багато згадок про язичницьких волхвів, але фактично ніколи не говориться про головного волхва. У багатьох народів детально описуються функції, які мав виконувати головний маг чи волхв племені. Можливо, на Русі головним волхвом був сам великий князь?.. Та й у Києві Олег місцем для своєї князівської резиденції обрав Лису Гору... Крім того, він володів талантом віщування, пророчим даром, був відуном. Олег постає як кудесник і через звуковий збіг Вольга-волхв, а ім’я Олег у скандинавських мовах перекладається як “віщий”, “святий”» (Оксана Сліпушко. Князь Олег — сплав легенди i бувальщини).
Подібним чином Велика княгиня Ольга, судячи з її діянь і величезного авторитету,безумовно належала до варни брахманів. ПРОДОЛЖЕНИЕ - http://www.liveinternet.ru/users/paul_v_lashkevich/post347662630/
|
2014.12. Происшествие на автотрассе под Киевом - все живы |
http://www.radiosvoboda.org/content/article/26758593.html
++++++++++++++++
23.12.2014
Народний депутат та командир добровольчого батальйону «Айдар» Сергій Мельничук назвав конфлікт між декількома бійцями батальйону та водієм, який стався 20 грудня на дорозі Бориспіль-Київ, спланованою провокацією.
«Ви бачили відео з самого початку? В мене є така інформація, що був замовник і це було сплановано», – заявив кореспонденту Радіо Свобода комбат «Айдару».
За словами активіста «Автомайдану» Сергія Коби, який допомагав організувати автоколону, винними є обидві сторони конфлікту.
«У «айдарівців» зірвало дах, вони застосували силу, тому що люди поводилися нечемно на дорозі, не проявили ніякої поваги до загиблих. «Айдар» не займав всю трасу, ліва смуга була вільною, там можна було їхати», – зазначив Коба.
Він наголосив, що до сутички водію кілька разів робили зауваження.
20 грудня на автодорозі Бориспіль-Київ між бійцями батальйону «Айдар» та водієм виникли сутички. Міліція відкрила відповідну кримінальну справу.
+++++++++++++++++
Paul_V_Lashkevich,
|
корысть во время интервенции в Украину |
Дневник |
|
Підсумки Майдану - перша річниця |
![]()
http://www.pravda.com.ua/articles/2014/12/23/7052965/
+++
Валерій Пекар, для УП _ Вівторок, 23 грудня 2014, 10:02
З дивним і суперечливим багажем завершуємо ми 2014 рік. Баланс наших активів і пасивів викладено у попередній статті.
Як люди оцінюють цей баланс?
Частина громадян уражена неабияким оптимізмом від складу нового уряду та парламенту. Інша частина — непереборним песимізмом та недовірою до всього. Звучать як заклики до негайного третього Майдану, так і категоричні вимоги дати новому Уряду належні йому 100 днів без критики. Суспільство поляризується не стосовно ідей, а стосовно оцінки подій.
Це погана прикмета.
Спробуємо розібратися в поточному стані справ, по можливості без зайвих емоцій.
СИСТЕМА КООРДИНАТ
Щоб зрозуміти все, що відбувається в сьогоднішній Україні, достатньо усвідомити дві речі:
1. Народ страшенно стомився від:
а) несправедливості (читай: відсутності реформи суду, прокуратури та міліції),
б) зниження рівня життя (читай: відсутності економічних реформ),
в) затяжної війни без оголошення війни (читай: відсутності стратегії щодо Росії у військовому, політичному та економічному аспектах),
г) помилок у кадровій політиці (читай: від відсутності реформ у державній службі та від спроб домовитися з прихильниками старого режиму).
2. Кремль вміє вдало поєднувати військові дії, економічний тиск та політичне розгойдування ситуації. Окрім своїх агентів, він спирається також на добровільних ідіотів, корисливих запроданців та всіх тих, хто боїться реформ.
Кремль вміє використовувати те, що викладено у пункті 1. Оскільки число тих, хто роздратований пунктом 1, при подальшому зволіканні стрімко зростатиме, то соціальна база протесту невпинно розширюватиметься.
У цій простій системі координат ми й житимемо найближчі місяці.
Для повноти картини треба додати фактор часу.
Захід не поспішає і грає з Росією у довгу гру, потроху придушуючи її так, як свого часу СРСР. Росія грає з нами у коротку гру, сподіваючись дотиснути Україну раніше, ніж Захід дотисне Росію.
Україна ж не має власної гри. Гірше за це не може бути нічого.
Стратегічна мета Кремля — довгостроковий хаос та громадянська війна на території України. Наша мета — порядок і процвітання. Але для її досягнення потрібні рішучі дії.
ПЛАН ДІЙ ДЛЯ УКРАЇНИ
1. Розробити стратегію війни з Росією у військовій, політичній, економічній та інформаційній сферах
Війна все одно буде (як не ескалація гарячої, то ескалація економічної), тож відсутність стратегії та підготовки до неї, обернеться для нас на страшні втрати.
2. Спалити кораблі, в першу чергу, в економічній сфері
Ми надто пов'язані економічно з державою, яка має на меті нас знищити. Все одно в якийсь момент Росія припине постачати газ, вугілля, ядерне паливо тощо (чи то як ворожі дії проти нас, чи внаслідок власного хаосу і розпаду). Негайно почати готуватися до цього моменту, щоб не було зненацька.
3. Не зважати на тиск Євросоюзу
В якийсь момент він побачить, що політика примирення провалилася, і скаже: "Ну, тепер, хлопці і дівчата, ви самі, бо, бачте, не вийшло, а ми не винні".
4. Оголосити справжню війну всім прибічникам старого режиму, які сьогодні працюють на Росію
Тюрми, конфіскації, висилання з країни. Буде багато крику про переслідування опозиції. Пам'ятаймо — це не опозиція, хоч би як називалася. Це агенти ворожої країни.
5. Негайно і нещадно порізати бюджет на 2015 рік за рахунок п'яти основних сфер: субсидій на енергоносії, спецпенсій для колишньої номенклатури, прозорості державних закупівель (економія на корупції 50%), реформи державної служби, скасування безадресних субсидій.
Історія вчить, що всі падіння країн починалися з фіскальної кризи. Бюджет країни потрібно винести на публічне обговорення.
6. Негайно розпочати економічні реформи
Про це можна окремо дуже довго і детально писати. Почати з економічної свободи, дерегуляції, дати позитивні сигнали економіці (підприємцям, інвесторам, споживачам).
7. Оголосити війну корупції, не ганяючись за окремими корупціонерами, а ретельно знищуючи всі корупційні схеми
Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Прозорість, свобода, всі адміністративні послуги безкоштовно та через Інтернет, скасування всіх інспекцій тощо.
8. Пріоритет номер один — реформа органів влади, як центральних, так і регіональних.
Інакше гальмуватимуться всі інші реформи. Почати з повного переосмислення: що має робити те або інше міністерство в умовах відкритої економіки, та чи потрібно воно взагалі. Різати функції, а не посади. Фактично знищити старі пострадянські відомства і створити нові, компактні та ефективні.
9. Пояснювати все це кожен день з ранку до вечора по всіх каналах телебачення і радіо.
Такий план дій для України як для цілісного суб'єкта. Щось із цього плану входить у сферу повноважень Уряду, щось Парламенту, щось у президентську вертикаль. Значна частина плану не може бути виконана без співпраці гілок влади. Певна кількість завдань не може бути виконана без активної позиції та участі громадянського суспільства.
СЕРЕДНЬОСТРОКОВІ ТА КОРОТКОСТРОКОВІ СЦЕНАРІЇ
Завдання, які треба виконати, формують можливі сценарії нашого майбутнього. Для простоти весь перелік вищезазначених необхідних дій ми називатимемо словом "реформи".
Розглянемо спочатку п’ять теоретично можливих сценаріїв, а потім оцінимо їх ймовірність.
Сценарій 1. Успішні та стрімкі реформи.
Ми робимо все, що потрібно. На це нам дають досить багато грошей (механізми для цього вже опрацьовані). Економіка стрімко зростає за рахунок дерегуляції, наявності доступного капіталу та відкритості нових ринків. Приклад: Південна Корея.
Сценарій 2. Повільні й половинчасті реформи.
Ми робимо все повільно, грошей дають мало, значних змін немає. Криза продовжується у менш гострій формі. Приклад: Греція.
Сценарій 3. Немає реформ.
Відсутність політичної волі призводить до відсутності реальних змін. Соціальні конфлікти, дефолти, зубожіння населення. Короткі періоди зростання завдяки сприятливій кон'юнктурі, і знов падіння. Приклад: Аргентина.
Сценарій 4. Громадянська війна.
Зростання соціальної напруги та підрив довіри до центральної влади разом із різким зниженням рівня життя призводять до нового регіонального поділу, роздмухування конфліктів та створення сприятливого середовища для поширення ворожої пропаганди. Приклад: Югославія.
Сценарій 5. Війна всіх проти всіх.
Розпад держави та недосформованої нації. Чорна діра замість країни. Приклад: Сирія.
Таке дерево сценаріїв можна намалювати, виходячи з ключового параметру — темпу, рішучості та успішності реформ.
Насправді все набагато простіше.
Сценарій 2 вироджений — він сповзає у сценарій 3. Під повільні та половинчасті реформи грошей не дають. Сьогодні це — доконаний факт. Ми не Греція, щодо якої інші країни мають зобов'язання. Нам ніхто нічого не винен. Неуспішна Україна нікому не потрібна і не цікава.
Сценарій 3 вироджений — він сповзає у сценарій 4. Ми знаходимось у стані війни, і наш супротивник має стратегічну мету розвалити нас швидше, ніж розвалиться сам. Тож тиск буде щоразу сильніший. Ми не Аргентина, що не мала потужних ворогів під час своїх криз.
Сценарій 4 вироджений — він сповзає у сценарій 5. У нас немає чітких кордонів, по яких країна могла би легко і порівняно безболісно розпастися. Різні України лежать на мапі не в стик, а накладаються одна на іншу. Ми не Югославія.
Таким чином, маємо лише два сценарії — південнокорейський сценарій нового економічного та культурного "тигра" та сирійський сценарій повного й остаточного розпаду. Позиція Європи та США "ми допомагаємо тим, хто помагає собі сам", стратегічно ворожа позиція Росії, вже розгорнута повномасштабна війна, мозаїчність країни — все це робить проміжні сценарії виродженими та малоймовірними.
Ми розглянули середньострокові сценарії, які реалізуються протягом 3-5-7 років. Що ж чекає на нас у 2015 році?
Виклики сьогодення та наша реакція на них формують базовий короткостроковий сценарій найближчих місяців, а також позитивні і негативні відхилення від нього.
Базовий короткостроковий сценарій. Повільний темп реформ, зниження рівня життя, закручування податкових та регуляторних гайок, зупинка бізнесу, масові звільнення працівників, ще більше зниження рівня життя та зростання соціальної напруги на тлі війни і несправедливості — все це призводить до соціального вибуху.
Найбільш імовірний час: кінець січня — початок лютого. Об'єктом ненависті є представники старої корумпованої державної машини: урядовці, податківці, митники, міліціонери, прокурори та судді. Проливається кров (дай Бог, невелика). На цій хвилі владу беруть до рук нові лідери, що частково вийшли зі старої еліти. Система зазнає стрімких, часто авторитарних змін. До кінця 2015 року все якось владнається та вийде на сталу траєкторію, але до остаточного закріплення одного із середньострокових сценаріїв ще далеко: точка неповернення не пройдена.
Негативне відхилення від базового сценарію. Система розбалансовується, як описано вище. Але нові сили не здатні взяти процеси під контроль. Починається розігрів, який завершується виходом на траєкторію середньострокового "сирійського" сценарію.
Позитивне відхилення від базового сценарію. Розкол старих еліт відбувається швидко, через дуже малу кров і заздалегідь підготовлені інституційні структури. Вихід на сталу траєкторію середньострокового "південнокорейського" сценарію відбувається вже у 2015 році. Це підтримується донорськими вливаннями розвинених країн та міжнародних інституцій. Вже на початку 2016 року виходить книга "Чому Україні вдалося?"
НАШІ ЗАВДАННЯ
План дій для України, базовий сценарій та відхилення від нього разом визначають завдання громадянського суспільства та кожного громадянина.
1. Всіляко тиснути на відповідні структури влади та еліти загалом задля стрімкого та ефективного виконання плану. Потрібні організовані форми протесту, бо стихійний "третій Майдан" стане першим кроком до хаосу, якого так бажає геополітичний ворог. Контролювати кожен крок влади, не даруючи їй ні 100 днів, ні 50 днів без конструктивної критики.
2. Допомагати виконувати цей план всіма можливими компетенціями, створюючи для цього паралельні структури та інституції, які у певний момент стануть скелетом нової держави — як добровольчі батальйони, що де факто стали духовною основою для нової армії, рано чи пізно стануть її фізичною основою на законних підставах. Як волонтерські команди, що працюють у міністерствах, рано чи пізно стануть основою нових міністерств, що постануть замість зліквідованих старих.
3. Тримати і посилювати мережі громадянського суспільства. Це вони витримали удар на Майдані. Це вони витримають всі удари, які доведеться прийняти на себе народу і державі.
4. Психологічно підготуватися до невідворотної війни з Росією — і лише це дає шанс війну відвернути. Кожному громадянинові стати солдатом інформаційної війни, а для того навчитися принаймні тримати удари ворожої пропаганди, і не лише явні, а й приховані. Окремим пунктом іде громадянська система антитерористичного попередження і захисту (тут слово "антитерористичний" використовується у своєму первинному сенсі, бо найбільш імовірною стратегією ворога є низка терористичних атак на мирне населення великих міст).
5. Посилювати внутрішню пропаганду: пояснювати людям сенс поточних подій, підвищувати рівень їхньої політичної та економічної грамотності, навчати їх взаємодіяти і будувати ефективні структури, готувати найкращих до державної праці у нових структурах влади.
6. Концентруватися на тому, що нас об’єднує, а не на тому, що роз’єднує. Думати про майбутнє, а не про минуле. Вдосконалювати і поширювати образ майбутньої України, привабливий для більшості її громадян. Ця національна мрія і стане основою, на якій виросте Нова Країна.
Наступний рік є вирішальним.
Без нас майбутнє не настане. Нова Країна проросте через стару країну, як трава проростає через потрісканий асфальт.
+++
Paul_V_Lashkevich,
|
Підсумки Майдану - перша річниця |
![]()
+++
Валерій Пекар, для УП _ Понеділок, 17 листопада 2014, 12:37
Здається, це було вчора. Здається, це було п’ять років тому.
Річниця примушує підбити підсумки.
Рік тому ми жили у мирній країні, що якось переживала тривалу, але не смертельну економічну кризу, скаржилася на несправедливість та тиранію, але була готова чекати аж доти, поки нарешті не повезе із добрим царем, і жваво обговорювала переваги та недоліки приєднання або до Європи, або до "русского мира".
Рік по тому сьогодні ми живемо у воюючій країні, що майже сягнула економічного дна, але зробила свій цивілізаційний вибір і готова за нього платити по великих рахунках. І платить. У країні, що вже не здатна чекати, зважаючи хоч на настрої людей, хоч на об’єктивний стан економіки.
Отже, спробуємо звести баланс сухою мовою соціально-політичної бухгалтерії, подивившись на наші активи та пасиви.
В активі:
1. Становлення громадянського суспільства та надзвичайна громадянська активність значної частини населення: Майдан народив добровольчі, волонтерські, реформаторські рухи, які відіграють ключову роль в обороні та перебудові країни.
2. Виникнення і згуртування української політичної нації, що понад усе ставить українську державність та успіх національного проекту, але розуміє національну ідентичність більш широко і сучасно, ніж просто українська мова та вишиванки.
3. Повне перезавантаження влади: новий президент, новий парламент, новий уряд. Одна з ключових вимог Майдану виконана — хоч і не самоціль.
4. Суттєве зменшення політичної ролі регіоналів, вихід комуністів. Поява на політичній арені значної кількості нових людей, що вийшли з громадянського суспільства.
5. Виникнення нової армії, що користується всенародною підтримкою і допомогою, та здатна перемагати сильнішого ворога. Ще не остаточна військова перемога, але вже зупинка агресії — будемо сподіватися, у крайній точці її наступу.
6. Безсумнівна низка дипломатичних перемог, підтримка всього світу у боротьбі з агресором, що зламав післявоєнний світовий порядок і намагається завести світ у пастку нової холодної війни, якщо не гарячої.
7. Зростання поваги до Церкви та її ролі у суспільних процесах як необхідна передумова творення сучасної нації.
У пасиві:
1. Втрата Криму та частини Донбасу, війна з незрозумілими перспективами із сильнішим супротивником в умовах слабкого командування, розвалених армії та військово-промислового комплексу. Фактичний програш інформаційної війни.
2. Вплив геополітичного супротивника на політику та економіку через своїх агентів у парламенті та місцевій владі, в урядових та силових структурах. Повна економічна залежність від ворога в енергетиці, значний вплив у медіа та банківській сфері.
3. Відсутність економічних реформ та тяжка економічна криза, спричинена цим, а також війною. Зубожіння значної частини населення, девальвація національної валюти. Фактична зупинка економічних процесів.
4. Залипання переважної більшості населення у старому мисленні: очікування добра і щастя від держави, голосування на виборах за старих регіональних баронів та російських агентів, громадянська пасивність.
5. Неподолана корупція, продовження існування старих корупційних схем, часто з новими "смотрящими". Старі бюрократи на ключових позиціях старої, нереформованої державної машини.
6. Невикористання шансу на інтерес до України й українського у світі, що його дали перемога Майдану та російська агресія.
7. Вибори за старим законодавством, як результат — відставання політичної системи від запиту суспільства.
Баланс активів та пасивів навряд чи дозволяє зробити однозначний висновок. Треба подивитися глибше на причини й сутність Майдану, тоді зможемо об’єктивніше оцінити й наслідки.
Для цього звернемося до статті "Сутність революції і завдання Нової Країни", опублікованої півроку тому, що давала відповідь на ключове запитання "що таке Майдан?". Ми тоді детально проаналізували глибинні причини Майдану, його пов’язаність з українською та світовою історією.
![]() |
Для тих, кому ліньки перечитувати, нагадаю основне: відповідно до нашого аналізу, Майдан є троїстою революцією:
— соціально-економічною: за вільний ринок та відкриту соціальну систему проти закритої напівфеодальної олігархічної системи;
— геополітичною: українською національно-визвольною, антиколоніальною, антиімперіалістичною;
— ментальною: нові цінності проти старих — "революція гідності".
Фоторепортаж Обличчя Євромайдану
Всі три революції не просто сталися одночасно, але взаємопов’язано, і мали одну й ту саму мету — перевести нашу країну із "Середньовіччя" до "Сучасності". Троїста революція має, відповідно, три основні ударні сили: малий і середній бізнес; національно свідомі громади; молодь і студентство.
Яка з цих революцій наразі завершена?
Революція завершується лише одним із двох способів: або перемогою революції, або перемогою контрреволюції. Перемога революції — це досягнення нею тих цілей, які вона ставила перед собою. Перемога контрреволюції — це виведення з гри ударних сил революції їхніми супротивниками.
Ні того, ні іншого ще не сталося. Ми ще не маємо ні відкритої економіки, ні нової української геополітичної суб’єктності, ні перемоги нових цінностей. Але і контрреволюція не перемогла, навпаки: олігархи, антимайданні та проросійські сили стали набагато слабшими.
Антиколоніальна, антиімперська революція наразі втілюється у Війні за незалежність, бо імперії нікого ще ніколи просто так не відпускали. Соціально-економічна революція втілюється у боротьбі за реформи, у протистоянні з Гідрою (умовна назва для всіх тих сил, які бажають провалу реформ та відновлення олігархічного балансу можливостей експлуатувати народ і багатства країни). Ціннісна революція найближчим часом проявиться у поступі нової української культури.
І це означає, що всі три революції наразі не закінчено, а фактично лише розпочато.
Як довго це все триватиме? Основні реформи треба зробити за півроку, і вже за півтора-два роки ми побачимо їхні позитивні наслідки. Для повноцінного проявлення міжнародної суб’єктності потрібно буде принаймні 3-5 років. Ціннісні зміни в суспільстві проявляться за 5-7 років.
Це довга гра, і нам потрібно налаштовуватися на довгу. Швидких перемог не буде.
![]() |
Чому ж ми розчаровані?
Тому що є стратегічні перемоги, для яких потрібні роки, і є тактичні перемоги, яких ми хочемо просто зараз.
Зробимо "copy-paste" із грудневих текстів 2013 року, де були зведені докупи вимоги Майдану, і подивимося на результат. Ось вони, без редагування:
1. Повне припинення репресій, реабілітація політичних в’язнів, закриття справ, відведення силовиків у казарми, покарання винних
2. Повне перезавантаження влади: прозорі чесні вибори з новою ЦВК
3. Зміна системи, а не просто облич у владі: новий суспільний договір, механізми обмеження влади і впливу народу
Заради справедливості підкреслимо, що перші два пункти значною мірою виконані. Але…
Є болючі речі, яких нам сьогодні конче не вистачає, щоб відчути бодай середньострокову перемогу.
Визначення та покарання винних у насильстві та вбивствах на Майдані.
Чітке проголошення нашої позиції у Війні за незалежність.
Вшанування героїв нового часу: військових, добровольців, волонтерів. Жорстке покарання військових зрадників.
Очищення депутатського корпусу від явних російських агентів.
Перші процеси проти корупціонерів.
Більше правди про ситуацію на фронті.
Налагодження нарешті державного забезпечення бійців всім необхідним, задля можливості перенацілення найкращого людського капіталу України та його коштів на цілі розвитку, а не підміни держави.
Формування дієздатного єдиного керівництва обороною.
Оголошення чіткої збалансованої стратегії щодо Донбасу.
Чітка державна позиція у банківській сфері.
Зміна системи призначення на державні посади - люстраційні критерії, конкурсний відбір, публічні обговорення, конкурс проектів.
Все це радше тактичні питання, але вони мають стратегічну вагу. Їхня невирішеність формує народне невдоволення, яке може вилитися у нові форми спротиву, і це буде дуже жаль, бо означатиме зрив тривких позитивних процесів через елементарне невиконання "правил техніки безпеки революцій".
Але насправді позитиву більше. Згадайте, що за зірваними угодами 21 лютого Янукович мав бути президентом до кінця грудня цього року. Згадайте, що в парламенті регіонали мали переважну більшість. Що громадським активістам "світила" в кращому випадку тюрма. Що ми сьогодні висуваємо вимоги до влади, які неможливо було навіть уявити рік тому, і вважаємо невиконання цих вимог ненормальним. Що рік тому весь світ мовчки віддав нас у "сферу особливих інтересів" Росії, а фактично — у неоколоніальний "русский мир".
Але в часи стрімких змін соціальний запит формується значно швидше, ніж політична система здатна відповісти. І нам здається, що політична система гальмує. І ми не готові миритися з її вадами. І це правильно: чим більші вимоги ми висуваємо до них, тим більше ми готові робити самі. Це і є зростання громадянської відповідальності. У влади просто не буде іншого вибору, окрім знятися з гальма і поспішати за вимогами громадянського суспільства.
Але не забуваймо одну важливу річ. На всіх майданах разом узятих, в усіх добровольчих, волонтерських та реформаторських рухах в тилу і на фронті брало і бере участь щонайбільше 15% населення. Інші залишилися там, де вони були, — для них нічого не змінилося.
Це вони проголосували за колишніх регіоналів - дивіться не на списки, а на мажоритарку, там видніше.
Це вони читають газету "Вести" і качають головою: Майдан в усьому винний, нічого би не сталося, якби не він. Їх більшість, і наше майбутнє значною мірою визначають вони.
Натомість інші воюють на фронті, збирають гроші й теплі речі, пишуть закони для нового парламенту та здають кров. Їхнє життя змінилося назавжди.
Можна було би сказати, що у нас два народи в одній країні, але ж це не так, бо є рух. Є міграція, і то лише в один бік. Дуже повільна, але незворотна.
15% — це дуже багато і дуже мало. Набагато більше, ніж потрібно, щоб запустити зміни в країні. Набагато менше, ніж потрібно, щоб зробити їх незворотними.
Дивним чином і в парламенті нових людей десь 15%, незважаючи на двошарову виборчу систему та перемішані мед з багном у кожному без виключення партійному списку.
Активна меншість задає напрямок руху, але пасивна більшість визначає його темп. Ми маємо змінити баланс на нашу користь. Зробити побільше підданих держави — громадянами.
На Майдані неодноразово звучало: нас не задовольнить зміна облич у владі, ми бажаємо змінити країну. Нова Країна — мрія громадян і вимога Майдану, і в цій новій країні Майдан не буде потрібний, бо вплив суспільства на владу буде постійним, а правила життя – прозорими.
Ми живемо у дивні часи, коли Нова Країна проростає крізь стару, як трава проростає крізь потрісканий асфальт: молоде, живе, зелене, гнучке пробиває чорне, старе, мертве й покручене.
Без революційної романтики палаючих шин і пляшок із запальною сумішшю, без помаранчевих касок і дерев’яних щитів, без жовтих шарфів самооборони і щогодинних молитов — революція на ймення Майдан продовжується.
Тільки запасайтеся не попкорном, а рукавичками, бо без вас нічого не станеться.
+++
|
2014.12. Происшествие на автотрассе под Киевом - все живы |
2014.12. Происшествие на автотрассе под Киевом - все живы
![]()
+++
+++
+++
|