Цитати сірої ночі

За рефлексіями С.Процюка (№2УЛГ)
Немає меж витонченій підступності пам"яті, що пропонує нам, коли найменше того бажаємо, або тліючі уривки травматичного досвіду, або ідилійні картинки з життя наших, вімріяних ідеальним Я, лубкових біографій.
Булімія, як наслідок нестачі любові. На цій нестачі базується кожен душевний дискомфорт. Невроз. Трагічне невезіння. Криводзеркалля усередині та зовні. Переважно носії нестачи любові є людьми надвразливими щодо навіть дрібних невдач, відмови, осуду чи несхвалення тощо. Вони переважно шляхетні і чесні, мають загострене відчуття справедливості.
Коли мефістофелівська Банкнота бачить приклади самопожертви чи некрикливого альтруїзму, то намагається замовчати або висміяти. Адже майже кожна людина боїться глуму. Чи остерігається, хоче уникнути. Ніхто не певен дії глуму на власну психіку. А от варварська оргія Банкноти всередині наших душ не боїться нічого. Були такі, хто зумів уберегти свою душу від колінкування перед фригидною царицею, чи можлива нічия в такому поєдинку? Душа безсила перед молохом Банкноти, але остання безсила перед часом. І якби Душа повірила у власне безсмертя в часі...
Щасливі - глухі і переважно байдужі до навколишнього, і за це не можна осуджувати. Інші старанно маскують власні порожнини фасадами благопристойності та ознаками вдалого життя, а щасливих жеребків ніколи не вистачить на всіх, наслідок - болісний пласт розчарування та прихованої агресії, жаска самотинність повільного в"янення.
Тягарі пристрастей та обов"язків інколи можуть розчавити. Те, що ми називали Порожнечею, є лише грою світлотіней цього згустка великої таємниці. Зір не витримає Порожнечі.

Нотатки на полях. Гоголь і Росія

Мико́ла Васи́льович Го́голь, що народився у Великих Сорочинцях на Полтавщині, син праправнука полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя офіційно вважається геніальним російським письменником. Сперечатись з письменницьким генієм Гоголя не варто, і використання ним російської мови для творчості деякі підстави росіянам щодо Гоголя також дає, безліч прикладів, коли російськими письменниками називають будь-кого, хто пише російською і про Росію, візьмемо хоч Іллю Еренбурга чи Осипа Мандельштама, але питали колись самого Гоголя, з яким народом, як письменник, він себе уособлює? Згаяне надолужити неможливо, Гоголь давно помер, і єдиними свідками його внутрішнього світу залишаються саме твори і листи. І що читаємо у листі до його друга, професора Максимовича: «Бросьте в самом деле кацапию да поезжайте в гетьманщину… что ж, едешь или нет? Влюбился же в эту толстую бабу Москву, от которой, окроме щей да матерщины, ничего не услышишь». Дивно! Вважається, що письменник творив російську культуру, але ж виходить, що він одночасно не любив Росію. Я читав листи Тараса Григоровича Шевченка до друзів, написані з заслання, і вже після нього, так цей геніальний український поет свою Україну любив до нестями, і тоді, і тепер це видається цілком природним.
Інший приклад «.., пов’язаний зі сприйняттям «Вибраних місць листування з друзями». Як тільки не картали російські критики Гоголя за цей твір, причому з різних позицій, починаючи від Віссаріона Бєлінського, «неистового» революційного демократа, до Сергія Аксакова, затятого слов’янофіла. А подивіться, що казали про цю книгу Тарас Шевченко чи Пантелеймон Куліш. Це слова захоплення. У чому річ? Та все в тій же ментальності. В глибокій релігійності української людини, в неприйнятті радикальної зміни картини світу.» (Віталій Коломієць «Українська газета №45, 2008р.)
Різні фахівці підкреслювали безцінний вклад Гоголя в російську літературу, і як же ці твердження конкретизувались: « Гоголю не випадково закидали незнання російської мови, надмір українізмів у творах, …і сьогодні, коли ми не просто читаємо твори письменника, а й знаємо історію розвитку російської мови за останні два століття, то розуміємо, що Гоголь витворив власний стиль російської мови. Він не завжди узгоджується з російською семантикою. Один із перших системних дослідників мови Гоголя, І. Мандельштам, схилявся до думки, що письменник перекладав з української, яку, за свідченням Максимовича, блискуче знав. Не завжди стовідсотково попадаючи в російське слово (часом до цього призводив контекст написаного), Гоголь прищепив російській літературі смак до словотворчості» (дж. попереднє). Так, геній цієї людини міг творити іншу літературу.
І дещо з цього приводу колись (минулого року) казала онука Єлизавети Василівни Гоголь - 93-річна полтавчанка Софія Миколаївна Данилевська: «Геній Миколи Гоголя по крові й за мовою належить трьом великим державам — Україні, Росії та Польщі. А тим, хто огульно звинуватив письменника в зраді рідної мови, Гоголь коротко і ясно відповів ще 1830 року в листі до своєї матері: «Я буду писать на иностранном языке!» Не великоросійською мовою, як заведено було тоді говорити, а саме іноземною. У мого батька, племінника Гоголя, було дев’ятеро дітей. І в нас у паспорті записано, що ми — українці! Слід підкреслити, що в сім’ї Гоголя всі розмовляли рідною українською мовою»
«Чому Гоголь вибрав саме Петербург? Пояснення знаходимо в листі Євгенія Гребінки до М. Новицького, датованому 1834 роком. «Петербург - то колонія інтелігентних українців. По всіх інституціях, академіях, в університеті - повно наших земляків. І при прийманні на посаду кандидат з українців звертає на себе увагу яко «un bonne d’esprit». Про тяжке входження у великосвітське оточення, про те, як він страждав у атмосфері традиційної зневаги до «хохлів», довідуємося з його листа до Михайла Максимовича від 1833 р.: «Якби ви знали, які жахливі перевороти в мені доконалися, до якої міри все в мені замордоване! Боже, скільки пережив, скільки перемучився!».

Хтозна, чи не ті муки були пов’язані з вибором мови для творчості. О. Мандельштам, який 1902 року першим видав монографію про стиль Гоголя, довів, що «мовою душі» письменника була мова українська, що не тільки лексика й семантика, а й синтаксис письменника були українськими й що писав він «перекладаючи».

Перша маленька книжечка «Ганс Кюхельгартен. Ідилія в Картинках» (під придбаним ім’ям В. Алов), яка вийшла у Петербурзі 1828 року, мала негативну оцінку в тодішніх російських журналах, і Гоголь негайно зібрав усі примірники цього видання і спалив їх, як невдалу спробу наслідування російської літератури в дусі Жуковського і Пушкіна. Непомітно зник з російської літератури В. Алов і з’явився веселий український оповідач – «пасічник Рудий Панько» з його «Вечорами на хуторі поблизу Диканьки».

Так закінчився перший акт боротьби двох культур за Гоголя – перемогла українська стихія. І саме це дало Гоголя - автора мистецьких творів світового значення. Цим він завоював найвидатніше місце в російській літературі й відіграв визначну роль у російському літературному процесі.» (http://newzz.in.ua/politic/1148845244-mikola-vasilovich-gogol-ne-buv-malorosom.html)

Письменник із Златопільського краю

«І річ не в загальній культурі, потребах глядача, і не в мистецтві. А в агресивній випадковості, яка неадекватно заповнила не свою нішу, тим самим впливаючи на смак, створюючи орієнтири, що знищують особистість, з успіхом культивуючи примітивізм майбутніх поколінь» - так в однім з своїх інтерв’ю відізвався Олександр Жовна про український телерадіоефір. І хоч він мав на увазі зовсім не те, від чого в’януть вуха і мозок звужується до розміру волоського горіха, безперечно те, що я повністю поділяю його думку по суті.
«Якого одкровення можна чекати, поєднуючи каву із солодким перцем?» - а будь-яку із збірок Олександра Жовни. Грані життя, такі різні, і кожного разу впізнані, викладаються несподівано реалістично, ніби останній калейдоскоп власних спогадів перед раптовою зустріччю зі смертю. Янгол водив пером автора «Маленького життя», ця коротка новела найсильніша за емоційним впливом, вона переконує, що віра у вищу силу добра робить дива справжні.
У новелі «Вдовичка» душа молодої людини у пошуку, вона прагне музи, прикута до своєї Рози Ісаківни,не просто квартирної господарки, а явища, що супроводжує початок і може залишитись з тобою до кінця. «Найнестерпніше ставало тоді, коли місто окутували сутінки і Роза Ісаківна настійно нагадувала, що час вкладатися спати. Вона спочивала у великій кімнаті, на широкому дерев'яному ліжку, над яким висів жовтий трухлявий килим. Голову її облягав вицвілий з мережкою чепчик, і стара була так схожа на гоголівську Коробочку, що мене охоплювало неприємне почуття.» Я сам згадав, читаючи ці рядки, про жахливі хвилини осінніх ночей в Ставрополі, коли це вже моя «Ісаківна» голосно пихкала, а я марно огортав голову широкою подушкою. Картина Я.Ф.Капкова «Вдовичка» була і в мене. Звичайно не сама «Вдовичка», я пам’ятаю «Портрет дочки» Рокачевського в Національному художньому і «Інфанту Маргариту» Веласкеса у тому ж музеї російського мистецтва, де зустрів свою скороплинну зірку герой новели. Моя перспектива була менш райдужною, шансів перестріти замріяну родичку Веласкеса наприкінці ХХ століття практично не лишилось.
«Бабка» певною мірою перегукується з «Людиною в футлярі» великого українського поета А.П.Чехова. І знову власні спогади, мені був 21 рік, я зовсім ще не знав життя, а герою оповідання під сорок, і що ж – він чинить так само, як я у 21. За іншими обставинами і з купою зовсім інших деталей та забарвлень, але ж я пізнаю ті внутрішні заборони і стереотипні забобони пізнього радянського виховання «високоморальної людини».
У «Партитурі на могильному камені» ніби немає нічого містичного, все можна пояснити хворобливою уявою, що страждає на муки сумління, але сама атмосфера оповіді насичена містикою, немов струменями сонячного дощу. Саме так у Едгара По – жодного чаклунства, але таємні закутки людських бажань і страхів виплескують на поверхню картини, що торкають читача прозорими клубами могильного холоду.
«Її тіло, що пахло зимовими яблуками» - варіація інтернет-кохання у доцифрову епоху. Листи, яких довго чекаєш, але справжність яких не викликає сумнівів. І знову майже чеховська розгубленість і невпевненість, а невмолимий час від боязких почуттів залишає самі могили.
«Історія одного похорону» - історія людини-зомбі, «білого комірця» епохи пізньої радянщини, який з молоком радянської батьківщини всотав її моральний кодекс. Запізнюючись на потяг, він полишає на цвинтарі труну з непохованим тілом матері.
«Судний день» - спроба проникнути вглиб душі людської потвори, і виникає думка, що таке жахіття в подобі людини лише подальший розвиток в певному напрямі «білого комірця» з попередньої новели. Канцероген радянського виховання таємно вирощував ракові пухлини.
«Самотній будинок» - тема існування душі в неживому. Людина, для якої річ має духовну цінність, може одухотворити її, вдихнути в неї частку своєї душі, і річ починає жити особистим життям, як сама людина. Я хочу дати життя своєму будинкові, який стоїть самотою, і лише раз на рік-два зустрічає мене докором полупленої стіни.

Мученики нового времени. Священномученик Петр (Зверев)

 

Открытое обращение к Посвященным

Реллигии и им подобные вещи это ,наверное,все таки не опиум.
Это вино.Которое становится лучше со временем,тоньше и глубже.
Смотрю вот на православных никониан из РПЦ.Они уже,кажется,не норовят отрубить правую руку за двухперстное крестное знамение да и самые глубокие вещи готовы вполне открытообсуждать а не просто отрубать язык как это делали они с еретиками ранее.
Да что православные!Даже некогда чудовищно мракобесный орден иезуитов (о борьбе с которым ордена иллюминатов хорошую книжку Шиллер написал) сегодня поддерживает национально-освободительную борьбу в Южной Америке ,развивает оригинальную "теологию освобождения" и противостоит всерьез новому цепному псу Ватикана Opus Dei которым нынешние власти разрешили существовать в России официально.
Да много о чем можно так сказать.
Сейчас многое из тайного становится явным-нам нужно только на него указать.
Я процитирую один фрагмент из секретного некогда документа Иллюминатов Адама Вейсхаупта:

"В секретной программе ордена А. Вейсгаупт писал:

“Все члены нашего общества, заветную цель коего составляет революция, должны незаметно, и без видимой настойчивости, распространять свое влияние на людей всех классов, всех национальностей и всех религий, должны воспитывать умы в одном направлении, но делать это надлежит в самой глубокой тишине и со всевозможной энергией. Работающий таким образом над разрушением общества и государства, должен иметь вид человека, удалившегося от дел и ищущего только покоя: необходимо также, чтобы привести приверженность горячих голов, горячо проповедовать всеобщие интересы человечества. Эта работа не может быть бесплодной; тайные общества, если бы они не достигли нашей цели, охлаждают интерес к государственной пользе, они отвлекают от церкви и государства лучшие и прилежнейшие умы.

...Все усилия монархов и монархистов помешать нашим планам будут бесплодны. Искра долго может тлеть под пеплом, но настанет день, когда вспыхнет пожар.

...Когда влияние наших многочисленных последователей будет господствовать, пусть лишь тогда сила явится на смену невидимой власти. Тогда вяжите руки всем сопротивляющимся, душите зло в корне, давите все”, кого вы не сумели убедить”.


Жестко?Но что еще можно было противопоставить в те времена жесткому гнету церкви которая даже за намек на атеизм сажала в тюрьмы и на феодализм который превращал человека в послушную сскотину?
Можно ли тогда было сказать о своих целях открыто?Я сильно сомневаюсь.
Да и во времена первых русских большевиков когда Ленин сказал свое знаменитое "Их искры возгорится пламя" не упомянул источник.И много тогда было сделано по тем старым инструкциям.
Хотя,должен сказать,к этому времени Орден успел провести сотни социальных экспериментов и была наработана солидная теоретическая база.
Если для Вейсхаупта христианство было реальным прижизненным кошмаром и он видел в ней корень зла,корень порабощения людей-дальнейшие исследования показали что религия это лишь следствие а не причина.
Человеку проще поверить в иллюзорое сердце мира чем помыслить мир бессердечным.
Плюс были и очень опасные игры от последствий которых мы и ныне страдаем.
Я говорю о том обстоятельстве что Вейсхаупт обладал натурой крайне деятельной и чрезвычайно спешил.
Ему хотелось непременно оседлать тигра и это на какой то момент почти удалось.
Он решает что выдумывать ничего не надо и копирует многое у своих притеснителей-иезуитов.
Плюс-отправляет массу своих агентов в масонские ложи.
И на какое то время добивается контроля над всей Европой.
Были методы.Которым отцы-иезуиты научили.В те времена каждый тиран знал что возмездие-рядом,рука его всесильна и уйти-некуда.
Это очень испугало масонов-они вдруг осознали что процесс просвещения идет полным ходом и нет уже никаких тайн которые не были бы провоззглашены и напечатаны.
И примкнули к католикам,феодалам и нарождающимся капиталистам.
Затем следовал разгром Ордена.Масоны предавали иллюминатов и их уничтожали по всей Европе руками иезуитов как собак а не людей-без суда и следствия,там где находили.
Положение для ордена складывалось самое критическое.Он распался на сотни разноименных филиалов которые только Маркс в молодости смог объединить в единое целое.Но это совсем другая история.
Дело не в этом.В то время острее всего стояла проблема-где найти государство свободное от иезуитов?
Удача улыбнуласьВейсхаупту внезапно в лице большого поклонника его идей-Ермолова.
Того самого Ермолова...
Было решено спрятать Орден в России.Что и было сделано.
Как вы думаете-кто был костяком всех этих образованных европейцев которые учили тогда детей нашей элиты.
И мадам,которая за ним ходила и мосье который ее сменил.
Мало того-преемник Вейсхаупта Фесслер сам долго прожил в России где оказалась удивительно благодатная почва ибо нигде не встречался до этого народ более угнетенный и,вместе с тем-более свободолюбивый.
Более пришибленный и более талантливый притом.
Более готовый принять то на чем споткнулись в Европе-идею о том что Природа священна и не может быть ничьей собственностью.
Иллюминаты видели многое.Видя уничтожение народов в колониях европейских стран-они удивлялись какой-то удивительно вселенской интернациональности русского народа соединившего в себе не только Восток и Запад но и Небеса и Ад.В противоположность все более чисто земной Европе и чудовищной Америке с ее тогдашним рабством и геноцидом.
И они не могли не влюбиться в Россию.

Здесь было сделано то о чем писал в своих суперсекретных некогда документах преждевременный и непонятый профессор Вейсхаупт.
Разное было.
Ивот сегодня лучше снять маски.Произвести полную разгерметизацию.
Еще Ленин зажегший великое пламя из искры древнего огня понял что народу нужно говорить только правду.
Иначе нельзя сегодня.
Тогда будет всё.
И магический реализм и археавангард и сверхновые русские взамен устаревших новых.
Важно помнить одно-мы воюем за людей а не с людьми.

М должны помочь им развиться а не презирать за неразвитость.
Мы должны научить-а не стоять в виде непонятных знаков Искусства ради искусства.
Мы должны стать предельно конкретны и представляемы.
Сейчас не время для игры в бисер перед капиталистическими свиньями.
Страна,некогда спасшая Традицию и для многих из нас родная-на краю гибели.
Ее просто убивают наши старые ,заклятые враги.Нельзя этого допустить!

Знаю что меня и потомки древних Родов почитывают на досуге.Прежде всегоо к вам обращаюсь.
Вспомните,наконец о том что враг наш-сон без сновидений а цель-пробуждение.
Пусть ваша магия-Искусство вызывать Изменения Согласно Воле-послужит этой прекрасной но изнемогающей от безнаказанной наглости узурпаторов стране доведенной до отчаяния и безумия.
Нашей Родине на прекрасном языке которой я к Вам имею честь обращаться.

Наше Посвящение-выше и древнее масонского-лишь временно возобладавшего в 91-м году.И мы должны,как во времена молодого Маркса,объединиться и победить.
Честно и открыто.
Как завещал великий Ленин.
И да развеется Тьма и да озарится Светом.
++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
(видео не добавляет важного -убрал)
П.В.Л. читал: Вейсхаупт - сын равина, если он придерживался обряда, для него Христианство было ужасом, а анти - Христианство - материнской средой.

Николай Левашов. О сектах, религиях и самосознании

Николай Левашов. О сектах, религиях и самосознании

---
Источник: http://levashov.info/video-4.html
---

Соборность Украины: «Слава Украине» или «Слава Иисусу Христу»?

День Соборности Украины. «Слава Украине» или «Слава Иисусу Христу»?

Сегодня Украина празднует довольно интересный праздник, его официальное название «День Соборности Украины», - годовщина провозглашения Акта воссоединения Украинской Народной Республики и Западно-Украинской Народной Республики (1919 год). Сразу стоит отметить, что этот акт имел чисто символическое значение и особых последствий для укрепления государства не имел. Западноукраинскую Народную Республику оккупировали вооруженные силы Ю.Пилсудского, территорию УНР — войска большевиков. Это акт воссоединения имеет, скорее, идеологические последствия, но и тут не все однозначно. Что же это было? Какое символическое значение для народа может иметь имеет праздник, если это событие не имело никаких последствия для обустройства государства?
Прокатилась первая мировая, рушились империи, образовывались новые государства, происходило громадное переформатирование устройства жизни и устремлений многих людей и народов. Ни запад ни восток Украины не смогли создать, жизнеспособные государства, но для сознания современной украинской элиты важен сам исторический факт, как пример, что до них совершенно противоположные политические силы из разных империй, в более худших условиях, смогли преодолеть разногласия во имя национального единства. Но ведь элита есть не только политическая, но и религиозная. А объединения на духовном уровне тогда так и не было сделано! Дальнейшее развитие событий только усилило проблемы. Присоединение Сталиным западной Украины в 1939г. и присоединение униатов к православию, как известно, закончилось более чем плачевно, в 1990-х произошел раскол. Свобода вероисповедания, бесконтрольное распространение сект и содействие властями расколу в православии принесли еще больше проблем! Можно сказать, что современная Украина при общности народа, имеет еще больше проблем, чем два украинских государства в 1918г.
Проблема, заключается в том, что именно сегодня празднует народ, какой смысл вкладывают в этот праздник. Почему, не празднуется день воссоединения, а празднуется именно день соборности? Ведь это совершенно разные понятия, одно относится к волевому политическому решению, а другое в религиозно-политическому устройству и в первую очередь единству христианского Народа, Церкви и Власти!
Понятие соборности заложено в основе основ Церковной жизни – в Никейском Символе веры: “Верую во святую, соборную и апостольскую церковь”. Соборность для христиан - это цельность, многообразие и полнота скрепленные силой любви, в единый механизм гармоничных взаимоотношений между Церковью, Народом и Властью.
Необходимо задуматься, почему в такой день глава греко-католиков Любомир Гузар отказался от участия и представительства своей конфессии на праздниках Соборности Украины в Киеве. Что означают его объяснения: ”Слово соборность означает единство. Можно ли праздновать соборность, если мы не объединены?”. И дальше, глава униатов говорит,

Читать далее... День Соборности Украины: «Слава Украине» или «Слава Иисусу Христу»?

Как видно, настоящая соборность невозможна без решения проблемы единства церквей! Недоразумения, а за ними и конфликты будут продолжаться и усиливаться разными политическими группами потому, что Украина на сегодняшний день – это арена духовной борьбы которая выливается в политических и религиозных формах.
В таких условиях важно найти что-то общее и это общее для христиан является вера в одного Господа Иисуса Христа. Как учит писание, - «дабы вы единодушно, едиными устами славили Бога и Отца Господа нашего Иисуса Христа.» Вот тогда и будет единство и соборность народа. Не стоит указывать друг на друга пальцем. Также нельзя забывать про определяющий голос преобладающей в стране конфессии (а это каноническое православие), меньшее должно подчинятся большему, а не наоборот! Но на самом деле большим станет тот, кто сделает больше во имя любви, понимания и процветания народа. Это должно быть стимулом для неканонических православных, ведь сказано писании, "а кто хочет быть большим между вами, да будем вам слугою". Православным московского патриархата, важно научиться объяснять все преимущества единства с российской Церковью (РПЦ), - с самой большой православной церковью. А через единство с РПЦ мы едины со всей Святой Русью! Пусть иерархи разбираются и ведут диалог, но также необходимо, чтобы каждый христианин понимал, что многое зависит и от его отношения. Очень печально, что некоторые слушают призывы религиозных революционеров. Важно, что бы каждый человек делал шаги навстречу и слушал в первую очередь свое сердце, хотя голос пастыря тоже важен, но пастыри, как видно на примере униатского архиепископа Гузара, тоже могут ошибаться, а за свои действия вы будете отвечать перед Господом сами!
«Мир братиям и любовь с верою от Бога Отца и Господа Иисуса Христа.» Такие слова хотелось бы пожелать народу в день соборности Украины.

 

12 февраля лекция Дэвида Айка в Киеве - Род человеческий встань с колен

http://ariru.info/news/3638/print/

 

 

Читать далее...

Обращение Адольфа Гитлера к германскому народу 22 июня 1941

Обращение Адольфа Гитлера к
германскому народу 22 июня 1941

 

!!! Я уже писал, что не надо меня записывать в поклонники Гитлера. У меня два деда погибли на той войне ... однако документ весьма любопытный и заслуживает, чтобы его прочитать.Читать далее