2014.08.05._ +++ Пресвятая Богородице - избави нас от новоявленных "агарян" |
+
Пресвятая Богородице, пред чудотворной иконой Твоей Почаевской, молим Тя, избави нас от новоявленных "агарян".
Alex Zavodyuk 1 hr · На Донбассе нужно вводить прямое президентское правление миним |
Дневник |
На Донбассе нужно вводить прямое президентское правление минимум лет на 5. Всю кашу там заварил не Путин, а местная мафиозная власть. Путин прислал им боевиков и дал оружие, но если бы они отказались, никакой войны на Донбассе не было бы.
Сегодня, когда мы проклинаем Путина важно понимать, что уничтожать нужно именно всю местную мафию. На корню. Если наша власть опять будет с ними миндальничать, тогда гнать в шею и их тоже.
Если мы сейчас в результате военной победы не раздавим донбасскую мафиозную гидру, получим мафиозный регион типа Сицилии, который постоянно будет вести антиукраинскую деятельность и тянуть Украину в криминальное промосковское болото.
Никаких выборов там быть не может. Иначе мы получим там Гиркина и Болотова с депутатскими мандатами. Власть должны выбирать украинцы, а не предатели и враги нашей страны.
Только после полной зачистки Донбасса и проведения перерегистрации граждан, можно будет провести там местные выборы и допустить к участию в них только проукраинские силы.
|
Слава Богу за всё - Киев Владимирская горка 2010 - 2014 годы от Рождества Христова |
http://uainfo.org/yandex/364371-marazm-putnzma-u-v...-sino-zhovt-serezhki-vdeo.html
+++
+++++++++++++++++++
http://www.pravda.com.ua/news/2014/07/28/7033173/
+
Понеділок, 28 липня 2014, 08:17
Сили АТО продовжують операції зі звільнення населених пунктів під Луганськом, а терористи проводять контратаки.
Такі оперативні дані групи "Інформаційний спротив" повідомляє Дмитро Тимчук у Facebook.
"Триває операція сил АТО зі звільнення н.п. Латугіно, Шахтарськ, Торез і знищення угруповання терористів у районі кургану Саур-Могила. Розширюється зона, контрольована силами АТО, у районі н.п. Горлівка",- повідомляє він.
"Підрозділами сил АТО проведені рейди в напрямку н.п. Шахтарськ, Тернове, Рідкодуб, Саур-Могила. Одночасно авіацією сил АТОзнищено значну кількість живої сили, озброєнь і техніки бойовиків", - пише Тимчук.
"Терористи проводять контратаки в районі Луганська, намагаючись відтіснити сили АТО. Позиції сил АТО на території аеропорту в Луганську постійно обстрілюють із РСЗО БМ-21 "Град", танків і мінометів", - додає він.
При цьому спостерігаються випадки переміщення невеликих груп бойовиків під виглядом мирних жителів у район Слов'янська.
"На звільнених територіях відзначається активність диверсійно-розвідувальних груп супротивника", - визнає Тимчук.
Крім того, бойовики обстріляли позиції сил АТО біля н.п.Старобешево, Амвросіївка, Саур-Могила, блокпост на трасі Оленівка-Донецьк. Обстріли скоєно з мінометів і установки "Град".
"Зафіксовано перекидання зброї й боєприпасів для терористів із території окупованого Криму через узбережжя Азовського моря", - заявляє Тимчук.
"Із території Росії щонайменше двічі обстрілювали позиції сил АТО в прикордонних районах. Обстріли вчинено з артилерії", - повідомляє він.
++++++++++++++++++++
Paul_V_Lashkevich,
|
Политика московского кремля и Петербурга в отношении Константинопольской Церкви - предположения |
+
Єпископ ГРИГОРІЙ (Лур'є)
+
О том, что Украинская церковь Московского патриархата (УПЦ МП) будет уходить из-под Москвы, не задумывается только ленивый. Но все же как это будет технически?
Чемодан без ручки
Будет ли «киевская хунта» пытать новоизбранного митрополита Киевского в подвалах СБУ? Или, к примеру, просто подержит несколько месяцев в кутузке, как сделали в 1927 году большевики с будущим первым советским патриархом Сергием (Страгородским)? Или правительство просто «умоет руки», когда несогласных с отторжением от Москвы начнет терроризировать «Правый сектор» — сам по себе уже настолько страшный, что однажды его испугался сам пан Ярош, увидев по российскому телевидению? Сколько священников должно быть убито, а скольких достаточно просто помучить?..
Все эти интересные вопросы рискуют остаться без ответа. Ситуация уже сейчас созрела настолько, что за пределами юго-востока Украины не остается клириков и мирян, всерьез заинтересованных в продолжении зависимости от Москвы. Для большинства духовенства УПЦ МП Москва — это чемодан без ручки: тащить тяжело, а бросить жалко.
«Тащить тяжело», разумеется, епископату. Он уже постоянно теряет приходы, то есть клириков и мирян, и рискует остаться без паствы. По крайней мере, без такой паствы, которая была бы заметна в украинском обществе количественно и качественно, — а другая паства его не интересует. «Бросить жалко» — тоже епископату и почти исключительно епископату. Епископат УПЦ МП понимает, что с ним считаются постольку, поскольку воспринимают как представителей влиятельного сопредельного государства, а собственно духовного влияния на людей у него нет — по крайней мере, в сравнении с национальной украинской церковью Киевского патриархата (УПЦ КП).
Но события развиваются так, что епископату УПЦ МП приходится все более дистанцироваться от Москвы, и на это не повлияют даже грядущие выборы главы их церкви. Если представить себе (почти невозможное), что будет выбран горячий сторонник единства с Москвой, то он наломает дров, окажется в изоляции и только ускорит все процессы. Если представить себе, что это будет какой-то хитрый деятель, который постарается и дальше балансировать между Москвой и Киевом, но преследуя свои отдельные интересы, то можно заранее предсказать, что результаты маневров в сторону Киева будут довольно стабильны и накапливаться, а реверансы в сторону Москвы останутся ритуальными и будут забываться мгновенно. Тогда процесс отделения от Москвы пойдет просто более мягко. А если — особенно вероятная версия — этот деятель будет пытаться балансировать, но сам при этом будет хитрым и мудрым только в глазах своих подчиненных, то все процессы ускорятся. О последнем варианте (тоже почти невозможном) — переходе власти в УПЦ МП к откровенным сторонникам автокефалии — говорить не будем, так как тут все очевидно.
Обобщая, скажем так: выбирать митрополитом Киевским для УПЦ МП можно кого угодно, но плыть она будет только по течению и никак иначе. А течение — оно известно, куда.
Кто какая мать и кому
Итак, направление движения известно. Но, если верить московской церковной пропаганде, придется идти по каноническому бездорожью: якобы для Киева не существует канонически приемлемого способа освободиться от церковной зависимости, кроме одного-единственного пути — получить разрешение от самой же Москвы. Какового разрешения она, разумеется, ни за что не даст.
Потеря Украины для РПЦ МП — это не просто потеря около трети всех приходов и верующих. Это потеря той критической массы, которая позволяет ей считаться самой большой из всех пятнадцати церквей официального православия. После потери Украины она автоматически уйдет на третье-четвертое место. А это повлечет разнообразные тектонические сдвиги в отношениях между теми самыми пятнадцатью церквами, среди которых РПЦ МП любят немногие и не особенно сильно. Дело кончится — еще через пару лет — изоляцией РПЦ МП на всех международных религиозных форумах, включая площадки православно-католического диалога и прочие межрелигиозно-политические дефиле. И уже в самом начале этого процесса международной изоляции РПЦ МП, сразу после отделения Украины, обрушатся акции РПЦ МП на кремлевской бирже. И тогда кремлевские звезды-пентаграммы и зубастые стены перестанут оберегать Московскую патриархию от неуютного соседства с Христом…
Поэтому свобода УПЦ МП, подаренная Москвой, — это было бы такое же чудо, как прохождение Христа сквозь кремлевскую стену: для Бога возможно, но для человека рассчитывать на такое слишком самонадеянно.
Но ведь без каноничности плохо. По крайней мере, грубые канонические нарушения в официальном православии принято либо скрывать, либо объяснять в том смысле, что это вовсе и не нарушения. Тут все похоже на светское международное право.
К счастью для УПЦ МП, как раз каноны на стороне Киева, а не Москвы. Московская версия канонического права никогда не была актуальной за пределами Российской империи и СССР. Дело в том, что подчинение Киева Москве с XVII века признается всеми церквами де-факто, но не де-юре. Де-юре Киев до сих пор подчиняется Константинополю, и ни в Киеве, ни, главное, в Константинополе об этом не забывают.
В 1686 году, под давлением султана, которому было важно в тот момент задобрить Москву, Константинопольский собор вынужден был отказаться от значительной части своей церковной власти в Киевской митрополии. Значительной, но не всей. Вопреки позднейшей московской интерпретации, документы собора 1686 года прямо утверждают сохранение Киева в подчинении Константинополю. Патриарх Московский назначается лишь «наместником» патриарха Константинопольского в Киеве и только от его имени имеет там определенную (ограниченную) власть. За богослужением в Киевской митрополии, согласно решению собора, первым должно всегда возноситься имя патриарха Константинопольского, и только за ним — патриарха Московского. Этим же собором были оговорены важные права автономии Киевского митрополита от Москвы. Все эти решения остались только на бумаге, а Москва их сразу нарушила.
Но в Церкви подобные преступления не имеют срока давности. Поэтому в международном церковном праве признания захвата Москвой Киевской митрополии так и не произошло. Пока стояла Российская империя, это практически ни на что не влияло, но, как только она рухнула, о постановлениях 1686 года вспомнили.
13 ноября 1924 года Константинопольский патриархат издал Патриарший и Соборный Томос, которым была учреждена автокефалия (самостоятельность) Польской православной церкви — на территории нового государства, Польской республики. Помимо слов о практической необходимости дать Польской церкви самостоятельность, Томос содержал такое каноническое обоснование этого шага, которое — как сразу же было задумано — открывало путь и к появлению новых автокефалий. Вот этот ключевой абзац Томоса:
«Первое отделение от нашего престола Киевской митрополии и православных митрополий Литвы и Польши, зависящих от нее, а также присоединение их к святой Московской Церкви произошли отнюдь не по предписанию канонических правил, а также не было соблюдено всего того, что было установлено относительно полной церковной автономии Киевского митрополита, носящего титул экзарха Вселенского Престола».
Но на территории Польши оказалась лишь малая часть исторической Киевской митрополии. Основная ее часть — Украина и Белоруссия, со Смоленской губернией в придачу. (Впрочем, Крым и самый юг Украины — это уже не Киевская, а Готфско-Кефайская митрополия Константинопольского патриархата, имевшая центр в Мариуполе; ее захватили в подчинение российского Синода без каких бы то ни было церковных формальностей указом Екатерины II в 1779 году). Поэтому в 1940-е годы польская автокефалия получила органичное продолжение на Украине и Белоруссии. Епископат для Украинской и Белорусской автокефальных церквей был поставлен во время немецкой оккупации польскими епископами, которые действовали в духе Томоса 1924 года и при согласии Константинополя. Впоследствии эти действия никем, кроме РПЦ МП, не оспаривались. Разумеется, в 1944 году белорусским и украинским епископам пришлось уходить в эмиграцию.
После Второй мировой войны положение изменилось, и Польская церковь «добровольно» отказалась от своей автокефалии 1924 года, чтобы получить ее вновь от РПЦ МП в 1948-м. Но вряд ли в сегодняшней Польше полны благодарности к Москве за якобы спасение ее из «раскола» 1924 года.
В течение 1995 и 1996 годов Константинопольский патриархат принял в свой состав эмигрантские церкви украинцев, исходя из полного признания действительности их архиерейских хиротоний. Автор этих строк был свидетелем той ярости, с которой известие об этом принятии и признании «украинских самосвятов» было воспринято в Синоде РПЦ МП. Все понимали, что эти эмигрантские церкви торят путь для возвращения в орбиту влияния Константинополя непосредственно Украины.
Стратегически для отделения УПЦ МП от Москвы ничего готовить не надо — все уже готово. Есть совершенно отчетливое понимание того, что для Киева именно Константинополь, а не Москва — церковь-мать. Москва для Киева — это как раз церковь-дочь, которая преступным путем лишила мать дееспособности, чтобы присвоить ее имущество.
Константинополь имеет право предоставления Киеву автокефалии и готов это право употребить. Все нерешенные проблемы лежат только в тактической области.
Что остается сделать
Единственным серьезным препятствием, до сих пор не позволявшим Константинополю дать автокефалию украинской церкви, была раздробленность верующих Украины. Эта раздробленность прошла через максимум в 1990-е годы, но затем постепенно уменьшалась. К концу 2013 года она уже почти целиком сводилась к противостоянию на Украине лишь двух церковных организаций — УПЦ МП и УПЦ КП. Остальные группы были настолько малы, что Константинополь мог о них больше не думать. Задача определилась как объединение под церковной властью Константинополя хотя бы только двух церковных организаций.
По числу приходов УПЦ МП более чем в два раза превосходила УПЦ КП. По количеству верующих статистика не велась, но в УПЦ КП утверждали, что картина обратная: за одной церковью больше церковных зданий, за другой — больше людей. Если это и могло быть преувеличением, то не слишком сильным. События, начавшиеся на Украине в ноябре 2013 года и продолжающиеся поныне, очень существенно сдвинули баланс по верующим в пользу УПЦ КП. Достоверной статистики как не было, так и нет, но в украинском обществе это легко ощущается. Но следует понимать, что этим создался лишь благоприятный эмоциональный климат если не для слияния двух церквей, то хотя бы для отделения УПЦ МП от Москвы. Силами одних прихожан оторвать епископат УПЦ МП от Москвы невозможно. Его связи с Москвой держатся вовсе не на прихожанах, а на олигархическом капитале и политике (что на Украине почти синонимы).
Существует ли рецепт переубеждения украинского епископата УПЦ МП? Несомненно, существует, если не забывать об известной многим деловым людям максиме, согласно которой добрым словом и пистолетом можно сделать больше, чем одним только добрым словом. Но главное тут именно доброе слово.
Украинское правительство может не удержаться от соблазна решить проблему УПЦ МП исключительно пистолетом, и это будет огромной ошибкой. Можно (и должно) давить на олигархический капитал, финансирующий зависимость УПЦ МП от Москвы. Тут есть совершенно очевидные пункты, где использование государственного «пистолета» не только возможно, а прямо требуется законом: например, если при расследовании криминальной деятельности бывших президента и генпрокурора не забывать распутывать те концы, которые ведут в Киево-Печерскую лавру. Также можно и должно отменять всевозможные преференции, предоставлявшиеся УПЦ МП, вроде уже обсуждаемой украинскими политиками передачи Почаевской лавры из государственной собственности в собственность УПЦ МП. Также можно подумать о том, насколько законно употреблять название «украинская» для такой церковной организации, которая подчиняется центру на территории другого государства: не следует ли УПЦ МП перерегистрировать с новым названием — либо «русская» церковь, либо какая-нибудь «межславянская»…
Но государственная власть Украины не должна опускаться до беззаконного насилия. Насилие должно оставаться в тех строго ограниченных законом пределах, в которых оно обличает аморальные аспекты связей с Москвой, а вовсе не потворствовать созданию новых мифов о мученичестве за «каноническую церковь».
Все остальное нужно предоставить «доброму слову». Попробуем изложить последовательность возможных тут действий в обратном порядке — двигаясь последовательно от конечной цели к сегодняшней ситуации.
+
Епископат УПЦ МП легко признает формальный разрыв с РПЦ МП тогда, когда на практике станет повсеместным что-либо из абсолютно неприемлемого для Московского патриархата. Например, сослужения клириков УПЦ МП и УПЦ КП. Такие сослужения в более отдаленной перспективе приближают объединение двух украинских церквей, но такого объединения может и не быть до тех пор, пока обе церкви не объединит Константинополь дарованием одной общей автокефалии. Главное же значение таких сослужений прямо сейчас — демонстрация административной независимости от Москвы.
Пока что лишь один, но весьма известный клирик УПЦ МП, протоиерей Виталий Эйсмонт, публично сослужил с клиром Киевского патриархата. Епископат УПЦ МП предпочел бы не заметить этого факта, но публикации фотографий сослужения в интернете не дали ему такой возможности. В результате клирик был запрещен в священнослужении, но такое решение далось его епископу с трудом. Каждый случай подобного запрещения — это конфронтация с украинским обществом, а для епископов УПЦ МП, людей с тонкой душевной организацией, это нестерпимый дискомфорт. Когда уровень этого дискомфорта превысит уровень дискомфорта от конфликтов с Москвой, епископат УПЦ МП сдастся.
Будет еще эффективнее, если когда-нибудь с УПЦ КП будет сослужить кто-либо из автокефалистски настроенных епископов УПЦ МП. Запретить в священнослужении собственного «собрата и сослужителя» епископату УПЦ МП будет не просто трудно, а практически невозможно. А если его все-таки запретят, то он ведь может продолжать служение как ни в чем не бывало: паства его не оставит, и «Беркута», чтобы выбить его из храма, никто не пришлет. При этом он может продолжать настаивать на своей принадлежности к УПЦ МП, и тем самым лишить ее монопольного центра управления… Тут вообще могут открыться широкие перспективы в области переформатирования церковного управления.
Но важно хотя бы ввести в повседневность УПЦ МП демонстративный саботаж приказаний московского руководства. Саботаж уже есть, но демонстративности ему не хватает.
Уже сейчас повсеместно распространяется практика прекращения поминания имени патриарха РПЦ МП за богослужением. При этом ссылаются на греческую практику, где, в отличие от русской, главного епископа церкви поминают за богослужением только другие епископы, а простые священники поминают только своего правящего архиерея. Но теперь можно переходить к следующему шагу: кто-то из архиереев тоже может перестать поминать патриарха Московского. Вместо него можно помянуть либо «патриархов православных» без конкретных имен, либо и вовсе патриарха Константинопольского…
Для распространения совместных богослужений клириков двух украинских церквей необходимо создавать более широкую среду для их взаимного общения. Это может происходить отчасти по инициативе государства, отчасти по инициативе УПЦ КП, а иногда, может быть, и самой УПЦ МП. Такая среда создается на любых совместных мероприятиях, но более всего — на таких мероприятиях, где есть общая молитва. Начав с совместных молебнов в публичных местах, — которые уже и практикуются, хотя еще и не так часто, как требуется, — можно плавно перейти к продолжению богослужения в храмах друг друга.
Итак, путь несения «доброго слова» ясен: побольше совместных молебнов УПЦ МП и УПЦ КП в публичных местах, затем перенесение таких молебнов в храмы друг друга, затем — сослужения клириков и епископов. Последнее уже и будет означать фактический разрыв с Москвой. Окончательное объединение УПЦ МП и УПЦ КП может подождать до момента дарования канонической автокефалии (будучи условием оного дарования). Те епископы УПЦ МП, для которых такой сценарий неприемлем категорически, — а это ничтожное меньшинство, — успеют отфильтроваться уже на тех стадиях процесса, когда синод УПЦ МП не сможет покарать епископов, вступивших в общении с УПЦ КП де-факто.
Пока что никто не совершал роковых ошибок, и можно надеяться, что все сознательные участники процесса — его субъекты, а не объекты — останутся на высоте: и власти Украины, и простые верующие и клирики обеих главных украинских церквей, а, может быть, даже и кто-то из епископата УПЦ МП.
+
Путін хоче, щоб України взагалі не було, але вона є і буде – Яків Блайх | 25 липня 2014, 08:48 | Суспільство-дайджест |
УПЦ перед вибором і виборами | 24 липня 2014, 22:48 | Суспільство-дайджест |
«Нас залякали сковорідками і пеклом» | 24 липня 2014, 22:39 | Суспільство-дайджест |
Как Украинская церковь Московского патриархата будет отделяться от Москвы | 24 липня 2014, 14:42 | Суспільство-дайджест |
Майже патрiарх. Україна попрощалася з предстоятелем УПЦ митрополитом Володимиром | 18 липня 2014, 14:11 | Суспільство-дайджест |
|
Младенцы различают языки еще до года |
Дневник |
http://mednovelty.ru/content/pediatrics_and_neonatology/5971/
+
Младенцы различают языки еще до года
+
Мозг младенца может настраиваться на родной язык еще до завершения первого года жизни: ребенок начинает издавать правильные звуки задолго до того времени, как он готов произнести свои первые слова, установили ученые Вашингтонского университета.
Магнитоэнцефалографическое обследование малышей и взрослых определило, что именно между седьмым и одиннадцатым месяцем жизни ребенок начинает по-разному воспринимать звуки из родного и иностранного языка. Помимо того, восприятие речи обычно включает одновременно и слуховую, и двигательную области коры головного мозга, то есть даже малыши активно пытаются
О важности первого года в жизни для овладения человеческой речью ученым известно давно. Определяющей вехой здесь является шестой месяц: до этого периода младенцы остаются«космополитами», которые одинаково хорошо различают гласные и согласные в любом языке. Но потом канал восприятия сужается: контрасты между различными звуками родного языка различаются всё лучшим образом, а иностранного — все хуже. Авторы данного исследования поставили своей задачей изучить данный процесс на уровне мозга.
В ходе опытов выяснилось, что даже у младенцев на звуки слогов реагировала и слуховая зона коры (то есть верхняя височная извилина), и двигательная (это центр Брока, отвечающий за моторную организацию разговора, и мозжечок). Другими словами, младенцы хотят воспроизвести услышанные звуки в наиболее раннем возрасте.
Но у одиннадцатимесячных участников эксперимента на слоги родного языка, выяснили эксперты, более интенсивно реагирует слуховая область коры, а иностранного — двигательная. Возможно, так мозг пытается помочь лучше произносить непривычные звуки.
|
R.I.P. - 2014.07.17. - BOEING-777 ЗБИЛИ З ТЕРИТОРІЇ РОСІЇ, – ДАНІ СУПУТНИКІВ |
Ракету, якою над Донеччиною збили Boeing-777, було випущено з території Російської Федерації.
Про це повідомив телеканал CNN.
Там кажуть, що інформація – достовірна, її надали відразу з кількох джерел: із Пентагону, Центрального розвідувального управління та АНБ. Там, своєю чергою, посилаються на дані супутників, які зафіксували пуск. А Олексій Навальний на своїй сторінці у Twitter повідомив, що серед пасажирів на борту літака було 80 дітей.
|
що старовинні карти розповідають про Україну |
|
|
| Друк | |
| Новини - Нове |
|
Сім років тому юрист Андрій Осадчук купив в Інтернеті старовинну карту, на якій зображалася територія сучасної України. Це придбання підштовхнуло до вивчення історії та пошуку інших карт. Сьогодні в його колекції не менше двох сотень старовинних географічних карт. Для Осадчука його колекція — своєрідна машина часу, що дозволила по-новому подивитися на історію України. Сайт Vkraina, де викладено оцифровані карти, відвідало вже 350 тисяч осіб. Історичні документи, на думку Осадчука, — "інструмент" розуміння процесів, що відбуваються в сьогоденні.
— Де знайшли першу карту і що підштовхнуло її купити?
— Якось на одному англомовному ресурсі, де я зазвичай дивився книги, побачив розділ "карти". Зайшов туди і виявив карту Чорного моря Матеуса Зойтера, датовану 1740 роком, на ній великими літерами було написано "Ukraina". Я кілька тижнів заходив в Інтернет і дивився на цю карту. А потім купив. Перша карта стала для мене шматочком пазла, який я став збирати. Виявилося, що є ще більш ранні карти 1648 року, створені французьким інженером Гійомом Бопланом. Я добре пам'ятаю, що викладали в радянській школі, ніхто ніколи нам не розповідав про Гійома Боплана. А його роль для нашої країни, по суті — роль Христофора Колумба і Амеріго Веспуттчі для Америки.
— Тобто відкрив Україну для Європи?
— Коли Боплан перебував в Україні, він написав книгу "Опис України" і створив кілька карт. Його книга "Опис України" — це записки мандрівника містами і селами України в 1630-1640-х роках. У цій книзі багато відповідей на актуальні запитання, чому в нас все так відбувається. Там описано манери українців. Боплан описав неймовірну відвагу і силу козацького війська. Він буквально пише: "Коли нема чого робити, вони п'ють, але коли йдуть у бій — всі тверезі й організовані". Дуже багато написано про українських дівчат, про те, як залицялися до хлопців, як приходили в хату майбутнього нареченого і сиділи. Вигнати їх не можна було. Книгу без сліз читати неможливо.
Так ось, своєю книгою і картами Боплан фактично вписав Україну в європейський контекст того часу. Європейська картографія базувалася на копіюванні один в одного. І карти України, створені Бопланом, вважалися основоположними протягом 150 років.
— Наскільки персоналізований погляд Боплана дає об'єктивне уявлення про те, як жили люди на території сучасної України?
— Безумовно, "Опис України" — це його інтерпретація, але як мінімум це інтерпретація, яка не зазнала впливу ззовні. У Боплана абсолютно європейський погляд на Україну. На своїх картах він чітко розділяє: ось берег російський, а ось берег московський. Russia — русини, так називали себе мешканці тодішньої України, ось, власне, і мандрівникові Боплану пояснили, який з берегів Руський, а який Московський. На картах все розставлено на свої місця. І мені шкода, що Боплан широко не відомий в Україні, а його варто було б читати і школярам, і студентам.
Після того як у 1240 році монгольська орда дійшла до Києва і зруйнувала його, Київ 400 років перебував у руїнах. І ось через 400 років приїжджає Боплан. В "Описі України" він докладно описує ці старі руїни. А до татаро-монгольської навали на території Києва жило 50-тисячне населення. До цього числа Київ повернувся тільки в середині ХІХ століття.
Степ починався трохи нижче від Черкас, а все, що південніше і східніше, називалося "Дике поле". Як пише Боплан, в Дикому полі в 1640 році було небезпечно пересуватися навіть із загоном 10 тисяч осіб. Чому? Та тому, що загони татар — ще більші.
І за всіх цих умов Україна вже тоді була чимось відокремленим, територією зі своїм народом, зі своїм національним колоритом. І про це дуже добре і детально пише Боплан. Але ця частина історії у нас завдяки нашій освіті просто "випала". І у величезної частини населення немає цього відчуття зв'язку з минулим.
Проблема Східної України в тому, що більша частина її населення не ідентифікує себе з країною. Вони просто втратили відчуття, хто вони. Голодомор, репресії, війна. Усе національне було стерто в декілька заходів. А замість цього формувалися міфи. Ви знаєте, що на Донбас копати шахти багато "заробітчан" приїхало із Західної України, а не з Росії, як прийнято вважати? Радянська пропаганда відрізала нам великий шматок історії, тому свою національну історію ми всі знаємо дуже погано. Тема формування України як держави в наших радянських підручниках завжди виносилася за дужки. Радянська пропаганда сформувала відчуття, що життя почалося в 1945 році, а до цього був провал. Тому факт, що ми на цій землі живемо вже півтори тисячі років, у свідомості деяких людей досі не зафіксувався.
— І чим нам можуть допомогти карти Боплана зараз?
— Подивіться на карти Боплана: тодішня територія України повністю збігається з нинішніми кордонами. Хіба потрібні ще якісь докази? Карти — це набір незаперечних фактів того, що Україна була, є і — я впевнений — буде. І не треба нам розповідати, що нас хтось створював як проект, як зазвичай кажуть росіяни-псевдоісторики.
— І Крим теж наш?
— На це провокаційне запитання я відповідаю: Крим був, є і буде татарським, але в складі України. Була допущена величезна помилка, як мені розповідали старожили парламенту. У 1996 році дуже активно ширилася ідея, щоб Крим став Татарською автономною республікою.
— Які карти з вашої колекції ви вважаєте найбільш значущими для розуміння української історії?
— Знаєте, де я знайшов першу згадку про Україну? На карті Литовського князівства 1613 року, там трохи вище від Ржищева написано "Ukraina". Ця карта складена командою литовського князя Радзивілла, на той час вона зробила величезний проект з дослідження території князівства. Вони цей картографічний проект робили протягом декількох десятиліть.
— А як же зв'язок між Київським і Московським князівством? Всі ті аргументи, які наводять як доказ єдиного минулого українців і росіян?
— Позиція російських істориків була сформульована лише в середині ХІХ століття. А почав цей процес геніальний цар Петро Перший. Він зрозумів, що Росії потрібен терміновий ребрендинг, отака собі модернізація. І він як розумна людина свого часу почав євроінтеграцію. По суті, історія Росії, починаючи з 1700-х — це історія євроінтеграції.
Петро змусив свою державу і народ рухатися до Європи. Він став ініціатором легенди, яка стала таким "титульним листом". І легенда ця розповідала про те, що Московія — не якісь там спадкоємці монголо-татар (хоча вони саме й побудували свою державу на принципах орди на чолі з Батиєм), а нащадки стародавньої Русі. Саме тоді, в ХІХ столітті, був сформульований чіткий ланцюжок: Київська Русь — територія росіян, монголи напали, Москва зміцніла, Візантія впала, Москва — третій Рим, мати міст руських. А потім вже — Велика Вітчизняна війна, ну, і ключове: "ми всіх перемогли".
Але основа цього — зацементована історія про зв'язок Русі та Московії. Насправді — це дві різні історії, і Московія, що вважала себе наступницею Русі, такою не була насправді.
— Виходить, що російські історики "анексували" частину нашого?
— Так, саме прихопили. Тому що Україна була катастрофічно слабка і в XVI, і в XVII століттях. Усе ще відчувалося відлуння татаро-монгольського погрому.
На картах Боплана "Russiae Rubra" зазначено там, де Карпати, а де Росія — написано "Moskoviae". Хоча до Боплана це є на всіх найбільш ранніх картах Європи XVI століття.
І це один з ключових смислів, які я хотів передати, коли створював Vkraina. Тому що відповіді на запитання, які непокоїли мене, я для себе знайшов.
Я зібрав карти, датовані до 1778 року. По суті, до вбивства козацької держави. Після цього міф про зв'язок Русі і Москви повністю переміг. Тому на пізніших європейських картах вже майже не зустрічається назва "Ukraina". На картах ХІХ століття вже пишуть "Малоросія", "Київська губернія" і т.д.
Розумієте, чому для нашої ідентифікації карти Боплана дуже важливі? Його карти дуже чітко показують, що все, що і тоді, й сьогодні ми сприймаємо як Україну — це Європа, з тим лише винятком, що за заселеною частиною починалося Дике поле.
А на наших землях є чіткі назви Русь, Поділля, Волинь. І це все друкувалося в ті роки, коли тільки почало розвиватися книгодрукування. І це доказ для тих, хто сумнівається, що ми — частина Європи.
— Скільки коштують карти? Наскільки дороге ваше захоплення?
— Гроші тут вторинні. Є карти, які коштують $200, а є й по $3000-5000, є безцінні. При цьому зовні вони можуть бути дуже схожими. Ціна залежить від кількості примірників на ринку.
Я вважаю, що багато речей купив дешево. Дорого я почав купувати, коли став розбиратися в цьому питанні.
У мене є чудова карта України роботи Ніколя Самсона — "Чорна Русь". Хоча західна і частина центральної України називалася Червоною Руссю. Так-от, через 30 років син Ніколя виправив помилку. Я її купив випадково, і другої такої жодного разу не бачив. Ось вона, я думаю, коштує дорого. Але я свою колекцію не розглядаю як інвестицію, продавати її не збираюся.
Європейське книговидання в XVI-XVII ст. — це була величезна індустрія. Атласи і карти друкували тиражами іноді по 25 тисяч примірників. Карт збереглося дуже багато. Ще кілька десятків років тому вони коштували дешево. Зараз дорожчають завдяки Інтернету. Раніше, щоб купити карту, треба було їхати на спеціалізований ярмарок, зараз достатньо вийти в Інтернет.
Один дилер, грек, розповідав мені, що раніше в антикварних магазинах було повно карт, а зараз, каже, запаси помітно тануть. Мережа допомогла звести покупця і продавця.
Принадність мого колекціонування в тому, що воно матиме своє закінчення. Я знаю, що хоча й складно, але я можу рано чи пізно дістати всі карти певного періоду. Коло професіоналів невелике, підробок в цій сфері антикварного ринку не роблять.
— А яких примірників у вашій колекції не вистачає?
— Мені не вистачає оригінальної книги Боплана! У цій книзі є та карта 1650 року — Typus Generalis Ukraina. Це так звана генеральна карта України. Гадаю, її все-таки реально добути, хоча тираж перших видань "Опису України" обчислювався усього сотнями примірників. Дожили до наших днів одиниці.
Те, чого я ніколи не зможу знайти, — це знамените творіння Боплана, відоме як Спеціальна карта України. Вона складалася з восьми аркушів формату фоліо. На момент видання цієї карти це була найбільш детальна карта будь-якої європейської країни. У той час жодна з країн Європи і світу не мала такої якісної і детальної карти.
У мене є чотири карти українських воєводств, зроблені на основі карт Боплана видавництвом Блау, там міста позначені золотою фарбою. Вони прекрасно зберегли колір. За цими картами я спеціально літав до Європи. Все інше купив через Інтернет.
Правда, один раз карти до мене не доїхали, їх заарештувала митниця. У старому Митному кодексі було написано, що переміщення культурних цінностей через кордон заборонено, тільки-от не було зазначено, в який бік.
— Вивчаючи карти, ви прийшли до певних висновків. Який з них для вас був великою несподіванкою?
— Після виборів 2010 року я подивився на карту, опубліковану на сайті ЦВК: червоним були позначені захід і південь країни, які голосували за Юлю Тимошенко, синім — східні регіони, що вибрали Януковича. І якщо цю карту порівняти з картою Боплана, то розумієш, що за більш ніж 400 років мало що змінилося.
Фантастична різниця між Україною і Росією описана у Боплана. Він пише, що коли козаки йшли на будь-яку спецоперацію, вони щоразу обирали лідера. Чому? Тому що лідер — це не той, хто призначається на цю посаду довічно. А той, хто на даний момент перебуває в кращому фізичному й психологічному стані. Це приклад демократії знизу. А приклад демократії більш високого рівня — це польський сейм (під впливом якого ми довгий час перебували), який обирав короля. Це і є демократія, яка на генетичному рівні "вбудована" в наше ДНК.
А хіба в Московському царстві колись когось обирали? Там споконвіку століттям владу брали силою. У цьому — фундаментальна різниця. Багато російських джерел опускаються до того, що вперто починають заперечувати очевидні речі. З картою Боплана складно вступати в дискусію.
— Як ви пояснюєте бажання російських істориків довести, що України як держави не існувало до початку минулого століття?
— Це називається первородний гріх. Вони-то знають, що вони не "Росія" (до речі, саме слово грецького походження), а орда. Вони розуміють, що все почалося звідси, з Києва, а не з Москви, де вовки вили, коли в Києві вже жило 50 тисяч людей — в п'ять разів більше, ніж у Парижі і Лондоні на той час.
На ментальному рівні інтелектуали все це знають і розуміють. Україна є таким собі подразником, який може викрити в будь-який момент.
Звідси і причини цієї агресії. Хочу навести таку деталь — на початку березня з російської Вікіпедії зникла стаття про Київську Русь. Вона тепер названа "Староруською державою". До чого б це?
Анастасія Рингіс, "Українська правда. Життя".
|
|
Война - не для детей ( в порядке исключения позаимствовал карикатуру на слова песни) |
http://korrespondent.net/ukraine/politics/3393630-...yno-pohyblo-bolee-200-voennykh
+
+
За последние несколько дней 72-я механизированая бригада из Белой Церкви потеряла убитыми более 200 человек под Изварино. Об этом сообщил источникКорреспондент.net в силовых структурах.
Также источник рассказал, что "в кольце не только 72-я, но еще и 79-я аэромобильная и 24-я механизированная бригады Министерства обороны Украины".
Как сообщалось, спикер Совета национальной безопасности и обороны Украины (СНБО) Андрей Лысенко заявил, что по состоянию на 16 июля идут тяжелые бои в районе города Амвросиевка, села Мариновка (оба Донецкая область) и поселка Изварино (Луганская область). Спикер отметил, что в данный момент невозможно уточнить количество потерь.
В то же время министр внутренних дел Украины Арсен Аваков не подтверждает информацию о том, что в районе пограничного пункта пропуска Изварино в Луганской области военные попали в окружение. Об этом глава ведомства рассказал в Славянске, комментируя информацию о якобы окружении украинских силовиков.
Ранее в СМИ появились сообщения о том, что украинские военные терпят поражение в районе Изварино.
Сепаратисты подтвердили, что обстреляли силовиков АТО. "Район погранперехода Изварино полностью очищен от украинских войск", - заявил 16 июля "министр обороны " самопровозглашенной Донецкой народной республики Игорь Стрелков (Гиркин).
+++
Paul_V_Lashkevich,
|
НА ДОНЕЧЧИНІ БОЙОВИКИ ВБИЛИ КОМАНДИРА РОТИ СПЕЦПРИЗНАЧЕННЯ - и позвонили вдове |
+
+
Біля Маринівки Донецької області терористи вбили командира роти спецпризначення лейтенанта Богдана Заваду.
Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков.
"Сьогодні, 16 липня, біля Маринівки у результаті другої спроби знищити блокпост Нацгвардії, при значній перевазі сил терористів, трагічно загинув командир роти спецпризначення в/ч 3029 лейтенант Богдан Завада з міста Запоріжжя", – написав він.
Аваков зазначив, що перед загибеллю Завада підбив БТР терористів, знищив 10 бойовиків і цим допоміг перегрупуватися бійцям Нацгвардії на блокпосту.
"Після трагічної загибелі лейтенанта терористи взяли телефон лейтенанта та почали знущатися по телефону над дружиною загиблого... Повідомили їй, що чоловіка більше немає", – наголосив голова МВС.
Він також повідомив, що вже подав рапорт президентові про присвоєння Богданові Заваді звання Героя України.
Нагадаємо, раніше Бі-бі-сі Україна з посиланням на власне джерело на місці подій повідомляло, що терористи здійснюють масовану атаку на прикордонний пункт пропуску "Маринівка" на Донеччині, який контролюють сили АТО.
За інформацією видання, під час атаки загинули двоє українських військовослужбовців.
|
2014.07.16. PRAY FOR THE UKRAINE - Fight for The Ukraine + |
2014.07.16. PRAY FOR THE UKRAINE - Fight for The Ukraine +
+
+
+
|
