-Рубрики

 -Музыка

 -Поиск по дневнику

Поиск сообщений в Ольга_Бойко

 -Подписка по e-mail

 

 -Интересы

 -Сообщества

Участник сообществ (Всего в списке: 44) Неизвестная_Планета Древний_Египет БагЛи Фраза_Дня Загадочные_Места_Мира История_Древнего_Мира Темы_и_схемы Педагогика_и_Психология Педагогическая_копилка про_искусство Live_Memory Путеводитель_по_Карелии Студия_искусств прерафаэлит Царство_Кулинарии История_и_культура РЫЖИЙ_КОНЬ ЛиРу СЕРЕБРЯНЫЙ_ВЕК Вокруг_Света Ирландия Книжный_БУМ _Италия_ Стихи_любимых_поэтов _A_S_I_A_ Camelot_Club Decor_Rospis Geo_club Прогулки_по_планете Moja_Polska _Поиск_Картинок_ Pour_l_amour_de_l_art ИСКУССТВОбезГРАНИЦ Арт_Калейдоскоп Мировая_Кулинария Сообщество_Творческих_Людей Искусство_звука Шедевры_от_Маришки Associates Best_of_Callery Только_для_женщин Львиный_Дворик Книга-лучший_друг Клуб_Фотопутешествий
Читатель сообществ (Всего в списке: 12) Личный_Вернисаж Поэтические_игры АРТ_АРТель Тайны_нашего_времени Школа_Иггдрасиль Обитель_Тьмы Evernote_Ru Релакс_и_вдохновение solnechnolunnaya О_Самом_Интересном Школа_славянской_магии Путешествуя_Украиной

 -Статистика

Статистика LiveInternet.ru: показано количество хитов и посетителей
Создан: 10.02.2012
Записей:
Комментариев:
Написано: 7851

Серия сообщений "Великі українці":
Великі українці
Часть 1 - Доля гетьманського кохання
Часть 2 - Людмила Павличенко (Белова): самая лучшая снайпер мира, которую немцы прозвали «Русская смерть.»
Часть 3 - Тайна завещания Леонида Быкова
Часть 4 - Мария Башкирцева – девушка-роза
Часть 5 - Мотря Кочубей: на олтарі кохання ...
Часть 6 - Без заголовка
Часть 7 - ЗАЛІЗНІ ЛЕДІ УКРАЇНИ – Особливий феномен, що не має аналогів у світовій історії!
Часть 8 - Легенда оперной сцены. Саломея Крушельницкая
Часть 9 - Композитора Николая Леонтовича застрелил чекист
Часть 10 - ОКСАНА ПЕТРУСЕНКО - ЕТАЛОН НАШОЇ ВОКАЛЬНОЇ ШКОЛИ
Часть 11 - СЕМЬ ИЗМЕН ИВАНА МАЗЕПЫ: ГЕНИАЛЬНЫЙ СТРАТЕГ ИЛИ ХИТРЫЙ АВАНТЮРИСТ?
Часть 12 - Разбор картины. «Карл XII и гетман Мазепа после Полтавской битвы» Густава Олафа Цедерстрема
Часть 13 - Квітка Цісик Трояндова колекція.
Часть 14 - Онук Айвазовського Костянтин Арцеулов ..
Часть 15 - "Пливе човен" (пам`яті Василя Сліпака)
Часть 16 - Виктория Васалатий - украинская Эдит Пиаф
Часть 17 - Календарь дат / Яремчук Назарий Назарович / 30 листопада 1951- 30 червня 1995
Часть 18 - Віртуальна екскурсія Музеєм волинської ікони ..
Часть 19 - Марія Приймаченко: Творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили ..

Выбрана рубрика Великі українці.


Другие рубрики в этом дневнике: Это интересно!(256), Цитата дня(30), цветочное царство(37), ХУДОЖНИКИ ФРАНЦИИ(0), художники(210), Фото дня(32), фото(116), Утренние росы(12), Уроки мистецтва(4), Уроки мистецтва(5), уроки из Интернета(51), Третий возраст(16), СТРАНЫ МИРА(13), страны мира(46), Стихи Надежды Старостиной(1), стихи(397), Средневековье(61), СОЗВЕЗДИЕ ИСКУССТВ(3), Скульптура(62), рассказы о музыке и музыкантах(58), Рамочки(20), путешествуем по миру(190), притчи(29), Презентации(3), ПОКИНУТЫЕ МЕСТА(0), ПОКИНУТЫЕ МЕСТА(1), ПЛЕЙКАСТЫ(27), плейкасты(28), Планета Земля.(74), парки мира(27), Огород, сад(1), мысли(91), Музыкальные инструменты(17), музыка(393), МУЗЕИ МИРА(67), Моя Украина(45), МОЯ КНИГА(5), молитвы(49), Мифология(19), мистические истории(44), МАЛОИЗВЕСТНЫЕ ХУДОЖНИКИ(5), литература(67), Легенды и мифы(46), кулинария(16), Композиторы(94), КАРТИНА МАСЛОМ(1), Картина дня(13), Календарь памятных дат(51), история(306), Золотая галерея русской живописи(37), ЗЕМЛЯ. ХРОНИКА ЖИЗНИ(93), здоровье(128), Звучащие картины(20), Записи М. Пешковой(88), замки Украины(13), замки мира(150), живопись(928), ЖЗЛ(486), Женские секреты(33), ЕДИМ ВКУСНО(5), Духовность(55), ДРЕВНИЙ МИР(80), ДЛЯ УРОКОВ(232), Детям о музыке(126), День прошёл(15), ГЕОГРАФИЯ ПЛАНЕТЫ(1), ВОПРОС-ОТВЕТ(4), видео(162), Вернисаж одной картины(193), Великие женщины(340), Архитектура(410), Анимашки(15), Александр Смольянинов(15), 100 шедевров(111), (0)
Комментарии (0)

Доля гетьманського кохання

Дневник

Вторник, 14 Июня 2016 г. 11:03 + в цитатник

Доля гетьманського кохання

 


Для згадки про них ледь-ледь знайшлося місця в розлогих життєписах високопоставлених чоловіків-гетьманів. Проте всі ці жінки, хоч і кожна по-своєму, не тільки ввійшли в родоводи власних сімей і кланів, а й залишили помітний слід в історії України.
 
Дві Ганни і Олена Прекрасна
 
Наприкінці 1640-х рр. у Суботові оселилася жінка. Була вона молода і дуже вродлива, вправна господиня й привітна співрозмовниця. Звалася жінка Мотроною. Подейкували, що походила вона зі збіднілої шляхетської родини і шукала в Чигиринському краї кращої долі.  У Суботові взялася Мотря допомагати дружині козацького сотника Богдана Хмельницького Ганні Сомківній у веденні господарства. Про Ганну знаємо сьогодні небагато: 17-річною дівчиною побралася з Богданом і, виконавши свою основну жіночу місію на цій землі — подарувавши чоловікові шістьох дітей, — передчасно померла. Хмельницький, за його власними словами, опинився "в сирітстві й важкій біді". "Вочевидь, саме тоді молода вродлива шляхтянка Мотрона й розрадила його душевну тугу", — пише доктор історичних наук Віктор Горобець. Тогочасні літописці відзначали магнетичну вроду пані Мотрони та її хатній хист. І, на думку дослідників, саме це викликало заздрість довіреної особи польського магната Даніеля Чаплинського. У Літописі Григорія Грабянки сказано, що Чаплинський за відсутності Богдана захопив хутір у Суботові, а його подругу Мотрону примусив до шлюбу. Самого Хмельницького кинули до буцегарні нібито за підготовку козацького бунту. Літопис Самійла Величка стверджує, що саме завдяки старанням пані Чаплинської Богдана випустили з в'язниці, і полюбовники нарешті змогли побратися. 
Гелена Чаплинская
Втім, історик Віктор Горобець пише, що для того, аби повернути свою Олену (хрещене ім'я Мотрони), гетьман Богдан Хмельницький підняв козацьке повстання і "вже на осінь 1648 року не лише звільнив більшу частину України від польського панування, а й досить швидко повернув собі так брутально відібране в нього кохання". Хай там як, але наприкінці грудня 1648 р. патріарх Паїсій обвінчав молодих, щоправда, у дещо "екзотичний" спосіб. 
Річ у тім, що на момент одруження Хмельницький був у Києві, а його Мотря — в Чигирині. Але, "заохочуючи Хмельницького до справи захисту православ'я, владика відіслав відпущення гріхів пані Мотроні (навіть без її сповіді)" та обвінчав молодих. Проте щасливо прожити разом до самої смерті Хмельницьким не судилося. У травні 1651 р., коли Богдан був у поході, його дружину стратив син гетьмана Тиміш. Щодо обставин, які призвели до цієї трагічної події, думки істориків і сучасників гетьмана розходяться. Михайло Грушевський, приміром, вказує, що Хмельницький, дізнавшись перед битвою під Берестечком про викрадення з казни барилка золотих, доручив Тимошеві розслідувати злочин, і ниточка нібито привела до мачухи Мотрони й управителя скарбниці. Чи до годинникаря, чи до ключника гетьмана… Але найчастіше мотивом до смертної кари гетьманші називають її зв'язок і можливий адюльтер із колишнім чоловіком. "Інформація, яка надходила з козацького табору, вказувала на те, що причиною страти Мотрони став перехоплений лист Даніеля Чаплинського, де містилася інструкція, як можна приховати викрадені у Хмеля скарби, а його самого отруїти", — пише Віктор Горобець. За його словами, причина трагедії полягала не стільки у непідтвердженому факті подружньої невірності Мотрони, скільки у наявності розгалуженої шпигунської мережі в оточенні Хмельницького, в яку було залучено і гетьманшу. "Очевидно, що романтична історія про "Єлену Прекрасну", через яку розгорілася кривава війна між Україною та Річчю Посполитою, потребувала також романтичного завершення. А що може бути романтичнішим, аніж нове кохання, нехай навіть і аморальне", — резюмує Віктор Горобець. Закрити ж очі славетному Богданові в його смертну годину судилося третій дружині гетьмана.
Ганна Золотаренко
 
 Ганна Золотаренківна стала вірною порадницею і розпорядницею гетьманських скарбів, пережила свого чоловіка на 14 років і закінчила життя черницею Анастасією у Києво-Печерському монастирі.
 Ще одна з роду Хмельницьких
Єфросинія, а по-домашньому — Пріся, дівчина веселої вдачі, приваблива, гостра на язик, обожнювачка розваг та пригод, жила собі на втіху у батька Павла Яненка-Хмельницького, небожа самого гетьмана Богдана, і була життям цілком задоволена. Тим більше що впадав за нею статечний, хоч і не дуже породний, парубок Іван. Тож мріяла Пріся, що вестиме її життям дане при хрещенні друге ім'я — Любов та довіку буде вона за Іваном, діток роститиме. Та не так сталося, як гадалося. Не посміла Пріська ослухатися батька, який наполіг на вигідному шлюбі з удівцем-гетьманом Петром Дорошенком — змушена була йти хазяйкою до Чигирина.
Петром Дорошенком
"Для родин цей союз був справою престижу: його прагнули Дорошенки, бо їм лестило мати в сім'ї родичку самого Хмельницького, і Яненки, які таким чином породичалися з гетьманом", — пояснює причини нерівного шлюбу кандидат історичних наук Любов Заболотна. Петро Дорошенко намилуватися молодою дружиною не міг, будь-яку примху виконував, навіть заплющував очі на небайдужість Прісі до "зеленого змія". Сама ж гетьманша щасливою не почувалася: чи то не могла забути свого Івана, чи то давили на неї стіни Чигиринського замку, де страшною смертю загинула її попередниця Мотрона Хмельницька, звинувачена у крадіжці та подружній зраді. Нам невідомо, що думала Пріся-Люба про Мотрону, але незабаром після одруження вона почала поводитися так само, як, подейкували, чинила дружина Хмельницького. "Можемо впевнено стверджувати про її (Люби. — О.Г.) невірність з огляду на те, що Петро Дорошенко згідно із старовинним звичаєм неодноразово "накривав її чорним платтям", але завжди пробачав своїй молодій дружині такі сімейні гріхи. Очевидно, він її все-таки міцно кохав", — визнає доктор історичних наук Тарас Чухліб. Утім, терпець гетьманові урвався, коли 1668 р. під час битв за об'єднання України йому повідомили про чергову зраду Прісі. "Чи це була правда, чи, може, провокація ворожих Україні і гетьманові сусідів, та й своєї заздрісної старшини — не знаємо. Засмучений цим гетьман передав провід бойовими операціями Демкові Многогрішному, якого спокуса бути гетьманом завела до угоди з Москвою. Так об'єднана Україна розбилася на дві частини, а від'їзд Дорошенка з терену боїв довів обох гетьманів до заслання у Московщині", — констатує історик Олександр Овруцький-Швабе. "Україні зрада Пріськи коштувала років зажертої війни, насильного переселення людей з одного берега Дніпра на другий, грасування турецько-татарських і московських військ та часів, що перейшли в історію під ім'ям Великої Руїни. А першою причиною тієї руїни була слабодухість гетьманші, розпещеної вигодами жінки, що й на найвищому становищі виявилася все ж звичайною жінкою", — отак категорично пише він. Існує версія — її підтримує, зокрема, Любов Заболотна — що невірну Прісю від гніву ошуканого гетьмана врятував монастир, де її, лякаючи постригом, сховала Дорошенкова мати. "Коли гетьман охолов, родичі умовили його простити дружину — і Пріся незабаром повернулася. Але вдачі своєї не змінила, бо плетуни приписували їй і гуляння з вином, і сердечні справи. Дорошенко ж, хоч і називав у листах жінку "малоумною", на плітки не зважав, бо напевно палко любив свою Прісю", — каже історик. Тарас Чухліб наводить іще один доказ цього дивного кохання. Петро Дорошенко, пише він, опинившись після зречення булави у "почесному засланні" в Москві, всіляко добивався звільнення дружини, яка, за наказом нового гетьмана Івана Самойловича, перебувала у стані заручниці в Сосниці на Чернігівщині, протягом кількох місяців писав листи і цареві Олексію Михайловичу, і гетьманові до Батурина. І тільки наприкінці липня 1677 р. подружжя Дорошенків нарешті возз'єдналося — Пріся прибула до Москви "разом з усім своїм скарбом, провожатими і прислужницею". Єфросинія-Любов скінчила свій вік близько 1685 р. Має рацію О.Овруцький-Швабе: була вона передовсім жінкою, яка з примхи долі опинилася на найвищому щаблі влади подекуди жорстокого чоловічого світу і виживала в ньому як уміла. А чи були за нею гріхи — судити не нам. Перед вищим Суддею Пріся, певно, вже за все відповіла.
 
Іван носить плахту, а Настя — булаву
Історики називають Анастасію Скоропадську чи не найвпливовішою жінкою свого часу, народ же охрестив її просто і влучно — Настя-гетьманиха. Народилася в заможній сім'ї Марковичів, зірок з неба не знімала, деякі дослідники навіть стверджують, що була Настя неписьменною. Перший шлюб Анастасії з генеральним бунчужним Голубенком виявився нетривалим — чоловік помер невдовзі по народженні доньки. 1700 р. Настя вийшла заміж за Івана Скоропадського і 1709 р. стала "першою жінкою держави".
Настя Скоропадська 1671
Настя дуже вирізнялася з-поміж своїх попередниць і наступниць на цьому "троні". Роль мовчазної хатньої жінки при козакові її не влаштовувала — вабив простір. Енергійна, розумна, норовлива, на 25 років молодша за свого чоловіка, Настя мала на нього неабиякий вплив. "Скоропадська була особою практичною і вдома верховодила усім. З того постала відома помовка про плахту й булаву. І дійсно, вона здержувала старого гетьмана, щоб той більше дбав за вигоди, а не клопотався військовими справами", — пише О.Овруцький-Швабе. Нехарактерна для дружин козаків поведінка Насті привертала увагу як старшин, так і російських сановників. На організовані гетьманшею прийоми приїжджали поважні гості з Москви та Санкт-Петербурга, привозили коштовні подарунки — годинники, тканини. Настя залюбки обговорювала з гостями плани динамічної співпраці "собирательства земель" і не раз навідувалася до Росії, чого інші гетьманші без чоловіка собі не дозволяли. Історик Данило Мордовцев навіть вважав, що саме через Анастасію, яка активно втручалася в урядові справи, Петро I керував українськими справами. "Скоропадська здійснила моральне і політичне об'єднання Великої і Малої Росії, розуміючи після поразки Івана Мазепи згубність орієнтації на Захід", — писав він. Людина набожна, Анастасія заснувала Гамаліївський жіночий монастир, подарувавши йому батьківський спадковий хутір Дубочаївський та кілька селищ. "Будуючи обитель, гетьманша планувала "благочестивого жития инокинь, сколько возможно будет, населити". Для цього вибрали Харлампієве пустище близько 30 верст від Глухова. Навколо того місця Анастасія заздалегідь "своею собственною сумою купила" декілька млинів і угідь, а чоловік на право володіння всім тим видав їй 1 грудня 1713 року свій універсал", — свідчить доктор історичних наук Олександр Гуржій. Після кончини Івана Скоропадського 1722 р. Анастасія втратила свій офіційний статус, однак до самої смерті утримувала титул "ясновельможної пані гетьманової". І далі зберігаючи значну владу, не корилася новообраному гетьманові Данилу Апостолу, міцно спиралася на підтримку багатьох своїх покровителів. До останніх її днів до неї в Глухів навідувалися князі, княгині, урядовці з Росії та місцеві старшини. У тестаменті, складеному за два дні до кончини, Анастасія Скоропадська згадує про чоловіка Івана, якого палко кохала, і просить, щоб після її смерті між родичами не було "мятежей", "распрь", "истязаний". Її прах — у Гамаліївському монастирі, поряд із могилою гетьмана Івана Скоропадського.
 
Українські Філемон і Бавкіда

Вони були створені одне для одного, як місяць і зірки, як повітря і полум'я. Їхнє велике кохання стало легендою за життя, а після кончини та слава ширилася ще більше. Олена та Іван Виговські — гетьманське подружжя — пройшли через випробування успіхами і стражданнями, тріумфом і лихоліттям, і кожної хвилини думали одне про одного, воліючи ніколи не розлучатися.
Олена  Виговська

"З першого спізнання канцлера козацької держави Івана Виговського Олена Стеткевич — чи то дочка, чи то небога воєводи литовсько-українського роду — була для нього єдиною на все життя. І пані Олена одразу поставила його перед собою на п'єдестал", — засвідчує Іван Огієнко. Вельможна рідня Стеткевичів була проти шлюбу Олени "з простим козаком", тож романтично налаштований Виговський викрав дівчину й таємно повінчався з нею в Києві. Пара була класичним прикладом істинності приказки про голову і шию. Олена ніколи прямо не втручалася в державні справи, проте жодного рішення без неї чоловік не ухвалював. "Обраний, скоро по вінчанні, тимчасовим гетьманом до повноліття гетьманича Юрія Хмельниченка, Іван Виговський — під впливом жінки-аристократки — постарався, щоб козацька рада обрала його справжнім гетьманом, що на Чигиринській раді у жовтні 1657 року і сталося", — наводить непоодиноке підтвердження цього О.Овруцький-Швабе. У Суботові нова господиня одразу завела свої порядки, за що й мала багато нарікань. "Виговським, людям високоосвіченим, особливо жінці, противні були часті п'яні бенкети козацької старшини на гетьманському дворі часів Богдана, тож, ставши гетьманшею, Олена Виговська ці бенкети заборонила. Це було зроблено з мотивів підняти престиж гетьманської влади, але зразу поставило значну частину старшин у ворожий Виговським табір, ніби за заведення "панських" порядків", — веде історик. Після зречення Іваном Виговським клейнодів Олена покірливо ділила з ним "і долю і недолю", а сам колишній гетьман до останніх днів дбав про дружину й маленького сина Остапа. 27 лютого 1664 р. Івана Виговського розстріляли поляки й козаки Павла Тетері (якому він програв боротьбу за булаву) під Новгородом-Сіверським. "Жінка Виговського, дізнавшись про його загибель, тяжко захворіла. Але, побоюючись лиха й собі, хвора, крилася по лісах. З великими труднощами добула тіло свого чоловіка і поховала його в скиті Руди Гніздичевської. Через три місяці вона померла, заповівши поховати її поруч з чоловіком", — пише історик Олена Апанович. "Не в силах пережить без тебя, ясновельможний пан мой — сонце, ні дня одного, ні ночі одної. За тебе у неспокої душа моя ся рве", — ці рядки, писані Оленою Виговською своєму чоловікові під час битв та походів, нехай послужать пам'ятником великому й красивому коханню.
Олена Григо’Єва

https://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/06/blog-post_12.html

 
 
Рубрики:  Великие женщины
Великие женщины
ЖЗЛ
история

Метки:  
Комментарии (1)

Людмила Павличенко (Белова): самая лучшая снайпер мира, которую немцы прозвали «Русская смерть.»

Суббота, 09 Июля 2016 г. 07:25 + в цитатник
Это цитата сообщения К-Валентина [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Людмила Павличенко (Белова): самая лучшая снайпер мира, которую немцы прозвали «Русская смерть.»

Людмила Михайловна Павличенко (урождённая Белова) - лучшая женщина-снайпер в мировой истории. За первый год Великой Отечественной войны она уничтожила из снайперской винтовки 309 фашистов.

Читать далее...
Рубрики:  Великие женщины
Великие женщины

Метки:  
Комментарии (1)

Тайна завещания Леонида Быкова

Воскресенье, 14 Августа 2016 г. 09:31 + в цитатник
Это цитата сообщения Юрий-Киев [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Тайна завещания Леонида Быкова.

Из актёров, рабатавших в Киеве Леонид Быков, один из любимейших (даже наверно самый любимый...). Вот попался интересный рассказ о нём, хочу поделится...

Не утихают споры вокруг наследия культового артиста.

Леонид Быков

Леонид Быков. Кадр из фильма «Алешкина любовь». 1960 г. Фото: РИА НОВОСТИ

«Леонид Федорович никогда не рассказывал о своей семейной тайне, но друзья молодости знали. У Быковых случилось огромное горе: первый их ребенок умер при рождении. Сам актер в это время был на гастролях, и когда его по телефону спросили, кого спасать: мать или ребенка? — он ответил: мать», — вспоминают друзья и коллеги Леонида Быкова. 

Леонид Быков — несомненный кумир зрителей. О звездах такого уровня обычно известно все — биографии изучены в малейших деталях, выходят книги, фильмы… Но — странное дело — при всенародной любви к Быкову о его жизни известно совсем немного. Он никогда не давал интервью, не писал мемуаров… И даже с друзьями не откровенничал о том, что происходит у него в семье. Быков — такой обаятельный, общительный, всеобщий любимец — в том, что касалось личной жизни, был закрытым человеком. Ну а уж история с гибелью в автокатастрофе, которую Быков якобы предвидел и накануне которой успел написать завещание, и вовсе до сих пор имеет несколько версий.

Вокруг имени Быкова зарождались какие-то удивительные легенды — вроде того, что его убрали спецслужбы (спрашивается: зачем?). Или что он таким образом покончил с собой. К счастью, есть свидетельства людей, которые в тот или иной период жизни Быкова были рядом и знают правду. Эти люди были кропотливо опрошены землячкой Леонида Быкова, киноведом Ларисой Брюховецкой. Возможно, когда-нибудь ее записи станут книгой, а пока «Семь дней» публикует некоторые из этих уникальных материалов.

Читать далее...
Рубрики:  ЖЗЛ

Метки:  
Комментарии (0)

Мария Башкирцева – девушка-роза

Пятница, 30 Сентября 2016 г. 20:32 + в цитатник
Это цитата сообщения Dmitry_Shvarts [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Мария Башкирцева – девушка-роза

Ее жизнь была короткой и яркой, как жизнь роскошной розы редкого сорта, до конца так и не распустившейся, но обещавшей стать прекрасным пышным цветком с тонким волшебным ароматом. Этот гордый цветок все-таки успел осветить своей красотой мир.

Мария Башкирцева – девушка-роза

Это была единственная Роза в моей жизни, чей путь я усыпал бы розами, зная, что он будет так ярок и так короток!

Ги де Мопассан


Мария Башкирцева умерла, когда ей было 25 лет, на излете XIX века. Девочка родилась в семье богатого помещика, предводителя дворянства. Отношения родителей не сложились, и они вскоре после рождения Марии стали жить врозь, отец — в Полтавской губернии, мать с дочерью — за границей, меняя европейские столицы и курорты. Мари с детства была очень болезненной, мать искала лучший климат для девочки, их всегда сопровождал врач. Потом традиционно они проводили зиму на Лазурном берегу, в Ницце, а остальное время — в Париже, изредка путешествовали по другим городам. Девочка была очень одаренной. И очень хрупкой. Болезни, точившие ее прозрачное, стройное тело, уносили драгоценное время. Но дух ее оставался крепким, несгибаемым.   Читать далее

Рубрики:  Великие женщины
Великие женщины
ЖЗЛ
живопись

Метки:  
Комментарии (1)

Мотря Кочубей: на олтарі кохання ...

Воскресенье, 02 Октября 2016 г. 18:07 + в цитатник
Это цитата сообщения Miledi1950 [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Мотря Кочубей: на олтарі кохання ...

 



Ті, хто твердою рукою вершили справи державні, часто були безсилі на свій розсуд керувати власною долею. Надто вже яскраве світло падало на їхні постаті. Надто багато значення надавали кожному їхньому жестові, слову й учинку. А особливо в 18 столітті – в епоху, коли все вирішували віковічні традиції, родова честь та устої, зрушити які часто більше під силу жебракові й жебрачці, аніж дочці генерального судді та гетьманові України. За однією з версій, рід Кочубеїв походить від охрещеного ногайського татарина Кучук-бея. Здається, Мотря Кочубеївна доводилася йому правнучкою. Може, саме від татарського прадіда успадкувала вона свій шалений норов, гарячу неприборкану кров та схильність до авантюр. Тим авантюрам судилося змінити не тільки життя вродливої коханки гетьмана, не тільки долю самого Івана Мазепи, а й увесь хід української історії. То тільки на перший погляд здається, що історію рухають чоловіки. А Троянська війна?



 

Рубрики:  Великие женщины
Великие женщины

Метки:  
Комментарии (0)

Без заголовка

Пятница, 14 Октября 2016 г. 11:13 + в цитатник
Это цитата сообщения Парашутов [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

ЖЗЛ (МАРИЯ РАЕВСКАЯ-ИВАНОВА. ПЕРВАЯ В РОССИИ ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ХУДОЖНИЦА)

Для меня этот материал и это имя – очередное открытие. Героиня сегодняшнего поста считается ПЕРВОЙ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ русской женщиной – художницей, поскольку она была первым дипломированным специалистом в этой области. На удивление, казалось бы, с ее именем историки должны носиться, как с «писанной торбой» (пардон, за грубое сравнение), но о художнице есть несколько упоминаний на харьковских сайтах, поскольку с этим городом была связана профессиональная деятельность нашей героини, да несколько коротких биографических справок на арт-сайтах. При этом везде упоминается только факт открытия ею художественной школы. Ни слова о ее творчестве и жизни, ни одной репродукции ее работ. Ее ученикам, многие из которых стали известными живописцами, в интернете посвящено намного больше внимания. И если бы не обнаруженная мною статья харьковчанина Николая Сухомлина, которая и легла в основу этого материала, в газете "Событие" (Харьков), то я бы, честно признаюсь, продолжал находиться в неведении о существовании этого имени.
Собрав, имеющиеся материалы, я составил биографию художницы. Надеюсь, мои постоянные читатели из Харькова помогут с поисками и публикацией картин художницы.

Мария Дмитриевна Раевская – Иванова

1840, с. Гавриловка, ныне Барвинковский район, Харьковской обл. – декабрь 1912, Харьков



Мария Раевская-Иванова Автопортрет 1866 г.

Русская и украинская художница и педагог, первая в Российской империи дипломированная женщина-художник.
Мария Иванова родилась в 1840 году в селе Гавриловке в семье крупных землевладельцев Харьковской губернии. Образование получила у домашних учителей. Сдавая выпускные экзамены, познакомилась с Христиной Даниловной Алчевской.


ЧИТАТЬ ДАЛЬШЕ
Рубрики:  ЖЗЛ

Комментарии (0)

ЗАЛІЗНІ ЛЕДІ УКРАЇНИ – Особливий феномен, що не має аналогів у світовій історії!

Воскресенье, 25 Декабря 2016 г. 18:18 + в цитатник
Это цитата сообщения Наталья_Ивушка [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

ЗАЛІЗНІ ЛЕДІ УКРАЇНИ – Особливий феномен, що не має аналогів у світовій історії!

 


Без-имени-1 (700x143, 300Kb)

17_main_new.1482215416_148222789680 (640x463, 370Kb)
СЂСЂСЂ (700x127, 272Kb)
 

Своєю багатогранною діяльністю ці видатні українські жінки вплинули на розвиток і становлення української держави. вони внесли вагомий вклад в культуру, мистецтво, освіту, науку, літературу і багато інших сфер життя україни.

А також протягом усієї багатовікової історії щиро вболівали за свою країну та її соціально-економічний розвиток.

Українська жінка – особливий феномен, що не має аналогів у світі!

Читать далее

Без-имени-1 (150x89, 30Kb)

0_8b870_c5b98dc3_S (20x20, 1Kb)



 

Серия сообщений "Художники":

Серия сообщений "Писатели и поэты":

Серия сообщений "Государственные и политические деятили":

Серия сообщений "Артисты эстрады":

Серия сообщений "Историки":

Серия сообщений "Женщины-музы":
Рубрики:  Великие женщины
Великие женщины
ЖЗЛ

Метки:  
Комментарии (1)

Легенда оперной сцены. Саломея Крушельницкая

Суббота, 23 Сентября 2017 г. 16:06 + в цитатник
Это цитата сообщения Dmitry_Shvarts [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Легенда оперной сцены. Саломея Крушельницкая


Саломея Крушельницкая

После каждой премьеры критики давали украинской оперной певице Саломее Крушельницкой новый театральный псевдоним.

Ее называли непревзойденная Аида, привлекательная Баттерфляй, единственная в мире Джоконда и Solo-mea.

Саломея Крушельницкая родилась 23 сентября 1872 года в Галиции (Австро-Венгрия), в селе Белявинцы (ныне Бучачского района Тернопольской области Украины), в семье греко-католического священника. Её дед Григорий Савчинский (1804 – 1888 гг.) был писателем, церковным и общественным деятелем.

Петь Саломея начала с юных лет. Она знала очень много народных песен, которые изучала непосредственно у селян. О детских годах Саломеи Крушельницкой вспоминает Мария Михайловна Цибульская, знакомая Крушельницких:

 

“У нас помнят молодую Саломею, как она вечерами пела в компании девушек где-то в садике или на площади. Уже тогда голос её был сильный, красивый и очень отличался от других”.

Основы музыкальной подготовки Саломея получила в Тернопольской гимназии, экзамены в которой сдала экстерном. Здесь она сблизилась с музыкальным кружком гимназистов, членом которого был также Денис Сичинский – в дальнейшем известный композитор, первый в Галиции музыкант-профессионал


В 1883 году на Шевченковском концерте в. Тернополе состоялось первое выступление Саломеи, которая пела в хоре общества «Руська бесида». На одном из концертов этого хора 2 августа 1885 года присутствовал Иван Франко, который вместе с украинскими, российскими и болгарскими студентами, композитором Остапом Нижанковским и художником и поэтом Корнило Устияновичем путешествовал по стране.

В 1891 году Саломея поступила во Львовскую консерваторию Галицкого музыкального общества, где училась по классу фортепиано и оперного пения. Во время обучения состоялось её первое сольное выступление: 13 апреля 1892 года певица исполнила главную партию в оратории Г. Ф. Генделя «Мессия».

В 1893 году Саломея Амвросиевна Крушельницкая с медалью окончила Львовскую консерваторию. В консерваторском дипломе Крушельницкой было написано:

“Этот диплом получает панна Саломея Крушельницкая как свидетельство художественного образования, добытого образцовой старательностью и чрезвычайными успехами, особенно на публичном конкурсе 24 июня 1893 г., за которые была отмечена серебряной медалью…”.

Осенью 1893 года Саломея уехала на учёбу в Милан к профессору Фаусте Креспи. В письме к отцу Саломеи, Амвросию, который хорошо владел итальянским языком, Фауста Креспи пишет:Читать далее

Рубрики:  Великие женщины
Великие женщины

Метки:  
Комментарии (1)

Композитора Николая Леонтовича застрелил чекист

Четверг, 04 Января 2018 г. 20:48 + в цитатник
Это цитата сообщения Dmitry_Shvarts [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Композитора Николая Леонтовича застрелил чекист



«Родные сидели в соседней комнате со связанными руками и слышали, как Грищенко кричал на полусознательного Леонтовича»... Как жил и погиб создатель легендарного «Щедрика».

«Отец ни на минуту не бывал днем дома. Приходил только поздними вечерами. Мы с мамой до тех пор не спали, прислушиваясь к знакомым шагам по темной пустой улице. Только услышав его быстрый шаг, мама заставляла нас ложиться спать. Сама пыталась не выдать волнения. Отец, увлеченный своими произведениями, не боялся ночных улиц в те неспокойные времена», — вспоминает о жизни в Киеве весной 1919 года Галина, дочь композитора Николая Леонтовича.

 
Композитор Николай Леонтович во время работы в Тульчинском епархиальном училище, 1908-1918 годы. Винницкий областной краеведческий музей


«Леонтович внешне выделялся своим изяществом. Не любил носить служебной формы и всего казенного, — пишет дирижер Николай Покровский в очерке „Со страниц прошлого“. — Во время выступлений всем своим видом уже настраивал и исполнителей, и зал. Одет в темную визитку, рубашку с твердым стоячим воротником и хорошим галстуком, он, худощавый и стройный, с большим лбом и черной бородкой-эспаньолкой и коротко подстриженными усами, словно возвышался над стихией нежных звуков. Николай Дмитриевич устойчиво боролся с нелегкой жизнью учителя пения того времени. Его семья еле сводила концы с концами. Но он редко бывал печален и мрачен, всегда шутил и надеялся на лучшие времена». Читать далее

 

Рубрики:  музыка
музыка
ЖЗЛ
Детям о музыке
Детям о музыке
Композиторы
Композиторы
ДЛЯ УРОКОВ

Метки:  
Комментарии (0)

ОКСАНА ПЕТРУСЕНКО - ЕТАЛОН НАШОЇ ВОКАЛЬНОЇ ШКОЛИ

Воскресенье, 22 Апреля 2018 г. 11:47 + в цитатник
Это цитата сообщения Веснянка23 [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

ОКСАНА ПЕТРУСЕНКО - ЕТАЛОН НАШОЇ ВОКАЛЬНОЇ ШКОЛИ.

 

Оксана Петрусенко - еталон нашої вокальної школи, їй заздрили, її любили, обожнювали. Про інтимне життя казали: "Сильна жінка", хоч вона все життя мріяла бути слабкою істотою, опертися на надійне плече, сховатися за спиною коханого. Чи вдалося? Судіть самі.

1194 (460x117, 99Kb)

О Петрусенко портретО Петрусенко виступОлена Петрусенко портретО Петрусенко

Олена Петрусенко Олена Петрусенко фото

1194 (460x117, 99Kb)

5 (18) лютого 1900 р. у м. Балаклава народилася Ксенія Бородавкіна (її прадід називався... Бородавка, а ми її знаємо, як Оксану Петрусенко). Бідна сімёя, злиденне дитинство в Балаклаві: батько помер від туберкульозу, коли вона була немовлям; мати одружилася з гірким пёяничкою, народила сина Івана. У 10 років співуча Оксана заробляла у церковному хорі в Севастополі 50 копійок за місяць. З 14-ти років працювала в порту, на взуттєвій фабриці. У 17 років втекла з дому із пересувною трупою. Через два місяці переступила поріг Херсонського театру. Без ентузіазму подивився на дівчину диригент Петро Бойченко: Оксана була у старій шинелі, у кирзових чоботах сорок третього розміру. А як заспівала, то він зрозумів – діамант: сопрано рідкісної сили та краси і її прийняли до трупи.

   

 
Рубрики:  Великие женщины
Великие женщины
ЖЗЛ

Метки:  
Комментарии (0)

СЕМЬ ИЗМЕН ИВАНА МАЗЕПЫ: ГЕНИАЛЬНЫЙ СТРАТЕГ ИЛИ ХИТРЫЙ АВАНТЮРИСТ?

Воскресенье, 16 Декабря 2018 г. 08:39 + в цитатник
Это цитата сообщения komor_valerya [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

СЕМЬ ИЗМЕН ИВАНА МАЗЕПЫ: ГЕНИАЛЬНЫЙ СТРАТЕГ ИЛИ ХИТРЫЙ АВАНТЮРИСТ?

 
Отзывы об этой исторической личности по сей день напоминают качели с большой амплитудой – от плюса к минусу и наоборот. Споры не утихают как в научной среде, так и на уровне общественного осмысления роли Ивана Степановича Мазепы в истории России и Украины. Одно можно утверждать однозначно – это была незаурядная личность, перед яркими красками которой меркнет художественный вымысел произведений о Мазепе Рылеева, Пушкина, Байрона и Гюго. Тонкий и умный, целеустремлённый и честолюбивый, прекрасно образованный гетьман-дипломат с умом философа и поэт-романтик в глубине своей души – это всё о нём.

Слуга короля Яна Казимира. Измена патрону возле Белой Церкви

Иван Мазепа на службе польскому королю Яну Казимиру./Фото: hroniky.com

Иван Мазепа на службе польскому королю Яну Казимиру./Фото: hroniky.com

В конце XVI века Речь Посполитая была европейским государством с централизованной властью и развитой шляхетной демократией. Польская знать, хорошо образованная и имеющая крепкие связи при дворе, с насмешкой и надменностью относилась к родовитым выходцам из Малороссии. 

В этом смысле судьба Ивана Мазепы схожа с судьбами многих шляхетных православных фамилий. В свои 20 лет он уже закончил иезуитский колледж и Киево-Могилянскую академию (класс риторики). Он отменно знал латынь, кроме родного украинского, прекрасно владел русским, польским, и татарским языками, был знаком с трудами Аристотеля, Платона, Макиавелли, нередко цитировал Овидия и Горация. Как сторонника гадячского договора, отца его, Адама Стефана Мазепу, ожидали серьёзные неприятности, чтобы уберечь сына, он отправляет его служить при дворе Яна Казимира. 

Младшего Мазепу назначают покоевым, а в 1659 году он уже посланник короля к гетьманам Левобережной Украины. Но в среде надменных придворных умный и честолюбивый украинский шляхтич так и не стал равным и не имел для себя достойных перспектив. Принимая участие в походе Яна Казимира в 1663 году на Левобережную Украину, Мазепа уходит из войска. Происходит это рядом с Белой Церковью – может, именно в этот момент он осуществляет давно принятое решение вернуться в Украину. 

 

На службе у гетьмана Дорошенка. Тройная игра

Мазепа с посланием от П. Дорошенка турецкому султану./Фото: regnum.ru

Мазепа с посланием от П. Дорошенка турецкому султану./Фото: regnum.ru

Мазепа поступает на службу к гетьману Правобережной Украины Петру Дорошенку, который быстро разглядел в этом пока ещё мало кому известном шляхтиче незаурядные способности и довольно быстро назначил его главой всей своей канцелярии. С целью укрепить положение в шляхетской среде и быстрее продвинуться по карьерной лестнице, Мазепа заключает брак с богатой и именитой вдовой Фридкевич.

Читать далее...
Рубрики:  ЖЗЛ
история

Метки:  
Комментарии (1)

Разбор картины. «Карл XII и гетман Мазепа после Полтавской битвы» Густава Олафа Цедерстрема

Воскресенье, 17 Февраля 2019 г. 10:24 + в цитатник
Это цитата сообщения stewardess0202 [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Разбор картины. «Карл XII и гетман Мазепа после Полтавской битвы» Густава Олафа Цедерстрема

Gustaf_Olof_Cederström_-_from_Svenskt_Porträttgalleri_XX (262x352, 65Kb)

Густав Олаф Цедерстрем

ccb66801365038e27e2251676cc83738--russia-history (700x557, 53Kb)

«Карл XII и гетман Мазепа после Полтавской битвы», Густав Олаф Цедерстрем, 1933 год

Полтавская битва

Крупнейшее сражение Северной войны между русскими войсками под командованием Петра I и шведской армией Карла XII. Состоялась утром 27 июня (8 июля) 1709 года (28 июня по шведскому календарю) в 6 верстах от города Полтава на Украине (Левобережье Днепра). Разгром шведской армии привёл к перелому в Северной войне в пользу России и к концу господства Швеции в Европе. 

«Читать далее…»

Рубрики:  ЖЗЛ
живопись
история

Метки:  
Комментарии (1)

Квітка Цісик Трояндова колекція.

Пятница, 22 Марта 2019 г. 15:35 + в цитатник
Это цитата сообщения Веснянка23 [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Рубрики:  ДЛЯ УРОКОВ

Метки:  
Комментарии (1)

Онук Айвазовського Костянтин Арцеулов ..

Пятница, 22 Марта 2019 г. 15:46 + в цитатник
Это цитата сообщения Miledi1950 [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Онук Айвазовського Костянтин Арцеулов ...

 

Костянтин Арцеулов народився 17 травня 1891 р. в Ялті.

Кость – онук двох великих дідів.
Дід по батькові Микола Костянтинович Арцеулов – проектувальник перших броненосних кораблів військово-морського флоту, підполковник, який у 47 років помер від розриву серця прямо на стапелі корабля, що будувався.

Дід по матері – Іван Айвазовський, батько молодшої з чотирьох дочок Жанни (Іванни).

Дитинство малого Арцеулова проходило у домі діда в Феодосії та на приморській дачі Айвазовського в селі Отузи (нині Щебетівка).

Дід дозволяв онукові все, а іншу рідню під час роботи не терпів. Кость спостерігав, як «дід-характерник з густими бакенами писав чарівні марини свої, писав з дивовижною швидкістю».

Якось картину «Серед хвиль» мав нахабство розкритикувати зять, татусь Арцеулова. Головний інженер суднобудування сказав, що човен намальований неправильно, зробив кілька зауважень про оснастку вітрильника (рангаут і мачти зображені неправильно), що борсався серед хвиль. Батько доводив діду, що корабель «фантастичний», схожий на корито, неможливо визначити клас корабля. Айвазовський мовчки вислухав зятя, склав руки за спиною і пішов, тихо наспівуючи під ніс якусь мелодію. Втім наступного дня Костик виявив, що вітрильника на картині більше немає, а з ним у майстерні художника — і татуся… Пригадував Костя, як на дачі слухав чудовий концерт: дід Іван грав на скрипці, а його друг композитор Олександр Спендіаров акомпанував на роялі.

Паралельно у житті Арцеулова було небо. Він здійснив політ на повітряній кулі, далі – 13-літнім побудував перший планер А-1 власної конструкції, літав на ньому над дюнами.

>>>>>>>>>>>>>>>

Метки:  
Комментарии (0)

"Пливе човен" (пам`яті Василя Сліпака)

Воскресенье, 30 Июня 2019 г. 21:45 + в цитатник
Это цитата сообщения Веснянка23 [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

"Пливе човен" (пам`яті Василя Сліпака).

'"Пливе човен" (пам`яті Василя Сліпака).

Музика, аранжування, вокал - Віктор Ліфанчук. Вірш - Світлана Короненко (ремінісценції з вітчизняної музично-поетичної спадщини). 

ПЛИВЕ ЧОВЕН

Пливе човен, води повен.

Вода прибуває

. Пливе човен, води повен,

Душа відлітає

До тремкого бережечка,

До сивої хмари,

Де новесенька оселя

Козака чекає.

Пливе човен, води повен,

Винних не шукає.

Пливе човен, води повен,

Правдоньки не знає,

Що летіла люта куля З-за моря від брата.

Може, ліпше козаченьку

Цього і не знати.

Пливе човен, води повен

Через Україну,

Пливе човен, води повен, пливе у долину,

Де немає вже ні хмари,

Ні сонця, ні пилу,

Де водою попід серце

Човника прибило.

 

Рубрики:  видео
ЖЗЛ
ДЛЯ УРОКОВ

Метки:  
Комментарии (0)

Виктория Васалатий - украинская Эдит Пиаф

Воскресенье, 30 Июня 2019 г. 21:49 + в цитатник
Это цитата сообщения ulakisa [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

аф
Виктория Васалатий - украинская Эдит Пиаф
62231283_2222998911149281_7544979056156999680_n (466x700, 58Kb)"Мы с Эдит Пиаф очень разные люди. Когда я выхожу на сцену, я надеваю парик. Он помогает мне отделить сцену от жизни. Я не хочу и не стараюсь быть копией Пиаф. Это невозможно и неправильно. Ведь можно настолько отдаться своему образу, что забыть о своем собственном я и раствориться."

"Для меня Эдит Пиаф – это оголенный нерв, это открытость, абсолютная отдача, отдача до последней капли. Она все делала, как последний раз: и в любви, и на сцене. Мне кажется, что и мы должны проживать каждый свой день, как последний: любить, быть искренними, наслаждаться каждым моментом в жизни."

Виктория Васалатий

Актриса, певица, композитор.
Уже 10 лет она играет аншлаговый спектакль «Эдит Пиаф. Жизнь в кредит» в театре Ивана Франка в Киеве.
Год назад на этот спектакль попадают французы. Слышат и видят ее игру, приглашают в Париж, знакомят с Шарлем Дюмоном (композитор, который писал хиты для Пиаф и дружил с ней. Ему сейчас 90 лет). Шарль Дюмон впервые дает Виктории исполнить песни, которые при жизни не исполнила Эдит Пиаф.
В конце мая Виктория выступила на большой сцене под аккомпанемент Шарля Дюмона и оркестра в Париже.
Читать далее...

Метки:  
Комментарии (0)

Календарь дат / Яремчук Назарий Назарович / 30 листопада 1951- 30 червня 1995

Четверг, 03 Декабря 2020 г. 14:23 + в цитатник
Это цитата сообщения lora-46 [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Календарь дат / Яремчук Назарий Назарович / 30 листопада 1951- 30 червня 1995

https://zbruc.eu/sites/default/files/naz1.jpg

 

 

Золотой голос Украины

 

советский и украинский певец (тенор), Народный артист Украины

"Каждый из нас должен постоянно быть в полёте — сквозь судьбу, над суетой. И при этом не отрываться от земли. Помнить священные вещи — зачем живёшь, откуда ты родом, к чему стремишься, что скажешь людям, из какого колодца пьёшь живую воду. Я вышел из того возраста, когда обращаешь внимание на мелочи — автографы, популярность. Меня беспокоит другое: что будет с нашим песенным садом завтра?"

 

Каждый год в этот день я вспоминаю творчество Назария

Я слышала его во Львове .

Для меня талант не имеет национальных признаков.

Olga fed  : "Голос божественный,

так петь может только Назарий.

Он умер молодым и красивым .

Он  прожил короткую ,но прекрасную жизнь..

Земля тебе пухом,
дорогой НАЗАРИЙ. "

 

9996008_6459fff2 (240x320, 93Kb)

 


Метки:  
Комментарии (1)

Віртуальна екскурсія Музеєм волинської ікони ..

Четверг, 03 Декабря 2020 г. 14:28 + в цитатник
Это цитата сообщения Miledi1950 [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Віртуальна екскурсія Музеєм волинської ікони ...

 

 



У залах Музею волинської ікони експонується більше 100 пам’яток іконопису.
Експозиція дає унікальну можливість познайомитися зі своєрідністю художньої мови і внутрішнього світу волинського малярства XVI – XVIII століть, побачити твори декількох поколінь іконописців.

Основу колекції Музею склали знахідки експедицій 1980-1985 років по обстеженню храмів Волині. Завдяки зусиллям учасників експедицій сотні сакральних пам’яток, які знаходилися у напівзруйнованих закритих храмах, на горищах і дзвіницях діючих церков,
були порятовані від загибелі...

м. Луцьк, вул. Ярощука, 5
Тел.: (0332) 24-34-12, 79-98-83

ПЕРЕЙТИ ДО ВІРТУАЛЬНОЇ ЕКСКУРСІЇ
МУЗЕЄМ ВОЛИНСЬКОЇ ІКОНИ


Крім цього, друзі, сайт «Україна Incognita»
пропонує Вашій увазі ще цілу низку онлайн-екскурсій:


 

Рамочка від Natali Komjati

 

Рубрики:  Это интересно!
Это интересно!
ДЛЯ УРОКОВ

Метки:  
Комментарии (1)

Марія Приймаченко: Творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили ..

Воскресенье, 31 Января 2021 г. 12:42 + в цитатник
Это цитата сообщения Miledi1950 [Прочитать целиком + В свой цитатник или сообщество!]

Марія Приймаченко: Творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили ...

 



Марія Приймаченко – видатна українська художниця XX століття, лавреатка Державної премії України імені Тараса Шевченка, твори якої увійшли до скарбниці світового мистецтва. Виставки праць Марії відбувалися в багатьох країнах – Польщі, Німеччині, Франції, Канаді. Неповторний світ творчості  Приймаченко вже кілька десятиліть досліджується вченими, йому присвячують монографії, статті, радіо- і телепрограми, фільми. Проте він настільки невичерпний і багатогранний, що привертає увагу нових і нових поціновувачів краси.

12 січня 1908 року на Київщині в родині Приймаченків народилася дівчинка, яку нарекли Марією. Не дивно, що у майбутньому вона стане видатною художницею, адже зростала в сім’ї майстрів. Батько займався різьбленням по дереву, був теслею, мати – знана майстриня-вишивальниця, бабуся – писанкарка. Від них Марія успадкувала мистецький хист та вміння переносити побачене на полотно.



Проте дитинство дівчинки було затьмарене страшною хворобою – поліомієлітом (високоінфекційне захворювання, яке вражає нервову систему та може привести до паралічу або навіть до смерті). Через цю хворобу Марія не мала можливості працювати в полі, тому лишалася сама вдома. Щоб не сидіти без діла, почала малювати. Її маленька душа прагнула приносити людям радість, а тому весь навколишній світ, з його неперевершеними барвами та образами лягали в основу її творчості. Як згадувала сама мисткиня, почалося все з того, що вона пасла гусей біля хати. Птахи повагом бродили серед квіток, а вона малювала рослини палицею на піску. Потім, побачивши синюватий глей, набрала його в пелену і розмалювала хату. Подивитися на ті диво-квіти збіглося все село – дивувалися, захоплювалися, просили їхні оселі так оздобити, а ще радили вчитися, вдосконалювати малярські здібності.

Вперше широка авдиторія дізналася про Марію в 1936 році, коли її запросили до експериментальних майстерень, які відкрилися при Київському музеї українського мистецтва за 2 роки до того. У ці студії запрошували українських самородків, щоби дати змогу не лише показати свій талант, а й допомогти його вдосконалити. Так Приймаченко опинилася в Києві. Серед десятків талановитих майстрів вона не згубилася, навпаки, стала освоювати нові мистецькі направлення: малювала, вишивала, захоплювалася керамікою. Нині в музеї зберігаються чимало її робіт того періоду – тарелі, глечики, які оздобленні химерними орнаментами. На виставці народного мистецтва Марія отримала диплом першого ступеня. Відтоді її роботи експонувалися на виставках в европейських столицях. Талант українки визнали далеко за межами Батьківщини. Є така чутка, що Пабло Пікассо побачивши її картини, нібито, назвав їх “прекрасними роботами геніальної жінки”. Марк Шагал, надихнувшись творами Приймаченко, і собі створив низку картин, які дуже нагадували дивовижних звірів Марії. На виставці в Парижі Марія отримала золоту медаль. Про це вона дізналася в лікарні, їй зробили операцію, а ця звістка допомогла пережити жінці біль від оперативного втручання.

Рубрики:  ДЛЯ УРОКОВ

Метки:  

 Страницы: [1]