Нормальный фильм про Аркаим |
СОВЕТУЮ ВСЕМ ПОСМОТРЕТЬ И ОБДУМАТЬ |
|
И все же, где находился Иерусалим? |
Елена Биттнер: Фальсификаторы истории были настолько самоуверены, чт ои не предполагали, насколько их недальновидность может сыграть с ними злую шутку. В данном случае сказки об общепринятом местонахождении Иерусалима опровергаются древним манускриптом по генеалогии...
|
Дубина «антиcемитизма» в дейcтвии |
Александр Приб,
Взгляд из Германии …
Внутриполитичеcкие cобытия, проиcходящие в Германии в поcледие годы, наводят на удручающую мыcль о том, что мы живем в уcловиях жеcточайшей цензуры мыcли. Похоже, что нам определены идеологичеcкие рамки, в пределах которых разрешаетcя думать. Одной мыcлью вправо или одной мыcлью влево, и человек риcкует оказатьcя под ударом cтрашной cилы. Главным же цензором в Германии, как cвидтельcтвует практика, являетcя еврейcкая община Германии, возглавляемая гоcподином Шпигелем и его «Еврейcким cоветом Германии».
Он являетcя главным проповедником cвободы cлова без cвободы мыcли. Кроме того, оказываетcя, только он знает, кому меcто в немецком парламенте, а кому там меcта нет; только он знает, кому надлежит быть членом той или иной партии, а кого нужно гнать из партии «в шею»; только он знает, кому командовать дивизиями Бундеcвера, а кому нельзя доверять и роту.
По разумению Шпигеля и «Еврейcкого cовета Германии» иcторичеcкие, политичеcкие, иделогичеcкие процеccы, как уже давно произошедшие, так и проиcходящие в мире должны раccматриватьcя нами только через призму его еврейcко-cиониcтcкого понимания и толкования иcтории и cовременноcти.
Любые попытки подвергнуть cомнению иcторичеcкие выводы, навязанные миру cионизмом, мгновенно влекут за cобой cо cтороны правления «Еврейcкого cовета Германии» обвинение в «антиcемитизме»...
Любые попытки иcториков или политологов на оcновании фактичеcкого материла cделать cобcтвенные выводы, объявляютcя им «антиcемитcкими»...
«Антиcемитизм» для cиониcтов cтал подобием чека на предъявителя...
Термин «антиcемитизм», который появилcя в обиходе в 70-80-х годах 19 века, в поcлевоенное время превратилcя в дубину, которой предcтавители еврейcкого народа в Германии, да и не только в Германии, лупят направо и налево вcех, кто позволяет cебе мыcлить не так, как рекомендовано cиониcтcкими идеологами. Это cлово в руках идеологов типа г.г. Шпигеля-Фридмана и других употребляетcя cплошь и рядом в адреc людей, которые критичеcки выcказываютcя о тех или иных иcторичеcких штампах или о дейcтвиях лиц еврейcкого проиcхождения. Доходит до того, что даже критика внешней или внутренней политики гоcударcтва Израиль отноcитcя к разряду «антиcемитcких» выcказываний. Для наc - абcурд, а для cиониcтов - это ловкий политичеcкий трюк, применяемый ими для доcтижения поcтавленных целей, главной из которой являетcя укрепления позиций гоcударcтва Израиль на земле обетованной любыми cредcтвами! Цель - оправдывает cредcтва! Таков принцип, которым они руководcтвуютcя в дейcтвии!..
В результате, иcпользование к меcту и не к меcту понятия «антиcемитизм» и щедро раздаваемого ярлыка «антиcемит», cтало залогом для оправдания любых неблаговидных дейcтвий политичеcкого, религиозного или военного характера для cиониcтов, а в ряде cлучаев - и для оправдания крайне шовиниcтичеcких дейcтвий Израиля в руcле cиониcтcкого идеологичеcкого течения.
В результате, благодаря жупелу антиcемитcкой угрозы, подавляетcя любое инакомыcлие, противоречащее уcтановленному cиониcтами миропониманию и мирощущению.
Изначально антиcемитизм толковaлcя как форма национальных и религиозных предраccудков, формирующее враждебное отношение к евреям, как к народу. Сегодня же дело дошло до того, что в опаcноcти оказалаcь cама иcтория, а именно та ее чаcть, которая не впиcываетcя в cиониcтcкую филоcофию, идеологию, религию. Сиониcты и cамой иcтории готовы навеcить антиcемитcкий ярлык.
А иcтория - это научная интерпритация множеcтва фактов, cреди которых еcть и такие, как еврей А.Дикой. Он в cвоей работе «Евреи в России и СССР» (Нью-Йорк,1976г.) cвидетельcтвует, что в 1917 году в результате переворота «из 556 человек, занимавших впоследствии высшие партийные и государственные должности в большевистском правительстве, 448 были евреи».
Иcтория так же cвидетельcтвует, что именно это большевиcтcко-еврейcкое правительcтво разожгло в Роccии гражданcкую войну, в ходе которой оcущеcтвило Краcный террор, унеcший в могилу деcятки миллионов роccиян; именно это правительcтво уcтроило в 1932-1933 году в СССР политичеcкий Голодомор, унеcший в могилу миллионы жизней; именно это правительcтво руководило бешеной работой Гильотины в 30-е годы, унеcшей в могилу миллионы ни в чем неповинных людей, а заодно и большинcтво cамих оcнователей и вдохновителей террора и, если бы не твердая внутренняя политика И.В.Сталина, то этих жертв было в разы больше.
Кcтати, на подобных фактах поcтроил cвое выcтупление и cделал cоответcтвующие выводы депутат Бундеcтага Мартин Хоманн.
На фоне cобытий, cвязанных c депутатом Хоманном, cтыдно наблюдать за начавшейcя наперебой акцией оcуждения его выcтупления cо cтороны коллег. Закон cамоcохранения, которым руководcтвуютcя многие политики Германии привел в дейcтвие прицип, приcущий «закону cтаи», когда жертву заклания рвут буквально на куcки. Оcобенно cтыдно за руководcтво партии Хриcтианcких Демократов (CDU), которые тут же cанкционировали его изгнание из политики. Тогда возникает вопроc, а правильно ли мы голоcуем, когда выбираем в Бундеcтаг предcтавителей этой партии, которые работают по принципу: «Что изволите?..»
Похоже, что мы cтали cвидетелями попытки наложения табу на отдельные cтраницы иcтории, cвидетелями попытки c помощью тщательной промывки мозгов граждан Германии очиcтить их от неудобных для cиониcтов мыcлей. Иначе это называетcя - зомбирование cознания.
На мой взгляд накладно обвинять в антиcемитизме «поштучно» тех, кто тем или иным образом делает доcтоянием глаcноcти факты иcтории. Ведь хлопотно это. Не лучше ли г. Шпигелю и иже c ним потребовать от немецкого бундеcтага издать закон, запрещающий пользоватьcя иcторичеcкими фактами, которые cвидетельcтвуют о неблаговидных дейcтвиях той или иной группы евреев. Таким образом любая попытка иcпользования подобных фактов будет априори обозначить такого иccледователя «антиcемитcким» знаком. Подобный закон cтал бы cверхмощным оружием в борьбе c теми, кто воcпринимает преcловутый «еврейcкий вопроc» не так, как «положено». Благодаря такому закону вcе неугодные автоматичеcки будут попадать в разряд «антиcемитов», лишатьcя должноcтей, пенcий и получать определенные конкретным законом тюремные cроки.
А, что, ведь умудрилиcь же победители под cиониcтким давлением навязать немцам внеcение в немецкий уголовный кодекc беcпрецендентной cтатьи «о cомневающихcя» в гибели шеcти миллионнов евреев во времена холокоcта. Заcомневалcя и тюрьма обеcпечена. Кcтати, этот закон уcпешно дейcтвует в Германии и поныне...
Один из крупнейших еврейcких иделогов начала XX века в cвоей cтатье вышедшей в cвет в 1909 году В.Жаботинcкий cделал очень верное заключение: «...можно попаcть в антиcемиты за одно cлово «еврей» или за cамый невинный отзыв о еврейcких оcобенноcтях. ... евреев превратили в какое-то запретное табу... в конце концов, cоздаетcя такое впечатление, будто и cамое cлово «еврей» еcть непечатное cлово, которое надо пореже произноcить».
С тех пор, когда были опубликованны эти cтроки, прошло cто лет, а cлово «еврей», благодаря еврейcким идеологам cионизма, по прежнему оcтаетcя cтыдным cловом, мало того, опаcаным для того, кто произноcит его.
Однако яcно, что cитуация, доведенная до абcурда не бывает долговременной, поcкольку еcть нежизнеcпоcобна.
На том и оcтановимcя.
http://www.ruskline.ru/analitika/2011/03/28/dubina_anticemitizma_v_dejctvii/
|
Крещение Руси - Украины |
Дневник |
Релігія в Україні » Публікації » Історія
Хрещення Великого князя (кагана) київського Оскольда та заснування Київської Митрополії (Української Православної Церкви)
23 03 2011
Автор: Віктор (Бедь), архімандрит
Історія України донині залишається здебільшого непрочитаною книгою. Не менш таємничою і маловідомою є й історія зародження, розвитку та становлення християнства на українських землях з початків І тисячоліття Різдва Христового.
Та поряд із цим, гортаючи історичні пергаменти буття українського народу, що відображають зародження та становлення його державності, зокрема могутньої і славетної нашої прадержави Київської Русі, ми можемо відтворити та дослідити питання заснування Київської Митрополії, спадкоємницею якої на сьогодні є Українська Православна Церква.
Уже не одне століття в українській та російській (особливо періоду Російської імперії чи Радянського Союзу) історіографії вважалось, та й в основному вважається, що хрещення Київської Русі (давньоукраїнської держави) відбулось близько 988/989 років за часів князювання Великого князя Київського рівноапостольного Володимира (у хрещенні Василія)[1].
Зокрема, одним із основних джерел на підтвердження цього факту є давньоукраїнський літопис, відображений у списку «Повість минулих літ» (первинний текст оригіналу якої не зберігся)[2].
Однак слід зазначити, що закордонні першоджерела Х-ХІ ст. про хрещення давньоукраїнської держави Київської Русі за часів Великого князя київського рівноапостольного Володимира, зокрема в період 988/989 рр., не згадують. Таких підтверджень не можна знайти ні в польських, ні в угорських, ні в німецьких, ні у візантійських, ні у болгарських першоджерелах тогочасного історичного періоду. Поряд із цим літописи Х-ХІ ст. цих народів мають багато згадок про князювання Великого князя київського рівноапостольного Володимира[3].
У цю ж епоху (Х-ХІІ ст.) вище зазначені закордонні першоджерела вказують на те, що давньоукраїнська держава Київська Русь все ж таки прийняла хрещення від Візантії, але відбулось це близько 860 року за часів князювання Великого князя (кагана) київського Оскольда (Аскольда)[4].
Князь (каган) Оскольд (Аскольд) належав до останніх князів із династії Кия, яка тривалий час правила на давньоукраїнських землях Київщини (за певними гіпотезами, починаючи з VІ ст.)[5]
На нашу думку, слід погодитись із гіпотезою ряду науковців, зокрема Сергія Шумила, про те, що ім’я Оскольд або Осколот (а не Аскольд) є слов’янського походження і може, зокрема, походити від назви річки Оскол – лівої притоки Сіверського Дінця на Сході України (на Харьківщині). Цієї ж думки дотримуються академіки А. Шахматов, М. Тихомиров, Б. Рибаков. Вживання та написання імені Оскольд відображено і в ряді давньоукраїнських літописів та закордонних джерел. На користь вживання та написання імені Оскольд, а не Аскольд, висунуто ряд і інших гіпотез, що заслуговують на увагу[6].
Незважаючи на значну втрату першоджерел періоду розвитку давньоукраїнської державності в VІ-ІХ ст., на сьогодні є більш чим вірогідним, що київський князь (каган) Оскольд посідав княжий престол саме відповідно до династичної спадковості по лінії княжого роду династії Кия[7], а не як васал роду Рюріковичів, за нормандською теорією. На користь підтвердження цього факту, зокрема, свідчать Никифоровський літопис ХV ст., Супраельський літопис ХVІ ст., історичні хроніки Яна Длугоша (1415-1480 рр.), Матвія Меховського (1457-1523 рр.), Матвія Стрийковського (1547-1593 рр.) в яких, зокрема, зазначається, що після смерті Кия, Щека і Хорива, їх нащадки по прямій лінії тривалий час володарювали на давньоукраїнських землях русинів (руських, русичів) аж поки Київський княжий престол по спадковості не перейшов до двох братів Оскольда і Діра[8].
Тож у контексті цих історичних досліджень слід вважати хибною норманську (варязьку) теорію про походження давньоукраїнської держави Київської Русі, про що, окрім численних українських істориків, у свій час писали, зокрема, і такі видатні російські імперські вченні як В. Татіщев (1686-1750 рр.) та М. Ломоносов (1711-1765 рр.)[9]. Хоча саме норманська (варязька) теорія, шляхом численних фальсифікацій давньоукраїнської історії розвитку державності на користь великоросійської імперської держави, з легкої подачі спочатку російського імператора Петра І, а відтак з особливою старанністю імператриці Катерини ІІ та продовжувачів царського роду Романових, покладена в основу російської історіографії і є живучою донині[10].
Прикладом сучасної і відвертої спроби фальсифікації історії давньоукраїнської державності на користь Північного сусіда, на тлі незаперечних артефактів досліджень історичної науки, є появлення (друк) Указу президента Російської Федерації Дмитра Медвєдєва за № 267 та опублікованого 5 березня 2011 року «Про святкування 1150-річчя зародження російської державності»[11], в той час, як Московське царство (прадержава російської державності) вперше починає визнаватись як самостійна держава (за часів горезвісного Івана IV Грозного) тільки біля 1547 року.
Тож не дивно, що і питання першого офіційного хрещення давньоукраїнської держави Київської Русі та створення Київської Митрополії тривалий час перебували під ідеологічним контролем спочатку династії Рюриковичів, а відтак, з поступовим формуванням російської державності та імперії, під контролем династії Романових, що в подальшому було сприйнято і канонізовано радянською імперською історіографією.
Які ж реальні історичні події вплинули на те, що в другій половині ІХ ст. відбувся процес першого офіційного хрещення Київської Русі та заснування Київської Митрополії (в подальшому - Української Православної Церкви) на теренах давньоукраїнських земель?
Згідно з давньоісторичними джерелами, зокрема, в так званій Брюсельській хроніці Кюмона[12], 18 червня 860 року давньоукраїнські (руські) війська на чолі з Великим князем (каганом) київським Оскольдом підійшли до столиці Візантійської імперії Царграду (Константинополя) і взяли його в облогу.
«Повість минулих літ» описує, що київські князі Оскольд і Дір, скориставшись відсутністю в Константинополі візантійського імператора Михаїла ІІІ (850 – 867 рр.), підступили з флотом у 200 кораблів до столиці «світової імперії» і поруйнували її околиці, хоча самого міста так і не здобули. Завдяки чуду Влахернської ікони Богородиці, ризи якої святійший патріарх Фотій після молебню опустив у море, внаслідок чого знялася буря і знищила давньоукраїнські (руські) кораблі (за версією греків)[13].
Факт військового походу Великого князя (кагана) київського Оскольда на Візантію підтверджується: «Повістю минулих літ», болгарським «Хронографом» Георгія Амартола, візантійськими хроніками Симеона Логофета, повідомленнями Микити Пафлагонського, Лева Грамматика, Сократителя Симеонова, Послідовника Феофана, Георгія Кедрина, Іоанна Зонари, Михаїла Гліки та іншими істориками[14].
Згідно з переказами, чудодійство ікони Богородиці мало такий вплив на князів Оскольда, Діра, його дружину і воєначальників, що вони відмовились від захоплення Константинополя і прийняли християнство. Так у хрещенні князь Оскольд був іменований Миколаєм, тож відповідно зрозумілим є і те, чому після його вбивства на Оскольдовій могилі було збудовано церкву на честь святителя Миколая Чудотворця[15]. Факт прийняття християнства київським князем Оскольдом, а відтак і давньоукраїнської держави Київської Русі, засвідчується найголовнішим джерелом — свідченнями самого святійшого патріарха Константинопольського Фотія (858 – 867; 878 – 886 рр.) – свідка і учасника тих подій, шляхом виголошення двох промов: під час облоги і після її зняття.
Окрім того, у своєму «Окружному посланії» до патріархів Сходу в 867 році святійший патріарх Константинопольський Фотій, характеризуючи русичів та згадуючи про їх військовий напад на Константинополь, повідомляє, що руські князі, настрашені чудом Божої Матері, відмовились від власної віри багатобожжя і, визнавши істинність віри Христової, виявили бажання охреститись[16]. На це цісар (імператор Константинопольський) Михаїл ІІІ вислав до Києва православного єпископа (найвірогідніше, святителя Михаїла, а за іншою гіпотезою — Олексія[17]) та священиків, і на Русі було засновано окрему єпархію[18].
Після повернення із військового походу на Константинополь військові дружини князів Оскольда і Діра до Києва, Великий князь (каган) київський Оскольд надсилає до Візантії своїх послів для укладення мирного договору і просить надіслати на Русь-Україну християнських місіонерів та єпископа.
Никонівський літопис (список), який було укладено на основі залишків «Літопису Оскольда» ІХ ст. та інших стародавніх джерел, Кольбертинські та інші іноземні джерела засвідчують, що саме на прохання Великого князя (кагана) київського Оскольда візантійський імператор Михаїл ІІІ та святійший патріарх Константинопольський Фотій відправляють до давньоукраїнської держави Київської Русі у складі хазарського посольства місіонерську місію святих Кирила і Мефодія у 861 році. На той час Київська Русь перебувала у військово-династичному союзі з хазарами. Відповідно святі Кирило і Мефодій у 861 – 862 роках проводили місіонерську діяльність щодо християнізації давньоукраїнців (русинів, руських, русів, русичів) і на берегах Дніпра[19].
Для охрещення давньоукраїнської держави Київської Русі та розвитку на її теренах Церкви Христової, святійший патріарх Константинопольський Фотій через місіонерську місію рівноапостольних Кирила і Мефодія заснував окрему єпархію на правах Митрополії (скерувавши до неї митрополита або архієпископа), що відбулось близько 861-862 рр. [20].
Підтвердженням цьому є те, що за візантійського імператора Лева Мудрого (881 – 911 рр.) Київська єпархія значилась за різними джерелами на 60-му[21] та 61-му[22] місці в диптиху Константинопольського патріархату і мала статус митрополії.
Відповідно помилково внесений (чи свідомо сфальсифікований) до списку Київського літопису (зводу) 862 рік, як рік заснування Київської держави (давньоукраїнської держави, а не суто російської – як про це пишуть здебільшого російські історики) на думку вчених, зокрема, і видатного російського історика професора Карташева[23], фактично є роком заснування Київської Митрополії [24](на сьогодні - Української Православної Церкви), якій наступного 2012 року виповниться 1150 років.
Тож прийняття християнства Великим київським князем (каганом) Оскольдом в 860 році, перше офіційне хрещення Київської Русі від місії рівноапостольних Кирила і Мефодія в 861-862 рр. та заснування Київської Митрополії (Української Православної Церкви) у 862 рр. є тими історичними датами, які засвідчують факт утвердження Церкви Христової на теренах уже визнаної, зокрема Візантійською імперією та Константинопольським патріархатом, а відтак раніше створеної та існуючої давньоукраїнської держави Київської Русі.
І хоча в подальшому Великий київський князь (каган) Оскольд (в хрещенні Микола) у 882 році загине від рук підступного посланця роду Рюріковичів князя Олега, пам’ять про нього, як видатного державотворця та першосвятителя Київської Русі-України залишилась на віки.
Більше того, зважаючи на першосвятительську роль у заснуванні Київської Митрополії (Української Православної Церкви) та мученицьку загибель від руки язичника князя Олега, правомірним є постановка питання про канонізацію Великого київського князя (кагана) Оскольда та його брата князя Діра, як першомучеників давньоукраїнської держави Київської Русі за віру Христову.
Використані джерела та література:
Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861-1996). – Львів, «Каменяр», 1996.
Власовський І. Нариси історії Української Православної Церкви. – К.: АТ «Книга», 1998.
Збірник козацьких літописів: Густинський. Самійла Величка. Грабянки. – К.: «Дніпро», 2006.
История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006.
Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІІ века. – М.: «Молодая Гвардия», 1990.
Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви (в 2-х томах). Т. 1. – М.: «Терра», 1997.
Панчук І. Історія України очима іноземців. Довідник-хрестоматія. – Тернопіль: «Мандрівець», 2009.
Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти, Міфи. Коментарі. – Х.: ВД «Шкода», 2007.
Петрушко В.И. История Русской Церкви: с древних времен до установления патриаршества. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2007.
10. Україна: антологія пам’яток державотворення, Х-ХХ ст. у десяти томах. / редкол.: І.М.Дзюба [ та ін..]. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008.
Фоміна Т. «Аскольдове хрещення: по той бік тенденційності». –«Релігія в Україні», 15 липня 2010 року.
Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010.
[1] Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти, Міфи. Коментарі. – Х.: ВД «Шкода», 2007. – С. 45.
[2] Україна: антологія пам’яток державотворення, Х-ХХ ст. у десяти томах. / редкол.: І.М.Дзюба [ та ін..]. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008. – 170 – 176.
[3] Фоміна Т. «Аскольдове хрещення: по той бік тенденційності». –«Релігія в Україні», 15 липня 2010 року.
[4] Там же.
[5] Петровський В.В., Радченко Л.О., Семенко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. – Х.: ВД «Школа», 2007. – С. 32.
[6] Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010. – С. 33-35.
[7] Збірник козацьких літописів: Густинський. Самійла Величка. Грабянки. – К.: «Дніпро», 2006. – С. 22.
[8] Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарії. – Х.: ВД «Школа», 2007. – С.32.
[9] Там же, — С.35.
[10] Там же, — С.33-37.
[11]Как сообщает «Российская газета», президент РФ Дмитрий Медведев подписал указ № 267 «О праздновании 1150-летия зарождения российской государственности». Указ опубликован 5 марта 2011 года. – http://news.novgorod.ru/news/767899/?rss=1
[12] Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010. – С. 19.
[13] Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІІ века. – М.: «Молодая Гвардия», 1990. – С. 45.
[14] Шумило С. Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: «Дух і літера», 2010. – С. 18-19.
[15] Власовський І. Нариси історії Української Православної Церкви. – К.: АТ «Книга», 1998. – С. 20.
[16] Панчук І. Історія України очима іноземців. Довідник-хрестоматія. – Тернопіль: «Мандрівець», 2009. – С. 158.
[17] История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006. – С. 121.
[18] Петрушко В.И. История Русской Церкви: с древних времен до установления патриаршества. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2007. – С. 11.
[19] Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861-1996). – Львів, «Каменяр», 1996. – С. 43.
[20] Там же, — С. 43; 62.
[21] История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006. – С. 119.
[22] Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви (в 2-х томах). Т. 1. – М.: «Терра», 1997. – С. 92.
[23] Карташев А. Очерки по истории Русской Церкви (в 2-х томах). Т. 1. – М.: «Терра», 1997. – С. 104.
[24] История иерархии Русской Православной Церкви. Коментированные списки иерархов по епископским кафедрам с 862 года. – М.: «Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет», 2006. – С. 119.
Про автора
Архімандрит Віктор (Бедь), доктор богословських наук, доктор філософії, професор, Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія та Карпатський університет імені Августина Волошина
0
1
2
3
4
5
(голосів: 0)
Додати в блог
Переглядів: 491
Коментарі (46)
Надрукувати
Інші новини по темі »
В Чернігові відбулася Міжнародна наукова конференція “Християнізаційні впли ...
В Ужгородській богословській академії піднято питання про канонізацію велик ...
Міф про Аскольда як приклад конструювання «історичної пам’яті»
НОВИНКА: «Князь Оскольд и христианизация Руси», Сергей Шумило (Дух и Литера ...
Освячено купольні хрести храму на честь преподобного Ніколи Святоші в Києві
http://www.religion.in.ua/8990-xreshhennya-velikogo-knyazya-kagana-kiyivskogo-os%20%20kolda-ta-zasnuvannya-kiyivskoyi-mitropoliyi-ukrayinskoyi-pravoslavnoyi-cerkvi.html
((((П.В.Л. после статьи есть обсуждение? Привожу извлечённое оттуда.
+++++++++++++++++++++++++++++++++
Вчора, 15:23) #46 написав: Патріот
Група: Посетители
Реєстрація: 15.03.2011 Зазвичай коли людина перемолиться або перевчиться вона починає бачити навколо себе таємні змови москалів, жидів, масонів, або як зазначає сам Чернець, «теорію так званого інтернаціоналізму, насаджуваного химерною доктриною жидо-комунізму». Розмови про масонів та жидо-комуністів – перший та останній аргумент, радикальних націоналістів. Класика жанру все починається з любові до мови, культури, а завершується антисемітизмом та розстрілом усіх, хто думає інакше. «Если в кране нет воды – значит выпили жиды».
Шановний пане, Чернець, сам я українець. Уважніше читайте тексти, я не закликаю любити Путіна, Медведєва та Російську Федерацію, а руська культура та російська мова – то зовсім інше питання. Те що, хтось пише у Росії і навіть у церковних колах на засадах войовничого, хворого націоналізму, я теж засуджую. Сьогодні - відданість Росії, відданість Україні, а завтра знову християн будуть закликати бути відданими новим Римських імператорам, знову змусять принести жертви, але можливо на іншому рівні комунікації. Загалом, прошу вибачення, поважаю Вашу точку зору, аргументи, Вашу рідну мову, культуру і на останок нашої дискусії, приймаю Ваше благословення
+++
(Вчора, 09:39) #41 написав: Чернець
Група: Посетители
Реєстрація: 13.07.2010 Патріоту.
І ще більш дивними звучать Ваші слова про те, що потрібно любити свою Батьківщину, а національна держава цен інше ???
Цікаво як це може існувати Батьківщина без власних землі, народу-громадян, мови, культури, історії і т. п., що об'єднуються в земному житті в національні держави ??? Без цього Батьківщина - мильна бульбашка !!! То Ви закликаєте любити пустоту, без Духу і Тіла ???
Чи така облуда поширюється тільки для того, щоб збаламутити і затуманити свідомість і душі інших народів, на догоду імперських планів окремо взятих володарюючих (простий російський народ тут не береться до уваги) великоросів та їх церковних провідників ???
Така теорія відношення до власних Держави, Батьківщини, Церкви нагадує, проникнуте расизмом, іудейське релігійне вчення: ти іудей - то людина, не іудей - тварина і гой. При цьому іудей може знищити всі інші народи і захопити їх землі.
Та повірте цей шлях у нікуди і майбутнього не має. Тим паче майбутнього у вірі Христовій.
Сподіваюсь, шановний Патріоте, Ви такої ж думки.
+++
(26 березня 2011 20:20) #35 написав: Don Caerleone
Група: Посетители
Реєстрація: 24.02.2011 донские казаки (на Донбассе)
Шо вы такое мелите, микулич? Кальмиусской Паланке( одной из семи, принадлежавшей запорожской сечи) более пятисот лет. Какие к донские казаки? Это те же запорожские, только беглые! Вся Кубань, на Украинском гутарить. Вот вам Гид в исторический экскурс--- ПОХОДЖЕННЯ ДОНЕЦЬКОГО КОЗАЦТВА http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nsid/2008_15_16/08pirko.html
+++
(26 березня 2011 19:16) #33 написав: Микулич
Група: Посетители
Реєстрація: 19.11.2010 А кто жил на большей части территории Украины? Ногайцы (которых украинские "оккупанты" вытеснили вместе с русскими в Прикаспийские степи), крымские татары, буджакские татары, также жили донские казаки (на Донбассе), крымские греки, крымские армяне, караимы, отдельными нациями себя считали полешуки (тутейшие), карпатские русины, галицкие русины.
При таком разнообразии народов в конце 19- начале 20 вв. украинцами идентифицировала себя всего лишь горстка людей.
+++
(26 березня 2011 18:57) #32 написав: Don Caerleone
Група: Посетители
Реєстрація: 24.02.2011 А ким були наші північні сусіди в ІХ ст.,
Кундя, мокша, меря, мордва, татарва, угро-фины и.т.д. Какие нафиг- руськие?... руськими и не пахло. Понятное дело, хотят примазаться к европейским корням, но ментальность то азиатская, вот и колбасит весь этот русссрмир!
|
На сопках Маньчжурии (Россия, 2003) |
Серия сообщений "Наше наследие 1900 -1917":
Часть 1 - Москва под снегом. Документальная хроника - 1908 год.
Часть 2 - Москва 1927 г.
...
Часть 53 - Защита Ильина (Россия, 2007).
Часть 54 - Исследователь и ученый Александр Колчак. (Россия, 2008).
Часть 55 - На сопках Маньчжурии (Россия, 2003)
Часть 56 - Маленькая победоносная война. (Россия, 2003).
Часть 57 - Последний поход Русской Эскадры (Россия, 2001).
Часть 58 - Перед судом истории. (СССР, 1965).
Часть 59 - Открытое письмо. (Россия, 2008 - 2010), 8 фильмов.
|
Не до Ливии: "Просто придурки либо провокаторы" В.В.путин |
|
Незримые хранители Кремля. (Россия, 2010) |
Серия сообщений "Наша История до 1900 года!":
Часть 1 - Вести недели.(21.02.11) Отмена крепостного права
Часть 2 - Пушкина нужно было повесить - говорит Александр Дугин
...
Часть 22 - Иван Сусанин. (Россия, 2001). 2 части.
Часть 23 - Князь Потемкин. Свет и тени. (Россия, 2008). 4 серии.
Часть 24 - Незримые хранители Кремля. (Россия, 2010).
Часть 25 - Параша сибирячка. (Россия,2008).
Часть 26 - Сарафан. (Россия, 2006). Как замуж выходили!
Часть 27 - Серые кардиналы России. (Россия, 2008). 6 фильмов
Часть 28 - Сказки из глины и дерева
Часть 29 - Я к вам травою прорасту...(Россия, 2005).
|
Первичность Небесного Родства |
«Представим Космос (вселенную, или вообще саму жизнь) в целом как трех ступенчатую конструкцию: Миры Яни, Нави и Прави.
Явь – это наш мир, телесный, срединный…мир физических воплощений и существования плотной материи.
Навь — мир тонко-материальный, сотканный из тонких энергий и энергетических структур (сродни астральному миру). Он как прослойка между миром Яви и Прави, все что родилось в прави в Нави формируется и приходит в Явь (Является нам)
Правь — Мир перво-форм. Мир Богов и предков, тончайших энергий, мыслей, векторов, всего что было, есть и будет. Это сам Род если хотите.
Молодая душа рождается в Прави как энергоинформационный поток. Живатма, частица Живого космоса обладающая «разумом». Это и есть наша Совесть, наше истинное я! Там же она обретает силы и знания, и оттуда начинает свое нисхождение, путем обретения сначала тела духа, построенного из мельчайших энерго-частиц в мире Прави, а затем уже и души, получаемый из тонко-материальных структур мира Нави.
И лишь потом, опускаясь в срединный мир, мы обретаем свое явное тело. Весь этот процесс как раз и называется Воплощение (обретение плоти)
Процесс вроде бы до боле известный и понятный…Но вот когда начинается процесс обратного восхождения, возникают различного рода искажения.
Рассмотрим процесс покидания этой земли (пока в его общих чертах):
После прохождения границы смерти, когда явное тело закончило свою службу, по тем или иным причинам, мы снимаем с себя этот костюм (вот именно поэтому славяне и сжигали тело, так как покинуть костюм таким образом можно проще и быстрее. И именно по этому не стоит устраивать из смерти даже близких людей трагедию, ибо они уходят в более высокий мир, и там продолжат свое существование.. радоваться за них надо)
Далее Сущность в своем теле Души (точнее сущность в теле духа, и дух уже в теле души) отправляется в мир Нави, где происходит ее очищение. Очищение к слову, процесс очень похожий на горение, и для низших форм может показаться «Адом», с его испепеляющими огнями. Для высших же, это не более чем приятная процедура сравнимая с омовением в ванне или Бане. (Низжие и высшие формы, это те кто не пошел по пути развития а ушел в деградацию, либо наоборот ушел вверх по пути развития соответственно).
Низшие формы, те, что пошли совершенно не тем путем, что ими был выбран изначально, полностью выгорают в мире Нави, распадаясь на мельчайшие частицы тончайшей энергии, которая уходит в мир Прави, и там формирует Новую Жизнь. Такой процесс сейчас к сожалению наиболее распространен. Это и есть процесс полного перерождения — Реинкарнация. Ты не выполнил свои задачи, поэтому полностью перерождаешься вновь.
Если же, душа получала опыт, и получала его много…но не в той (тех) сферах, которые нужны были для ее развития и роста, то такой опыт не пропадает. Такая душа в мире Нави распадается на тонко-материальные пласты, некие формы памяти, которые потом при формировании новой души могут прикрепиться к ней, уже к той душе которой они нужны для продвижения, и таким образом подпитать ее своими знаниями. Это называют памятью прошлых жизней и таких жизней может быть очень много…но это не ваши жизни, это чужие воспоминания. Этот процесс называется Инкарнацией (вселением). То есть чья-то память, частица чьей-то жизни вселяется в вас, чтобы доделать ту ветку опыта, которую она представляет. Иногда это могут быть настолько сильные структуры, что они могут вызвать раздвоение личности.
Так что все, кто заявляют что их душе тысячи (миллионы, и т.д.) лет, ошибаются, это не более чем опыт других. Сама Живатма может быть старше космоса, но в своих воплощениях она редко уходит дальше 9ти-12 кругов (Воплощений)
Так же этим двум процессам могут подвергаться очень сильные личностные Души, которые просто совершили ошибки или что-либо не доделали…но это бывает крайне редко.
Теперь рассмотрим Восхождение Высших сущностей. Те кто прожил свою жизнь, получая максимум опыта и пройдя все уроки, что он сам себе запланировал, восходя в мир Нави очищаются полностью, и не теряют свой целостности и памяти. Если же такой душе нужен еще какой либо опыт, то она обретает новое тело питаясь энергией Нави и Прави, дабы вновь Воплотиться и получить новый опыт. Естественно память обрезается с приходом на землю, чтобы она не влияла на новый опыт, но такое существо может в любой момент, не подозревая даже об этом пользоваться кладезью опыта и знаний полученных ранее.
Таких воплощений, для получения опыта чаще всего бывает не более 3х-4х, далее если такая Душа решает еще раз прийти в мир яви, то она приходит для помощи другим, и с 4го-5го воплощения по 7-8е, такая душа приходит Духовным учителем, наставником, ведающим, и т. д. С 7 воплощения и далее, душа приходит уже исцелять мир…Лечить людей и природу, поддерживать высший баланс. Выше 9го воплощения такие души появляются крайне редко, ибо в этом просто нет необходимости. После завершения всех дел на земле, душа цельной структурой отправляется в мир Прави, где становится на ряду с другими Богами, Созидателем Вселенной и других миров».
Источник
|
Аз Бога Ведаю, Ведаю Глаголя Добро, Добро Есть Жизнь |
Древнеславянская Буквица имела 49 Буквиц. Для перевода Библии на наш язык Кирилл и Мефодий переделали нашу древнеславянскую буквицу и дали буквам греческие названия, а непонятные им буквы убрали (те, которых не было в греческом). Ярослав Мудрый своей мудростью убрал еще одну букву. Реформатор Пётр I убрал пять. Николай II еще три. После революции 1917 Луначарский убрал три и добавил букву »ё». Луначарский убрал образы из Буквицы оставив только фонемы, т.е. язык стал без образным = безобразным. Эта кастрация языка ведёт к деградации не только языка, но и ума людей, которые пользуются этим языком.
Ас Бога Ведает Глаголя Добро, что Есть Жизнь (существование)
Жизнь Обильная на Земле, Гармонирует и с Вселенной и с Общиной, создавая Древо Мироздания (жизнь на землях только тогда развивается, когда всё в гармонии: общинное и индивидуальное)
Как Люди Мыслите: Нам Он Покой Речёт
Слово Твёрдое Утешает и успокаивает передавая основу путь к Свету природному от Отцев наших.
Ас Весьма Мудр Устои Творя Родовые во Времени
Ас Живёт Как Слово Цельное Снизошло и Утвердилось Повсеместно
Боги Вельми (много раз) Людям Твердили: идите и возвращайтесь к своим истокам (корням, устоям)
Ведает Земля Мудрость утешающую всю ширину приводящую к возрастанию Духа
Глаголишь Изначальное Наше для развития Души
Добро Истинное Основанное свыше передает нам предел святости сотваряемой совместно с Матерью-Природой
Бытие Общинное Покоится на Путях, Соединяющих Всё Естество (Природу)
|
