Голда Меир часто шутила.
Ее иронический юмор всегда попадал в точку и часто был пророческим.
Величина ее фигуры заставляет задуматься над ее юмором.
Кроме улыбки ее шутки всегда несут смысл.
Вашему вниманию анекдоты с ее участием



Голда Меир приезжает в москву, и в нее безумно влюбляется Брежнев. Он одаривает ее подарками, звонит ей по 100 раз на день, требует от нее постоянного внимания. Голда не знает, что делать, и, наконец, она принимает решение: — Леонид, — говорит она. — Я так больше не могу. Я буду ваша, но при одном условии. Сначала вы откроете все границы, и те, кто хотят уехать, смогут это сделать безо всяких препятствий…

Брежнев с обожанием смотрит на Голду и говорит со счастливой улыбкой:
— О, какая же Вы плутовка! Вам не терпится остаться со мной наедине!

“Respice post te! Hominem te memento!” —
Озирнись! Пам’ятай, що ти – Людина!

Подивився прес-конференцію Макрона і Трампа, вдивлявся в риси їхніх облич – і розумів, які ж вони різні! Які різні слова, інтонації, яка різна невербаліка! Макрон – емоційний, по мушкетерськи щирий і честолюбний, стурбований нинішньою ситуацією у Європі, і її розвитком. Трамп – повна протилежність йому. Жорсткий і сухий,
підкреслено гордовитий і авторитарний.



Макрон говорить про цінності свободи і демократії, про загрози можливої їх втрати в результаті поразки України. Трамп – сухо і цинічно відповідає йому як бізнесмен, що він звик домовлятися і підписувати угоди. І він має намір підписати цю угоду попри все, а потім, як бухгалтер, що підбиває баланс, озвучує, скільки Україна заборгувала перед США. Кінцівка прес-конференції дуже промовиста.

Коли Макрон наполягяє на справедливості і здоровому глузді по відношенню до України – Трамп демонстративно знімає навушник сурдоперекладу, демонструючи, що він закінчив розмову – і передавши вітання дружині Макрона і скинувши руку у вітанні, як це робили римські імператори покидає залу.

Старий лікар душі якось сказав: болить не спина, а тягар, який ви несете.
Страждають не очі, а та несправедливість, що вони бачать.
Біль йде не від голови, а від думок, які в ній віддаються ехом.
Не горло стискається, а слова, що залишилися невисловленими або вимовлені в гніві.
Турбує не шлунок, а те, що не може перетравити душа.
Не печінка запалюється, а гнів, що накопичився.
І болить не серце, а кохання - саме кохання, яке, хоч і завдає біль, містить найпотужніші ліки.

© Люсі Маркес