ELLAKVITKA (Зарубежка) все записи автора Незакінчені твори

[Джон Мільтон]

Багато людей читає велику поему «Утрачений і повернений рай», де говориться про створення світу, про те, як перші люди утеряли рай, як потім віра в Христа вернула їм той рай. У нас на Україні від певного часу почали читати «Утрачений рай» не тільки люди дуже письменні, але й такі, що не мають часу багато читати і займатись великою освітою, хоч і раді б її мати. Найбільше люблять сю поему ті «брати-християни», що то їх інші люди взивають «штундами», читають вони її, запевне, через те, що там гарною і величною мовою розказується про те, що кожний з них читав у Біблії з вірою і повагою. Може, дехто з таких читателів запам’ятав і ймення того, хто написав сю поему, отже, знає, що звався той письмовець Джон (по-нашому Іван) Мільтон і що писав він «Утрачений рай» по-англійськи, а потім вже була та поема перекладена на різні інші мови, між іншими і на російську (ми чули, що хтось переклав її і на українську, та не знаємо, чи вже той переклад де надрукований).

Але не кожний навіть і з більш письменних читателів знає про життя Джона Мільтона, не кожний знає, що Мільтон був не тільки великим поетом, але й завзятим борцем за вільність віри, думки і слова у своїй країні, що він усе своє життя служив тому, що сам уважав за правду і що й тепер чесні та освічені люди правдою називають. Служив він сій правді, не жалуючи ні часу, ні здоров’я, за те ж його й досі шанують і пам’ятають в його рідній стороні Англії, дарма що вже більш ніж 200 літ минуло з того часу, як він умер. Ми думаємо, що кожному з його читателів цікаво знати про його життя, та не кожний внає, де про нього довідатись, а хоч би й знав, то не кожний вміє читати на чужих мовах, а на них багато є написано про Мільтона. По-українськи досі ще нічого не було про нього написано, та й по-російськи дуже мало. Отож ми надумали списати коротко по-нашому те, що вичитали про нього у його власних книжках і в книгах інших людей, писаних на різних чужих мовах. Може, ті наші земляки, що читають «Утрачений рай», схотять прочитати і нашу книжечку, може, хто схоче довідатися більше про ті часи і справи, про які ми могтимем тут згадати тільки дуже коротко, то ми будемо цьому дуже раді і, якщо матимем силу і змогу, розкажемо колись довше про все те.

Тепер же ми розкажемо про життя і писання Джона Мільтона, а разом з тим мусим розказати хоч коротко і про те, що діялось в його країні в той час, як він жив, бо інакше трудно розказати про його думки і роботу і трудно зрозуміти їх. Мільтон щирим серцем обзивався на все, що діялось навколо нього, він жив не монахом-пустельником, а щирим робітником серед своїх людей і коли часом у чому помилявся укупі з ними – бо як і коли люди не помиляються, – то зате вкупі з ними шукав правди і боронив її, а це значить, що життя його народу було його життям. Зате було у нього багато друзів, а ще більше ворогів.



Вже хутко 300 літ мине з того часу, як вродився Мільтон, було це 1608 р. в місті Лондоні, столиці англійського королівства. «В Лондоні я вродився, і роду я чесного, – писав він потім сам про себе, – батько мій чоловік порядний, мати відома всім як жінка доброчинна і милосердна».

Батько його був нотаріус, чоловік не дуже багатий, але й не вбогий, протестант [протестанти – християни, що не тримаються ні греко-, ні римсько-католицької віри, наприклад лютерани, кальвіни, англікани і інші], дід був католик, і кажуть, що ніби він одібрав спадок од свого сина, Мільтонового батька, і вигнав його з дому за протестантство, так що той ще зовсім замолоду мусив сам на себе заробляти, однак не зрікся нової віри протестантства, а виховав у ній свою родину. І було те виховання не тільки протестантське, а навіть пуританське. Пуританами (себто «чистими») звались протестанти, що дуже міцно трималися своєї віри і поводилися в житті дуже поважно, уминаючи всякої розпусти, а часом навіть таких речей, що скрізь уважаються дозволеними, як, наприклад, танці, музики, театри і т. п. Правда, батько Мільтона не був таким уже суворим пуританином, він сам був добрий музика, чудово грав на органі і складав пісні для органа, навчив грати і співати і свого сина Джона, що мав гарний голос, коли той був малим хлопцем, і не раз потім дякував син своєму батькові за його милу науку, що потішала його сумні дні при старощах і сліпоті.

Хоч батько Мільтона і не був дуже заможним, але дуже дбав про виховання свого сина. «Ще за дитячих літ, – писав потім Мільтон, – навчили мене окремі учителі і дома, і в школі чужих мов і деяких наук, за се я дякую своєму батькові, боже, заплати йому за його дбайність і горливість до мене». Дома вчив його дуже вчений і знакомитий чоловік Томас Юнг, суворий пуританин, за своє пуританство він згодом був навіть вигнаний з Англії і скілька літ прожив за морем. Мільтон дуже його любив і писав йому щирі листи і гарні вірші на чужину. Мільтон був у добрій згоді і з учителями, і з наукою. Ось як він писав про своє тодішнє вчення:

«Батько мій призначив мене ще змалку до науки, і я взявся до неї так щиро, що, маючи ще тільки 12 літ, часто просиджував sa книжкою до півночі, це, мабуть, найперше й пошкодило моїм очам, бо вже й тоді мені часто голова боліла. Але се не зменшало у мене завзяття до науки, і батько мій, окрім школи, ще дома учив мене, беручи окремих вчителів, а потім, як я вже багатьох мов навчився і набрався ще більше смаку до солодощів науки, послав мене батько в Кембрідж, в нашу крайову вищу школу».

Життя у вищих школах в Англії було в ті часи подібне до монастирського. Устави їх були таки й зовсім монастирські, та тільки не скрізь і не завжди їх твердо трималися, багато залежало від начальника школи та від учителів. В тій школі, де був Мільтон, життя учнів було досить вільне, часом аж занадто вільне, як сам Мільтон пізніше писав, ганячи англійські школи. Учили в них по-старосвітськи, не давали ученикам нових книжок, а все більше вчили по старих латинських та грецьких, дуже старались про те, щоб учні добре говорили і писали по-латині та виучували багато всього напам’ять. І тут запевне багато залежало від учителя, як учитель був добрий і тямущий, то й ученики більше знали такого, що справді варто знати. А в тій школі, де був Мїльтон, було скілька добрих учителів, ніж ними один надто розумний, Міде. Він писав різні роз’яснення на св. письмо і в одній своїй книжці про Апокаліпсис пророкував, що в Англії хутко настануть великі зміни в церкві і в державі; якщо він помилявся у тому, що власне так треба розуміти Апокаліпсис, то все-таки в пророкуванні своєму не помилився. Міде був великим ворогом католиків і намовляв усіх протестантів-різновірців з’єднатись і боротись проти католицтва. Учив він дуже зручно, так що в нього ученики не заучували напам’ять нічого, а до всього розумом доходили. Він задавав завдання ученикам, давав їм ради, але не втручався в те, як вони вчили задане. Удень, вони вчились, як собі хотіли, а тільки увечері приносили вчителеві свою роботу. Завжди він починав розмову з учениками словами: «Чого ти не знаєш? (у чім ти не певний? quid dubitas?)» – і роз’ясняв їм те, чого вони самі не розуміли, а потім з молитвою і благословенством відпускав їх. Той учитель, що найближчий був до Мільтона, був завзятим кальвіністом і мав собі велику шану у пуритан. Та й між учениками, товаришами Мільтона, було більше пуритан, ніж звичайних протестантів, про них говорили, що вони, наприклад, не стають при молитві на коліна і моляться не по молитовнику і не заученими молитвами, а так, як кому на думку та на серце спаде. Деякі з учителів були неприхильні до короля, одного такого учителя, на ймення Джіль, тяжко покарав суд за те, що він, бувши напідпитку, сказав: «Нашому королеві за прилавком торгувати б, а не королювати!»

В той же час, як Мільтон був у вищій школі, туди приїздив учений голландець Доріслав і прочитав скілька лекцій про давній Рим, а при тому говорив, що тільки тоді цар мав право царювати, коли його вибере увесь народ і згодиться по волі слухатись його. За такі речі Доріславові заборонили читати лекції, і він мусив вибратись з Англії. Таких учителів, як Міде і Доріслав, було у вищій школі небагато, і Мільтон пізніше не дуже-то добрими словами згадував вищу школу, та раз і в школі прилюдно говорив проти того способу учити хлопців, якого всі учителі тримались, але все-таки він там багато навчився, бо хто сам до науки здатний та охочий, той, певне, скрізь чогось доброго навчиться. Мільтон у школі, як і дома, просиджував над книжками цілі ночі і надто любив читати про життя і державний лад у давніх і новітніх народів. З його тодішніх писань видно, скільки він учених книжок перечитав і скільки мусив звати напам’ять усякої всячини з латинських, грецьких та англійських книжок.

Окрім учіння, молодий Мільтон знаходив час і охоту читати пісні та оповідання давні і новітні, завчасу почав їх любити і навіть сам почав складати пісні дуже рано – дитиною 10 літ, а підлітком 15 літ перекладав Давидові псалми на англійську мову. Найбільше любив він поважні книжки, наприклад, пісні та оповідання про події з святого письма, але не цурався він і «світських» пісень, аби тільки були вони гарні. Як усі освічені люди того часу, читав він найбільше латинські та грецькі книжки і сам спочатку писав більше по-латині, бо тоді всі учені люди вміли писати і говорити сею мовою. У вищій школі часто приходилось писати латинські промови, вірші, бо тоді був звичай, що коли приїздив у школу який вельможа або король, то школярі вітали їх віршами, латинськими промовами і складали та представляли для них комедії.

Мільтон написав багато таких віршів, та вони не дуже гарні, бо навряд чи можна з примусу написати щось гарного. Найкраще, що він написав за той час, се лисіти в віршах до свого батька, до учителя Юнга та до свого друга, бо там він писав з меншими хитрощами та з більшою щирістю. Щирість була і в тих його промовах, що він писав, коли прихопилося з кимсь сперечатись про яку-небудь наукову річ (такі сперечки не тільки не заборонялись у ващій школі, a навіть навмисно уряджались). З гострих завзятих слів знати було, що той, хто говорить так замолоду, буде колись не останнім бійцем за правду і не дасться легко на наругу, якщо до чого прийдеться.

Не цурався Мільтон і тих забав, якими тоді займались молоді паничі, умів зброєю володіти, співав у хорі, грав у церкві на органі, тільки не приставав ні до яких розпусних вигадок своїх товаришів, а ще навіть ганив їх за те. Тим же, певно, й вони прозвали його «кембріджською панянкою», а може, так прозвали його ще й через те, що був він тоді гарний на вроду, мав ніжне безвусе обличчя і довге, ясне, кучеряве волосся, вдачі був тихої, не любив битись і сваритись, а тільки говорив те, що йому правдою здавалось. Уже тоді писав він якось : «Робити по правді, не ждучи слави, се краще, ніж усяка слава».

У вищій школі пробув Мільтон 7 літ і скінчив добре, так що йому дали звання «магістра» (то значить «старший в науці»). Після того він поїхав додому, до батька. Там родичі та знайомі стали йому казати, що пора йому вибрати якусь таку роботу, щоб уже самому заробляти на хліб, але він щось не міг одразу ні на що зважитись. Мати його хотіла, щоб він став за попа, але він не мав до того жодної охоти, бо вже й тоді дуже невисоко цінив попівський стан. Неволя церковна і присяга були йому противні. Батько хотів, щоб ішов служити в суд, але й се було йому не до мислі. Так він прожив собі у батька скілька літ, провадячи ще далі науку, читаючи книжки та пишучи вірші, за той час він чимало гарних пісень написав. Тоді ж написав він і комедію, що потім представлялась при дворі однієї графині; комедія та була дуже поважна, в ній не було нічого лихого та пустого, але все-таки пісні його кращі від неї. Згодом Мільтон надумався поїхати за море, подивитись на чужі сторони та звичаї. В ті часи, та й тепер воно так, в Англії кожний вчений та хоч трохи заможний панич коли кінчав школи, то мусив потім поїздити по чужих країнах, щоб побачити, як там люди живуть, а при тому й собі перейняти, що доброго побачить; і тепер в Англії виховання панича або панни вважається неповним, нескінченим, поки вони не побувають за границею.

Коли Мільтон виїздив на чужину, то один великий пан, даючи листи до своїх знайомих, казав йому на прощанні: «Нехай у тебе будуть думки закриті, а очі відкриті», себто будь собі на умі, до людей придивляйся, а себе не виявляй. Не радив йому пан той говорити про віру, як де до того прийдеться, бо, мовляв, їде він у католицькі сторони, де протестантизм і так не конечне велика честь. Але Мільтон був уже такої натури, що правди ховати не вмів. Скрізь його чужі люди добре приймали і щиро вітали, бо всякий бачив, що це людина вчена і дотепна, але він хоч і був дуже вдячний добрим людям і поводився з ними ґречно, а все-таки як де заходила мова про віру, то він не ховав своїх думок, і за те йому часом, і в очі і поза очі, давали догану чужі люди.

Їздячи по чужих краях, Мільтон бачив багато такого, що стало йому на весь вік згадувати, і потім писав він, що то були його найкращі часи, коли він їздив по Італії та дивився гарні картини, статуї, перечитував нові хороші пісні та слухав чужих розумних людей. Бачив він чудові картини італьянських найкращих малярів Рафаеля та Мікеланджело, де було намальовано і рай, і пекло, і потоп, і перші люди, і свята сім’я.

Все то картини чудово гарні, славні не тільки по Італії, але й по всьому світі, ще й тепер багато людей з чужих сторін з’їздяться до Рима дивитись на них. Все те, либонь, стояло Мільтонові в думці тоді, як він, уже сивим дідом, писав свій «Утрачений рай». Там же, в «Утраченому раю», видно, що часто спогадував він і великого вченого Галілея, що був засуджений ченцями за свою науку про те, що не сонце ходить навколо землі, а земля навколо сонця; тепер се всі знають і по школах учаться сього, а тоді вважали за великий гріх, коли хто так казав. Цікаво було б розказати довше про сього Галілея, та тут уже не маємо на се ні часу, ні місця. Бачив Мільтон багато академій, таких товариств з учених людей, скрізь там його добре приймали, і він написав немало італьянських та латинських віршів на спомин тим товариствам.

Загостювався Мільтон на чужині, більше ніж проїздив він там, хотів було й більше пробути, хотів проїхати в грецьку країну і в німецьку, та почув, що вдома, в Англії, щось не гаразд діється, тоді залишив він думку їздити далі, а вернувся додому, у своє рідне місто Лондон, бо гадав він, що не годиться доброму громадянинові вештатись по чужих краях, коли він може дома щось помогти чи порадити при лихій годині. А година була справді лиха. Тут ми мусимо на який час залишити розказувати про самого Мільтона, а розказати, хоч коротко, про те, що діялось в Англії за той час, поки Мільтон вчився і їздив по чужині.

Ще тоді як Мільтон вступав у вищу школу, часи в Англії були тривожні, старий король умер, умер і наслідник, що любив пуритан, а замість нього на троні сів брат його Карл І, чоловік химерний, протестант, але до пуритан неприхильний, не дуже розумний, та завзятий. Молодий король усе хотів по своїй волі робити, та англічани вже й в ті часи не звикли були слухатись короля, як бога, а звикли свої ради скликати і радитись про нові закони та різні крайові потреби, а часом і про те, чи слід робити так, як наказує король, чи ні. Після тих рад часто виходило таке, що пани й міщани, було, не хотіли помагати королю на війні ні людьми, ні грошима, не давали йому грошей на його потреби, вменшували податки в казну і на церкву. Коли ж молодий король Карл задумав потроху скасувати ті ради, то англічани почали бунтуватись, спочатку де-не-де робили проти короля змови, а потім зняли велике повстання, про яке ми ще розкажемо далі, як до того дійдеться. В той же час, як Мільтон вчивсь у вищій школі, багато людей було покарано, деяких навіть на смерть, за те, що вони замишляли проти короля або не слухали його. Незабаром молодий король оженився з французькою королівною, і то було прикро протестантам та пуританам, бо молода королева була католичка, отже, пуритани боялись, що вона заставить короля дати різні права та милості католикам, що уже в ті часи не мали такого права в Англії, як протестанти, і дуже ворогували з ними. Звичайним протестантам гірше не стало, але пуританам прийшлося погано і деякі мусили втікати за море, от як учитель Мільтона Юнг. З того всього повстав неспокій в краю і, невважаючи на суди та кари, все ріс і розширювався.

Мільтон був уже тоді поетом і вченим, вдача у нього була палка, і через те не дивно, що пізніше він зробився борцем за волю слова, віри, людини і за політичну волю взагалі. Чого воно так мусило вийти, ми зараз допровадимо.

Люди, що складають пісні до послухання або до читання, звуться поетами, ті, що пишуть оповідання, звуться письмовцями. Справжніми поетами і письмовцями варто називати не тих людей, що можуть складати пісні та оповідання тільки для заробітку, або для слави, або з примусу, а тих, що не можуть не складати, хоч би й не хтіли. Єсть такі люди, що коли їх вразить що або дуже втішить чи засмутить (а діймає їх і своє і чуже горе та радість), то зараз у них немов огонь загориться в серці, а в голові думки рояться так швидко, що здається, якби не спинити їх та не вимовити їх гарними голосними словами або не списати щиро та доладно, то можна збожеволіти або так засумувати, що серце розірветься. Як тільки ж складеться пісня чи оповідання, то хочеться їх людям віддати, щоб і вони журились тим горем, тішились тією втіхою, що вилита в пісні, в словах, бо поетові чи письмовцеві і втіха, і горе однаково милі, коли вони вже виспівані в голосній пісні, вимовлені чи списані щирими словами. І нема поетові-письмовцеві гіршої кари, як коли хто заборонить йому свої пісні пускати між люди або хоч для себе списувати (складати у думці ніхто не може заборонити, та незаписане забувається, а гірко, коли заставляють забувати те, що миле). Отже, бувають такі лихі часи, коли лихі люди можуть забороняти поетам і письмовцям списувати свої думки по волі. Такі лихі люди для своєї користі (вони-то часом кажуть, що то робиться для добра всіх людей!) не пускають на світ не тільки пісень та оповідань, а й жодних таких звісток в газетах, що немилі або небезпечні для них, не дають друкувати нічого такого, що їм не до мислі. Для того вони настановляють осібних урядників, щоб гляділи, перечитували все, що тільки де люди хотять друкувати, і щоб забороняли все, що, на їх думку, здасться не до ладу, а потім би пильнували, щоб хто не надрукував забороненого. Коли ж хто надрукує, то такі книжки спалити чи як-небудь знищити, а того, хто їх написав чи надрукував, карати. Де панують такі звичаї, то там, звичайно, не тільки писати, але й говорити прилюдно про недозволені речі забороняють. Коли в якій країні робиться так, то кажуть, що в такій країні панує неволя слова. Так робилося в Англії за часів Мільтона, так робиться тепер у нас, в Росії.

Як гірко поетам і письмовцям без вільного слова, так само гірко і вченим людям. Справжній учений чоловік тяжко працює, доходячи розумом до правди, скільки книжок мусить він перечитати, скільки розумних речей переслухати, скільки чужих мов навчитися, щоб розуміти усі книжки, які потрібні для його науки. Часто губить він своє здоров’я, ночей не досипляючи за наукою, трудячи очі над писанням та читанням або над розгляданням дрібнесеньких звірят, ростин та порохів (бо й вони для науки потрібні!). От врешті довідається він чогось такого, чого люди ще досі не знали, і радіє він з своєї нової правди, і хотів би він, її всім розказати, щоб усі просвітилися і скористалн з неї. Добре, коли мав він вільную волю, але ж часом буває так, що не дають йому ні писати, ні говорити про його правду, ні йому самому, ні ученикам його, бо не подобається вона тим людям, що взяли собі право дозволяти і забороняти, і гине тоді марне тяжка праця, і мовчить нова правда.

Коли де діється таке, – там – неволя науки. Так діялось в Англії за Мільтона, так тепер у нас. Колись давно в Англії і в других країнах палили не тільки вчені книжки, а навіть самих вчених людей, у нас людей не палять, та зате часто «печуть без вогню».

Єсть люди, що звуться християнами, та мало думають, що воно таке, теє християнство, ходять собі до церкви, до якої там хто звик, і не дуже дбають про те, щоб розуміти, що там у тій церкві читається, «вже ж, – думають собі, – святе воно, коли його в церкві читають, а чи до ладу читають, то вже попове діло, він до того вчився, то й знає». Але є такі люди, що не можуть вірити наосліп, от вони й читають святе письмо сами, не впевняючись на попа, і читають, і думають, і додумуються часом до такого, що і попам, і парафіянам здається нечистю, гріхом, безумством. Та вже гріх чи не гріх, а не може людина, коли тільки вона щира, одректись од того, що здається їй правдою, так як не може поет мовчати про те, що палить його серце, так як не може учений уважати свою нову правду брехнею. Тяжко бити поклони перед іконами тому, хто вважає їх просто за мальовані дошки, тяжко сповідати гріхи попові, уважаючи його за гіршого грішника, ніж сам, тяжко молитися тому, у що не віриш. Не можна вірити, коли не віриться, хоч би й хотів. Тяжко ховати свою віру чи своє безвір’я. Отож попи, хоч тепер вони вже й знають, що вірити вони не заставлять, то все-таки заставляють хоч про людське око триматися їхньої віри, щоб, мовляв, не було соблазну поміж християнами. Не трудно зрозуміти, чого їм такий страшний той «соблазн». Врешті, в давні часи були такі попи, та, може, й тепер де знайдеться такий, що думали, ніби вони рятують грішну душу єретика тим, що мучать і палять його тіло, і тепер інші думають, що вмовленням, «собеседованием», ляканням пеклом та обіцянками раю можна когось заставити повірити в те, що для нього перестало бути святим. Та таких щирих людей мало, а більше таких, що дбають тільки про людське око та про свою кишеню, або таких, що сами і не дуже-то вірять, та думають, що коли мужик не боятиметься пекла та не бажатиме заслужити раю, то зробиться харцизякою і злодюгою і «зовсім пуститься берега»; таких людей було і є багато і поміж попами, і поміж панами, і скрізь вони намагаються силувати старовірів, нововірів, чужовірців і «безбожників» ходити до тої церкви, яка найбагатша та найсильніша в цілій країні, де православна, то до православної, де католицька, то до католицької, де яка інша, то до тієї. Отож в якій країні силують людей триматись якої одної віри і забороняють їм відправляти одправи, які хто хоче, говорити і писати про віру по волі, то там, значить, неволя віри. В Англії вона була за часів Мільтона, а в нас і тепер є, се всякий знає.

Кожна людина хотіла б, щоб у тій стороні, де вона живе, та були б такі закони і порядки, щоб при них їй було ліпше жити. Коли тяжкі податки, то хотілось би, щоб вони були менші, коли військова служба довга і тяжка, то щоб була коротшою і легшою, коли суди погані і дорогі, то щоб були ліпші і дешевші, і багато може знайтись такого, що не кожному здається добре впорядкованим. Та тільки один чоловік не може переробити цілої країни так, як йому до вподоби, треба, щоб так, як він, думало багато людей, щоб вони схотіли поправити усе те, що в країні не гаразд, або й зовсім що-небудь нове придумати. Коли хто спокійної вдачі, то терпить, хоч і погано йому жити, а коли хто рухливий та завзятий, то метушиться, ходить, говорить між людьми, та громаду збирає, та переконує ту громаду, щоб вона поправляла закони й порядки сама або просила б у старших чи там у царя якої полегкості. Та часто і таким завзятим людям приходиться мовчати, бо старші і царі часто дуже не люблять, коли хто в державі втручається до тих законів та порядків, що встановили вони самі та прадіди їх. Отож вони й наказують хапати всякого, хто буде «мутити народ», хто заводитиме усякі спілки, недозволені від уряду, хто ходитиме сам і скликатиме других на всякі ради (віча). Хто мовчить, «аби лихо тихо», той хоч ні до чого доброго не домовчиться, та зате сам буде цілий, а хто такий вдався, що не вміє мовчати або вже дуже його кривда дошкуляє, то завдадуть покуту, посадять у тюрму, вишлють геть з рідної сторони. Таке робиться в тих сторонах, де нема волі зібрань і волі спілок. Воля зібрання була вже досить велика за часів Мільтона, та все-таки не повна, а в Росії її і досі немає.

Нема нічого гірше, як коли людина не має спокою і вільної волі у себе дома і в своїх власних справах. Коли тебе завжди хтось підслухає та висліджує, а потім ще й набреше на тебе, то вже хоч який ти спокійний та смирний, a ce тебе до серця дійме. Отож у тих сторонах, де нема волі слова, волі віри, волі зібрань та спілок, ніхто не може бути певним, що за ним не наглядають, надто коли він освічений, учений чоловік, напевне підслухають, а чи не говорить він чого «небезпечного», а чи не пише він чого забороненого, а чи не ходить він куди не слід. Для сього в таких невільних країнах старші і царі тримають окремих людей – шпигів, шпіонів (часом сю роботу роблять і жандарми та поліцейські) – і платять їм за се чималі гроші. Вони підслухають, наглядають, слідкують, читають на поштах листи «небезпечних» людей. А потім по доносу таких шпигів або й просто по першій-ліпшій брехні приходять жандарми з поліцією, трусять небезпечного чоловіка, і коли витрусять щось небезпечного, то забирають до поліції, саджають у тюрму або й висилають куди-небудь без жодного суду, так що людині нема перед ким навіть оправдатися, і нема кари жандармам і поліції, хоч би вони кого арештували або заслали, «помилившись». Коли де такі добрі порядки, що до людей можуть щохвилини по першій-ліпшій брехні убратися в хату, все перетрусити, а потім господаря трусити, хапати і запроторювати без суду і розправи, хоч би й нічого не знайшли, або «помилившись» запроторили, то не буде їм кари. Там ніхто сам собі не пан, бо він не має особистої волі. В часи Мільтона в Англії була особиста неволя, але й на десяту долю не така люта, як тепер у нас, хоч по закону вважалось, що її не повинно бути.

Усе оте вкупі – неволю слова, науки, віри, зібрань, спілок і особисту неволю – освічені люди звуть політичною неволею (громадською, державною неволею). Вона була в Англії за часів Мільтона, чи єсть вона в Росії, не будемо казати – розумному досить, та й тепер наша річ не про се – так, до слова прийшлося – уже й так ми дуже довго розговорилися про сеє. Вернімось же до Мільтона. Чи міг же він терпіти її мовчки? Запевне ні, перш усього через те, що у нього було щире серце, вразливе на кривди і чутке до правди, а до того ж він був справжнім поетом і письмовцем, значить, не міг промовчувати своїх думок.

Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 203 – 214.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. І. К., Вид-во АН УРСР, 1954, стор. 9 – 21.

Зберігся незавершений автограф статті з численними авторськими правками, закресленнями, без заголовка (ІЛІШ, ф. 2, № 858).

Дата написання (кінець 1894 р. – перша половина 1895 р.) встановлюється на підставі листів поетеси до М. Павлика від 31 січня (12 лютого) 1895 р. та від 30 квітня (12 травня) 1895 р. з Софії, в яких є згадки про роботу над статтею та про намір переслати її в Галичину для надрукування. Як видно з листів, це мала бути популярна брошура для народу на зразок тих, які писав в останні роки життя М. Драгоманов. У серпні 1895 р. після смерті М. Драгоманова Леся Українка виїхала з Софії і до роботи над статтею більше не поверталася.

Подається за автографом.

Лютерани – ті, що дотримуються лютеранства, християнського протестантського віросповідання, яке виникло у першій половині XVI ст. у Німеччині внаслідок Реформації. Його засновником був Мартін Лютер (1483 – 1546). Лютеранство не визнає верховної влади папи, відкидає складну церковну ієрархію, найвищим релігійним авторитетом вважає Євангеліє. В основі лютеранства лежить положення про «спасіння» людини за допомогою віри.

Кальвіни – ті, що дотримуються кальвінізму, протестантського віровчення, що виникло у XVI ст. внаслідок Реформації. Засновником його був діяч Реформації із Женеви Жал Кальвін (1509 – 1564). Основні положення кальвінізму зводяться до ідеї про абсолютне передвизначення богом ще до «створення» світу долі людини, обстоювання «мирського аскетизму», «дешевої церкви».

Англікани – ті, що дотримуються англіканства, одного з напрямів християнського протестантського віровчення, яке виникло у XVI ст. як наслідок Реформації. Англіканство є державною церквою в Англії.

Muslina2010 (Зарубежка) все записи автора

Muslina2010 (Зарубежка) все записи автора

Досить цікавий ракурс ЧИТАЄМО

Muslina2010 (Зарубежка) все записи автора

Записки у изголовья

То, что радует
Кончишь первый том ещё не читанного романа. Сил нет, как хочется достать продолжение, и вдруг увидишь следующий том.

Кто-то порвал и бросил письмо. Поднимешь куски, и они сложатся так, что можно прочитать связные строки.

Тебе приснился сон, значение которого показалось зловещим. В страхе и тревоге обратишься к толкователю снов и вдруг узнаешь, к великой твоей радости, что сновидение это ничего дурного не предвещает. Перед неким знатным человеком собралось целое общество придворных дам. Он ведет рассказ о делах минувших дней или о том, что случилось в наши времена, а сам поглядывает на меня, и я испытываю радостную гордость! Заболел человек, дорогой твоему сердцу. Тебя терзает тревога, даже когда он живет тут же, в столице. Что же ты почувствуешь, если он где-нибудь в дальнем краю? Вдруг приходит известие о его выздоровлении - огромная радость!

Люди хвалят того, кого ты любишь. Высокопоставленные лица находят его безупречным. Это так приятно!

Стихотворение, сочинённое по какому-нибудь поводу - может быть, в ответ на поэтическое послание, - имеет большой успех, его переписывают на память. Положим, такого со мной еще не случалось, но я легко могу себе представить, до чего это приятно! Один человек - не слишком тебе близкий - прочел старинное стихотворение, которое ты слышишь в первый раз. Смысл не дошёл до тебя, но потом кто-то другой объяснил его, к твоему удовольствию.

А затем ты вдруг найдешь те самые стихи в книге и обрадуешься им: "Да вот же они!"

Душу твою наполнит чувство благодарности к тому, кто впервые познакомил тебя с этим поэтическим творением.

Удалось достать стопку бумаги Митиноку или даже простой бумаги, но очень хорошей. Это всегда большое удовольствие.

Человек, в присутствии которого тебя берёт смущение, попросил тебя сказать начальные или конечные строки стихотворения. Если удастся сразу вспомнить, это большое торжество. К несчастью, в таких случаях сразу вылетает из головы то, что, казалось бы, крепко сидело в памяти. Вдруг очень понадобилась какая-то вещь. Начнешь искать её - и она сразу попалась под руку. Как не почувствовать себя на вершине радости, если выиграешь в состязании, все равно каком!

Я очень люблю одурачить того, кто надут спесью. Особенно, если это мужчина...

Иногда твой противник держит тебя в напряжении, все время ждёшь: вот-вот чем-нибудь да отплатит. Это забавно! А порой он напускает на себя такой невозмутимый вид, словно обо всем забыл... И это тоже меня смешит. Я знаю, это большой грех, но не могу не радоваться, когда человек мне ненавистный попадет в скверное положение.

Готовясь к торжеству, пошлешь платье к мастеру, чтобы отбил шёлк до глянца. Волнуешься, хорошо ли получится! И о радость! Великолепно блестит. Приятно тоже, когда хорошо отполируют шпильки - украшения для волос... Таких маленьких радостей много!

Долгие дни, долгие месяцы носишь на себе явные следы недуга и мучаешься им. Но вот болезнь отпустила - какое облегчение! Однако радость будет во сто крат больше, если выздоровел тот, кого любишь. Войдешь к императрице и видишь: перед ней столько придворных дам, что для меня места нет. Я сажусь в стороне, возле отдаленной колонны. Государыня замечает это и делает мне знак: "Сюда!"

Дамы дают мне дорогу, и я - о счастье! - могу приблизиться к государыне.

Серия сообщений "Раннее Средневековье":
Часть 1 - Лекція 1 (2 семестр)
Часть 2 - Старша Едда 1
Часть 3 - КАРОЛИНГСКОЕ И ОТТОНОВСКОЕ ВОЗРОЖДЕНИЕ (VIII—X ВВ.)
Часть 4 - Япония (Х век). Сэй Сёнагон.
Часть 5 - Кельтская мифология (Финн)
Часть 6 - Драконоведение 1
...
Часть 10 - Кельтская мифология (Фриг)
Часть 11 - Младшая Эдда
Часть 12 - Фригг - супруга Одина, вещая жена и всадница Дикой Охоты, Галины Бедненко

Muslina2010 (Зарубежка) все записи автора

Естетичний ідеал 17 століття

Чоловік-лицар, воїн поступово перетворюється на світського придворного. Обов'язкове навчання дворянина танцям, музиці додає його вигляду пластичності, витонченості. Мужність XVII в.  — це і величність постави, і галантне поводження з дамою. У Франції, яка починаючи з XVII в. стає законодавцем моди в Європі, таким ідеалом чоловічої врода визнається Людовик XIV  — «король-сонце»  — високого зросту, з правильними рисами обличчя, пишним і довгим білявим волоссям. Король був майстерним танцюристом, наїзником, стрільцем і мисливцем.

Ідеал жіночої врода  — величність, парадність, манірність. Жіноча фігура характеризується високим зростом, «лебединою шиєю», похилими відкинутими назад плечима, вузькою талією, пишними стегнами. Хвилясте довге волосся доповнювало представницький і декоративний жіночий вигляд.

 

 

 

Muslina2010 (Зарубежка) все записи автора

Работу С.Аверинцева можно найти здесь:

Каролингское возрождение

 

Серия сообщений "Раннее Средневековье":
Часть 1 - Лекція 1 (2 семестр)
Часть 2 - Старша Едда 1
Часть 3 - КАРОЛИНГСКОЕ И ОТТОНОВСКОЕ ВОЗРОЖДЕНИЕ (VIII—X ВВ.)
Часть 4 - Япония (Х век). Сэй Сёнагон.
Часть 5 - Кельтская мифология (Финн)
...
Часть 10 - Кельтская мифология (Фриг)
Часть 11 - Младшая Эдда
Часть 12 - Фригг - супруга Одина, вещая жена и всадница Дикой Охоты, Галины Бедненко

Muslina2010 (Зарубежка) все записи автора

     Автор здесь

С Диккенсом история была прямо для романа. К сорока пяти годам Диккенс был обожаем народом Англии, и семья его виделась второй по благополучию и идеальности после королевской. Жена и десять хороших детей, романы ( в литературном смысле), где все хорошие девочки получали награду, а нехорошие - наказание. Короче, он был образцовой картинкой высокоморальной жизни.

И тут он встречает восемнадцатилетнюю актрису.  Как же дальше не прочесть?

Muslina2010 (Зарубежка) все записи автора

Если мир организован по принципу сферы, где пересекается всё, что стало знаком, – вещи, языки и тексты, то и сама жизнь есть не что иное, как прочтение, интерпретация мироздания. Поэтому неслучаен повторяемый Адсоном вопрос: «что это значит?».

Полностью здесь:

http://philolog.pspu.ru/module/magazine/do/mpub_15_297 [/more]

Серия сообщений "Постмодернизм":
Часть 1 - Роман Зюскинда "Парфумер". Интерпретации
Часть 2 - Г.Г.Маркес ?
Часть 3 - Г.Г.Маркес
Часть 4 - Метафора-доминанта в романе У.Эко "Имя розы"
Часть 5 - Маркес. Одиночество...
Часть 6 - Постмодернизм: еще одна интерпретация

EvelinaQ (Зарубежка) все записи автора http://www.licey.net/lit/foreign

EvelinaQ (Зарубежка) все записи автора ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОГОМАТЕРІАЛУ

Модуль І. АНТИЧНА МІФОЛОГІЯ
Життєдайною основою античної культури була міфологія. На зорі цивілізації міфологія була формою мислення світосприйняття і тлумачення світу. У міфі поєднувалась розповідь і сакральне дійство обрядово-ритуального характеру, яке мало магічну силу. Художнього значення міф набув пізніше. Міфи створювалися в умовах общинно-родового ладу, що ґрунтувався на родових сімейних зв’язках, тому природа і навколишній світ уявлявся своєрідним угрупованням живих розумних істот.
Міф – це форма суспільної свідомості, первісна форма духовної культури людства, яка виникла на ґрунті народної фантазії, а потім набула нових властивостей і стала основою релігійних культів, філософських учень, літературних творів і шедеврів образотворчого мистецтва.
Приблизно у V ст. до н.е. з появою перших збирачів та оповідачів міфів зародилася наука міфологія – окрема галузь знань, що вивчає та класифікує міфи різних народів світу, всебічно аналізує міф як універсальне синтетичне явище. У розвитку античної міфології існує два періоди: архаїчний та класичний (хтонічний та олімпійський).
Дисгармонія та хаос – це головні риси архаїчної міфології. В історії людства цей період припадає на панування матріархату. У класичній міфології магічна сила божества сконцентрувалася в окремих антропоморфних істотах, що були наділені довершеною красою та безсмертям. Поступово сформувався функціональний розподіл сфер впливу між богами, у світі панували олімпійський лад і гармонія. У класичній міфології вперше з’явилися герої – нащадки богів і людей. Саме вони продовжили боротьбу з хтонічними чудовиськами, яку розпочав Зевс.
Римська міфологія не була такою художньо-поетичною, як грецька, але давній римлянин відчував повну залежність від богів, серед яких існував чіткий функціональний розподіл сфер впливу: від охоронця першого крику немовляти до провідника у царство мертвих.
Прагматична римська міфологія охоче запозичувала чужих богів від грецького Аполлона до єгипетської богині Із іди, боги Юпітер, Юнона, Мінерва – етруського походження. Римляни створили спільний греко-римський пантеон богів і надали йому державного статусу. З епохи Августа імператор прирівнювався до бога і йому ставили вівтарі.
Міфологія народів світу розвивалася у тісному взаємозв’язку. Основою середземноморської цивілізації є критська та мікенські культури. Більшість подій міфологічної історії Греції належать до мікенського періоду. Греки відрізнялися віротерпимістю і з великою пошаною ставилися до чужих богів. Так відчутні взаємовпливи між єгипетською, ірано-вавілонською, грецькою, римською міфологією і культурою.
Проте існує істотна відмінність між античною культурою та цивілізаціями Сходу. Антична культура базувалася на антропоцентричних уявленнях, особистісному типу творчості, на прагненні гармонії, краси і справедливості. Культура і міфологія Сходу була переважно геоцентричною, творчість узагальнюючого типу (образи брехні, лінощів), суспільний устрій – переважно тиранія. Отже, міфологія і культура античності – основа європейської культури і мистецтва, невичерпне джерело мудрості, краси і натхнення для митців різних епох і народів.
Практичні заняття 1; 2.
Модульний контроль: творча робота
Антична міфологія як джерело тем, мотивів сюжетів для української і зарубіжної літератур ХVІІІ-ХІХ ст. (на матеріалі художніх творів).
Завдання: робота має практичний характер, студент повинен виявити знання міфології, вміння узагальнювати матеріал, продемонструвати навички аналізу художнього тексту.

Модуль ІІ. ЛІТЕРАТУРА ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

Перші літературні пам’ятки давньогрецькою мовою датуються УІІІ ст. до н.е. Література, скульптура і архітектура Стародавньої Греції втілювали ідеал незламної, величної, прекрасної людини. Еллада – це кипіння розуму, пошук міри, сенсу та гармонії буття, перша спроба „олюднення” світу, погляд на людину як на „міру всіх речей”. Мистецтво Еллади піднесло людину на вищий щабель досконалості, відобразило гармонію співдружності філософії та літератури, закарбувалось у пам’яті людства шедеврами, що їх створили великі греки Гомер, Есхіл, Еврипід, Перикл, Арістотель, Платон.
Антична література зображувала в основному зовнішній-матеріальний і тілесний світ. Пластика античного митця наївна, але надзвичайна ясність і сувора гармонія образів. У цьому полягає особливість античної літератури. У літературному процесі античності помітні початки літературних напрямків: міфологічного реалізму і міфологічного символізму, що ґрунтуються на різних елементах структури античного міфу. Арістотель у процесі „Поетика” прослідковує не лише структурні елементи трагедії, але й класифікує давніх авторів за художніми стилями в залежності від способу зображення людини. Грецька антична література відкриває історію європейської літератури. Перші пам’ятки – епічні поеми „Іліада” та „Одіссея”, які належать легендарному співцеві Гомеру. Зміст і образи поем – яскраве свідчення високого рівня догомерівської народної творчості. Збереглися імена творців і легендарних виконавців пісень серед яких найвідоміший Орфей. Як вважають, він був на 10 поколінь старшим від Гомера, засновником найдавнішого жанру – героїчного епосу. Антична традиція змальовує його мандрівним співцем, одним із аедів. Гомер мав авторитет як неперевершений поет і „учитель Греції”.
З падінням авторитету міфології виникає необхідність пошуків нових засобів впливу на людину, утвердження норм моралі. Ще у УІІІ-УІІ ст. до н.е. зароджується дидактичний епос. Гесіод у поемі „Труди і дні” обґрунтовує необхідність наполегливої праці, відстоює засади справедливості, правди, пошани до богів.
У УІІ ст. до н.е. виникає лірика, зростає увага до особистості, її внутрішнього світу, виникає синтез мистецтв: музики, поезії, танцю (Тіртей, Архілох, Алкей, Сапфо, Анакреонт, Піндар).
У глибині віків криється коріння драматичного мистецтва. В обрядових діях вже існували елементи драматичного дійства. На основі діонісійського культу зароджується традиція самостійної театрально-видовищної вистави. У класичний період драматургія набула значного розвитку. Великими трагіками були Есхіл, Софокл, Еврипід, а у І Уст до н.е. – комедіограф Аристофан.
У найдавніші часи розвивається проза. Як найдавніший прозовий жанр існує байка, творцем якої був Езоп (УІ ст. до н.е.). Близько 200 р. н.е. з’являється перший любовно-буколічний роман Лонга „Дафніс і Хлоя”, насичений драматизмом, досконалістю і вишуканістю відчуттів.
Література Давньої Греції справила вплив на значну територію під час завоювань Олександра Македонського, стала основою культури Риму, після підкорення перемогла завойовників. До сюжетів грецьких авторів звертаються митці черпаючи художнє натхнення.
Практичні заняття 3-8.
Модульний контроль: виконати тестову роботу.
Творче завдання: Здійснити літературознавчий аналіз одного з драматичних творів, використовуючи працю Арістотеля „Поетика” як методологічну основу.

Модуль ІІІ. ЛІТЕРАТУРА РИМУ

Заснована у ІІІ ст. до н.е. римська література проходить такі ж етапи розвитку, як і грецька, але значно інтенсивніше. Найвищого розвитку вона досягла в період ранньої римської імперії – Принципату. Октавіан Август підтримував могутність держави не лише силою, але й за допомогою різних засобів пропаганди своїх ідей, увічнення слави Риму в мистецтві. Близький до Августа Гай Цільній Меценат згуртував навколо себе талановитих поетів, підтримував їх матеріально, створюючи умови для творчості. До гуртка Мецената належали найвидатніші поети – Вергілій, Горацій, Тібулл, Проперцій, підтримував стосунки з гуртком матеріально незалежний Овідій.
„Золотий вік” римської поезії засвідчує творчість Вергілія, Горація та Овідія. Автор „Епод” (двовірш), „Сатир”, „Од”, „Послань” Горацій був одним із перших, хто теоретично осмислив творчий досвід античної літератури і виклав свої думки у трактаті „Послання до Пізонів” („Наука поезії”). У ХУІІ-ХУІІІ ст. у період становлення класицизму в європейській літературі, трактат став основою поетики класицизму. Найбільшою популярністю користується тридцята ода Горація „До Мельпомени”.
Визначним явищем римської літератури була поезія Овідія. Його вірші, дидактичні поеми збагатили римську літературу на рубежі епох. Особливе значення мала поема „Метаморфози” („Перетворення”), яка продемонструвала символічне мислення автора, його світобачення, нове розуміння античних міфів. Це один із найбільших творів, що складається з 15 книг і являє собою „безперервну пісню” від створення світу і до часів Овідія (останній сюжет перетворення Цезаря на зірку), утворюючи широке міфологічне полотно.
Вергілій був найвидатнішим римським поетом. Світогляд його формувався під впливом філософії Епікура в римському її трактуванні. Перші твори написані в жанрі пасторальної поезії („Буколіки”). „Еклоги” Вергілія на відміну від ідилій грецького поета Феокріта, якого наслідував Вергілій, відображають почуття незадоволеного життям городянина, що милується сільською екзотикою – змученої життям людини, що шукає простоти і спокою. Великий успіх має „Четверта еклога”, у якій йдеться про оновлення світу після народження хлопчика від чистої богині. Цей вірш сприймається як пророцтво про народження Христа.
Останній твір Вергілія „Енеїда”, побудований на основі міфів про троянців – засновників Риму, набув значення національного римського епосу.
У ІІ ст. н.е. з’являється роман в одинадцяти книгах римського письменника Апулея „Метаморфози” („Золотий осел”). Це один із найкращих романів античності. Він написаний вишуканою мовою (з майстерно дібраними архаїзмами, які створюють добре продуманий комічний ефект, з численними розмовними елементами) в стилі „Мілетських оповідань” Арістида. Твір має широке коло джерел, зокрема, текст Лукіана („Луцій, або Осел”).
Жанрове розмаїття римської літератури вражає: філософська, елегійна поезія, монументальні поеми, оди, сатири, послання, історіографічні твори (Цезар, Светоній, Тіт Лівій).
Практичні заняття 9-17.
Модульний контроль. Виконати тестові завдання.
Творча робота: Здійснити аналіз та текстуальне порівняння поем Вергілія „Енеїда” та І.Котляревського „Енеїда”. Написати ґрунтовні висновки.
Студенти повинні продемонструвати знання найвідомішого в українській літературі античного тексту.

Модуль ІV. АНТИЧНА РИТОРИКА ТА ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО

Історія риторики сягає середини І тис. до н.е. Зародившись у Давній демократичній Греції з суспільної потреби переконувати слухачів живим словом, вона швидко виробила свої технології, категорії й закони, стала наукою моральною і патріотичною, перетворилася на мистецтво слова. Захоплюючи елітні прошарки суспільства, риторика поширилася у просторі й часі на всю Європу. Джерелом риторики є міфологія. У грецькій міфології риторику уособлювала прекрасноголоса муза Каліопа, донька Зевса і Мнемосіни. Від імені Мнемосіни в риториці походить назва розділу, в якому розробляються засоби запам’ятовування тексту – мнемоніка. Каліопа була покровителькою духовної культури – риторики чарівного слова, співу, поезії, науки, яка вчила співати Ахілла, одним із її синів був Орфей, який словесними і музичними чарами впливав на людей, богів, природу.
Божественним голосом чарування наділені міфічні сирени, що заманювали мореплавців, бог глузування Мом злісно лихословив про богів і людей, богиня чуток Осса наділена божественним голосом, богиня Геката допомагала людям у громадських справах захищати себе словом.
У Греції покровительками красномовства були три богині: Пейто (переконання) і дві Еріди (одна – гармонії, компромісу, друга – суперечок, конфліктів). Згодом еристикою стали називати види словесних спорів.
У римській культурі риторика зображалась в образі величної жінки – богині мистецтв, що сиділа на троні у пишному вбранні, на якому виткані мовні фігури; з уст її росла лілея – символ краси, а в руках тримала меч – грізну зброю. Своїх покровителів риторика має і в інших міфологіях світу: єгипетській (Тот), японській (Бенсай-тен), індійській (богиня Вач).
Розвиток риторики у Давній Греції пов’язаний з епохою софістики, представники якої вважали, що об’єктивної істини немає, а є лише суб’єктивне судження про істинність.
Розробкою риторики займалися філософські школи софістів: діалектики, елати, піфагорійці. Для поширення риторики мало значення те, що до УІІ-У ст. до н.е. панував культ живого, а не писаного слова, цінувалося живе звертання до колективу. Виникає жанр ембатеріїв (пісень воїнів), майстром якого був Тіртей (з яким пов’язані легенди про силу промови). Першим з великих ораторів Афін був Перикл, який завдяки своєму хисту красномовства керував містом 40 років. Його промови відзначалися логікою і впевненістю у правоті.
Видатним грецьким оратором був Горгій (483-375 р. до н.е.). Зразком красномовства стали твори „Похвала Олені” та „Виправдання Паламеда”. Горгій створив Олені, винуватиці троянської війни, захисну промову: „Олену вільною від безчестя повинні визнати” Учень Горгія Теократ відкрив в Афінах школу красномовства. У класичній давньогрецькій риториці Демосфен (384-322 р. до н.е.) став вершинною постаттю, її символом, політичний пафос якого був спрямований проти тиранії і на захист демократії.
Давньоримська риторика мала пряме практичне значення і йшла від простоти і практичності до краси і пишності: „Тримайся суті справи – слова знайдуться” (Катон Старший). Прикметною ознакою римської риторики є її афористичність та сумлінно зібрані і згруповані факти. До Цицерона були поширені два типи промов: аттичний (стислий) і азіатський (пишний). Цицерон створив власний ораторський стиль, який навіки став взірцем красномовства, свої думки щодо ораторського мистецтва він виклав у трактаті „Оратор”.
Практичне заняття 18.

МОДУЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ.
ТВОРЧА РОБОТА: створити промову в одному з ораторських жанрів (судова промова, дорадча, урочиста) на одну з літературних тем:
1. Засудити чи виправдати троянську війну.
2. Засудити чи виправдати Медею, Ясона, Едіпа.
3. Звеличити постать одного з античних письменників.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 1.
Міфологія античності та її роль у формуванні європейської культури:
- формування цивілізацій Середземномор’я;
- найдавніші міфи, що належать до мікенського періоду;
- періодизація античної міфології;
- космологічні та етіологічні міфи.
Завдання:
1. З’ясувати значення понять: античність, міф, міфологія.
2. Дослідити історичні процеси утворення держав-полісів на Середземномор’ї.
3. Дослідити структуру міфів про утворення світу, походження богів, людей, явищ природи.
4. Творче завдання: роль античних міфів у літературі Західної Європи ХУІІІ-ХІХ ст.
Література:
Тронський І.М. Історія античної літератури. Переклад з 2-го російського видання. – К.: Рад.шк., 1954 – с. 581.
Підлісна Г.Н. Світ античної літератури. – К.: Наукова думка, 1989. – с. 168.
Лосев А.Ф.Сонкина Г.А. та др. Античная литература. Уч. Для пед.инст. – М., 1963. –375 с.
Радциг С.И. история древнегреческой культури. – М., 1969. – 527 с.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 2.
Цикли міфів Стародавньої Греції:
- троянський цикл міфів, його зв’язок із міфами про богів та поемою Гомера „Іліада”;
- відображення світогляду греків у фіванському циклі міфів;
- календарні міфи про Діоніса, Деметру та Персефону;
- відмінність античної та східної міфології, зв’язок міфології Греції та Єгипту.
Завдання:
1. Прочитати троянський, фіванський цикли міфів, визначити героїв, їх спільні та відмінні риси.
2. Дослідити міфи про Діоніса, Аполлона, визначити як давні греки ставилися до мистецтва.
3. Законспектувати працю Ф.Ніцше „Зародження трагедії із духу музики” Що таке діонісійське і Аполлонівське начало у мистецтві.
Література:
1. Лосев А.Ф. Античная литература. Изд. 4-е. – М., 1986.
2. Кучинський Б.В. та ін. Зарубіжна література. Нав.пос. для студентів. – К.: Вища шк., 1987. – 296 с.
3. Мифи народов мира. Єнциклопедия. – Т. 1-11. – М., 1992.
4. Мифологический словарь. – М., 1992.
5. Словник античної міфології. Укоадачі: Пономарів О.Д., Козовик. – К.: Наукова думка, 1989.
6. Лесин В.М. Літературознавчі терміни. Довідник учнів. К., 1985.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 3.
Література Давньої Греції. Героїчний епос (архаїчний період), жанр байки. Езоп:
- Гомерівський період розвитку літератури; зв’язок із міфологією та фольклором;
- постать Гомера, історичність його поем;
- висвітлення подій троянської війни у поемі „Іліада”;
- структура поеми, характеристика персонажів;
- протистояння благородних героїв, роль богів у поемі;
- значення фінальної сцени у розкритті конфлікту.
Завдання:
1. Визначити, які твори з античної літератури вивчаються в школі.
2. Проаналізувати байки Езопа „Вовк і ягня”, „Мурашка і цикада”, „Крук і лисиця”, „Хліборобові діти”. Алегоричний повчальний зміст байки.
3. Вивчити напам’ять уривок із поеми Гомера „Іліада”, створити словесний опис (чи малюнок) уривку „Щит Ахілла”.
4. Драматизм прощання Гектора з Андромахою.
Література:
1. Гомер. Іліада. Одіссея. (Пер. Б.Тена/ будь-яке видання).
2. Гесіод. Труди і дні. В кн.: Франко І.Я. Зібрані твори у 50 т.
3. Арістотель. Поетика про мистецтво (гр). В кн.: Арістотель и античная литература. / пер. А.Гаспарова. М.: 1977.
4. Платон. Держава. Бенкет (гр).

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 4.
Міфологізм аттичного епосу: поема Гомера „Одіссея”, „Теогонія” Гесіода:
- відображення психології та життєвого устрою давніх греків у поемі Гомера „Одіссея”;
- образ героя троянської війни Одіссея, причини його поневірянь, пригоди, доблесть, моральні цінності; гуманістичний пафос поеми;
- роль Гомера та Гесіода у формуванні язичницької релігії греків;
- відображення світоустрою у поемах „Одіссея” та „Теогонія”;
- значення поем для світової культури.
Завдання:
1. Описати шлях Одіссея і його пригоди.
2. Охарактеризувати образ героя.
3. Визначити, якими епітетами Гесіод характеризує богів.
4. Доведіть, що у світі Гомера і Гесіода панує гармонія.
Література:
1. Гомер. Іліада. Одіссея. (Пер. Б.Тена/будь-яке видання).
2. Гесіод. Труди і дні. В кн.: Франко І.Я. Зібрані твори у 50 т.
3. Есхіл. Прометей закутий. Трилогія Орестея. В кн.: Давньогрецька трагедія. К.: 1981.
4. Софокл. Антігона, Едіп-цар. В кн.: Давньогрецька трагедія. К.: 1981.
5. Еврипід. Медея, Іпполіт. В кн.: Давньогрецька трагедія. К.: 1981.
6. Арістофан. Лісістрата, Мир, Жаби, Оси, Хмари, Птахи, Вершники. В кн.: Арістофан. Комедії. К.: 1985.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 5.
Дидактичний епос Гесіода „Труди і дні”:
- образ автора, структура поеми, полемічний характер твору;
- гіпотеза розвитку людства, зв’язок хтонічної і олімпійської міфологічних систем;
- картини життя стародавніх греків, повчання, значення поеми для розвитку грецької культури і моралі.
Завдання:
1. Вивчити уривок з поеми „П’ять поколінь”.
2. Авторське начало у поемі, змалюйте образ Гесіода.
3. Доведіть, що поема „Труди і дні” – перший виклад законів життя і моралі в античній літературі.
Література:
1. Гомер. Іліада. Одіссея. (Пер. Б.Тена/будь-яке видання).
2. Гесіод. Труди і дні. В кн.: Франко І.Я. Зібрані твори у 50 т.
3. Арістотель. Поетика про мистецтво (гр). В кн.: Арістотель и античная литература. / пер. А.Гаспарова. М.: 1977.
4. Платон. Держава. Бенкет (гр).

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 6.
Класична література Греції:
- після гомерівський період: кіклічні поеми, гомерівські гімни, пародійний епос;
- розвиток лірики: елегійна лірика (постать Тіртея); ямбічна лірика (творчість Архілоха); мелос (Алкей, Сапфо, Анакреонт); хоровий мелос (Піндар).
Завдання:
1. Переосмислення тем поем Гомера у гомерівських гімнах, образ Єлени як винуватиці троянської війни.
2. Прослідкувати еволюцію ліричних жанрів у грецькій поезії, різновиди лірики.
3. Постать Тіртея як автора декламаційної лірики, аналіз поезій, образ молодого воїна. „Поради юнакам” – напам’ять.
4. Сапфо – „дев’ята муза”, школа мистецтв Сапфо. Еротизм і цнотливість ліричної героїні. „До Афродіти” – напам’ять.
5. Анакреонт „Дай мені Гомера ліру” – напам’ять.
6. Урочиста поезія Піндара.
Література:
1. Сапфо. До богів подібний мені здається (або інший за вибором студента). – В кн.: Золоте руно. К.: 1985.
2. Алкей. За вибором студента. В кн.: Золоте руно. К.: 1985.
3. Анакреонт. Золотоволосий Ерот (або інший) / пер. А.Содомори.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 7-8.
Античний період розвитку грецької літератури.
Розвиток грецького театру. Жанр трагедії в давньогрецькій літературі:
- театральне мистецтво і культи Діоніса та Аполлона;
- вічні образи грецької трагедії: Есхіл „Прометей закутий”;
- зіткнення людини і долі: Софокл „Едіп-цар”;
- творчість Еврипіда: трагедія „Медея”, психологізм змалювання характерів.
Завдання:
1. Культ Діоніса – вихідна умова зародження Давньогрецького театру. Розповісти про діонісії, перші вистави, устрій театру, дух змагання під час вистав.
2. Постать Есхіла у світовій літературі. Проаналізуйте групування персонажів у трагедії „Прометей закутий” Значення трилогії, як герой визначає свої заслуги перед Зевсом і людьми. Постать тирана, актуальність її змалювання.
3. Софокл зображував людей такими, якими вони повинні бути – доведітьдумку Аристотеля на матеріалі п’єси „Едіп – цар” та „Антігона”.
4. Еврипід – трагік-реаліст. Правдивість почуттів зображених у трагедії „Медея”. Монолог Медеї – напам’ять.
Література:
1. Есхіл. Прометей закутий. Трилогія Орестея. В кн.: Давньогрецька трагедія. К.: 1981.
2. Бабрій. Байки.
3. Асмус В.Ф. Античная философия. Учеб.пособие. Изд. 2-е, доп. – М.: Высшая школа, 1976.
4. Преображенский П.Ф. В мире идей и образов. – М., 1965.
5. Моликин Н.А. История древнего Рима. – М., 1965.
6. Давньогрецька трагедія. Збірник / Пер. Б.Тен. – К.: Дніпро, 1981.
7. Золоте руно: З античної поезії. / Упор. О.Білецький/ К.: Дніпро, 1984.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 9.
Еволюція комедійного жанру у давньогрецькій літературі:
- походження і структура комедії, перші комедіографи;
- творчість Аристофана, комедії „Жаби”, „Хмари”;
- комедія доби еллінізму: творчість Менандра (комедія „Третейський суд”;
- значення грецької комедії у розвитку жанру.
Завдання:
1. Еволюція античного театру: від трагедії до сатирівської драми і комедії. Зародження комедії – демократичний характер жанру.
2. Аристофан – батько комедії. Гострота, соціальна спрямованість його комедій. Критика софістів у комедії „Хмари”.
3. Проаналізуйте характер конфлікту комедії Менандра „Третейський суд”. У чому різниця змалювання комічного у Аристофана й Менандра?
Література:
1. Арістофан. Лісістрата, Мир, Жаби, Оси, Хмари, Птахи, Вершники. В кн.: Арістофан. Комедії. К.: 1985.
2. Менандр. Третейський суд, Відлюдник. В кн.: Менандр. Комедії. Фрагменти / изд.подготовил В.Н.Ярхо. М., 1982.
3. Бабрій. Байки.
4. Лонг. Пастуша повість про Дафніса і Хлою або Дафніс і Хлоя. В кн.: Лонг, Петроній, Апулей. М., 1969.
Модульний контроль – творча робота, навчальний проект.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 10.
Римська література:
- періодизація римської літератури, особливості світогляду давніх римлян, формування нації і мови, вплив культури поневоленої Греції;
- історичні легенди, міфотворчість;
- розвиток літературних жанрів; творчість Плавта „Скарб”;
- комедії Афра („Свекруха”).
Завдання:
1. Міфи й легенди Риму, етруське царство, „Історія...” Тіта Лівія, „Життя ХІІ Цезарів” Светонія – складіть оповідь.
2. Аналіз образів комедії „Скарб”, прийоми комічного, картина життя Риму.
3. Аналіз комедії „Свекруха” – своєрідність розуміння комедії у латинській традиції.
Література:
Мифи народов мира. Єнциклопедия. – Т. 1-11. – М., 1992.
Мифологический словарь. – М., 1992.
Словник античної міфології. Укоадачі: Пономарів О.Д., Козовик. – К.: Наукова думка, 1989.
Лесин В.М. Літературознавчі терміни. Довідник учнів. К., 1985.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 11.
Огляд латинської літератури: творчість Лукреція, Цицерона:
- розвиток лірики: Гай Валерій Катулл;
- особливості трактату Лукреція „Про природу речей”.
Завдання:
Аналіз поезій Катулла, тематика його творів.
Образ автора у творах.
Образ прекрасної жінки, вплив Сапфо та творчість автора.
Обговорення трактату Лукреція.
Література:
Катулл. Поет про себе або До Ціцерона. / пер. М.Зерова. Твори в 2-х томах. К.: Дніпро, 1990. Т.1: Поезії. Переклади / Упоряд. Г.К.Когур, Д.В.Павличко. – с. 192 або с. 195.
Горацій. До Мельпомени („Мій пам’ятник стоїть...”) або До Мельпомени („На кого, музо, погляд твій...”) / Пер. М.Зерова. Твори в 2-х томах. К.: Дніпро, 1990. – Т.1: Поезії. Переклади с. 297 або 298.
Тронський І.М. Історія античної літератури. Переклад з 2-го російського видання. – К.: Рад.шк., 1954 – с. 581.
Підлісна Г.Н. Світ античної літератури. – К.: Наукова думка, 1989. –168 с.
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 12.
Література доби Октавіана Августа:
- постать імператора, сприяння розвитку мистецтв;
- гурток Мецената, залучення до творчості на славу Риму талановитих митців;
- постать Вергілія в історії літератури: „Георгіки” та „Буколіки” пророцтво народження божественного хлопчика.
Завдання:
Підготувати розповідь про правління Августа.
Аналіз творів Вергілія: образність, поетика.
Аналіз четвертої еклоги (напам’ять).
Література:
Вергілій. Енеїда, Георгіки, Буколіки / пер. С.Шервинского и С.Ошерова. М., 1971.
Горацій. Послання до Пізонів. Наука поезій.
Овідій. Метаморфози / пер. А.Содомори. К.:, 1985.
Сенека. Медея, Едіп. В кн.: Сенека. Трагедії. М., 1983.
Федр. Байки. – К., 1983.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 13.
Художня своєрідність поеми Вергілія „Енеїда”:
- поема як історичний епос, її зміст і структура;
- боги і герої у поемі, образ Енея, трактування подій троянської війни;
- гекзаметр і особливості поетики твору;
- характеристика розділів і образів поеми;
- порівняння ідейного змісту античної поеми та „Енеїди” Котляревського.
Завдання:
Здійснити порівняльний аналіз уривків з поем Гомера і Вергілія.
Картина світобудови за поемою.
Образ Енея – цитатна характеристика.
Література:
Тронський І.М. Історія античної літератури. Переклад з 2-го російського видання. – К.: Рад.шк., 1954 – с. 581.
Підлісна Г.Н. Світ античної літератури. – К.: Наукова думка, 1989. – с. 168.
Лосев А.Ф.Сонкина Г.А. та др. Античная литература. Уч. Для пед.инст. – М., 1963. – с. 375.
Радциг С.И. история древнегреческой культури. – М., 1969. – 527 с.
Чистякова Н.А. Вулих Н.В. История античной лмтератури. – М., 1986.
Лосев А.Ф. Античная литература. Изд. 4-е. – М., 1986.


ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 14.
Поетична творчість Горація:
- біографія поета;
- основні жанри творчості Горація (еподи, сатири, оди, послання);
характеристика поетичних творів.
Завдання:
Чому „Наука поезії” Горація стала основою літературознавства епохи класицизму? Запишіть поради, які дає Горацій.
До Мельпомени (напам’ять).
Аналіз поетичних текстів.
Література:
Горацій. До Мельпомени („Мій пам’ятник стоїть...”) або До Мельпомени („На кого, музо, погляд твій...”) / Пер. М.Зерова. Твори в 2-х томах. К.: Дніпро, 1990. – Т.1: Поезії. Переклади с. 297 або 298.
Тронський І.М. Історія античної літератури. Переклад з 2-го російського видання. – К.: Рад.шк., 1954 – с. 581.
Підлісна Г.Н. Світ античної літератури. – К.: Наукова думка, 1989. – с. 168.
Лосев А.Ф.Сонкина Г.А. та др. Античная литература. Уч. Для пед.инст. – М., 1963. – с. 375.
Радциг С.И. история древнегреческой культури. – М., 1969. – 527 с.


ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 15.
Видатний поет античності Публій Овідій Назон:
- оригінальність поетичного стилю і світогляду митця: „Любовні елегії”, „Наука кохання”, „Ліки від кохання”;
- „Метаморфози” – синтез античного світорозуміння греків і римлян, одухотвореність природи, моральні цінності, психологізм;
- „Скорботні елегії” – еволюція творчого методу, трагедія розлуки з Батьківщиною, характеристика далеких від Риму країн;
- значення поетичної спадщини Овідія, образ поета у літературних творах ХХ ст.
Завдання:
Напам’ять „Чотири покоління” – порівняння з Гесіодом („Труди і дні”).
Метаморфоза „Про Цезаря” – переповідати, аналіз.
„Фелемо і Бавкіда” – аналіз, моральні цінності, які стверджує автор.
Література:
Горацій. Послання до Пізонів. Наука поезій.
Овідій. Метаморфози / пер. А.Содомори. К.:, 1985.
Сенека. Медея, Едіп. В кн.: Сенека. Трагедії. М., 1983.
Федр. Байки. – К., 1983.
Апулей. Метаморфози або Золотий осел. / пер.М.А.Кузьмина и С.П.Мор. (изд.любое).

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 16.
Римська література пізньої імперії. Творчість Луція Аннея Сенеки:
- постать Сенеки та морально-естетичні погляди, близькість до раннього християнства;
- трагедії Сенеки „Федра”, „Медея”;
- переосмислення традиційних поглядів у трагедії „Федра”;
- система колізій, конфлікт твору;
- образ Федри – закономірність трагічної розв’язки;
- творчість Арбітра, Лукана, Фланка – сучасників Сенеки.
Завдання:
Характеристика Федри, порівняти з Медеєю („Еврипід „Медея”).
Образ Тесея у міфах та у трагедії; Катулл „Плач Аріадни” – скласти характеристику Тесея.
Вияв філософських позицій Сенеки у творі.
Література:
Сенека. Медея, Едіп. В кн.: Сенека. Трагедії. М., 1983.
Гай Юлій Цезар. Записки про гальську війну (р).
Арістотель. Поетика про мистецтво (гр). В кн.: Арістотель и античная литература. / пер. А.Гаспарова. М.: 1977.
Платон. Держава. Бенкет (гр).
Плутарх. Паралельні життєписи (гр) / В 3-х т. Т. 2-3. М.: 1963.
Марціал. Епіграми (гр).

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 17.
Жанр байки в античній літературі:
- Езоп – легендарний байкар Давньої Греції, його найвідоміші твори;
- Осмислення езопових байок у творчості Бабрія;
- Творча спадщина Федра – вершина байкарської майстерності, поетичність;
- античні байки у європейських літературах.
Завдання:
Підготувати повідомлення про біографію Езопа.
Розкрити зміст понять „байка”, „езопова мова”, „персоніфікація”.
Вивчити напам’ять байку (за вибором).
Роль богів у сюжетах Езопових байок.
Література:
Бабрій. Байки.
Федр. Байки. – К., 1983.
Бондар А. Греческая цивилизация. Т. 1-ІІІ. М.: 1992.
Кун М.А. Легенди та міфи давньої Греції. К.: 1993.
Головацька К. Міфи давньої Греції. – К.: Веселка, 1991.
Немировський О.Й. Книга для читання з історії Стародавнього Світу. Посібник. – К.: Рад.шк., 1990.
Гаспаров М.А. Античная литературная басня. – М., 1971.
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 18.
Розквіт римської літератури у період правління династій Флавіїв і Антоніїв, творчість Апулея:
- творча спадщина Марціала і Ювенала, характеристика епіграм і сатир;
- вершина художньої прози античності роман Апулея „Метаморфози”, вплив єгипетської міфології, культ Із іди;
- структура роману, вставні елементи, гумор і сатира у творі;
- філософський зміст уривку „Амур і Психея”.
Завдання:
Композиція роману, вставні сюжетні елементи.
Образ Луція, еволюція.
Переказ казки „Амур і Психея”.
Література:
Марціал. Епіграми (гр).
Ювенал. Сатири
Петроній. Сатирикон
Лукіан. Сатири. – Избранное. М.: 1991.
Лукрецій. Про природу речей. В кн.: Франко І.Я. Збір тв. Т. ІХ.
Лосев А.Ф.Сонкина Г.А. та др. Античная литература. Уч. Для пед.инст. – М., 1963. – с. 375.
Радциг С.И. история древнегреческой культури. – М., 1969. – 527 с.
Чистякова Н.А. Вулих Н.В. История античной лмтератури. – М., 1986.
Лосев А.Ф. Античная литература. Изд. 4-е. – М., 1986.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 19.
Антична риторика та літературознавство:
- поняття „риторика”, основні течії красномовства Стародавньої Греції;
- жанри промов, творчість Демосфена, мистецтво Лісія, Сократа;
- взаємозв’язок риторики і філософії Греції: Геракліт, Демокріт, софісти, Сократ, Платон, Арістотель;
- „Поетика” Аристотеля;
- ораторське мистецтво Риму, термінологія, творчість Цицерона;
- трактати Цицерона „Про оратора”, „Оратор”, „Брут”, вимоги до оратора, естетична насолода, вільний і могутній стиль;
- християнське ораторське мистецтво, проповідницька література.
Завдання:
Записати основні терміни риторики.
Тези трактату „Оратор” Цицерона.
Обговорення творчого завдання.
Література:
Марціал. Епіграми (гр).
Ювенал. Сатири
Петроній. Сатирикон
Лукіан. Сатири. – Избранное. М.: 1991.
Лукрецій. Про природу речей. В кн.: Франко І.Я. Збір тв. Т. ІХ.
Ціцерон. Три трактата об ораторском искусстве. М.: 1990.
Катулл. Поет про себе або До Ціцерона. / пер. М.Зерова. Твори в 2-х томах. К.: Дніпро, 1990. Т.1: Поезії. Переклади / Упоряд. Г.К.Когур, Д.В.Павличко. – с. 192 або с. 195.
Горацій. До Мельпомени („Мій пам’ятник стоїть...”) або До Мельпомени („На кого, музо, погляд твій...”) / Пер. М.Зерова. Твори в 2-х томах. К.: Дніпро, 1990. – Т.1: Поезії. Переклади с. 297 або 298.
Асмус В.Ф. Античная философия. Учеб.пособие. Изд. 2-е, доп. – М.: Высшая школа, 1976.
Преображенский П.Ф. В мире идей и образов. – М., 1965.

ШКІЛЬНА ПРОГРАМА З КУРСУ АНТИЧНА ЛІТЕРАТУРА
(Зарубіжна література. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 5-12 класи. – К., 2005. – С.16-18; С.40-46)

Вибір художніх текстів зумовлений як їх значимістю в історії античної, європейської і, безумовно, українських літератур, так і вимогами діючих програм із зарубіжної літератури для середньої школи.
6 клас
1. Міф про виникнення світу в різних народів. Причини появи схожих елементів у міфах різних народів. Взаємопов’язане та паралельне виникнення цих елементів. Поняття міф і його відмінність від казки.
2. Міф про Прометея, його самопожертва заради людей. Уславлення цивілізації в міфі. Причини популярності образу Прометея.
3. Міфи про Геракла. Причини надзвичайності популярності образу.
4. Езоп „Вовк і Ягня”, „Крук і лисиця”, „Мурашка і Цикада”, „Хліборобові діти”.
8 клас
1. Антична література – вихідна основа європейських літератур. Найвідоміші цикли міфів: троянський, фіванський, про аргонавтів.
2. Гомер „Іліада”: Заспів (пісня 1, вірші 1-10); „Щит Ахілла” (18; 478-608); „Двобій Ахілла й Гектора” (22; 139-411); „Пріам у Ахілла” (24; 469-670). Гуманістичний пафос „Іліади”, образи Ахіллі і Гектора. „Одіссея” : „Заспів” (1; 1-21); „Аед Демодок” (8; 486-520); Одісей і кіклоп Поліфем (9; 181-566); Одісей у кірки (10; 91-399). Звеличення людського розуму; засудження несправедливої сили (Поліфем), самовпевненості (Посейдон). Образ Одіссея – воїна, ватажка, сина, чоловіка, батька, мандрівника, патріота.
3. Тіртей „Добре вмирати тому”.
4. Архілох „Серце, серце”, „Хліб мій на списі замішаний”.
5. Сапфо „До богів подібний”, „Жереб мені...”
6. Анакреонт „Принеси води...”, „Золотоволосий Ерот”.
Види давньогрецької лірики (декламаційна: елегія і ямб; пісенна: сольна і хорова).
7. Есхіл „Прометей закутий” (епсодій 2, вірші 436-525).
8. Софокл „Антігона” (пісня хору „Багато в світі дивних див” (стасиль 1; вірші 332-384).
Театр у Давній Греції, виникнення трагедії і комедії.
9. Вергілій „Енеїда”: „Заспів” 91; 1-33), „Пророцтво” (6; 752-853); „Щит Енея” (8; 626-731).
10. Горацій „До Мельпомени”, „До Манлія Торквата”.
11. Овідій „Метаморфози” („Чотири покоління людей”), „Сумні елегії” („Зима на чужині” 13, 10)


ТЕМИ, ВИНЕСЕНІ НА САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ
№
п/п Тема Зміст роботи Форма контролю
1. Егейська та мікенська культура. Античне суспільство. Значення Античності реферат перевірка письмових робіт
2. Відображення тем і сюжетів Античності в українській та зарубіжній літературі ХVІІІ – ХІХ ст. творча робота перевірка письмових робіт
3. Ф.Ніцше „Походження трагедії із духу музики” тези перевірка письмових робіт
4. Арістотель „Поетика” тези перевірка письмових робіт
5. Платон „Держава” тези перевірка письмових робіт
6. Тіт Лівій „Історія від заснування Риму” схема-конспект перевірка письмових робіт
7. Светоній „Життя ХІІ Цезарів” загальна характеристика твору усна відповідь
8. Плутарх „Порівняльні життєписи” характеристика Олександр – Цезар усна відповідь
9. Геродот „Історія ...”
10. Лонг „Дафніс і Хлоя” Читання тексту, загальна характеристика твору перевірка зошита,
усна відповідь
11. Теокріт „Чаклунка” читання, аналіз твору усна відповідь
12. Лукіан „Розмови богів”, „Розмови у царстві мертвих” аналіз текстів усна відповідь
13. Катул „Плач Аріадни” аналіз тексту; образ Аріадни усна відповідь
14. Овідій „Фасти” аналіз тексту; образ Аріадни усна відповідь
15. Арістотель „Риторика” тези усна відповідь
16. Цицерон „Оратор” тези усна відповідь
17. Розвиток раннього християнства в Римі: історія, мистецтво, література, риторика реферат перевірка письмових робіт

ТВОРИ ДЛЯ ТЕКСТУАЛЬНОГО ОБГОВОРЕННЯ

Автор, твір Жанр
Про утворення світу грецький міф
Похмуре царство Аїда грецький міф
Олімп і олімпійські боги грецький міф
Героїчні міфи: Прометей, Геракл, Тесей грецький міф
Троянський цикл грецький міф
Про аргонавтів грецький міф
“Міфи стародавньої Греції” / пер. А.Куна грецький міф
Юпітер римський міф
Янус римський міф
Веста римський міф
Пенати, лари, мани римський міф
Тіт Лівій
“Римська історія від заснування міста” оповідь, історичний текст

Гомер “Іліада” героїчна поема, епос
Гомер “Одисея” поема, епос
Гесіод “Труди і дні” дидактична поема, епос
Тіртей “Поради юнакам” декламаційна лірика
Сапфо “До Афродіти” “До богів подібний” сольна лірика
Алкей „До Сапфо” сольна лірика
Анакреот “Дай мені Гомера ліру” сольна лірика
Езоп “Байки” Байка
Есхіл “Прометей закутий” Трагедія
Софокл “Едіп-цар” Трагедія
Евріпід “Медея” Трагедія
Арістофан „Хмари” Комедія
Менандр “Відлюдник” Комедія
Лукіан “Розмови богів” сатиричні діалоги
Лонг “Дафніс і Хлоя” Повість

Автор, твір Жанр
Тіт Макцій Плавт „Скарб” комедія
Теренцій Афр „Свекруха” комедія
Гай Валерій
Катулл
”До Лесбії”
„Поет про себе” лірична поезія
Публій Вергілій
Марон „Буколіки”
(4 еклога) еклоги
Вергілій „Енеїда” поема, історичний епос
Квінт Горацій Флакк „До Мельпомени” „До Пізонів” лірика
Публій Овідій Назон „Метаморфози” епічні поеми
Овідій „Скорботні елегії”: Зима на чужині ліричні поезії
Сенека „Федра” трагедія
Федр „Байки” байка
Марціал „Епіграми” епіграма
Ювенал „Сатири” „Невигоди столичні” поет.сатири
Луцій Апулей „Метаморфози” роман


Арістотель „Поетика”
Плутарх „Порівняльні життєписи”
Цицерон „Про оратора”
Лукрецій „Про природу речей”
Платон „Держава”
Светоній „Життя ХІІ Цезарів”



РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ
Давня Греція
5. Гомер. Іліада. Одіссея. (Пер. Б.Тена/будь-яке видання).
6. Гесіод. Труди і дні. В кн.: Франко І.Я. Зібрані твори у 50 т.
7. Есхіл. Прометей закутий. Трилогія Орестея. В кн.: Давньогрецька трагедія. К.: 1981.
8. Софокл. Антігона, Едіп-цар. В кн.: Давньогрецька трагедія. К.: 1981.
9. Еврипід. Медея, Іпполіт. В кн.: Давньогрецька трагедія. К.: 1981.
10. Арістофан. Лісістрата, Мир, Жаби, Оси, Хмари, Птахи, Вершники. В кн.: Арістофан. Комедії. К.: 1985.
11. Менандр. Третейський суд, Відлюдник. В кн.: Менандр. Комедії. Фрагменти / изд.подготовил В.Н.Ярхо. М., 1982.
12. Бабрій. Байки.
13. Лонг. Пастуша повість про Дафніса і Хлою або Дафніс і Хлоя. В кн.: Лонг, Петроній, Апулей. М., 1969.
Давній Рим
14. Теренцій. Свекруха. Брати.
15. Плавт. Хвальковитий воїн, Скарб. В кн.: Плавт / изб.комедии. М., 1967.
16. Вергілій. Енеїда, Георгіки, Буколіки / пер. С.Шервинского и С.Ошерова. М., 1971.
17. Горацій. Послання до Пізонів. Наука поезій.
18. Овідій. Метаморфози / пер. А.Содомори. К.:, 1985.
19. Сенека. Медея, Едіп. В кн.: Сенека. Трагедії. М., 1983.
20. Федр. Байки. – К., 1983.
21. Апулей. Метаморфози або Золотий осел. / пер.М.А.Кузьмина и С.П.Мор. (изд.любое).
22. Геродот. Історія (гр). В кн.: Историки античности. В 2-х т. М.: 1990.
23. Фукідід. Історія (гр). В кн.: Историки античности. В 2-х т. М.: 1990.
24. Гай Юлій Цезар. Записки про гальську війну (р).
25. Арістотель. Поетика про мистецтво (гр). В кн.: Арістотель и античная литература. / пер. А.Гаспарова. М.: 1977.
26. Платон. Держава. Бенкет (гр).
27. Плутарх. Паралельні життєписи (гр) / В 3-х т. Т. 2-3. М.: 1963.
28. Марціал. Епіграми (гр).
29. Ювенал. Сатири
30. Петроній. Сатирикон
31. Лукіан. Сатири. – Избранное. М.: 1991.
32. Лукрецій. Про природу речей. В кн.: Франко І.Я. Збір тв. Т. ІХ.
33. Светоній. Жизнь ХІІ цезарей. М.: 1989.
34. Ціцерон. Три трактата об ораторском искусстве. М.: 1990.
35. Сапфо. До богів подібний мені здається (або інший за вибором студента). – В кн.: Золоте руно. К.: 1985.
36. Алкей. За вибором студента. В кн.: Золоте руно. К.: 1985.
37. Анакреонт. Золотоволосий Ерот (або інший) / пер. А.Содомори.
38. Катулл. Поет про себе або До Ціцерона. / пер. М.Зерова. Твори в 2-х томах. К.: Дніпро, 1990. Т.1: Поезії. Переклади / Упоряд. Г.К.Когур, Д.В.Павличко. – с. 192 або с. 195.
39. Горацій. До Мельпомени („Мій пам’ятник стоїть...”) або До Мельпомени („На кого, музо, погляд твій...”) / Пер. М.Зерова. Твори в 2-х томах. К.: Дніпро, 1990. – Т.1: Поезії. Переклади с. 297 або 298.

Навчальні посібники та підручники:
Тронський І.М. Історія античної літератури. Переклад з 2-го російського видання. – К.: Рад.шк., 1954 – с. 581.
Підлісна Г.Н. Світ античної літератури. – К.: Наукова думка, 1989. – с. 168.
Лосев А.Ф.Сонкина Г.А. та др. Античная литература. Уч. Для пед.инст. – М., 1963. – с. 375.
Радциг С.И. история древнегреческой культури. – М., 1969. – 527 с.
Чистякова Н.А. Вулих Н.В. История античной лмтератури. – М., 1986.
Лосев А.Ф. Античная литература. Изд. 4-е. – М., 1986.
Кучинський Б.В. та ін. Зарубіжна література. Нав.пос. для студентів. – К.: Вища шк., 1987. – 296 с.
Довідкова література:
Мифи народов мира. Єнциклопедия. – Т. 1-11. – М., 1992.
Мифологический словарь. – М., 1992.
Словник античної міфології. Укоадачі: Пономарів О.Д., Козовик. – К.: Наукова думка, 1989.
Лесин В.М. Літературознавчі терміни. Довідник учнів. К., 1985.
Додаткова література:
Бондар А. Греческая цивилизация. Т. 1-ІІІ. М.: 1992.
Кун М.А. Легенди та міфи давньої Греції. К.: 1993.
Головацька К. Міфи давньої Греції. – К.: Веселка, 1991.
Немировський О.Й. Книга для читання з історії Стародавнього Світу. Посібник. – К.: Рад.шк., 1990.
Гаспаров М.А. Античная литературная басня. – М., 1971.
Асмус В.Ф. Античная философия. Учеб.пособие. Изд. 2-е, доп. – М.: Высшая школа, 1976.
Преображенский П.Ф. В мире идей и образов. – М., 1965.
Моликин Н.А. История древнего Рима. – М., 1965.
Давньогрецька трагедія. Збірник / Пер. Б.Тен. – К.: Дніпро, 1981.
Золоте руно: З античної поезії. / Упор. О.Білецький/ К.: Дніпро, 1984.

Muslina2010 (Зарубежка) все записи автора

 * * * 

 Мысль моя, дерзанья плод,  

 Внемли доброму совету:  

 Не ищи чудес по свету,  

 Не вверяй ветрам полет. 

Мысль моя, небесной дщерью  

Ввысь не вздумай заноситься -  

Ты, что метишь выше птицы  

Да роняешь наземь перья;  

Тот, кто внял высокомерью  

И взлетел в слепой отваге, -  

Он хлебнул соленой влаги  

В глубине Эгейских вод. 

 Мысль моя, дерзанья плод,  

 Внемли доброму совету:  

 Не ищи чудес по свету,  

 Не вверяй ветрам полет. 

Не ищи тайком дороги  

В сердце, полное презренья, -  

Лучше водами забвенья  

Утоли свои тревоги;  

Тот охотник быстроногий,  

Что взалкал запретной дичи, -  

Стал он псов своих добычей,  

Жертвой собственных тенет. 

 Мысль моя, дерзанья плод,  

 Внемли доброму совету:  

 Не ищи чудес по свету,  

 Не вверяй ветрам полет. 

(пер. Е.Баевской)

Невольника злая доля,  

И удачливость вражьего судна,  

И немалое расстоянье,  

А вернее, прихоть Фортуны,  

Что дыханьем предателя-ветра  

Отогнала крест христианский,  

Чтоб уйти в свой порт от погони  

Полумесяц мог оттоманский, -  

Вот что пленника отлучило  

От всего, чем владел он прежде, -  

От родных парусов и башен,  

От Испании, от надежды.  

И следит он, как море грабит  

Все добро его постепенно, -  

Милый берег скрывает тучей,  

Белый парус сменяет пеной.  

И, когда утих ненадолго  

Крик надсмотрщика за гребцами, -  

С тяжким вздохом воскликнул пленник,  

Обливая щеки слезами: 

  Кого же мне винить?  

   Я гибну поделом. 

  Я сам себя гублю услужливым веслом! 

 И мои злосчастные очи  

Никогда не увидят снова,  

Как оставлю я эти весла,  

Как собьют с моих ног оковы.  

Мне Фортуна открыла тайну,  

И беда моя в том порукой:  

Сколько в мире лет проживу я,  

Столько лет не расстанусь с мукой. 

  Кого же мне винить?  

   Я гибну поделом. 

  Я сам себя гублю услужливым веслом! 

 Паруса собратьев по вере,  

Возвращайтесь в свои владенья,  

Вам меня не догнать, я знаю:  

Неудачнику нет спасенья!  

Враг уходит от вас с добычей,  

Помогает ему погода -  

Верно, ради моей неволи,  

А не ради его свободы. 

  Кого же мне винить?  

   Я гибну поделом.  

  Я сам себя гублю услужливым веслом! 

 Так вернитесь в родную гавань,  

Что на том берегу приветном,  

И оплачьте мои несчастья,  

И не спорьте напрасно с ветром,  

А ты, мой вздох безнадежный,  

Полети сквозь простор эфира,  

Долети до жены моей милой  

И вернись к берегам Алжира! 

  Кого же мне винить?  

   Я гибну поделом.  

  Я сам себя гублю услужливым веслом! 

(Пер. М.Квятковской)

    * * * 

Где башня Кордовы гордой,  

По пояс в реке и в небе,  

Купает в Гвадалквивире  

Короны гранитный гребень,  

Там правит в стремнине синей  

Челном Алкион влюбленный,  

Пуская в пучину невод  

И ввысь испуская стоны.  

  А нимфа с надменным взглядом  

  Терзаньям страдальца рада.  

 В пожаре любви и страсти  

Сгорают жалкие стоны,  

А тонкие сети с плеском  

В бездонном затоне тонут.  

Как весла взрезают воду,  

Так душу стенанья режут,  

И частые вздохи чаще  

Тончайших рыбачьих мрежей.  

  А нимфа с надменным взглядом  

  Терзаньям страдальца рада.  

 Так близко глядят с утеса  

Глаза ее злым укором,  

Но так далека свобода,  

Плененная этим взором.  

Как весла с размаху рубят  

Волны голубые грани,  

Так светом очей прекрасных  

Печальный гребец изранен.  

  А нимфа с надменным взглядом  

  Терзаньям страдальца рада.  

 И он, из сил выбиваясь,  

Торопится к ней, как будто  

Взметнулись над сердцем крылья  

И парус над лодкой утлой.  

А нимфа ничуть не дальше,  

И нимфа ничуть не ближе...  

В пяти шагах недоступна,  

Она его песню слышит:  

  "Разверзнись, прими, пучина,  

  Меня и мою кручину.  

 Взвиваясь на крыльях ветра,  

Взгляните, стенанья, сверху,  

Как вами пронзает смертный  

Небес голубую сферу.  

Ступайте, милые сети,  

На дно голубого плеса,  

Где вас в тишине отыщут  

Страдальца скупые слезы.  

  Разверзнись, прими, пучина,  

  Меня и мою кручину.  

 И тем отомсти жестокой,  

К которой взывал я тщетно,  

Хотя и служил всем сердцем  

Ей верно и беззаветно.  

У вас узелков так много,  

Мои любимые сети,  

И все же отныне больше  

Причин у меня для смерти.  

  Разверзнись, прими, пучина,  

  Меня и мою кручину". 

(Пер. С.Гончаренко)

    * * * 

Поет Алкиной - и плачет.  

И плач потому так горек,  

Что радости скоротечны,  

Зато вековечно горе.  

Поет Орфей Гвадианы;  

Рокочут на цитре струны,  

И в лад им вершины тают,  

И стынет поток бурунный.  

Как сладко он славит счастье!  

Как горько клянет невзгоды!  

И слушают завороженно  

Вершины его и воды.  

  "И брезжит надежда,  

   Да время не ждет:  

  Добро за горами,  

   А смерть - у ворот..."  

 Добро - цветок-однодневка;  

Распустится он под утро,  

Да в полдень уже увянет,  

Совсем и не цвел как будто.  

А горе могучим дубом  

Упрямо вздымает крону;  

Его бороды зеленой  

Века сединой не тронут.  

Жизнь мчится, как лань-подранок,  

А смерть ей под сердце метит...  

Удача ползет улиткой, -  

Успеть ли ей раньше смерти?  

  "И брезжит надежда,  

   Да время не ждет:  

  Добро за горами,  

   А смерть - у ворот..." 

(Пер. С.Гончаренко)

    * * * 

- Кто ко мне стучится ночью?  

Кто мне шепчет: "Отвори"?  

- Я, сеньора, благородный  

Рыцарь, дьявол побери!  

Четырем громадным грандам  

Я роднёю довожусь,  

Да и сам почти что светлость:  

Аж без света спать ложусь.  

Щит мой - вот мое именье;  

На щите том тридцать тыщ  

Нарисованных дукатов -  

Кто же скажет, что я нищ?  

Моему гербу, пожалуй,  

Позавидовал бы луг:  

Девять лилий, плюс репейник,  

Две ромашки и латук.  

Лишь бы только конь мой верный,  

Собираючись в поход,  

Сослепу не унавозил  

Этот чудо-огород.  

Благородного я роду  

И болтать не стану зря:  

Все исколесил я страны,  

Все избороздил моря.  

Но не встретился с мошною;  

Не обидно ль, рассуди:  

Столько раз я маре види  

И ни в жизнь - мараведи!  

Кровь во мне урчит, клокочет;  

Благородство так и прет...  

Но манеры нас подводят,  

Коль живот нам подведет.  

Потому к моей недоле  

Снисходили иногда  

И участливо делились  

Кошельками господа.  

В час, когда все кошки серы,  

С парой дюжих молодцов  

Мы удили у дороги -  

И случался знатный клев!  

Выйду из лесу, бывало,  

Хлопну дона по плечу,  

Будто бы в Мальтийский орден  

Посвятить его хочу.  

И, почище Сан Мартина,  

Он без звука отдавал  

Мне свой плащ, а то и шпагу,  

Ну а шпаги нет - кинжал.  

Словом, что мне слава Сида,  

Откровенно говоря?  

Пусть он даже первый ратник,  

Обиратник первый - я!  

Мой тесак острей Тисоны,  

А рубаха - та тверда,  

Словно латы Сида, ибо  

Не стиралась никогда.  

От ее железной хватки,  

Как от вражеской руки,  

У меня не то чтоб шрамы -  

Волдыри и синяки,  

Потому как я, сеньора,  

Нежно-голубых кровей.  

Чтоб совсем не посинел я,  

Отвори мне дверь скорей! 

(Пер. С.Гончаренко)

    * * * 

И плюхнулся глупый отрок  

С разбега в садок тунцовый,  

Как будто пролив не шире  

Лужи у дома отцова.  

Вдали, на прибрежном камне,  

Его штаны голубели -  

Те, из-за коих десятки  

Юниц абидосских млели.  

Он не заметил даже,  

Как отмахал полпролива,  

Видя свечи далекой  

Трепетные призывы, -  

Но вдруг аркебузы неба  

Открыли огонь трескучий,  

И ночь совсем взбеленилась,  

И стали мочиться тучи.  

Ветры, узды не чуя,  

Пустились наперегонки,  

Выпущены из меха  

Греком одной побасёнки.  

Гордое море когда-то  

Ксерксовых весел сносило  

Удары - его, однако,  

Дерзость юнца бесила.  

Но правильный курс находит  

Пловец, дерзновенья полный,  

Глазами, когда всплывает,  

Душой, уходя под волны.  

Среди огонь охранявших  

Не было нимф у Весты,  

Чтобы равнялись рвеньем  

С прекрасной дамой из Феста.  

Стоя на башне, в страхе  

Хочет спасти она пламя:  

То заслоняет подолом,  

То прикрывает руками.  

Все бесполезно - бессильны  

Руки ее и одежды:  

Ветер, дохнув, кончает  

И с пламенем, и с надеждой.  

Тогда по тыще жемчужин  

Излив из звезд своих, Геро  

Жертвы и воскуренья  

Сулит Амуру с Венерой.  

Но голый Амур страшился  

Ливней и был простужен,  

Тогда как Венера с Марсом  

Делили скоромный ужин.  

Пловец, огонька не видя,  

Слабел от каждого маха,  

Все меньше в ударах сердца  

Любви и все больше страха.  

И вот он совсем слабеет,  

Все чаще воду хлебает,  

Вот смерть свою видит рядом,  

Идет ко дну, погибает.  

Когда почти не дышал он,  

На мощных плечах подъемля,  

Его носильщики-ветры  

Вытряхивают на землю,  

Близ вожделенной башни,  

Где, изнуряя силы,  

Геро одну за другою  

Звезды кляла и винила.  

И в свете громадных молний  

Увидев мертвое тело,  

Когда оно на мгновенье  

Среди камней забелело,  

К милому без раздумий  

Телом она устремилась,  

А нежной своей душою  

Туда, где сера дымилась.  

Едва, озаря вершины,  

Солнце успело выйти,  

Девушка бедной Геро  

Пришла на место событья,  

И, видя цветок достоинств  

Раздробленный о каменья,  

Она нарыдала слезок  

Пригоршни две, не мене.  

После взяла свой гребень  

И грустно на камне белом  

Его зубцом начертала,  

Точно резцом неумелым:  

"Лежат здесь Леандр и Геро.  

Всегда мы, глупые, людям  

Служить образцом высоким  

Любви и верности будем.  

Как два яйца, наши жизни  

Расхлопал Амур в безлунье:  

Одно - вареное всмятку,  

Другое - как для глазуньи.  

Родителей наших молим,  

Чтоб траура не носили.  

И пусть нас, погибших вместе,  

Положат в одной могиле". 

(Пер. М.Самаева)

    * * * 

Я про Фисбу и Пирама  

С позволения гитары  

Вам поведаю - про верность  

И страданья юной пары.  

Как и вам, мне не известно,  

Кто их родичи, лишь знаю,  

Как зовется их отчизна,  

А засим я начинаю.  

Серебра была светлее  

Фисба, младости картина,  

Отсвет хрусталя и злата,  

Двух смарагдов и рубина.  

Словно памятки златые -  

В перстни свившиеся кудри.  

Лоб ее - как жаркий полдень,  

Отраженный в перламутре.  

А глаза - само веселье,  

Если не сполох надежды,  

Чьи берет весна оттенки  

В день триумфа на одежды.  

Губы Фисбы - из кармина,  

Зубы - белых перлов нити  

(Ведь и вы в суконке - злато,  

Жемчуг - в кумаче храните).  

Так Венера с юрким сыном  

С помощью трех юных граций  

Примешала к нежным розам  

Белых лепестков акаций.  

Ни дитя, ни дева (зубки  

Скажут вам о том же самом),  

В туфлях, тесных с непривычки,  

С пряжкою, на зависть дамам.  

Был отец смиренный старец,  

Матушка - точь-в-точь колода,  

Милые простолюдины,  

Мягче воска, слаще меда.  

Что бы дочка ни спросила,  

Старики всегда на страже:  

Молоко лебяжье спросит -  

Сливки ей несут лебяжьи.  

Это ль диво, если в мире  

Не сыскать прелестней чада?  

Очи, милые двум душам,  

Четырех очей услада,  

Материнских рук сноровка  

И забота рук отцовых;  

Прежде - Зорька колыбели,  

Нынче - День перин пуховых... 

(Пер. П.Грушко)

    * * * 

Здесь, в зеленых копьях осоки  

(Словно лебедь вод белоснежный,  

Что прощается с жизнью счастливой  

В пеленах гармонии нежной),  

В пеленах погребального плача,  

Распрощусь я с жизнью несчастной  

И тогда разочтусь с тобою -  

Столь холодной, сколь и прекрасной.  

Дам покой я отныне луку,  

Истомленному тетивою,  

Им украшу древо Алкида,  

Чтоб висел он веткой живою,  

И у горлинки одинокой  

На вершине старого клена  

Украду тишину, о которой  

Умоляет она монотонно.  

О прекраснейшая из лучниц,  

Ты дика, словно лань лесная,  

За которой ты мчишься следом,  

Мой тиран, моя мука злая!  

Красота твоя и жестокость  

Столь безмерны, что мир дивится,  

Лес и поле в недоуменье:  

Кто ты - нимфа или тигрица?  

Ты возносишься тем надменней,  

Чем покорней мое смиренье,  

Все ловцы лишь о нас толкуют,  

И выходит по их сужденью,  

Что мы оба подобны дубу,  

Уцелевшему под ураганом,  

Оба мы себя показали:  

Ты - устойчивой, я - постоянным  

Только этим ты дубу подобна -  

В остальном ты схожа с лозою,  

Что трепещет от дуновенья  

И сгибается под грозою.  

С той поры, как ты меня гонишь,  

У тебя уже нет желанья  

Гнаться в поле за грозным вепрем,  

Ни в лесу за быстрою ланью,  

И в приюте твоем счастливом  

Не висят на стенах непокрытых  

Ни рога, ни шкуры животных,  

Словно я, тобою убитых.  

Не к ловитве ты охладела,  

Но терзает тебя досада -  

Вдруг тебя на охоте встречу,  

Твоего удостоюсь взгляда.  

По тебе любой истомится,  

Кто увидит тебя однажды;  

Если ты не пройдешь по лесу,  

Даже лес иссохнет от жажды.  

Вслед тебе расцветают розы,  

Рассыпаются птичьи трели:  

Для полян твои быстрые ноги -  

Животворные два апреля.  

Я хотел бы тебе в угоду -  

Не того ль ты сама хотела? -  

Отпустить истомленную душу,  

Что еще живит мое тело,  

И на этом закончим распрю,  

Каждый честно дошел до края -  

Ты до края вражды, ненавидя;  

Я - до края любви, умирая.  

О Сегура, всех рек царица,  

Что, покинув горные страны,  

Пробегаешь тучные земли,  

Достигая вод океана,  

Ты, приявшая в полное лоно  

Столько слез из очей моих сирых,  

Что отныне впадают в море  

Два горючих Гвадалквивира, -  

Сделай так, чтоб ее жестокость  

И великой верности сила  

Стали всем известны в том мире,  

Где владычицей - мать Ахилла,  

Чтоб не только лесные дебри,  

Но и все водяное царство  

Знали правду о верном Далисо  

И о Нисе, полной коварства. 

(Пер. М.Квятковской)

    * * * 

Не свою верность, пастушка,  

Ты стадо беречь должна:  

Ведь ранее, чем пастушкой,  

Ты женщиной создана.  

Пусть чистота горностая  

Славой своей бела;  

С нею ты, как с овчинкой:  

Надела - потом сняла.  

Твердость оставь гранитам  

И поуступчивей стань:  

Ведь даже в суровом камне  

Гранило делает грань.  

Ствол крепкостопой ивы  

Ветры колеблют едва,  

Зато покорна зефирам  

Податливая листва.  

Видишь - лоза упруго  

Обвила красивый вяз,  

А простодушной ветвью  

С соседним лавром сплелась.  

Жалобно горлица стонет,  

Приманивая самца,  

Но прячет второе ложе  

В густой листве деревца.  

Разве гвоздика раскрылась  

Для одного шмеля?  

Цветет она, среди многих  

Гнет красоты деля.  

Верная отраженью,  

Ручья прозрачная гладь  

Лишь образ того, кто рядом,  

Будет волной ласкать.  

Непостоянство дало  

Сыну Венеры крыла  

И перья, чтобы точнее  

Разила его стрела.  

И всякого интереса  

Лишится его игра,  

Если своею волей  

Ты лишь с одним добра.  

Так сбрось дорогие путы -  

Не златом узда ценна -  

Крепость шнура шерстяного  

Обуздывает скакуна.  

Знаю: злосчастной и трижды  

Злосчастной ты родилась,  

Если, подобно орлице,  

С солнца не сводишь глаз  

Или же, в простодушной  

Прихоти естества,  

Подобна голубкам пенно-  

Рожденного божества.  

А вспомни, как поплатилась  

За неприступный свой нрав  

Нимфа лесная, однажды  

Голоса тенью став!  

Но если хочешь, пастушка,  

Чтоб огласился весь край  

Твоею красой жестокой -  

Слова мои презирай. 

(Пер. М.Самаева)

    * * * 

Разочарованье,  

Неба дар бесценный,  

Ты открыло клетку,  

Где сидел я, пленный!  

Я твой храм украшу  

В честь освобожденья  

Тяжкими цепями  

Злого наважденья,  

И ярмом железным,  

Что сорвал я с шеи,  

Разрешая узы  

С помощью твоею,  

И разбитой лодкой,  

Символом крушенья,  

Что привел я в гавань,  

Хоть не ждал спасенья, -  

Пусть они украсят  

Храм тебе во славу,  

Злобного Амура  

Устыдив по праву,  

Пусть мальчишка-лучник  

Пред тобой смирится,  

Ты влачишь трофеи,  

Стоя в колеснице:  

Глупые надежды,  

Тщетные мечтанья,  

Вздорные поступки,  

Пылкие желанья,  

Жгучие тревоги,  

Ревность горше яда,  

Райские мученья  

И блаженства ада.  

Пусть тебя восславят  

Песни, гимны, оды,  

Ты слепцу - прозренье,  

Узнику - свобода;  

Пусть лампады теплят  

Твоему кумиру  

И пред ним в кадилах  

Возжигают мирру!  

Кто ж вернул мне разум,  

Снял безумья бремя,  

Чтоб сумел сказать я  

Правду в наше время,  

Если только шутки  

Ныне в обиходе  

И одни фигляры  

Неизменно в моде?  

Это ты, сеньора,  

Что со мной свирепа,  

Но желанна, словно  

В пост великий - репа!  

Приклони вниманье,  

Слушай, недотрога,  

Как мои безумства  

Сам сужу я строго.  

Сколько раз ночами  

Мерз я и томился -  

Пес твой, верно, думал,  

В столб я обратился,  

И, задравши ногу,  

С наглой простотою  

Башмаки страдальца  

Серебрил росою!  

Сколько раз ночами  

Я в тоске безбрежной  

Камешки с дороги  

Подбирал прилежно,  

Чтобы бросить в ставень,  

Знак тебе давая!  

Знать бы, что напрасно  

Руки я мараю!  

Сколько дней бродил я,  

Облеченный сталью!  

От нелегкой службы  

Высох и устал я,  

Погремку пустому  

Я подобен ныне:  

Скорлупа стальная,  

Кости в середине!  

Сколько лет я прожил -  

Чахлый, жалкий, бледный -  

Скорбным Амадисом  

На Стремнине Бедной!  

Сколько дней несчетных  

Я вкушал при этом  

Собственные ногти,  

Мучась над сонетом!  

Сколько глупых бредней -  

Многие страницы!  

Ты теперь смеешься -  

Каюсь я сторицей.  

Эту писанину  

Мы считали вместе:  

Я - великой правдой,  

Ты - великой лестью.  

Сколько раз о полночь  

Пел я под гитару:  

- Дай воды, сеньора,  

Гибну от пожара! -  

Ты не помогла мне,  

Черствое созданье, -  

Лишь сосед на помощь  

Подоспел с лоханью...  

Что ж - прощай, сеньора,  

Ты добра со мною:  

Обогреешь летом,  

Снега дашь зимою,  

А мою печенку  

Наливаешь желчью -  

Чтоб свое безумье  

Сам решил пресечь я. 

(Пер. М.Квятковской)

 

Жертвой собственных тенет. 
 Мысль моя, дерзанья плод,  
 Внемли доброму совету:  
 Не ищи чудес по свету,  
 Не вверяй ветрам полет. 
(пер. Е.Баевской)

 

Muslina2010 (Зарубежка) все записи автора

Лекція №4

ТЕМА: Література епохи Відродження в Італії
МЕТА: виділити закономірності, які визначали зміни ключових етапів складної еволюції художнього світосприйняття епохи Відродження в Італії; осмислити, спираючись на принцип історизму, природу взаємодії неповторних письменницьких особистостей і сучасних їм епох;

ОБЛАДНАННЯ: портрети письменників, аудіо записи, виставка книжок.
План
1.Італійське Відродження: історичне тло, етапи розвитку літератури, основні жанри.
2.     Витоки Ренесансу. Данте Аліг’єрі.
3.     Петрарка як основоположник італійського гуманізму.
4.     Боккаччо. Значення збірки «Декамерон» в історії ренесансної літератури.
5.     Особливості літератури ХУ ст.
6.     Італійське літературне Відродження ХУІ ст.


1.Італійське Відродження: історичне тло, етапи розвитку літератури, основні жанри.
    Пріоритет Італії у розвитку гуманізму і культури Відродження був зумовлений рядом причин:
    сприятливе географічне положення;
    авторитет та політичне значення Рима;
    безпосередня спадкоємність нової італійської культури щодо великої спадщини античного світу;
    виникнення великих торговельно-ремісничих центрів( Флоренція, Венеція, Генуя, Мілан).
        Говорячи про розвиток гуманістичної культури  Італії, визначають три періоди: треченто (к.ХІІІ- ХІУ ст.),  кватроченто (ХУ ст.) та чінквеченто (ХУІ ст.). Кожний з цих періодів був визначений якісними зрушеннями й змінами в галузі політичного, економічного й культурного  життя.
         Найпоказовіше ці процеси відбувалися у Флоренції, де тривала боротьба з феодалами закінчилася повним усуненням останніх з командних постів. Буржуазія підкорила і селянство, і робочий люд. Політична партія гібелінів, які прагнули об’єднати Італію під єдиною владою імператора, мріяла створити державу на зразок давньоримської. Гвельфи - партія, що складалась з буржуазії, яка орієнтувалась на римських пап ( «чорні» й «білі»).
        Література Італії не являла собою єдності, а поділялася на кілька літератур, що існували в окремих частинах Італії. Найвищий розвиток вона досягла у Тоскані з центром у Флоренції.
        У к.ХІІІ ст. У Флоренції формується поетична школа «Солодкого нового стилю», представники якої спираючись на середньовічні традиції, підготували естетику гуманізму. Термін «солодкий стиль» був введений в обіг, мабуть, самим Данте, який згадує у своєму «Бенкеті» про «солодкі вірші».
        Визнаним головою школи був Гвідо Гвініцеллі (1235-1274). Про його життя відомо дуже мало: народився у Болоньї у родині юриста, вчився в університеті, був гібелліном, був висланий з рідного міста й рано помер на чужині. Вихований на поетичних традиціях провансальских трубадурів, він свідомо ставить образ «Дами-володарки» на другий план, оспівуючи «захоплене й піднесене» серце закоханого.
        Видатними поетами школи «Солодкого нового стилю» були Гвідо Кавальканті, Чіно де Пістойя, Данте Аліг’єрі.
        І етап Італійського Відродження - ХІУ ст. / У політичному житті: вільні міські комуни, зростання капіталістичних відносин, перехід деяких італійських міст-держав від республіки до монархії;  у літературі:  в діяльності Данте та перших гуманістів народні та наукові елементи переплітаються, взаємодіють, звернення до античності виявляє себе на ґрунті латинської культурної традиції/
        ІІ етап італійського Відродження - ХУ ст. /загальний напрямок та зміст літератури гуманістів  видозмінюється внаслідок змін у суспільстві. Гуманізм ХУ ст. Перетворюється на штучне відображення античних ідей та образів, звернене до вузького кола освічених людей. Характерна деталь -  зверхнє ставлення до італійської мови. Антична традиція переважає національну.
        ІІІ етап італійського Відродження - ХУІ ст. /початок феодально-католицької реакції, що була зумовлена економічним та політичним занепадом. Криза гуманістичної культури. Формалізм. Копіювання. Зародження традицій класицизму, що потім розвинувся у Франції.
        Таким чином, для літератури  італійського Ренесансу характерна:
    реалістична направленість,
     звернення до чуттєвої краси,
    піклування про форму,
    відмова від усталених формул та кліше,
    зображення людини як основного предмета,
    створення образів у динаміці їх розвитку,
    природа як самостійна цінність, а не просто місце події.
    
    2.Витоки Ренесансу. Данте Аліг’єрі.
                            Він усім єством належить до новіших                             часів, хоча думками й поглядами                                 коріниться в минувщині.
                                        І.Я.Франко
    Один з перших біографів Данте Боккаччо оповідає, веронські жінки страхалися флорентійського вигнанця, бо свято вірили, що Дантове лице потемніло від кіптяви, а бороду  присмалило полум’я під час мандрів колами пекла. А вже після смерті поета його поема, названа автором просто «Комедією» отримала епітет «Божественна». Велич «Божественної комедії» спричинила й трансформацію й самого образу Данте: непоказний за життя, вже на фресках Джотто та Оркан’я, створених невдовзі після його смерті, виглядає римським героєм з суворим «орлиним профілем», що дав стільки поживи майбутнім поетам.
     Данте народився у Флоренції в старовинній, але збіднілій родині за рік до остаточного вигнання гібелінів. Точна дата народження невідома. Данте скорочене від імені Дуранте - «твердий». Відомості про навчання його в університеті Болоньї документального підтвердження не дістали, та ясно одне: освіту Данте отримав ґрунтовну. У 9 років майбутній поет зустрічає дівчинку - Беатріче Портінарі. Про Беатріче відомо, що вона одружилася й рано померла - в 24 роки. Ще за життя Данте присвячував їй сонети, але «куртуазна любов не зобов’язувала ні до чого крім віршів» (О.Дживєлєгов). Наслідком стресу від звістки про смерть Беатріче став перший автобіографічно-психологічний роман «Нове життя». Вірші, написані у 1283-1290рр. Поєднані прозовим коментарем.
    Активна участь у політичному житті (виступ на боці «білих» гвельфів, виконання обов’язків члена міського уряду) спричинила заочний вирок та вигнання.
    Відійшовши від політичної боротьби, Данте пише філософський трактат «Бенкет», розвідку «Про народну мову».
    Вершиною творчості є поема «Комедія» (1307-1321рр.). Складається з 3 частин: «Пекло», «Чистилище», «Рай». Вся поема буквально пронизана магією священних цифр - 3 і 9.
    Про популярність твору свідчить хоча б факт існування  легенди  про те, що перед останньою подорожжю до Венеції поет приховав декілька пісень ще не оприлюдненого «Раю». І ось його синові Якопо уві сні з’явилася батькова тінь і показала схов, де лежали дорогоцінні зшитки.
У листі до Кан Гранді делла Скеля, правителю міста Верони, Данте повідомляє про ті задачі, які він ставив перед собою в «Божественній комедії». Він пише, що будь-який літературний твір має декілька сенсів: буквальний, алегоричний, моральний і анагогический (тобто ваблячий увись, розкриваючий внутрішній дух твору). В «Божественній комедії» її буквальне значення  — зображення доль людей після смерті; алегоричний  — ідея відплати, тобто покарання або нагороди людини за його життєві вчинки; моральне значення  — утримати людину від зла і направити його до добра (схожою задачею був зосереджений і Гоголь); анагогический  — оспівати силу любові до Беатріче, що прояснила його свідомість і що надихнула на створення поеми.
Фактом української культури «Комедія» стала у ХУІІІ ст., коли гетьман-вигнанець Пилип Орлик у своєму щоденнику занотував, що гіркоту чужини полегшує читання віршів великого Данте. А ще через 100 років у Шевченка: «А Данте старого полупанком нашим можна здивувать» («Варнак»).


    3.Петрарка як основоположник італійського гуманізму.
    Петрарка, як і Данте, був людиною з суперечливими поглядами на життя. Народився 20 липня 1304 року у місті Ареццо, у родині флорентійського нотаріуса, друга й однодумця Данте, якого теж було вигнано з міста. Вчився Петрарка на юридичних факультетах  університетів Болоньї та Монпельє. Орієнтувався на римську літературу.
    У 1326 р. Приймає духовний сан, щоб забезпечити собі матеріальний прибуток. «Не знати злиднів, не маючи нічого зайвого, не розпоряджатися іншими, але й не бути ні в чому залежним від інших». Все життя лишався світським абатом. Королі й герцоги постійно добивались його згоди служити у них при дворах. «З деякими володарями я поводився майже так, як вони зі мною, внаслідок чого їхнє високе становище приносило мені багато задоволення без щонайменших турбот...»
    6 квітня 1327р. в одній з авіньйонських церков він побачив Лауру, любов до якої стала джерелом натхнення для поета. Точних відомостей про неї не збереглося, але відомо, що вона була матір’ю численного сімейства й померла під час епідеміїї чуми.
    Довгий час Петрарка проживав у містечку Воклюз, поблизу Авіньйона, на лоні чудової природи. Саме тут він створив численні твори, що поклали початок новій науці - античній філології.
    До найважливіших творів належать: «Канцоньєре», що складається з 366 віршів (317 присвячені Лаурі), історико-біографічна книга «Про знаменитих людей», «Таємниця», «Буколічна пісня», «Віршовані послання». Майже всі твори - латинською, проте до світової літератури Петрарка увійшов як автор «Канцоньєре», написаної італійською мовою.
Звичайно ж, головним твором Петрарки є його "Канцоньере" ("Книга пісень"), що складається з 317 сонетів, 29 канцон, а також балад, секстин і мадригалів.
Вірші на італійській мові (або просторіччі, "вольгаре") Петрарка почав писати змолоду, не надаючи їм серйозного значення. В пору роботи над зібранням латинських своїх послань, прозаїчних листів частину своїх італійських віршів Петрарка знищив, про що він повідомляє в одному листі 1350 року.
Першу спробу зібрати краще зі своєї італійської лірики Петрарка зробив в 1336-1338 роках, переписавши двадцять п'ять віршів у зведення так званих "нарисів" (Rerum vulgarium fragmenta). Пізніше Петрарка не просто переписав їх в нове зведення, але й додав їм певний порядок, залишивши місце для інших, раніше написаних ним віршів, що підлягають перегляду. Зрештою, це і була перша редакція майбутнього "Канцоньере", цілком підпорядкована темі піднесеної любові і жадання поетичного безсмертя.
Друга редакція здійснена Петраркою між 1347 і 1350 роками. В другій редакції намічається поглиблення релігійних мотивів, пов'язаних з роздумами про смерть і суєтність життя. Крім того, тут вперше з'являється розділення збірки на дві частини: "На життя мадонни Лаури" (починаючи з сонетом I, як і в остаточній редакції) і "На смерть мадонни Лаури" (починаючи з канцоною CCLXIV, що також відповідає остаточній редакції). Друга частина ще нікчемно мала в порівнянні з першою.
Третя редакція (1359-1362) включає вже 215 віршів, з яких 174 складають першу частину і 41 другу. Час п'ятої редакції - 1366-1367 роки; шостої редакції - 1367-1372 роки. Сьома редакція, близька до остаточної, яку автор відправив Пандольфо Малатеста в січні 1373 року, налічує вже 366 віршів (263 і 103 відповідно частинам). Восьма редакція - 1373 рік, і, нарешті, доповнення до рукопису, послане тому ж Малатеста, - 1373-1374 роки. Дев'яту, остаточну, редакцію, містить так званий Ватиканський кодекс під номером 3195, частково автографічний. По цьому Ватиканському кодексу, опублікованому фототиповим способом в 1905 році, здійснюються всі новітні критичні видання.
У Ватиканському кодексі між першою і другою частинами ушиті чисті листи, що заставляють припустити, що автор мав намір включити ще якісь вірші. Розділення частин зберігається: в першій - тема Лаури-Дафни (лавра), в другій - Лаура - вожатий поета по небесних сферах, Лаура - ангел-хранитель, що направляє помисли поета до вищої мети.
В остаточну редакцію Петрарка включив і деякі вірші зовсім не любовного змісту: політичні канцони, сонети проти авиньонської курії, послання до друзів на різні моральні і житейські теми.
На ранній стадії Петрарка прагнув формальної витонченості, зовнішньої елегантності. З роками, з кожною новою редакцією, Петрарка піклувався вже про інше. Йому хотілося добитися можливо більшої визначеності, смислової і образної точності, зрозумілості і мовної гнучкості.
Де погляд ніжний, де чарівний вид;
Де постать горда, де струнка постава,
Де мова та бентежна й величава,
Що завдає негідникові встид?

Де сміх, що жалить того, хто набрид?
Де та душа, що, мов зоря яскрава,
Висока й гідна владарського права,
Небесну нам осяяла блакить?

Я вами дихаю, для вас палаю,
Я народивсь для вашого єства,
Без вас мені нема й не треба раю;

Як радість відійшла моя жива,
В словах надію я плекав безкраю,
Та вітер порозвіював слова.

    4. Дж.Боккаччо. Значення збірки «Декамерон» в історії  літератури.
    Народивася поблизу Флоренції в родині купця. У віці 14 років від’їжджає до Неаполя вивчати комерцію та юриспруденцію. Проте інтересу до цих занять не виявляв. Захоплювався літературою. При дворі Роберта Анжуйського зустрівся з Марією д’Аквіно, яка на довгі роки стала його натхненницею. Саме її Боккаччо оспівав під іменем Ф’яметти («Вогник).
    Був першим біографом Данте. Щиро товаришував з Петраркою. Ґрунтовно вивчив давньогрецьку, досліджував античну міфологію, та культуру Давньої Греції.
        Найвідоміший твір - «Декамерон», складається зі 100 новел та передмови. Під час епідемії чуми троє молодих людей та 7 дам від’їжджають з Флоренції, щоб у заміському маєтку переждати біду.  На лоні чудової природи ці гуманістично настроєні люди приємно  проводять час. Протягом 10 днів кожен з них розповідає по одній новел з метою розважити й повчити слухачів. «Декамерон» у перекладі  з грецької - «десятидень». Для Боккаччо в «Декамероні» характерне не тільки високе почуття, але й зображення здорової чуттєвої любові, в якій він бачив прояв «природних» законів життя. Це своєрідна «реабілітація плоті».
    У період після «Декамерона», Боккаччо вивчає класичну давнину, пише твори латинською мовою: «Про долю знаменитих людей», «Про знаменитих жінок». «Походження язичницьких богів».
    Наприкінці життя під впливом аскета-ченця Чані письменник пережив тяжку духовну кризу. Вважав кращі свої твори «богопротивними» та «шкідливими».
    Таким чином, творчість Боккаччо відіграла значну роль у зміцненні гуманізму Італії, мала неабиякий вплив на формування реалізму в західноєвропейській літературі.

Серия сообщений "Эпоха Возрождения":
Часть 1 - Кристофер Марло
Часть 2 - Лекція 3 (2 семестр)
Часть 3 - Возрождение в искусстве
Часть 4 - Лекція 4 (2 семестр)
Часть 5 - Биография Шекспира
Часть 6 - За что сгорел Джордано Бруно
...
Часть 9 - Портрет Шекспира
Часть 10 - Мир сонетов У.Шекспира
Часть 11 - Данте Алигьери. Божественная комедия. Ад. (аудиокнига).

Коротко і водночас досить змістовно подано матеріал по історії літератури США від доколумбових часів до сьогодення.

http://www.uspoetry.ru/books/2/chapter8

Серия сообщений "Литература США":
Часть 1 - Коротка енциклопедія американської літератури
Часть 2 - Краткая энциклопедия литературы США
Часть 3 - Брэдбери
Часть 4 - Дж. Сэлинджер. Над пропастью во ржи / радиоспектакль
Часть 5 - Рэй Брэдбери

ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ

 “Історія зарубіжної літератури XVII-XVIII століття”

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ I

ЛІТЕРАТУРА ЕПОХИ БАРОКО

Основні  аспекти теми

·        Складність соціальних та ду­ховних процесів у Західній Європі XVII століття.

Формування монархічних інститутів і запекла боротьба між дворянством і буржуазією в галузі політики та економіки. Реформаційний і контрреформаційний рухи. Криза феодалізму. Активний процес формування національних держав.  Формування капіталістичного виробництва.

·        Світоглядна революція ХVII століття, яка спричинила руйнацію традиційних уявлень про Всесвіт.

Фор­мування нової картини світу і нового розу­міння людини, що була зумовлена, передусім, великими науковими відкриттями. Утвердження динамічної моделі світу, побудованої на зіткненні протилежностей. Відкриття Коперніка (принципово нова модель світобудови), Галілео Галілея (закон падіння тіл), Ньютона (закони механіки), Гарвея (кровообіг) та ін. Проблема руху як наріжна для більшості філософських вчень.

ЧИТАЄМО ДАЛІ

Антуан, который всех приручил
"Ищите меня в том, что я пишу"

В начале Второй мировой майор французских военно-воздушных сил Антуан де Сент-Экзюпери настойчиво просил дать ему для патрулирования район Аннесси: родной Лион и увитый плющом средневековый замок Сент-Морис де Реман, где он вырос... Там, внизу, рвались снаряды, но он с высоты видел парк, густо заросший темными елями и липами, и старый дом, дорогой его сердцу.

Он был отпрыском древнего дворянского рода, в котором имелись рыцари, архиепископы, полководцы и даже управляющий королевским двором. Его полное имя звучало аристократически-вычурно: Антуан Жан-Батист Мари Роже де Сент-Экзюпери. Но в семье его называли просто Тонио.ЧИТАЕМ!

 

Жестокая правда о принце-насильнике и Золушке-убийце

Педагоги и психологи часто жалуются, что народные сказки слишком уж жестоки. Если б они только знали, что родители рассказывают отпрыскам – как бы это сказать? – сильно отредактированные версии волшебных историй. Оригиналы – были куда более, э-э-э... натуралистическими, что ли... К примеру, возьмем знакомую всем с пеленок сказку о мертвой царевне. Знаете ли вы, что прекрасная девица вовсе не была разбужена поцелуем храброго принца? Итальянская версия этой истории, датированная 1636 годом, гласит, что проезжий молодец изнасиловал спящую мертвым сном прелестницу и ничтоже сумняшеся отправился себе дальше.

Дальше больше>>

Лекція № 2

ТЕМА: Література зрілого феодалізму
МЕТА: дати студентам уявлення про основні явища літератури  зрілого Середньовіччя, розглянути вузлові проблеми літературного життя в загальному контексті суспільно-духовної ситуації, розкрити закономірності існування і специфіки розвитку естетичних явищ.

ОБЛАДНАННЯ: репродукції, книжковий вернісаж, аудіазаписи.
План
1.    Соціокультурна парадигма періоду
2.    Класичні героїчні епоси.
•    Французький героїчний епос «Пісня про Роланда».
•    Іспанський героїчний епос «Пісня про мого Сіда».
•    Німецький героїчний епос «Пісня про нібелунгів».
•    Південнослов’янський героїчний епос.
3.    Лицарська лірика.
4.    Література латинською мовою. Поезія вагантів.
5.    Міська література

Завдання.
1. Творчим групам підготувати повідомлення:
«Романський і готичний стилі в середньовічній архітектурі»
«Середньовічний живопис»
2. Поясніть слова П’єра Абеляра:
“Вагаючись, ми приходимо до дослідження, досліджуючи, досягаємо істини”
Література:
1.    Шаповалова М.С., Рубанова Г.А., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури. - Львів, 1993р.
2.    Куцевол О.М. Світло й темрява дванадцяти століть // Відродження. -  1995. -№1. - С.36-39

1.    Соціокультурна парадигма періоду
Ґрунтовні перетворення в галузі соціального, економічного та духовного життя в XI–XIII століттях склали підвалини для умовного виокремлення періоду зрілого Середньовіччя. ЧИТАЄМО ДАЛІ

Серия сообщений "Классическое средневековье":
Часть 1 - Лекція 2 (2 семестр)
Часть 2 - Мода средневековья: головные уборы
Часть 3 - Японская поэзия 12 века
Часть 4 - Абеляр и Элоиза
Часть 5 - Мода (готика)
Часть 6 - Середньовіччя (повсякдення) 1

Лекція №3

ТЕМА: Загальна характеристика літератури епохи Відродження
МЕТА: виділити закономірності, які визначали зміни ключових етапів складної еволюції художнього світосприйняття епохи Відродження; осмислити, спираючись на принцип історизму, природу взаємодії неповторних письменницьких особистостей і сучасних їм епох;
ОБЛАДНАННЯ: портрети письменників, аудіо записи, виставка книжок.

План

1.     Історична характеристика епохи Відродження.
2.     Особливості розвитку літератури Відродження.
3.     Періодизація, етапи розвитку літературного Ренесансу. Основні жанри.
Література:
1.    Ковалева Т.В., Лапин И. Л., Паньков Н.А. Литература средних веков и Возрождения.- Минск: Изд-во «Университетское», 1988. 230с.
2.    Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. М., 1979. 280с.
3.    Прокаєв Ф.І., Кучинський Б.В., Булаховська Ю.Л., Долганов І.В. Зарубіжна література ранніх епох.- К.: Вища школа, 1994. 405с.

1.Історична характеристика епохи Відродження.
Прехід до культури нового часу включає в себе два великих рухи - це Відродження та Реформація. Відродження знаменує собою світський напрямок, Реформація - релігійний. Читаємо далі



 

Серия сообщений "Эпоха Возрождения":
Часть 1 - Кристофер Марло
Часть 2 - Лекція 3 (2 семестр)
Часть 3 - Возрождение в искусстве
Часть 4 - Лекція 4 (2 семестр)
...
Часть 9 - Портрет Шекспира
Часть 10 - Мир сонетов У.Шекспира
Часть 11 - Данте Алигьери. Божественная комедия. Ад. (аудиокнига).

    Лекція № 1
Література раннього Середньовіччя

План

І.  Історичні процеси Середньовіччя.
•    християнство;
•    чернецтво і аскетизм;
•    схоластична філософія і наука;
•    лицарство, його кодекс;
•    культ прекрасної дами;
•    середньовічне мистецтво.
ІІ.Література раннього Середньовіччя.
1.    Література латинською мовою.
2.    Література народними мовами:
•    кельтський епос /цикл про Кухуліна/;
•    германський народно-героїчний епос / «Беовульф» /;
•    давньоскандінавська література.
Література:
1.    Шаповалова М.С., Рубанова Г.А., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури.-Львів, 1993р.
2.    Куцевол О.М. Світло й темрява дванадцяти століть // Відродження: 1995,-№1,- с.36-39

І. Історичні процеси Середньовіччя (V-XVI ст.)
Традиційно склалася думка, що середньовіччя було однією з найжорстокіших епох в історії людства. Доба кривавих походів, жахливих вогнищ інквізиції, безглуздих феодальних міжусобиць та страшних чумних морів. Проте ці століття (V - XVI) були оповиті не лише мороком і мракобіссям. Доба Середньовіччя подарувала майбутнім поколінням видатні пам’ятки літератури, живопису, архітектури.      
Протягом визначеного періоду відбулися значні зміни у житті людей, у їх світогляді, культурі. Читаємо далі


 

Серия сообщений "Раннее Средневековье":
Часть 1 - Лекція 1 (2 семестр)
Часть 2 - Старша Едда 1
Часть 3 - КАРОЛИНГСКОЕ И ОТТОНОВСКОЕ ВОЗРОЖДЕНИЕ (VIII—X ВВ.)
...
Часть 10 - Кельтская мифология (Фриг)
Часть 11 - Младшая Эдда
Часть 12 - Фригг - супруга Одина, вещая жена и всадница Дикой Охоты, Галины Бедненко

Здесь собираются материалы по истории зарубежной литературы.