Гiмн Рослин :)

Пятница, 16 Мая 2014 г. 12:12 + в цитатник

ДІМ ЗА ЗОРЕЮ

Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту,

і серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п'янко.

Від'їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем.

До інших зір молитимусь і інших ждати ранків.

Набрезклі пуп'янки бубнявіють в клеїстій піні,

як зорі до рослин, зустрівшись в поцілунку, липнуть,

і крізь лійки фіялок ніч фільтрує чар весінній,

аж пригорщами пахощів у чаші квіття сипне.

Зелена ніч рослин душна екстазою знемоги,

у скорчах розкоші кущі, коріння, й пальці, й листя

насіння вибухає, й місяць коле землю рогом,

аж згасне, днем закритий, що, мов змій, за ним іскриться.

Коріння в черепах мерців сукате й соковите,

життя встромляє свердли гудзуваті в кубла смерті,

і дуб прискакує до дуба - два боги сердиті,

ударивши з розгоном в пні, сплітаються уперті.

Вирують кола світляні - невловні мотовила,

ось благовіщення світанку — й сонце ніч розмеле.

Пий сьому чарку радощів! Хай серцю хміль і крила!

Поезії кипучої і мудрої, мов зелень!

Живу коротку мить. Чи довше житиму, не знаю,

тож вчусь в рослин сп'яніння, зросту і буяння соків.

Мабуть, мій дім не тут.

Мабуть, аж за зорею. Поки

я тут, інстинктом чую це: співаю - тож існую.

Під шкаралущею землі булькочуть рвійні води,

крайнебо в млах фіялкових за ранком, мов за муром.

Від'їду вже з долонями на лірі сонця сходу,

співаючи хвалу надлюдським і рослинним бурям.

7 березня 1936

Богдан-Ігор Антонич

Рубрики:

разукрашки настроения

Метки: стихи

Комментировать

Страницы: [1] [Новые]

LiveInternetLiveInternet