Свєршилось!

Усім -- усього.

Як казала бабуся, "у ручки, в ніжки і в голову трішки";)

шЮтка!..

Нарешті це сталося і зі мною: у мене підло викрали мого вірного друга, Siemens MT 50. Знаю, що такий собі був телефон. І все одно абідна. Думала, що на таке вже ніхто не позариться -- ан нєт, браття-могилянці постаралися. Інтелектуальна еліта, бугага.

Так що кому я раптом треба -- пишіть так.

ЇМ курку відриваючи великі шматки м"яса руками і занурюючи їх у Вели-ику гірку кетчупу. Щаслива свиня.

Останнім часом мені здається, що саме цікаве у моєму житті -- мої сни. Свого часу страшенно заздрила Ягенкиним снам. Вони у неї були навдивовижу зв"язними (та ще з її талантом розказувати і допридумувати на ходу...), неначе якісь сюрреалістичні новели, достатньо зв"язні, щоби з них можна було навіть писати твори. Я так і хотіла зробити, але потім вирішила, що був би плагіат. Хоча Яген мені і дозволила. Сама вона їх забувала, звісно. Але якби там не було, я була, як завжди,  занадто лінивою, щоби здійснити чергову хорошу ідею...

А зараз я неймовірно тішуся власними. По-перше. сама можу їх тлумачити. По-друге... вони незв"язні, але які яскраві... Там є щось несподіване. Чого я в принципі не можу передбачити. Неначе фільми без режисера. Неначе...

Пам"ятаю один ідіотський, пустий день, коли, засинаючи, дуже просила ще один яскравий сон...

Хе... а вранці прокинулася з посмішкою і відчуттям, що моє бажання таки здійснилося. Хоча самого сну... не пам"ятала абсолютно.

;)

Навіщо я буду щось писати, описувати, коли хтось інший висловить усе куди точніше від мене?..

Moments of eternity
Strangers stealing someone elses dream
I've seen it all
Hunting for a mistery
Running for your live in times like these
I've seen it all
I remember the time

Once in a life, oh baby
Got you here in my head,
Here in my head, oh maybe
I've seen it all...

Waiting on a bed of nails
Time is running slow until it ends
I've seen it all
Hunting for a mistery
Running for your life in times like these
I've seen it all

I remember the time
Once in a life, oh baby
Got you here in my head,
Here in my head, oh maybe
I've seen it all...
Like iґve never seen before

Catching up a smile instead of frown
Asking you to never let me down
It will never be the same forever
I've seen it all...

I've been here all the time
as far as i know doing right
i've always waited for the moment
that you would come through my door
but this brought loneliness ... so far
i lay my hand onto my heart
is this a life i want to live?
is this the dream i had of you?

... the dream i had of you?

now i'm standing here alone
waiting on my own
for something that will fill the emptiness inside...
the moment that you're mine
bit this is loneliness ... i know
i lay my hand onto my soul
is this what life has got to give?
is this the dream i had of you?

... the dream i had of you?

Для тих, хто ще не знає: я влаштувалася на роботу в школу. Я -- вчителька. Німецької мови. У мене "діловий вигляд", Я не маю права носити феньки, я складаю конспекти уроків, штудіюю підручники, кричу на двієшників і задаю домашнє завдання. Я тепер по іншу сторону барикад. І знаєте, що я зрозуміла? Я була неправа!!!

Для учителя немає кращої людини, аніж ЗАУЧКА. Крапка. Не підлиза -- такі лише гарно кліпають очицями і обіцяють себе добре вести, а в реалі ні фіга не роблять. І, звичайно, не хуліган: допустима к-кість хуліганів на клас -- 3 штуки, тоді їх можна "безболезненно" порозсаджувати і з Богом. О ні, справжня, я би сказала "pure" заучка, яка дивиться тобі у очі, піднімає руку, не забуває зошита, о, саме вона, доволі часто в окулярах, завжди у шкільній формі, що максимально приховує усі прояви вторинних статевих органів, вона, на яку не дивляться хлопці -- лише списують... Їх треба поважати. Так, поважати...

Я веду уроки у 5, 7 і 8 класі. В 5-му це ще неважливо -- скільки заучок, скільки хуліганів. Вони усі хороші. Їм ще далеко до перехідного періоду, вони -- ще чудові діти, і усі хочуть знати. А от у восьмому кастовий розподіл проглядається ЧІТКО: і от Тодііі... Тоді ти і розумієш, що, може, треба було менше викобелюватися свого часу... Так, вік, ясне діло, але тим не менше, тепер я розумію, як учителям важко без розумних працюючих дітей. Заучки… Та блін, просто зацікавлені, ті, які працюють не з-під палки, а бо відчувають потребу. Або по інерції. Мені байдуже – аби працювали з віддачею.

Втім, згадуючи себе у відповідних класах, я розумію, що я відносилася до трохи іншого виду: Я була ВУМНОЮ ДИТИНОЮ. А ці зовсім необов»язково працюють на уроці. Я, наприклад, дуже нудилася, коли учителька німецької задавала нам одноманітні вправи (по принципу «повторение  -- мать…») і увесь час пропонувала написати якийсь твір, або пограти у гру, або оформити стіннівку… І інколи (на моє превелике щастя) мені таки уступали і ми робили урок цікавішим… Тепер, в  моїх класах, такого не передбачається. Мені самій того б хотілося. Я би з радістю!..

Але, боюсь, креатифф не осилит…

:speaking::speaking::speaking::speaking:

:write::write::write::write::write::write::write:

:write::write::write::write::write::write::write:

:write::write::write::write::write::write::write:

http://dere.com.ua/library/mikitenko/peregony.shtml

Хороша стаття, як не дивно, хоча я не ставлю собі завдання бути лідером, але ті вимоги, які формулює автор, актуальні для кожної людини.

Приємний... ммм... післясмак лишається після учорашніх гостин у Їжака...

Тільки голова трішки болить)))))))))

Тоббі, спасибі)))

НЕ МОЖУ я говорити про особисте, не виходить, не підбираються слова, тремтить голос. Слова -- вони якісь немісткі. Порожненькі якісь. Інтонація якась недолуга. Ораторське вміння ховається у п"ятки, думки утікають і перемішуються.

В принципі, хтось уміє говорити, а хтось -- ні, і я... напевне, все-таки більше до другого типу. На жаль)))

Але навіть не те головне. Після того, як я все-таки видавлю із себе ті слова, я завжди почуваюся порожньою, знесиленою і нерадою з себе. Відчуваю, що не змогла передати відчуття чогось настільки... НАСТІЛЬКИ... ехххх... Це та проблема, якої нема у Тенако -- завжди зрозуміло, ЩО САМЕ вона хоче висловити. Або навіть у тебе.

Втім... спасибі!..

Бєєєєє... Яся у Росії... Ще, здається, позавчора (так-так) якось сказала, що фізично потребує любові у своєму оточенні, а сьогодні я розумію, що я така ж сама, що би там не тилдичила про інтровертність, про те що ніхто мене не розуміє...

Але у мене чудовий настрій, і це мене саму дивує. Може, усе що було мені потрібно -- це по краплі усього: довгого сну, вільного часу, хорошого кіно, розумних книжок, спілкування, любові і, звичайно ж , музики. Тьху, соплі...

Нарешті!!! Нарешті я кудись їду, та ще й із Ясею!!!! Кам"янець-Подільськ уже у суботу... еххххх... до чого ж мені зараз це потрібно... Сьогодні придбали квитки. Так дешево -- десь 25 грн з рила, і це купе. А завтра у Оксани день народження.

Сьогодні вони мали йти на фізкультуру, що відбувалася на Трухановому, але... кияни знають, що сьогодні падав дощ)))) Втім, Яська і Окси однаково не встигли б, бо відійшли від Сковороди ту хвилину, коли їх одногрупники стояли на перекличці:)

Тому ми сиділи на дерев"яних пеньках (туфлі у вологому піску) і пили вино. І говорили "за жизнь", як завжди.....

Якщо вірити оксані, я стала злою. Більш злою, аніж завжди (хоча що зн. завжди?..). Я схильна їй вірити, бо вона мене добре розуміє.

Блукала по дощовій Петрівці -- у пошуках повного Лавкрафта. Для іменинниці. Боже... украла 3 книжки. До чого я докотилася з ціми клептоманськими замашками... Почалося усе з диску Браяна Адамса, який мені нафіг не треба, а сьогодні -- у мої лапи попав збірник по шаховій стратегії (комусь подарувати?хтось грає в шахи?я ні), КАСТАНЕДА (!!!) -- "Отдельная реальность" сірникового формату (не інакше, як це якийсь знак...) і "Основы психоанализа". Фройд. ........................... Як любила лаятися Тозельда, японский бог!..

що ще?..

А... Побачила у якомусь цивільному кіоску, поміж напігвголих янголяток, собачок, кішечок та іншої фігні маленького їжачка з маленьким яблучком у руках...лапках. Він сумно на мене подивився і почесав лапкою животика. Спитала -- 7 гривень. Купила. Подарувала ясі. Яся хвилин п"ять повторювала "боже який кайф, боже який кайф" і неперервно посміхалася.

Хто би мені зробив яку маленьку радість