Млини, які використовують енергію води, здавна викликали захоплення у людей своєю величністю, потужністю, естетичною привабливістю і таїнством процесу перетворення зерна в борошно.

У давнину майже кожне українське село, через яке протікала річка, мало свій “водяний” млин.

Ось, як азіатський архідиякон Павло описує враження господарством українців свого батька патріарха Макарія, який подорожував Україною у 1654 р. і 1656 р.:

Коло кожного місточка або села завсіди буває став, з дощовою або проточною водою. В середині він має деревляну гать, на ній лежать вязки ріща, накриті гноєм або соломою.

Під нею протікають течії, що обертають млини, – так що мешканці мають одночасно воду, рибу і млини, і нічого не потрібують.

Все се неодмінно буває в кожнім місточку і в маленькому селі. Їх приряди для обертання млинів предивні: ми бачили млини, що крутилися від горсточки води.

У середній течії Південного Бугу, де на земну поверхню виходять гранітні породи Українського щита, розташовуються старовинні подільські села – Печера
та Сокілець, які розділені порожистим руслом річки. Саме у с. Сокілець (Немирівський р-н Вінницька обл.) знаходяться залишки млинарського комплексу, які вражають кожного, хто опиняється поруч.

У нашому випадку поняття “млинарський комплекс” об’єднує споруди вальцьового млина, крупорушки, складу, гранітної дамби, гідроелектростанції, додаткових господарських будівель. Млин будувався з 1894 по 1898 рр. за наказом тогочасного власника сіл Сокілець та Печера, польського графа Костянтина Потоцького в лівобережній заплаві Південного Бугу. Для цього він запросив німецького архітектора Яна Гойріха.

Будівля млина в середній частині має три поверхи, з боків – по чотири поверхи. Споруда висотою 15 м, збудована з рваного різнокольорового гранітного каміння та червоної цегли. Шви між каменями естетично оформлені і утворюють своєрідний візерунок. Стіни потужної товщини – 141 см та 107 см. Довжина будівлі – 33,5 м, ширина – 15,7 м.

Будівля зроблена з рваного різнокольорового гранітного каміння та червоної цегли Будівля зроблена з рваного різнокольорового гранітного каміння та червоної цегли

Перший дах млина будівельники вкрили черепицею. Парапети і балкони зроблені з металу та виконані в ажурному стилі (вони збереглися до сьогоднішніх днів). За даними К.К. Мацянського, млин відносився до водно-вальцьового типу млинарських споруд, мав одну гідротурбіну в 100 кінських сил, за добу міг перемолоти 2 800 пудів зерна (44,8 т). Річне виробництво сягало 600 000 пудів зерна (9 600 т), основний капітал оцінювався в 200 000 рублів.

Металевий декор Металевий декор

Млин обслуговувала турбіна Жерара, яка в діаметрі мала 2,26 м. Поблизу млина знаходиться кілька господарських будівель. До цього часу зберігся залізний транспортер, яким зерно передавали із триповерхового складу на переробку. Транспортер рухався за допомогою коней. Млин спеціалізувався на виробництві кількох сортів борошна, якість якого була високою.

Залізний транспортер Склад

На початку ХХ ст. на млині працювали 42 робітники та 18 службовців. Млин діяв, використовуючи енергію води, до 1992 р. поки його не спалили. За
свідченням місцевих жителів, пожежа була такої великої сили, що листки бляхи з даху перелітали на правий берег Південного Бугу в с. Печеру. Зараз залишилися лише стіни будівлі без даху і залишки обгорілих балок з вбитими в них кованими цвяхами. Міцність стін зумовлена складом розчину, на якому колись здійснювалося будівництво (у вапно кидали яйця, мертвих тварин і залишали на кілька років; перед початком будівництва у розчин добавляли пісок).

Млин зруйнований пожежею

Зараз приміщення млина заростає рудеральними видами рослин і деревами. Турбіна Жерара відсутня. Водовідвідний канал був спеціально прокладений для відведення води з основного річища Південного Бугу та її подачі на турбіну вальцьового млина. Він бере початок поблизу першого каскаду порогів. Будівництво каналу розпочалося у 1894 р.

Зараз вік каналу – 115 років, однак до цього часу він знаходиться у задовільному стані. Це пояснюється тим, що дно та береги каналу викладені гранітним камінням з метою укріплення. При вході води в канал знаходиться шлюз у вигляді мосту. Це місце старожили називають Опустом. У часи, коли млин працював, канал регулярно чистили. До цього шлюз перекривали дубовими колодами, які накладали одна на одну.

Гранітна дамба була створена для загати води і зумовлювала її підняття у верхньому б’єфі на 2,5 м. Довжина дамби понад 30 м, висота – 3 м, ширина – 2,5 м.

Олександр Бируля зазначав, що дамбу “складено з окремих каменів, що їх покладено в дерев’яному каркасі, межи каменями зроблено забутку, а зверху та з боків зроблено одяг з каміння на цементованому розчині”. При піднятті вода утворювала невелике водосховище і майже повністю затоплювала лівобережну заплаву. Зверху дамби знаходиться міст-шлюз. До середини ХХ ст. шлюз був побудований з дубового матеріалу, заставки піднімалися за допомогою дерев’яних коліс з ручками. Потім дерев’яний матеріал шлюзу в зв’язку із зношеністю повністю замінили на металевий. Шлюз розділений на 4 секції різної ширини.

Через І секцію вода подається на турбіну крупорушки, через ІІ – на скид, через ІІІ і ІV – на турбіну ГЕС і млина. Друга секція в свою чергу розділена на 8 підсекцій, які закриваються заставками. Зараз через бездіяльність ГЕС і млина заставки опущені в І, ІІІ та ІV секціях. Через ІІ секцію вода каскадами падає вниз трьома великими кам’яними сходинами. Верхній б’єф дамби перебуває у невпорядкованому стані: водна поверхня вкрита колодами дерев, старим пластиковим матеріалом, порожніми скляними пляшками тощо.

Крім основного вальцьового млина була збудована додаткова будівля, де розташовувалися крупорушка. Будівля знаходиться через канал навпроти
млина на острові. Тут, біля правого берега каналу в окремій камері встановлена вертикальна турбіна Френсіса (діаметр 1,55 м). Крупорушка, як і млин, збудована в стилі ХІХ ст. з граніту неправильної форми та цегли. Споруда розділена високою (вище даху) стіною на дві частини. Дах вкритий шифером. В одній частині переробляли зерно на крупи, в іншій функціонувала олійня. Крупорушка не працює, однак знаходиться ще в робочому стані.

Міст Сокілецька крупорушка Крупорушка

У 1924 р. у зв’язку із виконанням діючого в СРСР плану ГОЕРЛО до вальцьового млина прибудували малу гідроелектростанцію потужністю 240 кВт. На станції було встановлено динамо-машину, струм якої освітлював Печеру і Сокілець. У 1951 р. ГЕС було реконструйовано з метою збільшення потужності. У кінці 50-х рр. ХХ ст. робота станції зупинилася.

Сокілецька ГЕС

У 1964 р. було збудовано залізобетонний міст на одній опорі, який розташувався трохи вище за течією каналу від дамби (попередній міст знаходився на відстані 45-50 м нижче будівлі млина і ГЕС). Будівництво мосту зумовило спуск води у водосховищі, а його розташування перешкоджало колишньому наповненню верхнього б’єфу водою. Після того, як млин згорів воду з водосховища було остаточно спущено.

Зараз вся територія млинарського комплексу повністю знаходиться у господарському занедбанні і лише зовнішнім виглядом будівель нагадує про свою колишню потужність.

Водяний млин. Сокілець