Сьогодні реалізував свою давню мрію - побував в історичній Миньковецькій державі. Це самопроголошене державне утворення існувало після поділу Речі Посполитої наприкінці 18 - початку 19 століття на тогочасних землях Ушицького повіту Подільської губернії. Очолював державу подільський шляхтич Ігнацій Сцібор-Мархоцький ("граф Редукс") - один з найвідоміших диваків того часу. Одним з перших його рішень було було звільнення своїх селян від кріпосної залежності. В державі працювала повноцінна судова система, економіка (у т.ч. і промисловість, і сільське господарство) успішно розвивалася. На межі держави стояли прикордонні знаки: "Кордон Миньковецької держави та Російської імперії".
Від спадщини І.Сцібор-Мархоцького зберіглося достатньо багато: його резиденція в Отрокові з замком, форумом, тріумфальною аркою і штучними гротами, величезні млини в Кружківцях і Притулії, декілька храмів. В колишній столиці Миньківцях відкрито музей Миньковецької держави.


Маршрут вийшов такий: Підлісний Мукарів - Миньківці - Кружківці - Отроків - Тимків - Загоряни - Сокілець

По дорозі заїхали в напівзабуте село Підлісний Мукарів, де знаходиться неоготичний костел св. Йосипа Обручника:


Неоготика в подільській глибинці вражає!


Інтер'єри вразили не менше:


Миньківці - колишня столиця Миньковецької держави. Колись містечко, потім - столиця, потім - райцентр, а зараз - просто село:


В Миньківцях є приватний музей Миньковецької держави. Ініціали на паркані "IM" (Ігнацій Мархоцький):


В музеї:


В старому будинку, де розташований музей, є підземелля:


Михайлівська церква в Миньківцях:


Панорама долини річки Ушиця біля села Кружківці:


В Кружківцях зберігся величезний млин, в якому розташовано музей. На жаль, він був зачинений.


Млин в Кружківцях:


Старовинна криниця поряд з млином:


Типовий паркан в Кружківцях:


Резиденція керівника Миньковецької держави знаходилася в Отрокові. До неї з долини Ушиці вела Триумфальна арка:


Форум резиденції оформлений баштами, стилізованими під замкові:


Замок Мархоцького в Отрокові також стилізований під середновіччя:




В долині річки Ушиця біля Отрокова розташовані штучні гроти:


Нижні гроти:


Верхній грот:


Церква св. Іоана Богослова в сусідньому селі Тимків:


Село Тимків:


Забуте село Загоряни. Дороги тут не дуже:


Долина річки Ушиця біля Сокільця:


Сокілець - колишнє містечко, а сьогодні - помираюче село...


Колишня турецька мечеть, згодом - костел, сьогодні - руїна:


Величезна триапсидна Миколаївська церква в Сокільці. Ходити туди майже немає кому...


В середині - гарно і охайно:


Одинока хата на околиці Міньковецької держави:

http://andy-travelua.livejournal.com/510363.html

Якщо готель "Бристоль" і палац Абази - це найкращі зразки бароко в Одесі, то в модерні перше місце однозначно належить готелю "Пасаж". За кількістю і розмахом ліпного і скульптурного оформлення Пасажу немає рівних в Одесі. "Пасаж" вважався найкращим готелем на півдні імперії, поки не був відкритий "Брістоль". Готель будувався протягом 1898-1899 роках, а його замовником виступив одеський купець першої гільдії Мойсей Менделевич. Авторами проекту були архітектори Лев Влодек ("Пасаж" став вершиною його творчості) і Товій Фішель, скульптор - Самуїл Мільман. Освячено заклад 23 січня 1900 року. Розташований "Пасаж" на розі вулиць Дерибасівської та Преображенської.


Спочатку на місці "Пасажу" були будівлі, які належали двом російським офіцерам, які отримали ділянку під забудову у кінці XVIII століття і куплені під спорудження прибуткового будинку в 1822 рік підприємцем М.Крамаревим. Будинок був побудований в 40-х роках XIX століття. У будинку Крамарева мешкав брат Пушкіна - Лев Сергійович, що служив чиновником на Одеській митниці. Довгий час будинок належав колезькій асесорші Ганні Синициній, у якої і придбав його для зносу і будівництва на його місці "Пасажу" Менделевич, - купець першої гільдії, глава експортної компанії, що займалася хлібною торгівлею. Менделевич володів в Одесі декількома будовами, проте "Пасаж" обезсмертив його ім'я, оскільки цей торговий комплекс одесити і гості міста стали називати "Пасажем Менделевича".


На момент здачі в експлуатацію "Пасаж" був обладнаний за найбільш сучасними на той момент стандартами - електричне освітлення, яке забезпечувалося власною електростанцією, парове опалювання, телефони, ліфт. У готелі налічувалися 162 комфортабельні номери. Перші поверхи будівлі спочатку облаштовані як торгові місця.


Зовнішній фасад величезної будівлі великий, під скляним дахом, двір по обидві сторони зайнятий магазинами і різними торговими фірмами.


Внутрішній двір будівлі оздоблений чисельними скульптурами. Скульптурна група збереглася не в первинному вигляді внаслідок пожежі 31 жовтня 1901 року, що знищив її частину і вежу над головним входом, на розі вулиць Преображенска і Дерибасівська, і більше не відновлені.


Основними фігурами групи є Меркурій і Фортуна, що неодноразово повторюються в елементах декору.


Деталі інтер'єрів:
















Вхід до Пасажу:




Деталі фасаду:

http://andy-travelua.livejournal.com/510058.html

Ще один бароковий шедевр Одеси - палац Абази, що знаходиться на вул. Пушкінській поруч з ще одним подібним шедевром - готелем "Бристоль". Палац побудований у 1856-1858 рр. у стилі раннього французького бароко за проектом відомого архітектора Людвіга Оттона для купця Олександра Абази. Призначений для вечорів, балів, прийомів, будинок однією з найяскравіших пам'яток міста. Після від’їзду власника з Одеси його новим господарем палацу став глава банкірського дому Рафалович. У 1890-х роках тут розміщувалася Судова палата, а з 1920 р. - музей “Галерея старовинного живопису”. З 1945 р. тут знаходиться Одеський музей західного та східного мистецтва.


Загальний вид:


Фасад з боку вул. Грецької:


Фасад з боку вул. Пушкінської:


Родовий герб Абази на фасаді з боку вул. Грецької:


Найяскравіша депать палацу - еркер:




Ганок головного входу:


Двері:


Деталі фасаду:




Не менш вражаючими є інтер'єри палацу. Головний холл:


Скульптури в холлі:


Найцікавіше знаходяться на другому поверсі, куди ведуть сходи:


На другому поверсі - пишні і розкішні зали, оздоблені декором, різьбою, бронзою і прикрашені вишуканими плафонами:

http://andy-travelua.livejournal.com/509754.html

Напроти необарокового готелю "Брістоль" на перехресті вулиць Пушкінської і Буніна розташований ще один шедевр італійсько-швейцарського архітектора Олександра Бернардацці - будинок Нової біржі. У 70-х роках ХІХ століття стара будівля біржі була переобладнана під міську Думу (в ній і зараз перебуває міська рада). Нову будівлю для біржі було збудовано в 1899 році в стилі італійської (венеційської) готики з елементами ренесансу. Перед тим відбувся конкурс, який виграв випускник віденського навчального закладу архітектор Вікентій Прохаска. Бернардацці доробляв проект і відповідав за будівництво. Венеціанство у будівлі Нової біржі видно неозброєним оком: будинок нагадує палац Дожів у Венеції.


У 1937 році в будівлі Нової біржі розмістили філармонію, яка працює там до сьогоднішнього дня.


Вхідний портал:




Готичні вікна та елементи декору:






Загадкова прибудова:

http://andy-travelua.livejournal.com/509415.html

Не знаю, чи є щось більш досконаліше, що залишила після себе епоха еклектики на території сучасної України, ніж будівля готелю "Бристоль" на Італійській вулиці (сучасна назва - Пушкіна) в центрі Одеси? Протягом двох днів перебування в місті я неодноразово приходив на улюблене перехрестя Пушкінської і Буніна, щоб насолодитися неповторними багаточисельними архітектурними елементами стилю і годинами їх розглядав. Шедевр у необарокко залишили Одесі архітектори Олександр Бернардацці і Адольф Мінкус. Бернардацці - найвідоміший одеський архітектор того часу, мав швейцарсько-італійське походження, Мінкус - єврейське.


Перший чотирьохповерховий готель Одеси було зведено протягом 1898–1899 років. Як сьогодні, так і 100 років тому він був найкрасивішим (і, напевно, найдорожчим) готелем міста. Тут любили зупинятися багато знаменитостей: Ісаак Бабель, Дем'ян Бідний, Іван Бунін, Анрі Барбюс, Віра Холодна, Володимир Висоцький та багато інших.


В радянські часи готель носив назву "Гостініца Красная". На початку століття почалася реставрація будівлі, яка тривала 9 років. В результаті у 2010 році готель побачив нове життя, а одесити і гості міста змогли побачити відновлений за старими фотографіями шедевр Бернардацці і Мінкуса. Сьогодні "Брістоль" - один з трьох п'ятизіркових готелей Одеси. В даний час належить відомим одеським бізнесменам Кауфману і Грановському.


Деталі будівлі:

http://andy-travelua.livejournal.com/508813.html

Магдебург, столиця землі Саксонія-Анхальт, відомий всім завдяки Магдебурзькому праву - зводу законів XIII століття, завдяки яким ряд європейських міст отримало право самоврядування. Місто дуже постраждало під час Другої світової війни - практично повністю було зруйновано авіацією союзників. Тому все, що ми сьогодні бачимо в Магдебурзі - відновлене вже після війни. Дуже добре було відреставровано Магдебурзький собор - він виглядає як справжній суворий шедевр готики. Поруч з ним - декілька якісно відновлених храми та дві ратуші - стара і нова. Сучасний символ міста - комплекс "Зелена цитадель" австрійського архітектора Хундертвассера.


В центрі міста традиційно знаходиться площа Ринок. Всі будинки на ній, крім ратуші - ДДР-рівські блочні будинки:


Стара ратуша була побудована в XII - XIII століттях. Залишки старого фундаменту досі можна бачити в ресторані-льосі, який розташований в підвалі нинішньої будівлі ратуші.


Бурхливі події Тридцятирічної війни знищили стару ратушу Магдебурга. На її місці звели нову двоповерхову будівлю в стилі ренесанс, але в січні 1945 року будинок зруйнувало бомбардування. Лише через 20 років після війни почалися роботи по відновленню ратуші в її колишньому, ренесансному варіанті.


Двері ратуші:


Зараз перед відновленою будівлею ратуші як і в старі часи стоїть статуя лицаря Роланда з мечем - символ ганзейських міст:


Це один пам'ятник перед ратушею - Магдебурзький вершник:


Поруч зі старою ратушею - будинок нової ратуші, зведеної в міжвоєнний період. Перед нею - пам'ятник Отто фон Герике:


За ратушею стоїть велична церква св. Іоанна. Це - найстаріший храм міста, збудований у 941 році. Відомо, що тут проповідував Мартін Лютер:


Готичний портал церква св. Іоанна:


Ще один міський храм в центрі міста - церква монастиря Пресвітої Діви Марії:




Головний храм міста - Магдебурзький собор, присвячений св. Маврікію і Катерині Олександрійській. Кафедральний собор - архітектурний символ Магдебурга, перша і найстаріша готична споруда на німецькій землі. У архітектурі собору, відбиваючи періоди його будівництва, поєднуються риси пізньороманскої і ранньоготичної архітектури, висока німецька готика. Собор знаходиться на однойменній площі приблизно в 1,3 км на південь від головної міської Старої ринкової площі.


У 937 році майбутній імператор Великої Римської імперії Оттон I Великий обрав місто Магдебург своєю резиденцією і заснував тут монастир святого Маврикія. У 950 році, згідно з історичними джерелами, він почав грандіозне будівництво резиденції і монастиря. Щоб підкреслити свої домагання на спадкоємність римським імператорам, Оттон повелів доставити в Магдебург численні цінності, такі як знаменитий Codex Wittekindeus і рукописне Євангеліє з монастиря у Фульде, а для оформлення споруджуваного храму - цінні елементи архітектурного убрання: античні колони, встановлені в хорі собору. Після смерті Оттон I був похований в крипті під вівтарем собору, де вже на той час покоївся саркофаг його першої дружини Едіт.


Перший собор імовірно був тринавною базилікою, з трансептом і криптою в східній частині і великим зальним простором на заході. Під час будівництва, перерваного близько 1274 року (швидше за все, з фінансових міркувань), було також вирішено звести собор більш високим, ніж це передбачалося спочатку. Центральний неф, закінчений на початку 60-х років XIV століття, був освячений в 1363 році; вестверк з двома характерними вежами був завершений лише в другій половині XV - початку XVI століть.


Деталі фасаду:


Портал:


Горгулії:




Залишки давньої стіни поруч з собором:


Катедральна площа:






Сучасний символ Магдебурга - Зелена цитадель - будівля, спроектована віденським художником-архітектором Фріденсрайхом Хундертвассером. Воно було завершене в 2005 році і стало останнім проектом, над яким художник працював до своєї смерті в 2000 році.


На місці сьогоднішнього будинку Хундертвассера раніше знаходився панельний будинок ДДР-івского житлобудівництва. Рольф Опіц, голова житлового кооперативу Stadt Magdeburg von 1954 (Місто Магдебург від 1954) прийшов в 1995 році до ідеї звернутися до Хундертвассеру. Його пропозиція полягала в тому, щоб звичайну панельну будівлю перетворити на предмет архітектурного мистецтва пана Хундертвассера, як цей архітектор робив і раніше. Хундертвассеру сподобалася ідея. Але пізніше було прийнято рішення побудувати абсолютно новий будинок на місці панельної будівлі. Це відкрило абсолютно нові можливості в оформленні будівлі.


Зелена цитадель складається з двох внутрішніх двориків, в одному з яких є фонтан.








Палац юстиції напроти Зеленої цитаделі:


Вид на історичний центр з мосту через Ельбу:

http://andy-travelua.livejournal.com/508575.html

Оновив свою колекцію ратуш. Додано ратуші в містах Церматт, Бріг, Сьон, Егль, Лозанна, Веве, Женева, Ансі, Ренн, Фужер, Вітре, а також беффруа в місті Фужер. Вже 234 ратуші!


Оновлена колекція ратуш!

http://andy-travelua.livejournal.com/508284.html

Напевно, багато кому відомий лікер "Jägermeister". Я його куштував лише один раз в житті, але добре пам'ятаю його неперевершений смак. Приблизно такі ж враження маю від міста Вольфенбюттель, в якому "Ягермайстер" народився і виробляється. Містечко з яскравою фахверковою забудовою, замком герцогів Брауншвайга і Люнебурга, неповторними церквами, фахверковою синагогою, бібліотекою герцога Августа та своєю власною мініатюрною "Венецією" знаходиться в землі Нижня Саксонія неподалік від міста Брауншвайг. Сюди зручно добиратися з Гослара чи Вернігороде з пересадкою в Фіненбурзі.


Центр міста досить компактний. По-суті, його можна обійти за півгодини, але щоб добре роздивитися Вольфенбюттель, йому варто присвятити близько 3 годин. Почати огляд міста можна з замку герцогів Брауншвайга і Люнебурга, що знаходиться в 5 хвилинах пішої прогулянки від вокзалу. На жаль, коли я приїхав, замок стояв у риштуваннях:


Щоб краще роздивитися, як він виглядає, навожу фото з Вікіпедії:


Замок Вольфенбюттель (Schloss Wolfenbüttel) - другий за розміром замок Нижньої Саксонії, що слугував з 1283 по 1754 роки однієї з головних резиденцій володарського роду Вельфів. Навколо замку з часом виникло однойменне місто. Замок виник в XI столітті як укріплення, що захищало переправу через річку Окер. Вперше відомий з документів з 1074 року. Замок, оточений ровом, неодноразово піддавався руйнуванню, у тому числі в 1255 році Альбрехтом Брауншвайзьким і в 1542 році військами Шмалькальденського союзу. У 1432 році Вельфи були вигнані з Брауншвайга і перебралися у Вольфенбюттель, який надовго став столицею однойменного князівства.


Вигляд, близький сучасному, замок став набувати у 3-ій чверті XVI століття. Резиденція Вельфів того часу була одним з вогнищ мистецтва і культури Відродження в Північній Німеччині. Запрошені з Англії актори створили тут перший в Німеччині постійно діючий театр. Придворний капельмейстер Михаель Преторіус розважав герцога і придворних танцювальними мелодіями. По усій Європі славилася герцогська бібліотека, кураторами якої були найбільшосвічені люди свого часу (як, наприклад, Лейбніц і Лессінг). У цьому замку народилася і виросла мати російського імператора Петра II - Шарлота Кристина.


Існуючий барочний фасад замку був зведений в 1714-1716 роках за проектом Германа Корба. У першій половині XVIII століття була виконана і існуюча обробка парадних апартаментів, де нині розміщується музейна експозиція. Іншу частину приміщень замку займає вища школа мистецтв. У 1753 році двір Вельфів переїхав з Вольфенбюттеля у Брауншвайзький палац, після чого стара резиденція стала приходити в запустіння. Нових будівельних і обробних робіт майже не велося.


На Палацовій площі напроти замку розташована будівля бібліотеки герцога Августа. Бібліотека складалася з колекції книг освіченого герцога Августа Брауншвайг-Вольфенбюттельського, що стали публічними після його смерті в 1666 році. Будівля, де зараз розміщеється бібліотека, була побудована в 1887 році на місці попередньої ротонди 1705-10 рр.


Поруч з бібліотекою є будинок діяча німецької просвіти Готхольда Ефраїма Лессінга, який служив при герцогському дворі бібліотекарем:


Тут же, на Палацовій площі можна побачити будівлю Арсеналу, зведеного у 1618 році у стилі північної готики:


В місті збереглася унікальна система каналів, завдяки якій один з районів міста біля замку прозвали "Малою Венецією". Деякі будівлі тут стоять буквально на воді, що, безумовно, надає відоме італійське місто.






В центрі міста розташована Ринкова площа, забудована цікавіми фахверковими будівлями блакитного і фіолетового кольору:






Тут же стоїть дуже симпатична фахверкова ратуша 1600 року:


Будинок банку Seeliger, 1794 рік:


У Вольфенбюттлі - єдина фахверкова синагога, яку мені доводилося бачити:


Головним храмом міста є Марієнкірхе, зведена у 1608 році. З 1555 по 1750 р. вона була місцем поховання герцогів Брауншвайзьких.


Готичні деталі церкви:


Інший, не менш цікавий храм - церква св. Трійці. Церква зведена у 1719 році на місці колишніх парадних міських воріт і включає їх частину. Вона має пишний помаранчевий барочний фасад.


В місті - понад 500 старовинних фахверкових будівель!

http://andy-travelua.livejournal.com/507738.html

Я вже неодноразово казав, що Нижня Саксонія - найцікавіша, і одночасно найбільш обділена увагою туристів земля Німеччини. Зайвий доказ тому - містечко Гослар, що лежить у підніжжя гірського масиву Гарц неподалік від Вернігероде. Головна фішка міста - це сірі фахверкові будинки, які вкриті лускою з чорного сланцю. Колишнє ганзейське місто Гослар - одне з найстаріших в Німеччині - перша згадка про місто датується 922 роком, коли Генріхом Ібуло засновано поселення біля гори Раммельсберг. З Священної Римської імперії в місті зберігся імператорський пфальц - замок-палац німецьких імператорів.


Серце міста - площа Ринок. Тут розташовані найзначніші архітектурні будівці 12-15 віків. Серед них - побудована в готичному стилі будівля міської ратуші, будівля купецької гільдії, Кайзеррінгхаус. Центр площі прикрашає фонтан 12 віків із золотим орлом - символом кайзера.




Найзначніша будівля площі Ринок - Кайзерворт, або будівля купецької гільдії, яка була побудована госларським купецтвом в кінці 15 століття, ще до того, як була споруджена міська ратуша. У середньовіччя Гослар був членом ганзейского торгівельного союзу, торгівля тут процвітала, і купецтво прагнуло продемонструвати своє багатство і вплив.


Будівлю прикрашають фігури кайзерів, виконані в стилі ренесансу.


Останні 200 років у будівлі гільдії розташовується готель для знатних гостей. На першому поверсі знаходиться ресторан.


Поруч з Кайзервортом розташована міська ратуша. Її готична будівля була зведенав 15 столітті. Тут засідав міський парламент. Всередині є знаменитий Хульдігунгсзал, повністю покритий розписом по дереву 16 століття.




Інші фасади ратуші:




Будівля колишнього казначейства:


Інші будівлі площі Ринок:










Поруч з Ринковою площею знаходиться церква святих Косьми і Доміяна побудована в 1151 році в романському стилі. Особливо цінними вважаються розписи вікон з сценами з життя святих, створені в 1250 році, кафедра і купіль 16 століття.


Старовинний будинок напроти церкви:


Родзинка Гослара - особливий вид фахверкових будинків, повністю вкритих черепицею з чорного сланцю:












Фахверки тут також неповторні:
























Вулочки історичного центру:


















Сторожева вежа:


На околиці Гослара знаходиться Імператорський пфальц - замок-резиденція короля Священої Римської імперії (XI століття). У 1017 році імператор Генріх II з політичних міркувань переніс свою резиденцію в Гослар, спорудивши її наново. Річ у тому, що імператорські срібні копальні Гослара перетворили його на процвітаюче місто, але існувала загроза з боку бунтівної Саксонії. Наступники Генріха II, Конрад II і Генріх III, створили той прекрасний ансамбль міста, яке і по цей день вражає своєю красою.


Якимсь містичним чином цей Пфальц притягував до себе всілякі нещастя: пожежа у будинку імператора в 1065 році, блискавка, що ударила в імператорську спальню в 1107 році, обрушені частини будівлі в 1132 році і ще одну пожежу 1289 року, що знищив імператорську будівлю. Пфальц відновили, але інші Пфальци вже випередили його. Настала пора запустіння, але коли в 1865 році частина резиденції рухнула, імператор велів його відновити. Тоді ж головний зал був розписаний картинами Германа Вислиценуса на історичну тематику.

http://andy-travelua.livejournal.com/507554.html

Не знаю, чи знайдеться ще хтось, хто б поперся у міжсезоння в гіпсі з травмами двох кісток бродити по Альпах? Очевидно, ні. Бо навіть і в нормальному стані жодна людина не наважилася б подорожувати в такому режимі, як я ці 5 днів. Відповідно, поїхав сам. Не дивно, що протягом всієї поїздки мене очікувало купа проблем і неприємностей: згоріле обличчя, проливні дощі, запізнення на поїзд, зміна марштуту на ходу, ночівлі в аеропортах і прогулянка центром Парижу в оточенні бомжів і афрофранцузів замість сну. Менше з тим, ця подорож стала реалізацією давніх мрій: альпійські озера і замки на тлі засніжених вершин - це те, що я люблю більше всього. А до цього всього бонусом стала Бретань та величний Мон-Сен-Мішель.

Маршрут вийшов такий: Париж - Женева - Вісп - Церматт - Горнерграт - Бріг - Мартіні - Сьон - Егль - Монтре - Шильон - Ансі - Лозанна - Веве - Ренн - Мон-Сен-Мішель - Фужер - Вітре - Париж


Поїздка планувалася більше ніж півроку. Ще в жовтні минулого року я придбав авіаквитки Київ-Париж-Київ з 50% знижкою за акцією МАУ. З того ж моменту поступово купляв акційні квитки на поїзди по Франції за чверть від реальної ціни. За місяць до подорожі вдалося зловити акцію AirFrance на квитки Париж-Женева-Париж, які обійшлися всього в 40 євро. Отже під час самої поїздки витрати склали лише близько 450 євро, а саме: проїзний за 3 дні по Швейцарії, 4 ночі в хостелах і гастхаузах та харчування.

Сакура на набережній в Монтре, кантон Во, Щвейцарія

На жаль, Європа стає все далі і далі від нас. Передусім завдяки курсу євро до гривні. Згадуєш часи, коли 3 роки тому поснідати у французькій булочній можна було за 50-70 гривень, а зараз це майже 300... Коли намагаєшся переводити французькі та швейцарські ціни на гривні, то сходиш з розуму. Особлива проблема з їжею - це в Швейцарії, де менш ніж за 15 євро навіть не перекусиш. Ситуацію рятував лише улюблений Макдональдс. З Францією - полегше, тут ціни на вуличну їжу чи не вдвічі нижче.

Мон-сен-Мішель, Нижня Нормандія, Франція

З транспортом у Франції і Швейцарії теж не так просто, як в Німеччині. У Франції, наприклад, жодних проїзних, які дозволяють необмежено кататися по країні. Самі ж квитки - нереально дорогі. Єдиний спосіб врятуватися - це купляти квитки заздалегідь на сайті французьких залізниць, тоді вони обходяться в 3-4 рази дешевше. З Швейцарією трохи простіше, але все одно дорого: можна купити проїзний на 3 дні, який дозволяє необмежено пересуватися по країні і користуватися міським транспортом. Коштує таке задоволення - 210 франків (близько 190 євро). Якщо купляти звичайні квитки - вийде значно дорожче.

Замок Шильон, кантон Во, Швейцарія

Прилетівши в Париж у 22:00, вирішив не витрачати кошти на ночівлю, оскільки у 7:20 вже був рейс в Женеву. Тобто в 5 ранку вже треба було бути в аеропорту. Тому, на декілька годин відправився дивитися нічний Париж:


Ранній переліт з Парижу в Женеву пройшов майже непомітно. На відміну від МАУ, AirFrance годують навіть на рейсі тривалістю 1 година. Залізнична станція в Женеві знаходиться прямо в будівлі аеропорту. Придбавши в касах проїзний на 3 дні Swiss Travel Pass я сів у поїзд, щоб поїхати у бік самого серця швейцарських Альп. Дорога була довгою, з декількома пересадками. Поїзд йшов уздовж берега озера Леман (Швейцарського озера). Краєвиди з вікна було просто приголомшливі!

Озеро Леман і Альпи у Веве, кантон Во, Швейцарія

Далі дорога пролягала долиною річки Рона поміж Пенінських Альп:

Долина Рони біля міста Сьон, кантон Вале, Швейцарія

Перша пересадка - на станції Вісп посеред Альп. Гори тут вражають!


У Віспі пересів на зубчастий поїзд, який по ущелині піднімається догори у містечко Церматт - відомий швейцарський курорт. Над Церматтом височіє найкрасивіша гора Швейцарії - Маттерхорн.

Гора Маттерхорн на містечком Церматт.

Щоб побачити Матерхорн зблизу, треба піднятися найстарішою високогірною залізницею Європи Горнерграт. Зубчастий поїзд підніме вас на висоту близько 3200 метрів:


Головною метою підйому було побачити гору Маттерхорн у всіх красі. Але тут на мене чекало перше розчарування: вершина гори була в тумані:


Але неприємності на тому не закінчились. Щойно я вийшов з поїзду на висоті 3200 метрів, мене відразу ж осліпив сніг. Це при тому, що температура на висоті була -10, а небо було вкрито хмарами. Більше того, за півгодини прогулянки в мене згоріло обличчя. Знаючи, що буде холодно, я одягнувся в теплу куртку і теплі лижні штани. Але попри -10 була така спека, що довелося зняти і куртку, і светр. Прогулянку довелося робити по лижним трасам, при сході з яких провалювався в сніг майже по пояс.


Винайти знамените високогірне озеро Ріффель, в водах якого віддзеркалюється Маттерхон, не вийшло: все було вкрито товстим шаром снігу.

В ідеалі, все мало виглядати так:


Але вийшло так:


Коли піднявся на саму вершину Горнеграта, хмари майже повністю накрили Альпи:


Внизу в долині - містечко Церматт:


Спустившись з Горнеграта, трохи погуляв по містечку Церматт. Він вважається екологічно чистим містом, серед транспорту тут - лише електромобілі.


Церматт забудований типовими для гірської частини Швейцарії дерев'яними будинками:


Після Церматта в цей же день відвідав місто Бріг. В місті розташований замок Штокальпер, збудований в італійському стилі у 1678 місцевим торгівельником:


Будинки місцевої аристократії 17 - 18 століть:


Ратуша в місті Бріг:


Для ночівлі вибрав містечко Мартіні в долині річки Рона. Містечко, затиснуте Альпами, майже немає цікавих пам'яток, а відповідно, і туристів. Тому й ціни на готелі тут відносно дешеві. Заночував у гестхаузі одного з місцевих ресторанів. Ось такий вид відкривався з вікна мого номера:


Руїни замку в Мартіні:


Мій другий день альпійської подорожі мав бути присвячений Монблану - найвищій горі Альп. Але, по-перше, моє обличчя було згорілим і не витримало б ще одного походу в гори. По-друге, прогноз погоди нічого доброго не пророкував: суцільні хмари і дощі. Тому довелося оперативно шукати заміну Монблану. І вона була знайдена - місто Сьон:


Сьон - місто в кантоні Вале (його столиця), де розташовано відразу декілька замків, багато середньовічної архітектури. Але головне тут - це панорами Сьона на тлі Пенінських Альп:


Серед декількох сьонських замків найбільше виділяються два: Валер і Турбільон. Кожний з них розташований на вершині пагорбів, як височіють над центром міста:


Замок Валер:


Замок Турбільон:


Башта відьми (Tour des Sorciers):


Центральна вулиця Сьона:


Ратуша в Сьоні:


Після Сьону був Егль - маленьке містечко з неповторним замком і оригінальною старовинною архітектурою.


Одна з цікавинок Егля - вулочка Єрусалимська. Своїми будиночками з дерев'яними переходами між ними вулочка дійсно нагадує старий Єрусалим:


Центральна вулиця Бург і ратуша:


Суворі Альпи над Еглем:


Залізниця посередині звичайної вулиці - це норма для Швейцарії:


Але найцікавіше в місті - це замок Егль, який фотогенічно розташувався посеред виноградників на тля Альп:


Весь вечір був присвячений місту Монтре - перлині Швейцарської Рив'єри, найдорожчому курорту Швейцарії і місту, яке вибрали для свого проживання світові знаменитості. Один з них - Фреді Меркьюрі:


Забудова міста жодної архітектурної цінності не являє:


Головне тут - набережна, озеро Леман і Альпи:


Цього вечора на набережній в Монтре був який фестиваль:


Озеро Леман і Альпи тут приголомшливі!


Але значно більше в Монтре вражає охайна і вічно квітуча набережна:






В декількох кілометрах від Монтре на острові на озером Леман красується найзнаменитіший швейцарський замок Шильон. З Монтре до замку можна дійти пішки по набережній:


Замок Шильон з іншого ракурсу:


Заночував у французькому місті Аннесі (Ансі) на березі однойменного озера. Прибувши сюди пізно ввечері, відразу ж поспішив подивитися візитку карточку Ансі - острівний палац:


З погодою в Ансі повезло не дуже. Постійно лив дощ, а ще й зламався фотоапарат. Щоб щось зняти, доводилося докладати неабияких зусиль.


Замок Ансі:


Палац на острові (Palais de l'Isle) посеред річки Тау:


Старовинна забудова міста:




Місцями Ансі нагадує Венецію:


Набережна в Ансі:


Після Ансі поїхав в Женеву. Оскільки наступного ранку треба було вилітати в Париж дуже рано, для ночівля знайшов хостел неподалік від міжнародного аеропорту. Так виглядає вулиця, яка веде до аеропорту. Гори за аеропортом - це вже Франція:


Важно сказати, чому Женева - таке знамените місто. Більш сірого і нецікавого міста в Європі, ніж Женева, мені бачити не доводилося. Наприклад, так виглядає шматочок історичного центру:




Саме ж місто виглядає приблизно так:


З цікавого в Женеві - лише ратуша і годинникова вежа:




Ну і звичайно, символ міста - женевський фонтан:


Розчарувавшись у Женеві, поїхав у ще одне місто Швейцарської Рив'єри - Лозанну. Але насолодитися Лозанною не дав проливний дощ.


Замок d'Ouchy на березі озера Леман:


Ратуша в Лозанні:


Куточок старого міста:


Символ міста - готичний лозаннський Нотр-Дам:


Панорама Лозанни:


Останнє місто, яке відвідав у цей день - Веве. Знамените воно, передусім, пам'ятником виделці, який встановила корпорація Nestle, яка тут розташована:


Ратуша у Веве:


Вулочка в історичному центрі:


Ранком наступного дня рейс AirFrance доставив мене з Женеви в аеропорт Парижу Шарль-де-Голль. З Парижу я мав їхати швидкісним поїздом TVG в столицю Бретані місто Ренн, щоб звідси поїхали дивитися головну цікавинку Франції Мон-Сен-Мішель. В той ранок в паризькому метро був транспортний колапс, всі поїзди метро стояли. Відповідно, на поїзд я запізнився всього на 1 хвилину. Мій акційний квиток за 20 євро пропав, а новий коштував майже 100 євро. Грошей на той момент в мене вже майже не лишилося, тому довелося добиратися до Ренна на наступному швидкісному поїзді зайцем. Поїздка пройшла вдало: контролери жодного разу квитки не перевіряли.

В Ренні була скажена злива. Попри це довелося піти досліджувати місто, бо до автобуса в Мон-Сен-Мішель залишалося понад 3 години. Попри дощ Ренн мені дуже сподобався.


Фахверкових будинків тут не так багато, як в Руані, але вони тут - більш оригінальні і неповторні:




А взагалі Ренн виглядає, як будь-яке французьке місто:


Ратуша в Ренні:


Приклад чудового модерну в Ренні:


Вже в вечорі прибув у Мон-Сен-Мішель - головну туристичну перлину Франції. Дощ лише посилювався, а фотки замку-абатства виходили жахливі. Побродив по абатству і навколо по пізньої ночі.


З ранку погода значно покращилася. Дощ припинився, а із-за хмарок навіть проглядалося сонечко. Мон-Сен-Мішель з'явився у всій красі:


Мон-Сен-Мішель - не лише острів з замком і абатством, це ще й невелике фахверкове містечко за замковими стінами:




Капличка на острові:


Останній день присвятив двом найцікавішим містечкам Бретані - Фужеру і Вітре.

Панорама Фужера:


На відміну від більшості міст, де замок розташований на підвищенні, в Фужері - все навпаки: місто - на пагорбі, замок - в долині:


Старе місто в Фужері - це поєднання фахверку і старовинних кам'яних будиночків:


В Фужері є беффруа:


Скучили за полум'яною готикою? В Фужері вона також є:


Останій пункт подорожі - старовинне бретонське містечко Вітре. Місцевий замок вражає:




Еркер в замку:


Ратуша у Вітре знаходиться прямо в замку:


Але найбільше Вітре відомий своєю оригінальною фахверковою забудовою:




Фахверкові будинки з дерев'яними аркадами:


Тут зустрічається окремий вид фахверкових будинків - під сланцевою черепицею:


Найстаріший будинок Вітре:


Майже у півночі я повернувся з Бретані до Парижу. Рейс в Київ був о 5:30, тому залишок ночі присвятив прогулянці Парижем. Пройшовши близько 15 кілометрів пішки по місту, побачив наступне:
- людей на вулицях нічного Парижу доволі багато, але не зустрів жодного білого, крім двох геїв, які йшли за ручку і періодично обіймалися;
- через кожні 50 метрів у центрі Парижу сплять бомжі у спільних мішках;
- зустрічалося багато проституток негритянської і азійської зовнішності, всі дуже страшні;
- на вулицях дуже брудно;
- історичні будівлі майже не підсвічуються, крім Ейфілевої вежі. Підсвічувався лише собор Будинку інвалідів, в якому похований Наполеон. Але навіть він після того, як я його сфоткав, потухнув.


Шматочок Лувру:


Паризька ратуша - одна з моїх найулюбленіших:


Дивіться також:
Альпійська казка-1 (Швейцарія, Ліхтенштейн, Австрія, Баварія)
Альпійська казка-2 (Баварія і Баден-Вюртемберг)
Альпійська казка-3 (Зальцбург і Тіроль)

http://andy-travelua.livejournal.com/506932.html

Тангермюнде - загадкове північне німецьке місто, випадково відшукане мною під час підготовки двотижневої подорожі Німеччиною. Нетипове для землі Саксонія-Анхальт і взагалі центральної частини країни місто - це поєднання цегляної північної готики, більш типової для польського Помор'я і Прибалтики, і типово німецьких фахверків. А сам Тангермюнде більше нагадує північно-польські Гданськ, Мальборк і Квідзин, ніж Німеччину. Місто з червоної цегли, оточене середньовічним муром з баштами і замком, розташувалося на лівому березі Ельби. В Тангермюнде не те, що жодного туриста немає - тут навіть люди геть відсутні на вулицях. Добиратися сюди теж непросто: з туристичних центрів Саксонії-Анхальт (зокрема, Вернігероде) прямого транспорту нема, треба робити дві пересадки - в Магдебурзі і в Штендалі. Але відвідавши Тангермюнде, ви зрозумієте, що опинилися у справжній цегляно-готичній казці.


З заходу вхід до старого міста відкривають Новоміські ворота (Neustädter Tor), збудовані в стилі північної цегляної готики:






Щойно занурившись в атмосферу північної готики, відразу ж опиняєшся в царстві фахверху:




До головної площі міста, де розташувалася ратуша, веде вулиця Lange Strasse, забудована, переважно, фахверковими будинками:






Ратуша в Тангермюнде - одна з найкрасивіших споруд, побудованих в готичному стилі. Вона прикрашає не лише місто, але і усю північну Німеччину. Відомий архітектор ХV століття Hinrich Brunswick створив своє велике творіння в 1430 році. Міська ратуша була будівлею, яка використовувалася переважно як бальний зал.


Міська ратуша оформлена прекрасними орнаментами, що гармонійно поєднуються з червоною цеглиною і величезними напівкруглими вікнами. Вхід у будівлю розділяють невеликі колони, які, до того ж, виконують роль підтримки важких стін. Вони розташувалися по усьому периметру будинку.


Ратуша піднімається вгору на три поверхи, але із-за високих кімнат створюється відчуття, що вона набагато вища. На даху з північного боку ратуша прикрашена казково красивими і дуже оригінальними вежами. Вони виконані у формі зубців, які збільшуються від краю до центру. Таким чином, вийшло створити справжню королівську корону на даху ратуші.


Зараз деякі приміщення ратуші використовуються як міська рада. Також на першому поверсі і в підвалі відкритий музей. А зовсім нещодавно в танцювальному залі почали проводити церемонії одруження.




Далі на схід від ратуші вулиця Lange Strasse приведе до церкви св. Стефана:


Церква св. Стефана є типовою для Північної Європи - висока споруда в стилі червоної цегляної готики. Збудований храм у 14 столітті.




З боку Ельби до міста ведуть Ельбські ворота (Elbtor). До 19 століття це був єдиний вхід до міста:






Інші башти міської стіни:




Найкращий вид на Тангермюнде відкривається з коси на річці Ельба:





Замок Тангермюнде, що знаходиться на березі Ельби, був заснований близько 925 року маркграфом з роду Асканіїв з метою здійснення прикордонного контролю в місці злиття річки Тангер з Ельбою, на межі із слов'янськими землями. Перша письмова згадка про фортецю знайдена в літописі єпископа Титмара Мерзебурзького за 1009 рік. У X - XI повіках фортеця була імперською резиденцією, де зупинялися імператори Священної Римської імперії. Тут же стягувався митний збір за перетин Ельби.


У XIII столітті під стінами фортеці виникло місто Тангермюнде. У 1370-х роках імператор Карл IV оголосив фортецю своєю другою резиденцією. Розраховуючи зробити Тангермюнде столицею центральних провінцій Німеччини, він значно зміцнив і розширив фортецю і заснував в ній каплицю. Проте плани Карла IV не були підтримані його наступниками, в результаті фортеця стала адміністративним центром Альтмарка і Прігніця. До 1488 року курфюрсти Бранденбурга мали тут свою резиденцію, проте вона не користувалася популярністю і поступово приходила в запустіння. У 1640 році в ході Тридцятирічної війни фортеця була спалена шведськими військами.


Лише на початку XX століття була зроблена історична реконструкція пам'ятника. Нині збережена частина стін фортеці з вежами, ворота, фортечний рів, центральна житлова вежа і донжон. У будівлі, побудованій на фундаменті головного укріплення, зараз розташований готель "Schlosshotel Tangermünde", двір фортеці служить терасою готелю.




Готична каплиця св. Єлізавети, 1617 р:


І на останок, невелика прогулянка фахверковими вулочками міста:

http://andy-travelua.livejournal.com/506529.html

Коростишів був першим пунктом першої моєї подорожі цього року, яка закінчилася, так і не розпочавшись. Місто, яке я збирався відвідати принаймні останні років вісім, вдалося побачити лише декілька хвилин. Щойно я вийшов з машини, встигнувши побачити костел та пам'ятки навколо нього, як послизнувся не сходах місцевого парку і отримав травму, яка зупинила моє активне життя на декілька місяців. Досі з жахом згадую той день, але все ж таки вирішив присвятити Коростишеву короткий фотозвіт. В місті, що розташовано між Києвом та Житомиром, є шикарний бароковий костел, залишки маєтку Олізарів, фахверкова бібліотека, старовинний парк (будь він проклятий!), скелясті береги Тетерева, старовинна поштова станція та декілька споруд понад сторічної давнини.


Найвідоміша пам'ятка Коростишева - костел Різдва Пресвятої Діви Марії. Перший костел в Коростишеві збудувала родина Олізарів, яка довгий час володіла містом. Це був дерев'яний храм. Новий мурований костел в стилі бароко спорудили у 1798 році. 1802 році до нього прибудували капличку, в крипті якої збереглись поховання Олізарів. За совєтів храм було зачинено, приміщення використовували як зерносховище, а потім як кінотеатр. У 1991 р. святиню повернуто католицькій громаді.


Інтер'єр костелу:


Різдвяна шопка на храмовому подвір'ї:


Поруч з костелом збереглася одноповерхова будівля плебанії кінця XVIII століття в стилі класицизму, зведена коштом Юзефа Каласантія Олізара:


У ХІХ столітті Густав Олізар спорудив поруч з костелом палац, в якому зберігалася велика колекція творів польських художників XVIII століття та багато стародруків. Примітно, що палац було зруйновано... в часи української незалежності. Від нього залишилося лише 4 колони.


Фонтанні композиції в парку Олізарів:


Фахверкові споруди - велика рідкість для України. В Коростишеві на території маєтку Олізарів зберіглася фахверкова бібліотека:

http://andy-travelua.livejournal.com/505992.html

На перші весняні вихідні після 9-річної перерви побував у Білій Церкві. Останній візит туди був не з дуже приємного приводу: повертаючись з весільної подорожі в поїзді в мене схопив апендицит, мене висадили в Білій Церкві і прооперували. Місто - одне з найстаріших в Україні, його у 1032 році під назвою Юр'їв заснував київський князь Ярослав Мудрий. В місті збереглося багато старовинних архітектурних пам'яток: костел, декілька старовинних церков, зимовий палац Браницьких, торгові ряди, 3 синагоги, багато дореволюційної забудови. Але найцікавіші пам'ятки все ж такі природні: неповторний дендропарк "Олександрія" та високі скелясті береги річки Рось.


Почнемо знайомство з місто з Замкової гори - узвишшя над річкою Рось, де до початку ХІХ століття стояв білоцерківський замок. Сьогодні на цьому місці - костел Івана Хрестителя, відбудована Георгіївська церква та пам'ятник Ярославу Мудрому:


Колишній символ міста - "Білу церкву" (або Георгіївську церкву) нещодавно відбудував мій колишній колега на посаді заступника міністра інфраструктури Костянтин Єфименко коштами свого благодійного фонду. Храм відбудовано у кращих традиціях давньоруської архітектури:






Вхідний портал:


Пам'ятник Ярославу Мудрому поруч з церквою:


Найвідоміша пам'ятка Білої Церкви - костел Івана Хрестителя, розташований на Замковій горі поруч з "Білою церквою". Храм заклав у 1796 року новий власник міста Ксаверій Браницький, а його будівництво було закінчене у 1812 році. Є версія, що автором цієї пам'ятки класицизму був італійський архітектор Доменіко Ботані, який певний час перебував як архітектор при Браницьких.




Будівля костелу цегляна, хрещата в плані, з напівкруглою апсидою, однокупольна з двома башточками-дзвіницями, в одній з яких — західній — розміщений годинник-куранти. Урочистий головний фасад, який замикає вулицю Ярослава Мудрого, акцентований портиком з чотирьох колон коринфського ордера.




Деталі фасаду:


Апсида храму:


Велику цінність становлять інтер'єри споруди, представлені витонченими ліпними прикрасами. На них пішло більше коштів, ніж на будівництво самого костелу.










Костел є родинною усипальницею Браницьких:


В наші дні костел слугує і органним залом:


Костел і церква разом:




Неподалік від Георгіївської церкви майже на березі Росі розташований зимовий палац Браницьких. Палац збудований у 1796 р. як житлове зимове приміщення поміщиків Браницьких, а влітку графи жили в літньому палаці парку Олександрія.


Будівля виконана в стилі строгого класицизму. Її двоповерховий об'єм відрізняється підкресленою пластичністю, геометричною визначеністю мас. Стіни прорізані прямокутними вікнами, поверхи розділені профільованою тягою. Перекриття плоскі. Вхідна частина парадно виділяється чотирьохколонним іонічним портиком, що додає будівлі певної урочистості.


Фасад палацу з боку Росі:


Старий будинок в парку поруч з палацом:


Міст через Рось поруч із Замковою горою нагадує мости в Берні і Люксембурзі:


Вид з мосту:


Найкращий вид на Замкову гору відкривається з протилежного берега Росі:






Скелясті береги Росі:


На протилежному від костелу боці Соборної площі знаходиться найбільший православний храм міста - Спасо-Преображенський кафедральний собор. Його збудовано у 1833—1839 роках в дворі напівзруйнованої Микільської церкви на замовлення Олександри Браницької, де вона була похована 15 серпня 1839 року в неосвяченому приділі Олександра Невського, не доживши до завершення будівництва.


Храм було споруджено у стилі класицизму. Будівля цегляна, обштукатурена, хрестовидна в плані, висотою 40 м, перекрита банею на високому барабані. Східний і західний входи оформлені 4-х колонними портиками, південний- шестиколонним. Головний портик відновленний у 90-х рр. XX століття.


Поруч розташована маленька Микільська церква, закладена 25 серпня 1706 року гетьманом Іваном Мазепою та білоцерківським полковником Костянтином Мокієвським:


За межами історичного центру в мікрорайоні Заріччя розташований ще один храм - церква св. Марії Магдалини. Його добре видно з замкового мосту:


Храм був зведений в 1843 році, кошти на будівництво святині виділив Владислав Браницький. Храм чотирьохстовпний, однокупольний, хрещатий у плані. Стилістично відноситься до класицизму. Прямо до церкви примикає дзвіниця.




Дорога до церкви веде через мільовничий місток з греблею;


На березі річки поряд з греблею стоїть старовинний млин:




Історичний центр Білої Церква розташувався навколо Торгової площі (історична назва - Базарна площа). В її центрі знаходиться комплекс торгових рядів, побудований у 1809-1814 рр. графом Ксаверієм Браницьким.


Автор проекту Торгових рядів - відомий архітектор Луїджі Руска. Деякі документи відносять будівництво їх на кінець XVIII ст. Припускають, що тоді були закладені підмурки цієї споруди, яка мала важливе значення для формування забудови Білої Церкви: на прилеглих до неї територіях виросли одно- та двоповерхові будівлі житлового, торгового та громадського призначення. Оригінально вирішений торговий комплекс площею близько 5000 м² був розрахований на 85 крамниць.


Квадратні в плані Торгові ряди утверджували конфігурацію майдана, а чотири аркових входи — напрями основних осей забудови, які сформували архітектурно-планувальну структуру нового центру міста. Вирішені у стилі раннього класицизму, торгові ряди звернуті на площу відкритими аркадами, які перериваються парадно оформленими портиками, розміщеними по осі чотирьох фасадів. Ці портики відігравали велику композиційну роль, замикаючи перспективу чотирьох взаємоперпендикулярних вулиць, розпланованих по осях квадратної Базарної площі.


До пожежі 1963 року призначення Торгових рядів не мінялося, і відновилося в останні роки. Після пожежі, коли згорів дах рядів і перекриття галерей, надходили пропозиції знести будівлю, щоб звільнити місце для майбутнього театру, однак за сприяння голови республіканського товариства охорони пам’яток історії і культури (УТОПІК) П. Тронька вдалося відстояти цю місцеву пам’ятку, яка творить своєрідне та історичне обличчя центру міста.




Історична забудова Базарної площі і околиць:














Околиці Базарної площі у ХІХ столітті були заселені переважно євреями, яких до міста запросили власники Браницькі, віддавши їм в оренду торгові ряди. З тих часів в Білій Церкві розташовані аж 3 (!) історичних синагоги. Найбільша з них - Хоральна синагога (кін. ХІХт - поч. ХХ) на розі вул. Ярослава Мудрого і Театральної:






За нею заховалася не менш цікава купецька синагога:






Найменша з божниць - реміснича синагога, розташована на вул. Спартаківській:


Колишній єврейській готель, ХІХ ст.:


Єврейська релігійна школа - хедер, 1901 рік:


Один з найгарніших будинків історичного центру - будинок купця Таубіна:




На західній околиці історичного середмістя зберігся комплекс споруд пошти. Ансамбль був зведений в 1825–1833 рр. на поштовій дорозі Москва-Біла Церква-Одеса на кошти Браницьких за індивідуальним проектом невідомого архітектора. Ансамбль займає площу близько 1,5 га і складається з двох частин. Перша частина споруд — будівлі поштової станції, готелю і заїзду (ямщицька). В другій знаходились служби — каретне приміщення, кузня і стайня. Всі споруди ансамблю стриманого і простого класичного стилю. Станційний будинок, готель і ямщицька, вирішені в стилі класицизму, утворюють курдонер. Решта споруд ансамблю розміщені на схід від ямщицької.


Основне місце займала в ансамблі пошта. Це прямокутна в плані будівля, центральна частина якої — одноповерхова, фланкована двоповерховими ризалітами з чотирьохколонними портиками тосканського ордера. Кутки другого поверху прикрашені пілястрами. З боку двору і до ризалітів примикають одноповерхові прибудови. Тут нині знаходиться 17-те міське відділення зв'язку.


Готель — прямокутна в плані одноповерхова будівля з портиками по головному фасаду. У 1846 р. в готелі поштової станції перебував Т. Г. Шевченко під час роботи у складі історико-археографічної комісії. У повісті "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" він описує свій приїзд до Білої Церкви, де спинився спочатку в т. зв. "заїзді", який виконував спрощену роль поштового двору. Нині готель зіпсований перебудовами до невпізнаності.


Будинок станційного доглядача:


Ще далі за межами старого міста в середині міської забудови заховалися склади Браницьких. Щоб їх відшукати, треба з головної вулиці міста - Олександрівського бульвару, повернути на вул.Фастівську, і відразу ж повернути праворуч в арку 9-поверхового будинку.


Склади були збудовані на замовлення Францішека Браницького в 1788 році. У той час вони називались "Владельческим экономическим магазином" чи "хлібним складом", в якому зберігався резервний запас зерна на випадок неврожаю. У магазин засипалось селянське і поміщицьке збіжжя. Після скасування кріпосництва син Ксаверія Браницького Владислав вирішив продати магазин під казарми VI саперного батальйону, який прославився в ході оборони Севастополя під час Кримської війни і був розквартирований у Білій Церкві. Прямокутна в плані споруда, понад 100 м у довжину, заввишки в два поверхи, покрита вальмовим дахом. Внутрішній простір розділений у подовжньому напрямі спареними опорами на три відсіки. На торцях влаштовано входи в будівлю, відмічені двоколонним портиком тосканського ордера. Посередині подовжньої сторони — в'їзд, підкреслений чотирьохколонним портиком того ж ордера. Рідко розставлені вікна прорізають гладкі стіни.


І наостанок - декілька фото, зроблених у 2007 році в дендропарку "Олександрія" під час перебування в лікарні Білої Церкви:

http://andy-travelua.livejournal.com/505678.html

На перші весняні вихідні після 9-річної перерви побував у Білій Церкві. Останній візит туди був не з дуже приємного приводу: повертаючись з весільної подорожі в поїзді в мене схопив апендицит, мене висадили в Білій Церкві і прооперували. Місто - одне з найстаріших в Україні, його у 1032 році під назвою Юр'їв заснував київський князь Ярослав Мудрий. В місті збереглося багато старовинних архітектурних пам'яток: костел, декілька старовинних церков, зимовий палац Браницьких, торгові ряди, 3 синагоги, багато дореволюційної забудови. Але найцікавіші пам'ятки все ж такі природні: неповторний дендропарк "Олександрія" та високі скелясті береги річки Рось.


Почнемо знайомство з місто з Замкової гори - узвишшя над річкою Рось, де до початку ХІХ століття стояв білоцерківський замок. Сьогодні на цьому місці - костел Івана Хрестителя, відбудована Георгіївська церква та пам'ятник Ярославу Мудрому:


Колишній символ міста - "Білу церкву" (або Георгіївську церкву) нещодавно відбудував мій колишній колега на посаді заступника міністра інфраструктури Костянтин Єфименко коштами свого благодійного фонду. Храм відбудовано у кращих традиціях давньоруської архітектури:






Вхідний портал:


Пам'ятник Ярославу Мудрому поруч з церквою:


Найвідоміша пам'ятка Білої Церкви - костел Івана Хрестителя, розташований на Замковій горі поруч з "Білою церквою". Храм заклав у 1796 року новий власник міста Ксаверій Браницький, а його будівництво було закінчене у 1812 році. Є версія, що автором цієї пам'ятки класицизму був італійський архітектор Доменіко Ботані, який певний час перебував як архітектор при Браницьких.




Будівля костелу цегляна, хрещата в плані, з напівкруглою апсидою, однокупольна з двома башточками-дзвіницями, в одній з яких — західній — розміщений годинник-куранти. Урочистий головний фасад, який замикає вулицю Ярослава Мудрого, акцентований портиком з чотирьох колон коринфського ордера.




Деталі фасаду:


Апсида храму:


Велику цінність становлять інтер'єри споруди, представлені витонченими ліпними прикрасами. На них пішло більше коштів, ніж на будівництво самого костелу.










Костел є родинною усипальницею Браницьких:


В наші дні костел слугує і органним залом:


Костел і церква разом:




Неподалік від Георгіївської церкви майже на березі Росі розташований зимовий палац Браницьких. Палац збудований у 1796 р. як житлове зимове приміщення поміщиків Браницьких, а влітку графи жили в літньому палаці парку Олександрія.


Будівля виконана в стилі строгого класицизму. Її двоповерховий об'єм відрізняється підкресленою пластичністю, геометричною визначеністю мас. Стіни прорізані прямокутними вікнами, поверхи розділені профільованою тягою. Перекриття плоскі. Вхідна частина парадно виділяється чотирьохколонним іонічним портиком, що додає будівлі певної урочистості.


Фасад палацу з боку Росі:


Старий будинок в парку поруч з палацом:


Міст через Рось поруч із Замковою горою нагадує мости в Берні і Люксембурзі:


Вид з мосту:


Найкращий вид на Замкову гору відкривається з протилежного берега Росі:






Скелясті береги Росі:


На протилежному від костелу боці Соборної площі знаходиться найбільший православний храм міста - Спасо-Преображенський кафедральний собор. Його збудовано у 1833—1839 роках в дворі напівзруйнованої Микільської церкви на замовлення Олександри Браницької, де вона була похована 15 серпня 1839 року в неосвяченому приділі Олександра Невського, не доживши до завершення будівництва.


Храм було споруджено у стилі класицизму. Будівля цегляна, обштукатурена, хрестовидна в плані, висотою 40 м, перекрита банею на високому барабані. Східний і західний входи оформлені 4-х колонними портиками, південний- шестиколонним. Головний портик відновленний у 90-х рр. XX століття.


Поруч розташована маленька Микільська церква, закладена 25 серпня 1706 року гетьманом Іваном Мазепою та білоцерківським полковником Костянтином Мокієвським:


За межами історичного центру в мікрорайоні Заріччя розташований ще один храм - церква св. Марії Магдалини. Його добре видно з замкового мосту:


Храм був зведений в 1843 році, кошти на будівництво святині виділив Владислав Браницький. Храм чотирьохстовпний, однокупольний, хрещатий у плані. Стилістично відноситься до класицизму. Прямо до церкви примикає дзвіниця.




Дорога до церкви веде через мільовничий місток з греблею;


На березі річки поряд з греблею стоїть старовинний млин:




Історичний центр Білої Церква розташувався навколо Торгової площі (історична назва - Базарна площа). В її центрі знаходиться комплекс торгових рядів, побудований у 1809-1814 рр. графом Ксаверієм Браницьким.


Автор проекту Торгових рядів - відомий архітектор Луїджі Руска. Деякі документи відносять будівництво їх на кінець XVIII ст. Припускають, що тоді були закладені підмурки цієї споруди, яка мала важливе значення для формування забудови Білої Церкви: на прилеглих до неї територіях виросли одно- та двоповерхові будівлі житлового, торгового та громадського призначення. Оригінально вирішений торговий комплекс площею близько 5000 м² був розрахований на 85 крамниць.


Квадратні в плані Торгові ряди утверджували конфігурацію майдана, а чотири аркових входи — напрями основних осей забудови, які сформували архітектурно-планувальну структуру нового центру міста. Вирішені у стилі раннього класицизму, торгові ряди звернуті на площу відкритими аркадами, які перериваються парадно оформленими портиками, розміщеними по осі чотирьох фасадів. Ці портики відігравали велику композиційну роль, замикаючи перспективу чотирьох взаємоперпендикулярних вулиць, розпланованих по осях квадратної Базарної площі.


До пожежі 1963 року призначення Торгових рядів не мінялося, і відновилося в останні роки. Після пожежі, коли згорів дах рядів і перекриття галерей, надходили пропозиції знести будівлю, щоб звільнити місце для майбутнього театру, однак за сприяння голови республіканського товариства охорони пам’яток історії і культури (УТОПІК) П. Тронька вдалося відстояти цю місцеву пам’ятку, яка творить своєрідне та історичне обличчя центру міста.




Історична забудова Базарної площі і околиць:














Околиці Базарної площі у ХІХ столітті були заселені переважно євреями, яких до міста запросили власники Браницькі, віддавши їм в оренду торгові ряди. З тих часів в Білій Церкві розташовані аж 3 (!) історичних синагоги. Найбільша з них - Хоральна синагога (кін. ХІХт - поч. ХХ) на розі вул. Ярослава Мудрого і Театральної:






За нею заховалася не менш цікава купецька синагога:






Найменша з божниць - реміснича синагога, розташована на вул. Спартаківській:


Колишній єврейській готель, ХІХ ст.:


Єврейська релігійна школа - хедер, 1901 рік:


Один з найгарніших будинків історичного центру - будинок купця Таубіна:




На західній околиці історичного середмістя зберігся комплекс споруд пошти. Ансамбль був зведений в 1825–1833 рр. на поштовій дорозі Москва-Біла Церква-Одеса на кошти Браницьких за індивідуальним проектом невідомого архітектора. Ансамбль займає площу близько 1,5 га і складається з двох частин. Перша частина споруд — будівлі поштової станції, готелю і заїзду (ямщицька). В другій знаходились служби — каретне приміщення, кузня і стайня. Всі споруди ансамблю стриманого і простого класичного стилю. Станційний будинок, готель і ямщицька, вирішені в стилі класицизму, утворюють курдонер. Решта споруд ансамблю розміщені на схід від ямщицької.


Основне місце займала в ансамблі пошта. Це прямокутна в плані будівля, центральна частина якої — одноповерхова, фланкована двоповерховими ризалітами з чотирьохколонними портиками тосканського ордера. Кутки другого поверху прикрашені пілястрами. З боку двору і до ризалітів примикають одноповерхові прибудови. Тут нині знаходиться 17-те міське відділення зв'язку.


Готель — прямокутна в плані одноповерхова будівля з портиками по головному фасаду. У 1846 р. в готелі поштової станції перебував Т. Г. Шевченко під час роботи у складі історико-археографічної комісії. У повісті "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" він описує свій приїзд до Білої Церкви, де спинився спочатку в т. зв. "заїзді", який виконував спрощену роль поштового двору. Нині готель зіпсований перебудовами до невпізнаності.


Будинок станційного доглядача:


Ще далі за межами старого міста в середині міської забудови заховалися склади Браницьких. Щоб їх відшукати, треба з головної вулиці міста - Олександрівського бульвару, повернути на вул.Фастівську, і відразу ж повернути праворуч в арку 9-поверхового будинку.


Склади були збудовані на замовлення Францішека Браницького в 1788 році. У той час вони називались "Владельческим экономическим магазином" чи "хлібним складом", в якому зберігався резервний запас зерна на випадок неврожаю. У магазин засипалось селянське і поміщицьке збіжжя. Після скасування кріпосництва син Ксаверія Браницького Владислав вирішив продати магазин під казарми VI саперного батальйону, який прославився в ході оборони Севастополя під час Кримської війни і був розквартирований у Білій Церкві. Прямокутна в плані споруда, понад 100 м у довжину, заввишки в два поверхи, покрита вальмовим дахом. Внутрішній простір розділений у подовжньому напрямі спареними опорами на три відсіки. На торцях влаштовано входи в будівлю, відмічені двоколонним портиком тосканського ордера. Посередині подовжньої сторони — в'їзд, підкреслений чотирьохколонним портиком того ж ордера. Рідко розставлені вікна прорізають гладкі стіни.


І наостанок - декілька фото, зроблених у 2007 році в дендропарку "Олександрія" під час перебування в лікарні Білої Церкви:

http://andy-travelua.livejournal.com/505678.html

На перші весняні вихідні після 9-річної перерви побував у Білій Церкві. Останній візит туди був не з дуже приємного приводу: повертаючись з весільної подорожі в поїзді в мене схопив апендицит, мене висадили в Білій Церкві і прооперували. Місто - одне з найстаріших в Україні, його у 1032 році під назвою Юр'їв заснував київський князь Ярослав Мудрий. В місті збереглося багато старовинних архітектурних пам'яток: костел, декілька старовинних церков, зимовий палац Браницьких, торгові ряди, 3 синагоги, багато дореволюційної забудови. Але найцікавіші пам'ятки все ж такі природні: неповторний дендропарк "Олександрія" та високі скелясті береги річки Рось.


Почнемо знайомство з місто з Замкової гори - узвишшя над річкою Рось, де до початку ХІХ століття стояв білоцерківський замок. Сьогодні на цьому місці - костел Івана Хрестителя, відбудована Георгіївська церква та пам'ятник Ярославу Мудрому:


Колишній символ міста - "Білу церкву" (або Георгіївську церкву) нещодавно відбудував мій колишній колега на посаді заступника міністра інфраструктури Костянтин Єфименко коштами свого благодійного фонду. Храм відбудовано у кращих традиціях давньоруської архітектури:






Вхідний портал:


Пам'ятник Ярославу Мудрому поруч з церквою:


Найвідоміша пам'ятка Білої Церкви - костел Івана Хрестителя, розташований на Замковій горі поруч з "Білою церквою". Храм заклав у 1796 року новий власник міста Ксаверій Браницький, а його будівництво було закінчене у 1812 році. Є версія, що автором цієї пам'ятки класицизму був італійський архітектор Доменіко Ботані, який певний час перебував як архітектор при Браницьких.




Будівля костелу цегляна, хрещата в плані, з напівкруглою апсидою, однокупольна з двома башточками-дзвіницями, в одній з яких — західній — розміщений годинник-куранти. Урочистий головний фасад, який замикає вулицю Ярослава Мудрого, акцентований портиком з чотирьох колон коринфського ордера.




Деталі фасаду:


Апсида храму:


Велику цінність становлять інтер'єри споруди, представлені витонченими ліпними прикрасами. На них пішло більше коштів, ніж на будівництво самого костелу.










Костел є родинною усипальницею Браницьких:


В наші дні костел слугує і органним залом:


Костел і церква разом:




Неподалік від Георгіївської церкви майже на березі Росі розташований зимовий палац Браницьких. Палац збудований у 1796 р. як житлове зимове приміщення поміщиків Браницьких, а влітку графи жили в літньому палаці парку Олександрія.


Будівля виконана в стилі строгого класицизму. Її двоповерховий об'єм відрізняється підкресленою пластичністю, геометричною визначеністю мас. Стіни прорізані прямокутними вікнами, поверхи розділені профільованою тягою. Перекриття плоскі. Вхідна частина парадно виділяється чотирьохколонним іонічним портиком, що додає будівлі певної урочистості.


Фасад палацу з боку Росі:


Старий будинок в парку поруч з палацом:


Міст через Рось поруч із Замковою горою нагадує мости в Берні і Люксембурзі:


Вид з мосту:


Найкращий вид на Замкову гору відкривається з протилежного берега Росі:






Скелясті береги Росі:


На протилежному від костелу боці Соборної площі знаходиться найбільший православний храм міста - Спасо-Преображенський кафедральний собор. Його збудовано у 1833—1839 роках в дворі напівзруйнованої Микільської церкви на замовлення Олександри Браницької, де вона була похована 15 серпня 1839 року в неосвяченому приділі Олександра Невського, не доживши до завершення будівництва.


Храм було споруджено у стилі класицизму. Будівля цегляна, обштукатурена, хрестовидна в плані, висотою 40 м, перекрита банею на високому барабані. Східний і західний входи оформлені 4-х колонними портиками, південний- шестиколонним. Головний портик відновленний у 90-х рр. XX століття.


Поруч розташована маленька Микільська церква, закладена 25 серпня 1706 року гетьманом Іваном Мазепою та білоцерківським полковником Костянтином Мокієвським:


За межами історичного центру в мікрорайоні Заріччя розташований ще один храм - церква св. Марії Магдалини. Його добре видно з замкового мосту:


Храм був зведений в 1843 році, кошти на будівництво святині виділив Владислав Браницький. Храм чотирьохстовпний, однокупольний, хрещатий у плані. Стилістично відноситься до класицизму. Прямо до церкви примикає дзвіниця.




Дорога до церкви веде через мільовничий місток з греблею;


На березі річки поряд з греблею стоїть старовинний млин:




Історичний центр Білої Церква розташувався навколо Торгової площі (історична назва - Базарна площа). В її центрі знаходиться комплекс торгових рядів, побудований у 1809-1814 рр. графом Ксаверієм Браницьким.


Автор проекту Торгових рядів - відомий архітектор Луїджі Руска. Деякі документи відносять будівництво їх на кінець XVIII ст. Припускають, що тоді були закладені підмурки цієї споруди, яка мала важливе значення для формування забудови Білої Церкви: на прилеглих до неї територіях виросли одно- та двоповерхові будівлі житлового, торгового та громадського призначення. Оригінально вирішений торговий комплекс площею близько 5000 м² був розрахований на 85 крамниць.


Квадратні в плані Торгові ряди утверджували конфігурацію майдана, а чотири аркових входи — напрями основних осей забудови, які сформували архітектурно-планувальну структуру нового центру міста. Вирішені у стилі раннього класицизму, торгові ряди звернуті на площу відкритими аркадами, які перериваються парадно оформленими портиками, розміщеними по осі чотирьох фасадів. Ці портики відігравали велику композиційну роль, замикаючи перспективу чотирьох взаємоперпендикулярних вулиць, розпланованих по осях квадратної Базарної площі.


До пожежі 1963 року призначення Торгових рядів не мінялося, і відновилося в останні роки. Після пожежі, коли згорів дах рядів і перекриття галерей, надходили пропозиції знести будівлю, щоб звільнити місце для майбутнього театру, однак за сприяння голови республіканського товариства охорони пам’яток історії і культури (УТОПІК) П. Тронька вдалося відстояти цю місцеву пам’ятку, яка творить своєрідне та історичне обличчя центру міста.




Історична забудова Базарної площі і околиць:














Околиці Базарної площі у ХІХ столітті були заселені переважно євреями, яких до міста запросили власники Браницькі, віддавши їм в оренду торгові ряди. З тих часів в Білій Церкві розташовані аж 3 (!) історичних синагоги. Найбільша з них - Хоральна синагога (кін. ХІХт - поч. ХХ) на розі вул. Ярослава Мудрого і Театральної:






За нею заховалася не менш цікава купецька синагога:






Найменша з божниць - реміснича синагога, розташована на вул. Спартаківській:


Колишній єврейській готель, ХІХ ст.:


Єврейська релігійна школа - хедер, 1901 рік:


Один з найгарніших будинків історичного центру - будинок купця Таубіна:




На західній околиці історичного середмістя зберігся комплекс споруд пошти. Ансамбль був зведений в 1825–1833 рр. на поштовій дорозі Москва-Біла Церква-Одеса на кошти Браницьких за індивідуальним проектом невідомого архітектора. Ансамбль займає площу близько 1,5 га і складається з двох частин. Перша частина споруд — будівлі поштової станції, готелю і заїзду (ямщицька). В другій знаходились служби — каретне приміщення, кузня і стайня. Всі споруди ансамблю стриманого і простого класичного стилю. Станційний будинок, готель і ямщицька, вирішені в стилі класицизму, утворюють курдонер. Решта споруд ансамблю розміщені на схід від ямщицької.


Основне місце займала в ансамблі пошта. Це прямокутна в плані будівля, центральна частина якої — одноповерхова, фланкована двоповерховими ризалітами з чотирьохколонними портиками тосканського ордера. Кутки другого поверху прикрашені пілястрами. З боку двору і до ризалітів примикають одноповерхові прибудови. Тут нині знаходиться 17-те міське відділення зв'язку.


Готель — прямокутна в плані одноповерхова будівля з портиками по головному фасаду. У 1846 р. в готелі поштової станції перебував Т. Г. Шевченко під час роботи у складі історико-археографічної комісії. У повісті "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" він описує свій приїзд до Білої Церкви, де спинився спочатку в т. зв. "заїзді", який виконував спрощену роль поштового двору. Нині готель зіпсований перебудовами до невпізнаності.


Будинок станційного доглядача:


Ще далі за межами старого міста в середині міської забудови заховалися склади Браницьких. Щоб їх відшукати, треба з головної вулиці міста - Олександрівського бульвару, повернути на вул.Фастівську, і відразу ж повернути праворуч в арку 9-поверхового будинку.


Склади були збудовані на замовлення Францішека Браницького в 1788 році. У той час вони називались "Владельческим экономическим магазином" чи "хлібним складом", в якому зберігався резервний запас зерна на випадок неврожаю. У магазин засипалось селянське і поміщицьке збіжжя. Після скасування кріпосництва син Ксаверія Браницького Владислав вирішив продати магазин під казарми VI саперного батальйону, який прославився в ході оборони Севастополя під час Кримської війни і був розквартирований у Білій Церкві. Прямокутна в плані споруда, понад 100 м у довжину, заввишки в два поверхи, покрита вальмовим дахом. Внутрішній простір розділений у подовжньому напрямі спареними опорами на три відсіки. На торцях влаштовано входи в будівлю, відмічені двоколонним портиком тосканського ордера. Посередині подовжньої сторони — в'їзд, підкреслений чотирьохколонним портиком того ж ордера. Рідко розставлені вікна прорізають гладкі стіни.


І наостанок - декілька фото, зроблених у 2007 році в дендропарку "Олександрія" під час перебування в лікарні Білої Церкви:

http://andy-travelua.livejournal.com/505678.html

Замок в іграшковому фахверковому містечку Вернігероде, що в землі Саксонія-Анхальт, виглядає таким, що наче зійшов зі сторінок казкових книжок про середньовіччя. Однойменний замок височіє над містом на горі. Його видно майже з кожної точки міста. З самого ж замку відкривається чудова панорама самого Вернігероде. Дістатися до замку можна на оглядовому паровозику, що раз на 20 хвилин курсує від ратуші. Можна пройтися і пішки (дорога займе близько півгодини). Найкращий вид на замок - з оглядового майданчику на схід від замку. Щоправда, на пошуки цього майданчику в мене пішло близько 2-х годин.


Фортеця, з якої виріс замок Вернігероде, почав будувати граф Адальберт на початку XII століття. Через три століття, в 1429 році, із смертю останнього чоловіка роду Вернігеродських графів, графство і замок переходять графам Штольбергам. Таким чином, виникає нова лінія Штольберг-Вернигероде.




У XV столітті фортецю розбудували, а в 1674-1676 перебудували в замок у стилі бароко. Проте, нові графи перенесли свою резиденцію в новий замок лише в 1710 році. Остаточне будівництво замку було завершено в стилі неоренесанс в середині XIX століття при графові Отто цу Штольберг-Вернігероде. До 1929 замок служить житлом графській сім'ї, пізніше окремі його частини були відкриті для широкої публіки.




16 квітня 1949 в замку відкритий музей, що складається з 40 приміщень. В середину я не заходив.




Замок Вернігероде може здатися знайомим багатьом жителям колишнього Совєцького Союзу, навіть якщо в Німеччині вони ніколи не бували. У 1979 році разом з фахверковими вулицями це місто в ДДР перетворили на знімальний майданчик просто неба. Режисер Марк Захаров приїхав сюди екранізувати п'єсу Григорія Горіна "Той самий Мюнхгаузен" з Олегом Янковським в головній ролі.










В'їзна брама:


Замок видно практично з усіхкуточків міста:


Вид з вокзалу:


Вид з замку на Вернігероде та гори Гарц:

http://andy-travelua.livejournal.com/505146.html

Вернігероде - одне з найвідоміших німецьких фахверкових іграшкових містечок. Знаходиться в землі Саксонія-Анхальт у підніжжя гірського масиву Гарц. Мешканцям колишнього совка Вернігероде відомий завдяки тому, що тут знімали "Того самого Мюнхгаузена". Місто не постраждало під час Другої світової війни, тому великий історичний центр зберігся ідеально. Особливо приваблює маленька ратуша з двома башточками та справжній середньовічний казковий замок, що стоїть на горі над містом. Історичний центр повністю складається з фахверкових будинків. Фахверки тут специфічні - бруси під прямим кутом. Ще Вернігероде - дуже зручна база для подорожей навколишнімі місцями - горами Гарц та численними історичними фахверковими містечками Саксонії-Анхільт та Нижньої Саксонії. Цьому це й сприяє дешевизна проживання: койко-місце в хостелі "Гарц" коштує від 16 євро, а повноцінний одномісний номер з усіма зручностями - 22 євро.


До головної площі міста Marktplatz веде довга пішохідна вулиця Густав Петрі Штрассе. Вона майже повністю забудована фахверковими будиночками:








Пізній будинок з декоративним різьбленням яскраво контрастує з фахверками:




Кафе "Wien" - найвідоміша будівля Густав Петрі Штрассе:


Ділянка Густав Петрі Штрассе за Ринковою площею:




Густав Петрі Штрассе виведе на історичну площу Ринок (Maktplatz):


На Marktplatz стоїть мініатюрна ратуша - одна з найбільш привабливих в Німеччині. Ця дійсно прекрасна споруда, яку відносять до пізньої готики, вражає дерев'яним фасадом, який зберігся незмінним з 1498 року.


Перші згадки про будівлю відносяться до 1277 року. Щоправда, спочатку на місці ратуші стояв ігорний будинок, побудований для звеселяння графів фон Вернігероде. Кам'яну споруду звели пізніше. А в XV - XVI повіках будівля набула фархверкового поверху і була прикрашена 33 дерев'яними фігурами.




Ратуша має декілька фасадів:








Перед ратушею знаходиться фонтан Wohltaeterbrunnen, датований 1848 роком. Він був поставлений в пам'ять людям, що мають заслуги перед містом. На верхній чаші знаходяться геральдичні символи і імена благородійників, на нижній чаші - простих городян. Фонтан відлитий в стилі неоготики в сусідньому містечку Ільзенбурге.


Будинки на Marktplatz:




Під час мого перебування у Вернігероде проходив музичний фестиваль, присвячений Дню міста:






Вернігероде - місто, яке повністю складається з фахверкових будинків. Фахверки тут специфічні - бруси під прямим кутом:

По периметру Старого міста збереглися фрагменти міських укріплень з стінами і баштами:


Міська стіна:


Вежа Вестернтортурм - одна з тих, що залишилося у Вернигороде від старовинних укріплень, що оточували місто. Колись біля підніжжя 38-метрової вежі розташовувався вхід в західну частину міста, також тут знаходилася митниця.


Інші вежі:






Церква св. Сільвестра:


Пожежний музей:




Над містом на горі стоїть справжній середньовічний казковий замок, який видно практично з усіх куточків міста. Про нього - окремий матеріал:


Панорама Вернігороде та гір Гарц з замкової гори:


На гору Брокен - найвищу верхину гірського масиву Гарц, прокладена залізниця, по якій щодня курсує туристичний поїзд з старовинним паровозом:

http://andy-travelua.livejournal.com/504843.html

Безумовним особистим відкриттям минулого року 2015-го року стало маленьке ганзейське містечко Айнбек в Нижній Саксонії. Місто не відоме туристам. Сторінка на Айнбек навіть відсутня в українській Вікіпедії, а в містечко не ходять поїзди: треба виходити на станції Salzderhelden поблизу Геттінгена, а далі їхати автобусом. Місто - це клондайк збереженого в оригіналі дерев'яних фахверкових будиночків 16 століття з різьбою та розписами на історичні сюжети. Об'їздивши майже всю Німеччину, можу сміливо сказати - Айнбек входить у п'ятірку найгарніших міст країни, вартих обов'язкового відвідання.


При виході з автобуса місто зустрічає новою ратушею, збудована у 1868 році, як пруські казарми. Карільйон у ратушній вежі грає ту ж саму мелодію, що й лондонський Біг Бен:


З автобусної зупинки до Ринкової площі веде пішохідна вулиця Lange Brucke:




На вулиці можна побачити багато будинків з оригінальним дерев'яним кольоровим різьбленням:




За пару хвилин Lange Brucke виведе на головний майдан міста - Ринкову площу (Marktplatz):






Стара ратуша в Айбеку - неперевершена і ні на жодну не схожа. Оригінальна будівля з трьома вежечками була збудована у 16 столітті:


Деталі ратуші:




Фахверковий будинок поруч з ратушею:


На Ринковій площі розташовано декілька відомих старих будівель, зокрема Brodhaus та Ratsapotheke:


Будинок пекарів (Brodhaus), 1552 рік:




Стара аптека (Ratsapotheke), 1590 рік:


Ринкову площу замикає церква св. Якова:


За церквою є невелика пішохідна вулочка Marktstrasse з декількома розписаними фахверковими будиночками. Найвідоміший з них - будинок міських вагів (Ratswaage), 1565 рік:




Один з найвідоміших будинків Айнбека - Eickesches Haus, збудований у 1612 році названий за ім'ям власника Eicke. В будинку розташований туристичний інфоцентр.


Зовні він прикрашений неповторним дерев'яним різьбленням.




Вулочка поруз з будинком Eickesches Haus:


На захід від Ранкової площі веде довга вулиця Tiedexer Straße, повністю забудована фахверковими будинками 16 століття в одному стилі:
















Зверніть увагу на свастики:




Вулиця Tiedexer Straße завершується міською брамою Tiedexer Tor:




Старе місто Айнбека оточують міські укріплення: мури з баштами:


Башта Storchenturm:


Башта Diekturm:


Башта Pulverturm:


Башта Totenturm:


Монастирська церква св. Олександра - одна з найбільших готичних церков на півночі Німеччини:




Вулиця Knockenhauerstrasse:


Площа Hallenplan:


Фахверкові будівлі епохи ренесансу і рококо:




Цікаві приклади фахверкових будинків:




Особливий вид фахверкових будинків - з черепицею зі сланцю:






Фахверкова синагога на реконструкції:


До України тут ставляться дуже добре :)

http://andy-travelua.livejournal.com/504240.html

Безумовним особистим відкриттям минулого року 2015-го року стало маленьке ганзейське містечко Айнбек в Нижній Саксонії. Місто не відоме туристам. Сторінка на Айнбек навіть відсутня в українській Вікіпедії, а в містечко не ходять поїзди: треба виходити на станції Salzderhelden поблизу Геттінгена, а далі їхати автобусом. Місто - це клондайк збереженого в оригіналі дерев'яних фахверкових будиночків 16 століття з різьбою та розписами на історичні сюжети. Об'їздивши майже всю Німеччину, можу сміливо сказати - Айнбек входить у п'ятірку найгарніших міст країни, вартих обов'язкового відвідання.


При виході з автобуса місто зустрічає новою ратушею, збудована у 1868 році, як пруські казарми. Карільйон у ратушній вежі грає ту ж саму мелодію, що й лондонський Біг Бен:


З автобусної зупинки до Ринкової площі веде пішохідна вулиця Lange Brucke:




На вулиці можна побачити багато будинків з оригінальним дерев'яним кольоровим різьбленням:




За пару хвилин Lange Brucke виведе на головний майдан міста - Ринкову площу (Marktplatz):






Стара ратуша в Айбеку - неперевершена і ні на жодну не схожа. Оригінальна будівля з трьома вежечками була збудована у 16 столітті:


Деталі ратуші:




Фахверковий будинок поруч з ратушею:


На Ринковій площі розташовано декілька відомих старих будівель, зокрема Brodhaus та Ratsapotheke:


Будинок пекарів (Brodhaus), 1552 рік:




Стара аптека (Ratsapotheke), 1590 рік:


Ринкову площу замикає церква св. Якова:


За церквою є невелика пішохідна вулочка Marktstrasse з декількома розписаними фахверковими будиночками. Найвідоміший з них - будинок міських вагів (Ratswaage), 1565 рік:




Один з найвідоміших будинків Айнбека - Eickesches Haus, збудований у 1612 році названий за ім'ям власника Eicke. В будинку розташований туристичний інфоцентр.


Зовні він прикрашений неповторним дерев'яним різьбленням.




Вулочка поруз з будинком Eickesches Haus:


На захід від Ранкової площі веде довга вулиця Tiedexer Straße, повністю забудована фахверковими будинками 16 століття в одному стилі:
















Зверніть увагу на свастики:




Вулиця Tiedexer Straße завершується міською брамою Tiedexer Tor:




Старе місто Айнбека оточують міські укріплення: мури з баштами:


Башта Storchenturm:


Башта Diekturm:


Башта Pulverturm:


Башта Totenturm:


Монастирська церква св. Олександра - одна з найбільших готичних церков на півночі Німеччини:




Вулиця Knockenhauerstrasse:


Площа Hallenplan:


Фахверкові будівлі епохи ренесансу і рококо:




Цікаві приклади фахверкових будинків:




Особливий вид фахверкових будинків - з черепицею зі сланцю:






Фахверкова синагога на реконструкції:


До України тут ставляться дуже добре :)

http://andy-travelua.livejournal.com/504240.html

З усіх німецьких земель мені найбільше подобається Нижня Саксонія. Але її столицю Ганновер навряд чи можна назвати найцікавішим земельним центром. Швидше, навпаки. Місто було майже стовідсотково зруйновано під час війни. Та німці змогли зберегти і відновити найцікавіші історичні споруди міста: нову і стару ратуші, ринкову церкву і фахверкові будинки в центрі. Ганновер зручно використовувати, як базу для подорожей навколишніми містами. Навколо- безліч нереальної краси маловідомих фахверкових містечок. А на огляд самого Ганновера достатньо буде пари годин: все розташовано поруч і досить компактно. Щоправда, весь час мого перебування в Ганновері була безперервна злива. Лише з третьої спроби вдалося хоч якось сфотографувати головний архітектурний шедевр міста - Нову ратушу.


Але ми почнемо коротку подорож містом зі Старої ратуші. Шедевр цегляної північної готики був зведений у 1410 році. Будівля ратуші складається з трьох цегляних споруд, з'єднаних між собою: торгового павільйону, судового портика і судового корпусу. Найстаріший з них - торговий павільйон. Раніше до цього середньовічного будинку-корабля примикало ще і Аптечне крило, але його знесли в середині XIX століття.


В результаті нальоту союзної авіації в ніч з 8 на 9 жовтня 1943 року будівля ратуші була знищена. Остаточно відновити його вдалося через лише двадцять років. Зараз приміщення ратуші використовуються для проведення ділових зустрічей, міських свят і фестивалів. Також в її стінах розмістився затишний ресторан.




Напроти ратуші на площі Ринок розташувалася ще один приклад цегляної готики - Ринкова церква Св. Георга і Св. Якоба. Головна лютеранська кірха Ганновера була побудована в XIV столітті. Будівля була серйозно пошкоджена під час авіанальотів у 1943 році і відновлено до 1952 року. Висота західної вежі церкви становить 98 метрів зі шпилем.




Найцікавіша вулиця міста - Крамерштрассе. На короткій пішохідній вуличці є декілька фахверкових будинків. Це - всі старі будівлі, які вижили після бомбардування міста і були звезені в одне місце.






Одна з найцікавіших будівель Ганновера - будинок Лейбниця. Великий філософ і математик Готфрід Вільгельм Лейбніц прожив в цьому будинку останні 18 років життя. Тут же в кімнаті на другому поверсі він помер 14 листопада 1716 року. Будинком Лейбніца будівлю стали називати лише через півтора століття.


На жаль, нинішній будинок-музей Лейбніца - усього лише ретельно виконана реконструкція первинної будови. Оригінальний же будинок був повністю зруйнований під час бомбардування в 1943 році. Через 40 років міська влада вирішила відновити будівлю по старих фотографіях.


Чи не єдиний фрагмент міських украплень, який дійшов до наших днів - башта Бегінен. Будівництво вежі Бегинен на набережній Ам Хоен Уфер було закінчене в 1357 році. Назва походить не від німецького дієслова beginnen (тобто "починати"), а від забутого ордену монахинь-бегінок. Адже колись вежа була частиною міської стіни, за якою знаходився монастирський сад.


Візитівка Ганновера - Нова ратуша. Деякі називають цю будівлю найшикарнійшою ратушею Німеччини. Попри те, що по своєму архітектурному рішенню вона нагадує класичні палаци XVIII століття, зведена вона була на початку XX століття. Її урочисте відкриття відбулося 20 липня 1913 року.






Трохи вечірнього Ганновера:

http://andy-travelua.livejournal.com/503856.html