Миньківці, що у Дунаєвецькому районі Хмельницької області - колишня столиця Миньковецької держави. Це самопроголошене державне утворення існувало після поділу Речі Посполитої наприкінці 18 - початку 19 століття на тогочасних землях Ушицького повіту Подільської губернії. Очолював державу подільський шляхтич Ігнацій Сцібор-Мархоцький ("граф Редукс") - один з найвідоміших диваків того часу. Одним з перших його рішень було було звільнення своїх селян від кріпосної залежності. В державі працювала повноцінна судова система, економіка (у т.ч. і промисловість, і сільське господарство) успішно розвивалася. На межі держави стояли прикордонні знаки: "Кордон Миньковецької держави та Російської імперії". Від спадщини І.Сцібор-Мархоцького зберіглося достатньо багато: його резиденція в Отрокові з замком, форумом, тріумфальною аркою і штучними гротами, величезні млини в Кружківцях і Притулії, декілька храмів. В колишній столиці Миньківцях відкрито музей Миньковецької держави.


Колись Миньківці були містечком, потім - столицею, потім - райцентром, а зараз - просто селом. Вперше Минківці згадуються в Грамоті від 20 жовтня 1407 року, виданої в містечку Добростан королем Ягайлом на володіння Миньківцями: "Грамота, в силу якої Владислав, король Польщі, а також земель… і т.ін., надає у вічне дарування за вірність та службу самому Якушу з Маньківців і його пасербу Клементу та їхнім спадкоємцям с.Маньківці на р.Ров та с.Миньківці на р.Ушиця у Подільській землі та Кам'янецькому повіті з усіма чиншами, полями, ловами, пасіками, озерами, рибними ставками, млинами, і з усім, що до цього відноситься і т.ін. з тим, щоб вони мали там постійно проживати та в усіх походах з одним копійником і трьома стрільцями нам служити, а також брати участь у місцевих походах з усіма людьми, оскільки необхідно обороняти землі; податі ж, загальні побори, відробітки і податки, що попереднім своїм князям, володарям і господарям Поділля вони мали звичай виплачувати, нехай виплачують…"


Протягом 15-16 століть Миньківці були 8 разів зруйновані татарами. На початку XVII ст. вони потрапили у власність до польських шляхтичів Станіславських гербу Пилява. Один із них, Адам Станіславський, виклопотав у короля Владислава IV у 1637 році для Миньківців магдебурзьське право.Ймовірно, Станіславські спорудили тут невелику фортецю на пагорбі всередині долини. Під час Хмельничини Миньківці знову були спустошені. Відомо, що у 30-40 роках 18-го століття Миньковецький ключ належав магнатам Жевуським.


У 1772 році Ярмолинецький ключ придбав Войцех Сцибор-Мархоцький, а вже у 1782 році році він обміняв Ярмолинці на Миньківці. Таким чином, Миньківці отримали нового власника, племінник якого Ігнацій Єжи Сцибор-Мархоцький створив Миньковецьку Державу. У період головування Ігнація, село відродилось та першим у Східній Європі позбулось кріпосницького ладу.


Декілька років тому у Миньківцях відбулося урочисте відкриття музею Ігнація Сцибора Мархоцького. Цей музей, який постав зусиллями Володимира Захар'єва, є першим приватним закладом такого типу у Хмельницькій області. У будинку розташувався і Центр Мархоцькознавства.


Ініціали на паркані "IM" (Ігнацій Мархоцький):


В музеї:








В старому будинку, де розташований музей, є підземелля:










У флігелі під черепичним дахом - кабінет директора:


У 1838 році в Миньківцях було завершено будівництво кам'яної православної церкви на честь Архангела Михаїла. З колишньої дерев'яної церкви до нової дзвіниці перенесли дзвони.






Ще трохи фото села:

http://andy-travelua.livejournal.com/514056.html

Миньківці, що у Дунаєвецькому районі Хмельницької області - колишня столиця Миньковецької держави. Це самопроголошене державне утворення існувало після поділу Речі Посполитої наприкінці 18 - початку 19 століття на тогочасних землях Ушицького повіту Подільської губернії. Очолював державу подільський шляхтич Ігнацій Сцібор-Мархоцький ("граф Редукс") - один з найвідоміших диваків того часу. Одним з перших його рішень було було звільнення своїх селян від кріпосної залежності. В державі працювала повноцінна судова система, економіка (у т.ч. і промисловість, і сільське господарство) успішно розвивалася. На межі держави стояли прикордонні знаки: "Кордон Миньковецької держави та Російської імперії". Від спадщини І.Сцібор-Мархоцького зберіглося достатньо багато: його резиденція в Отрокові з замком, форумом, тріумфальною аркою і штучними гротами, величезні млини в Кружківцях і Притулії, декілька храмів. В колишній столиці Миньківцях відкрито музей Миньковецької держави.


Колись Миньківці були містечком, потім - столицею, потім - райцентром, а зараз - просто селом. Вперше Минківці згадуються в Грамоті від 20 жовтня 1407 року, виданої в містечку Добростан королем Ягайлом на володіння Миньківцями: "Грамота, в силу якої Владислав, король Польщі, а також земель… і т.ін., надає у вічне дарування за вірність та службу самому Якушу з Маньківців і його пасербу Клементу та їхнім спадкоємцям с.Маньківці на р.Ров та с.Миньківці на р.Ушиця у Подільській землі та Кам'янецькому повіті з усіма чиншами, полями, ловами, пасіками, озерами, рибними ставками, млинами, і з усім, що до цього відноситься і т.ін. з тим, щоб вони мали там постійно проживати та в усіх походах з одним копійником і трьома стрільцями нам служити, а також брати участь у місцевих походах з усіма людьми, оскільки необхідно обороняти землі; податі ж, загальні побори, відробітки і податки, що попереднім своїм князям, володарям і господарям Поділля вони мали звичай виплачувати, нехай виплачують…"


Протягом 15-16 століть Миньківці були 8 разів зруйновані татарами. На початку XVII ст. вони потрапили у власність до польських шляхтичів Станіславських гербу Пилява. Один із них, Адам Станіславський, виклопотав у короля Владислава IV у 1637 році для Миньківців магдебурзьське право.Ймовірно, Станіславські спорудили тут невелику фортецю на пагорбі всередині долини. Під час Хмельничини Миньківці знову були спустошені. Відомо, що у 30-40 роках 18-го століття Миньковецький ключ належав магнатам Жевуським.


У 1772 році Ярмолинецький ключ придбав Войцех Сцибор-Мархоцький, а вже у 1782 році році він обміняв Ярмолинці на Миньківці. Таким чином, Миньківці отримали нового власника, племінник якого Ігнацій Єжи Сцибор-Мархоцький створив Миньковецьку Державу. У період головування Ігнація, село відродилось та першим у Східній Європі позбулось кріпосницького ладу.


Декілька років тому у Миньківцях відбулося урочисте відкриття музею Ігнація Сцибора Мархоцького. Цей музей, який постав зусиллями Володимира Захар'єва, є першим приватним закладом такого типу у Хмельницькій області. У будинку розташувався і Центр Мархоцькознавства.


Ініціали на паркані "IM" (Ігнацій Мархоцький):


В музеї:








В старому будинку, де розташований музей, є підземелля:










У флігелі під черепичним дахом - кабінет директора:


У 1838 році в Миньківцях було завершено будівництво кам'яної православної церкви на честь Архангела Михаїла. З колишньої дерев'яної церкви до нової дзвіниці перенесли дзвони.






Ще трохи фото села:

http://andy-travelua.livejournal.com/514056.html

Миньківці, що у Дунаєвецькому районі Хмельницької області - колишня столиця Миньковецької держави. Це самопроголошене державне утворення існувало після поділу Речі Посполитої наприкінці 18 - початку 19 століття на тогочасних землях Ушицького повіту Подільської губернії. Очолював державу подільський шляхтич Ігнацій Сцібор-Мархоцький ("граф Редукс") - один з найвідоміших диваків того часу. Одним з перших його рішень було було звільнення своїх селян від кріпосної залежності. В державі працювала повноцінна судова система, економіка (у т.ч. і промисловість, і сільське господарство) успішно розвивалася. На межі держави стояли прикордонні знаки: "Кордон Миньковецької держави та Російської імперії". Від спадщини І.Сцібор-Мархоцького зберіглося достатньо багато: його резиденція в Отрокові з замком, форумом, тріумфальною аркою і штучними гротами, величезні млини в Кружківцях і Притулії, декілька храмів. В колишній столиці Миньківцях відкрито музей Миньковецької держави.


Колись Миньківці були містечком, потім - столицею, потім - райцентром, а зараз - просто селом. Вперше Минківці згадуються в Грамоті від 20 жовтня 1407 року, виданої в містечку Добростан королем Ягайлом на володіння Миньківцями: "Грамота, в силу якої Владислав, король Польщі, а також земель… і т.ін., надає у вічне дарування за вірність та службу самому Якушу з Маньківців і його пасербу Клементу та їхнім спадкоємцям с.Маньківці на р.Ров та с.Миньківці на р.Ушиця у Подільській землі та Кам'янецькому повіті з усіма чиншами, полями, ловами, пасіками, озерами, рибними ставками, млинами, і з усім, що до цього відноситься і т.ін. з тим, щоб вони мали там постійно проживати та в усіх походах з одним копійником і трьома стрільцями нам служити, а також брати участь у місцевих походах з усіма людьми, оскільки необхідно обороняти землі; податі ж, загальні побори, відробітки і податки, що попереднім своїм князям, володарям і господарям Поділля вони мали звичай виплачувати, нехай виплачують…"


Протягом 15-16 століть Миньківці були 8 разів зруйновані татарами. На початку XVII ст. вони потрапили у власність до польських шляхтичів Станіславських гербу Пилява. Один із них, Адам Станіславський, виклопотав у короля Владислава IV у 1637 році для Миньківців магдебурзьське право.Ймовірно, Станіславські спорудили тут невелику фортецю на пагорбі всередині долини. Під час Хмельничини Миньківці знову були спустошені. Відомо, що у 30-40 роках 18-го століття Миньковецький ключ належав магнатам Жевуським.


У 1772 році Ярмолинецький ключ придбав Войцех Сцибор-Мархоцький, а вже у 1782 році році він обміняв Ярмолинці на Миньківці. Таким чином, Миньківці отримали нового власника, племінник якого Ігнацій Єжи Сцибор-Мархоцький створив Миньковецьку Державу. У період головування Ігнація, село відродилось та першим у Східній Європі позбулось кріпосницького ладу.


Декілька років тому у Миньківцях відбулося урочисте відкриття музею Ігнація Сцибора Мархоцького. Цей музей, який постав зусиллями Володимира Захар'єва, є першим приватним закладом такого типу у Хмельницькій області. У будинку розташувався і Центр Мархоцькознавства.


Ініціали на паркані "IM" (Ігнацій Мархоцький):


В музеї:








В старому будинку, де розташований музей, є підземелля:










У флігелі під черепичним дахом - кабінет директора:


У 1838 році в Миньківцях було завершено будівництво кам'яної православної церкви на честь Архангела Михаїла. З колишньої дерев'яної церкви до нової дзвіниці перенесли дзвони.






Ще трохи фото села:

http://andy-travelua.livejournal.com/514056.html

На минулі вихідні випадково випала нагода в чергове відвідати Польщу. Не був там вже 4 роки. За цей час польські прикордонники стали ще більш злішими, а поїзди польських залізниць як запізнюватися, так і запізнюються. Але не будемо про погане. Попри все, Жеч Посполита залишається однією з моїх найулюбленіних країн. Завжди відчуваю себе там так, як вдома. А різноманітна архітектура країни дає фори будь-яким західноєвропейським шедеврам. На цей раз відвідав міста, в яких раніше не був: Варшаву і Торунь.


Замкова площа у Варшаві (вид з башти костелу св. Анни):


Королівський замок у Варшаві:


Інтер'єри королівського замку:


Королівський трон:


Катедра св. Івана Хрестителя:


Вул. Пивна:


Вул. Святоянська:


Площа Старий Ринок:






Барбакан:


Костел св. Хреста ордену місіонерів:


Костел візиток:


Президентський палац (палац Конєцпольських-Любомирських):


Палац Чапських:


Вид на Краківське передмістя та новий центр міста з башти костелу св. Анни:


Ще раз королівський замок:


Готичний ганзейський Торунь, в який я так давно мріям потрапити, виявився фантастичним! Останній раз мене так вражав хіба що Гданськ.


Площа Ринок з готичною ратушею і бароковим костелом св. Духа:


Ратушна вежа:


Готичні інтер'єри ратуші:


Вид з ратушної вежи:


Двір Артуса на Ринку:


Неоготична пошта:


Кам'яниця "Під зіркою" на площі Ринок:


Північна сторона площі Ринок:


Старовинні кам'яниці в Старому місті:




Найвідомішим уроженцем Торуня є асторном і математик Миколай Коперник, який тут народився:


Будинок Коперника в центрі Торуня:


Бароковий шпіхлір (зерносховище):


Руїни замку хрестоносців:


Старе місто в Торуні обнесено середньовічним муром з баштами. Деяки з них - дуже цікаві і оригінальні. Наприклад, "Крива вежа":


Як і в Гданську, в Торуні є свій "Журав":


Limnigraf - вимірювальна станція:


Вид на Нове місто в Торуні:


Площа Новий Ринок в Новому місті:


Готичний костел Пресв. Діви Марії:


Костел св. Якова:


Вночі Торунь особливо привабливий:


Залишок часу в другий день мандрівки присвятив ваоршавському перемлістю Вілянув, до розрашований найвеличнійший палацовий комплекс Речі Посполитої. Резиденція належала польському королю Яну ІІІ Собєському.


Західний фасад:


Східний фасад:


Оформлення фасадів:






Декоративні башти:




Король Ян ІІІ Собєський:


Пишні інтер'єри вілянувського палацу:

http://andy-travelua.livejournal.com/513568.html

На минулі вихідні випадково випала нагода в чергове відвідати Польщу. Не був там вже 4 роки. За цей час польські прикордонники стали ще більш злішими, а поїзди польських залізниць як запізнюватися, так і запізнюються. Але не будемо про погане. Попри все, Жеч Посполита залишається однією з моїх найулюбленіних країн. Завжди відчуваю себе там так, як вдома. А різноманітна архітектура країни дає фори будь-яким західноєвропейським шедеврам. На цей раз відвідав міста, в яких раніше не був: Варшаву і Торунь.


Замкова площа у Варшаві (вид з башти костелу св. Анни):


Королівський замок у Варшаві:


Інтер'єри королівського замку:


Королівський трон:


Катедра св. Івана Хрестителя:


Вул. Пивна:


Вул. Святоянська:


Площа Старий Ринок:






Барбакан:


Костел св. Хреста ордену місіонерів:


Костел візиток:


Президентський палац (палац Конєцпольських-Любомирських):


Палац Чапських:


Вид на Краківське передмістя та новий центр міста з башти костелу св. Анни:


Ще раз королівський замок:


Готичний ганзейський Торунь, в який я так давно мріям потрапити, виявився фантастичним! Останній раз мене так вражав хіба що Гданськ.


Площа Ринок з готичною ратушею і бароковим костелом св. Духа:


Ратушна вежа:


Готичні інтер'єри ратуші:


Вид з ратушної вежи:


Двір Артуса на Ринку:


Неоготична пошта:


Кам'яниця "Під зіркою" на площі Ринок:


Північна сторона площі Ринок:


Старовинні кам'яниці в Старому місті:




Найвідомішим уроженцем Торуня є асторном і математик Миколай Коперник, який тут народився:


Будинок Коперника в центрі Торуня:


Бароковий шпіхлір (зерносховище):


Руїни замку хрестоносців:


Старе місто в Торуні обнесено середньовічним муром з баштами. Деяки з них - дуже цікаві і оригінальні. Наприклад, "Крива вежа":


Як і в Гданську, в Торуні є свій "Журав":


Limnigraf - вимірювальна станція:


Вид на Нове місто в Торуні:


Площа Новий Ринок в Новому місті:


Готичний костел Пресв. Діви Марії:


Костел св. Якова:


Вночі Торунь особливо привабливий:


Залишок часу в другий день мандрівки присвятив ваоршавському перемлістю Вілянув, до розрашований найвеличнійший палацовий комплекс Речі Посполитої. Резиденція належала польському королю Яну ІІІ Собєському.


Західний фасад:


Східний фасад:


Оформлення фасадів:






Декоративні башти:




Король Ян ІІІ Собєський:


Пишні інтер'єри вілянувського палацу:

http://andy-travelua.livejournal.com/513568.html

Цього року відкрив для себе Олександрію. Проїжджав її сотні або тисячі разів, але не міг уявити, що місто на Кіровоградщині таїть в собі безліч яскравих таємниць. Вдумайтесь - в місті близько 100 пам'яток архітектури! Ось лише деякі з них: пожежна каланча з курантами, яка не поступається західноєвропейським ратушам, синагога, театр, стильні модернові купецькі особняки, будівлі місцевих органів влади (управи), будівлі училищ, що нагадують палаци, багато старої одноповерхової дореволюційної забудови. І жодного туриста! З містом познайомився випадково: робив пересадку з поїзда на поїзд, їдучи з Дніпра до Хмельницького. Вражений містом, нещодавно спеціально виділив 2 години, щоб докладніше з ним познайомитися.


Прийнято вважати, що Олександрія виникла на місце поселення Усиківка, яке відомо з 1746 року. Поселення виникло як козацький зимівник, заснований запорозьким козаком Вусом, разом з побратимами та молодими козаками (джурами). Від часу свого заснування Усівка (або Усиківка) була укріпленим пунктом, який стояв на шляху набігів кримських татар та походів шляхти на землі обабіч Інгульця. Поселення стояло на важливому торговому чумацькому шляху з Полтави у Крим. Офіційно статус поселення Усівка отримала у 1754 році.


У 1752-1764 роках в Усівці була розміщена 3 рота новосербського Пандурського полку. В цей час російський уряд створив Нову Сербію - військово-поселенську територію для переселення сербів з територій Габсбурської монархії. Новими поселенцями були переважно серби, румуни, хорвати, болгари. Замість Усиківки з'являється шанець Бечея або Беча, нова назва походить від назви річки в Сербії. Взимку 1769 р. місцеве населення разом з гарнізоном успішно витримало облогу військ хана Керім-Гірея.


У 1764 р. Нова Сербія була скасована і Усиківка ввійшла до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, яка проіснувала до 1783 року, коли її територію було включено до складу Катеринославського намісництва. З 1784 року намісництво було розділене на дві губернії: Новоросійську і Азовську, укріплення Бечея стало повітовим містом з назвою Олександрійськ. Пізніше назва міста змінилася на Олександрію. 14 березня 1806 р. було створено Олександрійський повіт, що входив до складу Херсонської губернії. У 1793 році тут було 120 хат-мазанок, в яких проживало 738 чоловік. Цегляні будівлі - міської ратуші, сирітського суду, казначейства, квартирної комісії з'явилися лише на початку XIX ст.


Почнемо знайомство з Олександрією з найяскравішої її пам'ятки - будинку пожежного депо (вул. Калініна, 10). Будівлю зведено у 1897 році.




Найпомітніша частина будівлі - каланча з годинником, є своєрідним символом Олександрії:




Пожежна каланча, "прописана" за адресою: вул. Калініна 10, насправді знаходиться на вулиці Першотравневій. Саме націй вулиці розташовано багато цінних архітектурних пам'яток Олександрії. Одна з них - водонапірна вежа, що нагадує замкову башту. Насправді, вежу побудовано наприкінці ХІХ століття і знаходиться вона на території міської лікарні (вул. Семашка, 15), а насправді - на вул. Першотравневій:




Синагога "Бешмедріс", середина ХІХ ст. (вул. Першотравнева, 31а):


Будинок притулку для сиріт, кін. ХІХ ст. (вул. Першотравнева, 23а):








Житловий будинок купця С. Г. Пищевича, 1902 р. (вул. Першотравнева, 4):








Земська управа, 1908 рік (вул. Шевченка, 71):










Театр, перша половина ХІХ ст. (вул. 6 Грудня, 2):


Комплекс початкового училища, кін. ХІХ ст. (вул. Першотравнева, 16-20):






Жіноча гімназія, кін. XIX ст. (вул. Діброви, 25):






Царські стайні, кін. XIX ст. (вул. Діброви, 27):


Купецький житловий будинок, 1911 рік (вул. Свердлова, 28):




Маленька церківка поруч:


Єврейська школа, кін. XIX ст. (вул. Свердлова, 5):


Школа Волотковського, друга пол. XIX ст. (вул. Свердлова, 7):


Будинок Труховського, кін. XIX ст. — поч. XX ст. (вул. Свердлова, 16):




Міська управа, поч. ХХ ст. (вул. 6 Грудня, 8):


Житловий будинок, кін. ХІХ ст. (вул. 6 Грудня, 5):




Будинок бібліотеки, поч. ХХ ст. (вул. Шевченка, 66):


Житловий будинок, поч. XX ст. (вул. Пролетарська, 7):


Житлові будинки на колишній вулиці Центральній (зараз - Пролетарська):









Комплекс споруд гусарського ескадрону, кін. XIX ст. (вул. Діброви, 77/95):




Чоловіча гімназія, 1903 рік (вул. Діброви, 85):




Житловий будинок, кін. XIX ст. (вул. Діброви, 38):


Типовий приватний будинок:


Головна площа Олександрії - Соборний майдан:


Повз нього проходить широкий бульвар - Соборний проспект. Тут також є декілька пам'яток.
Громадський будинок, 1910 рік (Соборний проспект, 21):


Будинок банку, кін. ХІХ ст. (Соборний проспект, 53/14)


В будинку громадського призначення поч. XX ст. квартирується церква (Соборний майдан, 21):

http://andy-travelua.livejournal.com/513050.html

Городок на Львівщині (історичні назви - Городок Соляний, Городок Галицький, Городок під Львовом, Городок Ягеллонський) - одне з найстаріших міст на території сучасної України, який виник і сформувався в княжу добу. Вперше про Городок згадує Нестор Літописець ще у 1213 році як поселення Галицько-Волинського князівства. В Городку наприкінці XIV - початку XV століття любив проводити час польський король Владислав II Ягайло, тут же він і помер у 1434 році. На його честь у 1906 році місто отримало назву "Городок Ягеллонський", яку поляки використовують і досі.

Добиратися в Городок дуже просто: маршрутки з приміського вокзалу у Львові відправляються з інтервалом в декілька хвилин (час поїздки - близько півгодини). Можна добиратися і електричною з приміського вокзалу. Як і будь-яке галицьке місто, Городок зберіг цілу купу пам'яток минулого: готичний костел в багатовіковою історією, монастир францисканців, старовинні церкви, ратуша, забудова площі Ринок. Пам'ятки більш-менш компактно розташовані в центрі міста. На огляд всіх цікавинок Городка вистачить трьох годин.




Почнемо огляд міста з історичної площі Ринок, яка зараз носить назву Майдан Гайдамаків. Раніше площа являла собою величезний прямокутник, забудований історичними будівлями, в південно-західному кутку якого стояла ратуша. Ратуша і більшість будинків збереглися, але в радянські часи майже по діагоналі площі пройшла досить жвава траса, яка розділила площу Ринок і змінила її конфігурацію.


Ратуша в Городку (будинок магістрату) була збудована у 1832 році у стилі класицизму. Ратуша має 2 поверхи, у плані нагадує літеру "П".


Вежа ратуші височіє над головним входом. На третьому ярусі вежі розміщується герб Городка, четвертий ярус прикрашають балкончики. Ще вище - годинник-куранти з чотирма циферблатами. Колись вежу прикрашав гостроверхий дах конічної форми, який завершувався флюгером.


В будівлі ратуші розташована Городоцька міська рада, а на першому поверсі - міститься Городоцький історико-краєзнавчий музей.






Східну частину площі Ринок займає найстаріша збережена будівля Городка - фарний костел Воздвиження Чесного Хреста. Відомо, що у 1372 році Польський намісник Владислав Опольчик дав чималі кошти на розвиток костелу. За іншою версією Опольчик лише збудував невеликий костельчик, а розбудовано храм було у 1419 році вже за короля Владислава ІІ Ягайла. Саме тоді костел набув готичних рис.


За даними чотирьохтомника "Пам'ятки містобудування і архітектури Української РСР" будівництво храму здійснене в три етапи. До початку XV ст. відноситься лише хор. Східна частина головної нави і каплиці добудовані в XVIII ст.


В ході останньої реконструкції, проведеної в 1930-х рр. архітектором Б. Віктором, була добудована західна, найвеличніша частина костьолу. Древній білокам'яний портал головного входу вмонтували в північну стіну нової прибудови.




Костел являє собою цегляну ринавну базиліка з витягнутим хором з п'ятистінною гранованою апсидою і прямокутними в плані каплицями, що примикають до головної навиз півночі і півдня. Західний фасад прикрашений напівкруглими вежами, завершений стилізованим ступінчастим фронтоном, прикрашений скульптурами в нішах. Фасад костелу Воздвиження Чесного Хреста прикрашають три скульптури невідомих авторів: це апостоли Петро і Павло, скульптура Божої Матері.


Плебанія костелу:


Історичні будинки на площі Ринок:
















Будинок суду:


Бібліотека в особняку поч. ХІХ століття:




Колишня гімназія, сьогодні - школа:




В центрі площі - величезна писанка:


На північний захід від площі Ринок по дорозі до парку знаходиться ще один давній храмовий комплекс Городка - колишній монастир францисканців. Монастир був заснований у XV ст. за польського короля Владислава Ягайла над озером поруч з королівським замком. Монастир був сполучений із замком підземним ходом. За легендою, в стінах обителі було поховано серце короля Ягайла.


Монастирський костел невеликий, однонавовий, з напівкруглою апсидою. Від нього збереглися лише зовнішні стіни з віконними отворами, що їх прорізали.




До храму був прибудований одноповерховий будинок келій, прямокутної форми з внутрішнім закритим двориком. Будівля келій цегляна, одноповерхова, коридорної системи, з прямокутним внутрішнім двориком. Фасади не мають архітектурного декору.


Внаслідок першого поділу Польщі у 1772 році і перехід Галичини під австрійську корону, монастир францисканців в Городку був ліквідований. Костел перетворили на гарнізонну тюрму, а в монастирських келіях розквартирували австрійське військо. Після першої світової війни, за поляків монастир також використовувався для військових потреб, а костел використовувався як каплиця. За німців монастир використовували для утримання французьких полонених, а після війни тут розміщувалися радянські війська. У 80-х роках ХХ ст. монастирські келії використовувалися під складські приміщення Львівського заводу "Кінескоп".


У серпні 1994 року колишній францисканський монастир було передано греко-католицьким ченцям Студійського статуту, які відродили обітель, і наразі він функціонує під титулом Святопреображенського Студитського монастир УГКЦ.


На францисканським монастирем на півострові на місці, де стояв давньоруський замок знаходиться парк.


З парку відкривається чудовий вид на Городоцький став і передмістя Городка:






В історичному центрі міста поруч з площею Ринок розташований ще один давній храм - Благовіщенська церква. Храм зведено у 1633 році на місці старої дерев'яної церкви з дозволу городоцького старости Фердинанда Мишковського. У 1869 році стіни церкви укріпили кам'яним цоколем та могутніми контрфорсами. У 1880-і роки дерев'яні куполи замінили на кам'яні, а пізніше до північної стіни апсиди прибудували купольну каплицю і бічне приміщення. Церква використовується греко-католицькою громадою.






На захід від історичного центру в Черлянському передмісті є ще один цікавий храм - дерев'яна церква Івана Хрестителя. Вона була побудована у 1755 році на місці старої, яка існувала ще у 1403 році. Її попередниця згоріла у 1752 році. Настінний розпис храму виконав маляр Федір Щербокоський у 1861 році за служіння отця Лева Терещаківського.


Церква складається з трьох квадратних в плані зрубів - великого центрального і менших бічних. Основні зруби однієї висоти, перекриті шоломоподібними главами на восьмериках, однієї ширини із зрубами, завершені главками. Зруби оточені широким піддашшям на випусках вінців, обшиті гонтом. У інтер'єрі усі зруби висотно розкриті до основи барабанів главок. Простір центрального зрубу відокремлений двох'ярусною аркою-вирізом від низького бабинца, над яким влаштовані хори.


Реставрація пам'ятника проведена в 1980 р. архітектором Б.Я.Киндзельским, коли храму повернули первісний вигляд. У радянські часи в храмі перебував музей етнографії і народної вишивки. Сьогодні належить Українській автокефальній православній церкві.


Багато історичної забудови збереглося на вул. Львівській, що веде від площі Ринок (майдану Гайдамаків) у бік Львова.












Приклад провінційного модерну:


Будинок пошти, на якій у 30 листопада 1932 здійснила напад боївка ОУН:


Історична забудова збереглася і в Черлянському передмісті на південь від площі Ринок на містком через річку Верещиця:

http://andy-travelua.livejournal.com/512658.html

Городок на Львівщині (історичні назви - Городок Соляний, Городок Галицький, Городок під Львовом, Городок Ягеллонський) - одне з найстаріших міст на території сучасної України, який виник і сформувався в княжу добу. Вперше про Городок згадує Нестор Літописець ще у 1213 році як поселення Галицько-Волинського князівства. В Городку наприкінці XIV - початку XV століття любив проводити час польський король Владислав II Ягайло, тут же він і помер у 1434 році. На його честь у 1906 році місто отримало назву "Городок Ягеллонський", яку поляки використовують і досі.

Добиратися в Городок дуже просто: маршрутки з приміського вокзалу у Львові відправляються з інтервалом в декілька хвилин (час поїздки - близько півгодини). Можна добиратися і електричною з приміського вокзалу. Як і будь-яке галицьке місто, Городок зберіг цілу купу пам'яток минулого: готичний костел в багатовіковою історією, монастир францисканців, старовинні церкви, ратуша, забудова площі Ринок. Пам'ятки більш-менш компактно розташовані в центрі міста. На огляд всіх цікавинок Городка вистачить трьох годин.




Почнемо огляд міста з історичної площі Ринок, яка зараз носить назву Майдан Гайдамаків. Раніше площа являла собою величезний прямокутник, забудований історичними будівлями, в південно-західному кутку якого стояла ратуша. Ратуша і більшість будинків збереглися, але в радянські часи майже по діагоналі площі пройшла досить жвава траса, яка розділила площу Ринок і змінила її конфігурацію.


Ратуша в Городку (будинок магістрату) була збудована у 1832 році у стилі класицизму. Ратуша має 2 поверхи, у плані нагадує літеру "П".


Вежа ратуші височіє над головним входом. На третьому ярусі вежі розміщується герб Городка, четвертий ярус прикрашають балкончики. Ще вище - годинник-куранти з чотирма циферблатами. Колись вежу прикрашав гостроверхий дах конічної форми, який завершувався флюгером.


В будівлі ратуші розташована Городоцька міська рада, а на першому поверсі - міститься Городоцький історико-краєзнавчий музей.






Східну частину площі Ринок займає найстаріша збережена будівля Городка - фарний костел Воздвиження Чесного Хреста. Відомо, що у 1372 році Польський намісник Владислав Опольчик дав чималі кошти на розвиток костелу. За іншою версією Опольчик лише збудував невеликий костельчик, а розбудовано храм було у 1419 році вже за короля Владислава ІІ Ягайла. Саме тоді костел набув готичних рис.


За даними чотирьохтомника "Пам'ятки містобудування і архітектури Української РСР" будівництво храму здійснене в три етапи. До початку XV ст. відноситься лише хор. Східна частина головної нави і каплиці добудовані в XVIII ст.


В ході останньої реконструкції, проведеної в 1930-х рр. архітектором Б. Віктором, була добудована західна, найвеличніша частина костьолу. Древній білокам'яний портал головного входу вмонтували в північну стіну нової прибудови.




Костел являє собою цегляну ринавну базиліка з витягнутим хором з п'ятистінною гранованою апсидою і прямокутними в плані каплицями, що примикають до головної навиз півночі і півдня. Західний фасад прикрашений напівкруглими вежами, завершений стилізованим ступінчастим фронтоном, прикрашений скульптурами в нішах. Фасад костелу Воздвиження Чесного Хреста прикрашають три скульптури невідомих авторів: це апостоли Петро і Павло, скульптура Божої Матері.


Плебанія костелу:


Історичні будинки на площі Ринок:
















Будинок суду:


Бібліотека в особняку поч. ХІХ століття:




Колишня гімназія, сьогодні - школа:




В центрі площі - величезна писанка:


На північний захід від площі Ринок по дорозі до парку знаходиться ще один давній храмовий комплекс Городка - колишній монастир францисканців. Монастир був заснований у XV ст. за польського короля Владислава Ягайла над озером поруч з королівським замком. Монастир був сполучений із замком підземним ходом. За легендою, в стінах обителі було поховано серце короля Ягайла.


Монастирський костел невеликий, однонавовий, з напівкруглою апсидою. Від нього збереглися лише зовнішні стіни з віконними отворами, що їх прорізали.




До храму був прибудований одноповерховий будинок келій, прямокутної форми з внутрішнім закритим двориком. Будівля келій цегляна, одноповерхова, коридорної системи, з прямокутним внутрішнім двориком. Фасади не мають архітектурного декору.


Внаслідок першого поділу Польщі у 1772 році і перехід Галичини під австрійську корону, монастир францисканців в Городку був ліквідований. Костел перетворили на гарнізонну тюрму, а в монастирських келіях розквартирували австрійське військо. Після першої світової війни, за поляків монастир також використовувався для військових потреб, а костел використовувався як каплиця. За німців монастир використовували для утримання французьких полонених, а після війни тут розміщувалися радянські війська. У 80-х роках ХХ ст. монастирські келії використовувалися під складські приміщення Львівського заводу "Кінескоп".


У серпні 1994 року колишній францисканський монастир було передано греко-католицьким ченцям Студійського статуту, які відродили обітель, і наразі він функціонує під титулом Святопреображенського Студитського монастир УГКЦ.


На францисканським монастирем на півострові на місці, де стояв давньоруський замок знаходиться парк.


З парку відкривається чудовий вид на Городоцький став і передмістя Городка:






В історичному центрі міста поруч з площею Ринок розташований ще один давній храм - Благовіщенська церква. Храм зведено у 1633 році на місці старої дерев'яної церкви з дозволу городоцького старости Фердинанда Мишковського. У 1869 році стіни церкви укріпили кам'яним цоколем та могутніми контрфорсами. У 1880-і роки дерев'яні куполи замінили на кам'яні, а пізніше до північної стіни апсиди прибудували купольну каплицю і бічне приміщення. Церква використовується греко-католицькою громадою.






На захід від історичного центру в Черлянському передмісті є ще один цікавий храм - дерев'яна церква Івана Хрестителя. Вона була побудована у 1755 році на місці старої, яка існувала ще у 1403 році. Її попередниця згоріла у 1752 році. Настінний розпис храму виконав маляр Федір Щербокоський у 1861 році за служіння отця Лева Терещаківського.


Церква складається з трьох квадратних в плані зрубів - великого центрального і менших бічних. Основні зруби однієї висоти, перекриті шоломоподібними главами на восьмериках, однієї ширини із зрубами, завершені главками. Зруби оточені широким піддашшям на випусках вінців, обшиті гонтом. У інтер'єрі усі зруби висотно розкриті до основи барабанів главок. Простір центрального зрубу відокремлений двох'ярусною аркою-вирізом від низького бабинца, над яким влаштовані хори.


Реставрація пам'ятника проведена в 1980 р. архітектором Б.Я.Киндзельским, коли храму повернули первісний вигляд. У радянські часи в храмі перебував музей етнографії і народної вишивки. Сьогодні належить Українській автокефальній православній церкві.


Багато історичної забудови збереглося на вул. Львівській, що веде від площі Ринок (майдану Гайдамаків) у бік Львова.












Приклад провінційного модерну:


Будинок пошти, на якій у 30 листопада 1932 здійснила напад боївка ОУН:


Історична забудова збереглася і в Черлянському передмісті на південь від площі Ринок на містком через річку Верещиця:

http://andy-travelua.livejournal.com/512658.html

Городок на Львівщині (історичні назви - Городок Соляний, Городок Галицький, Городок під Львовом, Городок Ягеллонський) - одне з найстаріших міст на території сучасної України, який виник і сформувався в княжу добу. Вперше про Городок згадує Нестор Літописець ще у 1213 році як поселення Галицько-Волинського князівства. В Городку наприкінці XIV - початку XV століття любив проводити час польський король Владислав II Ягайло, тут же він і помер у 1434 році. На його честь у 1906 році місто отримало назву "Городок Ягеллонський", яку поляки використовують і досі.

Добиратися в Городок дуже просто: маршрутки з приміського вокзалу у Львові відправляються з інтервалом в декілька хвилин (час поїздки - близько півгодини). Можна добиратися і електричною з приміського вокзалу. Як і будь-яке галицьке місто, Городок зберіг цілу купу пам'яток минулого: готичний костел в багатовіковою історією, монастир францисканців, старовинні церкви, ратуша, забудова площі Ринок. Пам'ятки більш-менш компактно розташовані в центрі міста. На огляд всіх цікавинок Городка вистачить трьох годин.




Почнемо огляд міста з історичної площі Ринок, яка зараз носить назву Майдан Гайдамаків. Раніше площа являла собою величезний прямокутник, забудований історичними будівлями, в південно-західному кутку якого стояла ратуша. Ратуша і більшість будинків збереглися, але в радянські часи майже по діагоналі площі пройшла досить жвава траса, яка розділила площу Ринок і змінила її конфігурацію.


Ратуша в Городку (будинок магістрату) була збудована у 1832 році у стилі класицизму. Ратуша має 2 поверхи, у плані нагадує літеру "П".


Вежа ратуші височіє над головним входом. На третьому ярусі вежі розміщується герб Городка, четвертий ярус прикрашають балкончики. Ще вище - годинник-куранти з чотирма циферблатами. Колись вежу прикрашав гостроверхий дах конічної форми, який завершувався флюгером.


В будівлі ратуші розташована Городоцька міська рада, а на першому поверсі - міститься Городоцький історико-краєзнавчий музей.






Східну частину площі Ринок займає найстаріша збережена будівля Городка - фарний костел Воздвиження Чесного Хреста. Відомо, що у 1372 році Польський намісник Владислав Опольчик дав чималі кошти на розвиток костелу. За іншою версією Опольчик лише збудував невеликий костельчик, а розбудовано храм було у 1419 році вже за короля Владислава ІІ Ягайла. Саме тоді костел набув готичних рис.


За даними чотирьохтомника "Пам'ятки містобудування і архітектури Української РСР" будівництво храму здійснене в три етапи. До початку XV ст. відноситься лише хор. Східна частина головної нави і каплиці добудовані в XVIII ст.


В ході останньої реконструкції, проведеної в 1930-х рр. архітектором Б. Віктором, була добудована західна, найвеличніша частина костьолу. Древній білокам'яний портал головного входу вмонтували в північну стіну нової прибудови.




Костел являє собою цегляну ринавну базиліка з витягнутим хором з п'ятистінною гранованою апсидою і прямокутними в плані каплицями, що примикають до головної навиз півночі і півдня. Західний фасад прикрашений напівкруглими вежами, завершений стилізованим ступінчастим фронтоном, прикрашений скульптурами в нішах. Фасад костелу Воздвиження Чесного Хреста прикрашають три скульптури невідомих авторів: це апостоли Петро і Павло, скульптура Божої Матері.


Плебанія костелу:


Історичні будинки на площі Ринок:
















Будинок суду:


Бібліотека в особняку поч. ХІХ століття:




Колишня гімназія, сьогодні - школа:




В центрі площі - величезна писанка:


На північний захід від площі Ринок по дорозі до парку знаходиться ще один давній храмовий комплекс Городка - колишній монастир францисканців. Монастир був заснований у XV ст. за польського короля Владислава Ягайла над озером поруч з королівським замком. Монастир був сполучений із замком підземним ходом. За легендою, в стінах обителі було поховано серце короля Ягайла.


Монастирський костел невеликий, однонавовий, з напівкруглою апсидою. Від нього збереглися лише зовнішні стіни з віконними отворами, що їх прорізали.




До храму був прибудований одноповерховий будинок келій, прямокутної форми з внутрішнім закритим двориком. Будівля келій цегляна, одноповерхова, коридорної системи, з прямокутним внутрішнім двориком. Фасади не мають архітектурного декору.


Внаслідок першого поділу Польщі у 1772 році і перехід Галичини під австрійську корону, монастир францисканців в Городку був ліквідований. Костел перетворили на гарнізонну тюрму, а в монастирських келіях розквартирували австрійське військо. Після першої світової війни, за поляків монастир також використовувався для військових потреб, а костел використовувався як каплиця. За німців монастир використовували для утримання французьких полонених, а після війни тут розміщувалися радянські війська. У 80-х роках ХХ ст. монастирські келії використовувалися під складські приміщення Львівського заводу "Кінескоп".


У серпні 1994 року колишній францисканський монастир було передано греко-католицьким ченцям Студійського статуту, які відродили обітель, і наразі він функціонує під титулом Святопреображенського Студитського монастир УГКЦ.


На францисканським монастирем на півострові на місці, де стояв давньоруський замок знаходиться парк.


З парку відкривається чудовий вид на Городоцький став і передмістя Городка:






В історичному центрі міста поруч з площею Ринок розташований ще один давній храм - Благовіщенська церква. Храм зведено у 1633 році на місці старої дерев'яної церкви з дозволу городоцького старости Фердинанда Мишковського. У 1869 році стіни церкви укріпили кам'яним цоколем та могутніми контрфорсами. У 1880-і роки дерев'яні куполи замінили на кам'яні, а пізніше до північної стіни апсиди прибудували купольну каплицю і бічне приміщення. Церква використовується греко-католицькою громадою.






На захід від історичного центру в Черлянському передмісті є ще один цікавий храм - дерев'яна церква Івана Хрестителя. Вона була побудована у 1755 році на місці старої, яка існувала ще у 1403 році. Її попередниця згоріла у 1752 році. Настінний розпис храму виконав маляр Федір Щербокоський у 1861 році за служіння отця Лева Терещаківського.


Церква складається з трьох квадратних в плані зрубів - великого центрального і менших бічних. Основні зруби однієї висоти, перекриті шоломоподібними главами на восьмериках, однієї ширини із зрубами, завершені главками. Зруби оточені широким піддашшям на випусках вінців, обшиті гонтом. У інтер'єрі усі зруби висотно розкриті до основи барабанів главок. Простір центрального зрубу відокремлений двох'ярусною аркою-вирізом від низького бабинца, над яким влаштовані хори.


Реставрація пам'ятника проведена в 1980 р. архітектором Б.Я.Киндзельским, коли храму повернули первісний вигляд. У радянські часи в храмі перебував музей етнографії і народної вишивки. Сьогодні належить Українській автокефальній православній церкві.


Багато історичної забудови збереглося на вул. Львівській, що веде від площі Ринок (майдану Гайдамаків) у бік Львова.












Приклад провінційного модерну:


Будинок пошти, на якій у 30 листопада 1932 здійснила напад боївка ОУН:


Історична забудова збереглася і в Черлянському передмісті на південь від площі Ринок на містком через річку Верещиця:

http://andy-travelua.livejournal.com/512658.html

Городок на Львівщині (історичні назви - Городок Соляний, Городок Галицький, Городок під Львовом, Городок Ягеллонський) - одне з найстаріших міст на території сучасної України, який виник і сформувався в княжу добу. Вперше про Городок згадує Нестор Літописець ще у 1213 році як поселення Галицько-Волинського князівства. В Городку наприкінці XIV - початку XV століття любив проводити час польський король Владислав II Ягайло, тут же він і помер у 1434 році. На його честь у 1906 році місто отримало назву "Городок Ягеллонський", яку поляки використовують і досі.

Добиратися в Городок дуже просто: маршрутки з приміського вокзалу у Львові відправляються з інтервалом в декілька хвилин (час поїздки - близько півгодини). Можна добиратися і електричною з приміського вокзалу. Як і будь-яке галицьке місто, Городок зберіг цілу купу пам'яток минулого: готичний костел в багатовіковою історією, монастир францисканців, старовинні церкви, ратуша, забудова площі Ринок. Пам'ятки більш-менш компактно розташовані в центрі міста. На огляд всіх цікавинок Городка вистачить трьох годин.




Почнемо огляд міста з історичної площі Ринок, яка зараз носить назву Майдан Гайдамаків. Раніше площа являла собою величезний прямокутник, забудований історичними будівлями, в південно-західному кутку якого стояла ратуша. Ратуша і більшість будинків збереглися, але в радянські часи майже по діагоналі площі пройшла досить жвава траса, яка розділила площу Ринок і змінила її конфігурацію.


Ратуша в Городку (будинок магістрату) була збудована у 1832 році у стилі класицизму. Ратуша має 2 поверхи, у плані нагадує літеру "П".


Вежа ратуші височіє над головним входом. На третьому ярусі вежі розміщується герб Городка, четвертий ярус прикрашають балкончики. Ще вище - годинник-куранти з чотирма циферблатами. Колись вежу прикрашав гостроверхий дах конічної форми, який завершувався флюгером.


В будівлі ратуші розташована Городоцька міська рада, а на першому поверсі - міститься Городоцький історико-краєзнавчий музей.






Східну частину площі Ринок займає найстаріша збережена будівля Городка - фарний костел Воздвиження Чесного Хреста. Відомо, що у 1372 році Польський намісник Владислав Опольчик дав чималі кошти на розвиток костелу. За іншою версією Опольчик лише збудував невеликий костельчик, а розбудовано храм було у 1419 році вже за короля Владислава ІІ Ягайла. Саме тоді костел набув готичних рис.


За даними чотирьохтомника "Пам'ятки містобудування і архітектури Української РСР" будівництво храму здійснене в три етапи. До початку XV ст. відноситься лише хор. Східна частина головної нави і каплиці добудовані в XVIII ст.


В ході останньої реконструкції, проведеної в 1930-х рр. архітектором Б. Віктором, була добудована західна, найвеличніша частина костьолу. Древній білокам'яний портал головного входу вмонтували в північну стіну нової прибудови.




Костел являє собою цегляну ринавну базиліка з витягнутим хором з п'ятистінною гранованою апсидою і прямокутними в плані каплицями, що примикають до головної навиз півночі і півдня. Західний фасад прикрашений напівкруглими вежами, завершений стилізованим ступінчастим фронтоном, прикрашений скульптурами в нішах. Фасад костелу Воздвиження Чесного Хреста прикрашають три скульптури невідомих авторів: це апостоли Петро і Павло, скульптура Божої Матері.


Плебанія костелу:


Історичні будинки на площі Ринок:
















Будинок суду:


Бібліотека в особняку поч. ХІХ століття:




Колишня гімназія, сьогодні - школа:




В центрі площі - величезна писанка:


На північний захід від площі Ринок по дорозі до парку знаходиться ще один давній храмовий комплекс Городка - колишній монастир францисканців. Монастир був заснований у XV ст. за польського короля Владислава Ягайла над озером поруч з королівським замком. Монастир був сполучений із замком підземним ходом. За легендою, в стінах обителі було поховано серце короля Ягайла.


Монастирський костел невеликий, однонавовий, з напівкруглою апсидою. Від нього збереглися лише зовнішні стіни з віконними отворами, що їх прорізали.




До храму був прибудований одноповерховий будинок келій, прямокутної форми з внутрішнім закритим двориком. Будівля келій цегляна, одноповерхова, коридорної системи, з прямокутним внутрішнім двориком. Фасади не мають архітектурного декору.


Внаслідок першого поділу Польщі у 1772 році і перехід Галичини під австрійську корону, монастир францисканців в Городку був ліквідований. Костел перетворили на гарнізонну тюрму, а в монастирських келіях розквартирували австрійське військо. Після першої світової війни, за поляків монастир також використовувався для військових потреб, а костел використовувався як каплиця. За німців монастир використовували для утримання французьких полонених, а після війни тут розміщувалися радянські війська. У 80-х роках ХХ ст. монастирські келії використовувалися під складські приміщення Львівського заводу "Кінескоп".


У серпні 1994 року колишній францисканський монастир було передано греко-католицьким ченцям Студійського статуту, які відродили обітель, і наразі він функціонує під титулом Святопреображенського Студитського монастир УГКЦ.


На францисканським монастирем на півострові на місці, де стояв давньоруський замок знаходиться парк.


З парку відкривається чудовий вид на Городоцький став і передмістя Городка:






В історичному центрі міста поруч з площею Ринок розташований ще один давній храм - Благовіщенська церква. Храм зведено у 1633 році на місці старої дерев'яної церкви з дозволу городоцького старости Фердинанда Мишковського. У 1869 році стіни церкви укріпили кам'яним цоколем та могутніми контрфорсами. У 1880-і роки дерев'яні куполи замінили на кам'яні, а пізніше до північної стіни апсиди прибудували купольну каплицю і бічне приміщення. Церква використовується греко-католицькою громадою.






На захід від історичного центру в Черлянському передмісті є ще один цікавий храм - дерев'яна церква Івана Хрестителя. Вона була побудована у 1755 році на місці старої, яка існувала ще у 1403 році. Її попередниця згоріла у 1752 році. Настінний розпис храму виконав маляр Федір Щербокоський у 1861 році за служіння отця Лева Терещаківського.


Церква складається з трьох квадратних в плані зрубів - великого центрального і менших бічних. Основні зруби однієї висоти, перекриті шоломоподібними главами на восьмериках, однієї ширини із зрубами, завершені главками. Зруби оточені широким піддашшям на випусках вінців, обшиті гонтом. У інтер'єрі усі зруби висотно розкриті до основи барабанів главок. Простір центрального зрубу відокремлений двох'ярусною аркою-вирізом від низького бабинца, над яким влаштовані хори.


Реставрація пам'ятника проведена в 1980 р. архітектором Б.Я.Киндзельским, коли храму повернули первісний вигляд. У радянські часи в храмі перебував музей етнографії і народної вишивки. Сьогодні належить Українській автокефальній православній церкві.


Багато історичної забудови збереглося на вул. Львівській, що веде від площі Ринок (майдану Гайдамаків) у бік Львова.












Приклад провінційного модерну:


Будинок пошти, на якій у 30 листопада 1932 здійснила напад боївка ОУН:


Історична забудова збереглася і в Черлянському передмісті на південь від площі Ринок на містком через річку Верещиця:

http://andy-travelua.livejournal.com/512658.html

Городок на Львівщині (історичні назви - Городок Соляний, Городок Галицький, Городок під Львовом, Городок Ягеллонський) - одне з найстаріших міст на території сучасної України, який виник і сформувався в княжу добу. Вперше про Городок згадує Нестор Літописець ще у 1213 році як поселення Галицько-Волинського князівства. В Городку наприкінці XIV - початку XV століття любив проводити час польський король Владислав II Ягайло, тут же він і помер у 1434 році. На його честь у 1906 році місто отримало назву "Городок Ягеллонський", яку поляки використовують і досі.

Добиратися в Городок дуже просто: маршрутки з приміського вокзалу у Львові відправляються з інтервалом в декілька хвилин (час поїздки - близько півгодини). Можна добиратися і електричною з приміського вокзалу. Як і будь-яке галицьке місто, Городок зберіг цілу купу пам'яток минулого: готичний костел в багатовіковою історією, монастир францисканців, старовинні церкви, ратуша, забудова площі Ринок. Пам'ятки більш-менш компактно розташовані в центрі міста. На огляд всіх цікавинок Городка вистачить трьох годин.




Почнемо огляд міста з історичної площі Ринок, яка зараз носить назву Майдан Гайдамаків. Раніше площа являла собою величезний прямокутник, забудований історичними будівлями, в південно-західному кутку якого стояла ратуша. Ратуша і більшість будинків збереглися, але в радянські часи майже по діагоналі площі пройшла досить жвава траса, яка розділила площу Ринок і змінила її конфігурацію.


Ратуша в Городку (будинок магістрату) була збудована у 1832 році у стилі класицизму. Ратуша має 2 поверхи, у плані нагадує літеру "П".


Вежа ратуші височіє над головним входом. На третьому ярусі вежі розміщується герб Городка, четвертий ярус прикрашають балкончики. Ще вище - годинник-куранти з чотирма циферблатами. Колись вежу прикрашав гостроверхий дах конічної форми, який завершувався флюгером.


В будівлі ратуші розташована Городоцька міська рада, а на першому поверсі - міститься Городоцький історико-краєзнавчий музей.






Східну частину площі Ринок займає найстаріша збережена будівля Городка - фарний костел Воздвиження Чесного Хреста. Відомо, що у 1372 році Польський намісник Владислав Опольчик дав чималі кошти на розвиток костелу. За іншою версією Опольчик лише збудував невеликий костельчик, а розбудовано храм було у 1419 році вже за короля Владислава ІІ Ягайла. Саме тоді костел набув готичних рис.


За даними чотирьохтомника "Пам'ятки містобудування і архітектури Української РСР" будівництво храму здійснене в три етапи. До початку XV ст. відноситься лише хор. Східна частина головної нави і каплиці добудовані в XVIII ст.


В ході останньої реконструкції, проведеної в 1930-х рр. архітектором Б. Віктором, була добудована західна, найвеличніша частина костьолу. Древній білокам'яний портал головного входу вмонтували в північну стіну нової прибудови.




Костел являє собою цегляну ринавну базиліка з витягнутим хором з п'ятистінною гранованою апсидою і прямокутними в плані каплицями, що примикають до головної навиз півночі і півдня. Західний фасад прикрашений напівкруглими вежами, завершений стилізованим ступінчастим фронтоном, прикрашений скульптурами в нішах. Фасад костелу Воздвиження Чесного Хреста прикрашають три скульптури невідомих авторів: це апостоли Петро і Павло, скульптура Божої Матері.


Плебанія костелу:


Історичні будинки на площі Ринок:
















Будинок суду:


Бібліотека в особняку поч. ХІХ століття:




Колишня гімназія, сьогодні - школа:




В центрі площі - величезна писанка:


На північний захід від площі Ринок по дорозі до парку знаходиться ще один давній храмовий комплекс Городка - колишній монастир францисканців. Монастир був заснований у XV ст. за польського короля Владислава Ягайла над озером поруч з королівським замком. Монастир був сполучений із замком підземним ходом. За легендою, в стінах обителі було поховано серце короля Ягайла.


Монастирський костел невеликий, однонавовий, з напівкруглою апсидою. Від нього збереглися лише зовнішні стіни з віконними отворами, що їх прорізали.




До храму був прибудований одноповерховий будинок келій, прямокутної форми з внутрішнім закритим двориком. Будівля келій цегляна, одноповерхова, коридорної системи, з прямокутним внутрішнім двориком. Фасади не мають архітектурного декору.


Внаслідок першого поділу Польщі у 1772 році і перехід Галичини під австрійську корону, монастир францисканців в Городку був ліквідований. Костел перетворили на гарнізонну тюрму, а в монастирських келіях розквартирували австрійське військо. Після першої світової війни, за поляків монастир також використовувався для військових потреб, а костел використовувався як каплиця. За німців монастир використовували для утримання французьких полонених, а після війни тут розміщувалися радянські війська. У 80-х роках ХХ ст. монастирські келії використовувалися під складські приміщення Львівського заводу "Кінескоп".


У серпні 1994 року колишній францисканський монастир було передано греко-католицьким ченцям Студійського статуту, які відродили обітель, і наразі він функціонує під титулом Святопреображенського Студитського монастир УГКЦ.


На францисканським монастирем на півострові на місці, де стояв давньоруський замок знаходиться парк.


З парку відкривається чудовий вид на Городоцький став і передмістя Городка:






В історичному центрі міста поруч з площею Ринок розташований ще один давній храм - Благовіщенська церква. Храм зведено у 1633 році на місці старої дерев'яної церкви з дозволу городоцького старости Фердинанда Мишковського. У 1869 році стіни церкви укріпили кам'яним цоколем та могутніми контрфорсами. У 1880-і роки дерев'яні куполи замінили на кам'яні, а пізніше до північної стіни апсиди прибудували купольну каплицю і бічне приміщення. Церква використовується греко-католицькою громадою.






На захід від історичного центру в Черлянському передмісті є ще один цікавий храм - дерев'яна церква Івана Хрестителя. Вона була побудована у 1755 році на місці старої, яка існувала ще у 1403 році. Її попередниця згоріла у 1752 році. Настінний розпис храму виконав маляр Федір Щербокоський у 1861 році за служіння отця Лева Терещаківського.


Церква складається з трьох квадратних в плані зрубів - великого центрального і менших бічних. Основні зруби однієї висоти, перекриті шоломоподібними главами на восьмериках, однієї ширини із зрубами, завершені главками. Зруби оточені широким піддашшям на випусках вінців, обшиті гонтом. У інтер'єрі усі зруби висотно розкриті до основи барабанів главок. Простір центрального зрубу відокремлений двох'ярусною аркою-вирізом від низького бабинца, над яким влаштовані хори.


Реставрація пам'ятника проведена в 1980 р. архітектором Б.Я.Киндзельским, коли храму повернули первісний вигляд. У радянські часи в храмі перебував музей етнографії і народної вишивки. Сьогодні належить Українській автокефальній православній церкві.


Багато історичної забудови збереглося на вул. Львівській, що веде від площі Ринок (майдану Гайдамаків) у бік Львова.












Приклад провінційного модерну:


Будинок пошти, на якій у 30 листопада 1932 здійснила напад боївка ОУН:


Історична забудова збереглася і в Черлянському передмісті на південь від площі Ринок на містком через річку Верещиця:

http://andy-travelua.livejournal.com/512658.html

На одні з минулих вихідних катався історичним регіоном Брацлавщиною. Землі колишнього Брацлавського воєводства розташовані на території Східного Поділля (сучасна Вінницька область). До 1569 року Брацлавщина була адміністративно-територіальною одиницею Великого князівства Литовського, а у 1566–1793 роках Брацлавське воєводство існувало у складі Речі Посполитої.
З минулих століть в містах і містечках колишньої Брацлавщини збереглося безліч історичних пам'яток: залишків замків, шикарні палаци польської шляхти, величні костели і монастирі, синагоги. Колишня столиця воєводства - Брацлав сьогодні являє собою навіть не місто, а провінційної селище. Попри це в ньому можна відшукати багато цікавинок.



Маршрут був такий: Вороновиця - Немирів - Брацлав - Тульчин - Тиманівка - Комаргород - Шпиків - Тиврів - Браїлів - Межирів - Чернятин - Маньківці - Митки - Бар

Панорама містечка Вороновиця:


Вороновиця. Костел Михаїла Архангела (XVIII ст.):


Вороновиця. Палац Грохольських (1770–1777 рр.):


Вороновиця. Оздоблення палацу Грохольських:


Вороновиця. Інтер'єри палацу Грохольських:




Вороновиця. Дерев'яна Михайлівська церква в присілку Ганщина (1752 р.):


Панорама Немирова:


Немирів. Костел Йосипа Обручника (1806 р.):


Немирів. Палац графині Щербатової (1894-1917 рр.):


Немирів. Інтер'єри палацу графині Щербатової:


Немирів. Свято-Троїцький монастир (1881 р.):


Немирів. Млин і електростанція (1862 - 1905 рр.):


Брацлав. Млин Солітермана (1903 р.)


Брацлав. Відновлене єврейське містечко навколо могили цадіка Натана Штернгарца:


Брацлав. Костел Шкаплерівської Божої Матері (1743 р.):


Брацлав. Селищна рада (поч. ХХ ст.):


Брацлав. Особняк Шойхета (поч. ХХ ст.):


Тульчин. Домініканський костел та монастир (XVIII ст.):


Тульчин. Палац Потоцьких (XVIII ст.):


Тиманівка . Палац Бахметьєвих-Протасових (ХІХ ст.):




Тиманівка. Місток в садибі Бахметьєвих-Протасових (ХІХ ст.):


Комаргород. Палац Четвертинських-Балашових (перша половина ХІХ ст.):




Шпиків. Замок Свейковського (XVIII ст.) зовсім заріс деревами.




Тиврів. Відновлений домініканський монастир:


Тиврів. Палац Ярошинських:


Південний Буг в Тиврові:


Тиврів. Водяний млин:


Браїлів. Троїцький костел (1878 р.):


Браїлів. Місток у парку фон Мекк (ХІХ ст.):


Браїлів. Палац фон Мекк (ХІХ ст.):


Браїлів. Синагога:


Браїлів. Монастир тринітаріїв (1744 р.):


Браїлів. Скелі Чайковського:


Браїлів. Старовинний будинок:


Панорама села Межирів:


Межирів. Костел Вознесіння (1794 р.):




Межирів. Синагога:


Межирів. Вапнякові пічі:


Чернятин. Палац Вітославських (ХІХ ст.):








Чернятин. Парк палацу Вітославських:


Маньківці. Костел Святої Трійці (1763 р.):




Митки. Садиба адмірала Чихачова (друга половина XIX ст.):




Панорама міста Бар:


Бар. Костел св. Анни (1811 р.)


Бар. Руїни замку і монастир кармелітів:


Бар. Приклад старої міської забудови:


Бар. Костел св. Анни (1811 р.) та собор Успіння Пресвятої Богородиці (1757 р.)

http://andy-travelua.livejournal.com/512171.html

На одні з минулих вихідних катався історичним регіоном Брацлавщиною. Землі колишнього Брацлавського воєводства розташовані на території Східного Поділля (сучасна Вінницька область). До 1569 року Брацлавщина була адміністративно-територіальною одиницею Великого князівства Литовського, а у 1566–1793 роках Брацлавське воєводство існувало у складі Речі Посполитої.
З минулих століть в містах і містечках колишньої Брацлавщини збереглося безліч історичних пам'яток: залишків замків, шикарні палаци польської шляхти, величні костели і монастирі, синагоги. Колишня столиця воєводства - Брацлав сьогодні являє собою навіть не місто, а провінційної селище. Попри це в ньому можна відшукати багато цікавинок.



Маршрут був такий: Вороновиця - Немирів - Брацлав - Тульчин - Тиманівка - Комаргород - Шпиків - Тиврів - Браїлів - Межирів - Чернятин - Маньківці - Митки - Бар

Панорама містечка Вороновиця:


Вороновиця. Костел Михаїла Архангела (XVIII ст.):


Вороновиця. Палац Грохольських (1770–1777 рр.):


Вороновиця. Оздоблення палацу Грохольських:


Вороновиця. Інтер'єри палацу Грохольських:




Вороновиця. Дерев'яна Михайлівська церква в присілку Ганщина (1752 р.):


Панорама Немирова:


Немирів. Костел Йосипа Обручника (1806 р.):


Немирів. Палац графині Щербатової (1894-1917 рр.):


Немирів. Інтер'єри палацу графині Щербатової:


Немирів. Свято-Троїцький монастир (1881 р.):


Немирів. Млин і електростанція (1862 - 1905 рр.):


Брацлав. Млин Солітермана (1903 р.)


Брацлав. Відновлене єврейське містечко навколо могили цадіка Натана Штернгарца:


Брацлав. Костел Шкаплерівської Божої Матері (1743 р.):


Брацлав. Селищна рада (поч. ХХ ст.):


Брацлав. Особняк Шойхета (поч. ХХ ст.):


Тульчин. Домініканський костел та монастир (XVIII ст.):


Тульчин. Палац Потоцьких (XVIII ст.):


Тиманівка . Палац Бахметьєвих-Протасових (ХІХ ст.):




Тиманівка. Місток в садибі Бахметьєвих-Протасових (ХІХ ст.):


Комаргород. Палац Четвертинських-Балашових (перша половина ХІХ ст.):




Шпиків. Замок Свейковського (XVIII ст.) зовсім заріс деревами.




Тиврів. Відновлений домініканський монастир:


Тиврів. Палац Ярошинських:


Південний Буг в Тиврові:


Тиврів. Водяний млин:


Браїлів. Троїцький костел (1878 р.):


Браїлів. Місток у парку фон Мекк (ХІХ ст.):


Браїлів. Палац фон Мекк (ХІХ ст.):


Браїлів. Синагога:


Браїлів. Монастир тринітаріїв (1744 р.):


Браїлів. Скелі Чайковського:


Браїлів. Старовинний будинок:


Панорама села Межирів:


Межирів. Костел Вознесіння (1794 р.):




Межирів. Синагога:


Межирів. Вапнякові пічі:


Чернятин. Палац Вітославських (ХІХ ст.):








Чернятин. Парк палацу Вітославських:


Маньківці. Костел Святої Трійці (1763 р.):




Митки. Садиба адмірала Чихачова (друга половина XIX ст.):




Панорама міста Бар:


Бар. Костел св. Анни (1811 р.)


Бар. Руїни замку і монастир кармелітів:


Бар. Приклад старої міської забудови:


Бар. Костел св. Анни (1811 р.) та собор Успіння Пресвятої Богородиці (1757 р.)

http://andy-travelua.livejournal.com/512171.html

У Вільнюсі я бував декілька разів, але чудовий неоготичний палац Тишкевичів у південно-західному передмісті литовської столиці вперше побачив лише в червні 2016 року. Містечко Лентваріс розташовано в 18 кілометрах від Вільнюса в Тракайському повіті. Вперше згадується наприкінці XVI століття. У ХІХ столітті був власністю роду Тишкевичів, якому Лентваріс і завдячує появі в ньому величного неординарного замку-палацу.




Перший палац в Лентварісі був зведений у 1850 році Юзефом Тишкевичем, який напередодні придбав поселення для свого сина Владислава. Теперішній шедевр у неоготичному стилі збудували у 1885 році за проектом Густава Шахта. Одночасно з палацом був розбудований парк із штучним озером, для якого використали воду з Трокайських озер, що знаходяться поруч. У 1899 році палац був перебудований за проектом архітектора Тадеуша Ростворовського.


Восени 1919 року в палаці на запрошення графа Тишкевича гостював папський нунцій Акілле Ратті, в майбутньому - Папа Римський Пий XI. Після приєднання району до Литви, а потім до СРСР, у будівлі розмістилася меблева фабрика AB kilimai, яка знаходилася в нім аж до купівлі резиденції директором компанії Ranga Group Лаймутісом Пінкевичусом в 2007 році. Після того, як підприємець оголосив себе банкрутом, палац був закладений і з 2012 року - заарештований. В теперішній час палац знаходиться в запустінні.








Головна прикраса палацу - неоготична башта:




Герби Тишкевичів над головним порталом:


Деталі палацу:




Парк і став:

http://andy-travelua.livejournal.com/511913.html

У Вільнюсі я бував декілька разів, але чудовий неоготичний палац Тишкевичів у південно-західному передмісті литовської столиці вперше побачив лише в червні 2016 року. Містечко Лентваріс розташовано в 18 кілометрах від Вільнюса в Тракайському повіті. Вперше згадується наприкінці XVI століття. У ХІХ столітті був власністю роду Тишкевичів, якому Лентваріс і завдячує появі в ньому величного неординарного замку-палацу.




Перший палац в Лентварісі був зведений у 1850 році Юзефом Тишкевичем, який напередодні придбав поселення для свого сина Владислава. Теперішній шедевр у неоготичному стилі збудували у 1885 році за проектом Густава Шахта. Одночасно з палацом був розбудований парк із штучним озером, для якого використали воду з Трокайських озер, що знаходяться поруч. У 1899 році палац був перебудований за проектом архітектора Тадеуша Ростворовського.


Восени 1919 року в палаці на запрошення графа Тишкевича гостював папський нунцій Акілле Ратті, в майбутньому - Папа Римський Пий XI. Після приєднання району до Литви, а потім до СРСР, у будівлі розмістилася меблева фабрика AB kilimai, яка знаходилася в нім аж до купівлі резиденції директором компанії Ranga Group Лаймутісом Пінкевичусом в 2007 році. Після того, як підприємець оголосив себе банкрутом, палац був закладений і з 2012 року - заарештований. В теперішній час палац знаходиться в запустінні.








Головна прикраса палацу - неоготична башта:




Герби Тишкевичів над головним порталом:


Деталі палацу:




Парк і став:

http://andy-travelua.livejournal.com/511913.html

ТОП-60 місць, які би я радив обов'язково треба відвідати в Україні. Вибрати з більш ніж півтисячі українських міст і містечок 60 виявилося не так і просто. Багато не потрапило. Якщо хто не згоден з рейтингом, не обурюйтесь: це мій суб'єктивний погляд. Він формувався протягом 10 останніх років. Біля кожного пункту - посилання у сторінці мого сайту, де є докладна інформації про те чи інше місто чи містечко. Вивчайте, насолоджуйтесь, подорожуйте!


Почнемо з кінця рейтингу і закінчимо найкращими.

60 найкращих!

http://andy-travelua.livejournal.com/511620.html

ТОП-60 місць, які би я радив обов'язково треба відвідати в Україні. Вибрати з більш ніж півтисячі українських міст і містечок 60 виявилося не так і просто. Багато не потрапило. Якщо хто не згоден з рейтингом, не обурюйтесь: це мій суб'єктивний погляд. Він формувався протягом 10 останніх років. Біля кожного пункту - посилання у сторінці мого сайту, де є докладна інформації про те чи інше місто чи містечко. Вивчайте, насолоджуйтесь, подорожуйте!


Почнемо з кінця рейтингу і закінчимо найкращими.

60 найкращих!

http://andy-travelua.livejournal.com/511620.html

Симпатичний палац в стилі ранньої англійської готики, відомий як "Шахський палац" розташований в кінці Приморського бульвару за "Тещиним" мостом на початку вулиці Гоголя. Палац збудував у 1851 - 1952 роках архітектор Фелікс Гонсіоровський для польського шляхтича Зенона Бжозовського. З родиною Бжозовських ми вже знайомилися раніше: їм належав палацовий комплекс з брамою в стилі замків Луари в забутому подільському селі Соколівка.

Протягом 2-х десятиліть палац залишався у власності зернових магнатів Бжозовських. У 70-х роках ХІХ століття палац продали Федору Рафаловичу - представнику однієї з найзаможніших родин Одеси. У 1909 році в палаці оселився Мохаммад Алі - перський шах, який біжав з Ірану від революції. Саме тому в народі палац отримав назву "Шахського". Хоча насправді в той час час палац належав Юзефу Шенбеку.



Палац зведений з каменя-ючерепашника і фанерований інкерманським каменем. Має форму літери "Г" і складається з двох корпусів: східного і північного, орієнтованого на захід. Східний корпус огороджений від вулиці металевою решіткою. Глуха брандмауерная стіна сусіднього будинку та корпусу самого палацу утворюють "Г"-подібний напівзамкнений двір.


За час існування архітектурний вигляд будівлі не зазнав істотних змін, але в результаті ремонтів і внутрішніх перепланувань весь інтер'єр, окрім вестибюлю та парадних сходів, було втрачено практично повністю: це мармурові каміни, паркетні підлоги і кахельні печі, столярні вироби ручної роботи.


Через неправильній відвід було втрачено і зовнішній декор. Цьому сприяло те, що кам'яне облицювання стін штукатурилось цементним розчином. До числа втрат можна віднести і початкове мощення, і малі архітектурні форми. У 2000 році архітектурно-реставраційним бюро Архпроект-МДМ був розроблений проект реставрації палацу. Реставрація тривала з 2000 по 2004 роки.

http://andy-travelua.livejournal.com/510743.html

Сьогодні реалізував свою давню мрію - побував в історичній Миньковецькій державі. Це самопроголошене державне утворення існувало після поділу Речі Посполитої наприкінці 18 - початку 19 століття на тогочасних землях Ушицького повіту Подільської губернії. Очолював державу подільський шляхтич Ігнацій Сцібор-Мархоцький ("граф Редукс") - один з найвідоміших диваків того часу. Одним з перших його рішень було було звільнення своїх селян від кріпосної залежності. В державі працювала повноцінна судова система, економіка (у т.ч. і промисловість, і сільське господарство) успішно розвивалася. На межі держави стояли прикордонні знаки: "Кордон Миньковецької держави та Російської імперії".
Від спадщини І.Сцібор-Мархоцького зберіглося достатньо багато: його резиденція в Отрокові з замком, форумом, тріумфальною аркою і штучними гротами, величезні млини в Кружківцях і Притулії, декілька храмів. В колишній столиці Миньківцях відкрито музей Миньковецької держави.


Маршрут вийшов такий: Підлісний Мукарів - Миньківці - Кружківці - Отроків - Тимків - Загоряни - Сокілець

По дорозі заїхали в напівзабуте село Підлісний Мукарів, де знаходиться неоготичний костел св. Йосипа Обручника:


Неоготика в подільській глибинці вражає!


Інтер'єри вразили не менше:


Миньківці - колишня столиця Миньковецької держави. Колись містечко, потім - столиця, потім - райцентр, а зараз - просто село:


В Миньківцях є приватний музей Миньковецької держави. Ініціали на паркані "IM" (Ігнацій Мархоцький):


В музеї:


В старому будинку, де розташований музей, є підземелля:


Михайлівська церква в Миньківцях:


Панорама долини річки Ушиця біля села Кружківці:


В Кружківцях зберігся величезний млин, в якому розташовано музей. На жаль, він був зачинений.


Млин в Кружківцях:


Старовинна криниця поряд з млином:


Типовий паркан в Кружківцях:


Резиденція керівника Миньковецької держави знаходилася в Отрокові. До неї з долини Ушиці вела Триумфальна арка:


Форум резиденції оформлений баштами, стилізованими під замкові:


Замок Мархоцького в Отрокові також стилізований під середновіччя:




В долині річки Ушиця біля Отрокова розташовані штучні гроти:


Нижні гроти:


Верхній грот:


Церква св. Іоана Богослова в сусідньому селі Тимків:


Село Тимків:


Забуте село Загоряни. Дороги тут не дуже:


Долина річки Ушиця біля Сокільця:


Сокілець - колишнє містечко, а сьогодні - помираюче село...


Колишня турецька мечеть, згодом - костел, сьогодні - руїна:


Величезна триапсидна Миколаївська церква в Сокільці. Ходити туди майже немає кому...


В середині - гарно і охайно:


Одинока хата на околиці Міньковецької держави:

http://andy-travelua.livejournal.com/510363.html

Сьогодні реалізував свою давню мрію - побував в історичній Миньковецькій державі. Це самопроголошене державне утворення існувало після поділу Речі Посполитої наприкінці 18 - початку 19 століття на тогочасних землях Ушицького повіту Подільської губернії. Очолював державу подільський шляхтич Ігнацій Сцібор-Мархоцький ("граф Редукс") - один з найвідоміших диваків того часу. Одним з перших його рішень було було звільнення своїх селян від кріпосної залежності. В державі працювала повноцінна судова система, економіка (у т.ч. і промисловість, і сільське господарство) успішно розвивалася. На межі держави стояли прикордонні знаки: "Кордон Миньковецької держави та Російської імперії".
Від спадщини І.Сцібор-Мархоцького зберіглося достатньо багато: його резиденція в Отрокові з замком, форумом, тріумфальною аркою і штучними гротами, величезні млини в Кружківцях і Притулії, декілька храмів. В колишній столиці Миньківцях відкрито музей Миньковецької держави.


Маршрут вийшов такий: Підлісний Мукарів - Миньківці - Кружківці - Отроків - Тимків - Загоряни - Сокілець

По дорозі заїхали в напівзабуте село Підлісний Мукарів, де знаходиться неоготичний костел св. Йосипа Обручника:


Неоготика в подільській глибинці вражає!


Інтер'єри вразили не менше:


Миньківці - колишня столиця Миньковецької держави. Колись містечко, потім - столиця, потім - райцентр, а зараз - просто село:


В Миньківцях є приватний музей Миньковецької держави. Ініціали на паркані "IM" (Ігнацій Мархоцький):


В музеї:


В старому будинку, де розташований музей, є підземелля:


Михайлівська церква в Миньківцях:


Панорама долини річки Ушиця біля села Кружківці:


В Кружківцях зберігся величезний млин, в якому розташовано музей. На жаль, він був зачинений.


Млин в Кружківцях:


Старовинна криниця поряд з млином:


Типовий паркан в Кружківцях:


Резиденція керівника Миньковецької держави знаходилася в Отрокові. До неї з долини Ушиці вела Триумфальна арка:


Форум резиденції оформлений баштами, стилізованими під замкові:


Замок Мархоцького в Отрокові також стилізований під середновіччя:




В долині річки Ушиця біля Отрокова розташовані штучні гроти:


Нижні гроти:


Верхній грот:


Церква св. Іоана Богослова в сусідньому селі Тимків:


Село Тимків:


Забуте село Загоряни. Дороги тут не дуже:


Долина річки Ушиця біля Сокільця:


Сокілець - колишнє містечко, а сьогодні - помираюче село...


Колишня турецька мечеть, згодом - костел, сьогодні - руїна:


Величезна триапсидна Миколаївська церква в Сокільці. Ходити туди майже немає кому...


В середині - гарно і охайно:


Одинока хата на околиці Міньковецької держави:

http://andy-travelua.livejournal.com/510363.html