Цього літа відкрив для себе ще один обласний центр - Суми. Зайвий раз відзначив для себе, що "цікавість" міста для туристів - це, передусім, промоція. Промоції Суми не мають, а місто нічим не гірше за Полтаву, Чернігів, Тернопіль чи Луцьк. А туристів немає... У підтвердження моїх слів можу сказати, що цікаві об'єкти Сум я оглядав 2 дні і все одно не встиг все оглянути. Розповідь про Суми буде аж в 4 частинах! Місто чисте і охайне, пам'ятки - в доброму стані. Готелі і кафешки - дешеві. Сполучення з Києвом - зручне. В довколишні не менш цікаві слобожанські міста ходить багато маршруток і приміських поїздів.


Перша розповідь про місто буде присвячена найстарішій центральній частині міста, яка колись мала назву "Сумин город", або просто "Город". Історія Сум почалася в результаті наслідків битви під Берестечком, коли 1651 року українські козаки під проводом Богдана Хмельницького зазнали поразки. Після цієї поразки Хмельницький дозволив людям переселятися з правобережжя на Полтавщину і на прикордонні землі, які були перед тим практично не заселені, і отримали назву Слобожанщина. 27 червня 1651 року було сформовано Сумський слобідський козацький полк, з людей які тоді проживали на Слобожанщині і за походженням були втікачами з правобережної України.


Роком заснування Сум вважається 1652 рік. Саме тоді починається будівництво Суминої слободи козаками-переселенцями. Слободу будували на пагорбі, який з трьох сторін був оточений річками: Псел, Сума (тепер Сумка) і Сумка (тепер Стрілка). Це було дуже вдале розташування зі стратегічно-воєнної точки зору. Будівництво поселення велося протягом 1652–1653 років на тереторії сучасних вулиць: Соборна, Воскресенська і Козацький вал. Ззасновником і осадчим Сум, їхнім першим городовим отаманом, а пізніше - першим сумським полковником, вважається український політичний та військовий діяч, дворянин Герасим Кондратьєв.


За однією з версій назву Суми місто отримало від 3-х знайдених при заснуванні міста "сумок" з золотими монетами, тепер ці "сумки" відображено на гербі міста. На центральній вулиці Воскресенській поруч з найстарішою кам'яною спорудою міста - Воскресенським собором, у 2008 році було встановлено пам'ятний знак "Сумка", який являє собою оригінальну скульптурну композицію, центральним елементом якої є колодязь-фонтанчик, над яким встановлено арку (знак небесного склепіння, безкінечності). З арки звисає сумка (торбина) з грошима і тризубим гаком, а з неї начебто "витікає" річечка Сумка. На арці праворуч - зображення Воскресенської церкви, а ліворуч - Спасо-Преображенський собор.


1 липня 1656 року було ухвалено рішення про перетворення Суминої слободи в місто Сумин (надалі місто Суми), і почато будівництво фортеці. Будівництво велося у 1656–1658 роках, керував ним московський воєвода Кирило Арсеньєв, разом з ним до Сум прибуло 52 людей, які мали організовувати зведення фортеці. Метою будівництва фортеці був захист Слобідської України від набігів татар. Стіни фортеці було споруджено з дубових колод, під фортецею викопано підземний хід до води (до річки Псел) за допомогою якого у майбутньому під час облог місто забезпечувалося питною водою. Було насипано навколо фортеці вал і викопано глибокий рів. Оборонні споруди доповнювалися природними: річки Псел, Сума і Сумка з трьох боків опоясували місто. З півдня підступи до Сум захищав зроблений в 1658 році перекоп між Пслом і Сумкою (тепер Стрілка). Сумська фортеця мала 27 (!!!) башт (4 башти з проїзджими воротами та 23 глухі башти), також в стіні фортеці було ще 8 воріт.


У 1702 році завершується будівництво Воскресенської церкви — у теперішній час найстарішої споруди Сум, що збереглася. Храм є чудовим взірцем козацького бароко. Знаходиться на центральному майдані Незалежності наприкінці вулиці Воскресенської на місці колишньої фортеці.


Церква тридільна, триверха, двоповерхова церква з верхнім холодним храмом Воскресіння Христового й нижнім теплим св.Андрія Первозваного змурована й освячена 1702 р. коштом полковника Сумського слобідського полку Г.Кондратьєва. Храм слугував усипальницею роду Кондратьєвих.


З церквою пов'янана одна страшна легенда. Засновник міста Герасим Кондратьєв мав сестру Марію, що мала задеркувату вдачу. У ті часи Суми потерпали від злодіянь ватаги розбишак, що грабували жителів міста та його околиць. Зрештою розбійників схопили, але отаманом ватаги виявилась Марія, сестра Герасима Кондратьєва. На сімейній нараді владоможний брат прийняв нелегке, але справедливе рішення — замурувати лиху сестру в мурах тодішньої церкви. І насправді, під час пізніших обстежень храмових мурів і підземель, були знайдені ходи, що вели до річки Псел, а також виявлені рештки жіночого тіла.


У середині XIX ст. над північним і південним ґанками-притворами надбудовано другі поверхи, а головний вхід перенесено з західного на північний фасад з прибудовою критих сходів Г-подібного плану, що ведуть у верхню церкву. Внаслідок цих перебудов композиція споруди набула характеру хрещатої.


Церква була не лише святою обителлю, але й оборонною спорудою, про що свідчать надзвичайно грубі мури (їх товщина сягає 1,5 м) та глибоко врізані вікна. Великий підвал мав підземні ходи до річки Псел.


У 1906 р. на північ від церкви споруджено муровану дзвіницю типу восьмерик на четверику в архітектурних формах, ідентичних формам церкви. У 1978 р. завершено реставрацію церкви й дзвіниці за проектом архітектора М.Говденко.


Після здобуття Україною Незалежності (1991) Воскресенська церква, що знаходилась тоді і перебуває понині (кін. 2000-х років) у аварійному стані, була єдиним храмом, переданим у відання релігійної громади УПЦ КП, решта храмів є новобудовами. Воскресенська церква є Свято-Воскресенським кафедральним собором Сумської єпархії УПЦ Київського патріархату.


На захід від Воскресенської церкви починається одна з центральних пішохідних вулиць міста - вулиця Воскресенська. На ній можна зрозуміти, наскільки в Сумах мало туристів...


Вул. Воскресенська порівняно із завжди людною і торговою Соборною, що йде паралельно Воскресенській, контрастує своїм переважно житловим і спокійним характером. Це відбивається і в забудові вулиці, яка в цілому зберегла дореволюційний вигляд. Переважають будинки адміністративного або виключно житлового характеру. Раніше тут знаходилися оселі підприємливих купців, готелі, ресторани, кінотеатр і міська пошта.


Будинок пошти, зведений на початку ХХ ст. у стилі модерн, і нині використовується за своїм призначенням.


Воскресенську в давні часи називали ще “вулицею готелів”, яких тут нараховувалося п’ять. Серед них особливо виділяється будівля найбільшого з них - “Грандотель”, зведена наприкінці ХІХ ст. Він прикрашений багатим зовнішнім декором -пілястрами, рустом, рельєфним арковим обрамленням, що було доволі типовим для архітектури м. Суми.




Головною вулицею центрального району, і міста в цілому, є вулиця Соборна. Вона виникла наприкінці XVIII ст. в результаті перебудови Сум за генпланом 1786 р. Первинна назва вулиці - Московська. У 1880-х роках міська дума прийняла рішення про її перейменування на Соборну, що, очевидно, було пов’язане з капітальною перебудовою головного храму міста.


Вул. Соборна зберегла значну частину старих будівель дореволюційної доби, зведених переважно вже після затвердження чергового генплану міста 1845 р. Здебільшого це двоповерхові будинки, що мали багатофункціональне призначення: підвали слугу вали для збереження товарів, на першому поверсі розташовувалися крамниці й контори банків, другий - орендували фінансово-кредитні установи,приватні лікарі, а також окремі городяни під особисте житло.




Домінантою центральної частини міста і вул. Соборної є кафедральний Спасо-Преображенський собор Сумської та Охтирської єпархії УПЦ МП. Він був зведений на місці дерев`яної Преображенської церкви, спорудженої ще у перші роки існування Сум. Протягом 1776–1788 рр. городяни звели величний кам’яний храм. Перший архітектор, який спроектував храм, невідомий.


У середині XIX століття будівля почала псуватися, тому у 1858 році вона була дещо перебудована та перетворилася з двох'ярусної на одноповерхову. Проте сучасного вигляду, такого, яким ми знаємо собор зараз, споруда тоді ще не набула. З 1882 по 1892 рік була проведена капітальна реконструкція храму, під керівництвом М. Ловцова, який тоді був академіком архітектури. Меценатами відновних робіт були сумські купці Микола та Дмитро Суханови.


Двокупольний, хрещатий у плані собор поєднав у собі елементи різних стилів, таких як ренесанс, бароко та класицизм.


У підстави барабану з позолоченим куполом розміщено чотири 3-метрові скульптури апостолів- по одній на кожний кут. Їх об'єднує балюстрада чорного кольору. На фасадах та карнизах є багато ліпних деталей, які зачаровують майстерністю, з якою вони зроблені.


Дзвіниця собору зроблена у стилі бароко. Два яруси примикають до притвору, три інших являють собою чотирикутну башту. Завершується дзвіниця невеликим сферичним куполом з фігурами святих. Вся споруда спрямована вгору, що підтверджує побудова її ярусів.




Так собор виглядає ввечері:




Ліворуч від Спасо-Преображенського собору стоїть комплекс міської садиби (кін. XVIII ст. — II пол. XIX ст.). В головній будівлі садиби знаходиться управління Сумської та Ахтирської єпархії УПЦ МП:


Садиба має два флігелі:




Праворуч від собору стоїть одна з найстаріших споруд міста — колишня міська ратуша, побудована в XVIII ст.


За припущенням істориків, тут також розташовувалась канцелярія Комісії влаштування слобідських полків (1732 – 1743) — орган, що керував усіма п’ятьма полками Слобожанщини, а також штаб Сумського гусарського полку, спадкоємець козацького регіменту.


За ратушею знаходиться старий двоповерховий будинок з червоної цегли, прикрашений декоративними вежами, який проектувався для Олександрівського сільськогосподарського банку дрібного кредиту Сумського повітового земства. Частину приміщення банку також орендував підприємець Е. Кайданський, власник першого автомобільного магазину у Сумах.


На вул. Соборній розташований сквер імені Т. Г. Шевченка. У часи існування Сумського козацького полку (1659–1765 рр.)на його місці знаходився міський замок-цитадель. Пізніше - будинок присутствених місць, магазини, цейхгауз Сумського
гусарського полку. Нині півколом сквер оточують будинки, зведені наприкінці ХІХ ст. Серед них — будівля колишньої Сумської 1-ї жіночої гімназії (від 1996 р. — корпус юридичного факультету Української академії банківської справи НБУ (УАБС)), яка завдяки своїм багатим архітектурним формам схожа на невеликий палац.


Житлові будинки-близнюки (1910-ті роки) на Соборній:


Кінотеатр в стилі модерн (1910-ті роки):


Нижче від вул. Воскресенської розташовується ще одна центральна вулиця міста - Кооперативна (історична назва — Нижньовоскресенська).Тут збереглася щільна забудова старих будинків.


М'ясні ряди (1910 р.):




Торговий будинок купця Кулішова (1910 - 1911 рр.):


Садибний будинок кін. ХІХ ст.:


Синагога:


При підготовці розповіді використано путівник Guidebook “Суми. Запрошуємо до знайомства” (автор - Кудінов Дмитро Валерійович)

http://andy-travelua.livejournal.com/466947.html

Пам'ятки Тростянця на Сумщині настільки цікаві і охайні, що місто запросто може конкурувати з найгарнішими провінційними західноукраїнськими містечками. А ще переваги Тростянця в тому, тут все перебуває просто в ідеальному стані. Візитівка міста - замкоподібний Круглий двір, а також палац Кеніґів. В місті є декілька цікавих церков та старих будівель. А на околиці міста розкинувся мальовничий дендропарк "Нескучне". Добиратися до Тростянця дуже зручно: поїздами, що курсують між Києвом і Харковим через Суми. Також є численні приміські поїзди з Сум і Харкова. Їхати треба до станції Смородине. Від станції до пам'яток міста - 10-15 хвилин пішки.

Тростянець, як і більшість навколишніх слобожанських поселень, утворився в першій половині XVII ст., під час нової хвилі переселення селян і козаків з Правобережної України на Слобожанщину, викликаної поновленням панування польської шляхти після битви під Берестечком. Наприкінці XVII століття власником Тростянця стає охтирський полковник Іван Перехрестов, а у 1720 році тростянецькі перейшли до царського духовника Тимофія Надаржинського.

У 1749 році сини-спадкоємці Тимофія Надаржинського — Йосип, Денис, Герасим, Пилип збудували у Тростянці Круглий двір - садибу-манеж, яка на сьогодні є найдавнішою громадською спорудою східної частини України, яка збереглася до нашого часу та не має аналогів в Українській архітектурі середини XVIII ст.


Круглий двір овальний у плані, схожий на невелику фортецю, по периметру котрої розміщено чотири круглі трьохярусні вежі та одноповерхові приміщення, в яких навіть у ХХ ст. ще жили люди. Зовні Круглий двір оточує товста стіна зі стрільчастими нішами, яка розділена на два яруси карнизом з декоративними машикулями.


Зі східної сторони "фортеця" має великі цегляні аркові ворота, на яких можна побачити герб міста та рік будівництва садиби.


У будівлі простежується поєднання елементів готичного стилю та українського бароко. "Круглий двір" входив до величезного помістя Надаржинських, згодом — Голіциних і використовувався як сцена для цирку та акторів, а також для господарських потреб.


До 1820 року Тростянець належав безпосередньо сім'ї Надаржинських, а з 1820 року у якості посагу переходить до сім'ї генерала Олексія Корсакова, з 1843-го — до сім'ї князя Василя Голіцина. Коли Тростянець перейшов у власність сім'ї Голіциних, Круглий двір було облаштовано під цирк та стайні; під стінами містилися трьох'ярусні ложі для глядачів.


У першій половині ХХ століття (довоєнні та післявоєнні роки) "Круглий двір" використовувався для житла, потім як склад і тільки вже пізніше йому надали звання унікальної пам'ятки архітектури. У 1905 було проведено капітальний ремонт — укріплено стіни контрфорсами, прикріплено флюгер над вхідною аркою круглого двору, відремонтували та перекрили дахи башт тощо. За радянської доби реставраційних робіт пам'ятки вже не проводили, хоча питання це поставало неодноразово, враховуючи й ту подію, що в часи, коли в круглому дворі розміщувалася база райспоживспілки, тут сталася пожежа, яка нанесла значні втрати зовнішній та внутрішній частині будівлі. У 2007 пам'ятку почали ремонтувати та проводити відновлювальні роботи.


Поряд з Круглим двором Василь Голіцин збудував невеликий "княжий палац" (поміщицький будинок), до якого примикали парк, оранжереї та кам'яна церква (нині діюча Благовіщенська церква). В палаці часто приймали поважних гостей, одним із таких гостей був Петро Чайковський.


Палац збудовано з цегли в стилі класицизму з елементами бароко. Складається з прямокутної в плані центральної двоповерхової частини з короткими крилами, які переходами з'єднуються з одноповерховими, поставленими на підвали, Г-подібними в плані флігелями. Фасади палацу рустовані, вікна центральної частини прикрашені сандриками у вигляді карниза, флігелів - розетками в нішах.


В 1868–1874 роках маєтком володіє петербурзький купець Марк. 1874 року Тростянець придбав великий цукрозаводчик Леопольд Кеніґ. Останнім власником маєтку до 1917 року був його син Юлій. За Кеніґів середня частина будівлі була розібрана і побудована наново, крила-флігелі збереглися в тому вигляді, якими вони були раніше. При перебудові в декор фасадів були включені елементи стилю бароко (криволінійні фронтони, скульптура), змінено планування, будівля сполучена з флігелями.


Головний вхід влаштований по подовжній осі будівлі в лоджії, фланкованої колонами, на верхньому поверсі по ширині лоджії - тераса, по сторонах якої поміщені барельєфи.




З протилежного фасаду, з боку парку, вхід в палац - через двох'ярусну терасу, що спирається на колони і нижній ярус, захищений балюстрадою, верхній - металевими гратами художньої роботи.


По сторонах тераси на верхньому поверсі ніші із скульптурами путті. У інтер'єрі збереглися парадні дерев'яні сходи, танцювальний зал, прикрашений ліпленням і скульптурою.




Від вхідної брами уздовж палацу до берегу річки Боромля веде Алея закоханих:




Поряд з нею - виставка скульптур:




Але завершується альтанкою на березі Боромлі.


До ансамблю садиби входить Благовіщенська церква, яка будувалася з 1744 по 1750 рік у стилі раннього класицизму з елементами бароко. Церква є найстарішою культовою спорудою Тростянця.


У XIX ст. до церкви добудували добудовою трансепт і прибудову до нього зі східного боку вівтарної частини.




На західній околиці Тростянця знаходиться цікава природна пам'ятка - великий ландшафтний парк "Нескучне". Парк засновано на початку XIX століття нащадками Надаржинськими. Від початку створення й до 1917 року парк змінив кількох господарів: Надаржинських, Корсакових, Голіциних. З 1874 року Нескучанська перлина належала цукрозаводчику Кенігу.


Озера, які складають неповторну композиційну картину парку, були створені штучно. Перші два — на початку XIX століття. Період народження третього — 1980-ті роки. Водойми виникли шляхом побудови дамб на річці Тростинка.




У 1809 році (за часів князя Голіцина) на територія Нескучанського парку виник мальовничий "Грот Німф". Він був побудований на честь 100-річчя перемоги російського війська під Полтавою. У споруді влаштовувалися театралізовані вистави, де танцювали німфи (звідки й назва) та сильфіди. Існує легенда, що "Грот Німф" є "воротами" в підземний хід, який сягає монастиря в Охтирці.




Так грот виглядає зсередини:


На північному узліссі Кеніг у 1913 році побудував садибний будинок у стилі модерн, у якому сьогодні міститься офіс Краснотростянецького відділення Українського науково-дослідного інституту лісового господарства. Це — найстаріша науково-дослідна установа лісового профілю в Україні, побудована на базі Тростянецького лісгоспу.




Повернемося до центру міста і оглянемо ще декілька пам'яток. Усі вони розташувалися на головній вулиці Горького, яка в самому центрі міста переходить у вулицю Червоноармійську. На головній площі міста стоїть колишній магазин купця Ф. Курила (1908 рік):


Торгівельний будинок напроти:


Стара забудова по вул. Червоноармійській:




На Червоноармійській зберігся будинок школи, в якому народився, жив і навчався Микола Хвильовий Фітільов М. Г.) — український письменник:


Майже в кінці вулиці Червоноармійської на виїзді в бік Охтирки знаходиться Благовіщенська церква. Храм будувався з 1903 по 1913 роки у русько-візантійському стилі.


Фасади основного об'єму і дзвіниці пишно декоровані арками, нішами, поясами арочок і зубців, колонками. Декор виконаний із застосуванням лекальної цеглини. Поли - з метлахскої плитки.




40-метрова дзвіниця відзначається тонкою, художньою роботою народних майстрів-каменярів.


По дорозі з центру міста до вокзалу по вул. Горького можна побачити залишки економії Л. Кеніга:


Вальцевий млин економії Л. Кеніга:




Автовокзал та залізничний вокзал станції Смородине - сучасний і великий:

http://andy-travelua.livejournal.com/466759.html

Саме з Охтирки почалося моє знайомство із загадковою Сумщиною. Сюди я добирався маршруткою з Тростянця (залізнична станція Смородино), куди рано з ранку приїхав з Києва поїздом "Київ-Лисичанськ". Охтирка варта відвідання, передусім, завдяки ансамблю Покровського собору, зведеного в стилі пізнього козацького бароко. Крім нього, в цьому слобожанському місті є й багато інших пам'яток. Але більшості українців Охтирка відома тим, що саме з неї почався "лєнінопад": 15 лютого 2013 прихильники ВО "Свобода" на чолі з нардепом Ігорем Мірошниченком знесли в Охтирці пам'ятник "вождю".


Історія Охтирки почалася одночасно з початком історії Слобідської України, коли на початку 1640-х років московський уряд, занепокоєний нескінченними набігами татар, розпочав будівництво укріпленої лінії від Острогозька на Дону до верхів’їв Ворскли. Починалася ця лінія в Охтирці. Тут на горі Охтир над Ворсклою засновували фортецю, а уздовж лінії для її оборони оселялися переселенці із Правобережної України. З 1645 до 1648 року за Полянським мирним договором відбулось розмежування російсько-польського кордону, внаслідок чого Охтирка, де налічувалось до 50 дворів, відійшло до Московської держави. Нова хвиля переселенців з Правобережжя значно примножила чисельність населення і призвела до створення у 1655–1658 рр. Охтирського слобідського козацького полку, який проіснував до 1765 року, коли за наказом Катерини ІІ всі слобідські полки були ліквідовані.


Датою заснування фортеці вважається 1647 рік. Первинне ядро найстарішої частини Охтирки було дуже компактним: многокутні контури укріплень повторювалися напрямом вулиць, розташованих усередині цитаделі. Це проявилося в геометрично правильних контурах фортець і в тому, що кути укріплень винесені вперед з таким розрахунком, щоб забезпечити прямий і фланговий вогонь. Компактне планування первинного ядра Охтирки характерне для міст рівнинної місцевості. Фортеця до наших днів не збереглася.


Головною пам'яткою Охтирки вважається комплекс Покровського собору. Ансамбль складається з трьох різночасових пам’яток: Покровського собору 1753 - 1768 рр., Введенської церкви-дзвіниці 1784 р. та церкви Різдва Христового 1825 р. Всі вони муровані, потиньковані й побілені. Комплекс розташований в історичному середмісті по осі головної вулиці. Собор є містобудівною домінантою загальноміського значення.


Покровський собор закладено 25 квітня 1753 р., в річницю коронації імператриці Єлизавети Петрівни, яка пожертвувала на його будівництво 2000 рублів сріблом, а освячено 1768 р. Зведено його на місці, де в 1739 р. знайдено чудотворну ікону Охтирської богородиці. Автор проекту - московський архітектор князь Д.Ухтомський; будівництвом керував архітектор С.Дудинський. Собор мав, окрім головного, ще два престоли: Охтирської ікони богородиці та праведних Захарії і Єлизавети.


Покровський собор є головною спорудою комплексу і належить до рідкісного типу пізніх козацьких барокових храмів, які трапляються лише на Слобожанщині: тридільний, трибаневий, з тринавовим чотиристовпним центральним компартиментом. Його прототипом був Успенський собор в Охтирці, збудований у 1728 - 1738 рр. (не зберігся). В об’ємно-просторовій структурі пам’ятки синтезовано три типологічні схеми храмів: тридільного триверхого, поширеного в народній архітектурі, дев’ятидільного однобаневого, а також хре-щато-баневого, генетично пов’язаного з зодчеством княжої доби.


Будівля - симетрична. Всі компартименти рівновисокі, підведені під один карниз. Вівтар і двоповерховий бабинець - квадратні в плані, перекриті зімкненими склепіннями й увінчані декоративними четвериками з баньками. Домінантним у композиції є центральний восьмерик, увінчаний світловою банею, що спирається через попружні арки на чотири пілони. Висота верху в інтер’єрі - 39 м, загальна висота до хреста - 46 м.


Усі чотири фасади рівноцінні, проте акцентовано західний, де є велика аркова ніша порталу, розділена балконом на два яруси. Декор фасадів підкреслює монолітність об’ємів споруди та її двоярусність: на рівні хорів фасади оперезує карнизний гурт; вертикальні грані підкреслюються рустованими пілястрами; вікна облямовані “вухастими” наличниками з рельєфно виділеними замковими каменями й сандриками різноманітних обрисів. Загалом площинне вирішений декор розрахований на візуальне сприйняття з близьких точок.


Деталі:




Введенська церква-дзвіниця розташована напроти західного фасаду собору. Споруда - висотна, триповерхова, суворо центрична, кругла в плані. За стильовими рисами знаменує перехід від бароко до класицизму. Автор проекту - уродженець м.Охтирки архітектор П.Ярославський. У нижньому поверсі була церква Введення Богородиці у храм, а на 2-му і 3-му висіли дзвони, у тому числі на 2-му - великий дзвін вагою 4 тонни (дзвони не збереглися).

Центричність пірамідальної композиції підкреслюється єдиним принципом побудови всіх поверхів: розвинені цоколі й карнизи, високі аркові вирізи по сторонах світу, фланковані групами колон доричного (1-й поверх), іонічного (2-й поверх) і коринфського (3-й поверх) ордерів. Увінчує споруду баня параболічних обрисів з люкарнами, ліхтариком і скульптурою апостола. Всі поверхи перекриті баневими склепіннями.


Церква Різдва Христова розташована в північно-східному куті соборної території. Збудована 1825 р. коштом графині Г.Чернишової. Автора проекту не встановлено. У 1864 р. церква постраждала від пожежі, після чого її відбудовано.


Споруда - в стилі класицизму, хрещата в плані, симетрична стосовно поздовжньої осі, яка акцентована підвищеним об’ємом церковного залу, увінчаного банею і виділеного на західному фасаді чотириколонним портиком тосканського ордера з трикутним фронтоном. Невисокий круглий підбанник спирається на пілони через попружні арки.


За ансамблем можна знайти цікавий приклад провінційного модерну. В будинку знаходиться школа.


Охтирка - один з центрів нафтогазодобувної промисловості:


Майже усі пам'ятки Охтирки розташовані уздовж вулиці Жовтневої, що тягнеться на північ від Покровського собору.


На початку вулиці напроти ансамблю Покровського собору стоїть Спасо-Преображенська церква (1907 рік):




Будинок електростанції у неоготичному стилі (1909 рік):


Народний будинок (1911 - 1914 рр.):


Модерновий особняк (1910 р.):


Інші будинки по вул. Жовтневій:




Торговельні будинки купця Ф. Курила (кін. ХІХ ст.) по Харківському провулку:




Декілька цікавих пам'яток знаходиться за мостом через Ворсклу на початку вулиць Леніна і Фрунзе.

Повітове училище (1830-ті — 1901 рр.) по вул. Леніна, 1:


Жіноча гімназія (поч. ХХ ст.) по вул. Леніна, 2:


Чоловіча гімназія (поч. ХХ ст.) по вул. Фрунзе, 4:


Будинки на вул. Фрунзе:




В Охтирці є пивзавод, на якому випускають смачне пиво "Охтирське". Щоправда, я його бачив лише на Сумщині.


Крім того, в Охтирці є декілька інших цікавих пам'яток. Вони знаходяться далеко від центру міста і я не зміг їх подивитися через шалену спеку.

Михайлівська церква (1884 р.), фото з Вікіпедії:


Георгіївська церква (1908 р.), фото з Вікіпедії:


Мироносицька церква (1822 р.), фото з Вікіпедії:


В Охтирці була ще дерев'яна Георгіївська церква (1795 рік). Зруйнована за совєтської влади після Другої світової війни:


При описанні храмів ансамблю Покровського собору використано матеріал книги В.Вечерського "Пам'ятки архітектури та містобудування України." - К. : Техніка, 2000 р.

http://andy-travelua.livejournal.com/466294.html

Великі Межирічі - село в Корецькому районі Рівненської області в 8 кілометрах від траси Київ - Чоп (поворот - між Корцем і Гощею). В селі варто подивитися велетенський костел св. Антонія ордену піарів та класицистичний палацовий комплекс садиби графів Стецьких.

Межирічі (тоді поселення мало таку назву) вперше згадується у 1544 році, як власність князів Корецьких. Очевідно, тоді ж було побудовано укріплений замок, який до наших днів не зберігся. У 1576 році Межирічі зруйнували загонами Беати Костелецької, відомої нам завдяки легенді з Дубенського замку - дружини князя Іллі Острозького, позашлюбної доньки короля Сигізмунда та покоївки королеви Бони. у 1605 році (за іншими даними - у 1590 р.) поселення отримало Магдебурзьке право від короля Сиґізмунда III Вази завдяки старанням власника містечка Януша Острозького.




У 1651 році містечко переходить у власність польських князів Любомирських, але вже на початку 1657 року українські війська опанували східну частину Волинського воєводства і Межирічі стали полковим містом відновленого Волинського полку. У
1662 році містечко тримав у заставі Павло Тетеря, проте Межирічі були дуже поруйновані польським військом, Павло Тетеря уступив цю заставу Стефану Чарнецькому.


За Єжи Домініка Любомирського в містечку з'являється колегіум ордену піарів, в 1702 році будується кам'яний костел святого Антонія.


Перший храм на цьому місці був збудований у XVI столітті князем Костянтином Острозьким. Пізніше невеликий дерев'яний костел, згорів у 1601 році. Архітектором нового храму був Войцех Лєнартович, майстер любомирського цеху каменярів і каменотесів. Будівництво тривало аж 25 років.




Вибудований в індивідуальному стилі Войцеха Ленартовича з грою різновеликих об'ємів, кожний з яких має свій, бароковий за характером фронтон. Вежі мають ніші для скульптур у 2 яруси.




Костел кам'яний, зального типу з хорами, був орган. Західний фасад у стриманих формах бароко з тонкими пілястрами і двома бічними вежами зі сходинками нагору.


Костел стоїть пусткою та потребує реставрації, ніким не використовується.




Одночасно за кошти Любомирських спорудили і колегіум. Залишки його будівель збереглися поруч із костелом. Спочатку тут навчалося 18 учнів, однак, вже у 1784 році їх кількість зросла до 250. Ректорами колегіуму були відомі люди. Зокрема один із ректорів цього навчального закладу, Домінік Шибінський видав посібник з каліграфії, в якому упорядкував писемну мову поляків. Інші здійснювали переклади відомих класичних творів.




Ансамбль садиби графів Стецьких створено в кінці XVIII ст. за проектом італійця Д.Мерліні - придворного архітектора польського короля Станіслава-Августа. За переказами, садибу Ян Стецький отримав, вигравши в карти у 1773 році. Розташування на рельєфі та просторова композиція будівель типові для часу будівництва і втілюють принципи архітектури класицизму. Ансамбль складається з головної споруди - палацу - та двох симетрично розміщених флігелів, з’єднаних з палацом двома напіввідкритими галереями, кожна з яких у плані утворює чверть кола. Завдяки цьому перед головним фасадом палацу створено великий курдонер.


Палац (1788 р.) - двоповерхова, прямокутна в плані і витягнута в напрямку південь-північ цегляна будівля, перекрита чотирисхилим дахом. Головний фасад прикрашений чотириколонним портиком іонічного ордера, увінчаним розвиненим антаблементом з трикутним фронтоном. Фасад фланкують два ризаліти, в яких розміщено сходи, пов’язані з перехідними галереями.


Парковий фасад прикрашає спрощений портик на шість колон і балкон.


Флігелі (південний та симетричний йому північний) - це прямокутні в плані, витягнуті в напрямку південь - північ, двоповерхові цегляні будівлі з двосхилими дахами. Архітектурне оздоблення флігелів значно скромніше, ніж палацу, що обумовлено їхнім другорядним значенням. Основні елементи композиції фасадів - вдалі пропорції членувань і чіткий ритм прямокутних вікон 2-го поверху з горизонтальними сандриками та підвіконнями на кронштейнах.




Перехідні галереї (південна та симетрична їй північна) - одноповерхові цегляні споруди, перекриті невисокими двосхилими дахами. Вони складаються з двох паралельних стін, які в плані утворюють чверть кола. Одна з них (коло меншого радіуса), що звернена в бік курдонера перед головним фасадом палацу, прорізана трьома великими прямокутними отворами, обрамленими колонами тосканського ордера Стіна, звернена в бік парку (коло більшого радіуса), ззовні укріплена двома невеликими контрфорсами.




Сучасна добудова:


Залишки парку:


Сьогодні у приміщенні палацу знаходиться школа-інтернат


На в'їзді в село знаходяться залишки єврейського цвинтаря. Євреї в містечку жили з його заснування. Починаючи з 1760 року і протягом наступних дванадцяти років тут знаходився центр хасидського руху, а його другий лідер, Дов Бер з Межиріча, учень Шаал Шем Това, отримав призвісько за іменем містечка.До початку Другої світової війни в місті проживало близько 3000 євреїв. У жовтні 1941 року німці знищили в місті близько 1500 євреїв, а в серпні 1942 знищили більшу частину євреїв, що залишилися.

http://andy-travelua.livejournal.com/465473.html

За даними опитування 2007 року, який проводився серед жителів Нідерландів, Горн був визнаний найкрасивішим серед міст Північної Голландії. Горн знаходиться на північний схід від Амстердаму в провінції Північна Голландія на березі озера Ейсселмер. В місті починається подорож залізницею-музеєм "Stoomtram". На жаль, насолодилися Горном у повній красі мені завадила шалена злива, із-за якої все навколо виглядало похмурим і неяскравим. Менше з тим, спробую передати вам яскраві фарби цього дуже старого голландського міста.


Походженню своєї назви Горн, без сумніву, зобов'язаний морському порту, що нагадує за формою ріг тварини. "Ріг достатку" як символ міста можна побачити всюди: на фронтонах будинків у вигляді барельєфів, на прапорах, що розвіваються на щоглах кораблів і, звичайно ж, на міському гербі. У 1357 році році граф Голландії Віллем V надав Горну права міста. Коли настав Золотий вік Голландії, Горн став домашньою базою Голландської Ост-Індської компанії. Саме звідси були родом знамениті мореплавці Віллем Схаутен (дав назву мису Горн в Південній Америці на честь своєї батьківщини) і Ян Пітерсон Кун.





У XVIII столітті місто занепало і перетворилося на невелике рибальське селище. У XIX столітті місто знову відродилося, ставши центром торгівлі сільськогосподарською продукцією для всієї Західної Фризії. З будівництвом залізниць місто перетворилося на важливий транспортний вузол Північної Голландії. Після того як у 1932 році була побудована дамба Афслютдейк, Горн позбувся виходу в море.


Символ Горну - башта Hoofdtoren (1464 рік):








Центральна площа міста - Каасмаркт:



На площі Каасмаркт знаходиться знаменита Палата мір і вагів (ВААХ). Вона розташувалася у будівлі, побудованій в 1609 році знаменитим голландським архітектором Хенри де Кейсером. Будівля побудована в стилі, що нагадує класичний бароко.


Етнографічний міський Музей Вестфриз знаходиться у будівлі 1632 року в стилі рококо:






Від площі Каасмаркт на схід веде гарна вулиця Grote Oost із гарно прикрашеними старовиними північними будинками:






На Grote Oost стоїть церква Oosterkerk (1494 рік) з незвичайним годинником:


На північ від площі Каасмаркт у бік вокзалу веде вулиця Kerkstraat:




Тут знаходиться церква Grote Kerk (Велика церква), 1881 рік


Ще один храм Горна - церква Koepelkerk (1882 рік):


І на завершення, ще декілька фото Горна:

http://andy-travelua.livejournal.com/464868.html

На околиці міста Енкхьойзен розташований унікальний етнографічний музей просто неба (скансен) під назвою "Zuiderzeemuseum Enkhuizen". Розташований він на на березі озера Эйсселмер, яке раніше, до спорудження греблі Афслейтдейк, було, власне, затокою Зейдерзее Північного моря. Територія музею розділена на три частини. Перша частина - рибальське село, друге, - міський квартал, третє - гавань. Усі будинки, човни, кораблі, церкви, магазини - сьогодення, тому тут можна відчути життя такий, якою вона була у кінці XIX століття. У основу проектування музею були покладені плани реальних міст і сіл цього регіону.


У рибальську частину були звезені будиночки з села Zoutkamp. У кожному - стандартний набір: крихітна кухонька з гасовою плиткою, велика кімната з обіднім столом, швацькою машинкою, комодом і стіною, яка складається суцільно з дверей. За дверима цими - короткі ліжка, на яких жителі Нідерландів спали сидячи (втім, так спали у той час практично в усій Європі). На кожному будиночку - таблички англійською мовою з історіями про ті сім'ї, які тут раніше жили, іноді дуже жалісними. У певні години біля будиночків бувають сеанси, на яких показують, як раніше стирали, плели вірьовки, робили сабо або бочки.


Міський квартал - це удома, згруповані навколо церкви. Багато хто будувався по кресленнях з нуля, хоча є привезені будівлі. Сирна і сувенірна крамниці, солодкий магазин, аптека, пошта, парова пральня працюють і сьогодні, так що у відвідувачів створюється повна ілюзія занурення в минуле.


Навколо гавані - старі будинки, привезені сюди з Волендама, Монникендама і з острова Маркен. У води - корабельна майстерня з характерним запахом пропахлих морем вірьовок і ароматом каніфолі. Тут реставрують човни і судна.

http://andy-travelua.livejournal.com/464325.html

Енкхьойзен - місто у провінції Північна Голландія на березі затоки Зейдерзее Північного моря. В місті знаходиться унікальний етнографічний музей просто неба (скансен) під назвою "Zuiderzeemuseum Enkhuizen", про який я вже розповідав. Самемісто також цікаве: тут є красиві старовинні будиночки коричневого кольору, дві прекрасні церкви п'ятнадцятого століття, ратуша сімнадцятого століття і величезна кругла вежа Дроммедаріс, що залишилася від міських стін.


Місто здобуло міські права 1355 року. У середині 17 століття місто є значним поселенням, одним із найважливіших портів Нідерландів. Також Енкхейзен був одним із портових міст Голландської Ост-Індійської компанії. Проте згодом місто втратило значення важливого порту на користь Амстердаму. 1885 року до міста було відкрито залізницю.


Ратуша (1688 рік):






Ратуша ззаду:


Будинки XVII століття біля ратуші:


Башта Дроммедаріс (XVII століття):






Старовинні вулочки з голландськими будиночками:














Типові для Нідерландів канали:






Дві міські церкви XV сторліття:




Вид на місто з озера:








Пристань:


Залізничний вокзал (1885 р.):




Інтер'єр вокзалу:

http://andy-travelua.livejournal.com/463918.html

Медемблік - невелике місто у місцевості Західна Фрісландія (провінція Північна Голандія) на березі затоки Ейсселмер (Північне море). Сюди при прибули на старовинному поїзді "Stoomtram" з міста Горн. В місті є замок Радбауд, готична ратуша, багато будинків XVI - XVII століть, що виходять фасадами на канали, дві церкви та гарний голландський млин. Добиратися звичайним поїздом - до Горна, звідти - залізницею "Stoomtram".


Медемблік став успішний торговим містом після того, як у 1282 році граф Голландії Флоріс V захопив Західну Фрісландію. Він побудував тут декілька фортець, щоб управляти регіоном. Однією з них був замок Радбауд (Kasteel Radboud), який зберігся в Медембліку на околиці Старого міста. Замок призначався для укріплення кордону з Фрісландію.


Флоріс V у 1289 році надав Медембліку міські права. Після того, як граф був вбити у 1296 році, місцеві фрісландці оточили замок, але у 1297 році голландська армія зірвала їхні зусилля виморити голодом мешканців Медембліка, яких вони тримали з замку.


В наступних століттях Медемблік пережив декілька нападів. Самий трагічний з них стався в червні 1517 року, коли місто атакували з континентальної частини Фрісландії близько 4000 піратів. Більшість громадян втекло до замку, який пірати безуспішно осаджували і штурмували. Врешті решт пірати зірвали свою лють на місті, спаливши його. Після цього вони продовжували свій мародерський шлях по Північній Голландії.


У 1572 році навколо міста збудували міські стіни і замок частково втратив свою роль захисту мешканців Медембліку. У 1578 році частину його веж і укріплених стін зруйнували, а каміння пішло на будівництво західно-фрісландської морської греблі.
За століття замок прийшов у запустіння, але у 1889 році став майном корони і був відновлений. Використовувався він, як будівля суду, і цю функцію виконував до 1934 року.


Деталі замку:






При під'їзді до міста залізницею Медемблік зустрічає типово голландським млином:


Залізничний вокзал:


Поруч з вокзалом знаходиться незвичайна готична ратуша:




Вид ззаді:


Головна вулиця міста,що веде з вокзалу до замку:




В центрі міста - канали, на які своїми фасадами виходять будинки XVI - XVII століть і вілли:










Одна з вілл:


Розвідний міст:


В один з трьох міст "трикутника вихідного дня" - Енкхьойзен з Медембліка плаває туристичний кораблик:




Вид на Медемблік з озера:

http://andy-travelua.livejournal.com/463544.html

Між містами Горн і Медемблік зберіглася стара залізнична гілка, на якій курсує старовинний рухомий склад паровозів і вагонів. З гілки голландці зробили туристичний атракціон і музей залізниці "Stoomtram". Музей має свій сайт, де можна ознайомитися з розкладом та цінами. Зробивши подорож цією ділянкою, ви поглинете в атмосферу залізниць понад сторічної давнини. Все буде як в ті давні часи: і кондуктор, і попутники в старовинних нарядах, і семафори, і будки стрілочників.


Залізниця Горн-Медемблік - лише частина туристичного маршруту Північною Голландією, яка має неофіційну назву "Трикутник вихідного дня". Трикутник включає в себе старовинні міста Горн, Медемблік і Енкхьойзен. Між Гроном і Медембліком курмує старовинний поїзд, між Медембліком і Енкхьойзеном - туристичний кораблик, між Енкхьойзеном і Горном - звичайна залізниця. До Горна з Амстердаму поїздом можна дістатися поїздом за півгодини. Всі три міста маршруту надзвичайно цікаві і з кожних з ним я вас познайомлю у наступних розповідях. А поки відправимося у подорож у минуле та сторічному потязі.


Поїзд на станції Горн:




Семафона будка на станції Горн, з якої відбувається дистанційне керування семафорами:


Станція Горн:


Локомотивне депо станції Горн:


Локомотив:




Вагон-буфет:



Всередині вагону:




Проміжкова зупинка - станція Вогнум:


Погрузочна платформа на станції Вогнум.




Наш поїзд на станції Вогнум:




Станція Вогнум:


Прибули на кінцеву станцію - Медемблік:

http://andy-travelua.livejournal.com/463174.html

В Амстердам мріють потрапити всі. На жаль, більшість, щоб покурити траву, поїсти тістечка з марихуаною і поринути місцеву секс-індустрію. Хоча, чесно кажучи, не розумію, як можна вбивати час на різні плотські забави, коли навколо стільки північної краси? Природно, що ми не ходили по кофе-шопам і не палили марихуану. Хоча її запах стоїться повітрі по всьому місто. Ми зосередилися на прогулянках вуличками і каналами, оглядом дивовижної ганзейської архітектури та мандрівках по країні.

Багато тексту не буде, але про найцікавіші об'єкти Амстердама розповім. Але більшість розповіді буде присвячена прогулянкам багаточисельними каналами міста.

Почнемо знайомство містом із залізничного вокзалу, який дуже зручно розташований в самому центрі Амстердаму. Напевно, амстердамський вокзал - найгарніший серед столичних вокзалів Європи:


Центральний вокзал Амстердама - яскрава історико-архітектурна пам'ятка кінця XIX століття. Це був перший вокзал у Нідерландах, спроектований відомим голландським архітектором Пітером Кейперсом — його будували у період між 1881 і 1889 роками під наглядом архітектора-проектанта за участю Адольфа Леонарда ван Гендта. Будівля Центрального вокзалу Амстердама є еклектичною за архітектурою, вона тяжіє до історизму — зокрема, до готики.


Так вокзал виглядає вночі:


Головною центральною вулицею Амстердама є вулиця Дамрак, яка веде від центрального залізничного вокзалу в напрямку головної площі міста - Дам.


Найбільша будівля вулиці Дамрак - це біржа "Берлаге", перша фондова біржа Європи (1896 -1903 рр.):


Найцікавіше місце на Дамрак - це "танцюючі будинки", які відділені від вулиці каналом. Звідси відправляються прогулянкові кораблики по каналам Амстердаму:


"Танцюючі будинки" вночі:


Площа Дам — центральна площа столиці Нідерландів Амстердама; бізнесове й культурне осереддя міста й країни, місце постійного людського скупчення — як амстердамців, так і туристів. Майдан названо на честь колишньої дамби через річку Амстел.


У західному кінці майдану розташований зведений у неокласичному стилі Королівський палац, у якому від 1655 року містилась ратуша до її перетворення в королівську резиденцію в 1808 році.


Ратуша була зведена в 1655 році за проектом Якоба ван Кампена, натхненного римською архітектурою у класичних (так званий голландський класицизм). Ці класичні форми та розкіш інтер'єрів за задумом автора мали підкреслити велич Амстердама.


Для будівництва був закладений міцний фундамент з 13 659 дерев'яних паль, а мури зводились із жовтого піщаника, привезеного спеціально з Німеччини. Три поверхи вінчає купол з флюгером у вигляді морського судна. Внутрішнє оздоблення палацу виконано з використанням мармуру. Центральна зал має розміри 36×18 м і висоту 27,5 м; на підлозі зображені півкулі Землі.




Будівля була побудованаза часів Республіки і використовувався як амстердамська ратуша до 1808 року, після чого в ньому містилася резиденція Луї Бонапарта. Пізніше палац був переданий у відання Оранського королівського дому, а в 1935 році держава викупила Королівський палац.


Поблизу палацу, майже примикаючи до нього, розташована готична споруда XV століття церкви Нівекерк (Nieuwe Kerk "Нова церква").


Будинок Magna Plaza у типово фламандському стилі за Королівським палацом:


Чого тільки не зустрінеш в центрі Амстердаму?


Зустрічається і таке:


В Амстердамі - не лише канали. Зустрічаються і звичайні вулочки:




Типовий декор амстердамських будинків:




"Блакитний міст":


Обов'язковий атрибут майже усіх північних міст - це вагові палати. Вагова палата в Амстердамі була побудована в 1488 році, як ворота Святого Антонія міської стіни. Деякі дослідники вважають, що будівля існувала з 1425 року, а надалі її було надбудовано.


У кінці XVI століття місто виросло за межі стіни, і ворота Святого Антонія втратили свою функцію. У XVII столітті в колишніх воротах почала роботу вагова служба, що здійснювала зважування товарів для ринку. У верхніх поверхах будівлі розташувалися резиденції декількох гільдій - ковалів, художників, мулярів і хірургів. У XIX столітті після розформування гільдій у будівлі розмістилася майстерня масляних ліхтарів вуличного освітлення, потім пожежна станція. Пізніше Палату зайняв міський архів Амстердама.


Вагова палата вночі:


Крім колишніх воріт св. Георгія в Амстердамі частково збереглася система міських укріплень, представлена декількома баштами. Мунтторен або Монетна вежа, зведена в 1480—87 роках, була однією з головних брам у середньовічних міських мурах Амстердама.


Башта Монтелбансторен побудована в 1512 році як кріпосна вежа для захисту міста. У 1606 році було закінчено будівництво верхньої дерев'яної частини вежі в ренесансному стилі. З 1878 по 2006 рік у вежі було розташовано управління водного господарства Амстердама.


З літа 2010 року приміщення вежі орендує Фонд Secret Garden (захист прав мусульманських геїв, би- і транссексуалів).


Башта Схрейерсторен побудована в 1487 році і дістала таку назву (від слова schray - гострий), оскільки міська стіна в цьому місці повертала під гострим кутом. З часом була придумана легенда, що назва вежі походить від schreien - плакати і означає "вежа плачу", оскільки на цьому місці жінки прощалися з чоловіками, що йшли в плавання на кораблях Ост-індської компанії. Вежа була в 1966 році відреставрована, і після реставрації в ній знаходиться кафе.


Перед тим, як перейти до найцікавішого - амстердамських каналів, швидко пробіжимося по основних храмах міста. Найголовніший і найстаріший храм Амстердама - готична Аудекерк (Стара церква).


Стара церква в центрі Амстердама побудована в XIV столітті на місці дерев'яної каплиці, піддавалася численним перебудовам і в XVI столітті набула елементів Ренесансу. У 1556 році середньовічні інтер'єри церкви пали жертвою кальвіністів-іконоборців, тому сучасне внутрішнє убрання церкви позбавлене прикрас.




Зюйдеркер (Південа церква) стала першою церквою в місті, побудованою спеціально для протестантів. Вона була побудована між 1603 і 1611 роками на площі Зюйдеркеркхоф (Південному кладовищі) біля вулиці Сінт Антониесбрестрат. Дзвіниця церкви, що височіє над сусідніми будівлями, була завершена до 1614 року і містить карильон дзвонів, побудованих братами Хемоні, встановлений в 1656 році разом з чотирма дзвонами, які дзвонили раз на місяць.


Храм побудований в стилі амстердамського ренесансу архітектором Хендриком де Кейзером, який був похований в церкві в 1621 році. Пам'ятна плита була встановлена поверх його могили в 1921 році. Церква є псевдо-базиліку з центральним нефом і двома малими проходами по сторонах, з шістьма довгими травеями з колонами з тосканським ордером, з дерев'яними зведеннями і люкарнами. Інтер'єр храму витриманий в готичному стилі. У XVII столітті вітражі в прямокутних вікнах були замінені на прозоре скло. Кам'яна вісімдесяти метрова дзвіниця має квадратну основу. Дах і шпиль дзвіниці покриті свинцем.


Найсимпатичніший храм Амстердама знаходиться поруч із залізничним вокзалом і виходить фасадом на канал. Церква св. Миколая - головний католицький храм міста. Збудований з поєднанням необароко і неоренесансу наприкінці ХІХ століття:




Лютеранська церква-ротонда (Koepelkerk) з мідною банею стоїть на каналі Сінгел. Збудована 1671 році.


Нарешті, перейдемо до найцікавішого - прогулянки амстердамськими каналами. Тут буде без тексту і без коментарів. Бо вони тут зайві :)





























































Закінчимо прогулянку Амстердамом в єврейському кварталі. По дорозі туди оглянемо ще декілька пам'яток. Будинок-корабель (1912 - 1916 роки):


Музей "Немо" у вигляді корпусу старого корабля:


Церква Моїсея і Аарона (1841 рік). Її назва нагадує, що ми вже у єврейському кварталі.


Ось так виглядає єврейський квартал Амстердаму:


Вдалося відшукати 3 колишнії синагоги:

http://andy-travelua.livejournal.com/462583.html

Корець - невелике старовинне містечко, що знаходиться на річці Корчик на сході Рівненської області біля траси Київ-Чоп. Містечко, напічкане архітектурними пам'ятками, відомо, передусім, завдяки замку кнізів Корецьких-Острозьких та колишньому францисканському монастирю (сьогодні - Троїцький жіночий монастир УПЦ МП). Крім того в місті є колишній василіянський монастир, бароковий костел, декілька церкво (у т.ч 2 дерев'яні), трохи старої забудови. Добиратися краще маршрутками з Рівного або Новоград-Волинського.

Поселення відомо з 1150 року під назвою Корчеськ. Близько 1380 року землі навколо були передані великим князем литовським Ягайлом князеві Федору Острозькому, який у 1386 році збудував тут замок. З трьох сторін він був оточений глибоким ровом, який надійно захищав фортецю від нападу. Із заходу вона була надійно прикрита річкою.




Від початку XV століття поселення переходить у володіння роду князів Корецьких, а після Люблінської унії у 1569 році — до складі Луцького повіту Волинського воєводства Польщі. У XVI ст. новим власником замку, князем Богушем Корецьким, до фортеці були добудовані нові укріплення. У XVI — середині XVII століттях Корець перетворюється на одне з найбільших міст Волині.


До замку Острозьких можна було дістатися лише через трьохпілонний чотирьохарочний міст, який з'єднував його з навколишнім світом.


Замок зустрічав надбрамною вежею, яка сьогодні перебуває в руїнах. Вона являє собою триярусну, прямокутну в плані споруду.




Пізніше, протягом XVII—XVIII століть, Корецький замок був перебудований на зразок палацу. Востаннє, 1780 року, його перебудував князь Йозеф Чарторийський. 1832 року палац-замок згорів і відтоді в ньому не проводилося жодної суттєвої реконструкції. Руїни палацових споруд можна побачити навколо надбрамної вежі.





Панорама замкових руїн:


Замкові підземелля:




З пагорба, на якому стоїть замок, відкривається чудова панорама Корчика та навколишньої місцевості:


Звідси ж добре видно дві дерев'яні церкви. Перша з них, Косьмодем'янівська,. Стоїть на лівому березі Корчика на кручі напроти Корецького замку. Є третьою церквою, побудованою на цьому місці. Час побудови першої невідомий, вона згоріла у середині XVIII ст. У 1766 році збудували другу церкву, яку через 100 років розібрали як аварійну і у 1896–1897 роках на честь коронації царя Алєксандра ІІІ збудували теперішню, дерев’яну церкву.




Другий дерев'яний храм - церква святої Параскеви П’ятниці, був збудований у 1911–1914 роках. За архітектурними формами подібна на будівлі Свято-Троїцького монастиря.




Поруч з замком в центрі містечка знаходиться Миколаївська церква, збудована у 1834 році:


Одночасно з розбудовою замку, у 1620 році Богуш Корецький будує в місті францисканський монастир - бароковий костел та корпус келій. Будівництво закінчив у 1810 році останній з роду Корецьких князь Йосип Чарторийський. У 1752 — 65 роках монастирем володіли греко-католики.


Вже у 1830-ті костел переосвячують як Троїцьку православну церкву. З метою надання їй православних рис у 2-й половині XIX століття західний фасад колишнього костелу надбудовують дерев'яною баштою з високим наметом. В східній частині над середньою навою зводиться четверик з п'ятьма главами, непропорційно маленькими, порівняно з суцільним об'ємом храму. У 1863 році весь комплекс було передано Свято-Троїцькому монастирю.


На початку XX століття з'являються тепла Іоанно-Предтечинська церква і надбрамна дзвіниця, збудовані в російському "теремному" стилі.


Сьогодні Троїцьким жіночий монастир в Корці - справжній філіал "русскага міра" на Волині: всі надписи - російською мовою, зовнішнє оформлення - в московському стилі з поребриками і кокошниками.




Келії, зведені у 1620-х роках, були перебудовані протягом 1863-1880 років.


Напроти монастиря на головній вулиця Корця знаходиться садибний будинок графа Горчинського (початок XIX століття). Сьогодні тут знаходиться бібліотека і музей:


Приблизно через сто років на північно-східній околиці Корця будується ще один кляштор для францисканців. Через певний час від стає василіянським монастирем.


Від монастиря збереглися келії, збудовані у 1754 - 1767 роках, церква і мури.




Справжній шедевр бароко - костел св. Антонія, що загубився серед вузьких вуличок приватної забудови середмістя. Перший храм на цьому місці був заснований князями Корецькими в 1533 р. Сучасний костел постав у 1706 році.




У 1915-16 роках відбулася капітальна перебудова костелу, внаслідок якої він набув рис бароко. Після другої світової тут розміщувався склад хімічних матеріалів. Зараз храм активно відроджується.




Дзвіниця і капличка:


Інтер'єр костелу:




Скульптура св. Антонія на подвір'ї:


Небагаточисельні старі будинки в Корці:

http://andy-travelua.livejournal.com/461168.html

Перебуваючи в сирійській Пальмірі, вирішив на один день з'їздити на північний схід країн в місто Дейр-ез-Зор неподалік з кордоном з Іраком. Заздалегідь знав, що там нічого цікавого немає, просто хотів побувати на протилежному від столиці кінці Сирії та побачити знамениту річку Євфрат.

Місто хоч і велике, але, враховуючи його віддаленість від столиці і інших міст, він є повною дірою. Іноземців, напевно, раніше там ніхто ніколи не бачив. Тому увесь народ дивився на мене, як на інопланетянина. Але усі віталися. Усі дівчатка посміхалися і теж віталися. Місто брудне, на вулицях купи сміття. Півдня не міг знайти, де поїсти. Нарешті знайшов забігайлівку, де на 2 долари з'їв півкурки, картоплю фрі, салат і літрову пляшку напою. Беріг річки Євфрат досить брудний і завалений сміттям. Загалом, Дейр-ез-Зор можна було відвідувати виключно з енциклопедичних міркувань.

(Читати і дивитися далі)

http://andy-travelua.livejournal.com/460452.html

"Пальміра - найвідоміша найвідоміша туристична перлина Сирії". На жаль, про це тепер можна казати лише в минулому часі. У травні цього року Пальміру захопили бойовики ІДІЛ і історичний об'єкт використовується, як катівня. З моменту захоплення в колишньому римському амфітеатрі Пальміри було закатовано до 7 тис. солдат сирійської армії та місцевих мешканців. А 18 серпня ісламісти відрубали голову 82-річному директору заповідника Халеду аль-Асааду, його обезголовлене тіло було вивішене на одній з щогл освітлення недалеко від увіреного йому 2000-річного пам'ятника історії і архітектури. Днями бойовики вщент знищили найбільшу споруду Пальміри - храм Бела. На жаль, на це диво Сходу ми зможемо дивитися хіба що на світлинах...


(Читати і дивитися далі)

http://andy-travelua.livejournal.com/459407.html

Хама - одне з найцікавіших міст в Сирії, знамените своїми норіями - величезними чорними колесами для підйому води з річки, що зроблені з дерева. Хама дуже зручно розташована між Дамаском і Алеппо. Доїхати сюди з Дамаска комфортабельним автобусом можна було за 2,5 години.

Але зараз вже все на так. Дорогу на Дамаск між Хомсом і Хамою зараз контролюють бойовики з Джебхат ан-Нусра. Сама Хама ніколи не була спокійним містом. На початку конфлікту влітку 2011 року лише за один день у сутичках в Хамі загинуло 142 людини. Раніше, у 1982 році зачистка урядовими військами міста від бойовиків "Братів мусульман" унесло до 40 тис. життів.

(Читати і дивитися далі)

http://andy-travelua.livejournal.com/458847.html

Оскільки, судячи з подій останніх років колишня окраса Ближкого Сходу доживає свої останні дні (чи роки?), вирішив зібрати в одне ціле враження про свої три відвідання Дамаску. Вибачайте за якість фото: на той момент на цифровий фотік я ще не заробив :)

До війни Дамаск був справжньою перлиною Близького Сходу. За декілька років громадянської війни в Сирії він перетворився з раю на пекло. На середньовічні вузькі вулочки із середньовічними архітектурними пам'ятки, де з ранку до ночі за копійки можна було насолоджуватися свіжовижатими соками, екзотичними фруктами, смачною східною їжею та курінням кальяну, зараз майже щодня падають до сотні снарядів. Центр Дамаска і урядові квартали продовжує контролювати офіційна сирійська влада на чолі з президентом Башаром аль-Асадом, південні та східні передмістя - воєнізована опозиція.

(Читати і дивитися далі)

http://andy-travelua.livejournal.com/458506.html

Читати і дивитися далі

http://andy-travelua.livejournal.com/457833.html

Вже 216 ратуш і беффруа!

http://andy-travelua.livejournal.com/457355.html

311 замків і фортець!

http://andy-travelua.livejournal.com/457131.html

10 земель Німеччини, 40 міст та містечок, 33 замки, 30 ратуш та купа незабутніх вражень, приємних і неприємних пригод - такий підсумок 2-тижневої подорожі Німеччиною. Країна напічкана архітектурними та природними пам'ятками, оглядати яких вистачить на все життя. Кожен куточок країни - з одного боку неповторний і не схожий на інші. А з іншого боку, їх щось об'єднує. Це "щось" - це безуперечний стан пам'яток, зручність подорожування завдяки розвинутій транспортній мережі, відносна дешевизна у порівнянні з сусідніми країнами, чудовий сервіс та правила, які дотримуються усі.

Я вже вп'яте в Німеччині, але, сподіваюсь, не в останнє. Дуже довго, декілька років, по частинам планував цю подорож. А в підсумку вона вийшла зовсім інша. В останній день перед подорожжю довелося кардинально змінити частину маршруту. В підсумку, третина подорожі вийшла експромтом: відвідав купу місць, які не планував дивитися. Як не дивно, саме ці місця і виявилися найцікавішими.

Отже, в підсумку маршрут вийшов такий: Меммінген - Мюнхен - Гамбург - Люнебург - Любек - Шверін - Кобленц - замок Штольценфельдз - Ланштайн - Ренс - Браубах - Боппард - замки Лібенштайн і Штерренберг - Санкт-Гоар - Санкт-Гоаргаузен - Обервезель - Кауб - Бахарах - замок Фюрштенберг - замок Зоонек - замок Райхенштайн - замок Райнштайн - Бінген - Рюдесхайм - замок Ельтц - Кохем - Кьольн - Бремен - Гановер - Хільдесхайм - Айнбек - Магдебург - Тангермюнде - Штендаль - Вернігероде - Гослар - Фіненбург - Фольфенбютль - Гернроде - Кведлінбург - Берлін-Шпандау



Меандр Рейну біля міста Боппард (земля Райнланд-Пфальц). В Україні таке теж є - Заліщики

Враховуючи, що часу на підготовку поїздки було достатньо, її вдалося максимально мінімізувати, обираючи скрізь найдешевший сервіс. Але різке падіння гривні зіграло свою роль: ще б півтора роки тому поїздка обійшлася б утричі дешевше. Ночував в хостелах (виключення було лише один раз), пересувався регіональними поїздами (електричками) по спеціальним земельним проїзним. Туди летів WizzAir до Меммінгена, назад - Міжнародними авіалініями України за знижкою за програмою раннього бронювання. В підсумку квиток "туди" обійшовся в 40 євро, назад - в 100 євро.

Вернігероде (Саксонія-Анхальт)

По країні пересувався за допомогою квитка "Länder-Tickets" ("Земельний квіток"). Він коштує 23 євро і на ньому можна пересуватися по всій землі всіма видами транспорту (крім швидких і швидкісних поїздів ІС і ІСЕ), у тому числі автобусами та міським транспортом. Це дуже вигідно і завжди дешевше, ніж купляти звичайні квитки.

До речі, можна достатньо дешево пересуватися і швидкісними поїздами, якщо купляти квиток заздалегідь на сайті Німецьких залізниць (http://www.bahn.de). Як правило, якщо береш квиток за 2-3 тижні, то це в 3-4 рази дешевше звичайної ціни. Навіть за 2 дні до поїздки можна взяти квиток в 2-3 рази дешевше. Швидкісними поїздами зручно пересуватися з однієї землі в іншу при умові, що берети квиток онлайн заздалегідь. Квитки між столицями земель обходилися мені від 19 до 29 євро замість 100 і більше.

Замок Ельтц - найвражаючий німецький замок (долина Мозеля, земля Райнланд-Пфальц)

Щодо ночівель. Ночував в хостелах від 15 євро за ніч в Гамбурзі до 21 євро за ніч в Вернігероде. Один раз з житлом вийшов конфуз і довелося ночувати в дорогому готелі. Одну ніч ночував в поїзді, одну - в свого друга в Кьольні.

В Гамбургу зупинявся в Generator Hostel Hamburg. Хостел розташований дуже зручно - прямо на привокзальній площі. Історичний центр і все найцікавіше - поруч. Ціна - найнижча в місті - 15 євро за ліжко в 8-місному номері. Про зручності тут можна забути: проблеми починаються ще з поселення, на рісепшені треба відстояти годинну чергу, щоб поселитися. В кімнаті - і чоловіки, і дівчата. До 1 ночі стоїть шум і гам. Душ - це катастрофа: вода тече або дуже гаряча, або дуже холодна. Умивальник такий маленький, що вся вода тече на підлогу і ніколи звідти нікуди не дівається. Білизна за додаткову плату - 3 євро. Але, швидше за все Гамбург і навколишні ганзейські міста сподобаються вам так, що всі незручності не будуть мати для вас жодного сенсу :)

Замок Шверін на півночі Німеччини (земля Мекленбурґ — Передня Померанія)

Справжній конфуз вийшов з житлом в Кобленці, де я мав зупинитися на 3 ночі. Купився на "дешевий" готель "Kulturhotel Koblenz" за 35 євро, щоб мати окрему кімнату, бо треба було попрати речі і хоч трохи привести в себе в порядок після хостелу в Гамбургу. Бронюючи номер, я розумів, що в ньому немає душу, а лише умивальник. Яке ж було здивування, коли прибувши пізно ввечері після важкого дня, я дізнався, що душу не має не лише в номері, а взагалі в готелі! І це після проведеного цілого дня на 35-градусній спеці і лазіння по горах! Довелося послати настоятеля "готелю" на три літери і шукати де переночувати. А оскільки зараз високий сезон на Рейні і готелі в Кобленці переповнені, довелося зупинити "вибір" на "Mercury Hotel" - єдиний, в якому були номери. Скільки коштував номер - не питайте. Це було справжнє попадалово. Скажу лише, що ця ніч мені коштувала половини грошей, витрачених взагалі на все проживання в Німеччині. За те з вінка готелю було видно один з замків Рейну - Штольценфельдз:

Замок Стольценфельдз на Рейні біля Кобленца (земля Райнланд-Пфальц)

Дуже зручний бюджетний готель був в Гановері - "Ibis budget Hannover Hbf", розташований прямо на привокзальній площі.

Нова ратуша в Гановері під шаленим дощем (Нижня Саксонія)

А найбільше порадував хостел Harz в Вернігероде, де я ночував останні 4 ночі. За 21 євро + якійсь міські збори був окремий номер з душем і туалетом.

Замок в Вернігероде на тлі міста і гірського масиву Харц

Дуже важливий аспект подорожі - це харчування. В Німеччині з цим набагато простіше, ніж у сусідніх Австрії, Франції, Бельгії чи Швейцарії, бо вибір закладів величезний, а ціни набагато нижчі. Краще всього харчуватися на вокзалах, а в центрі міст - в кав'ярнях-кондитерських. Найрозповсюдніша страва - великі сосиски з гірчицею і булочкою (найсмачніші - "тюрінгські"), коштують в межах 1,8 - 2 євро. Багато всіляких сендвичів і салатів, дуже смачна випічка. Напої навпаки треба купляти не на вокзалах (якщо на вокзалах -то в автоматах), а в звичайних супермаркетах або магазинах. Це буде вдвічі дешевше - близько 1 євро. Як правило, в їду в день уходило до 20 євро (це при тому, що доводилося багато пити, та ще й не відмовляв собі по вечорах в 1-2 пляшках пива).

Ганзейське місто Люнебург біля Гамбурга (Нижня Саксонія)

Дуже вплинула на подорож погода. Із-за неї довелося змінювати третю частину подорожі. На перші 3 дня була запланована Франконія (південь Баварії). Але через шалену спеку (все одно не можливо б було нічого подивитися) довелося різко змінити напрямок і вирушити з Мюнхена на північ, в Гамбург. Там була не погода, а казка - близько 20 градусів. Достатньо спекотно, але терпимо було на Рейні. Але справжній жах почався, коли я приїхав до Кьольна, і звідти поїхав оглядати Бремен і Нижню Саксонію. Дощ майже 4 доби стояв стіною і взагалі не припинявся. Температура стояла на рівні 12 градусів. Холодна погода була аж до передостаннього дня мого перебування в Німеччині.

Знаменитий собор в Кьольні під безперервною зливою (земля Северний Рейн - Вестфалія)

І перед тим, як перейти безпосередньо до фоторозповіді про відвідані місця, скажу, де ж все ж таки мені найбільше сподобалося у Німеччині. З усіх земель, які я відвідав (а я відвідав усі, крім Тюрінгії та Брандербурга), несподівано найбільш цікавою виявилася Нижня Саксонія. Це при тому, що я взагалі не планував її в маршрут. Найцікавіші 5 міст Німеччини, які я для себе відкрив - Айнбек, Люнебург, Гослар, Хільдесхайм, Вольфенбютль - знаходяться в Нижній Саксонії.

Айнбек (Нижня Саксонія) - найбільше відкриття поїздки

З'ясувавши основні практичні деталі подорожі, перейду до фото-розповіді про все побачене. Брама Німеччини для вільноподорожуючого - це місто Меммінген в Баварії. Саме сюди з Києва прилітають літаки бюджетної авіакомпанії WizzAir. Місто невелике, але дуже симпатичне. Я тут вже втретє, і кожного разу із задоволенням присвячую годину для прогулянки містом.

Ратуша в Меммінгені (Баварія)

Хоч аеропорт Альгой в Меммінгені і називають "Munchen-West", до Мюнхена звідси це майже 2 години. В Мюнхені чудово провели час з моїм товарищем Ніком, який тут живе і працєю.

Площа Марієнплятц в Мюнхені (Баварія)

В Мюнхені, як і в усій Баварії стояла шалена спека, яка в наступні дні мала лише посилюватися. Тому заплановану на ці дні Франконію (Нюрнберг, Роттенбург-на-Таубері, Бамберг, Вюрцбург і Ашшафенбург) довелося замінити на північ, де була приємна погода. Тому у той же вечір я сів у нічний поїзд, яий вранці привіз мене в Гамбург. Перш за все пішов оглядати ратушу, яку давно мріяв побачити:


З двору вона виглядає не менш захоплююче:


Від Гамбурга я чекав набагато менше, ніж побачив. Незважаючи на те, що я не люблю великі міста, Гамбург мені дуже сподобався. Тут - трохи Венеції, трохи Амстердаму, а краса тут більш сувора і на любителя:


Найбільше в Гамбургу сподобався острів шпіхлерів (амбарів, складів)- найбільший у світі район портових складів на дерев'яних палях. Старі закопчені червоноцегляні 5-6 поверхові будівлі складів, розташовані рядами-кварталами на островах посеред Ельби, де "вулицями" служать канали.


Так гамбурська ратуша виглядає вночі:


Вражаючим відкриттям для мене стало ганзейське місто Люнебург (земля Нижня Саксонія) поруч з Гамбургом, про існування якого я навіть не знав, а дізнався за день до поїздки, коли перепрофілював її на північ.


Люнебург склав достойну конкуренцію моєму улюбленому Гданську.



В Люнебургу, як і в Гданську, на березі річки є портовий кран:


На другий день було ще одне ганзейське місто - Любек (земля Шлезвіґ-Гольштайн) - колишня столиця Ганзи - унії з приблизно 200 вільних північних торгових великих і малих міст Європи.


Символ Любека - Гольштайнська брама:


Ратуша в Любеку - одна з найвражаючих Німеччині. На знімку - лише один з її фасадів. А так, вона має їх понад п'яти і всі різні:


Цивільна забудова Любека виглядає так:


Старе місто Любека було укріплено мурами з баштами і брамами, частина з яких зберіглася до наших днів:


На північний схід від Любека в землі Мекленбург — Передня Померанія знаходиться місто Шверін з шикарним замком на острові:


Площа Ринок в Шверіні з цікавою нестандартною ратушею в стилі тудорівської готики:


В Шверіні трапляється багато цікавих фахверкових будинків:


Романтичний Рейн - це частина долини великої ріки, що знаходиться між містами Кобленц і Рюдесхайм (землі Райнланд-Пфальц і Гессен) і відома своїми ущелинами і горами, на схилах яких розташувалися десятки романтичних замків, відомих як "замки Рейну". Довжина цієї ділянки - близько 60 кілометрів. Один день краще присвятити плаванню між двома містами екскурсійний корабликом (29 євро - абонемент на весь день, http://www.kdrhine.com/kdrhineKoblenz.htm). Саме з ріки найкраще видно всі замки. А ще один (чи навіть два дні) варто присвятити поїздкам по маленьким містечкам на берегах Рейну. В них дуже цікаво, того що з палуби кораблика не видно.


Перший замок, якщо плити від Кобленца вверх по течії Рейну - Штольценфельдз:


На протилежному правому березі напроти замку Штольценфельдз у місці впадіння в Рейн річки Лан лежить місто Ланштайн, в якому знаходиться відразу два замки. Перший з них - замок Ланек, височіє на високому пагорбі над містом:


На березі Рейну в центрі міста стоїть замок Мартинбург:


Фахверкова ратуша в Ланштайні:


Наступна зупинка - маленьке містечко Ренс, яке вразило мене найбільше з усіх рейнських містечок:


В Ренсі - багато неповторних різнокольорових фахверхових будиночків та міських укріплень. А туриста - жодного:




Ратуша в Ренсі:


З Ренса на протилежному правому березі добре видно один з найвідоміших і фотогенічніших замків Рейну - Марксбург:


У підніжжя замку лежить маленьке фахверкове містечко Браубах:




Наступна зупинка на лікомй березі Рейну в курортному місті Боппард. Так місто виглядає з гори, на яку можна піднятися на канатній дорозі:


До речі, з цього ж самого місця відкривається проголомшлива панорама меандру Рейна, схожа на ту, що є в наших Заліщиках:


В центрі Боппарду на березі річки стоїть Старий замок:


Найоригінальніша будівля Боппарду - романський будинок:


Незабаром після Боппарда з вінка кораблика відкриється вид на два поруч розташовані замки на горі над Рейном - Лібенштайн і Штерренберг, відомі також, як "білий і чорний" замки:


Замок Лібенштайн:


Замок Штерренберг:


Наступна зупинка - села Санкт-Гоар і Санкт-Гоаргаузен, розташовані один напроти одного. Над Санкт-Гоаргаузеном височіє замок Катц ("кіт"):


А в декількох кілометрах від нього - замок Мауз ("миша"):


На протилежному лівому березі нам селом Санкт-Гоар - найбільший з замків Рейну - замок Райнфельц:


За Санкт-Гоаргаузеном Рейн робить крутий поворот за скелею Лорелей. Це - овіяна романтичними легендами скеля на східному березі Рейну, розташована в найвужчому місці русла на території Німеччини. Сильна течія і скелястий берег свого часу призводили до того, що тут розбивалися безліч човнів. Тому Лорелея — це також ім'я однієї із Дів Рейну, які прекрасним співом заманювали мореплавців на скелі, як сирени в давньогрецькій міфології.


Одне з найцікавіших міст на Рейні - Оберевезель. Це - укріплене мурами з багатьма баштами середньовічне містечко з ратушею, романськими храмами, замком і фахверками:


Ратуша в Обервезелі:


Замок Шьонберг над Обервезелем:


Цікавим є наступне село Кауб, де розташовано відразу два замки. Перший з них височіє над поселенням на скелі - замок Гутенфельц:


Посеред Рейну на острові стоїть замок-корабель Пфальцграффенштайн:


Ратуша в Каубі:


Напевно, найвідоміше поселення на Романтичному Рейні - Бахарах. Містечко оточено муром з двома десятками оборонних веж. В місті багато гарних старих фахверкових будинків, є ратуша і замок:


Центральна вулиця Бахараху:


Нам містечком височіє замок Шталек:


Одна з багатьох оборонних веж Бахараха:


На лівому березі Рейну між Бахарахом і Бінгеном в один ряд з проміжком в декілька кілометрів розраховано декілька одиноких замків.

Замок Фюрштенберг:


Замок Зоонек:


Розбійницький замок Райшенштайн:


Замок Райнштайн:


Замок Клопп над містом Бінген:


Мишача вежа біля Бінгена:


Закінчується Романтичний Рейн у містечка Рюдесхайм на правому березі Рейну в землі Гессен:


В Рюдесхіймі розташовано відразу 3 замки. Підпливаючи до містечка, першим з'являються руїни замку Еренфельц на високій скелі:


В центрі містечка - це два замки, що стоять поруч один з одним. Перший - замок Боозенбург:


Другий - замок Брьомзенбург:


Центральна пішохідна вулиця Рюдесхайма - Дроссельгассе:


Апогей подорожі - справжній німецький замок Ельтц, розташований в горах на долиною Мозелю. Він був моєю давньою мрією.




Найгарніше містечко в долині Мозеля - Кохем:


Ринкова площа Кохема і ратуша:




Над містечком височіє замок Райхсбург Кохем. В уяві багатьох класичний середньовічний замок має виглядати саме так:


Замок Турант в долині Мозеля:


Ближче до вечора поїхав в Кьольн - найбільше місто землі Північний Рейн - Вестфалія. Там живе мій друг дитинства Роман, який провів мені велику екскурсію містом. Щоправда, тоді почалася шалена злива, яка тривала майже без перерви 4 доби.


Знаменитий Кьольнський собор і його деталі:




Готична ратуша Кьольна:


Зі старою громадської архітектури в Кьольні залишилося небагато - декілька відновлених будинків на центральній площі та в її околицях:


Після Кьольна був Бремен - ще одне північне ганзейське місто, центр однойменної федеральної землі. Щоправда, прогулянці Бременом сильно заважав безперервний дощ.

Центральна площа Бремена

Ратуша в Бремені - одна з найбільш пишно декорованих в Німеччині:


Символ Бремена - бременські музиканти, декілька пам'ятників яким знаходяться в центрі міста навколо Ринкової площі:


Обов'язковий атрибут ганзейського міста - будинок міських вагів:


Старі вулички Бремена:


Годинник на фасаді окружного суду Бремена:


Місто Гановер - столицю землі Нижня Саксонія, намагався подивитися двічі, повертаючись сюди з поїздок містечками цієї федеральної землі. Але кожного разу марно: Дощ тут був найсильнішим і безперервним.


Готична стара ратуша в Гановері:


Знаменита "нова" ратуша - символ Гановера:


Після Гановера почалася найцікавіша частина подорожі - містечками Нижньої Саксонії. Як я вже писав, ці федеральна земля сподобалася мені найбільше з усіх. Містечка тут такі, що від краси розкриваєш широко рота і не віриш, що своїми очима це все бачиш. Про одне нижньосаксонське місто - Люнебург, я вже писав на початку розповіді.

Ринкова площа в Хільдесхаймі (Нижня Саксонія)

Неподалік він Гановеру знаходиться місто Хільдесхайм, яке було зруйновано під час Другої світової війни. Але його так показово відновили, що саме сюди зараз можна їхати за найоригінальнишими фахверковими будинками.


Деталі будинків на Ринковій площі у Хільдесхаймі:




Найбільшим відкриттям поїздки стало маленьке нижньосаксонське містечко Айнбек. Справді, нічого крутіше в Німеччині я не бачив. Місто все складається з оригінальних фахверкових будинків. Кожний будинок має свою неповторну декорацію. Фахверкові будинки дозвсі не схожі на будинки в інших містах.

Зверніть увагу на свастики :)

В Айнбеку - цілі повноцінні вулиці фахверку:


Приклади оформлення будинків. Це все - дерево!



Стара ратуша в Айбеку - також неперевершена і ні на жодну не схожа:


Ринкова площа в Айнбеку:


До України тут ставляться дуже добре :)


Останні 4 дні ночував в популярному фахверковому містечку Вернігороде (земля Саксонія-Анхальт). Місто було базою для подальших подорожей Саксонією-Анхальт та Нижньою Саксонією.


Ратуша в Вернігероде:


Деталі ратуші:




Вернігероде - місто, яке повністю складається з фахверкових будинків. Фахверки тут специфічні - бруси під прямим кутом:




Над містом на горі стоїть справжній середньовічний казковий замок:




Вид з замку на Вернігороде та гори Харц:


А ву самому Вернігероде в ці дні проходив музичний фестиваль:


Один з днів перебування в Вернігороде вирішив присвятили поїздці на північ, щоб оглянути ще пару ганзейських міст. По дорозі провів годинку в Магдебурзі - столиці землі Саксонія-Анхальт.

Стара ратуша в Магдебурзі. Тут починалося Магдебурзьке право.


В Магдебурзі, який був ущент зруйнований союзницькою авіацією у 1945 році, не залишилося старого міста. При цьому дуже вражають збереженні і відновлені великі храми міста, особливо суворий готичний катедральний собор:


Одна з візитівок міста - комплекс "Зелена цитадель" віденського архітектора Хундертвассера:


Відвідання ганзейського міста Тангермюнде на півночі землі Саксонія-Анхальт занулило в атмосферу польського Помор'я. Місто дуже схоже на Мальборк, Квідзин, Гнєв та інші міста навколо Гданська:


Готична ратуша в Тангермюнде:


Тут все дуже сильно нагадує польське Поморря:




Але крім червоної цегляної готики тут ще й цікаві фахверки:


Замок в Тангермюнде:


Поруч - ще одне ганзейське місто Штендаль, але не так добре збережене, як Тангермюнде:


Ренесансна ратуша в Штендалі:


Одна з готичних міських брам:


Для тих, хто думає, що в Німеччині всі дороги добрі:


Просте феєричне враження справило на мене нижньосаксонське місто Гослар, в яке я взагалі не планував їхати і опинився випадково.



Ринкова площа в Госларі

Тільки тут зустрічається особливий вид фахверкових будинків, повністю вкритих чешуєю з базальту:




Фахверки тут також неповторні:


На околиці Гослара знаходиться Імператорський пфальц - резиденція короля Священої Римської імперії (XI століття):


Ще одне цікаве нижньосаксонське містечко, розташоване неподалік від Гослара та Вернігероде - Вольфенбюттель. Напевно, всі куштували лікер "Егермейстер". Його випускають саме тут.

Ринкова площа у Вольфенбюттлі

Замок-резиденція герцогів Брауншвайга і Люнебурга у Вольфенбюттлі, на жаль, стояла в риштуваннях:


"Маленька Венеція" у Вольфенбюттлі:


Ратуша у Вольфенбюттлі:


А ось вам і фахверкова синагога :)


Передостаннє місто, яке мав оглядати, було Галле (Саале) поблизу Ляйпцига. Але в останнім момент я змінив його на маленьке містечко Гернроде у підніжжя гір Харц:


В Гернроде знаходиться один з найзначних романських храмів Німеччини - церква св. Кірияка імператорського аббатства (середина Х століття):


Ратуша в Гернроде:


Панорама Гернороде з оглядового майданчику в горах Харц:


Останній пункт поїздки - чарівний Кведлінбург в Саксонії-Анхальт:


Кведлінбург - справжня фахверкова столиці Німеччини, музей фахверка просто неба:




Найстаріший фахверковий будинок Німеччини (ХІІІ століття):


Готична ратуша в Кведлінбурзі:


Монастирський замок в Кведлінбурге нагорі Шлоссберг - достойне завершення подорожі:


Про інші раніше відвідані землі і міста Німеччини:
Баварія
Баден-Вюртемберг
Саксонія
Дрезден
Мюнхен

http://andy-travelua.livejournal.com/456707.html

Красень Дністер в’ється змійкою між Буковиною і Тернопіллям, створюючи між ними природній кордон. В одному місці він вигинається майже на 360 градусів, утворюючи трикілометровий меандр, посеред якого лежать Заліщики – колишній польський курорт № 1, а сьогодні – просто райцентр Тернопільської області.
Назва, скоріш за все, походить від проживання перших поселенців, які жили "за лісом". А можливо ї від "ліщини": у Х – ХІ столітті по Дністру проходив важливий шлях між Галичем та Молдавією. А купці, начебто, відпочивали під заростями ліщини.

Перші згадки про поселення відносяться до 1444 та 1469 років. Хоча за історичними дослідженнями, проведеними О.Туром, Заліщики вперше згадуються у 1340 році, як власність польського короля. Документ 1469 року свідчить, що поселення з’явилося, як виселок, на землях сусіднього села Добровляни, і мало назву Залісся, яка у XVI столітті трансформувалася у "Залісче". "Залищиками" поселення почало йменуватися після 1578 року.




На початку XVII століття власниками земель навколо Заліщиків становляться магнати Любомирські. Їм же належали і сусідні Касперівці. У 1672 поселення практично повністю було знищено турками. Сучасне місто було засновано близько 1750 року із переходом місцевості від Любомирських до краківського каштеляна Станіслава Понятовського, батька останнього короля Польщі Станіслава Августа. Саме тоді воно і отримало назву Заліщики на противагу селу-попереднику, яке стало йменуватися Старими Заліщиками. У 1754 році місто було надано право на проведення 4 ярмарків на рік.


Першою культовою спорудою, збудованою у Заліщиках Станіславом Понятовським, став парафіяльний костел Св. Станіслава з Щепанова. Храм було освячено у 1763 році. Тоді костел був дерев’яним. На початку XIX століття його перебудували на кам’яний. В інтер’єрі костелу над дверима до сакристії зберігався родинний герб Понятовських. Храм було пограбовано совітами і перетворено на склад солі, яка добряче зіпсувала стіни. Римо-католицькій громаді костел передано у 1991 році, після чого проведено його реставрацію.


Певний час при костелі був монастир. Про це свідчать келії, що збереглися по боках храму.


Магдебурзьке право Заліщики отримали у 1766 році. Вже тоді вони славилися на все Поділля своїми народними майстрами: килимарями, гончарями, різьбярами. З приєднанням земель до Австрії у 1774 році Заліщики набули статусу повітового міста в власним гербом, на якому було зображено ратушу з єдинорогом нагорі. Сама ж ратуша була зведена на місці колишнього мисливського замку Понятовських, а можливо й перебудована з цього самого замку. Бокові вежі з бійницями і підземні ходи – яскравий тому доказ. На жаль, доволі оригінальна заліщанська ратуша стала жертвою заступника голови місцевого райвиконкому, комуніста Хащинського, за розпорядженням якого її було розібрано у 1968 році.

Автор – Олександр Хомишин (http://zal.te.ua)

Те, що на сьогодні залишилося від площі Ринок:


Наприкінці XVIII століття князь Юзеф Понятовський заклав на березі Дністра в Заліщиках маєток з невеликим палацом. У 1808 році його придбав купець Ігнацій Бруницький, єврей-вихрест. У 1831 році він перебудовує палац в ампірному стилі. Двоповерховий цегляний палац з двома бічними ризалітами та балконом над центральним входом добре зберігся до наших днів.




Найцікавіша частина комплексу – колонада, що з’єднує палац зі скромним флігелем.






Одночасно із палацом на Дністровському березі Бруницькі заклали мальовничій парк, який і сьогодні має одну з найбагатших дендрологічних колекцій серед парків Тернопільщини. Площа парку складає 5 гектарів, на яких проростає більш ніж 40 видів дерев і чагарників. Серед реліктів - гінкго, тюльпанове дерево, софора японська.




Існує легенда, що в палаці під час своєї подорожі Галичиною зупинявся цісар Франц II. Тодішній власник маєтку Леон Антоній Бруницький вдався до хитрощів, щоб знайти ласку в очах імператора. Він перебудував інтер’єр палацу на точну копію кімнат в цісарській резиденції Шьонбрунн у Відні. Цісар щедро оцінив винахідливість Бруницького, затвердивши йому титул барона в межах всієї імперії.




Від Бруницьких маєток перейшов графам Турнау, яким належав до 1939 року. З радянських часі на території маєтку розташовувався дитячій ревматологічний санаторій. Зараз тут лікарня. На жаль, інтер’єри палацу повністю втрачено.




Кордигардія (сторожка) маєтку:


Греко-католицька церква в Заліщиках будувалася протягом 1864 – 1875 році. Освячено її було у 1873 році під титулом Св. Трійці. У 50-х роках ХХ століття святиню переосвячено на честь Св. Покрови. У 1962 році храм закрито совітами. Протягом 1974 – 1989 років тут розміщувався історико-краєзнавчий музей, після чого церкву було повернуто віруючим. Колись в інтер’єрі храму зберігався чудовий іконостас роботи місцевого майстра Йосипа Нича.




Не обійшлося в Заліщиках і без євреїв. Наприкінці ХІХ століття вони складали абсолютну більшість населення міста. Тоді українці переважно проживали у навколишніх селах, поляки займали урядові посади, а більшість євреїв була ремісниками і торгівцями. На сьогодні в місті збереглася лише одна синагога, збудована наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття, яка в радянський час була пристосована під бройлерну.








Від австрійської доби в Заліщиках залишилося декілька цікавих будівель. Кілька з них збереглося навколо колишнього Ринкового майдану. Серед них – колишній Народний дім, де сьогодні знаходиться пошта.


Найцікавішим, напевне, є колишній будинок польського товариства "Сокіл" (1903 рік), в якому сьогодні розміщується кінотеатр. "Сокіл" час від часу надавав приміщення театрам-гастролерам. У 1905 році в ньому виступала з шевченківською концертною програмою видатна українська співачка Соломія Крушельницька.




Культурне обличчя міста створювали і Осип Маковей, який у 1899 році працював директором державної чоловічої семінарії, і польський поет Ян Каспарович, який написав в Заліщиках гімн "Святий Боже". Життя міста ненадовго перервала Перша світова війна. Але і в цей період (у червні 1919 року) Заліщики встигли декілька днів побувати столицею Західно-Української народної республіки.








Після війни і входження Галичини до складу відродженої Польщі, життя міста завирувало інтерсивніше. Ще у 1895 році після прокладення залізничної колії Заліщики починають завойовувати славу кліматологічного курорту. Клімат в Заліщиках дійсно наближений до середземноморського: місто майже з усіх боків оточено дністровськими кручами, які затримують тепле повітря. До відомого у польські часи курорту відпочиваючих возив зі Львова спеціальний поїзд з вагонами класу "люкс".






Сторожили розповідають про два чудові доглянуті пляжі на березі Дністра – "сонячний" і "тінистий" з золотистим пісочком і прозорою водою. Відпочиваючі прогулювалися чистим дністровським берегом, проводили вільний від пляжного відпочинку час на виставах театрів-гастролерів, тенісних кортах, стрілецькому та веслярському клубах. Щороку в міжвоєнний період у вересні у Заліщиках проходило традиційне виноробне свято "Винобрання", на яке з’їжджалися "вершки" з усієї Польщі. Організатором цього дійства було місцеве курортне управління, яке розсилало запрошення до великих міст Польщі і за кордон. Свято супроводжувалося Концертами, театралізованими виставами, кінно-спортивними змаганнями. В 1933 р. в Заліщиках відпочивав польський маршалок Йозеф Пілсудський.




Після нападу Німеччини на Польщу у 1939 році в Заліщиках деякий час перебував польський уряд. Курортне життя міста назавжди обірвалося… Не відродилося воно і при незалежній Україні. З тих часів не збереглося жодного пансіонату, лиш їхні назви: Ballada, Helenowka, Maria, Morela, Naddniestrzanka, Neapol, Vita, Bajka, Irena, Kresowianka, Riwiera…




І все ж у Заліщики варто приїхати. Хоча для того, щоб насолодитися одним з найгарніших видів в Україні – панорамою міста з меандром Дністра з протилежного, буковинського берегу. Біля села Хрещатик (в якому, власне, і знаходиться оглядова площадка):










Варто також оглянути поруч Свято-Іоанно-Богословський Хрещатинський монастир.

http://andy-travelua.livejournal.com/456276.html