Щоб насолодитися красою Кам'янця на Поділлі у мовній мірі, треба знати його деякі секрети. Одним з таких секретів є оглядові майданчики, з яких відкриваються зворушливі панорамні види на Старе місто і фортецю. Деякі з них відомі туристам, деякі - ні. Сьогодні розповім і про перші, і про другі. Їх всього 10. Сподіваюсь, це допоможе читачу наступного разу поглянути на Кам'янець іншими очима.


1. Вул. Пушкінська. Почнемо з найменш відомого туристам оглядового майданчику. За багаторазові перебування в Кам'янці я не бачив тут жодного туриста. Проте саме звідси відкривається найоб'ємніша панорама Кам'янця з півночі: видно все Старе місто і Стару фортецю. Знаходиться він на вул. Пушкінській за Міським парком.

Для збільшення натисніть на картинку:


Стара фортеця:




Старе місто:








Порохові склади:


Турецький бастіон:


Новопланівський міст:


Руські Фільварки:


Для збільшення натисніть на картинку:


2. Польські Фільварки. Ще один маловідомий панорамний майданчик. Щоб потрапити на нього, треба біля Польської брами перейти Смотрич та піднятися Польськофільварківськими сходами на вул. Ватутіна. З майданчику добре видно католицький фасад міста (катедру з іншими костелами і католицькими монастирями), Верхню та Нижню Польські браму.


Польська брама:


Польська брама до відновлення. Над нею - російська гімназія, дзвіниця катедри, єзуїтський колегіум, катедра з мінаретом:


Башта Стефана Баторія:


Каньйон, башта Стефана Баторія, Турецький бастіон, внизу - наскельна вежа Польської брами:


Російська гімназія:


Натисніть на картинку для збільшення:


3. Руські Фільварки. Майданчик знаходиться на південь від Старого міста по вул. Івана Франка біля Покровської церкви. З майданчика можна побачити південні (вірменські) квартали Старого міста і фортецю.

Натисніть на картинку для збільшення:






Вірменські квартали:








Казарми фортеці:


Вид у бік фортеці:


Стара фортеця:


Кравецька вежа:


Осінь:


Натисніть на картинку для збільшення:


Так тут люблять туристів:


4. Новопланівський міст. Наступний оглядовий майданчик знають всі. Він розташований на Новопланівському місті, який веде з Нового до Старого міста. З майданчику видно каньйон з обох боків, Гончарську башту та східну частину Старого міста.












5. Міський парк з атракціонами. Наступний майданчик - зовсім поруч. Знаходиться він на протилежному від Гончарської башти березі каньйону Смотрича. Щоб сюди потрапити, треба перед Новопланівським мостом повернути ліворуч і пройти пату сотень метрів парковою дорогою над каньйоном. З цього місця добре видно Гончарську башту з синагогою та Кравецьку башту:






6. Замковий міст. Цей майданчик - найвідомійший. З нього відкривається класичний вид на Стару фортецю, католицький фасад Старого міста, західні та південно-західні міські укріплення, передмістя Карвасари та Польські Фільварки.

Вид на Стару фортецю:




Вид на Старе місто:


Вид на каньйон на північ і Водяну башту:


Католицький фасад Старого міста та Башта на броді:








Руська брама та Гловерівські мури:




Карвасари:




7. Гора Татариська. Це - пагорб, розташований напроти пагорба, на якому стоїть Стара Фортеця. Іі дуже просто впізнати по "Пам'ятнику 7 культур" у вигляді зірки та великому хресту, що розташовані на горі. Щоб сюди потрапити, треба з Замкового мосту спуститися в каньйон (передмістя Карвасари), обійти дерев'яну Хрестовоздвиженську церкву та піднятися на гору. З майданчику відкривається панорама Старої фортеці з протилежного боку та панорама Старого міста зі сходу.






Вид на гору Татариська:






8. Новий замок. Новий замок (або горнверк) розташований за Старою фортецею. З його валів можна спостерігати гарні панорами фортеції, Старого міста та Польських Фільварків.

Натисніть для збільшення:








Польські Фільварки та Старе місто (натисніть для збільшення):


Старе місто:






Катедра:


Натисніть для збільшення:


Польські Фільварки:


9. вул. Францисканська. Оглядовий майданчик знаходиться на південь від катедри поруч з відновленим нещодавно костелом Катерини. Звідси - гарний вид на фортецю та Польські Фільварки.




Польські Фільварки з Георгієвською церквою:




10. Міст "Стрімка лань". З найвищого в Україні мосту відкриваються зворушливі панорами каньйону річки Смотрич:

http://andy-travelua.livejournal.com/488255.html

В цій частині розповім про найстаріший костел Кам'янця, що належав ордену домініканців, а також про пам'ятки вулиці Домініканської у Старому місті. На жаль, дзвіниця другого за цікавістю храм Кам'янця (після катедри з мінаретом) стоїть в риштуваннях після пожежі 1994 року вже два десятиліття і змін не видно. Попри це, храм виглядає дуже привабливо і ззовні, і зсередини. Крім костела св. Миколая, до комплексу монастиря входять келії, трапезна, будинок Потоцького та кам'яна огорожа з брамою. Сам монастир знаходиться на короткій вулиці Домініканській, що відходить від південно-східного кута площі Польський Ринок.

Домініканці були першим орденом, який прибув на Поділля. У 1370 році вони заснували монастир з дерев'яним костелом св. Миколая, про який вже у 1378 році згадує папа Григорій ХІ. Костел повністю згорів у 1420 році, але незабаром був відбудований вже з каменю. Тоді ж і з'явилася одноповерхова будівля келій монастиря. Розквіт монастиря почався на межі XVI – XVII століть з перебудови зовнішнього вигляду костелу – до середньої нави були добудовані три каплиці.




В період панування в Кам'янці турків (1672–1699 рр.) всі костели міста були перебудовані на мечеті. Колишній костел св. Миколая став другою за значенням мечеттю міста після катедри. Вона була присвячена улюбленій дружині султана Мехмеда ІV. На території було встановлено фонтан та пам'ятник померлій дочці бейлербея Кам’янця. З тих часів в інтер'єрі костелу у залишився міхраб - різьблена проповідницька кафедра, зроблена з двох мармурових блоків.


Відновлення костелу після турків почалося у 1737 році під керівництвом коменданта Кам'янецької фортеці, військового інженера і архітектора Яна де Вітте і було завершено у 1755 році. Перебудова відбувалася на кошти теребовлянського старости Міхала Францішека Потоцького. Було надбудовано другий поверх над розрізненими келіями монастиря, поєднано їх з костелом, внаслідок чого утворився внутрішній дворик, притаманний бароковим монастирським ансамблям Західної Європи і Речі Посполитій. Дзвіниця була перебудована в стилі бароко, після чого стала однією з висотних домінант історичної частини міста.


Будівля костелу св. Миколая належить до типу базиліки. Центральна нава тає таку ж довжину, як і пресвітерій. Центральна нава поєднана з бічними навами високими арками. Силует храму збагачують заокруглені куполи південної та північної каплиць доби відродження. Оздоблення інтер'єру належать до XVIII століття: картуші, пілястри з каннелюрами, ліплення доби рококо та еклектики.




Барокова дзвіниця має три яруси. Вона набула свого вигляду у XVIII столітті внаслідок реконструкції під керівництвом Яна де Вітте. Нижній ярус оздоблено пілястрами доричного ордеру і розірваним фронтоном, середній — іонічним ордером, верхній — композитним ордером. Дзвіницю вінчає дах-шатро з балюстрадою і шпилем.


До наших днів збережені антаблемент з карнизом і трикутний фронтон, балюстрада з вазонами. Фасад другого ярусу зберіг скульптури.


Над головним входом - родовий герб Потоцьких "Пілява", як нагадування про вклад Міхала Францішека Потоцького у відбудову монастиря.


Під ним - герб домініканців у вигляді пса зі смолоскипом. Домініканці називали себе "пси Господні":


Двері костелу:


Келії з колишньою трапезною прибудовані до південного фасаду костелу. Вони стали П-подібними і двоповерховими після перебудови під керівництвом Яна де Вітте.


Вхід з західного фасаду до галерей першого поверху виділено пілястрами і трикутним фронтоном. В тимпані фронтону — залишки герба. За історичними описами фронтон колись мав ще й оздоби скульптурами, які зараз відсутні, що збідніло архітектуру ансамблю.


Мурована огорожа з брамою побудовані в першій половині XVIII ст. за проектом Яна де Вітте. Вона оточує монастир з півночі і сходу. Кам'яна брама знаходиться в північній частині огорожі.


Після скасування монастиря після польського повстання 1930 - 1831 років костел став парафіяльним. У 1842 – 1864 роках в колишньому кляшторі містилася семінарія, потім казенна палата, інституція „публічної опіки”, згодом художня школа та музей історико-археологічного товариства, перед І світовою війною – російська публічна бібліотека та притулок. Нині колишній домініканський костел належить ордену святого Павла Пустельника (отцям паулінам).




На протилежному боці костелу — кам'яний будинок Потоцького. У кам'яниці, збудованій у 1755 році, жив Міхал Франтішек Потоцький - основний фундатор кам'янецького домініканського монастиря всередині XVIII століття.


На протилежному боці стоїть двоповерховий будинок в стилі ренесансу. Він залишився єдиним від садиби кам'янецьких старост, яка колись тягнулась уздовж вулиці Домініканської. Збудований на початку XVIII століття на місці зруйнованого будинку XVI століття. У 1824-1830 роках тут проживав Адольф Янушкевич - польський поет, революціонер, учасник польського повстання 1830-1831 років. Янушкевич відомий, як друг Адама Міцкевича. Він послужив прототипом Адольфа з ІІІ частини "Дзядів" Міцкевича. Історія будинку також пов'язана з життям поета, художника і музиканта Олександра Віхерського, що жив тут у першій половині XIX ст.

http://andy-travelua.livejournal.com/488006.html

Досі пам'ятаю, в якому дитячому захваті я був у перші хвилини, коли побачив Люнебург. Втома від важкої ночі у нічному поїзді з Мюнхена в Гамбург різко змінилася позитивним настроєм від багатокольорової цегляної готики цього північного ганзейського міста. Про існування Люнебурга я дізнався за день до свого вильоту в Німеччину. Випадково клацнувши в Google Earth на фотографії міста, миттєво вирішив - треба їхати. За своєю красою Люнебург стоїть поруч з Гданськом, Брюгге, Гентом і Амстердамом.

Люнебург знаходиться поруч з Гамбургом, хоча й адміністративно належить до землі Нижня Саксонія. Регіональний поїзд з Гамбургу довезе до Люнебурга за 30-40 хвилин. Люнебург - один з не багатьох міст північної Німеччини, який майже не постраждав під час Другої світової війни. Протягом своєї тисячолітньої історії був центром видобування солі. Звідси її доставляли в порти Північного моря, звідки вона розходилася по всій Європі.




Відійшовши пару сотень метрів від вокзалу, опинилося на мості через річку Імельнау. Звідси відкривається перший вид на околиці середмістя: водяний млин, оборонну вежу та водонапірну башту.


Водонапірна башта - не така і стара. Її збудували у 1906-1907 роках у неоготичному стилі в вона вписалася в історичний ансамбль старого міста.


З мосту через Імельнау можна побачити і готичну церкву св. Іоанна. Вона є однією з найстаріших і Нижній Саксонії, бо існувала вже у 1297 році. П'ятинавовий "зальний" храм, який колись мав 39 вівтарів, став зразком для багатьох інших "зальних" церков Німеччини.


Башта церква св. Іоанна є однією з домінант міста. Ії висота становить 108 метрів. За легендою, коли архітектор добудував шпиль і виявив відхилення від вертикалі, він скинувся з вежі на площу. Але його геніальне творіння пережило століття, і милує око своєю несиметричністю.


Церква св. Іоанна виходить фасадом на площу Am Sande ("Піщану площу"). Один з найкрасивіших та найкраще збережених майданів Європи забудований історичними будинками у стилі цегляної готики.


Найбільш примітною будівлею площі Am Sande є будинок торгово-промислової палати. Він був збудований у 1548-1549 роках у ренесансному стилі з подвійним фронтоном. За свою 400-річну історію встигло побувати і пивоварнею, і трактиром, і лавкою, і державним банком. Торгово-промислова палата перемістилася сюди після Другої світової війни.




Вся площа Am Sande забудована будинками гільдій та житлово-комерційними будинками у стилі цегляної готики.










В декількох кварталах на північ від площі Am Sande розташована Ратушна площа. Вона не настілки приваблива, як Am Sande, проте містить декілька цікавих будиночків.


На західному боці площі стоїть світла барокова будівля ратуші - символу заможності ганзейських купців, які збагатилися за рахунок видобутку солі. Ратуша на цьому місці з'явилася ще у ХІІІ столітті, а свого теперішнього барокового вигляду набула у 1720 році.


Елементи фасаду ратуші:


На північному боці Ринкової площі стоїть не надто привабливий міський замок.


Над північно-східною частиною Ринку домінує церква св. Миколая - тринавова базиліка, будівництво якої було розпочато у 1407 році. Вона слугувала приходською церквою для моряків.


На захід від Ринкової площі мальовнича вулочка приведе до церкви св. Михаїла у стилі цегляної готики. Храм разом з монастирем будувалися протягом 1376-1418 років. В хорі церкви співав ще тоді нікому не відомий юнак, якого звали Іоганн Себастьян Бах.


Дворик поруч з церквою.


Старовинна вулочка, що веде до церкви з Ринкової площі:


На схід від Ринкової площі розташований досить мальовничій куточок старого міста - площа Stintmarkt. Ії назва походить від того, що в давнину тут торгували корюшкою (німецькою - Stint). Звідси можна любуватися пейзажем з рікою та гарними будиночками.


Тут же знаходиться одна з найстаріших водонапірних башт Німеччини - Abtswasserkunst, збудована у 1530 році. До 1530 року вона постачала воду з Ільменау до люнебурзьких пивоварень.


Як і в Гданську, одним з символів Люнебургу є портовий кран, що стоїть на березі річки Ільменау. Попередник цього дерев'яного, критого міддю крану згадується вже в документах 1346 року. Нинішній був побудований в 1797 році. Одним з останніх вантажів, піднятих з його допомогою, став в XIX столітті локомотив для залізниці Брауншвайг-Фіненбург, що прибув в Люнебург по воді з Англії.


Інші цікаві будиночки Люнебурга:

http://andy-travelua.livejournal.com/487681.html

Зазвичай, я не люблю дуже великі міста, тому й не чекав нічого надзвичайного від Гамбургу. Та все виявилося навпаки: з усіх земельних столиць Гамбург мені сподобався найбільше. Тут - трохи Венеції, трохи Амстердаму, а краса тут більш сувора і на любителя. А я північні ганзейські міста люблю. Гамбург - друге за чисельністю населення місто Німеччини і найбільше не столичне місто в Європі. Мостів тут більше, ніж в Венеції і Амстердамі - до 2500 (проти 400 і 1200 відповідно). Гамбург - найдешевший серед усіх земельних столиць Німеччини. Це стосується і готелів, і кафешок, і вуличної їжі. Дивитися в місті є шо. Сміливо можна присвячувати йому цілий день. Бажано залишитися на ніч, насолоджуючись підсвіченою Ратушною площею та островом Шпіхлерів.


В Гамбургу зупинявся в Generator Hostel Hamburg. Хостел розташований дуже зручно - прямо на привокзальній площі. Історичний центр і все найцікавіше - поруч. Ціна - найнижча в місті - 15 євро за ліжко в 8-місному номері. Про зручності тут можна забути: проблеми починаються ще з поселення, на рісепшені треба відстояти годинну чергу, щоб поселитися. В кімнаті - і чоловіки, і дівчата. До 1 ночі стоїть шум і гам. Душ - це катастрофа: вода тече або дуже гаряча, або дуже холодна. Умивальник такий маленький, що вся вода тече на підлогу і ніколи звідти нікуди не дівається. Білизна за додаткову плату - 3 євро. Але, швидше за все Гамбург і навколишні ганзейські міста сподобаються вам так, що всі незручності не будуть мати для вас жодного сенсу :)


Перш за все пішов оглядати ратушу, яку давно мріяв побачити:


Ратуша Гамбурга - одна з головних пам'яток цього ганзейського міста, без якої не можна уявити собі характерний вигляд міста. Ратушу збудовано у 1886-1887 роках. На її місці нинішньої ратуші колись височіла інша, але вона була зруйнована внаслідок пожежі у 1842 році. Побудована нова будівля ратуші належитьдо неоренесансного стилю. Його архітектором став Мартін Халлер. Проект вибирали з 128 запропонованих варіантів.


Будівлю ратуші увінчує витончена вежею, її висота досягає 112 метрів. На вежі - величезний годинник.


Між вікнами розташовуються ніші, де височіють скульптури двадцяти германських королів і імператорів, починаючи від Карла Великого і закінчуючи Францем II.


Міська ратуша - це місце засідання найвищого органу влади міста - Сенату і мерії. Для різних заходів і засідань використовуються декілька залів. Відвідувачі допускаються в це історичне місце в першій половині дня. Тут можна доторкнутися до історії міста, стати її часткою, а також насолодитися прекрасними інтер'єрами. В будівлі ратуші 647 кімнат.


У дворі ратуші:


Деталі ратуші:








Особливо привабливо на Ратушній площі ввечоре напередодні заходу сонця:




А ще гарніше - вночі:


Один з міських каналів проходить прямо біля ратуші. На протилежному його березі - будинок з аркадами в стилі італійського ренеансу. Саме від нього виходять найгарніші фотографії ратуши.


Ззаду до ратуші примикає будівля біржи:


Ратушна вежа та вежа поштамту:


Панорама Ратушної площі:


На протилежному від ратуші боці площі стоїть церква св. Петра - найстраріший з храмів Гамбурга. Церква з'явилася у 1195 році а вежа - у 1349-му. Ії висота - 132 метри!


З Ратушної площі до залізничного вокзалу веде вулиця Мьонкебергштрассе. На ній стоїть церква св. Іакова (XIII століття) з вежею висотою 125 метрів.


Поруч з церквою розташований один з найгарніших будинків Гамбурга:


Досить оригінальна будівля заховалася в кварталі від церкви св. Іакова неподалік від залізничного вокзалу. Це - Чілехауз. Вона не така старовинна, як інші пам'ятки Гамбурга, але внесена до списку ЮНЕСКО. 11-поверховий будинок зведений у 1924 році у вигляді великого океанського лайнера:


Особливо Чілехауз в нічний час, коли він підсвічується вогнями.


Найромантичнійший куточок Гамбургу - це міст на вул. Віллі Брандта через затоку Nikolaefleet. Тут Венеція і Амстердам - в одному обличчі:


Ні ж самі будинки, але з боку вулиці Тростбрюкке:


Неподалік розташована церква св. Михаїла - головний протестантський храм міста, зведений у стилі бароко у 1762 році:




Найбільше в Гамбургу сподобався острів шпіхлерів (амбарів, складів)- найбільший у світі район портових складів на дерев'яних палях. Старі закопчені червоноцегляні 5-6 поверхові будівлі складів, розташовані рядами-кварталами на островах посеред Ельби, де "вулицями" служать канали.


Будівлі складів збудовані протягом 1884 - 1910 років з червоноїцегли в стилі історизму. Вони і досі використовуються у якості складів.












Острів шпіхлерів вночі:


Вид з острова шпіхлерів на місто:




За містом шпіхлерів розташований портовий район з багатьма новими будівлями, збудованими в стилі хай-тек:

http://andy-travelua.livejournal.com/486936.html

Цього тижня після 7-річної перерви пощастило побувати у Івано-Франківську і трохи покататися Прикарпаттям, а саме - північно-західною його частиною. Для подорожі, крім Станіславова, були обрані 3 цікавих міста історичної Бойківщини, в яких раніше не був - Калуш, Долина і Болехів. В кожному з них багато цікавого, але їх об'єднує одне: всі три були центрами соляної промисловості і в кожному залишилися старі солеварні. Крім того, в кожному з міст є ратуші, костели, синагоги і багато історичної забудови. Пересувався між поселеннями бусіками, які курсують доволі часто.


Франківськ ніколи не був моїм улюбленим містом, але цьогорічне відвідання заставило полюбити його більше. Чи то дійсно за останні декілька років місто стало більш привабливим, чи то я побачив тут багато того, чого не бачив раніше.


Наприклад, мури фортеці, які я раніше не бачив (поч. XVIII ст.):


Катедра (єзуїтський костел, собор Святого Воскресіння), 1753 - 1763:


Площа митрополіта Андрея Шептицького і фарний костел (колегіальний костел Пресвятої Діви Марії), 1672 - 1703:


А такий вид відкривався з вікна мого готелю "Надія":


У Франківськ ми ще повернемося, а поки що прокатимося цікавими містами Бойківщини. Уперше завітаємо до Калуша. Сюди я їхав, передусім, щоб побачити стару ратушу. Виявляється, що калуська ратуша згоріла майже 2,5 роки тому... Попри обіцянки міської влади відновити найстарішу споруду міста, жодних робіт до сьогодні не розпочато.

Так було:


А так - стало...


Міська рада Калуша розташована в старій адміністративній будівлі поч. ХХ століття, яка також може зійти за ратушу:


Парафіяльний костел Св. Валентина (1841 р.) - найстаріша кам'яна будівля Калуша, що зберіглася:


В історичній частині Калуша можна знайти декілька прикладів модерну і еклектики кінця ХІХ - початку ХХ століть:


Не менш цікавим за Калуш є історичне бойківське містечко Долина. В історичній частині міста, яке називається "Стара Долина", є багато цікавих історичних пам'яток. Найцікавіше з них - долинська солеварня. На жаль, жити їй залишилося недовго...


Старий магістрат (ратуша) також помирає...


Синагозі повезло більше - в її будівлю перебрався молитовний будинок:


Костел Різдва Анни-Марії (1839 рік) відреставрований і знаходиться майже в ідеальному стані:


В Долині багато історичних будинків з дерев'яними різьбленими ганками:


Стара дерев'яна дзвіниця церкви Різдва Пресвятої Богородиці (ХІХ ст.):


Історична забудова Старої Долини:


Найцікавіше з трьох бойківських міст Франківщини - Болехів:


Карпати тут зовсім поруч:


В Болехові - дуже елегантна і добре відреставрована ратуша (XVIII ст.):


Напроти неї - колишня синагога:


Болехів виглядає досить охайно у порівнянні з Долиною і Калушем:


Деякі історичні будівлі і віллі неабияк вражають:


Костел Успіння Діви Марії (1820-ті роки):


З солеварнею Болехову повезло менше: її знищено буквально за останні 5 років:


Старий польський цвинтар в Болехові:


Ввечері повернувся до Франківська. Столиця Прикарпаття зустріла сніжком і гарно підсвіченими пам'ятками.


Ратуша:


Вірменський костел (1762 р.):


Синагога:

http://andy-travelua.livejournal.com/486373.html

На минулі вихідні отримав нескінченне задоволення від мандрівки окремими цікавими куточками Житомирщини і Вінниччини, яку організував для нас Дмитро Антонюк. Подивилися декілька цікавих польських резиденцій, незвичайний дерев'яний монастир в Поліссі, бункер Гіммлера та вкотре побували в кляшторі-фортеці босих кармелітів в Бердичеві.

Маршрут був такий: Городське - Гуйва - Сінгури - Гальчин - Нова Прилука - Стара Прилука - Люлинці - Бердичів


Свято-Духівський монастир біля села Городське (Коростишівський район, Житомирщмна):






Бункер Гіммлера в Гуйві (Житомирський район):




Садибний будинок невідомого польського шляхтича в с. Сінгури (Житомирський район):


Двір Садика-Паші у Гальчині (Бердичівський район):




Палац Мерінга в Старій Прилуці (Липовецький район, Вінницька обл.):






Мавританські інтер'єри в палаці Мерінга в Старій Прилуці (Липовецький район, Вінницька обл.):




Дерев'яна стеля в палаці Мерінга в Старій Прилуці (Липовецький район, Вінницька обл.):


Стеля в палаці Мерінга в Старій Прилуці (Липовецький район, Вінницька обл.):


Палац в Новій Прилуці (Липовецький район, Вінницька обл.):


Земська лікарня в стилі модерн в Новій Прилуці (Липовецький район, Вінницька обл.):


Садиба Старжа-Якубовських в Люлинцях (Калинівський район, Вінницька обл.):






Костел кляштору босих кармелітів в Бердичеві:

http://andy-travelua.livejournal.com/485490.html

Столиця землі Нижня Австрія - місто Санкт-Пельтен. Звичайно, Санкт-Пельтен - далеко не Інсбрук, ні Зальцбург і навіть не Грац. Але це не означає, що сюди не варто їхати. Варто! Ви будете вражені його бароковими шедеврами! З Відня до Санкт-Пельтен - лише півгодини їзди поїздом. Оглядати місто краще разом з перлинами долини Вахау - Мельком, Дюрнштайном і Кремсом-на-Дунаї. Старе місто тут дуже компактне і починається майже від залізничного вокзалу. Дня неспішної насолоди Санкт-Пельтеном вистачить дві години.


Серце міста - Ратушна площа. Тут розташована міська ратуша, францисканська церква, колона св. Трійці і рінокольорові будиночки.

Ратуша в Санкт-Пельтені на цьому місці виникла ще у XIV столітті. А теперішній бароковий фасад отримала у 1727 році:

Барокова колона св. Трійці в середині Ратушньої площі була споруджена у 1782 році:

На північному боці Ратушній площі знаходиться францисканська церква в стилі рококо, 1768 рік:

Інтер'єр францисканської церкви:

Будинки на ратушній площі:

Церква монастиря кармелітів. Тут розташований міський музей:

В міській забудові Санкт-Пельтена - багато бароко. Інститут англійських дівчат монастиря Непорочного Зачаття:

Інші цікаві барокові будівлі:

На місці римського міста Еліум Центіум на Соборній площі знаходиться катедральний собор. Він з'явився ще у XII столітті, багато разів перебудовувався. Теперішній вигляд отримав у 1722 році внаслідок перебудови в стилі бароко. Висота дзвіниці собору - 77 метрів:

В інтер'єрі катедрального собору:

Напроти собору - будинок Ощадної каси:


На південній околиці Старого міста є доволі оригінальна синагога в стилі модерн (1912-1913 рр.):





Модерн в Санкт-Пельтені, між іншим, також цікавий:




Вулочки Санкт-Пельтена:

http://andy-travelua.livejournal.com/485013.html

Найцікавішим об'єктом юнесківської долини Вахау у Нижній Австрії є бенедиктинський монастир, що височіє над Дунаєм в місті Мельк. Більш розкішного барокового храму, нім монастирська церква, мені не доводилося бачити у всьому житті. У ззовні, і зсередини храм не має рівних. В Мельку закінчується туристичний маршрут долиною Вахау, який розпочнається в Кремсі-на-Дунаї. Повернутися з Мельку до Відня можна за годину з пересадкою в Санкт-Пельтені - столиці землі Нижня Австрія.


Абатство в Мельку було засноване у 1089 році, коли Леопольд II, маркграф Австрії, надав один зі своїх замків ченцям-бенедиктинцям з Ламбахського абатства. У XII столітті при монастирі була відкрита гімназія (найстаріша школа Австрії). Також при абатстві була заснована бібліотека, яка стала відомою завдяки великій колекції рукописів. Монастирський скрипторій став основним місцем для виробництва рукописів. У XV столітті монастир став центром монастирської реформи (згодом отримала його назву), яка була спрямована на відродження чернечого життя у Австрії та Південній Німеччині. З 1625 абатство стало членом австрійської Конгрегації, тепер відомої під назвою бенедиктинського конфедерації.


Нинішня головна будівля монастиря була побудована у стилі бароко в період між 1702 і 1736 роками за ескізами Якоба Прандтауера. Особливої

http://andy-travelua.livejournal.com/484804.html

Найцікавіший куточок долини Вахау - містечко Дюрнштайн на лівому березі Дунаю. Дістатися сюди можна з Кремса чи Мелька автобусом, який курсує раз на годину. Місто з населенням трохи більше 800 мешканців затиснуто між Дунаєм та горами зі схилами, вкритими виноградниками. Над дунайським берегом домінує монастир августинів з бароковою дзвіницею церкви Маріє-Гіммельфарт, а над містечком височіють руїни замку Кюнрингербург, в якому у свій час був заточений англійський король Річард I Левине Серце. Саме містечко - це лабіринти вузьких вулочок із середньовічними будиночками.


Мосту через Дунай в Дюрншайні немає. Зате кожні 15 хвилин курсує паром. Переправитися на протилежний берег Дунаю треба обов'язково: саме звідти відкривається найкращий вид на містечко:




На горі над містом збереглися руїни замку Кюнрингербург. Замок був побудований в XII столітті і набув популярності тим, що саме в нього був поміщений король Англії Річард I Левове Серце, узятий в полон австрійським герцогом Леопольдом V під час свого повернення з III хрестового походу.

Найцікавіше в Дюрнштайні - монастир Августинів з бароковою церквою Марие-Хіммельфарт. Монастир був заснований в 1410 році, аж до кінця XVIII століття неодноразово перебудовувався. Дзвіниця церкви Маріе-Гіммельфарт (Успіння Богородиці) - одна з перлин австрійського бароко і символ міста. Будівництво церкви було закінчене в 1725 році.

Монастирське подвір'я:

В інтер'єрах монастирської церкви не менш розкішно, ніж зовні:

Ратуша в Дюрнштайні:

Головна вулочка Дюрнштайну:












Пара маленьких площ у містечку:




Церква Кунігунди:


Руїни ще одного середньовічного храму:


Вид на Дунай:


По всьому містечку збереглися залишки міських укріплень: стіни, башти та брами:








Бастіон:




Східні ворота міста - Кремс-Тор:


Вид на Дюрнштайн зі сходу:

http://andy-travelua.livejournal.com/484191.html

З Кремса-на-Дунаї можна пішки пройти до старовинного містечка Штайн-на-Дунаї. До 1938 року Кремс і Штайн були окремими містами, а зараз - одне ціле. Хоча і сьогодні вони сприймаються як окремі самодостатні населенні пункти, кожен із своїми цікавинками. Щоб потрапити до Штайна, треба із старого міста Кремса вийти через Штайнські ворота і прямувати на захід. Через 15 хвилин вас зустрінуть старовинні ворота Штайна.


До Штайну потрапляємо зі сходу через Кремські ворота (Kremser Tor):




Від Кремських воріт через все місто веде пішохідна вулочка Steiner Landstraße, з обох боків якої милують око симпатичні старовинні будиночки:














Ратуша в Штайні, 1701 рік:


Площа Schürerplatz:








В протилежному, західному кінці містечка знаходиться ворота Лінцькі ворота (Linzer Tor):




На протилежному березі Дунаю можна побачити монастир Геттвайг, який нагадує замок. Монастир засновано у 1083 році, а 1718 року він згорів до основи. У XVIII столітті проводилась масштабна реконструкція, що перетворила монастир на видатну пам’ятку стилю бароко.

Придивимося ближче:




Вид на Штайн з мосту через Дунай:






Вид на Дунай і долину Вахау з мосту:


Перейшовши через Дунай, опинимося ще в одному передмісті Кремса - містечку Маутерн-на-Дунаї.

http://andy-travelua.livejournal.com/484085.html

Кремс на Дунаї (Krems an der Donau) - це ворота Юнесківського регіону Вахау - 30-ти кілометрової долини Дунаю між містами Кремс та Мельк оточеної гірськими масивами, схили яких вкриті виноградниками. Саме з Кремса, до якого з Відня можна дістатися електричкою за 40 хвилин, багаточисельні туристи починають свою подорож середньовічними містечками Вахау з замками і укріпленими монастирями. Історична частина Кремсу не надто велика: по суті це одна вулиця, до якої примикає декілька площ та провулків. За 2 години неспішної прогулянки можна оглянути все.


Символ Кремсу - ворота Штайнер-Тор. Це - єдині з чотирьох середньовічних воріт міста, що збереглись. Створені вони у 1480 році, а у 1754 році надбудовані. Ворота відкривають вхід до Кремса із заходу:






Від воріт Штайнер-Тор починається головна вулиця міста - Landstrasse, забудована колоритними старими будівлями, в яких зараз здебільшого розмістилися магазини.








На Landstrasse знаходиться міська ратуша - настандартна, але дуже стара - її почали зводити у 1453 році, коли Кремст отримав міські права.


Еркер ратуші:


В провулках, що відходять від Landstrasse, ще цікавіше:










Гоццобург - найстаріша будівля міста, зведена 1275 року. Розташована на майдані Хоермаркт. Будівлю зведено в італійському стилі з готичною аркадою.


Церква піарів (Frauenbergkirche):




Прихідська церква Санкт-Файт будована в стилі бароко 1630 року на місці старішої церкви:


В Кремсі частково збереглися міські укріплення:


Порохова вежа - один з елементів середньовічних міських укріплень:


Ще трохи старого Кремсу:

http://andy-travelua.livejournal.com/483485.html

Крім Старої фортеці і Нового замку Кам'янець-Подільський має велику систему міських укріплень, що охопили по периметру древню частину міста і перетворили його на фортецю. У поєднанні з ландшафтом і забудовою кам'янецькі фортифікації створили унікальне містобудівне утворення, що є зараз справжнім музеєм середньовічної фортифікації Поділля. Укріплення Кам'янця розташовані навколо давньої острівної частини Старого міста по кромці скелястих обривів, в каньйоні р. Смотрич і перед західною стороною острова на мису. Складаються з оборонних систем і комплексів, окремо вартових веж і стін загальною протяжністю 4,5 км.

До західних міських укріплень входять Міська брама і Вірменський бастіон, до північно-західних - Вітряна брама з баштою Стефана Баторія, Турецький бастіон і Польська брама, до південно-західних - Руська брама та Гловерівські мури, до східних - Гончарська, Різницька і Кравецька башти.

В'їзд до міста з боку Старої фортеці здійснювався через Міську браму. Брама розташована на проміжній терасі між скелястим перешийком, на якому зведено Замковий міст, та західним терасним майданчиком острівної частини Старого міста, який захищався Вірменським бастіоном. До міської брами входять прямокутна в плані надбрамна башта (у 18 ст. називалася Михайлівською брамою), що прилягає до північного пруга тераси, каземат, збудований на південному прузі тераси, та оборонні мури, що з’єднували башту й каземат між собою (збереглися часткою) та з Замковим мостом.


Міська брама виникла в XVI ст. на основі давніших споруд, рештки яких виявлено в основі каземату та надбрамної башти. Башта первісне була оборонною. Наприкінці XVII ст., під час модернізації укріплень, в ній було влаштовано наскрізний проїзд і прибудовано мури, що утворили оборонний пояс з трьох боків тераси (крім східного) завдовжки 270 м. У 1-й половині XVIII ст. побудовано каземат, у 70-80-ті роки XVIII ст. - галерею для гармат (роботи провадив військовий інженер X.Дальке). У 1876 р. мур між баштою та казематом розібрано.


Каземат-лабораторія:


На верхній терасі над укріпленнями Міської брами розміщений Вірменський бастіон, який виконував функцію оборони головної дороги через Замковий міст і контролював підступи до міста з боку Руських та Польських фільварків. Точний час будівництва бастіону невідомий. Як укріплення він сформувався, в XVI ст. внаслідок будівельних робіт кам’янецьких вірменів під керівництвом італійського інженера Камілуса, який у 30-40-х роках XVI ст. був “начальником кам’янецьких фортифікацій”.


Бастіон був пошкоджений на початку XVII ст., модернізований турками наприкінці XVII ст. У 30-х роках XVIII ст. на бастіоні влаштовано дерев’яно-земляні бруствери, які в 1746 р, перебудовані військовим інженером X.Дальке. У цей час бастіон мав назви “Великий рондель” та “Батарея св.Терези”. Остання перебудова сталася в 60-х роках XVIII ст.: по верху стін замість малих бійниць було влаштовано великі.

http://andy-travelua.livejournal.com/482797.html

Назарет відомий всім. Тут Пресвяту Діву Марію повідомили про майбутнє народження Ісуса Христа, тут Ісус прожив більшу частину свого життя. Я сміливо назвав би його найприємнішим і найохайнішим містом Близького Сходу. Він ні в чому не програє старій західній Європі. Тут немає типового для Сходу бруду, вулиці чисті, будинки і пам'ятки вилизані, архітектура - колоритна і нагадує венеціанську. Місце заселено арабами. Євреї проживають у сусідньому Нацрат-Ілліті. 31% мешканців - християни, 69% - мусульмане. Таким чином Назарет - найбільш християнське місто Ізраїля/Палестини. Люди приємні, привітливі.

В центрі Назарета є Базиліка Благовіщення - найбільший храм на Близькому Сході. Він споруджений на місці, де архангел Гавріїл повідомив Діві Марії Благу вість про майбутнє народження Сина Божого:

Радуйся, благодатна, Господь з тобою. Зачнеш у лоні і породиш сина і назвеш його Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься, і дасть йому Господь Бог престіл Давида, батька його, і царюватиме над домом Якова повіки та й царству його не буде кінця." Марія ж сказала: "Як же це станеться, коли я мужа не знаю". Відповів архангел: "Дух Святий найде на тебе й сила Всевишнього окриє тебе, — тим-то й Святе, що народиться, назветься — Син Божий. У Бога нема неможливого." І сказала Марія: "Я раба Господня, нехай буде мені по твойому слові"

Грандіозна біла споруда Базиліки Благовіщення, зведена 1968 року, що височіє над містом — це вже п’ятий храм, споруджений на цьому місці. Окрім крипти-гроту, в якому, за переказами, відбулося Благовіщення, цебто зустріч Марії з Архангелом Гавріїлом, храм має Нижню та Верхню церкви.




В Нижній церкві є Грот Благовіщення - саме тут Архангел Гавриїл повідомив Пресвятій Діві Марії Благу Вість про те, що вона народить Сина Божого:




Ікона Благовіщення на вівтарі:


Паломники біля Гроту Благовіщення:

Подвір'я та інтер'єр базиліки прикрашені іконами Божої матері із різних країн світу у тому числі України — копією Ікони Божої Матері Зарваницької.

Археологічний парк на території церкви:

До Базиліки Благовіщення примикає Церква Святого Йосипа, побудована на місці будинку де проживало святе сімейство. Згідно християнської традиції на цьому місці була майстерня Йосипа з Назарету (обручника Діви Марії). Ймовірно, верстат примикав до будинку, де виріс Ісус Христос.

Церква Святого Йосипа була побудована в стилі романського відродження у 1914 році. Будівля покрита загостреним куполом з дерева і червоної черепиці. Це пов'язано з архітектурною формою сусідньої Базиліки Благовіщеня. Між ними стоїть вежа з годинником.

Головний вхід в храм розташований на західній стороні. Будівля має три нави, які завершуються трьома апсидами. У 1950 році апсиди прикрашені фресками.


У головній апсиді поміщено центральний вівтар, за яким намальована фреска Сім'ї Ісуса Христа часів Його дитинства. Зверху розміщено зображення голуба, що символізує Святого Духа. На центральному вівтарі стоїть розп'яття. По боках вівтаря розташовані символи шістьох ангелів.


Йосип і Ісус:


Залишки будинку і майстерні Йосипа:




Скульптура св. Йосипа перед церквою:


Міжнародний Марійський центр між Базилікою Благовіщення і церквою Йосипа:


Навколо Базиліки - Старе місто Назарета, де збереглося багато історичних пам'яток.

Синагога в Назареті на місці тої, де якій вчився Ісус:

Будівля латинського партіархіту:


Серед кварталів Старого міста заховалася Біла мечеть - найстаріша в Назареті. У неї витончений мінарет форми олівця, кремові стіни - тільки один з прикладів Оттоманської архітектури.


Будівництво мечеті фінансувалося єгипетським пашею Сулейманом в другій половині XVIII століття, під наглядом верховного комісара Назарета, Шейха Абдулли аль-Фахоума. Мечеть була закінчена між 1804 і 1808 роками, і шейх Абдулла був її опікуном і управляв нею до своєї смерті в 1815 році. Могила шейха знаходиться у внутрішньому дворі мечеті.


Одна з церков в Старому місті:


Назарет приємно здивував своєю оригінальною архітектурою і атмосферою. Незважаючи на те, що тут живуть майже одні араби, місто досить охайне і різнобарвне:

Тут сильно віддає венеціанством:

Вузькими гористими вулочками Старого міста можна гуляти безкінечно: тут приємно, чисто, охайно:










Іноді зустрічаютья і покинуті старі будинки:




Сілезіанська церква немовля Ісуса на горі на захід від Старого міста:


Нова мечеть поруч:

Панорами міста з пагорбів:

http://andy-travelua.livejournal.com/481864.html

Останньою моєю зупинкою на Землі обітованій була старовинне Яффа, південна околиця Тель-Авіва. На жаль, побувати мені тут пощастило лише вночі. Місто - одне з найстаріших на Близькому Сході. Через порт Яффо 3 тис. років тому доставлялася деревина з Лівану для побудови першого Храма у Єрусалимі за царя Соломона. Вважається, що саме тут Персей звільнив Андромеду, звідси відправився в дорогу пророк Іона. В Яффі було видіння апостолові Петру і тут воскресили праведну Тавіфу.


Яффа - це лабіринти вузьких середньовічних вулочок:

Церква св. Петра:




Вірменська церква:


Вулиця Яфет - центральний бульвар Яффи з Годинниковою вежею:




Вид на Яффу з моря:


Церква св. Петра та мечеть Аль-Бахр:


Мечеть Аль-Бахр:


Мечеть Махмадія:


Ще трохи нічної Яффи:














Яффська кішка:

Вид з Яффи на нічний Тель-Авів:

http://andy-travelua.livejournal.com/480542.html

Кана Галілейська (Кафр-Кана) знаходиться між Тверією і Назаретом. Доїхати можна автобусами, які курсують між цими двома містами. Головна дорога, по якій їздять автобуси, проходить через честр містечка. Щоб все оглянути, треба не більше години: все в Кані розташовано досить компактно.

Місто відомо тим, що тут Ісус Христос здійснив своє перше диво - перетворив на весіллі воду на вино. У Євангелії від Івана зазначено, що учень Христа Натанаїл (відомий також як Варфоломій) був родом із Кани Галілейської. І саме по розмові з ним, на третій день Ісус разом з учнями прийшов у Кану Галилейську де вже була і Мати Його. Саме тут, за Євангелієм від Івана, Господь зробив перше чудо свого суспільного служіння — перетворення води на вино. Сталося це під час весільного бенкету, на якому був присутній Ісус разом з Марією.

Ось як описує цей епізод життя Ісус Євангеліє:
"На третій день було весілля в Кані Галілейській, і Мати була там Ісусова. Запрошений був теж Ісус та учні Його. Як забракло вина, то мати Ісусова каже до Нього: вина немає у них. Ісус говорить їй: Що тобі, жінко? ще не прийшов година. Мати Його до слуг: що скаже Він вам, то зробіть. Було тут шість камінних посудин, що стояли за звичаєм очищення юдейського, що містили по дві чи по три міри. Ісус каже до слуг: Наповніть водою посудини. І наповнили їх до верху. І каже їм: тепер зачерпніть і несіть до розпорядника весілля. І понесли. Коли ж розпорядник покуштував воду, що сталась вином, - а він не знав, звідки це вино, знали ж слуги, воду, - тоді розпорядник кличе жениха і говорить йому: Кожна людина подає перше добре вино, а як понапиваються, тоді гірше: а ти добре вино аж на досі зберіг. Так поклав Ісус початок чудесам у Кані Галілейській, і виявив славу Свою: і увірували в Нього учні Його."


Сьогодні Кфар Кана (Кафр Кана) - це місце, яке відвідує величезна кількість християн, особливо подружніх пар. Щороку подружжя прибувають сюди для того, щоб пройти особливу церемонію — повторити тут подружню клятву. Барокову церкву, споруджену у 1881 році на місці сотворення Чуда Господнього, християни називають "Храмом весілля Господа" чи "Храмом Вінчання" і вважають, що шлюб, укладений в цьому храмі, найщасливіший і найнадійніший.






Під церквою можна побачити залишки будинку, де відбулося відоме біблійне Весілля в Кані Галілейській:

Пізніше Ісус ще раз зупинявся в Кані Галілейській і під час перебування там сотворив чудо зцілення словом. До нього прийшов якийсь царедворець з Капернаума, чий син був важко хворий:

"Тоді знову прийшов Ісус у Кану Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедворець, що син його хворів у Капернаумі. Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти. Ісус же промовив до нього: Як знамен тих та чуд не побачите, не ввіруєте! Царедворець говорить до Нього: Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя! Промовляє до нього Ісус: Іди, син твій живе! І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, і пішов. А коли ще в дорозі він був, то раби його перестріли його й сповістили, говорячи: Син твій живе. А він їх запитав про годину, о котрій стало легше йому. Вони ж відказали до нього: Учора о сьомій годині гарячка покинула його. Зрозумів тоді батько, що була то година, о котрій до нього промовив Ісус: Син твій живе. І ввірував сам і ввесь його дім. Це знов друге знамено Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї.".

Крім того, в Кані є ще декілька цікавих церков і мечетей. Греко-католицька церква:


Францисканська школа:


Церква апостола Варфоломія:

В цілому ж забудова Кани жахлива, а місто нагадує великий архітектурний смітник:

http://andy-travelua.livejournal.com/480138.html

На північно-західному узбережжі озера Кінерет в Галілеї знаходиться місцевість Табха. Тут відбувалося відразу декілька відомих біблейських подій. Тут Ісус Христос зробив чудесне помноження хлібів (нагодував 5 хлібами та 2 рибками 5000 людей), проголосив Свого учня Петра першим серед апостолів, виголосив Нагорну проповідь про Блаженства, і сюди ж з'явився після Свого Воскресіння. Табха розташована в 12 кілометрах на північ від Тверії і в 3 кілометрах на захід від Капернаума. Табху і Капернаум краще оглядати разом.


На місці, де Ісус нагодував 5 хлібами та 2 рибками 5000 людей, сьогодні стоїть Церква помноження хлібів. Ось що розповідає про цей епізод Євангеліє:

Невдовзі після смерті Іоана Хреститиля Ісус Христос разом із учнями вирушив на інший бік озера а народ пішки біг за ним по березі. Коли човен зупинився, на березі зібралося безліч людей. Ісус Христос як побачив їх, зглянувся над ними, тому що вони були як вівці, що не мають пастуха. Він вийшов на берег і багато і довго розповідав про Царство Небесне і зцілював багато хворих. Народ так уважно Його слухав що навіть не помічав як йшов час. Нарешті день став схилятися до вечора.

Учні підійшли до Ісуса і сказали: "Місце тут пустельне, а час пізній; відпусти народ, щоб вони пішли в найближчі поселення купити собі хліба, бо їм нема чого їсти". Та Господь відповів: "Не потрібно їм іти; ви дайте їм їсти". Апостол Пилип сказав на це: "Їм і на двісті динаріїв не вистачить хліба, щоб кожен з них хоч трошки одершжав". Ісус сказав щоб пішли подивилися скільки є хліба. Апостол Андрій сказав: "Тут є один юнак, який має п'ять хлібів ячмінних і дві рибини; але що то на таку безліч?" Тоді Ісус Христос сказав: "Звеліть людям сісти", і учні розсадили народ рядами по сто і п'ятдесят чоловік. Після цього Ісус взяв п'ять хлібів і дві рибини і, подивившись на небо, благословив їх, розламав і дав учням, а учні роздали народові. Всі їли і наситилися.

Коли ж усі наситились, Ісус Христос сказав учням Своїм: "Зберіть залишки, щоб нічого не пропало". І коли зробили вони це то наповнили шматками, що залишились, дванадцять кошиків повних, а тих хто їв, налічувалося п'ять тисяч чоловік, не враховуючи жінок і дітей.


У 350 р. при імператорі Костянтині тут спорудили базиліку з мозаїчною підлогою. Паломниця у 380 році Еґерія у своєму листі про подорож у Святу Землю згадує про церкву. Будівля церкви є вже третьою за кількістю будівель на цьому місці. Дві попередні походять із IV та V століть. У 614 році була зруйнована персами. У 1888 році цю територію придбала Німецька католицька місія у Палестині (бенедиктинці). У 1892 році розпочались перші археологічні дослідження придбаної ділянки, які були продовжені у 1932 році. У результаті розкопок виявлені мозаїки з IV та V століть над якими тоді надбудовано тимчасову будівлю церкви.


Сучасна церква збудована у 1980–1982 роках у візантійському стилі на фундаменті церкви V століття. Архітектори з Кельна Антон Ґьорґен та Фрітц Бауманн створили проект церкви з нартексом та атріумом та вбудованими у сучасну споруду рештками старих базальтових стін. Світлі цеглини церкви привезені із Таїби — християнського села, розташованого по дорозі з Єрихона до Рамалли. Портал оздоблений німецьким скульптором Ельмаром Гіллебрандтом.


Весь комплекс Церкви помноження хлібів був у давнину викладений мозаїчною підлогою. Мозаїка походить з часу існування другої церкви. Більшість мозаїк церкви датовані серединою IV століття. Знаменита мозаїка перед вівтарем з зображенням риб та хлібів датована початком V століття.


Камінь під вівтарем особливо вшановується, оскільки є місцем на яке Ісус Христос поклав 5 хлібів і дві риби перед молитвою і потім поламав їх та нагодував людей.



В 100 метрах від церкви помноження хлібів на березі моря стоїть каплиця Першості апостола Петра, яка позначає місце, на якому з'явився Ісус Христос після Воскресіння і де Він мав трапезу разом зі Своїми учнями. При цьому, вже третьому об'явленні Ісуса учням, Він три рази дає завдання апостолові Петрові — "…Паси ягнята Мої!". Ці слова разом із словами апостолу Петрові про "ключі від Царства Небесного", про те що "… від цього часу ти будеш ловити людей!" та його настанови "…ти ж колись, як навернешся, зміцни братію свою!" є визначенням першості апостола Петра (назване як "примат Петра") і наступником Ісуса Христа на Землі.


Будівля церкви є вже шостою за кількістю будівель на цьому місці. Паломниця Еґерія у 380 році у своєму листі про подорож у Святу Землю згадує про церкву, що стояла на цьому місці і від якої вели до моря 12 сходинок. Частину цих сходів видно і біля сучасної будівлі. Друга будівля церкви, збудованої у V столітті, зруйнована під час війни з персами у 614 році. Її рештки використані пізніше як фундамент всіх наступних будівель. Четверта будівля створена наприкінці VII, початку VIII століття. П'ята будівля відноситься до часів хрестоносців і була зруйнована у 1263 році мамелуцьким султаном Бейбарсом.


Сучасна будівля зведена у 1933 році і була відреставрована у 1982 році. Каплиця побудована із чорного базальту і оточує камінь, на якому відбувалася спільна вечеря Христа з Апостолами. Каплиця і її територія з 1889 року доглядається італійськими монахами францисканцями.


Вівтар над каменем трапези із написом "Mensa Christi":


Галілейське море біля каплиці:




Над Табхою височіє пагорб 220 метрів заввишки, який називають Гора Блаженств - місце Нагорної проповіді Ісуса, де він оголосив Нагірну проповідь і озвучив Заповіді Блаженств. Нагірна проповідь впроваджує суворі етичні принципи, часто загострюючи і поглиблюючи моральні закони, які існували перед тим. Наприклад, не лише "не вбивай", але й "не гнівайся", "помирися з братом", не лише "не чужолож", але й "не дивись з пожаданням на жінку ближнього свого".

Паломниця Егерія у своїй розповіді про подорож у Святу Землю, згадує це узвишшя після опису Церкви примноження хлібів у Табсі, яка розташована неподалік: "Поруч на горі знаходиться печера до якої Спаситель піднявся і виголосив блаженства.".


Теперішня церква збудована у 1936 - 1938 роках за проектом Антоніо Барлуцці близько решток невеликої церкви із монастирем з візантійських часів датованих IV століттям і які відкриті археологом-францисканцем Белларміно Багатті у 1935 році. Власне цю церкву згори над невеличкою печерою очевидно і згадувала паломниця Егерія. Зараз це місце опинилося по інший бік прокладеної дороги, воно оточене огорожею і закрите для паломників.

Так гора Блаженств виглядає з Тверії:


Руїни вежі в Табсі:

Через Табху до Тверії їде багато автобусів. Галілейські гори біля Табхи:


Вид на Табху по дорозі з Капернауму:


Панорама Табхи:

http://andy-travelua.livejournal.com/479877.html

Капернаум (Кфар-Нагум) - місто в Галілеї на північному березі Галілейського моря, де Ісус провів більшу частину свого місіонерського життя (з 30 до 33 років). Місто названо на честь старозавтнього пророка Наума. За часів Ісуса Капернаум був одним з найбільших міст на березі Галілейського моря. На початку Своєї місії Господь багато разів проголошував на його берегах Слово і чинив чудеса. З автостанції в Тверії можна доїхати автобусом №59, який їде на Голанські висоти в місто Кацрін.

Одного разу, перебуваючи в Капернаумі, Ісус сказав: "А ти, Капернауме, що "до неба піднісся, – аж до аду ти зійдеш. Бо коли б у Содомі були відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день". Його пророцтва збулися: сьогодні міста Капернаум не існує. Його було дощенту зруйноване під час Іудейської війни (І ст. н.е.) і після того він так і не відродився. Вже майже 2 тисячі років Капернаум лежить в руїнах.


Капернаум називають "містом Ісуса", то саме тут провів значну частину останніх трьох років свого земного життя.


Серед руїн Капернауму є синагога (так звана "Біла синагога" споруджена у IV ст. н.е.). До цього тут стояла ще одна синагога, яку під час земного життя Христа збудував римський сотник), слугу котрого Ісус зцілив. Ця стара синагога лежить похованою під руїнами нової "білої" синагоги. Це - те місце, де молився старший синагоги Яір, дочку якого зцілив Христос.












Руїни житлових кварталів Капернаума:








Рештки будинку св. Апостола Петра. Тут Ісус зцілив тещу Петра, яка лежала в гарячці:

Над руїнами будинку Петра споруджено церкву:


Пам'ятник апостолові Петрові:




На схід від руїн Капернаума збудовано грецький православний монастир:




На території монастиря - сад з павами:




Автобус зупиняється біля парку Кфар-Нагум на східній околиці мертвого міста:

Галілейське (Генісаретське, Тиверіадське) море, або озеро Кінерет, по якому ходив Христос:








Голанські висоти:


Галілейські гори:


Так з Капернауму виглядає Тверія:


А так - Гора Блаженств, де Ісус виголошував Нагорну проповідь:


Вид на Капернаум з дороги на Табху:

http://andy-travelua.livejournal.com/479631.html

Тверія (Тіверіада) - єдине єврейське місто в Ізраїлі, в якому довелося побувати під час поїздки цією країною навесні цього року. Тверія стоїть на березі Галілейського моря. Місто було засноване Іродом Антипою в 16 році н.д. й назване на честь римського імператора Тіберія. І відгуках багатьох мандрівників Тверія описувалася, як брудне, запущене і нецікаве місто. Я цього не відчув: Тверія мені сподобалося. В місті багато цікавого: замок хрестоносців, міські укріплення з багатьма баштами, старовинні церкви і синагоги, будівлі з чорного граниту. Але найцікавіше в Тверії - це Галілейське море, на березі якого розрашовано декілька знаменитих біблейських місць. А ще Тверія багата на краєвиди: звідси видно Голанські висоти, гори Галілеї та гору Хермон.

Головна особливість Тверії - будинки з чорного базальту:

У Старому місті, забудованому під час хрестових походів і за часів Оттоманської імперії, можна побачити фортецю Дахер ель-Амар, перебудовану з фортеці хрестоносців:

На набережній в Тверії є декілька старих християнських храмів. Шотландська церква:


Монастир св. Петра:




Грецький православний монастир:

В старому місті Тверії можна побачити руїни декількох старовинних синагог:

Турецький караван-сарай:

Мечеть Ель-Омрі:

Ще одна мечеть:


Археологічний парк:


Тверія сучасна:


Центр туристичної інформації:


По периметру Старого міста зберіглися міські укріплення - стіни і багато башт:

Тіверіадське (Генісаретське, Галілейське) море, або озеро Кінерет, по якому ходив Ісус:

Набережна:

Засніжені вершини - це гора Хермон, найвища точка Ізраїлю. Щоправда, Ізраїль "позичив" ці території у Сирії і Лівану, і зараз там - гірськолижні курорти.

На протилежному від Тверії березі Галілейського моря - Голанські висоти, які Ізраїль окуповує у Сирії:

В південно-східному куточку Галілейського моря в горах розташована біблейська Гадара (Умм-Кайс). Там Христос здійснив чудо зцілення біснуватого, спрямувавши бісів в стадо свіней, яке кинулося зі скелі в море. Зараз Гадара знаходиться та території Йорданії, там перетинаються кордони 3 держав: Ізраїля, Сирії і Йорданії. У 2005 році мені пощастило там побувати і бачити Тіверіадське море з гори.


Табха - місце Нагорної проповіді Ісуса Христа:

http://andy-travelua.livejournal.com/479155.html

В декількох кілометрах від замку Сент-Міклош в Чинадійовому у підніжжя південного схилу гори Звесний (722 м) на правому березі Латориці знаходиться ще один не менш цікавий замок, щоправда у повному сенсі слова "замком" його назвати не можна. Але враження від першого погляду на нього говорить саме про себе - перед нами одна з найнеповторніших резиденцій на територій України. Мова - про мисливський замок графів Шенборнів в маленькому селі Карпати.

У 1726 році цісар Карл IV подарував Чинадійове (Сент-Міклош) і навколишню місцевість канцлеру Священної Римської Імперії барону Лотару-Францу Шенборну. Історія цього маленького села Карпати почалася у 1840 році, коли в урочищі Берегвар Шенборни звели дерев'яний мисливський будиночок, в якому час від часу зупинялися на полюванні в довколишніх лісах.




Наприкінці 80-х років ХІХ століття представник п'ятого покоління графського роду Шенборнів, Ервін-Фрідріх замовив архітектору Ференцу Башинди побудувати в Урочищі Берегвар розкішний мисливський замок. Замок і справді вийшов розкішний і неповторним. Будівництво завершилося у 1890 році, що підтверджують цифри над входом і на флюгерах чотирьох замкових веж.




П'ятикутна масивна будівля замкового палацу мала по кутах дві триярусні башти - круглу і прямокутну:




Стіни палацу не мали істотних архітектурних прикрас, натомість додатковою прикрасою були багаточисленні димоходи на даху.




Для того, щоб палац дійсно нагадував замок, по периметру над вікнами другого поверху були розташовані декоративні бійниці. Кажуть, що в давнину замок мав два підземних ходи, які з'єднували приміщення першого і другого поверхів.




Найвища східна годинникова вежа - найбільша прикраса замку. Разом з годинником вежу прикрашає родинний герб Шенборнів. Хрест на ньому символізує основоположника роду Шенборнів - Лотара, єпископа Бамберзького та архієпископа Майнського.








В архітектурі маєтку знайшов відображення популярний наприкінці ХІХ століття календарно-географічний символізм. Число вікон в палаці дорівнює числу днів в році - 365, число кімнат - числу тижнів (52), а кількість входів - числу місяців (12).




В інтер'єрах палацу збереглися дубові сходи, камін, люстра по контуру жіночої фігури з оленячих рогів ("Мелюзина") і вітражі в замковій каплиці.




Не менш оригінально було придумано з озером перед палацом: воно було створено у формі територій Австро-Угорської імперії.






Навколо палацу і озера - чудовий парк, де проростає понад 40 видами дерев, серед яких вишня японська, самшит, ялина канадська, катальпа, бук рожевий. Дуже повезло потрапити сюди у період, коли цвіла сакура:




Скульптури в парку:








Маєток Шенборнів був відомий на всю Європу. Погостювати на схили Вулканічних Карпат з'їжджалися знатні особи з усієї Європи. Спробу придбати маєток напередодні Другої світової війни, у 1939 році, здійснив головний сибарит Третього Рейху Герман Геринг.


Останній власник замку граф Георг-Ервін фон Шенборн-Бухгейм вчасно покинув його незадовго до приходу совітів у 1944 році. маєток відразу ж був націоналізований, а вже за рік в ньому розмістили будинок відпочинку. В 1958 році тут побував генсек Микита Хрущов, і з його легкої руки палац перетворили на кардіоневрологічний санаторій "Карпати", який спеціалізується на лікування серцево-судинних патологій.


Статус санаторію дозволив зберегти замок і часткове його оздоблення. Зараз в корпусі - санаторна адміністрація і декілька дорогих номерів для відпочиваючих.


Цікавою є залізнична станція Карпати, зо розташована поруч з замком. Її приміщення було збудовано одночасно з розбудовою маєтку Шенборнів. Цей найкрасивіший в Україні вокзал справді нагадує мініатюрний замок.

http://andy-travelua.livejournal.com/478606.html

Акра (Акко) - друге за цікавістю місто Ізраїля після Єрусалима, яке варто обов'язково відвідати. Якщо, наприклад, ви маєте обмаль часу при перебуванні на Землі Обетованній, оберіть саме ці два міста. Спочатку я не планував сюди їхати, але вибрав Акко, промінявши його на палестинський Хеврон. Взагалі-то, Акко - це більше Палестина, ніж Ізраїль. У 1948 році, коли ділили Палестину, Акра мала відійти палестинській державі, але того ж року ізраїльська армія захопила його. В Акрі, як і в Палестині, більшість населення - араби. Але на відміну від Палестинських територій тут народ більш вихований, по кишеням не лазить і гроші не зрозуміло за що не вимагає. Тут діють правила (хоча і ізрайльські) і їх усі дотримуються. Отже, якщо вам облом їхати в Палестину і ви чогось там боїтесь - їдьте в Акко. Це - така собі "цивілізована" Палестина :)


Акра знаходиться в Західній Галілеї на північ від Хайфи і на південь від кордону з Ліваном. Кордон видно з набережної, як і Хайфу. Акра - одне з найстаріших міст на Близькому Сході, йому понад 4000 років. Місто завжди знаходилося на перехресті міжнародних торгових шляхів, а тому й було центром історії. Перше поселення на місці древнього Акко існувало в близько 3000 року до н.е. У листах Амарні близько 1400 р. до н. е., знайдених при розкопках в Ель-Амарні староєгипетських клинописних архівах листування ханаанських царів - згадується місце, зване "Акка". Надалі місто перейшло під володарювання хеттів і було наново відвойоване Сеті I в XIII столітті до н. е. разом з іншими південними фінікійськими містами.


В біблейській книзі Ісуса Навіна, а також в інших джерелах місто згадувалося під іменами "Ахшаф" і "Умма". У епоху ізраїльського царства Акко був під владою фінікійців, і був пов'язаний з Фінікією політично і культурно. В книга Суддів згадується під ім'ям Акко у зв'язку з розселенням коліна Асіра, до наділу якого увійшло місто, але з якого він так і не зміг вигнати місцевих ханаанейских жителів. Місто управлялося одним з губернаторів провінцій царя Соломона. Близько 725 р. до н. е. Акко приєднався до Сідону і Тіру в повстанні проти Салманасара V. У 701 році до н.е. Акко був захоплений ассірійським царем Санхерівом. Населення міста повстало проти його онука Асархаддона (Ашшурахиддина), який, проте, знову оволодів ним приблизно в 650 році до н. е. В період персидського володарювання Акко став військово-морською базою, що відігравала важливу роль у війні проти Єгипту.


Після повернення євреїв з вавілонського полонення Акко не був ними завойований і залишався під владою Тіру. У 333 році до н. е. місто було швидко завойоване Олександром Македонським і перетворився на грецьку колонію. Незабаром після завоювання його назва була змінена на Антіохія Птолемаїда. У 330 році до н. е. місто перебирається на берег моря. Акко стає найважливішим портовим містом в країні, і одним з найбільших міст елліністичного світу. Після смерті Олександра Великого і розділу царства містом оволоділи єгипетські Птолемеї. Захоплений Антіохом Великим в 219 році до н. е. Акко увійшов до складу імперії Селевкидів і був названий Антіохією. При Помпеї в 52-54 рр. до н. е. місто приєднали до Римської імперії. У 48-47 рр. до н. е. тут висадився Юлій Цезарь.


Після поразки, нанесеної візантійській армії Іраклія мусульманською армією Халіда ібн аль-Валіда у битві при Ярмуку і капітуляцією християнського Єрусалиму перед каліфом Омаром, Акко починаючи з 638 р. перейшов під владу Праведного халіфату. Арабське завоювання принесло Акко відродження, і місто служило головним портом Палестини в період Омейядского і що послідував за ним Аббасидского халіфатів, а також упродовж правління хрестоносців аж до ХІІІ століття.


Справжню популярність Акко принесла епоха хрестових походів. У 1104 році після Першого хрестового походу місто було завойоване Балдуїном I. У 1187 році Саладін узяв місто майже без бою, але вже в 1191 році під час 3-го хрестового походу після дворічної облоги Акко був відвойований військами хрестоносців під командуванням французького короля Філіпа Августа і англійського короля Річарда Левове Серце. Місто стало столицею Єрусалимського королівства хрестоносців в Палестині і було оточене потужними оборонними спорудами. Місто дістало нову назву - Сен-Жан д'Акр. У 1517 році Акко завоювали турки-османи під командуванням Селіма I, після чого почалася епоха турецького правління в Акко.


У 1918 році англійські війська генерала Аллєнбі воювали проти турок і незабаром зайняли місто. Надалі британці управляли містом у рамках мандату на Палестину. За планом розділу Палестини 1948 року Акко повинен був відійти до арабської держави, проте 14 травня 1948 року в період арабо-ізраїльської війни Акко зайняла ізраїльська армія, і приблизно 8 з 12 тисяч арабів, що жили там, втікли в сусідні арабські країни.


Місто вважається однією з визначних пам'яток світового масштабу і занесено до переліку міст світової спадщини ЮНЕСКО. Тут зберіглася фортеця хрестоносців, міські стіни, багато мечетей, оборонних споруд, старовинні вулички.

А головне - тут море і не так спекотно, як в Єрусалимі і околицях!

Старе місто Акко оточено оборонними стінами. Система стін будувалася в три етапи між 1750-1840 роками. Перша стіна була побудована в 1750-1751 роках. Це була тонка стіна (у метр шириною) заввишки 10-13 метрів. Вона оточувала увесь Акко з суші і з боку моря, але при цьому вона не захищала від підкопу і сходів. У стіні було двоє воріт: з північно-західною і з південно-східною сторін.

Спорудження нових стін відбувалося за часів Аль-Джаззара. В цей час були побудовані нові стіни і укріплені старі. Крім того, між старими і новими стінами був проритий канал. Місто витримало облогу Наполеона, але і після цього Аль-Джаззар продовжував зміцнювати старі і будувати нові стіни. Будівництво закінчилося в 1801 році. В основному це і є сьогоднішні стіни Акко.


Було побудовано 9 нових веж. Був проритий глибокий і дуже широкий рів, заповнений водою. На усіх стінах і вежах були встановлені нові гармати, які повністю прострілювали усі підходи до Акко з боку моря і суші. Доступ до стін був дозволений тільки військовим або цивільним по спеціальних пропусках.


Після смерті Аль-Джаззара в 1804 році Сулейман-паша приступив до посилення північною і західною стін (з боку суші). Він побудував стіни проти сходів і влаштував в них маленькі бійниці, як роблять у фортецях, і приступив до спорудження зовнішнього рову.


Сулейман-паша побудував також стіни з боку моря, використовуючи для будови величезні блоки з будівель хрестоносців. У 1840 році під час вибуху складу зброї постраждала велика частина внутрішньої і зовнішньої стіни з боку моря. Під час турецького володарювання багато стін було зруйновано. Руйнування стін Акко тривало близько 10 років. У 1910 році було пробито два великі проходи в північній стіні для зручного проходу в місто, а також почалося будівництво нового Акко за стінами старого міста.




Одна з міських брам:

Залишки однієї з башт розташовані прямо в морі:

В північній частині старого Акко знаходиться фортеця. Вона була побудована правителем міста Дахар Ель-Омаром в 1750 році на руїнах фортеці - монастиря Госпитальєрів. Висота стін - 40 метрів. Укріплення включає в основному будівлі оттоманського періоду. Фортеця служила палацом для правителів Акко, а також в ній знаходилися склади зброї і казарми. Згодом тут розташовувалася в'язниця, в якій були ув'язнені Бахаулла (Хусейн-Алі-і-Нурі), - засновник релігії бахаїв і Зеєв Жаботинський - письменник, поет і творець єврейського легіону, який у складі британської армії воював в Першу світову війну. Сьогодні тут розташовується міський музей в'язнів підпілля.


Поруч з фортецею знаходиться мечеть Ахмет аль-Джаззар, яку також називають "Білою мечеттю". Це - одна з найбільших і найкрасивіших мечетей на території сучасного Ізраїля і Палестини.

Мечеть була побудована в 1745 році на залишках тамплиерской церкви за указом Аль-Джаззара, де він і був похований в 1804 році. Прекрасна мечеть повинна була показати силу влади Аль-Джаззара і його столиці - Акко. За значимістю вона поступається тільки мечетями Аль-Акса і Куббат ас-Сахра на Храмовой горі в Єрусалимі. До 1967 року тут був найбільший і важливіший мусульманський центр.




Мечеть була побудована по подібності найбільших мечетей Стамбулу. Для спорудження мечеті були запрошені фахівці з Греції і Кіпру. Граніт для стовпів був привезений з Кейсарии морем. Навколо мечеті - двір, оточений з трьох сторін стінами, в яких розташовані 45 маленьких кімнат. Раніше в цих кімнатах мешкали учні, що вивчають Коран.


У дворі знаходяться колодязь зі свіжою водою і сонячний годинник з білого мармуру. Напис свідчить, що вони побудовані в 1201 році Хіджри і подаровані самим Аль-Джаззаром. У мечеті зберігаються три волоса з бороди пророка Мухаммеда, що робить її особливо святою для правовірних мусульман.


Тут поховані Аль Джаззар та Сулейман-паша:




Турецький Базар біля мечеті був побудований у кінці 18-го століття як муніципальний ринок, щоб служити місцевому населенню. Про існування цього базару не було відомо впродовж багатьох років, незважаючи на його вражаючі розміри. Західна частина була виявлена тільки в 1960-61 роках, під час розкопок. Базар тепер містить близько 50-ти маленьких магазинів, що спеціалізуються на продажі подарунків для туристів.


У цьому куточку старого Акко поруч стоять мусульманська мечеть, юдейська синагога і християнська церква.

Мечеть ез-Зейтуна:


Синагога Охел-Хаїм:


Церква Св. Георгія:


У Акко на сьогодні збереглися будівлі чотирьох заїжджих дворів. Найвідоміший з них - Хан Аль-Умдан. Він був побудований за наказом Аль-Джаззара в 1784 році. Хан Аль-Умдан складається з двох поверхів. Усередині розташований великий двір з колодязем посередині. Верхній поверх призначався для проживання, а нижній використовувався під складські приміщення. Уздовж першого поверху розташовуються арки з 32 колонами. Зважаючи на велику кількість колон хан і дістав свою назву.


У 1906 році над головним входом в хан була побудована красива вежа з годинником. Подібна вежа є в Наблусі.






Поруч, на березі моря є ще одна мечеть - Сінан-Паша:


Вулочки старого міста:




Напевно, найгарніші будинки Акко:




Залишки порту в Акко:

Вид на найпівнічніше місто Ізраїлю - Нагарія. Далі на мисі - кордон з Ліваном, гори - то вже Ліван. У 2005 році мені пощастило бачити цей наглухо закритий кордон з протилежного ліванського боку:

Курорт Ейн гаМіфрац:

Нове ізраїльське місто Кір'ят-Моцкін між Хайфою і Акко і гора Кармель на задньому плані:

Хайфа:

http://andy-travelua.livejournal.com/478083.html