Каньйон річки Смотрич - найцікавіша природна цікавінка не лише Кам'янця, але всього Поділля. Це - глибока вузька долина Смотрича із стрімкими схилами, що сягають висоти 50 метрів. Каньйон у творений течією річки крізь товщу Товтр на території Кам'янця та Кам'янецького району. В каньйоні розташовані унікальні оборонно-гідротехнічні споруди - Польська і Руська брами, передмістя Карвасари під Старою фортецею з дерев'яною Хрестовоздвиженською церквою, Порохові склади, старий павзавод і водоспад. Уздовж каньйону проходить найдовша вулиця старого Кам'янця - Руська.

Над урвищем каньйону розташовані оборонні споруди Старого міста: Верхня польська брама, Гончарська, Різницька і Кравецька вежі, церкви і костели. Каньйон в межах міста перетинать три великих мости - Замковий, Новопланівський та "Лань, що біжить", а також декілька маленьких місточків і пішохідних кладок. Над каньйоном є декілька оглядових майданчиків, з яких добре видно сам каньйон і Старе місто.

Почнемо огляд каньйону з найулюбленішого місця туристів - Новопланівського мосту, який з'їднує Старе місто та Новий план. Його висота складає 36 метрів і з нього добре видно каньйон і Гончарську башту:


Новопланівський міст над каньйоном:


Річка Смотрич:


Стінки каньйону:




Так каньйон виглядає влітку:


Каньойн навесні:


Але найгарніше тут - восени:




З другого боку мосту - кам'яний олень, символ Кам'янця:


Легенда про оленя пов'язано із заснуванням Кам'янця. Одного дня поїхали брати Коріатовичі полювати на оленів. Але відстав старший брат, щоб коня напоїти, і заблукав... Побачив, як зненацька з-за куща на пагорб вибіг олень. Роги його золотаво виблискували на сонці, а копита були срібні. Забажав князь Олександр зловити оленя, щоб мати славу найпершого мисливця. Олень втікав від Олександра, але, здавалось, ніби він манить князя за собою. Ось олень знов поруч і каже до нього людським голосом: "Сідай на мене, я виведу тебе з лісу. Я довезу тебе до місця, що дасть тобі славу і буде тобі рідною домівкою. Це острів чудовий. Тут давнє місто зруйновано, засипано землею його мури. Ти його відродиш разом із братами і матимеш славу. Там ви будете князювати. Місто буде щасливим. Не жалкуй, що не вловив мене, бо я не олень, я - мрія твоя про удільне князівство".


Довіз олень князя до того острова і залишив там. Князь покликав братів подивитися на острів. Сподобалось його братам це місце, бо острів був скелями захищений. Невдовзі багато майстрів і купців у місто переселилося. І отримало воно назву Кам'янець,тому що з каменю будували, а річку, яка оточувала місто, нарекли - Смотрич. У річку можна було "смотреть", або дивитися, бо вода в ній така чиста, що видно, як риба плаває.


Сусід кам'янецького оленя - орел:




Бронзовий олер стоїть в сквері біля Новопланівського мосту і дивитися на каньйон і Старе місто:






Спустимося сходами, що біля Новопланівського мосту, щоб подивитися каньйон знизу:


Новопланівський міст з каньйону:


Гребля на Смотричі:


Зі стінок каньйону падає невеликий водоспад:






Вулиця Руська - єдина, що пролягає по дну каньйону:


Так каньйон виглядає на півдні Старого міста біля Руськів Фільварків:


Вид в інший бік: Смотрич і казарми фортеці:


В каньйоні річки Смотрич збереглися два унікальних оборонно-гідротехнічних комплекси XV - XVI століть - Руська і Польська брами. Принцип функціонування оборонно-гідротехнічної системи Руської та Польської брам полягав у послідовному перекритті їхніх шлюзів, внаслідок чого каньйон до певного рівня затоплювався водою, унеможливлюючи підступ ворога до міста. Рівень води в каньйоні регулювали за допомогою шлюзів, а також водопропускного отвору в Замковому мості.

Руська брама:


Польська брама:


На південь від Польської брами в каньйоні можна знайти "Башту на броді" (Башту Захаржевську):


Каньйон, Польська брама та католицький фасад Кам'янця з Польських Фільварків:


Найкраще каньйон можна роздивитися в передмісті Карвасари, що розташувалося під Старою фортецею.






Дерев'яна Хрестовоздвиженська церква і стіни каньйону:


Смотрич в Карвасарах:


Вид на Карвасари і каньйон з Замкового мосту:


Вид на Смотрич та католицький фасад Кам'янця із Замкового мосту:


Найвищий міст над каньйоном - "Лань, що біжить". Він є найвищим автомобільним мостом в Україні і має висоту метра. Він є копією моста Шарлоти в Люксембурзі.




З мосту і з місць, поряд з мостом, каньйон виглядає найбльш ефектно:






Над каньйоном біля мосту "Лань, що біжить" встановлено пам'ятник циганській кибитці. Пам'ятник спочатку був встановлений у Києві у Бабиному Яру в пам'ять про циган розстріляних гітлерівцями восени 1941 р.. Пізніше був перенесений в Кам'янець-Подільський і встановлений над каньйоном. Пам'ятник виконано у вигляді кибитки у натуральний розмір з кованого металу, автор пам'ятника- видатний, всесвітньо відомий український архітектор Анатолій Ігнащенко.




Ранок в каньоні біля мосту "Лань, що біжить":


Ще раз спустимося в каньйон, щоб побачити там декілька цікавих пам'яток.

На півночі Старого міста в каньйоні збереглися будівлі першого в Кам'янці бровару (пивоварного заводу). Бровар був збудований у 1872 році баронесою Евеліною Юній на місці колишньої броварні Йозефа Верницького. Пам'ятка є зразком промислової архітектури епохи промислового підйому.


Перші дві заводські будівлі (північна частина існуючого головного корпусу) - цегляні на кам'яному фундаменті, прямокутні, триповерхові з підвалами. З південного боку до них примикала огорожа. У 1880 р. до південно-західного рогу другої будівлі з боку двору прибудовують цегляне, на кам'яному фундаменті, двоповерхова з підвалами споруда, де розміщувався склад і льох. У 1888 р. будують кам'яний напівпідвальний льодовик, в 1890 році - кам'яну під залізним дахом будівлю для складу і сушки. У кінці XIX - початку XX ст. до західного фасаду складу пристроюють двоповерховий кам'яний житловий будинок під залізним дахом. У 1923 р. в основній будівлі заводу знаходилися наступні відділення: варильне, паровичне, сушарне, комора і солодівня, розливне, бродильне з підвалом, льодовик і склад.


Неподалік від старого пивзаводу в каньйоні є ще одна цікава пам'ятка - порохові склади. Офіційно вважається, що їх збудував військовий інженер і архітектор, комендант кам'янецької фортеці Ян де Вітте у 1778-1779 роках. Проте в літературі зустрічаються данні, що порохові склади були збудовані ще у 1730 році на місці більш старих.


У 1797 році під час ремонту дах над складами був піднятий. У 1834 р. за проектом архитектора Сімеона Учти були проведені перебудови. Схил, що примикав до складів, був підрізаний, огорожа продовжена в південному напрямі і замкнута біля підніжжя схилу. У її західній і східній стінах влаштовані ворота. У другій половині XIX ст. в складах зберігалася нафта, і під час пожежі 1878 р. вони сильно постраждали. На рубежі XX ст. їх стали використовувати під стайні, а пізніше - під складські приміщення, у зв'язку з чим вони були частково перебудовані.


В 1862 р. будівля постраждала від пожежі, яка виникла через спалах нафти. Після ремонту використовувалася під конюшні, пізніше знову під склади. До кінця 1970 –х рр.. використовувались під продовольчі склади підприємством Міськхарчоторгу.


Надпис над входом: "Non incaua futurі" - "Думай про майбутнє"


Порохові склади з оглядового майданчику на Польських Фільварках:


Каньойн біля порохових складів:


Смотрис і млин Ірафа у передмісті Видринка:


Каньйон біля Польських Фільварків:


Каньойн і майже все Старе місто з півдня:


Каньойн і майже все Старе місто з півночі:

http://andy-travelua.livejournal.com/477593.html

На півдні Штирії між Грацом і Еренгаузеном є невелике, але дуже старовинне місто Ляйбніц. Тут я зупинився, щоб купити попити води, бо і найцікавішему селі Штирії - Еренгаузені не виявилося жодного магазину. Скористувавшись перервою між електричками до Грацу, швидко оглянув місто. Дивитися тут не так багато: ратуша, декілька старих різнокольорових будинків та замок Сеггау, який височіє на горі над містом.

Головна вулиця міста:

В Ляйбніці - доволі оригінальна ратуша. Збудована у 1914 році:

Колона Діви Марії перед ратушею, 1744 р.:


Церква монастиря капуцинів, 1893 р. (праворуч):


Католицька церква, 1782 рік:


Будинки в центрі Ляйбніца:

Над містом на горі височіє замок Сеггау.


Замку Сеггау понад тисячі років. Він був заснований в ХІІ столітті і впродовж багатьох століть служив резиденцією єпископів. Сьогодні тут знаходиться найбільший конгрес-центр Південної Штирії.




Фото замку з Вікіпедії:

http://andy-travelua.livejournal.com/477309.html

Мене дуже вразило село Еренгаузен на південь від Граца, яке я побачив з вікна електрички і вирішив вийти тут. Розташовано воно майже на кордоні із Словенією на березі річки Мюр. У ході розвідки в селі з 1 тис. населення я виявив два замки, ратушу та два шикарних барокових храми.

Якщо зберетеся їхати в село, то візьміть до уваги той факт, що там немає жодного магазина. Принаймні мені його знайти не вдалося. Я в буквальному сенсі трохи не вмер від спраги. Спека була неможлива. В єдиному кафе холодних напоїв не виявилося. Попити води вдалося лише на зворотньому шляху в місті Ляйбніц.




Поселення відоме з ХІ століття, коли графи Sponheim розпочали будівництво греблі на переході через річку Мюр. Збудований тут замок був частиною поясу оборони на кордоні з угорцями. Близько 1100 року замок перейшов у володіння монастриря Святого Павла в Карінтії. Вперше під назвою Ernhus замок згадується у 1260 році у дарчій грамоті герцога Фрідріха ІІ Австрійського.


У 1543 році граф Георг Шаунберг продав замок графу Криштофу фон Еггенбергу, батьку Рупхерта фон Еггенберга, будівничого барокового мавзолею біля замку. З 1543 року до 1755 року відбудований у ренесансному стилі замок Еренгаузен був у володінні Еггенбергів. Еггенберги володіли і іншим замком в околицях Граца, про нього я вже писав.




В'їзна брама замку:


Бастіон:


Скульптура лева в парку біля замку:


Мавзолей, що будували Рупхерт фон Еггенберг та його племінник Вольф фон Еггенберг з 1609 року з перервами аж до 1693 року, проектував італійський живописець і архітектор Giovanni Pietro de Pomis. Він був придворним архітектором Фердинанда ІІ - імператора Священної Римської імперії. Тому й витвір вийшов таким шедевральним.




Мавзолей, збудований в стилі рококо, має багато прикрас у вигляді барокових статуй.








У підніжжя гори, на якій стоїть замок і мавзолей, на головній Ринковій площі села (Марктплятц) знаходиться маленька граційна барокова ратуша і фонтан Emmabrunnen:


Поряд з нею - ще один бароковий шедевр. Це - приходська церква Діви Марії Болісної, збудована у 1752–1755 роках за проектом Джоана Фухса.


Церква пишно прикрашена бароковими скульптурами.

На околиці села знаходиться ще один замок - Georgischlössl:

Замок був збудований приблизно у 1850 році графом Аттемсом в стилі англійської неоготики. Між 1870 та 1880 роками належав поетові Дітриху Штефану фон Мілов.


В'їзна брама:


Стара забудова в центрі містечка:






Млин:

http://andy-travelua.livejournal.com/477036.html

Сотні разів проїжджав повз нього, а на ці вихідні вирішив, нарешті, заїхати. Шедевр мазепинського бароко століть на пагорбі на північно-східній околиці міста Лубни (Полтавщина) понад трасою Київ-Харків. За легендами, монастир на цьому місці існував ще до татарської навали XIII століття. Він був заснований в 1619 році княгинею Раїною Могилянкою Вишневецької і митрополитом Ісаєю Копинським, тодішнім ігуменом Густинським і Підгорським. В 1692 році на місці дерев'яної церкви, на кошти гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи і за проектом талановитого віленського зодчого Іоганна-Баптиста Зауера, автора Троїцького собору в Чернігові був збудований кам'яний Спасо-Преображенський собор у стилі козацького (українського, мазепинського) бароко.


Мгарський монастир завжди відігравав видатну роль в духовному житті України. У 1622 році відомий церковний діяч Ісая Копинський створив тут братство, що активно протистояло окатоличенню лівобережних українців. Населення монастиря складалося здебільшого з колишніх запорозьких козаків. У 1663 році в монастирі під іменем монаха Гедеона перебував син Богдана Хмельницького, Юрій. З 1737 року ігуменом, а з 1744 року першим архімандритом монастиря був майбутній святитель Йоасаф (Горленко), єпископ Бєлгородський. Його наступником став Іларіон Рогалевський. У XVII-XVIII століттях тут був створений Мгарський літопис.


Спасо-Преображенський собор мурований, прямокутний у плані, з двома баштами обабіч головного фасаду, тринефний, шестистовпний, семибанний. Під час відбудови у середині XVIII ст. одержав п’ятибанне завершення і ліпне барельєфне оздоблення фасадів та інтер’єру.




Собор збудований на зразок собору Троїцько­- Іллінського монастиря у Чернігові за проектом архітектора І. Баптиста за допомогою М. Томашевського. Завершував будівництво майстер А. Пирятинський, теслярськими роботами керував майстер Д. Ворона. Храм був освячений у 1692 році.




Найбільше вражає ліпнина храму, яка має підкреслено рослинний характер.












Баня собору:


у 1762–1765 майстер С. Шалматов виконав багатоярусний різьблений іконостас. Спасо-Преображенський собор – один з визначних зразків архітектури доби українського бароко, в якому поєднано традиції давньоруського зодчества 11–12 ст. та бароково­ренесансної архітектури Західної Європи.

Фото - http://history.org.ua

У 1785 році на місці, де любив усамітнюватися Афанасій Лубенський, патріарх Царгородський (пізніше прославлений як святий) була збудована дзвіниця. До 1917 року в монастирі зберегалися його святі мощі. Патріарх помер тут, повертаючись з Москви в Константинополь.


Дзвіниця включена в кільце огорожі і служила головним входом на територію монастиря. Вона цегляна, триярусна, з послідовним зменшенням площі і висоти ярусів. У плані перший ярус є квадратом із закругленими кутами, інші - круглі. Увінчана півсферичним куполом. Фасади першого ярусу оформлені чотирьохколонними доричними портиками з трикутними фронтонами. Верхні яруси прорізають високими арочними отворами, прикрашені спареними колонами - іонічними в другому ярусі і корінфськими - в третьому, і двома рядами ніш. Пам'ятник є твором архітектури у стилі бароко.


Келії:


Мури з баштами:

http://andy-travelua.livejournal.com/476750.html

Грац, столиця Штирії, як і будь-яке австрійське місто, відрізняється вишуканістю і зрілістю архітектури та пронизано духом Габсбурзької монархії. Місто трохи поступається за красою Інсбруку і Зальцбургу, але однозначно виграє у Відня. Все цікаве компактно розташовано в центрі навколо Головної площі (Гауптплатц), що знаходиться у підніжжя гори Шлоссберг із годинниковою вежею і залишками замку. Добиратися з Відня - швидким поїздом, який долає шлях за 3 години. Дорога дуже мальовнича - через Альпи, перевали і долини гірських річок. Якщо брати квитки заздалегідь на сайті Австрійських залізниць (хоча б за тиждень), то квиток обійдеться в 14 євро. Звичайна ж ціна - близько 50 євро. На неспішний огляд міста і околиць вистачить одного дня.


В центрі міста височіє гора Шлоссберг, на якій збереглися залишки фортеці. Замок побудований в далекому 1125 року, і з того часу його ніхто не здобував а ж до 1809 року, коли його захопили війська Наполеона і частково зруйнували. З того часу замок повністю не відновлювався.


Однією з примітних будов замку є вежа з годинником Уртурм (Uhrturm), з якою відкривається вид на місто.






Також добре збереглися два бастіони і дзвіниця.




Залишки стін:


Фундаменти каплиці:


Альтанка:


З гори Шлоссберг, на яку можна піднятися на фунікулері, відкривається чудовий вид на середньовічні червоні дахи середмістя:


Середмістя і площа Гауптплятц:


Ратуша:


Вид на захід:


Вид на північний захід:


Вид на північ і Альпи:


Вид на Шлоссберг і середмістя:


Церква Пресвятої Діви Марії і монастир міноритів (1611 рік):


Катедра св. Едігія:


Замок Санкт-Мартін та Straßganger Kirche:


Неоготичний костел Серця Ісуса:


Замок Еггенберг:


Парламент Штирії (Landerhaus):


Серед старої міської архітектури Граца вирізняється сучасна будівлі Кунстхаус, яка нагадує равлика або якогось космічного пришельця:


Серце Граца - Головна площа (Гауптплатц) з ратушею та шикарними різнокольоровими кам'яницями:


Південну частину площі займає величезна ратуша - класицистична, але пишно декорована - зразок класичної архітектури кінця XIX століття.


Перша будівля для засідань міської ради була побудована в 1550 році. Довгий час воно також служило в'язницею, тут проводилися страти і інші "дізнання". Причому багатих і знаменитих страчували усередині, у в'язниці, а жебраків прямо на площі. Там же, на площі, наводилися у виконання покарання за дрібні правопорушення.


У 1803 році старий "будинок ради" (так дослівно з німецького переводиться слово "ратуша") був зруйнований, оскільки жителі Граця захотіли багатішу будівлю, спорудження якої вони сплатили зі своєї ж кишені. На цьому справа не закінчилася, і у кінці XIX століття вирішено було побудувати ще більше парадну будівлю. Сказано - зроблено: нова будівля ратуші в стилі історицизму, популярного тоді в Австрії, виросло на місці "старого", яке не простояло і століття. Нову класицистичну ратушу збудовано наприкінці ХІХ століття.


Найгарніші будинки - на східному боці Головної площі:






Найцікавіша будівля площі - Luegghaus (XVII століття) - неперевершений шедевр з пишним бароковим декором:




Найяскравіша і найбільша будівля на Гауптплятц:


Західний бік площі:


На південь від Головної площі починається традиційна для австрійських міст вулиця Панська (Herrengasse):








На Герренгассе за ратушею знаходиться будівля парламенту Штирії (Landhaus):


Будівля була збудована у XVI столітті під керівництвом італійського архітектора Доменіко дель Алліо. Фасад з лоджією і великими напівкруглими вікнами витриманий у венеціанському стилі.


У внутрішньому дворику звернете увагу на прекрасну триповерхову арочну галерею епохи Відродження. Сходи внутрішнього дворика - робота італійського архітектора Бартоломео ді Бозіо.


Поруч - будівля арсеналу (Landeszeughaus"), XVI ст.:


Найцікавіший будинок на Герренгассе - Herzogshof або "Розписний будинок":


Стара аптека на Герренгассе:


Майже в кінці вулиці домінує барокова приходська церква Святої крові Ісуса:


На північ від Головної площі (Гауптплятц) прямує вулиця Загштрассе. Саме на ній знаходиться фунікулер, за допомогою якого можна піднятися на гору Шлоссберг:






Напроти підйому на гору Шлоссберг можна побачити барокову церкву св. Трійці:


На схід від Головної площі веде вузенька вулиця Шпоргассе:


Повернемо проворуч на Фарбергассе і стару дерев'яну пекарню:


По Фарбергассе вийдемо на маленьку площу Glockenspielplatz, де побачимо будинок Glockenspielhaus з годинником, який грає мелодію:


Площа Glockenspielplatz:


За квартал знаходиться церква-мавзолей імператора Фердинанда II. Усипальницю побудували у 1614-1633 рр. за наказом імператора для членів своєї сім'ї і себе. Це прекрасний зразок австрійського маньєризму. Вузький фасад, прикрашений численними скульптурами, складається з декількох рівнів, що створює виключно гармонійну композицію.




Зовсім поруч - катедральний собор св. Егідія. Він побудований в середині XV століття для імператора Фрідріха III. Хоча більшість прикрас виконана у барочному стилі, збереглися деякі елементи готики. Ззовні храм не особливо привабливий.


Все найцікавіше - всередині. Головний вівтар виконаний з різноколірного мармуру в 30-х роках XVIII століття.




А ось міський замок, в якому зараз знаходиться уряд Штирії, зовсім не вражає:


Будівництво замку було розпочате у 1438 році при безпосередній участі імператора Фрідріха III. Замок, знаходячись в східній частині середньовічної міської стіни, посилював її фортифікаційне призначення. Він був пов'язаний проходом уздовж внутрішньої сторони міської стіни з основним замком Шлоссберг і собором святого Егідія.


Будівництво замку, почате Фрідріхом III, було продовжене його сином Карлом II. У XVI і XVII століттях був побудований бастіон замку. У XVIII столітті віндеякий час був державною установою. У 1850 році були знесені старі спорудження замку. Під час Другої світової війни замок постраждав під час бомбардувань. У 2003-2008 роках зроблено його капітальний ремонт.


Справжнє середньовіччя можна побачити і провулках на захід від Головної площі (Гауптплятц):






В провулкам можна знайти францисканський монастир із церквою, побудованою у 1519 році і надбудованою бароковою дзвіницею у 1636-1643 роках:


На захід від Гаeптплятц у бік вокзалу прямує вулиця Мюргассе:


Перейшовчи через річку Мюр, побачимо найвідомішу сучасну будівлю Граца - Кунстхаус:




Поруч розташовані будівлі монастиря братства св. Бартоломея: барокові костел і келії:




Вид з протилежного боку річки Мюр на замок і францисканський монастир:

http://andy-travelua.livejournal.com/476564.html

В північно-західному куті площі Польський ринок стоїть комплекс катедрального костелу Петра і Павла - унікального храму, кому немає рівних в Україні. Його унікальність - це поєднання того, що, здавалось би, неможливо поєднати: католицького костелу, турецького (мусульманського мінарету) та Мадонни на ньому. Крім костелу, до комплексу входить оборонна дзвіниця та тріумфальна арка.


Вважається, що на місці катедри існував дерев'яний костел, який збудували близько 1370 року литовські князі Корiатовичi. Вже через п'ять років на прохання польського короля Папа Григорiй XI засновує в Кам'янці дiєцезiю i костьол стає катедральним. Першим біскупом, як вважають, був домініканець Вільгельм. Будівництво кам'яного костелу пов'язують з біскупом Якубом Бучацьким (1502-1517), котрий був людиною набожною та заможною, виділяв також кошти на укріплення Кам'янецького замку.




Спочатку костел був в романському стилі, відрізнявся простотою форм та мав три нави. В той час вівтар був орієнтований на захід i знаходився там, де зараз вхід до храму. До середини XVII ст. костел сформувався як тринавова, з довгим пресбітерієм, кількома ренесансними каплицями та високим притвором споруда, західний фронтон якої був вирішений у формах маньєризму.


Після захоплення Кам'янця турками у 1672 році катедра була перетворена в головну мусульманську мечеть. До західного боку прибудовували мінарет висотою 36,5 метри. Його основою стала каплиця XVI ст. у вигляді куба, яку турки заклали камінням, а зверху встановили округлу двадцятиметрову вежу зі 145 гвинтовими кам'яними сходами в середині та балконом на горі з якого п'ять разів на добу муедзин закликав до молитви. Всі прикраси та начиння, які були в костьолі, турки знищили. Також вони вивезли за місто кістки християн, похованих на цвинтарі біля катедри.


Після повернення у 1699 році Поділля до складу Польського королівства біскуп Ян Гнiнський переосвячує мечеть знову на костьол. Про цю подію свідчать дві пам'ятні плити на пілонах по обидва боки центральної нави. В середині XVIII ст. біскуп Микола Дембовський (1740-1757) при участі архітектора Яна де Вiтте проводить капітальний ремонт, який надає йому барокових рис. Реставрація мінарету та встановлення на ньому мідної статуї Богородицi висотою 3,5м теж є заслугою Миколи Дембовського. Постать була виготовлена в Гданську та встановлена 10 травня 1756 р. при дзвонах та стрільбі з гармат в замку. Богородиця стоїть на Земній Кулі та Півмісяці й благословляє місто i край. Навколо голови в Неї ореол з 12 зірок.


У XVIII-XIX столітті костьол реконструюється у стилі бароко і псевдоготики. Під час ремонту 1853 - 1862 рр. художник Д.Сампіні, за участю львівського художника М.Яблонського, виконав темперні фрески на стінах південної каплиці. Тоді ж з’явилися вітражі з богемського скла, підлога з теребовлянського пісковику та карарського мармуру, встановлено новий 20-регістровий орган роботи віденського майстра Гессе.


Нині костел є тринавовою базилікою з пізньоготичним гранчастим пресвітерієм з контрфорсами. Під південною навою та північними каплицями - три крипти. Головна нава, що відділена від бічних стовпами-пілонами, дещо розширюється на схід, завдяки чому бічні нави у східному напрямку звужуються. Нави перекриті коробовими склепіннями з нервюрними розпалубками, північна каплиця Святого Причастя (колишня святих Петра і Павла) - банею з ліхтарем.


Костел має чотири вівтарі - у навах та в південній каплиці Непорочного Зачаття.


Найцікавіше у костелі знаходиться у каплиці Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Це - надгробок Лаури Пшездецької авторства скульптора Віктора Бродзького. Первісно його було встановлено на могилі Лаури Пшездецької в костелі Успіння Пресвятої Діви Марії в Чорному, що у віці 21 року впала з коня і померла.


У 1938 році надгробок перенесли до кам'янецької катедри. Скульптурна композиція складається з ложа, на якому лежить подоба дівчини Лаури. У підніжжі монумента — розкрита книга; ліворуч ложа стоїть амур, що спостерігає сон панни. Зліва і справа від ложа на обніжжі встановлено бюсти батьків Лаури — Софії і Карла Пшездецьких. На надгробку вміщено напис: "Дівиця Лаура. Згасла в розквіті літ. Її прекрасне обличчя є найкращим у світі"


Каплиця Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці:


Статуя Пресвятої Діви Марії з Люрду:


Головний вівтар:


Вівтар Серця Ісуса:


Каплиця Пресвятого Таїнства з вівтарем:


Святий Антоній:


Амвон:


Архітектура костелу демонструє сплав готики (пресбітерій, нартекс), ренесансу (каплиця святого причастя) та бароко (західний фасад, бічні нави). Східна грань пресбітерію має цікаве вирішення у вигляді арки, що спирається на контрфорси, утворюючи нішу.


Найактивнішу композиційну роль відіграє західний фасад, вирішений у стилі пізнього бароко, з пілястрами композитного ордера й масивним антаблементом.


Головний вхід акцентовано високим арковим вікном з бароковим облямуванням, рельєфом з гербом та пам’ятним написом.


На західному фронтоні костелу встановлені кам’яні статуї апостолів Петра і Павла та декоративні вази, на контрфорсах південної каплиці непорочного зачаття - кам’яні бюсти єпископів, що були зняті з головного фасаду католицької семінарії.


У 1851 році до катедри з південного боку прибудували бічний вхід - нартекс у стилі англійської готики.




Дзвіниця, час спорудження якої належить до XVI ст., первісно була чотириярусною й мала оборонне призначення. Про це свідчать: два нижні яруси з глухими стінами завтовшки понад 3,5 м, незалежні входи на 1-й і 2-й яруси та внутрішні сходи між 2-м і 3-м ярусами. Третій ярус призначався для дзвонів, 4-й був оборонним. У XVII ст. висота дзвіниці без даху сягала близько 30 м. Дах був наметовим, заввишки близько 15 м, з маленькими шпилястими вежками по рогах та люкарнами з чотирьох боків. Фасади розчленовував периметральний горизонтальний гурт, нижче від якого стіни були позбавлені отворів, а вище мали чотири великі аркові вікна в 3-му ярусі дзвонів та ряд бійниць у 4-му ярусі. У середині XVIII ст. під час реконструкції костелу дзвіницю було перебудовано, ймовірно, Яном де Вітте: 3-й і 4-й яруси набули пізньобарокоюго декору, 5-й ярус надбудовано, а бійниці 4-го ярусу ліквідовано. XIX ст. дзвіницю ремонтували. Відтоді існує низький наметовий дах, що зберігся дотепер.


Вхід на подвір'я костелу здійснюється через ворота у вигляді тріумфальної арки в стилі пізнього бароко. Ворота були побудовані в 1781 році, в честь приїзду в наше місто польського короля Станіслава Августа.


Арку прикрашає скульптурна група у вигляді чотирьох ангелів і центральна фігура святого Яна Непомука. На фризі з східного боку латинський напис: "Тут проходив король Станіслав Август 11 листопада 1781 року".




З заходу (вул. Кузнечної) є ще однин вхід на катедральне подвір'я з аркою, прикрашенлю скульптурою ангела. Але він зазвичай зачинений:




Вид з костельного подвір'я на Польські Фільварки:


У 2007 році на костельному подвір'ї урочисто відкрито пам'ятник Папі Іоанну Павлу ІІ:


На подвір'ї стоїть пам’ятний знак "Гектору Кам'янецькому" - Міхалу-Єжи Володийовському, прототипу героя роману Генриха Сенкевича "Пан Володийовський", який загинув у 1672 році під час оборони Кам'янця від турок.


Фігура Ісуса Скорботного біля бічного фасаду костелу:




Надгробки на подвір'ї перед фасадом костелу:


Скульптури біля південного фасаду:


Господарські будівлі на півночі подвір'я:


Поруч з катедрою знаходиться двоповерховий палац католицького єпископа (XVI-XIX ст.). Спочатку був одноповерховим, на високому цоколі, з чотирьохскатним дахом. У кінці XVII ст. був пошкоджений, на початку XVIII ст. відновлений. У другій половині XIX ст. надбудований в східній частині до двох поверхів. Пам'ятник є одним з нечисленних середньовічних будинків палацового типу, що збереглися на Україні. У ХVII - ХVIII ст. у будинку мешкали подільські єпископи, які періодично відводили окремі кімнати під початкові польські школи (класи). У 1793 р. будинок був конфіскований губернатором. З 1797 по 1831, рр. тут розміщувалося повітове п'ятикласне училище, підпорядковане Виленському університету. У зв'язку з польським повстанням 1830-1831 рр. закрито. У 30 - 60 -х років XIX ст. будинок належав Кам'янецький чоловічій гімназії (використовувалися учбові класи, мешкали її директори). З 1869 по 1918 рр. у будинку знаходилося міське двокласне училище. Сьогодні, як і раніше, належить польському єпископу.


До катедри північним фасадом виходить колишня католицька семінарія. Будинок зведено 1782 р. на місці раніших споруд. Семінарія тут містилася недовго - до 1793 р. Згодом будинок пристосували під губернські установи. Так, на першому поверсі з боку костелу розташовувалася губернська друкарня. Відділ архітектора та земельна комісія містилися із заходу - з боку Францисканської вулиці. На другому поверсі зі сходу та півночі розташовувалося губернське правління на чолі з віце-губернатором. У залі засідань губернського правління було встановлено подарунок Катерини ІІ - зерцало. Це була велика бронзова шкатулка (заввишки 64 см, завдовжки 54 см і завширшки 38,5 см) дуже цікавої роботи, призначена для зберігання указів. Третій поверх добудували в другій половині ХІХ ст. - над північно-західною, а в 1950-х рр. - над східною частиною будинку.


На завершення - це кілька кадрів:

http://andy-travelua.livejournal.com/473928.html

Замок Еггенберг - найбільша арістократична резиденція Штирії, знаходиться на західній околиці Граца. З головного залізничного вокзалу Граца сюди їздить трамвай №1. Зупинка так і називається - Schloss Eggenberg. Вхід на територію парку, де розташований замок, коштує 2 євро. В сам замок я ходив, бо був рано з ранку і він був ще зачинений.

Резиденцію у 1625 р. наказав звести князь Еггенберг, фаворит і найближчий радник імператора Фердинанда II, свого роду австрійський Рішельє. Його улюблений архітектор Джованні П'єтро де Поміс, пам'ятаючи про захоплення князя астрологією, спроектував будівлю у дусі ренесансної гармонії. До складу палацово-паркового комплексу увійшла позднеготическая каплиця, побудована предками князя.




У будівлі де Поміса все було покликане нагадувати про хід часу і рух зірок: чотири бічні вежі символізують пори року, 52 кімнати - кількість тижнів в році, 24 службові приміщення - кількість годин в добі. За деякими підрахунками, в резиденції рівно 365 вікон, по числу днів в році. Астрономічна іконографія триває у фресках центрального Залу планет, в оранжереї і в найстарішій частині саду.


Замок був закінчений вже після смерті замовника, в 1635 році. Основні обробні роботи припали на 1641-46 олки. У 1666 р. онук замовника доручив художникові Вайсенкірхеру виконати для замку 600 малювальних робіт, які досі прикрашають його стіни. Після смерті останнього з Еггенбергів замок успадкували їх родичі, Герберштейни; вони володіли резиденцією до 1939 року. У XVIII столітті замок був наново мебльований в стилі рококо, а старовинний регулярний парк був замінений англійським.


У 1939 році замок перейшов від Герберштейнів до уряду землі Штирия. Граф Філіп Меран, один з морганатичних нащадків австрійських імператорів, організував тут музей полювання. Він входить в структуру Художнього музею Граця, найстарішого в країні.


Головний фасад замку:


Родинний герб на головному фасаді:


Замковий двір:


Годинникова вежа:

Еггенберг - райський куточок розкішним парком з озерами, альтанками і скульптурами:






Пави гуляють прямо перед замком:

В'їзна брама замку:

http://andy-travelua.livejournal.com/473255.html

В Грімне зручно заїхати, прямуючи за Львова до надцікавого галицького містечка Комарно. В селі є дерев'яна Преображенська церква 1777 року з двома (!) дзвіницями і музей Романа Шухевича в хаті, де діяв підпільний штаб провідника УПА. Одна з перших згадок про село датується в документах 1410 роком. На початку XVI століття село Грімне згадується як Громно і Грумно.


На південній околиці села стоїть дерев'яна церква Преображення Господнього. Існуюча триверха церква збудована у 1777 р. на місці давнішої. На це вказує різьблений напис на надпоріжнику дверей до бабинця (переклад з "Інскрипції на дерев'яних церквах" В.Слободян): "Збудований дім Божий за священого ієрея Івана року Божого 1777 місяця травня 23". Цікавинкою будівлі є те, що перехід від четвериків надопасання до восьмериків верхів, накритих приплюсненими наметами, здійснюється через шестерики. Під час одного з ремонтів добудована захристія з північної сторони вівтаря і частково нави, та присінок з заходу бабинця.


Під час одного з ремонтів добудована захристія з північної сторони вівтаря і частково нави, та присінок з заходу бабинця. Триярусний різьблений і золочений іконостас походить з XIX ст. Стіни церкви вкриває олійний живопис XX ст. Церква належить громаді УГКЦ.


Цікаво, що на південь від святині, одна біля одної, стоять дві дерев'яні дзвіниці: ліворуч — приземиста, стара, ще з 1777 року, частково пошкоджена пожежею 1980 року.


Обидві дзвіниці разом:


Праворуч — нова двоярусна стовпова з 1990 року, розміром 4,8×4,8 м, збудована майстром Іваном Рубахою з Кліцька. Дерев'яна церква доволі великих розмірів (20,0 х 10,7 м), має такі деталі, як трафаретні орнаменти на карнизах білого кольору. Бані храму незвично приплюснуті, а ось ліхтарики над ними навпаки витягнуті вгору, що додає церкві завершеного силуету. Церква належить громаді УГКЦ.


Поряд із дерев′яним храмом є нова мурована церква Успіння Пресвятої Богородиці, яка була освячена 21 серпня 2011 року Преосвященним Владикою Тарасом Сеньківим.


Фігури на цвинтарі біля церкви:




У 1947 році у селі Грімне діяв підпільний штаб командира УПА Романа Шухевича. Ця криївка згадується у спогадах охоронця Романа Шухевича — Михайла Зайця — "Зенка". Зокрема Він розповідає, що підпільний бункер Р. Шухевича у с. Грімне було організовано у будинку священика Пантелеймона Місюренка. За свідченнями Марії Гусяк, 5 березня 1948 р. на цій підпільній квартирі М. Заєць убив міліціонера, який зайшов у будинок для перевірки документів і випадково побачив двох озброєних воїнів ОУН. Зараз у цій раніше конспіративній хаті ентузіастами засновано музей Романа Шухевича.

http://andy-travelua.livejournal.com/473001.html

Снятин - старовинне місто в історичному регіоні Покуття на південному сході Івано-Франівської області на кордоні з Буковиною. В місті багато є цікавого для туристів - ратуша з найвищою (після Львівської ратуші) вежею в Україні, костел, синагога, австрійська забудова, закопанські вілли, дерев'яна церква. Всі пам'ятки (крім останньої) компактно розташовані в центрі міста. Добиратися краще автобусом з Коломиї або Чернівців, бо вокзал знаходиться за містом.

Перша згадка про Снятин зустрічається в Іпатіївському літописі у 1158 році. Назва міста походить від імені його власника — воєводи Костянтина (Коснятина) Сірославовича, знатного боярина при дворі галицького князя Ярослава Осмомисла. Після переходу Галичини під владу польського короля Казимира III у 1349 році Снятин став центром староства. Першим старостою був Отто з Ходеча . Тривалий час старостами в Снятині були представники шляхтичів Бучацьких, зокрема, Міхал "Мужило" Бучацький, його син Міхал, внук Давид. В Снятині під угодою, укладеною з молдавським канцлером Михайлом, підписалися як свідки, зокрема, Бартоломей Язловецький (Бучацький) разом з снятинським та коломийським старостою — стрийком Михайлом "Мужилом" Бучацьким. Магдебурзьке право Снятин отримав у 1448 році.




Найвідоміша пам'ятка Снятина - ратуша, що розташована на центральній вулиці Шевченка на заході колишньої площі Ринок. Ратушу збудовано у 1861 році за проектом архітектора Йосифа Шрейбера з Чернівців під керівництвом міського будівничого Антона Берки у стилі класицизму. Ратуша вважається однією з найгарніших і найвищих в Україні. Її стрімка тендітна вежа висота 50 метрів поступається лише вежі Львівській ратуші. Вежу ратуші видно за декілька кілометрів, ще на під'їзді до міста. Первісно ратуша складалась з частини нині існуючої (південно-східний блок зі сторони міста) разом з першою сходовою кліткою. На наступному етапі будівництва у 1868 році зведено стіни ратушевої вежі і добудовано весь будинок. Вежу було закінчено лише у 1909 році.


В плані квадратна вежа складається із трьох частин, що динамічно звужуються вгору. Кути ратуші декоровані рустами, фіксуючи її в просторі. На осі розташовані вікна для освітлення сходової клітки. Верхнє, що має трапецевидне завершення, декороване замковим каменем і геометричним обрамленням. Завершує перший рівень декоративний пластичний карниз, в площині якого виконана скульптурна композиція (орли з могутніми крилами, які охороняють герб прикордонного містечка, увінчані каскадними гірляндами).


Купол вежі виконаний із металевих листів у вигляді луски. Вище світлового ліхтаря розташований шпиль із флюгером, під яким знаходиться яблучко (бронзова куля), де зберігаються документи історії, вкладені туди 1958 року під час святкування 800-річчя Снятина. На шпилі ратушної вежі міститься флюгер з прапором і датою — 1909. Годинник, що його доставив інженер Міхель Менсович з Кросни (Польща) і встановив на ратушевій вежі, мав чорний циферблат із білими цифрами. Позолочені стрілки були розміром др. 80 см. Два дзвони, які виготовив відливник Карло Швабе з Б'ялої, в різних тональностях відлічували години цілодобово.


На північному боці колишньої площі Ринок збереглося багато кам'яниць кінця ХІХ - початку ХХ ст.:


Особливо виділяється будинок торгівлі 1923 року, збудований в румунському стилі необринков'яну. Близькість Буковини нагадує про себе.


У XVII столітті в Снятині існував замок. Відомо, що у 1665 році новозбудований замок зруйнували козаки Б.Хмельницького, коли вони штурмом здобули місто. У 1900 році на місці замку збудовано староство. Сьогодні в будинку розміщується інтернат.


З місця, де стояв замок, можна побачити гарну панораму долини Прута:




Костел Успіння Пречистої Діви Марії в Снятині збудовано у 1843 році на місці раніше спаленого храму. Через чотирнадцять років новозбудований храм був освячений архієпископом Львівським, Лукашем Баранецьким.


Під час Першої світової війни костел, плебанія та господарчі помешкання були понищені. У 1926–1936 роках з добровільних пожертв були збудовані дві бічні каплиці, продовжений пресбітерій, переробили вікна, оновили та розширили хори, вибудували нове захристя, помалювали стіни. Через просідання ґрунту дзвіниця залишилася недобудованою. 6 травня 1936 року відбулось освячення головного вівтаря.


По завершенню Другої світової війни, 13 травня 1946 року влада міста закрила костел, відібравши ключі. 1 червня 1946 року останнім транспортом виїхали ксьондзи, забравши із собою шанований серед парафіян образ Матері Божої св. Скапулярію. 20 листопада 1990 року рішенням Івано-Франківського облвиконкому храм у жахливому стані був повернутий римо-католицькій громаді м. Снятина. 22 травня 1993 року храм був заново відкритий для віруючих.


Церква Пресвятої Трійці, XVIII ст.:


Більшість цікавих пам'яток Снятина розмістилося на вулиці Коснятина, яка йде паралельно центральній вулиці Шевченка і площі Ринок.

Поруч з костелом - одноповерховий будинок, де розміщувалося староство та школа судового виконавця (друга половина ХІХ ст.):


Вірменський костел збудований наприкінці XVIII ст. на місці монастирського дерев'яного храму, що належав домініканцім:






Поруч з костелом - будівля Польської жіночої школи, 1895 рік:


На вулиці Коснятина зберігся будинок для дітей сиріт з каплицею (друга половина ХІХ ст.):


У самому будинку в карпатському стилі розташувався музей українського художника Василя Касьяна:




У неоготичній капличці в радянські часи був концертний зал, а зараз - районний центр соціальних служб для молоді:




Будівля повітової ради (друга половина ХІХ ст.):


Пошта, поч. ХХ ст.:


Будинок фотографа Шміцлера (кінець ХІХ ст.):


Тут же на вулиці Коснятина є декілька цікавих вілл в закопанському стилі:






Церква Дива Св. Архістратига Михайла побудована в центрі Снятина у 1880-86 рр. за ініціативою місцевого священика Т. Кобринського, чоловіка відомої письменниці і активістки гендерного руху Наталії Кобринської.


Будинок спортивного товариства "Сокіл", поч. ХХ ст.:




На східній околиці середмістя по дорозі на Чернівці можна побачити синагогу, збудовану на початку ХХ століття:

http://andy-travelua.livejournal.com/472762.html

Біля траси Львів-Краковець у Яворівському районі Львівщини на березі великого мальовничого ставу розташоване історичне містечко Янів, перейменоване совєцькою владою на Івано-Франкове. В Янові є цікавий старий костел та трохи історичної австрійської забудови. Поруч з містечком на березі ставу розташоване вальєрне господарство, де можна подивитися на багато видів птахів.

Вперше поселення на території сучасного Янова згадується в документах у 1370 році, коли тут знаходилося село Деревач, згодом перейменоване на Залісся. У 1407 році згадується Янівський став: король Владислав ІІ Ягайло надав Ваську Мошенцю право на вилов риби , за що Васько мав своїм коштом влаштувати в Заліссі став та запустити туди рибу. Відомо також, що 1428 року той самий Мошенець заснував у Заліссі костел.




Сам Янів був заснований у 1611 році писарем землі львівської, маршалком посольського двору Яном Свошовським на землях, подарованих йому польським королем Сігізмундом III. Жителі містечка спеціалізувалися на обслуговуванні купців, які подорожували торговими шляхами з Варшави до Кам'янця-Подільського та з Московії до Сілезії. У 1611 році Янів отримав магдебурзьке право, що узаконило його становище як міста.


Костел Святої Трійці у Янові був фундований 1614 року Яном Свошовським та його другою дружиною Ельжбетою Жечицькою для ордену домініканів. Кам'яний храм був побудований в кінці XVII ст., у 1702 році він був відреставрований, у 1724 році прибудовано притвор.


Костел цегляний, однонавний, складається з прямокутних в плані нави і вужчого хору, увінчаного ажурною сигнатурою на трьохскатному даху. До головного фасаду примикає шестигранний притвор. Стіни по периметру розчленовані пілястрами і увінчані розвиненими карнизами. В архітектурі пам'ятника виразно проявляються основні риси бароко: скромним по пластичному рішенню бічним фасадам протиставлений головний, насичений багатим архітектурним декором (подвійні пілястри раскрепованного карниза, фронтон ускладненої форми з волютами і вінчаючими вазами). Пам'ятник належить до типових творів барочної архітектури львівської школи архітектури.


На одній осі з головним фасадом костьолу знаходиться кам'яна дзвіниця з трьома арочними отворами. У костелі Святої Трійці спочиває Констанція Понятовська з Чарториських (1695-1759), мати останнього короля Польщі, Станіслава Августа Понятовського.


У 1831 році побудовано церкву Вознесіння Господнього:


Православна церква св. князя Володимира (2007 рік):


Стара австрійська забудова в на площі Ринок центрі Янова:




Щось дуже схоже на нову ратушу :)


Будівля художнього училища:


Панорама Янова з протилежного боку ставу:


Янівський став:


На північ від Янова починається Національний парк "Розточчя":




При в'їзді до Янова з боку Львова (поворот праворуч перед станом) на березі ставу є Музей природи, де у вольєрах можна подивитися на птахів:








З погодою в Янові везло не дуже :)

http://andy-travelua.livejournal.com/472335.html

Польська брама, що розташована в каньйоні річки Смотрич у північно-західній частині Старого міста, є складовою частиною оборонно-гідротехнічної системи Кам'янця, що функціонувала в комплексі з Руською брамою, затоплюючи каньйон водою й перекриваючи підступи до міських брам. Разом із Верхньою Польською брамою (або Вітряною брамою) Польська брама утворює комплекс північно-західних укріплень Кам'янця, які контролювали територію вздовж давньої північної дороги до міста, на її відтинку від сторожової башти на броді до башти Стефана Баторія.


Комплекс Польської брами збудовано в XV ст. на основі укріплення XIII ст. (дослідження Є.Пламеницької). Він становить систему з п'яти башт та оборонних мурів, розташованих упоперек каньйону, ширина якого дорівнювала 180 м. Дві башти (настінна та прибережна, що не збереглася) знаходилися на лівому, а надбрамна, настінна та наскельна, що в XIX ст. звалися Ковальськими, друга прибережна та барбакан - на правому березі річки. Річище Смотрича перетинав оборонний мур зі шлюзами. Захист дороги, яка проходила вздовж берега, попід скелею, через барбакан та надбрамну башту (що мала двоє воріт з підйомною решіткою та звідним мостом), здійснювався з галереї барбакану та з наскельної башти.


У спорудженні цієї оригінальної системи брав участь відомий військовий фахівець, королівський архітектор І.Претфус, який у цей час модернізував Старий замок. Внаслідок частих затоплень Польська брама почала руйнуватися ще в XVI ст. Польська брама була кардинально реконструйована у XVIII ст., коли стару дорогу від броду до брами визнали недостатньо захищеною і потенційно небезпечною для оборони міста. Тоді дорогу на Польських фільварках продовжили майже до брами, облаштувавши проїзд у березі каньйону та звівши міст понад руслом Смотрича. У стіні Прибережного муру вимурували новий в'їзд до внутрішнього двору брами. Тоді проїзд через брами Барбакану і Надбрамної башти втратив своє значення.


На 1834 р. рештки шлюзів, двох Прибережних башт були частково розібрані і згодом засипані землею при піднятті рівня дороги та будівництві нового мосту через Смотрич, розміщення якого збережено у сучасній споруді. У 30-х роках XIX ст, під час влаштування дороги на Польські фільварки, частину укріплень було зруйновано, а Надбрамну башту частково засипано.Надбрамна башта була віднайдена у 1960-х роках і реставрована 1980 р., але її дах згорів 1994 р.


Дотепер збереглися барбакан, надбрамна, настінна та наскельна башти, а також залишки двох прибережних башт. Найцікавішими в цій системі є барбакан та надбрамна башта, відкриті дослідженням.


Надбрамна башта в рівні 1-го ярусу прямокутна в плані (9,3:10,5 м), вище за допомогою тромпів переходить у семерик, а в рівні 4-го ярусу - у восьмерик. Цей прийом уможливлював забезпечення кругового обстрілу. Проїзди мають готичну стрілчасту форму. Північна брама закривалася двостулковими воротами, південна - підйомною решіткою та звідним мостом.






На початку 2009 р. частина башти обвалилась. Башта була відновлена з відхиленнями відтворенні її автентичних форм (готична форми арки проїзду, розташування і розмір бійниць).

Надбрамна башта до руйнування (2007 рік):


Зруйнована Надбрамна башта (2009 рік):


Відновлена Надбрамна башта (2013 рік):


З півдня до башти прилягав барбакан у вигляді підковоподібного в плані двоярусного оборонного муру з бойовою галереєю, який утворював внутрішній дворик, що добре прострілювався з галереї, надбрамної та наскельної башт. До барбакану прилягав каземат, який сполучався з ним вирубаним у скелі переходом.


Наскельна башта Польської брами розташована на скелі заввишки 12 м, до якої примикає барбакан при Надбрамної вежі. Башта має два яруси, овальна в плані. Її підставою служить невеликий майданчик скелі. Товщина стін з підлогового боку 1,35 м, з протилежного боку - 1,15 м. Вхід в перший ярус розташований з боку скелі, сполучення між ярусами - по дерев'яних сходах. Полом першого ярусу являється скеля, вимощена плитняком. Бійниці першого ярусу - з щоками, що розширюються назовні. Бійниці другого ярусу вирішені з сильним скосом підбійничної частини і звуженням щік назовні. З південною і північною сторін до вежі примикали короткі ділянки одноярусних оборонних стін (північна не збереглася). Південна стіна розташовувалася над казематом при барбакане Надвратной вежі. Реставрована у 1978 р.




Прибрежна башта в плані кругла із стовпом в центрі і прямим кутом на східній стороні. Перший ярус зберігся на висоту 5 м з боку дороги і 2-2,5 м - з боку річки. Стіни завтовшки 2,5 м складені з каменю. З півдня фрагментарно збереглися три бійниці і повністю вихід на галерею. Частина вежі, що йде під дорогу, ще не розкрита.


На лівому березі Смотрича збереглася лише одна вежа Польської брами - Настінна. Вежа двох'ярусна, кругла в плані, діаметром 5 м. Поставлена на оборонну стіну шириною 3 м, в якій проходив внутристінний хід. Вежі, що нависають над стіною частини, підтримуються білокам'яними консольними блоками. Перший ярус вежі мав наскрізний прохід в обидві сторони внутристінного ходу і був забезпечений 4 бійницями, попарно розташованими в її північній і південній стінах. Бійниці, що виходять на підлогову, південну сторону, - ключеподібної форми - призначалися для гармат, що виходять на північну сторону - щілиноподібної форми - для ручної зброї. Вежа була покрита високим гонтовим дахом (відновлена), перекриття по балках з тим, що спирається в гнізда стін (не збереглися). Реставраційні для Консервації роботи проведені в 1962 році.




Польська брама з протилежного берега Смотрича:




Зараз Настінна башта розташована на території готельного комплексу.


Старе місто і каньйон Смотрича біля Польської брами з'єднують сходи Фаренгольца. Сходи збудовано 1850 року з тесового каменю за кошти міста. 1870 року проводився ремонт, внаслідок якого закріплено зруйновані східці. 1874 року на сходах Фаренгольца влаштовано нові дерев'яні перила. 1934 року проведено чергові ремонтні роботи.


Сходи розпочиналися біля будинку на Кузнечній вулиці, який 1850 року придбав штабс-капітан Федір Фаренгольц (батько лікаря Едмунда Фаренгольца). Невдовзі Федір Фаренгольц зніс стару споруду та її місці збудував триповерховий будинок (зруйновано під час Німецько-радянської війни). Краєзнавець Галина Осетрова зазначає, що кам'яні сходи, влаштовані в середині XIX століття на кошти міста (в давнину тут проходила стежка в скельному обриві), кам'янчани стали називати сходами Фаренгольца за прізвищем власника будинку, біля якого вони починалися.




Вид на Польську браму зі сходів Фаренгольца:


Сходи Фаренгольца з боку Польських Фільварків:


До комплексу Нижньої Польської брами відносять башту Захаржевську ("башту на броді"), що знаходилась на скелі на певній віддалі від неї та виконувала роль спостережного пункту понад бродом через Смотрич на дорозі з Польських фільварків.


Перша письмова згадка башти відноситься до 1613 року. Кам'яна, двоярусна, майже кругла, діаметром 9-10 м. Стіни товщиною 1,3 м із напільного боку і 0,7 м на рівні другого ярусу з боку схилу. На висоту першого ярусу вежа примикає до скелі. Вхід розташований з боку схилу в східній стіні на рівні другого ярусу. Збережені бійниці мають арочні перемички. Підлогою вежі служить скеля. Яруси з'єднані приставними сходами.


Башта на броді належить до північно-західних міських укріплень. Розташована на скельному уступу каньйону на висоті 13 м від берегової смуги. Віднесена від Нижньої Польської брами на 300 м, була дозорною, охороняючи ділянку дороги під скелею і місце переїзду через річку бродом. Добудовувалась в XVI ст. В кінці XVII ст. дах і верх стін були зруйновані. У XVIII ст. верхній ярус втратив оборонне значення, його бійниці були закладені, верх стін відремонтований, замість даху зроблено плоске перекриття. На початку XIX ст. башта була засипана і над нею влаштована альтанка. У 1962 р. на башті проведені консерваційні роботи. У 1966 р. унаслідок підмиву її скельної основи грунтовими водами обвалилася частина скелі разом із фрагментом стіни. Проект відновлення башти почали розробляти в 1970-х роках, в 1977 році проект був затверджений. У 1983-87 р. проведено відновлення вежі у первісному вигляді за проектом Євгенії Пламеницької.

http://andy-travelua.livejournal.com/472126.html

У Кам'янці-Подільському в каньйоні річки Смотрич збереглися два унікальних оборонно-гідротехнічних комплекси XV - XVI століть - Руська і Польська брами. Принцип функціонування оборонно-гідротехнічної системи Руської та Польської брам полягав у послідовному перекритті їхніх шлюзів, внаслідок чого каньйон до певного рівня затоплювався водою, унеможливлюючи підступ ворога до міста. Рівень води в каньйоні регулювали за допомогою шлюзів, а також водопропускного отвору в Замковому мості. Сьогодні ми познайомимося із першою і більш давнішою з них - Руською брамою.


Руська брама була головним в'їздом в місто з південного боку. Будівництво комплексу, що складався з восьми башт, барбакану та оборонних мурів загальною довжиною 230 м, було розпочато у XV ст. начальником міських фортифікацій Лянцкоронським на місці більш ранніх фортифікацій. Його модернізацію здійснили у 30-х роках XVI ст. - італійський фортифікатор Камілус, а в 40-х роках XVI ст. - військовий інженер та архітектор І.Претфус. В остаточно сформованому вигляді Руська брама являла собою розвинене укріплення, що перетинало впоперек каньйон завширшки 90 м. Шість башт та барбакан розміщувалися на правому березі річки, дві башти - на острівцях, утворених її річищем. Вони з’єднувалися оборонними мурами з аркадами, в яких було влаштовано шлюзи.


Протягом 2-ї половини XVI та в XVII ст. внаслідок частих повеней укріплення на острівцях зруйнувалися, і шлюзова система перестала діяти. Наприкінці XVII ст. сталася руйнація двох башт. На початку XVIII ст. А.Гловер розпочав будівництво нових шлюзів вище за течією Смотрича. У 1720 р. їх знищила повінь, водночас постраждали й берегові укріплення. У 1750-х роках військовий інженер X.Дальке, а згодом комендант Кам’янець-Подільської фортеці Ян де Вітте здійснили великі роботи з реконструкції укріплення, створивши також систему водовідвідних каналів. На початку XIX ст. Руська брама втратила оборонно-гідротехнічну функцію. У 1947-1960 рр. на окремих спорудах комплексу проведено консерваційні роботи. Останню реконструкцію проведено у 2008 році.

Руська брама до реконструкції (2007 рік):




Нині до решток комплексу входять: наскельна сторожова, прибрамна та надбрамна башти, що замикають з двох боків укріплення барбакану (надбрамна башта сполучена з підземною галереєю); напівбашта, яка забезпечує обстріл барбакану; прибережна башта, казематна куртина та оборонний мур.


Барбакан з трьома баштами та бойовою галереєю по периметру є найцікавішим елементом комплексу з точки зору фортифікації. Він вирішений на засадах давньоруського захаба - у вигляді обмеженого з півночі та заходу двоярусними оборонними мурами прямокутного двору (16,5:10,6 м), який східним боком прилягає до стрімкої скелі, а південним - до надбрамної башти.


Прибрамна башта Руських воріт за планом складає неповне коло діаметром 6,6 м. Ця башта чотирьохярусна, товщна її стін 1,1 м., ця башта прилягає до скали. В башню є два входи зі сторони подвір'я барбакану.


В’їзна брама розміщена з півночі. Важливу функцію виконувала надбрамна башта - прямокутна в плані (8,2:7,3 м), з проїздом, захищеним з півночі підйомною решіткою, а з півдня - двостулковими воротами. Проїзд в браму йшов через башту і закривався дерев'яною лядою, що спускалася зверху башти.




Надбрамна башта Руських воріт прямокутна за планом, довжина по осі проїзду складає 8,2 м, ширина -7,3 м. Північний фасад вежі обличкований білими плитами.




Надбрамна башта і полубашта (ліворуч):


В 1765 р. король Станіслав Август пожертвував із своїх коштів чималу суму на ремонт Кам'янецьких фортифікацій, про що на пам'ять було вибито медаль. Над брамою північного фасаду, майже повністю облицьованого кам’яними тесаними плитами, збереглася пам’ятна плита з датою “1770”.




Надбрамна башта з’єднана казематною куртиною з прибережною баштою - п’ятиярусною, в основі квадратною (довжина сторони - 7,6 м), у верхніх ярусах круглою. Башта була п'ятиярусною, в основі квадратною і вверхніх ярусах круглою. Перший ярус -коридор шириною 1,7 м. перекриття верхніх ярусів не збереглося.




Казематна куртина складається з двох паралельних обороних стін, які розташовані на відстані 4.2 м. одна від одної, між якими знаходяться двухярусні приміщення. На башті, що стоїть над самою річкою, є напис, але його важко прочитати, тільки можна помітити 1527.


Вартова башта Руських воріт знаходиться на скалі висотою 12 м. Ця башта двоярусна, кругла, діаметром 7 м. товщна стін башти 1 м. З двох сторін від башти йдуть оборонні стіни міста.


Стіна з залишками шлюзів:

http://andy-travelua.livejournal.com/471798.html

Cело Запсілля знаходиться на лівому березі річки Псел. За мостом через Псел - колишнє місто Миропілля. Село засноване у 1680 році, як слобода, яка разом із іншими слободами увійшли до складу Миропілля. Сьогодні Запсілля - звичайне окреме село на кордоні з Росією у населенням близько 600 мешканців.

Головна і єдина пам'ятка Запсілля - Троїцька церква. Відомо, що вже у 1671 році у Запсіллі, яке тоді було частиною міста Миропілля, вже був дерев'яний храм на честь Святої Трійці. Церква проіснувала не одне століття до того, як на її місці побудували новий кам'яний храм, також присвячений Трійці. Рік будівництва церкви в реєстрі пам'яток Сумщини не зазначається. Різні джерела кажуть і про XVIII, і про кінець ХІХ століття.

Троїцька церква розташована на східній околиці села, північним фасадом звернена до центральної вулиці, яка проходить через усе село. Раніше вона була оточена кам'яною огорожею, від якої зберігся фрагмент західної частини з воротами. Церква виконана в "російському" стилі, цегляна, тінькована, однонефна, безстовпна. Домінуючу роль в зовнішньому вигляді церкви грає двох'ярусний кубічний об'єм, перекритий низьким наметом і увінчаний центральною главою і декоративними главками по кутах. До нього примикають знижена, прямокутної форми апсида і притвор з дзвіницею (зберігся перший ярус).


Архітектурний декор фасаду скромний. Основна увага приділена четверику, фасади якого мають традиційне трьохчасне ділення, підкреслене декоративними закомарами. Кути акцентовані п'ятигранними пілонами. Особливе місце в композиції фасадів відведене наличникам вікон другого ярусу з характерними трилопатевими сандриками. Яруси центрального об'єму розділені між поверховим поясом, що переходить в карниз притвору і апсиди.


Глухі кутові барабани, що вінчають основний об'єм храму мають восьмигранну форму. Центральний світловий барабан круглої форми прорізає чотирма вікнами, в основі розташовані декоративні кокошники. Наличники вікон притвору і апсиди повторюють форму наличників вікон другого ярусу четверика.


До західного входу в храм веде невисокий ганок, прикрашений чотирма пучками колон. Кожен пучок об'єднує чотири колони. Перед північним і південним входом також були влаштовані ганки (північне збереглося фрагментарно).


Поруч з церквою стоїть одноповерховий будинок. Припустимо, що це або будинок священика, або колишня церковнопарафіяльна школа:


Пагорби за Пслом - то вже Росія:

http://andy-travelua.livejournal.com/471073.html

Протягом цього року я багато їздив по Україні. Проїхав десятки місць, про які давно мріяв. Але Миропілля - це те, що запам'яталося у цьому році найбільше. Без перебільшення, воно стало для мене відкриттям року (в минулому році таким відкриттям були Антоніни). Колишнє велике місто Курської губернії, а сьогодні - невелике село на Сумщині (Краснопільський район) в 1 кілометрів від кордону з Росією містить несподівані пам'ятки, невідомі майже нікому. Передусім, це величезна церква з 5 абсидами - вівтарними частинами (такого ви більше ніде не зустрінете) та найвищою на Сумщині 5-ярусною дзвіницею. Крім цього - це декілька цікавих храмів і унікальна міська цегляна забудова у великій кількості.


На території сучасного Миропілля перші поселенці облаштувалися в 15-16 столітті в дрімучому лісі по річці Мирна Пилька, що, за легендою, і стало основою для назви майбутнього міста. Ця тиха лісова річка надалі обміліла, а потім і висохла зовсім, залишивши деякі сліди в районі передмістя Старосілля. Поселення засноване близько 1650 р. переселенцями з волинського містечка Миропілля, що дали назву поселенню. В дрімучих лісах по річках Псел і Удава за рахунок збілих поселенців росли одночасно три слободи: Пенянка, Студенок і Запсілля. Надалі ці поселення злилася із слободою Миропілля. Цікаве, що Миропілля є старіше за Суми.


У 1670 році Миропіллю вже було надано статус міста, а у 1671 році тут було засновано Білогородський монастир (Миколаївська пустинь). У XVII ст. Миропілля було сотенним містом Сумського полку. Всередині ХVIII століття місто на нетривалий час мало повітовий уїзний статус і славилося ярмарками з великим вибором корів і коней. Пізніше було лише заштатним містечком Суджанського уїзду Курської губернії.


До початку ХХ сторіччя у Миропіллі вже проживало близько 20 тисяч жителів. У місті було крупне взуттєве виробництво, що обслуговувало потреби армії, тричі на рік проходив найбільший в регіоні ярмарок, був вже проведений телефон, працювали школи, училища, дві бібліотеки. Напередодні революції в Миропіллі діяло шість храмів. Місто стрімко розвивалося. В радянський період воно занепало. Крапку в існуванні Миропілля, як міста, поставила колективізація, Голодомор та Друга світова війна. В наші дні це село з населенням всього 2,8 тис. мешканців.


В Миропіллі залишилося дуже багато архітектурних пам'яток. Усі вони розташовані уздовж центральної вулиці, що й досить носить ім'я Леніна. Уся забудова старого Миропілля виконана у так званому "цегляному стилі" з майстерно викладеною цегляною кладкою без тинькувань. Будівництво в місті велося суворо згідно затвердженого плану, затвердженого у 1787 році. Усі будинки (переважно, це - садиби поміщиків та адміністративні будинки збудовані чітко в одну лінію.


При заїзді в містечко з боку Сум і Запсілля ліворуч зустрічає будівля колишньої казенної взуттєвої фабрики:


На протилежному від неї боці вулиці - старий млин:


Пам'ятки Миропілля ідентифікувати дуже важко. Хоч в реєстрі місцевих пам'яток всі об'єкти зазначаються з адресами (всі вони знаходиться на вул. Леніна), номерів будинків у селі ніде не зазначаються. А, отже, з визначенням і назвою пам'яток Миропілля я можу помилятися.

Будинок купця Слитіна, 1905 рік:




Такі брами - типові для садиб Миропілля:


Садибний будинок Глуховцева (?), ХІХ ст.:


Земська школа (?), ХІХ ст.:


Інші садиби на центральній вулиці:






На головній площі міста - Базарній, стояла Спасо-Преображенська церква. Від неї лишилася лише дзвіниця:


Деталі дзвіниці:




Поруч з дзвіницею - будинок священика, ХІХ ст.:


Земська лікарня (?), 1903 рік:




Електростанція:


Південна околиця Миропілля - Студенок. Тут знаходиться унікальна 5-апсидна Миколаївська церква, з найвищою на Сумщині 5-ярусною дзвіницею. Храм зведений у 1885 році і був частиною Миколаївського монастиря. До цього на її місці стояла стара дерев'яна церква. Раніше церква мала велику церковну садибу, обнесену кам'яною огорожею, що збереглася в східній частині. Нині щільно оточена житловою забудовою. У 1930-і роки закрита і частково зруйнована. Нині храм дії і активно відроджується.


Миколаївська церква цегляна, обштукатурена, хрещата в плані, чотирьохстовпна, одноглава, трьохпрестольна. Виконана в руслі історизму з елементами пізнього класицизму і "російського" стилю. Загальна композиція цієї споруди дуже оригінальна, центральна частина відноситься до типу т.з. "трапезних" церков, де головний об'єм об'єднаний з дзвіницею і трапезною, а загальна симетрія архітектурних мас підкоряється явно вираженій подовжній осі захід-схід.


Напівкругла апсида і трапезна відокремлені поперечними нефами від підкупольного квадрата, виділеного в прямокутному плані центрального об'єму потужними підкупольними пілонами складної форми. Рукави хреста, що примикають до головного об'єму на півночі і на півдні, мають напівкруглі виступи. На сході до меж примикають грановані апсиди. Три входи в церкву розташовані на заході, один через дзвіницю, інші - в рукавах хреста. Нині північна прибудова повністю зруйнована.


Церкву відрізняють великі розміри, вона справляє строге, величне враження. Архітектурне рішення фасадів також дуже оригінально і монументально. Пануючою в архітектурі храму є п'ятдесятиметрова п'ятиярусна дзвіниця. Прямокутна в плані, стовпоподібна дзвіниця височіє над іншим об'ємом західної частини храму, складаючи її головний фасад. Тут є п'ять ярусів, прямокутних, поставлених один на одного і що зменшуються в плані і по висоті об'єму, увінчаних восьмериком.


Перший ярус з трьох, а другий - з чотирьох сторін прикрашають чотирьохколонні, спрощеного доричного ордера портики, увінчані трикутними фронтонами. На третьому і четвертому ярусах портики замінені пілястрами, що підкреслюють дзвони, на які спирається неповний антаблемент з фронтоном. У міру зростання колони і пілястра стоншуються, а фронтони зменшуються, що надає споруді стрункому і легкому вигляду. Восьмерик, з як би пронизаними повітрям арками дзвону, обрамленими архівольтами, оббігає фриз спрощеного доричного ордера. Його вінчав купол, нині втрачений. Фасади дзвіниці членуються по горизонталі сильно профільованою карнизною тягою. По головних осях поярусний розташований арочні отвори, обрамлені архівольтами складного профілю.


Південний, північний і східний фасади церкви оформлені набагато скромніше. У площинному убранні фасадів основна увага приділена архітектурному оформленню отворів (арочні вікна першого і другого ярусів обрамлені архівольтами складного профілю, підкреслені в першому ярусі підвіконними нішами), що створюють одноманітний монотонний ритм. Фасади позбавлені декору, увінчані таким, що оббігає храм по периметру спрощеним фризом і невеликого винесення карнизом.


Представляє інтерес конструкція перекриттів із застосуванням металевого прокату. Перекриття є невеликими цегляними склепіннями, що спираються на металеві балки. Внутрішнє убрання церкви не збереглося. Південна прибудова нині, відокремлена від основного об'єму стіною, відремонтована і розписана у 1988 р.




Храм і монастирське подвір'я з середини 90-хроків минулого століття після довгого запустіння почали відновлюватися і розвиватися. Розроблений і продовжує реалізовуватися проект реставрації Свято-Миколаївської церкви з добудовою раніше розібраної прибудови, побудовані 2-поверхова будівля теплої церкви Ікони Божої Матері "Радість усіх скорботних" з келіями на першому поверсі, харчоблок і інші підсобні приміщення.


Поруч із церквою стоїть будинок церковно-парафіяльної школи, ХІХ ст. Зараз тут - пошта:

http://andy-travelua.livejournal.com/470987.html

Лебедин перевернув моє уявлення про Слобожанщину і, взагалі, про Східну Україну. Виявляється, що не лише на Галичині і Поділлі можна побачити ратуші, палаци, дерев'яні церкви та старовинну забудову. Все це є і в Лебедині. Відправляючись в це невідоме туристам місто, я спеціально уважно продивився блоги усіх відомих мені мандрівників. Багато хто був і писав про Суми, Глухів, Путівль, Тростянець і Охтирку. Про Лебедин - ще жоден. Ну добре, я буду першим :)

Лебедин виник у середині XVII століття, коли переселенці з Правобережжя заснували тут 1652 році слободу, назва якої пішла від однойменного озера, що розташоване поблизу. У 1658 році населення Лебедина поповнилося новими переселенцями, слободу перебудували. Лебедин було віднесено до Сумського полку як сотенне містечко, яке з осені 1658 року увійшло до козацького реєстру під назвою "Лебяжий город". З Лебедином пов'язана одна з найтрагічніших сторінок історії України. У 1708 році з 20 листопада по 26 грудня у Лебедині містилась ставка Петра І, який вів підготовку до воєнних дій проти гетьмана Івана Мазепи та його союзника - шведського короля Карла XII. Водночас тут князь Меншиков чинив суд над прихильниками Мазепи. Після ліквідації козацького устрою Лебедин стає центром комісарства, потім — центром повіту, певний час належав до складу Охтирського повіту, з 20-х років XX ст. - центр району.

Візитна картка Лебедина - колишня міська управа (ратуша) - єдина подібна будівля на Східній Україні, що нагадує справжні ратуші. Будували її у 1913-1915 за проектом невідомого автора.


Колишня ратуша - це двоповерхова, цегляна, обштукатурена будівля. Її фасад колись був симетричний. Ймовірно, невиразна прибудова з півночі з'явилася вже за совєтів.


У центрі будівлі - ризалит з високою квадратною в плані вежею, що закінчується на висоті понад 20 метрів плоским, сильно винесеним карнизом і восьмигранною ротондою з гранованим куполом. Вхід у будівлю розміщений по центру ризалита, над ним - балкон з комбінованим обгороджуванням з бетону і металевими гратами. Пілястри пронизують усю будівлю по висоті і, ступінчасто огинаючи вінчаючий карниз, височіють тумбами над дахом.


Будинок колишньої управи має багато деталей - карниз з увігнутими ребристими поверхнями, безліч дрібних напливів, прорізів, раскреповок, розеток, вузькі довгі осередки віконних палітурок - виділяють будову з невиразного оточення. З совєцьких часів в колишній ратуші розміщується пожежна охорона.


Поруч з ратушею на площі Інтернаціональній розмістилися торгові ряди. Комплекс побудований 1847 року у стилі пізнього класицизму 19 століття. Одноповерхові крамниці, з зовнішнього боку - відкрита галерея з подвоєними колонами, посередині - невелике двоповерхове приміщення з головним входом. Нині споруда використовується частково за своїм прямим призначенням — у ній розміщені крамниці, склади.






В центрі Лебедина багато цікавих старовинних будинків:
















Типова слобожанська хата в Лебедині:


Повітове училище, 1824–1903 (вул. К. Маркса, 10):




Земська управа, 1910 рік (вул. К. Маркса, 17):


Одна з найяскравіших пам'яток Лебедина - хірургічний корпус земської лікарні, 1910 рік, розташований по вул. Першогвардійській:


На початку ХХ століття відзначалася висока смертність серед населення Лебединщини. Середня тривалість життя в повіті складала 32 роки. Медична допомога матерям і дітям майже не надавалась, у результаті чого спостерігалась і висока материнська смертність. Тому відкриття лікарні Навесні 1901 р., при значному сприянні земської управи та завдячуючи авторитету і наполегливості лікаря Костянтина Зільберника розпочалося її будівництво, яке тривало Працюючи в Лебедині з березня 1878 р., Зільберник довгі роки виношував мрію про будівництво лікарні. І на початку 1903 р. лікарня почала функціонувати, як хірургічна, де знаходилося було відкрито поліклініку в колишньому будинку поміщика Збитнєва.




У 1910 році збудовано новий корпус хірургічного відділення у еклектичному стилі з граційною вежею:


Господарські приміщення лікарні:


Напроти комплексу лікарні на вул. Першогвардійській, 17 знаходиться комплекс садиби Щокіна-Кротова (1880-ті роки):


Про садибу майже нічого не відомо, жодної інформації в інтернеті знайти не вдалося. Ймовірно, садиба належала останньому міському голові Лебедина до остаточного встановлення совєцької влади Миколі Щокіну-Кротову.


Головний садибний будинок являє собою скромний класицистичний одноповерховий палац з двома двоповерховими баштами-надбудовами по кутах:




Флігель садиби:


У самому центрі міста на площі Свободи розташована Вознесенська церква, збудована протягом 1849-1858 років. У храмі делікатно поєдналися неоросійський стиль, класицизм, бароко і місцевий колорит без канонічних закономірностей.


На заході історичного середмістя стоїть Миколаївська церква (1890-ті роки) авторства архітектора В.Немкіна (вул. Щербакова, 1). Споруда є чудовим прикладом можливостей "цегляного стилю". Численні карнизи, арки, сухарі, що демонструють гармонійне поєднання русько-візантійського стилю і ренесансної архітектури, виконані з профільно обробленої червоної цегли. Потужний центральний барабан з широкими арочними вікнами, висока триярусна ажурна дзвіниця, що переходить від четверика через восьмерик до циліндричного завершення, з сферичною банею можна побачити з багатьох віддалених точок міста.


Досить архаїчно виглядає Покровська церква невідомого архітектора, збудована протягом 1824-1903 років на західній околиці міста по вул. Рози Люксембург, 44:


Церква цегляна, однобанна, має кубічний центральний об'єм, прямокутну вівтарну частину і такі ж за формою і розміром притвор і прибудовану дзвіницю:


Брама, що веде на церковне подвір'я, також виглядає архаїчно:


На початку ХХ ст. в містечку Лебедин було аж 5 дерев'яних храмів. Чотири з них дослідив і описав у своїх працях Степан Таранушенко (Таранушенко С. Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини, Харків, 1922; Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України, Київ, 1976). За іронією долі дотепер збереглася лише п'ята - Воскресенська церква.


У північному передмісті Кобижча знаходиться найстаріша на Сумщині дерев'яна Воскресенська церква (1789 рік). Церква є яскравим представником слобожанської школи дерев'яного храмового будівництва.


Первинний її вигляд було порушено після руйнувань 1937-1939 років. Спочатку церква була хрестоподібною в плані, п'ятиглавою, з прибудованою пізніше дзвіницею. Нині уцілів основний хрестоподібний одноповерховий об'єм з центральним барабаном чотиригранної форми із зрізаними кутами.


На кожній грані прорізає чотирикутне вікно з палітурками у вигляді грат з квадратними осередками. Купол має плескату восьмигранну цибулинну форму з вінчаючою главкой на невисокому восьмерику. Над бічними квадратними в плані рукавами хреста і над вівтарем височіють барабани менших розмірів, але що повторюють композиційно головний. Притвор прибудований наново без вінчаючого барабана.


За два з половиною століття свого існування церква пережила багато що. Найбільше їй дісталося в 30-і роки ХХ століття. Тоді церкву хотіли знищити. Але не вийшло - розібрали лише кам'яну дзвіницю. А коли приступили до розбору самої будівлі, чоловік, що збив хрест з головного куполу, зірвався з висоти і розбився на смерть. Ця подія сталася привселюдно - якраз тоді до церкви прийшли практично усі прихожани. Старожили згадують, що видовище знівеченого тіла було настільки жахливим, що більше ніхто не наважився підняти руку на святиню. Цей випадок лебединці сприйняли як кару господню. Церква перетворилася на склад. На початку 90-х років храм повернуто віруючим.




Інші 4 дерев'яні церкви Лебедина, на жаль, збереглися лише на старих фото.

Церкву Різдва збудовано в другій половині XVII ст. В 1808 р. церкву Різдва перенесли на кладовище і назвали Мироносицькою:


Церква св. Георгія, збудована в 1765 р.:


Церква св. Миколая, 1783 рік:


Трьохсвятительська церква, 1793 р.:

http://andy-travelua.livejournal.com/470302.html

Серце Старого міста в Кам'янці - площа Польський ринок з найстарішою в Україні ратушею, вірменською криницею та декількома збереженими кам'яницями. Колись майдан був вогнищем торговельного та суспільного життя Кам'янця. Сьогодні це доволі тихе місце, яке оживає під час свят і фестивалів, коли на польському ринку немає де яблуку впасти. Таку назву майдан отримав від будівлі польського магістрату (ратуші), який і сьогодні прикрашає його. Поруч є ще Вірменський ринок, а на півночі Старого міста - Руський ринок, з якими ми познайомимося пізніше.


Традиційно часом заснування майдану називають XV ст. І пов'язують це з тим, що 1432 р. польський король Владислав ІІ Ягайло підтвердив надане місту раніше (ще 1374 р. грамотою литовських князів Юрія та Олександра Коріатовичів) магдебурзьке право, а ще через два роки (1434 р.) Західне Поділлля приєднали до Королівства Польського, а Кам'янцю надали статус столиці Подільського воєводства. Отож, відповідно до цього місто стало облаштовуватися польським магістратом і майданом навколо нього - Польським ринком. Але коли у 1979 на східній стороні майдану рили траншею газопроводу, археолог й історик Микола Петров виявив решти 10 згорілих дерев'яних жител, причому, що дуже важливо, чотирьох жител ХІІ-ХІІІ ст. (решта - XV-XVI ст.), що стояли вздовж східного боку траншеї в напрямі північ - південь.


Ще через два роки на північній стороні майдану (там, де нині стоять два відновлених середньовічних будинків під спільним номером 4а) виявлено фрагменти мурів двох первісних будинків кінця XIII - початку XIV ст., а також залишки трьох дерево-глинобитних жител ХІІ-ХІІІ ст., знищених пожежею. Отже, можливо, майдан мав давньоруську, причому ще домонгольську (ХІІ-ХІІІ ст.), забудову. До того ж виявлено прямий спадковий зв'язок між давньоруським і середньовічним періодами як щодо планування будинків, так і щодо структури забудови майдану.


Євгенія та Ольга Пламеницькі зробили ще глибший крок у минуле: висунули припущення, що в основі майдану лежить "якась давніша, топографічно стала урбаністична структура, яка зумовила регулярність ядра домонгольського міста. Такою структурою в історичному контексті Кам'янця міг бути римський військовий табір". Отже, згідно з гіпотезою матері та доньки Пламеницьких, римляни у ІІ-ІІІ ст. н.е. в центрі острова, утвореного петлею Смотрича, розпланували майже квадратний (305х303 м) майдан під свій табір. Причому римляни діяли, як завжди, чітко, стрімко, цілеспрямовано - і рельєф місцевості аж ніяк не міг бути їм завадою. Тож і через тисячоліття, в ХІІ-ХІІІ ст., давньоруські будівничі скористувалися плодами праці заповзятих римлян. Що так справді було, Пламеницькі не стверджують, але такої можливості не відкидають.


В центрі площі стоїть ратуша - колишній будинок польського магістрату. Кам'янець, як важливий торговий центр на шляху між Сходом і Західною Європою.в 1432 р. одержав Магдебурське право, тобто на самоврядування. Однак реальне утвердження в місті Магдебурзького права розпочалося тільки після закінчення боротьби за Кам'янець між литовцями та поляками. Це суперництво остаточно завершилося 1434 р. приєднанням Центрального Поділля та Кам'янця до Польщі, створенням Подільського воєводства з центром у нашому місті та оголошенням Кам'янця королівським містом.


До 1793 p. в ратуші розміщувався польський керівний орган - магістрат (за винятком 1672-1699 pp., коли містом володіли турки). Часто цей магістрат називають русько-польським. Справді, був період, коли магістрати руської та польської громад міста з'єднали. Але, звісно, в цьому об'єднаному органі гору брали сильніші - поляки, тож магістрат, як його не називай, залишався за суттю польським. Протягом віків біля стін ратуші чинилися розправи над тими, хто боровся за визволення краю від гніту польської шляхти і поміщицького свавілля. Жорстоко розправилися тут царські урядовці з ватажком селянських повстань на Поділлі Устимом Кармелюком.


Сама ратуша складається з двох частин - двоповерхової споруди (власне, це і є ратуша - будинок ради) та восьмиярусної вежі-дзвіниці. Колись вони стояли окремо - на відстані 3 м одна від одної. Але після пожежі 1616 р. їх об'єднали в єдиний ансамбль. Ратуша досить багата на приміщення: 10 - на першому поверсі, по 9 - на другому та в підвалі. Щоправда, сьогодні з 9 підвальних кімнат розчищено тільки три (в них відкрито експозицію "Суд середньовічного Кам'янця"). Крім того, є ще другий ярус підвалу - зовсім не розчищений: в ньому, за оцінками, має бути ще 9 кімнат. Цілком імовірно, що Ратуша має і третій ярус підвалів.


В 1884 р. на ратуші встановлено годинник з двома дзвонами. Дзвони були відлиті львівським майстром Федором Полянським і в той час являли собою цікаву художню роботу з багатою орнаментацією, з написом прізвища автора та датою виготовлення. В 1817 і 1850 pp. пожежі в місті значно пошкодили будинок ратуші. Проведені пізніше реставраційні роботи змінили архітектуру будівлі.


Ратуша - це цікавий сплав різностильових нашарувань - ренесансу, бароко, ампіру - на первісній готичній споруді. Її західний фасад прикрашають сходи та аркада, складені з білого тесаного каменю. Сходи ведуть на відкриту галерею з балюстрадою, вирішеною з надзвичайною майстерністю, що засвідчує високий рівень каменотесного ремесла. Знаменитий військовий інженер і архітектор Ян де Вітте теж залишив слід в історії Ратуші: він її перебудовував у середині XVIII ст. Над входом на другий поверх вмуровано меморіальну плиту, латинський напис якої скупо повідомляє: "Реставрацію ратуші подільської проведено коштом воєводства. Кам'янець. Року Божого 1754". Зверху зображено старовинний герб Поділля - усміхнене сонце.
У 1870-1917 pp. у Ратуші розміщувалося міське поліційне управління, а підвали використовували для попереднього ув'язнення затриманих. Тому навіть вулиця, яка вела звідси до Губернаторського майдану, називалася Поліційною.


Навпроти будинку ратуші в XVII ст. збудована гостроверха невисока башта, в ній знаходиться так звана вірменська криниця. Цікава її історія. На початку XVII ст. багатий вірменський купець Нарзес призначив певну суму грошей на будівництво водопровода в м. Кам'янці. Гроші невідомо куди зникли, та в 1638 р. прийшла ухвала, щоб мешканці міста збудували криницю, її видовбано в суцільній скелі, але вода виявилась неприємною на смак, солоною, і криницю було закрито. Башту ж стаяй використовувати під складські приміщення. Між криницею і будинком ратуші в середні віки знаходився поміст, на якому відбувались екзекуції.




Прямокутний Польський ринок має 4 сторони, які у польські часи називали періями та нумерувалися, починаючи з південної сторони, за рухом годинникової стрілки. Так, в описі міста 1700 р. південна сторона - це перша перія, західна - друга, північна - третя, східна - четверта перія. Неофіційні назви мали сторони майдану в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.: Біржа, Шарлотка, Журавльовка та Суконка.


Південну сторону майдану (колишню першу перію) називали Біржею. Адже тут біля кам'яниць багатих купців і фінансистів завжди тусувалася міська біднота в надії надибати яку-небудь роботу (своєрідна біржа праці). Тут же була стоянка "біржі" візників з важкими парокінними фаетонами. На жаль, жодних пам'яток старовини на південній стороні ринку не збереглося: всi 14 будинків зруйновано пiд час Другої світової війни. Декілька років тому південну частину Ринку спробували відтворити за допомогою декоративних будиночків, в яких розміщаються лавки з сувенирами.




Західну сторону майдану (колишню другу перію) називали Шарлоткою. Як засвідчують нотатки фотографа Кордиша, зроблені 1865 р., на цій стороні майдану в 1858-1864 рр. якась панна Шарлотта мала надзвичайно популярну серед кам'янецьких модниць крамницю жіночих капелюшків.


Сьогодні на колишній Шарлотці ми маємо тільки три будинки. Перші два з них - це об'єднаний №№14-16, де нині ще працює міський державний архів. №14 - це колишній житловий будинок XVI-XX ст., а №16 - це колишня міська управа (вона в 1870-х рр. перебралася сюди з ратуші).


Багату історію має №18 - нинішня міська друкарня, колишня католицька семінарія. Будинок зведено 1782 р. на місці раніших споруд. Семінарія тут містилася недовго - до 1793 р. Згодом будинок пристосували під губернські установи. Так, на першому поверсі з боку костелу розташовувалася губернська друкарня. Відділ архітектора та земельна комісія містилися із заходу - з боку Францисканської вулиці. На другому поверсі зі сходу та півночі розташовувалося губернське правління на чолі з віце-губернатором. У залі засідань губернського правління було встановлено подарунок Катерини ІІ - зерцало. Це була велика бронзова шкатулка (заввишки 64 см, завдовжки 54 см і завширшки 38,5 см) дуже цікавої роботи, призначена для зберігання указів. Третій поверх добудували в другій половині ХІХ ст. - над північно-західною, а в 1950-х рр. - над східною частиною будинку.


Північну сторону майдану (колишню третю перію) називали Журавльовкою. Назву дано за крамницею купця Журавльова. Зі старих будівель тут зберігся тільки один будинок (сучасний №4). Цей житловий будинок XVIII-XIX ст.


будинків кінця XIII - початку XIV ст. Нині там стоять два відновлених середньовічних будинки під спільним номером 4а:

Східну сторону майдану (колишню четверту перію) називали Суконкою або Суконним рядом. Тут у крамницях продавали готовий одяг, зокрема сукні (і поляки, і українці так називають плаття). Ця сторона майдану теж збереглася не повністю, але набагато краще, ніж інші.

Перша згадка про будинок №6 з'являється на гравюрі Киприяна Томашевича 1672 року. В описі м. Кам'янця, складеному в 1700 р. після визволення його від турецького панування є згадка і про даний будинок. В той час будинок був одноповерховим з однією кімнатою, вікна якої виходили на ринок, і пивницею на один кам'яний склеп. В той час будинок належав кам'янецькому міщанину Павлу, за фахом Палітурнику. В наступному описі міста датованому 1734 роком говориться, що будинок належить вже іншому власнику - Антонію Шахіну. На планах міста датованих 1773, 1793, 1797 років видно, що крім головного будинку розташованого з західній частині ділянки існує вже офіційна, прямокутна в плані, що завершує ділянку зі сходу і головний фазад якої виходить на вул. Довгу. Це підтверджує і опис міста датований 1787 р., в якому говориться, що будинок належить Павловій-Шахіновій.Наступний опис будинку датований 1824-1826 рр. говорить, що будинок належить Іцку Вайншейну, який купив у попереднього власника "грунт з кавалком муру" і побудував на ньому будинок і флігель. За Актом технічного стану будинку (датований 01.06.1922 року) вся садиба була закріплена за спілкою друкарів і складалась з головного будинку, розташованого в західній її частині і флігеля у східній.
Головний будинок був двоповерховим і мав на першому поверсі два торгових і три житлових приміщення і коридори між ними На другому поверсі було 6 житлових приміщень. Флігель був 2-х поверховим.
Під час ІІ Світової війни головний будинок і флігель зазнали значних руйнувань і в кінці 40 на початку 50-х років ХХ ст. були розібрані до ґрунту, а пивниці засипані
На даний момент будинок відреставрований у 1997 році, при цьому зовні він повністю виглядає так, яким він був у середньовіччі. Відтворена первісна планувальна структура будинку.На даний час в цьому приміщенні розташований офіс Національного Природнього Парку "Подільські Товтри".


Cусідній будинок №8 споруджений в першій половині ХVII ст. і належав членові місцевого магістрату Яну Клочовичу. По описах 1700 р., будинком володів священнослужитель. У 1735 р. будинок був ґрунтовно перебудований в двоповерховий (вірменська архітектура в з'єднанні, з місцевими традиціями) кам'янецьким вірменським купцем Сефером Овансовичем. У другій половині ХVIII ст. будинок купив Казимир Липиньский, подільський підкоморій (голова межового суду), політичний діяч, лідер опозиції Панської конфедерації 1763-1772 рр. З кінця ХУШ ст. будинок перейшов у володіння заможного торговця Йосипа Верницького. Як свідчить опис будинку того часу, в гостинних кімнатах стояли м'які меблі, дзеркала, в льохах зберігалися для продажу скрині із столовим сріблом, бочки з медом, угорським вином, горілкою і пивом. В середині XIX ст. новий власник Федір Комарницкий надбудував третій поверх, змінив зовнішній вигляд будинку. На початку XX ст. разом з житловими кімнатами тут була торгова крамниця (1-й поверх). У 20-і роки кімнати були переобладнувані під комунальні квартири і віддані трудящим. У перші дні війни (1941 г) будинок постраждав від нальотів фашистської авіації. У 5 0 - 8 3 0 - і роки використовувався як гуртожиток ткацької фабрики. Нині будинок, як пам'ятник архітектури і забудови міста 300-річної давності, знаходиться на реставрації і надалі збережеться як житловий будинок. Сьогодні в будинку розташувався готель "Гетьман".


Будівельна історія будинку № 10 прослідковується з ХІV ст. Перші описи його походять з 1700 р. На цей час територія будинку складалася з двох рівних парцелей - (9.8х50 м.) кожна, які належали Олександру Страбону та Войцеху Клочовичу. В цей час на парцелі Страбона існувало лише три пивниці, а нагорі було вісім мазанок - тимчасових жител ченців - кармелітів босих. На парцелі Войцеха Клочовича знаходилася кам'яниця, яка містила два верхніх склепи (торгово-ремісничі приміщення), а також тильну муровану кімнату. Крім того в пивницях - чотири приміщення. Опис міста 1769 p. зафіксував зміни, що сталися в забудові обох ділянок. Так під № 31 зазначена кам'яниця на двох ділянках "шляхетних" Чайковських. Ці зміни зафіксовані також на плані міста 1880 p., де на місці двох середньовічних парцелей показаний великий об'єднаний будинок.Після пожежі 1887 p. будинок перебудовувався, надбудовується третій поверх. Порівняльний аналіз планів реконструкцій 1887 p. та інвентарних планів 1924 p. показує, що за цей час планувальна структура будинку практично не змінилася.
Реконструкція післявоєнного періоду кардинально змінила планування І-го та ІІ-го поверхів. Замість дерев'яних сходів, що були в північній частині влаштовано залізобетонні сходові марші в південній частині будинку. З перекрить попередніх будівельних періодів збереглись склепіння в північній половині будинку, решта були замінені на залізобетонні та дерев'яні.


Будинок №12 включає дві середньовічних будівлі, що розташовувалися на суміжних ділянках. На рубежі XIV - XV вв на ділянках з'явилися невеликі кам'яні будинки з підсіннями. У кінці XVII ст. кам'яниці були трохи пошкоджені і втратили підсіння. У роки війни споруди були пошкоджені. Під час післявоєнних відновних робіт вони були об'єднані, внаслідок чого частково змінилося планування другої від кута споруди.


Відновлені будинки на Суконці:


Майдан Польський ринок мав і багату внутрішню забудову (так званий серединний квартал), від якої збереглися тільки ратуша, міська (вірменська) криниця та житловий будинок XVIII-XX ст. (сучасний №3). Первісно він був двоповерховим. Після війни його перепланували та добудували до трьох поверхів.


Від Польського ринку навсебіч щедро відходять вулиці та колишні провулки. На південь простягнулися три невеликі вулиці - П'ятницька, Домініканська та Старобульварна, які міцно зв'язують Польський і Вірменський ринки. На північ теж простягнулися три вулиці - Татарська, Троїцька та Зарванська, які зв'язують Польський ринок з Руським ринком (Татарська та Зарванська вулиці) і Троїцьким майданом (Троїцька та Зарванська вулиці). Ось так усі чотири майдани Старого міста, мов через центральний комутатор - Польський ринок, міцно поєдналися між собою системою шести вулиць.


Джерела:
Будзей О. Польський ринок // Подолянин, 2003. - 28 листопада.
Н. КОЗЛОВА, зав. фондами історичного музею-заповідника.
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР; (Ил. справ.-каталог): В 4-х т./ Гл. редкол.: Н.Л. Жариков (гл. ред.) и др. - К.: Будівельник, 1983-1986

http://andy-travelua.livejournal.com/469905.html

На південній околиці Сум в передмісті Баси знаходиться цікавий палацовий комплекс графині Штеричевої з неоготичним палацом. Споруда є частиною великого садибного комплексу з житловими, господарськими будівлями і парком. Цю садибу називають "найбільш досконалою в художньому відношенні з усіх збережених на Слобожанщині". Вона існує з кінця XVIII ст. і первісно належала родині Донець-Захаржевських. Наступною власницею садиби стала Параскева Штеричева, "весьма набожная, основательного ума дама и примерная хозяйка". Після смерті чоловіка Параскева Михайлівна продала своєму пасинку частину нерухомого маєтку покійного чоловіка в Катеринославській губернії за 40 тисяч рублів і переїхала до Басів, що дісталися після розподілу майна з братами Донець-Захаржевскими.


На її замовлення відомий місцевий архітектор Олександр Паліцин у 1810-х роках звів тут мурований головний будинок, який, на думку дослідників, було побудовано у псевдоготичному стилі, що був рідкісним явищем до середини позаминулого століття. Окрім того, головний будинок був асиметричним, що засвідчує характерні для раннього романтизму композиційні прийоми, вперше на Сумщині застосовані О.Паліциним.


Слід зазначити, що О.Паліцин був відомим архітектором у Харківській губернії. В.Каразін про нього писав "Палицын имел вкус в архитектуре и украсил несколько наших городов и множество сел зданиями. Ему мы обязаны большей частью началами европейского быта на Украине". В.І.Ярославський, який у 1799 році був учителем сина І.Ф.Богдановича, сусіда генерал-майорші Штеричевой, в своїх спогадах згадує про кам’яну будівлю з великим квітником і фруктовим садом поблизу, два кам’яних флігеля, оранжерею.


Прямо в палаці знаходилася домова Вознесенська церква. І.Ф.Богданович виклопотав для Штеричевой у церковного керівництва право на добудову церкви в її будинку. Синод, взявши до уваги чин покійного чоловіка Параскеви Михайлівни, віддаленість садиби від парафіяльного Спасо-Преображенського собору в Сумах, а також неможливість дістатися до нього під час регулярних весняних розливів Псла, 25 червня 1795 року видав відповідний указ. Поміщиця виділила для майбутньої церкви, зорієнтованої на схід, кімнату на другому поверсі свого будинку завдовжки 12 мет рів і ширин ою 7 мет р ів. Оздоблення храму було багатим. Позолочений одноярусний іконостас складався з шести образів, тут був повний набір святкових ікон і богослужбових книг. Для здійснення богослужінь Штеричева мала заштатного священика, який жив в її будинку. Домова церква у маєтку була освячена на честь Вознесіння Господнього, а перша літургія в ній відбулася 10 квітня 1797 року.


У 1812 році П.М.Штеричева померла. Після її смерті село Баси перейшло у володіння її рідного брата - надвірного радника А.М.Донець-Захаржевського. Він мав намір оселитися в цьому маєтку і просив церковне керівництво залишити будинкову церкву, яка за існуючими тоді правилами того ж року була закрита. До цього прохання приєднався поміщик І.Богданович, стараннями якого храм свого часу відкривався. Але на цей раз було роз’яснено, що будинкові церкви дозволяється мати тільки знатним персонам, якими визнаються особи не нижче полковницького чину.


У 1820 році маєток перейшов до доньки А.М.Донець-Захаржевського - Надії Андріївни, котра перебувала у шлюбі з поручиком І.Д.Похвистнєвим. Їй вдалося домогтися відновлення Вознесенської церкви, незважаючи на те, що за чином чоловіка вона не мала на це права. 16 березня 1824 року, після 12-літньої перерви, у Вознесенській церкві в Басах відбулося богослужіння. На початку 1886 року маєток було продано вдові, В.П.Гамалій - рідний правнучці гетьмана Лівобережної України (1708-1722) І.І.Скоропадського. Нова власниця, отримавши від єпархіального керівництва дозвіл на продовження богослужінь у Вознесенській церкві, відремонтувала її, як і попередники, пам’ятаючи не тільки про власні потреби, але і про духовні потреби жителів Басів, яких у 80-х роках XIX століття налічувалося близько 600 осіб.


У 1890-х роках головний будинок був реконструйований К.Г.Шольцем у стилі англійської неоготики.Про подальшу історію садиби Штеричевої дізнаємося з меморіальної дошки, яка була встановлена біля входу до головного будинку. В ній зазначалося, що "на початку ХХ ст. садиба належала Б.В.Золотницькому та С.Н.Штейнеру".


Сумський краєзнавець В.Комаров, також повідомляє, що після 1903 року господарем садиби став поміщик із с.Залізняк Б.В.Золотницький. Приблизно саме в цей час закрилася домова церква, яка проіснувала близько 100 років. Існує версія, що у 1905 році новий власник влаштував у будинку пожежу, щоб отримати страховку. Незабаром після цього садиба й була продана С.Н.Штейнеру, представнику страхового товариства "Росія" в Сумах. Він провів черговий ремонт і був власником цієї нерухомості до 1917 року. Найбільшої шкоди інтер’єру будинку завдала пожежа, що сталася у 1942 році, в період німецько-фашистської окупації міста.


Не дожили до наших днів багато споруд садиби, а збережений двоповерховий палац - пам’ятник архітектури сильно змінився, переживши пожежі, реставрації та ремонти. На сьогодні він є пам’яткою архітектури національного значення і має охоронний №1542. До недавнього часу в головному будинку розташовувалося кардіологічне відділення ЦРБ. Зараз цей палац орендує фірма "Цант".


Палац - головний будинок садиби - двоповерховий, цегляний, обштукатурений, з ризалитами і вежею, що примикає до східного кута будинку. Вежа восьмигранна, п'ятиярусна. Четвертий ярус завершений декоративними машикулями, що несуть круговий видовий майданчик з металевим обгороджуванням. Верхній ярус завершений декоративними машикулями із зубцами-мерлонами.




У інтер'єрі представляє інтерес вестибюль з двохмаршевими парадними дубовими сходами. Стеля і північно-східна стіна вестибюля прикрашені ліпленням. На стелі ліплення має поліхромне розфарбовування.




Господарські будівлі:




При підготовці матеріалу використано статтю Я.В.Литвиненка "З історії садиби П.Штеричевої): http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/20131/1/Lytvynenko.pdf

дивіться також:
Суми, ч.1: Сумин город
Суми, ч.2: Покровська площа і Перекоп
Суми, ч.3: "Новоє мєсто"

http://andy-travelua.livejournal.com/469475.html

Оновлена розповідь та фотогалерея Старої фортеці та Нового замку в Кам'янці-Подільському.



В мене на сайті

http://andy-travelua.livejournal.com/468291.html

початок тут:
Суми, ч.1: "Сумин город"
Суми, ч.2: Покровська площа і Перекоп

Історична частина Сум, що має назву "Новоє мєсто", відгороджена від центру міста річкою Сумкою. Туристи сюди доходять рідко, проте, як на мене, це - найцікавіша і найзагадковіша частина Сум. Незважаючи на свою назву, це один з найстаріших районів міста, який почав забудовуватися ще наприкінці XVII ст. Козаки Сумського слобідського козацького полку, які проживали тут, сформували окрему Новомістенську сотню. Після ліквідаціїполку мешканцями “Нового мєста” переважно були нащадки козаків компанійців і підпомочників — військові обивателі. Сам район нагадував здебільшого сільське поселення: він забудовувався хатами-мазанками,вкритими соломою, в оточенні садів та городів.


Свій вигляд “Новоє мєсто” змінило у другій половині ХІХ ст., що було пов’язано з заснуванням на його околиці Павлівського рафінадного заводу, купівлею заможними городянами в колишніх мешканців ділянок під забудову розкішних приватних будинків, будівництвом середніх навчальних закладів, медичних установ, культових споруд тощо. І досі район “Нового мєста”, не дивлячись на все більш відчутне архітектурне звучання сучасності, зберігає старовинну атмосферу повільного життя повітового міста кінця ХІХ — початку ХХ ст., свідком добробуту і респектабельності його мешканців.


Головною вулицею “Нового мєста” є Троїцька, уздовж якої розташовані всі багаточисленні пам'ятки цієї історичної частини. Відзазу за мостом через Сумку знаходиться комплекс будинків колишньої ре иденції та контори фірми “І. Харитоненко з сином”, зведених наприкінці ХІХ ст. з добудовами початку ХХ ст. в класичному стилі (Троїцька, 4).


Багатством архітектурних рішень вирізняється колишня садиба Харитоненків з бароковими і неоренесансними елементами (1890–1891 роки). Сьогодні садиба активно відновлюється:


Поруч розташований службовий корпус (1880–1910 роки):


На розі вулиць Троїцької та Псільської розташувався католицький костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії, освячений у 1911 р. (Троїцька, 6). У 1890-ті Павло Харитоненко подарував ділянку землі німцям та іншим іноземцям, які відбудовували Суми в кінці XIX — поч. ХХ ст. і сповідували католицьку віру, для того щоб ті збудували католицький костел. Надалі він здійснював фінансову допомогу у будівництві цього храму. Цікаво те, що сам Павло Іванович був православним, але дотримувався віротерпимості. 1900-го року від земства було отримано дозвіл на спорудження костелу. У 1901 році почалося будівництво храму, проте через фінансові труднощі його було добудовано лише через десять років. Консекрував костел Могилевський вікарний єпископ Ян Ципляк, після цього храм отримав офіційний статус каплиці-філії Харківського собору Успіння Пресвятої Діви Марії.


Костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії являє собою невеликий храм у готичному стилі, збудований з червоної цегли. Дах будівлі високий, повернутий торцем до вулиці. На бокових фасадах розташовані пілястри та стрільчасті вікна. Також над входом (центральним порталом костелу) міститься вікно-роза. Сам портал має цікаве архітектурне рішення і дуже схожий на портали середньовічних костьолів. На високому фронтоні розташована стрільчаста арка, на якій зправа та зліва містяться по одній невеликій башті.


За радянської влади костел був закритий. Під час німецько-радянської війни, коли місто захопили німці, храм на деякий час був відкритий, адже більшість військовослужбовців були католиками. Після того як до міста повернулися сталіністи, костел був знову закритий. З 1945 по 1953 роки будівлю використовували як обласний краєзнавчий музей, потім колишній костел став спортивним залом Сумського педінституту. У 1972 році храм був спортивним залом школи №8. У травні 1994 костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії був повернений вірянам. 1998 храм консекрував єпископ Я. Пурвінський. У 2000-их роках у костьолі проводяться служби українською та англійською мовами, також при храмі діє католицький виставковий центр. Доволі активна громада костелу.

Поруч з костелом зберігся будинок ксьондза:


На вулиці Псільській, що йде вбік від костелу, збереглося декілька старих провінційних садиб заможних мешканців.

Садибний будинок Богдановичів (ХІХ ст.), вул. Псільська, 2:


Особняк Кайдановського (1910-ті роки), вул. Псільська, 4:


Будинок Ліщинських (кін. ХІХ ст.), вул. Псільська, 6:


На протилежному від костелу боці вул. Троїцькою розташувалася ціла низка колишніх навчальних закладів. Мабуть, найошатнішою спорудою є будинок колишнього міського чотирикласного училища (поч. ХХ ст.), а нині Сумської облспоживспілки, пофарбований у блакитний та білий кольори і прикрашений пілястрами з корінфським ордером (Троїцька, 1).




За ним знаходиться комплекс Олександрівської чоловічої гімназії (1873 — поч. XX ст.). Заснована у 1870 р. на базі повітового училища як прогімназія, ця школа у дореволюційний час була провідним середнім навчальним закладом міста.
Головний корпус Олександрівської гімназії (Троїцька, 5) відрізняється стриманістю фасадів:


Незвичайним в архітектурному плані є другий корпус гімназії, колишній гімназійний пансіон, побудований у 1882 р. на кошти полковника І. Федоровського (Троїцька, 3). Він схожий на казковий, ніби перенесений із Франції епохи Людовіка Короля-Сонце замок, який вражає витонченим декором стін, ліпними колонками, орнаментом і стрілоподібними баштами і щипцями. Конус даху завершується вигадливим флюгером із датою побудови пансіону.


В подібному неоготичному стилі зведений і одноповерховий флігель гімназії (кін. ХІХ ст.).


Наприкінці 1880-х років на кошти дружини І. Г. Харитоненка Наталії Максимівни для дівчат сиріт був відкритий дитячий притулок Відомства установ імператриці Марії (Троїцька, 20). Тут дівчатка віком від 7 до 17 років отримували релігійно-
моральне виховання, опановували навчальну програму однокласних училищ та оволодівали мистецтвом рукоділля і домашнього господарювання. Пізніше навчальна програма була розширена до гімназійного рівня з початковою педагогічною освітою. Нині тут розташовується один із корпусів Сумського 1-го пологового будинку. Будинок прикрашений об’ємною рустикою кутів та ризаліту, зубчиками карнизу, лучковими перемичками та іншими декоративними елементами.


Перлиною Сум є пам’ятка архітектури національного значення - трьохпрестольний Троїцький собор, який справедливо вважається одним із найкрасивіших храмів України.


У у 1827 році неподалік від сучасного Троїцького собору поміщики Линтварьові звели кам'яну двопрестольну церкву. На початку ХХ століття Павло Харитоненко вирішив розширити преміщення церкви. Проект нового храму Павло Іванович спочатку запрошує створити Олексія Щусева. Однак, врешті-решт, було затверджено інший проект, створений сумським архітетором Карлом Шольцом.


6 травня 1901 року відбулося закладання Троїцького собору. Взагалі будівництво храму продовжувалося до 1915 року, але так і не було завершене, бо забирало досить багато грошей, тому Харитоненки будували церкву з перервами. 26 вересня 1914 року мало відбутися освячення собору, однак воно було перенесене через смерть мецената церкви Павла Харитоненка, а пізніше вже так і не відбулося, бо Російська Імперія сильно зав'язла в Першій світовій війні і владі вже було не до духовних святинь.


У 1976 році почалося реставрування Троїцького храму, яке закінчилося 1988 року. Під час реставрації було встановлено орган, а сама церква представляла з себе музей. У 1996 році більшу частину собору передали парафіянам, але в храмі ще залишався орган, який у 2007–2008 роках перенесли до Сумської філармонії.


Храм — одноярусний, чотиристовпний, квадратний в плані, має чотири каплиці, проте вони мають більше не релігійний, а світський характер. До західної частини храму примикає чотириярусна дзвіниця. Пілястри та портики дзвіниці коринфського ордеру, в деяких елементах оформлення можна прослідкувати стиль бароко. Та й взагалі, архітектура Троїцького собору поєднує елементи різних стилів.


Цікавим фактом є те, що зразком для створення Троїцького храму стали такі відомі пам'ятки архітектури Санкт-Петербурга як Ісаакіївський та Троїцький собори.


По периметру церкви міститься карниз, який зроблено в класичному стилі. Каплиці ж збудовані в бароковому стилі. Майстерно виконані рослинні орнаменти, пілястри, карнизи та картуші.




За собором знаходиться парк, заснований Іваном Асмоловим (1844–1918), сумським підприємцем і меценатом. Його стараннями в місті було створено чудовий куточок рукотворної природи в ландшафтному стилі з рідкісними видами дерев, альпійськими гірками, пейзажними галявинами і виритими ставками з фонтанами. І. Асмолов на території парку побудував архітектурний комплекс, з якого нині збереглися два будинки.


Один із них, т.зв. “блакитний корпус” (будинок фарбують у блакитний колір в унісон до бань Троїцького собору) - палац, збудований в еклектичному стилі (неокласицизм і модерн), був садибою Асмолових (пл. Троїцька, 14). Завдяки своєму пишному декору та складній композиції, що просторово збільшує об’єм споруди, цей будинок нагадує невеликий палац і, одночасно, заміську віллу.


Навпроти північної околиці парку можна побачити архітектурний комплекс дитячої лікарні Св. Зінаїди (нині тут розташовується туберкульозне відділення Сумської міської дитячої клінічної лікарні Св. Зінаїди й управління охорони здоров’я облдержадміністрації; Троїцька, 57).


Він був побудований за заповітом І. Г. Харитоненка, котрий доручав синові заснувати у Сумах дитячий лікувальний заклад на 20 ліжок. У 1896 р. будівельні роботи закінчились. На території України сумська лікарня стала четвертим подібним закладом після відкритих раніше у ХІХ ст. подібних медичних закладів у Львові, Харкові і Києві.




Комплекс лікарні був зведений із використанням елементв англійської готики. Будівлі вирізняються високим рівнем архітектурного рішення, використанням стрілчатих форм, півколон і важких віконних лиштв, стилізацією ризалітів під вежі з кутовими зубчатими башточками.




Бічний корпус:


Господарський флігель:


Інфекційний корпус:


На Троїцькій, а також суміжних з нею вулицях, збереглися ошатні садиби знаних городян. Найпоказовіша з них - особняк Шрейнера, кін. ХІХ - поч. ХХ ст. Нині тут розміщується ресторан (Троїцька, 15):


Неоренесансний будинок Крінера, 1890–1891 роки, нині - кафе, Троїцька, 33):




Дитяча аптека з характерним ганком у неруському стилі, поч. ХХ ст. (Троїцька, 51):


При підготовці розповіді використано путівник Guidebook “Суми. Запрошуємо до знайомства” (автор - Кудінов Дмитро Валерійович)

http://andy-travelua.livejournal.com/467922.html

початок тут: Суми, ч.1: "Сумин город"

Сьогодні продовжимо знайомство з історичним центром Сум, розпочате у минулій розповіді. Почнемо з Покровської площі, на якій закінчуються центральні вулиці міста - Соборна, Воскресенська і Кооперативна. Покровська площа, названа так на честь церкви, яка розташовувалася на ній, виникла на місці замкової еспланади — вільному місці, що розділяло замок і міський посад, і до 1970-х років вважалася головним майданом Сум. Її ансамбль формувався у різні епохи, тому тут особливо відчувається співзвучність старовини і сучасності. Вздовж площі розташовані два сквери.

Окрасою м. Суми, його неофіційним символом, є альтанка, збудована на початку минулого століття за кресленням М. Щавельова. На цегляному восьмигранному цоколі піднесена ажурна дерев’яна конструкція, оздоблена багатьма декоратив-
ними елементами, які надають їй витонченості та легкості. Її діаметр — 6 м, висота — 10 м.


Сумська альтанка має символіку трипільської культури, язичні символи сонця та родючості, а також символи юдаїзму та Хрест. На перший погляд, вони не мають нічого спільного між собою, але це не так. Наприклад, Хрест крім відомого всім поняття Християнства, означає символ порядку, а шестикутна зірка — символ чоловічого та жіночого початків.


Неподалік від альтанки збереглась ще одна подібна споруда - дерев'яний кіоск поч. ХХ століття:


Напроти альтанки знаходиться одна з найцікавіших споруд Сум - будинок колишньої земської управи (1886 рік).


Ця споруда вирізняється півкруглим виступом, що нагадує вежу, а також фігурами каріатид, які підтримують балкон другого поверху. З 1920-х років в будівлі розташовано краєзнавчий музей.




В старому сквері ще у 1899 р. було встановлено пам`ятник цукро-заводчику, почесному громадянину м. Суми Івану Харитоненку (1822–1891), співзасновнику Цукрового синдикату, власнику фірми “І. Г. Харитоненко з сином”, міському голові м. Суми у 1867–1873 рр., відомому меценату, за життя якого Суми перетворилися на упорядковане місто. Скульптура І. Харитоненка роботи відомого російського майстра О. Опекушина не збереглася. Після Жовтневої революції
пам’ятник був демонтований, а на його місці в радянський період змінювалися одна за одною скульптури Лєніну. У 1996 р. на старому постаменті з фінського граніту була встановлена бронзова копія “Харитоненка” сумського скульптора А. Івченка.


У сквері перед художнім музеєм встановлена контактна скульптура “Веселий сумчанин” (ск. Б. Люклян, 2012), прототипом якого став шоумен, керівник КВНівського руху в Сумах Володимир Кривопишин (1959–2012).


У 2012 р. у глибині скверу споруджено фонтан “Покровський”: струмені води підіймаються з землі на різний рівень, формуючи ступінчатий водний об’єм, що узгоджується з контуром пам’ятника цукру, який знаходиться неподалік (ск. О. Шевченко, В. Довгалюк, 2010). Композиційно він нагадує пресовані кубики цукру, який виготовлявся на рафінадному заводі в Сумах. Цей монумент — данина колись провідній галузі промисловості Сум. У місті працював найбільший у пореформений період рафінадний завод в Європі, заснований у 1869 р. На початку ХХ ст. Суми по праву називалися “столицею цукрового королівства”. Сходи, якими можна піднятись на гору пам’ятника символізують прагнення до успіху, співзвучне девізу на гербі Харитоненків: “Працею звеличуюсь”.


Покровська площа розділяє собою два історичні райони міста — Город і Перекоп. Свою назву район Перекоп отримав від глибокого рову, заповненого водою, який з’єднував Псел і Стрілку і надавав Сумській фортеці додаткових переваг в обороні. Головною вулицєю Перекопу є Петропавлівська - продовження вулиці Соборної. Саме на ній розташована основна частина пам'яток Перекопу.


Головна цікавинка Перекопу - палацовий комплекс Суханових-Сумовських. На початку 1890-х років сумський підприємець-меценат Микола Суханов розпочинає будівництво садиби для своєї родини. Будівля була закладена на розі Думської (нині Першотравнева) та Петропавлівської вулиць. Архітектурний ансамбль складався з двох споруд: конторського будинку та житлового. У 1895 році будівництво було завершено. Садиба оснащувалася за останнім словом техніки, включаючи електричне освітлення. Між центральною будівлею та конторою до нашого часу залишився підземний хід. Пізніше садиба стала власністю знатної родини Сумовських. Син останньої власниці будинку, Оскар Гансен, встиг під час Першої світової війни сховати колекцію декоративно-вжиткового мистецтва, яка пізніше увійшла до зібрань Сумського художнього музею.


Садиба милує око кожного перехожого своєю архітектурною довершеністю, пластичністю ліній та неабияким смаком архітектора. Двоповерховий будинок являє собою міні-палац.


Перший поверх рустований під так звану "шубу". Другий зроблений за всіма канонами класичної архітектури: це й пілястри коринфського ордеру, і напівколони, і всіляка ліпнина декоративного характеру (гірлянди, рельєфні модульйони, віньєтки, картуші та рослинні орнаменти). Вікна будівлі мають у своєму оформленні сандрики та замки в арочних прорізях, у вигляді голови царя звірів-лева. Також над центральним входом виступає невеликий балкон (справа та зліва від нього міститься ще по дному балкону з балясинами).


Конторський будинок, який входить до архітектурного ансамблю садиби, розташований на перетині вулиць Петропавлівської та Першотравневої. Ця одноповерхова будівля має карниз із ліпними кронштейнами; стінки розділені пілястрами та вікнами прямокутної форми. Будинок має підкреслений парадний вигляд.


Будівлі доповнюють одне одного в архітектурному сенсі та об'єднані металічною огорожею з відштукатуреними цегляними стовпами.


Брама садиби:


На перехресті вулиць Петропавлівської та Академічної можна побачити ще декілька цікавих пам'яток. Передусім, виділяється триповерхова споруда 2-го корпусу Академії банківської справи. Вона була зведена в 1914–1917 рр. в стилі класицизму за проектом архітектора міністерства юстиції Російської імперії В. Пруссакова для Сумського окружного суду. Центральний вхід корпусу виділений ризалітом із шістьма напівколонами з корінфським ордером та фронтоном.


Навпроти нього знаходиться 3-й головний корпус Академії банківської справи, що являє собою складну в плані еклектичну споруду. Корпус зведений у 2001–2008 рр. на місці колишньої садиби Кондратьєвих, в якій тривай час одночасно перебували пожежна частина, міська дума й окружний суд (будинок зруйнований на початку 1980-х років). В основу проекту покладено зовнішній вигляд будинку-попередника.


За адресою вул. Петропавлівська, 63 знаходиться парадний будинок Сумської обласної філармонії, колишній дім дворянського зібрання, побудований на початку 1890-х років. Він оздоблений багатим декором, стрічкою меандру, ліпними гірляндами, симетричними балконами із фігурними штахетами та чотиригранними банями.


На сцені філармонії виступали видатні виконавці з різних країн світу, в тому числі оперні співаки Ф. Шаляпін, С. Лемешев, Л. Собінов, трупа Міланської опери, а також учасники фестивалів “Органум” і “Бах-фест”, що проводяться в
місті, починаючи з 1993 р.


У глибині кварталу, між вулицями Береста й Антонова, розташувалась будівля ЗОШ №4, що нині знаходиться на реконструкції (Петропавлівська, 79). Це один з найстаріших навчальних закладів м. Суми. У 1873 р. він був відкритий як реальне училище, яке мало механічне і хіміко-технічне відділення й готувало учнів до вступу у технічні виші. Училище мало домову церкву в ім`я Олександра Невського і добре обладнану хімічну лабораторію.


По вул. Петропавлівській та з’єднаних з нею вулицях зберігся ряд садиб, що раніше належали окремим іменитим городянам. Зокрема, будинок садиби Чурилових, зведений у стилі неоренесансу з багатим декором і маскаронами.




По вул. Петропавлівській 62 знаходиться колишня головна гімназія М.І.Ізмайлова (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.):


Житловий будинок кін. ХІХ ст.:


При підготовці розповіді використано путівник Guidebook “Суми. Запрошуємо до знайомства” (автор - Кудінов Дмитро Валерійович)

http://andy-travelua.livejournal.com/467406.html