Збірку «Старша Едда» («Королівський список») знайдено в 1643 році. До її складу входили анонімні пісні. Творами збірки тематично сформовано дві групи: героїчні й міфологічні.

Героїчними піснями («Стара пісня про Сігурда», «Стара пісня про Атлі», «Друга пісня про Гудрун», «Слово про Вйолунда» та ін.) синтезовано два протилежні начала – наближення до ідеалу та віддалення від нього, взаємодію позитивних та негативних емоцій. Цей синтез передає напруження, протистояння, насичує твори емоційно-образною пульсацією. У піснях цієї тематичної групи відтворено історію давньо­скандинавських народів, героїчні й трагічні її сторінки, що відбивають міжусобні конфлікти, освоєння нових земель тощо. Увагу зосереджено виключно на героєві, його життєвій позиції та долі. Культ героїзму насичує й ті твори, у центрі яких звичай викрадення нареченої, пошук скарбів, пограбування. Ліричний суб’єкт цих творів – натура опти­містична, дійова, не здатна впадати в розпач; його вирізняє незгасна енергія, воля до бою, протистояння долі. Магістраль­ний мотив героїчних пісень – поєднання особистого життя з інтересами роду в формі визначеної наперед долі героя.

Особливістю героїчних пісень «Старшої Едди» також є увага до жіночих образів, у характерах яких домінують сила, відчайдушність, здатність до рішучих дій («Коротка пісня про Сігурда», «Друга пісня про Гудрун» та ін.). У творах відсутня межа чоловіче-жіноче. У формах жіночого типу свідомості змодельовано тогочасні уявлення про честь, панування кровних зв’язків, помсту, яка вважалась вищим обов'язком людини.

Міфологічні пісні («Сни Бальдра», «Віщування Вйольви», «Словесна чвара Локі» та ін.) несуть у собі пам’ять про минуле, дозволяють наблизитися до глибинних коренів духовності скандинавів. Міфо-релігійна свідомість народу доби розпаду родового ладу відбилась на версії створення світу, походження богів та людини. У порадах Високого, віщуваннях Вйольви, мові Вафтруднира, Грімніра репрезентовано нашарування язичницьких вірувань і культу, форми та специфіка їхнього існування у свідомості та повсякденному житті народу.

Уявлення про першоджерела світобудови (воду, вогонь, землю, повітря) відіграли першочергову роль у формуванні картини світу давніх людей. Твори містять сюжети, які стверджують «сродність» людини та універсальних ритмів буття. Сфера «космологічного й космогонічного для міфопоетичної свідомості дуже широка, оскільки вона ототожнює <…> природу (макрокосм) і людину (мікрокосм): людина створена з елементів світобудови, або навпаки, – Всесвіт походить із тіла першолюдини». Відтак, у еддичній поезії простежується світовідчування космічності людини, де все суще причет­не до космосу, пов'язане з ним, виходить із нього.

У глибинах архаїчної свідомості утворилося уявлення про світ як ряд протилежних сутностей. У піснях «Старшої Едди», незважаючи на певну мозаїчність, вони стали універсальним засобом відображення моделі світобудови давніх скандинавів. Ці «бінарні опозиції: небо – земля, світло – темрява, праве – ліве, життя – смерть, чоловіче – жіноче тощо» дозволили «первісній людині структурувати свої знання про світ, фіксуючи таким чином у ньому певні закономірності». Пари полярних властивостей визначили й побудову простору в міфопоетичній традиції. Він є досить структурованим, об'єднує чотири складові: дві про­сторові (горизонтальна та вертикальна) та дві часові (космо­гонічна й есхатологічна).

В основу організації горизонтальної площини покладено відносно автономні світи. Їхнє розташування та зовнішній обрис обумовлені особливостями первісного мислення людей, підвалини якого складає поділ на своє (зрозуміле) та чуже (вороже). Горизонтальний план є віддзеркаленням міфологічних уявлень етносу. Кельти вірили, що всесвіт побудовано за тими ж законами, як і їхнє традиційне житло. Тому в центрі світобудови знаходився Мідгард – земля, яку населяли люди. Переважно аграрний спосіб життя давніх ісланд­ців обумовив назву цієї території – «серединна садиба».

У результаті опанування оточуючого світу за допомогою уяви сформувався погляд на незнане, неосвоєне довкілля. Воно лякало, видавалося таємничим, сприймалося вороже. Цей світ названо Утгардом («те, що знаходиться за огорожею»). Уважалося, що цей простір овіяний мороком, темрявою непроглядною, а населяють його злі чудовиська та велетні з надзвичайною фізичною силою й витривалістю. Крім того, в океані навкруги Утгарда звився кільцем світовий змій.

У вертикальній структурі світу представлено різнорівневі просторові локуси: небо, земля та підземелля. Їх смислова ієрархія чітко окреслена. В Асгарді живуть боги-аси, які перебувають на вищому щаблі в порівнянні зі світом людей. Мідгард і небесний світ з’єднані мостом-веселкою. У земних глибинах мешкають карлики, які володіють незлічимими скарбами. Підземне царство, як і північ, асоціювалося в людей із безоднею Вічності, місцем перебування померлих богів та предків.

Домінантою вертикальної площини світу є космічне світове дерево Іггдрасиль. Уважається, що під його корінням живуть норни – богині долі; дракон Нідхегг, який гризе підземне коріння ясеня; потерпає від покарання злий Локі та ін. «Культ дерева наявний у багатьох народів. Він пов'язаний із образом дерева-захисника. Під деревом молилися, їли, відпочивали, помирали. За деревами ховалися від ворогів. Довголіття дерева підносило його над життям людей і тварин. Рослини, що несли в собі часточку плідної сили природи, були мовби гарантом її сприятливих впливів на долю людини»

МОДЕЛЬ СВІТУ

Серия сообщений "литература Средневековья и Возрождения":
Часть 1 - Старша Едда
Часть 2 - Фриг (пантеон скандинавских божеств)
Часть 3 - Шекспир!
Часть 4 - Героини Шекспира (старые гравюры)
Часть 5 - Гамлет: сила слабых
Часть 6 - Кристофер Марло