божественного гамлета, ним проілюстрованого, ви вже бачили. тобто не так - я викладала фото, ви вже могли його бачити. як ні - то раджу, воно прекрасне.
поки шо, в принципі, читання цього божественного гамлета обмежується для мене насолодою від кількох сторінок андруховицького перекладу й далі - гортанням книжки, розгляданням фантастичних ілюстрацій і німим захопленням від того, наскільки владислав єрко все робить _так, як необхідно_. про жодне відчуття зайвини не йдеться - його точність вражає. навіть комашки на сторінках - кожна на своєму місці, там, де без неї було би зовсім не те.
видання а-ба-ба-га-ла-ма-ги, таким чином, зовсім синкретичне - гамлет перетворився на напівкартину. і це прекрасно, це змушує розуміти його в якихось інших вимірах.

отаке - про гамлета. але пост буде не тільки про нього. пост буде про художника-ілюстратора владислава єрка, про взагалі чи не найкращого українського (у моєму особистому рейтингу поярков усе-таки ділить з ним перше місце) художника-ілюстратора. і про його роботи, які мало назвати талановитими.
перша порція, яку ви тут побачите, - це ілюстрації до а-ба-ба-га-ла-ма-гівських "казок туманного альбіону". решта буде згодом.

почнемо з класичного юнака з обкладинки...



більше...

я, здається, тепер шарю, як сюди засовувати відео.
на честь цього - шматок абсолютно іксклюзівного кіна. закрита презентація "шахмат для дибілів" у львові в нас на квартирі :)
файно було... люблю форум видавців, от.




читає simply_ivasyk, роль масовки виконує я, знімає то все бізабразіє vigilia_fida.

*оскільки виявилося, шо я справді знаю, як сюди засовувати відео, тег "кіно і люди", ймовірно, стане часто вживаним - я вже давно планувала затусовувати сюди прекрасну відеопоезію.

здається, знайшлася досконала музика на цю осінь.
це таке прекрасне, шо я навіть не можу про нього говорити.



новий альбом чудового, з дитинства (хє-хє, а не так уже й давно воно було, те дитинство) мною гаряче любленого гурту Haggard - Tales Of Ithiria.

під катом - різна інформація й посиланнячка для скачування

колись давно це вже тут пробігало. з тими самісінькими висновками - про те, шо самі слова дуже відносні, значно важливіше, як вони сказані. чи не тому часом стає некомфортно, коли люди починають писати без смайликів? ;)
отож, невеличкий репостинг для тих, хто цього ше не бачив, і для тих, хто вже бачив, але встиг забути. роботи ZoharWorks, знайдено в omami.ru.



більше...

кава з корицею - така катастрофічна осінність...



ще...

залишати якорики в надії про те, шо він колись це знайде і якось прочитає. не знаючи насправді, шо далі, бо далі тільки дві можливості: або він якимись екстрасенсорними зусиллями зрозуміє, шо то про нього, шо нітрохи не допоможе, або ж не зрозуміє чи принаймні вирішить, шо не про нього, бо справді, ну як же ж можна таке - про нього? аналогічно, це не допоможе ніяк. допомогти собі вдасться тільки й виключно самостійно. перебісившись, наприклад.
перечитувати все, ним написане, шо тільки можна знайти, завчати напам'ять шматки фраз, шоби говорити його словами, шоби мати його в собі хоча б у такий спосіб.
найдивніше, шо він навіть сниться серафічно. майже без дотиків, хіба - як результат марення його красивими руками - у переплетенні пальців. чомусь здається, шо цілувати його навіть у сні можна тільки, якшо він дозволить. так кумедно - чому б, справді, не підійти і не спитати: "а можна, я вас цілуватиму, коли ви мені снитиметеся?" і спостерігати за реакцією. і розуміти, шо цього звести на жарт - не вдасться.
це якась хвороба, яку треба переходити, як нежить. яку треба витримати, як осінь. з якою, мабуть, навіть можна боротися, але в тому й біда, шо боротися не хочеться - це як коли грип стає чудовим приводом годинами сидіти в обіймах теплої ковдри й дивитися фільми під липовий чай. хоч і не зрозуміло, шо мені з цієї хвороби, крім тужних снів і перечитування всього, ним написаного, шо тільки можна знайти.

красива жінка і красивий автомобіль. шото мене на неї зовсім потягло...



+5

одна з тих жінок, про яких хочеться понити, шо зараз таких не роблять. усе-таки роблять, але в дуже обмежених кількостях.



більше...

В колонках играет - новий альбом мятли. гут.
Настроение сейчас - dazed and confused (c)

мене оточують знаки.
почала читати лотреамона - у френдстрічці з'явилися записи про шрами на щоках і про роздирання плоті нігтями, причому останній - дуже дослівно близько до того, шо я напередодні читала.
спробувала вигадати акровірша на "сто сім років самотності" (як варіант - сто один, і ну вас, я й сама знаю, шо це затаскано, банально і всьо таке, але хочеться) - і майже одразу після того побачила афішку вистави за маркесом (до речі, треба до неї пригледітися, може, там шось вартісне).
про вагнеріанські асоціації вже мовчу.
у голові - фраза з "білого": я відчуваю, як зі мною відбувається шось дуже важливе, і це мене лякає.
але ше в цей момент мене лякає, шо мій журнал з такими темпами скоро перетвориться на нормальний журнал, куди різні люди викладають різні геніальні роздуми й нетлінні рефлексії.
тому всьо, закругляюся. ото зараз піду і запощу... гарну тьотю, наприклад. так вам і треба.

він став моїм ідеалом чоловіка, коли я вперше їх почула. дев'ятий клас, другий семестр. чи кінець першого? ммм... нє, таки другий - тоді ж у мене з'явився гараж інкорпорейтед з красивенними фотками. і зробилося ясно, шо кращого претендента на ідеал не буде.
і нема поки шо, до речі. він досі лишається чимось святим і прекрасним. цього року, правда, не пила за його здоров'я третього серпня - але я вже просто не п'ю.
отак. дивіться. джеймс аллан хетфілд.



ще...