спроба перекладу із дуже гарного вірша марціна свєтліцького. збірка "zimne kraje", написаний у 1988.

Апокриф

Маленький Ісусик був нестерпний такий хлопчисько.
Одразу було помітно, що він не зовсім звідси.
Стада бабць точили про нього ляси
в супроводі тогочасних забобонних жестів.

У того хлопчиська була ненормальна пам'ять:
він пам'ятав детально весь космічний порядок
і використовував його на свій
виснажливий і незрозумілий лад.

Він вривався до ровесників із палицею в долоні,
влаштовуючи революції,
або перетворював злостивих бабусь
на птахів і мохи.

Батьки часто відводили сина в бік
і занепокоєно придивлялися до нього –
тоді він застережно підносив палець
і, знічені, вони поверталися до щоденної праці.

Тепер він висить на стінах між квітками
і над кушетками ліцеїсток,
його поглинули ті самі бабці,
ним користуються чоловіки в сукенках.

Але це, здається, не надто його турбує.
Він сидить на краю, б'ючи палицею об палицю.
Падає зірка, а інша
здіймається.

оригінал

такий гарний вірш коена про минущість – і водночас хорошість – слави земної.
мені від нього чомусь радісно.

verbava –
***

У старому жовтому сонячному світлі
я проходжу до кухонного столу
де вірші про мене
лежать поруч із книжками
в яких я записаний
між мертвих і майбутніх Диланів

Ти ж розумієш
я не поспішаю проминати
Світло старе і жовте
та повінь де я трудився
дистилюючи по краплинці
у занедбаній маленькій лабораторії
що зветься моїм талантом

Я стою там мрійний спотілий
(ти знову в мене закохалася б)
мрію про сорочку краватку
білий костюм життя
нове життя в теплому місті
далеко від заздрісних занять
писемною мовою

Ти тільки глянь що літо
зробило з ромашками в моєму дворі
Їхні рештки мусять нагадувати мотлох
багатьом прихильникам капусти
(і якщо бути зовсім чесним
то й багатьом прихильникам ромашок)

(фото жовтого сонячного світла – brujo)

оригінал

ше шматочок із коенової поезії - точніше, цього разу не поезії навіть, а так.

verbava -
Пісня рогоносця

Якщо це схоже на вірш,
одразу тебе попереджу:
це не має бути вірш.
Я не хочу нічого перетворювати на поезію.
Її роль у цьому відома мені,
але зовсім не турбує зараз.
Це між нами двома.
Особисто мене не гребе, хто почав;
насправді я сумніваюся, чи мене взагалі гребе.
Але щось же сказати потрібно.
Усе-таки ти напоїв її пивом,
привів до себе, увімкнув правильну музику –
й через годину-другу все скінчилося.
Я знаю багато про честь і пристрасть,
але, на жаль, там не було ні того, ні іншого:
тобто, я певен, пристрасть була,
і навіть трошечки честі,
але йшлося про те, щоб наставити роги Леонардові Коену.
Чорт, це можна адресувати вам обом.
Я не мав часу писати більше.
Треба було молитися,
треба було чекати біля вікна.
Повторюю: йшлося про те, щоб наставити роги Леонардові Коену.
Мені подобається цей рядок, бо в ньому – моє ім'я.
А нудить мене від того,
що все так, як було раніше:
я досі начебто друг,
я досі ніби коханець.
Ненадовго, щоправда,
ось чому я це вам двом розповідаю.
Річ у тім, що я перетворююся на золото.
Кажуть, це довгий процес;
кажуть, він поетапний.
Просто щоб ви знали – я вже став глиною.

оригінал

art by Kelly McKernan

verbava -
1. Тотеми (з циклу "Предмети з дерева й каменю")

Ми пішли до парку,
де зібрано дерев'яних людей:
статичний натовп
викорчуваних і пере-
саджених.

Їм відновили обличчя,
насвіжо пофарбували.
На їхньому фоні
інші дерев'яні люди
позували для фотографій;
поблизу, в новому кіоску,
продавали сувеніри й репродукції.

Один із цих людей був справжній.
Він лежав на спині, роздавлений
раптовими падіннями осені чи
нудьгою м'яких зим.
Тільки одна його голова
лишилася неушкоджена, та й вона
вже почала гнити.
Але в цьому ставанні
дерева землею,
у нищенні
проглядало життя,

якого бракувало зітнутим під корінь
випростаним фігурам.

Нам, вічним спостерігачам,
туристам іншого типу,
нам нічому було поклонятися;
жодної фотографії, жодного
літнього небесного фетишу, жодної
листівки, з якої ми
дивилися б,
усміхнені.

Для нас майже не лишилося
живих тотемів,
і мимохідь
крізь скло ми помічаємо

мертві дерева на випалених луках,
мертве коріння в обіймах болота.

оригінал

a crop of image by gerafix

моє:

Черевик у петлиці

Я стоптав черевики в поспішаннях щоденних,
І в мені тепер - сонце, себепевність і сміх.
Молодий, геніальний, йду з руками в кишенях,
Мало світу для кроків семимильних моїх.

Не спинити нікому мене, не злякати -
Щось несе мене, вічне, моторичне, вперед.
Проминаю опудал елеґантних, фракатих,
Їм вклоняюся ґречно, поправляючи плед.

У крокетні - дебати щодо форми і сенсів,
Тут мистецька розмова по-дівоцьки проста.
Бо вони ще не знають: як з'явився Ясенський -
То померли навіки і Тетмаєр, і Стафф.

Бо вони ще не знають, бо вони ще не вірять.
Футуризм, поетичність - невідомого ікс.
Побіжімо, панянки, на свіже повітря —
Може, здасться смачнішим пообідній жур-фікс.

Пролетіло авто в білій хмарі бензину,
Шалик звився за вітром, наче юний вогонь.
Моя казка втекла поза гори й долини.
Ні про що не шкодую, хоча мав би, либонь...

Мені добре і мойо, що аж серце іскриться.
Світ за очі - куди б це? - йду такий, як вже є:
Молодий, геніальний, з черевиком в петлиці.
Хто за мною не встигне - луновчує: Адьє!

ще раз оригінал. про всяк випадок ;)

ніл гейман у моєму перекладі.
мені здається, шо вийшло симпатично.

/нил гейман в моем переводе.
кажется, ничего так получилось/.

ЗАМКИ

Ми ділимося казками –
не тільки як батько з дочкою, просто як люди.
Я всоте тобі починаю:
«Жила колись дівчинка, звана Золотоволоска,
бо в неї волосся було золотисте й довге,
якось до лісу пішла вона й там побачила…»
«Корів», - ти продовжуєш впевнено,
пригадуючи корів, яких бачила в лісі
колись біля нашого дому.
«Ну так, це можливо, корів вона теж побачила,
але головне – знайшла серед лісу будинок».
«Такий велетенський будинок», - ти мені кажеш.
«Та ні, він був зовсім крихітний, чистий, ошатний».
«Такий велетенський».
Ти впевнена, як і кожна дворічна дитина.
Хотів би я бути так само твердим у переконаннях.
«А й справді, там був велетенський будинок,
вона увійшла»…
продовження й оригінал...

verbava -
Квіти, які я лишив на землі

Квіти, які я лишив на землі,
яких не зібрав для тебе, -
сьогодні я приношу їх усі,
щоб вони росли вічно,
не в мармурі чи в поезії,
а там, де впали й зотліли.

І кораблі на врочистих пристанях,
велетенські й ефемерні, як герої,
кораблі, якими я не керував, -
сьогодні я приношу їх,
щоб вони вічно плавали,
не в моделях чи в піснях,
а там, де розбилися й потонули.

І дитина, на чиїх плечах я стою,
чиї прагнення я розбив
суворою царською дисципліною,
сьогодні я повертаю її
для вічної туги,
не у сповіді чи в біографії,
а там, де вона зростатиме,
стаючи лукавою й грубою.

Це не злість відволікає мене,
схиляє до відречення й зради:
це втома, я йду, бо втомився тобою.
Золото, слонова кістка, Бог, плоть, місяць...
Тепер я майстер переліку.

Моє тіло, колись таке шляхетне,
моє тіло стало музеєм:
ця частина - спогад від чийогось рота,
ця - від руки,
ця - від вологи, ця - від спеки.

Хто власник усього, чого він не зробив?
Я так само не причетний до твоєї краси,
як до кінських грив і водограїв.
Це мій фінальний перелік.
На останньому видиху - люблю тебе, я люблю тебе -
о, тільки рухайся вічно.

оригінал

цікавого щодо цього перекладу - кілька.
по-перше, тут знову glory. здається, поряд з orchads це його улюблене слово.
друге - мені стає легше відступати від букви, щоб передати дух (звісно, той дух, який я відчуваю). не знаю, чи корисно це для юного організму, але. я так почуваюся ближчою до коена.
по-третє, це джон донн. третій рядок четвертої строфи - пряма цитата з повною зміною сенсу (розумні люди називають це контрафактурою. гарне слово). ось як воно все в донна:

Sweetest love, I do not go
For weariness of thee,
Nor in hope the world can show
A fitter love for me...

страшно приємно, шо з цим місцем у мене сталася проблема й довелося шукати. самого перекладу це не змінило (звісно, можна було би процитувати український переклад донна, але я його не знайшла, якшо він узагалі є), але дуже мене порадувало як хронічного філолога.

мені подобається те, як я це написала. тому ловіть. обидва кліпи, про які я тут говорю, лежать під катом після тексту.
у тексті присутні девід бові, стінг і славой жижек, який має означати присутність лакана. такі справи.


«I’m Afraid of Americans» Девіда Бові – спроба психоаналітичного прочитання

Усі думки про «I’m Afraid of Americans», кліп англійського музиканта Девіда Бові, здавалися неповними, незавершеними, поки не з’явилася ідея порівняти його з іншою композицією, яка зображає англійця в Нью-Йорку (бо саме це місто присутнє на відео Бові) – звісно ж, зі Стінговим «Englishman in New York». Як тільки ці два відео стали поряд, з’явилося додаткове розуміння, яке, здається, допомогло відчитати в Бові додаткові сенси. Звісно, я не можу впевнено сказати, що «I’m Afraid of Americans» 1997 року – свідома репліка щодо «Englishman in New York» 1987 року, проте ремінісценції, безперечно, присутні; вони показують не тільки – й не стільки – зміну ставлення до американців за десять років, а й різницю самоусвідомлення двох музикантів (імовірно, цілих двох субкультур).

На початку кліпу Девіда Бові з’являється цікавий образ Джоні – такого собі збірного американця, якого наш герой спершу бачить на газетних сторінках, а потім у досяжній реальності. Бо як би не звали героя Трента Резнора, він обов’язково буде Джоні. У «Кримінальному чтиві» герой на питання про те, що значить його ім’я, відповідає: «Я американець, у нас імена нічого не означають», – але не зовсім має рацію. Основне значення американських імен якраз і полягає в тому, що вони (яка б не була їхня етимологія) американські.

тут починається психоаналєз...

verbava -
Після суботньої молитви

Після суботньої молитви
Метелик Баал Шема
Провів мене до підніжжя пагорба.
Баал Шем мертвий
Уже довгі сотні років,
А життя метелика завершиться
Через три швидкоплинні дні.
Тож це було диво,
Що пурхало над усіма війнами й перемир'ями,
Жовте, мов новонароджений метелик,
Ні часу, ні крові
В його ясному трепеті.

Гострі зорі тепер у небі,
Я тремчу, як і минулої ночі,
І вітер нітрохи не тепліший
Для жовтого метелика,
Що згорнувся на липкому листку
І рухається, як той листок.
Яке ж насправді велике
Це диво, що я,
Котрий вранці бачив, як метелик Баал Шема
Блаженно сяяв у променях,
Проведу цю ніч у темряві, сховавши
Руки до кишень від мух і холоду.

оригінал

знову проблема з glory. з неймовірними словосполученнями, яких не знає гугл, мовчу вже про себе, недостойну. але найбільша проблема - зі щемливим, крихким, трошки захриплим голосом, який лунає з вірша і якого я ніяк не можу вловити. усе більше люблю його з кожним рядком і все більше боюся втратити.

verbava -
Повітряний змій - жертва

Повітряний змій - жертва, якої ти певен.
Ти любиш його, бо він виривається
достатньо ніжний, щоб звати тебе паном,
достатньо сильний, щоб звати тебе дурнем;
бо він живе
як відчайдушний видресуваний сокіл
високо в ласкавому повітрі,
і ти завжди можеш стягнути його донизу
щоб замкнути в шухляді.

Повітряний змій - риба, яку ти вже зловив
у ставку, куди не припливають риби,
і ти граєшся ним обережно й довго,
сподіваєшся, що він не здасться,
що вітер не стихне.

Повітряний змій - останній твій вірш,
тож ти віддаєш його вітрові,
але не відпускаєш,
доки хтось не знайде тобі
іншого діла.

Повітряний змій - сяйлива угода,
яку ти мусиш укласти з сонцем,
щоб подружитися з полем,
річкою й вітром,
і ти молишся цілу холодну ніч напередодні
під місяцем, що подорожує без прив'язі,
щоб стати достойним, зворушливим, чистим.

оригінал

я можу пояснити майже всі свої вибори (пан роман весь час наголошує на виборах - на пошуках причин виборів; це таки дуже важливо, коли читаєш не оригінал, а інтерпретацію). але не можу твердо сказати, шо це - коен. як воно звучить узагалі?..