Ай, який пост чудовий! смачненький, апетитний, рідненький!
Вареники з сиром, пампушки,
Млинці чи смачні деруни,
З цибулею в салі галушки,
Як борщ, не потрібні мені.

Хай борщ український парує
З сметаною в нас на столі,
А слава про нього крокує
Невтомно по цілій землі.


О, як я хочу зрихтувати борщ,
Той у якому вуха остаються…
Надворі сонце, чи періщить дощ,
Нехай смаки борщеві відізвуться.

Червоний борщ, духмяний і смачний,
Його краса приваблює і кличе.
І смак, і колір рідний - не чужий,
Він нашу Україну возвеличив.

А поруч із борщем лежить часник,
Пампушка, як царівна біля трону,
Я до борщу, як українець звик,
Його шаную завжди, як ікону.


Із страв славетних українських

Є найдревніша страва - борщ;

В нім сила, міць, здоров'я, свіжість,

Якщо той борщ - насправді борщ.

Вже звикли: борщ - це значить кислий,

Але ж насправді це не так

Над назвою його помисліть,

Чому в борщі цей збірний смак:

Він і солодкий, і солоний,

І в міру кислий, і гіркий,

І буряково-часниковий,

Капусно-кропно-петрушковий,

Цибульно-м'ясо-помідорний,

І в міру жирний, чи пісний.

В нім бульба, морква і квасоля,

Сметана, перець, з лавру лист,

Усе це збірня овочева

І в ній таїться його зміст: зборище

Із страв славетних українських,

Є найсмачніша страва - борщ,

В нім - міць сім'ї,

Ґаздині гордість,

Якщо той борщ - насправді борщ.

© Віталій Криницький, Січень, 1992 р.

Керівник дитячої літературної

студії «Зернятко», Черкаська обл.

Відмінник освіти

Заслужений вчитель України