Нарешті сонечко, тепло надворі. Все цвіте (точніше вже навіть доцвітає) і пахне! Життя прекрасне!
Але, на жаль, не всі поділяють моєї думки.
Одного чудового весняно – майжелітньо-сонячного дня я йшла заледве не через все місто. У мене був веселий настрій, на обличчі – усмішка, яку я хотіла донести до усіх і кожного. І все це було незважаючи на те, що я несла картоний стенд розміром 120 на 70 і мені було ой як незручно. Навколо йшли сірі й депресивні люди. Мого позитиву вистачило на 15 звилин. Рівно за такий проміжок часу натовп „з”їв” мій настрій.
„Неподобство!” – подумалося мені. Моя увага знову повернулася до кортонки. Десь в мене був маркер... І справді – є!..
Через 37 секунд на сіруватій поверхні кортону з”явився яскраво – зелений смайл і текст – гасло - заклик такого ж кольору „SMILE”. І я з таким „транспарантом” понесла свій позитив у громаду, а заодно звернула свою увагу на реакції люду.
Відношення людей можна було поділити на 3 основні групи:
1. ті, що дивилися на малюнок – напис – гасло і робили те, що їм не то наказували, не то радили – порадували;
2. ті, що дивились на транспорант, але їхній вираз обличчя лишася таким же „мороженим” як і досі;
3. ті, що дивилися і починали обговорювати мене між собою.
До першої групи належали усі нормальні люди з навіть наймінімальнішим почуттям гумору. Деякі навіть хотіли роздивитися малюнок ближче: двоє юнаків, що йшли назустріч здалеку помітили мене зі стендом, вони прискіпливо розглядали його, а коли ми вже розминулися, вірішили, що ще недостатньо добре розглянули його і , зупинивши мене, попросили сфоткати його.
Друга група становила 2/5 усіх людей, які мене тоді бачили. Вони не варті уваги (а так їм! щоб знали, що всміхатися корисно!!!)
І третя група... Це були люди переважно пенсійного віку. Тут були два моменти, які мене добряче розсмішили.
Перший момент: йшла пара людей запенсійного віку і суворо дивилась на мене. Коли вони проходили повз, до мене долинув уривок жіночої фрази: „замість ходіння з картонками і пиття пива, краще б до церкви сходила!”. Де вони побачили в мене пиво – лишається загадкою. Неможливість цього доводиться тим, що у мене тільки дві руки і ті тримали транспарантик. Хоча... Якщо вони бачили пиво, то і третю руку не гріх побачити=).
Другий випадок менш комічний, але теж вартий невеличкої уваги. Жіночка „бальзаківського” віку гостро сперечалась на якусь дуже важливу і глобальну тему зі свої чоловіком (а може і ні, чи чоловік він їй не гарантую=)). Раптом вона підійшла до мене із запитанням: „а як перекладається „SMILE”(вона вимовила його як СМІЛЕ)?”. Коли я їй переклала, вона засміялась і пішла до свого чоловіка(???).
Мені здається (я вже перехристилась), що я зробила усе можливе, щоб донести свій позитив.
І на кінець... Усміхайтеся і без причин або, якщо ви не можете просто так, то намалюйте на стелі або стінах смайл і усміхайтеся на здоров”ячко!!!
ANN СкАжЕнНа ДиМоК
