Разбиты стёкла между Нами....

Я слышу выдох... вдох... Биенье сердца...

мы дышими одними небесами

и точно знаю , что люблю тебя...
Пришло и наше время счастья.... правда?.... да.... я знаю точно.... это уже не на год и не на два... на десятелетия, что даны нам пробыть на этом мире....

 

люблю тебя......
 

И вон опять погружаюсь в воспоминания...
Любимые цветы - розы.
[Не банально красные... Золотые...]
чёрт...
[вытираю кончиками пальцев слезинки на глазах]
опять. как же больно вспоминать.
[пол года и 42 дня. И где то ещё час  прошло с того момента]
чёрт....(меньше чертыхаться бы)
[почему то больно вспоминать. А почти такое же ощущение. Только в сердце чувства более сильные(когда теряем - больше ценим) и боли больше. И неведения что будет дальше]
Господи.... Помоги (не вспоминай имя Бога зря (в комплекте с чертыханнием просто бомба))
[как всё более чем просто. и от этого так сложно]
Розы. вчера видела такие же в магазине. почти купила. так хотелось почувствовать тепло бывшего
[Опять слёзы. Лень вытирать. И так знаю, что будет ещё]
Жаль что сейчас не зима. Я бы опять бы подскользнулась и упала бы..  а потом написала бы тебе, что бы пожалел
[мне же не было больно. просто хотелось как маленькой что бы меня пожалели]
такое же как тогда чувство лёгкого опьянения.
[И опять же я все говорила тебе. Расказывала, что бы показатся почти глупым ребёнком. (несмотря на то, что я была старше, мне так нравилось воспринимать тебя старшим. Да так наверно и есть на самом деле. Не по паспорту)]
Только сейчас это чувство, эта "дурь" только углубляет мой чувство одиночества, а тогда оно меня просто больше успокаивало и давало ощущение что всё будет так же хорошо как есть и даже лучше.

Ненавижу это отцовское день рождения
["совпадение": он родился на сретение, но лета и зимы.... А я на сретение зимы с летом.(чертовская антагоничность) Ненавижу совпадения]

Ровно пол года и месяц назад.... Я помню... День рождение моей лучшей подруги
[Почему лучше всего я помню наш разговор. Я в темноте при стене и разговариваю с тобой в соседней комнате. когда все смотрят какой то чёртовый фильм]

А сейчас я сама втыкаю в экран. И понимаю что на самом деле даже некому позвонить. На телефон не устанавливается дрянная аська. Второй день не могу с тобой поговорить больше чем привет и услышав не более чем "ага"

[плачу. Просто стараюсь без звуков. Что бы не заметили]
Мы понимаем цену чему(кому) либо только когда теряем.
Мне надоело терять. Но кажется...Уже и шансов вернуть тоже нету.

Стукіт дощу по шибкам і паруюча кава у долонях. Музика і обпікаюче скло.

Стою. Притулилась щокою до віконного скла.

[холодно.]

руки продовжують обпікатися філіжанковим склом.

[рівновага.]

І трішки емоцій.

 

Холод. Чому він неприємніший ніж гостріший біль від тепла...?

Філіжанка вже на підвіконні. Руки притулились до холодного і тришки(можливо здається) вогкого скла.

 

хочеться вдарити. Проте навіщо?

 

Змінюю точки дотичності. Притуляюсь до скла вустами.

[Чомусь мені здається, що Ти, такий же...]

Холодний і безємоційний. Ніжно проводжу по Тобі(склі) кінчиками пальчиків.

 [Майже боляче від ніжності.]

А Ти (скло) незворушний.

[Майже плачу.]

Ледве торкаючись, цілую скло.

[Божеволію.]

Згадую про каву на підвіконні. Майже гаряча.

Ковток. Другий. Третій з легким присмаком сліз, який не доля народитися ззовні.

Легко дмухаю на скло. Усі непомітні доторки з'являються на поверхні.

[усмішка...]

Ще трішки - й край.

Просто ти зачекай.

Не страшно вниз летіти...

Треба просто так захотіти.

не смійся.Не плач. Скоріше звикай.

Живи, сподівайся і не зникай.

Ще помах руки, неначе крила.

І мрії з думками неначе війна.

ще три хвилини, миттєвості три...

ти посміхнись. І можеш іти.

Ні. Зачекай. Хоча...Ні ти Йди...

І не забудь рік зберегти.

Рік не забудь моє ти ім'я,

Така ось ціна мого життя.

Ти не чекай. Спокійно живи.

Але той спогад ти збережи.

Смійся як інші, ходи, говори,

Але збережи, я молю, збережи.

Моя ти надія. Промінь ти світла....

І як душа та свіча мені рідна...

Дивлю на вогонь...Думку гадаю...

Шлях свій повільно я обираю.

Крок я за кроком повільно роблю,

Я миті - хвилини помітно гублю.

Згадаю про тебе. Тихо всміхнусь.

У спогадах дивних на мить загублюсь.

І знову на свіч дивлюсь крізь повіки...

І скоро я знову засну на довгії віки.

 

 

Надобраніч, Сонце... байдуже, що тебе не існує

Чомусь знову депресивний настрій...

сумно сумно...

не знаю, що буде завтра...

напевно те ж, що і вчора, просто з міні змінами. з іншими словами, діями, рухами.

Але з тою же душею.

НУДНО.

Заледве не боляче.

Але іншого виходу нема. Принамі поки. І не думайте, не запевняйте. що вихід є інший завжди. ВИ не в моїй ситуації.

И залишається разар лише

Ч Е К А Т И

що ж... зачекаєм...

"Ми всіх нагнем", як каже мій друг...

Кхм... Спробуєм.

В колонках играет - FugaSatanae - Lonely Hours

навколо лише сірий колір. Колір сигаретного диму і пилу. Колір приреченості. Колір грозових хмар.

Мій улюблений колір.

Не чорний. не білий. нейтральний. Колір моєї душі.

Сірість навколо. Бути сірістью й бути сірою масою не одне й те ж.

Сірий огортає мене. З Ним тихо(настільки, що шумить у вухах)  і спокійно (настільки, що у душу зароджується заледве не істеричний страх).

У кутку вмирає нічний метелик. Також сірий.

У клубах сигаретного диму губляться думки.

Я чую тишу.

__________Грім.

Тиша породжує Грім.

_____-Декілька секунд.

___________________Тиша.

________________________Грім.

______________________________Дощ.

__У звуках ми чуєму тишу.

____Кричи.

_________КРИЧИ! Чуй Абсолютну тишу.

Мовчи.

___дозволь з'явитися Фону. Злякай Його.

Забудь про тишу.

______________Почуй Фон.

він схожий на тихий звук телевізора на неіснуючому каналі.

__ШУМ.

______ФОН.

___________Чуй.

Т___И___Ш___А.

Кричи!

забудь про Фон.

Слухай Сірість. Вона в Тиші. Почуй себе.

Тиша в твоєму сердці. В Його Стуках. Слухай.

___Шум..

______Фон.

___________Тиша.

_________________Слухай.

Ти- просто Слухач Сірості.

___Вмикай третю кнопку справа. Так, саме ТУ, варетного кольору.

Ввімкнув?

___Слухай Тишу.

______________Мовчи.

_____Фон - Твоє Дихання.

______________Слухай.

Перевір чи ти можеш говорити.

Мовчи.

___Вір, що ти не знаєш слів.

_______________________Забудь.

Ти - сірість. Ти - Дим сигарет.

Мовчи.

_____Ти не знаєш слів.

Букви лише звук.

___Букви лише тиша.

_________________Слухай.

Зберись.

_______Слухай Стукіт серця - ФОН.

Тиша п.о.р.я.д.

____________Сірість в твоїй душі.

____________________________Твоя Душа.

Т
И
Ш
А

___Слухай.

_________Кричи.

_______________Мовчи.

Ти - елемент Тиші.

___Грім.

_______Тиша породжує Грім.

Чим голосніший Грім - абсолютніша Тиша.

___Мовчи. Слухай Фон.

_________Кричи. Слухай Тишу.

Ти є Тиша.

________Сірість.

______________Фон.

__________________Мовчи...

____________________Фон.

__________________Кричи...

____________________Тиша.

для меня оно такое

Я отдыха приехала.
счастливая, что уже дома.
тиак надоел Этот Трускавец....
Это город плохой ару, который жуёт душу.
Никогда не ходите туда.... неприятно....
истерично даже....
но стишки нимнозька пишутся....

У жилах пульсує лють,
Отруює душу як ртуть,
Отруює розум, думки,
Лишає у серці криваві сліди.
Потьмарює погляд, слова.
Ненависть стає як тюрма,
Зводить надії на ні,
Лишає лиш спокій у сні.

Криваві сліди ворожнечі,
Однотонний звук порожнечі.
Крики самотніх круків,
Бряжчання іржавих ланців.
Опущеність неба блакитті,
Смерть справедливості в світі.
Стає це наразі нашим життям,
Забираючи "жи" й ставши буттям.

Краплину гною на руках,
Останній подих, вічний страх,
банальні кавалки й сміття,
Наркота-алкоголь - забуття.
Превілегії наші - це смерть,
ПОчаток і сразу кінець.

Сум це стиль життя,
Сльози з хреста зняття.
Усмішка щира - лиш біль,
насмішка - золота гниль.
В очах - холод каміння,
Замість голосу тихе шипіння.

Чи прагнемо цього скажено?
Чи здається, що це несуттєво.
Так думайте, люди, це правда,
І час їй не буде завада.

Оказывается и у меня именины бывают.... редкие-редчайшие - раз тока в год.... Но есть)) УРААА))
я хз почему так радуюсь....... Но чё то то так радостно)))))

а может это и не из-за этого такая радость.....)

Ищу лицо среди масок,
Ищу красный среди красок,
Ищу любовь между жизни,
ищу мечту среди мысли.

...И в миг один сверкнуло что-то,
И стало видно мне кого-то:
маленький огонь среди толпы...
Казалось, мне что он с мечты.
Огонь тех глаз, живой тот смех,
Как будто ангел...Будто грех...
И мне не верится, ведь только в снах
бывает всё как в моих мечтах.

Звёзд с неба не достать,
могут только сами упасть,
желание кому то они подарить
Могут и в небо опят воспарить.
Неправда что звёзды холодные только,
Сколько мечт, улыбок ведь сколько
Подарено звёздами мне и тебе,
И сколько души их осталось во мне....

робити вибір завжди важко. Навіть якщо це не стосується чогось важливого. А коли ще й важливого...
Вчора я зробила свій вибір.
Можливо це була помилка. Хоча...
Ні.
Я впевненна, що зробила правильно.
Важкий вибір. Болючий. Але правильний.
Сьогодні мені важко. Зі сльозами виходять сили.
Відісплюсь. І завтра вже все буде краще. А згодом і зовсім добре.
Спокійно.
Можливо лишиться осад. Скоріш за все.
А може я навчусь осад виймати з сердця.
Поживемо - побачимо.
Пока я намагаюсь радіти тому, що залишитися.
І просто стримати сльози.

Три троянди згадую з болем...
Троянди відтоді постійно із горем.
Троянди червоні - це совість моя,
Ті три троянди помилка твоя.
Ніяк я тебе забуть невспромозі,
І знищити образ ніщо невспромозі.
І сердце щоразустискає печаль,
при вигляді квітів, що їх дарував...
тебе не забуду, ти поза часом,
І згадує сердце раз все за разом
мою помилку, найгіршу в житті
Й щоразу вспливає вона в гіркоті.
Вибачень мало, не по-людськи було,
І сердце моє це не забуло.
І знову пробач, тебе я прошу,
Вибач, благаю, душу мою.

В колонках играет - Король и Шут - Марионетки

кукловоды... Куклы...
Всё может поменяться в миг.
кукла тихо нитки отрежет, в руки их возьмет и сама начнёт вести свою игру.
Опасно. По этому лучше людьми не играть. Они это умеют.
Но вот ли все могут? все ли хотят отрезать нити? Все ли потом хотят играть ими?
Я по крайней мере хочу.
Вчера взяла в свои руки последнюю нитку и даже дёрнула ею.
Удалось.
Теперь достаточно просто вовремя и правильно шевелить пальцами, что бы нитка не порвалась и что бы кукла выглядела живой.
А ещё...
Не припуститься той же ошибки, что её сделал кукловод-кукла мой.
немного присматривать за куклой...
Или укрепить нитки. Второе менее интересно. Пусть кукла тоже имеет свободу.

Возвращаясь в вччерашнему. А ты не думаешь, что ЕСЛИ и любишщь, то это только симпатия к образу? Симатия к несущевствующем. Что это только поиск того, что нету рядом. Именно из-за того что не рядом.
Хотя вокруг тебя куча девчёнок. Уверенна, что там есть и те оторые тебе очень нравяться. возможно есть и та, единственная.
Это не самообман? Не обман других?
Не знаю... Знаю одно. Что любви на самом деле не сущевствует.
СИмпатия, влюблённость, страсть - это есть.
Любви нету.
Эсть только слово.
Подумай над этим.
И тогда напиши своё мнение о этом. Только подумай реально. Разложи всё на отдельные части. Только тогда можно найти правду

В колонках играет - AKADO - Oxymoron №2
Настроение сейчас - Спеціфічне

цікаво, невже я все таки така "сварлива"? Чому я іноді відчуваю таку гостру необхідність з кимось зіпсувати відносини?
Та й мало того, я це роблю. Правда тоді, коли якась людина мні набридає.
Завжди думаю про свої почуття, а не про почуття інших...

Егоїстка. Самолюбка.

З одного боку це не так вже і погано(тема егоїстів з моєї точки хору вже була розкрита), але... Самолюбство це вже не добре.... Однозначно.

Але мені зараз байдуже. Трошки обридло бавитися в гру "Добро і Зло".
краще залишаится сірим. Ні Білим, Ні Чорним. виділятися сірістю. Можливо з відтігком червоного, адже не тільки на байдужості побудован мій теперішній світ.

до речі, ін знову реінкарнований самою. Хоч я була впевненна, що після останнього мого "подарунка" одній людині, відбудовувати самій мені не буде з чого, або не вистачить сил...

Я себе недооцінила або недооцінила те. наскільки багато подарувала.

Або... Або це через те, що я могу відгородитися від того, хто був моїм світом, навіть, ще зберігаючи якісь крихти почуттів.

не знаю. Та чи є це настільки важливо?

Який настрій - такий день.
Був настрій скандальний - не поскандалити не вдалось.
майже посварилась з дуже дорогою людиною.
Це була швидше не сварка... А непорозуміння, чи як....
Те. що було моїм поглядом - сприйнялося нею, як образа, хоча нічого поганого їй я сказати не хотіла.

Ось і знову стало для мене проблемою сприяняття речей не такими, як це заведенно.

Ну наприклад егоїзм для мене це зовсім не те, яе це сприямаються інші. Для мене це майже позитивна риса. Це сильна риса. Яку мають одиниці. Самолюбство - це вже негативно, а егоїзм....
Егоїзм для мене, це розуміння своєї мети і подолання її бкдь - якою ціною.
Це знання ціни собі. Розуміння, що впершу чергу потрібно думати про свої інтереси, адже ніхто інший за тебе про них не подумає.

Будучи егоїстом, не обов'язково не знати такого почуття як: "співчуття", навіть навпаки... Якщо ити перестаєш співчувати ти стаєш - самолюбцем та ще й машиною.
егоїст - це не повне відсторонення від світу, а просто перший план "я"... Всі інші теж важливі, як складова твого світу.

Хіба це погано?

снова смотрю за окно....
Фонари не горят, там темно...
Луч надежды погас давно....
Жду того, что мне суждено.
Мечта разрывается вклочь,
В душе моей глупая ночь...
Смотрю на небо - звезда...
Безумно хочу я туда....
Дам покой и тишина...
там я не буду одна....
там нужной кому-то стану...
Светить я миру не устану...
на тебя в последний раз я взгляну
и может спокойно погасну.
а может мой мир станет другим....
Изменю его с кем-то другим...
А может просто погибнем...
С мира всего мы сгинем...
Снова взглянула в окно...
Почему так больно молчит оно?!
Что в мире этом глупом случилось,
Почему всё так получилось..?
Почему надежда спасалась...
в душе, в сердце она осталась...
И жизнь кажется где - то уснула...
Ушла в паузу. к чужому примкнула.
и с нова с миром я в борьбе,
ведь нужен Он все ещё мне...
и снова дождь смывает слёз,
а с ним умирают грёзы
о том. что так желанно...
наверно любить мне рано...
всё так наивно у меня,
в душе-жестокая война,
и сердце чувства всё хранит,
а ум от горя боронит...
но я в отключке... я сыта
ума рассказами. Одна
коль суждено останусь я.

Кажется вокруг весь мир
Ведёт свой безумный пир,
А ты опять на стороне, -
Ты везде и ты нигде.
И этот мир тебе не нужен,
тебе Иной раздел же сужден!
Твой мир Иной, другие люди,
Другие нравы, другие судьбы...
Там всё другое, там есть ТЫ
И те с которыми мечты...
Но здесь тебя же зло сковали,
от Мира Иного тебя ограждали,
При себе за руку, за душу держали,
словами, просьбами тебя возвращали,
Но раз сорвались все мечты,
порвали цепи, ушли где Ты,
Ушла от них я, поняла
Что быть не здесь моя судьба
и что-то новое родилось,
Сердце от людей тех оградилось.
Смеюсь в душе - легко так стало,
Проснулось то, что крепко спало.
Проснулась Я, моя душа,
Теперь я знаю, я жива.
И все, что мну вокруг - игра,
С людьми другими лишь война.
Я не с ними, я своя,
В руках моих судьба моя,
Я знаю кто я, что могу,
Кого, зачем, за что люблю...
Где небо, высота моя,
И всё так просто... Знаю я.