ех...не можна дозволяти обставинам ламати нас, вбивати найдорожче і найщиріше у наших душах... =(

знаю втрачати важко....дуже важко.... рани на тілі болять набагато менше, ніж рани ті, що у серці та на душі.....
але все таки варто шукати дорогу до щастя.... бо прожити все життя в напівтемряві з розбито-раненим серцем набагато легше, але чи це те, чого ми хочемо?