http://nashaucheba.ru/v22674/%D0%BB%D0%BE%D0%B7%D0%BA%D0%BE_%D0%B3._%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE?page=11

ЗНАННЯ ПРО ПРАВУ, ЯВУ І НАВУ

У кожного народу є своя рідна правда. Рідна правда українців-русів — у єдності з Рідними Богами. Ця єдність підкріплена Божественним народженням і регулюється законами Прави. Знаючи ці закони, українець не чинить зла українцю й рідній землі, а всіляко намагається підтримати свого брата в усіх добрих намірах, які будуть спрямовані на користь нашій державі. Коли українець усвідомлює свою відповідальність перед майбутнім, він дбає про своє добре ім'я і всіляко примножує свої добрі справи, тим самим заохочуючи інших українців до спільного творення блага для своєї землі. Поняття Прави як універсального закону руху Всесвіту мали ще трипільські землероби VI—III тисячоліть до н. ч. Мала його й орійська цивілізація, що зародилася саме на нашій Праукраїнській землі, на берегах Дніпра й Чорного моря. Саме орії (арії) й занесли, свої Веди (Знання) в Індію й Персію (Іран), так само ці знання поширилися в Грецію й Рим, де в давнину було багато споріднених з нами племен. В Ріґведі, найдавнішому святому письмі оріїв, поняття Прави передається словом R'ta — Рита, що означає космічний закон, за яким не-впорядкований хаос перетворюється в упорядкований космос і забезпечує умови для існування Всесвіту, людини та її моралі. Як і ведійська Рита, українська Права дає лад круговороту Всесвіту і встановлює обрядовий лад на Землі. Вона визначає не тільки астрономічний (фізичний), але й звичаєвий, моральний (тобто духовний) бік життя загалом. Закони Права відомі в усіх арійських народів: індійська Рита, іранська Аса, давньогрецька Діка, яка згодом перетворилася в Богиню справедливості й зображалася уже як жінка. В Україні також існують залишки вчення про Праву у вигляді казок про Правду і Кривду, яких так само уявляють жінками. У давнину поняття про Праву було ширшим: Права, Пращур, Прадід, право, правда, правий, праведний, справедливий, правитель — все це слова одного кореня. У давньоіндійській мові — санскриті, яку сформували прародичі аріїв близько II тис. до н. ч., також існує багато похідних від слова Права. Вони допомагають нам зрозуміти деякі потаємні значення наших Богознавчих слів і понять. Усі санскритські слова з коренем прав- так чи інакше пов'язані з вірознавчими поняттями: prava — той, хто витає в небі; prava — дмухання, дух; pravata — легкий вітерець (той, що дме). Цікаво, що слово pravar(o)sa означає дощ, і тепер для українця його значення прозоре й зрозуміле без перекладу як "права роса", тобто роса, яку посилає Права (Бог з Неба). У Велесовій Книзі дощ — Жива Вода, яка тече як благо від Богів до нас. Для тих, хто вже прочитав Велесову Книгу, не буде дивною і стародавня назва нашої Віри "Православ'я" (від "Право+славити"), яка означає: "славити Рідних Богів Права". Назву православ'я у нас так само відібрано, як і назву Русь. Поєднати ж православ'я наших Пращурів із юдохристиянством не вдалось і за тисячу років. У давнину слово славлення вживали у значенні богослужіння (польською мовою — набоженство). Богів не просили, їх тільки славили, підтримуючи таким чином постійний зв'язок із космосом, і отримуючи у такий спосіб необхідні духовні сили. Віддати належну шану рідній духовності — це є головною метою славлення й означає єднання Богів, людей і духів померлих родичів. Про це сказано: "Молімось Богам, щоб мали ми чисті душі і тіла наші, і щоб мали ми життя з Праотцями нашими, в Богах зливаючись в єдину Правду — так оце єсть ми, Дажбожі Внуки!" (дошка 1). Дажбожий онук керується Законами Прави, Яви і Нави. Ці закони записані нашими Праматерями на українських рушниках: дерево-квітка, що проростає з вазона чи глиняного глечика, символізує триярусну світобудову. Найнижча сфера — це коріння дерева. Саме воно є першоджерелом існування всієї Світобудови. Це світ Предків Роду, покійних родичів, світ Нава. Однак першопричиною існування цього коріння є світ Права - Божественне бажання, дане згори, тобто з верхньої сфери - крони дерева (падають плоди, летить насіння тощо). У народі й до сьогодні побутує приказка: "Де є коріння, там виросте й гілля". Давши життя корінню, Права тим самим дає життя Яві — проявленому життю людей, тобто стовбуру дерева. Таким чином, всі три світи взаємопов'язані свою єдністю. Нава — не просто підземний світ, це світ духів, безтілесних образів наших родичів, який існує у нашій пам'яті. Нава - також сон, забуття, видимі під час сну образи, марення: "Се видів сон у Наві" (дошка 19). Нави не боялися, але й не поспішали до неї. Своє життя підтримували активною діяльністю. Про тих, хто розслабився, казали: "багаті зніжили мечі свої, тому швидко підуть у Наву" (дошка 22). Той світ (Нава) може створювати духовну енергію для підтримки своїх нащадків, якщо вони ще не втратили пам'ять Роду. Цей світ (Ява) — світ живих людей, в якому поєднане природне (біологічне, успадковане від земних Предків) і духовне (ідеальне, дане Богами). Проживши у проявленому просторі відведений Богами час, душа повертається до свого першоджерела — через світ Нави до Богів Прави. Про це знаємо з першої священної дошки Велесової Книги: "Права бо є невідомо уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та соутворює життя наше, і та, коли одійде, смерть є. Ява текуща, а творена в Праві. Нава бо є по тій: до тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві ж є Яв" (дошка 1). Отже, душа живе вічно, а тіло, старіючи, зношується. Тіло — лише одяг душі. Тому Боги забирають старе зношене тіло і через певний час дають душі нове вбрання. Віра в переселення душ, у вічність душі виховувала безстрашність і впевненість у своїх силах: "Од Отця Opa походимо, і той час від часу... народжується серед нас, бо пов'язано це так до самої смерті" (дошка 4-Г). Русич не боявся смерті, бо: "Права є з нами і Нави не боїмося, бо Нава не має сили проти нас" (дошка 7-Д). Душа померлого відправляється на Луки Сварожі, до Вирію-Раю, де її чекають душі Пращурів, які відійшли туди раніше: "А там побачимо Пращурів своїх і Матерів, які порядкують у Сварзі і там отари свої пасуть і віни свої вінять і життя мають, як і наше. Там немає ні гунів, ні еллінів, тільки Права княжити має. І та Права є істинна, як Нава є скинута, але Яві дана, і пребуде віки вічні біля Святовита" (дошка 26). Тут пояснимо головні поняття, виділені в тексті: Сварга — найвище Небо, житло Сварога і Його Луки, де знаходиться Рай. Сварга символізує найвищу святість, духовну силу, сконцентровану в Божественній істині. Сварга дослівно означає "небесний, рухаючий Небо". В Рігведі є поняття Сварга-Марга, що означає "шлях на Небо". Так називається наш Чумацький шлях, або Молочна стежка, якою душі померлих прямують до Лук Сварожих. Вгна-вінча. У Раю вони немов би продовжують своє земне життя, займаючись улюбленими справами. Тому, як хлібороби, й вінять віни -збирають щедрі врожаї жита та здійснюють жниварський обряд -сплітають вінок із колосків, вносять у хату Дідуха-Снопа. Саме цей обряд символізує єдність живих нащадків з померлими Предками, бо: "То Велес навчив Праотців наших орати землю і злаки сіяти, і жати віна-вінча на полях страдних, і ставити Снопа до огнища, і чтити його, як Отця Божого" (дошка 8/2). Нава скинута — душа, яка вже "скинула" тіло, як зношену сорочку душі, тобто людина померла. Яві дана — слід розуміти, що Боги Права дають тіла для душ, які знову повертаються в Яву, тобто народжуються для земного життя. Нава скидає тіло, Ява вдягає тіло. Світовит — творчий дух Всесвіту, Божественне Світло, найвища Святість. Світовит — одна з трьох постатей Великого Триглава - Святий дух, що витає у повітрі (дошки 11-А, 11-Б). Тому Святовита (Світовида) вважають розпорядником Прави і Яви, який вирішує долю духовних посланців на Землю: "Богові Світовитові ми славу прорекли, бо цей Бог став Богом Правія і Явія, і йому співаємо пісні, яко єсть він святий. І через нього ми побачили світ видимий і буття Яви. І буде Він нас у Навії берегти, а тому хвалу співаємо" (дошка 11-А). Якщо Нава — символ нічної темряви, то Ява — проявлене, вияс-кравлене денним світлом життя людей. Вранці скачуть вісники у Небі, щоб "управити золотий човен Сонця" (дошка 7-Ж). Вчення про Праву, Яву і Наву є однією з основних світоглядно-бого-знавчих засад нашої Рідної Віри. Саме єдністю цих трьох світів-вимірів пронизане все обрядово-священне коло українця-рідновіра. При урочистому славленні обов'язкове запалювання трьох свічок, шо символізують три світи (Богам — слава, Живим - здоров'я, Предкам - пам'ять). Під час славлення у Священному Гаю - три жертви, дві з яких віддають до Святого Вогню: Богам — мед (вічність), Предкам — свіжий духмяний хліб (духовність), а третя роздається людям як святе причастя — мед і хліб (хмільний напій, пироги, інша їжа). Звідси й вислів "їжте на здоров'я". Загалом колективна їжа, що споживається на братчині, символізує космічний лад, до якого одвічно прагне людська душа. Жертовна їжа (поминальна) означає спілкування з Предками, які в час цього бенкету переходять із минулого у теперішнє (з Нави в Яву), що, з їхнього погляду, є майбутнім (Правою). Тобто наша пам'ять і вдячність покійним Пращурам допомагає їм досягти Прави. Таким чином, священна Братчина поєднує всі три часи і три сфери буття: Праву, Наву і Яву. Цим підтримується безкінечна спадкоємність Світу і Роду, його вічність і незнишенність.

Серия сообщений "Боги Слов'ян-Арієв ":
Часть 1 - Слов'янські боги
Часть 2 - Что такое Веды?
...
Часть 5 - Руническая магия
Часть 6 - Про свастику
Часть 7 - ЗНАННЯ ПРО ПРАВУ, ЯВУ І НАВУ

http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1396

За Конституцією України український прапор — синьо-жовтий. Але в 1918-му році Центральна рада на чолі з першим президентом України Грушевським ствердила жовто-синій прапор. У руху ОУН-УПА Степана Бандери прапор вже був перевернутий — синьо-жовтий, як зараз. Хто, коли і навіщо перевернув прапор України? Золоте, жовте символізує Творця, Бога-батька і взагалі — Вищу Духовність. Сине — це усе земне, а також свобода вибору, якою Творець наділив свої творіння в надії, що вони нею не зловживатимуть. Говір про синє небо і золоті ниви, прийняте зараз — досить примітивне. Воно сумнівне вже тому, вважає, наприклад, творчий директор громадського об’єднання «Освічена Україна» Анатолій Мицкан, що насправді кольори нашого прапора здавна символізують дві головні стихії природи і людського буття — вогонь(жовтий колір) і вода(синій). Логічно припустити, що тільки поєднання «жовтий — згори, синій — знизу» відбиває вічну симетрію — божественну гармонію цих стихій. Інакше ж, якщо розмістити їх навпаки, це означатиме порушення світопорядку, катастрофу, при якій вода гасить вогонь . Саме таку, золото-блакитну символіку і принесли колись трипольцы за часів грандіозного переселення народів з Північного Причорномор’я за три тисячоліття до н. э., зокрема і в Індію, де вона збереглася до наших днів в первинному виді. Ця країна буквально уся прикрашена таким поєднання кольорів. Але там ви ніде не побачите, щоб синіше домінувало над жовтим. Тому пропонуємо ознайомитися з кваліфікованим дослідженням цієї теми, чиє резюме однозначно-вичерпно відповідає на питання, яким бути Державному прапору України — синьо-жовтим або ж жовто-синім.

Одного разу ще на початку 1992 року китайська художниця Мао Мао попросила на одному мистецькому заході тодішнього Президента України Леоніда Кравчука зробити все від нього залежне, щоб в тільки виниклій самостійній Україні передусім змінили розміщення кольорів на головному державному символі — синьо-жовтому прапорі. Мовляв, якщо він і далі залишатиметься таким же, то під цим поєднанням кольорів країну чекає неминуча деградація, зрада, занепад і, нарешті, крах. Адже синіше згори і жовте знизу, за словами художниці, утворюють гексаграму «Пі». А це, згідно з класичною китайською Книгою змін «И-цзин», — одне з чотирьох найгірших комбінацій. І розшифровують її так: «Будьте пильні і передбачливими. Не беріться ні за одну важливу справу, тому що вона швидше не збудеться, чим збудеться. Ваше оточення не розуміє вас, ви без всяких підстав сваритеся з друзями». Тоді як зворотне розміщення кольорів, коли жовте розташоване вгорі, а синіше — внизу, утворює абсолютно іншу гексаграму «Тай», яка означає: «Розквіт. Мале відходить. Велике приходить. Щастя. Розвиток». Проте Л. Кравчук, якого поети-нардепи переконали, що синьо-жовтий прапор символізує мирне небо і золоту українську пшеницю під ним, тоді відбувся жартами : що корисно, мовляв, для китайця, то для українського — смерть і навпаки. А шкода. Бо, як бачимо, китайська художниця, схоже, була права. Принаймні 20-річна історія нашої незалежності продемонструвала як в політичному, так і в соціально-економічному житті держави саме те, від чого застерігала Мао. Словом, «перевернутість» нашого прапора, яка спотворює езотеричну суть символу, дуже швидко позначилася на Україні. Шкода також, що радянські поети(екс-комуністи), які тоді були головними радниками президента з питань державного будівництва, не відали або не хотіли знати, що українська революція 1917-го року в Києві, українізація підрозділів царської армії на фронтах Першої світової війни і на Чорноморському флоті відбувалися під жовто-блакитними, а не синьо-жовтими прапорами. Під жовто-синім прапором йшли у бій українські юнаки під Крутами. Колишній глава Генерального секретаріату Володимир Винниченко згодом писав: «.Ми рішуче нічого не міняли в суті тої державності, що була за часів Тимчасового уряду. Ми тільки міняли національну форму її — замість біло- синьо-червоного прапори мі вішали жовто-блакитний». І що саме це поєднання фарб голова Центральної Ради Михайло Грушевський запропонував для основного символу УНР. Чому ж згодом гетьман Скоропадський і головний отаман Петлюра перевернули прапор, точно не з’ясовано досі. Може, під впливом синьо-жовтої прапора ЗУНР, ідеологи якої, очевидно, формували державну символіку за принципом «аби не так, як у поляків», в яких світла(біла) смуга розміщена на національному прапорі вгорі? А може, Павло Скоропадський, скинувши Центральну раду, просто перевернув прапор, щоб символічно ознаменувати переворот? Як би то не було, але на селянському з’їзді Скоропадський представив перевернутий прапор і пояснив: синіше — це небо, а жовте — поля пшениці. Це представлення панує і понині. Мовляв, українці є хлебопашеством нацією, тому її природним символом є синьо-жовтий прапор. І при цьому не враховують, що небо буває синім надзвичайно рідко, адже в сонячний день воно звичайне блакитне (тому для позначення неба і пшениці прапор має бути блакитнувато-жовтим. Але про неприродність, небезпеку поєднання синього кольору над жовтим, окрім «И-цзин»(ще не було жодного випадку, щоб пророцтва з цієї книги не збувалися), свідчить також тлумачення значення кольорів і їх комбінацій з інших потаємних джерел. Скажімо, древню емблему створення світу з хаосу і боротьби і єдності двох протилежних принципів зі східної філософії, відому як «Ян-инь», передають саме цими кольорами. Жовте, або золоте, Ян означає «світло, тепло, небо, активність, чоловічий принцип, сонце». Зате синіше Инь символізує пітьму, холод, землю, пасивність, жіночий елемент, місяць. Що ж буває, коли земне і пасивне домінує(тобто розміщено згори) над небесним і активним, мабуть, пояснювати надмірно. З історії добре відомо, що відбувалося з тими справами, рухами, країнами, які тривали, виникали, розвивалися під знаком такого протиприродного поєднання цих кольорів. Вони немов заздалегідь були запрограмовані на невдачу. Або ж візьмемо Фэн-шуй. За цією традицією, розміщення синього(воля) над жовтим(мудрість) означає «Закон занепаду», тобто прогресуючу деградацію, нещастя, хаос. Тоді як зворотне поєднання фарб — жовте над синім — означає гармонійне поєднання Неба і Землі, чоловічого і жіночого, сильного і гнучкого, що обіцяє розвиток, добробут, щастя. З сакральної точки зору жовтий колір означає активний, творчий, сонячно-вогняний, духовно-божественний початок, а блакитний — пасивне, вологе, консервативне, яке вимагає активізації і одухотворення. Зображення ж на прапорі синього над жовтим свідчить, що нація визнає панування пасивного над активним, консервативного над творчим, матеріального над божественним. Цей світогляд суперечить природному стану Всесвіту і є руйнівним. Під таким прапором держава запрограмована не на розвиток, а на занепад. Про це ж сповіщає і арійська традиція. Дослідники стверджують, що духовний вождь величного арийства Рама обрав своїм сакральним символом жовто-синій штандарт. Бо він означає гармонійне поєднання небесного вогню(РА) і земної речовини(МА). Це також демонструє природну перевагу духу(золоте, жовте) над матерією(блакитне, синіше). Тоді як розташування фарб з точністю до навпаки, крім усього іншого, ще і спотворює святе ім’я Рама на Мара(примара, привид, або ж і зомбі, сучасно). Ідеолог концепції «Перехода-IV» і редактор однойменного журналу Ігор Каганец говорить, що «нинішній синьо-жовтий державний прапор України не обіцяє їй нічого хорошого, оскільки декларує збочене домінування пасивної матерії над активним духом. Хоча, слід сказати, він точно відповідає нинішньому тимчасовому положенню деградації і духовної пітьми в Україні». А спричинило такий стан якраз прийняття спотвореного символу замість правильного. Власне, і за православними канонами іконописання, які відомі ще з Візантії, золоте, жовте символізує Творця, Бога-батька, німб Бога-сина і взагалі — Вищу Духовність. Синіше ж — це усе земне, а також свобода вибору, якою Творець наділив свої творіння в надії, що вони нею не зловживатимуть. Але ми бачимо, як користуються цим даром люди. А також знаємо, куди завела безвідповідальна свобода колишнього командира небесного воїнства на ім’я Денница, що відоміший як Люцифер. За правилами ж геральдики, прапори зазвичай утворюють на основі гербів, які виникли раніше, ніж прапори. Тому колір верхньої смуги полотнища диктує колір самого знаку, а нижньою — гербового поля. Якщо герб, наприклад, Польщі — це білий орел на червоному фоні, то відповідно і прапор біло-червоний. Тому якщо герб України — жовтий тризубець на синьому полі(або навіть якщо узяти герб Галицько-волинського князівства — золотий лев на синьому фоні), то і прапор має бути жовто-синій, а не навпаки. Нинішній прапор України називається синьо-жовтим, тому верхня його половина є синьою(головний колір), а нижня — жовтою(допоміжний колір). Відповідно, згідно із законами геральдики, на державному гербі повинен зображатися синій тризубець на жовтому фоні. Проте насправді ми маємо жовтий тризубець на синьому фоні. Але тоді головний, жовтий колір має бути вверху нашого прапора, а не навпаки. Світова філософська, політологічна і соціологічна думка не надто багато уваги приділяє питанню символів. І не дивно, бо сучасне людство як цивілізація споживання — це так зване суспільство знаків. А знаки відрізняються від символів так само, як, скажімо, буква — від живого звуку, який вона означає. Відомий сучасний сербський філософ Светислав Басара, який досить серйозно відноситься до порушеного питання, вважає, що «символ — це така річ, без якої дійсність є неповноцінною. Це своєрідні обмінні пункти, через які енергія вищої реальності витікає у світ явищ . А неправильна інтерпретація символу має, так би мовити, корозійну дію на дійсність». Цікаво б в цьому ключі розглянути прапори інших держав і подивитися, образно кажучи, яку дійсність вони відбивають. Впадає у вічі, наприклад, що в тих державах, які на своїх прапорах зберегли традиційні символи, наприклад, хрест(як в Швейцарії, скандинавських країнах, у Великобританії), реалії набагато кращі, ніж там, де вибрали на роль національної символіки пентаграми і інші інфернальні символи. Скажімо, зараз одне з перших місць у світі по рівню життя займає Норвегія, на державному прапорі якої зображений біло-синій хрест на червоному фоні. Серед останніх же країн за цим показником — Мозамбік, чиєю символікою є схрещені сапи і автомат Калашникова на тлі жовтої пентаграми. Можна сказати: це тому, що Норвегія багата корисними копалини, а Мозамбік зруйнований громадськими війнами. Але насправді все могло бути по-іншому: спочатку вибрали символи(відповідно хрест і автомат Калашникова), а вже потім як наслідок кому дісталися розквіт, а кому — постійні військові конфлікти. Напрям культурно-цивілізаційних перетворень задається духовно-світоглядним імпульсом. Концентрованим вираженням світогляду є символіка. Тому символіка повинна відповідати моделі того майбутнього, якого ми прагнемо. Правильна символіка програмує правильне майбутнє.

Серия сообщений "Україна":
Часть 1 - Обряды и традиции Украины
Часть 2 - Вышиванка - это стильно!
Часть 3 - Чому прапор України жовто-блакитний?
Часть 4 - Без заголовка
Часть 5 - ПРОРОЦТВО ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОГО СВЯЩЕННИКА, ОТЦЯ ГЕРМАНА БУДЗІНСЬКОГО ЗРОБЛЕНЕ В ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО РЕФЕРЕНДУМУ РОКУ БОЖОГО 1991.
...
Часть 15 - Від скіфів до кіборгів. Українські воїни всіх часів. Якими вони були, за що, проти кого та як боролись
Часть 16 - "Новоросія"? Ні, не знаємо. Міста і села Донеччини - одвічно українські землі
Часть 17 - Как труженики НКВД выполняли и перевыполняли планы по расстрелам и депортациям (сканы телеграмм)

Коли Земля буде хвора, тварини почнуть зникати, коли це станеться, Воїни Веселки прийдуть врятувати їх.
Для гарного полювання - людина повинна сама робити свої стріли.
Щоб почути себе, потрібно багато мовчазних днів.
Якщо вирішив дізнатися про себе більше - поспілкуватися з каменем в горах.
У всього в світі - своя пісня. Є вона і в тебе.
Великий Дух скрізь; він чує все, що знаходиться в наших умах і серцях, і необов'язково говорити з Ним голосно.
Постав запитання зі свого серця, і почуєш відповідь з іншого серця.
Дитина - гість у твоєму будинку - нагодуй, вивчи і відпусти.
Хто сильний у своїх думках - той непереможний.
Навіть мертва риба може плисти за течією.
Скажи мені - і я забуду, покажи мені - і я не запам'ятаю, запроси мене піти з тобою - і я зрозумію.

Серия сообщений "Індіанці":
Часть 1 - ПОНИМАНИЕ ЯЗЫКА ПРИРОДЫ
Часть 2 - Ежедневные размышления.Мудрость индейцев...
Часть 3 - Мудрі висловлювання індіанських вождів

Створюючи свою українську державу, українці повинні переглянути й уточнити свою історію, базуючись на правді, достовірних фактах і історичних подіях. Перебуваючи упродовж століть під владою завойовників, українці фактично були позбавлені можливості впливу на формування національної свідомості і розвиток своєї історії, в результаті чого історія України написана переважно на догоду цим завойовникам. Особливо не виясненим є питання про претензії і домагання Московїї, а в подальшому Росії, на історичну спадщину Київської Русі.

В романі-дослідженні В. Білінського (Країна Моксель або Московія // Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2008, 2009, в трьох книгах) повідомляються факти, взяті з історичних джерел (переважно російських), що свідчать про докорінне перекручення історії Російської імперії, направлене на створення історичної міфології про те, що Московія і Київська Русь мають спільні історичні корені, що Московія має «спадкові права» на Київську Русь.

Звичайне шахрайство московитів, що привласнили собі минуле Великого Київського князівства і його народу, нанесло страшний удар по українському етносу. Тепер задача полягає в тому, щоби, на основі правдивих фактів, розкрити брехливість і аморальність московської міфології.Розглянемо основні питання цієї проблеми.

Московські, а пізніше російські царі розуміли, що без великого минулого неможливо створити велику націю, велику імперію. Для цього потрібно було прикрасити своє історичне минуле і навіть привласнити чуже. Тому московські царі, починаючи з Івана IV (Грозного) (1533–1584), поставили завдання привласнити історію Київської Русі, її славне минуле і створити офіційну міфологію Російської імперії.

На це можна було б не звертати уваги, якщо б ця міфологія не зачіпала корінних інтересів України, не була направлена на повне знищення України – її історії, мови, культури. Час показав, що російські імпершовіністи робили і роблять все можливе для реалізації цієї задачі.

Протягом століть, особливо з початком XVI ст. в голови людей втовкмачували і втовкмачують, що Російська держава і російський народ беруть початок від великого князівства Київського; що Київська Русь – колиска трьох братніх народів – російського, українського та білоруського; що росіяни за законом «старшебратства» мають право на спадщину Київської Русі. Цією жалюгідною брехнею дотепер користується російська історіографія і державні діячі Росії, а також «п’ята колона» в Україні, в яку входять комуністи і майже всі регіонали у Верховній Раді. Відомо що:– В час існування держави Київської Русі про Московську державу не було ні згадки. Відомо, що Московське князівство, як улус Золотої Орди, засноване ханом Менгу-Тімуром тільки в 1277 році. До цього часу Київська Русь уже існувала більше 300 років;– Немає ніяких фактів про зв’язок Київської Русі з фінським етносом землі «Моксель» і пізніше Московським князівством з князівствами земель Київської Русі до XVI ст. В той час, як у 988 році відбулося хрещення держави Київської Русі, фінські племена землі «Моксель» перебували в напівдикому стані.Як можна говорити про якогось «старшого брата», коли цей «старший брат» появився на світ декілька століть пізніше ніж русичі-українці. Він не має жодного морального права називати себе «старшим братом», диктувати людству правила існування, насаджувати свою культуру, мову, світосприймання. Відомо, що до кінця XV ст. не існувало російської держави, не було старшого брата «великороса» і російського народу, а була Суздальська земля – земля Моксель, а пізніше Московське князівство, що входило в склад Золотої Орди – держави Чинґізидів. З кінця XIII до початку XVIII ст. народ цієї землі називали московитами. Московські історики замовчують питання про своє національне походження.

Московити, великороси – хто вони?

Московити. У IX–XII ст. великий край від Тули, Рязані й теперішньої Московської області, меря, весь, мокша, чудь, мордва, марі та інші – все це народ «моксель». Ці племена стали згодом основою народу, що прозвав себе «великоросами».У 1137 р. на ці землі прийшов молодший син київського князя Мономаха – Юрій Довгорукий, який залишився без княжого стола у Київському князівстві. Юрій Довгорукий започаткував князювання Рюриковичів на землях «Моксель», очоливши Суздальське князівство. В нього від жінки місцевого племені народився син Андрій, якого назвали «Боголюбським». Народжений і вихований в лісовій глухомані в середовищі напівдиких фінських племен, князь Андрій розірвав усі зв’язки з батьківською дружиною і зі старими київськими звичаями.

У 1169 р. Андрій Боголюбський захопив і зруйнував Київ: прийшов варвар, що не відчував ніякого родинного зв’язку з слов’янською святинею – Києвом

За короткий час (50–80 років) на кожне фінське поселення був посаджений князь із Рюриковичів, уроженець від мами мерянки, муромчанки, мокшанки... Так з’явилися на землі «Моксель» князівства: Володимирське, Рязанське, Тверське та інші. В цей час на землі «Моксель» починають проникати окремі місіонери з розповсюдження християнства. Про масове «перетікання» слов’ян із Придніпров’я на землі «Моксель», як це стверджують московські історики, не може йти ніякої мови. Для чого слов’янам із плодючих земель Придніпров’я іти через непроходимі хащі і болота тисячі кілометрів в невідому напівдику глуш?

На базі християнства на землі «Моксель» починає формуватися мова, яка з часом стала російською. До XII ст. на землях «Моксель» проживали тільки фінські племена. Це підтверджують археологічні розкопки О. С. Уварова (Меряни та їхній побут за курганними розкопками 1872 р. – 215 с.). Із 7729 розкопаних курганів не виявлено жодного слов’янського поховання.

Антропологічні дослідження А. П. Богданова і Ф. К. Вовка, що проводили вивчення людських черепів, підтверджують відмінні особливості фінського і слов’янського етносів.У 1237 р. на Суздальську землю прийшли татаро-монголи. Всі, хто схиляв голову, цілував чобіт хана і приймав його підданство, залишались живими і неушкодженими, хто не хотів покоритися – знищувались. Володимирські князі Юрій і Ярослав Всеволодовичі покорилися хану Батию. Таким чином, земля «Моксель» ввійшла в склад Золотої Орди імперії Чинґізидів і її воєнна сила влилась у військові сили імперії. Очолював військову дружину землі «Моксель» в складі війська хана Батия володимирський князь Юрій Всеволодович. Факт формування в 1238 р. воєнної дружини із фінських племен, які використовувалися Батиєм у завойовницьких походах на Європу в 1240–1242 рр., є прямим доказом встановлення влади хана в Ростово-Суздальській землі.На період воєнного походу Юрія Всеволодовича на Володимирське князівство був посаджений молодший брат Юрія – Ярослав Всеволодович, який віддав хану Батию свого восьмирічного сина Олександра Ярославовича в аманати (тобто заложники). Пробувши в Орді у Батия з 1238 по 1252 р. Олександр, названий і прославлений російськими істориками як Невський, засвоїв увесь устрій і звичаї Золотої Орди, став андом (кровним братом) сина Батия Сартака, одружився на дочці хана Батия і згодом став вірним слугою Золотої Орди, очоливши Володимирсысе князівство (1252–1263). Він не брав участі в жодній серйозній битві, всі перемоги Олександра Невського – жалюгідна брехня. Князь Олександр просто не міг брати участі в зіткненнях на Неві в 1240 р. і на Чудському озері в 1242 р. будучи іце дитиною.Слід відзначити, що управлінська влада Ростово-Суздальських князів була мінімальною. Ханом Батиєм для керівництва князівством (улусом) назначався намісник – великий баскак, а на місцях – удільні баскаки. Це були повновладні правителі Золотої Орди, які керувалися законами Яси Чинґізидів. Брехнею російських істориків є те, що суздальські, а пізніше і московські князі були незалежні від Золотої Орди. Першим правителем князівства (улуса) у ханській грамоті названий баскак або даруга, а князі рахувалися на другому, а то і на третьому місці.Брехнею є те, що Москва заснована Юрієм Довгоруким у 1147 р. Це міф, який не має доказового підтвердження. Москва як поселення була заснована 1272 року. Цього ж року був проведений третій перепис населення Золотої Орди. При першому переписі (1237–1238 pp.) і другому (1254–1259 pp.) поселення – Москва не згадується.

Московія, як князівство, виникло в 1277 р. за наказом татаро-монгольського хана Менгу-Тімура і було звичайним улусом Золотої Орди. Першим Московським князем став Даниїл (1277–1303) (молодший син Олександра т. з. Невського). Від нього бере початок династія московських князів Рюриковичів. У 1319 р. хан Узбек (про це мовиться у вищеназваному романі-дослідженні В. Білінського) призначив свого брата Кулхана удільним московським князем, а з 1328 р. – Великим Московським князем. У російській історичній літературі названий як Калита, Хан Узбек, прийнявши іслам, знищив майже всіх князів Рюриковичів. У 1319–1328 pp. пройшла зміна династії Рюриковичів на династію Чинґізидів в Московському улусі Золотої Орди. А 1598 року в Московїї перервалася династія роду Чинґізхана, яка почалася від князя Івана Калити (Кулхана). Тобто звиш 270 років Москвою правили чисті Чинґізиди.

Нова династія Романових (Кобилиних) у 1613 р. зобов’язалася свято зберігати давні традиції і принесла клятву на вірність старій династії Чинґізидів.

Московська православна церква в 1613 р. стала стабілізуючою силою, яка забезпечувала зберігання татаро-монгольської державності в Московїї.

Із наведених даних видно, що Московія є прямою спадкоємницею Золотої Орди держави Чинґізидів, тобто, насправді татаро-монголи були «хрещеними батьками» московської державності. Московське князівство (а з 1547 р. царство) не мало жодних зв’язків до XVI ст. з князівствами земель Київської Русі.Великороси. Плем’я великоросів, або російський народ, як він сьогодні зветься, з’явилося близько XV–XVII ст. серед фінських племен: мурома, мері, весі та ін. Тоді зароджується його історія. Немає історії великоросів на землі Київській! Історія великоросів починається із «Залещанської землі», з Московїї, які ніколи не були Руссю. Татаро-монголи, що прийшли на ці землі, внесли значний вклад у формування «великоросів». На психологію великороса наклали відбиток запозичення татаро-монгольського інстинкту завойовника, деспота, в якого основна мета – світове панування. Так до XVI ст. сформувався тип людини-завойовника, страшного у своєму неуцтві, люті й жорстокості. Цим людям не були потрібні європейська культура Й писемність, їм чужі такі категорії як мораль, чесність, сором, правдивість, людська гідність, історична пам’ять тощо. Значна частина татаро-монголів у XIII–XVI ст. влилася до складу великоросів, з них починають свій родовід понад 25 % російської шляхти. Ось деякі прізвища татар, які принесли славу імперії: Аракчеєв, Бунін, Грибоєдов, Державін, Достоєвський, Купрін, Плеханов, Салтиков- Щедрін, Тургенєв, Шереметьєв, Чаадаєв та багато інших.

Щоб привласнити історію Київської землі і увічнити цю крадіжку, великоросам треба було придушити український народ, загнати його в рабство, позбавити власного імені, виморити голодом тощо.Українців, які проявилися як нація в XI–XII ст., а можливо, й раніше, оголосили «малоросами» й узялися втовкмачувати цю версію всьому світові. За найменший відступ від цієї версії людей страчували, знищували, засилали в ГУЛАГи. Радянський період був особливо жорстоким. За той час Україна втратила понад 25 мільйонів своїх синів і дочок, які загинули у війнах за інтереси Росії, під час колективізації, на висилках і в катівнях.Так «старший брат», «великорос» змушував жити «молодшого брата», «малороса» у жорстоких «обіймах любові».

СТВОРЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Ще за часів князювання Василя III (1505–1533) в Московії зародилася ідея величі, яку висловив представник Московського православ’я монах Філофей: «Два Рима впали, а третій стоїть, а четвертому не бути». Відтоді у московитів зароджується думка всемогутності й «богообраності», що «Москва – третій і останній Рим». Ці думки поширювались і утверджувались в Московії. Скільки крові було пролито московськими князями, а пізніше – царями заради цієї ідеї-маячні.

За царювання Івана IV (Грозного) домагання Московії на спадщину не тільки Київської Русі, а і Візантійської імперії поси-люються. Так, за переказами, шапка Мономаха буцімто подарована київському князю Володимиру Мономаху його дідом – базилевсом Константином IX, вважалися символом передачі влади Візантією Київській Русі. Враховуючи те, що першим Суздальським князем був шостий син князя Володимира Мономаха Юрій Довгорукий, то наявність у Московії цієї шапки є «доказом» спадкових прав московських правителів не тільки на Київський великокняжий престол, а і на спадщину колишньої Візантійської імперії. Далі був складений облудний заповіт Володимира Мономаха про передачу «спадкоємних прав» синові Мономаха Юрію Довгорукому, підкорювачу так званої «Залещанської» землі. Все це було видумкою. Насправді, шапка Мономаха була золотою бухарською тюбетейкою, яку Хан Узбек подарував Івану Калиті (1319–1340), який приспособив цю тюбетейку-шапку для свого звеличення. (Логвин Ю. Кобила, Калита і тюбетейка «Мономаха» // Час. – Київ, 1997, 27 березня).Іван IV (Грозний) уперше 1547 року вінчався в церкві з титулом Московського царя, як «наслідувач» грецьких і римських імператорів. Із 37 підписів, що скріпили грамоту, прислану з Константинополя в Москву, 35 виявилися підробленими. Так Іван Грозний став «спадкоємцем візантійських імператорів». Так узаконилась брехня.Масовану державну фальсифікацію історії свого народу почав Петро І. Він уперше в 1701 р. видав указ про вилучення в покорених народів усіх письмових національних пам’яток: літописів, хронографів, хронік, давніх історичних записів, церковних документів, архівів тощо. Особливо це стосувалась України-Русі.

У 1716 р. Петро І «знімає копію» з так званого Кенігсберзького літопису, де було показано «об’єднання» давнього літописання Київського і Московського князівств і обґрунтовувалась єдність слов’янських і фінських земель. Однак доступ до «копії»-фальшивки, як і до самого оригіналу, був закритий.

Ця Петрова фальсифікація стала основою для подальших фальсифікацій – написання т. зв. «загальноруських літописних зводів», в яких обґрунтовувалось право Московії на спадковість Київської Русі. На основі цих фальсифікацій 22 жовтня 1721 р. Московія оголосила себе Російською імперією, а московитів – росіянами. Так була вкрадена у законних спадкоємців Київської Русі – українців історична назва Русь.Петро І завіз з Європи велику кількість спеціалістів, у тому числі і професіоналів-істориків, яких залучив до написання і фальсифікації історії Російської держави.

Для цього кожний іноземець, що поступив на державну службу, давав присягу про нерозголошення державної тайни і зобов’язувався ніколи не покидати Московську державу. Виникає питання, які можуть бути державні таємниці при «обробці російської історії» давніх часів? У будь-якій цивілізованій європейській країні після 30–50 років розсекречуються всі архіви. Російська імперія дуже боїться правди про своє минуле. Смертельно боїться!

Після Петра І, який перетворив Московію на Російську державу, еліта Московії почала замислюватися над необхідністю створення цілісної історії власної держави. За цю справу ретельно взялася імператриця Катерина II (1762–1796), яка не допускала думки про те, що в царському роду вона може бути серед рядової татаро-монгольської знаті. Катерина II, по-європейськи освічена людина, ознайомившись з архівними першоджерелами, звернула увагу, що вся історія держави тримається на словесній билинній міфології і не має доказової бази.

Тож, Катерина II своїм указом від 4 грудня 1783 р. створює «Комісію для складання записок про древню історію переважно Росії» під керівництвом і доглядом графа А. П. Шувалова, в складі 10 видатних істориків. Основна задача, що була поставлена перед комісією, полягала в тому, щоби за рахунок переробок літописів, написання нових літописних зводів та інших фальсифікацій обґрунтувати «законність» привласнення Московією історичної спадщини Київської Русі і створення історичної міфології держави Російської. Комісія працювала 10 років. У 1792 р. «Катерининська історія» побачила світ. Робота комісії проводилась в наступних напрямах:– збір усіх письмових документів (літописів, архівів тощо). Ця робота вже частково була зроблена Петром І. Збирання матеріалів проводилось не тільки зі своєї країни, а також з інших країн – Польщі, Туреччини та ін.;– вивчення, фальсифікація, переписування або знищення історичних матеріалів. Так були переписані літописи: «Слово о полку Ігоревім», «Повість минулих літ», «Лаврентіївський літопис» та багато інших. Деякі літописи переписувалися по декілька разів, а оригінали знищувались або засекречувалися. Так, були засекречені «Скіфська історія» А. І. Лизлова, що була видана в 1776 і 1787 pp., «Історія Російська із найдавніших часів» В. М. Татіщева, видана 1747 р. В «Скіфській історії» А. І. Лизлова вказується, що жителі Московїі – це окремий відособлений самобутній народ, який нічого спільного не має з Руссю (Києвом), Литвою, поляками тощо;– написання нових «загальноруських зводів», які писалися у XVIII ст., а подавалися, що вони XI, XIII, XIV ст. Всі ці зводи проповідували «загальноруську ідею». Це в той час, коли на київській землі жили слов’янські племена (поляни, деревляни, сіверяни та ін.), які вже були християнами, в «Залещанській» землі жили фінські племена (мурома, меря, весь, мокша та ін.), які перебували у напівдикому стані, і ці племена не мали в історії нічого спільного аж до XVI ст.;– для обґрунтування єдності Київської Русі і фінських племен були написані тисячі різних зводів. Усі ці зводи і літописи, як вказується в романі-дослідженні В. Білінського є тільки у переписаному вигляді, жодного оригінала. Жодного! Все це вказує на неймовірну за масштабами безсоромності й нахабства, фальсифікацію при створенні історії Держави Російської.

Не можна вічно жити в брехні!Настав час, щоби українські історики написали правдиву історію України, яка ґрунтувалась би не на фальсифікованих Катериною II літописах і заново написаних у XVIII столітті «загальноруських літописних зводах», а на історичних фактах, зафіксованих у документах, зокрема таких країн, як Польща, Туреччина, Греція, Іран та ін. Люди мають знати правду.

Ярослав ДАШКЕВИЧ, доктор історичних наук, p-p.com.ua

Серия сообщений "Історія":
Часть 1 - Сокровища гробницы Тутанхамона
Часть 2 - Одного я хочу: стать мудрым. СОЛОМОН
Часть 3 - Кольцо царя Соломона/Три варианта легенды
Часть 4 - Великая китайская стена
Часть 5 - Русич Древній
Часть 6 - Етнографічна карта Європи, 1918 року.

Вложение: 4013511_bookmusica.doc

Серия сообщений "Медитація":
Часть 1 - MEDITATION
Часть 2 - Духовная реальность - Путь к себе.
...
Часть 17 - Стив Павлина
Часть 18 - Целительные звуки Тибета
Часть 19 - "Музыкальная терапия в Эпоху Водолея".
Часть 20 - Просторове налаштування. ВЕРЕТЕННІКОВ СЕРГІЙ.
Часть 21 - Суть медитації "погляд всередину" - Дзадзен

"Музыка для путешествий вне тела"

Лучшие композиции для медитации 2003-2008 гг

Серия сообщений "Медитація":
Часть 1 - MEDITATION
Часть 2 - Духовная реальность - Путь к себе.
...
Часть 16 - СОСРЕДОТОЧЕННОСТЬ И МЕДИТАЦИЯ
Часть 17 - Стив Павлина
Часть 18 - Целительные звуки Тибета
Часть 19 - "Музыкальная терапия в Эпоху Водолея".
Часть 20 - Просторове налаштування. ВЕРЕТЕННІКОВ СЕРГІЙ.
Часть 21 - Суть медитації "погляд всередину" - Дзадзен