[/


О, Жінко дивная, Маріє!
О, Мати Божая моя!
Ніхто Тебе не зрозуміє,
Як Ти страждала за Христа.

Коли побачила в дорозі:
"Та це ж Мій Син несе хреста".
Забилось серце у тривозі:
"Моя Дитино, ось тут Я".

І кинулась, щоб рятувати
Під стріли осудів людських.
О, Ти Маріє, вічна Мати!
Важку дорогу вибрав Син.

"Куди ведуть тебе, Синочку?
Ти ж не чинив нікому зла.
Хто так порвав Тобі сорочку?
Чому в тернині голова?"

"Та ж дайте ви Його обняти!
Та пропустіть до Нього ви!"
А кругом неї йдуть солдати,
Кричать: " А ну, геть, жінко, йди!"

До неба руки і ридає,
Ковтає сльози мов полин.
"Верни Мені Його "- благає,
Забувши, що Він - Божий Син.

Кільце вдається їй прорвати,
Її Дитина ледь жива.
Лице скривавлене підняти,
У Нього сил уже нема

І ось Їх погляди зустрілись,
І це тривало тільки мить.
Багато так сказать хотілось,
Та зрозуміла все болить

І ось тепер Він є розп’ятим,
А Ти - схилилась у журбі.
Так, Ти приречена мовчати,
Біль тамувати цей в Собі.

І Ти дивилась, мов завмерла
На дерев’яний гіркий хрест.
Так, то була й Твоя Говерла,
І на покірність був Твій тест.

О, Жінко дивная, Маріє!
О, Мати Божая моя!
Ніхто Тебе не зрозуміє,
Як Ти страждала за Христа.

Василь Світлий