Трішки минулорічної хурделиці вам у стрічку:)

Останнім часом якщо я і потрапляю у столицю, то або у відрядження, або на концерт. Саме другий варіант і змусив мене поїхати туди в середині листопаду минулого року. У моєму розпорядженні було зайвих 3-4 години. Сипав сніжок, що досить нехарактерно для цього місяця (а особливо те, у що він перетворився пізніше).


Для обходу я вибрав невідомий для себе район на невідомому лівому березі. Не став шукати нічого навмання, просто рушив за картою муралів, від метро «Харківська» за годинниковою стрілкою.


Вул. Анни Ахматової 4. Великий будинок із одразу двома картинами.




Архітектора Вербицького 8. Оце у когось фантазія…


Через дорогу церква, явно новобуд. Це вам не правий берег з його кількасотлітніми храмами.


Дорогою до наступної точки знайшов класний під’їзд.


Харківське шосе 158.




Будинок 170.


І 180/21. А сніжок тим часом посилився…




А все тому, що хтось уже втулив посеред вулиці новорічну ялинку:)


Проспект Бажана я залишив на закуску – тут найбільше картин, і найцікавіших. Знав би я, що під цю «закуску» розпочнеться така хурделиця.


Будинок 93 навпроти метро «Вирлиця». Навіть станцію уже було видно погано, не кажучи про однойменне озеро через дорогу.




Тут теж втулили маленьку церкву.


Будинок 9 (насправді він майже одразу за 93; дивна нумерація, правда?).


На фоні люди тікають від віхоли. Слабаки:)


Будинок 5Е.


І просто 5. На щастя, останній, бо мело вже так, що й розгледіти щось було важко, тим паче фотографувати. Я заледве відшукав станцію, із якої вийшов якихось пару годин назад.


І все ж у цьому блуканні в негоду малознайомим містом було щось по-мазохістськи приємне. Навігатор у телефоні здох смертю хоробрих, так що навіть знайти «Пузату хату» на Бессарабці стало складним квестом, так само як і шукати концертну залу хтозна-де.

А потім була музика. І хай по тому не залишилось узагалі жодного нормального фото, я пам’ятатиму цей день до кінця свого безглуздого життя.