Зараз це просто атмосферні фото цього чудового процесу, але сподіваюсь із часом це буде цікаве відео. А поки що я тренуюся.

Читать далее...

Вперше за усе життя я не купую ялинку, не прикрашаю дім (гірлянда на вікні не рахується, вона там цілий рік). Вперше я не бачу в цьому потреби. І це не показне, і абсолютно не заклик усім не святкувати. Просто у мене тепер кожен день особливий. Я зрозуміла, не потрібно чекати якоїсь спеціальної дати, аби мати свято. Відкрию таємницю, святкувати можна кожен день! Правда! А то ми всі чекаємо-чекаємо.... А потім біжимо кудись. Стаємо у чергу, звіряємо годинники, щоб не дай бог не пропустити. Пропустити що??? Отак бігаючи і чекаючи, ми пропускаємо найголовніше - життя.

А тепер про цей рік. Яким він для мене був. А був він найкращим у житті!

багато слів і картинок

А кислородное голодание случается с теми, кто много лет дышал воздухом малонасыщенным кислородом, кто дышал женщинами пахнущими потом или дешевыми духами вместо детского мыла поскольку если нет у тебя денег на дорогие духи, то на детское мыло и шампунь из крапивы всегда можно насобирать, если нет у тебя дорогого платья, то сарафан из цветов всегда можно сшить самой. Если ты следуешь моде из журналов и не знаешь, что мода это то что отражает твой внутренний мир то ни духи ни мыло ни сарафан из цветов не насытит воздух кислородом и у любого мужчины рядом с тобой обязательно случится кислородное голодание.

*

И в каждой женщине есть два танцора, и каждая женщина поглощает кислород, но не каждая женщина сама является кислородом.

*

Бачила "Кислород" Вирипаєва. Нічого не буду казати. Просто подивіться. Варто!

тут текст вистави, за якою знято фільм

http://lib.rus.ec/b/119180/read

почитайте і все зрозумієте.

 

і там музика БГ красива така

 

"В житті не важливий сигнал джипіес..."

 

Я на вихідних була в хорошому місці.  І мені там подумалось.

Більшість із нас надто зайняті продумуванням свого життєвого сценарію, або якихось окремих його фрагментів. Це як вивчити маршрут наперед і потім все сприймати за належне, або навпаки сердитись, що якісь речі не на своїх місцях, не там де повинні бути. Чесно кажучи, я не знаю, де опинюсь завтра. Що це буде за місце і люди. До усього готова і усе прийму. Не хочу і не буду більше вигадувати сценарій життя, бо тим самим власноруч створюю для себе рамки і для інших також. Але (!!!) я знаю, що як хочу, як я хочу, що я люблю. Це поєднання бажань по суті є протилежним, яле, якщо вдуматися, дуже правильним. Опишу образно.

Треба мати основу, центр, якір. Щоб ти за будь-яких обставин стояв на місці, а не кидався зі сторони в сторону.

Бо ж зазвичай, ми напридумуємо собі усього і кіпішуємо, якщо щось не так. А хто сказав, що має бути саме так? Наші всі прикрості від того, що щось не співпадає у пазлах. Ви можете вирішувати лише за себе, а решту просто впускати в своє життя. Не треба нічого списувати лише того, що щось пішло не так. Воно пішло саме тим шляхом, яким повинно було піти. Просто ми самі ще цього не зрозуміли. Треба мати терпіння до усього. Терпіння дати можливість життю розгорнути потрібну дорогу.

Нічого не пришвидшувати, не уповільнювати лише через надумане.

Хай усе йде своєю чергою, хай усе має свій час і своє місце.

пс.

подібний підхід дає свободу тобі самому і можливість іншим також бути вільними.

немає нічого гіршого і більш зв"язуючого по руках ніж очікування, що хтось зробить, дасть, буде таким, як його хочуть бачити.

 

 

На підлозі поруч з диваном повна склянка молока. Я хотіла випити його під час фільму, але забула. Забула навіть одягнути шкарпетки і тепер ноги просто льодяні. Фільми Бертолуччі мене завжди гіпнотизують. Ти хапаєшся за перший кадр і вже не можеш відвести погляд. Кіно дуже цілісне, об"ємне, красиве. Любов талановитого піаніста, котрий живе самітником у вишуканому будинку до молодої служниці з Африки. Красивої та чуттєвої. Вона не розуміє його музику, його зводить з розуму її чуттєвість та простота, те, що в її серці інший чоловік. Він не б"ється за свою любов, а робить більше - жертвує усім до останнього, аби дати їй що вона хоче. Жертвує безоглядно, без жодної надії, залишається спустошений і врешті отримує ВСЕ. У фільмі прекрасна музика. Музикою там розмовляють. Торкаються один-одного, освідчуються.

російською фільм називається "Осажденные"

мені до душі "Полонені"

пс. А ще я бачила прекрасний фільм Бергмана. Але мені потрібно його переосмислити. Лише тоді зможу сказати.

 

 

приготувала неочікувано просте і смачне. звичайню яєшню затерла товстим шаром ковбасного сиру кіпченого і запекла. раджу.

Коли людина вирішує змінитися - змінюються і люди, які її оточують...

Ось вам цікава і геть нелогічна цепочка. Сьогодні вранці я гортала стрічку новин ЖЖ. Побачила у однієї дівчинки чашку із зображенням мумій тролля. Згадала про чудові книги Туве Янссон і мультики, які дуже любила дивитися. Забила в гугл "цитати з книжок Янссон" і трішки прифігіла. Це ТАКІ речі глибокі та мудрі. І зовсім не дитячі. Почала читати інформацію про саму авторку і натрапила на таке:

"Книги Туве Янссон привлекают внимание не только детей, но и взрослых читателей, и даже ученых. По творчеству Янссон было защищено множество диссертаций, её сказки подвергались семиотическому и психоаналитическому анализу. В её книгах находят отголоски дзен буддизма и христианства, отсылки к философии Канта и эволюционной теории Дарвина." (ЯК ВАМ?! ГА?!)

пс. усі книжки я скачала. знайшла їх на чудовому сайті. ось http://www.rulit.net/author/yansson-tuve Відчуваю, зима буде цікавою та легкою.)

така людина могла написати тільки щось дуже хороше.

А ось власне і цитати, які мене зачепили:

*

Можно лежать на мосту и смотреть, как течет вода. Или бегать, или бродить по болоту в красных сапожках, или же свернуться клубочком и слушать, как дождь стучит по крыше.
Быть счастливой очень легко.

*

Тот, кто ест блины с вареньем, не может быть так уж жутко опасен.

(блін, ну як же це просто і мудро)

*

Он заполз под одеяло, уткнулся носом в подушку и подвинул живот на край кровати, где простыня была прохладная. Потом широко раскинулся, так что занял всю кровать, и ждал, когда к нему придет приятный сон.

*

Ты - путешественник, на краткий срок ты - свободен.

*

Когда у тебя возникает желание что-то сделать, нужно немедленно принимать решение и не ждать, пока это настроение пройдет.

*

Когда я что-нибудь сильно преувеличиваю, я всегда сам в это верю!

*

Он успел понять, как важно повременить, когда чего-то сильно желаешь.

*

Иногда, за вечерним чаем, на меня снисходит странное ощущение того, что меня не существует.

*

А вообще есть большая разница между тем, как ты рассказываешь о каких-то вещах, и тем, как ты о них думаешь… И кроме того, все это больше зависит от того, что чувствуешь…

*

Но с другой стороны, почему обязательно всё должно быть так, как ты привык?

*

Он смеялся не потому, что ему было очень весело, а потому что чувствовал себя бесконечно счастливым.

*

А хочется всегда, каждый день, но ты по-настоящему не знаешь, чего тебе хочется. Но под конец думаешь, что может, тебе хочется селёдки. И тогда ты заходишь в кладовку и смотришь, а там и в самом деле лежит селёдка.

*

Не могу описать, как это скверно, когда твои друзья либо женятся, либо становятся королевскими изобретателями. Сегодня ты входишь в беспечную компанию любителей приключений, готовых отправиться в любой путь, как только наскучит оставаться на одном месте. Отправляйся, куда только захочешь, перед тобой карта всего мира… И вдруг… Путешествия перестают их интересовать! Им хочется жить в тепле! Они боятся дождя! Они начинают собирать вещи, которые некуда поместить! Они говорят только о разных пустяках… Ни на что серьезное они уже решиться не могут… Раньше они прилаживали парус, а теперь строгают полочки для фарфоровых безделушек. Ах, разве можно говорить об этом без слез!

*

Не стоит волноваться. В мире нет ничего страшнее нас самих.

*

Говори прямо, если хочешь чтоб тебя понимали.

*

— Жизнь страшно осложняется, когда хочешь обладать вещами, носить, держать их при себе. Вот почему я только смотрю на вещи, а когда снимаюсь с места, уношу их в своей голове. По-моему, это куда приятнее, чем таскать за собой чемоданы.

*

Существует разного рода одиночество. Вынужденное и избранное самим человеком.

*

«Пугай себе, зима, сколько влезет, – в восторге думал он. – Теперь я тебя раскусил. Ты не хуже всего остального, только тебя надо узнать. Теперь тебе меня больше не обмануть!»

*

Нужно забывать обо всем, что тебе неприятно.

*

Да, да, - подумала она вздыхая. - Вот так бывает всегда в приключенческих повестях. Все только и делают, что спасают друг друга и спасаются сами. Хотела бы я, чтобы кто-нибудь когда-нибудь написал о той, кто пытается потом согреть героев.

*

Никогда не станешь по-настоящему свободным, если будешь чрезмерно кем-нибудь восхищаться.

*

Нужно доходить до всего своим умом, и переживать все тоже одному.

*

Каждый человек должен совершить свои ошибки.

*

Печально не помнить, как зовут других. Но забыть собственное имя - прекрасно.

*

Ну і що це - дитячі казочки?! Та це буддизм у чистому вигляді. Може комусь  також захочеться почитати.

У неділю бачила на ринку величезний розламаний гранат. Це прекрасно, я вам скажу. Взимку треба їсти гранати і щоб сік стікав по пальцях.

Люди по суті тварини. Зараз не кажу про щось високе і духовне, а цілком приземлені відчуття та інстинкти. Часто надто багато значення усьому надаємо. Чую: у мене депресія. І починається заламування рук. Хоч  у дійсності це банальний недосип та споживання не зовсім тієї їжі. Фізіологія на відсотків 80% рулить у всьому. Брак сонячного світла, якісь гармональні речі часто вирішують такі події в нашому житті, що потім залишається лише чухати потилицю та дивуватися. Хоч можна це розуміти і заздалегідь. От я зараз десь так розумію. Без нервів та кіпішу приходжу та лягаю спати, або смачно їм, читаю та лягаю. Усі наші стани надумані, усе вирішується насправді дуже просто. Варто лише послухати своє тіло і почути, а не драматизувати зайвий раз.

Спіть солодко, їжте смачно, одягайтеся тепло та комфортно, слухайте найкраще, оточуйте себе милим серцю і все буде чудово. Правда.)

Ходила сьогодні на ринок вранці. Хотіла дуже купити різних трав запашних для чаю. Купила липи, м"яти, суниць, калини. Величезний пакет червоних яблук. Холодних, запашних ще й і з листям. Зараз піду чай пити, пахне на всю квартиру.

наварила гречки. сто років не варила і не їла

стушила печериць зі сметаною

наїлася смакоти, запила солодким чаєм

ходила в супермаркет з плеєром і слухала бреговіча

накупила яблук і мандаринів

приготувала класні хрумкі грінки в духовці. смачні з чаємо та медом

начиталася книжок та журналів

дрімаю і гріюся під ковдрою....

Відпускайте усіх, хто йде і приймайте усіх, хто приходить і ви будете вражені дивами, котрі почнуть траплятися.

Учора думала, що взагалі не буду писати про цей фільм. Найперше, тому що він надто особистісний.  Крім того, мій щоденник і так перетворюється поступово на якийсь кіноблог. Але я не дуже на те зважаю. Бо кіно стало цікавити на зовсім іншому рівні, значно глибшому. Я стала переглядати його більш осмислено, чи що. Насолоджуюсь операторською роботою, звертаю увагу на розкадрування, якісь найдрібніші деталі, дуже пильна до сценарію. Дивитися фільми для мене нині, наче гортати книгу, сторінки котрої живі і промовляють. "Любов" Міхаеля Ханеке я шукала довго. Спочатку прочитала про цю стрічку в якомусь кіноогляді. Загорілася подивитись. Шукала, але не знайшла. Потім на очі трапилися кілька рецензій і я знову почала шукати. Аж нині вона сама мене знайшла. Чому я кажу, що кіно дуже особистісне, бо ти наче підглядаєш за головними героями. Це на сто відсотків їх світ. Взагалі, люблю фільми, в котрих змальоване звичайнісіньке життя. Люди їдять, ходять у туалет, слухають музику, розмовляють. Зайвий драматизм інколи виглядає надто театрально і великим мистецтвом треба володіти, аби вписати той драматизм у канву життя героїв органічно та цілком очікувано. Півстрічки я дивилася спокійно, другу половину плакала. Певно, вона зачепила в мені щось особисте. Те, що я пережила і маю подібний відбиток. Історія до банальності проста. Двоє стареньких живуть тихо-мирно. Слухають класичну музики, читають один-одному, разом їдять. Потім жінка хворіє і починається голгофа для обох. Для неї - бо втрачає себе, для нього - бо втрачає її, для обох - бо втрачають вивірений і зручний світ, який мали. Мені дуже сподобалось, що Ханеке показав це дуже спокійно, без зайвого драматизму та надриву. Але дуже відверто, чесно. Так як воно є. Може навіть ще чесніше. Здивувало, що протягом усього фільму в мені жила надія. Здавалося ось зараз усе зміниться і вона одужає. Можливо, так передавалася надія, котрою жив головний герой. Хоча його надією були спогади про усе що було, про життя. Зрозуміла для себе, що любов - це чесність і це не просто. Вона потребує постійного самоконтролю. Любити чесно можуть одиниці і ті одиниці, зазвичай, одинокі, бо не вміють миритися з половинним, четвертинним почуттям, почуттям для зручності. Чесно кажучи, краще нікого не любити. Ні не так, краще не вдавати що любиш, а дати можливість людині знайти щось своє. Тим самим розчистивши і свій життєвий шлях для справжнього, унікального, на сто відсотків твого. Відчула також, що в мені росте бажання писати. Не знаю поки що це буде - невеликі ессе, більші твори, сценарії, але бачу, що поступово починає відходити усе зайве і вимальовуються сюжети, які хочу фіксувати.

Хочеться аби ми не розмінювалися. Аби були чесними з собою та іншими. Аби вміли розгледіти справжнє і мати мужність бути самому. Не прив"язувалися до людей та речей, але високо цінували. Розуміли свободу свою і свободу рідної людини. Давали можливість рости, розвиватися, бути собою.

 

Якщо людині дати все, а потім усе забрати, вона може і  збожеволіти. А все тому, що самої людини, по суті, і не було. Ми це не те, що ми маємо. Ми це не люди, які поруч з нами. Ми - це навіть не те, що самі про себе думаємо. Ми - щось значно глибше, більше. Воно вічне. Не має початку та кінця. Це безперервний закільцьований процес.