Стара Котельня належить до числа найдавніших населених пунктів України. Під назвами Котельний, Котельниця, Котельня місто дев'ять разів згадується у літописах 1143-1169 років. Котельниця згадується в літописі і в 1147 році, як володіння київського князя Святослава Володимировича.

Цікавою пам'яткою архітектури є побудований у стилі барокко костел св. Антонія Падуанського 1786 р. Костел в стилі барокко являє собою цегляну, трьохнефну, чотирьохстовпну базиліку з п'ятигранним пресбитерієм и прямокутними сакристіями, з гвинтовими дубовими сходами (аналогічні гвинтові сходи були розміщені по обидва боки головного входу и вели на хори).




Костел в стилі бароко, вибудований з червоної цегли, потинькований. Належить до типу тринавних, чотиристовпних базилік з гранчатим пресбитерієм и прямокутними сакристіями, з гвинтовими дубовими сходами (аналогічні гвинтові сходи були розміщені по обидва боки головного входу и вели на хори). Центральна нава вища за бічні, склепіння — напівциркульні. На фасаді центральна нара прикрашена трикутним фронтоном, поєднаним волютами з бічними навами. Склепіння в бічних навах хрещаті. Архітектурний образ споруди справляє враження благородної пам'ятки архітектури високого мистецького щаблю, нечастого на теренах Житомирщини.






Фасади прикрашали спаренними пілястрами іоничного ордера з гирляндами в капітелях, арка головного входу фланкірована тосканськими колонками.


Пам'ятник був огороджений цегляною огорожею з воротами та трипрохідною дзвіницею. В цьму костелі здійснювались всі метричні записи католиків навколишніх сіл Житомирщини.


Сам костел знаходиться на території старовинного городища, яке возвишається над р. Гуйвою і з якого відкривається чудовий краєвид на долину річки і навколишню місцевість. Збереглись ще й залишки валу, яким було оточене городище.

http://andy-travelua.livejournal.com/399932.html

Куфштайн - одне з найгарніших міст Тіроля (хотя в Тіролі й важко знайти щось не найгарніше), який стоїть серед Альп на півшляху між Зальцбургом і Інсбруком. За красою він не поступаюється ні першому, ні другому. Місто розташовано в 2 кілометрах від кордону з Німеччиною, а його краса поєднала в собі і Австрію, і Баварію, і Швейцарію. Потужна фортеця вражає з першого погляду, так само, як і безліч різнокольорових будинків в центрі міста.

Куфштайн уперше згадується в літописах від 1205 р., у той час він знаходився під владою регенсбургского єпископства. Вигідне розташування в стратегічному плані дозволяло контролювати прохід в Альпах між двома вічними суперниками - Баварією і Тіролем.




Фортеця в Куфштайні вперше згадується у 1205 році як „Castrum Caofstein“. Її розбудував 1415 баварський герцог Людвиг ІІ Бородатий. Майбутній імператор Максиміліан I після облоги 1504 захопив місто і фортецю, яку відновив і збудував нові укріплення.




Баварія окупувала Тіроль разом із фортецею Куфштайн у 1703 році. Наступного року після повстання селян баварці змушені були залишити Тіроль. На початку Наполеонівських війн Баварія була союзником Франції і за Пресбурзьким миром 1805 отримала у володіння Тіроль. По рішенні Паризької мирної угоди 1814 Тіроль повернувся до Австрії. Фортеця Куфштайн починає використовуватись як державна в'язниця. З 1924 вона перейшла у власність міста, а 1996 її орендувало товариство Top City Kufstein GmbH. У фортеці проводять концерти, виставки. До фортеці можна доїхати панорамним фунікулером.




Фортецю видно з усіх куточків міста:





Але найкращі види відкриваються з трьох точок.

Перша з них - автомобільний міст на річці Інн на південній околиці міста:


Друга - з протилежного берегу річки Інн, там, де розташований залізничний вокзал:




Третя і найкраща точка, з якої добре видно замок і все місто - це гора на південний схід від міста:








Історичний центр в Куфштайні маленький, але дуже насичений усім цікавим. На центральній площі Stadtplatz розташовано багато старовинних різнокольорових будинків:








Центральне місце в ансамблі площі займає ратуша:






Будинок Ощадної каси:




Церква св. Вітуса:


Будинки на набережній річки Інн:


Від центральної площі на південь відходить вузенька вулочка Romerhofgasse з типово тірольською забудовою. Тут яскраво відчувається дух середньовічного Тіролю:

http://andy-travelua.livejournal.com/399826.html

В селі Івниця, що в 6 кілометрах від траси Житомир-Попільня збереглись залишки одного на найстаріших маєтків Житомирщини. Садиба належала каштелянові Яну Антонію Чернецькому, який в кінці XVIII століття звів в Івниці гарний бароковий палац.

Перші відомості про Івницю датуються 1584 роком. У другій половині XVIII ст. це було досить велике торгово-ремісниче містечко з населенням понад 3 тисячі жителів, у 1761 році навіть отримало привілеї від польського короля Августа III. Тоді у містечку були церква, костел і каплиця, синагога та єврейський молитовний будинок, школа та дві лісопильні.

У другій половині XVIII сторіччя тут на пологому лівому схилі річки закладається добре спланований ландшафтний парк з традиційною системою ставків зі шлюзами. Як було прийнято за тих часів, парк створювався як антураж садибному комплексу.


Палац не зберігся. Від садиби до наших днів збергіся лише господарські приміщення, фрагмент в'їзних воріт та руїни башт з бійницями, стилізовані під сторожеві.


В'їзна брама:




Руїни башти:




Все перебуває в жахливому стані і доживає останні дні.






Позбавлений протягом тривалого часу догляду, парк перетворився на дрімучий. Замість розпланованих алей місцеві жителі протоптали стежки, але попри це, парк не втратив своєї привабливості.

http://andy-travelua.livejournal.com/399443.html

Містечко Сіная розташовано в Карпатах на висоті близько 800 метрів над рівнем моря. Тут проходить кордон двох історичних областей - Трансільванії і Валахії. Сіная - чи не найцікавіше місце в Румунії, яке мені довелося відвідати. Цей куточок вражвє двома неповторними замками - Пелеш і Пелишор, монастирем Сіная, віллами і старою курортною забудовою та, звичайно, карпатськими краєвидами. Жахлива погода з шаленою зливою всіма способами намагалася зіпсувати мені враження від цього місця, але їй того не вдалося.

Історія місцевості пов'язана з однойменним монастирем - Сіная. Єгипетська і румунська Сіная тісно пов'язані між собою. Справа в тому, що в ХVII столітті румунський князь Михайло Кантакузіно здійснив паломництво по святих місцях, відвідавши Єрусалим, Назарет, і також побував на півострові Сінай, де і відвідав Монастир з храмом Святої Катерини. Надихаючись красою древнього монастиря, князь пообіцяв собі побудувати щось подібне в своїй країні. І ось так, у 1695 році, з'явився в Долині Прахови Монастир Сіная.

Дорога від залізничної станції до монастиря протягає терасами, на яких розташовані вілли та готелі кінця ХІХ - початку ХХ ст.:

Готель Caraiman:


Казіно:


Готель Palace^


Вілли на шляху до монастиря:






Монастир Сіная був заснований боярином Міхаїлом Кантакузіно після повернення його з гори Синай наприкінці XVII століття. Архітектура у бринков’янському стилі та оригінальні малюнки перетворили цей релігійний пам’ятник на ідеальне місце для ознайомлення з давньою румунською культурою.


Монастирська церква:




Деталі порталу:


Келії:




Ще декілька сотень метрів підйому вгору, і перед очимами відкривається справжнє румунска диво - замок Пелеш:


Замок Пелеш був закладений в 1873 році за наказом короля Румунії Кароля де Гогенцоллера-Сигмарінгена (Кароля I), як літня резиденція румунських королів. Завершилося будівництво в 1914 році. Архітектурний стиль замку є сумішшю архітектури німецької школи із стилем неоренесанс.


Деталі замку:




































Навколо замку розташований шикарний парк зі скульптурами:














Поруч розташований ше один замочок - Пелишор, побудований чеським архітектором Карел Лиманом у 1899-1902 роках і декорований віденським декоратором Бернхард Людвігом, палац був літньою резиденцією короля Фердинанда і королеви Марії.








Навколишні пейзажі вдало доповнюють Карпати:

http://andy-travelua.livejournal.com/398987.html

Маловідоме село Яроповичі в Андрушівському районі Житомирщини відділяє від траси Житомир-Попільня 4 кілометри бруківки. Назва села пов'язана з іменем великого князя київського Ярополка Святославовича (брата Володимира - хрестителя Русі), який у 970-х роках збудував біля витоків річки Ірпінь тимчасове польове укріплення. Вали давньоруського городища і сьогодні можна побачити на околиці села.

Сьогодні в Яроповичі варто приїхати, щоб побачити без перебільшення найцікавіших на теренах України дерев'яний палац та старовинну кам'яницю. Про місцезнаходження палац краще запитати місцевих мешковців (палац їм відомий, як "стара дерев'яна школа") - знайти його самому буде непросто.





За інформацію Олександра Примака, до 1858 року більша частина Яроповичів належала Титу Трщецяку, який у 1859 році продав садибу Сигизмунду Антоновичу Котюшинському, котрий на цих землях побудував цукровий завод. Але діло не пішло і скоро Котюшинський збанкрутував, передав і садибу, і завод своїм кредиторам.




В роки революції цукровий завод згорів, а в маєтку розмістили школу, яка функціонувала до побудови в 2008 році нової школи. Дерев’яний будинок, збудований в стилі українського барокко, вже в ті часи мав каналізацію, сантехнічне оснащення, обігрів взимку здійснювався за допомогою теплих потоків повітря і диму, які надходили від котла, що стояв у підвалі, і підігрівали підлогу. Щоб зберегти старовинну садибу, яка чудом збереглася до наших днів, у ній планується розмістити краєзнавчий музей.




Дерев'яні деталі палацу неабияк вражають:








На центральній вулиці Яроповичів стоїть якась невідома кам'яниця з контрфорсами, яка, очевидно, мала промислове призначення:

http://andy-travelua.livejournal.com/397598.html

Ще одна саксонська церква-фортеця розташована в селі Херман розташована лише у 10 км на південний схід від Брашова. З залізничного вокзалу в Брашові сюди регулярно ходить маршрутка . Це одна з саксонських оборонних церков, включених до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. ЇЇ варто відвідати й тому що зовсім поруч, на дуже малій відстані височіє розкішна та неймовірна укріплена саксонська церква Прежмер, з якою ми вже знайомилися.

Це не просто церква, а ціла оборонна система, що складається із стін, башт, бастіонів, дзвіниця 5о м. заввишки. Кажуть що колись до всього цього додавався заповнений водою рів.




Історія фортеці Херман тісно пов’язана з присутністю Ордену Тевтонських лицарів в цих краях, у перші десятиліття ХІІІ ст. За переказами, церкву в Хермані звели в ХІІІ ст. монахи-цистеріанці, які суворо дотримувалися канонів простоти. Перша документальна згадка, однак, датується 21 березнем 1240-им роком, хоча люди тут жили ще в епоху неоліту. Церква в цій місцевості поєднує елементи готики та романського стилю. Елементи готики з'явилася, щоправда, вже після її реконструкції у 1593 році. Пізніше, коли церква відійшла від угорців до саксонців, останні її укріпили. І саме для оборони від кочовиків їм знадобилися міцні стіни. Отож, спочатку була зведена міцна церква, а лише потім, в XV-XVI ст., обнесли її мурами з баштами. Висота мурів - 10 метрів, товщина стін від - півтора до 3,50 метрів. У стінах бійниці.




Потрапити в селянську фортецю можна було лише через так званий цвінгер (zwinger) - перехід, що характерний для архітектури Центральної Європи.


У стінах цієї фортеці існують кімнати, в яких жителі села могли зберігати свої речі або переховуватися в разі нападів, а їх упродовж часу вдалось пережити досить багато - аж 47... Особливо сильно постраждав комплекс в 1421 році, після турецького нападу.








Власне, церква:






У середині тринефної церкви все досить скромно - якщо не враховувати килими, якими у Трансільванії прийнято прикрашати внутрішні стіни церков. Вівтар в стилі бароко, а портал храму складається з п'яти арок.






Портал церкви:


Найбільшої слави Херман зазнав, коли селяни повстали проти трансільванського князя Габріеля Баторі (1608-1613 рр.), який захопив Брашов, Бран і Ришнов, а потім взяв у облогу Херман. Князь наказав війську обстрілювати селянську фортецю з усієї сили, але жителі продовжували захищатися, маючи сміливого керівника Ганса Бьома (Hans Böhm). Він був одним з тих, хто запропонував заманити солдатів Габріеля Баторі. Жителі розуміли, що й ті, хто обложив їхню фортецю, потерпають від голоду.Тому Бьом наказав селянам робити буханці із снарядами всередині, а потім метати їх на ворогів. Ті ж, голодні і втомлені, кидалися на буханці, намагалися їх їсти, і тоді вибухали снаряди. Перелякані угорці втекли з Хермана і більше ніколи сюди не поверталися. Князь намагався вмовити жителів Хермана на підписання мирної угоди, однак Ганс Бьом рішуче йому відмовив. Після перемоги над Баторі жителі села отримали від брашовських чиновників привілей щоп'ятниці продавати пекарські вироби на ринках без сплати податків.




Оборонні башти:


Вулиця в Хермані:


Текст взяти з сайту Radio Romania: http://old.rri.ro/arh-art.shtml?lang=12&sec=445&art=25371

http://andy-travelua.livejournal.com/396814.html

В селі Волиця на північ від Андрушівки зберігся скромний класицистичний палацик Рациборовських середини ХІХ ст.. Якщо їхати трасою Житомир - Попільня, то наприкінці Волиці праворуч буде занедбана радянська будівля. Палац знаходиться на нею (з дороги його не видно). В колишньому палаці сьогодні знаходиться сільська школа

http://andy-travelua.livejournal.com/396785.html

Одним з чудес архітектури і фортифікації Трансільванії є укріплені саксонські церкви. Будівничими таких церков-фортець були німецькомовні саксонці, яких спонукали колонізувати Трансільванію угорські королі, що правили цим регіоном в XIII столітті. Королі обіцяли переселенцям особливі привілеї і свободи. Саксонці будували свої поселення на гірських схилах Трансільванії - ці села були ізольовані від зовнішнього світу, і тому в них зберігся традиційний життєвий устрій, який саксонці принесли з берегів Рейну. Угорські королі прагнули заселити Трансільванію через те, що ця територія знаходилася на межі угорської імперії і постійно піддавалася.

Один з таких укріплених храмів знаходиться в селі Прежмер, що у 14 кілометрах на схід від Брашова. Серед усіх оборонних церков, побудованих саксонцями у середньовіччя, церква в Прежмері найбільш вражає товщиною і висотою своїх стін.



Церква Прежмер врятувала життя тисячам селян від нашесть кочівних народів. Храм оточений стіною в 14 м висоти і 6 м товщини.




Церква Прежмер побудована у формі грецького хреста - символ тевтонських лицарів. По архітектурі, будівля цієї пам'ятки Румунії нагадує пізню готику, так звану бургундську готику. За оригінальність і красу споруди, церква Прежмер була вписана у світове культурне надбання.






Вхід в двір церкви здійснюється через напівкруглий прохід 30-ти метрової висоти, захищений двома рядами кріпосних воріт. Між воротами знаходиться капкан, в якого потрапляли вороги перші ворота, що проходили. Нині тільки одна сім'я мешкає в церкві і піклується про цей середньовічний пам'ятник, якому більше 500 років.






Навколо церкви, в стіні, розташовані маленькі кімнати у вигляді бджолиних сот. Кожна сім'я села ховалася в одній з кімнат стіни, у випадку якщо нападали вороги. Номер будинку в села співпадав з номером кімнати в оборонній стіні.








Власне, сама церква:




... та її скромний інтер'єр:




І на останок, саме село. Тут дуже патріархально!

http://andy-travelua.livejournal.com/396099.html

В районному центрі Житомирщини - містечку Андрушівка зберігся ще один палац Терещенків у неоренесансному стилі (найцікавіший палац Терещенків знаходиться у сусідньому Червоному). Першим власником палацу був поляк за походженням, камергер російського двору Станіслав Бержинський. За його наказом палац звели у середині XIX століття.

У 1843 році маєток у синів Станіслава Бержинскього придбав Артемій Терещенко, що започаткував династію підприємців-цукрозаводчиків і меценатів. У часи Миколи Терещенка цегляний палац був перебудований у стилі французьського неоренесансу.




Після жовтневої революції (1917) 25 січня 1919 року в Андрушівському палаці Терещенків був організований матросом-балтійцем М. Попелем перший Волиньревком, а в червні 1920 року тут же розмістився штаб Першої кінної армії, і зокрема, на мітингу перед місцевими селянами виступав Семен Будьонний з гарячою революційною промовою, про що дотепер сповіщає меморіальна дошка. Тоді ж палац був розграбований будьонновцями, а при відступі червоні вояки збирались підірвати споруду, але андрушівці вмовили їх дозволити розмістити в ній школу, що й було зроблено.


У 1975 році палацова споруда зазнала реконструкції — було добудовано другий поверх над оранжереєю, яка з'єднувала палац і господарський корпус, що втім докорінно не змінило задум і стилістику першобудівничих.




У палаці Бержинських-Терещенків дотепер міститься Андрушівська ЗОШ I-III ступенів № 1, і він зберігся досить непогано, хоча нині (2010-ті) очевидною є потреба ретельної реставрації пам'ятки, ані фізично, ані морально яку здійснити не спроможні Андрушівка чи навіть район, а тим більше навчальний заклад.




До палацового комплексу, крім нього, входили оранжереї, господарчий корпус, парк тощо. Серед господарських будівель - стайні, комори та інші.






На околиці містечка ще можна побачити один з корпусів цукрового заводу Терещенків:

http://andy-travelua.livejournal.com/395762.html

Фегераш - місто з потужною фортецею в Трансільванії між Сібіу і Брашовим. Фортецю звели у 1301 році на місті, де раніше стояв дерев'яний замок. Спочатку це була оборонна фортеця, яка мала важливе стратегічне значення. Потім вона була перебудована і довгий час служила резиденцією волоських государів, у тому числі Влада Цепеша (Дракули) і Михая Хороброго. Можна сказати, що Фэгэраш був волоським анклавом у саксонській Трансільванії.

Пізніше Фэгэраш став резиденцією дружин трансільванських правителів. Кілька разів там засідав Трансільванський Собор. Нинішнього вигляду фортеця набула в 17 столітті в результаті ґрунтовної перебудови. З 1948 по 1969 рр. у фортеці розташовувалася виправна установа для політв'язнів.


Зараз, як і раніше, фортеця є найбільшою будовою в місті і оточена широким ровом з водою. У фортеці розташовані міський музей і бібліотека.


В'їзна брама фортеці:


Цитадель фортеці:






Внутрішній двір:






Фортечні бастіони:




З бастіонів добре видно гірський масив Фегераш:




Рів, заповнений водою:






І на останок, прогуляємося містом.








Синагога:


Стиль необринков'яну:


Трансільванський модерн:

http://andy-travelua.livejournal.com/394514.html

Від Городківки прямуємо понад 10 км бруківкою до села Червоне, де зберігся найгарніший на теренах Житомирщини палац, який належав цукрозаводчикам Терещенкам. В акті записів Червоне згадується із 1737 року з нагоди арешту, в селах Білопілля та Кашперівки було вбито міщанина Феніаміна Третяка.

Палац зведений неоготичному стилі на замовлення польського шляхтича Адольфа Грохольського, що володів селом у першій половині ХІХ століття. Микола Терещенко, який придбав палац у вдови Адольфа Грохольського, трохи перебудував палац, а неподалік звів своє джерело прибутків - цукровий завод.





Спочатку це був симетричний триповерховий палац, в плані — витягнутий чотирикутник з восьмибічною вежею на головному фасаді та двома чотирибічними вежами, прилегаючими до бічних фасадів. Дві "замкові" вежі (одна двоповерхова, друга — одноповерхова), розташовані по обидва боки палацу служили павільйонами. Неподалік в неоґотичному ж стилі були споруджені господарчі будівлі та конюшня. Всередині палацу особливої уваги заслуговував вестибюль зі сходами, викладеними білим мармуром, а також - велика зала для балів з двома венеціанськими кришталевими люстрами. Від колишнього інтер'єру не збереглося майже нічого.


Згідно з заповітом Адольфа Грохольського, який помер в 1863 році, Червоне мало дістатися його другій дружині, Ванді з Радзивіллів Грохольській. Але вдова невдовзі після смерті чоловіка виїхала за кордон, а Червоне продала Миколі Терещенку. Микола Терещенко трохи перебудував палац, а неподалік звів своє джерело прибутків — цукровий завод. Пізніше в ньому Терещенко Федір Федорович розташував авіамайстерню.




Палац був оточений великим парком, який межував із садами. Їхня загальна площа становила 58 га. В парку росли старі липи, дуби, каштани. Були тут два озера й альтанка на острівці. Перед палацом — декоративні газони. У власності Терещенків палац знаходився до Жовтневого перевороту 1917 року.




Після перевороту в будівлі знаходився притулок для безпритульних дітей. Проте, будучи свободолюбивими, діти розбіглися, а будинок підпалили. Пожежа 1928 року значно пошкодила будівлю й хоча згодом зовнішній вигляд було відтворено, та інтер'єри втрачені назавжди.





Десь до кінця XX століття тут містилося ПТУ. Після того як ПТУ переїхало до нової будівлі, палац швидко занепав і став руїною. Крадії винесли все, що можна винести, навіть позбивали кахель з підлоги.

\


Територія маєтку сьогодні належить Свято-Різдва Христового Червонському жіночому монастирю УПЦ МП. Монахині обгородили палац мотузкою, таблички на якій повідомляють про заборону входити на територію у зв'язку із реконструкцію монастиря. При цьому не забувши "прикрасити" палац пластиковими вікнами. Проігнорувавши дурні таблички, оглянув палац з усіх ракурсів.






На території маєтку також зберігся флігель з замкоподібною вежечкою:






В'їзна брама:


В самому селищі Червоному збереглося чимало прикладів забудови ХІХ століття:








Інформація - з Вікіпедії

http://andy-travelua.livejournal.com/394275.html

До забутого, без перебільшення, села веде вузька дорога, вимощена бруківкою, а протягом всього часу дороги сюди з обласного центру не зустрілося жодної автівки. Але саме в Городківку мені більше за все хотілося, бо тут розташований найгарніший в області костел, який вже встиг стати туристичним символом не туристичної Житомирщині, потрапивши на путівник "4 маршрути Житомирщини" Дмитра Антонюка.



Костел св. Клари в Халаїмгородку (так раніше називалася Городківка) побудований у еклектичному стилі, в якому поєдналися елементи неоготики. Храм зведено у 1913 році А.Жмигродський за заповітом власника містечка письменника Гелеуша Іванівського.


















В центрі села збереглася кордигардія маєтку Івановського, а на околиці - залишки водяного млина.

http://andy-travelua.livejournal.com/394090.html

Це було ще в далекому 2009 році. Тоді вперше я влаштував собі велику автомобільну подорож. За 2 тижні проїхав близько 5 тисяч кілометрів та відвідав більше сотні населенних пунктів. Був обраний найменш вивчений на той момент регіон - Буковина (Чернівецька область). Також по дорозі захопив трохи Хмельниччини, Франківщини і Тернопілля.

Немає кращого способу подорожі, ніж на власній автівці. І найкраща автівка – це Dacia Solenza. Сумніваюсь, що ще якась легковушка витримала б таку подорож. А моя Dacia дісталася навіть місць, які вважаються "дупою" Буковинських Карпат, дорогами, які не об означені на мапі, і сілами, які не мають транспортного сполучення з зовнішнім світом. Хоча було це не легко (відбитий глушитель, пробите колесо та вбиті задні амортизатори), але 6000 км по жахливим дорогам (або бездоріжжю) пройдено. Найстрашнішим і найскладнішим було подолання перевалу Джоголь та кількаразове перетинання річки Яловичора.




Летичів




Шарівка


Сутківці




Кам'янець-Подільський


Брага




Жванець


Атаки


Хотин


Недобоївці


Рухотин


Колінківці


Топорівці




Рідківці


Бояни і Магала






Садгора і Долішні Шерівці:




Вижниця




























Виженка








Іспас


Мілієве




Банилів


Вашківці






Аннина Гора


Карапчів


Вали


Волока


Чортория






Брусниця


Нижні Станівці


Зеленів


Підзахаричи




Розтоки


Петраші


Мариничи




Усть-Путила




Дихтинець


Тораки


Путила








"Полонинська ватра"


Багна


Черешенька


Берегомет-над-Серетом












Мигове




Лукавці


Липовани




Нова Жадова


Стара Жадова


Панка




Сторожинець














Чернівці


Зруб-Комарівський


Давидени








Череш






Банилів-Підгірний






Буденець






Чудей


Красноїльськ










Стара Красношора




пер.Німчич




Протяте Каміння




Смугарівська Долина,


Червоногруд




Заліщики


Хрещатик






Звенячин




Репужинці




Кулівці


Василів






Кіцмань


Лекече


Лопушна


Долішній Шепіт


пер.Шурдин


Руська


Селятин








Шепіт




пер.Джоголь


Яловичора


Буковинське Око


Плоска


Йорданешти


Черепківці


Біла Криниця








Старий Вовчинець




Тереблече


Синівці


Турятка


Поляна


Буківка


Петрашівка


Могилівка


Герца


Коломия


Івано-Франківськ


Крилос


Галич


Шевченкове


Бурштин


Рогатин


Приозерне


Чесники


Бережани


Рай


Лісники


Надрічне


Біще


Урмань


Розгадів


Поморяни


Зборів

http://andy-travelua.livejournal.com/392057.html

ВИЖНИЦЯ – невелике прикарпатське містечко з населенням всього у 5 тисяч мешканців. Але дивовижна краса навколишніх гір та лісів, стрімкого Черемошу у поєднанні з оригінальною архітектурою австрійських часів робить її справжньою перлиною прикарпатської частини Буковини.

Одна з перших згадок про місто датується 1158 роком. За правління князя Ярослава Осмомисла тут було побудовано фортецю Городок-на-Черемоші. Навколо фортеці стояло дві вежі, на яких чергували вартові. У 1259 році фортецю зруйнували монголо-татарське військо під керівництвом Бурундая, і з двох веж залишилася лише одна. За однією з легенд, ця вежа й дала назву поселенню – "Вежниця". За другою легендою назва "Вижниця" погодить від вишень, яких тут дуже багато. За третьою ("Возниця", "Важниця") – від слів "віз" або "вага", пов’язаних з торгівлею, а за четвертою назва поселення пов’язана з висотою та навколишніми горами.




Офіційною ж датою заснування Вижниці є 1501 рік. Саме в цьому році місто вперше згадується у книжці молдавського літописця Йона Нікулче. Літопис свідчить, що за часи Штефана Великого після перемир’я з поляками польський король подарував І.Тевлуту ряд сіл, серед яких згадується і Вижниця. В 1767 році молдавський господар видав йому грамоту на право торгового містечка. У XVIII столітті Вижниця вже була одним з найбільших поселень у Буковині. Але найбільшого розквіту містечко зазнало за австро-угорських часів, коли місто стало найважливішим торговим пунктом Буковини, пов’язаним з лісовим господарством. А у 1885 році Вижниця стає повітовим центром – резиденцією повітового уряду і повітового суду.


Розвиток торгівлі й ремісництва призводить до того, що протягом ХІХ століття Вижниця стає майже суцільно єврейським містечком. К 1900 року євреї Вижниці складали понад 80 відсотків населення міста. Звідси виводить своє коріння пізній хасидизм – містична течія у новому іудаїзмі. Саме в горах навколо відбувалося духовне становлення засновника хасидизму, проповідника, цілителя, а в майбутньому і пророка, Баал Шев Това (справжнє ім’я – Ізраїль Бен Еліезер). З рештою, в Вижниці сформовано один з напрямків хасидизму – Вижницький, започаткований цадиком Менахемом Менделем Бен Хамом Хаґером.


При в’їзді у місто з боку Вашківців ліворуч за цвинтарем знаходиться залізнична станція з будівлею вокзалу початку ХХ століття. Такі маленькі двоповерхові вокзальні споруди ми вже бачили в Вашківцях, Веренчанці, Лужанах. Їх можна також побачити в багатьох містечках Західної України.


До центру містечка прямуємо від вокзалу центральною вулицею Українською. На розі Української та вулиці Шкрібляка не доходячи до будинку районної ради знаходиться трьохповерхова будівля гімназії. Українська гімназія у Вижниці була яскравим осередком національного життя українців в австрійський період. Заснована 22 листопада 1908 року при сприянні при сприянні громадського діяча, дипломата, депутата австрійського та буковинського сеймів барона Миколи Василька, вона стала центром виховання молоді в національному дусі для всієї Гуцульщини та Прикарпаття і сприяла духовному пробудженню для українців Буковини і Гуцульщини. Стіни закладу бачили і традиційне відзначення шевченківських днів, і урочисті заходи на честь інших визначних постатей української культури.


Трохи вище за гімназією, якщо підніматися уверх вулицею Шкрібляка, побачимо корпуси районної лікарні, збудовані за австрійських часів.


Ще вище, у будинку під номером 13 по вул. Загула розташовані два корпуси Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. Василя Шкрібляка – найстарішого в Західній Україні мистецького навчального закладу. "Крайовий науковий заклад для столярства, токарства, різьбярства та металевої орнаментики" був відкритий 15 жовтня 1905 року за рішенням Міністерства освіти і культури Австро-Угорщини також за не без допомоги барона Василька.




За радянських часів на базі школи відкрито Вижницьке училище прикладного мистецтва, яке пізніше перейменоване у коледж, що носить ім’я першого вчителя Василя Шкрібляка. До існувавших раніше відділень різьби по дереву та художній обробки металу додалися спеціалізації по ткацтву і моделюванню одягу. Перед училищем встановлено пам’ятник Василеві Шкріблякові.


Музей Вижницького коледжу прикладного мистецтва розташований на перехресті вулиці Української з вулицею Т.Шевченко за адресою вул. Українська, 67. У фондах музею коледжу зберігаються понад 600 експонатів дипломних та кращих семестрових робіт: це жіночі блузи, чоловічі сорочки, серветки, рушники, доріжки, скатертини тощо.


Будинок спортивної зали коледжу, що знаходиться за новим корпусом, колись слугував вижницьким євреям синагогою.


За корпусами коледжу – занедбаний сквер з бюстом видатного поета Буковинської Гуцульщини Юрія Федьковича.


Поруч зі сквером – житловий будиночок, в якому протягом 1869 – 1870 років мешкав поет, будучі повітовим інспектором народних шкіл, домагаючись запровадження у них навчання рідною мовою.




Повернемося до вже знайомої нам гімназії і продовжимо шлях до центру міста вулицею Українською. На протилежному від музею коледжу боці вулиці Української, де збереглася історична забудова, стоїть будинок дитячої та юнацької творчості, в якому за румунських часів розташовувалося найпопулярніше у Вижниці кабаре.


Якщо з Української звернути ліворуч на вулицю Шевченка, то поруч з ринком побачимо колишній будинок румунської прикордонної застави. Розташування такої установи саме в цьому місце не було випадковим: через дорогу, де несе свої води Черемош, у міжвоєнний період проходив румунсько-польський кордон.


А ми продовжуємо прогулянку Українською. З обох сторін вулиці на нас дивляться яскраві одно-двоповерхові кам’яниці австрійської доби.








Багато таких кам’яниць і на довколишніх вулицях – Черемоша, Гагаріна, Івасюка.








Ліворуч напроти сучасного поштамту не доходячи до центральної площі розташована Вижницька загальноосвітня школа. Триповерхова будівля колишньої "народної школи" споруджена ще за часів цісаря Франца Йосифа і була осередком середньої освіти для вижничан починаючи від часів Австрійської імперії і закінчуючи незалежною Українською державою.


На правому боці вулиці Української майже на початку центральної площі розташований кінотеатр ім. Шевченка. Сьогодні майже нічого не нагадує про те, що будівля кінотеатру колись була синагогою.


Проходимо ще декілька десятків метрів і ми – на центральному майдані міста. Як і в більшості європейських міст центральна площа мала назву Ринок. І як більшість європейських міст, Вижниця має свою ратушу, хоча й не схожу на своїх сестер з інших міст. Сама площа Ринок теж незвичайна: фактично це є бульвар, що знаходиться між вулицями Українською і Грушевського. Архітектурний ансамбль площі, що сформувався наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, в основному зберігся і до наших часів.




Центральне місце в ансамблі площі Ринок займає колишня будівля ратуші, що знаходиться праворуч майже в кінці площі. Двоповерхова споруда зі стильною декоративною башточкою з двома заломами увесь час свого існування виконувала адміністративні функції: була магістратом за австрійських часів, примарією – під час румунської окупації, повітовою управою – за часів відновлення української державності у 1918 – 1920 роках, відділенням Держказначейства у часи незалежності. Декілька років тому будівлю у казначеїв відсудив міській суд.




Ймовірно, що саме на цьому місці місцевим гуцулам – учасникам селянського повстання, промовляв свої революційні слова керівник повстання, депутат австрійського парламенту Лук’ян Кобилиця. У 2007 році на центральній площі захиснику українського селянства встановлено пам’ятник.


У двоповерховій кам’яниці яскраво-жовтого кольору з балкончиком на другому поверсі, що стоїть напроти ратуші боці площі, знаходилась одна з найстаріших в Вижниці аптек. Призначення будівлі до сьогоднішнього дня не змінилося.


Це одна яскрава будівля на майдані Ринок:


Єврейське минуле містечка мало величезний вплив на формування його архітектурного обличчя. На початку ХХ століття у Вижниці налічувалося 11 єврейських божниць, перша з яких виникла у другій половині XVIII століття, також цілий комплекс культових споруд – ритуальна лазня, єврейська школа для хлопчиків, "дім мудрості". Нажаль, не збереглася найголовніша й найвеличніша божниця з двома двоярусними баштами, що нагадувала вже відому нам синагогу в Садгорі. Проте, деякі єврейські культові споруди все ж достоялись до нашого часу.


На протилежному від ратуші боці площі кидається в очі триповерхова кам’яниця бірюзового кольору із заломним дахом. Це – колишня головна синагога, споруджена ще у австрійську добу, одна з небагатьох юдейських божниць, що збереглася до нашого часу. Під час Першої світової війни божницю спалили російські війська, після чого, весь міжвоєнний період вона стояла в руїнах. У 60-ті роки минулого століття колишню синагогу реконструювали та зробили в ній районний будинок культури. Саме тут розпочинав свій творчий шлях майбутній народний артист України Назарій Яремчук у складі ВІА "Смерічка". Зараз у приміщені колишньої божниці розташований будинок народної творчості та дозвілля. Проте, навіть не зважаючи на значні перебудови, які зазнала будівля, колишня синагога залишається однією із домінант Ринкової площі, кам’яним свідоцтвом єврейського минулого Вижниці.




За головною синагогою – маленька синагога для молоді, в якій зараз розташована котельня.


Рожевий двоповерховий будинок із оригінальним фронтоном на центральному фасаді та скатним дахом – це міква, що слугувала іудеям лазнею.




Південно-західна частина площі Ринок впирається у колишню вулицю Поштову, яка зберегла багато архітектурних відгомонів старої Вижниці. За радянських часів та у перші роки незалежності вона носила назву вулиці Миру, а в 2007 році перейменована на честь Героя України, командувача Української Повстанської армії генерал-хорунжого Романа Шухевича.


На році вулиці стоять найстаріші кам’яниці Вижниці, а на протилежному боці – овіяна легендами будівля районного відділу внутрішніх справ, яка за часів румунського панування слугувала борделем, а пізніше – рестораном.


Якщо повернути ліворуч на вулицю Шухевича і рухатися у напрямку гір, на правому боці вулиці побачимо невеликий сквер. Тут раніше стояла будівля поштамту, а сьогодні розташована загальноосвітня школа-інтернат ім. Назарія Яремчука. В одному з учбових корпусів школи – малій художній академії, у австрійський період розташовувалася цісарсько-королівська повітова команда жандармерії.






У дворі школи-інтернату встановлений пам’ятник видатному українському естрадному виконавцю.


Ще одна будівля на території школи, схожа на палац – колишня садиба єврея-лісопромисловця.




Поруч, під номером 10 – це одна симпатична будівля, що, очевидно, теж має відношення до єврейського минулого Вижниці.



Напроти колишнього поштамту стоїть стара одноповерхова кам’яниця, відома, як колишній будинок-готель Анни Москви-Голоти, збудована в класичному стилі наприкінці 70-х років ХІХ ст. Влітку 1901 року тут на шляху до курорту Буркут зупинялася поетеса Леся Українка. Вражена гостинністю господині, вона присвятила господарці Анні вірш, увіковічений у альбомі господині.


Меморіальна дошка та барельєф на будинку свідчать про те, що на початку минулого століття тут зупинялися Іван Франко та Ольга Кобилянська. Пізніше у різний час тут бували постаті української літератури Василь Стефаник, Гнат Хоткевич, Іван Труш, Олесь Гончар, Федір Погрібняк та Павло Загребельний. Сьогодні у будинку розташувалася продуктова крамниця, а при вході красується вивіска часів Анни Москви "Торгівля змішаними товарами" трьома мовами: німецькою, польською та українською. На подвір'ї будинку збереглася стара в’їзна брама, що вела до заїжджого двору.




Якщо пройди далі вулицею Шухевича, потрапимо на перехрестя з вулицею Січових Стрільців, де раніше стояла головна єврейська святиня Вижниці – "Темпель рабина" – споруда з двома двоярусними вежами, побудована у мавританському стилі. Темпель оточував цілий комплекс культових хасидських споруд. Сьогодні від комплексу у спотвореному перебудовами вигляді на вулиці Січових Стрільців збереглася будівля колишньої синагоги, в якій розташований адміністративний корпус маслозаводу, та палац цадика.




Крім численних свідоцтв колишньої хасидської слави Вижниці в місті збережено і ряд християнських культових споруд. Щоб оглянути дві з них, повернемо з вулиці Шухевича ліворуч на вулицю Січових Стрільців. Піднімаючись вгору, вона плавно переходить в улицю Лук’яна Кобилиці. Незабаром на правому боці вулиці побачимо старий православний цвинтар. Тут з 1867 року стояла дерев’яна церква Святої Параскеви, яка у 1930 році була перенесена до сусіднього села Багна. На початку ХХ століття на протилежному боці вулиці розпочато будівництва нової мурованої Миколаївської церкви, яку було освячено у 1924 році. Церква виділялася своєю оригінальністю: це був єдиний в Буковині приклад використання барокового стилю у церковній архітектурі. Нажаль у своєму оригінальному первісному вигляді церква до наших часів не дійшла. У 1961 році в результаті попадання блискавки в церкві сталася пожежа, яка знищила її верхи. Те, що ми бачимо зараз: приплюснуті блискучі купола у старообрядському стилі – результат реконструкції на початку 90-х років ХХ століття.




За цвинтарем з правого боку вулиці Лук’яна Кобилиці стоїть римо-католицькій костел, високу вежу якого видно майже з усіх куточків Вижниці. Костел Святих Апостолів Петра і Павла побудований місці старого дерев’яного у 1876 році коштами вижницького магната вірменського походження Григорія Айваса. Могилу фундатора храму можна побачити біля храмової стіни костелу.




Святиню освячено 1887 року, у 1946 році її закрила радянська влада, а на початку 90-х храм повернули римо-католицькій громаді. У костелі (тоді ще дерев’яному) проходило вінчання батьків видатного українського письменника Юрія Федьковича – Анни Ганицької та Адольфа-Адальберта Гординського. З оглядового майданчика біля костелу відкривається панорама центральної частини містечка.


Далі по вулиці за костелом знаходився старий єврейській цвинтар, на місці якого совєти збудували стадіон. Незабаром побачимо блискучі бані Свято-Троїцької православної церкви, з будованої протягом 1997 – 1998 років. Поруч з нею відбудовується греко-католицький Троїцький храм. Стару греко-католицьку церкву знесли у 70-роки минулого століття на її місці побудували сучасну п’ятиповерхівку. З майданчику перед церквами відкривається можна насолодитися панорамою нижньої частини міста.




Південно-західна околиця Вижниці – колишнє село Рівня, а зараз – присілок, що входить у межі міста. Сюди можна потрапити, якщо в кінці вулиці Січових Стрільців повернути ліворуч. За містком через Виженку праворуч головна дорога уходить праворуч на Кути, а до Рівні – прямо. Центральна вулиця присілка названа на честь уродженця Рівні – видатного українського співака останніх трьох десятиліть ХХ століття Назарія Яремчука.


Вулиця приведе нас до "Смерекової хати" - музею-садибі народного артиста України. Типово буковинський одноповерховий будиночок Яремчуків з високим черепичним дахом знаходиться в центрі присілка ліворуч від дороги.


За садибою, де пройшли дитинство і юність Назарія Яремчука, доглядає його старша сестра Катерина Назарівна, яка з радістю розповість відвідувачам про брата, якій був порядною, гостинною та доброю людиною, про його становлення, як виконавця. В музеї можна побачити сімейні реліквії родини Яремчуків, сценічний костюм, фотографії та особисті листи видатного маестро, журнальні та газетні статті, зібрані друзями, однокурсниками, вчителями та музикантами, які розповідають про життєвий шлях Яремчука.


Оглянувши музей, повернемося трошки назад. Напроти корпусів пансіонату "Черемош" праворуч вгору йде вулиця Петра Сагайдачного, яка виведе на нас на околицю Рівні. Тут, на косогорі стоїть видатна пам’ятка дерев’яної гуцульської архітектури – Дмитріївська церква, яка, на жаль, не потрапила в перелік архітектурних пам’ятників державного значення. Хоча її архітектурна цінність значно вище за її сестер з гірської частини Буковини.





Побудована у 1883 році, вона нагадує більш ранні дерев’яні храми Гуцульщини, що знаходиться по той бік Черемошу, на Івано-Франківщині. Проте, одночасно відрізняється від них відсутністю опасання та значним виносом бокових прибудов нави.





Церква тризрубна, триверха. Масивний восьмигранний купол над навою повторюється у вівтарній частині та над бабинцем, проте над ними ці куполи менші за розміром за центральний купол. Різноманітність силуету церкві та надає її розташування на схилі пагорба, внаслідок чого стіни мають різну висоту.


Дзвіниця:


Відразу за церквою починається тропка, яка веде до урочища Гуцулового, де любив гуляти Назарій Яремчук. Тут, серед скал журчить джерело, прозване в народі "Назаровою криницею".

Покидаючи місто, неможливо не згадати про культурне та етнографічне свято, яке щорічно відбувається в Вижниці. Кожного року тут проходить Міжнародний гуцульський фестиваль, якій збирає самобутні гуцульські колективи, зірок української естради та тисячі гостей з усієї Гуцульщини, інших регіонів України та, навіть, з зарубіжжя. Під час проведення фестивалю з довколишніх гір лунають трембіти, відбуваються яскраві фольклорно-етнографічні дійства, горить гуцульська варта, вариться банош, смажиться шашлик. Багато гостей та молодих талантів збирає і щорічний пісенний конкурс імені Назарія Яремчука.

Черемош у Вижниці:






Дивитися інші цікавинки Вижниччини:
Виженка
Перевал Німчич
Протяте Каміння
Берегомет-над-Серетом
Мигове
Липовани
Лукавці
Багна і Черешенька
Волока
Аннина Гора
Вашківці
Карапчів і Вали
Мілієве та Іспас
перевал Шурдин

http://andy-travelua.livejournal.com/391548.html

Переглядаючи звіти за декілька останніх років з жахом з'ясував, що не готував підсумкових звіт про подорожі 2011 року. Тепер вже пригадую, що тоді було стільки роботи, що було не до цього.
А подорожей у 2011 році було багато. На початку року я переїхав працювати до Львова і почалися активні подорожі Галичиною. Потім ще й шенген отримав, і почалася Європа...

Львів:


Жовква:


Броди:


Золочів:


Пустомити:


Семенівка:


Щирець:


Сокаль:


Жвирка:


Белз:


Лаврів:


Стрий:


Олесько і Йосипівка:




Личаків:


Мостиська:


Рудники:


Крисовичі:


Годовиця:


Наварія:


Комарно:


Кліцько:


Грімне:


Заклад:


Високий замок:


Винники:


Лисиничі і Чортові скелі:
:

Львівська цитадель:


Нижанковичі:


Заболотці:


Передільниця:


Нове Місто:


Грабівниця:


Хирів:


Скелівка:


Підгайчики:


Залав'є:


Підгора:


Семенів:


Малів:


Застіноче:


Острівець:


Теребовля:


Хуст:
:

Виноградів:


Берегово:


Велика Бійгань:


Гать:


Замок-паланок:


Мукачево:


Середнє:


Великі Лази:


Ужгород:


Невицьке:


Лумшори:


Перечин:


Чинадійове:


Карпати (Шенборн):


Олесько:


Підгірці:


Жовква:


Глинськ:


Крехів:


Шевченківський Гай:


Свірж:


Унів:


Коросно:


Чернівці-1:


Чернівці-2:


Чернівці-3:


Концерт Erasure:


Зарваниця:


Вишнівчик:


Струсів:


Микулинці:


Перемишль:


Красичін:


Ряшів:


Ланцут:


Переворськ:


Тернопіль:


Козацьке:


Лазурне:


Сокаль:


Луцьк:


Розділ:


Жидачів:


Журавно:


Кохавино (Гніздичів):


Лівчиці:


Ясениця-Замкова:


Розлуч:


Турка:


Вроцлав:


Свебодзіце:


Замок Füerstenberg (Ksiaz):


Легниця:


Відень:


Долина Вахау:


Замок Графенег:


Пршеров:


Старий Богумін:


Ярмолинці:


Адамівка:


Зіньків:


Сутківці:


Кам'янець-Подільський:


Маліївці:


Сатанів:


Сатанівська Слобідка:


Теребовля:


Кривче:


Хотин:


Знову Кам'янець:


Скала над Збручем:


Лосяч:


Заліщики:


Звенячин:


Червоногруд:




Нагоряни:


Чортків:


Оброшине:


Тарту:


Таллінн:


Хаапсалу:


Рига:


дивіться також:
Підсумки-2014
Підсумки-2013
Підсумки-2012
Підсумки-2010
Підсумки-2009

http://andy-travelua.livejournal.com/391336.html

Давно вже не дивуюсь тому, що наші туристи ігнорують найкрасивіші колоритні європейські містечка, віддаючи перевагу столицям та іншим розкрученим містам. Про Гмунден чули одиниці українців, а бувало їх тут, напевно, ще менше. І я б, напевно, про нього ніколи не почув, якби не GoogleEarth, в який я, плануючи подорож Австрією, випадково наткнувся на маленьке містечко на березі озера Траунзе у Верхній Австрії, де альпійські краєвиди не поступаються швейцарським. Шукаючи цікаві альпійські куточки і далі за допомогою Гугла, мені так і не вдалося знайти нічого кращого за Гмунден.

В Гмундені є все, за що його можна полюбити з першого погляду і назавжди: засніжені Альпи, гірське альпійське озеро, два замки, вузенькі рельєфні вулиці зі старовинними будинками, центральна площа з неповторною ратушею та різнокольоровими кам'яницями. А ще - міська трамвайна лінія з мініатюрним трамвайчиком, якому понад століття.

Саме старовинний трамвай доставить вас із залізничного вокзалу до самого серця містечка. Вокзал в Гмундені далеко від центру, так що насолодитися оригінальним транспортом з позаминулого століття ви приречені.


Салон теж доволі архаїчний:


Трамвайчик доставить вас на площу Франца Йозефа:


Відразу ж кидається в очі приголомшливий вид на озеро Траунзе і Альпи:




В декількох сотень метрів від площі Франца Йозефа знаходиться центральна площа Гмундена - Ратхаусплатц (Ратушна площа). На площі - старовинні будинки з різнокольоровими фасадами:






На площі знаходиться ще одна пам'ятка - гмунденская ратуша. Родзинкою ратуші є її керамічні дзвони, розфарбовані гмунденовскими зеленими і синіми смужками, у них дуже незвичайне звучання. Будівля ратуші побудована в 1574 році.




Ратушна площа розташована на самому березі озера Траунзе. Звідси можна нескінченно спостерігати за альпійськими пейзажами:




З набережної дуже добре видно замок Орт, який добре вписався в альпійський краєвид:




З ратушної площі вулицею Йоханнесгассе піднімимося до міської церкви:






Старими вуличками Гмундена можна гуляти нескінченно, насолоджуючись красою яскравих будинків:
















Замок Орт знаходиться на південно-західній околиці Гмундена. До нього можна пройтися пішки набережною, або ж можна скористатися корабликом, який відправляється з Ратушної площі.


Якщо бути точнішими, то замків Орт в Гмундене два: один, найвідоміший, озерний, який стоїть на острові в Траунзее, а другий - наземний, розташований неподалік на березі. Почнемо з наземного замку:


В замку - Різдвяний ярмарок:


До озерного замку з берега веде 123-метровий дерев'яний міст:


Замок Орт відноситься до старих будівель регіону Залькаммергут, його будівництво датується приблизно 909 роком, а перші письмові згадки про нього відносяться 1053 року, використовувався він до якості фортеці для оборони:


В замковому дворику по-повній святкують Різдво:


Різдвяні шопки та ялинки є навіть посеред самого озера:


Так з замку виглядає місто:


І на останок, декілька поглядів на озеро Траунзе і Альпи:

http://andy-travelua.livejournal.com/391083.html

Сьогодні розповім про Зальцбург - місто, яке протягом багатьох років було для мене мрією. Мрія побачити Зальцбург втілилася в життя перед минулим Різдвом. Але мрія насолодитися містом сповна не реалізувалася. Перше - це невдала погода з дощем і туманами, а друге - мало часу. Навіть без відвідання музеїв на місто потрібно мінімум 2 повних дня. В Зальцбургу є значно більше всього цікавого, цим про нього пишуть путівники і інтернет. Наприклад, міські укріплення, купа палаців і невеликих замків. Лише для того, щоб насолодитися видами міста з міських пагорбів та облюбовати усі ракурси фортеці Хоензальцбург, потрібно буде цілий день. Отже, ставлю собі за мету повернутися до Зальцбурга ще.

Зальцбург, передусім, асоціюється з Моцартом. Моцарт тут скрізь: і в пам'ятниках, і в цукерках, і в назвах кав'ярень і магазинчиків. Зальцбург - це ще й столиця європейського бароко. Воно домінує і в храмах, і в міській архітектурі. Старе місто в Зальцбургу дуже велике і розташоване на обох берегах річки Зальцах. Міська забудова - дуже стара і налічує 5-6 століть. Але не шукайте тут різнокольорових фахверків і "пряничних" будинків. Середньовічна забудова Зальцбурга - стримана, але велична. Іншими словами, архітектура Зальцбурга - це для дорослих.

Розпочнемо з лівого берегу річки Зальцах, бо залізничний двірець знаходиться саме тут. Йдучи пішки з вокзалу минаємо розкішний парк Мірабель з палацом, парковими скульптурами та гарним видом на середмістя:


У 1606 році архієпископ Вольф Дітріх фон Райтенау наказав побудувати для своєї дами серця, дочки зальцбурзького купця, Саломе Альт за межами міста заміський палац, який він назвав "Альтенау".


В саду Мірабель - тераси, мармурові скульптури і фонтани. Він був розбитий по планах Іоханна Бернхарда Фішер фон Ерлаха приблизно в 1690 році.




З терас парку - найкращий вид на фортецю Хоензальцбург і середмістя:


Так Мірабель виглядає вночі:


По дорозі до середмістя побачимо будинок, де з 1773 по 1780 роки жив Моцарт:


Ще дві хвилини, і ми - на набережній річки Зальцах:


Зліва - гора Капуциненберг з монастирем капуцинів:


З Капуциненберг відкривається найкраща панорама Зальцбурга:




Фортеця Хоензальцбург:


Собор свв. Рупперта і Вергілія та нова резиденція:


Ратуша і університетська церква:


Під горою Капуцинів на правому березі Зальцаху проходить найстаріша вулиця міста - Штайнгассе:








Тут починається підйом на гору Капуцинів:


Так виглядає правий берег Зальцаха з лівого берега:


А так - лівий берег з правого берега вночі:


Головна пішохідна вулиця Зальцбурга - Ґетрайдеґассе. Знаменита, передусім, своїми рекламними вивісками:










Ґетрайдеґассе перетинає декілька маленьких площ, кожна з яких має свій шарм.
На Хагенауерплатц в жовтому будинку народився Моцарт:




Наступна мініатюрна площа - Ратхаусплатц (Ратушна площа):


Тут розташована міська ратуша:






Найкраще ратушу видно з правого берега:




Наступна площа - Альтермаркт (Старий Ринок):




На площі можна знайти найвужчий будинок Зальцбурга:


За Старим Ринком Ґетрайдеґассе перетікає в досить коротку, але чарівну вуличку Юденгассе:




Юденгассе закінчується на Ваагплатц - Ваговій площі:




В старому місті Зальцбурга багато маленьких вузеньких вуличок. Одна з них - Голдгассе (Золота):




Ваагплатц межує з площею Моцарта, де стоїть пам'ятник композитору:


Площа закінчується брамою св. Михаїла:


Площа Моцарта плавно переходить в Резидентплатц - головний майдан міста:




Вигляд площі сформувався на початку XVII століття, в ході перебудови міста під керівництвом італійських архітекторів. Резиденція архієпископа (Alte Residenz) знаходиться на західній стороні площі. Побудована в 1619 році, розкішні внутрішні інтер'єри створювалися аж до середини XVIII століття.


Портал резиденції:


Внутрішній дворик:




Нова резиденція (Neue Residenz) розташована навпроти Старої резиденції. Побудована в 1602 році, спочатку була гостьовим будинком єпископа. На вежі Нової резиденції встановлені старовинний годинник (1873 рік) і 35 дзвонів (1705 рік):


В самому центрі площі Знаходиться фонтан Резиденцбруннен (Residenzbrunnen), створений в 1661 році. На жаль, фонтани в Австрії на зиму закривають, тому можна побачити лише його частину:


З півдня до площі Резиденції примикає катедральний собор свв. Рупперта і Вергілія - один з найбільших барокових храмів Європи:


Нинішня будова виконана у стилі бароко і має довжину в 101 метр при ширині в 45 метрів. Висота основної будівлі - 32 метри, висота куполу - 79 метрів, висота веж - 81 метр.


Перша церковна будівля на цьому місці, невелика базиліка, була освячена ще єпископом Виргілієм в 774 році. У 1200 році на її місці був побудований собор в романському стилі, повністю згорілий в 1598 році. У 1614-1628 роках було зведено нинішню будівлю, що стала першим барочним собором в німецькомовних землях. Купол собору обрушився під час бомбардувань 1944 роки. Це стало єдиним серйозним збитком, який війна заподіяла пам'яткам міста. Відновлення собору закінчилося в 1959 році.




Собор має 11 вівтарів, 5 органів і безліч дзвонів, старі з яких відлили в XVI - XVII століттях. Головний орган, що діяв до 1703 року, був замінений в 1988 році на новий інструмент, вироблений в Швейцарії. Собор має в розпорядженні 900 сидячих місць, всього ж в ньому одночасно можуть знаходитися до 10 тисяч чоловік.








Собор ввечері:


З собором знаходиться площа Капітельплатц, з якої добре видно фортецю Хоензальцбург:


На площі Капітельплатц розташований вхід до абатства св. Петра:


Бенедиктинське абатство Святого Петра (Stift Sankt Peter) засновано Святим Рупертом близько 690 року, з чого і розпочався розвиток міста. Функціонує в якості чоловічого монастиря до теперішнього часу. До 1100 року в абатстві розташовувалася резиденція архієпископа.


Цвинтар абатства:


Цвинтарна капличка та фортеця Хоензальцбург:


Собор Святого Петра (Stiftskirche Sankt Peter) в абатстві побудований в 1143 році, інші будівлі абатства - в XVII - XVIII століттях. Втім, собор в цей період також був перебудований у стилі бароко, хоча окремі риси романського стилю вгадуються в його архітектурі досі.




Двір абатства і францисканська церква:




Макс-Райнхардт-платц: францисканська церква, абатство Петра і фортеця Хоензальцбург:


Бароковий шедевр Коллегієнкірхе (Kollegienkirche) - це колишня університетська церква, побудована в 1707 році:




На Університетській площі, де розташована Коллегієнкірхе - багато старовинних різнокольорових будинків:






Під горою Мьонхсберг знаходиться купальня для коней, встановлена за проектом Фішера фон Ерлаха у 1695 році:






Поруч знаходиться в'їзд до тунелю, пробитому в горі Мьонхсберг, який веде в південну частину міста:


Хоензальцбург - одна з найбільших середньовічних фортець Європи, розташована над старим містом Зальцбурга на горі Мьонхсберг:




Фортеця Хоензальцбург, побудована в 1077 році князем-архієпископом Гебхартом і розширена до величезних розмірів князем-архієпископом Леонхардом фон Койчах (1495-1519), є найбільшим і повністю таким, що зберігся кріпосним комплексом в Центральній Європі.




У 15 і 16 віках, в смутний час так званої Угорської війни і селянських повстань, в які була втягнута земля Зальцбург, князі-архієпископи знаходили свій захист за стінами фортеці Хоензальцбург. У ці ж роки були побудовані головна будівля фортеці, арсенал і склад для продовольства. Князь-архієпископ Леонхард фон Койчах (1495 - 1519) розширив фортецю і надав їй сьогоднішньому вигляду.




Внутрішні кріпосні приміщення також були оформлені з великою розкішшю: прекрасні готичні різьблені вироби і орнаментальний живопис прикрашають Золотий зал і Золоту палату. 58 написів і "бурякових гербів" нагадують про Леонхарде фон Койчах. Тому і символом фортеці є лев, який тримає "буряк" у своїх лапах.




Одним з останніх значних перетворень і доповнень у фортеці Хоензальцбург було спорудження потужного "Куенського" бастіону, названого на честь князя-архієпископа Куена-Белазі.




З бастіонів фортеці відкривається чудовий вид на Зальцбург та околиці:




Собор свв. Рупперта і Вергілія:


Ратуша:


Міські оборонні споруди:


Альпи:

http://andy-travelua.livejournal.com/390428.html

Інсбрук - столиця землі Тіроль і, однозначно, найпривабливіше місто Австрії. Тут дуже яскрава стара забудова, яка залишає далеко позаду бароко Зальцбурга і сецесію Відня. Але найбільшого шарму місту надає його місце розташування. Інсбрук затиснутий у вузькій долині між двома альпійськими хребтами. А засніжені альпійські вершини видно з будь-якої точки міста.

Звичайно, Інсбрук відомий, передусім, як європейська зимоваолімпійська столиця та популярний гірськолижний курорт. Але мені б було шкода витрачати дорогоцінний час на якісь там лижі, маючи в руках таке чудово місто і не менш вражаючі околиці з багаточисельними замками та альпійськими краєвидами.

Прогулянку починаємо з Леопольдштрассе, яка веде до центру міста з півдня:


Леопольдштрассе приводить до Триумфальної арки - одного з символів Інсбрука. Вона була побудована в 1765 році за наказом цісарівни Марії Терезії на честь одруження її сина Леопольда II з іспанською принцесою Марією. Коли ж чоловік Марії Терезії Франц Стефан несподівано помер під час церемонії, скорбота про його кончину була так само зафіксована в конструкції арки. Таким чином, північна сторона символізує радість від весілля, а південна - печаль за почившим імператором:


Ліворуч від Триумфальної арки починається Максиміліанштрассе:


На Максиміліанштрассе розташована головна пошта:


На північ від Триумфальної арки розчинається найголовніша вулиця Інсбрука - вулиця Марії Терезії:




На МаріяТерезіанШтрассе виділяється церква св. Йозефа:


Сецесія в Інсбруку - не гірша за віденську:


Чим далі рухаєшся вулицею Марії Терезії у бік центру - тим вона привабливіше:






На початку пішохідної частини МаріяТерезіанШтрассе знаходиться колона св. Анни:


Будинки стають все гарнішими, але все найцікавіше - ще попереду.


Домінанта цієї частини вулиці - церква св. Якоба:




Перетин вул. Марії Терезії з вул. Marktgraben:


За Marktgraben починається найцікавіша пішохідна вулиця міста вул. Герцога Фрідріха:








З обох боків вулиці є цікаві закуточки:




В кінці вулиці видніється ратушна вежа:


Нарешті, ми в самому серці Інсбрука - безіменній площі на перетині ГерцогФрідріхШтрасе і Хофгассе:


Головний символ Інсбрука - будинок Золотий Дах (Golden Dachl) 15 століття. Його фасад прикрашений витіюватими художніми і скульптурними орнаментами, а дах еркера покритий виблискуючою мідною черепицею з 2657 пластинок:






Поруч - ще один символ Інсбрука - Хелблінгхаус (15 ст.). Це - шикарний готичний особняк, перебудований власником, банкіром Йоханом Фішером, у барочному стилі. Біло-рожевий фасад Хелблінгхауса нагадує мереживну скриньку. Декор особняка створив художник Антон Гігль.








Інсбрук святкує Різдво. Санта Клаус на тлі Золотого Даху:


Головна міська ялинка і ратушна вежа:


Ратушна ренесансна вежа Штадтурм (Stadtturm) з фігурним блакитним куполом і курантами побудована в XV ст.:


На вежу можна піднятися. Там - оглядовий майданчик, з якого видно все місто:




Золотий дах:


:


МаріяТерезіанШтрассе:


Дахи:


Собор св. Джеймса:


Альпи:


Біля Золотого даху ГерцогФрідріхШтрасе повертає ліворуч і виходить до річки Інн. На цьому відрізку теж декілька цікавих будинків:






ГерцогФрідріхШтрасе закінчується невеликим міським замком Оттобург:


Річка Інн:


Будинки на протилежному (лівому) березі річки Інн:




Вид на правобережну (центральну) частину міста:


Вправо від Золотого даху починається вулиця Хофгассе, яка веде до імператорського палацу Хофбург:


Імператорський палац Хофбург в Інсбруку є однією з найбільш важливих будівель в усій Австрії. Саме тут розміщувалася резиденція місцевих тірольських правителів. Палац зберіг свій первозданний зовнішній вигляд, проте зараз можна оглянути лише декілька залів, які вже відреставровані і відновлені відповідно до епохи середньовіччя.


В середині 15 століття тут був зведений палац в готичному стилі, пізніше, на початку 16 століття він був розширений, а в середині 18 століття повністю перебудований імператрицею Марією Терезією в її улюбленому барочному стилі. Саме тоді були істотно змінені фасад і центральні сходи, було так само прибудовано барочне південне крило і усій будівлі зрадили сучасніший на той час вигляд. Перебудова палацу здійснювалася під управлінням архітектора Йохана Мартіна Гумпа.


Палац складається з двох крил, в яких розташовані приватні апартаменти, зали для прийомів і бальні зали, так само тут є і власна каплиця. Спочатку, тут розташовувалася звичайна кімната, проте в ній несподівано помер чоловік Марії Терезії імператор Франц I і вдова розпорядилася переробити кімнату в каплицю. Сама вона після цього випадку ніколи більше не з'являлася в палаці. Так само в палаці зберіглася і оригінальна готична вежа, зведена під час правління Максиміліана I.




Найголовніший храм Інсбрука - катедральний собор св. Джеймса, шедевр європейського бароко:


У 1717 - 1724 роках на місці колишньої готичної церкви був зведений Кафедральний собор Св. Джеймса. Ця будівля виконана у барочному стилі по кресленнях архітектора Йоганна Якоба Геркомера. Церква сильно постраждала під час Другої світової війни, але була незабаром відреставрована і відновлена.


Інтер'єр собору повністю виконаний у барочному стилі. Він створений знаменитими майстрами братами Азам. На зведенні собору зображені яскраві сцени з життя Святого Іакова, зведення багато декоровані ліпниною. Основною пам'яткою собору є ікона "Діва Марія - Помічниця" виконана німецьким художником Лукасом Кранахом Старшим. Вона розташована в центрі вівтарної частини.


Розписи стелі:






Амвон:


Вівтарна частина:


Головна ікона вівтарю:


Місце у вівтарі для імператорської родини:


Бічні вівтарі:




Капітелії колон:


Орган:




Катедральна площа:


Наостанок, прогуляємося старовинними вулочками Інсбрука:












З настанням вечора Інсбрук стає взагалі чарівним і не може відпустити від себе, немов магніт:

http://andy-travelua.livejournal.com/390094.html

Щорічно наприкінці року я оновлюю рейтинги найгарніших місць Європи, в яких довелося побувати. Роблю це для підказки своїм читачам, які плануватимуть подорожі Європою. Це - стимул для того, щоб не вестися на пропозиції турфірм відвідувати столиці та купляти тури розкрученими європейськими містами. Найцікавіше в Європі знаходиться зовсім не в столицях. Найцікавіше - в маленьких містечках, куди туристів не возять. Більше того, в більшості місць, які я сьогодні покажу, я туристів майже не бачив.
Я свідомо не включаю в свій чарт міста і містечка України. Ні, не тому, що вони гірші. Навпаки, вони б зайняли, напевно третину сходинок. Сюди б однозначно потрапили Чернівці, Львів, Чортків, Бережани, Кам'янець, Луцьк. Просто Україна для мене – це інший світ, з яким я не хочу нічого порівнювати.

Отже, з близько півтисячі відвіданих місць, я вибрав всього 60 куточків, які наполегливо рекомендую відвідати, якщо буде така можливість. Почнемо з кінця і закінчимо першим

60. ЛЮБЛІН (Польща).
Люблін з усіх міст східної і центральної Польщі сподобався найбільше. Набагато більше, ніж Краків, який не залишив жодних вражень. І це все незважаючи на обшарпаність Любліна. Може саме своєю неохійністю він і нагадав мені західноукаїнські галицькі міста.



59. КАУНАС (Литва).
Литовський Каунас, в якому я в минулому році побував вперше, витіснив зі списку раніше побачений мною двічі Вільнюс. Міжвоєнна столиця Литви дуже фотогенічна з протилежного берегу Няріса. Елегантна ратуша і нещодавно відновлений замок дають фори Каунасу перед сьогоднішньою столицею.



58. ФЕЛЬДКІРХ (Австрія).
Найзахідніше місто Австрії, розташоване у федеральній землі Форарльберг на річці Ілль, притоці Рейну. Звідси всього 3 кілометри до кордону з Ліхтенштейном. І якщо ви їдете до Ліхтенштейну з боку Німеччини чи Австрії, то ви обовязково будете робити пересандку в Фельдкірху: прямого транспорту з інших міст Австрії чи Німеччини до князівства немає, так само, як відсутній і транзитний транспорт через сам Ліхтенштейн. Якщо ви вде їдете в цю маленьку європейську країну, то обовязково виділіть пару годин для того, щоб подивитися Фельдкірх. Можливо, вам тут сподобається навіть більше, ніж в Ліхтенштейні.



57. ЛІЛЛЬ (Франція).
Лілль, столиця департаменту Нор – Па-де-Кале, був першим у моєму житті французьким містом. Хоча "французьким" його можна назвати умовно: більшість населення міста складають негри і араби. Але вражень від нічного місто вони не зіпсували.



56. БРІЄНЦ (Швейцарія).
Брієнц попав у ТОП-50 завдяки тому, що це єдине побачене мною місто, яке повністю складається з дерев'яних будиночків.



55. СРЕМСКИ КАРЛОВЦИ (Сербія).
Сербія архітектурою майже зовсім не вразила. Белград – ніякий, Нові Сад – симпатичне, але звичайне місто. Зовсім інша справа – маленькі Сремски Карловци – типове яскраве європейське містечко, яке дуже нагадало мені Чехію.



54. ВАДУЦ і БАЛЬЦЕРС (Ліхтенштейн).
Зізнаюсь, ціллю відвідання Ліхтенштейну для мене не було подивитися якійсь архітектурні та природні пам’ятки, як у випадку із Швейцарією. Швидше за все, головна мета – це втілити в життя дитячу мрію відвідати одну з найменших країн світу. Десь років з 7 ця держава-привід не давала мені спокою: чому вона така маленька? Пам’ятаю, років в 9 я намалював докладну карту Ліхтенштейну з кожним будиночком на величезному аркуші паперу. Звичайно не так, як воно є в реалі, а за допомогою свого уявлення. Але самі контури держави і назви міст, залізниця і дороги були реальними. З тих пір я знав напам’ять назви всіх населених пунктів князівства. Хто б міг подумати, що від мрії до реальності мине майже 30 років…



53. ШВІЦ (Швейцарія)
Швіц – одне з тих альпійських містечок, згадка про які спонукає усвідомлювати, яка ж все ж таки Швейцарія гарна і неповторна та наводить на думку обов’язково повернутися сюди ще. Місто розташоване в однойменному кантоні між озером Лауерц і Фірвальдштедським озером приблизно в 45 км до сходу від Люцерна і 70 км до півдня від Цюріха. В декількох кілометрах – оспіваний митцями Бруннен з поштівковими видами на Альпи на фоні озера. Швіц стоїть трохи в стороні від альпійських озер, але високі Альпи примикають до міста в безпосередній близькості.



52. МЮНХЕН (Німеччина, Баварія)
Я не дуже люблю великі столичні міста, а Мюнхен таким є. Місто приваблює, передусім, площею Марієнплятц з двома шикарними ратушами.



51. ПАРИЖ (Франція).
В Парижі дуже гарна ратуша, нереально готична беффруа, вражаючий Нотр-Дам і ще багато чого. Але в цілому воно не складає цілісної картини, принаймні для мене. На жаль, Париж я не зрозумів. Тому він отримав відносно низьку позицію.



50. ГЬОРЛІЦ (Німеччина, Саксонія).
Він був першим побаченим мною німецьким містом. Мої перші враження від Гьорліца і Саксонії були по-дитячі яскравими і я роздивлявся місцеву архітектуру з відкритим ротом.



49. ПАДУЯ (Італія).
Зовсім не схожа на Венецію Падуя вразила величним костелом св. Антонія, гарними палацами та галереями будинків.



48. ФЮССЕН (Німеччина, Баварія).
Баварське місто Фюссен туристи використовують у якості пункту пересадки з поїзду на місцевий автобус, коли відвідують знамениті замки Баварії. Саме в декількох кілометрах від Фюссена король Людвіг II Баварський побудував свої знамениті замки – Гоеншвангау та Нойшванштайн. Зазвичай, туристи (80 відсоток з яких – це китайці та інші представники монголоїдної раси) вечеряють тут і п’ють пиво після виснажливого дня. В основному, вони обмежуються прогулянкою центральної пішохідною вулицею. Ми хоч і були виснажені Хоеншвангау та Нойшванштайн, але такі витратили три години на прогулянку цим небанальним баварським містечком.



47. ВІДЕНЬ (Австрія).
Відень – то була моя давня мрія. Найбільше мене вабила до нього сецесія. Але величні імперські палаци їй не поступаються.



46. ОЛОМОУЦ (Чехія).
З небагатьох побачених чеських мість мені найбільш сподобався Оломоуц. Тут - один з найвражаючих готичних храмів Європи, гарна ратуша, шедевральна колона св. Трійці і багато різнокольорових середньовічних кам'яниць.



45. ЛАНДСБЕРГ-АМ-ЛЕХ (Німеччина, Баварія).
Одне з найгарніших міст Баварії Ландсберг-ам-Лех розташований всього в 40 хвилинах їзди від Мюнхена на регіональному поїзді. Як і Фюссен, Ландсберг розташований на річці Лех, що впадає до Дунаю. У Ландсберзі хоч і видно Альп, проте Баварія тут відчувається набагато сильніше, ніж у Фюссені, а тим більш, ніж у Мюнхені. І це все - завдяки тому, що місто не зазнало бомбардувань, тут практично все збереглося у первозданному вигляді - уціліли усі 3 ряди кріпосних стін з численними вежами, середньовічна забудова, представлена сотнями колоритних баварських кам’яниць.



44. ТРАКАЙ (Литва).
Колишня столиця Великого князівства Литовського переплюнула і Каунас, і Вільнюс. І не лише своїми двома замками, але й провінційною дерев’яною архітектурою.



43. ГМУНДЕН (Австрія).
Гмунден у Верхній Австрії - це, передусім справжнє альпійське озеро Траунзе та романтичний замок Орт.




42. ЛЮВЕН (Бельгія).
Місто потрапило до рейтингу завдяки Лювенській ратуші, яка, безумовно, найрозкішніша з усіх. Годинами можна роздивлятися її фасад у стилі полум’яніючої готики, багато насичений декором і статуями.




41. УЛЬМ (Німеччина, Баден-Вюртемберг)
Незважаючи на те, що центр міста являє собою архітектурний хаос, найвищий готичний собор у світі, по-швейцарськи розписана ратуша і фахверкове старе місто компенсують перші хаотичні враження від міста.




40. РИГА (Латвія).
Латвійська столиця, в якій я зустрічав минулорічне Різдво, виявилася щось середнім між Вільнюсом і Таллінном. Те, що Рига опинилася вище за Відень і Париж – не випадково. Крім багато чисельних середньовічних храмів та замку в Ризі збереглося багато оригінальних кам’яниць, яких крім Риги більш ніде немає.



39. АМБУАЗ (Франція).
Розпочинає третю десятку Амбуаз – колишня королівська столиця Франції, де збереглося відразу два замки – королівський замок Амбуаз та замок Кло-Люсе, де жив і творив Леонардо да Вінчі. В місті також є беффруа і багато оригінальних середньовічних будинків.




38. СІНАЯ (Румунія).
Маленьке містечко в Трансільванських Карпатах з двома казковими замкамим, яскравим монастирем та неповторними карпатськими краєвидами.




37. ЗІГМАРІНГЕН (Німеччина, Баден-Вюртемберг)
Місто Зігмарінген з неповторним замком роду Гонецоллерів-Зігмарінгенів став the must всієї поїздки Баденом.




36. АЛЬКМАР (Нідерланди).
Незважаючи на шалену зливу та пізню осінь посеред липня, маловідоме голандське містечко залишило найяскравіші враження від Нідерландів.




35. ВРОЦЛАВ (Польща).
Для мене, який то того майже не бачив Європи, Вроцлав виявився першим справжнім європейським містом. Вроцлавська ратуша, як і раніше, одна з моїх самих улюблених. Тут купа готичних храмів, не похожих один на одного. А місцеві середньовічні кам’яниці – одні з найпривабливіших в Європі.




34. АППЕНЦЕЛЛЬ (Швейцарія).
Аппенцелль – це не типова Швейцарія. Головне місто найменшого швейцарського кантону Аппенцелль-Іннерроден, що розташований на південь від Боденського озера, відомий своїми древніми традиціями. Про місто складають не лише легенди, але й анекдоти, пов’язані передусім з його консерватизмом. Ось вам наочний приклад: жінки в Аппенцеллі отримали право голосування тільки в 1991 році. Коротше, Аппенцелль для Швейцарії – це як Чукотка для Росії. Любителя ж архітектури в місті приваблять яскраво розфарбовані фасади дерев’яних будинків, жодний з яких не повторюється.




33. ВЕРНОН (Франція).
З цього неймовірного містечка почалося знайомство з Нормандією. Центр міста на березі Сени весь забудований фахверковими будинками. Збереглося два замки і середньовічних фахверковий млин.




32. МАЙСЕН (Німеччина, Саксонія).
Типове німецьке містечко з величним замком, готичним собором, фахверками і численними середньовічними кам’яницями.




31. КШЬОНЖ (Польща).
Замок, що знаходиться в декількох десятках кілометрів на південь від Польщі біля міста Валбжих, був для мене межею мрій. Опісля року з усіх замків на території сьогоднішньої Польщі його перевершив лише Мальборк.




30. ТЮБІНГЕН (Німеччина, Баден-Вюртемберг).
Місто квітів, Швабська Швейцарія. Розписні будинки і ратуша, різнокольорові фахверки, потужний замок.




29. КУФШТАЙН (Тіроль, Австрія).
Куфштайн - маленьке містечко в Тіролі з потужним замком на кордоні з Баварією. Центральна площі Куфштайну забудована по-баварські яскравими будинками.




28. БРЮССЕЛЬ (Бельгія).
Брюссель перевершив подібні на нього Відень і Париж лише завдяки ратуші і без перебільшення найкрасивішій центральній площі європейської столиці. Все інше – уваги не варто.




27. ДРЕЗДЕН (Німеччина, Саксонія).
Дрезден, передусім, сподобався якістю відтворення німцями втраченого під час війни. Троїцький собор – найкращий бароковий собор світу! Інші храми – також поза конкуренцією.




26. ТРОГІР (Хорватія).
Хорватія була моєю першою Європейською країною, не рахуючи республіки колишнього СРСР. А Трогір, відповідно, першим містом. Досі пам'ятаю ті враження, коли я не вірив своїм очам, що все це бачу. Вже потім я зрозумів, що він є дуже схожим на Венецію, тільки стільки каналів в ньому немає. Враження живуть і до сьогодні, опісля 4,5 роки. І хочі після цього я побачив майже сотню міст Європи, проте не так і багато з них для мене стали кращіми за Трогір.




25. НОЙШВАНТАЙН і ХОЕНШВАНГАУ (Баварія, Німеччина).
Два знаменитих замки баварського короля Людвіка ІІ мріють побачити всі! І мені пощастило в минулому році.




24. ЗАЛЬЦБУРГ (Австрія).
Зальцбург - моя давня мрія. Багато років жив тим, що колись буду мати щастя побачити вид з парку Мірабель на барокові верхи зальцбурзьких соборів та фортецю Хоензальцбург.




23. ЗАМКИ СЛОВАЧЧИНИ (Словаччина)
Потужніше і монументальніше замків, ніж в Словаччині, я не бачив ніде! Вони - наче зійшли зі сторінок казкових книжок.




22. БУДАПЕШТ (Угорщина).
Ніколи не думав, що Будапешт виявится кращим за Відень чи Брюссель. А виявився набагато кращим! Сюди я потрапив випадково, і всього на 2 години. Але цього було достатньо для розуміння того, що красивіше за Будапешт європейську столицю знайти важко. Дуже хочу приїхати сюди ще, і не на один день.




21. ЛІНДАУ (Німеччина, Баварія).
Першим моїм баварським містом став Ліндау – найвідоміший курорт на Боденському озері. Місто не лише море і гори. Ліндау – це цілий клондайк історичних пам’яток на крихітному шматочку суші. Місто настільки маленьке, що його можна оббігти за півгодини. Вражає, що в Ліндау немає нічого зайвого і нецікавого: все зустрічається по дорозі – або середньовічна башта, або історична кам’яниця, або маяк, або старовинний храм. І все це по-баварські строкато і наворочено.




20. БАД-УРАХ (Німеччина, Баден-Вюртемберг).
Невелике курортне містечко в горах Баден-Вюртемберга, до якого не так просто дістатися - це справжній фахверковий рай. Такої кількості фахверків я ніде в житті не бачив!



19. АМСТЕРДАМ (Нідерланди).
До Амстердама я ставився дуже скептично. Але побувавши в цьому році там на свій день народження, переконався, що Амстер - друга за красою європейська столиця після Таллінна.




18. САКСОНСЬКА ШВЕЙЦАРІЯ (Німеччина, Саксонія).
Іорданська Петра, турецька Каппадокія, саксонська Швейцарія - природні цікавинки приблизно одного масштабу. Напевно, в Європі є місця і пооригінальніше. Але мені, розбалованому архітектурою, але бачившему не так багато чудес природи, Швейцарія посередині Саксонії показалася чимось неземним.




17. БУРГХАУЗЕН (Баварія, Німеччина).
Бургхаузен - одне з найкрасивіших міст Баварії. За красою може поступитися хіба що Ландсхуту. В Бургхаузені - один з найбільших замків в Європі. В цьому можна переконатися, дивлячись на панорами.







16. ШАМБОР та інші замки Луари (Франція).
Французька долина Луари - місце, де зосереджено декілька сотень замків, велика частина яких - справжні шедеври замково- палацового мистецтва. Мені вдалося подивитися лише 6 з них, але найяскравіших.




15. БАУТЦЕН (Німеччина, Саксонія).
Місто, яке сподобалося найбільше серед усіх міст Саксонії. Повна аналогія з нашим Кам'янцем-Подільським: замок у вигині річки, купа міських оборонних споруд, ратуша. Але масштаби краси і охайності, звичайно, трохи інші.




14. ЛАНДСХУТ (Німеччина, Баварія).
Ландсхут - найгарніше місто Баварії, і це дійсно правда! Бо якщо моя дружина це підтримала, то так воно і є. Середньовічні будинки - на рівні гданських, брюггських і гентських, тільки у Лансхуті їх сотні, і жодний не схожий на інший. Тутешній собор св. Мартині – найвищий цегляний храм Баварії і Європу. А картину середньовічного готичного міста доповнює замок Траусніц, що височіє над Ландсхутом.




13.ІНСБРУК (Тіроль, Австрія).
Інсбрук став безперечним фаворитом цьогорічної австрійської подорожі. Якось блогер horoshiyblog описуючи його, назвав Інсбрук найкрасивішим містом Європи. Відтоді не покидала думка перевірити це. Такі да :) Інсбрук затиснутий у вузькій долині між двома альпійськими хребтами, тому Альпи тут видно з кожного куточка.




12. ЛЮЦЕРН (Швейцарія).
Люцерн - це найбільш "швейцарське" місто у Швейцарії. Тут воєдино зібрано все, що є символом цієї країни - високі Альпи, альпійське озеро, розписні будиночки, оборонні башти. Якщо ви у Швейцарії всього один день, то вам варто поїхати саме сюди: "Бачив Люцерн" означає "Бачив Швейцарію". Одне з найкрасивіших міст німецькомовної частини (після Штайн-ам-Райна, звичайно), перлина країни і must see для всіх туристів. Люцерн першим приєднався до Швейцарської конфедерації, а нині відомий у тому числі завдяки легендарному Вільгельму Теллю.




11. НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК КРКА (Хорватія).
Природна цікавина Європи №2 для мене після Альпійських озер. Одне з декількох місць на планеті, куди мені завжди буде хотітися повернутися ще і ще. Поруч з водоспадами - маленьке містечко Скрадін, одне з наймиліших в Хорватії.




10. ШВЕЙЦАРСЬКІ ОЗЕРА (Швейцарія).
До Швейцарії треба їхати, щоб милуватися Альпами і альпійськими озерами. На набережній міста Бруннен можна годинами насолоджуватися романтичними гірськими ландшафтами. В яким би бік озера не подивитися – вони скрізь заворожують.




9. МАЛЬБОРК (Польща).
Замок великих магістрів Тевтонського ордену - найкрасивіший замок Європи, еталон готичного замку, найбільший середньовічний цегляний замок у світі. Ще багато епітетів можна підібрати, можна безкінечно роздивлятися фотографії в інтернеті, читати путівники і чисельні статті про Мальборк. Але поки поки ви самі сюди не приїдете і не побачите все на власні очі, ви не зрозумієте цієї величі.




8. ГЕНТ (Бельгія).
Місто-конкурент легендарного Брюгге. Власне, Гент не гірший за Брюгге, а може, навіть, і кращий. Принаймні, він виглядає більш природнє і автентичніше. Так що восьме місце хіт-параду - це дуже умовно.



7. ВЕНЕЦІЯ (Італія).
Найнеповторшіне місто Європи зайняло достойне 7 місце. Можна б було підняти її вище, але я все ж таки більше люблю центрально- і північноєропейські міста і країни. Але Венеція справді достойна першого міста. Якби я був незаангажований північною готикою, то саме так би і було.




6. ТАЛЛІНН (Естонія).
Таллінн - єдина європейська столиця, де присутній дух середньовіччя. Тому він отримає перші місце серед столиць і шосте - серед міст Європи. Дуже хотілося б опинитися тут не лише дощовою зимою, але й влітку.





5. БРЮГГЕ (Бельгія).
Брюгге - північний аналог Венеції. Тільки каналів тут значно менше, а італійські палаццо замінені прянічними середньовічними кам'яницями. Замість готики південної - тут готика північна.




4. СІГІШОАРА (Трансільванія, Румунія).
Сігішоара для мене стала відкриттям року 2014 року і, безумовно, найкращим місцем, яке я відвідав в цьому році. Тут середньовічний дух зберігся найкраще серед усіх європейських міст. Середньовіччя в Сігішоарі, як і в Трансільванії – справжнє, яскраве і не намальоване. Місто відоме, передусім, як батьківщина Влада Цепеша – графа Дракули. В часів його народження в Сігішоарі майже нічого не змінилося.




3.ШТАЙН-АМ-РАЙН (Швейцарія).
Моє відкриття 2013 року, куди потрапив за наводкою haidamac. Коли я дізнався, що в мене має відбутися поїздка до Швейцарії, то відразу я вирішив, що в першу чергу поїду саме в Штайн-на Рейні. Я не помилився: Штайн-ам-Райн виявився не лише найкрасивішим швейцарським містом, але й посунув назад мої улюблені Брюгге, Гент і Таллінн.




2. РУАН (Франція).
Руан міг би зайняти перше місце, якби не церква Сан-Маклу в риштуваннях. Саме із-за невчасного ремонту головного шедевру полум'яніючої готики і я образився на місто. Але втрату компенсували інші полум'яніючі шедеври і море нормандського фахверку.




1. ГДАНСЬК (Польща).
Думав, що мені вдасться побачити ще щось грандіозніше за Гданськ. Але не вдалося. Гданськ - найкращий, і крапка!





ВІТАЮ УСІХ З ПРИЙДЕШНІМ РІЗДВОМ! БАЖАЮ МІЦНОГО ЗДОРОВ'Я ВАМ І ВАШИМ РОДИНАМ. БАЖАЮ ДУХОВНОГО БАГАТСТВА! БАЖАЮ, ЩОБ У ЦЬОМУ РОЦІ ВИ ПОБАЧИЛИ СВОЇМИ ОЧИМА МІСЦЯ, ПРО ЯКІ МРІЯЛИ БАГАТО РОКІВ!

Дивіться також:
Моя колекція замків і фортець
Колекція ратуш і беффруа
Найяскравіші моменти 2014 року

http://andy-travelua.livejournal.com/389517.html

Кінець грудня - час для традиційного підведення підсумків. Згадувати є що: рік виявився надзвичайно насиченим. Було багато доброго, погане теж було. Революція, війна, висока посада, боротьба з внутрішніми ворогами, вибори, травма... Рік був таким складним, що заставив стомитися від життя. Але сьогодні - жодного негативу, лише позитив :)

Але все ж таки будемо говорити про подорожі. Їх було не так багато, як у минулі роки, але вистачало. 8 країн, 4 з яких - нові, багато поїздок по Україні 90 міст та містечок, 47 замків, 53 ратушіі беффруа. Спробую відтворити це все.



Рік почався з Революції Гідності. Вдень - робота в Апараті Верховної Ради, ввечорі - допомога лідерам в Будинку профспілок, вночі - чергування в захопленій нами будівлі Київради, де я був нічним комендантом:


Коли революція затихла і я вже подумав, що вона добігає кінця, виріши 4 дні помандрувати Фландрєю і подивитися беффруа. Вийшло таке собі беффруа-турне. Але щойно опинився в Брюсселі, почалися події на Грушевського.

Нічний Брюссель. Ратуша:


Дендермонде - бельгійське місто з переважаючим турецьким населенням і чудовою ратушею з беффруа:


Алст - містечко з однією з найстаріших беффруа:

Не міг не заїхати в свій улюблений Гент:


Яка ж може бути Бельгія без Брюгге?


Лювен - місто з найвражаючою у світі ратушею:


Мехелен - місто у Фландрії з 2 беффруа:


В цьому році вперше побував в Антверпені:


Дуже вразило містечко Іпр в Західній Фландрії з беффруа на Палаті сукнарів:

Кортрейк закохує, передусім, своїм бегінажем:


А містечко Ауденарде - сільською ратушею з беффруа в стилі полум'яної готики:


Замок Літдс поблизу Ауденарде:

Турне – найстаріше місто Бельгії і колишня столиця роду королів династії Меровінгів:


Шлях до Люксембургу лежав через місто Льєж. Тут знаходиться найкрутіший в Бельгії вокзал.


Типове люксембурзьке місто Еттельбрюк:


Ціллю відвідання Люксембурга було зовсім не однойменна столиця Герцогства. Головна мета поїздки - замок Віанден:


Столиця Люксембурга - Люксембург:


До перемоги революції активно працював над проектом "Уряд національної альтернативи ВО "Свобода". Готувалися до влади. І отримали її.


Після перемоги Революції Гідності мене призначили заступником Міністра інфраструктури України:


На травневі свята їздив до Трансільванії - справжнього та яскравого середньовіччя. Подорож Дракулівськими місцями була давньою мрією.

Бран - замок Дракули:


Ришнов - майже Голливуд:


Брашов - база для подорожей Трансільванією:


Сігішоара - батьківщина графа Дракули:


Взагалі, Сігішоара - це найкраще, що було в цьому році:


Медіаш:


Сібіу - трансільванська Саксонія:


Потужна фортеця Фегераш:


Саксонська церква-фортеця у Прежмері:


Саксонська церква-фортеця у Хармані:


Замок Пелеш у містечку Сіная:


Замочок Пелишор поруч з Пелешем:


На зворотньому шляху запізнився на літак і мав щастя насолодитися ранковим Віднем


В червні випала честь відкрити новий маршрут швидкого поїзду "Чернівці-Київ": http://mtu.gov.ua/uk/news/42676.html. День провів у найгарнішому місті України - Чернівцях:


По дорозі назад не оминув і Хотин:


І, звичайно ж, завітав до сусіднього Жванця


Жодний рік не обходиться без Кам'янця на Подолі:


Після півторарічної перерви завітав до Львова. В результаті з'явилася фото-сесія про Львів нетрадиційний:


Одночасно, заїхав і до Дрогобича, де ще ніколи не був:


Вперше в житті побував в Кам'янці-Бузькій на Львівщині:


На мій День народження мандрували Нідерландами. Амстердам:


Каталися старою залізницею, що прокладена між Горном і Медембліком:


Замок в Медембліку:


Голандський скансен поблизу Енкхайзена:


Енкхайзен:


Горн:


Гауда - батьківщина однойменного сиру:


Замок Кастель де Хаар поблизу Утрехта:


Міжнародний суд в Гаазі - столиці Нідерландів:


Гарлем:


Алькмар - найгарніше місто Нідерландів!


Заандам - незрозуміла голандська сучасність:


Взяв участь у ратифікації Угоди між Україною і Євросоюзом у Верховній Раді:


Вперше побував на Сорочинському ярмарку у Великих Сорочинцях


По дорозі заїхали до Миргороду


Скансен "Мамаєва Слобода" у Києві:


В одні з серпневих вихідних проїхався межею Волині і Поділля (Хмельниччина і Вінниччина).

Садиба в Самчиках - найохайнійший палацовий комплекс в Україні:


Старокостянтинів:


Антоніни - відкриття року:


Меджибіж - одна з найпотужніших фортець на Поділлі:


Летичів. Відреставровані замок і кляштор:


Хмільник. Також вперше:


Замок в П'ятничанах на околиці Вінниці:


В черговий раз побував у Вінниці. Люблю це місто!


В останні вихідні літа була Чернігівщина. Козелець


Церква в стилі козацького бароко в с.Данівка:


Степанівка (Менський р-н)


Волосківці:


Городище:


Синявка:


Седнів - наймальовничіший куточок Чернігівщини:


Чемер - село з дерев'яним палацем:


Лемеші - усипальниця Розумовських:


Був у відрядженні в Ашгабаті (Туркменістан):


Разом з Його Превосходительством, шановним паном Президентом Туркменістану Гурбангули Бердимухамедовим відкрив ряд інфраструктурних об'єктів:


По дорозі додому бачив Великий і Малий Арарат:


Зробив коротеньку поїздку забутими маєтками та костелами Житомирщини.

Городківка:


Червоне:


Андрушівка:


Волиця:


Яроповичі. Ще один дерев'яний палац:


Івниця - найстаріша садиба Житомирщини:


Стара Котельня:


Ліщин:


По дорозі на свій виборчий округ відвідав найцікавіше село Черкащини - Мошни:


Балотувався до Верховної Ради від Західного Донбасу. Результат - дуже непоганий, як для першого разу:


В проміжках між зустрічами з виборцями встигав подивитися місцеві пам'ятки. Село В'язівок Павлоградського р-ну Дніпропетровської обл.:


Останній позитивний акорд року - подорож Австрією.

Передріздвяний Відень:


Зальцбург - музична столиця:


Куфштайн:


Матцен - село з трьома замками:


Замок Тратцберг в Тиролі:


Замок Амбрас біля Інсбрука:


Інсбрук - столиця Тиролю:


Верфен:


Було і трохи Баварії. Тюсслінг:


Бургхаузен - шикарне баварське місто з найбільшим з замків, які колись доводилося бачити:


Альпійське озеро Траунзе у Верхній Австрії:


Замок Орт в місті Гмунден:


А потім була зламана права рука - не найкраще завершення року.

Я вітаю усіх з прийдешнім Новим Роком! Бажаю, щоб у вашому житті траплялися лише добрі речі. Бажаю, щоб в наступному році ми обов'язково перемогли ворога: як зовнішнього (Москву), так і внутрішнього (олігархат неукраїнського походження, який ще міцніше закріпився при владі).
Слава Нації!


Підсумки 2013 року
Підсумки 2012 року

Моя колекція замків і фортець
Колекція ратуш і беффруа
Колекція українських замків
Колекція українських палаців
Колекція українських костелів
Колекція українських мурованих церков
Колекція українських дерев'яних храмів
Колекція старовинних українських синагог

http://andy-travelua.livejournal.com/389258.html